Правда про Росію

XIX ВСЕРОСІЙСЬКИЙ СКАНДАЛ

У СВОЄМУ ЛИСТІ З ДНЯ 9 ЛИПНЯ 1843 ДО ФАРНГАҐЕНА КЮСТІН ЗАПИТУВАВ: «Я ХОТІВ БИ ЗНАТИ ВРАЖЕННЯ ВІД КНИГИ ЗА КОРДОНОМ, А ГОЛОВНЕ У ПЕТЕРБУРЗІ. ЧИ ВИ МАЄТЕ ЯКУ МОЖЛИВІСТЬ ПОВІДОМИТИ МЕНЕ ПРО ЦЕ?»

На жаль, листи Фарнгаґена до Кюстіна до нас не дійшли, тому і відповідь його на ці запити невідома. Але певну відповідь на ці питання знаходимо натомість у книзі Мих. Лемке «Николаевскіє жандарми і література 1826-1855» (Изд. второе С. В. Бунина, С. Петербург, 1909, ст. 141-152). Лемке, скориставшись нагодою ліберального подиву за короткого урядування міністра внутрішніх справ, кн. Святополк-Мирського, одержав у 1904 році дозвіл переглянути архів третього відділу канцелярії його величности і знайшов там листування в справі книги Кюстіна. Даємо, отже, слово цьому дослідникові. Лемке пише:

«На початку 1843 року в Парижі вийшла книга маркіза де Кюстіна — «La Russie en 1839», в якій автор, аристократ, консерватор та великий католик, змалював Росію такою, якою він її побачив під час свого перебування там протягом кількох місяців 1839 року. Маркіз вирушив до Росії, щоб знайти там аргументи проти конституційного правління, а повернувся до Франції сторонником конституції... Наврядчи яка інша книга про Росію, видана за Ніколая I-го в Європі, так прославилася і так роззлостила російського царя та його двораків. Кюстін промовляє дуже спокійно, з поважними доказами, а тому заперечувати його тяжко. Я не спинятимусь на переказі цілого змісту його книги, а наведу лише кілька прикладів, вибираючи їх із розвідки п. Тарле (Є. Тарле: «Самодєржавіє Ніколая I-го і французское абщєствєнноє мнєніє», Билоє, 1906 р.).

Вже з перших днів перебування в Петербурзі Кюстін зрозумів, що «російський уряд — це стан облоги, який став моральним станом суспільности». «Російський спосіб правління — це абсолютна монархія, прикорочувана вбивством». Усе пригноблене боязко тулиться, все понуре, все мовчазне все сліпо кориться невидимій палці. «Тупа і залізна дисципліна касарні скувала всіх та все». «Я неначебто бачу тінь смерти, що нависла над цією частиною світу». «Як міркую над цими подіями (заслання непокірних селян цілими селами на Сибір — М. Лемке) та про силу інших жорстокостей, більше або менше таємних, які щоденно докопуються в глибині цієї величезної імперії, де віддалі однаково сприяють заколотам та репресіям, то я починаю ненавидіти країну, уряд, усе населення. Непоборно важке почуття охоплює мене і я думаю лише про те, як би втекти». Ніколай І заявив Кюстінові: «Деспотизм ще існує в Росії, бо він становить істоту мого правління, але він є в згоді з генієм нації»... Як маркіз довідався про відношення Ніколая І до дітей декабристів, то створив собі остаточний погляд на нього: «Немає більш хитань, немає більш непевносте, для мене суд над імператором Ніколаєм, нарешті, відбувся. Він — людина твердої вдачі та волі, й це конечне, щоб стати в’язничним доглядачем третини земної кулі. Але в нього немає великодушносте, про це мені добре свідчить ужиток, що його він робить зі своєї влади...»

