Сурма лебедя

Розділ 16 Філадельфія

Весь останній тиждень вересня Луї пропрацював на фірму «Човни-Лебеді» в Міському саду Бостона. Він мав великий успіх і швидко ставав справжньою знаменитістю. В суботу Човняр виплатив йому сто доларів готівкою, які Луї дбайливо помістив у свою торбинку-скарбничку. Човняр, після того, як йому довелося оплатити чималий рахунок із готелю «Ріц Карлтон», вирішив, що краще хай Луї ночує на озері, а не в готелі. Луї це його рішення теж краще влаштовувало. Ночі тепер він спав поміж гусей та качок, сховавши голову під крило й граційно плаваючи по плесу.

Луї добре дбав про свій музичний інструмент. Він його чистив-начищав, до блиску, а раз на тиждень очищав ще й від слини. Де тільки міг, він вивчав нові пісні, дослухаючись, що там лунає з людських транзисторів, та ходячи на концерти. Раз тільки почує мелодію — так він її вже й перейняв. Він був справжній природжений музикант — чи то, в його окремому випадку, — природно-висиджений музикант.

Наприклад, він дуже вподобав пісню «Прекрасний Сновидче, мене розбуди…» Щоразу, граючи її, він думав про Серену, і завжди пасажири, які перебували на борту Човна-Лебедя, дружно плескали в долоні й вигукували: «Біс! Браво!» Луї подобалися оплески. Вони його звеселяли, мовби знімаючи тягаря з серця.

Іноді, наприкінці робочого дня, Луї грав «Оце вже й дню кінець». Він надавав цій пісні дуже ліричного, сумного звучання. А одного надвечірка, ведучи за собою останню мандрівку того дня, він заграв «Колискову» Брамса. Пасажири підспівували музикантові:

Тоді один хлопчак, що сидів на передньому сидінні, дістав з-під поли піджачка духову рушничку-пукавку й почав стріляти пластиковими кульками в сурму Луї. Й щоразу, як кулька влучала в сурму, виходило кумедне тень! Отож, завдяки пустотливості того хлопчака, «Колискова» набула десь отакого звучання:

Діти, що пливли тим самим човном, як зачули таке, то всі враз зайшлися реготом — але дорослі пасажири цим обурилися. Один дядечко забрав у порушника рушничку, а одна тітонька, як прийшла потім додому, настрочила до «Бостон-Ґлобу» листа, де вимагала запровадити суворіший контроль за вогнепальною зброєю, щоб ні в якому разі вона не потрапляла до рук дітей.

Іноді надвечір, коли вже починали закрадатися сутінки, люди збиралися на берегах послухати вечірню колискову Луї. Ще ніколи «Човни-Лебеді» не тішилися такою популярністю й не приносили їхньому власникові стільки грошей. Але Луї знав, що незабаром ці човнові прогулянки припиняться на зиму. Ще кілька днів — і човни будуть підняті й поміщені у човнярні, на весь ненавігаційний сезон, — чекати наступної весни.

Одного чудового дня, коли Луї чекав, поки човен завантажиться пасажирами, під’їхав на велосипеді хлопець-кур’ер із «Вестерн-Юніону».

— Маю телеграму для лебедя-сурмача! — повідомив він.

Човняр начебто здивувався, але взяв телеграму й передав її Луї, а той негайно її розпечатав. Відправник — якийсь чоловік із Філадельфії. Ось що було в тій телеграмі:

МОЖУ ЗАПРОПОНУВАТИ ВАМ П’ЯТСОТ ДОЛАРІВ НА ТИЖДЕНЬ ЗА РОБОТУ ДЛЯ НІЧНОГО КЛУБУ. ДОГОВІР НА ДЕСЯТЬ ТИЖНІВ. ПРОШУ ВІДПОВІСТИ.

(Підпис) ЕЙБ («ЩАСЛИВЧИК») ЛЬЮКАС

ГОТЕЛЬ «НЕМО»

Луї швидко підрахував подумки. Десять тижнів роботи з платнею п’ятсот доларів за тиждень — виходить у сумі п’ять тисяч доларів. А п’ять тисяч доларів запевне покриють заборгованість батька Луї перед тією музичною крамницею.

Юний лебідь узяв свою дощечку й написав:

ПРОПОЗИЦІЮ ПРИЙМАЮ. ПРИЛЕЧУ ЗАВТРА. ЗУСТРІНЬТЕ МЕНЕ НА ПТАШИНОМУ ОЗЕРІ В ЗООСАДІ. ПРИВОДНЮСЬ О 16:42. СПОДІВАЮСЬ, ЦЕ БУДЕ ЗРУЧНИЙ ДЛЯ ВАС ЧАС.

Луї показав своє повідомлення хлопцеві-кур’єру з «Вестерн-Юніону», й той переписав його на телеграфний бланк.

«Терміновою!» — написав Луї.

