Спогади

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Машерують наші добровольці у кривавий тан,

Визволяти наших українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан!

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні Січових стрільців,

А ми тую стрілецькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Видиш, брате мій,

товаришу мій:

відлітають сірим шнурком

журавлі в вирій.

Кличуть: кру, кру, кру,

в чужині умру,

заки море перелечу,

крилонька зітру.

Кру, кру, кру, кру…

Мерехтить в очах

безконечний шлях,

гине, гине, в сірій мраці

слід по журавлях…

Кличуть: кру, кру, кру,

в чужині умру,

заки море перелечу

крилонька зітру.

Кру, кру, кру, кру…

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила,

Впав в бою стрілець січовий,

Дівчина затужила.

А був то хлопець молодий,

Йому пора кохати.

Він впав, як той сухий листок,

Повік буде лежати.

Летить ворон з чужих сторон

Та й жалібненько кряче:

«Вставай, козаче молодий,

Твоя дівчина плаче!»

Заплаче матінка стара,

Заплаче чорнобрива,

Бо не одного козака

Сира земля накрила.