Подолати страх близькості

Розділ 8. Шлях додому

Коли страх бути «неправим» досить сильний, соціальна маска стає негнучкою. У деяких людей вона застигає в гримасі, яку вони ніколи до кінця не знімають.

Якщо ви хочете побачити обличчя без соціальної маски, можна зазирнути в автобус, який проїжджає повз. Можливо, вам пощастить натрапити на пасажира, який дивиться у вікно і думає, що за ним ніхто не спостерігає. Ймовірно, він матиме дуже розслаблений вигляд. Можливо, у нього опущені щелепа або кутики рота. Та щойно хтось до нього заговорить, він стане більш зібраним, вдягне маску і, ймовірно, всміхнеться.

Корисно мати соціальну маску, яку можна вдягнути в соціальному просторі. Абсолютно відкритий вираз обличчя не завжди доречний. Проблема виникає, якщо ви самі не помічаєте, коли вдягаєте і знімаєте маску, або якщо ви її взагалі не знімаєте — навіть у найближчих стосунках.

Одна клієнтка розповідає: «Багато років я не могла заснути, якщо поруч лежав чоловік. Я наче не наважувалася розслабити своє обличчя. Згодом, у ході психотерапії, я виявила, що мене лякало. Я просто боялася, що чоловік прокинеться посеред ночі і побачить, як я сплю. Не можна заснути з усмішкою на устах і розраховувати, що вона протримається всю ніч. Я боялася, що матиму негарний вигляд, якщо засну і втрачу контроль над своїм обличчям, і що через це він віддалиться й покине мене».

Показуючи обличчя таким, яким воно є, ви встановлюєте хороший контакт, і це заразливо. Якщо ви подивитеся на чиєсь дуже розслаблене й відкрите лице, ваше теж захоче стати таким. Так само, якщо ви побачите чиюсь широку усмішку, вам самим буде важко не усміхнутись — навіть якщо ви зовсім не почуваєтеся щасливими.

Але усмішка може завадити й тому, хто усміхається, і тому, кому усміхаються, повноцінно відчувати себе. Наприклад, вам буде важко сказати, що ви почуваєтеся погано, якщо ваш співрозмовник постійно усміхатиметься. Усмішка, яка радше є маскою, а не проявом внутрішніх відчуттів, може використовуватися як стратегія самозахисту. Такий самий ефект може мати неперервна балаканина. Дуже важко встановити справжній контакт з людиною, яка постійно говорить. Водночас, якщо обидві сторони наважуються переривати потік слів, скидати соціальні маски, підтримувати хороший зоровий контакт, між вами може сформуватися життєствердна близькість.

Відкинути соціальну маску й дозволити обличчю мати такий вираз, який відповідає вашому внутрішньому стану, буває страшно, якщо ви рідко чи взагалі ніколи цього не робите. Але це шлях до кращого внутрішнього і зовнішнього контакту.

Якщо ви хочете бути по-справжньому присутніми у своєму житті та почуватися живими, не намагайтеся постійно мати рацію, бути хорошими, розумними абощо у своїх очах і в очах інших. Потрібно прийти до того, щоб не боятися просто бути — без якихось конкретних рамок. Підхід «Я такий(-а), який(-а) є» — це хороший, простий принцип, який дозволяє вам виявляти і досліджувати свої найглибші почуття, бажання і прагнення й завдяки цьому відчувати своє «я».

Якщо ми хочемо чітко бачити й розуміти себе, у нас не повинно бути багато несвідомих, автоматичних стратегій самозахисту. Вони затуманюють нам очі й заважають відчувати своє внутрішнє «я» та інших людей на їхніх умовах.

Вирішити бути собою означає виявляти свій внутрішній світ і стояти за себе навіть тоді, коли ви не можете реалізувати свої або чужі ідеали.

Це означає змиритися з тим, що ми не можемо впливати на більшість речей, які мають значення. Вирішивши бути собою, ми вчимося відмовлятися від контролю і пливти за течією.

Життя — це рух. Ми самі постійно змінюємося. Одного дня нам доведеться відпустити людей, з якими ми встановили контакт. У житті переплітаються смуток і диво.

