Створено в Америці. Соціальна історія культури й характеру американців

Примітки

1. Duffield, “An Iowa Settler’s Homestead” («тисяча справ», абзац 7) і “Frontier Church Going”. Даффілд не згадує про соціальну чи емоційну роль своєї матері. Ripken and Bryan, The Only Way I Know, 17–18, a також Ripken, My Story, 7–8 («кидок без стрибка», 7).

2. Популярні розвінчування: K. Davis, Don’t Know Much About History (Плімут, 21); Loewen, Lies My Teacher Told Me. Щодо сімейних трапез історик Джон Ґілліс пише: «На початку ХІХ століття люди в буржуазних домогосподарствах усюди все ще їли похапцем і лише зрідка в сімейних групах. Для сімейного обіду чи вечері не було ні часу, ні місця: кімнату для споживання їжі, якою ми її знаємо, ще не винайшли, а головна трапеза все ще припадала приблизно на полудень» (“Making Time for Family”, 8); див. також J. Gillis, A World of Their Own Making: «Усе, що ми нині називаємо “якісним часом” (quality times), що ним є вельми ритуалізований неробочий час, витоки якого ми віднаходимо за вікторіанської доби… насправді поширилося впродовж останнього півтора століття» (5). Різдво: J. Gillis, A World of Their Own Making, 100ff; Nissenbaum, The Battle for Christmas; L. Schmidt, Consumer Rites.

3. “The Changing American Family”, New York Times (далі – NYT), May 18, 2001; Patricia Cohen, “Midlife Suicide Rises, Puzzling Researchers”, NYT, Feb. 19, 2008. У 2000-х роках приблизно 14 відсотків американців змінювали домівку щороку, а на початку 1950-х – приблизно 20 відсотків (http://www.census.gov/population/socdemo/migration/tab-a-1.xls). Див. також Cohn and Morin, “American Mobility”. Більше про це: C. Fischer, “Ever-More Rooted Americans”; див. також розділ 4.

4. Про релігію йтиметься в окремих частинах четвертого й шостого розділу книжки. Огляд цього питання: Finke and Stark, The Churching of America, а також Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8.

5. Страх насильства: під час опитування 1996 року респондентів попросили обрати одну з 18 царин, у якій Америка найбільше занепала. 19 відсотків обрали «злочинність і безпека», 14 – «сімейне життя» і 12 – «моральні й етичні норми» (Hunter and Bowman, “The State of Disunion”, vol. 2, table 5). Про коефіцієнти насильства див. розділ 2.

6. Braverman, Labor and Monopoly Capital – це головне джерело щодо «декваліфікації». Закім у третьому розділі Ready-Made Democracy розповідає про кравців за доби перед Громадянською війною, які втратили свою незалежність, коли нові технології і спеціалізація дали змогу фабрикантам виготовляти дешевший одяг. Однак загалом американці не потерпали від декваліфікації (див., наприклад: Spenner, “Temporal Change”; Oestreicher, “The Counted and the Uncounted”; Lebergott, The Americans, 371–372; Prude, “Capitalism, Industrialization, and the Factory”, 93; Attewell, “The Clerk Deskilled”, a також Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 5). Чимало залежить від того, як характеризувати фермерство ХІХ століття. Фермери номінально були незалежними, однак більшість із них були настільки вразливими до погоди, боргу й коливання цін, що почувалися залежними й тікали з фермерських господарств.

7. Ширше обговорення цього міститься в розділі 2.

8. Про ідеалізацію минулого: Eibach et al., “When Change in the Self”; Hagerty, “Was Life Better?”; у Rosenzweig and Thelen, The Presence of the Past. Кроу в “Good Fences” і “Community Size” розповідає, як австрійські селяни перебільшували соціабельність життя своїх батьків і свою самотність. Кунц у “The Challenge” зазначала, що громадськість відмовляється вислуховувати нові факти про 1950-ті, які суперечать їхнім спогадам. Історик Юджин Вебер у книжці Peasants into Frenchman звертав увагу на те, що чимало представників французької еліти близько 1914 року «тужили через смерть нещодавнього минулого» і лише «жменьку серед тих, хто тужив, становили селяни. <…> [Їхнє] минуле було періодом лиха й варварства» (478). Про Gemeinschaft і вчених: Lears, Fables of Abundance, 103. Див. також B. Turner, “A Note on Nostalgia”; C. Fischer, “Finding the ‘Lost’ Community”.

9. Toulmin and Goodfield, The Discovery of Time, 233. П. Стернз у “The Idea of Postindustrial Society” також вказує на тенденції перебільшувати розбіжності. Дікенз: «Це був найліпший з усіх часів, це був найгірший з усіх часів… коротше кажучи, той період… схожий на нинішній період».

10. Замбія: Ault, “Making ‘Modern’ Marriage”; маорі: J. N. Wilford, “Anthropology Seen as Father of Maori Lore”, NYT, Feb. 20, 1990. Дні народження: Chudacoff, How Old Are You? Несправжні звичаї: Bodnar, The Transplanted, 46–48. Нині є значна кількість літератури на тему The Invention of Tradition (книжка за редакції Гобзбома й Рейнджера).

11. «Колективна пам’ять»: Hobsbawm and Ranger, The Invention of Tradition; Kammen, Mystic Chords of Memory; а також J. Gillis, Commemorations. Ліси Нової Англії: Bowden, “The Invention”.

12. Американці мексиканського походження, як і білі, сприймали минуле здебільшого як минуле або своїх сімей, або всього народу, проте так само, як і чорні, бачили прогрес (Rosenzweig and Thelen, The Presence of the Past).

13. Наративи: «Пояснення криється в досягнутому відчутті драматичної неминучості… [тож] сюжет як ціле, побачений тепер, заднім числом, виглядає правдиво» (P. Abrams, “History, Sociology”, 10). Див. H. White, “The Value of Narrativity”, Content of the Form і Metahistory; див. також Berkhoffer, Beyond the Great Story; McCloskey, If You’re So Smart, ch. 2; Hexter, Doing History. Лінкольн: Wills, Lincoln at Gettysburg. Хвилі в мисленні істориків: див., наприклад, Kessler-Harris, “Social History”; Novick, That Noble Dream, part IV; Wiener, “Radical Historians” (і подальші коментарі в цьому ж випуску); Hughes, “Contemporary Historiography”; J. Block, A Nation of Agents, ch. 1. Стандарти національної історії: див., наприклад, Wiener, “History Lesson”; McDougall, “Whose History?” (цитата про цинізм); і спеціальний випуск “Social History and the American Political Climate” у Journal of Social History (vol. 29, 1995).

14. Прогрес: Manuel and Manuel, Utopian Thought; Nisbet, History of the Idea of Progress; Iggers, “The Idea of Progress”; P. Wagner, “Modernity”. Іґґерс доводить, що «ідея прогресу розвивалась у соціальній думці й історіографії, однак не цілком» (64). Марті в “The Idea of Progress” розповідає про недавній зсув до песимізму в теології. Як зазначалося раніше, більшість респондентів під час опитування в середині 1990-х повідомили про відчуття занепаду (Rosenzweig and Thelen, The Presence of the Past, 132–137). Щодо похмурості соціологів див. Best, “Social Progress”.

15. Теорії модернізації присвячено величезну кількість літератури. Вправний стислий огляд – Nolte, “Modernization and Modernity”; див. також Adelman, “Modernization Theory and Its Critics”; Appleby, “Modernization Theory”; Grew, “More on Modernization”; P. Stearns, “Modernization and Social History”; P. Wagner, “Modernity”; Haferkamp and Smelser, Social Change and Modernity. До головних істориків, які послуговуються теорією модернізації, належать R. Brown, Modernization; і Wiebe, The Search for Order. Канонічні автори ХІХ і ХХ століть – Карл Маркс, Фердинанд Тенніс, Еміль Дюркгайм, Макс Вебер і Телкотт Парсонз. Книжка Реймонда Вільямза The City and the Country, а також книжка Ліо Маркса The Machine in the Garden досліджують культурні джерела цих ідей.

Варіанти теорії модернізації. (1) В економічній версії цієї теорії нові технології, системи виробництва, засоби дистрибуції або їхнє поєднання породжують – хоч і з певним «запізненням у культурі» (Ogburn, “How Technology Causes Social Change”) – новий соціальний порядок, як-от менші сім’ї, і нові форми свідомості, як-от споживацтво. Мейнстримова економічна наука наголошує на таких технічних інноваціях, як парова енергія (див., наприклад, N. Rosenberg, How the West Grew Rich; Boorstin, The Americans). Класичний марксизм акцентує на тому, як капіталісти організовують найманих працівників у нові системи виробництва. Деякі неомарксисти доводять, що розширення ринків змінило працю і споживання (наприклад, Sellers, The Market Revolution; див. також обговорення цього питання в розділах 3 і 4 цієї книжки).

(2) Соціологічніший варіант цієї теорії стверджує, що зростання масштабів зумовило появу «масового суспільства». Наприклад, консолідація держав-націй поширила засоби зв’язку й торгівлю. Великі північно-американські інститути захопили те, що раніше було «ізольованими спільнотами» (island communities), кажучи словами історика Роберта Віба (The Search for Order), і перетворили досвід американців із невеликого, локального й неформального на великий, національний і формальний. Люди стали відчуженими членами «самотнього натовпу». (Про «організаційний синтез» істориків див., наприклад, Brinkley, “Prosperity, Depression, and War”; Galambos, “Technology, Political Economy, and Professionalization”; Adelman, “Modernization Theory and Its Critics”.) У ХХ столітті теорію масового суспільства репрезентували такі мислителі, як Еріх Фромм, Ч. Райт Міллз, Роберт Нізбет і Девід Рісмен (завдяки славі книжки Lonely Crowd). До недавніших її представників належать Giddens, The Consequences of Modernity; і C. Calhoun, “The Infrastructure of Modernity”. Теорія масового суспільства зазнала чимало критики: див. Coser, In Defense of Modernity; Bender, Community and Social Change in America. Інший близький варіант зосереджується на «структурній диференціації». Економічне зростання спричиняє спеціалізацію в праці, проте також спеціалізацію в інших царинах. Колись сім’я виготовляла товари, навчала молодь, піклувалася про хворих і таке інше, а тепер ці функції виконують бізнес, школи й лікарні. Люди стикаються з фрагментованим і бентежливим соціальним світом, чимало людей лишаються без допомоги. (Класичним описом цього є Дюркгаймові книжки «Поділ праці в суспільстві» й «Самогубство». Див. також праці структурних функціоналістів середини ХХ століття на чолі з Телкоттом Парсонзом.) Хоча її часто критикували, однак теза про структурну диференціацію досі – принаймні імпліцитно – залишається впливовою. (Див. Tilly, Big Structures, Large Processes, and Huge Comparisons; Tiryakian, “Dialectics of Modernity”.)

(3) Культурологічний варіант теорії модернізації вдається до інверсії каузального порядку: зміни в культурі й свідомості передують матеріальним змінам. Теза Макса Вебера про те, що «протестантська етика» створила капіталізм, добре відома, проте його аргумент, що «раціоналізація» характеризує модерний світ, також важлива. Інші вчені вказували на спад релігійної віри чи фаталізму, на посилення індивідуалізму чи наукового мислення, на інші зміни в ментальності як на ту трансформацію, яка започаткувала модерність. (Див. Zuckerman, “Dreams”; Henretta, “Social History”; R. Brown, Modernization, esp. ch. 1 [і рецензію – Henretta, “ ‘Modernization’ ”]; R. Wells, “Family History”; D. Bell, “The Return of the Sacred”; Tiryakian, “Dialectics of Modernity”; Swidler, “The Concept of Rationality”.) Деякі вчені, як-от Інкелес і Сміт у книжці Becoming Modern, дотримувалися чіткої психологічної позиції, вважаючи, що певні когнітивні навички уможливили модернізацію. Європейські вчені після 1960-х наголошували на змінах у «дискурсі», цебто способах розуміння світу (P. Wagner, A Sociology of Modernity, розділ 1 як приклад і огляд). Нольте у “Modernization and Modernity” зазначає, що зневага до оптимістичних теорій модернізації підштовхнула багатьох дослідників віддати перевагу слову «модерність» чи навіть «постмодерність», хоча насправді вони дотримувалися того ж аргументу.

16. Теорії модернізації ґрунтуються на притаманних ХІХ століттю теологічних ідеях щодо еволюції, яких позбулася сучасна біологія (Bock, Human Nature and History; R. Collins, “Upheavals”). Проблеми, пов’язані з органічною зв’язністю: наприклад, M. S. Archer, “The Myth of Cultural Integration”. Складність і невпорядкованість «традиційних» суспільств: Tilly, Big Structures, Large Processes, and Huge Comparisons; Bendix, “Tradition and Modernity Reconsidered”; Boudon, “Why Theories of Social Change Fail”; D. Smith, “ ‘Modernization’ ”; Appleby, “Values and Society”; Tipps, “Modernization Theory,” особливо 213; Gusfield, “Tradition and Modernity”; Nolte, “Modernization and Modernity”. Інші вчені критикують теорію модернізації за те, що вона етноцентрична, консервативна або детерміністична. Джат у “A Clown in Regal Purple” стверджує, що ця теорія слугує «багатьом ідеологічним [здебільшого антимарксистським] цілям» (69). Фокс-Дженовезе і Дженовезе в “The Political Crisis” пишуть, що соціальна історія «як ціле занурюється в неоантикварну трясовину, в якій панують ліберальні ідеології, суть політичного аргументу яких (усупереч вдаванню, ніби в них немає політичного аргументу) полягає в ухиленні від класової конфронтації» (214). Adelman, “Modernization Theory and Its Critics” – це огляд такої критики. Деяких теоретиків ця критика змусила говорити про «модерність». (Не)придатність застосування теорії модернізації до Сполучених Штатів: Nugent, Structures of American Social History, ch. 1; P. Wagner, “The Resistance”; K. Wilkinson, “Rural Community Change”. Inglehart and Wenzel, Modernization, Cultural Change, and Democracy: «суспільства, що зазнають індустріалізації, загалом не набувають схожості зі Сполученими Штатами, як припускала популярна версія теорії модернізації» (47). Всеохопність: див., наприклад, Zunz, “The Synthesis of Social Change”. До захисників ідей модернізації належать P. Stearns, “Modernization and Social History”; Grew, “More on Modernization”; Adelman, “Modernization Theory and Its Critics”.

Альтернативи теорії модернізації. Марксисти наполягають на важливості класового конфлікту, проте, як я вже зазначав раніше, марксистська теорія історії – це версія теорії модернізації. Школа культурних досліджень або критичної теорії різко критикує стандартну модель теорії модернізації, однак насправді просто змінює оповідь із романтичної на трагічну, наполягаючи, приміром, на тому, що економічне зростання поневолює людей. Деякі вчені навідріз відмовляються розповідати якийсь ґранд-наратив, воліючи викладати малі оповіді – «мікроісторію» (Magnússon, “The Singularization of History”). А втім, навіть у невеликих оповідях є сюжет і закоріненість у теорію, а розповідання зазвичай утілює пояснення (див., наприклад, Berkhoffer, Beyond the Great Story, 37). Типова мораль малих оповідей – це локальний опір великим масштабам модернізації. «Культурний поворот»: Bonnell and Hunt, Beyond the Cultural Turn. Кліффорд Ґірц явно уникає пояснення, проте навіть його «інтерпретації» закорінені в каузальне пояснення (Swidler, “Geertz’s Ambiguous Legacy”; Sewell, “Whatever Happened”). Щодо загального обговорення цих тем див. Appleby et al., Telling the Truth about History.

17. Лавина інформації: Appleby, “Recovering America’s Historic Diversity”. Ґрін і Поул у “Reconstructing” винайшли інакшу метафору: «важкий випадок інтелектуального нетравлення» (7). Всеохопніші системи значення: Hays, “On the Meaning”. Пітер Стернз, редактор Journal of Social History, писав: «Для деяких учених соціальна історія – це не так галузь чи підхід, як радше сукупність окремих тем, пов’язаних лише їхньою новизною» (“The New Social History”, 14). Див. також Henretta, “Social History”; Zunz, “The Synthesis of Social Change”; Bender, “Wholes and Parts”; Kessler-Harris, “Social History”; Berkhoffer, Beyond the Great Story; P. Stearns, “The Old Social History and the New”. Проте Андерсона й Кейтона (“The Problem of Fragmentation”) це не бентежить: «Якщо соціальні історики воліють наголошувати на полівалентності, специфічності й плетиві, то який сенс запитувати, чи їхні знахідки можна об’єднати в ширше ціле? <…> Чи варто узагалі розказувати оповіді, якщо для цього нам потрібно редукувати… [цю складність] до лінійної хронологічної форми?» (300). Як я пояснював раніше, на це запитання немає відповіді. Tipps, “Modernization Theory” – це критик, що похмуро налаштований, бо, здається, немає альтернативи теорії модернізації.

18. Hays, “On the Meaning”; Bender, “Wholes and Parts”; P. Stearns, “The Old Social History and the New” розглядають невелику кількість думок щодо центральних питань американської соціальної історії. Приклади альтернативних тлумачень: Nugent, Structures of American Social History; Berthoff, An Unsettled People; R. Brown, Modernization.

19. Достаток: Vickers, “Competency and Competition”; Bushman, “Markets and Composite Farms”. Чеснота: «Сімейне фермерське господарство надавало ключ до “доброчесного” життя (a life of ‘virtue’): тоді це слово зазвичай означало корисну, плідну, сповнену патріотизму незалежність» (D. Howe, What Hath God Wrought, 44).

20. Ключове джерело щодо добровільності – D. Fischer, Albion’s Seed. Див. також C. Fischer, “Paradoxes of American Individualism” і широке обговорення в розділі 4 цієї книжки.

21. Хитун-Бовтун: R. M. Collins, “In Retrospect”, 328. Огляд досліджень національного характеру: R. Wilkinson, “On American Social Character”. Асиміляція притлумлює мультикультуралізм в Америці: див., наприклад, Lieberson et al., “The Course of Mother-Tongue Diversity”; E. Morawska, “In Defense of the Assimilation Model”; Alba, “Assimilation’s Quite Tide”; Kazal, “Revisiting Assimilation”; Portes and Hao, “Bilingualism and Language Loss”; Fischer and Hout, Century of Difference, 41–56.

22. Убивства: United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2008, table 301; рівень убивств у різних країнах – https://www.nationmaster.com/country-info/stats/Crime/Murders/Per-capita (accessed May 26, 2022). Книжка Д. Фішера Albion’s Seed твердо обстоює стійкі відмінності між регіонами (які пов’язані з відмінностями між регіонами Британії). Недавні історичні дослідження «атлантичних» суспільств свідчать про спільні риси попри кордони. Однак кроскультурна психологія наголошує на національних відмінностях (Triandis, “Cross-Cultural Studies”; McCrae and Terracciano, “National Character”; Inglehart and Welzell, Modernization, Cultural Change, and Democracy).

23. Чужинці часто вважали Америку винятковою: Tocqueville, Demo­cracy in America; Woodward, The Old World’s New World; Lawson-Peebles, “America as Interpreted”. До критиків винятковості належать Fredrickson, “From Exceptionalism to Variability” («погана репутація», 588); Rodgers, “Exceptionalism”; Tyrell, “American Exceptionalism”; Appleby, “Values and Society”; а сповнений найбільшої зневаги – Zuckerman, “The Dodo”. Огляд цього питання: Kammen, “The Problem of American Exceptionalism”; Woodward, “The Comparability of American History”; D. Bell, “ ‘American Exceptionalism’ Revisited”; D. Ross, “The New and Newer Histories”; R. Wilkinson, The Pursuit of American Character; збірка статей за редакції Шейфера Is America Different?; і збірка статей за редакції Каррі й Ґудгарта, American Chameleon.

Соціологи доводили, що деякі ознаки Сполучених Штатів – індивідуалізм, достаток, рання демократизація, етнічне розмаїття тощо – зробили американських робітників аполітичними й консервативними (див., наприклад, Lipset, American Exceptionalism; Lipset and Marks, It Didn’t Happen Here). Критики на це відповідають, що американські робітники не були такими пасивними, вказуючи, наприклад, на насильство, до якого вони вдавалися наприкінці ХІХ століття. А примус із боку працедавців і державні репресії свідчать про слабкість профспілок в Америці (див., наприклад, Voss, The Making of American Exceptionalism). Gerber, “Shifting Perspectives” – це нещодавній огляд цього питання. Критика, що стверджує, ніби для прибічників винятковості Сполучені Штати не підпадають під загальні соціальні закони (приміром, під марксистську теорію) або що вони заявляють про американську вищість, є неправильним тлумаченням. Про нерівність: T. Smith, “Social Inequality”; Shapiro and Young, “Public Opinion”. Релігійність: Greeley, “American Exceptionalism”. Патріотизм: Rose, “National Pride”. Добровільність: C. Fischer, “Just How Is It”.

24. Квантова теорія: Rosenthal, The Era of Choice.

25. Тут я вочевидь зазнав впливу школи «Анналів». Книжка Марка Блока «Апологія історії, або Ремесло історика» досі залишається чудовим посібником.

26. Навіть цінна Encyclopedia of American Social History (edited by Cayton et al.) неминуче обмежена (C. Fischer, “In Search of the Plot”).

27. Це твердження може викликати миттєву незгоду: хіба кінець ХХ століття не був позначений дезінтеграцією культури, постмодернізмом, мультикультуралізмом, «гібридністю» тощо? Не зовсім так. Культурне розмаїття в межах Сполучених Штатів можна пояснити як незначні варіації всередині більшої спільної культури. Наприклад, студенти коледжів азійського походження можуть наполягати на своїх етнічних ідентичностях, проте вони не вимагають шлюбів за домовленості батьків або бинтування ніг.

28. «Супротивники»: Fowler, The Dance with Community, 121. (Більше про спільноту див. C. Fischer, “Finding the ‘Lost’ Community” – коментарі щодо Wiener, “Radical Historians”.) Деякі вчені вважають, що соціологія не може бути «вільною від оцінних суджень» (value-free) або це не бажано. Однак труднощі з усунення оцінок і цінностей не повинні слугувати виправданням для облишення цих спроб так само, як випадкове зараження під час медичних експериментів не повинне змушувати лікарів зняти рукавички. Раніша праця: C. Fischer et al., Inequality by Design; у ній засвідчено зростання нерівності в доходах і нездоланну прірву між расами в Америці.

1. Ще 1900 року 62 відсотки сімей мали дитину, яка померла до того, як їй виповнилося 16, а до 1976 року кількість таких сімей зменшилася до 4 відсотків (Uhlenberg, “Death and the Family”). Енн Ратледж: Gannett, “ ‘Overwhelming Evidence’ ”.

2. Кофі Аннан: “ ‘Humanity is Indivisible’ ”, NYT, Dec. 11, 2001. Терористичні атаки 11 вересня справили напрочуд нетривалий психічний вплив. Низка опитувань, що було проведено осінню 2001 року, засвідчила зростання почуття тривоги. У жовтні 2001 року 27 відсотків опитаних респондентів відповіли: вони змінюють своє особисте життя, щоб зменшити ризик стати жертвою терористів (Saad, “Americans’ Mood”). Однак невдовзі американці здебільшого повернулися до тих особистих звичок і клопотів, які вони мали до 11 вересня 2001 року. Наприклад, 2002 року рівень зайнятості у Мангеттені знизився, проте наступного року він відновив своє стійке зростання вгору (“County Business Patterns [1998–2005]: Number of Employees”, http://censtats.census.gov/cgi-bin/cbpnaic/cbpsect.pl). Див. нижче про економічну вразливість після 1970-х. Дослідження Джонсон-Генкс в Африці (зокрема “When the Future Decides”) демонструють, як значна непевність змушує людей відмовлятися від планування й удаватися натомість до «розсудливого опортунізму» – щоденного хапання за те, що з’являється. Врешті, деякі читачі можуть згадати праці, присвячені «суспільству ризику»; я звертаюся до нього в примітці 93 цього розділу.

3. 1900 року очікувана тривалість життя чорного хлопчика була на 16 років коротшою за очікувану тривалість життя білого хлопчика, а 2000 року розрив між ними скоротився до шести років. 1850 рік: Preston and Haines, Fatal Years, table 2.2. Статистичні дані у ХХ столітті: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 56. Нещодавні статистичні дані: idem, Statistical Abstract, 2000, tables 116–120. Дітонародження: R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives, 222. 20-річні чоловіки: Modell, “Changing Risks”. Див. також Vinovskis, “Death”; Klein, A Population History of the United States. Пересічні жінки: Watkins et al., “Demographic Foundations”. Щоденники й листи: Dye and Smith, “Mother Love”, 329–330. Після Першої світової війни: H. Green, The Light of the Home, 166. Здоров’я: зріст – надійний показник здоров’я, і середній зріст зростав упродовж тривалого терміну, хоча й не без спадів (див. обговорення доби перед Громадянською війною нижче у цьому ж розділі) – Komlos, The Biological Standard of Living in Europe and America; Costa and Steckel, “Long-Term Trends”; Steckel, “Heights and Health”. Європейці перевершують американців: Steckel, “Stature and the Standard of Living”; Komlos and Lauderdale, “Underperformance in Affluence”.

4. Див. Steckel, “Nutritional Status”; Costa, “Height, Wealth, and Diseases”; Fogel, “Nutrition and the Decline in Mortality” (м’ясо, 466); S. McMahon, “A Comfortable Subsistence”; R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives; Nugent, Structures of American Social History; Klein, A Population History of the United States; а також посилання на літературу про здоров’я в попередній примітці. Нова Англія й південь: Vinovskis, “Death”. Нащадки пуритан: Fogel, The Fourth Great Awakening & The Future of Egalitarianism, 19. Враження про американців: Lawson-Peebles, “America as Interpreted”; J. Evans, America; Woodward, The Old World’s New World.

5. Індіанці: S. Cook, “The Significance of Disease” (цитата, 497); Snow and Lanphear, “European Contact” (діти, 26–27); S. Cook, “Interracial Warfare”. Раби: Berlin, Many Thousands Gone (рівень смертності, 122); Butler, Becoming America (п’ять років, ch. 1). Сервенти: R. Lane, Murder in America, 42.

6. Переселення на височини: див., наприклад, S. Wolf, Urban Village. Зуби: Darnton, “The Pursuit of Happiness”. Біль: Crane, “ ‘I Have Suffer’d’ ” (Франклін, 375). Свинячий жир: Ekrich, At Day’s Close, 289. Алкоголь від болю через сто років згодом: Larkin, Reshaping Everyday Life, 91–92. Психічні наслідки: сучасні люди з хронічним болем потерпають від високого рівня психічних проблем, серед яких зазвичай є і депресія. Психічні проблеми можуть посилювати відчуття болю, однак здебільшого каузальний вектор спрямовано від болю до депресії, особливо у разі болю, поширеного в попередні епохи, як-от рана, яку не лікували. Див., наприклад, Gatchel, “Comorbidity of Chronic Pain”.

7. Щоденник: Dye and Smith, “Mother Love”, 334–335. Див. також R. Wells, Facing the “King of Terrors”. Hiltzheimer, Extracts from the Diary of Jacob Hiltzheimer of Philadelphia. «Робота над емоціями»: «намагання змінити рівень або якість емоції чи почуття. <…> “керувати” емоцією або вдаватися до “глибокої акторської гри”» (Hochschild, “Emotion Work”, 561).

8. Сміт і Гакер у “Cultural Demography” доводять, що мешканці Нової Англії перебільшували ризик смерті (Коттон Мезер, 379). Епітафії: Vovelle, “A Century and One-Half”, особливо 540. Див. також R. Wells, Facing the “King of Terrors”. Див. розділ 6 цієї книжки про сентиментальність, пов’язану зі скорботою.

9. Costa and Steckel, “Long-Term Trends”. Див. також Fogel, The Fourth Great Awakening & The Future of Egalitarianism, 58–59; idem, “Nutrition and the Decline in Mortality”; Steckel, “Heights and Health”; idem, “Stature and the Standard of Living”; idem, “Heights and Human Welfare”; Steckel and Floud, висновки наприкінці збірки статей Health and Welfare During Industrialization; Komlos, The Biological Standard of Living in Europe and America; idem, “The Height and Weight”; idem, “Shrinking.”; Haines et al., “The Short and the Dead”; Maloney and Carson, “Living Standards”; Chanda et al., “Convergence”. Хоча відкриття зменшення зросту й тривалості життя в епоху перед Громадянською війною ставили під сумнів (див., наприклад, Soltow, “Inequalities”, 149), проте, здається, його загалом вважають справжнім.

10. Стекел і його колеги наголошують на хворобах (Costa and Steckel, “Long-Term Trends”; Steckel, “Heights and Health”). Комлош обстоює теорію харчування (Komlos, The Biological Standard of Living in Europe and America; idem, “The Height and Weight”; idem, “Shrinking”; Sunder, “The Height of Tennessee Convicts”). Чанда та інші в “Convergence” звинувачують видобуток вугілля. Гейнз та інші в “The Short and the Dead” винуватять головно передавання хвороб. Шаммас у The Pre-Industrial Consumer (146ff) вказує на відмову від молока й сиру.

11. Скенектеді: Wells, Facing the “King of Terrors”, 41–44. Нью-Йорк: Burrows and Wallace, Gotham, 589–591. Цитата з New York Evening Post: John Noble Wilford, “How Epidemics Helped Shape the Modern Metropolis”, NYT, Apr. 15, 2008. Фронтир: Faragher, Sugar Creek, 88–89.

12. Клас і зріст: Komlos, The Biological Standard of Living in Europe and America, 103; Fogel, “Nutrition and the Decline in Mortality”. Клас і дитяча смертність: Davin, “The Era”; Costa and Steckel, “Long-Term Trends”. Лінкольн: 1868 memoir by Elizabeth Keckley, Behind the Scenes, https://docsouth.unc.edu/neh/keckley/keckley.html (accessed May 26, 2022).

13. Почуття, навіяні смертю: див., наприклад, Wells, Facing the “King of Terrors”; Douglas, “Heaven Our Home”; S. Scott, “ ‘Earth Has No Sorrow’ ”; Dye and Smith, “Mother Love” (дівчинка Мері, 337); Hoffert, “ ‘A Very Peculiar Sorrow’ ”. Сара Коннелл Еєр: Blauvelt, “The Work”, 583. У розділі 6 я обговорюю піднесення сентиментальності загалом і рух за цвинтарі-парки зокрема.

14. Малярія: Faragher, Sugar Creek, 90–91. Лінкольн: Donald, Lincoln, 26. Небезпека на заводах і фабриках: див., наприклад, Wallace, Rockdale, 148–150; Knights, Yankee Destinies, ch. 4; Kleinberg, The Shadow of the Mills, 27. Нещасні випадки в містах: R. Lane, Violent Death in the City. Кондуктор у трамваї: Anonymous, “Experience”, 17. Фермерство: навіть 2005 року рівень смертності в «сільському господарстві, лісництві, рибальстві й полюванні» був вищим середнього, і коефіцієнт смертності від нещасних випадків тут був набагато вищим, ніж у будь-якій іншій галузі (National Center for Health Statistics, Health, United States, 2007, tables 49 and 50).

15. Охорона здоров’я: див., наприклад, Meeker, “The Improving Health”; Tarr, “Water and Wastes”; Ferrie and Troesken, “Water”; Cutler and Miller, “The Role of Public Health Improvements”; Dowling, Fighting Infection, ch. 2; Preston and Haines, Fatal Years, ch. 1; R. Wells, “The Mortality Transition”; Klein, A Population History of the United States, ch. 3, а також книжки із загальної міської історії, як-от Chudacoff and Smith, The Evolution of American Urban Society. Вода для робітничого класу: Kleinberg, The Shadow of the Mills, 90–99. Нью-Йорк і Бостон: Teaford, The Unheralded Triumph, 247–250.

16. Hoy, Chasing Dirt (Кетрін Бічер, 22); R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives, 129ff; Cowan et al., “Clean Homes”; Cowan, More Work for Mother; Wilkie, “Submerged Sensuality”.

17. Нью-Йорк: Burrows and Wallace, Gotham, 1197. Скенектеді: Wells, Facing the “King of Terrors”, 186–188. Зниження коефіцієнтів смертності: див. попередню примітку. Нерівність і здоров’я: D. Smith, “Differential Mortality”; Costa and Steckel, “Long-Term Trends”.

18. Найважливіше, що смертність немовлят зменшилась із понад 10 від­сотків до менш ніж одного. Див. United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 56–57; idem, Statistical Abstract, 2007, tables 98 and 106; Klein, A Population History of the United States, ch. 4–6. Хвороби: Dowling, Fighting Infection, esp. ch. 13; C. Rosenberg, “What It Was Like”; R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives. Туберкульоз: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 58; idem, Statistical Abstract, 2000, table 126. СНІД: idem, Statistical Abstract, 2000, table 215. СНІД проти туберкульозу: Cohen and Elder, “Major Cities”. Нещасні випадки: Holinger, Violent Deaths in the United States; Zopf, Mortality Patterns and Trends in the United States, 191; Lebergott, The Americans, 519; Tarr and Tebeau, “Managing Danger”. Зрілість: між 1850-м і 1990-м початок менструації в дівчат і вік статевої зрілості у хлопців зменшився приблизно на три роки (Mintz, “Life Stages”, 2012). Інвалідність серед людей похилого віку: Costa, “Understanding the Twentieth-Century Decline”.

19. R. Wells, “The Mortality Transition”; Tarr and Konvitz, “Patterns”; Tarr, “Infrastructure”; H. Green, The Uncertainty of Everyday Life, 177–181; Isaacs and Schroeder, “Where the Public Good Prevailed”. Катлер і Міллер у “The Role of Public Health Improvements” підрахували, що одні лише системи постачання чистої води вдвічі зменшили загальний коефіцієнт смертності у великих містах. Скенектеді: R. Wells, Facing the “King of Terrors”, 181. Особиста гігієна: Hoy, Chasing Dirt; Cowan et al., “Clean Homes”; Cowan, More Work for Mother; H. Green, The Uncertainty of Everyday Life, 181–186; P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 8.

20. Levenstein, Revolution at the Table; P. Williams, “Foodways”; Lebergott, The American Economy; Фоґел у The Escape from Hunger and Premature Death пояснює більшу частину поліпшення здоров’я змінами в харчуванні. Витрати на їжу: Cox and Alm, “Time Well Spent”; Jacobs and Shipp, “How Family Spending”; C. Brown, American Standards of Living; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 6. Крейґ та інші в “The Effect of Mechanical Refrigeration” підрахували, що одне лише заморожування більш ніж на 5 відсотків підвищило зріст американців. Велика депресія: Levenstein, Revolution at the Table, ch. 17; Wu, “How Severe”. Друга світова війна: C. Brown, American Standards of Living, 195. Однак Комлош і Лодердейл у “Underperformance in Affluence” виявили, що білі чоловіки, які народилися під час Великої депресії і Другої світової війни, виростали дещо нижчими за попередні й пізніші когорти.

21. Зростання важливості медичної техніки: Cutler and Meara, “Changes in the Age Distribution”. Похорони проти ліків: Lebergott, Pursuing Happiness, 123.

22. Fogel, The Fourth Great Awakening & The Future of Egalitarianism, 143. Поліпшення здоров’я і зростання тривалості життя: Costa, “Unequal at Birth”; Daniel Scott Smith, “Differential Mortality”; Davin, “The Era”; Costa and Steckel, “Long-Term Trends”; Komlos, The Biological Standard of Living in Europe and America, 103ff; Fogel, The Escape from Hunger and Premature Death, ch. 2; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4; Soltow, “Wealth”; Keppel et al., “Trends in Racial and Ethnic-Specific Rates”. У деяких дослідженнях стверджується, що після приблизно 1980 року багаті поліпшували своє здоров’я значно швидше за бідних (Krieger et al., “The Fall and Rise”; Ezzati et al., “The Reversal”; Warren and Hernandez, “Did Socioeconomic Inequalities”).

23. Зріст: Komlos and Lauderdale, “Underperformance in Affluence”. Тривалість життя: Kinsella, “Changes in Life Expectancy”, table 1. Ще 1960 року очікувана тривалість життя американців при народженні була приблизно на один рік довшою за середній показник для країн з Організації економічного співробітництва й розвитку (OECD), а 2003 року цей показник в американців був на пів року нижчим за середній і приблизно на 1–3 чи більше років нижчим за показники таких подібних до США країн, як Франція і Швеція (OECD Fact Book 2007, https://www.oecd-ilibrary.org/economics/oecd-factbook-2007_factbook-2007-en; accessed May 26, 2022). Жахлива ситуація чорних американців не пояснює цієї розбіжності, позаяк народжені у США білі американці відстали від європейців будь-якого расового походження.

24. Північна Дакота: Dickson, “Prosperity Rides”. Коефіцієнти смертності: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 58, and table 16. Ожиріння: від приблизно 1978-го й до приблизно 1991 року частка американців з ожирінням, яких оцінили за шкалою, зросла від 14 до 22 відсотків (Flegal et al., “Overweight”), а між 1991-м і 1998 роком частка тих, кого класифікували як людей з ожирінням на підставі їхніх свідчень про свою вагу і зріст, зросла від 12 до 18 відсотків (Mokdad et al., “The Spread”). Страусс і Поллек у “Epidemic Increase” демонструють значне зростання ожиріння після 1986 року, особливо серед чорних і американців латиноамериканського походження. Катлер та інші у “Why Have Americans” вказують на зниження істинної вартості калорій (див. також Bill Marsh, “The Overflowing American Dinner Plate”, NYT, Aug. 3, 2008). Опитування: Panagopoulus, “The Polls – Obesity”. Люди з інвалідністю: Lakdawalla et al., “Are the Young?”. Деякі вчені рішуче не визнають існування «епідемії ожиріння» (див., наприклад, Campos et al., “The Epidemiology”), однак серед учених, здається, панує консенсус щодо реальності цієї епідемії (див., наприклад, коментар, що супроводжує цю статтю в International Journal of Epidemiology).

25. Люди старші 65 років: Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Aa185; United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2008, tables 7 and 10. Див. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4; Katz and Stern, One Nation Divisible, ch. 3; Hareven, “Historical Changes in the Life Course”; Watkins et al., “Demographic Foundations”. Фінансова допомога: Schoeni and Ross, “Material Assistance”.

26. Dye and Smith, “Mother Love”. Див. також J. Burnham, “Why Did Infants”; T. Kelly and Kelly, “Our Lady”; R. Wells, Facing the “King of Terrors”. Керівник Комісії з молока: “It is Mothers’ Problem”, NYT, Nov. 11, 1910. Рівень народжуваності: див. розділ 4 цієї книжки; R. Wells, Revolution in Americans’ Lives; Smith and Hacker, “Cultural Demography”. Однак інші чинники теж мусили відігравати важливу роль, позаяк рівень народжуваності знижувався ще до рівня смертності, і знижувався швидше за нього.

27. Доведення секуляризації: див., наприклад, Norris and Inglehart, Sacred and Secular; Inglehart, “Globalization and Postmodern Values”. Див. обговорення «лагідного Ісуса» і схожих змін у розділі 6 цієї книжки.

28. Коста й Кан у “The Rising Price” на підставі даних щодо зарплатні підрахували, що грошова вартість життя американців упродовж ХХ століття зросла приблизно в тридцятеро. Див. також Zelizer, Pricing the Priceless Child та Morals and Markets.

29. Нормальність смерті: Newman, “Dead Bodies”, 55.

30. Лінкольнова адвокатська практика: Donald, Lincoln, 150. Lincoln, “Address Before the Young Men’s Lyceum”, http://hdl.handle.net/2027/spo.2629860.0006.103 (accessed May 26, 2022). Редактори додали примітку про лінчування в Олтоні. Страх американців: 2007 року майже 40 відсотків респондентів відповіли, що поруч із їхньою домівкою є певна територія, де вони бояться ходити вночі (Gallup, “Crime Issues”). Найбільший занепад: Hunter and Bowman, “The State of Disunion”, vol. 2, table 5.

31. Gurr, “Historical Trends”; Eisner, “Long-Term”; Österberg, “Criminality”; Feldberg “Urbanization”; A. Gillis, “Crime and State Surveillance”; Parrella, “Industrialization and Murder”; R. Lane, “On the Social Meaning of Homicide”; idem, Murder in America; Monkkonen, Murder in New York City; idem, “Homicide”; Eckberg, “Estimates ”; Zahn, “Homicide”; Spierenburg, “Violence and Culture”. Про страх перед нічними нападами за ранньомодерної доби: Ekrich, At Day’s Close. Антропологиня Елізабет Колсон (Tradition and Contract) зазначала, що навіть у невеликих, традиційних, незахідних суспільствах конфлікт і насильство були повсюдними. Сучасне порівняння різних країн: Gartner, “Victims”; Shelly, “The Development”; Gallup poll, “A World-wide Look at Crime”, San Francisco Chronicle, Nov. 15, 1984, 6. Коефіцієнти: Bureau of Justice Statistics, “Homicide Trends in the United States, 1980–2008”, https://bjs.ojp.gov/library/publications/homicide-trends-united-states-1980-2008 (accessed May 26, 2022); Barclay and Tavares, “International Comparisons”. Хоча деякі вчені пояснюють відмінності, вказуючи на раси, проте навіть серед одних лише білих американські коефіцієнти надзвичайно високі. Американське насильство зосереджене в окремих групах (див. Grandin and Lupri, “Intimate Violence”; Ouimet, “Crime in Canada”), і деякі вчені пояснюють цей патерн «культурою честі», яка, зокрема, панує в південних штатах (див., наприклад, Cohen and Nisbett, “Field Experiments”; Dixon and Lizotte, “Gun Ownership” і наступні коментарі в American Journal of Sociology, Jul. 1989; Ellison, “An Eye for an Eye?”), що також може розтлумачити відмінності між Америкою і Європою.

32. Денієл Дрейк: Appleby, Recollections of the Early Republic, 44–45. Війни: Butler, Becoming America, 118–119. Загальне насильство: на додаток до посилань у попередній примітці див. R. Lane, Murder in America, ch. 2; Friedman, Crime and Punishment, ch. 1, 2; S. Wolf, As Various as Their Land, 252–254; S. Block, “Bringing Rapes to Court”; Roth, “Child Murder”.

33. Фронтир: Wade, The Urban Frontier (Сент-Луїс, 289); Gorn, “ ‘Gouge and Bite’ ”; idem, “ ‘Good-Bye Boys’ ”; див. також Way, “Evil Humors”. Банди: Wade, Urban Frontier; Laurie, Working People of Philadelphia. Алкоголь: Lender and Martin, Drinking in America; Kaplan, “New York City Taverns”. Як собаки: Faragher, Sugar Creek, 153. Небезпека для жінок: Moore, “ ‘Justifiable Homicide’ ”; Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches, ch. 7; M. Smith, Breaking the Bonds. Убивства немовлят: Roth, “Child Murder”. Кількість убивств немовлят зросла тому, мабуть, що завдяки транспорту й збільшенню міст стало легше приховати жертву, або тому, може, що діти стали економічно невигідними. «Щоденна організація»: Larkin, Everyday Shaping, 287.

34. Насильство, за яке не покарали: Steinberg, “The Spirit of Litigation”; Monkkonen, “The American State”; R. Lane, Murder in America, ch. 4. Судова справа у Честерфілді: Moore, “Justifiable Provocation”.

35. Банди: див., наприклад, Laurie, Working People; Gilfoyle, “Strumpets and Misogynists”; Schneider, Detroit and the Problem of Order; Way, “Evil Humors”; Ryan, Civic Wars. Індіанці: “The Indians – A War of Extermination”, New-York Daily Times, Dec. 26, 1855. Щодо південних штатів, рабства й насильства див. особливо R. Lane, Murder in America (Джефферсон, 88). Коефіцієнти вбивств у південних штатах постійно найвищі в усій країні (див. попередню примітку 31).

36. Freidman, Crime and Punishment, 69ff; Monkkonen, America Becomes Urban, 229ff. Міста й села: див., наприклад, Monkkonen, Murder, ch. 1; Eckberg, “Stalking”; C. Fischer, The Urban Experience, ch. 8.

37. Visnovskis, “Death”; J. D. Hacker, “The Human Cost”. Набір на військову службу: Stewart, “Civil War,” 132. Кемп у “Community and War” обговорює вплив на локальні спільноти.

38. Луїзіана: Vandal, Rethinking Southern Violence, 84. Тусон: Hand, Whiskey, Six-Guns, 153, 224, 189ff. Данн–Елліотт: “The Week”, The Nation, May 17, 1883, 415, a також “The Week”, The Nation, May 24, 1883, 436. Дж. Адлер у “It Is His First” обговорює існування байдужості присяжних до вбивств у Чикаґо аж до початку ХХ століття. Насильство за тієї доби: R. Lane, Violent Death in the City та Murder in America, ch. 5; Gurr, “Historical Trends”; Monkkonen, Murder in New York City; а також кілька статей у збірці Graham and Gurr, Violence in America. Насильство в салунах після Громадянської війни: див., наприклад, E. Parsons, “Risky Business”; J. Adler, “ ‘My Mother-in-Law’ ”.

39. Див. вказані в попередній примітці дослідження Лейна, Ґерра й Монкконена, які наголошують на впливі «цивілізування». Див. також Rugh, “Civilizing the Countryside”; Marsh, “Suburban Men”.

40. Навіть статистичні дані щодо вбивств у перші десятиліття ХХ сторіччя вельми проблематичні. Наприклад, у перші роки смерті, спричинені дорожньо-транспортними пригодами, реєстрували як убивства, і чимало штатів не повідомляли числових даних про них. Екберґ у “Estimates” пропонує виправлення (див. також Eckberg, “Stalking”; Zahn, “Homicide”). Коефіцієнти вбивств дещо зросли з 1900-го до 1920 року з кількох різних причин, зокрема внаслідок ліпшої реєстрації вбивств немовлят і завдяки великим хвилям імміграції (див. J. Adler, “ ‘Halting the Slaughter’ ”). Коефіцієнти вбивств знову злетіли за доби «сухого закону», проте згодом стрімко знизилися до найнижчого рівня напередодні 1960-го (Fox and Zawitz, “Homicide Trends” і нові дані демографічної статистики на сайті – http://www.cdc.gov/nchs/products/vsus.htm; accessed May 26, 2022). Несмертельне насильство: дедалі частіше використання вогнепальної зброї, мабуть, означало, що напади, які раніше не перетворювалися на вбивство, пізніше призводили до смерті.

41. R. Lane, Murder in America; Monkkonen, Murder in New York; Gurr, “Historical Trends”; P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 6; Kasson, Rudeness and Civility. Патерни життя чоловіків: Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4. Скорочення культури лише для чоловіків також утілилося в зменшенні кількості салунів, більярдних і нічліжок (Duis, “The Saloon”; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will, ch. 7, 8; Schneider, “Skid Row”).

42. Страх: Saad, “Fear”; Hood, “Changing Perceptions”. Дані поліції, що їх щорічно збирало ФБР (http://www.fbi.gov/ucr/ucr.htm), демонструють зростання коефіцієнтів насильницьких і майнових злочинів упродовж 1970-х років. Однак щорічні віктимологічні опитування на підставі відповідей респондентів свідчать про зменшення коефіцієнтів насильницьких, а надто майнових злочинів від середини 1970-х і далі (Bureau of Justice Statistics, “National Crime Victimization Survey”, https://bjs.ojp.gov/data-collection/ncvs; accessed May 26, 2022).

43. Приклади з численної літератури щодо цього питання: Cohen and Land, “Age Structure”; O’Brien et al., “The Enduring Effects”; Gartner and Parker, “Cross-National Evidence”; Steffensmeier et al., “Relative Cohort Size”; Miethe et al., “Social Change”; Baumer, “Poverty”. Телебачення: див., наприклад, Centerwall, “Television” проти Jensen, “The Invention of Television”.

44. Blumstein and Wallman, The Crime Drop in America; Rosenfeld, “The Crime Drop”; Jencks, “Is Violent Crime Increasing?”; Fox and Zawitz, “Homicide Trends”. Зімрінґ у The Great American Crime Decline виявив, що чимало пояснень слабкі, й наголосив на необхідності порівняння США з Канадою. Зімрінґ і Розенфелд вважають, що на зменшення кількості злочинів вплинули культурні зміни, які складно обчислити. Віктимологічні опитування: Bureau of Justice Statistics, “National Crime Victimization Survey”, https://bjs.ojp.gov/data-collection/ncvs; accessed May 26, 2022. (Головний лікар США Девід Сетчер у “Youth Violence: A Report” 2000 року продемонстрував, що серед молодих людей і надалі тримається високий рівень насильства, про яке вони розповіли під час опитувань.) Очікувана тривалість життя чорних: Beltrán-Sánchez et al., “An Integrated Approach”, 8.

45. “The Decline of New York”, Time, Sept. 17, 1990, 36. Опитування Організації Ґеллапа: “Crime”, https://news.gallup.com/poll/1603/crime.aspx (accessed May 26, 2022), за винятком результатів опитування 1965 року щодо того, чи зростає злочинність у населеному пункті, які я знайшов у базі даних Lexis-Nexis, а також даних щодо безпеки дітей з опитування “Children and Violence”, http://www.gallup.com/poll/topics/child_violence.asp (accessed Aug. 13, 2002). На жаль, немає результатів опитувань, які могли б допомогти нам оцінити суспільний страх до початку зростання злочинності в 1960-х.

46. Ризик і напади із сексуальною метою: Kilpatrick et al., “Criminal Victimization”; Resnick et al., “Prevalence of Civilian Trauma”. Щодо порівняння різних коефіцієнтів див. Bureau of Justice Statistics, “Victim Characteristics”, http://www.ojp.usdoj.gov/bjs/cvict_v.htm (accessed Aug. 11, 2002). Пояснення: див. примітки 38 і 39, а також Zimring, The Great American Crime Decline. Кілька вчених, як-от Роджер Лейн, застосовують теорію Норберта Еліаса (The Civilizing Process), за якою перехід від феодальної до модерної Європи спричинив зростання самоконтролю над тілесними функціями і гнівом, а також посилення відрази до насильства.

47. Це складне дослідження, проте загалом що більше американці чули про злочини в новинах, особливо на місцевому телебаченні, то сильніше деякі з них відчували небезпеку й боялися її (Heath and Gilbert, “Mass Media”; Chiricos et al., “Fear, TV News”; Weitzer and Kubrin, “Breaking News”; Liska and Baccaglini, “Feeling Safe”). Важче визначити, чи в минулому американці дедалі частіше чули повідомлення про злочини; пригадайте «жовту пресу» й скандальні плакати в попередні століття. Однак телебачення, ймовірно, збільшило презентацію злочинів. Етнічне розмаїття породжує страх: Covington and Taylor, “Fear of Crime”; Quillian and Pager, “Black Neighbors”; Sampson and Raudenbush, “Seeing Disorder”. Складно визначити, чи впродовж десятиліть американці стикалися зі зростанням розмаїття у своїх житлових районах; почасти це зумовлено тим, що «розмаїття» можна тлумачити по-різному. Але схоже на те, що етнічне розмаїття в житлових кварталах загалом зростало, особливо після 1870 року, а згодом після 1950-го (див., наприклад, Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 7).