Кур’єр кивнув головою і поїхав геть. Луї спустився знову на воду. Ось човен відчалив, і Луї повів перед. Він знав: це його останній виступ із Човном-Лебедем, тож йому трішечки було сумно. Стояло тепле, тихе недільне надвечір’я — і неділя ж була остання в тому вересні. Луї зіграв усі свої улюблені мелодії: «Ліниву річку», «Прекрасного Сновидця», «І восени, і навесні», «Закінчується день», — а тоді, коли човен уже наближався до причалу, підніс до уст сурму й заграв «Колискову».

Ось уже й остання нота відбилася від стін «Ріцу» й на мить завмерла над Міським садом. То було сумне прощання! Для бостонців воно означало остаточний кінець літа. Для Човняра то було прощання з найкращим, який він хоч коли-небудь мав, тижнем його бізнесової кар’єри. Ну, а для Луї то був кінець іще одного розділу його сповненого пригод життя, коли він, сам-один серед широкого світу, намагався заробити досить грошей, аби мати нарешті чисте сумління — своє власне та рідного батька. Тієї ночі Луї спав спокійно, хоч і потерпав трохи за безпеку своєї торбинки-скарбнички. А вранці він вилетів до Філадельфії, аби з’явитися на призначену зустріч з містером Льюкасом — чоловіком, котрий напередодні надіслав йому ту телеграму.

Потрапив Луї до Філадельфії зовсім легко й просто. Майже всяк, хто спробує розшукати Філадельфію, хутко її знайде. Юний лебідь-музикант просто здійнявся у повітря, несучи всі свої набутки на шиї, а коли набрав висоту понад триста метрів, подався понад залізничними коліями, минаючи Провіденс, Нью-Лондон, Нью-Гейвен, Бриджпорт, Стемфорд, Кос-Коб, Гринвіч, Порт-Честер, Рай, Мамаронек, Нью-Рошель, Пелгем, Маунт-Вернон і Бронкс.

Коли ж він загледів Емпайр-Стейт-Білдінґ, то звернув праворуч, перетнув річку Гудзон, і понад залізничними коліями подався до Ньюарка, потім до Трентона, а далі — просто на південь. О пів на п’яту сягнув річки Сулкілл-Рівер. А далі, за річкою, назорив і Філадельфійський зоосад. Пташине озеро здавалося таким привабливим із повітря. На ньому повно було всякого водного птаства, але переважно то були качки й гуси. Луї, щоправда, здалося, що поміж них утересувалося[2] й двоє чи навіть троє лебедів.

Він облетів коло, вибрав відкриту місцину й точно о 16:52 плюхнувся на плесо — приводнився. Його сурма дзенькнула об грифельну дощечку, дощечка стукнулася об медаль за врятоване життя, медаль цокнулась об крейдяного олівця, а вже той олівець обкрутився своєю шворочкою навколо торбинки-скарбнички. Не зайвим буде сказати, що те його приводнення зчинило таки справжній переполох. Місцеві качки й гуси аж ніяк не сподівалися такої надзвичайної події: щоб великий лебідь-сурмач та впав до них просто з неба! Та ще й навантажений стількома особистими набутками!

Але Луї не звернув ані найменшої уваги на інших птахів. Він мав з’явитися вчасно на ділове побачення. Та ось він уздрів чоловіка, що стояв, спираючись на поруччя біля Пташиного будинку. Вбраний той був у пурпуровий костюм, а на голові мав тірольського капелюха. Вираз його обличчя був умудрено-проникливий, от ніби він знав забагато всякої всячини, більшу частину якої взагалі варто б і не знати.

«Ото ж і має бути Ейб-Щасливчик Льюкас!» — подумав Луї і швидко підплив до того місця, де стовбичив пурпуровий чоловік.

— Ку-гуу! — привітався він через сурму.

— Вітаю! — відгукнувся Льюкас. — Ви прибули хвилина в хвилину. Сенсаційне приводнення. Ласкаво прошу до Філадельфійського зоосаду, який кишить рідкісними ссавцями, птахами, рептиліями, земноводними та рибами, включно з акулами, скатами й іншими рибоподібними хребетними. Остерігайтеся диких звірів, бо тут їх повно: змії, зебри, мавпи, слони, леви, тигри, вовки, лисиці, ведмеді, гіпопотами, байбаки, скунси, яструби та сови. Сам я рідко тут буваю — моя робота прив’язує мене до захеканого серця великого цього міста, де я працюю міняйлом. Я перебуваю під великим пресом моєї роботи. Як вам мандрувалося від Бостона?

«Без пригод, — написав Луї на дощечці. — Я вклався у свій час. А що ви скажете про мою роботу?»