Той, хто не боїться бути людиною на цих умовах і сприймає себе таким, яким є, може діяти на основі своїх теперішніх відчуттів. Він не мусить озиратися на те, що відчував колись або чого колись боявся. У цьому разі, будучи присутнім тут і зараз, він може спілкуватися з іншими. Щоб мати справжнє спілкування в цей момент, обидві сторони повинні не боятися бути собою.

Можна бути поряд без справжнього спілкування. Наприклад, ми можемо бути разом як споживачі. Можливо, інші люди нам потрібні, щоб перемкнути увагу, розважитися, отримати інформацію або визнання тощо. Люди можуть використовувати одне одного як об’єкт. Замість того щоб увімкнути телевізор і так розважитися, ви можете зателефонувати подрузі й обговорити з нею плітки. Зовсім не факт, що у вас на меті справжнє спілкування.

Можливо, зараз у вас немає енергії для глибшого соціального контакту або ж вас мало цікавить внутрішній світ іншої людини.

Немає нічого поганого в тому, щоб час від часу використовувати одне одного в такий спосіб. Якби ми безперервно підтримували повний контакт із собою та іншими, життя було б надто виснажливим. Але якщо ми надаємо або отримуємо лише цей вид контакту — або ж самі не розуміємо, що до чого, — якість нашого життя погіршується.

У справжнього спілкування немає прихованих намірів. Немає чіткої мети, нічого, що ви хотіли б отримати або для чого плануєте використати співрозмовника. Під час справжнього спілкування ви шукаєте точки перетину в цей момент. Те, що відбувається, непередбачуване, і ви ризикуєте змінитися в ході спілкування. Можливо, виникає потужний момент, коли ви розумієте: «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» або «Я відчуваю, що ти відчуваєш, що я відчуваю».

Відчувати, що тебе люблять, — це відчувати, що тебе помічають і приймають таким, яким ти є. Вміти любити, серед іншого, — це вміти бачити, пристосовувати і приймати себе та інших.

«Справжнє життя — це завжди спілкування», — каже єврейський філософ Мартін Бубер. Ми не можемо запланувати або захотіти провести таке якісне спілкування, яке додає нашому життю повноти. Але ми можемо створити для нього оптимальні умови. І саме цим ми займаємося, коли досліджуємо наші стратегії самозахисту і вирішуємо стояти за себе. У такому разі відкриваються нові можливості для відносин, і все стає простішим.

Якщо ви вклали багато енергії в те, щоб бути достатньо хорошими — більшість людей під цим розуміють «достатньо хороший, щоб гарантувати собі любов», — вам буде важко здатись і припинити нереалістичний проект, особливо якщо він тривав багато років.

Це можна порівняти з вкладенням чималих коштів в акції компанії, яка обіцяє вам безтурботне життя. Коли ви вже втрачаєте віру, то дізнаєтеся, що потрібно вкласти ще більше, щоб отримати вигоду.

У той день, коли ви вирішите перекрити потік грошей (енергії) зі своєї кишені в бюджет компанії, зрозумієте, що зробили невдалу інвестицію. Це може викликати у вас сум за змарнованим часом. Водночас, якщо ви продовжите робити інвестиції, сподіваючись, що одного дня неможливе стане можливим, ви уникатимете цієї неприємної правди і горя.

Усвідомлення того, що стратегії та правила, яким ви підпорядковували своє життя, не принесли й ніколи не принесуть бажаного результату, може шокувати і приголомшити вас. Смуток можна відчути і через те, що ви дізнаєтесь, як можна жити краще, — навіть якщо це шлях до більш задовільного життя та більшого щастя.

Наведу приклад. Анне рано народила дітей і вирішила стати домогосподаркою. Хоча її життя часто було самотнім і нудним, вона не думала, що зможе бути серед людей по вісім годин на день.

Коли в 35 років їй довелося вперше влаштуватися на роботу через фінансові причини, вона помітила, що відчуває приплив енергії в товаристві людей, а її настрій настільки покращився, що вона ледве впізнавала себе. Вона була домогосподаркою п’ятнадцять років, і їй було важко визнати, що робота пішла їй на користь.