48. Herndon, Unwelcome Americans, 162–164. Герндон у “ ‘Who Died’ ” розповідає чимало деталей про програми матеріальної допомоги бідним у колоніальному Род-Айленді.

49. Bruchey, Enterprise; Lebergott, The Americans; Henretta, “Wealth and Social Structure”; Temin, “Free Land”; D. Smith, “Female Householding”; Larkin, “Rural Life”; Main and Main, “The Red Queen”. Гессенські найманці: D. Fischer, Washington’s Crossing, 63. Загальний опис: Hawke, Everyday Life; S. Wolf, As Various as Their Land. Виснаження ґрунту: Gross, Minutemen, 87. Будинки на півдні: Charles Ball, in Appleby, Recollections of the Early Republic, 114.

50. Вірджинія: Rutman and Rutman, A Place in Time. П’ять років: Butler, Becoming America, ch. 1. Їжа й рис: S. Wolf, As Various as Their Land, 166, 168. Сервенти: Bailyn, Voyagers to the West, 166–189; Fogleman, “From Slaves”; Grubb, “Babes in Bondage?”. Раби проти сервентів: Danbom, Born in the Country, 48–49. Огляд: Berlin, Many Thousands Gone; Earle, “Rural Life”.

51. Війни: Butler, Becoming America, 118–119. Виснаження ґрунту в Новій Англії й житлова мобільність: Greven, Four Generations; Gross, Minutemen; Lockridge, A New England Town; Henretta, “Families and Farms”, 9; Main and Main, “The Red Queen?”. Див. також Lemon, The Best Poor Man’s Country; Rutman and Rutman, A Place in Time; Danbom, Born in the Country, ch. 2, 3. Лінкольн: Donald, Lincoln, 21.

52. Історики сперечаються щодо часових меж поширення нерівності. Дехто вважає, що воно відбувалося впродовж «ринкової революції» перед Громадянською війною (див., наприклад, Henretta, “Wealth and Social Structure”). Докази поширення нерівності за доби перед Американською революцією, здається, вагоміші: Butler, Becoming America, ch. 2; Danbom, Born in the Country, ch. 3; Rutman, “Assessing”; Shammas, “A New Look”; Greven, Four Generations; Innes, Labor in A New Land; S. Wolf, Urban Village; S. Warner, Private City; Nash, “Poverty and Politics”; idem, The Urban Crucible; Oestreicher, “The Counted and the Uncounted”; Main and Main, “The Red Queen?”, а також Sarson, “Yeoman Farmers”.

53. Див. попередню примітку й Herndon, Unwelcome Americans (сліпий чоловік, 8); Murray, “Bound by Charity” (притулок для сиріт); Jones, “The Strolling Poor”; B. G. Smith, “The Material Lives”; Trattner, From Poor Law to Welfare Law, ch. 2; S. Wolf, As Various as Their Land, 166ff; Haber and Gratton, Old Age and the Search for Security (Чарльстон у 1770 році, 214n8); Gross, Minutemen, 90–91; J. Alexander, “Poverty” (Філадельфія, 16); Burrows and Wallace, Gotham, 146–147, 192–193. Щодо змін див. також Nash, “The Social Evolution”; Rutman, Winthrop’s Boston. Ідеологія: Olivas, “ ‘God Helps Those’ ”. Конфлікти: класична праця – це Boyer and Nissenbaum, Salem Possessed; див. також Nash, Urban Crucible.

54. Економічне зростання: див., наприклад, вступ Ґоллмена й Волліса у збірці статей American Economic Growth (edited by Gallman and Wallis); Costa and Steckel, “Long-Term Trends”; Bruchey, Enterprise; Taylor, The Transportation Revolution; D. Howe, What Hath God Wrought. Томас Лінкольн: http://gi.grolier.com/presidents/ea/bios/16plinc.html (accessed Feb. 25, 2002). Сім’я Пітерів і штат Ілліной: Faragher, Sugar Creek, 55, 59.

55. Див. Danbom, Born in the Country (статистичні дані щодо бавовни, 74–75); J. Larson, “Business Culture”; і такі конкретні дослідження, як Nobles, “Breaking into the Backcountry”; Faragher, Sugar Creek; Wermuth, “New York Farmers”. Транспортування: G. Taylor, The Transportation Revolution; Sellers, The Market Revolution; D. Howe, What Hath God Wrought.

56. D. Howe, What Hath God Wrought (Паніка 1819 року, 42–47); Sellers, The Market Revolution; Rothenberg, From Market-Places to Market Economy; Bruchey, Enterprise (частка рабовласників, 238); Larkin, “Rural Life”; Earle, “Rural Life”. Штат Нью-Йорк: Wermuth, “New York Farmers”. Округ Сенґемон: Faragher, Sugar Creek, 144–145. Плантатори проти дрібних фермерів: Edwards, “Men of Subsistence”. Житлова мобільність: див. також Winkle, The Politics of Community, ch. 5; Johnson, Shopkeepers’ Millennium, ch. 2. Як стверджує Воллес у книжці Rockdale, «імовірність того, що робітнича сім’я залишиться в районі Рокдейла на більш ніж 10 років, становила приблизно 10 відсотків» (64).

57. Dawley, Class and Community; Dublin, Transforming Women’s Work (доньки Семюела Фаулера, 85–88); Wallace, Rockdale.

58. Licht, Industrializing America; Bruchey, Enterprise; Gallman and Wallis, American Economic Growth; Gilje, Wages of Independence; Wilentz, Chants Democratic; P. Johnson, Shopkeepers’ Millennium. Ейса Бреґґ: Appleby, Inheriting the Revolution, 77–78. Мікейджа Претт: Dawley, Class and Community, 27–28.

59. Blumin, The Emergence of the Middle Class; Ryan, The Cradle of the Middle Class; P. Johnson, Shopkeepers’ Millennium; K. Jackson, Crabgrass Frontier; Bushman, The Refinement of America; Gilekson, Middle-Class Providence, 1820–1940; Sellers, The Market Revolution; Carnes, “The Rise”; C. Kelly, “ ‘Well Bred Country People’ ”. Лінкольн: див., наприклад, Guelzo, Abraham Lincoln, 56–63.

60. Сільські ремісники: Stott, “Artisans” (сільський кравець, 104). Робітничий рух: див., наприклад, Wilentz, Chants Democratic; Laurie, Working People of Philadelphia, 1800–1850, ch. 4; Oestreicher, “Urban Working-Class Political Behavior”; idem, “Labor”; Foner, The Story of American Freedom, ch. 3; Sellers, The Market Revolution; Huston, Securing the Fruits of Labor. Активістів було відносно небагато, і «декваліфікація» (як дослідив Брейвермен у Labor and Monopoly Capital) ставалася нечасто. Див., наприклад, Stott, “Artisans”; Lebergott, The Americans, 371–372; Attewell, “The Clerk Deskilled”; Spenner, “Temporal Change”; P. Adler, “Marx”; Prude, “Capitalism, Industrialization, and the Factory”, 93.

61. Laurie, Working People of Philadelphia; Sellers, Market Revolution; Wilentz, Chants Democratic; P. Johnson, Shopkeepers’ Millennium; Nash, “Social Evolution”; Bushman, “Family Security”; Oestreicher, “Labor”. Міська житлова мобільність: Blumin, “Residential Mobility” (Філадельфія); P. Johnson, Shopkeepers, ch. 2; Doyle, The Social Order of a Frontier Community, 92; Wallace, Rockdale, 64; Alcorn, “Leadership and Stability”; Parkerson, “How Mobile”. Нерівність: хоча Солтоу в “Inequalities” не згоден, однак більшість істориків вважає ХІХ століття періодом поширення нерівності, особливо в містах. Див. Steckel and Moehling, “Wealth Inequality”; Lindert, “Three Centuries”; Costa and Steckel, “Long-Term Trends”; Shammas, “A New Look”; Margo, “History of Wage Inequality”; J. Main, “Note”.

62. Lebergott, “Changes in Unemployment”; Trattner, From Poor Law to Welfare State; Kiesling and Margo, “Explaining”; Hannon, “The Generosity”; див. також Faragher, Sugar Creek, 138–139; Winkle, The Politics of Community, ch. 3; Lyons, Sex Among the Rabble, ch. 8 (про матерів-одиначок). Воткінсон у “ ‘Fit Objects’ ” розповідає про спільноту з добрішим ставленням (тут же йдеться про випадок Роберта Персіфулла). Чонсі Джером: Appleby, Recollections of the Early Republic, 162.

63. Kolchin, American Slavery, ch. 4; Blassingame, The Slave Community. Спогади рабів: Mellon, Bullwhip Days, 116, 118, 122, 180 (я змінив Меллонів запис діалекту на літературну англійську).

64. Чонсі Джером і Геррієт Кук: Appleby, Recollections of the Early Republic (Кук, 234). М. Арчер у “Small Capitalism” виявила, що половина підприємців у Детройті наприкінці ХІХ століття, достатньо заможних, щоби про них згадували в офіційних документах, збанкрутували впродовж чотирьох років.

65. Foner, Reconstruction, 125ff; Goldin, “War”; Fredrickson, “Nineteenth-Century American History”; Bruchey, Enterprise, 254–259.

66. Foner, Reconstruction (плантатор зі штату Джорджія, 104); Kolchin, American Slavery, ch. 7 (п’ята частина, 218). Джек Меддокс і Чарлі Мозес: Mellon, Bullwhip Days, 126, 181, 182 (діалект змінено на літературну англійську). Вартість власності розраховано на підставі Goldin, “War”, 952.

67. Licht, Industrializing America; Bruchey, Enterprise; Danbom, Born in the Country. Пропорції розраховано на підставі United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 139.

68. Danbom, Born in the Country; Barron, Those Left Behind. Канзас: E. Bell, “Culture of a Contemporary Rural Community”. Дві третини: Hurt, “Rural Life”, 1238. Маєровіц у “Women and Migration” розповідає про переселення сільських жінок до Чикаґо.

69. Licht, Getting Work. Сан-Франциско: Kleppner, Continuity and Change, 97. Піттсбурґ: Kleinberg, The Shadow of the Mills, 20–21. Массачусеттс: Keyssar, Out of Work, ch. 2. Фабрика «Амоскіґ»: Hareven, Family Time and Industrial Time. 3,5 мільйона: Sautter, Three Cheers, 36. Взуттєва промисловість і «блукачі»: Dawley, Class and Community, 139–142. Бродяги: Monkkonen, Tramping, 5; див. також Schneider, “Homeless Men”; Altschuler and Salztgaber, “The Limits”; DePastino, Citizen Hobo. Картер і Севока в “Labor Mobility” заперечують стандартне твердження про часту зміну роботи, однак, за їхньою оцінкою, робітники в ХІХ столітті в середньому працювали на певному робочому місці 8–13 років, а наприкінці ХХ століття така норма становила 18 років.

70. Keyssar, Out of Work, 166.

71. R. Robinson, “Economic Necessity”; Folbre, “Women’s Informal”; Goldin, “Household”; S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Peel, “On the Margins”; Chudacoff, “Success and Security”; Modell and Hareven, “Urbanization and the Malleable Household”. Про життя людини, яка пережила рецесію 1870 року, див. Shumsky, “Frank Roney”. Служниці: Katzman, Seven Days a Week (матір, 12; статистичні дані, 284). Піттсбурґ: Kleinberg, The Shadow of the Mills, 81–82. Будинки: див., наприклад, Luria, “Wealth”.

72. Родичі: див., наприклад, Hareven and Lagenbach, Amoskeag; Hareven, Family Time and Industrial Time. Етнічні асоціації: Conzen, Immigrant Milwaukee; J. Smith, Family Connections; Bodnar et al., Lives of Their Own; Barton, Peasants and Strangers. Штат Нью-Йорк: Osterud, Bonds of Community, 61ff. Сироти: Adams, The Transformation of Rural Life, 103–104. Житлова мобільність: Hall and Ruggles, “ ‘Restless’ ”; Monkkonen, Walking to Work; Kleinberg, The Shadow of the Mills, 121. Тернстром у висновках 1973 року (The Other Bostonians, table 9.1) демонструє лише незначне зростання у стабільності проживання мешканців до ХХ століття, проте він зазначає, що ті, хто переселявся, із «синіх комірців» перетворювалися на «білих», і тому, можливо, це було не вимушене переселення, а добровільне, до якого належали й чимало тих, хто переселявся до передмість (див. також C. Fischer, “Ever-More Rooted Americans”). Леберґотт у The Americans підрахував, що в 1900 році 56 відсотків сімей, що складалися з чоловіка й дружини, були бідними (508); Кейссар у “Poverty” повідомляє, що того року бідними були 40–45 відсотків американців. Огляд: M. Katz, In the Shadow of the Poorhouse; Trattner, From Poor Law to Welfare State; Levine, Poverty and Society. Локальні дослідження: Altschuler and Saltzgaber, “The Limits”; Osterud, Bonds of Community, 61ff. Приватні спроби рятувати бідних: Boyer, Urban Masses and Moral Order. Хоча пенсії ветеранів Громадянської війни і вдів становили понад 40 відсотків федерального бюджету в 1893 році, проте вони охоплювали лише приблизно 10 відсотків усіх вдів (Holmes, “ ‘Such is the Price’ ”). Вірш: Haber and Gratton, Old Age, 129. Джером Голцмен: Bruce Weber, “Jerome Holtzman, 82, ‘Dean’ of Sportswriters, Dies”, NYT, Jul. 22, 2008. Денієл Белл: “Daniel Bell”, Encyclopedia of World Biography, https://www.encyclopedia.com/people/social-sciences-and-law/sociology-biographies/daniel-bell#3404700545; accessed May 26, 2022.

73. Навіть у некваліфікованих робітників зросла зарплатня, хоча в 1870-х вона стрімко знизилася (David and Solar, “A Bicentenary Contribution”, table B1). Зайнятість: Carter et al., Historical Statistics of the United States, “Occupations”, Series Ba1033–4213. Див. також Lebergott, The Americans; Licht, Industrializing America, ch. 5. Середній клас у передмістях: Jackson, Crabgrass Frontier; Warner, Streetcar Suburbs; Binford, The First Suburbs.

74. Як свідчить один підрахунок, більше половини людей, які прибули до Америки близько 1900 року, повернулися додому (Gould, “European”, 70, 86).

75. Між 1900-м і 2000 роком частка американців старших за 60, які належали до робочої сили, зросла з приблизно 50 відсотків до приблизно 67, попри те що люди похилого віку дедалі частіше йшли на пенсію, а молоді дорослі дедалі частіше продовжували свою освіту. Поза сумнівом, на душу населення почало припадати більше офіційних робочих місць (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 131–132). Зарплатня: 1999 року звичайний працівник на повний робочий день отримував приблизно 32 тисячі доларів на рік (медіанна зарплатня без додаткових виплат; United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2001, tables 620, 621); а 1900 року він чи вона отримували 418 доларів (середня зарплатня; idem, Historical Statistics, 164). Цей дохід 1900 року дорівнював приблизно 10 тисячам у доларах 2008 року (розраховано на підставі Historical Statistics, 164, a також Statistical Abstract, 2000, table 692). Хліб: робочий час у 1900 році для промислових робітників – Historical Statistics, 170, 210, a також 213; розрахунок для 1999 року ґрунтується на середній зарплатні 32 тисячі доларів, 40-годинному робочому тижні, 52 робочих тижнях і ціні 1,36 долара за фунт хліба (Statistical Abstract, 2001, table 706). Бідність у 1900 році: Lebergott, The Americans, 508. Бідність у 2000 році: 4,7 відсотка сімей, які складалися з одруженої пари, перебували на рівні бідності (серед усіх сімей таких було 9 відсотків), http://www.census.gov/hhes/poverty/histpov/hstpov4.html (accessed Mar. 28, 2002). Підвищення межі бідності: G. Fisher, “Is There?”. Важливий показник зростання безпеки – це те, що американці витрачали менше своїх грошей на речі першої необхідності (їжу) і більше на додаткові речі й послуги, як-от відпочинок (Costa, “American Living Standards”; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 6; див. подальше обговорення цього в розділі 3 цієї книжки). Робота представників середнього класу: Fronczek and Johnson, “Occupations: 2000”, а також Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 5. Левіттаун: див. особисті свідчення людей у документальній стрічці режисера Стюарта Берда Building the American Dream: Levittown, NY (New York: Cinema Guild, 1994); Gans, The Levittowners.

76. Про зменшення економічних відмінностей див. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 6. Ґолдін у “Labor Markets” вважає, що в поліпшенні становища робітників більшу роль відіграли зміни в кон’юнктурі ринку, а не в політиці федерального уряду. Наприклад, чоловіки почали раніше виходити на пенсію ще за кілька десятиліть до ухвалення Закону про соціальне забезпечення, хоча поява пенсій для людей похилого віку прискорила цей процес (див. також Gratton and Rotondo, “Industrialization”; S. Carter and Sutch, “Myth”). Квартиранти: Lebergott, The American Economy, 93–94; Peel, “On the Margins”; Harris, “The Flexible House”.

77. Огляд: Danbom, Born in the Country; Adams, The Transformation of Rural Life; Baron, Mixed Harvest. «Проблема сільської місцевості»: United States Senate, Report of the Country Life Commission; Ward, “The Farm Woman’s Problem”. Ліс: Larkin, “Rural Life”. «Пилова чаша»: Egan, The Worst Hard Time (Чикаґо, 150–151). Мешканці Дакоти: Main Street in Crisis, ch. 1. Штат Айова: Ossian, “Bandits”.

78. Щодо фермерських сімей, які отримували від землі лише частину свого доходу, див. попередню примітку, а також Lobao and Meyer, “The Great Agricultural Transition”. Хоча вища продуктивність – це стисле пояснення, однак повне пояснення охоплює також інші чинники, зокрема політику «Нового курсу»: див. Fligstein, “The Transformation”.

79. Огляд: D. Kennedy, Freedom from Fear. Див. також Bruchey, Enterprise (компанія «Форд», 452); H. Green, The Uncertainty of Everyday Life, 73ff. Рівень самогубств серед білих чоловіків: Pierce, “The Economic Cycle”, table 2. Оклагома-Сіті: Egan, The Worst Hard Time, 128. Сини й матері: Bolin, “The Economics”. Неплатоспроможність: Chambers, Seedtime of Reform, 191ff.

80. Республіканці: Lebergott, The Americans, 472–473; Bruchey, Enterprise. Тема безпеки: D. Kennedy, Freedom from Fear, 247.

81. Цикли: Romer, “Changes”. Хоча Ромер і применшує економічну волатильність до Першої світової війни, однак демонструє, що рецесії після 1945 року відбувались значно рідше й були менш важкими порівняно з рецесіями до 1920 року. Міжвоєнні роки були найволатильнішими. Безробіття: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 135, з виправленнями для 1890–1930 років на підставі Romer, “Spurious Volatility”, table 9; Bureau of Labor Statistics Web site: “Employment status”, ftp://ftp.bls.gov/pub/special.requests/lf/aat1.txt (accessed Mar. 31, 2002). Ґолдін у “Labor Markets” підсумовує: хоча частота безробіття зменшилась, однак безробітні довше лишалися непрацевлаштованими. Утім, вони отримували більшу фінансову допомогу, завдяки якій, поза сумнівом, могли відтермінувати своє повернення до роботи. Стабільність працевлаштованості: Jacoby and Sharma, “Employment Duration”; Carter, “The Changing Importance”; Carter and Savoca, “Labor Mobility”. Менша кількість робочих годин: Moore and Hedges, “Trends”; Whaples, “Hours”; Owen, Working Lives; Costa, “The Wage and Length”. Я розрахував зменшення робочих годин на 30 відсотків на підставі того, що 1900 року робочий тиждень тривав приблизно 50–60 годин і таких тижнів було 52, а 1970-го робочий тиждень тривав 40 годин і таких тижнів було 50 (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 168–169).

82. United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 178, 139; United States Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, http://stats.bls.gov/news.release/union2.t01.htm (accessed Apr. 1, 2002). Див. Keyssar, Out of Work, ch. 7; R. Jensen, “The Causes and Cures”; і чимало авторитетних джерел з історії праці. Див. Goldin, “Labor Markets” щодо того, чи було об’єднання у профспілки другорядним чинником.

83. United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 344, 1056; idem, Statistical Abstract, 2000, tables 851, 177. Страхування: Zelizer, Morals and Markets; Kaufman, For the Common Good; Beito, From Mutual Aid to the Welfare State. Щодо витрат на страхування див. також C. Brown, American Standards of Living.

84. Огляд ролі федерального уряду: Moss, When All Else Fails; Sautter, Three Cheers for the Unemployed; Keyssar, Out of Work; Brock, Welfare, Democracy, and the New Deal; M. Katz, In the Shadow of the Poorhouse. Пенсії: McClintock, “Civil War Pensions”. Геррі Гопкінз: D. Kennedy, Freedom from Fear, 173. Проблеми чиновницького управління: Richards, Closing the Door to Destitution; Quadagno, The Color of Welfare; Lieberman, “Race, Institutions”; Kirby, Rural World Lost, ch. 2 (висловлювання Телмеджа, 59). Третина доходів фермерів: Danbom, Born in the Country, 212. Недовіра людей у сільській місцевості: Moe and Taylor, “Culture”; Wynne, “Culture”. Адамз у The Transformation of Rural Life повідомляє, що навіть у 1960-х роках мешканці сільськогосподарських районів на півдні Ілліною все ще отримували понад третину свого доходу від федерального уряду й лише 5 відсотків – від самої землі (213), а також цитує одного місцевого автора, який критикує бідних за те, що вони вимагають допомоги як «громадянського права» (148).

85. Наслідки програми Social Security: Haber and Gratton, Old Age and the Search for Security; Aichenbaum, Old Age in the New Land; Duncan and Smith, “The Rising Affluence”. Детальніше про потреби людей похилого віку див. також Gratton, “The Poverty”; Carter and Sutch, “Myth”. Щодо людей похилого віку, які мешкають окремо, то Макґеррі й Шоні в “Social Security” (пропорції взято з таблиці 1) оновили такі попередні дослідження, як Kramarow, “The Elderly”; Costa, “A House of Her Own”; Hareven and Uhlenberg, “Transition to Widowhood”, які також демонстрували роль програми Social Security. (Див. також Jason Fields and Casper, “America’s Families”, table 6.) Вихід на пенсію: Owen, Working Lives, ch. 4; United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 132; idem, Statistical Abstract, 2000, table 644. Чоловіки й пенсія: Costa, “Displacing the Family”.

86. Зміни середини 1990-х років обговорюють у Fischer et al., Inequality by Design. Зарплатня зросла у другій половині 1990-х, проте після 2000 року стагнація відновилася (David Cay Johnston, “Average Incomes Fell for Most in 2000–5”, NYT, Aug. 21, 2007), а тоді в 2007–2009 роках настала рецесія. Див. Levy, The New Dollars and Dreams; Danziger and Gottschalk, America Unequal; Jacob Hacker, The Great Risk Shift; Piketty and Saez, “The Evolution”; Browne, “The Baby Boom”; Sawhill and Morton, “Is the American Dream?”. Робітники повідомляли про більшу кількість робочих годин і більший страх утратити свою роботу в 1997 році порівняно з 1977-м (Families and Work Institute, The 1997 National Study of the Changing Workforce; Hout and Hanley, “Working Hours”). Найліпша оцінка полягає в тому, що від середини 1970-х і до середини 1990-х вимушена зміна роботи почастішала, тож тривога щодо гарантії зайнятості зросла, особливо в людей, які не перебували на вищих щаб­лях соціальної ієрархії (Fligstein and Shin, “The Shareholder”). Цифри могли бути гіршими, якби у 2005 році понад два мільйони американців не перебували у в’язниці (Solomon Moore, “Justice Dept. Numbers Show Prison Trends”, NYT, Dec. 6, 2007; Western and Beckett, “How Unregulated?”). Деякі дані свідчать, що мінливість доходу домогосподарства після 1970-х з року в рік зростала, хоча ці результати непевні (A. Stevens, “Changes”; Gottshalk and Moffitt, “Changes”; Valetta, “Recent Research”; Jacob Hacker, Great Risk Shift; Yellin, “Economic Inequality”; порівняйте Congressional Budget Office, “Trends” проти Dynan et al., “The Evolution”, а також Jacob Hacker, “Trends”). Частка американців віком до 65 років, які не мали медичного страхування, між 1984-м і 2007 роком зросла з 14,5 до 16,4 відсотка, і ще помітніше ця частка збільшилася серед тих, хто перебував на межі бідності (National Center for Health Statistics, Health, United States, 2006, table 133; щодо 2006 року: idem, “Health Insurance Coverage”, http://www.cdc.gov/nchs/fastats/hinsure.htm). Страхування на випадок безробіття: Greenstein and Stone, “Addressing”; Moira Herbst, “Layoffs Flood a Weakened Unemployment System”, BusinessWeek, Dec. 7, 2008; McMurrer and Chasanov, “Trends”. Борги: див. Sullivan et al., The Fragile Middle Class, а також обговорення в наступному розділі. Приватні пенсійні плани змінилися: плани з фіксованими виплатами поступилися місцем планам із фіксованими внесками, за якими працівники мусили класти на рахунок більше грошей. 1975 року кількість активних учасників планів із фіксованими виплатами перевершувала кількість учасників планів із фіксованими внесками в пропорції понад два до одного, а до 1997 року ця пропорція змінилася на протилежну (Edward Wyatt, “Pension Change Puts the Burden on the Worker”, NYT, Apr. 5, 2002; Jacob Hacker, Great Risk Shift, ch. 5).

87. Після 1970 року сімейні доходи справді зросли, але це тільки тому, що сімейні пари працювали більшу кількість годин. Деякі вчені доводили, що технічний прогрес підвищив рівень життя, проте їх зачарувала електроніка. Ключові, головні елементи стилю життя американського середнього класу – житло, медичні послуги й вища освіта – не узгоджувалися з витратами (Fischer et al., Inequality by Design, 115, 257n28; Weller, “The Middle Class”; Tamar Lewin, “College May Become Unaffordable”, NYT, Dec. 4, 2008). Результати опитувань свідчили про зростання тривоги, принаймні серед незаможних. 1988 року 26 відсотків респондентів-американців охарактеризували Америку як розділену на «заможних» (haves) і «незаможних» (have-nots), проте 2007 року таких респондентів виявилося 48 відсотків; 1988 року «незаможними» назвали себе 17 відсотків, однак 2007 року – 34 (Allen and Dimock, “A Nation”). Ідентифікація себе як представника середнього класу: зростання цієї ідентифікації, а тоді зупинка чи навіть спад стають особливо помітними, якщо зважати на освіту – такого висновку я дійшов, проаналізувавши результати American National Election Survey і GSS, а Майкл Гаут – результати GSS; див. також Hout, “How Class Works”, table 1A.2. Негарантованість робочого місця: Fullerton and Wallace, “Traversing”; Kalleberg, “Precarious Work”. 1964 року на запитання «Чи ви зараз багатші, ніж п’ять років тому?» 49 відсотків відповіли «так», а 16 – «ні», 1996 року 57 відсотків відповіли «так», а 16 – «ні», проте 2008 року вже 41 відсоток відповіли «так», а 31 – «ні» (P. Taylor et al., “Inside”, 7; Hout, “Money and Morale”; Families and Work Institute, The 1997 National Study of the Changing Workforce; Jacob Hacker, The Great Risk Shift, passim). Відставання від європейців: див. попередні примітки 3 і 23 щодо зросту й тривалості життя; щодо робочих годин див. Huberman and Minns, “The Times”, esp. table 3; і щодо мобільності див. Sawhill and Morton, “Is the American Dream?”. Відповідь на запитання «У кого вищий рівень життя – в американців чи європейців?» частково залежить від того, як оцінювати особистий дохід і товари індивідуального споживання порівняно з такими особистими благами, як період відпустки й гарантоване медичне обслуговування, і порівняно з такими суспільними благами, як низькі коефіцієнти насильства й доступний громадський транспорт. Квартиранти: John Leland, “Homes at Risk, More Owners Consider Taking in Boarders”, NYT, Jul. 16, 2008.

88. Людей із недостатньою професійною підготовкою або тих, що стикалися з соціальними чи особистими перепонами, часто кидали напризволяще; економічне зростання в 1990-х роках супроводжувала більша нестабільність працевлаштованості, криза системи охорони здоров’я й безпритульність серед малозабезпечених (Valletta, “Recent Research”). Ліпше за своїх батьків: P. Taylor et al., “Inside the Middle Class”, 11. Частка валового національного продукту: Plotnick et al., “The Twentieth-Century Record”, 279–280. Федеральний уряд: Moss, When All Else Fails.

89. Вплив на психіку: див., наприклад, Liker and Elder, “Economic Hardship”; Elder et al., “Families”; Conger et al., “Couple Resilience”; Hobfoll et al., “Resource Loss”. Майте на увазі, що люди відрізняються: ті, хто має більше соціальних і психічних ресурсів, ліпше долають той самий економічний шок. Дитяча праця: Licht, Getting Work, ch. 2; Mintz, “Life Stages”, 2018; Goldin, “Labor Markets”; Waters and Briggs, “The Family Economy”; Moehling, “State”. Житлова мобільність: C. Fischer, “Ever-More Rooted Americans”; Long, Migration and Residential Mobility.

90. С. Шміт у “Long-Run Trends” демонструє, що в 1980–1990-х роках відчувалася більша тривога щодо гарантованості робочого місця, ніж у 1970-х (що приблизно збігається зі змінами економічного циклу). Результати General Social Survey (GSS) свідчать, що, за винятком випускників коледжів і університетів, американці віком 25–62 років на початку 2000-х були схильними песимістичніше оцінювати фінанси своєї сім’ї порівняно з американцями в 1970-х (мій аналіз; див. також Hout, “Money and Morale”).

91. Щодо впевненості див. R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives, а також Uncle Sam’s Family; Modell, “Changing Risks”; idem, Into One’s Own; Smith and Hacker, “Cultural Demography”. Стандартизація життєвого шляху: щойно вказані праці Моделла; Uhlenberg, “Changing Configurations”; Chudacoff, How Old Are You?; Hareven, “Historical Changes in the Life Course”; D. Stevens, “New Evidence”; Stanger-Ross et al., “Falling Far”; Fischer and Hout, Century of Difference, 86–87. «Постматеріалізм»: Inglehart, “Globalization and Postmodern Values”; idem, Modernization and Postmodernization; Inglehart and Welzel, Modernization, Cultural Change, and Democracy. Витоки цієї ідеї сягають теорії Абрагама Маслоу про ієрархію потреб і узгоджуються з твердженням Денієла Белла в The Cultural Contradictions of Capitalism, що на зміну прагненню матеріальної вигоди, яке панувало в ХІХ столітті, прийшло притаманне ХХ століттю прагнення насолоди.

92. Потреба американців у суспільстві, позбавленому ризиків: див., наприклад, Friedman, Total Justice; Burnham, “Why Did Infants?”. «Колосальна принада»: висловлювання Девіда Фрама цитовано за George F. Will, “Up From Geniality”, Newsweek, Sept. 5, 1994, 75–76. Література щодо державної підтримки, яка витісняє підтримку громадянського суспільства, свідчить про реальні, хоч і помірні наслідки, які аж ніяк не усувають користі (див., наприклад, Gruber and Hungerman, “Faith-Based”).

93. Шлесінджер: Sam Tanenhaus, “History, Written in the Present Tense”, NYT, Mar. 4, 2007. 2005 року побачила світ книжка Джудіт Ворнер Perfect Madness: Motherhood in the Age of Anxiety. Підручники з історії: Carl Degler, Affluence and Anxiety, 1945 to the Present; Gary Donaldson, Abundance and Anxiety, America 1945–1960; Ernest May, Anxiety and Affluence, 1945–60. А тоді 2004 року з’явилася книжка Горовіца The Anxieties of Affluence. (Цікаво, що Гарві Ґрін характеризував роки до цього періоду як епоху «непевності» в The Uncertainty of Everyday Life, 1915–1945.) Звісно, ХХ століття породило нові реальні загрози. Від 1950-х і до 1980-х років включно від третини до половини американців відповідали інтерв’юерам під час опитувань, що вони очікують на ядерну війну або ж вона їх серйозно непокоїть (T. Smith, “A Report: Nuclear Anxiety”). А загальніше твердження полягає в тому, що зростання безпеки спричинило відчуття небезпеки. Пітер Стернз (Stearns and Haggerty, “The Role of Fear”; P. Stearns, “Fear and Contemporary History”) доводить, що сучасні американці почали боятися самого страху, тому намагаються уникнути його або стримують його задля своїх дітей замість того, щоб поглянути йому у вічі. Мас-медіа нагнітають страх: Glassner, The Culture of Fear; Best, Damned Lies and Statistics. Реклама: Marchand, Advertising the American Dream; Hoy, Chasing Dirt; Strasser, Satisfaction Guaranteed. До критиків таких тверджень належить Дж. Мартін (“The Myth”); див. також розділ 3 цієї книжки. Теоретики «суспільства ризику» вважають, що тривога стала повсюдною, позаяк з’явилися нові небезпеки, які можуть бути катастрофічними й на яких пересічні люди зациклюються, а традиція не дає інструкцій щодо цих небезпек (Beck, “From Industrial Society”; Giddens, Modernity and Self-Identity, ch. 5). Вивчення праць цих теоретиків не переконало мене. Важко повірити в образ домодерних людей, яких не турбували небезпеки, з якими вони стикалися, – хвороби, вороги чи природні катастрофи («Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви»[80]).

94. Commager, The American Mind, 407; див. також Norris and Inglehart, Sacred and Secular. Теорія керування страхом у соціальній психології наголошує на ролі релігійної віри в зменшенні екзистенційного страху. Див. обговорення теорії секуляризації в розділі 6. Життя після смерті: мій аналіз опитування GSS, у якому використано запитання «postlife» (інтерв’ю англійською мовою задля порівнюваності). 1998 року GSS сформулювало дещо інше запитання («afterlife»), на яке 59 відсотків респондентів відповіли, що вони «безсумнівно» вірять у життя після смерті. Див. Greeley and Hout, “Americans’ Increasing Belief”.

95. Ціни на житло: Downes and Zabel, “The Impact”; Figlio and Lu­cas, “What’s in a Grade?” Заощадження для навчання в коледжі чи університеті: “529 Plan Data”, College Savings Plan Network, http://www.collegesavings.org/529PlanData.aspx (accessed May 20, 2008). Планування: Санчес-Дженковскі в Cracks in the Pavement виокремлює дві загальні стратегії, якими найбідніші верстви населення зазвичай послуговуються щодо грошей – накопичення й розтринькування. Див. також Johnson-Hanks, “When the Future Decides”.

96. Мешканці штатів Північна Дакота й Південна Дакота: Stock, Main Street in Crisis, 40; Adams, The Transformation of Rural Life – про ставлення до федерального уряду. Опитування: Gallup, https://news.gallup.com/poll/27286/Government.aspx (accessed May 26, 2022). 2000 року понад дві третини американців відповіли, що благодійні організації можуть допомагати нужденним ліпше за уряд (Kaiser Family Foundation, “Attitudes toward Government”, questions 27, 34, 44a, 45). Див. також idem, “Why Don’t Americans?”; Frieden, “Public Needs”).

1. “Shopping: Super Deals”, Money Magazine, Jul. 27, 1998, 88–90; Bernice Kanner, “Mall Madness: Big, Bigger, Biggest”, New York Magazine, Mar. 29, 1993, 18–19. Універмаг Filene’s: Benson, Counter Cultures, 83; Leach, Land of Desire. Відкриття універмагів: “Crowds at Macy’s Fall Opening”, NYT, Sept. 18, 1894 («головна насолода»). Вірджинія: Martin, “Common People”. Три тонни: Mayflower, “America on the Move”, http://www.mayflower.com/moving/mayflower-newsroom/press-releases/2008/interesting-moving-facts-2008.htm (accessed Dec. 16, 2008).

2. Див., наприклад, Lasch, “The Culture of Consumption”, де йдеться про «цілу культуру, наповнену ідеалом споживання» (1381). «Поклоніння грошам»: Solomon et al., “Lethal Consumption”, 129.

3. Торо Г.Д. Волден, або Життя в лісах / Пер. з англ. Я. Стріхи. – Київ : Темпора, 2020. – С. 55, 67. Упродовж поколінь «коментаторів непокоїло, що надлишок, марнотратство, матеріалізм і достаток загрожують американському суспільству» (Horowitz, The Morality of Spending, xviii; idem, The Anxieties of Affluence). Опитування: Wuthnow, Poor Richard’s Almanac, 249. В опитуванні 2002 року приблизно половина американців обрали варіант відповіді «Споживацтво й комерціалізація загрожують нашій культурі», а не варіант «не загрожують». Утім, ця частка менша за ту, яка обрала цей варіант серед інших західних народів (Mead, “The Community’s Pulse”). Див. також Shi, The Simple Life; Woodward, The Old World’s New World; Wuthnow, Poor Richard’s Almanac; Schudson, Advertising, ch. 5; a також idem, “Delectable Materialism”. До наукової критики споживацтва належать Fox and Lears, The Culture of Consumption; Collier, The Rise of Selfishness in America; Gottdiener, “Approaches to Consumption”; Schor, The Overspent American; Ritzer, Enchanting a Disenchanted World; Borgmann, Technology and the Character of Contemporary Life. Щодо огляду думок учених див. Steigerwald, “All Hail” і наступні коментарі в цьому ж випуску; Zukin and Maguire, “Consumers and Consumption”; Zelizer, “Culture and Consumption”; Fourcade and Healy, “Moral Views”.

4. Антрополог: D. Miller, “The Poverty”, 226.

5. Zelizer, “Culture and Consumption”; idem, The Purchase of Intimacy; idem, The Social Meaning of Money. Див. також Douglas and Isherwood, A World of Goods; Csikszentmihalyi and Rochberg-Halton, The Meaning of Things.

6. Carson et al., Of Consuming Interest; Greene and Pole, Colonial British America; Shammas, The Pre-Industrial Consumer; Breen, “The Meaning”; idem, “ ‘Baubles’ ”; Main, “The Standard of Living”; Carr and Walsh, “The Standard of Living”; Perkins, “The Consumer Frontier”; Rothenberg, From Market-Places to a Market Economy. Округ Йорк: Carr and Walsh, “The Standard of Living”, tables 11 and 4. Придбання того, що раніше вважалося предметами розкоші: S. Wolf, As Various as Their Land, 50. Речі уможливили домашнє життя: Shammas, “The Domestic Environment”. Комфорт: Crowley, “The Sensibility”; idem, Invention of Comfort; Bushman, Refinement of America, 267ff.

7. Perkins, “The Consumer Frontier”; Breen, “ ‘Baubles’ ”; Jaffee, “Peddlers”; Bruegel, “ ‘Time’ ”; Innes, “Fulfilling”; Ulrich, Good Wives, ch. 1; Walsh, “Urban Amenities”; S. Wolf, As Various as Their Land, 189ff; Sellers, The Market Revolution, 155–157.

8. Реклама й «досвід шопінгу»: Bushman, “Shopping and Advertising” (порцеляновий посуд, 249). Вірджинія: A. Martin, “Common People”, 47, 46. Філадельфія: Doerflinger, “Farmers”. Стать: Perkins, “The Consumer Frontier”, 496; Dierks, “Letter Writing”, 474. Див. також статті Бріна й Джаффі, вказані в попередній примітці.

9. Еліейзер Мезер: Staloff, “Where Religion”, 8. “Оргія”: S. Wolf, As Various as Their Land, 189; Вулф також пише про дедалі «частіші гіркі згадки про жіноче марнотратство як причину будь-чого, починаючи з домашнього дискомфорту й завершуючи фінансовим крахом і порочністю» (79). Чай: Shammas, “The Domestic Environment”, 14. Нарікання представників еліти й сумптуарні закони: Shammas, The Pre-Industrial Consumer, 218–219; Calvert, “The Function”; Thompson, Rum Punch & Revolution (Філадельфія: 117–118).

10. Критика за доби Американської революції: Huston, Securing the Fruits, 55; Breen, “Narrative”; idem, “ ‘Baubles’ ” (випускники Гарварду і Єлю); Zakim, “Sartorial Ideologies”. Епплбі в “Consumption in Early Modern Thought” не згодна з цим і стверджує, що споживання в ту епоху не викликало значної тривоги.

11. B. G. Smith, “The Material Lives”, 202. Житло: див., наприклад, Crowley, Invention of Comfort, ch. 3. Марнотратство: Пола Дадлі процитовано за Greene, The Intellectual Construction of America, 105. Ліжка: M. Smith, Breaking the Bonds.

12. Огляд: Larkin, The Reshaping of Everyday Life, ch. 3 (одяг, 187–189); D. Howe, What Hath God Wrought; Blumin, The Emergence of the Middle Class, ch. 5. Виробництво й дистрибуція: Taylor, The Transportation Revolution; Dawley, Class and Community, 90ff; Zakim, “Sartorial Ideologies”; idem., Ready-Made Democracy (дюймова лінійка; одяг); Scranton, “Manufacturing Diversity”. Ціна наземного транспортування від 1815-го до 1850 року знизилася на 95 відсотків, а вантажопідйомність річкових суден зросла в сотні разів (Gienapp, “The Antebellum Era”, 106). Див. також Perkins, “The Consumer Frontier”; Rainer, “The Sharper Image”; Jaffee, “Peddlers of Progress”; Walsh, “Consumer Behavior”; Clemens, “The Consumer Culture” (дзеркала, металеві грубки й годинники); Garvan, “Effects of Technology”. Робочий час, який треба було потратити, щоб купити стілець: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, table D716.

13. Quackenbush and Sylvester, “Letter of Jacob Schramm”. Bok, “The Americanization”, 78.

14. Вашинґтон: Walsh, “Consumer Behavior”, 227. Donald, Lincoln, 27–28. Duffield, “Frontier Church Going”. Гау у What Hath God Wrought (32) зазначає, що звичайні сільські мешканці майже весь час ходили босоніж і не мали вбиральні надворі.

15. Збут: Tedlow, New and Improved; Strasser, Satisfaction Guaranteed; Schlereth, Victorian America, ch. 4; Scranton, “Manufacturing Diversity”; Boorstin, The Americans, 89ff; Moskowitz, Standard of Living (столове приладдя, ванни). Універмаги: Leach, “Transformations”; idem, Land of Desire; Benson, Counter Cultures; D. Cook, “The Mother as Consumer”. Ґленні в «Consumption» не згоден і доводить, що універмаг насправді не був великою новацією у збуті. Сільська Америка: Schlereth, “Country Stores”; Baron, Mixed Harvest, ch. 5; Ownby, American Dreams in Mississippi; Fuller, The American Mail; idem, RFD; Blanke, Sowing the Americans Dream, esp. 214–215; Dickson, “Prosperity Rides”; Kolb and Polson, “Trends”; Bureau of Business Research, “The Automobile”; Atwood, “Routes”.

16. Marchand, Advertising and the American Dream; Schudson, Advertising; Pope, The Making of Modern Advertising. Юен у Captains of Consciousness найдужче наполягає на тезі про створення потреб. Шадсон найскептичніше ставиться до таких тез. Зубні щітки: Larkin, Reshaping, 92. Див. також Olney, Buy Now, Pay Later, ch. 5. Подальше обговорення цього питання наведено нижче, у примітці 44. Дослідження рекламних оголошень міститься в Pollay, “The Subsiding Sizzle”; Belk and Pollay, “Images”.

17. Кредити: Calder, Financing the American Dream. Розваги: див., наприклад, Barth, City People; Cullen, The Art of Democracy; Nasaw, Going Out. Вікторіанський стиль: Green, The Light of the Home; Garvan, “Effects of Technology”. «Життя наповнене товарами»: Schlereth, Victorian America, 141.

18. C. Brown, American Standards of Living; Lebergott, The Americans; idem, Pursuing Happiness. Іммігранти: Barton, Peasants and Strangers; Bodnar et al., Lives of Their Own; Heinze, Adapting to Abundance; Glenn, Daughters of the Shtetl. Соціальні працівники й бюджет: Horowitz, The Morality of Spending, 124–125; Rainwater, What Money Buys, 44–49; C. Brown, American Standards of Living, 79–82.

19. Собори: Charles DeKay, “Surface Impressions of New York”, NYT, Jan. 13, 1897. Крадіжки в універмагах і крамницях: Leach, Land of Desire; Abelson, When Ladies Go A-Thieving.

20. Витрачання грошей: Shammas, The Pre-Industrial Consumer, 132; C. Brown, American Standards of Living; Horowitz, The Morality of Spending, appendix A; Lebergott, Consumer Expenditures; Jacobs and Shipp, “How Family Spending”; а також нещодавні звіти Bureau of Labor Statistics щодо споживчих витрат на сайті http://www.bls.gov/cex/. Робочий час: Cox and Alm, “Time Well Spent”, 5. Зміни в харчуванні: Levenstein, Revolution at the Table; P. Williams, “Foodways”; Lebergott, The American Economy, 104–105.

21. 1918 року некваліфіковані робітники витрачали 71 відсоток свого бюджету на їжу, одяг і житло, а менеджери й фахівці – 66 відсотків, цебто на 5 відсотків менше. 1988 року некваліфіковані робітники витрачали лише 38 відсотків на ці базові речі, тоді як менеджери й фахівці – 33, знов на 5 відсотків менше. К. Браун у American Standards of Living пропонує ось такий класовий аналіз. Див. попередню примітку щодо інших досліджень витрачання грошей.

22. 1918 рік: розраховано на підставі United States Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, “The Cost of Living”, 455. На придбання автомобіля припадало понад дві третини нових великих витрат на товари тривалого користування: Olney, Buy Now, Pay Later, 9–22. Міддлтаун: Lynd and Lynd, Middletown, 255; a також Jensen, “The Lynds Revisited”, де є виправлені дані щодо витрат на автомобілі. 2005 рік: United States Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, Consumer expenditure survey. Берклі: Peixotto, Getting and Spending, 196. Автомобіль: див., наприклад, Flink, The Automobile Age; Rae, The American Automobile; Fischer and Carroll, “Telephone and Automobile Diffusion”; C. Fischer, America Calling, appendix D.

23. Володіння житлом: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, table N243; idem, Statistical Abstract, 2007, table 956. (Володіння житлом зросло між 1995-м і 2005 роком почасти внаслідок послаблення кредитних обмежень, що згодом, у 2007–2009 роках, обернулося кризою субстандартного іпотечного кредитування.) Тенденції у витратах: див. джерела, згадані в примітках 20 і 21. Історія володіння житлом: Myers and Shammas, “Housing Standards”; Chevan, “The Growth”; Luria, “Wealth”; Harris, “Working-Class”; idem, “The Flexible House”; Tobey et al., “Moving Out”; Peel, “On the Margins”; Land, “Be a Patriot”. Смаки: див., наприклад, Marsh, “From Separation to Togetherness”.

24. Олні в Buy Now, Pay Later зосереджує увагу на придбанні автомобілів; див. також Olney, “Avoiding Default”, де йдеться про частку й умови; Calder, Financing the American Dream; Leach, Land of Desire; Mandell, The Credit Card Industry. Дані щодо придбання товарів на виплат: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, series X552, з урахуванням індексу споживчих цін (CPI).

25. Висловлювання статистика цитовано за Literary Digest, “Fallacies as to the High Cost of Living”, Feb. 24, 1912, 400. Страусс: Leach, Land of Desire, 266. Див. також Lynd, “The People as Consumers”. Щодо огляду критики див. Horowitz, вступ у The Anxieties of Affluence.

26. Kline, Consumers in the Country; Tobey, Technology as Freedom; L. Cohen, A Consumer’s Republic; M. Jacobs, “ ‘Democracy’s Third Estate’ ” (Кролі, 28); Olney, “Avoiding Default”; R. M. Collins, “In Retrospect”. Рузвельт і каталог Sears: Potter, People of Plenty, 60.

27. Тривале урівнювання і його скасування після 1973 року: C. Brown, American Standards of Living; Soltow, “Wealth”; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 6; Slesnick, Consumption and Social Welfare; Cutler and Katz, “Rising Inequality?”. Дешевий імпорт: Zukin, Point of Purchase, ch. 3; Basker, “Selling”. Наприклад, десь напередодні Різдва 2005 року більшість американців із низькими доходами мали DVD-плеєри й кабельне телебачення (Carroll, “Americans Inventory”). Дизайнерська естетика: Nickles, “More is Better”.

28. Звісно, нерівність стосується не лише таких споживчих товарів, як телевізори, а й таких «товарів», як медичне обслуговування, де нерівність залишилась або ще побільшала. Відмінності між класами на підставі товарів – відома тема наукових досліджень, починаючи щонайменше з Веблена (Bourdieu, Distinction; McCracken, Culture and Consumption; Lunt, “Psychological Approaches”; Felson, “Invidious Distinctions”), і я звернуся до неї згодом у цьому розділі.

29. Китайський учений: N. Park, “Cultural Strains”, 153; ізраїльський журналіст: Bartov, “Measures”, 299. До американських критиків належать Riesman, The Lonely Crowd; Whyte, Organization Man; Boorstin: The Americans, 427. Огляд критики див. у Donaldson, The Suburban Myth.

30. 1970 року лише 6 відсотків шестикласників мали телевізор у своїй спальні (Rideout et al., Kids & Media @ the New Millennium, 21; див. також Tara Parker-Pope, “A One-Eyed Invader in the Bedroom”, NYT, Mar. 4, 2008). Різні періоди початку споживацького суспільства: P. Stearns, Consumerism in World History, p. x, пропонує 1700 рік; Seller, The Market Revolution, 155–157, обирає 1820-ті; Zukin, Point of Purchase, 257ff, a також Leach, Land of Desire, обирають 1870-ті; Baritz, The Good Life, Lynd, “Consumers”, Sussman, “Culture and Civilization”, а також McGovern, “Consumption” і “Consumption and Citizenship” обирають 1920-ті; Schor, The Over-Spent American і Do Americans Shop Too Much?, а також Strasser, Satisfaction Guaranteed, обирають кінець ХХ століття. Один історик: Девіда Левіна цитовано за Shammas, “Explaining Past Changes”, 62. Клунес у “Modernity” датує цей перехід аж добою антич­ної Греції. Див. також Glennie, “Consumption”; McCracken, Culture and Consumption, ch. 1; A. Martin, “Makers”; Cross, An All-Consuming Century; Ritzer, Enchanting a Disenchanted World; Brewer and Porter, Consumption and the World of Goods; Miller, Acknowledging Consumption.

31. Споживацьку культуру визначають по-різному. Дон Слейтер вважає її тотожною ринковій культурі й модерності (Consumer Culture and Modernity, ch. 1), проте це визначення занадто широке: ринки супроводжували нас тисячоліттями, а споживацтво – це специфічніше, психологічніше явище. Цитати: Leach, Land of Desire, xiii; Dreiser, Sister Carrie, 19; Ritzer, Enchanting a Disenchanted World, 28.