Щоб знати, як поставилась до книги Кюстіна поступова частина суспільства, послухаймо, що сказав про неї Герцен:

«Без сумніву — це найцікавіша та розумна книга, з написаних чужинцями про Росію. Є там помилки, є багато поверхового, але є справжній хист мандрівника, спостерігача, проникливий зір, що вміє схопити образи, що вміє по кількох зразках відгадати масу. Найліпше схопив він штучність, що вражає на кожному кроці та вихвалювання європейського життя, яке в нас тільки й є, що на показ. Є вислови вражаючої влучности: «un empire de facades... La Russia est police non civilisee» та ін. Він глибоко відгадав вдачу суспільносте, змальовуючи ірбнію та смуток, пригнобленість та сваволю. Він оцінив народну вдачу — це велике досягнення... Тяжезний вплив цієї книги на росіян: голова хилиться долів й опадають руки; і боляче через те, що відчуваєш правду; і прикро, що чужий доторкнувся до болючого місця; і прощаєш йому за багато речей, а найбільш за любов до народу» (А. И. Герцен: «Сочиненія», изд. Павленкова, VI, 88-89).

Анненков писав, що в Росії, «хоч книга була суворо заборонена, одначе, її всюди читали» («Лит. Воспомінанія»).

До цих даних Лемке-Тарле додамо, що сам редактор «Москвитянина», московський професор-історик М. П. Поґодін занотував тоді у своєму щоденнику: «Прочитав цілу книгу Кюстіна. В ній багато жахливої правди про Росію. За змалювання вчинків деспотизму для нас непомітних, я готовий до землі вклонитись перед автором».

Так само й фрейліна петербурзького двору та дружина тверського губернатора, приятелька Пушкіна та Гоголя, відома Смірнова-Россетті, прочитавши книгу Кюстіна, писала з Баден-Бадену до Жуковського, що також перебував десь у «своїй» Німеччині: «Ай да матушка Росія... Кюстін прав...»

Але дамо знову слово панові Лемке: «Зрозуміло, так міг поставитись до книги лише невеличкий гурток. Величезна частина тих, що мали можливість довідатись про неї, обурювалась, не згадуючи вже про Ніколая, який, прочитавши, кинув її на підлогу й сказав: «Моя провина, навіщо я розмовляв з цим негідником!»... Та що цікаве, обурювались не за брехню, якої не бачили, а за правду, висловлену так просто чужинцем. Жуковський казав, що «Нападати потрібно не на книгу, бо в ній багато правди, а на Кюстіна». Тютчев, що написав з приводу книги окрему брошуру, в якій гостро висловився про Кюстіна, не міг, одначе, не визнати, що боронити Росію можуть лише люди, які через надмір ретельносте квапляться піднести парасолю, щоб закрити від денної спеки верх Монблану!»...

Далі Лемке починає використовувати листування з таємного жандармського архіву: «Звичайно, уряд дивився на справу інакше (як Тютчев) та подбав випустити силу різноманітних спростувань. Вже Я. Толстой написав два: під псевдонімом Яковлева та друге за своїм графським підписом. Він перший сповістив жандармам Дубельта про вихід книги. Йому доручили відповісти, як він сам вважатиме за відповідне. Потім старший радник міністерства закордонних справ Лабенський випустив книгу, видану в Парижі французькою мовою, в Берліні німецькою та в Лондоні англійською.

Приклав свою руку до оборони Росії і славетний побратим Булгарина — Ґреч. Про це я й хочу розповісти, докладно використовуючи дуже цікаву архівну «справу».

31 липня 1843 року ексцелленція Ґреч писав з Гайдельберґу до Дубельта велике щирошпигунське послання, де м. і. читаємо: «Найліпші наміри та вчинки нашого уряду підпадають тут викривленим пересудам та злонаправленим зауваженням часописів. Складають та поширюють їх, здебільшого жиди, хрещені та нехрещені, які заволоділи, німецькими журналами. Вони злостяться на Росію переважно через те, що митниця на суходольнім кордоні Пруссії не пропускає їхньої контрабанди. Я переконався, що це головна причина злоби та ненависти супроти Росії».

Далі Ґреч відразу переходить до книги Кюстіна, маючи на увазі добре заробити на її спростуванні.

