Сурма лебедя

Розділ 14 Бостон

Луї уподобав Бостон тієї самої хвилі, як тільки його вздрів. А он, далеко внизу, річка! Біля річки — парк. А в парку озеро. На озері — острів. І на березі там — причал. Прив’язаний до причалу стояв човен, змайстрований як подоба лебедя. Та місцина здавалася ідеальною. Неподалік виднів навіть дуже чепурний готель.

Луї описав два кола, а тоді ковзнув додолу й плюхнувся, гальмуючи лапами, на озеро. Подивитися на прибульця припливло кілька качок. Той парк називався Міський сад. Усі в Бостоні його знають і приходять туди посидіти на лавках, гріючись на сонечку, походити скрізь, погодувати голубів та білок, а ще — покататися на Човні-Лебеді. Така прогулянка коштує двадцять п’ять центів для дорослих і п’ятнадцять — для дітей.

Трохи перепочивши й підкріпившись тим, що до смаку лебедям, Луї підплив до причалу й вичалапав на берег. Чоловік, що збирав квитки на човнову прогулянку, вражено роззявив рота, побачивши величезного білого лебедя з цілим арсеналом речей на шиї.

— Привіт! — мовив Човняр.

Луї підняв свою сурму.

— Ку-гуу! — відповів він.

Коли пролунав цей гук, усі птахи в парку попідводили голови, а Човняр аж підскочив. Усі бостонці, що перебували за милю від того місця, вражено подивилися вгору, запитуючи одне одного: «Що то було?» Ніхто ж бо в Бостоні зроду не чув кличу лебедя-сурмача. Велике враження справив на всіх той лебединий поклик. Люди, які мали другий сніданок у готелі «Ріц», що на Арлінґтон-стріт, підвели погляди від своїх страв. Навіть офіціанти й коридорні перемовлялися: «Що то було?»

Ну, а чоловік, що порядкував Човном-Лебедем, був чи не найдужче, з усіх бостонців, вражений. Він порозглядав спорядження Луї: і сурму, й торбинку для грошей, і медаль за врятоване життя, і грифельну дощечку, й крейдяного олівця. А тоді запитав Луї, чого той хоче. Юний лебідь написав на своїй дощечці: «Маю сурму. Потрібна робота».

— Окей! — мовив Човняр. — Ти вже й дістав роботу. За п’ять хвилин човен вирушає в подорож довкола озера. Твоя робота буде така: пливеш поперед човна, мовби ведеш його, і дмеш у свій горн.

«А яка буде мені платня?» — написав Луї на дощечці.

— Узгодимо це потім, коли переконаємось, як ти впораєшся, — сказав Човняр. — Це в нас буде пробне коло.

Луї кивнув головою: згода! Розташував у належному порядку свої речі на грудях, спокійно увійшов у воду і, зайнявши позицію за кілька метрів перед човном, став чекати. Йому хотілося знати, що рухає човен. Бо ж не видно було ні зовнішнього двигуна, ні весел. У передній частині човна були сидіння для пасажирів. А на кормі видніла халабуда, зовні схожа на лебедя. Вона була порожниста. Всередині — сидіння, ніби велосипедне. І дві педалі, також схожі на велосипедні.

Коли всі пасажири повмощувалися на своїх місцях, з’явився якийсь молодик. Він зайшов у стернову частину човна, сів на сидіння всередині лебедеподібної халабуди й почав ногами крутити педалі — от ніби їхав на велосипеді. Закрутилося гребне колесо. Човняр віддав швартові, і Човен-Лебідь, зусиллями того молодика на педалях, поволі поплинув озером. Перед човном плив Луї, загрібаючи лівою лапою, а правою тримаючи сурму.

— Ку-гуу! — проспівала сурма Луї. Той дикий клич пролунав гучно й дзвінко, проникаючи в глибини душі кожному слухачеві. А тоді, розуміючи, що добре було б заграти щось відповідне до нагоди, Луї виконав пісню, яку були співали хлопці в таборі.

Пасажири Човна-Лебедя просто шаленіли — така це їм була радість, таке пойняло їх хвилювання. Тільки подумати: справжній, живий лебідь — і як грає на сурмі! Чи ж не сниться це їм, чи не дрімота яка напала? От так штука! Яка нечувана розвага! Яка втіха!

— Це ж справжня класика! — закричав хлопець, що сидів на передньому сидінні. — Цей птах грає, як славетний Луї Армстронг, незгірш! Я називатиму його Луї!

А Луї, зачувши таке, поплив поруч човна і, взявши дзьобом крейдяного олівця, написав: «Саме так мене й звати!»

— Гей, люди, а що ви про це скажете? — загукав той хлопець. — Цей лебідь може ще й писати! Луї — письменний лебідь! Привітаймо ж його всі!