32. «Явно не потрібні»: P. Stearns, Consumerism in World History, p. ix, де він також обговорює різні моделі споживацтва. Див. Zelizer, “Culture and Consumption”; Agnew, “Coming Up for Air”; A. Martin, “Makers, Buyers, and Users”; McCracken, Culture and Consumption; D. Miller, Material Culture and Mass Consumption; Belk, “The Human Consequences”. Щодо огляду такої галузі, як психологія споживачів, див. Cohen and Chakravarti, “Consumer Psychology”. Шерон Зукін зазначала, що споживацьке суспільство можна по-іншому визначити на підставі певних об’єктивніших критеріїв, як-от витрат на маркетинг або кількості часу, потраченого на придбання (особиста розмова, 26 травня 2004 року). Однак таке формулювання уникає питання про те, чи споживацьке суспільство змінює людський характер, – питання, що його сама Зукін виразно досліджувала: «Кумулятивний ефект [інтенсифікації шопінгу]… полягає в тому, що ця інтенсифікація… схиляє нас сприймати весь світ як досвід шопінгу. Врешті-решт, нова культура залежить не лише від виробництва споживчих товарів, а й від виробництва споживачів» (Point of Purchase, 257).

33. «Не відставай від Джонзів» – так називався комікс, що з’явився 1913 року: у ньому йшлося про сім’ю, яка заздрить своїм сусідам (https://www.wordorigins.org/big-list-entries/joneses-keeping-up-with-the?rq=keep up with the joneses; accessed May 26, 2022; Matt, Keeping Up with the Joneses, 42). Boston Gazette: Breen, “The Meaning of Things”, 255. Жінка-іммігрантка: Glenn, Daughters of the Shtetl, 160–161; див. також Heinz, Adapting to Abundance; L. Cohen, “Embellishing a Life of Labor”. Позашляховик Hummer: Schulz, “Vehicle of the Self”, 77–78. Діти: П’ю в Longing and Belonging розповідає, як батьки з низьким доходом відчувають необхідність задовольняти прохання своїх дітей. Споживання як маркування соціального статусу відіграє центральну роль в аналізі, що його здійснює Бурдьє у книжці «Дистинкція». Вчені згадують про емуляцію, коли кажуть, що в певну важливу мить американці перейшли від оцінювання одне одного на підставі того, як вони зароб­ляють свої гроші («виробнича етика»), до оцінювання на підставі того, як вони витрачають свої гроші («споживча етика»). Див., наприклад, Fox and Lears, вступ у The Culture of Consumption (див. Lears, “Beyond Veblen”, де згодом висловлено інакші думки); Bauman, “The Self”. Рісмен у The Lonely Crowd (ch. 3) стверджує, що прагнення споживати змінилося з притаманного ХІХ століттю бажання вирізнятися на притаманне ХХ століттю бажання бути схожим на інших. Існує чимало літератури, присвяченої тому, як реклама апелює до соціального статусу, зокрема Ewen, Captains of Consciousness, а також Fox, The Mirror Makers.

34. Крадіжки в універмагах і крамницях: Abelson, When Ladies Go A-Thieving (висловлювання 1895 року, 55). «Хотіння і жадання… криються в самій суті… сучасного споживацтва» (Campbell, “I Shop Therefore”, 28). Адиктивні звички: Csikszentmihalyi and Rochberg-Halton, The Meaning of Things, 229. Див. також Bauman, “Consuming Life”, 25; R. Frank, Luxury Fever, ch. 12. Зомбі: Ritzer, Enchanting a Disenchanted World, 89. Експліцитні заяви про гедонізм: Collier, The Rise of Selfishness; D. Bell, The Cultural Contradictions of Capitalism; Sussman, “Culture and Civilization”. Дослідники реклами засвоїли концепт «гедоністичне споживання», що «позначає ті аспекти поведінки споживачів, які пов’язані з мультисенсорними, уявними й емоційними компонентами людського сприйняття товарів» (Hirschman and Holbrook, “Hedonic Consumption”). Вже не засіб, а мета: «Що відрізняє членів споживацького суспільства від своїх предків, то це звільнення споживання від його колишньої інструментальності, яка раніше його обмежувала. <…> споживання стає метою для самого себе, і тому воно саморушне» (Bauman, “Consuming Life”, 12–13).

35. П. Стернз у Consumerism in World History найвиразніше просуває цю тезу. Див. також Zukin, Point of Purchase: «Ми купуємо, бо жадаємо цінності… що її вже не отримуємо від релігії, роботи або політики» (8). Gottdeiner, “Approaches”; Cross, The All-Consuming Century; Lears, “From Salvation to Self-Realization”; Lasch, “Culture of Consumption”; Lynd, “The People as Consumers”; Dumenil, The Modern Temper, ch. 2. Розваги: Somers, “The Leisure Revolution” («пара», 138); Barth, City People. Реклама: див. особливо Marchand, Advertising and the American Dream. Щодо критики пояснення, яке апелює до компенсації, див. C. Fischer, “Comment on ‘Anxiety’ ”. Щодо рідкісної демонстрації компенсаційної схильності витрачати гроші див. Rucker and Galinsky, “Desire to Acquire”.

36. Відмова від попередніх теорій: Еґнью в “Coming Up for Air” пише, що «ми нині визнали свої помилки. <…> історики… відкинули веберівські дихотомії між пуританізмом і романтизмом та, відповідно, між заощадженням і витрачанням, а в окремих випадках вони також відмовилися від класичної марксистської відмінності між споживчою вартістю й міновою. Врешті-решт, вони знов оцінили політичні й моральні виміри фантазії, фетишизму, мрії й бажання. <…> Як наслідок, інтерпретацію споживацької культури на підставі виробництва, попиту й гегемонії ослабили, якщо не відкинули» (5–6). Лірз у 1989 році відмовився від «ідеї переходу від протестантської “культури виробників” до секулярної “комерційної культури” (“Beyond Veblen”, 77n8; див. також його Fables of Abundance).

Самовираження: соціологи визнають вплив книжки Бурдьє «Дистинкція». У дослідженнях споживання значний вплив мала стаття Белка “Possessions”. Див. Arnould and Thompson, “Consumer Culture Theory”, де наголошується на «проєктах ідентичності споживачів». Головні праці щодо товарів як символів починаються з Douglas and Isherwood, A World of Goods. Див. також Baudrillard, “Consumer Society” («система значення», 48); Featherstone, Consumer Culture and Postmodernism; D. Miller, Acknowledging Consumption; McCracken, Culture and Consumption; Applbaum, “The Sweetness of Salvation”; Schudson, “Delectable Materialism”. «Самостворення» за допомогою товарів: Holt, “Postmodern Markets” у книжці Schorr, Do Americans Shop Too Much? (67). Страссер у “Making Consumption Conspicuous” шкодує щодо цього ревізіонізму, як і Стайґерволд у “All Hail”.

Позашляховики Hummer: Schulz, “Vehicle of the Self”. Афроамериканці: Lamont and Molnár, “How Blacks Use Consumption”; K. Charles et al., “Conspicuous Consumption”.

37. De Vries, “Review of Consumerism in World History”. Пошук у базах даних свідчить, що термін «споживацтво» (consumerism) рідко з’являвся в економічній літературі впродовж останніх 15 років ХХ століття (цебто саме тоді, коли історики й соціологи знову відкрили цю тему) і його майже ніколи не вживали в такому значенні, як він вживається тут. Так само мейнстримові економісти ігнорували книжку Шор Overspent American, в якій сформульована теза про споживацтво. Звісно, жменька економістів вірить, що купівля може бути ірраціональною. Наприклад, Кейнз вважав, що споживачами рухає «насолода, недалекоглядність, щедрість, неправильний розрахунок, хвастощі й марнотратство» (Lebergott, Consumer Expenditures, 45).

38. McCloskey, “The Economics of Choice”, 150. «Задоволення бажань»: Campbell, “I Shop Therefore”, 34. Більшість економістів припускають, що існують особисті, заздалегідь визначені вподобання і такі зовнішні сили, як маркетинг, не можуть їх змінити (див. Rhoads, The Economist’s View of the World, ch. 9). За словами Джона Кеннета Ґелбрейта, в економістів таке гасло: «Споживач прагне більшого. [Наша справа полягає] не в тому, щоб розмірковувати чому, а в тому, щоб задовольняти» (цитовано за Rhoades, The Economist’s View of the World, 62). Домодерні люди: американські індіанці охоче приймали західні товари (C. Miller and Hamell, “A New Perspective”; Butler, Becoming America, 142). «Карго-культи» в мешканців тихоокеанських островів – ще один приклад. Речі першої необхідності у 2006 році: Morin and Taylor, “Luxury or Necessity?”. В опитуванні Центру Ропера людей запитали про те, «без чого вони не змогли б обійтися» (P. Liberatore, “Home Computers – Why the Craze is Fizzling Out”, San Francisco Chronicle, Jul. 5, 1985).

39. Бюджети прожиткового мінімуму: Rainwater, What Money Buys; Horowitz, The Morality of Spending; G. Fisher, “Is There?”. Сміт і Маркс: Schudson, Advertising, ch. 4. «Відносна депривація» – це схильність людей оцінювати себе на підставі своїх «референтних груп»: Runciman, Relative Deprivation and Social Justice; Merton, Social Structure and Social Theory, ch. 10, 11 (більше про це згодом – у розділі 6).

40. В опитуванні 2006 року цікавилися: «На що, на вашу думку, якщо таке є, ви або ваша дружина чи чоловік витрачаєте забагато грошей?». Лише 21 відсоток респондентів відповів, що ні на що (опитування Організації Ґеллапа, база даних iPoll, http://www.ropercenter.uconn.edu/ipoll.html; accessed Aug. 1, 2007). Схожі результати отримали й у 1978 році, див. про це в Rhoades, The Economist’s View, 165; а 1997 року таке опитування проводила компанія EDK Associates (Center for a New American Dream, особиста розмова, 13 листопада 1997 року). Відкладання коштів: Zelizer, Social Meaning of Money. Програми з дванадцяти етапів: Debtors Anonymous (http://www.debtorsanonymous.org/) – перший крок до одужання, а також Spenders Anonymous (http://www.spenders.org/home.html) – симптоми. Шопінг як розвага: Zukin, Point of Purchase. «Протриматися»: Rainwater, What Money Buys; G. Fisher, “Is There?”.

41. Деякі праці, присвячені цій темі (інші праці буде згадано в обговоренні вибору в розділі 6): Cohen and Chakravarti, “Consumer Psychology”; McFadden, “Economic Choices”; idem, “Free Markets”; Henrich et al., “In Search”; Bargh, “Losing Consciousness”; Vohs and Faber, “Spent Resources”; Lowenstein et al., “Projection Bias”; Kahneman and Thaler, “Anomalies”.

42. Праць з історії реклами дуже багато. Див. Ewen, Captains of Consciousness; S. Fox, The Mirror Makers; Laird, Advertising Progress; Lears, Fables of Abundance; idem, “From Salvation to Self-Realization”; Marchand, Advertising the American Dream; Packard, The Hidden Persuaders; Pope, The Making of Modern Advertising; Schudson, Advertising. Щодо психологічних моделей, які використовували фахівці з реклами, див. передусім Curti, “The Changing Concept”; Marchand, Advertising the American Dream; Laird, Advertising Progress. Щодо інших аспектів маркетингу див. Leach, Land of Desire; Strasser, Satisfaction Guaranteed; Tedlow, New and Improved; Zukin, Point of Purchase. Доньки фермерів: Barron, Mixed Harvest, ch. 6. Дослідження рекламних повідомлень: Belk and Pollay, “Images of Ourselves”; idem., “Materialism and Magazine Advertising”, хоча їхні докази двозначні, і тому їх ніхто не повторював.

43. «Легкі жертви» (suckers): цей вираз вживали перші фахівці з реклами (Curti, “The Changing Concept”, 340–341).

44. Деякі автори намагаються уникнути питання про ефективність, стверджуючи, що вони лише досліджують маркетологів (див., наприклад, Leach, Land of Desire, xiv; R. Fox and Lears, вступ у The Culture of Compensation, x). Однак зазвичай ці автори так чи інак удаються до висновків щодо споживачів. Хвастощі рекламістів (як-от щодо продажу супу й зубної пасти [Strasser, Satisfaction Guaranteed, 95]) містять певну інформацію, але необов’язково, позаяк цим хвастощам повинні вірити. Рекламісти переконані: реклама примушує людей хотіти речей, що їх вони інакше не хотіли б (а це інше, ніж повідомляти споживачів про нові товари), проте чимало вчених скептично ставляться до цього (див., наприклад, Schudson, Advertising; Olney, Buy Now, Pay Later, ch. 5; Stewart, “Speculations”). Лерд доводить, що «рекламні повідомлення… ліпше репрезентують їхніх творців, а не їхню публіку» (Advertising Progress, 93). У своїй книжці America Calling (ch. 3) я дійшов висновку, що продавці й рекламісти телефонів часто кепсько сприймали, передавали або створювали клопоти своєї публіки. Поллей у “The Subsiding Sizzle” демонструє, що в рекламі впродовж ХХ століття змінювалися періоди, і вважає, що ці зміни радше залежали від моди в рекламній індустрії, ніж від реакції споживачів. Скептики також вказують на випадки невдалих кампаній. Наприклад, Говард у “A ‘Real Man’s Ring’ ” розповідає, як у 1920-х роках зазнали невдачі спроби рекламувати чоловічі обручки, а з плином років американські чоловіки почали купувати ці обручки як побічний продукт патріотизму під час Другої світової війни. Леш гадає, що роль реклами полягає не в промоції певних товарів, а в промоції «образів приємного життя, у якому щастя залежить від споживання» (“The Culture of Consumption”, 1387). Діти: Wilcox et al., “A Report”.

45. Зайнятість у роздрібній торгівлі: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 840; idem, Statistical Abstract, 2007, table 606. Частка торгівлі в національному доході становила 11 відсотків у 1929 році, а у 2000-х – 8: idem., Historical Statistics, 839, 224; idem., Statistical Abstract, 2007, tables 649, 654. Кількість доларів, потрачених на рекламу, коливалася приблизно від 150 до 300 на душу населення (в доларах 2008 року) до повоєнних років, а після них стрімко зросла. Однак витрати на рекламу як частка валового внутрішнього продукту коливались у межах 2,1–3,4 відсотка до Другої світової війни (максимум припав на 1910 рік), а після неї – у межах 2,0–2,5 відсотка (2005 року було 2,2 відсотка) (Historical Statistics, 855; Statistical Abstract, 2007, table 1261). Отже, частка реклами в економіці країни скоротилася саме впродовж тієї історичної доби, коли споживацтво, схоже, запанувало. Зростання недовіри до реклами та її неефективність: Banwari, “Public Assessment”, 35; Zanot, “Public Attitudes”.

46. R. Frank, Luxury Fever. Податок 1815 року: Carson, “The Consumer Revolution”. Предмети розкоші й речі першої необхідності: Morin and Taylor, “Luxury or Necessity?” (Якби це запитання пропонувало варіант відповіді «корисна річ, але не необхідна», то набагато менше респондентів, мабуть, обрало б відповідь «річ першої необхідності».) Під час національного опитування 1997 року пересічний американець підрахував, що йому чи їй «насправді не потрібні» приблизно 15 відсотків придбаних речей (EDK Associates, результати повідомлено в Center for a New American Dream, особиста розмова, 13 листопада 1997 року).

47. Див. обговорення «потреби» на початку підрозділу «Чому б не хотіти так багато?», а також такі джерела, як Shammas, The Pre-Industrial Consumer, 132; C. Brown, American Standards of Living.

48. Тривога щодо витрачання грошей найвиразніше виявилася в Lynd and Lynd, Middletown. Піаніно: Shammas, “The Domestic Environment”; Calder, Financing the American Dream, ch. 4. Іммігранти: Heinze, Adapting to Abundance; E. Morawska, For Bread with Butter, ch. 6; Joselit, The Wonders of America. Фермери: United States Senate, Report of the Country Life Commission; Ward, “The Farm Woman’s Problem”. Молоді жінки: Peiss, Cheap Amusements; Meyerowitz, “Women and Migration”; idem, Women Adrift. Панчохи: Matt, “Frocks”. Жіночі клуби: Breckinridge, Women in the Twentieth Century; Wilson, American Women in Transition. Розлучення: E. May, “The Pressure”. У книжці Great Expectations Ілейн Мей розповідає про те, як у жінок зростали також очікування щодо близькості. Чоловіки: Swiencicki, “Consuming Brotherhood”; Duis, “The Saloon”; Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will. Алкоголь: 1905 року витрати на алкоголь найманих працівників у місті Нью-Йорк становили понад 2 відсотки (More, Wage-Earners’ Budgets, 96, 102); 1909 року мешканці Чикаґо віддали на алкоголь 4,4 відсотка (Kennedy, Wages and Family Budgets, 72) – обидва показники, мабуть, занижені, оскільки вони насправді не охоплювали вживання алкогольних напоїв у салунах або сімей із чоловіками-алкоголіками. 2000 року приблизно 1 відсоток витрат американців із середніми доходами й 3 відсотки витрат бідних американців ішло на алкоголь (розраховано на підставі опитування 2000 року Consumer Expenditure Survey, https://www.bls.gov/data/). Див. також Swiencicki, “Consuming Brotherhood”.

49. Гордість: Carson, “Consumer Revolution”, 660. Лідія Марія Чайлд: M. Barton, “The Victorian Jeremiad”, 61. Вірджинія: Greene, “Society, Ideology, and Politics”, 69–75. Генрі Беллоуз: Bellows, “The Influence of the Trading Spirit”, 111–112.

50. Огляд споживання у XVIII – на початку ХІХ століття: Glennie, “Consumption”; P. Stearns, “Stages of Consumerism”; A. Martin, “Makers, Buyers, and Users”; De Vries, “Between Purchasing Power”. Дискусії щодо розкоші: Crowley, “The Sensibility.” Брінові статті “Narrative”, “The Meaning of Things” і “ ‘Baubles of Britain’ ” (згадка про мило, 451) – це важливі дослідження. Еліта за колоніальної доби: Lockridge, “Colonial Self-Fashioning”, 282. Семюел Адамз: Carson, “The Consumer Revolution”, 521. Кентакі: Perkins, “The Consumer Frontier”, 507–508. Вірджинія: A. Martin, “Common People”; a також S. Wolf, As Various as Their Land, 64–66. Специфічні типи витрат: Shammas, “Changes in English and Anglo-American Consumption”; idem, The Pre-Industrial Consumer; idem, “The Domestic Environment” (42 відсотки мали чайні сервізи, 13); Bruegel, “Time”; Jaffee, “Peddlers”; Calvert, “The Function of Fashion”; Carson, “The Consumer Revolution” («дзюрити в сараї», 505); Chappell, “Housing a Nation”; Walsh, “Urban Amenities”; Main, “The Standard of Living”; Perkins, “The Consumer Frontier”. Щодо податку: Carson, “The Consumer Revolution”, 661–662. 200 тогочасних доларів можна перерахувати в долари 2008 року за допомогою індексу споживчих цін, завдяки чому постане сума 2900 доларів, проте вона відображає майже два століття зниження цін на продукти харчування й зниження виробничої собівартості. Ліпший спосіб перерахунку – використати кількість годин некваліфікованої праці, потрібної для того, щоб купити ці речі в 1815 році й 2008 році: так ми отримаємо точнішу, виправлену суму, яка становитиме 37 тисяч доларів. Хай там як, але 1815 року існувало чимало «предметів розкоші». (Здійснення перерахунку: https://www.measuringworth.com/calculators/uscompare/; accessed May 27, 2022.)

51. Огляд: Nissenbaum, The Battle for Christmas, ch. 6 (Геррієт Бічер-Стоу, 134); L. Schmidt, Consumer Rites; idem, “The Commercialization of the Calendar”. Раєн у Women in Public зазначає, що газети до Громадянської війни в грудні волали: «ІГРАШКИ, ІГРАШКИ, ІГРАШКИ», а також «ЛЯЛЬКИ, ЛЯЛЬКИ, ЛЯЛЬКИ» (39). Щодо ставлення сучасних американців до Різдва див. M. Gillespie, “Merry Christmas”. Під час опитування Організації Ґеллапа 2000 року 84 відсотки респондентів відповіли, що «нині забагато… наголошується на різдвяних подарунках і презентах», а під час опитування 2006 року 85 відсотків відповіли, що Різдво «занадто комерціалізоване» (Центр Ропера з дослідження громадської думки, http://www.ropercenter.uconn.edu/ipoll.html; accessed Jul. 31, 2007). Щодо вручення подарунків і соціальних зв’язків: Caplow, “Rule Enforcement”; idem, “Christmas Gifts”; Zelizer, The Social Meaning of Money, ch. 3. День подяки: Pleck, “The Making”. День незалежності: Applebaum, The Glorious Fourth; Kamen, Mystic Chords. Гайнц у Adapting to Abundance розповідає, як єврейські іммігранти пристосували Хануку так, щоб це свято наслідувало різдвяне вручення подарунків (72–78; цитата з газети New York Tribune, 73). Поширення вручення подарунків: див., наприклад, Owen, American Dreams in Mississippi, 93–94. Моє твердження про те, що значна частина придбань призначена для подарунків, екстрапольоване з британського опитування (Schudson, Advertising, 142). Шор у The Overspent American (88–89) повідомляє, що 25 відсотків проданих товарів припадає на період різдвяних свят. Дані про 3 відсотки всіх доларів споживачів ґрунтуються на Consumer Expenditure Surveys, які проводилися 1990-го й 2000 року (http://www.bls.gov/cex/csxstnd.htm). Опитування щодо бюджету домогосподарства свідчать про зростання витрат на подарунки від 2–3 відсотків на початку ХХ століття до приблизно 7 відсотків усіх витрат наприкінці цього століття (C. Brown, American Standards of Living, table 1.3). Різні визначення «подарунка» пояснюють існування різних відсотків: Браун зараховує до «подарунків» благодійність, але стверджує, що це переважно особисті подарунки й що частка подарунків у неготівковій формі також зросла. Економістів спантеличувала видима ірраціональність подарунків, особливо подарунків у неготівковій формі, бо вони руйнують принцип, за яким індивіди найліпше оцінюють свою корисність (Waldfogel, “Gifts”; List and Shrogen, “The Deadweight Loss”, а також відповіді після цієї статті).

52. D. Bell, The Cultural Contradictions of Capitalism, 21. Calder, Financing the American Dream, 23, 26. Чорне чорнило: див., наприклад, Jackson Lears, “The American Way of Debt”, NYT Sunday Magazine, Jun. 11: «Золотої доби ощадливості ніколи не існувало. Борг завжди відігравав важливу роль у житті американців» (13).

53. Сервенти: Fogleman, “From Slaves”, table 1, 44; Klein, A Population History of the United States, 47; в окрузі Міддлсекс, колонія Вірджинія, 1688 року майже половина населення належала до працівників, що перебували в борговій неволі (Rudman and Rudman, A Place in Time). Фермери: Kulikoff, From British Peasants to Colonial American Farmers, 217ff. Як фермери стежили за боргами: див., наприклад, Osterud, Bonds of Community, 216–222, a також Pruitt, “Self-Sufficiency”. Джефферсон залишив своїм «спадкоємцям убивчі борги, які вимагали розформування маєтку Монтічелло й розпродажу всіх рабів, що лишилися» (Ellis, “Money”, 588). Mann, Republic of Debtors (ch. 3) – про плантаторів, що тікали, і Роберта Морріса. Див. також Perkins, “The Consumer Frontier” (рекламні оголошення власників крамниць, бухгалтерські книги); S. Wolf, As Various as Their Land, 192–193; Shammas, The Pre-Industrial Consumer, ch. 9; Ownby, American Dreams in Mississippi, 9, 19; Calder, Financing the American Dream (880 доларів, 40; дані про зарплатню взято з United States Bureau of the Census, Historical Statistics, table D475). Лихварі: Woloson, “In Hock”.

54. Calder, Financing the American Dream; Olney, Buy Now, Pay Later; Mandell, The Credit Card Industry; Tobey, Technology as Freedom. Розмір боргів розраховано на підставі United States Bureau of the Census, Historical Statistics, tables D405–406 і A351; a також Board of Governors, “Flow of Funds”, table D.3, а заборгованість розділено на кількість домогосподарств.

55. Огляд боргів орієнтовно у 2000 році: Weller and Douglas, “One Nation”; Kish, “Perspectives”; Lansing, “Spendthrift Nation”. Підрахунок боргів для 1890 року: Calder, Financing the American Dream, 40. 2007 року середній дохід домогосподарства становив приблизно 67 600 доларів, а всі борги дорівнювали приблизно 118 600 доларів на домогосподарство. (Медіани були б доречнішими, однак Колдер повідомляє про середні арифметичні значення для 1890 року. Щодо даних про борги для 2007 року див. Board of Governors, “Flow of Funds”, table D.3, а щодо даних про доходи для 2007 року див. Bureau of Census, “HINC-01”.) Зростання кількості власників житла й більші домівки: Chevan, “The Growth”; C. Brown, American Standards of Living; Cox and Alm, “Time Well Spent”; a також Statistical Abstract, 2000 і Statistical Abstract, 2002, table 922. Зростання у використанні позичених грошей: Tobey et al., “Moving Out”. У 1940-х роках залишок боргу власників житла становив приблизно 15 відсотків вартості житлової нерухомості, а до 2000-х той залишок сягав понад 50 відсотків (Board of Governors, “Flow of Funds”, table B.100; Louise Story, “Home Equity Frenzy Was a Bank Ad Come True”, NYT, Aug. 15, 2008; Maki, “The Growth of Consumer Credit”; а також щойно зазначений аналіз). Борг за іпотечним кредитом обґрунтовано зростає, коли відсоткова ставка зменшується, як це було наприкінці ХХ століття та у 2000-х роках.

Сучасний борг за споживчим кредитом зазвичай перебільшують, адже американці почали використовувати кредитні картки для придбання таких товарів, як продукти харчування, і як джерело тимчасових дрібних кредитів (так званих floats). Водночас частина боргів за іпотечним кредитом – це кредити під заставу житлової нерухомості, які використовували для придбання споживчих товарів (див. Garner, “Can Measures?”; Kennickell et al., “Family Finances”; Virginia Postrel, “The Case for Debt”, The Atlantic, Nov. 2008, https://www.theatlantic.com/magazine/archive/2008/11/the-case-for-debt/307039/; accessed May 27, 2022).

Кількість банкрутств зросла, мабуть, унаслідок змін у законодавстві й культурі, зокрема поширення кредитів на пільгових умовах для економічно маргінальних верств, а не внаслідок якогось істотного зростання боргів (Garner, “Can Measures?”; Sullivan et al., The Fragile Middle Class; Garrett, “The Rise”; American Bankers Association, “Consumer Credit Delinquency Historical Fact Sheet”, http://www.aba.com/default.htm; accessed May 28, 2008), принаймні так було до початку кризи іпотечного кредитування у 2008–2009 роках.

56. Рівень особистих заощаджень визначають як різницю між національним доходом після сплати податків і національними витратами. ХХ століття: Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Ce1–126; Bureau of Economic Analysis, National Income and Product Accounts tables, 2003, http://www.bea.doc.gov/bea; Lansing, “Spendthrift Nation”, 1. Щодо того, чи рівень заощаджень (обернено пропорційно) свідчить про надмірне придбання речей, Дж. Мартін у “The Myth” виявив, що рівень заощаджень в першій половині ХХ століття не зменшувався, хоча масове споживання тоді зростало. Із 1947-го до 1982 року, цебто в період ще одного споживацького буму, рівень національних заощаджень фактично зріс із 5 до 11 відсотків доходів. Безпосередні опитування щодо бюджету окремих споживачів продемонстрували спад у заощадженнях від 1973-го до 1988 року, однак рівень заощаджень у 1988 році все ще був вищим, ніж у 1950-му чи 1935-му (C. Brown, American Standards of Living, 13–15). Щодо об’єднання витрачання грошей та їхнього інвестування див. M. Rogers, “Measuring”; Vurley and Villani, “The Personal Savings Rate”; Olney, Buy Now, Pay Later. Більшість джерел пояснює зміни в притаманних американцям стратегіях витрачання грошей після 1970-х дією «ефекту багатства» (особливо Maki and Palumbo, “Disentangling”), стагнацією доходів, нерівністю (див., наприклад, Krueger and Perri, “Does Income Inequality?”), а також більшою доступністю кредитів. (Щодо скептичного зауваження див. Christopher Flavelle, “Debunking the ‘Wealth Effect’ ”, Slate Magazine, June 10, 2008, https://slate.com/news-and-politics/2008/06/debunking-the-wealth-effect.html; accessed May 27, 2022.) Утім, нижчий рівень заощаджень також може відбивати зміни в психіці: очікування більших майбутніх доходів у людей, які виросли в період економічного буму (Parker, “Spendthrift in America?”). Однак американці збагнули необхідність заощаджень (Morin, “Feeling Guilty”). Про спад у витрачанні грошей у 2008–2009 роках: Catherine Rampell, “Shift From Spending to Saving May Be Slump’s Lasting Impact”, NYT, May 10, 2009.

57. Програми «Нового курсу»: Tobey, Technology as Freedom. Calder, Financing the American Dream – чудовий огляд.

58. Одна проблема полягає в тому, що вища зарплатня підвищує «альтернативну вартість» (opportunity cost) години дозвілля, а друга – у тому, що деякі споживчі товари вимагають періоду дозвілля: як-от втіха від подорожі в будинку на колесах (Пол Дімаджо, особиста розмова, 13 листопада 2008 року).

59. Американці працювали більшу кількість годин: Steven Greenhouse, “Americans’ International Lead in Hours Worked Grew in 90’s, Report Shows”, NYT, Sept. 1, 2001. Щодо тенденцій в історії див., наприклад, Whaples, “Hours of Work”; Moore and Hedges, “Trends in Labor”; Costa, “The Wage and the Length” (заувага щодо відмінностей між класами – table 5); Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 5; Fogel, The Escape from Hunger and Premature Death, ch. 4.

60. McGovern, “Consumption”; Cross, Time and Money; Schor, Overworked American; P. Stearns, Consumerism in World History. Ліндзі в Age of Abundance цитує Денієла Белла, що писав про Детройтську угоду, укладену після Другої світової війни: General Motors «могла заплатити мільярд за мир [на роботі]. Це перетворилося на комерційну угоду», оскільки вона поклала край класовому конфлікту (69).

61. Hochschild, The Time Bind; Schor, Overworked American; Peter T. Kilborn, “Tales from the Digital Treadmill”, NYT, Jun. 3, 1990; Hamilton, “Work and Leisure”; Kacapyr, “Are We Having Fun Yet?”; Robinson and Godbey, “Busyness as Usual”. Дані й аналіз: United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2007, table 587; Jerry Jacobs, “Measuring Time at Work”; Jacobs and Gerson, “Who Are the Overworked Americans?”; idem, “Overworked Individuals”; Aguiar and Hurst, “Measuring Trends”; Hout and Hanley, “The Overworked”.

62. Matthaei, An Economic History of Women in America, ch. 10; Leach, “Transformations”; Gordon and MacArthur, “American Women”. Цей аргумент міг мати на увазі, що споживацький імпульс підкорив лише жінок, адже чоловіки скоротили кількість своїх робочих годин у тиждень і виходили на пенсію раніше, а діти здебільшого припинили працювати. Також існує проблема датування початку перетворення заміжніх жінок на робочу силу: зазвичай початком переходу називають 1920-ті, проте якщо ми вважатимемо дружин фермерів і власників крамниць такими, що «справді» працюють за платню, тоді коефіцієнт участі жінок у робочій силі не зростав до 1940-х (Fischer and Hout, Century of Difference, 101–105). До чинників, які змушували дружин ставати найманою робочою силою, належали наявність вищої зарплатні, нові типи робіт, особливо в офісах, менша кількість дітей, про яких потрібно було піклуватися, послаблення вимог до хатньої праці, зростання культурної прийнятності й законні права для жінок, що працюють, а після 1970-х – намагання компенсувати спад у доходах їхніх чоловіків. Див. Goldin, “The Quiet Revolution”; idem, “Labor Markets”; Chafe, The American Woman; Degler, At Odds; Leibowitz and Clurman, “Explaining Changes”. Інше пояснення на підставі статі полягає в тому, що шопінг перетворився на головний обов’язок сучасних дружин із середнього класу, а більше шопінгу вимагало більшого доходу і в чоловіка, і в дружини. Розповіді про домогосподарок в універмагах у ХІХ столітті узгоджуються з цим поясненням, проте існує мало доказів на його підтвердження.

63. Shammas, “Changes in English and Anglo-American Consumption”, 197. Див. також Shammas, “Explaining Past Changes”; Martin, “The Myth”. Марта Олні в Buy Now, Pay Later виявила, що впродовж 1920-х відбувалися зміни у витратах американців на головні споживчі товари тривалого користування. Більша частина тих нових витрат припадала на автівки, які в те десятиліття можна було придбати в кредит на пільгових умовах і які перетворилися на практичний технічний засіб для пересічних міських американців (а не на річ для відпочинку, призначену для багатіїв), – то була інвестиція, але й споживчі витрати, хоча експерти це не схвалювали (67).

64. Письмовий тест для визначення матеріалізму, розроблений Расселлом Белком, містить оцінювання почуття власності, скупості й заздрості (Belk, “Materialism” [дефініція, 265]; idem, “The Human Consequences”; Ger and Belk, “Cross-Cultural Differences”). Див. також Kassner and Kanner, Psychology and Consumer Culture. Токвіль А. де. Про демократію в Америці / Пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка. – Київ : Всесвіт, 1999. – С. 435, 436. Саїд Кутб: Qutb, “Fundamentalism”. Про сприйняття американців іншими народами див. також Woodward, The Old World’s New World; Lipset, First New Nation, 114. Опитування: Wuthnow, Poor Richard’s Almanac, 246. Рейґан: Wuthnow, “A Good Life”, 15.

65. Наукові твердження про піднесення матеріалізму: Sussman, “Culture and Civilization”; P. Stearns, American Cool, ch. 7; Leach, Land of Desire; Carson, “The Consumer Revolution”, а також (принаймні імпліцитно) більша частина критики споживацького суспільства. Постматеріалізм: див. посилання на джерела в примітці 91 другого розділу. Деякі психологи поставили тезу про постматеріалізм догори дриґом, стверджуючи, що матеріальна забезпеченість зруйнувала релігійну віру в життя після смерті, що своєю чергою посилило екзистенційну тривогу, яка підштовхнула людей шукати розради в матеріалізмі (див., наприклад, Solomon et al., “Lethal Consumption”).

66. Більша кількість повідомлень: лише між 1900-м і 2000 роком кількість нових книжкових видань на душу населення зросла вшестеро (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 808; idem, Statistical Abstract, 2001). Додайте до цього сучасні електронні медіа, завдяки яким інформація та образи помітно зросли (навіть якщо газети занепали). Тема «простоти» в американській культурі: Shi, The Simple Life. Бартон у “The Victorian Jeremiad” пропонує огляд критики в «позолочену добу». Сучасні приклади простого життя: див., наприклад, Ralph Blumenthal and Rachel Mosteller, “Chasing Utopia, Family Imagines No Possessions”, NYT, May 17, 2008 (одна картонна коробка); a також сайти, покликані допомогти жити просто, як-от http://www.simpleliving.org/ та http://www.newdream.org.

67. Schama, “Perishable Commodities”. Портрети американців: Jaffee, “The Ebenezers Devotion”; Lovell, “Copley”; Smithsonian Portrait Gallery, “Eye Contact: Modern American Portraits”, http://www.npg.si.edu/cexh/eye/index.html (accessed Feb. 6, 2004). Craven, “The Development”, 259–261. Я виконав мінідослідження сучасної портретної фотографії. Послуговуючись пошуковою системою ґуґл, я обрав по одному найрейтинговішому фотографу з десяти різних міських агломерацій і проаналізував їхні портфоліо, розташовані на його чи її сайті. Іноді сім’я стоїть перед мармуровими сходинками або на яхті, проте здебільшого люди перебувають на природі або перед декорацією у фотостудії. Вони вдягнені в повсякденний одяг і усміхаються або сміються. У цих фотографій таке повідомлення: ми люб­ляча сім’я, якій до вподоби розваги. Геллі в “The Family Photograph” дійшов схожих висновків.

68. Вільям Дін Гауеллз: Bronner, “Reading Consumption”, 14–15. Гроші в художній літературі: W. Griswold, “American Character”, 756.

69. Див., наприклад, Bushman, The Refinement of America; Clifford, The American Family Home; Handlin, The American Home; Volz, “The Modern Look”; Grier, “The Decline”. Лорі Меріш: Merish, “ ‘The Hand’ ” («цивілізувальний вплив», 489); idem, “Sentimental Consumption”. Інтер’єри амбітних іммігрантів: Heinze, Adapting to Abundance, ch. 6.

70. Д. Коен у “The Murder of Maria Bickford” каже, що до цього періоду в газетних повідомленнях про вбивства нечасто обговорювали майно. У тогочасну епоху справи про вбивства на побутовому ґрунті зосереджувалися на відносних чеснотах чоловіка і покійної дружини. Одна жінка-свідок сумнівалася в чоловікові, стверджуючи в суді, що його дружина «мала дві сорочки й одну сукню. Я не дала б і 50 центів за весь її одяг» (S. Moore, “ ‘Justifiable Provocation’ ”).

71. Поради колоніальної доби, що їх я обговорюватиму в розділі 6, здебільшого спонукали читачів виглядати елітнішими, ніж вони були насправді. Жінки, що писали книжки з порадами: M. Kelley, “The Sentimentalists”; хоча див. Merish, “Sentimental Consumption”. Противники споживання: Shi, The Simple Life. Рухи представників середнього класу: L. Cohen, A Consumer’s Republic; McGovern, “Consumption and Citizenship”. Утім, Клайн у Consumers in the Country розповідає, як уряд заохочував купувати побутові електроприлади. Союз споживачів: Consumers Union, CU Buying Guide 1937, 24.

72. Діти: P. Stearns, “Consumerism and Childhood”; idem, American Cool, ch. 7; idem, Anxious Parents; Matt, “Children’s Envy”; Cross, Kids’ Stuff, ch. 8; Pugh, Longing and Belonging. Кросс у The Cute and the Cool пише: «реклама казала дорослим те, що вони хотіли почути: якщо діти зі своїми “природними” потребами хочуть чогось, тоді дорослі мають право потурати їм» (80). Діти хочуть забагато: 90 відсотків погодилося з цим (Wuthnow, “A Good Life”, 5; Mellissa Walker, “Narrative Themes”). Необов’язково їхні власні діти: 60 відсотків батьків, які мали дітей від 10 років і старше, 2002 року відповіли, що їхня дитина ніколи «не витрачає забагато грошей на покупки» (база даних iPoll, Центр Ропера з дослідження громадської думки, http://www.ropercenter.uconn.edu/ipoll.html; accessed Aug. 1, 2007).

73. Rehn and Sköld, “ ‘I Love The Dough’ ”; S. Lee, “Prosperity Theo­logy”.

74. Боєр і Ніссенбаум у Salem Possessed тлумачать проповіді пастора, в яких засуджувалися гроші, інакшим способом: ці проповіді виявляли тривогу щодо його зарплатні. Конфлікти в пуританських селах: див. про це в розділі 4.

75. Роберт Вутноу вважає нарікання на матеріалізм інших людей способом сказати, що в Америці щось пішло не так: «Це символізує неминуче псування наших цінностей… надмірні роздуми про нашу корисливість» (Poor Richard’s Almanac, 275). Дослідження матеріалізму як психологічного конструкту: Mannion and Brannick, “Materialism”; Ger and Belk, “Cross-Cultural Differences”; Richins, “The Material Values Scale”; Kasser and Kanner, Psychology and Consumer Culture. В одному опитуванні в людей від 1975-го до 1990 року цікавилися: «Що саме найбільшою мірою виражає вашу особисту ідею успіху?» 1990 року 13 відсотків відповіли «бути багатим» (а 1975-го лише 6 відсотків), тоді як близько 40 відсотків давали такі відповіді, як бути добрим чоловіком чи батьком, бути відданим Богові й бути самим собою (Ladd and Bauman, Attitudes Toward Economic Inequality, 51; опитування 2008 року: Morin, “Who Wants to Be Rich?”). В опитуванні, проведеному в 1990-х, людей попросили ранжувати те, що «могло би збільшити їхнє задоволення від свого життя». Половина чи більше респондентів високо ранжували такі варіанти відповіді, як «проводити більше часу зі своєю сім’єю і друзями» та «більше робити, щоб змінити ситуацію у своєму населеному пункті», тоді як приблизно одна п’ята чи менше обрала такі варіанти відповіді, як «ліпша автівка, більший будинок або більше приємних речей» (“Thinking about Values”, The Public Perspective, Feb.–Mar. 1997, 13).

76. Старшокласники: Ovadia, “Suggestions”; Rahn and Transude, “Social Trust”; Easterlin and Crimmins, “Changes”. Тшешневський і Доннеллен у “Rethinking ‘Generation Me’ ” вбачають слабшу, амбівалентнішу тенденцію. (Зверніть увагу, що старшокласники також дедалі частіше наголошували на прагненні жити неподалік від своєї сім’ї та на потребі бути лідером у своїй спільноті.) Опитування першокурсників коледжу проводив Higher Education Research Institute при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі: див. Hurtado and Pryor, “Looking at the Past”. На початку 1970-х років 37 відсотків високо ранжували значну фінансову забезпеченість, а від початку 1990-х і до 2006 року – приблизно 73 відсотки. 1971 року 50 відсотків відповіли: вони навчаються в коледжі, «щоб мати змогу зароб­ляти більше грошей»; 1991 року так відповіли 75, а 2006 року – 69 відсотків (Astin, “The Changing”; Hurtado and Prior, “Looking at the Past”; Dey et al., The American Freshman). Вибір студентами економічних спеціальностей зріс із менш ніж 15 відсотків у 1960-х до майже 25 відсотків у 1990 році, а тоді дещо знизився до 22 відсотків у 2005 році. (Дані щодо 1960-х: Charlene Hoffman, National Center for Educational Statistics, Jul. 15, 1998; дані щодо 1970-х: National Center for Educational Statistics, “The Condition of Education 2000–2002”, table 36–2, http://nces.ed.gov, accessed Jul. 17, 2003; дані щодо 1980–2005 років: idem, Digest of Education Statistics, 2007, table 28–1, http://nces.ed.gov/, accessed Jul. 30, 2007.) Пол Дімаджо вважає, що почастішання вибору студентами економічних спеціальностей могло бути артефактом, результатом змін у наборі студентів до державних і дворічних коледжів у ту епоху (особиста розмова, 13 листопада 2008 року). Опитування щодо щасливого життя: Roper Reports 03–1, courtesy of Paul Abbate and Jon Stiles, Sept. 13, 2004. Див. також про тенденцію у відповідях на запитання «Що саме найбільшою мірою виражає вашу особисту ідею успіху?», згадану в попередній примітці.

77. Економічна вразливість: як свідчить більшість даних, максимум у відповідях фінансового характеру припав приблизно на початок 1990-х. Леві в Dollars and Dreams на підставі документів доводить існування в ті роки економічних труднощів на шляху до дорослого життя. Див. також Easterlin and Crimmins, “American Youth” і наступні коментарі від Рональда Інґлгарта та відповіді на них. Ран і Трензью в “Social Trust” не погоджуються з цією інтерпретацією. (Див. також Conrad, “Where Have All”.) Тлумачення на підставі економічної вразливості не може легко пояснити зростання частки тих американців, які обирали заміський будинок і плавальний басейн як частину «щасливого життя». Особливі 1960-ті: дані щодо студентів-першокурсників свідчать про незначне зниження впродовж 1960-х частки відповідей про фінансовий успіх і зростання вибору гуманітарних спеціальностей упродовж 1960-х. Див. також дослідження, яке демонструє, що студенти Дартмутського коледжу й Мічиґанського університету менше наголошували на кар’єрі й більше – на дозвіллі й релігії від 1950-х до 1960-х (Hoge and Hoge, “The Return of the Fifties?”, table 1).

78. Zelizer, “Culture and Consumption”, 349.

79. Wuthnow, Poor Richard’s Almanac. Політичне домінування ідеології ринку, яке почалося в 1980-х роках, є одним із чинників. Впливовий рух «право й економіка», праці Ґері Бекера про шлюб, а також книжка-бестселер Freakonomics, співавтором якої був економіст Стівен Левітт, демонструють, як учені почали дивитися крізь лінзи економіки на чимало тем, які початково перебували за межами царини економіки, як-от сімейне життя, злочинність і дружба. Одним із проявів цього може бути ймовірність того, що вивчення студентами економіки прищеплює їм більшу корисливість (див. дискусію про це в Journal of Economic Perspectives, 1996, vol. 1).

80. Терміни економістів «неприйняття втрат» (loss aversion) і «ефект володіння» (endowment effect) свідчать, що люди можуть перебільшувати цінність того, що в них є (порівняно з тим, що вони могли б мати). Три тонни: див. примітку 1 для цього розділу.

81. Rainwater, What Money Buys.

1. Rogers, “The Women’s Club Movement”, 348.

2. Winthrop, A Modell of Christian Charity, 47–48 (правопис осучаснено); Emerson, “Self-Reliance”, 31. Див. також Cayton, Emerson’s Emergence, ch. 9.

3. Верховний суд США: Glendon, Rights Talk, 163. Опитування: Veroff et al., Inner American (результати, 169; запитання, 566).

4. Wolfe, One Nation, After All, ch. 7; Wuthnow, American Mythos; Madsen, “Contentless Consensus”. Bellah et al., Habits of the Heart – класичне дослідження того, як американці пояснюють самих себе.

5. Ferrall, A Ramble of Six Thousand Miles, ch. 4.

6. Індивідуалізм: 2004 року в Бібліотеці Конгресу налічувалося понад 850 англомовних книжок із ключовим словом «індивідуалізм». Від 1960 року приблизно чотири тисячі соціологічних і політологічних статей присвячено «індивідуалізму» (згідно з пошуком у базі даних JSTOR, http://www.jstor.org). Антропологічні дослідження загалом погоджувалися з тим, що існує «суто американський індивідуалізм», схожий на той, що його я пояснюю (Moffatt, “Ethnographic Writing”, 215; див. також Spindler and Spindler, “Anthropologists View”). Кроскультурні дослідження психологів доходять – хоча й із багатьма труднощами й уточненнями – такого ж висновку (Oyserman et al., “Rethinking Individualism”; Shweder and Bourne, “Does the Concept?”). Приклади праць, що вивчають американський індивідуалізм: Abercrombie et al., Sovereign Individuals of Capitalism; Arieli, Individualism and Nationalism in American Ideology; Bellah et al., Habits of the Heart; Bellah, “Is There a Common?”; J. Block, A Nation of Agents; Curry and Goodheart, “Individualism”; Gans, Middle-Class Individualism; Hoover, American Individualism; Lukes, “The Meanings”; Pole, American Individualism and the Promise of Progress; Shalhope, “Individualism”; Swart, “ ‘Individualism’ ”; Swidler, “Cultural Constructions”; Thomson, In Conflict No Longer; Tocqueville, Democracy in America; Wolfson, “Individualism”. Водночас різні виміри індивідуалізму необов’язково об’єднуються в єдине ціле: див. Halman, “Individualism?”, а також C. Fischer, “Just How Is It?”. Мій підхід викладено в C. Fischer, “Paradoxes of American Individualism”.

Участь американців у групах: див., наприклад, Curtis et al., “Voluntary Association Membership”; idem, “Affiliating”. Геллінґер і Галлер у “Kinship” заявляють, що американці порівняно з європейцями дещо слабше прив’язані до родичів, проте дещо сильніше – до друзів (порівняйте Bruckner and Knaup, “Networks”; Farkas and Hogan, “The Demography”). Відданість: такі опитування, як World Values Survey, а також International Social Survey Programme свідчать, що американці так само, як і мешканці інших західних країн, або ще більше, схильні схвалювати сімейні обов’язки (наприклад, вони відмовляються від розлучення), релігійні переконання (наприклад, вони ходять до церкви), відданість роботодавцю й патріотизм (C. Fischer, “Paradoxes of American Individualism”; idem, “Just How Is It?”).

7. Див. Blum, “The European Village”; M. Bloch, French Rural History; Heberle, “The Normative Element”; M. Walker, German Home Towns; Fleming, Villagers and Strangers; S. Freeman, Neighbors. Щодо підозрілості див. також Wylie, Village in the Vaucluse; Foster, “Interpersonal Relations”; O. Lewis, “Further Observations”; Banfield, Moral Basis of a Backward Society. Спільнота як організм, або «корпоративна» спільнота, проти общинних зв’язків: Fischer et al., Networks and Places, 7–12. Німці: Joas, “Communitarianism”. Південно-Східна Азія: The Coalition Against [Indian] Communalism, http://cac.ektaonline.org/ (accessed Jan. 5, 2005).

8. Swidler, “Cultural Constructions”. Д.Г. Фішер вважає «принцип добровільної дії» характерною ознакою американської культури й зараховує до цього принципу індивідуалізм, демократію, плюралізм, капіталізм і лібертаріанство (Albion’s Seed, 3). Див. також Breen, “Persistent Localism”; Varenne, Americans Together; D. Howe, Making the American Self; Perry, “The American Cast”. Ойзерман та інші в “Rethinking Individualism” підсумовують психологічні праці: «американці справді відчувають обов’язок перед сім’єю, і часто так само сильно, як і інші люди, хоча вони сприймають цей обов’язок як добровільний. <…> Емпіричні праці… виявили, що американці взаємодіяли з більшою кількістю груп, відчували, що вони можуть вільно обирати свої групи, і невимушеніше почувалися в компанії незнайомців порівняно з іншими людьми»; «американці – індивідуалісти, як засвідчили їхні відповіді [під час психологічного оцінювання]… але так само очевидно, що американці реляційні й відчувають близькість із членами групи, звертаючись до них за порадою» (40, 45).

9. Emerson, “Self-Reliance”. Thoreau, “Civil Disobedience”, part 1, paragraph 13.

10. Протестантизм: Макса Вебера теж вразив вплив протестантських сект на американське суспільство (Kalberg, “Max Weber’s Analysis”). “Lonesome Valley” – народна пісня. J. Block, A Nation of Agents, 277. Закриті житлові райони: Blakely and Snyder, Fortress America; Barton and Silverman, Common Interest Communities. Шлюб: близько 2000 року 93 відсотки підлітків відповіли, що вони хочуть одружитися, і 91 відсоток тих, що так відповіли, сказали, що вони хотіли б мати дітей (опитування Організації Ґеллапа – Lyons, “Kids and Divorce”). Шлюб як «праця»: щодо поширення шлюбу рівних партнерів (companionate marriages) див. Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, a також інтерв’ю у Swidler, Talk of Love. Свій загальний аргумент я почасти запозичив у Swidler, “Cultural Constructions”; Zuckerman, “The Fabrication of Identity”; J. Block, A Nation of Agents.