«З книг про Росію, що вийшли останнім часом, найогиднішим твором є книга падлюки маркіза де Кюстіна. Гідне зауваження, що вона у Франції не викликала майже жодного враження... (Все це нісенітниця. А. Ів. Турґенєв рішуче зазначив: «Книгу читає ціла Європа», «Остафєєвский Архів князей Вязємскіх», IV, 256 — прим. М. Лемке) з тієї причини, що в безлічі щоденно нових книг усе в Парижі губиться. Рідко яка книга проживе там три тижні: все тоне в безодні забуття. Але. тут, у Німеччині, цю книгу довбають та передовбукль, говорячи: чому її не спростовуєте».

Дальші рядки з цього листа Греча, який безперечно становить верх московського епістолярного мистецтва XIX ст. (як листи Ґрознаво до Курбського загально вважаються вершком московського лицемірства XVI ст.), наводимо в незрівняній мові первотвору:

«Ваше Прєвосходітєльство! Заставьтє за сєбя вєчно Бога моліть! Іспросітє мнє позволєніє разобрать ету кніґу: я напішу разбор єйо как можно основатєльнєє і хладнокровнєє: бєс труда і малєйшей натяшкі докажу я, что всє пріводімиє Кюстіним факти і дєла суть сущая ложь... раді Боґа, разрєшітє, нє посрамлю землі русскія. Что нє станєт в умє і талантє, то достанєт пламєнная моя любовь к Государю і атєчеству!»

Праця кипіла... 24 серпня хитренький змоскалізований чех Ґреч пише Дубельтові; «Не очікуючи відповіді Вашої на листа з 31 липня, я кинувся до розгляду книги Кюстіна, закінчив його й долучую при цьому...»

22 вересня Дубельт відповів Ґречові, що він читав Бенкендорфов! Ґречів архитвір та що Бенкендорф щиро дякує ексцелленції та повертає рукопис протикюстінівської грамоти, яку потрібно «отпечатать особнимі брошюрамі на немецком і французском язиках для распространєнія за ґраніцєю сколь вазможна в большем чісле екземпляров.

Саме в день відіслання цього листа була одержана від Ґреча пропозиція писати проти католицтва в Росії та взагалі ще створити під його наглядом добре оплачений кадр письменників для оборони Росії. Дубельт відповів Гречові 25 вересня, що його шеф Бенкендорф цілком схвалює намір спростувати книги та статті проти Росії. Добре було, коли б й інші літератори — але самі по собі стежили за цим та спростовували. Вишукувати таких письменників та мати їх під своїм впливом не личить гідності петербурзького уряду. Вибравши таких агентів, як у Парижі Толстой та в Німеччині барон Швайцер, уряд зробив усе, що можна було зробити...»

Лемке додає, що уряд очевидно вважав, що нема пощо утримувати за платню зґраю агентів-літераторів. Замовлені з Росії примірники книги Кюстіна наказано було повернути назад за кордон. Але вони знову повертались, загорнені в нові обгортки, з Парижу до Петербургу.

8 жовтня Ґреч пише до Дубельта з Парижу: «Так я успел усердним трудом своїм угодіть поштєнному графу! І так может бить усєрдіє мойо будет пріятно Государю нашему Атцу і Блаґадєтєлю!» Далі Ґреч дає до зрозуміння, які витрати він має з перекладом та друком антикюстінівської грамоти. Нарешті, він сповіщає, що знайшов «харошаво челавєка», що за «хароші» гроші готовий продовжити протикюстінівську акцію ще далі. Це драматург Оже, що давніше замолоду був три роки юнкером у гвардії в Росії, яку через грошові труднощі мусив покинути... Оже «помніт і сердечно любіт Рассію. Прочітав кнігу Кюстіна, он весною поривался в Россію, чтоби там на местє ізаблічіть падлєца. Ми затєваєм с нім напісать водевіль: «Voyage en Russie» і виставіть Кюстіна на посмєяніє всєму Паріжу. Содєржатєль тєатра «de la porte Sint Martin» бєрйотса дать ету пйєсу, но і тут нужно будєт подмазать: Паріж хуже нашево ніжняво зємскаво суда, бєс дєнєк нічєво нє сдєлаєшь. Помогітє, а я рад стараться, і маркіза виставіть прєд всєм свєтом, как он таво стоїт...»