Щоб захистити себе від цього, вона довго виношувала сумніви. Вона казала собі, що цей її інтерес і несподівана радість могли бути спричинені новизною. Але поступово Анне усвідомила, що робота їй до снаги і що вона заряджає її енергією — а це, своєю чергою, корисно для дітей.

Зрештою, її радість значно перевершила смуток, який накопичився за п’ятнадцять самотніх років. Але спочатку її туга була безмежною. А якщо ви погано вмієте тужити або у вас є непрожитий смуток, існує спокуса повернутися до давнього патерна та сумніватися у своєму щасті. Ви намагаєтеся послабити його або взагалі забути.

На мою думку, в цьому криється причина, через яку багато людей тримаються за старі патерни і застарілі стратегії, а відчути полегшення й відпустити тугу вони можуть лише тоді, коли їм пощастить потрапити у кризу або отримати іншу нагоду для росту.

Якщо у вас є великий смуток, який ви довго ігнорували або не опрацювали належним чином, ви можете бути настільки ж чутливими до нових нещасть, як і люди з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) до своєї травми.

На щастя, в наш час є багато можливостей отримати професійну допомогу, яка дозволить вам опрацювати старі травми та навчитися підтримувати зв’язок із собою і з непередбачуваністю життя.

Якщо ви хочете жити повноцінним життям і бути присутніми у смутку та радості, потрібно вміти відпускати зайве. Необхідно прощатися з людьми і речами, з якими ви відчуваєте зв’язок, щоб у подальшому прийняти щось нове. Життя — це рух. Ми живемо і створюємо стосунки. Ми розлучаємося, і нам доводиться пройти через це горе, щоб почати все спочатку в нових відносинах. Є час плакати і час сміятися. Здебільшого ми не можемо контролювати, що викличе в нас найбільше радості або найбільше смутку. Але, якщо добре вмієте відпускати зайве і проходити через горе, ви готові до життєвих труднощів.

Коли ви ставите під сумнів ті обставини і самосприйняття, які були для вас очевидними, це може спричинити кризу.

Коли Анне зрозуміла, що вона не настільки байдужа чоловікові, як думала, і що її негативні уявлення говорять більше про неї, ніж про нього, певний час вона сумнівалася у своїх думках і судженнях. За її словами, вона наче опинилася на глибоководді, і минуло багато місяців, перш ніж вона віднайшла себе.

Пізніше вона сказала: «До того як усвідомити свої стратегії самозахисту, я почувалася більш самовпевненою. У той час я вважала себе самодостатньою, і мене лише дратувало, що постійно трапляються люди, з якими важко знайти спільну мову. Виявити, що насправді це я спричиняла частину тих труднощів, було дуже неприємно».

Іноді все здається простішим, поки не почнеш аналізувати себе. Але таке життя є біднішим. Що гірше ви знаєте і розумієте себе, то нижчою буде якість ваших відносин з іншими. Якщо ви не бачите себе або інших чітко, ви постійно стикатиметеся з труднощами, і вам буде важко зрозуміти себе або відчувати, що вас розуміють. А що менше ви відчуваєте й розумієте себе, то невиразніше сприйматимете життя.

Можна знайти багато розповідей про те, як люди, які мають смертельно небезпечну хворобу, переосмислюють життя і спрямовують його в позитивному напрямку. Нерідко вони потім вигукують: «Чому я не зрозумів(-ла) набагато раніше, що ця зміна зробить щасливішим(-ою) мене і моїх близьких?»

Одне з пояснень полягає в тому, що ми — раби звички. Не отримуючи достатньо тиску, ми йдемо тим самим знайомим і зручним шляхом.

Наближення до дійсності, яке відбувається тоді, коли ми відкидаємо недоречні стратегії самозахисту, може мати той самий ефект, що й смертельно небезпечна хвороба: ми знаходимо в собі мотивацію змінитися, навіть якщо це нас лякає. Іноді біль у нашому житті повинен сягнути певного рівня, щоб ми могли відмовитися від надійних і вигідних звичок та наважилися на щось нове.