11. Антрополог Ерве Варенн у “Is Dedham American?” теж посилається на принцип «люби або облиш» (235). Ставлення до шлюбу: Thornton, “Changing Attitudes”; C. Fischer, “Just How Is It?”; Swidler, Talk of Love. Зміна релігії: Roof and McKinney, American Mainline Religion, 177–181; Hoge et al., “Types”. Місцеві активісти: Madsen, “Contentless Consensus”, 450–451. Конформізм: Ліпсет у First New Nation (107ff) стверджує, що чимало іноземців у ХІХ–ХХ століттях, які тлумачили Сполучені Штати, характеризували американців як вельми стурбованих «думкою колективу». Конформізм, доводить Ліпсет, – це частина американського егалітаризму. Теми ковенанту й контракту пронизують більшу частину американської історії: розкольницькі секти, як-от пуритани Вінтропа, укладали між собою добровільні угоди, а з Богом – ковенант. Чимало інших європейських поселенців прибули як сервенти, що підписали контракт. Колоністи-бунтарі організовували комітети й проголошували угоди. Зокрема соціолог Роберт Белла в The Broken Covenant (ch. 1) звернув увагу на існування нестійкої напруги між американським ковенантом як таким, що ґрунтується на «громадянській чесноті» (загальне добро), і американським ковенантом як таким, що ґрунтується на утилітарних цінностях (найбільший індивідуальний прибуток для найбільшої кількості людей). Більше за ідеологічну напругу вражає те, як обставини спонукали до угод – практичних контрактів, а в деяких випадках – до піднесеніших ковенантів.

12. Токвіль А. де. Про демократію в Америці / Пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка. – Київ : Всесвіт, 1999. – С. 410. Єресь: Woodward, The Old World’s New World, 107. Кеміл у Democratic Eloquence (56–57, 69) простежує, як демократизувалась американська мова, зокрема форми звертання. Гьюстон у Securing the Fruits of Labor виявляє індивідуалізм і егалітаризм у роботі та в популярній трудовій теорії вартості. Однак ідеологія егалітаризму поширюється на набагато більше всього: на релігійне й політичне становище людей у суспільстві, а також на «повагу». Ґ. Вуд у The Creation of the American Republic досліджує напругу між рівністю можливостей і рівністю результатів і цитує Томаса Шіппена, Джефферсонового знайомого, про «здібності, людський характер» (курсив додано, 72; див. також 70–75). Також див. Pole, “Equality”; Hemphill, “The Middle Class Rising”; Swart, “ ‘Individualism’ ”; G. Wood, The American Revolution, 50ff; Foner, The Story of Freedom.

13. Томсон у In Conflict No Longer доводила, що від 1920-х і до 1950-х років американські автори розповідали про зусилля індивідів, спрямовані на захист свого унікального «я» від суспільства, а після 1950-х вони розповідали про індивідів, які розвивають свою унікальність за допомогою спільнот. Томсон, мабуть, вважала б цей розділ моєї книжки відображенням другої тенденції, проте ця добровільність має глибоке історичне коріння.

14. Wuthnow, Sharing the Journey, 6. «Втеча від свободи»: це заголовок книжки Еріха Фромма Escape from Freedom. Нові групи: Davidman, Tradition in a Rootless World; Kaufman, Rachel’s Daughters; Ault, Spirit and Flesh. Ще крайніші групи, що їх часто називають «культами», намагаються розірвати всі зв’язки своїх членів із зовнішнім світом і унеможливити їх імовірний вихід із групи.

15. Огляд дискусії: Appleby, “The Vexed Story of Capitalism”; G. Wood, “The Enemy is Us”; Feller, “The Market Revolution”; а в масовій пресі – G. Wood, “Inventing American Capitalism”; Jill Lepore, “Vast Designs”, New Yorker, Oct. 29, 2007, 88–92. Важливий приклад цієї дискусії: Henretta, “Families and Farms”; idem, “Reply”; Lemon, “Comment”. Хоча ці праці, поза сумнівом, занадто спрощені, проте вони формують дискусію. Вчені, які вважають, що в Америці колоніальної доби панував лібералізм: Innes, Labor in a New Land; Greene, Pursuits of Happiness; idem, The Intellectual Construction of America; Rothenberg, From Market-Places to Market Economy; D. Fischer, Albion’s Seed; Lemon, “Spatial Order”; idem, The Best Poor Man’s Country; S. Wolf, Urban Village; idem, As Various as Their Land; Blumin, The Urban Threshold; Bushman, “Markets and Composite Farms”; Greenstone, “Political Culture”. Вчені, які вважають, що лібералізм в Америці з’явився пізніше: Sellers, The Market Revolution; Shain, The Myth of American Individualism; Henretta, “The Slow Triumph”; idem, The Origins of American Capitalism; Wilentz, “Society, Politics”; Lockridge, A New England Town (порівняйте з післямовою у виданні 1985 року); Wall, Fierce Communion; Bushman, From Puritan to Yankee; Shalhope, “Individualism”; Countryman, “American Liberalism”.

16. Енґельс: P. Wagner, “The Resistance”, 38. Про людей, що прибували до Америки: Fogleman, “From Slaves”, 44, table 1; Bailyn, Voyagers to the West, 166–189, table 5.6; Kulikoff, From British Peasants to Colonial American Farmers, 194ff (70 відсотків, 127). Ґрін у The Intellectual Construction of America обговорює спокуси, що підштовхували людей іммігрувати. Плинність мешканців: J. Potter, “Demographic Development”. Дослідження, які демонструють, що американські поселення колоніальної доби не були згуртованими, корпоративними спільнотами: Zuckerman, Friends and Neighbors; S. Wolf, Urban Village; idem, As Various as Their Land; Innes, Labor in a New Land; Hine, Community on the American Frontier; Lemon, The Best Poor Man’s Country; Rutman and Rutman, A Place in Time; Blumin, The Urban Threshold; L. Becker, “Diversity”.

17. Rutman, “Community”, 294, 301. Нова Англія: Ulrich, A Midwife’s Tale, 81, 87; див. також Ulrich, Good Wives, esp. ch. 2–3. Нью-Гемпшир: Thompson, “The Life Course”. Долина річки Гадсон: Bruegel, “The Social Relations” (Джордж Голком, 543). Див. також Lamoreaux, “Rethinking the Transition”, а ще праці, зазначені в попередній примітці. Щодо того, як виглядав «обов’язок» навіть у постфеодальному суспільстві, див. Collier, From Duty to Desire.

18. Ендовер: Greven, Four Generations, 91ff (Лавджой, 95). Також зверніть увагу, що тоді існувала загальна практика брати на роботу слугами чужих дітей.

19. Токвіль А. де. Про демократію в Америці / Пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка. – Київ : Всесвіт, 1999. – С. 410; див. також Pole, American Individualism, 9. Цей стислий висновок об’єднує понад 150 років бурхливої історії. Та все ж наукові праці свідчать, що, хоча ліберальна культура від XVII до кінця XVIII століття стала визначенішою, вона все ж існувала від самого початку: Foner, “The Meaning of Freedom”, а також The Story of American Freedom; Wiebe, Self-Rule; Furstenberg, “Beyond Freedom”; Huston, Securing the Fruits of Labor; Arieli, Individualism and Nationalism in American Ideology; Curry and Valois, “The Emergence of an Individualistic Ethos”; Shalhope, “Individualism”; Henretta, “The Slow Triumph”; R. Welter, The Mind of America. Щодо зв’язку протестантизму з індивідуалізмом особливо див. J. Block, A Nation of Agents. Див. також Bellah, “The Protestant Structure”; Seligman, Modernity’s Wager, ch. 4; Witten, All is Forgiven; Marty, Pilgrims in Their Own Land; MacCulloch, The Reformation. Політична думка колоніальної доби: Greene, Pursuits of Happiness, ch. 8; idem, The Intellectual Construction of America, ch. 3; Foner, Story of American Freedom, ch. 2; Furstenberg, “Beyond Freedom”; Kulikoff, From British Peasants to Colonial American Farmers, 125–127; D. Fischer, Albion’s Seed, 410–418.

Шейн у The Myth of Individualism доводить протилежне: «американці були здатні втілити традиційні європейські общинні ідеали у своїх локально автономних, консенсуальних і надзвичайно демократичних сільських поселеннях» (63). Однак це, врешті-решт, непереконливо, особливо коли використовується слово «peasantlike» (притаманний селянам). Думка соціолога Кеннета Вілкінсона, дослідника сільського життя, висловлена ним у “Rural Community Change”, видається правильнішою: «Зберігшись у ізольованих… анклавах… європейська традиція Gemeinschaft ніколи не пасувала американським спільнотам. Від початку заселення було замало часу й структурні умови були занадто неповні, щоб підтримувати… розвиток непорушної основи солідарності, яка, схоже, потрібна для Gemeinschaft» (118–119).

20. «Монополія»: Bowden, “The Invention” (також Lears, “Intellectuals”, 2452). «Людина при своєму розумі»: вислів Едмунда Морґена запозичено в Butler, Awash in a Sea of Faith, 317. Про нетиповість пуритан: Greene, Pursuits of Happiness; Zuckerman, Friends and Neighbors; Kammen, Mystic Chords of Memory. Деякі дослідження містечок Нової Англії за колоніальної доби: Bissel, “Family, Friends, and Neighbors”; Boyer and Nissenbaum, Salem Possessed; Bushman, From Puritan to Yankee; Demos, A Little Commonwealth; Greven, Four Generations; Gross, The Minutemen and Their World; Innes, Labor in a New Land; Lockridge, A New England Town; Melvoin, “Communalism”; Rutman, Winthrop’s Boston; Zuckerman, Peaceable Kingdoms.

21. Коттон Мезер: R. Thompson, “ ‘Holy Watchfulness’ ”, 521. Підтримка чиновників: див., наприклад, Holifield, “Peace”; Melvoin, “Communalism”. Містечко Віндзор: Bissel, “Family”, ch. 7. Страта: Marty, Pilgrims in Their Own Land, 61, 86. Соціальний контроль: Kamensky, Governing the Tongue; Ulrich, Good Wives, ch. 3 (про плітки); D. Fischer, Albion’s Seed, 199–205 (про «керовану свободу»). У Массачусеттсі колоніальні чиновники в пізніші роки виявляли більшу релігійну толерантність (Breen and Foster, “The Puritans’ Greatest Achievement”).

22. Шлюби: див., наприклад, Wall, Fierce Communion. Жінка називала чоловіка дурнем: Innes, Labor in a New Land, 123. Діти: Kamensky, Governing the Tongue, 102ff; також Demos, Little Commonwealth. Соціальні завдання пуритан: Greene, Pursuits of Happiness, 37. «Тоталітаризм»: Zuckerman, Peaceable Kingdoms, 6. Ґодбір у Sexual Revolution in Early America розглядає окремі розбіжності між принципом і практикою. До позитивніших інтерпретацій пуританських спільнот належить Shain, The Myth of American Individualism, a також R. Brown, Modernization.

23. Спільноти пуритан проти спільнот селян: Lemon, “Spatial Order”, 95, a також Бендер, який у Community and Social Change in America стверджує, що спільноти пуритан «соціально конструювалися й не були продуктом традиції… були результатом рішення, а не селянської інертності» (64). Випадки, що найбільше узгоджувалися з селянською моделлю, – це плантації на півдні й земельні володіння в долині річки Гадсон, на яких працювали фермери-орендарі (Bruegel, “Unrest”). Теологія: П. Міллер у The New England Mind (ch. 13, 14) пояснює, що пуритани Нової Англії позбулись однієї кальвіністської проблеми (предестинація не дає людям підстави бути добрими), стверджуючи, що Бог погодився «запрягти Себе» в ковенант із людиною і тому в справі спасіння душі існує quid pro quo[81]. Відповідна соціальна філософія – це соціальний контракт[82] між підлеглим і правителем. Міллер зауважує, що цей контрактуалізм суперечив Вінтроповому заклику до цілісного організму; ці дві теми співіснували, конфліктуючи. Свобода волі: Брін і Фостер у “The Puritans’ Greatest Achievement” зазначають: «массачусеттські пуритани організовували церкви, містечка й фактично все населення на підставі моделі контракту» (12). Щодо економічної нерівності в пуритан див., наприклад, Staloff, “ ‘Where Religion and Profit’ ”.

Локрідж обстоює ярлик «селяни» в книжці A New England Town, яка досліджує Дедем у Массачусеттсі (про це поселення йтиметься в наступному абзаці). Див. також Shain, The Myth of American Individualism, де використана аналогія з селянами. Якщо скористатися найпростішою дефініцією селянства – «дрібні сільськогосподарські виробники, що працюють здебільшого задля власного споживання» (S. Frank, “Peasantry”, 555), – то Дедем та інші поселення відповідають цій дефініції, проте незалежні фермери-йомени, що мешкали в ізольованих садибах посеред американських рівнин, теж їй відповідають. Специфічніша дефініція селянства, зокрема та, що передбачає «панування над ними владних сторонніх осіб» і тлумачить селян як «експлуатованих підлеглих» (ibid.), не поширюється на Дедем і схожі на нього містечка. Культурні ознаки, що їх зазвичай приписують типовому селянству, як-от відданість традиціям і служіння васалами, складно застосувати до пуритан. Ярлик «селяни» здається радше метафорою, а не науковою класифікацією. У післямові до видання своєї книжки 1985 року Локрідж не згадує про селянство й натомість пише про «локалізм».

24. Lockridge, A New England Town (цитати, 64, 15).

25. Наклепи й судові процеси: див., наприклад, R. Thompson, “ ‘Holy Watchfulness’ ”. Боєр і Ніссенбаум у Salem Possessed розповідають про розмежу­вання між колами обвинувачів і обвинувачених, що приблизно відповідало розмежуванню між прихильниками початкового натурального господарства й тими, хто брав участь у торгівлі, – між старими пуританами й новими лібералами (див. також Latner, “The Long and Short”; і спеціальний випуск журналу William and Mary Quarterly, July 2008, присвячений книжці Salem Possessed, де міститься вступ Kamensky, “Salem Obsessed”). Конкорд: Gross, Minutemen. Цю історію з дедалі більшим розмежуванням зазвичай називають «занепадом» (declension) пуританізму Нової Англії, і її переповідають Lockridge, A New England Town (хоча пізніше Локрідж заперечував, що його розповідь присвячена занепаду); Greven, Four Generations; Bushman, From Puritan to Yankee; Zuckerman, Peaceable Kingdoms; Conroy, In Public Houses; Drink and Lacey, “Gender”. Див. також Breen and Foster, “The Puritans’ ”; D. Smith, “Parental Power”; idem, “ ‘All in Some Degree’ ”; Cott, “Divorce”; Innes, Labor in a New Land; Pruitt, “Self-Sufficiency”; дискусію у William and Mary Quarterly, Oct. 1985, 553–563. Стандарти для членства в церкві: позаяк молодші покоління не мали досвіду конверсії, массачусеттські церкви 1662 року погодилися на «неповний ковенант», що присуджував часткове членство молодим людям, яких охрестили. Толерантність: Kamensky, Governing the Tongue, 184ff. «Общини вірян наближалися до»: Holifield, “Peace”, 569. Мешканці Нової Англії як індивідуалісти: див., наприклад, Lemon, “Spatial Order”; Innes, Labor in a New Land. Справді, решта американців була схильна вважати янкі спритними самохвальцями (Pedersen, Between Memory and Reality, ch. 2; Sellers, Market Revolution, ch. 12).

26. Нетиповість пуритан: D. Fischer, Albion’s Seed, 184–186. Історики також характеризували Нову Англію як економічно відсталу, проте це заперечують G. Main and Main, “The Red Queen?”; Brooke, Review of Innerworldly Individualism, 556. Майкл Зукермен у Friends and Neighbors зазначає, що Нова Англія є «нашим видатним – майже нашим єдиним – звітом про західну модернізацію. <…> [однак] серед усіх колоніальних регіонів лише Нова Англія почала з певною мірою середньовічної общини, кількість втеч із якої можна полічити» (7). Ґрін і Поул у “Reconstructing” стверджують: «стало вельми очевидним, що [занепад моделі спільноти] істотно викривив досвід усіх колоній за межами Нової Англії» (11). Див. також, наприклад, Innes, Labor in a New Land, особливо епілог; Conzen, “Community Studies”, 128; S. Wolf, Urban Village, 155–159; idem, As Various as Their Land, ch. 7; Hawke, Everyday Life, 20ff; Nash, “Social Development”; P. Williams, “New England”; і обмін думками між Джеймзом Лемоном і Бетті Пруїтт у “Communications”, William and Mary Quarterly, 3rd Ser., 42 (Oct., 1985), 553–563. Локрідж у післямові до A New England Town згодом писав, що спільноти, утворені на підставі ковенанту, не були поширеними навіть у самій Новій Англії. Крім того, розпорошені поселення були більш поширеними в Новій Англії, ніж компактні пуританські села (J. Wood, “Village and Community”).

27. Дослідження поселень на південь від Нової Англії: Greene, Pursuits of Happiness (який експліцитно протиставляє перехід до порядку в цих регіонах з ослабленням порядку в пуританських поселеннях); Rutman and Rutman, A Place in Time (належність до церков у Вірджинії, 125); Lemon, The Best Poor Man’s Country; idem, “Spatial Order”; Nash, “Social Development”; S. Wolf, Urban Village; idem, As Various as Their Land; Zuckerman, Friends and Neighbors; D. Fischer, Albion’s Seed; Greene and Pole, Colonial British America. Моравські брати: Shirley, “The Market”. Шлюб на півдні: Godbeer, Sexual Revolution, ch. 4; Carr and Walsh, “The Planter’s Wife”. «Як ніколи раніше»: Marty, Pilgrims in Their Own Land, 108.

28. Ізольовані колоністи: Noble, “Backcountry”; Melvoin, “Communalism”; Breen, “Persistent Localism”. Формування локальних спільнот: Greene, Pursuits of Happiness; Rutman and Rutman, A Place in Time; Lemon, “Spatial Order”; Nash, “Social Development”; Shammas, A History of Household Governance.

29. «Нав’язували мораль»: Shain, Myth of Individualism, 73. Вірджинія: Hawke, Everyday Life, 99. Щодо балачок див. також Kamensky, Governing the Tongue; Wall, Fierce Communion. Сумптуарні закони: див., наприклад, Shammas, The Pre-Industrial Consumer, 218–219. Приклад вигнання: Herndon, “Women”. Рабство: Berlin, Many Thousands Gone; Fredrickson, White Supremacy.

30. Церкви за межами Нової Англії: див. праці Джона Батлера Awash in a Sea of Faith; “Magic”; Becoming American, ch. 5; “Religion” (кожна сьома дитина була хрещеною, 66). Див. також Marty, Pilgrims in Their Own Land; C. Cohen, “The Post-Puritan Paradigm”; Lemon, The Best Poor Man’s Country; Rutman and Rutman, A Place in Time. Приблизно половина домогосподарств у містечку Джерментаун, Пеннсільванія, ще в 1770–1800 роках не належали до церкви (S. Wolf, Urban Village, 215–216).

31. Shammas, A History of Household Governance; Kulikoff, From British Peasants, 231ff; Mintz, Huck’s Raft, ch. 1–2; Wall, Fierce Communion, ch. 3; D. Fischer, Albion’s Seed, 677–680; G. Main, Peoples of Spacious Land, 74–94. Greven, Four Generations, ch. 4 (вік вступу в шлюб, 37). Квакери: Levy, “The Birth”; D. Fischer, Albion’s Seed, 481–485. Виховання дітей: Hessinger, “Problems”; Lystad, At Home in America; Lewis, “Mother Love”. Віддавання дітей в оренду: див., наприклад, Demos, Little Commonwealth, 113.

32. Hiltzheimer, Extracts from the Diary of Jacob Hiltzheimer of Philadelphia, 88–99. (Парсонз, Гільтцгаймерів нащадок і видавець, що жив у ХІХ столітті, не додав Росіну до покажчика в щоденнику, хоча справді додав до нього «Роджер, призовий віл».)

33. Ulrich, A Midwife’s Tale, 8.

34. Джон Адамз: Foner, The Story of American Freedom, 16. Делавер: Zuckerman, “Tocqueville, Turner, and Turds” (див. також коментарі після цієї статті, опублікованої в Journal of American History, June 1998). «Містер»: G. Wood, The American Revolution, 120. Див. також McDonnell, “Popular Mobilization”; Appleby, Inheriting the Revolution, ch. 5; Shalhope, “Individualism”; Hemphill, “The Middle Class Rising”.

35. Norton, “The Evolution”; Cott, “Divorce”; Riley, Divorce; Basch, Framing American Divorce (Томас Пейн, ch. 1); M. Smith, Breaking the Bonds; Rothman, “Sex and Self-Control”; Sievens, “ ‘The Wicked Agency’ ”; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 3; S. Wolf, As Various as Their Land.

36. Див. попередню примітку, а також Degler, At Odds (цитата, 189); R. Bloch, “Changing Conceptions” («одухотворення», 44); Klepp, “Revolutionary Bodies”; Eustace, Passion is the Gale; Lewis, “The Republican Wife”. Шаммас у A History of Household Governance (ch. 3) не погоджується з цим і сумнівається, що які-небудь серйозні зміни в сімейному житті відбулися так рано.

37. Відмова від жестів покори: Mintz, Huck’s Raft, ch. 3 (уклін батькам, 59). Секс і шлюб: див., наприклад, D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; D. Smith, “Parental Power”; Smith and Hindus, “Premarital Pregnancy”; Rothman, “Sex”; Godbeer, Sexual Revolution, ch. 7, 9; S. Wolf, As Various as Their Land (Філадельфія, 74); Degler, At Odds (кохання, 14); Lantz et al., “Pre-Industrial Patterns”; Demos, Past, Present, and Personal (вбивство професора, 102); Graff, Conflicting Paths; Greven, Four Generations; Wall, Fierce Communion; Zuckerman, “Tocqueville, Turner, and Turds” (і коментарі після цієї статті); Alexander, “Adolescence”; Salinger, “Labor”; Nash, “Social Evolution”. Келвін Гітон: Lacey, “The World of Hannah Heaton”, 298. Шаммас у A History of Household Governance (ch. 3) не погоджується й доводить, що чоловіки за колоніальної доби, наприклад, ніколи не мали значного контролю над шлюбом. Рабство: Rutman and Rutman, A Place In Time; Kolchin, American Slavery.

38. «Дивацтва»: Nobles, “Breaking”, 653. «Самоаналіз»: G. Wood, “Reli­gion”, 182. «Первинність індивідуальної совісті»: Hatch, Democratization, 35. «Майже взаємозамінними»: Noll, “The American Revolution”, 631. Дж. Блок у A Nation of Agents переконливо доводить, що Велике пробудження в середині XVIII століття було «найголовнішою подією у виникненні особливої американської культури» (184). Про релігію за цієї доби див. Butler, “Religion in Colonial America”, а також інші Батлерові праці, згадані в примітці 30. Див. також Marty, Pilgrims in Their Own Land; Stark and Finke, “American Religion”; Finke, “Religious Deregulation”; Bonomi and Eisenstadt, “Church Adherence”; і такі кейс-стадіз, як P. Moore, “Family Dynamics”; S. Wolf, Urban Village; Gross, Minutemen; Rutman, Winthrop’s Boston; Rutman and Rutman, A Place in Time; Kling, A Field of Divine Wonders. Також див. раніше зазначені праці щодо релігії в Новій Англії у примітці 25.

39. Lacey, “The World”. Люсі Мек Сміт: Hatch, Democratization, 43.

40. Засуджені до страти: D. Cohen, Pillars of Salt, Monuments of Grace. «Добровільні товариства»: Lemon, The Best Poor Man’s Country, 113. J. Block, A Nation of Agents, 192: «Усе суспільство миттєво захопилось особистим вибором релігії». Див. загальні джерела про релігію в попередніх примітках, як-от Butler, Awash in a Sea of Faith; Marty, Pilgrims in Their Own Land.

41. Про «занепад» Нової Англії йшлося в примітці 25 цього розділу. Див. також Greene, Pursuits of Happiness; післямова Гелени Волл у книжці Fierce Communion; Godbeer, Sexual Revolution (вагітності й «зв’язування», ch. 7). Злочинність: S. Wolf, As Various as Their Land, 253. Політика: Nash, “The Transformation”; Beeman, “Deference, Republicanism”; B. C. Smith, “Beyond the Vote”; P. Thompson, Rum, Punch & Revolution; і обговорення в наступному розділі.

42. G. Wood, The American Revolution, 131. Вашинґтон: D. Fischer, Washington’s Crossing, 20–24.

43. Соціальні контексти й соціальні мережі: C. Fischer, To Dwell among Friends; Feld, “The Focused Organization”.

44. «Небагато тем»: McWilliams, “Marketing”, 162. Огляд змін: Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions; Coontz, The Social Origins of Private Life; Degler, At Odds. Автор порад: J. Lewis, “Mother’s Love”, 14. Прескотт у “ ‘Why She Didn’t Marry Him’ ” демонструє, як ця модель згодом поширилася на захід країни. Демографічні зміни: середня кількість людей у (нерабських) домогосподарствах 1790 року становила 5,8, а 1900-го – 4,8; помітніше зменшення настало згодом (Kobrin, “The Fall”; R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives; idem, Uncle Sam’s Family; Seward, The American Family; Nugent, Structures of American Social History). Між 1850-м і 1900 роком кількість неродичів у американських домогосподарствах зменшилася приблизно на чверть, рідних братів і сестер – приблизно на третину, далеких родичів – приблизно на 40 відсотків, а дітей – майже на одну п’яту, від середнього показника 2,8 до близько 2,2 (розраховано на підставі Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Ae320–480). Зате кількість людей у домогосподарствах, де мешкали дідусі й бабусі, фактично зросла, адже вік вступу до шлюбу знизився, люди похилого віку жили довше, а сім’ї із середнього класу мали більше можливостей, щоб узяти їх до себе (Ruggles, Prolonged Connections; idem, “Multigenerational Families”). «Якість» дітей: Parkerson and Parkerson “ ‘Fewer Children’ ”; D. Smith, “ ‘The Number and Quality of Children’ ”.

45. “The Domestic Sphere”, NYT, Jun. 12, 1870. Рода Е. Вайт: Letter of Rhoda E. White, Dec. 15, 1860, Abraham Lincoln Papers, Library of Congress, https://www.loc.gov/item/mal0511500/ (accessed May 27, 2022; збережено виділення, як у оригіналі).

46. Gjerde, The Minds of the Midwest.

47. Пояснення сімейного життя в ХІХ столітті як «окремих сфер» контроверсійне. B. Welter, “The Cult of True Womanhood” – це ключовий текст, тоді як M. Kelley, “Beyond the Boundaries” є прикладом критики. Buhle, “Feminist Approaches” – вправний огляд. Див. також Kerber, “Separate Spheres”; Ryan, The Cradle of the Middle-Class; J. Lewis, “The Republican Wife”; idem, “Mother’s Love”. Зрештою, теза про те, що особлива й дедалі «природніша» домашня роль жінок упродовж ХІХ століття посилювалася, загалом правильна. Зайнятість: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, table D-152. Демографічні зміни: див., наприклад, R. Wells, Revolution in Americans’ Lives; Nugent, Structures of American Social History; D. Smith, “ ‘Early’ Fertility Decline”; Watkins et al., “Demographic Foundations”; Ruggles, “Multigenerational Families”; і джерела, згадані в примітці 44. Розмежування роботи й дому: Blumin, The Emergence of the Middle Class; Matthaei, An Economic History of Women in America, ch. 5; Jackson, Crabgrass Frontier; Binford, The First Suburbs. Домівка і приватний простір: C. Clark, The American Family Home; Marsh, “From Separation”; Wall, Fierce Communion, 144ff; Coontz, The Social Origins of Private Life; J. Gillis, A World of Their Own Making (хоча він зосереджується на епосі після Громадянської війни). «Задля емоційного благополуччя»: Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, 45.

48. Duffield, “An Iowa Settler’s Homestead”. Чарльз Камінґз: Marsh, “Suburban Men”, 173–174. Див. також, наприклад, Prescott, “ ‘Why She Didn’t Marry Him’ ”.

49. Про це детально розповідає книжка Г. Ґріна Light of the Home; див. також Matthews, “Just a Housewife”. У книжці Раєн Cradle of the Middle Class ідеться про обов’язки виховання дітей; J. Lewis, “Mother’s Love”, а також Dye and Smith, “Mother Love” розповідають про емоційні завдання. Жіночий активізм: A. Scott, “On Seeing”; Varon, “Tippecanoe”; Baker, The Moral Frameworks of Public Life, ch. 3; Ryan, Cradle of the Middle Class, ch. 3. Серед багатьох дослідників Shammas, A History of Household Governance, a також Demos, “The Changing Faces” розглядають зменшення влади чоловіків. Д. Гау в What Hath God Wrought так підсумовує стан домогосподарства перед Громадянською війною: «Чоловік був “головою дому” і за законом, і за звичаєм, і він міг експлуатувати працю інших членів сім’ї, як його предки вчиняли століттями. Однак на практиці інші члени домогосподарства тішилися дедалі більшою автономією в білій Америці» (36). Гості з Європи: Woodward, The Old World’s New World.

50. Котт у “Passionlessness” доводить, що янгольський образ жінок надав їм більшої влади. Див. також M. Smith, Breaking the Bonds, 83ff. Народження дітей: серед учених зростає згода, що спад народжуваності в ХІХ столітті був не просто реакцією на економічну модернізацію, а передував їй, а тому зміни в культурних атитюдах, зокрема дедалі більше голосів на підтримку дружин, є найліпшим поясненням цього спаду. Див. R. Wells, Revolution in American Lives; статті в Studies in Historical Demography (edited by Vinovskis); Klepp, “Revolutionary Bodies”; D. Smith, “ ‘The Number and Quality of Children’ ”; Parkerson and Parkerson, “ ‘Fewer Children’ ”; Haines and Guest, “Fertility in New York State”; і огляд, що міститься в Hirschman, “Why Fertility Changes”, а також у Juster and Vinovskis, “Changing Perspectives”.

51. Лінкольн: McDermott, “Love and Justice”. Праці із загальної історії розірвання шлюбу: Cott, Family Vows; Shammas, A History of Household Governance; Griswold, “Law, Sex”; Riley, Divorce; Basch, Framing American Divorce; Hartog, Man and Wife in America; Friedman, Law in America, ch. 4; Degler, At Odds, 166ff (Ентоні й Гарпер, 332). Психічні підстави для розірвання шлюбу: J. Gillis, A World of Their Own Making, ch. 7; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 3; Stearns and Stearns, Anger.

52. Праці з історії шлюбу й сім’ї загалом розповідають про зростання кохання: Degler, At Odds; Cott, Public Vows, ch. 6; J. Gillis, A World of Their Own Making, ch. 4 (про весілля, ch. 7); Coontz, Marriage: A History. Позови про розірвання шлюбу: R. Griswold, “Law, Sex”; Basch, Framing American Divorce; Riley, Divorce; Prescott, “ ‘Why She Didn’t Marry Him’ ”. Подружня любов у ХІХ столітті: Lystra, Searching the Heart; Rothman, “Sex”; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters. Нарікання священника: Appleby, Inheriting the Revolution, 178 (здебільшого ch. 6). Шлюб без любові: Gjerde, The Minds of the West, ch. 6.

53. Жінки без «окремої сфери»: Osterund, Bonds of Community; Hansen, A Very Social Time; Gjerde, The Minds of the West; Boydston, “The Woman”; Schwartzberg, “ ‘Lots of Them Did That’ ”. Див. також примітки 51 і 52 щодо шлюбу й розлучення. Вірш узято з McMurry, Families and Farmhouses, 91. Іммігранти: S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Heinze, Adapting to Abundance.

54. Огляд: Mintz, Huck’s Raft, ch. 4–8; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 3; Degler, At Odds, ch. 5; Kett, “The Stages of Life”; Vinovskis, “American Families”. Конкретні дослідження: Ryan, The Cradle of the Middle Class; Lystad, At Home in America; Rodgers, “Socializing Middle-Class Children”; Bruegel, “The Social Relations”; Nissenbaum, The Battle for Christmas, ch. 4. Appleby, Inheriting the Revolution, 170–173. Гість із Франції: Woodward, The Old World’s New World, 128. Жінка з Нової Англії: Graff, Conflicting Paths, 125.

55. «Ляпаси й синці»: “The Domestic Sphere”, NYT, Jun. 12, 1870. Книжки з порадами: Hemphill, Bowing to Necessities, 66ff. Порада 1816 року: “The Brief Remarks” from the Connecticut Courant, передруковано в Newport Herald, Feb. 3, 1816, via Early American Newspapers, http://infobank.newsbank.com (збережено виділення, як у оригіналі). Шевальє процитовано за F. Furstenberg, “Industrialization”, 333. Книжка Раєн Cradle of the Middle Class – важливе джерело.

56. Див. загальні джерела у примітці 54. Ротмен у “Sex” доводить, що рівень вагітності змінився, зреагувавши на прищеплення самоконтролю, а не через нагляд. «Порятунок дітей»: див., наприклад, Boyer, Urban Masses and Moral Order; Mintz, Huck’s Raft, ch. 4. Вагітність і шлюб: класичне дослідження – Smith and Hindus, “Premarital Pregnancy”.

57. Сара Ґіллеспі: Abel, Hearts of Wisdom. Прихисток: див. Lasch, Haven in a Heartless World. Дітоцентричність жінок: Hessinger, “Problems”. Обговорення психічної прив’язаності буде продовжено в розділі 6.

58. «Руйнування влади»: Shammas, A History of Household Governance, xiii. Спадщина й контроль: див., наприклад, Ruggles, “The Decline”. Салуни: Duis, The Saloon; Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”; P. Johnson, A Shopkeeper’s Millennium, ch. 4; Kaplan, “New York City Tavern”; E. Parsons, “Risky Business” (закони для власників салунів). Секс: Degler, At Odds, ch. 12; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters. Новий чоловік-сім’янин: Marsh, “Suburban Men”; K. White, “The New Man”. Негативна реакція чоловіків: J. Adler, “ ‘My Mother-in-Law”; S. Moore, “Justifiable Provocation”. Duffield, “An Iowa Settler’s Homestead”.

59. Транспорт: наприклад, ціна перевезення вантажу з внутрішніх регіонів США до міста Нью-Йорк у першій половині ХІХ століття знизилася на 95 відсотків (G. Taylor, The Transportation Revolution; Larson, “Transportation and Mobility”). Комунікації: R. Brown, Knowledge is Power; Pred, Urban Growth; John, “Communications”; D. Howe, What Hath God Wrought, ch. 6. Містечко Гінем: D. Smith, “Parental Power”, 426 (близько 1850 року цей показник становив 48 відсотків, а близько 1900 року – 32). Інші оцінки цього показника за колоніальної доби схожі на показник у Гінемі (Bissell, “Family”, table 30; Rutman and Rutman, A Place in Time, 12).

60. Інтеграція ринків: Sellers, The Market Revolution (порівняйте з коментарем у Stokes and Conway, The Market Revolution in America; Ellis et al., “A Symposium on Charles Sellers”); P. Johnson, “The Market Revolution”; Rothenberg, From Market-Places to a Market Economy; Dublin, Transforming Women’s Work; idem, “Rural Putting-Out Work”; Wallace, Rockdale. Бушмен у “Markets and Composite Farms” підсумовує праці на 1998 рік і стверджує, що американські фермери були суб’єктами ринку задовго до цієї епохи, хоча вони зазвичай резервували частину землі для головних засобів до існування.

61. Сейлем: Shirley, “The Market” (цитати, 245, 244). Схожі приклади містяться у Watson, “ ‘The Common Rights’ ”; Kulik, “Dams”.

62. Як доповнення до праць, згаданих у примітці 60, див. огляд у Wilentz, “Society”; Gilje, Wages of Independence; Rothenberg, From Market-Places to a Market Economy; Nash, “The Social Evolution”; Danbom, Born in the Country, ch. 4. Кейс-стадіз: Shirley, “The Market” (черевики, 232); Blumin, The Urban Threshold; P. Johnson, Shopkeepers’ Millennium; Faragher, Sugar Creek; Wilentz, Chants Democratic; Tangires, Public Markets and Civic Culture; Wermuth, “New York Farmers”; Friend, “Merchants and Markethouses”. Зміни в законодавстві: Horowitz, The Transformation of American Law; Bruchey, Enterprise; Henretta, “The Slow Triumph”; Wright, “The First Phase”.

63. Міграція з густонаселених і виснажених земель: Gross, Minutemen; Greven, Four Generations. Більше про переселення загалом: Larkin, Reshaping, 207–208; Friedeburg, “Social and Geographical Mobility”; Hudson, Plains Country Towns; D. May, Three Frontiers; Gjerde, The Mind of the West. Великі міста: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 12; Nash, The Urban Crucible; idem, “The Social Evolution”; Knights, Yankee Destinies. Висока плинність населення – «одне з центральних відкриттів і нині одна з центральних тем соціальної історії ХІХ століття» (Darroch, “Migrants,” 217). Іноземні туристи: Woodward, The Old World’s New World, 71–75. День переїзду в місті Нью-Йорк: Scherzer, The Unbounded Community, 20, 234n20. Спрінґфілд: Winkle, “The Voters” (лише 1 відсоток чоловіків у Спрінґфілді, які голосували в 1850-х роках, голосували щороку від 1850-го до 1860-го). Інші приклади високої плинності населення: менш ніж один із десяти чоловіків, які голосували на виборах 1850 року в тауншипі Клінтон, штат Огайо, також голосували й 1860 року (Winkle, The Politics of Community, ch. 5); лише третина єврейських іммігрантів і 8 відсотків італійських іммігрантів у Мангеттені в 1880 році залишилась у цьому районі через десять років (Kessner, The Golden Door, 142). Див. також Wallace, Rockdale; Gregson, “Population Dynamics”; Doyle, The Social Order; D. May, Three Frontiers; Thernstrom, The Other Bostonians, 225–227; Simmons, “Changing Residence”; Knights, Plain People of Boston; Alan Burstein, “Immigrants”; Allen, “Changes”. Коефіцієнти міграції на великі відстані могли збільшитися після ХІХ століття разом зі зростанням національних ринків праці (Rosenbloom and Sundstrom, “The Decline”), однак загальна плинність населення, схоже, зменшилася. Parkenson, “How Mobile?”, а також Davenport, “Duration” не погоджуються з цим, проте нещодавні дослідження підтримують загальну думку про те, що житлова мобільність зменшилася після ХІХ століття (див., наприклад, Hall and Ruggles, “ ‘Restless’ ”; Ferrie, “The End?”, 212) і помітно впродовж ХХ століття (C. Fischer, “Ever-More Rooted Americans”).

64. Як меншини людей, що не мігрували, формували «центральні спільноти»: Alcorn, “Leadership”; Winkle, Politics of Community; Faragher, Sugar Creek.

65. Розмаїття класів: Nash, “The Social Evolution”; Blumin, The Emergence of the Middle Class; idem, The Urban Threshold; P. Johnson, A Shopkeeper’s Millennium; S. Warner, The Private City; Gilekson, Middle-Class Providence; Reid, “The Seeds”; Wilentz, Chants Democratic; Story, “Social Class”. Кінґстон: Blumin, The Urban Threshold. Детройт: Schneider, Detroit and the Problem of Order (цитата, 40). Про диференціацію в містах див. також Nash, The Urban Crucible; Chudacoff, The Age of the Bachelor, ch. 1; Binford, The First Suburbs; Frisch, Town into City; Jackson, Crabgrass Frontier; Scherzer, The Unbounded Community; S. Warner, Streetcar Suburbs. Упродовж більшої частини ХІХ століття нові приміські поселення намагалися приєднатися до міст, щоб дістати вигоду з інвестицій у інфраструктуру, проте згодом вони почали наполягати на окремішності (наприклад, так було з містечком Бруклайн, штат Массачусеттс: див. про це в Karr, “Brookline”).

66. «Традиційна спільнота»: R. Brown, Modernization, 120. Розповіді про згуртовані спільноти значною мірою ґрунтуються на історії містечок, які максимально поширилися в ХІХ столітті (Barron, Those Who Stayed Behind; Pedersen, Between Memory and Reality; Osterud, Bonds of Community). Про фрагментацію спільнот і конфлікт: C. Wagner, “Town Growth” (Вермонт); Gjerde, The Minds of the West, ch. 4 (спалення церкви, 111); Reid, “The Seeds”; Boyer, Urban Masses and Moral Order (Філадельфія, 69); Ryan, Civic Wars; Baker, Moral Frameworks of Public Life; Scherzer, The Unbounded Community; Sellers, The Market Revolution.

67. Hine, Community on the American Frontier; Lingeman, Small Town America. Кейс-стаді, присвячене економічним спекуляціям у містечках: Hudson, Plains Country Towns. Генсен у A Very Social Time розповідає про зміни у звичаях спільної праці в Новій Англії перед Громадянською війною. Оленина: Duffield, “Frontier Church Going”. Німець: Danbom, Born in the Country, 81. Збереження обміну працею у фермерів: Adams, The Transformation of Rural Life; Pederson, Between Memory and Reality; Harper, “Changing Works”. Похорон: R. Wells, Facing the “King of Terrors”. Щодо підрахунку обміну працею див. примітку 17 для цього ж розділу. Про соціологію сусідства: Keller, The Urban Neighborhood; C. Fischer, The Urban Experience, ch. 5.

68. Голосування на виборах: Winkle, The Politics of Community; Fredman, “The Introduction”; Bourke and DeBats, “Identifiable Voting”; Farragher, Sugar Creek, 141.

69. Wiebe, The Search for Order: «суспільство, яке ґрунтувалося на фактичному суверенітеті спільноти, на її здатності вирішувати справи у своїх межах, уже не функціонує. <…> мешканці містечок і міст по всій країні відчули, що в їхньому житті відбувається щось фундаментальне, те, чого вони не бажали й не хотіли, і вони відповіли на це тим, що накинулися на будь-яких ворогів, що їх вони бачили завдяки своєму світогляду» (44). Див. також Wiebe, Self-Rule.

70. Marty, Pilgrims in Their Own Land, 169, 173. Див. також D. Howe, What Hath God Wrought, ch. 5; Finke and Stark, The Churching of America, a ще “Turning Pews into People”; Stark and Finke, “American Religion”; Hatch, The Democratization of Christianity (нарікання католицького священника, 141); Butler, Awash in a Sea of Faith; R. Brown, “The Emergence of Urban Society” (Браун повідомляє, що в Массачусеттсі кількість заснувань церков від епохи перед Американською революцією і до періоду після неї зросла приблизно всемеро); Holifield, “Toward a History”; R. Moore, Selling God; Bodnar, The Transplanted, ch. 5; J. Turner, Without God, Without Creed; Johnson, “Supply-Side?”; Conzen et al., “Forum”; Dolan, “The Search”. Хоча дехто вважає, що належність до церков уже тоді була високою (наприклад, M. Carroll, “Upstart Theories”), однак більшість істориків скептично ставиться до цього. Так, у Вексгоз, штат Південна Кароліна, люди до 1800 року вже належали до церкви, однак таких було значно менше 50 відсотків дорослих білих (P. Moore, “Family Dynamics”, 43–44). Зусилля євангельських пасторів здебільшого спрямовувалися на мобілізацію жінок-помічниць (Ryan, Cradle; Blackwell, “Surrogate Ministers”) і молоді (P. Moore, “Family Dynamics”). Boyer, Urban Masses and Moral Order – це огляд рухів за реформи. Віряни в Бостоні: McCrossen, Holy Day, Holiday, 60. Генсен у A Very Social Time (140) повідомляє, що приблизно половина авторів щоденників у Новій Англії, яких вона досліджувала, регулярно відвідували церкву приблизно в період Другого великого пробудження. Бейкер у Moral Frameworks (187n1) підрахувала, що вже в 1890-х менш ніж 20 відсотків мешканців у горішній частині штату Нью-Йорк належали до церкви, хоча церкву відвідували понад 20 відсотків (9ff).

71. Молох: Solomon Wiatt, “Against the Calvanian Doctrine” in Hatch, The Democratization of Christianity (233; «думати самостійно», 125). «Тож знайте»: “The Freedom” in J. Block, A Nation of Agents, 395.

72. Див., наприклад, Hansen, A Very Social Time, ch. 6; Pederson, Between Memory and Reality, ch. 5. Етнічна належність і регіон: Bodnar, The Transplanted, ch. 5; Wirth, The Ghetto; Gjerde, Minds of the West; Barron, Those Who Stayed Behind. Церковна благодійність: Kaufman, “The Political Economy”.

73. Belknap, “Commentaries”, 199, 207–208; Ferrall, A Ramble of Six Thousand Miles, ch. 3. Даффілд у “Frontier Church Going” подає доброзичливіший опис релігійного табору.

74. Вільям Сміт Бебкок: Juster and Hartigan-O’Conner, “The ‘Angel Delusion’ ”. Лютерани: Джерд у “Conflict and Community” зазначає, що відмінності в регіональному походженні й класовий поділ підживлювали конфлікти, проте теологічні проблеми були справжніми. Церкви й політика: Carwardine, Lincoln, 274ff; a загальніший розгляд – Newman, “One Nation under God”.

75. Контроль: Ryan, Cradle of the Middle Class, ch. 1 (Онайда); Doyle, The Social Order of a Frontier Community (рекомендаційні листи, 165–167); Laurie, Working People, ch. 2 (пресвітеріанці, 45–46); Adams, The Transformation of Rural Life, 58ff (фабрикант); Baron, Those Left Behind; P. Johnson, A Shopkeeper’s Millennium.

76. Неділя: John, “Taking Sabbatarianism”; McCrossen, Holy Day, Holiday; Mirola, “Shorter Hours”; Laband and Heinbuch, Blue Laws. Школи: R. Moore, “Bible Reading”. Більшість не належала до церков: Marty, Pilgrims in Their Own Land, 208–212; Марті також згадує про те, що Лінкольн не належав до церкви (220). Guelzo, Abraham Lincoln; Carwardine, Lincoln. Ліпсет у First New Nation (82ff) розповідає про декілька випадків політичного опору церквам в епоху перед Громадянською війною.

77. Проблеми пасторів: див., наприклад, Gjerde, The Minds of the West, 66–73, 115–131. Конкуренція з організаціями й заходами: Kaufman, “The Political Economy”; R. Moore, Selling God.

78. Неш у “The Social Evolution” розповідає про перші стадії виникнення асоціацій наприкінці XVIII століття. Поява асоціацій у містах і сільській місцевості на початку ХІХ століття: R. Brown, “The Emergence of Urban Society”; Blumin, The Emergence of the Middle Class; idem, The Urban Threshold; Appleby, Inheriting the Revolution; Von Hoffman, Local Attachments; C. Kelly, “ ‘Well Bred’ ” (школи співу, 458). Шерзер у The Unbounded Community розповідає про роль асоціацій у місті Нью-Йорк у середині ХІХ століття, а Конзен у Immigrant Milwaukee – про їхню роль серед іммігрантів. Ґемм і Патнем у “The Growth” надають певні цифри. Скочпол доводить, що національні федерації утворювали більшу частину формальних асоціацій (Skocpol, “How Americans”, a також “United States”; Skocpol et al., “A Nation”; Skocpol and Oser, “Organization”). Клосон у “Fraternal Organizations” (1659) підрахувала, що 1900 року понад 20 відсотків чоловіків належали до якогось братського ордену. Кофмен у For the Common Good? (41) підрахував, що від 20 до 50 відсотків білих чоловіків належали до братств, проте верхня межа здається зависокою; див. також Beito, From Mutual Aid. Ще дослідження цієї теми: A. Scott, “On Seeing”; idem, “Most Invisible”; Gilekson, Middle-Class Providence; Doyle, “The Social Functions”; Beito, “To Advance”; Reitano, “Working Girls”; Singleton, “Protestant Voluntary Organizations”. Про неформальні групи див. Duis, The Saloon; idem, “Whose City?”; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Barth, City People; Peiss, Cheap Amusements. «Кожен, здавалося»: Schlereth, Victorian America, 213.

79. Генрі Пірс: Blumin, The Emergence of the Middle Class, 214–215. Вільям Меґіер Твід: Anbinder, “ ‘Boss’ Tweed”; Burrows and Wallace, Gotham, 823. Пожежні команди: див., наприклад, Laurie, Working People of Philadelphia, ch. 3.

80. Doyle, The Social Order of a Frontier Community; idem, “The Social Functions”. Лицарі Колумба: Koehlinger, “ ‘Let Us Live’ ”. Пожежні команди: S. Martin, Killing Time, 134. Функціонування асоціацій: див., наприклад, Hine, Community on the American Frontier; Barron, Those Who Stayed Behind, ch. 6; і праці про асоціації, згадані в примітці 78.

81. Щодо цієї дискусії див. Doyle, “Social Theory”. Дойл у “The Social Functions” та The Social Order of a Frontier Community доводить, що асоціації сприяли інтеграції. Див. також Gilekson, Middle-Class Providence; Barron, Those Who Stayed Behind (121–122), який стверджує, що асоціації ослабили розбіжності, посприявши компромісам. Страх перед фракційністю: читачі звернули увагу на те, що Токвіль не надто й оптимістично оцінює добровільні асоціації в другому томі «Про демократію в Америці» (див., наприклад, Schudson, Good Citizen, 101). Див. Gross, The Minutemen, де йдеться про Конкорд у 1790-х: «Добровільні асоціації забезпечували відокремлення сусідів одне від одного, підживлювали зв’язки, що існували окремо від усієї спільноти… спільнота втратила певну моральну єдність» (175). Див. також Schudson, The Good Citizen, 54ff; Hine, Community on the American Frontier (хаотична маса, 137–138); Atherton, Main Street on the Middle Border; Martin, Killing Time, 64. Поділ серед іммігрантів: Conzen, Immigrant Milwaukee, ch. 6; Bodnar, The Transplanted, ch. 4; Wirth, The Ghetto. Клас: Скочпол (див. примітку 78) стверджує, що національні федерації зазвичай були міжкласовими асоціаціями, однак локальні дослідження свідчать про класову стратифікацію. Кофмен і Вайнтрауб у “Social-Capital Formation” повідомляють, що 1894 року в ложах Лицарів Піфіаса в Баффало існувало певне змішування класів, проте панував поділ на підставі етнічної належності (а також расової). Загалом Кофмен у For the Common Good доводить, що життя асоціацій сприяло поділу. Див. також Ryan, Cradle of the Middle Class, ch. 3; Singleton, “Protestant Voluntary Organizations”; Schneider, Detroit and the Problem of Order. Поза сумнівом, баланс єдності й сегментації був різним у різних спільнотах. Щодо транслокальної природи асоціацій див. Skocpol et al., “A Nation of Organizers”; R. Brown, “The Emergence of Urban Society”.

