Подолати страх близькості

1. Любов і зв’язок.

2. Смуток і біль.

3. Роздратування і гнів.

4. Стратегії самозахисту.

Ми народжуємося готовими до тісних зв’язків з іншими. Так само як птахи інстинктивно вміють будувати гніздо, новонароджена дитина має все необхідне, щоб формувати відносини.

Батько й мати передають їй свою історію. Вони обоє походять із сім’ї і мають соціальний та біологічний спадок — доб­ре це чи погано. Якщо головний пік­лувальник досі тягне за собою великі травми, це може ускладнити формування відносин.

Надалі дитина сильно прагнутиме чогось, що вона відчуває інстинктивно, але не може чітко побачити.

Шарлотта, про яку я розповідала в попередньому підрозділі, раптом розтлумачила сон, що їй часто снився, відколи вона себе пам’ятала. Цей сон можна коротко описати так: вона опинялася в ситуації, що становила загрозу її життю. Вона брала в руки телефон, щоб попросити про допомогу, але номерів, які потрібно натиснути, не було на клавіатурі. Поки вона стояла там із телефоном, плачучи й відчайдушно намагаючись зробити виклик, зазвичай дівчина прокидалася.

Цей сон відображав самотність і відчай, які вона відчувала в дитинстві і які раз по раз відтворювала в дорослому житті.

У матері Шарлотти були серйозні проблеми з психікою, і тому дівчинка могла встановити хороший емоційний контакт із нею лише в рідкісні, непередбачувані моменти. У дорослому житті вона відтворювала патерн, у якому закоху­валася у вразливих чоловіків і намагалася їм допомогти. Щоразу дівчина гадала, що цей чоловік дуже самотній і потребує контакту, який вона може йому запропонувати. Але що більше вона намагалася це йому дати, то більше він віддалявся від неї. Щоразу все закінчувалося відчаєм і слізьми.

Під час психотерапії Шарлотта зрозуміла, що глибока самотність, яку вона відчувала і від якої хотіла врятувати чоловіків, була її власною. Вона намагалася захистити їх від своєї самотності й сильної туги, проектуючи ці почуття на чоловіків та уникаючи ситуацій, у яких ці почуття сильно виявлялися. Довгий час вона терпіти не могла деякі пісні про кохання, а коли її подруга закохалася, вона перестала з нею спілкуватись.

Самотність Шарлотти і її жага любові лежали на поверхні. У неї були сильні спалахи цих емоцій, але вона довго не наважувалася помічати їхнього масштабу. До того ж вона не відчувала свою реакцію сповна. Ці спалахи допомогли їй не здаватися, а шукати те, чого їй бракувало. Коли Шарлотта усвідомила цей патерн, проаналізувала відносини з матір’ю і навчилася встановлювати зв’язок зі своєю самотністю і жагою, то перестала уникати пісень про кохання і друзів, які закохувалися, а в її житті з’явилися чоловіки іншого типу.

Деякі люди не відчувають своєї жаги любові. Вони задовольняються бідним емоційним життям. Вони перестали вірити, що існує щось більше. Можливо, вони «накачують» себе надмірною кількістю їжі, сну, розваг або іншими видами регулярних зловживань. Але навіть у них прагнення можуть виявлятися у вигляді снів та фантазій. Або ж проглядатися у заздрощах чи зневазі до тих, хто знаходить місце почуттям у своєму житті.

Людям, які відчувають жагу — наскільки б боляче це не було, — легше з’ясувати, чого саме вони прагнуть.

У деяких людей є стабільні відносини з рідними і друзями — і, можливо, з партнером, — проте вони мають певну незадоволену потребу. Напевно, їм слід навчитися долати дистанцію з іншими. У моїй книжці «Надзвичайно чутливі люди в нечутливому світі» ви можете прочитати про те, як переходити на інші щаб­лі в міжособистісних контактах. У ній описано різні способи впливати на те, наскільки близькими або поверховими будуть відносини.

Коли людина дізнається щось нове про своє походження і про себе, часто виникає питання, чи потрібно ділитись отриманою інформацією з причетними.

Коли ви формуєте реалістичніше бачення батьків і себе, то працюєте над своїм внутрішнім «я». Зазвичай цей процес відбирає багато часу. Наскільки корисно навантажувати ваших батьків отриманою інформацією, залежатиме від конкретних стосунків.

Але важливо пам’ятати: якщо у вас було ідеалізоване уявлення про батьків і воно зазнало краху, відносини можуть знецінитися на певний час. Замість того щоб перебільшувати позитивні риси батьків, нерідко люди починають їх применшувати.

Прикладом цього є Марія, яка часто повторювала: «Мої батьки дали мені все». Коли ідеалізований образ було зруйновано, все перевернулося догори дриґом. Тепер вона сприймала їх як людей, від яких не отримала нічого хорошого. Але за кілька місяців вона почала знаходити баланс і пригадала випадки, коли батьки щиро й самовіддано підтримували її.

Вона дослухалася поради свого психотерапевта і не стала ділитись отриманою інформацією з батьками, поки її новий погляд на світ не сформувався остаточно.

Ще одним прикладом є Софія. Вона чудово розуміє, що її мати навряд чи поводилася так їй на зло. Дівчина знала, що мати була жертвою своєї соціальної та біологічної спадщини. Проте Софію охопило розчарування, коли її ідеалізація розлетілася на шматки. Їй здавалося, що мати обманула її; Софія довго не могла примирити в собі гнів і розуміння своєї матері.

На цей час вона обмежила спілкування з нею електронними листами, — перебуваючи віч-на-віч в одній кімнаті, вона так сильно сердилась і дратувалась, що це перетворилося на стрес і тягар.

Після екстенсивного курсу психотерапії Софія навчилася стримувати своє розчарування і смуток, їй вдалося налагодити зріле і гармонійне спілкування з матір’ю. Поступово вона знайшла в собі сили визнати всі ті зусилля, яких докладала її мати тоді або раніше, щоб установити з нею контакт.

У найкращому разі, переглянувши уявлення про маму й тата, доросла людина зможе сформувати нові й набагато рівноправніші стосунки з батьками. У найгіршому — батькам буде важко змиритися з тим, що діти сприймають їх інакше. Може трапитися так, що відносини стануть надто неприємними, і найкраще для обох сторін буде припинити спілкування. Проте між цими крайнощами є багато проміжних варіантів. Якщо у вас складні стосунки, але ви не хочете від них зовсім відмовлятися, як варіант можна домовитись зустрічатися двічі на рік по дві години.

Зміна уявлень про себе і своїх батьків — це радикальний процес, який іноді переходить з однієї крайності в іншу, поки ви не знайдете баланс. Одна крайність — перебільшувати позитивні риси своїх батьків. Інша — применшувати їх.

Ви можете впадати в ті самі крайнощі і стосовно самих себе. Певний час ви вважаєте себе фантастичною людиною, а інший — невдахою. А ваше уявлення про партнера часто змінюватиметься разом із уявленням про себе, тому іноді ви вважатимете себе надто хорошими для нього і захочете розлучитися, а іноді вам здаватиметься, що ви ніколи не виправдаєте його очікувань, і вас огортатиме страх бути покинутими.

Мистецтво жити полягає в балансі. А для цього потрібен певний простір, який іноді потрібно створити, перш ніж ви зможете ним користуватися. Щоб знайти точку опору посередині, потрібно наважитися бути собою з усіма своїми вадами і чеснотами.