Лемке про це широке планування Ґреча висловив такий погляд: «Ґреч мав, як бачимо, апетит дуже великий. Досить було згоди на заперечення Кюстіна, щоб у практичній голові Ніколая Івановіча вже виріс широкий план — зажити за кордоном для себе й родини приємностей, не витрачаючи власних грошеняток... Його розрахунки, одначе, зустрінула невдача. Він не доглупався, що уряд Палкіна був до кінця деспотичний. Він чекав від своїх підданих послуг цілком даром, знаючи, що кому треба вислужуватись, той і так вислужиться. Бували й вийнятки, ми їх бачили і ще побачимо, але не так то вже часто. Як ми вже зазначили, платилося не дуже то щедро. Ткнули 2000-3000 рублів папірцями, а підлосте потрібно накоїти стільки, що на ціле життя себе заплямиш...»

На ці грошові літанії комерційного москальо-чеха Дубельт відповів 29 жовтня. Він сповістив, що Бенкендорф згоджується з наміром Греча надрукувати розправу проти Кюстіна в Альгемайне Цайтунґ (Авґсбург), хоч Ґреч виразно писав, що ця газета зробить це лише за гроші: «Па нєраспалажєнію нєґодяєв-іздатєлєй к Рассії нє магу сдєлать сєво іначє, как заплатіф за напєчатаніє. Пазволітє лі сдєлать ету ісдєршку на счйот казни?»), але граф зовсім не дає згоди, щоб уряд робив на цю річ якісь витрати. Що торкається брошури французькою мовою, то можна її надрукувати, якщо від продажу повернуться витрачені грошики.

4-го листопада 1843 року Ґреч просив Дубельта підтримати французького письменника Оже (Aliger), (Гіполіт Оже (1797-1881) був свого роду французьким Булгаріпим. Під прізвищем Сент-Гіполіт він фабрикував романи п, н. «Марфа», «Борис Ґодунов», «Іван IV», а під іменем Жеро — драми: «Авдотья», «П’єр ле Ґран» і т. п.) що хоче написати водевіль, придбанням для Росії 200 примірників по 10 франків (тоді вони були ще чогось варті), та надіслав передмову, яку Оже написав до майбутньої своєї комедії. Бенкендорф довів це прохання Палкінові й одержав наказ негайно його задовольнити. По трьох днях III Відділ одержав «Оборону» Ґреча проти Кюстіна в німецькому перекладі Коцебу, що вийшла в Гайдельберзі, дещо пізніше надійшло й французьке видання з Парижу, а нарешті й з Брюсселю.

На радощах того ж таки 9 листопада Дубельт писав Ґречові, що Бенкендорф вже мав нагоду передати листи Ґреча і відповідь Ґреча на книгу Кюстіна та й передмову Оже: «Ґосударь всьо чітал і всем бил даволєн»... «Ви нє повєрітє, мой почтєнний Ніколай Івановіч, как я всем даволєн, когда магу дать Вам атвєт удавлєтварітєльнай. Л. Дубельт». Можна сказати, це був день, коли слава таємного радника Н. І. Ґреча стояла найвище на Петербурзьких бюрократичних небесах... Але от раптово і зненацька зчинилась шура-буря.

18 листопада Дубельт знову пише до Ґреча: «У ч. 321 французького журналу, витинок з якого залучений до цього, граф Бенкендорф із здивуванням прочитав нотатку про те, що Вашій Ексцелленцїї доручено скласти спростування на твір маркіза Кюстіна, та що Ви вже взялися до цієї праці, та що матеріали для цього ви одержуєте з урядового джерела, що складене вами заперечення було передане п. Коцебу для перекладу на німецьку мову, та що згодом воно буде видане й французькою мовою.

Такі подробиці Його Світлість не може пояснити нічим іншим, як нерозважною нескромністю Вашої Ексцелленції та з цього робить висновок, як мало він може мати до Вас довір’я та до чого приводить самолюбством чванливість осіб, що, перебуваючи в оточенні, повинні були б усі свої вчинки берегти з відповідною обережністю.