82. Сілвер у “Friendship” та “ ‘Two Different Sorts’ ” наводить історичні докази щодо появи дружби. Починаючи зі статті Сміт-Розенберґ “The Female World”, дослідження близькості в листах ХІХ століття перетворилося на велику індустрію. Ротундо в “Romantic Friendship” поширив це дослідження на дружбу між молодими чоловіками з високим статусом (Денієл Вебстер, 3). Генсен у “ ‘Our Eyes’ ” стверджує, що такі зв’язки існували й серед чоловіків із робітничого класу, однак згадує лише один такий випадок (49). Генкін у The Postal Age обговорює спалах у написанні листів і конвенції сентиментальності в листах; див. також John, “Communications”, 2357. Самнер і Лонґфелло: Blue, “The Poet”. Див. також Yacovone, “ ‘Surpassing the Love’ ”; Hansen, A Very Social Time; Jabour, “Male Friendship”.

83. Містечко Лінн: Dawley, Class and Community, 17. Поява крамниць: Wilentz, Chants Democratic, ch. 1–3; D. Gordon et al., Segmented Work; P. Johnson, Shopkeeper’s Millennium, ch. 2; Stott, “Artisans”. Заводи й фабрики: Dublin, Transforming Women’s Work; Wallace, Rockdale; Licht, Industrializing America; Hareven and Langenbach, Amoskeag; Kleinberg, The Shadow of the Mills.

84. Wilentz, Chants Democratic; Laurie, Working People; S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Duis, “The Saloon”; Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”; Meyerowitz, Women Adrift; Hareven and Langenbach, Amoskeag; Voss, The Making of American Exceptionalism; Ostreicher, “Labor”. Хлопці з Баурі та схожі на них: Burrows and Wallace, Gotham, 754ff; Chudacoff, The Age of the Bachelor, ch. 1.

85. Віддаль до місця роботи: Hershberg et al., “Journey to Work”, table 2.

86. C. Kelly, “ ‘Well Bred’ ”, 465. Теорії індивідуальності: див., наприклад, Simmel, Individuality and Social Form; Coser, In Defense of Modernity. Щирість: Halttunen, Confidence Men and Painted Women, а також обговорення в розділі 6 цієї книжки.

87. Riesman, The Lonely Crowd (коментар 1969 року, xxv); обкладинка журналу Time: “Freedom – New Style”, Sept. 27, 1954 (портрет на обкладинці створив Ернест Гемлін Бейкер). “Yale Head Holds Liberty Menaced”, NYT, Aug. 28, 1954. Бетті Фріден: Joan Cook, “ ‘Mystique’ View Backed by Many, Author Finds”, NYT, Mar. 12, 1964. Огляд цих тенденцій міститься в Thomson, In Conflict No Longer.

88. Clausen, American Lives, ch. 11. Щодо схожих розповідей див. Gerson, Hard Choices.

89. Вінтроп і Стентон: Kerber, “Can a Woman?”, 152, 153. Соціолог у 1899 році: “A Slap-Dash Sociologist”, NYT, Dec. 4, 1899 («нікчема»); “Position of Women as Wage-Earners”, NYT, Dec. 24, 1899. “Women in Business”, Los Angeles Times (далі – LAT), Jun. 23, 2001, де також ідеться про захист жінок, що працюють.

90. Коефіцієнти народжуваності, тривалості життя й пов’язані з ними зміни: Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4; Klein, A Population History of the United States; Ruggles, “The Transformation”. «Загальний коефіцієнт фертильності» в білих жінок знизився з 4 у 1900 році до менш ніж 1,8 у 1980 році, а тоді зріс до 2,05 у 2000 році (Haines, “Fertility and Mortality”; недавнє зростання коефіцієнта: Vere, “ ‘Having it All’ ”). Час: 1900 року пересічна жінка зазвичай народжувала першу дитину в 25 років, у 52 роки бачила, як її четверта дитина залишає домівку, і помирала в 64-річному віці, провівши 28 (57 відсотків) із 44 років свого дорослого життя з дитиною вдома. 2000 року пересічна жінка, мабуть, народжувала першу дитину у 25 років, у 48 років бачила, як її друга й остання дитина залишає домівку, і жила до 81 року, провівши 23 (38 відсотків) зі 61 року свого дорослого життя з дитиною вдома. Воткінз та інші в “Demographic Foundations” пропонують складніші обчислення до 1980 року з такими самими висновками. Коледж: див., наприклад, Buchmann and DiPrete, “The Growing Female Advantage”. Працевлаштованість заміжніх матерів: United States Bureau of the Census, http://www.census.gov/compendia/statab/tables/09s0578.xls. Див. також Folbre, “Women’s Informal”; Degler, At Odds, ch. 15; Chafe, The American Woman; Owen, Working Lives; Cookingham, “Working after Childbearing”; Goldin, “Lifecycle”; Leibowitz and Klerman, “Explaining Changes”.

91. Проблеми культури, пов’язані з жінками, які перетворювалися на робочу силу: Goldin, “The Quiet Revolution” (цитата, 1); Meyerowitz, “Beyond the Feminine Mystique”; Matthews, “Just a Housewife”. Серія «Зміна роботи» (Job Switching), серіал «Я кохаю Люсі» (I Love Lucy), режисер – Вільям Ашер, початково серію показали на телебаченні 15 вересня 1952 року. Атитюди: R. Simon and Landes, “Women and Men’s Attitudes”; Farley, The New American Reality, 43–48; Caplow, Middletown Families (опитування, 377); Molly O’Neill, “Drop the Mop, Bless the Mess: The Decline of Housekeeping”, NYT, Apr. 11, 1993. Опитування на тему, чи слід дружинам працювати: опитування Організації Ґеллапа проаналізовано у Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 9; див. також Thornton, “Changing Attitudes”. Чоловіки виконують хатню працю: Hochschild, The Second Shift; Bianchi et al., Changing Rhythms of American Family Life, ch. 5; Tamar Lewin, “Men Assuming Bigger Share at Home”, NYT, Apr. 15, 1998, де йдеться про дослідження, виконане Family and Work Institute.

92. «Успішний за межами дому»: аналіз опитування «fefam», виконаного в межах проєкту General Social Survey, під час якого респонденток запитували, чи ліпше для дружини залишатися вдома, засвідчив, що частка незгодних із цим зросла з 37 відсотків у 1977 році до 64 відсотків у 2000–2006 роках; із цим не погодилися 22 відсотки жінок, народжених до 1921 року й 76 – народжених після 1960-го. Бажання залишитися вдома: Saad, “Women Slightly More Likely”. Жінки з вищою освітою залишалися вдома: Vere, “ ‘Having it All’ ”. (Ця тенденція не стосується менш освічених молодих жінок, бо вони, мабуть, мають менше свободи.) Перческі в “Opting Out?” виявила, що частка жінок-фахівчинь, які народилися в 1966–1975 роках і працювали, стабілізувалася, а не знизилася.

93. Friedman and Percival, “Who Sues?”; Brinig and Allen, “ ‘These Boots’ ”, 126–127; E. May, Great Expectations; Riley, Divorce; R. Griswold, “Law, Sex”. «Ставилася до шлюбу»: R. Griswold, “Divorce”, 288. Лінд і Лінд у Middletown повідомляють, що між 1890-м і 1920 роком підстави для розірвання шлюбу змінилися: замість адюльтеру й залишення з’явилася «жорстокість» (122–123). Лінди зі схваленням цитують авторку рубрики з порадами Дороті Дікс: «Причина зростання кількості розлучень полягає в тому, що люди вимагають від життя більше, ніж раніше» (128).

94. Коефіцієнти: Stevenson and Wolfers, “Marriage and Divorce”, figure 1; Haines, “Marriage and Divorce Rates”. (Коефіцієнти неформальної сепарації початково були високими; див. Schwartzberg, “ ‘Lots of Them’ ”. Також одразу після Другої світової війни коефіцієнти розлучуваності ненадовго зросли.) Ґолдстайн у “The Leveling” доходить висновку, що в коефіцієнтах розлучуваності після 1980-х років спостерігався спад, проте Шон і Канудас-Ромо в “Timing Effects” стверджують, що після 1980-х ці коефіцієнти лише стабілізувалися. Справа ускладнюється тим, що коефіцієнти розлучуваності в менш освічених жінок продовжували зростати, проте істотно знизилися в освіченіших жінок (Martin, “Trends”). Див. також Schlereth, Victorian America, 280–281; F. Furstenberg, “Divorce”; Cherlin, Marriage, Divorce, Remarriage; idem, The Marriage-Go-Round; Riley, Divorce; Cott, Public Vows; Hartog, Man and Wife in America. Більшість учених наголошує на тому, що головним рушієм у зростанні коефіцієнтів розлучуваності була робота жінок, а не зміни в культурі: Espenshade, “Marriage”; Cherlin, Marriage, Divorce, Remarriage; Riley, Divorce, 145ff; Ruggles, “The Rise of Divorce” (і коментар після статті); Ono, “Historical Time”; економічний аналіз міститься в Becker et al., “An Economic Analysis”; Fuchs, How We Live; Stevenson and Wolfers, “Marriage and Divorce”. Верховний суд США: Bob Egelko, “Alito’s Record has Feminists Ready for Battle”, San Francisco Chronicle, Nov. 20, 2005.

95. Одружені «дорослі» – люди від 18 до 85 років, у яких є чоловік або дружина: розраховано на підставі даних IPUMS, http://www.ipums.umn.edu (accessed Nov. 2, 2007). Расова відмінність у коефіцієнтах шлюбності: цифри взято з Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Af148–175. Хоча расова відмінність у коефіцієнтах шлюбності існувала вже в ХІХ столітті, однак після 1940-х років вона набагато зросла (Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4). Вчені сперечаються, чи виникала ця расова відмінність унаслідок культурних патернів, економічних обставин, міграції на сільський південь і з нього, чи її все ж зумовили радше соціальні тенденції, які почали впливати на білих лише згодом. Поза сумнівом, зміна населення сільськогосподарських регіонів на населення промислових регіонів – це важливий чинник. Див., наприклад, Bennett et al., “The Divergence”; Cherlin, Marriage, Divorce, Remarriage; Pagnini and Morgan, “Racial Differences”; Fitch and Ruggles, “Historical Trends”. Вік вступу в шлюб: Fischer and Hout, Century of Difference, figure 4.5; Fitch and Ruggles, “Historical Trends”; Haines, “Long-Term Marriage Patterns”. Початок 2000-х: Johnson and Dye, “Indicators of Marriage and Fertility”.

96. Коефіцієнти шлюбності: див. попередню примітку, а також Goldstein and Kenny, “Marriage Delayed?”. Пізніший вступ до шлюбу: Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4; Cherlin, Marriage, Divorce, Remarriage; idem, The Marriage-Go-Round; F. Furstenberg et al., “Growing Up”; Danziger and Rouse, “The Price of Independence”. Відтермінування вступу до шлюбу в робітничому класі: Lichter et al., “Race and the Retreat”; Sweeney, “Two Decades”; Edin and Kefalas, “Unmarried”; Reed, “Not Crossing”; Ellwood and Jencks, “The Growing Differences”. Спільне проживання неодружених чоловіка й жінки: Smock, “Cohabitation”; Cherlin, “Towards a New Home”. Під час опитування Організації Ґеллапа 2002 року 37 відсотків одружених американців (і 51 відсоток тих, кому ще не виповнилося 50 років) відповіли, що вони жили разом до вступу в шлюб (Jones, “Public Divided”). Див. також Raley, “Recent Trends”; Graefe et al., “Life Course Transitions”. Дошлюбна вагітність: Bachu, “Trends in Marital Status”; Parnell et al., “Nonmarital Pregnancies”; Akerlof and Yellin, “New Mothers”.

97. ХІХ століття: у Бостоні й Чарльстоні перед Громадянською війною приблизно третина дорослих білих жінок ніколи не вступала до шлюбу, а це набагато вищий рівень незаміжніх жінок, ніж існував у Америці 2000-х (Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches, 10–11). Щодо позитивного ставлення до сім’ї див. праці, згадані в попередній примітці. «Хочуть і можуть»: F. Furstenberg, “Family Change”, 152; Cherlin, “The Deinstitutionalization”.

98. Порожнє гніздо: Hareven, “Aging”, 446; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4; L. White and Edwards, “Emptying the Nest”.

99. Щодо нового розуміння шлюбу див. Hartog, Man and Wife in America; Cott, Public Vows; Riley, Divorce. Згадка про «егоїстичність» жінок з’являється в багатьох працях. Одна з царин для таких згадок – дискусії щодо аборту (Luker, Abortion and the Politics of Motherhood). Опитування: Pew Research Center, “Motherhood Today”; idem, “Fewer Mothers”. Посилення егалітарного бачення: див. опитування, яке згадується в примітці 91. Позитивні наслідки рівності (принаймні для жінок): Amato et al., Alone Together (рідкісне лонгітюдне дослідження); Schnittker, “Working More”. Вілкокс і Нок “What’s Love?” виявили негативні наслідки в опитуванні на початку 1990-х (однак див. критику в Springer, “Research or Rhetoric?”). Утім, частка відповідей щодо щастя під час опитувань, проведених від 1973-го до 2008 року, в жінок дещо зменшилася, хоча не в заміжніх жінок (мій аналіз опитувань GSS, у яких використано запитання «happy»). Можемо припустити, що зміну гендерних ролей супроводжували труднощі й перешкоди.

100. Zelizer, Pricing the Priceless Child – класичне дослідження. Втручання держави: див., наприклад, Kellogg and Mintz, Domestic Revolutions, ch. 6. Менше хатньої праці: Goldscheider and Waite, New Families, No Families?, ch. 9; P. Stearns, Anxious Parents, ch. 5. Кишенькові гроші: Zelizer, The Social Meaning of Money, ch. 2. Праця проти школи: у 1880-х роках пересічна дитина працювала приблизно сім років, доки жила вдома, а в 1970-х – приблизно два з половиною роки (Modell et al., “Social Change”), і дитина в 1970-х, мабуть, зберігала всі чи більшість грошей за свою працю. Батьківська любов до дітей: P. Stearns, Anxious Parents; F. Furstenberg, “Family Change”; Russell, “What’s Wrong?”; Bahr, “Changes in Family Life”. Цінності, які потрібно виховувати в дітей: Alwin, “From Obedience”; idem, “Changes”; idem, “Childrearing”; idem, “From Child-Bearing”; Lystad, At Home in America; Staples and Smith, “Attitudes”. Під час опитування GSS у респондентів цікавилися, чого «дитина повинна навчитися, щоб бути готовою до життя?». Від 1973-го до 2004 року, навіть з урахуванням освіти респондентів, пізніші когорти дедалі частіше наголошували на відповідальності, уважності, зацікавленості, самостійному мисленні, працелюбності й допомозі іншим, і дедалі рідше вказували на охайність, дотримання гендерних ролей, слухняність, старанність і популярність. Батькам – представникам середнього класу в ХХ столітті було притаманне батьківство, орієнтоване на «культивування», а не «природне» батьківство, яке давало дітям змогу розвиватися самостійно й зазвичай було властиве представникам робітничого класу (Lareau, Unequal Childhoods, esp. 246; Gans, The Urban Villagers, 54ff).

101. Доля дітей, що мешкали з батьком-одинаком чи матір’ю-одиначкою, викликала неабиякі суперечки, однак цим дітям справді загрожує більший ризик труднощів у навчанні й соціальних труднощів (McLanahan and Sandefur, Growing Up with a Single Parent; McLanahan, “Life Without Father”). Загалом між 1900-м і 1960 роком частка дітей у домогосподарствах із батьком-одинаком чи матір’ю-одиначкою зменшилася з 10 до 7 відсотків. А тоді до 2000 року частка чорних дітей у домогосподарствах із батьком-одинаком чи матір’ю-одиначкою зросла з 16 до 38 відсотків, а білих дітей – з 6 до 18. Частка білих дітей у батьків із вищою освітою зросла з 2 до 10 відсотків (Fischer and Hout, “The Family in Trouble”). Див. також McLanahan, “Diverging Destinies”.

Час, що його батьки присвячували дітям: фрагменти даних свідчать, що батьки від 1920-х до 1970-х років і після цього бавили більше часу зі своїми дітьми (Bryant and Zick, “Are We Investing Less?”; Bahr, “Changes”; Caplow et al., The First Measured Century, 88–89). Від 1970-х батьки загалом присвячували своїм дітям ще більше часу, навіть просто часу віч-на-віч, і це попри те, що робота в матерів забирала більше часу, як і хатня праця в чоловіків (Bianchi et al., Changing Rhythms of American Family Life). Ці дані узгоджуються зі спогадами американців. В опитуванні 1997 року 58 відсотків респондентів (68 відсотків татусів і 50 – матерів) відповіли, що вони приділяють більше часу своїм дітям, ніж їхні батьки приділяли їм; 19 відсотків відповіли «менше часу» (10 відсотків татусів і 25 – матерів; http://institution.gallup.com, question qn22; accessed Nov. 5, 2007). Важче оцінити, скільки загалом уваги дорослих отримували діти (Folbre et al., “By What Measure?”). Ми маємо враховувати, з ким діти мешкали в кожну епоху. Діти близько 1900 року, схоже, мешкали в розширеному домогосподарстві з іншими дорослими. Імовірність того, що чорні діти житимуть із навіть двома дорослими, істотно зменшувалася. Щонайменше від 1960-х років дедалі більша кількість білих дітей (батьки яких не мали вищої освіти) також стикнулися з цією зміною (Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4). Наслідком усього цього мало бути зменшення часу спілкування батьків із дітьми. Утім, скорочення коефіцієнтів народжуваності спричинило протилежний наслідок, бо кожна дитина отримує більшу порцію батьківської уваги, і це не враховуючи «інтенсивнішого» батьківства. Додаткові дані хоча й різнорідні, проте свідчать, що конкретні американські діти в середньому проводили так само багато особистого часу з батьками (чи більше) з плином ХХ століття й навіть у його останніх десятиліттях, коли обоє шлюбних партнерів працювали й панували економічні труднощі. (Більше часу: Sandberg and Hofferth, “Changes”; idem, “Changes… A Correction”; Sayer et al., “Are Parents?”, table 3. Бар та інші в “Trends” виявили зменшення часу, що його батьки приділяли дітям, між 1977-м і 1999 роком у місті Мансі. Див. також Putnam, Bowling Alone, 100–101; Pew Research Center, “Motherhood Today”.) Зростання часу, що його батьки приділяли дітям, значно більше, мабуть, стосується білих дітей із добре освіченими батьками, а не дітей із неосвіченими.

Споживання їжі: завдяки опитуванню під час перепису 2003 року з’ясувалося, що понад 70 відсотків дітей до 11 років і 58 відсотків підлітків 12–17 років вечеряють сім разів на тиждень із принаймні кимось одним із батьків (J. Dye and Johnson, “A Child’s Day”, table 4). Від 1997-го до 2005 року батьки в опитуваннях Організації Ґеллапа відповідали, що їхні сім’ї вечеряють разом удома в середньому п’ять чи шість разів на тиждень (база даних “Gallup Brain”, запитання 35, 41, 18, 20). Однак Патнем у Bowling Alone (100–101) повідомляє про дані, які свідчать про спад від 1970-х.

Критика обожнювання дітей: Steven A. Holmes, “Children Study Longer and Play Less, a Report Says”, NYT, Nov. 11, 1998; Cross, “The Cute”.

102. Журнал Newsweek: Mintz, Huck’s Raft, 291. Звичайні дослідження побачень повідомляють про зростання, принаймні серед дівчат із середо­вища середнього класу, експериментів із сексом на початку ХХ століття та в 1910-х, і про ще одне зростання в 1960-х, цього разу дошлюбного сексу. Огляд побачень і сексуальності: Modell, “Dating”; Rothman, Hands and Hearts; Bailey, From Front Porch to Back Seat; D. Smith, “The Dating of the American Sexual Revolution”; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; Seidman and Rieder, “A Review”; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions. Інші дослідження (наприклад, Petigny, “Illegitimacy,”; Bachu, “Trends”) свідчать, що впродовж останніх 60 з гаком років ХХ століття ці зміни відбувалися радше постійно, а не з перервами. Лауманн та інші в The Social Organization of Sexuality (322–333) демонструють, що найбільше зниження віку для першого статевого акту відбулося в 1960–1970-х роках. Див. також Farley, The New American Reality, 61–63; Seidman and Rieder, “A Review”, 333; Pennington, “It’s Not A Revolution”; Modell, Into One’s Own; Peiss, Cheap Amusements. Ставлення дорослих: Harding and Jencks, “Changing Attitudes”; T. Smith, “The Sexual Revolution”; Thornton, “Changing Attitudes”.

103. Діти залишають домівку: див. Goldscheider and Goldscheider, “Leaving”; idem, “Moving Out”; D. Stevens, “New Evidence”; Gutmann et al., “Three Eras”; Stanger-Ross et al., “Falling Far”; Kobrin, “The Fall”; Ruggles, “The Demography”; Michael et al., “Changes”. Про триваліший період напівнезалежності: F. Furstenberg et al., “Growing Up”; C. Smith, “Getting a Life”; Schoeni and Ross, “Material Assistance”. Шлюб із представниками інших етносів, рас і релігій: Rosenfeld and Kim, “The Independence”; Lieberson and Waters, From Many Strands, ch. 6, 7; Kalmijn, “Intermarriage”; Qian and Lichter, “Social Boundaries”; Fischer and Hout, Century of Difference, 45, 202; Pagnini and Morgan, “Intermarriage”.

104. У 1999–2000 роках під час опитування World Values Survey (http://www.worldvaluessurvey.org) респондентів просили обрати серед таких варіантів відповіді: а) «обов’язок батьків полягає в тому, щоб докласти всіх зусиль задля своїх дітей, навіть за рахунок власного благополуччя»; б) «у батьків своє життя, і їм не варто жертвувати своїм благополуччям задля власних дітей». 85 відсотків, цебто більшість американців, обрали відповідь (а), і це найвищий показник серед 15 західних країн (мій аналіз).

105. Lasch, Haven in a Heartless World, xvi. Ставлення до шлюбу: наприклад, 1992 року під час опитування, проведеного Організацією Ґеллапа, в респондентів цікавились, чи вони задоволені «станом американської сім’ї», і лише 32 відсотки відповіли «так». Однак 1995 року респондентів запитали, чи вони задоволені «своїм сімейним життям», і 64 відсотки відповіли «дуже задоволені» (база даних «Gallup Brain», запитання 6e та 4q, http://institution.gallup.com/; accessed Jun. 10, 2008). Так само майже всі респонденти в Міддлтауні 1977 року оцінили свій шлюб як щасливіший порівняно з сімейними стосунками своїх друзів (Caplow et al., Middletown Families, 128). Від 1972-го до 1994 року в опитуваннях GSS респондентів просили оцінити рівень задоволення своїм сімейним життям; частка тих, хто обирав відповідь «дуже задоволений» або «надзвичайно задоволений», варіювалася від 75 до 80 відсотків упродовж усього часу; єдиною зміною була тенденція до незначного зростання частки одружених осіб із вищою освітою (мій аналіз).

Очікування: чимало праць з історії сім’ї (Degler, At Odds; J. Gillis, A World of Their Own Making, ch. 7; Cott, Public Vows; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 6; P. Stearns, Anxious Parents; Laslett, “The Family”; Cherlin, The Marriage-Go-Round) наголошували на посиленні емоційної (а не матеріальної) складової сім’ї. Романтичні очікування: Shumway, “Something Old”; Swidler, Talk of Love; idem, “Saving the Self”. Батьківство: повторення наприкінці 1970-х у Міддлтауні (так званий Middletown III) оригінального опитування старшокласників продемонструвало, що їхні стандарти хороших батьків змінилися й почали враховувати такі питання, як взаємоповага і спільний час, а мати батьків із високим статусом стало неважливим (Bahr, “Changes”; Bahr et al., “Trends”).

106. У згоді з посиленням наголосу на індивідуальній самореалізації американці почали толерантніше ставитися до нових моделей сім’ї (розірвання шлюбу, незаміжність, спільне проживання неодружених чоловіка й жінки, а також навіть самотнє материнство) як до легітимних, якщо не бажаних, альтернатив шлюбу (Thornton, “Changing Attitudes”; Veroff et al., The Inner American, ch. 4; Lyons, “Kids and Divorce”). Якість шлюбу: Caplow et al., Middletown Families, ch. 6, 135. Верофф та інші в The Inner American (esp. 162) повідомляють про узгоджені дослідження, проведені в 1957-му й 1976 році; прикметно, що 1976 року більше респондентів стверджували, що в них щасливий шлюб і наголошували на компанійськості й любові. Також більше респондентів повідомляли про проблеми в шлюбі, проте дослідники тлумачили це як доказ того, що американські подружжя намагалися відвертіше обговорювати вищі очікування щодо шлюбу. Амато та інші в Alone Together порівняли опитування людей до 50 років, проведені 1980-го й 2000 року. Вони виявили, що подружжя почали рідше робити різні справи разом, наполягаючи на більшій незалежності, проте також вони побачили загальні поліпшення стосунків у самому шлюбі, особливо зменшення конфліктів. (Канадське дослідження виявило, що від 1986-го до 2005 року респонденти проводили із сім’єю менше часу, і це було переважно зумовлено більшою кількістю робочих годин; Turcotte, “Time Spent”.) В опитуванні GSS у людей цікавилися: «Врахувавши все загалом, як би ви охарактеризували свій шлюб?» (цьому запитанню дали ім’я «hapmar»). У 1970–2000-х роках частка тих, хто відповідав «дуже щасливий шлюб», скоротилася з 67 до 62 відсотків, найбільше напочатку, проте ця частка серед випускників вищих навчальних закладів фактично не змінилася (мій аналіз). Про економічні труднощі, з якими стикнулися менш освічені подружжя, див. Amato et al., Alone Together; Gerson and Jacobs, “The Work-Home Crunch”; і обговорення в розділі 2 цієї книжки. Діти: у нас обмаль надійних доказів щодо якості зв’язків між батьками й дітьми (див. примітку 101 про спільний час). Повторення досліджень у Міддлтауні свідчать про дещо сильніший емоційний зв’язок, що виник у ХХ столітті (Bahr, “Changes”; Bahr et al., “Trends.”). Опитування 1957-го й 1976 року, що їх проводили Верофф та інші (The Inner American, ch. 5), продемонстрували більше зосередження на емоційному аспекті зв’язку між батьками й дітьми в 1976 році.

107. Дослідники намагаються визначити, якою мірою зменшення частки домогосподарств, у яких мешкає три покоління, зумовлене зміною демографічних даних (люди похилого віку живуть довше й мають менше дітей), зміною економіки (люди похилого віку стали багатшими) або зміною вподобань. Див. Ruggles, “The Decline”; McGarry and Schoeni, “Social Security”; Schoeni, “Reassessing”; Goldscheider and Lawton, “Family Experiences”; Costa, “A House of Her Own”; idem, “Displacing the Family”; Hareven and Uhlenberg, “Transition to Widowhood”; Kramarow, “The Elderly”. Щодо загального огляду див. Cherlin and Furstenberg, The New American Grandparent. Атитюди: Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4, esp. 92–93. (Скептично налаштований учений міг би довести, що і батьки, і діти були нещирими, відповідаючи під час опитування. Може, й так, але позаяк бракує інших доказів, то ми маємо вірити сказаному людьми.) Амберсон та інші в “As Good as It Gets” виявили, що люди похилого віку ліпше ставляться до свого шлюбу, коли вони не мешкають разом зі своїми дорослими дітьми. Допомога від людей похилого віку: як свідчить один підрахунок, близько 1990 року пересічний американець чи американка із середнього класу у свої молоді тридцять років отримували від батьків щороку кілька тисяч доларів і кілька сотень годин допомоги (сім’ї з третього й четвертого квартилю у таблицях 12.4 і 12.5, що містяться в Schoeni and Ross, “Material Assistance”).

108. Телефон: C. Fischer, America Calling. Телефонні картки в Нью-Йорку: Susan Sachs, “Immigrants See Path to Riches in Phone Cards”, NYT, Aug. 11, 2002. Транснаціоналізм: див., наприклад, Levitt, “Salsa and Ketchup”. Ірак: Lizette Alvarez, “An Internet Lifeline for Troops in Iraq”, NYT, Jul. 8, 2006.

109. Амато та інші в Alone Together звертають увагу на негативний вплив на шлюб економічних труднощів, а також дружин, що працюють, але які воліли б не працювати. Відтермінування взяття шлюбу: Edin and Kefalas, “Unmarried”. В опитуванні 2001 року, яке проводилося серед 20-річних, чотири п’ятих погодилися з твердженням, що «надзвичайно важливо… бути економічно забезпеченим до взяття шлюбу» (Cherlin, “The Deinstitutionalization”, 856).

110. Черлін у “The Deinstitutionalization” і The Marriage-Go-Round доводить, що норми шлюбу стали менш обов’язковими. Я міг би довести, що вони змінилися: наприклад, нові очікування вимагають, щоб хороший чоловік прислухався до думки своєї дружини. Coontz, Marriage, A History, 310, 301.

111. Janowitz, The Community Press, 210ff. Відтоді виразом «спільноти з обмеженою відповідальністю» послуговувалися чимало соціологів-урбаністів. Наприклад, Ґрір у The Urban View (82) протиставляє такі спільноти сусідів і общини корінних народів, які ґрунтуються на примусі.

112. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 7. Фермери: “Few Farmers Left to Count”, NYT, Oct. 10, 1993. Зменшення сільського населення: Brunner and Kolb, Rural Social Trends; Adams, The Transformation of Rural Life; Gallaher, Plainville Fifteen Years Later; Lobao and Meyer, “The Great Agricultural Transition”. Субурбанізація: Jackson, Crabgrass Frontier; Clifford Clark, The American Family Home, 1800–1960; M. Foster, From Streetcar to Superhighway; C. Fischer, The Urban Experience, ch. 9. Расова сегрегація: Massey and Denton, American Apartheid – класична праця; Дрейк і Кейтон у Black Metropolis розповідають про історію сегрегації в Чикаґо. Расова сегрегація після 1970 року: Logan et al., “Segregation”; Fischer et al., “Distinguishing the Levels and Dimensions”.

113. Житлова мобільність: C. Fischer, “Ever-More Rooted Americans”. Числові дані: United States Bureau of the Census, “Geographical Mobility/Migration”. Показники ХІХ століття: див. примітку 63. Володіння власним житлом: Chevan, “The Growth”; Clifford Clark, The American Family Home, 1800–1960; Handlin, The American Home. Тобі та інші в “Moving Out” доводять, що «Новий курс» відкрито нав’язував володіння житлом, щоб стимулювати житлову стабільність мешканців.

114. Комісія з сільського життя: United States Senate, Report of the Country Life Commission; Baker, “The Farmer”; Ellsworth, “Theodore Roosevelt’s”. Barron, Those Who Stayed Behind (41–50) – один із тих, хто критикує реформаторів сільського життя. Опитування 1908 року: Larson and Jones, “The Unpublished Data”. Опитування 1919 року: Ward, “The Farm Woman’s Problem”; Bailey and Snyder, “A Survey”. Село Лендефф: MacLeish and Young, “Landaff” (цитати, 61–62); F. Schmidt et al., “Community Change”. Див. також Brunner and Kolb, Rural Social Trends; Kolb and Polson, “Trends”; Pederson, Between Memory and Reality; Adams, The Transformation of Rural Life; Koerselman, “The Quest”; Neth, “Leisure”; Bell, “Culture of a Contemporary Rural Community”; Bloomquist et al., “Sublette”; Moe and Taylor, “Irwin”; Clough and Quimby, “Peacham”. Нові технології в сільській Америці: див., наприклад, Flink, The Automobile Age; Berger, The Devil Wagon; Interrante, “ ‘You Can’t’ ”; Fuller, RFD; C. Fischer, America Calling.

115. «Кожен сам по собі»: E. Bell, “Culture of a Contemporary Rural Community”, 73. Педерсон у Between Memory and Reality (230) цитує одного місцевого пастора, за словами якого, щойно в сімей з’явилася можливість працювати самостійно, вони скористалися нею. Див. також Adams, The Transformation of Rural Life; Koerselman, “The Quest”. Щодо впливу автомобілів на села див. праці, зазначені в попередній примітці; Moline, Mobility and the Small Town; Bruner and Kolb, Rural Social Trends; Bureau of Business Research, “The Automobile”; Johansen and Fuguitt, “Changing Retail Activity”.

116. West [Withers], Plainville; Gallagher, Plainville Fifteen Years Later. Див. також Luloff and Krannich, Persistence and Change in Rural Communities. Соціолог у 1949 році: Ensminger, “Rural Neighborhoods”, 60. Джорджія: Wynne, “Culture”, 56.

117. Чиказькі соціологи: до головних праць належать Park, “The City”, а також Wirth, “Urbanism”. Показові їхні дослідження: Wirth, The Ghetto, a також Zorbaugh, The Gold Coast and the Slum. Пізніші дослідження «нетрів» як житлових районів: Whyte, Street Corner Society; Gans, The Urban Villagers; Suttles, The Social Organization of the Slum; Hannerz, Soulside; Jankowski, Islands in the Street; E. Anderson, Streetwise; Kefala, Working-Class Heroes. У кількох пізніших дослідженнях, зокрема в книжці Андерсона, висловлюються сумніви, що в «нетрях» наприкінці ХХ століття панувала солідарність, а надто в житлових районах, населених чорними.

118. Робітники: Kornblum, Blue-Collar Community; Zunz, The Changing Face of Inequality. Див. також Alba et al., “White Ethnic Neighborhoods”; idem, “Immigrant Groups”; Lieberson, Ethnic Patterns in American Cities; Hawley and Zimmer, The Metropolitan Community; Zimmer, “The Metropolitan Community”; і моє раніше обговорення поїздки на роботу в цьому ж розділі. Архітектура житлових будинків: див., наприклад, Clark, The American Family Home, 193ff. Історичні дослідження сусідського активізму: Miller, “The Role”; Arnold, “The Neighborhood”; Scherzer, The Unbounded Community; Nicolaides, “The Neighborhood”; Karr, “Brookline”; Jackson, Crabgrass Frontier, ch. 8; Weiss, “Planning Subdivisions”. Нещодавно асоціації мешканців житлового району й закриті житлові комплекси допомогли захистити передмістя й житлові райони, де мешкали представники середнього класу (див., наприклад, Blakely and Snyder, Fortress America; Arnold, “The Neighborhood”). Політична сила американських локальних спільнот: Logan and Molotch, Urban Fortunes, ch. 5; Monkkonen, America Becomes Urban; Tropea, “Rational Capitalism”.

119. Приязне ставлення до сусідів: під час опитувань американці схильні досить високо оцінювати свої локальні спільноти. В опитуванні 2004 року, проведеного компанією Harris Poll, 84 відсотки респондентів відповіли, що вони задоволені «містом, містечком чи округом», у якому мешкають, а 55 відсотків – «станом країни»; 77 відсотків задоволені «мораллю й цінностями людей у своєму населеному пункті», а 55 – «мораллю й цінностями американців загалом» (Harris Interactive, Oct. 2004, база даних iPoll, Центр Ропера з дослідження громадської думки, http://www.ropercenter.uconn.edu/ipoll.html; accessed Dec. 28, 2008). Спогади: Lynd and Lynd, Middletown; McClenahan, The Changing Urban Neighborhood (Лос-Анджелес). Дослідження, які намагаються об’єктивно виміряти зміни в сусідстві, доходять різних висновків: до тих, що вказують на спад на початку ХХ століття, належать B. Lee et al., “Testing”, а також C. Fischer, America Calling, ch. 7. В останні десятиліття кілька досліджень спиралися на опитування, метою яких було дізнатися, як часто респонденти зустрічаються із сусідами. Ці опитування свідчать, що від 1960-х років спостерігався невеликий спад (див., наприклад, Guest and Wierzbicki, “Social Ties”; Putnam, Bowling Alone, 106–107, 460n36). Праці, які стверджують, що в сусідстві відбулось обмаль змін: K. Campbell, “Networks Past”, а також A. Hunter, “The Loss of Community” (до 1960-х); проте Дестефано (“Pressures”) виявила незначне зростання між 1978-м і 1990 роком частки американців, які відповідали, що більшість їхніх найближчих друзів сусідять із ними. Відстані між нареченим і нареченою: частина досліджень повідомляє про невелике, однак реальне зростання цієї відстані. Д. Сміт (“Parental Power”, 426) підрахував, що в Гінемі, штат Массачусеттс, рівень шлюбів між мешканцями цього містечка знизився з 32 відсотків у 1900 році до 26 у 1950-х роках. Див. також R. Abrams, “Residential Propinquity” (Філадельфія); Dinitz et al., “Mate Selection”, 350 (місто Коламбус, штат Огайо, 1939–1949 роки); C. Fischer, America Calling, 206–209 (містечка в Каліфорнії до Другої світової війни). На те, що змін не було, вказують Moline, Mobility and the Small Town, 120 (містечко в штаті Ілліной до 1930 року), a також Scherzer, Unbounded Community, 179–186 (й особиста розмова 26 вересня 1997 року), де йшлося про Мангеттен у ХІХ столітті. Щодо методологічних проблем, які можуть применшувати зміни, див. Scherzer, Unbounded Community, 179–186, і Shannon and Nystuen, “Marriage, Migration”.

120. Щодо тенденцій у расовій сегрегації див. примітку 112. До вчених, що свідчать про те, як расова сегрегація посилювала ізоляцію, належать, зокрема, W. Wilson, The Truly Disadvantaged; E. Anderson, Streetwise; Cutler and Glaeser, “Are Ghettos”; Jargowsky, Poverty and Place.

121. Частка тих, хто працював удома, зменшилася з 7,2 відсотка серед усіх робітників у 1960 році до 2,3 у 1990 році, а тоді зросла до 3,6 відсотка у 2005 році. Якщо не враховувати людей із самостійною зайнятістю, то лише приблизно 1 відсоток робітників у 2000 році працювали вдома (United States Bureau of the Census, “Working at Home: 2000”, https://www.census.gov/data/tables/2000/dec/phc-t-35.html, accessed May 28, 2022; idem, “Most of Us Still Drive to Work – Alone”, press release CB07-CN.06, Jun. 13, 2007, http://www.census.gov/Press-Release/www/releases/archives/american_community_survey_acs/010230.html, accessed Nov. 15, 2007). Коефіцієнти самостійної зайнятості істотно знизилися від ХІХ століття, скоротившись від понад 40 відсотків до менш ніж 10 близько 1970 року, а тоді стабілізувалися (Steinmetz and Wright, “The Fall”, table 3). Навіть серед самих несільськогосподарських робітників самостійна зайнятість після Другої світової війни знизилася (Hipple, “Self-Employment”, tables 1 and 2). Родичі й сусіди: у ХІХ столітті працедавці часто наймали цілі сім’ї, члени яких разом працювали на заводах і фабриках. У ХХІ столітті пережитки цієї тенденції надалі існували, хоча й скоротились, особливо коли робота змінилася (див., наприклад, Hareven, Family Time and Industrial Time; Kornblum, Blue-Collar Community; а щодо наймання на роботу іммігрантів див. Waldinger, Still the Promised City). Так само у ХІХ–ХХ століттях заводи й фабрики часто брали робітників із найближчих житлових районів або надавали їм житло (Wallace, Rockdale; Dublin, Transforming Women’s Work; Hareven and Lagenbach, Asmokeag; Kleinberg, The Shadow of the Mills), і це теж зменшилося.

122. Ора Пеллетіер: Hareven and Lagenbach, Amoskeag, 185. Продавчині: Benson, Counter Cultures, 245. Див. також S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Halle, America’s Working Man; Kornblum, Blue Collar Community; і численні праці про місця роботи.

123. Годсон у “Work Life” підсумовує приблизно 150 етнографічних праць, присвячених місцям роботи. У переважній більшості праць ідеться про те, що «дружні стосунки поширювалися за межі місця роботи» (додаток, 239). Друзі серед колег: Marks, “Intimacy”. Під час опитування 1965–1966 років білі чоловіки в Детройтській агломерації повідомили, що вони познайомилися на роботі з приблизно чвертю своїх найближчих друзів-чоловіків (Fischer et al., Networks and Places, 51). Опитування GSS, проведене 1985 року, з’ясувало, що понад третина людей, із якими працевлаштовані респонденти «обговорювали важливі справи», були їхніми колегами (мій аналіз). Колеги, що належать до різних етносів і рас: 1990 року 38 відсотків білих робітників відповіли, що на їхньому місці роботи всі білі, а 2006 року так відповіли 28 відсотків (опитування GSS, запитання «racwork», мій аналіз). Див. також Estlund, “Working Together”; Tomaskovic-Devey et al., “Documenting Desegregation”; Mutz and Monday, “The Workplace”; Briggs, “ ‘Some of My Best Friends’ ”. В опитуванні ньюйоркців, проведеному 1985 року, половина білих відповіла, що вони працюють там, де «більшість людей належить до тієї ж раси», а сім із десяти повідомили, що вони мешкають у житлових районах, де більшість належить до тієї ж раси (для чорних відмінності були схожими; Maureen Dowd, “Divisions Between Races Persist in New York City, Poll Indicates”, NYT, May 14, 1985). Збереження трудової дискримінації (хоча вона й зменшувалася) дуже добре підтверджено документами. Один з оглядів цього: Herring, “Is Job Discrimination Dead?”. Kornblum, Blue Collar Community, 37. Щодо домівки й роботи в 1990-х з’явилося чимало праць: див., наприклад, Gerson and Jacobs, “The Work-Home Crunch”; Hochschild, The Time Bind.

124. Огляд церков у ХХ столітті: Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8; Marty, Pilgrims in Their Own Land; Roof and MacKinney, American Mainline Religion; Finke and Stark, The Churching of America. Рузвельт: “Non-Church Going”, NYT, Apr. 21, 1907. Літературні романи: “Priest Denounces Realistic Novels”, NYT, Jan. 27, 1903. Нарікань на гру в бейсбол по неділях було безліч. Криза сільських церков: Madison, “Reformers”; United States Senate, Report of the Country Life Commission; Barron, Those Left Behind; Brunner and Kolb, “Rural Social Trends”; MacLeish and Young, “Culture”. Релігійна депресія: Handy, “The American Religious Depression”; див. також Lynd and Lynd, Middletown; Caplow et al., All Faithful People, 284ff.

125. Ранні дані про належність до церков: Finke and Stark, “Turning Pews into People”; Caplow et al., A Faithful People, 29; Herberg, Protestant Catholic Jew, 47–48. Нещодавні дані: опитування Організації Ґеллапа щодо належності до церков з’ясувало, що між 1936-м і 1946 роком вона становила приблизно 72 відсотки респондентів, 1956 року зросла до 80, досягши максимуму, а тоді знизилася приблизно до 70 відсотків у 1980-х роках і до 68 відсотків у 1990-х, а в середині 2000-х сягнула 63 відсотків (мій аналіз даних із бази “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com/; accessed Dec. 29, 2008). Частка тих, хто відмовився від релігійної віри, помітно зросла серед респондентів GSS, що досягли повноліття в 1960-х (Hout and Fischer, “Explaining the Rise”). Щодо даних Організації Ґеллапа див. Winesman, “Religion in America?”. Див. також дискусію щодо даних 2008 року між Dougherty et al., “Recovering the Lost”, Smith and Kim, “Counting Religious Nones” і Kosmin and Keysar, “American Religious Identification Survey”. Деякі респонденти під час опитування відповідали, що «не сповідують жодної релігії», проте належали до певної церкви; чимало інших респондентів повідомляли про релігійну віру. Створення сім’ї спонукає до членства в церкві: див., наприклад, C. Smith, “Getting a Life”; Wuthnow, “Myths” (пастор, 5). Про перехід до нових форм церкви й релігійних груп див. Wuthnow, The Restructuring of American Religion, ch. 6; Dougherty et al., “Recovering the Lost”; Pew Forum, “Faith in Flux”.

126. Показники відвідування релігійних богослужінь дискусійні, оскільки люди перебільшують своє відвідування, і ми не знаємо, чи змінився рівень цього перебільшення (див. Hadaway et al., “What the Polls”, a також ASR, “A Symposium”). Підрахунок для початку ХХ століття: див. висновки у Fischer and Hout, Century of Difference, 203, 343n53; Butler, “Protestant Success”; Sarna, American Judaism, 224–225, 404n38, 404n41, де є показники і для юдеїв, і для християн. Подружжя Ліндів підрахувало відвідування церков по неділях у Міддлтауні в 1920-х і виявило, що лише приблизно одна п’ята дорослих мешканців містечка зазвичай бували там (358); Кеплоу та інші в All Faithful People дійшли висновку про зростання відвідування церков у Міддлтауні через 50 років. Етнографи в сільській Америці 1940-х повідомляли про низькі показники відвідування церков (див., наприклад, Moe and Taylor, “Irwin, Iowa”; E. Bell, “Culture of a Contemporary Rural Community”); наступні дослідження виявили такі само чи вищі показники (Luloff and Krannich, Persistence and Change). Кінець ХХ століття: Методистську раду процитовано за Herberg, Protestant Catholic Jew, 51. Щодо огляду див. Finke and Stark, The Churching of America; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8; Chaves and Anderson, “Continuity and Change”. Результати опитувань стосовно відвідування церков свідчать про зростання цього показника до приблизно 1960 року (American National Election Studies, tables 1B.5a and b, https://electionstudies.org/resources/anes-guide/#5; accessed May 27, 2022), після чого відбувся помірний спад (Presser and Stinson, “Data Collection”; Firebaugh and Harley, “Trends”; Sasaki and Suzuki, “Changes”; Hout and Greeley, “The Center Doesn’t Hold”; Putnam, Bowling Alone, ch. 4; Gallup and Lindsay, Surveying the Religious Landscape; Gallup, “Catholics Trail”; а щодо старшокласників див. Hurtado and Prior, The American Freshman). Внески на церкву, мабуть, дотримувалися схожої траєкторії (Caplow et al., A Faithful People, 85; Lebergott, Pursuing Happiness, 143; Ronsvalle and Ronsvalle, “An End?”, a також Amerson and Stephenson, “Decline or Transformation”).

127. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8. Фінкі й Старк у The Churching of America доводять, що лібералізація відштовхнула традиційних католиків. Ґрілі в Religious Change in America, a також Гаут і Ґрілі в “The Center Doesn’t Hold” доводять, що молодих католиків відштовхнув консерватизм Ватикану. Див. також N. Glenn, “The Trend”; idem, “Review of Greeley”; Astin, “The Changing”. Перехід в іншу релігію: згідно з опитуванням 2007 року, 28 відсотків дорослих американців змінювали релігію з пори дитинства (зокрема, і відмовлялися від релігії, а якщо додати до них тих, хто змінив конфесію, то це буде 44 відсотки), однак приблизно третина респондентів, яких виховали католиками, відповіли, що вони відмовилися від релігії (Pew Forum on Religion & Public Life, “U.S. Religious Landscape”, 26; idem, “Faith in Flux”). Католики відповідають за спад у відвідуванні церков: див., наприклад, Saad, “Church-Going among U.S. Catholics”. Вутноу в The Restructuring of American Religion (88–91) значною мірою спирається на раннє опитування Організації Ґеллапа, щоб довести істотне зростання випадків зміни релігії з 1960-х, проте дані GSS свідчать, що лише католики (і, мабуть, юдеї) дедалі частіше змінювали релігію (Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8). До праць, що заперечують будь-яке зростання випадків зміни релігії, належать Sherkat, “Tracking ”; Hout et al., “The Decline”; Sullins, “Switching”; T. Smith, “Are Conservative Churches Growing?”; Stump, “The Effects”.

128. C. Smith, вступ у The Secular Revolution; Chaves, “Secularization”. Перша пресвітеріанська церква у Філадельфії: Laurie, Working People, 45–46.

129. Міддлтаун: Caplow et al., All Faithful People, 94; idem, “The Middletown Replications”. Про толерантність: Pew Forum on Religion & Public Life, “Many Americans Say”. Послаблення напруги між деномінаціями: див., наприклад, Wuthnow, The Restructuring of American Religion, ch. 5. Шлюб із представниками інших релігій, рас і етносів: див., наприклад, Pagnini and Morgan, “Intermarriage”; Kalmijn, “Shifting Boundaries”. Кейс-стаді: Fishman, Double or Nothing. 40 %: Pew Forum on Religion & Public Life, “U.S. Religious Landscape”, 8. Причини для зміни релігії: опитування Організації Ґеллапа, https://news.gallup.com/poll/1690/Religion.aspx, accessed May 27, 2022; Pew Forum on Religion & Public Life, “Faith in Flux”. Щодо зростання розмаїття релігій і толерантності див. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 8. Щодо посилення добровільності див. особливо Roof and McKinney, American Mainline Religion, ch. 2 («дійти своїх релігійних переконань», 57, опитування Організації Ґеллапа 1978 року; повторне опитування 1988 року продемонструвало схожі результати); Warner, “Work in Progress”; Madsen, “The Archipelago of Faith”. «Відповідає вашим потребам»: Roof, Spiritual Marketplace, 86 (ця праця помилково подає результати у зворотному порядку, як стверджує Вейд Кларк Руф, особиста розмова 28 березня 2005 року). Папа Римський: Jeffrey Jones, “U.S. Catholics’ Reactions”.

130. «Ходили й вибирали»: опитування GSS звернулося до респондентів із запитанням «shoprel», цебто чи вони будь-коли «ходили й вибирали церкву»; див. також Wuthnow, The Restructuring of American Religion, ch. 5. Опитування 2008 року про зміну релігії: Pew Forum on Religion & Public Life, “Faith in Flux”. Троє братів і сестра: Dana Jennings, “Religion Is Less a Birthright than a Good Fit”, NYT Week in Review, Mar. 2, 2008, 7. «Юдеї з власної волі»: наприклад, Коен і Айзен у The Jew Within пишуть, що «вони [помірковано приєднані юдеї] прагнуть бути юдеями внаслідок того, що це особисто означає для них. <…> Це цілком добровільно – визнавати законну свободу кожного індивіда ухвалювати свої юдейські рішення» (35–36). Схожий коментар щодо католиків: Dolan, “The Search”.

131. Відвідування церков: мій аналіз запитань GSS, яким дали назви «churhmem», «attend», «memchurh» і «actchurh», і які стосувалися членства в церкві та її відвідування. Невеликі групи: Wuthnow, Sharing the Journey (див. також Wuthnow, Restructuring of American Religion, ch. 6, і Loose Connections). Ненсі Еммермен: Bible Believers, 106–107; див. також Ault, Spirit and Flesh. Одна сьома американців: згідно з опитуванням GSS, яке проводилося в 1972–2006 роках, 13 відсотків респондентів належали до фундаменталістської деномінації й повідомляли, що відвідують церкву «майже щотижня» або частіше; 28 відсотків – до будь-якого типу церкви й повідомляли, що відвідують богослужіння щотижня або частіше; і 7 – до будь-якого типу церкви, проте відвідували богослужіння частіше одного разу на тиждень (мій аналіз). Одна сьома, схоже, – це слушне припущення стосовно частки тих, хто брав активну участь у житті церкви.