— Доречне запитання, — відгукнувся містер Льюкас. — Ваша робота розпочнеться п’ятнадцятого жовтня. Контракт уточнено остаточно. Ваше робоче місце — вельми славний нічний клуб. Це там, за річкою. Місце високої моди й низьких цін, людне перехрестя. Вас викликатимуть, щоб ви з’являлися на очі ясної публіки й ощасливлювали її своєю сурмою — щовечора, крім неділі. Іноді ви зможете виступати із джазовим гуртом: «Лебідь Луї — сурмач». Ваш гонорар дуже добрий. Як подумаю про нього — аж серце звеселиться. Багатство й щастя там, де стрілися лебідь Луї і Щасливчик Льюкас — Велике Серце. Комісія за моє посередництво — лише десять відсотків, чиста дрібничка.

«А як я дістануся до того нічного клубу?» — через дощечку запитав Луї, збагнувши лише половину з того, що набалакав містер Льюкас.

— У таксі, — відповів містер Льюкас. — Будьте біля Північного входу в зоосад — це перехрестя Жірар-авеню й Тридцять четвертої вулиці — о дев’ятій вечора п’ятнадцятого жовтня. І то буде вікопомна вечірка! Там на вашу милу особу чекатиме таксі, яке й відвезе вас до клубу. Водій — мій друг. Він також стогне від своєї роботи.

«А хто платить за таксі?» — через дощечку запитав Луї.

— Я, — відповів містер Льюкас. — Щасливчик Льюкас, щедре серце, оплачує таксі для лебедя Луї. І, до речі, я бачу, ви носите калитку, й вона у вас туго напхана грошовими знаками. То я вам пропоную, від щедрот мого великого серця, щоб ви передали ту калиточку мені — якраз на час вашого перебування у Філадельфії — великому місті, переповненому злодіями, в тому числі кишеньковими.

«Ні, дякую! — написав Луї. — Триматиму калитку при собі».

— Теж чудово, — мовив містер Льюкас. — А зараз я хочу привернути вашу увагу до ще однієї дрібнички. Більшість птахів, що плавають у цій розкішній лагуні, перенесли хірургічну операцію. Добрість спонукає мене розповісти вам, що працівники зоосаду зазвичай відтинають птахам-прибульцям кінчик одного крила. Це безболісна операція, до якої залюбки вдаються й інші зоосади по всьому світу. Пеннотомія — так, здається, вони це називають. Завдяки цій операції водяний птах утрачає здатність полетіти за межі загорож цього саду: птах не може здійнятися у повітря, бо, коли одне крило коротше іншого, порушується рівновага птаха. І всяку його спробу здійнятися у повітря спіткає невдача. Одне слово: такий птах не зможе літати. Наперед відчуваючи відразу, яку ви безперечно відчули б до перспективи мати одне ваше крило вкорочене, я наблизився до чоловіка, що відповідає за птахів, із пропозицією. І він погодився не обтинати вам одного крила. Про це домовлено. Він — людина честі. Ваша свобода пересування залишиться недоторканною. Вам не зроблять пеннотомії. Але за таку велику добрість із боку керівництва Філадельфійського зоосаду вам доведеться щонеділі надвечір біля цього озера давати безплатний концерт для людності Філадельфії та для гостей міста, які приходять сюди відсвіжитися. Згода?

«Так, — написав Луї. — Я даватиму щонедільні концерти».

— Чудово! — мовив містер Льюкас. — Бувайте здорові! Тож біля Північного входу о дев’ятій! П'ятнадцятого жовтня! На вас чекатиме таксі. Бажаю вам гарної гри, Солодкозвучний Лебедю! Ви станете найкращою подією, що відбудеться тут, у Філадельфії, після Конституційних Зборів 1787 року!

Цього Луї не зрозумів, але поклоном голови попрощався з містером Льюкасом і поплив до острова, що виднів посеред озера. Ступивши на берег, він дав лад своїм речам, почистив пір’я і відпочив. Не був він певен, сподобається йому ця нова робота чи ні. Як і не знав того, сподобався чи ні йому містер Льюкас. Але йому до зарізу потрібні були гроші, а коли вам дуже потрібні гроші, ви залюбки змиритеся із труднощами й непевностями заробітку. В усій цій справі була одна безперечно хороша річ — сам зоосад. Здавався він таким милим-премилим місцем — попри почуті Від містера Льюкаса жахи з обтинанням кінчика одного крила. Але Луї не мав наміру віддавати своє крило на обтинання.

«Я дам такого лупня всякому, хто тільки спробує скоїти це зі мною!» — сказав він подумки.

Йому приємно було бачити стільки водяних птахів довкола. Тут водилося чимало різних видів качок і гусей. А вдалині він навіть назорив трьох лебедів-сурмачів. Вони давно вже мешкали на цьому озері. Звали їх Цікавість, Радість і Апатія. Луї вирішив, що зазнайомиться з ними десь за день-два…

Пташине озеро було обгороджене парканом. Коли настав вечір, щоб йому вперше їхати на роботу, Луї начистив свою сурму, надягнув усі свої набутки й перелетів через паркан. Приземлився біля Північного входу. Була рівно дев’ята вечора, й там справді чекало таксі — як і пообіцяв містер Льюкас. Луї зайшов до салону, й таксі повезло його до місця його нової роботи.