Постріл

38

Посвідчення про закінчення школи видавала секретар, печатку ставила завуч, тиснула руку, поздоровляла. Буденно й просто. Домовились про випускний вечір. Юру це не цікавило — обійдеться без випускного вечора з рідким чаєм, дешевими цукерками, гучними розмовами. Одвічний барабанний бій! Сьогодні він їде на дачу. Все, що треба, він сказав Славці, все гаразд; якщо знадобиться — нехай шукають. І Валентин нехай шукає, тільки навряд чи знайде… Загальний привіт!

Та як тільки він повернувся зі школи, Валентин зателефонував і попросив зайти. Бачив з вікна, коли Юра прийшов. Слідкує, не відпускає. Знову цей морок…

Валентин Валентинович зустрів його як іменинника.

— Поздоровляю!

Розчулено потиснув руку, жестом запросив сісти.

— У мене для тебе подарунок.

Він простягнув руку до конверта на столику, розгорнув, вийняв залізничний квиток.

— Квиток до Одеси, там сядеш на пароплав до Батума, ось квиток на пароплав… Морська прогулянка із заходом у Севастополь, Ялту, Новоросійськ, Туапсе і Сухумі. Цим же пароплавом повернешся в Одесу, а звідти в Москву. Тут… — він ледь розгорнув конверт, — гроші на мандрівку. Ну як, замінить поки що Індію? Їхати сьогодні. Поїзд відходить з Брянського вокзалу о дев'ятій вечора. Ти встигнеш зібратися?

Усе ясно: пастка! В Одесі або в Батумі його вб'ють. У Валентина скрізь люди, викинуть з поїзда, скинуть з пароплава. Та не вийде, любий Валентине Валентиновичу, не вийде ваш номер цього разу.

— Не можу. Завтра випускний вечір.

— Які сентименти, кому це потрібно? Проміняти таку поїздку на випускний вечір?

— Що я скажу вдома?

— У вас у школі щороку екскурсії.

— Мама поїде мене проводжати, а на вокзалі нікого нема.

— Умовиш не проводжати — ти не маленький, скажеш, що нікого не проводжають.

Як у нього все просто виходить. Невже він пришелепкуватий? Ні, гірше, він примітивний, ординарно примітивний. Усі його афери й махінації примітивні, він заплутався в них, він борсається.

— Мені треба вступати до вузу.

— Чудово. Поїздка займе дванадцять днів. Засмаглий, просякнутий морським повітрям, просолений морською водою, сильний, красивий, ти успішно складеш екзамени.

— Мені незручно приймати від вас такий подарунок.

— Пусте! Я у виграші, і мені приємно зробити тобі невеличкий сюрприз.

Юру пересмикнуло. З косметичним набором так само був «сюрприз», чим він закінчився?! Так само сподівається Валентин закінчити і цей «сюрприз». Не вдасться!

— Квитки, як ти розумієш, я придбав не сьогодні, — вів далі Валентин Валентинович, — про складність мовчу, аби не набивати собі ціну. Я розумію: тобі вперше випала така велика й самостійна мандрівка. Але ж, дорогий мій, «чи не на часі й мужчиною стати»? — Він підвівся. — Чекаю тебе на вокзалі о пів на дев'яту, там я вручу тобі квиток і гроші, оскільки ти їдеш зі своїм класом, то, звичайно, в тебе їх на руках не повинно бути. Можна, певна річ, і не робити з цього секрету, але не слід забувати, що я скромний агент, звідки в мене гроші на такі подарунки?.. Отже, нагадую: о пів на дев'яту на Брянському вокзалі.

Люда й Ольга Дмитрівна знають адресу й телефон слідчого, але признатися їм про ключі — йому понад силу. Лишається один шлях, той самий, через Славку з Мишею, через Мишу зі слідчим. І нехай з нього візьмуть підписку про невиїзд. Одеса, Сухум, Батум — чудесно! А ось не можу, не маю права. Вітька Буров щось на мене наплів, якісь дурниці, сидить у в'язниці, знічев'я вигадує, слідчий цим дурницям не вірить, але взяв підписку про невиїзд: Красненько дякую за квиток, за турботи, за «сюрприз», але обставини сильніші за нас.

Якщо Валентина посадять, він у безпеці. Якщо Валентин ні при чому, нікого не вбивав, то і його теж не вб'є, знову ж він у безпеці.

Благородно чи неблагородно він поводиться? Риторичне запитання. Благородство — умовне поняття. А красти ключі — благородно? Говорити про сувенір, коли ніякого сувеніра не підносив, — благородно? Одержувати перший сорт під виглядом браку — благородно? Посилати його в Батум на смерть — благородно? Краще помовчимо про благородство!