132. Вибір: Ammerman, “Organized Religion” (цитата, 203). Зміна релігії як прояв духовного пошуку: Sherkat and Wilson, “Preferences”. (В опитуванні GSS 1987 року більшість тих, хто змінив релігію, стверджували, що їхній учинок був зумовлений шлюбом, впливом сім’ї або друзів, проте приблизно третина вказала релігійну причину. В опитуванні 2008 року – Pew Forum on Religion & Public Life, “Faith in Flux” – найтиповішими відповідями були розчарування в релігії або пошук.) Відданість людей, які змінили релігію: Roof and McKinney, American Mainline Religion, 177–181; Hoge et al., “Types”; Jacques, “Changing Marital”, 393. Міддлтаун: Caplow et al., All Faithful People, ch. 3.

133. Тенденції в належності до асоціацій нечіткі, зважаючи на розмаїття останніх, однак якщо не враховувати період Великої депресії, то належність, мабуть, то зростала, то спадала. Початок ХХ століття: опитування щодо бюджету домогосподарства (C. Brown, American Standards of Living) свідчать, що частка сімей, які сплачують внесок за членство в асоціації, скоротилася від 1918-го до 1935 року, а тоді істотно зростала до 1973 року. Патнемів підрахунок (Bowling Alone, figure 8) демонструє значне зростання набуття членства від 1900-го до 1930 року, після якого настав спад, а тоді почалося швидке збільшення показників членства, яке досягло максимуму в 1960 році. Кеплоу та інші в Middletown Families (84) повідомляють про показники членства, які 1977 року перевищували 80 відсотків, що, поза сумнівом, є зростанням. Див. також Steiner, “Recreation”; Brunner and Kolb, Rural Social Trends; Hudson, Plains Country Towns; Lynd and Lynd, Middletown, ch. 19; L. Warner, Democracy in Jonesville, ch. 8; McBee, “He Likes Women”; Gamm and Putnam, “Association-Building”; Skocpol, “The Tocqueville Problem”; Breckinridge, Women in the Twentieth Century; W. G. Wilson, The American Woman in Transition. Кофмен у For the Common Good?, а також Бейто у From Mutual Aid to the Welfare State наголошують, що в піднесенні й занепаді асоціацій відіграли роль їхні виплати своїм членам. Скочпол у “Voice” пропонує додаткові пояснення.

134. «Однією з помітних тенденцій»: Brunner and Kolb, Rural Social Trends, 266. Див. також загальні джерела, згадані в попередній примітці.

135. Патнем у Bowling Alone і “Tuning In” початково стверджував, спираючись на дані GSS, що членство в асоціаціях скоротилося між 1974-м і 1994 роком. Проте пізніші дослідники цього питання наполягали, що цей спад був незначним (Lipset, “Malaise and Resiliency”; Nie et al., Education and Democratic Citizenship in America; Greeley, “The Other Civic America”; Wuthnow, “Bridging?”, 89ff; T. Smith, “Trends in Voluntary Group Membership”; Costa and Kahn, “Understanding the American Decline in Social Capital”; Paxton, “Is Social Capital?”; Rotolo, “Trends”; Rotolo and Wilson, “What Happened?”). Нові типи груп: див. Wuthnow, Sharing the Journey; Schudson, The Good Citizen, 298. У книжці Bowling Alone (ch. 9) Патнем поставив під сумнів кількість і «громадянськість» тих типів груп, на яких наголошував Вутноу. Патнем також доповнив дані GSS іншими опитуваннями, які засвідчили менш активну участь у групах. На підставі іншого напряму дослідження Б’янкі та інші в Changing Rhythms of Family Life (ch. 5) виявили, що в бюджеті часу батьків відбувалося зменшення часу, який вони присвячували організаціям від 1965 року до 2000-х. Кейс-стаді цього спаду: Fost, “Farewell”. У масштабах усієї країни загальна кількість формальних неприбуткових асоціацій зросла більш ніж удвічі від 1968-го до 2000-го (Caplow et al., Recent Social Trends, 75–76; United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 1998, table 1295; idem, Statistical Abstract, 2002, table 1261; Putnam, Bowling Alone, figure 7; Skocpol, “Associations”), проте визначити тенденції в показниках членства в таких асоціаціях важче. Щодо життя асоціацій у невеликих американських містах середини ХХ століття див. Warner and Lunt, Yankee City (Ньюберипорт, штат Массачусеттс) і Warner, Democracy in Jonesville (Моррис, штат Ілліной). Член Лицарів Колумба: Peter Y. Hong, “Bowling Alley Tour Refutes Theory of Social Decline”, LAT, Mar. 18, 1996. Вплив телебачення: Патнем у Bowling Alone (ch. 13) висловлює переконливішу думку, ніж такі захисники телебачення, як Ray, “Technological Change”; Uslaner, “Social’ ”; Norris, “Does Television?”. Детальніше обговорення телебачення див. у розділі 5. Хатня праця й догляд за дітьми: Bianchi et al., Changing Rhythms of Family Life. «Кожен, здавалося»: Schlereth, Victorian America, 213.

136. Wuthnow, Loose Connections.

137. Уперше я вжив вираз «просто друзі» (just friends) у такому значенні приблизно в 1980 році (Fischer et al., Networks and Places, 50; C. Fischer, To Dwell among Friends, 40–42, 114–117). Див. також Wellman, “The Community Question”; Giddens, Modernity and Self-Identity, ch. 3 (який пише про «чисті стосунки»); Spencer and Pahl, Rethinking Friendship; Oliker, “The Modernisation”. Підрахунок однієї п’ятої: дослідження білих чоловіків у Детройтській агломерації в 1965–1966 роках – 26 відсотків (Fischer et al., Networks and Places, 50); опитування на півночі штату Каліфорнія 1977 року – 23 відсотки (C. Fischer, To Dwell among Friends, 41); опитування GSS 1985 року – приб­лизно 20 відсотків (мій аналіз). Нові технології й дружні стосунки: C. Fischer, “Gender and the Residential Telephone”; idem, America Calling, ch. 8; Scharff, Taking the Wheel. Інтернет: Wellman, “Connecting Communities”; Boase and Barry Wellman, “Personal Relationships”; Bargh and McKenna, “The Internet”; DiMaggio et al., “Social Implications”, 314–319; Katz et al., “The Internet”; a також Ito et al., “Living and Learning” проти Hampton and Wellman, “Long Distance Community”; Quell et al., “Isolation”.

Рідші зустрічі з друзями від приблизно 1960 року: Veroff et al., The Inner American, 479–480 (хоча вони повідомляють про зростання звернення до друзів у лиху годину, 481–483); Putnam, Bowling Alone (ch. 6 and esp. 458n15); Costa and Kahn, “Understanding the American Decline in Social Capital” (вони виявили менший спад, ніж Патнем, і пояснили його переважно жіночою працею й економічною нерівністю); Bianchi et al., Changing Rhythms of American Family Life, ch. 5 (дані про бюджет часу); J. Robinson and Godbey, “Busyness” (майже такі ж дані); Turcotte, “Time Spent” (дані щодо Канади). Результати опитувань GSS різнорідні, бо свідчать про дещо частіші зустрічі з друзями з-за меж свого житлового району й рідші зустрічі з сусідами (мій аналіз); Guest and Wierzbicki, “Social Ties”; Monti, “Private Lives”. Одна з проблем полягає ось у чому: дослідник просто повідомляє про зміни в зустрічах чи намагається визначити, чи могли б ці зміни перешкодити іншим тогочасним тенденціям, передусім зростанню рівня освіти й пізнішому віку взяття шлюбу? Патнемові висновки (у книжці Bowling Alone) надійні, бо він ураховує освіту. Врешті, в одному добре розрекламованому дослідженні повідомлялося, що респонденти опитування GSS, проведеного 2004 року, мають набагато менше людей, з якими вони «обговорюють важливі питання», порівняно з респондентами опитування GSS, яке відбувалося 1985 року (McPherson et al., “Social Isolation”). Однак цей висновок майже напевно є артефактом (C. Fischer, “The 2004 GSS Finding”).

138. Wellman, “Physical Place”, 238.

139. «Баффі – винищувачка вампірів»: Gatson and Zweerink, “Ethnography Online”. Чимало вчених висловлювало думку щодо слабкості «спільнот» в інтернеті; див., наприклад, C. Calhoun, “Community without Propinquity”. Дослідження, виконане в Annenberg School, виявило, що члени онлайн-спільнот надають великого значення цим стосункам (The 2007 Digital Future Report, https://www.digitalcenter.org/reports/; accessed May 27, 2022). Частку дедалі більшої кількості праць, присвячених дослідженню інтернету, вказано в примітці 137.

140. Нерівність: див. попереднє обговорення сім’ї й особливо Martin, “Trends”; див. також Wuthnow, “Bridging?”; Fischer and Hout, Century of Difference, passim. Невелика кількість досліджень свідчить, що економічна, етнічна й расова гетерогенність у американських спільнотах частково спричинили соціальну ізоляцію (див., наприклад, Costa and Kahn, “Civic Engagement”; Putnam, “E Pluribus Unum”). Зважаючи на те, що орієнтовно від 1970 року відбувалося помітне зростання імміграції та економічної нерівності, ми можемо очікувати незначного ослаблення соціальних зв’язків, і, мабуть, найбільше постраждають ті, хто від початку перебуває в найгірших умовах.

141. Культурні війни: R. Williams, Cultural Wars in American Politics; Fiorina, Culture War?; Fischer and Mattson, “Is America Fragmenting?”. Папа Римський Бенедикт XVI: Tom Heneghan, “Ratzinger Sounds Doctrinal Alarm Before Conclave”, Reuters News Service, http://today.reuters.co.uk (accessed Apr. 19, 2005).

142. Опитування: див. примітку 3.

143. Ehrenhalt, “The Lost City”, 244.

1. “Big Show in Itself”, Chicago Tribune, May 19, 1895. J. N. Taylor, “First Car Off the Earth”, Boston Globe, Sept. 1, 1897.

2. Класичні праці про модерне життя – передусім «Екскурс про незнайомця» Зіммеля – зосереджуються на зустрічах між незнайомцями в місті, особливо тими, що недавно переселилися з сільської місцевості.

3. Приватне і публічне: Seligman, “Between Public and Private”; Weintraub, “The Theory and Politics”; Laslett, “The Family”; Hareven, “The History of the Family”; Coontz, The Social Origins of Private Life; Bender, Community and Social Change in America, 128–136; Hansen, A Very Social Time. Для таких авторів, як Селіґмен, поява приватної сфери породжує модерність, однак це об’єднує приватизм з індивідуалізмом. Парохіальний простір: A. Hunter, “Private, Parochial and Public”; Lofland, The Public Realm; idem, A World of Strangers; idem, “Social Life”; Hansen, A Very Social Time.

4. Суперечки щодо демократії: Wiebe, Self-Rule; Valelly, “Vanishing Voters”; Putnam, “Tuning In”; idem, Bowling Alone; Skocpol, “The Tocqueville Problem”; Schudson, The Good Citizen; Ladd, The Ladd Report; Skocpol and Fiorina, Civic Engagement in American Democracy; C. Zukin et al., A New Engagement?

5. Таку думку про Париж я чув від історика Оскара Гендліна, Гарвардський університет, 1969 рік; про Токіо – від Абрагама Фішера, особиста розмова, 2007 рік. Близько 2000 року американські домівки мали значно більше кімнат, ніж європейські (United Nations, Compendium on Human Settlements Statistics, table 16), і, звісно, більшу площу. Упродовж століть скупчення людей в американських домівках помітно зменшилось, а розмір будинків – збільшився (Lebergott, The American Economy, 3–5; Doucet and Weaver, “Material Culture”).

6. Див. S. Wolf, As Various As Their Land, ch. 7, де міститься огляд тогочасного публічного – насправді парохіального – життя. Мері Беллерд: Ulrich, A Midwife’s Tale, esp. 99ff. (а також Ulrich, Good Wives, ch. 3).

7. Rice, Early American Taverns; Thompson, Rum Punch & Revolution; Conroy, In Public Houses (Джон Адамз, 225); Clemen, “Shall I Not”; Thorp, “Taverns” («постійні відвідувачі», 674); Criblez, “Tavernocracy”; Larkin, The Reshaping of Everyday Life («чоловічої соціабельності», 281); S. Wolf, As Various as Their Land, esp. 221–223; a також Gilfoyle, “The Urban Geography”, де йдеться про схожі міські заклади. Гамільтон: цитовано за Alan Taylor, “Worlds within Words”, The New Republic, Jul. 29, 2002, 35.

8. Boyer and Nissenbaum, Salem Possessed, 96–97, 101–102. (Більше про цю книжку див. примітку 25 до розділу 4.)

9. Щодо занепаду таверн див. примітку 7. Бари: Kaplan, “New York City Tavern Violence”; Gorn, “ ‘Good-Bye Boys’ ”; Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”.

10. Френсіс Троллоп: «В Америці, за винятком танців, майже всі учасники яких – це неодружені представники обох статей, будь-які розваги чоловіків відбуваються без участі жінок. Чоловіки обідають, грають у карти, влаштовують музичні зустрічі, вечеряють, і все це великими компаніями, проте без жінок» (цитовано за Simmons, Star-Spangled Eden, 40). Токвіль: «американські жінки ніколи не залагоджують зовнішні справи сім’ї» (ibid., 41). Див. також Ryan, Women in Public, ch. 2. Зґвалтування: Burrows and Wallace, Gotham, 407–408. Буржуазні жінки: див., наприклад, Hemphill, Bowing to Necessities, ch. 6. Поштові відділення: Henkin, The Postal Age, ch. 3.

11. Релігійні зібрання: Johnson, A Shopkeepers’ Millennium, ch. 5; Bruce, And They All Sang Hallelujah; Kling, A Field of Divine Wonders; Larkin, Reshaping of Everyday Life, 278–281; Butler, Awash in a Sea of Faith; Finke and Stark, The Churching of America. Belknap, “Commentaries”, 199.

12. John, “Communications”; idem, “Taking Sabbatarianism Seriously” (поштове відділення в неділю, 547); Schudson, “Journalism” («звірі, які читають газети», 1897); R. Brown, Knowledge is Power («лилися сльози», 170); Pred, Urban Growth, ch. 1 (поширення новин); Henkin, The Postal Age; Degler, At Odds, 377–379; Bushman, The Refinement of America, ch. 9.

13. Менше роботи: Dublin, Women at Work; idem, Transforming Women’s Work; Boydston, “The Woman”; Gabin, “Women and Work”; Matthews, “Just a Housewife”. Виселення зі середмістя: Blumin, The Emergence of the Middle Class; Jackson, Crabgrass Frontier. Домівки: Chappell, “Housing”; Clifford, The American Family Home, 1800–1960; Handlin, The American Home; Bushman, The Refinement of America, ch. 8; Larkin, The Reshaping of Everyday Life, ch. 3; Garvan, “Effects of Technology”; Matthews, “Just a Housewife”, ch. 1.

14. Чарльстон: Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches, ch. 3. Небезпека на міських вулицях: ibid., ch. 7; Kaplan, “New York City Tavern Violence”, 610–613; Moore, “ ‘Justifiable Provocation’ ”; S. Block, “Bringing Rapes to Court”; Godbeer, Sexual Revolution in Early America, 294 (він звертає увагу на часті зґвалтування впродовж Війни за незалежність); Kasson, Rudeness & Civility, 128–130.

15. Kemp, “Community”; Clarke, “So Lonesome”. Товариші з рідних міст: Costa and Kahn, Heroes and Cowards.

16. Огляд: Barth, City People. Дозвілля: Costa, “The Wage and the Length”; Whaples, “Hours”. Про інтелектуальні й неінтелектуальні заходи: DiMaggio, “Cultural Entrepreneurship”; L. Levine, Highbrow, Lowbrow. Конфлікт: Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Couvares, “The Triumph of Commerce”; Bluestone, “ ‘The Pushcart Evil’ ”.

17. Barth, City People, ch. 5 (Марк Твейн, 182; Філадельфія, 184, 189); Rader, Baseball; Nasaw, Going Out, ch. 8; Peiss, Cheap Amusements; Kasson, Amusing the Million; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Schlereth, Victorian America, ch. 6.

18. Огляд: Duis, The Saloon. Див. також Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Chudacoff, The Age of the Bachelor, ch. 4; Couvares, “The Triumph”; Swiencicki, “Consuming Brotherhood”; Schlereth, Victorian America, 225–229.

19. Мері Раєн у Women in Public (78) також писала: «До 1870-х… [правовий і поліцейський] контроль об’єднався з ментальними мапами міських мешканців і зростанням кількості напівпублічних закладів, породивши певну видимість порядку серед безладу публічних просторів. <…> місця для [жіночих] розваг перебували в центрі нової мережі напівпублічних закладів» (62–64). Етикет на міських вулицях: Peiss, Cheap Amusements; Kasson, Rudeness & Civility, 131. Безпека: див. про це в розділі 2; Schneider, Detroit and the Problem of Order; Boyer, Urban Masses and Moral Order. Упевненість у собі: див. розділ 4. Універмаги: див., наприклад, Leach, Land of Desire; Barth, City People (італієць, 121). Клуби: Benson, Counter Cultures, 84ff. Універмаг Filene’s: Encyclopaedia Britannica, https://www.britannica.com/topic/Filenes; accessed May 27, 2022. Нічне життя: Erenberg, Steppin’ Out, ch. 1–3; Nasaw, Going Out.

20. Nasaw, Going Out; Barth, City People; Kasson, Amusing the Million; Peiss, Cheap Amusements, 115ff (також тут ідеться про Коні-Айленд); Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Cranz, “Changing Roles”; Schmitt, Back to Nature; Mintz, Huck’s Raft, ch. 8; Couvares, “The Triumph”. Сан-Франциско: “Amusing America”, San Francisco Public Library, http://sfpl.org/news/onlineexhibits/amusing/ (accessed Jan. 15, 2008). Місто Нью-Йорк: Burrows and Wallace, Gotham, ch. 64.

21. Туристичні подорожі й екскурсії: Moline, Mobility and the Small Town (Рокпорт, 35); C. Fischer, America Calling, 213. Пастор: W. H. Wilson, The Evolution of the Country Community, 128. Автомобілі: Murphy, “How the Automobile”; Moline, Mobility; Wik, Henry Ford and Grass-Roots America; Berger, The Devil Wagon in God’s Country; C. Larson, “A History”. Жінки: Scharf, Taking the Wheel; Interrante, “ ‘You Can’t Go to Town’ ”. Крістін Фредрік: Scharf, “Reinventing the Wheel”, 7. Селяни, що подорожували: Belasco, Americans on the Road; Brunner and Kolb, Rural Social Trends; West, Plainville, U.S.A; Moe and Taylor, “Culture” (та інші видання Міністерства сільського господарства США на тему “Rural Life Studies”, опубліковані в 1940-х); Adams, The Transformation of Rural Life; Pedersen, Between Memory and Reality.

22. Gabler, An Empire of Their Own; Nasaw, Going Out; Peiss, Cheap Amusements (140, 148, де містяться статистичні дані); Dulles, America Learns to Play (кінотеатри перевершували інші місця для зустрічей, 295); Rosenszweig, Eight Hours for What We Will; Duis, Saloon (зменшення клієнтів у салунах, 292–293). Відвідування кінотеатрів у сільській місцевості: див., наприклад, Moline, Mobility and the Small Town; Neth, “Leisure and Generational Change”. Відвідування кінотеатрів у 1918 році: C. Brown, American Standards of Living, 74. Між 1922-м і 1930 роком щотижневе відвідування кінотеатрів зросло з 40 до 90 мільйонів (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 399–400).

23. Cullen, The Art of Democracy; Nasaw, Going Out, ch. 9; Peiss, Cheap Amusements; Rothman, Hands and Hearts, 292–293; Erenberg, Steppin’ Out; Light, “The Ethnic Vice Industry”. Раса: Nasaw, Going Out; Erenberg, Steppin’ Out. У 1910–1920-х роках відвідування бейсбольних матчів зросло приблизно на 60 відсотків (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 399–400).

24. Чимало історичних праць звертається до проблем порушення громадського порядку. Див. розділ 2, а також Schneider, Detroit and the Problem of Order; Boyer, Urban Masses and Moral Order; R. Lane, Murder in America; Gurr, Violence in America. Лофленд у A World of Strangers обговорює соціологічні питання. 1919 рік: Drake and Cayton, Black Metropolis, ch. 4.

25. Частка американців, що мешкають у містах із населенням понад 500 тисяч, досягла 18 відсотків у 1950 році (United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 11; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 7). Пансіони: Peel, “On the Margins”; Meyerowitz, Women Adrift; S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Knights, Yankee Destinies; Chudacoff, The Age of the Bachelor; Gamber, “Away”. Іммігранти: J. Barton, Peasants and Strangers; Bodnar, The Transplanted; Bodnar et al., Lives of Their Own; Rischin, The Promised City.

26. Wright, Building the Dream, ch. 6; Marsh, “ ‘From Separation’ ”; Doucet and Weaver, “Material Culture”; Clifford, The American Family Home; Handlin, The American Home; Warner, Streetcar Suburbs; Jackson, Crabgrass Frontier. Зручності всередині будинків: Garvan, “Effects of Technology”; Lebergott, The American Economy, 93ff; H. Green, The Light of the Home; McMurry, Families and Farmhouses, ch. 4; Tarr, “The Evolution”. Посилення відмінності між публічним і приватним: Coontz, The Social Origins of Private Life; Laslett, “The Family”.

27. Моральні приписи: Wright, Building the Dream, 98. Приблизно між 1880-м і 1920 роком народжені у США білі заміжні представниці середнього класу скоротили свою працю за межами домівки: Goldin, “Labor Markets”, а також “The Quiet Revolution”; Folbre, “Women’s Informal”; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4. Розвиток сімейного життя: J. Gillis, A World of Their Own Making; Lasch, Haven in a Heartless World; Coontz, The Social Origins of Private Life. Похорони: Wells, Facing the “King of Terrors”, ch. 8. Четверте липня: Ryan, Civic Wars, 235ff; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will, ch. 3; C. Fischer, America Calling, 213. Прагнення іммігрантів: S. Glenn, Daughters of the Shtetl; Pederson, Between Memory and Reality, ch. 9; Gjerde, The Minds of the West; Heinze, Adapting to Abundance.

28. Кеннонболл Еддерлі: “Laments That Studio, TV Jobs Lure Good Musicians From Road”, Chicago Daily Defender, Sept. 27, 1962. Зміни в дозвіллі в 1920-х: Steiner, “Recreation and Leisure”. Редактор газети в Олбені: Walter Ames, “Radio Moving In On Movies – Twenty-Five Years Ago”, LAT, Aug. 10, 1953. Радіо: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 796; Lundberg et al., Leisure, 186; Dulles, America Learns to Play, 329; Brunner and Kolb, Recent Social Trends, 265; S. Craig, “ ‘The More They Listen’ ”; Willey and Rice, Communication Agencies and Social Life; Barron, Mixed Harvest, 215–225; Kline, Consumers in the Country (жінка в 1925 році, 123); Neth, “Leisure”.

29. Відвідування бейсбольних матчів: United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 399. 1930 року відвідування кінотеатрів досягло максимуму – 90 мільйонів глядачів щотижня, тоді воно скоротилося, а наприкінці 1940-х знову зросло до 90 мільйонів, після чого в 1960 році зменшилося до 40 мільйонів (ibid., 400). Міддлтаун: Lynd and Lynd, Middletown in Transition, ch. 7. Володіння житлом: від кінця ХІХ століття й до 1920-х років рівень володіння житлом був приблизно 40 відсотків, 1930 року він зріс до 46 відсотків, потім знизився, а тоді помітно зріс унаслідок дій федерального уряду. Див. United States Bureau of the Census, Historical Statistics, 646. Див. також Tobey et al., “Moving Out”; Tobey, Technology as Freedom; Chevan, “The Growth”. Власники житла схильні не переселятися й більше пов’язані з місцевою спільнотою (див., наприклад, Guest et al., “Neighborhood Context”; Kasarda and Janowitz, “Community Attachment”), а також вони здебільшого домувальники (Michelson, Environmental Choice; Gans, The Levittowners).

30. “V-J Day in Times Square”, світлина Альфреда Айзенштета, 1945 рік. Володіння житлом: див. попередню примітку. У типовій тогочасній домівці поменшало мешканців тоді, коли домогосподарство почало складатися лише з нуклеарної сім’ї й дітонародження скоротилося (див., наприклад, Laslett, “The Family”; Harris, “The Flexible House”; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4). Див. також C. Clark, The American Family Home; C. Brown, American Standards of Living. Кондиціювання повітря: між 1970-м і 2006 роком частка щойно збудованих домівок для однієї сім’ї з центральним кондиціюванням повітря зросла з 34 до 89 відсотків (United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 1999, table 1201; idem, Statistical Abstract, 2008, table 936). Журнал House Beautiful: цитовано за Shove, Comfort, Cleanliness and Convenience, 45. Джексон у Crabgrass Frontier стверджує, що повернення американців до домашнього життя було значною мірою результатом саме таких технологій зі створення комфорту.

31. Мансі в “Cooperative Motherhood” розповідає про прототипну парохіальну участь, схожу на ту, що її прославляв Патнем у Bowling Alone (ch. 3), пояснюючи діяльність асоціацій у 1950–1960-х роках. Демографічна статистика: 1960 року менш ніж 20 відсотків американців належало до вікової категорії від 15 до 29 років, і це була найменша частка за всі покоління; 1980 року до цієї категорії належало 27 відсотків, і це був найвищий показник від 1910 року (Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Aa185–286). Про пізніший шлюб і виховання дітей див. Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 4.

32. Серед значної кількості праць про передмістя, мабуть, єдиним найліпшим оглядом є книжка Джексона Crabgrass Frontier (цитата, 280); див. також Muller, Contemporary Suburban America. Головне соціологічне дослідження – це Gans, The Levittowners. Культурні критики: Donaldson, The Suburban Myth. Що вчені знали про вплив передмість (станом на 1984 рік): C. Fischer, The Urban Experience, ch. 9; B. Schwartz, The Changing Face of the Suburbs. Нещодавнє дослідження – це Oliver, “Mental Life”. Триваліші поїздки на роботу й назад, а також телебачення – це те, чим Патнем у Bowling Alone пояснював спад участі в публічних діяльностях.

33. Відсотки: Gibson and Jung, “Historical Census”. Злочинність: див. розділ 2; рівень злочинності найперше й найшвидше зростав у найбільших містах (C. Fischer, “The Spread of Crime”). Втеча білих: Massey and Denton, American Apartheid; Farley et al., “Stereotypes and Segregation”; Zubrinsky and Bobo, “Prismatic Metropolis”; Cutler et al., “The Rise and Decline”; Fischer and Massey, “The Ecology of Racial Discrimination”. Занепад міського публічного життя: Jackson, Crabgrass Frontier; Nasaw, Going Out; Jane Jacobs, The Death and Life of Great American Cities. Бари й апарати для содової води: Oldenburg, The Great Good Place, 9, 78.

34. Зменшення рівня злочинності: див. про це в розділі 2; особливо високими показники злочинності були у великих містах, передусім у місті Нью-Йорк. Відродження міст: Birch, “Who Lives Downtown”; Kennedy and Leonard, “Dealing”; Jargowsky, “Stunning”; Florida, “Cities”; Domina, “Brain Drain”. Місто Нью-Йорк: “Left to Die, the South Bronx Rises From Decades of Decay”, NYT, Nov. 13, 1994. Лос-Анджелес: “Living Gets Loftier in Downtown L.A.”, LAT, Nov. 22, 2005. Денвер: Brooke, “Denver Stands Out in Trend Toward Living in Downtown”, NYT, Dec. 29, 1998. «Туристифікація»: див., наприклад, Hannigan, Trend Report on the Postmodern City.

35. Опитування: McDonagh, “Television and the Family”. Статті в газетах: “Seal Bosses Fret as Fans Stay Home in Droves (TV)”, LAT, Apr. 14, 1950; “SC Study: TV Owners Staying Home, Poll Reveals”, LAT, Jul. 12, 1950; “Bus Line to Quit; Video Blamed [Lima, OH]”, NYT, Jul. 3, 1951; “TV Found Factor in Transit Traffic Drop”, NYT, Oct. 22, 1953; Thomas M. Pryors, “Movies’ Decline Held Permanent”, NYT, Apr. 7, 1958.

36. Володіння телевізором: Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Dg129; United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2000, table 910. Перегляд телебачення: під час опитування Організації Ґеллапа 1950 року (#460, question 20c) 75 відсотків респондентів відповіли, що вони не дивилися телевізор у попередні три дні; під час опитування 1955 року (#545, q. 13b) 55 відсотків респондентів відповіли, що вони дивилися телевізор напередодні; опитування 1965 року (#722, q. 1c) засвідчило, що понад 90 відсотків респондентів дивляться телевізор у будні дні (усі цифри запозичено з бази даних “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com/). Години, присвячені перегляду телебачення: різні підрахунки на підставі опитувань GSS (запитання «tvhours»); United States Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, “American Time Use”, table 1; Nielsen, “Nielsen Media Research Reports”; United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 2008, table 1098. Різна кількість годин почасти залежить від методу, проте також від того, що мати на увазі під «переглядом» телебачення. Чи враховувати той час, коли ми робимо ще щось водночас із переглядом телебачення? Телебачення як улюблена вечірня діяльність в опитуваннях Організації Ґеллапа: порівняйте найпопулярніші сім варіантів відповіді в 1938-му й 1974 році, про які повідомляють J. Robinson, “ ‘Massification’ ”, а також J. Robinson and Godbey, “The Great American”. Після 1974 року менше респондентів у опитуваннях Організації Ґеллапа називали телебачення своєю улюбленою діяльністю, проте більше відповідали «перебування вдома з сім’єю» або «відпочинок», хоча обидві ці відповіді, поза сумнівом, охоплюють і перегляд телебачення. Від 1960-го до 2005 року частка респондентів, що називали обидві ці діяльності або лише телебачення як свою улюблену справу зросла від приблизно 50 до приблизно 65 відсотків (мій підрахунок на підставі Saad, “There’s No Place”; J. Carroll, “Family Time”). Чи зменшився перегляд телебачення після 1970-х – незрозуміло (порівняйте опитування GSS із запитанням «tvhours» проти J. Robinson and Godbey, “Busyness”, table 1; Bianchi et al., Changing Rhythms of American Family Life, table 5.8). Надмірний перегляд телебачення: результати опитування Організації Ґеллапа 1977 року (#990, q. 5a), 1990 року (серпень, q. 25; грудень, q. 22) і 2003-го (грудень, q. 32, база даних “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com/). У кожному з цих випадків удвічі більше респондентів відповіли, що вони дуже багато дивляться телевізор, порівняно з тими, хто відповів, що дуже мало.

37. Деякі оглядові праці серед надмірної кількості літератури, присвяченої телебаченню: Comstock et al., Television and Human Behavior, ch. 4, 8; Cordelian, “Television”; Wartella and Mazzarella, “A Historical Comparison”; T. Williams, The Impact of Television; Kubey and Csikszentmihalyi, Television and the Quality of Life; Putnam, Bowling Alone, ch. 13. Грамотність: N. Glenn, “Television Watching”; Gaddy, “Television’s Impact”. Ожиріння: Ching et al., “Activity Level”. Волонтерство: Borgonovi, “Divided We Stand”. Агресія: Hoghen, “Factors Moderating”; Comstock and Paik, “The Effects”; Centerwall, “Television”. Викривлення світогляду: див., наприклад, O’Guinn and Shrum, “The Role of Television”; Shrum et al., “The Effects of Television”; Roemer et al., “The Treatment”; Gilens, “Race and Poverty”. Звідки брався час на перегляд телебачення: J. Robinson and Converse, “Social Change”, 40–44; J. Robinson and Godbey, “The Great American”. Більшість праць стикаються з проблемами, відокремлюючи вплив телебачення від впливу вибору. Однак кілька лонгітюдних досліджень (особливо книжка Т. Вільямс The Impact of Television) демонструють результати, які узгоджуються з моїми твердженнями. Кінотеатри: до 1950 року відвідування кінотеатрів на душу населення становило понад 30 разів на рік, а від 1970 року й далі – приблизно п’ять разів на рік (Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Dh388–389). Кінні перегони: ibid., table Dh337. Бейсбол: ibid., table Dh328, 337. Беллемі й Вокер (“Did Televised Baseball?”) звинувачують радіотрансляції матчів MLB більше, ніж телебачення. Відвідування культурних подій зменшилось або залишилося на тому ж рівні, коли можна було очікувати його зростання, зважаючи на доходи й освіту (див., наприклад, DiMaggio and Mukhtar, “Arts Participation”). Перебування американців на свіжому повітрі досягло максимуму в 1970-х роках, а тоді повільно зменшувалося (Pergams and Zaradic, “Evidence”).

38. Наявність комп’ютера: Day et al., “Computer”. Інтернет як річ першої необхідності: Morin and Taylor, “Luxury or Necessity?”, 2. Дані щодо використання часу заплутані: DiMaggio et al., “Social Implications”; Wellman, “Connecting Communities”; Gershuny, “Web Use”; Veenhof, “The Internet”; Robinson and Martin, “IT and Activity”; Robinson and De Haan, “Information Technology”. Парохіальне використання інтернету: див. примітки 137 і 139 до розділу 4.

39. До цих роздумів належать праці Маршалла Маклюена й книжка Мейровіца No Sense of Place (порівняйте з C. Fischer, America Calling, ch. 1). Кастельс у The Rise of Network Society (ch. 6) обговорює постійність місця. Телебачення і спільні символи: Beniger, “Does Television Enhance?”; Cerulo, “Television”. Пасивна діяльність в інтернеті: щодо аналізу опитувань, проведених Дослідницьким центром П’ю, див. Schradie, “The Digital Divide”. Каліфорнія: Roger Niello, “Keep Your Kids Safe”, http://republican.assembly.ca.gov/member/5/?p=article&sid=144&id=208349 (accessed Jan. 29, 2008).

40. Перебування за межами домівки: від 1970-х років коефіцієнт досяжності респондентів знизився почасти тому, що більше людей не перебували вдома (Том Сміт, National Opinion Research Center, особиста розмова 30 січня 2008 року). Поїздки на роботу і з роботи додому: United States Bureau of the Census, “Most of Us Still Drive to Work – Alone”, http://www.census.gov/Press-release/www/releases/archives/american_community_survey_acs/010230.html. Торгові центри: наскільки приватними чи публічними є торгові центри – це справа ґрунтовних дискусій, див. L. Cohen, A Consumer’s Republic, ch. 6; див. також “Court Ruling on Protests Curbs Malls in California”, NYT, Dec. 25, 2007; “The Mall as Cocoon”, NYT, Apr. 21, 1992 («відчуття тепла й безпеки»). Цифри щодо закритих житлових комплексів: Sanchez et al., “Security”; El Nasser, “Gated Communities More Popular”, USA Today, Dec. 12, 2006; Palen, The Urban World, 129–130. Про закриті житлові комплекси загалом: Blakey and Snyder, Fortress America; Romig, “The Upper Sonoran Lifestyle”. Прив’язаність американців до домівки: 2003 року понад 80 відсотків опитаних американців назвали хатню діяльність серед своїх трьох головних варіантів проведення вільного часу, а серед західних європейців так відповіли 66 відсотків (Mary Kissel, “Leisure Pursuits Differ by Country”, Wall Street Journal, Jul. 22, 2003). Коконінг: “Life Style in the ’90s, According to Popcorn”, LAT, Jan. 16, 1987; “The Essence of Cocooning”, LAT, Aug. 7, 1987 («затишне, досконале середовище»); “Currents: Victorian Parlors Re-enacted”, NYT, Sept. 8, 1988; “The End of Nesting”, Wall Street Journal, May 16, 2003.

41. Наукові праці, присвячені проблемі життя в натовпі, належать до царини соціальної психології міського життя. Серед таких класичних праць можна згадати Simmel, “The Stranger”; R. Park, “The City”; Wirth, “Urbanism”; Gans, “Urbanism”. Огляд цих праць див. у C. Fischer, The Urban Experience.

42. Valelly, “Vanishing Voters”; Putnam, “The Strange Disappearance”; “Study Says TV’s Blare Obscures Community”, LAT, Jun. 25, 1998; Robin Toner, “Consultants Ponder Coming Elections”, NYT, Jul. 10, 1990.

43. Американський локалізм: Logan and Molotch, Urban Fortunes, ch. 5; Monkkonen, America Becomes Urban. Регулювання ринку: Sheridan, “The Domestic Economy”; Rothenberg, From Market-Places to a Market Economy; Nash, The Urban Crucible. Допомога бідним: Trattner, From Poor Law to Welfare State, ch. 2; D. Jones, “The Strolling Poor”. Регулювання приватного життя: див. розділ 4 цієї книжки. «Більшість американців»: Shain, The Myth of American Individualism, 50. Локалізм за колоніальної доби: Breen, “Persistent Localism”; Nobles, “Breaking”. Як свідчать опитування, американці загалом віддають перевагу владі штату й передусім місцевій владі, а не федеральному уряду (див., наприклад, Kaiser Family Foundation, “Attitudes toward Government”).

44. Низька явка виборців: Butler, Becoming America, ch. 3; Schudson, The Good Citizen; Greene, “Social and Cultural Capital”. Кейс-стадіз: Lockridge, A New England Town; Gross, The Minutemen; Innes, Labor in a New Land. Шанобливе ставлення виборців: див. також Greene, “Society, Ideology, and Politics”; Robertson, “Voting Rites”. Підрахунок свідчить, що середня явка на виборах до легіслатури в середині XVIII століття становила значно менше 50 відсотків, однак час від часу зростала до 60 відсотків (Butler, Becoming America, 97–98; Kolp, “The Dynamics”; Nash, “The Transformation”; Beeman, “Deference” [також тут ідеться про Вашинґтона, 417–418]). Явка виборців серед відносно привілейованого населення (чоловіків, білих, віком від 25 років, власників житла) під час президентських виборів у 1996–2004 роках становила приблизно 70 відсотків чи більше (мій аналіз опитувань GSS, який не враховує інших категорій виборців задля вищого показника). Популярний виклад історії голосування на виборах: Jill Lepore, “Rock, Paper, Scissors: How We Used to Vote”, The New Yorker, Oct. 13, 2008. Дії натовпу на виборах: B. C. Smith, “Beyond the Vote” (чиновник у коптильні), а також Nash, “The Transformation”; Beeman, “Deference”.

45. Див. попередню примітку, а також Nash, The Urban Crucible; McDonnell, “Popular Mobilization”; Morris, “Social Change”; Zuckerman, “Tocqueville, Turner, and Turds”; Conroy, In Public Houses; J. Block, A Nation of Agents, ch. 7 (Джон Адамз, 269); Appleby, Inheriting the Revolution, ch. 5; Shalhope, “Individualism”; Hemphill, “The Middle Class Rising”.

46. Паростки демократії: див. розділ 4, підрозділ «Більша революція»; Zuckerman, “Tocqueville, Turner, and Turds”; Pasley, “The Cheese”; Robertson, “Voting Rites”; Schudson, Good Citizen, 91ff; Wiebe, Self-Rule; Ryan, Civic Wars; Foner, Story of American Freedom, ch. 1; Ellis, “The Market Revolution”; Morris, “Social Change”; Newman, “One Nation”; Varon, “Tippecanoe”. Ідеологія: порівняйте Wood, “Republicanism” із Wilentz, “Jacksonian Democracy”. Риторика: Cmiel, Democratic Eloquence. Д. Гау у What Hath God Wrought (ch. 6) наголошує на транспорті й зв’язку; див. також R. Brown, Knowledge is Power; Henkin, The Postal Age; Sellers, The Market Revolution.

47. Див. зазначені в попередній примітці праці таких учених, як Фонер, Шадсон і Віб. Громадські збори: Ryan, Civic Wars, ch. 3. Недільна доставка пошти: John, “Taking Sabbatarianism”. Джексон і Кентакі: Simmons, Star-Spangled Eden, 40, 10. Fisher, A Philadelphia Perspective, 24–25. Quackenbush and Sylvester, “Letter of Jacob Schramm”, 279. Індіана: Carter et al., Historical Statistics of the United States, table Eb77.

48. Статистичні дані: Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Eb114–122. Formisano, “Deferential-Participant Politics”; Ratcliffe, “Voter Turnout”.

49. Альтшулер і Блумін піддають сумніву поширений образ доби перед Громадянською війною як вельми політизованої у “Where Is the Real America?”; “Limits”; Rude Republic. Щодо критики див. коментар після їхньої статті “Limits” (Journal of American History 84, Dec. 1997, pp. 886–909); Becker, “Involved Disengagements”; Neely, The Boundaries of American Political Culture in the Civil War Era. Стосовно корисливості див. також Schudson, The Good Citizen. Більше про підлещування до виборців див. далі в підрозділі «Апогей народної політики».

50. Див. Altschuler and Blumin, Rude Republic, ch. 5; Ryan, Civic Wars; Skocpol, “How Americans Became Civic”; Kemp, “Community”; Althschuler and Saltzgaber, “The Limits of Responsibility”. Кіґен у A History of Warfare зазначає, що мобілізація під час Громадянської війни втілювала «приблизно максимум того, що суспільство могло витримати, продовжуючи функціонувати на нормальному рівні ефективності» (355); крім цього, кількість убитих і поранених була на безпрецедентному рівні.

51. Витрати: Holcombe and Lacombe, “The Growth”; Heer, “Taxation”; L. White, “Public Administration”. Міські проєкти: див., наприклад, Monk­konen, America Becomes Urban. Конфлікти через діяльність органів влади: Ravitch, The Great School Wars; Gjerde, The Minds of the West, ch. 10; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Brown and Warner, “Immigrants”; Oestreicher, “Urban Working-Class Political Behavior”; McCormick, “The Party Period”. Явка виборців: Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Eb114–122. Вибори до Конгресу відбуваються й у роки, коли проводяться президентські вибори, й у роки, коли такі вибори не проводяться. «Усі, хто мали право голосу»: Kornbluh, Why America Stopped Voting, xii.

52. Учені, що доводять серйозність участі у виборах у ХІХ столітті: Wiebe, Self-Rule; Ryan, Civic Wars; Kornbluh, Why America Stopped Voting; Burnham, “Triumphs”; Beckert, “Involved Disengagement?”. Скептично налаштовані вчені: Altschuler and Blumin, Rude Republic; Schudson, The Good Citizen; McCormick, “The Party Period”; Fredman, “The Introduction” (Маккук, 206); Argersinger, “New Perspectives”. Клеппнер у книжках Who Voted? і Continuity and Change in Electoral Politics тлумачить виборчий ентузіазм як щирий, проте вважає його різновидом «політичного конфесіоналізму», пов’язаного з етнічною і релігійною належністю (Who Voted?, 47).

53. Див. загальні праці з попередньої примітки, як-от книжки Клеппнера й Корнблу, а також Hoffman, Local Attachments, ch. 7.

54. Heckelman, “The Effect”; idem, “Revisiting”; Mayfield, “Voting Fraud”; Argersinger, “New Perspectives”. Експеримент: Addonizio et al., “Putting the Party Back”. Студент коледжу, що продавав свій голос: Christina Capecchi, “College Student’s Offer of a Vote for Sale Draws Unwanted Attention”, NYT, Jul. 5, 2008.

55. McCormick, “Life”; Formasino, “The Party Period” (with comment by Holt, “The Primacy”); Jenkins et al., “Constituency Cleavages”.

56. Wiebe, The Search for Order, а також Self-Rule («ізольовані спільноти»); McCormick, “Public Life”; Brinkley, “Prosperity, Depression, and War”; Sussman, Culture as History; Galambos, “Technology, Political Economy, and Professionalization”.

57. Явка на виборах за межами південних штатів у роки, коли не проводилися президентські вибори, мабуть, найліпше свідчить про зацікавлення політикою. У 1878–1894 роках середня явка на виборах становила 71 відсоток, у 1900–1914 роках – 62, а в 1918–1930 роках – 43 відсотки (Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Eb114–122). Статті в газеті Los Angeles Times: “Our Apathetic Voters”, Aug. 2, 1924; Fredric J. Haskin, “Minority Rules United States”, Dec. 10, 1924; “Drive Begun to Get Out Vote”, Jul. 2, 1926. Ґідлоу в “Delegitimizing Democracy” детально розповідає про кампанію за збільшення явки виборців у 1920-х роках та її ідеологію. Див. також праці про зменшення явки виборців, зазначені в примітці 52.

58. Lynd and Lynd, Middletown, ch. 24 (цитата, 416).

59. За винятком 1942-го й 1946 року, явка на виборах від 1934-го й до 1970-го за межами південних штатів у роки, коли не проводилися президентські вибори, перевищувала 50 відсотків уперше за попередні 20 років; від 1974-го й до щонайменше 2006-го така явка знизилась і не наближалася до згаданого показника. Щодо загального огляду див. D. Kennedy, Freedom from Fear. Голосування на виборах: Kleppner, Who Voted?, ch. 5 («сучий син», 83); Oestreicher, “Urban Working-Class Political Behavior”; Gamm, The Making of New Deal Democrats. Політичні машини: Stave, “The New Deal”. G.I. Bill: Mettler, “Bringing”.

60. Putnam, Bowling Alone; M. Franklin et al., “Generational Basis”; W. Lyons and Alexander, “A Tale”. R. E. Lane, “The Politics of Consensus”; idem, “The Decline of Politics”; порівняйте з R. E. Lane, The Loss of Happiness in Market Democracies, ch. 11. Дані явки на виборах: McDonald and Popkin, “The Myth”; Michael P. McDonald, United States Elections Project, http://www.electproject.org/national-1789-present (accessed May 27, 2022).

61. Kleppner, Who Voted?, ch. 6; Putnam, Bowling Alone; Brady et al., “Who Bowls”; Schudson, The Good Citizen; Dalton, Citizen Politics in Western Democracies; Gray and Caul, “Declining Voter”; Caren, “Big City?”; Fitzgerald, “Greater Convenience”; Gronke et al., “Convenience Voting”; Blais, “What Affects Voter Turnout?” (явка на виборах серед молоді 18–20 років). Скасування в південних штатах такої огидної тактики дискримінації, як перевірка грамотності й податок за голосування на виборах, поза сумнівом, підвищили там явку виборців. До 1960 року рівень явки на виборах за межами південних штатів підвищився після спаду в 1920-х. Після 1960-х на кількох виборах, що відбувалися в роки, коли не проводилися президентські вибори, офіційний рівень явки за межами південних штатів становив дещо менше, ніж 40 відсотків (Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Eb114–122), однак ця цифра необ’єктивна, бо до знаменника додали виборців, які не мають права голосу (переважно негромадян і кримінальних злочинців). Правильний підрахунок розташовує рівень явки після 1970-го в роки, коли не проводилися президентські вибори, у межах від низу до середини 40-відсоткового діапазону (McDonald and Popkin, “The Myth”).

62. Верба та інші у Voice and Equality (table 3.6) стверджують, що між 1967-м і 1987 роком політична діяльність, не пов’язана з виборами, як-от лобіювання, зросла, однак пізніші дані свідчать, що в середині 1990-х спостерігався невеликий спад такої діяльності (Putnam, Bowling Alone, ch. 2). Дані American National Election Studies (ANES) демонструють, що така діяльність, як лобіювання, щоб люди проголосували відповідним чином, а також використання наклейок на бамперах, упродовж середини 1970-х років ослабла, проте знову посилилася напередодні 2000-х (https://electionstudies.org/resources/anes-guide/; accessed May 27, 2022). Зниження коефіцієнта досяжності респондентів у опитуваннях ANES порушує питання, чи справді відбувалося відродження такої діяльності (Burden, “Voter Turnout”), однак цей патерн стосується лише виборів у роки, коли не проводилися президентські вибори, а це видається менш точним. Зацікавлення політикою: результати опитувань ANES свідчать, що в 1990–2000-х роках це зацікавлення могло відродитися (https://electionstudies.org/resources/anes-guide/; accessed May 27, 2022); див. також Higher Education Research Institute, “Most of the Nation’s”; idem, “The American Freshman”; Dalton, Citizen Politics, 22–24; Putnam, Bowling Alone, 35–36; Zukin et al., A New Engagement?, 82ff. Знання: N. Glenn, “Television Watching”; Delli Carpini and Keeter, “Stability and Change”; Jennings, “Political Knowledge”; T. Smith, “Changes in the Generation Gap”. Черчилль: J. Carroll, “Teens’ Knowledge”. Освіта: зростання рівня освіти мусило підвищити явку на виборах, однак Тенн у “An Alternative Measure” виявив, що впливає відносна освіта.

63. Gentzkow, “Television”. Інші способи: Zukin et al., A New Engagement?; Crenson and Ginsberg, Downsizing Democracy; Schudson, The Good Citizen; Wuthnow, Acts of Compassion; idem, Loose Connections. Патнем у Bowling Alone особливо розглядає відмінність між соціальними зв’язками «єднання» (bonding) і «налагодження мостів» (bridging). Тейшейра в The Disappearing American Voter (ch. 2) зазначає, що зменшення відвідування церков частково вплинуло на зниження явки виборців.

64. Історичне пояснення: Mansbridge, “Social”; Weaver et al., “The Polls”; Gilens, Why Americans Hate Welfare; Kleppner, Who Voted?; King, “The Polarization”; Teixeira, The Disappearing American Voter, ch. 2. Спад у явці на виборах в інших західних країнах: Gray and Caul, “Declining Voter Turnout”. Демобілізація: Rosenstone and Hansen, Mobilization, Participation, and Democracy in America; Crenson and Ginsberg, Downsizing Democracy; Valelly, “Vanishing Voters”.

65. Цифри стосовно довіри розраховано на підставі результатів опитувань ANES, http://sda.berkeley.edu/ (див. також https://electionstudies.org/resources/anes-guide/; accessed May 27, 2022). Дані опитувань Організації Ґеллапа стосовно довіри свідчать про її нижчий рівень, проте вони схожі з даними ANES до 2004 року, а тоді знижуються (база даних “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com/). Опитування щодо вбивства Джона Ф. Кеннеді: Gallup, The Gallup Poll: Public Opinion 2001, 95, a результати після 2001 року є в базі даних “Gallup Brain”. Огляд праць про недовіру до федерального уряду: Nye et al., Why People Don’t Trust Government (див. також висновки в цій книжці, написані Наєм і Зеліковим); Levi and Stoker, “Political Trust”; Wills, A Necessary Evil; Lipset and Schneider, The Confidence Gap. Конкретні дослідження: Dalton, “The Social Transformation”; Inglehart, “Postmaterialist Values”; Cantril and Cantril, Reading Mixed Signals; Pew Research Center, “Deconstructing Distrust”; Kaiser Family Foundation, “Why Don’t Americans Trust?”; Lipset, “Malaise and Resiliency”; Putnam, Bowling Alone, ch. 2; King, “The Polarization”; Hetherington, “The Effect of Political Trust”; Weakliem and Borch, “Alienation”; Karp, “Explaining Public Support”; Brooks and Cheng, “Declining”; Rosenzweig and Thelen, The Presence of the Past, esp. 132–133; Cook and Gronke, “The Skeptical American”. Нещодавні дослідження стверджують, що гетерогенність послаблює таку довіру (Costa and Kahn, “Civic Engagement”; Putnam, “E Pluribus Unum”).