Це слово графа. Але я, з його дозволу, писав у тому самому сенсі, проте в злагіднених висловах...»

Можна собі уявити, яких то саме «незлагіднених висловів» вживав Бенкендорф на адресу нефортунного Кюстіноборця — Ґреча!

Лист цей ще мандрував у торбах гінців, як Ґреч 13 листопада знову пропонував Дубельтові свої послуги щодо систематичного опрокидування закордонних творів.

25 листопада Дубельт відповів, що Бенкендорф дуже холодно поставився до ґречівських пропозицій і нарешті граф висловився, що він нічого не добивався від Ґреча, який сам запропонував спростувати Кюстіна, отже Ґреч сам мусив бачити, що переважатиме — плюси чи мінуси, прибутки чи видатки. Зрештою, Бенкендорф дав був згоду на покриття видатків, але як ціла справа з походом проти Кюстіна стала з вини Ґреча через газети відомою, то нехай Ґреч «робить як хоче та як знає й зі мною припинить усяке про цю справу листування».

Все ще не одержавши грізної відповіді з 18 листопада, Ґреч звертається до Дубельта з благанням надіслати йому грошенят, бо від продажу своєї книги проти Кюстіна йому повернуться гроші не так швидко.

Наступного дня Ґреч просить вшанувати перекладчика пана Коцебу придворною камерюнкерською гідністю за переклад на німецьку мову відповіді на твір Кюстіна.

Але от Ґреч нарешті одержав листа з припиненням дипломатичних зносин... 6-го грудня Ґреч відповідає жалісливим белькотінням, в якому, крім слів, нічого немає. Ясна річ, що оголошення таємниці не трапилось би, якщо б через честолюбивість він не базікав про що не слід.

Дубельт відповів 19 грудня 1843 року, що Бенкендорф подбає про камерюнкерство для невтомного працівника в «поході Суворова на Кюстіна», п. фон Коцебу.

У січні 1844 року приїхав до Петербургу драмописець Оже, зустрівся кількакратно з Бенкендорфом та Дубельтом, але потім раптово їхні взаємини урвались. Принаймні на одній з його цидулок (записок) є резолюція, Дубельтовою рукою: «Граф наказав ніяких справ з ним не мати!!»

Бенкендорф просив міністра закордонних справ Нессельроде, подякувати дбайливому Коцебу. Палкін доручив виплатити йому річне утримання.

Дубельт повідомив Ґреча про винагороду для фон Коцебу. Ґреч цього й чекав, щоб 29 березня скласти Дубельтові подяку за уважне ставлення до його пропозиції. Далі він зручно перестрибує на себе самого й висловлює сподівання, що колись може й не лише на перекладчика, а й на автора виправи на Кюстіна буде знову звернена увага. Це висловлене в таких неперевершено рептильних висловах, що варто ці рядки навести у незрівняно солодкій мові первотвору:

«Із вніманія, оказаново пєрєводчіку маєй кніжкі, заключаю, что і сочінітєль єйя когда-нібудь абратіт на себя вніманіє сваімі усєрднимі і посільнимі трудамі, і в сєй сладостной надєждє, пітающєй мєня уже нєсколько лєт пріятнимі цвєтамі, прєдвєстнікамі плодов, чєсть імєю прєбить с істінним високопочітанієм і душевною прєданностію Вашево прєвасхадітєльства фсєпакорнєйший слуга. Н. Ґреч.»

До цих гречівських вправ у московській елоквенції (красномовність.) М. Лемке зазначив, що з актів не видно, чи дочекався Ґреч якихось плодів більш істотних, як квіти, на яких спочивали видавці «Северной Пчєли», врятовані Третім Відділом від всякої конкуренції. Бенкендорф міг відмовитися від звороту видатків Греча на похід проти Кюстіна, але Ґреч мав цілком «забезпечене існування», бо справді був одним з видавців урядової монопольної петербурзької газети «Северная Пчела», яка щороку приносила своїм власникам Ґречові та Булгаринові чималі прибутки.

Ці палкінські Еренбурги були багаті люди...