І всі пасажири голосно привітали такого незвичайного виконавця. А Луї усе плив попереду, човен — за ним. Повільно й граційно човен обпливав острів, а Луї тим часом виконував на сурмі «Ніжно в душі…»

Стояв гарний вересневий ранок, трохи туманний і теплий. На деревах уже затепліли звичайні осінні барви. Потім Луї заграв «Старенька річко…»

Коли ж Човен-Лебідь пришвартувався до причалу, там уже вишикувалася довжелезна черга на наступні плавання. Бізнес ураз підскочив угору. Хутенько спорядили й ще одного екскурсійного човна, аби задовольнити прагнення публіки. Всім забажалося проїхатися на Човнах-Лебедях слідом за справжнім, живим лебедем, що і звався сурмачем, і ще й на сурмі грав! Це стало найбільшою подією Бостона за хтозна скільки часу. Людям подобаються дивні події та надзвичайні пригоди, тож атракціон Човен-Лебідь, де перед вів сурмач Луї, несподівано став найпопулярнішою розвагою на весь Бостон.

— Ми взяли тебе на роботу! — ощасливив Луї повідомленням Човняр, коли юний лебідь-сурмач вичалапав на берег. — Завдяки твоїй грі на сурмі я можу подвоїти мій прибуток. Можу потроїти. Почетверити! Поп’яте… я можу… можу… пошестерити його! Але, так чи інак, ти маєш постійну роботу.

Луї підніс йому свою дощечку: «А яка ж буде мені платня?»

Човняр задивився на юрби, що прагнули потрапити на борт Човна-Лебедя.

— Сто доларів на тиждень, — сказав він. — Щосуботи я виплачуватиму тобі по сто доларів, якщо ти постійно пливтимеш поперед моїх човнів і гратимеш на своєму горні. По руках?

Луї кивнув головою на знак згоди. Підприємець був задоволений, але він не все розумів.

— Якщо моє запитання не буде надто нескромне, — заговорив іще Човняр, — чи не пояснив би ти мені, чому тобі так потрібні гроші?

«Всім вони потрібні», — ухильно відповів Луї на дощечці.

— Ну, я це знаю, — погодився Човняр. — Усі люди люблять гроші. Це шалений світ. Але ж мені цікаво знати, навіщо лебедеві потрібні гроші? У тебе під ногами повно любої тобі їжі: пірни та й тягни собі смаковиті рослини з дна озера. Нащо тобі ті гроші?

Луї витер дощечку й написав: «Я в боргу». І тут він згадав і бідолашного свого батька, що викрав сурму для любого свого сина, і сіромаху-крамаря з Біллінґса, якого не тільки пограбували, а ще й вітрину йому розтрощили. Луї ні на мить не засумнівався: він мусить, мусить і далі заробляти гроші, аж поки зможе нарешті оплатити свій борг.

— Окей! — мовив Човняр, а тоді звернувся до натовпу: — Цей лебідь каже, що заробляє на виплату боргу. Тож усі на борт і в наступне плавання!

І заходився продавати квитки. Мав той Човняр кілька човнів, і всі вони були приподібнені до образу лебедя. Дуже швидко всі човни наповнилися народом — гроші потекли до каси рікою.

Цілий день усі Човни-Лебеді кружляли озером, возячи свій вантаж щасливих людей, серед яких дуже багато було дітей. А Луї так грав на своїй сурмі, як іще ніколи досі в житті. Йому подобалася його робота. Любив він приносити втіху людям. І любив музику. Човняр був страшенно задоволений.

Коли день скінчився й човни обійшли своє останнє коло, Човняр підійшов до Луї, що стояв на березі й давав лад своїм речам, щоб кожна красувалася на належному місці в нього на грудях.

— Ти чудесно попрацював! — похвалив диво-лебедя Човняр. — Хороший ти лебідь. Шкода, що ти не прибився до мене ще раніше. Ну, а зараз… де ти гадаєш перебути ніч?

«А тут, на озері», — відповів Луї.

— Ну, як на мене, то це не зовсім безпечно, — з тривогою в голосі застеріг лебедя-сурмача Човняр. — Страшенно багато людей зацікавилося тобою. І через них тобі може бути клопіт. Хлопчаки чіплятимуться, дошкулятимуть. Непевні, як на мене, ті люди, що никають поночі цим парком. Тебе можуть викрасти! А я не хотів би втратити тебе. Я міг би повести тебе через вулицю до готелю «Ріц Карлтон», зняти тобі кімнату на ніч. Готель чистий, і їжа там добра. Так буде безпечніш. Ну, і я матиму певність, що вранці ти з’явишся на роботу.

Луї така ідея не дуже припала до смаку, але він погодився на готель. Подумав: «Ну, я ж досі ще ні разу не ночував у готелі — може, то буде цікаво?» То й закрокував поруч із підприємцем. Вони перейшли парк, перетнули Арлінґтон-стріт і ввійшли до вестибюля «Ріцу». Позаду лишився довгий і стомливий день, але Луї приємно було усвідомлювати, що він має добру роботу — що може працею музиканта заробляти в Бостоні гроші.