66. Довіра до місцевої влади: Gallup, The Gallup Poll: Public Opinion 2003, 354–355; idem, “Trust in Government”, https://news.gallup.com/poll/5392/Trust-Government.aspx; accessed May 27, 2022 (також довіра до дій федерального уряду в міжнародних і внутрішніх справах істотно не знизилася); Pew Research Center, “Federal Government’s”; Jennings, “Political Trust”. Терористичні атаки 11 вересня: див. Gallup poll, “Trust in Government”. Немає кореляції: Hetherington, “The Political Relevance”; Zukin et al., A New Engagement?, 106. Під час одного опитування респонденти пояснили свою недовіру насамперед нечесністю політиків і неефективністю федерального уряду, а не будь-якими іншими причинами (Kaiser Family Foundation, “Attitudes toward Government”, q. 46).

67. Немовля: Jodi Wilgoren, “Toddler Reported Abducted in Bus Terminal”, NYT, Dec. 27, 2001; John W. Fountain, “Girl Abducted at Bus Station Is Found in West Virginia”, NYT, Dec. 28, 2001.

68. Огляд: T. Smith, “Factors Relating to Misanthropy”; Uslaner, The Moral Foundations of Trust; Putnam, Bowling Alone, ch. 8; Nannestad, “What Have We Learned?”; Jennings and Stoker, “Social Trust”; Hardin, “Solving the Problem”; Stolle and Hooghe, “Review Article”. Скорочені версії цього запитання з’явилися ще 1942 року, однак перше помітне його вживання міститься в M. Rosenberg, “Misanthropy”; Rotter, “A New Scale”; idem, “Generalized Expectancies”. Під час перших опитувань до респондентів зверталися лише з першою частиною цього запитання («На вашу думку») і вимагали відповіді «так» або «ні» (Erskine, “The Polls”; T. Smith, “Factors Relating to Misanthropy”). Від 1940-х і до приблизно 1960 року частка відповіді «так» зросла. Найдовші серії цього опитування належать ANES (від 1964 року й далі) і GSS (від 1972 року й далі), і результати обох серій наявні онлайн (див., наприклад, http://sda.berkeley.edu/), а також про них розповідали в багатьох джерелах. Дані після 1960-х запозичено в ANES. (N.B., результати ANES демонструють зростання до 47 відсотків у 2000–2004 роках, однак це почасти було наслідком випадкових телефонних інтерв’ю [Артур Лупія, Institute for Social Research, особиста розмова 18 березня 2008 року]. 45 відсотків – влучніший показник, якщо використовувати стійкий метод.) Результати опитувань GSS більше засвідчують тенденцію до рівномірного зниження: у 1970-х роках частка відповідей, що виражали довіру, становила 43 відсотки, 1990-х – 36 відсотків, а в 2006–2008 роках – 33 відсотки (інтерв’ю англійською задля порівнюваності). Цей спад значною мірою зумовлений ефектом когорти, а не ефектом періоду (R. Robinson and Jackson, “Is Trust?”; мій аналіз). Щорічні опитування старшокласників також свідчать про постійне зниження (T. Smith, “Factors Relating to Misanthropy”; Rahn and Transue, “Social Trust”). Частка американських респондентів, які народилися після 1950 року й під час опитувань між 1982-м і 1999-м давали відповіді, що виражали довіру, була на 14 пунктів меншою порівняно з респондентами такого ж віку, які народилися в 1930-х. У жодній іншій країні така відмінність не була настільки значною, і в багатьох країнах, особливо в Північній Європі, пізніші покоління довіряли більше (мій аналіз 11 великих країн, де проводилось опитування World Values Survey, http://www.worldvaluessurvey.org, accessed Mar. 19, 2008; див. також Nannestad, “What Have We Learned?”, 421–422; Stolle and Hooghe, “Review Article”, 158).

69. Під час одного опитування, яке дозволило погоджуватися з обома частинами запитання, понад три п’ятих респондентів погодилися з обома позиціями (Wuthnow, “Trust”, 163; див. також про експеримент GSS, проведений 1983 року, що про нього йдеться в T. Smith, “Factors Relating to Misanthropy”). Інші вчені виявили, що американські студенти водночас і більше довіряють, і обережніші порівняно з японськими студентами. Дослідники тлумачили це як прояв у американців тривоги щодо злочинності (A. Miller and Mitamura, “Are Surveys?”). Ще одні вчені дізналися, що студенти Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі обережніші порівняно зі студентами Університету Бріґема Янґа (Dekker, “Generalised”). Люди, які відповідають, наполягаючи на довірі, необов’язково більше довіряють іншим на практиці, проте вважають себе такими, яким можна довіряти (Rotter, “Generalized Expectancies”; idem, “Interpersonal Trust”; Glaeser et al., “Measuring Trust”). Це запитання насправді може перевіряти, як респонденти воліють презентувати себе. Про швидкість (чи її нестачу) зміни особистості йтиметься в розділі 6.

70. Менш чесні американці: Putnam, Bowling Alone, ch. 8; Rahn and Transue, “Social Trust”. Усланер у Moral Foundations (ch. 6) стверджує, що зростання нерівності значною мірою пояснює спад у відповідях щодо довіри (див. також Uslaner and Brown, “Inequality, Trust”). Зростання злочинності: результати серії опитувань ANES щодо довіри корелюють (коефіцієнт кореляції становить –0,64) з рівнем убивств із затримкою в чотири роки (мій аналіз; див. також C. Fischer, “The Public and Private Worlds”). Зростання розмаїття: Costa and Kahn, “Civic Engagement”; idem, “Understanding the American Decline”; Putnam, “E Pluribus Unum”; Alesina and La Ferrara, “Who Trusts Others?; Stolle et al., “When Does Diversity?”. Усланер у “Does Diversity?” не погоджується з цим. Зміна значення: відповіді на запитання про довіру залежать від попередніх запитань (T. Smith, “Factors Relating to Misanthropy”), і фахівці з опитувань знають, що значення слів змінюються з плином часу. Надали завеликого значення: політолог і експерт із довіри Расселл Гардін дійшов висновку, що вчені майже нічого не дізналися з усього цього дослідження (цитовано за Nannestad, “What Have We Learned?”, 431).

71. “Adventure of a Confidence Man”, New-York Daily Times, Oct. 21, 1852. Стосовно припущення, що особиста недовіра віддзеркалює відхід із публічних просторів: американські респонденти в 1950–1960-х роках, які найбільше довіряли, були підлітками в проміжку між 1910-м і 1930 роком, цебто в роки значної публічної активності; респонденти, які найменше довіряли в 1990-х, були підлітками приблизно в 1950-х, цебто в роки менш публічного життя.

72. R. E. Lane, The Loss of Happiness, 250. Тривога щодо відходу з публічних просторів міститься в Jane Jacobs, The Death and Life of Great American Cities; Putnam, Bowling Alone (див. його розмежування зв’язків «єднання» й «налагодження мостів»); Wuthnow, Loose Connections; Jackson, Crabgrass Frontier, 280–282. Вуличні битви: див. розділ 2; Ryan, Civic Wars. Толерантність: чимало соціологічних праць свідчать про зростання вербальної толерантності, а також толерантності в поведінці (див. огляд у Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 3, 8).

1. Chandler, The Elements of Character, 8; про подарунок згадується у Fleischner, Mrs. Lincoln and Mrs. Keckly, 173; Guelzo, Abraham Lincoln, 105. Програма навчання: Adaptive Learning Systems, http://www.adaptivlearning.com/main_windows.htm (accessed Feb. 2, 2007). Позитивна психологія: http://www.ppc.sas.upenn.edu/index.html (accessed Feb. 2, 2007).

2. Див. збірку статей Inventing the Psychological (edited by Pfister and Schnog); Reddy, “Against Constructionism”; Gergen, “History and Psychology”; Stearns and Stearns, “Emotionology”; Morawski, “Educating the Emotions”; Zuckerman, “The Fabrication of Identity”; Veroff et al., The Inner American. Неврастенія могла відродитись як синдром хронічної втоми: Abbey and Garfinkel, “Neurasthenia”; Schäfer, “On the History”; див. також Barke et al., “Nervous Breakdown”. Вивчення психології: наприклад, у 1995–1996 роках понад 400 тисяч студентів зареєструвалися на курсах із психології у вищих навчальних закладах (American Psychological Association, http://research/apa.org/gen6.html; accessed Mar. 22, 2000); а в середині 2000-х понад 80 тисяч студентів щороку отримували ступінь бакалавра з психології (National Center for Education Statistics, table 261, http://nces.ed.gov/programs/digest/d07/tables/dt07_261.asp?referrer=report; accessed May 27, 2022). Психологиня Джойс Бразерз у 1950–1960-х роках мала синдиковану програму з порадами на телебаченні; психолог Філ Макґро з 2002 року мав свою програму на телебаченні. Персонаж, якого грає Вуді Аллен: стрічка «Енні Голл» (Annie Hall), режисер Вуді Аллен, 1977.

3. Curti, Human Nature in American Thought; Pfister, “On Conceptualizing”. Див. також збірки статей An Emotional History of the United States (edited by Stearns and Lewis); Inventing the Psychological (edited by Pfister and Schnog).

4. Кроскультурна психологія: Markus and Kitayama, “Culture and the Self”; idem, “Culture, Self”; Shweder and Bourne, “Does the Concept?”; Iyengar and Lepper, “Choice”; Mezulis et al., “Is There a Universal?”, а також Geertz, Local Knowledge, 59. Тривога: Giddens, Modernity and Self-Identity.

5. Звичайні люди: Генсен у A Very Social Time з користю використала колекцію щоденників пересічних американців. Собел у Teach Me Dreams звертається до історій життя, що їх новонавернені члени сект у ХІХ столітті записували на честь свого «нового народження». Бйорклунд у Interpreting the Self послуговується широким набором автобіографій. Усні історії, що їх фіксували інтерв’юери з Works Progress Administration упродовж Великої депресії, наявні онлайн (https://www.loc.gov/collections/federal-writers-project/; accessed May 27, 2022). Лорд Честерфілд: див., наприклад, Hemphill, “Class, Gender”. Мерсі Отіс Воррен: Hayes, “Mercy Otis Warren”, 620. Психічні норми: 1985 року Пітер і Керол Стернз у “Emotionology” закликали досліджувати культурні норми для емоцій, а не гнатися за емоціями, що їх відчувають люди. Ґерґен у “History and Psychology” доводить: усе, що можуть досліджувати історики, – це лише «дискурс» емоцій.

6. М. Скотт Пек: The Road Less Traveled (несвідоме, 281; самоаналіз, 51). Обсяг збуту Пекової книжки: некролог Скотта Пека, написаний Адамом Бернстайном і опублікований у San Francisco Chronicle, Nov. 28, 2005. Напади фундаменталістів на Пека: Charles Leerhsen, “Peck’s Path to Inner Peace”, Newsweek, Nov. 18, 1985, 79. Рік Воррен: Warren, The Purpose Driven Life («річ не в тобі», 17; «догоджати Богові», 69; «головна Божа мета», 173). Обсяг збуту Ворренової книжки: Ann Rodgers, “ ‘Purpose-Driven’ Life Author to Speak Here Friday”, Pittsburgh Post-Gazette, Nov. 9, 2005. Журналіст Мелком Ґледвелл теж звернув увагу на зв’язок між цими двома книжками, додавши: «жанр самодопомоги… фундаментально зосереджений на внутрішньому» (“The Cellular Church”, The New Yorker, Sept. 12, 2005, https://www.newyorker.com/magazine/2005/09/12/the-cellular-church; accessed May 27, 2022). Див. також McGee, Self-Help, Inc.

7. Фуко та інші в Technologies of the Self розглядають відомі випадки самовдосконалення; див. також Elias, The Civilizing Process. П. Ваґнер у “Self” підсумовує підходи до «я» в соціології. Американці колоніальної доби й доби перед Громадянською війною: D. Howe, Making the American Self; Hoffman et al., Through a Glass Darkly. B. Franklin, Autobiography, ch. 9. Учені зазвичай послуговуються терміном «формування свого “я”» (self-fashioning), який приписують літературознавцеві Стівену Ґрінблатту, щоб охарактеризувати зусилля, яких докладають люди задля конформізму (див., наприклад, Локріджеву статтю “Colonial Self-Fashioning”, присвячену вірджинським джентрі, які силкувалися відповідати культурі Лондона). Я маю намір охопити ширший діапазон роботи над собою, до якого належить, зокрема, і розвиток контркультурних схильностей. Чимало істориків засвоїли розрізнення характеру й особистості, винайдене Ворреном Сассменом (у “ ‘Personality’ ”). Я не вірю в історичну реальність цього розрізнення (див. Eustace, Passion is the Gale, 67), тому цими термінами послуговуюсь як взаємозамінними.

8. Джордж Вашинґтон: “George Washington’s Rules of Civility”, Colonial Williamsburg, http://www.history.org/Almanack/life/manners/rules2.cfm (accessed Jun. 23, 2005); “Washington’s School Exercises”, Papers of George Washington, http://gwpapers.virginia.edu/documents/civility/ (accessed Jun. 23, 2005). Щоденники й самовдосконалення за колоніальної доби: Sobel, Teach Me Dreams (Елайза Лукас Пінкні, 17–18; есеї євангелістів, ch. 1); idem, “The Revolution”; C. Kelly, “Well Bred”; Augst, The Clerk’s Tale, ch. 1; Lockridge, “Colonial Self-Fashioning”; Isaac, “Stories”. Р. Браун у Knowledge is Power (6) зазначає, що лише один щоденник зі ста в архівах, мабуть, не поверховий.

9. Chandler, The Elements of Character, 13. Оґст у The Clerk’s Tale (ch. 1) розповідає про те, як люди писали щоденники в епоху перед Громадянською війною. Разерфорд Б. Гейз: M. Wood and Zurcher, The Development of a Postmodern Self, 72. Книжки з порадами: Hemphill, Bowing to Necessities; idem, “The Middle Class”; idem, “Class, Gender”; Schlesinger, Learning How to Behave; Kasson, Rudeness and Civility; Bushman, The Refinement of America; Augst, The Clerk’s Tale («будь-ким, ким ти вирішиш», 57). Галттунен у Confidence Men (28) приписує цей вислів реформатору освіти Вільяму Е. Олкотту. Поради щодо виховання дітей: Hessinger, “Problems”; Rodgers, “Socializing Middle-Class Children”; Ryan, Cradle of the Middle Class; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 3; Mintz, Huck’s Raft, ch. 4; Stearns and Stearns, Anger; J. Lewis, “Mother Love” (про «моральні звички» йшлося в Mother’s Magazine, 212). Притаманна ХІХ століттю ідеологія вдосконалення характеру: D. Howe, Making the American Self. Лідія Чайлд: вислів із The Mother’s Book цитовано за D. Davis, Antebellum American Culture, 23–24.

10. Самовдосконалення: Blumin, The Emergence of the Middle Class; R. Brown, Knowledge is Power; Bushman, The Refinement of America; C. Kelly, “ ‘Well-Bred Country People’ ”. Оґст у The Clerk’s Tale (ch. 2) наголошує на тому, що це культура вимагала від людей звіту в листах і щоденниках. Роль євангелістів: Hatch, The Democratization of American Christianity; Ryan, The Cradle of the Middle Class; Johnson, Shopkeepers’ Millennium; Sobel, Teach Me Dreams; D. Howe, “Protestantism, Voluntarism, and Personal Identity”; Appleby, Inheriting the Revolution, ch. 6; Noll, “The American Revolution”; Finke and Stark, The Churching of America; Lindman, “Wise Virgins”; Blackwell, “Surrogate Ministers” (Браттлборо).

11. Раєн у Cradle of the Middle Class і П. Джонсон у Shopkeepers’ Millennium наголошують на економічній винагороді. Д. Гау в Making the American Self і Гаскелл у “Capitalism” демонструють інший підхід. Долі в Class & Community (32ff) розповідає про бізнесмена на ім’я Бенджамін Франклін (!) Ньюголл, який є прикладом типової особистості заповзятливого підприємця. «Так виховувати дітей»: див. примітку 55 до розділу 4, де йшлося про пораду 1816 року.

12. Книжки з порадами: Hemphill, Bowing to Necessities, 131ff; Bushman, The Refinement of America (про намагання піднятися щаб­лями соціальної ієрархії та про прагнення реформаторів, 420ff). Channing, Self-Culture. Нові організації: див., наприклад, Boyer, Urban Masses and Moral Order. Школи: Ravitch, The Great School Wars; Bodnar, The Transplanted, ch. 7; Mintz, Huck’s Raft, ch. 4; Lassonde, “Learning”.

13. Головна праця про щирість в епоху перед Громадянською війною – це Halttunen, Confidence Men; див. також Wood, “Conspiracy”, 412ff. Популярність Честерфілда: R. Brown, Knowledge is Power, 348n7; Halttunen, Confidence Men, 94ff. Наприклад, Честерфілд пише: «Люди… більше керуються видимістю, ніж реальністю. <…> Мало хто володіє достатньою проникливістю… щоб аналізувати те, що приховано за зовнішнім виглядом; вони формують свої думки на підставі поверхні й не занурюються глибше» (Chesterfield, Letters to His Son, letter CXLI). Скандали: про злочини священника розповідає Pilarczyk, “The Terrible Haystack Murder”; найвідоміший випадок – скандал з адюльтером, що його вчинив у 1870-х роках преподобний Генрі Ворд Бічер. Сара Коннелл: Blauvelt, “The Work”, 578. Листи: Lystra, Searching the Heart.

14. P. Stearns, The Battleground of Desire, ch. 6 (та інші Стернзові праці); Dumneil, Modern Temper, 146–147; Wouters, “Etiquette Books”, part one; idem, “Etiquette Books”, part two; Heinze, “Schizophrenia Americana”; Curti, “The Changing Concept’ ”; Sussman, Culture as History; J. Morawska, “Educating the Emotions”; Pfister and Schnog, Inventing the Psychological; McGee, Self-Help, Inc. (опитування 1988 року). Alfred Kazin, “The Freudian Revolution Analyzed”, NYT Sunday Magazine, May 6, 1956, 22. Психологи, психіатри й інші: United States Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, Occupational employment and Wage Statistics, https://www.bls.gov/oes/tables.htm (accessed May 27, 2022). Американці дедалі частіше тлумачили проблеми під кутом психології: Veroff et al., The Inner American, ch. 3; Pescosolido et al., “Americans’ Views”; Phelan et al., “Public Conceptions”. Психотерапевтичний етос: Lears, “From Salvation”; Weiss, American Myth of Success, ch. 7; Wuthnow, Sharing the Journey.

15. Turner, “The Real Self”; Bjorklund, Interpreting the Self; M. Wood and Zurcher, The Development of a Postmodern Self; Thomson, In Conflict No Longer; Lears, “From Salvation”; Benton “Self and Society”; Arditi, “Etiquette Books”. D. Bell, The Cultural Contradictions of Capitalism, 19. Див. також Wouters, “Etiquette Books”, part one; Lears, No Place of Grace; Benton, “Self and Society”; Babbitt and Burbach, “A Comparison”; Thomson, “The Transformation”; Veroff et al., The Inner American, ch. 3.

16. П. Стернз у “Girls, Boys, and Emotions” повідомляє, що на початку ХХ століття відбувся нетривалий спад у книжках із порадами, а тоді настало їхнє відродження. Макґі в Self-Help, Inc. (11) стверджує, що між 1972-м і 2000 роком кількість книжок із самодопомоги подвоїлася. Сором’язливість: McDaniel, Shrinking Violets and Caspar Milquetoasts. Посібники з сексу існували задовго до ХХ століття, проте вони призначались одруженим парам і були не такими відвертими. Бенджамін Спок: наприклад, Ґрейбнер у “The Unstable World” зазначає, що Спок наполягав, що «дисципліна має бути інтерналізована. Вихована належним чином дитина, вважає Спок, сама хотітиме лягти спати у визначений час» (623). Чудова наукова праця про виховання дітей у середовищі сучасного середнього класу – Lareau, Unequal Childhoods.

17. Теорії множинного «я»: James, The Principles of Psychology, 293ff; Simmel, Conflict and the Web of Group Affiliations; Coser, In Defense of Modernity; Giddens, Modernity and Self-Identity; Gergen, The Saturated Self; Bjorklund, Interpreting the Self, ch. 6; Smith-Lovin, “The Strength of Weak Identities”. Психологічні дослідження того, чи страждають психічно люди (це майже завжди студенти), які стверджують, що вони інакші в різних ситуаціях, схоже, доходять висновку, що тут немає зв’язку. Думки Берда та інших у “On the Nature” видавались авторитетними станом на кінець 2006 року; див. також Donhaue et al., “The Divided Self”; Sheldon et al., “Trait Self”; Menagahan, “Role Changes”; Bigler et al., “The Divided Self”. Фейсбук: Riva Richmond, “On Networking Sites, Learning How Not to Share”, NYT, Jan. 29, 2009.

18. Sennett, The Fall of Public Man, 5, 8. Гіпотеза про нарцисизм: Battan, “The ‘New Narcissism’ ”; Giddens, Modernity and Self-Identity, ch. 5; Thomson, In Conflict No Longer, ch. 2; Crocker and Park, “The Costly Pursuit”. Твенґі та інші в “Egos Inflating” стверджують, що в жінок, які навчалися в коледжах і університетах, після 1970-х років нарцисизм посилився, однак див. Trzesniewski et al., “Is ‘Generation Me’?”. Люди, зациклені на своїх вадах, справді потерпають від певної депресії і тривоги (Mor and Winquist, “Self-Focused”). Шейлаїзм: Bellah et al., Habits of the Heart, 221.

19. Збільшення періоду раннього дорослого віку: Furstenberg et al., “Growing Up”; Settersten et al., On the Frontier; Arnett, “Learning”. Дензіґер і Рауз у “The Price” виснували, що відкладення взяття шлюбу насправді не можна пояснити під економічним кутом зору, і стверджують, що тут задіяно культурний вимір.

20. Культура і мислення: Lehman et al., “Psychology and Culture”, 695–700; Nisbett et al., “Culture and Systems of Thought”; Al-Zahrani and Kaplowitz, “Attributional Biases” (мешканці Саудівської Аравії). Див. також Nisbett, The Geography of Thought.

21. У праці «Спільнота і суспільство» Тенніс ілюструє цей класичний аргумент, стверджуючи, що «раціональна воля» замінила «природну волю» (колективну, давню, необдуману дію). Додайте до цього думки Вебера, Зіммеля, а також Дюркгайма. «Раціональність» можна визначити кількома способами; моє визначення нагадує те, що Свідлер у “The Concept of Rationality” називає «раціоналізмом»: ефективне підбирання засобів для досягнення мети. Тубільці: див., наприклад, Root, Fountain of Privilege, 61–77. Застосування цього підходу до Америки: див., наприклад, R. Brown, “Modernization” (цитата, 533), a також Modernization. Інші приклади – це книжка Ґідденза The Consequences of Modernity, де він зосереджується на «рефлексійності», і твердження Козер у In Defense of Modernity, що модерність породжує складне мислення, а також праці Телкотта Парсонза.

22. Sellers, The Market Revolution – це головна праця (англієць, 153); див. також Henretta, “Families and Farms”; idem, “The ‘Market’ ”; Christopher Clark, “The Consequences”; Kulikoff, “The Transition”; Merrill, “Putting ‘Capitalism’ ”; Shain, The Myth of American Individualism. До скептиків належить Бендер, який у книжці Community and Social Change in America пише, що американцям колоніальної доби «не бракувало раціональності, піклування про ефективність або готовності важко працювати задля власної вигоди. Чого їм бракувало… то це автономного економічного інституту, який легітимізував і полегшив би прагнення економічної мети» (113). Див. також Appleby, “The Vexed Story of Capitalism”; Rothenberg, From Market-Places to a Market Economy; G. Wood, “The Enemy”; Nobles, “Breaking”; Innes, “Fulfilling”; Greene, Pursuits of Happiness; Feller, “The Market Revolution”. Lamoreaux, “Rethinking” – чудовий огляд.

23. «Калькуляційний егоїзм»: Sellers, The Market Revolution, 202. Практики фермерського господарювання: див. попередню примітку. Фермери продавали солдатам: Doerflinger, “Farmers”, 193–194. Щодо бухгалтерських книг також див. Breugel, “The Social Relations”; Mann, “Rationality”; Perkins, “The Consumer Frontier”.

24. Wermuth, “New York Farmers” («раціональна калькуляція», 182). Див. також Perkins, “The Consumer Frontier”. Ламоро в “Rethinking” порівнює тогочасних фермерів і торгівців. Колоністи орієнтувалися на ринок від самого початку: Bushman, “Markets and Composite Farms”, esp. 356ff; Edwards, “Men of Subsistence” («безпека понад усе», 310–311). Бухгалтерський облік: P. Cohen, A Calculating People. Комп’ютери: Peter Lewis, “The Executive Computer: A New Crop of Services Take Root”, NYT, Apr. 9, 1989.

25. Критика релігії на початку ХХ століття: C. Smith, The Secular Revolution. Критика релігії на початку ХХІ століття: George Johnson, “A Free-for-All on Science and Religion”, NYT, Nov. 21, 2006. Існує величезна кількість праць, присвячених «теорії секуляризації», згідно з якою модерні індивіди відмовилися від релігійної віри. Під секуляризацією можна мати на увазі кілька різних процесів: зокрема усунення релігійного змісту й священників із таких інституцій, як коледжі, університети або органи влади, зменшення належності до церков (див. обговорення цього в розділі 4) або ослаблення релігійної віри (див. Somerville, “Secular Society”). Ці збірки статей пропонують огляд: Bruce, Religion and Modernization; Stout and Hart, New Directions in American Religious History; C. Smith, The Secular Revolution. Див. також Swatos and Christiano, “Secularization Theory”; Chaves, “Secularization”; Warner, “Work in Progress”; Finke and Stark, The Churching of America. У 1990-х роках приблизно половина релігієзнавців вважала, що секуляризація є «домінантною» тенденцією на Заході (Stout and Taylor, “Studies of Religion”). Томас Джефферсон: The Jefferson Bible: The Life and Morals of Jesus of Nazareth. Jill Lepore, “The Founders’ Attitude Toward Religion”, New Yorker, Apr. 14, 2008, 71–74 – тут розповідається про деїзм деяких батьків-засновників; Ґрассо в “Deist Monster” пояснює деякі суперечки стосовно деїзму.

26. Butler, Awash in a Sea of Faith; Marty, Pilgrims in Their Own Land; Hatch, Democratization of American Christianity; Finke and Stark, The Churching of America. Вірджинія: Isaac, “Evangelical Revolt”, 353. Релігія і забобони: Butler, “Magic”; Godbeer, The Devil’s Dominion. Щоденники: Appleby, Inheriting the Revolution, ch. 6 (Геррієт Ньюелл і Сара Ґрімкі, 187); Gillespie, “ ‘The Clear Leadings’ ”; Bjorklund, Interpreting the Self, ch. 3.

27. Огляд думок і праць про релігійну віру американців: Sherkat and Ellison, “Recent Developments”; Swatos and Christiano, “Secularization Theory”; S. Bruce, Religion and Modernization. Опитування свідчать про дивовижну стабільність у відповідях щодо релігійної віри. Результати опитувань я брав із різних джерел: опитування щодо релігії «Люди і преса» Дослідницького центру П’ю (“Evenly Divided”, 65, опитування щодо Судного дня); Gallup and Castelli, The People’s Religion; регулярні опитування Організації Ґеллапа, див. особливо сторінку «Релігія» на сайті організації, https://news.gallup.com/poll/1690/Religion.aspx (accessed May 27, 2022); Kosmin and Keysar, “American Religious Identification Survey”; а також дані опитувань ANES, https://electionstudies.org/resources/anes-guide/ (accessed May 27, 2022). ­Наукові ­дослідження: Fischer and Hout, A Century of Difference, ch. 8; Greeley, Religious Change in America; Greeley and Hout, “Americans’ Increasing Belief”; Duncan, “Facile Reporting”; Chaves and Anderson, “Continuity and Change”; Caplow et al., Middletown Families. Бішоп у “Americans’ Belief” налаштований критично й доводить, що віра в особистого Бога занепала. Деякі дані свідчать про перехід у 1960-х від упевненості в існуванні Бога до певних сумнівів: 1964 року 77 відсотків респондентів стверджували, що не сумніваються в існуванні Бога, а 1981 року таких було вже 63 відсотки, однак після цього тенденція вирівнялася (в опитуваннях GSS у 2006–2008 роках 61 відсоток англомовних респондентів відповіли, що не сумніваються). Ретельне вивчення демонструє, що в 1960-х роках відбулося незначне посилення скептицизму, якому, мабуть, передувало незначне зростання релігійної віри в 1950-х.

Менкен: цитовано за http://www.positiveatheism.org/hist/quotes/mencken.htm (accessed Jun. 11, 2006). Еволюція: останнім часом американці, мабуть, почали ще скептичніше ставитися до еволюції (Miller et al., “Public Acceptance”; Plutzer and Berkman, “Trends”). Підозри невіруючих: Edgell et al., “Atheists As ‘Other’ ”. Духовний досвід, який змінив життя: T. Smith, “The National Spiritual Transformation Study”. Поверхове розуміння: Джордж Ґеллап-молодший у “Americans Celebrate Easter” писав, що американцям притаманне «кричуще незнання Біблії, головних доктрин і традицій своєї церкви». Євангелія: 1950 року 47 відсотків респондентів могли назвати одне Євангеліє з чотирьох; 1990 року – 50 відсотків (результати запозичено з бази даних Lexis-Nexis Academic, accession numbers 0150256 and 0159719; accessed Jun. 5, 2006). Див. також Gallup, Religion in America. Толерантність: див., наприклад, Pew Forum on Religion & Public Life, “Many Americans Say”. Продаж релігійних книжок: Linz, “A Religious Country”; Hart, “Changing Social Attitudes”. Редактор: Джон Вілсон, цитовано за Ron Charles, “Religious Book Sales Show a Miraculous Rise”, NYT, Apr. 9, 2004. «Покинуті»: “Left Behind”, Wikipedia, https://en.wikipedia.org/wiki/Left_Behind (accessed May 27, 2022).

28. У 1990-х роках 86 відсотків респондентів опитування GSS відповіли, що вони безсумнівно або ймовірно вірять у рай (65 відсотків – безсумнівно), а 73 відсотки повідомили, що вони безсумнівно або ймовірно вірять у пекло (52 відсотки – безсумнівно; запитання GSS «heaven» і «hell»). Історія американської релігії загалом свідчить про послаблення теми геєни огненної й засудження на вічні муки на користь теми люб­лячих обіймів Бога.

29. Окультизм за колоніальної доби: Butler, “Magic”; Godbeer, The Devil’s Dominion. Сучасна віра в надприродні явища: Newport, “Seven Out of Ten”; D. Moore, “Three of Four”; Baylor Institute, American Piety in the 21st Century, tables 19, 21; різні опитування щодо пов’язаних тем в архівах громадської думки Центру Ропера, http://www.ropercenter.uconn.edu/; Lexis-Nexus “Academic Universe”, http://web.lexis-nexis.com/universe.

30. Релігійна віра й раціональне мислення: по суті, немає зв’язку між тим, чи вірить американець у рай, і його ставленням до обіцянок науки (розраховано на підставі опитувань World Values Surveys, які проводилися між 1981-м і 2000 роком, http://www.worldvaluessurvey.org/services/index.html; accessed Nov. 15, 2006). Див. також Norris and Inglehart, Sacred and Secular, 67–68.

31. Огляд: Flynn, What is Intelligence?; Neisser et al., “Intelligence”; Neisser, The Rising Curve; Fischer et al., Inequality by Design. Щодо значного поліпшення результатів тестів на IQ в американців див. насамперед Flynn, “The Mean IQ”, a також “Massive IQ Gains”; Storpfer, Intelligence and Giftedness; Greenfield, “The Cultural Evolution”. Існує певна суперечка щодо того, що сталося зі знанням, читанням і вербальною здатністю в американців наприкінці ХХ століття. Див., наприклад, Wilson and Gove, “The Intercohort Decline”, і критику, опубліковану в квітневому випуску журналу American Sociological Review за 1999 рік; Caleb Crain, “Twilight of the Books”, The New Yorker, Dec. 24, 2007, https://www.newyorker.com/magazine/2007/12/24/twilight-of-the-books, accessed May 27, 2022; Yang and Land, “A Mixed Models Approach”. Остання стаття приписала когорті народжених у 1940-х – на початку 1950-х років найвищі результати в тестах на лексику, отримані під час опитувань GSS, проте представники тієї когорти були приблизно тими, хто і створив тести на лексику.

32. Пластичність мозку: див., наприклад, M. Wolf, Proust and the Squid; Donald McNeil, “In Raising the World’s I.Q., the Secret’s in the Salt”, NYT, Dec. 16, 2006; Crain, “Twilight of the Books” (див. попередню примітку). Освіта: United States Bureau of the Census, Statistical Abstract, 1999, tables 1425 and 1426; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 2; Fischer et al., Inequality by Design.

33. Опитування: Pew Research Center, “Views of a Changing World”, 107–108. Результати за відповідями американців на цю тему найвищі або майже найвищі в багатьох міжнародних опитуваннях. Огляд щодо відчуття контролю: Gecas, “The Social Psychology”; Ross and Mirowsky, “Social Structure”. Ця тенденція – що її також називають «внутрішнім локусом контролю», який відрізняється від «зовнішнього локусу контролю», або «безпорадності», «безпомічності», – виявилася однією з найстійкіших і найважливіших серед тих, що їх виявили психологи (Lefcourt, “Durability”).

34. Наполягання на самостійності: див., наприклад, Foner, The Story of American Freedom; F. Furstenberg, “Beyond Freedom”. Див. також G. Wood, “Religion”; Marty, Pilgrims in Their Own Land, esp. ch. 10; D. Howe, “Protestantism, Voluntarism, and Personal Identity”; Laurie, Working People of Philadelphia, ch. 2. Лаймен Бічер: D. Davis, Antebellum American Culture, 397. Автобіографії: Bjorklund, Interpreting the Self, ch. 4; R. Weiss, The American Myth of Success.

35. Джонсон-Генкс у “When the Future Decides” (і подальша дискусія в червневому випуску журналу Current Anthropology за 2005 рік) демонструє, як непередбачувані обставини зумовлюють фаталізм. Коефіцієнти народжуваності: R. Wells, Revolutions in Americans’ Lives; idem, Uncle Sam’s Family; Vinovskis, “American Families”; idem, Studies in Historical Demography; Hirschman, “Why Fertility Changes”; Juster and Vinovskis, “Changing Perspectives”; D. Smith, “ ‘Early’ Fertility Decline”; J. D. Hacker, “Economic, Demographic” (шлюб). Дослідження, що наголошують на відчутті контролю й суміжних питаннях: Klepp, “Revolutionary Bodies”; Guest and Tolnay, “Children’s Roles”; Parkerson and Parkerson, “ ‘Fewer Children’ ”; D. Smith, “ ‘The Number and Quality of Children’ ”; Gjerde, Minds of the West; Watkins, “From Local to National Communities”; G. Main, “Rocking the Cradle”; Haines and Guest, “Fertility in New York State”; T. Kelly and J. Kelly, “Our Lady”. Сестри Шіппен: Klepp, “Lost, Hidden”, 100. Смерть: див., наприклад, Dye and Smith, “Mother Love”; Smith and Hacker, “Cultural Demography”; P. Stearns, Revolutions in Sorrow, 38–39. «Забажай чогось»: Bjorklund, Interpreting the Self, 66.

36. Modell, Into One’s Own, 330–331; idem, “Changing Risks”. Див. також Uhlenberg, “Changing Configurations”; Chudacoff, How Old Are You?; Stevens, “New Evidence”; Hareven “Historical Changes in the Life Course”; Stanger-Ross et al., “Falling Far From the Tree”; F. Furstenberg, “Family Change”; F. Furstenberg et al., “Growing Up is Harder to Do”; Danziger and Rouse, “The Price of Independence”; Shanahan, “Pathways to Adulthood”; Fischer and Hout, Century of Difference, 86–87.

37. Триваліша освіта, за інших рівних умов, прогнозує більше відчуття контролю або майстерності (наприклад, Росс і Міровскі в “Age and the Gender Gap” і “Life Course Trajectories” стверджують, що винагорода від освіти з плином історії зростала; див. також Schieman and Plickert, “How Knowledge”). Критики стверджують, що навчання в освітніх закладах прищеплює пасивність (наприклад, Graff, The Legacies of Literacy). Хоча школи справді виховували (і досі виховують) покору й Sitzfleisch (посидючість), вони також надавали дітям інструменти для ефективності, як-от читання, а також, звісно, усвідомлення часу. Навіть такі бюрократичні навички, як скарження у відповідні інстанції, у довготривалій перспективі ефективніші, ніж стусани своєму керівникові.

38. Дитячі книжки: Lystad, At Home in America. Опитування: див. праці Дуейна Елвіна “From Obedience,” “Changes in Qualities,” “Religion”, “From Child-Bearing”. Див. також Staples and Smith, “Attitudes”.

39. Особиста ефективність: я зібрав дані відповідей на ті запитання на тему особистої ефективності, які хоча б одного разу повторили в національних опитуваннях. Аналіз свідчить, що на початку 1960-х відбулося помірне зростання, тоді настав спад, після чого від приблизно 1980 року й далі – невелике зростання. (Джерела: Lexis-Nexis Academic Search, References, Polls, accession numbers 0272319, 0042586, 0127782, 0257475, 0192134, 0328496; Veroff et al., The Inner American, 117; NES questions V626, V628, V627, V629, дані запозичено з сайту Survey Documentation and Analysis, https://sda.berkeley.edu/archive.htm; результати опитування GSS щодо запитання «getahead» запозичено з того самого сайту, accessed May 27, 2022.) Міровскі й Росс у “Life Course Trajectories” виявили зростання відчуття контролю в нещодавніх когортах, як і Trzesniewski and Donnellan, “Rethinking ‘Generation Me’ ”. Твенґі та інші в “It’s Beyond” виявили, що результати відповідей студентів у 1960–1980-ті роки свідчать про спад у внутрішньому локусі контролю, а після 1980-х почалося незначне зростання.

Політична ефективність: Lipset and Schneider, The Confidence Gap; Nye et al., Why People Don’t Trust Government; Dalton, Citizen Politics in Western Democracies. Головні дані тут – це опитування ANES, що тривали від 1952-го до 2004 року і в яких респондентам пропонували такі варіанти відповіді, як «Таким людям, як я, немає чого сказати про те, що чинить уряд». Ці дані загалом свідчать про помірне зростання, на думку респондентів, політичної ефективності від 1952-го до 1960 року, після якого настав глибокий і тривалий спад, що досяг нижньої межі приблизно в 1990 році, а у 2000-х відновилося незначне зростання. Див. https://electionstudies.org/resources/anes-guide/ (accessed May 27, 2022).

40. Зменшення влади в індивідів (disempowerment): див. праці таких теоретиків масового суспільства, як Mills, The Power Elite; Nisbet, Quest for Community; Riesman, The Lonely Crowd; Wiebe, The Search for Order та Self-Rule; Brinkley, “Prosperity, Depression, and War”; Lasch, Haven in a Heartless World. Наприклад, Джексон Лірз у “From Salvation to Self-Realization” доводив, що «занепад автономного “я” криється в основі сучасного відчуття нереальності» (9). Утім, ретельне емпіричне дослідження піддає сумніву такі твердження. Наприклад, бюрократична праця не послаблює відчуття ефективності й може навіть посилювати його (Kohn, Class and Conformity; Kohn and Schooler, “Occupational Experience”). Історики наводять емпірично переконливіші докази того, що американці здобули більшу владу, може, навіть надміру; див. Foner, The Story of American Freedom; Friedman, The Republic of Choice; Potter, People of Plenty.

41. Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches. Тиранія вибору: B. Schwartz, “Self-Determination”.

42. Супермаркети: Vohs et al., “Making Choices”, 883. Більше варіантів місць, де можна мешкати: коли відстань від домівки до роботи зростала, то наприкінці ХХ століття в геометричній прогресії збільшувалася й кількість варіантів житла (див., наприклад, Levinson and Kumar, “The Rational Locator”). Більша кількість конфесій: див. обговорення зміни релігійної віри в розділі 4. Більша кількість професій: упродовж ХХ століття кількість окремих професій приблизно подвоїлася (Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 5). Вибір подружньої пари: завдяки урбанізації, тривалішій освіті й послабленню етно-релігійних перепон кількість варіантів вибору подружньої пари зросла (Kalmijn, “Shifting Boundaries”; C. Schwartz and Mare, “Trends”; Fischer and Hout, Century of Difference, ch. 3). Більше варіантів вибору свого «я»: Д. Гау в Making the American Self зазначає, що «здатність обирати криється в основі політичної свободи, як її розуміли американці, а здатність обирати або перероб­ляти свою особисту ідентичність – це, мабуть, головний прояв тієї здатності» (257). Фрідмен у Republic of Choice вважає, що рух за права споживачів теж є силою, яка розширювала варіанти вибору. «Бути здатним обирати»: Rosenthal, The Era of Choice, ix (курсив як у оригіналі). Ґідденз у Modernity and Self-Identity стверджує: «У нас немає іншого вибору, окрім як обирати» (84). 1981 року 73 відсотки опитаних американців відповіли, що в них більший вибір, ніж був у їхніх батьків (Thomson, In Conflict No Longer, 123). Більшість американців: західні люди, а надто американці, переважно добре освічені, надають більшого значення наявності вибору, ніж азійці (Markus and Kitayama, “Culture, Self ”; Snibbe and Markus, “You Can’t Always Get”; Iyengar and Lepper, “Choice”). «Як люди обирають»: це відповідь на запитання «Що таке економіка?», яку дала Американська економічна асоціація, http://www.vanderbilt.edu/AEA/students/WhatIsEconomics.htm (accessed Jun. 27, 2006). «Добро – це сукупність»: Lawrence H. Summers, “Morning Prayers Address”, Harvard University, Sept. 15, 2003, https://www.harvard.edu/president/news-speeches-summers/2003/morning-prayers-address-by-president-lawrence-h-summers/ (accessed May 27, 2022).

43. Нині існує чимало праць, присвячених поведінковій економіці й ірраціональному ухваленню рішень: див., наприклад, Kahneman, “A Pers­pective”; Loewenstein, “The Creative Destruction”. Wolfe, “Hedonic Man” – чіткий огляд. Успішному вибору перешкоджають: H. Simon, Models of Man. Не знають, що добре для них: Kahneman and Thaler, “Anomalies”. Ловенстін у “The Creative Destruction” дійшов висновку: «нам треба… відмовитися від ідеї, за якою спосіб посилити щастя людей полягає в тому, щоб дати їм більше того, чого вони бажають» (503). Утім, економісти, принаймні до середини 2000-х років, не звертали уваги на психологічні дослідження, які стверджували, що більша кількість варіантів вибору – це гірше, ніж менша.

44. Дослідження: Iyengar and Lepper, “When Choice” (вибір вишуканого джему); Iyengar and Jiang, “The Psychological Costs” (пенсійні плани); B. Schwartz et al., “Maximizing Versus Satisficing”. B. Schwartz, “Self-Determination” і The Paradox of Choice – огляд праць на цю тему; див. також McFadden, “Free Markets”. Обирання втомлює: Vohs et al., “Making Choices”. Системи неучасті: “Investing: How to Make Employees Take Their 401(k) Medicine”, NYT, Nov. 13, 2005. Скептики: Чернев у “Product Assortment” демонструє, що коли люди сформували свої вподобання до зустрічі з варіантами вибору, то кількість варіантів вибору не породжує проблеми. Аналіз, що його провели Канеман і Тверскі, свідчить, що люди діють на підставі двох різних систем – інтуїтивної і свідомої (Kahneman, “A Perspective on Judgment”). Крім того, учені зазначали, що використання норм або «метаправил» (наприклад, «я оберу перший смак, що не схожий на шоколад» або «Я повідомлю своє рішення за 15 хвилин») може бути ірраціональним у кожному конкретному випадку, проте доцільним як довготермінова стратегія (про норми див. Kelley and Thibaut, Interpersonal Relations). Дослідження пошуку роботи: Iyengar et al., “Doing Better”. Тиранія вибору: B. Schwartz, “Self-Determination”, 81 (курсив як в оригіналі); idem, The Paradox of Choice. Див. також Loewenstein, “The Creative Destruction”.

45. Keniston, The Uncommitted, 261. Денієл Белл 1976 року писав: «Соціологічна проблема… нашого часу… постає тому, що індивіди… постійно стикаються з проблемою вибору… і вже не бачать авторитетних стандартів або критиків, які б спрямовували їх» (The Cultural Contradictions of Capitalism, 90). Нещодавні коментарі щодо цих рядків містяться в Giddens, Modernity and Self-Identity; Ehrenhalt, “The Lost City”. Дюркгайм: Division of Labor in Society й особливо Suicide.

46. B. Schwartz, The Paradox of Choice. Я розповім про деякі дослідження багатства й благополуччя в підрозділі, присвяченому щастю. Про порівняння різних країн див. Inglehart et al., “Development, Freedom, and Rising Happiness”. Абрагам Фішер висловлює думку, що більше варіантів вибору в довгостроковій перспективі спричинить оптимальніші результати. Можна припустити, що загалом люди, які мають більше варіантів вибору – у середньому й у довгостроковій перспективі, що б вони не обирали, – оберуть вдаліший варіант, ніж ті, у кого менше варіантів вибору, і також можна припустити, що ті, хто обирає вдаліший варіант, у довгостроковій перспективі почуватимуться ліпше.

47. Chernow, Alexander Hamilton, 167; див. також Letter to Colonel Richard K. Meade, “The Works of Alexander Hamilton (Federal Edition), vol. 9”, https://oll.libertyfund.org/title/lodge-the-works-of-alexander-hamilton-federal-edition-vol-9 (accessed May 27, 2022). Див. також Kotchemidova, “From Good Cheer”.

48. Культурні відмінності в емоціях: Mesquita et al., “Culture and Emotion”; Scherer and Wallbott, “Evidence”; Kitayama and Markus, Emotion and Culture. Знаменитий психолог Джером Кейґен обговорює історичні зміни у What is Emotion?, ch. 5. Смерть дітей: Dye and Smith, “Mother Love”. Соціологія емоцій: S. Gordon, “The Sociology”; Hochschild, “Emotion Work”; idem, The Managed Heart. Соціологи схильні вважати, що емоції можуть бути винайдені; інші вчені доводять, що існують універсальні емоції, якими культура лише керує; див. Reddy, “Against Constructionism”. Охайність: Hoy, Chasing Dirt; Cowan, More Work for Mother; Strasser, Never Done; Wilkie, “Submerged Sensuality”; P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 8.

49. Історія емоцій: Stearns and Stearns, “Emotionology”, а також величезний корпус праць Пітера Стернза, серед яких Anger, American Cool і Battleground of Desire. Див. також Kasson, Rudeness and Civility; Stearns and Lewis, An Emotional History of the United States. Розенвайн у “Worrying about Emotions” (824) критикує зосередження на правилах: «Отже, цей термін [«емоціологія»] наголошує не на тому, як люди переживають або репрезентують свої почуття, а на тому, що вони думають про такі випадки, як привселюдне ридання, відчуття гніву або його фізичне демонстрування. Цей термін припускає: те, що люди думають про почуття, – це те, що вони, врешті, по-справжньому й відчуватимуть».

50. “Washington’s School Exercises”, Papers of George Washington, http://gwpapers.virginia.edu/documents/civility/ (accessed Jun. 23, 2005). «Чоловік сильних пристрастей»: D. Fischer, Washington’s Crossing, 14. Про самостійне культивування почуттів див. Halttunen, Confidence Men, ch. 4. Філадельфія: Jacqueline Miller, “An ‘Uncommon Tranquility’ ”, 129, 139; Eustace, Passion is the Gale. Вікторіанські дівчата: P. Stearns, Anxious Parents, ch. 4. Безпристрасні: Cott, “Passionlessness” («плотська мотивація», 233); R. Bloch, “Changing Conceptions”; Godbeer, Sexual Revolution, ch. 8; Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches. «Бездоганне стримування»: Sicherman, “The Paradox of Prudence”, 894. Див. також інші праці П. Стернза, згадані в попередній примітці; Hemphill, “The Middle Class Rising”; idem, Bowing to Necessities; Kasson, Rudeness and Civility; D. Howe, “Protestantism, Voluntarism, and Personal Identity”; idem, Making the American Self; Rodgers, “Socializing Middle-Class Children”.

51. «Інтенсивно відчуваю»: Lystra, Searching the Heart, 45. Політичні заклики: Andrew Burstein, “The Political Character of Sympathy”. Про появу співчуття: Eustace, Passion is the Gale, ch. 6.

52. Сентиментальність і нове кохання: Lystra, Searching the Heart; Rothman, Hands and Hearts; R. Bloch, “Changing Conceptions”. Літературні твори про кохання: R. Brown, Knowledge is Power, ch. 7 («сльози», 170); Appleby, Inheriting the Revolution, 178ff («всемогутність кохання», 178); W. Griswold, “American Character”; M. Kelley, “The Sentimentalists”. Вимога любові в шлюбі: Prescott, “ ‘Why She Didn’t Marry Him’ ”; F. Furstenberg, “Industrialization”; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; R. Griswold, “Law, Sex”; M. Smith, Breaking the Bonds, ch. 2 (нарікання Еллен Койл Ґрейвз, 70); Basch, Framing American Divorce; Riley, Divorce. Лінкольн: “Mr. Lincoln and Friends”, http://www.mrlincolnandfriends.org (accessed Feb. 9, 2007).

53. Почуття в сім’ї: J. Lewis, “Mother’s Love”; Cross, The Cute and the Cool, ch. 1; Lystad, At Home in America; Degler, At Odds; J. Gillis, A World of Their Own Making, ch. 8; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 3; M. Anderson, Approaches to the History of the Western Family, 1500–1914. Сім’ї квакерів, схоже, втілили цю емоційність раніше за інших (B. Levy, “The Birth”), а батьки в селах і батьки з середовища робітничого класу засвоїли її згодом (Hansen, A Very Social Time, 105). Смерть немовлят: Dye and Smith, “Mother Love” (Лонґфелло, 343); Hoffert, “ ‘A Very Peculiar Sorrow’ ”; також див. розділ 2 цієї книжки. Солдати: Clarke, “ ‘So Lonesome’ ”; Matt, “You Can’t”; Faust, “The Civil War Soldier”; S. Scott, “ ‘Earth Has No Sorrow’ ”.