Коли Дороті наблизилася до своєї дійсності, вона виразніше усвідомила, що втратила деякі з найкращих речей у житті через страх заглибитись у любовні взаємини. Для неї було очевидно, що часу на розв’язання цієї проблеми мало, адже вона прожила вже піввіку. Розуміння цього спричинило кризу, яка перейшла у велику тугу.

Їй довелося вживати антидепресанти, перш ніж жінка знайшла в собі енергію змінити своє життя. Відтак вона зробила те, що обіцяла собі ніколи не робити: зареєструвалася на сайті знайомств. Вона відзначила позитивні зміни в собі, коли почала виражати в словах те, що може і хоче запропонувати потенційному партнерові, а насамперед — свої бажання. Пізніше вона помітила, що побачення викликають у неї інтерес і підбадьорюють. Вона не знайшла собі бойфренда до кінця лікування, але познайомилася з чоловіком, який став для неї близьким другом.

Сюзанна все життя тримала своє внутрішнє «я» на належній відстані, намагаючись завжди бути на три кроки по­переду. Вона постійно була одержима тим, що станеться незабаром, завтра або наступного року. Її голова була зайнята планами й думками про те, як добре все буде, коли вона закінчить усі свої проекти.

Коли Сюзанна відкинула цей самозахист, то відчула свій біль таким, яким він був у цей момент. Вона щонайменше десять років не мала інтимних стосунків зі своїм чоловіком через те, що сердилася на нього. Проте, як з’ясувалося, в основі її злості лежав той факт, що вона ненавиділа своє життя.

Коли Сюзанна уважніше проаналізувала цю обставину, їй стало дуже сумно через те, що вона стільки років ігнорувала особисте життя та звинувачувала чоловіка в речах, які не мали до нього жодного стосунку і які він не міг змінити. Її туга була дещо схожою на депресію, і жінка отримала слушну пораду від друзів не думати про негатив, а зосередитися на позитиві. Але правда полягала в тому, що Сюзанна тепер мислила реалістичніше та була ближчою до дійсності, ніж будь-коли. Переживаючи смуток, вона простягнула руки до чоловіка і змогла беззастережно, зовсім по-новому прийняти його турботу.

Мотивація змінити старі патерни зароджується з болю і розчарування через непрожите життя. Коли ми перестаємо заглушувати гіркоту їжею, розвагами, сном, алкоголем або іншими стратегіями самозахисту, вона посилюється настільки, що зміни стають для нас необхідністю.

Відмова від зайвих стратегій самозахисту — це початок більш усвідомленого життя.

Перший крок — звернути увагу на себе, переглянути свої стратегії й дослідити, чи допомагають вони покращувати наше життя, чи навпаки — заплутують нас і псують наші відносини.

Одна з причин, через яку в багатьох людей немає таких важливих динамічних любовних взаємин, — невміння бути ближчими до себе та інших. Настільки близькими, щоб чітко бачити себе та свого співрозмовника. Це ті умови, які потрібні для якісного спілкування.

Виходом з лабіринту самозахисту є усвідомленість. Що менше ми свідомі свого внутрішнього «я», то більше бігаємо по колу або дозволяємо обставинам керувати нами, не розуміючи, що відбувається.

Саме лише знання про те, що стратегії самозахисту існують, посилює нашу увагу і покращує здатність помічати їх за собою.

Цей інтерес до свого внутрішнього «я», якого багатьом із нас бракувало в дитинстві, можна розвинути в дорослому житті. Замість того щоб грузнути в тих самих патернах, ми можемо дослідити наші стратегії та визначитись, які з них можна скоригувати, а які — усунути зовсім.

Завдяки відкритому, неупередженому й доброзичливому самоусвідомленню та інтересу до себе можна звільнити простір для внутрішнього різноманіття. А завдяки цьому простору та сміливості бути собою ми можемо запропонувати настільки ж відкриту і прихильну увагу іншим.

Провівши описану тут особисту роботу, ви створите оптимальні умови для того, щоб відчувати свою життєву енергію та об’єднуватися довкола любові.