54. Douglas, “Heaven Our Home”; R. Wells, Facing the “King of Terrors”; P. Stearns, Revolutions in Sorrow, ch. 3; H. Green, The Light of the Home; Halttunen, Confidence Men, ch. 5, 6; Sloane, The Last Great Necessity; Wills, Lincoln at Gettysburg, ch. 2; Schmitt, “Grave Matters”. Хлопці, що продавали газети: DiGirolamo, “Newsboy Funerals”. Вільям Еллері Ченнінґ: “Sleepy Hollow”, https://allpoetry.com/poem/8557235-Sleepy-Hollow-by-William-Ellery-Channing (accessed May 27, 2022).

55. Донька-підліток: Blauvelt, “The Work of the Heart”, 579. Еммелін Ґрейнджерфорд: Твен М. Пригоди Гаклберрі Фінна / Пер. з англ. І. Стешенко. – Київ : Веселка, 1966. – С. 118–120 (розділ 17). Одним із часто згадуваних прототипів була Джулія Мор на прізвисько «солодкозвучна мічиґанська поетеса» (Rachels, “Julia A. Moore”).

56. Дружні стосунки: Smith-Rosenberg, “The Female World”; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters, 125–130 («жар і лихоманка»: Емілі ­Дікінсон, 126); Oliker, “The Modernisation of Friendship”; Rotundo, “Romantic Friendship” (Денієл Вебстер, 1); Jabour, “Male Friendship” («дуже палка любов», 95); Yacovone, “ ‘Surpassing’ ”; Hansen, “ ‘Our Eyes Behold’ ”. Яковон і Генсен наполягають, що романтична дружба існувала й серед чоловіків – представників робітничого класу, проте зізнаються, що існує замало фактів, щоб довести це. Посібники: Halttunen, Confidence Men, 119–122. Генкін у The Postal Age (ch. 4) скептично ставиться до посібників для написання листів, стверджуючи, що американці переймали квітчастий стиль одне в одного.

57. Домашні тварини: Grier, Pets in America, ch. 3. Рухи за реформи: E. Clark, “ ‘The Sacred Rights’ ”; Haskell, “Capitalism”, parts 1 and 2; Halttunen, “Humanitarianism and the Pornography of Pain” («зв’язаних чи в кайданах», 320); Rozario, “Delicious Horrors”; Boyer, Urban Masses and Moral Order; Mintz, Huck’s Raft, ch. 8. Процес цивілізування: Elias, The Civilizing Process; De Swaan, “Widening Circles”.

58. Adler, “ ‘My Mother-in-Law’ ”; idem, “ ‘Halting the Slaughter’ ”; idem, “ ‘We’ve Got a Right’ ”; Gorn, “ ‘Gouge and Bite’ ”; idem, “ ‘Good-Bye Boys’ ”; Kaplan, “New York City Tavern Violence”; R. Lane, Murder in America; Monkkonen, Murder in New York City; idem, “Homicide in Los Angeles”; Larkin, The Reshaping of Everyday Life, 293ff; E. Parsons, “Risky Business”; Way, “Evil Humors”.

59. Діти: Zelizer, Pricing the Priceless Child; Rodgers, “Socializing Middle-Class Children”; праці Пітера Стернза, як-от Anxious Parents і American Cool; Stearns and Haggerty, “The Role of Fear”; Stearns and Stearns, Anger. Татусі: Marsh, “Suburban Men”; J. Weiss, To Have and to Hold, ch. 3 (Бенджамін Спок, 89); Parke and Stearns, “Fathers”; Families and Work Institute, The 1997 National Study of the Changing Workforce. Міддлтаун: Caplow et al., Middletown Families, 377; Bahr, “Changes in Family Life”. Результати опитувань, проведених у 1990–2000-х роках, свідчать, що батьки, за їхніми словами, проводять більше часу зі своїми дітьми, ніж попередні покоління батьків (Russell, “What’s Wrong?”; Bianchi et al., Changing Rhythms of American Family Life). Подружні пари: Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 6; Coontz, Marriage, esp. ch. 9–12; J. Weiss, To Have and to Hold; E. May, Great Expectations. Робітничий клас відстав у засвоєнні цієї нової моделі шлюбу (Komarovsky, Blue-Collar Marriage; також Shumway, “Something Old”; P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 7). Вручення подарунків: див., наприклад, Zelizer, The Social Meaning of Money; також див. обговорення цього в розділі 3, підрозділ «Більше споживацтво?». Гуманність: Rozario, “Delicious Horrors”.

60. Іммігранти: Berrol, Growing Up American, ch. 4 («язичницька нестриманість», 85); I. Howe, World of Our Fathers, 271ff. День незалежності США: Rosenzweig, Eight Hours for What We Will, ch. 3; Appelbaum, The Glorious Fourth. Євреї: Sarna, American Judaism, ch. 4.

61. Емілі Пост: Schlesinger, Learning How to Behave, 52–58. П. Стернз у Battleground of Desire тлумачить поширення неформальності як складову більшої самодисципліни: «Манери стали неформальнішими, тоді як вимоги систематичного контролю над емоціями – суворішими» (154). Упевненість у соціальному статусі: Wouters, “Etiquette Books”, part one.

62. P. Stearns, American Cool, “Girls, Boys, and Emotions” та інші його праці; див. також Kasson, Rudeness and Civility. Лірз у Fables of Abundance вважає, що така «стриманість» перетворилася на невід’ємну частину реклами у ХХ столітті, витіснивши більш «карнавальний» стиль реклами, що панував у ХІХ столітті. Страх: Stearns and Haggerty, “The Role of Fear”; P. Stearns, “Suppressing Unpleasant Emotions”. Гнів: Stearns and Stearns, Anger. Материнська любов: Shields and Koster, “Emotional Stereotyping”.

63. Зменшення агресії: див. обговорення в розділі 2, підрозділ «Цикли у ХХ столітті»; див. також P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 6. Заохочення до вираження позитивних емоцій: P. Stearns, Anxious Parents, де є чимало прикладів, хоча він тлумачить їх як панькання з дітьми. Подружні пари: E. May, Great Expectations; J. Weiss, To Have and to Hold; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; Mintz and Kellogg, Domestic Revolutions, ch. 6; Coontz, Marriage, ch. 12. «Лагідний Ісус» свідчить про посилення акценту в протестантизмі на Ісусові, який любить і прощає грішника, а не засуджує його: див. Witten, All is Forgiven; Wuthnow, Sharing the Journey; Finke and Stark, The Churching of America; Mike Anton and William Lobdell, “Hell Losing Its Fire in American Sermons”, San Francisco Chronicle, Jul. 6, 2002; і як відповідь на це – David Murrow, “Why Men Hate Going to Church”, http://www.pastors.com/article.asp?ArtID=7978 (accessed Jul. 11, 2006): «Пастори часто зосереджуються на Ісусовій ніжності й емпатії. Це добре, однак є ризик, що демонстрування щотижня лагідного Ісуса може набриднути чоловікам. Який чоловік захоче наслідувати містера Роджерза?» Цінності, що їх прищеплюють дітям: опитування, про які йшлося в розділі 4, підрозділ «Після вікторіанської сім’ї», свідчать про перехід не лише до самостійності, а й до уважності. Див. Alwin, “Childrearing Goals”, “From Obedience”, “Changes in Qualities”. Я проаналізував дані опитувань GSS і виявив схоже зростання з плином поколінь уподобання таких рис, як уважність і допомога іншим, на противагу таким рисам, як вихованість, слухняність, охайність і популярність. Висновки щодо уважності запозичено з того аналізу. (В опитуваннях GSS ставили запитання, якими «рисами має володіти дитина» [1973–1983] і «чого передусім потрібно навчити дитину, щоб підготувати її до життя» [1984–].) Толерантність до інших рас: Schuman et al., Racial Attitudes in America; Wilson, “Cohort”. Толерантність до релігій: Caplow et al., All Faithful People, ch. 4. Толерантність до моделей сім’ї: Thornton, “Changing Attitudes”. Толерантність до політичних переконань: J. Davis, “Patterns”; Blendon et al., “The 60s and the 90s”. «Надмірно толерантні»: Wolfe, One Nation After All, 278. Політична коректність: стаття з «Вікіпедії», присвячена «політичній коректності», узгоджується з моїми спогадами про її історію: https://en.wikipedia.org/wiki/Political_correctness (accessed May 27, 2022).

64. D. Bell, The Cultural Contradictions of Capitalism (Каліфорнія, 70). Схожа критика: Burnham, Bad Habits; James Collier, The Rise of Selfishness; Bellah et al., Habits of the Heart; Janowitz, Social Control of the Welfare State. Соціолог Ральф Тернер у “The Real Self” розповідає про перехід від «інституційного “я”» (люди визначають себе на підставі ролей, які виконують) до «імпульсивного “я”» (люди визначають себе на підставі своїх внутрішніх рис, особливо тих, які видаються природними). Хоча існують докази, які свідчать, що західні люди дедалі менше визначали свою ідентичність на підставі ролей і дедалі більше – на підставі рис особистості, проте це не «імпульсивний» процес. Визначення і презентація свого «я» вимагає значної інтроспекції й систематичних зусиль. Може, побачене Тернером ліпше охарактеризувати як перехід від інституційного до психологічного «я». (Див. Thomson, “Individualism”; idem, “The Transformation”; Benton, “Self and Society”; Buchmann and Eisner, “Images of the Self”.) Історик Воррен Сассмен тлумачить велику зміну (він називає 1905 рік) як перехід від культури інтерналізованого, моралізованого, самодисциплінованого «характеру» до культури «особистості», демонстративної самопрезентації задля схвалення. Найліпші докази для Сассменових ідей можна віднайти в рекламі та в мас-медійному зачаруванні знаменитостями, проте як пояснення того, як люди насправді поводяться або відчувають, ці ідеї недостатньо узгоджуються з фактами. (Див. Сассменову статтю “ ‘Personality’ ” та інші його статті в книжці Culture as History. Lowenthal, “Biographies”, а також Riesman, The Lonely Crowd, пропонують схожі твердження.) Стернз про ескапізм: Battleground of Desire, passim. Цей аргумент припускає, завдяки Фройдові, що емоції – це «гідравлічні» сили, із чим не погодилася б більшість сучасних психологів, і що в людській поведінці діє модель «компенсації», яку також мало хто підтримує (див. Hunt, “Anxiety”; C. Fischer, “Comment on ‘Anxiety’ ”). Убивства, показані на телебаченні: Scott Stossel, “The Man Who Counts the Killings”, Atlantic Monthly, May, 1997, 86–104.

65. Огляд: D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; Degler, At Odds; Godbeer, Sexual Revolution in Early America; Lyons, Sex Among the Rabble; Odem, “Sexual Behavior”. Журналісти: див., наприклад, D. Cohen, “The Murder of Maria Bickford”. Проституція: Gilfoyle, “The Urban Geography”; Claudia Johnson, “That Guilty Third Tier”.

66. Godbeer, Sexual Revolution in Early America; D. Fischer, Albion’s Seed (фрагменти про сексуальну поведінку; Вільям Берд ІІ, 300–303); Kulikoff, From British Peasants, 227ff; T. Foster, “Deficient Husbands” (про імпотенцію). Smith and Hindus, “Premarital Pregnancy”. Типовий приблизний рівень дошлюбної вагітності – 30 відсотків, однак ця цифра ґрунтується на народженні дітей у батьків, осілих і достатньо респектабельних для того, щоб дані про них зафіксували в місцевих документах, тому справжній рівень дошлюбної вагітності, поза сумнівом, був вищим. Ненсі Генкс: Donald, Lincoln, 20. Філадельфія: Lyons, Sex Among the Rabble; про звинувачення в адюльтері див. також M. Smith, Breaking the Bonds.

67. D’Emilio and Freedman, Intimate Matters, ch. 4, 5 (міс Томпсон, figure 15); Rothman, “Sex and Self-Control”; idem, Hands and Hearts; Lyons, Sex Among the Rabble, ch. 6–8; Lystra, Searching the Heart; Pease and Pease, Ladies, Women, & Wenches, ch. 7; P. Stearns, Battleground of Desire, ch. 3; K. White, “The New Man”; Smith and Hindus, “Premarital Pregnancy”. Обмеження: Cott, “Passionlessness”; C. Rosenberg, “Sexuality, Class, and Role”; Degler, At Odds, ch. 11.

68. Більше сексу в шлюбі: Coontz, Marriage, ch. 12; P. Stearns, Battleground of Desire («не слухайте тих», 206); E. May, Great Expectations, ch. 6; Landale and Guest, “Ideology and Sexuality”; H. Green, Light of the Home, ch. 5; David and Anderson, “Rudimentary Contraceptive Methods”. Дошлюбні сексуальні експерименти: D. Smith, “The Dating of the American Sexual Revolution”; Rothman, Hands and Hearts; Bailey, From Front Porch to Back Seat; Modell, “Dating”; idem, Into One’s Own; Clement, Love for Sale; Mintz, Huck’s Raft, ch. 11; Fass, The Damned and the Beautiful, ch. 6; Meyerowitz, Women Adrift; Glenn, Daughters of the Shtetl; Peiss, Cheap Amusements; Spurlock and Magistro, New and Improved. Публічне обговорення сексу: Burnham, “The Progressive Era Revolution”; J. Martin, “Structuring”; D’Emilio and Freedman, Intimate Matters, ch. 10 («сила, яка потребує вираження», 223). Альфред Кінзі: Igo, The Averaged American, 236ff.

69. Про те, чи була «сексуальна революція» після 1960-го насправді революцією: Seidman and Rieder, “A Review”; T. Smith, “American Sexual Behavior”; Petigny, “Illegitimacy”; Wells and Twenge, “Changes in Young People’s Sexual Behavior and Attitudes”; Pennington, “It’s Not A Revolution”; Goldin and Katz, “The Power of the Pill”; Lindberg et al., Teen Risk-Taking. Статевий акт до 19 років: Hofferth et al., “Premarital”, table 3; Advocates for Youth, “Adolescent Sexual Behavior”. Див. також Laumann et al., The Social Organization of Sexuality, 197–199, 213–214, 322–333, які виявили значну відмінність між когортами народжених у 1933–1942 і 1943–1952 роках. Народження первістка: Bachu, “Trends”. Зниження рівня сексу серед підлітків: Federal Interagency Forum on Child and Family Statistics, “Sexual Activity”, http://www.childstats.gov/americaschildren/beh4.asp (accessed May 27, 2022); Nicholas Bkalar, “Teenagers Changing Sexual Behavior”, NYT, Aug. 25, 2008. Спільне проживання неодружених чоловіка й жінки: Smock, “Cohabitation”; Fitch et al., “The Rise”; Jeffrey Jones, “Public Divided”. (2002 року 51 відсоток одружених респондентів до 50 років відповіли, що вони мешкали разом до того, як взяли шлюб.) Страх СНІДу, схоже, не пояснює нещодавнього спаду (Tremblay and Ling, “AIDS Education”). Ставлення до дошлюбного сексу: Thornton, “Changing Attitudes”; Harding and Jencks, “Changing Attitudes”; T. Smith, “The Sexual Revolution”. Частка респондентів у опитуваннях GSS, які висловили думку, що дошлюбний секс «не є аморальним», зросла з 27 відсотків у 1972 році до 44 у 1991-му, а згодом ще трішки збільшилася наприкінці 2000-х (2006 року – 44 відсотки, а 2008-го – 55; запитання «premarsx», мій аналіз). Щорічне опитування першокурсників коледжів і університетів виявило, що когорта народжених у 1990-х роках почала відносно консервативно ставитися до випадкового сексу (Higher Education Research Institute, “Most of the Nation’s”). Бетті Форд: J. Weiss, To Have and to Hold, 170.

70. Секс у культурі й мас-медіа ХХ століття: D’Emilio and Freedman, Intimate Matters, ch. 12; P. Stearns, Battleground of Desire. Гомосексуальність: D’Emilio and Freedman, Intimate Matters; T. Smith, “American Sexual Behavior”; C. Turner et al., “Same-Gender Sex”. Ставлення до гомосексуалістів: частка респондентів у опитуваннях GSS, які відповідали, що «сексуальні стосунки між двома дорослими однієї статі» (запитання «homosex») завжди аморальні, знизилася з приблизно 75 відсотків у 1970-х до приблизно 50 у 2008 році (інтерв’ю англійською задля порівнюваності); див. також A. Yang, “The Polls”.

71. Дані хоч і фрагментарні, але свідчать про зростання частоти статевих актів упродовж життя (D’Emilio and Freedman, Intimate Matters, esp. 336–338). На це вплинула більшість супровідних змін, як-от раніші статева зрілість і початок статевого життя, більше сексуальних партнерів, довше життя, ліпше здо­ров’я, менше років удівства, простіший контроль за народжуваністю й більша приватність. Водночас зростання кількості розлучень і зайнятості серед жінок могли зменшити частоту сексуальних контактів.

72. Частка респондентів у опитуваннях GSS, які відповідали, що секс серед підлітків 14–16 років «завжди аморальний» («teensex»), дещо зросла: 1986 року вона становила 67 відсотків, а наприкінці 2000-х – приблизно 72 відсотки. Частка тих, хто відповідав, що «одружена людина, яка має сексуальні стосунки не зі своїм шлюбним партнером чи партнеркою» («xmarsex»), «завжди аморальна», зросла значно більше: 1973 року вона становила 70 відсотків, а у 2006–2008 роках – приблизно 83 відсотки (інтерв’ю англійською задля порівнюваності). Регресійний аналіз свідчить, що ефект когорти у відповідях на запитання про позашлюбні стосунки, коли молодші покоління стали консервативнішими, був стійким. Реальні позашлюбні стосунки: дослідники виявили зростання (Tara Parker-Pope, “Love, Sex and the Changing Landscape of Infidelity”, NYT, Oct. 28, 2008), однак дані нечіткі. Згідно з результатами опитувань GSS, зізнання в позашлюбних стосунках досягло максимуму серед бейбібумерів, хоча пізнішим шлюбам могла загрожувати менша «небезпека», а попередні респонденти могли витіснити спогади про такі стосунки. Хай там як, але загальний показник опитаних респондентів, які зізнавались у подружній зраді, фактично лишався незмінним від 1991–1993 років (15 відсотків) до 2006–2008 років (17 відсотків) (мій аналіз опитувань GSS, де використали запитання «evstray», інтерв’ю англійською задля порівнюваності). Fass, The Damned and the Beautiful, ch. 6, 273.

73. Плантатори: D. Fischer, Albion’s Seed, 298–306. Мас-медіа: D. Cohen, “The Murder of Maria Bickford”; idem, Pillars of Salt, Monuments of Grace. Жінок хапали насильно: про це див. у розділі 5 цієї книжки.

74. Про насильство див. обговорення в розділі 2.

75. Маніпуляції капіталістів: див., наприклад, Sellers, The Market Revolution («Людську енергію захопили й спрямували на ринкове виробництво, найглибший початок якого закорінений у статі й лібідо», 258). Деякі праці про споживацтво містять схожі твердження (див. розділ 3 цієї книжки). Д. Белл доводить, що культурні суперечності капіталізму криються саме в стимулюванні аскетичної працьовитості в робітників і гедоністичного потурання своїм бажанням у споживачів (The Cultural Contradictions of Capitalism). «Прихистки»: див., наприклад, Lasch, Haven in a Heartless World. Пристосовування до роботи: Ryan, Cradle of the Middle Class; P. Stearns, Battleground of Desire; Riesman, The Lonely Crowd; Kohn, Class and Conformity; Kohn and Schooler, “Class”; Lareau, “Invisible Inequality”. Леро й Кон демонструють зв’язок між класом і психікою. Див. також Haskell, “Capitalism”, parts 1 and 2. Достаток: головний аргумент тут запозичено з теорії Абрагама Маслоу про ієрархію потреб. Див., наприклад, D. Potter, People of Plenty; Inglehart, Culture Shift in Advanced Industrial Society; Lindsey, The Age of Abundance.

76. Elias, The Civilizing Process. Див. також De Swaan, “Widening Circles”; L. Stone, Family, Sex, and Marriage in England, 1500–1800. Сюди, мабуть, також пасує Фуко, хоча його інтерпретація навряд чи оцінює ці зміни як позитивні. Щодо аналізу шведської соціальної історії в стилі Еліаса див. Frykman and Lofgren, Culture Builders.

77. Хвороби: Stearns and Stearns, Anger. Розенвайн у “Worrying” критикує «гідравлічну» модель емоцій.

78. R. Miller, “What Is Hell?”; Hirschhorn, “Mary Lincoln’s”; Donald, Lincoln, esp. 87–88; Kushner, Self-Destruction, 132–144. Е. Вілсон у Patriotic Gore (122–123) пише про цей Лінкольнів вірш (текст вірша “My Childhood Home” можна знайти в інтернеті). P. Smith, “Anxiety and Despair”, 417; також див. Tocqueville, Democracy in America, vol. 2, ch. 13.

79. Fromm, The Sane Society, esp. ch. 5. Battan, “The ‘New Narcissism’ ”, a також Alan Hunt, “Anxiety”, обговорюють проблеми у твердженнях істориків про зміни в людській психології.

80. Психіатричні заклади: Sutton, “The Political Economy”; Scull, “Psychiatry”; R. Fox, “The Intolerable”; Luchins, “Social Control”. Утричі більше: Grob, Mental Illness and American Society, 1875–1940, ch. 3. «Алкогольний делірій»: Osborn, “A Detestable Shrine”. Біполярний розлад: Benedict Carey, “Bipolar Illness Soars as a Diagnosis for the Young”, NYT, Sept. 4, 2007. Маккендлесс у Moonlight, Magnolias, & Madness (8) зазначає, що історія психічних розладів – це зазвичай історія психіатричних закладів.

81. P. Smith, “Anxiety and Despair”. Біль і депресія: Crain, “ ‘I Have Suffer’d’ ”, 385. Див. також Eldridge, “ ‘Crazy Brained’ ”; Jimenez, “Madness” (шкільний учитель у Вотертауні); McCandless, Moonlight, Magnolias, & Madness (чоловік із Кароліни, 17); Moran, “The Signal”; Goodheart, “The Concept” (матері в Гартфордському притулку). Ґроб у Mental Illness, 1875–1940 пише: «Індивіди, що опинялися в психушках [у ХІХ столітті], зазвичай демонстрували якусь форму аномальної поведінки… а не маргінальні поведінкові симптоми» (9).

82. Джон Веллз: McCandless, Moonlight, Magnolias, & Madness, 147. На психічні розлади фермерських жінок часто звертали увагу на зламі ХІХ і ХХ століть, хоча окремі вчені ставлять це під сумнів (C. Taylor, “The Rise”, 31; Kline, Consumers in the Country, 88ff). Однак те, що це спостереження було вельми поширеним і що його висловлювали самі сільські американці, переконало мене. Див. United States Senate, Report of the Country Life Commission; Ward, “The Farm Women’s Problems”. Іммігранти: Kushner, “Immigrant Suicide”.

83. Класична праця, звісно, – це «Самогубство» Дюркгайма, однак схожі твердження висловлювали до неї і після неї; див. Kushner, “Suicide, Gender”, а також Self-Destruction in the Promised Land. Про зв’язок між депресією і самогубством: Kessler et al., “Trends”; Cutler et al., “Explaining the Rise”; Maimon and Kuhl, “Social Control”. Коефіцієнти самогубств серед американців ХІХ століття: ця тенденція була не дуже помітна в місті Нью-Йорк до початку Громадянської війни (Kushner, Self-Destruction, table 2); показники самогубств зросли наприкінці ХІХ століття в Сан-Дієґо (ibid, figure 4.1) та у Філадельфії з приблизно п’яти на сто тисяч мешканців у середині ХІХ століття до приблизно 12 наприкінці того століття (R. Lane, Violent Death in the City, ch. 2). Щодо проблем вимірювання цих показників див. Pescosolido and Mendelsohn, “Social Causation”.

84. Fischer, “Poverty Drove Him to Suicide”, NYT, Apr. 20, 1896. Blohm, “Dead in a Room Five Weeks”, NYT, Jan. 10, 1895.

85. Загальні коефіцієнти самогубств досягли максимуму в 1908-му й згодом у 1932 році, зрісши до приблизно 18 на сто тисяч американців, однак загальної тенденції до зростання не було. Коефіцієнти з урахуванням віку, які з’явилися 1950 року, свідчать про незначне зростання самогубств серед чоловіків і про зменшення на 50 відсотків серед жінок – з шести в 1950 році до чотирьох у 2005-му. Серед чоловіків від 15 до 24 років коефіцієнт самогубств зріс більш ніж утричі: 1950 року він становив шість, а 1990-го – 22, після чого зменшився до 16 у 2005 році; серед чоловіків віком понад 65 років цей коефіцієнт істотно скоротився з 53 до 30. (Джерела: для 1900–1940 років – National Office of Vital Statistics, Vital Statistics; для 1950–2005 років – National Center for Health Statistics, Health, United States, 2007. Див. також Holinger, Violent Deaths in the United States.) Прикметно, що коефіцієнти самогубств помітно зросли в 1999–2005 роках лише серед бейбібумерів (NCHS, “Deaths: Final Data for 2005”, http://www.cdc.gov/nchs/nvsr/nvrs56/nvsr56_10.pdf, table 9; accessed Jan. 7, 2009). Спроби статистично пояснити ці тенденції, особливо серед молодих чоловіків: Pampel, “Cohort Size”; McCall and Land, “Trends”; Stockard and O’Brien, “Cohort Variations”; idem, “Cohort Effects”; O’Brien and Stockard, “A Common Explanation”; Eckersley and Dear, “Cultural Correlates”; Cutler et al., “Explaining the Rise”. Голінджер та інші в Suicide and Homicide among Adolescents розглядають раніші дослідження. Щодо важливості антидепресантів досі сперечаються. Хоча вони справді зменшують коефіцієнти самогубств, може, й істотно, однак історичний зв’язок між антидепресантами й коефіцієнтами самогубств непевний. Наприклад, коефіцієнти самогубств серед жінок помітно знизилися ще до і під час масового поширення антидепресантів близько 1990 року. Див. Grunebaum et al., “Antidepressants,” a також Gibbons et al., “Early Evidence” проти Safera and Zito, “Do Antidepressants?”.

Дані про спроби самогубств або думки про самогубство, мабуть, могли б ліпше засвідчити депресію, ніж статистика щодо завершених самогубств. Таких даних обмаль, і з’явилися вони нещодавно. Національні опитування щодо коморбідності від приблизно 1991 року до орієнтовно 2002-го не виявили змін у суїцидальних думках або у спробах самогубства серед людей від 18 років до 54, проте з’ясували, що серед молодших когорт упродовж їхнього життя існує більша цікавість до самогубства (Kessler et al., “Trends in Suicide”; idem, “Prevalence of and Risk”). Утім, ці опитування не охопили груп, у яких коефіцієнт самогубств зменшувався найшвидше, як-от людей похилого віку, а оцінки впродовж життя мали схильність до викривлення спогадів (обговорюватиму це пізніше, див. примітку 89).

86. Історія споживання алкоголю: Lender and Martin, Drinking in America; Rorabaugh, The Alcoholic Republic. Соціабельність: Duis, The Saloon; Rosenzweig, Eight Hours for What We Will; Kingsdale, “The ‘Poor Man’s Club’ ”. Знеболення: див., наприклад, Osborn, “A Detestable Shrine”, 124–125. Алкоголізм як показник психічних розладів: див., наприклад, Swendsen et al., “The Comorbidity”. Рівень смертності від цирозу печінки: 1920 рік – 22,1 на сто тисяч, 1950 рік – 11,2, 1970 рік – 17,8, 2004–2005 роки – 9,2 (National Institute of Alcohol Abuse and Alcoholism, “Age-Adjusted Death Rates of Liver Cirrhosis”, http://www.niaaa.nih.gov/Resources/GraphicsGallery/cirr1text.htm). Щорічне споживання алкоголю: приблизно 8,3 літра на людину в 1900 році, менш ніж 5,7 літра впродовж Великої депресії, максимум припав на 1980 рік – 10,6 літра, а в середині 2000-х цей показник становив приблизно 8,3 літра (idem, “Apparent Per Capita Ethanol Consumption”, http://www.niaaa.nih.gov/Resources/DatabaseResources/QuickFacts/AlcoholSales/consum01.htm; accessed Jun. 29, 2008). Опитування Організації Ґеллапа, в яких респондентів запитували «Чи буває у вас нагода вживати такі алкогольні напої, як віскі, вино або пиво, чи ви цілком непитущий?», виявило незначне коливання за доби після Другої світової війни, коли частка тих, хто відповів «так», варіювалася від 60 до 70 відсотків (idem, “Percent Who Drink Beverage Alcohol”, http://www.niaaa.nih.gov/Resources/DatabaseResources/QuickFacts/AlcoholConsumption/PercentAlcoholGender.htm, accessed Jun. 29, 2008; доповнено результатами з бази даних “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com, accessed Jun. 29, 2008). Щорічне опитування старшокласників свідчить про спад у споживанні алкогольних напоїв від 1975-го до 2005 року (Johnston et al., “Demographic Subgroup Trends”).

87. Courtwright, Dark Paradise («замінники алкоголю», 59); idem, “The Hidden Epidemic” (торгівець опіумом, 66); Jones, “Selected Aspects” (лікар у Ноксвіллі, 2; оголошення в каталозі Sears, 12); Hickman, “ ‘Mania Americana’ ”; Spillane, Cocaine, esp. 92ff.

88. Вживання наркотиків у різних поколіннях: R. Johnson and Gerstein, “Initiation”; див. також Kessler et al., “Lifetime Prevalence”. Хоча такі підрахунки ґрунтуються на викривлених ретроспективних свідченнях (див. примітку 89 нижче), однак ефекти когорти достатньо значні й свідчать про реальні зміни. Батьки підлітків: мій аналіз проведеного 1997 року опитування ABC/Washington Post (Study 2175, Inter-University Consortium for Political and Social Research [distributor], http://dx.doi.org/10.3886/ICPSR02175). Опитування, в яких запитували «Чи ви особисто коли-небудь пробували марихуану?», свідчать про істотне зростання частки відповідей «так» від 1969 року (4 відсотки) до середини 1980-х (приблизно 35 відсотків), що узгоджується зі стрибком, а тоді спадом експериментів із наркотиками (результати опитувань Дослідницького центру П’ю та Організації Ґеллапа наявні в базі даних iPoll Центру Ропера з дослідження громадської думки, http://www.ropercenter.uconn.edu/data_access/ipoll/ipoll.html). Національні опитування американців від 12 років і старше демонструють постійне зниження у вживанні наркотиків від 1979-го до 1998 року (Carter et al., Historical Statistics of the United States, tables Ec951–974 [by Douglas Eckberg]). Нещодавні опитування використовували нові процедури, завдяки чому, мабуть, рівень вживання наркотиків підвищився, тому, схоже, від 1998-го до 2004 року реальних змін не відбулося (Office of Applied Studies, “Results from the 2004 National Survey”, ch. 9). Опитування старшокласників у 1975–2005 роках засвідчило, що на 1979 рік припав максимум вживання будь-яких незаконних наркотиків у минулому році – приблизно 50 відсотків, тоді відбувся спад, після якого настало невелике зростання, яке досягло приблизно 40 відсотків у 2005 році (Johnston et al., “Demographic”). Унаслідок методологічних проблем аналіз дрібних розбіжностей у цих опитуваннях не має сенсу. Ми можемо припустити, що заниження показників ставалося рідше, коли вживання наркотиків (принаймні марихуани) почали менше стигматизувати. (Схвалення легалізації марихуани потроїлося між 1969-м і 2005 роком: J. Carroll, “Who Supports Marijuana Legalization?”.) Тож найліпшим висновком є той, що загальна тенденція до зменшення вживання наркотиків спостерігається приблизно від 1980 року (див. також Menard and Huizinga, “Age, Period”). Ніколи не зупинялися: у деяких суперечках щодо тенденцій у самогубствах (див. примітку 85 вище) вчені припускали, що зростання рівня самогубств серед американців середнього віку після 2000 року може мати зв’язок зі вживанням наркотиків (див., наприклад, Patricia Cohen, “Midlife Suicide Rises, Puzzling Researchers”, NYT, Feb. 19, 2008).

89. Приклади запитань: “Baseline NCS Interview Schedule”, http://www.hcp.med.harvard.edu/ncs/Baseline_NCS.php (accessed Aug. 31, 2006). Показники психічних розладів: Kessler et al., “Lifetime Prevalence”.

Твердження про «епідемію» депресії спирається на відкриття, що молодші й старші люди однаково схильні повідомляти під час опитувань про епізоди розладу, які іноді стаються в їхньому житті. Оскільки молодим людям ця «небезпека» загрожувала набагато меншу кількість років, то їхня базова схильність до депресії впродовж життя має бути значно вищою, ніж у людей старшого віку. Отже, протягом ХХ століття депресія помітно поширювалася. Послуговуючись цим методом, Вайссмен та інші в “The Changing Rate” дійшли висновку, що американці з кожної вікової категорії від 1935 року й далі мали більше епізодів великого депресивного розладу й відчували їх раніше в житті, ніж представники попередньої когорти. Наприклад, менше одного відсотка американців, яким у 1940-х роках виповнилося 35 років, повідомили під час опитувань, що колись пережили великий депресивний розлад, проте вже 10 відсотків американців, яким у 1980-х було 35 років, повідомили про цей розлад. Кесслер та інші в “Lifetime Prevalence” підрахували, що в американців, народжених приблизно наприкінці 1970-х, шанси пережити коли-небудь великий депресивний розлад були втричі вищими порівняно з тими, хто народився орієнтовно на початку 1950-х (див. також Klerman et al., “Birth-Cohort Trends”).

Попри те що «епідемія депресії» привернула до себе значну увагу (див., наприклад, Daniel Goleman, “A Rising Cost of Modernity: Depression”, NYT, Dec. 8, 1992), виникли глибокі сумніви. 1. Вчені піддали сумніву валідність запитань, що їх використовували в опитуваннях для оцінки депресії (A. Horwitz and Wakefield, “The Age of Depression”, a також Loss of Sadness). 2. Вікові відмінності у пригадуванні епізоду депресії не свідчать надійно про історичні зміни. Одна проблема – це те, як діє пам’ять. Що старші люди, то більше вони забувають неприємний досвід, а коли люди пригадують травми, то схильні помилково датувати епізоди ближче до теперішнього часу. За результатами одного дослідження, більшість людей, яких госпіталізували з діагнозом «великий депресивний розлад», через 25 років не могли достатньо добре це пригадати, щоб їх зарахували до категорії тих, хто колись пережив депресію (Andrews, “Recall”; також G. Simon and VonKorff, “Recall”; G. Simon, “Is the Lifetime Risk?”, а також відповідь і заперечення в журналі Journal of Clinical Epidemiology, vol. 49, 1996, 1077–1078; Paten, “Recall Bias”; Costello et al., “10-Year Research”). Ці проблеми з пам’яттю, мабуть, пояснюють, чому Вайссмен та інші в “The Changing Rate” навели дивний висновок, що молоді дорослі у Франції, Італії та Німеччині менше потерпали від депресії під час Другої світової війни, ніж такі само молоді дорослі впродовж 1950–1960-х років. Навіть учені, що послуговувалися методом пригадування, визнають, що це може бути артефакт пам’яті (див., наприклад, Kessler et al., “Lifetime Prevalence”, 600; див. також Frombonne, “Increased Rates”). Ще один артефакт – відмінності в смертності: показник смертності серед людей із великим депресивним розладом вищий, а це означає, що вони ніколи не з’являються в пізніших опитуваннях як люди похилого віку з депресією (див., наприклад, Paten, “Recall Bias”). 3. Що більше американці ставали психологічно освіченішими, самосвідомішими й відвертішими наприкінці ХХ століття (це слушні припущення, див., наприклад, Veroff et al., The Inner American), то більше вони були схильні шукати, розпізнавати почуття меланхолії і розповідати про нього (див. Phelan et al., “Public Conceptions”; Klerman et al., “Birth-cohort Trends”, 692). Водночас, мабуть, інтроспекція породжує справжню меланхолію; люди, що зациклені на собі, також схильні до депресії (Ingram, “Self-Focused”; Mor and Winquist, “Self-Focused”).

Ті дослідження, що здатні уникнути більшості таких помилок (хоча й не всіх), порівнюють схожі вибірки людей, які відповідали на ті ж запитання в різні епохи. Є лише кілька таких досліджень, і вони в ліпшому разі охоплюють лише другу половину ХХ століття. Загалом ці дослідження свідчать, що змін у коефіцієнтах депресії не було. Верофф та інші в The Inner American порівняли опитування 1976 року та опитування 1957 року й дійшли висновку, що психічне «благополуччя американців загалом лишилося незмінним» (57). Виявлені відмінності між 1957-м і 1976 роком вони пояснюють зростанням психологічної обізнаності й відвертості. (Також зауважте, що безробіття, інфляція й рівень убивств у 1976 році були вдвічі вищими за показники 1957 року; це були стресові два десятиліття.) Інші дослідження, що свідчать про незмінність або спад у психічних проблемах: Srole, “The Midtown Manhattan”; Amato et al., Alone Together, 57–60; Roberts et al., “Changes”; Kasen et al., “Depression”; Costello et al., “10-Year Research”; Kessler et al., “Prevalence and Treatment”; Y. Yang, “Is Old Age Depressing?”. Заплутаніші результати: Свіндл та інші в “Responses” виявили, що 26 відсотків респондентів опитування GSS у 1996 році повідомили про відчуття наближення нервового зриву. Порівняйте це з приблизно 20 відсотками, які засвідчили дослідження Вероффа 1957-го й 1976 року. Ця невелика зміна може бути істотною, може бути наслідком використання різних методів опитування або може бути результатом більшої відвертості щодо психічних проблем. Запитання «life» в опитуваннях GSS, що просило респондентів відповісти, яким вони сприймають своє життя: захопливим, звичайним або нудним, продемонструвало незначне збільшення частки відповідей про «захопливе життя» у 1970–2000-х роках (мій аналіз). Твенґі в “The Age of Anxiety” повідомляє про зростання рівня тривоги серед молоді від 1950-го до приблизно кінця 1980-х років, однак Твенґі й Нолен-Гоксема в “Age, Gender” заявляють, що симптоми депресії серед дітей від 1980-го до 1998 року зменшилися. (До того ж методологію Твенґі поставили під сумнів; див. вище примітку 18.) У підсумку, найслушніший висновок полягає в тому, що від приблизно 1960 року жодних істотних змін у депресії або споріднених станах не відбувалося.

90. Зміни наприкінці ХХ століття, які могли спричинити поширення депресії: зміни в сім’ї, зокрема матері, що працюють, а також відтермінування взяття шлюбу; напруга внаслідок намагання відповідати дедалі вищим економічним сподіванням в умовах економічної стагнації (Frank, Luxury Fever; Schor, The Overworked American); телебачення (Kubey and Csikszentmihalyi, Television and the Quality of Life; Comstock et al., Television and Human Behavior; і опосередковано – Putnam, Bowling Alone); посилення зацикленості на собі. Сон: 1942 року 36 відсотків респондентів у опитуванні Організації Ґеллапа повідомили, що вони сплять менше, ніж вісім годин; 2001 року так відповіли 71 відсоток (Saad, “Americans’ Mood”). Між 1982-м і 2005 роком частка респондентів у опитуваннях GSS, які відповіли, що вони «завжди» поспішають, дещо зросла – з 25 відсотків до 31. Дж. Робінсон і Ґодбі в “The Great American Slowdown” виявили, що від 1960-х і до середини 1990-х років нарікання на нестачу часу зросли (а тоді стабілізувалися), хоча, за їхнім підрахунком, реальна нестача часу зменшилася. Див. також Jacobs and Gerson, “Who Are the Overworked Americans?”; Presser, “The Economy”.

91. Економічні цикли: див., наприклад, Osborn, “A Detestable Shrine”. Кілька вже згаданих досліджень вказують на самобутність 1960–1970-х років: наприклад, стрибок самогубств серед молоді, поширення вживання алкоголю й наркотиків; наведені нижче дослідження щастя узгоджуються з цим. «Позбавила їх надії»: Rosenzweig and Thelen, The Presence of the Past, 133. Фішер і Гаут в Century of Difference (ch. 9) обговорюють «подовжені 1960-ті» як час незвично гострого поділу культури. Аргумент про бейбібум походить від Річарда Істерліна, і його використовують у багатьох працях, як-от Pampel, “Cohort Size”; McCall and Land, “Trends”; R. Johnson and Gerstein, “Initiation of Use”.

92. Від 1987-го до 1999 року менш ніж чотири економічні статті на рік аналізували тему «щастя»; від 2000-го до середини 2006-го – понад 26 статей на рік (підраховано на підставі бази даних “EconLit”, https://www.aeaweb.org/econlit/). Істерлін у “Does Money Buy Happiness” на початку 1970-х років заклав основи економіки щастя, однак жменька вчених почала розвивати її лише значно пізніше. Класична праця: D. McMahon, “From the Happiness”. Виникнення поведінкової економіки й відкриття парадоксів вибору спростували припущення щодо «виявлених уподобань». Див. Kahneman and Krueger, “Developments” («люди часто роб­лять вибір», 3); Loewenstein, “The Creative Destruction”; Gilbert, Stumbling on Happiness; Frey and Stutzer, “Happiness Research”; idem, Happiness and Economics; Di Tella and MacCulloch, “Some Uses”; Layard, Happiness; Koszegi and Rabin, “Choices”; і розмова на тему “Life Satisfaction and Welfare Economics” у Journal of Socio-Economics, Apr. 2006. Інформаційний центр дослідження щастя – це World Database of Happiness Рута Вейнховена (https://worlddatabaseofhappiness.eur.nl/; accessed May 27, 2022), а також Journal of Happiness Studies. Питання валідності: див. зазначені праці, а також T. Smith, “Happiness”; Blanchflower and Oswald, “Well-Being”; Deiner et al., “Subjective Well-Being”; Veenhoven, “Developments”; Biswas-Diener et al., “The Psychology”; і нещодавнє застереження – Kahneman et al., “Would You Be Happier?”.

93. Easterlin, “Does Money Buy Happiness?”. (Цей «парадокс», схоже, виникає і в деяких інших країнах.) Виклад парадоксу: див. джерела в попередній примітці, як-от праці Істерліна й Леярда, а також Easterlin, Growth Triumphant; idem, “Income”; R. E. Lane, The Loss of Happiness; Ott, “Did the Market?”; Franks, Luxury Fever; Binswanger, “Why Does?”. Про (не)реальність парадоксу: Hagerty and Veenhoven, “Wealth and Happiness Revisited”, Істерлінова відповідь “Feeding the Illusion” і заперечення на неї Veenhoven and Hagerty, “Rising Happiness”; див. також Veenhoven, “Is Life Getting Better?”; Di Tella and MacCulloch, “Gross National Happiness”; Deaton, “Income, Health”; Inglehart et al., “Development, Freedom, and Rising Happiness”; C. Fischer, “What Wealth-Happiness Paradox?” (валовий внутрішній продукт на душу населення істотно зріс після 1970 року, однак доходи пересічних американців лишилися такими ж). Стівенсон і Волферз у “Economic Growth” проаналізували великий обсяг даних і дійшли висновку, що завдяки доходам рівень щастя зростав «у різних країнах, усередині країн і з плином часу» та що в Америці рівень щастя не зростав, бо не зростало багатство пересічних американців (2). Див. також Hout, “Money and Morale”. Щодо загальних корелятів рівня щастя, зокрема обставин на національному рівні, див. також Di Tella et al., “The Macroeconomics”; Di Tella and MacCulloch, “Partisan Social Happiness”; Radcliff, “Politics, Markets”; Pacek and Radcliff, “Assessing”; Diener and Suh, “National Differences”; Hagerty, “Social Comparisons”. До багатьох праць про щастя, які передували появі економічних праць, належать Cantril, The Pattern of Human Concerns; Bradburn, The Structure of Psychological Well-Being; Diener and Suh, Culture and Subjective Well-Being.

94. «Прагнення щастя»: Maier, American Scripture; Darnton, “The Pursuit of Happiness”. Розлучення: Riley, Divorce; R. Griswold, “Law, Sex”; E. May, Great Expectations. Про товари: Leach, Land of Desire, a також розділ 3 цієї книжки.

95. Токвіль А. де. Про демократію в Америці / Пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка. – Київ : Всесвіт, 1999. – С. 436–437. Bellows, “The Influence of the Trading Spirit”, 111. Одноманітна механічна праця: див. джерела, зазначені в примітці 93.

96. Argyle, “The Causes” – огляд праць на цю тему. Я запозичив перелік особистих і національних рис, які корелюють з рівнем щастя, з аналізу низки опитувань, що проводились у різних країнах: Diener and Suh, “National Differences”; Helliwell, “How’s Life?”; Frey and Stutter, Happiness and Economics; Inglehart et al, “Development, Freedom, and Rising Happiness”; Di Tella and MacCulloch, “Gross National Happiness”; DiTella et al., “The Macroeconomics of Happiness”; Radcliff, “Politics, Markets”; Pacek and Radcliff, “Assessing”; Lucas and Clark, “Do People?” (проти Zimmermann and Easterlin, “Happily?”); Lucas, “Time Does Not”; Lucas et al., “Unemployment”. (Див. також праці, згадані у примітці 92.) Я зараховую до економічного благополуччя доходи, безробіття, робочі години й інфляцію. Я зосереджуюся, здається, на найнадійніших предикторах. Щодо переліку корелятів щастя див. Veenhoven, “World Database”. У 1995–2005 роках Сполучені Штати посідали 17 місце за рівнем середнього щастя, що приблизно відповідало показникам Бельгії, Нідерландів і Німеччини, перевищувало показники Франції і Великої Британії, проте було значно нижчим за показники Данії і Швейцарії (Veenhoven, “Average Happiness”).

97. Приблизна оцінка: відмінності між різними країнами не можуть засвідчити історичні зміни в одній країні. До того ж представники різних культур відповідають на запитання по-різному. Наприклад, східні європейці схильні до похмурості порівняно з іншими народами, а азійці надають меншого значення індивідуальному щастю (див., наприклад, Sastry and Ross, “Asian Ethnicity”).

Тенденції: відповіді на запитання про щастя в опитуваннях Організації Ґеллапа, з яким до респондентів зверталися від 1946-го до кінця 2008 року, свідчать (після обробки), що найменша частка «дуже щасливих» припала на перші повоєнні роки і становила приблизно 40 відсотків, максимум був орієнтовно в 1957 році – дещо понад 50 відсотків, у середині 1980-х відбувся спад – приблизно 45 відсотків, орієнтовно 2005 року сталося нове піднесення – понад 50 відсотків, а наприкінці 2008-го ця частка скоротилася до 45 відсотків (мій аналіз результатів із бази даних “Gallup Brain”, http://institution.gallup.com; accessed Jun. 30, 2008). Коливання в результатах цієї серії опитувань між різними порами року і різними роками свідчать про те, що тут є чимало «шуму». Див. також Erskine, “The Polls”, a також Bradburn, The Structure of Psychological Well-Being (41), де наведено ранні підрахунки. Частка «дуже щасливих» у опитуваннях GSS (які почалися 1973 року; 1972-го сталася технічна невдача) у середині 1970-х років становила 36 відсотків, наприкінці 1980-х мінімально скоротилася до приблизно 34 відсотків, а тоді у 2000-х стабілізувалася на рівні приблизно 33 відсотків (мій аналіз). Опитування, які проводив Дослідницький центр П’ю, використовуючи запитання, яке вимагало від респондентів відповідати на підставі шкали від 0 до 10, продемонстрували зростання від 1987-го до кінця 1990-х років, стабілізацію, а тоді істотний спад 2008 року (Taylor, “Inside the Middle Class”, 81). Стисле тлумачення полягає в тому, що між Другою світовою війною і 2008 роком рейтинг щастя спершу значно зріс, тоді дещо знизився, стабілізувався і врешті зазнав спаду впродовж економічної рецесії 2007–2009 років.

До нещодавніх досліджень цих тенденцій належать Stevenson and Wolfers, “Economic Growth”; Inglehart et al., “Development, Freedom, and Rising Happiness”; Hout, “Money and Morale”; Yang, “Social Inequalities”; C. Fischer, “What Wealth-Happiness Paradox?”; Schnittker, “Diagnosing”. Різні покоління: Yang, “Social Inequalities”; Cohn, “Baby Boomers”.

98. Опра Вінфрі: “Want to Get in Touch with Your Soul? Oprah sits down with leading spiritual thinkers and authors to talk about matters of the soul”, such as “Elizabeth Lesser, author of The Seeker’s Guide: Making Life a Spiritual Adventure” (http://www2.oprah.com/spiritself/oss/ss_oss_main.jhtml; accessed Jul. 1, 2008). Бейбібумери: ми бачимо в них особливі показники розладів, нещастя й, мабуть, навіть позашлюбних любовних стосунків (див. примітку 72).

1. Brennan, Concurring Opinion, 408 U.S. 238 Furman v. Georgia, sec. IV, Jun. 29, 1972, https://www.law.cornell.edu/supremecourt/text/408/238 (accessed May 27, 2022; курсив додано).

2. Пристосування до нових технологій: див. C. Fischer, America Calling, особл. розд. 1. Асиміляція: див. примітку 21 до розділу 1.

3. D. Potter, People of Plenty, 92, 126.

4. Ці твердження запозичено з попередніх розділів. Також див. J. Davis’s “Did Growing Up?”; Fischer and Hout, Century of Difference, passim. Проблеми бейбібумерів: див. обговорення в попередньому розділі.

5. Порівняння з європейцями: серед передових країн Сполучені Штати розташовані посередині або нижче середнього рівня за показниками очікуваної тривалості життя та пов’язаними з нею аспектами здоров’я (зокрема, зростом: див., наприклад, Komlos and Lauderdale, “Underperformance in Affluence”), зайнятості, дозвілля, освітніми навичками й навіть володіння комп’ютерами. Нас часто вводять в оману деякі показники, передусім валовий національний продукт, за яким Сполучені Штати розташовані біля вершини. Ці показники вводять у оману, бо якщо врахувати набагато більшу нерівність в Америці, то благополуччя верхівки суспільства приховує труднощі решти людей. (Див., наприклад, дані OECD, http://stats.oecd.org, accessed May 27, 2022; United States Bureau of the Census, “Children’s Well-Being”; Fischer et al., Inequality by Design, ch. 5.) Де американці розташовані за показником рівня щастя? Це залежить від вимірювання й методу: поруч із вершиною (Inglehart et al., “Development, Freedom, and Rising Happiness”) або посередині (Veenhoven, “Average Happiness”). Значна частина книжки Фішера й Гаута Century of Difference звертається до розриву в рівні освіти.

6. Комп’ютери: P. Liberatore, “Home Computers – Why the Craze is Fizzling Out”, San Francisco Chronicle, Jul. 5, 1985. Транспортування: Gienapp, “The Antebellum Era”, 106.

7. Опитування 1939 року: Erskine, “The Polls”.