Тіні наших побачень

Правила життя

Колись мене звинуватили, що я веду надто прихований спосіб життя. Мінімум фотографій чи дописів, коментарів чи реакцій стосовно актуальних подій. Лише творчість і довколокультурна діяльність. Нічого відвертого. Нічого особистого. Друзі говорять, що за довгі роки дружби так і не дізналися, що я за людина.

У цьому оповіданні головний герой — я, той, кого ви знаєте як Байдака (віднедавна люди чомусь забувають моє ім’я).

Відверто — я доволі замкнута особистість. Взаємозв’язок з іншими відбувається лише за виняткового інтересу чи побутових потреб. Імовірно, це надлишок уваги, радше соціальна позиція. Парадоксально, але мені найважче даються презентації. Надто довго відходжу емоційно після такого контакту.

У тексті присутня певна послідовність подій, які вразили мене, спостережень, які виникають і відбу­ваються зі мною, інколи спогадів, які досі живуть у мені. Це оповідання не матиме сюжету, випадково обірветься і поведеться далі без сторонніх очей. Реальні люди. Реальні погляди. Справжні думки та бачення.

Я залишаю за собою право змінювати свою позицію в майбутньому. Залишаю за собою правило помилятися. Ніщо не вічне, тим паче людська думка, навіть компромативно надрукована на папері. Я не відмовляюся від своїх слів, але прошу не спри­ймати їх за істину. Прошу не використовувати все прочитане як аргументацію в спілкуванні зі мною.

Мій день розпочинається з інформації. Перегляди роликів TEDx та вузькоспеціалізованих видань. Це їжа для мозку протягом кожного календарного дня, увечері відбуваються аналіз і спроби застосування. Тому люблю інформативність у творчості, люблю інтертекстуальність.

Письмо для мене — насамперед засіб компенсувати недоліки життя. Ніколи не шукайте там автобіографічності. Там присутні мої думки, але сюжетно — це вигадка, наближена до людських реалій. День вважаю продуктивним, коли бодай щось написано.

Вважаю прозу роботою. Мистецтво — це інше. Живопис, музика, навіть поезія. Тобто заняття, яке звільняє мозок від мислення, а не змушує його напружуватися. Погоджуюся, твердження суперечливе. Власне, я мав на увазі саме втомливу механічність праці. Зрештою, ви бачите лише результат.

Ніколи не коментую своїх творів.

Коли автор поставив крапку — отже, сказати більше нічого. Якщо в читача виникли запитання — отже, місію твору виконано.

Не люблю фрази на кшталт «не можу жити без...». Більше підійде «не хочу». Ловлю себе на думці, що набридає жити для себе, сенс становить лише можливість допомогти іншим.

Мені байдуже, що відбувається навколо, і не хвилює думка про мене більшої частини знайомих. У пев­ний момент я навчився себе розуміти, і це один із моїх найбільших здобутків. Не вірю психологам і тренерам. Людина має самостійно розібратися в собі і визначити, як на неї впливають ті чи інші обставини. Помилки припустимі. Але в підсумку ти дійдеш повного розуміння своєї природи. І приймеш себе.

З практичного:

— не дивлюся телевізор, але помічаю залежність від соціальних мереж (тимчасову);

— ніколи не курив сигарет, але регулярно вживаю алкоголь (вважаю це обов’язковим антистресом для тих, хто працює розумово);

— не запам’ятовую імен і дат, мене цікавлять лише історії.

Якби мене попросили дати універсальну пораду, сказав би: у жодному разі не погоджуйтеся робити те, чого не хочете.

Не люблю соціальних норм і людей, які намагаються під них підлаштуватися. Мені це видається системним збоєм. Ти можеш, звісно, бути хорошим хлопцем, оскільки підпадаєш під усілякі критерії. Але щасливим не будеш. Хто не дозволяє собі порушувати правила — не дозволить собі бути щасливим.

Я цілковито відстоюю ідею мінімалізму в усіх його проявах. Що менша концентрація речей, то менше розсіюєш увагу і акцентуєш винятково на необхідних справах.

Дотримуюсь плану та люблю розміреність, раціональність. Я всьому знаю порядок, легко звикаю до незнайомих умов, але мінімальний комфорт мені таки потрібен.

Мені незнайоме поняття мистецького хаосу. Скептично ставлюся до митців, які його використовують. Не треба виправдовувати свою непрактичність творчим безладом.

У житті я також дотримуюся принципу послідовності. Це коли ти не заглядаєш далеко вперед, а вирішуєш проблеми в міру їх виникнення. Це логічно й ефективно. Утім, це не заважає моїй життєвій далекоглядності.

Не вірю в силу обставин. Вірю в силу бажань. Люди не повинні шукати виправдання своїм учинкам. Важливо, що ти можеш дозволити зробити собі перед собою. Інше — нікому не потрібні деталі.

Не люблю терміна «досвід». Частіше ним виправдовують свої помилки. Останнім потрібно давати оцінку, а не списувати все на досвід. Надто легковажне і безвідповідальне сприйняття. Проте служить комусь універсальною відмовкою.

Люди мають бути щасливими без конкретних на те причин. Тим паче умов, які залежать не лише від них. Жахлива ілюзія, що хтось має зробити тебе щасливим чи мають настати певні обставини, за яких комусь буде комфортно.

Усе, що маєш зараз, — результат минулих учинків. Тому будь обережний з тим, що відбувається тепер. Тобі доведеться за це відповідати.

Щастя — це просто спокій думок. Надто рідко помічаю себе в спокої.

Дуже ціную такі моменти.

Не підтримую космополітів. Вважаю ярлик «житель землі» лише витримкою тренду. Я люблю автентичність, а мікс культур призведе тільки до їх втрати. У чому тоді смак подорожей та пізнання?

Мене захоплюють кочівники. Їхнє вміння пристосовуватися і створювати комфорт за будь-яких умов. Мені навряд підійде такий спосіб життя. Завжди потрібне місце, куди хочеться повертатися.

Дім — це емоційна прив’язка, а не власність квадратів.

Шлюб — засіб контролю. Юридичні платформи, які тримають людей поруч. Що спільного мають почуття та юридичні норми?

Релігія — теж засіб контролю. Але це радше внутрішній стрим, більше схожий на маніпуляції та соціальну покору.

Політика?

Поважаю та ціную благодійність.

Обожнюю зайнятість і максимальну насиченість графіка. Справи тримають людину в тонусі, лише така людина може залишатись емоційно та фізично здоровою. Повсякденні проблеми — чудовий каталізатор життєздатності, спроможності відчувати життя вповні. Відсутність проблем лише надає можливість думати про високе, що становить речі здебільшого віддалені та гіпотетичні. А немає нічого гіршого, аніж створювати уявних ворогів. Тому не варто нарікати на життєві труднощі. У певному сенсі пошук проблем — основа людського буття.

Ми постійно маємо вибирати — так передбачене життя. Якщо обираєш одне — втрачаєш інше, є речі, які заперечують одні одних. Із цим треба змиритися.

Не знаю, що гірше: не мати принципів чи не вміти йти на компроміси. Перше змушує тримати удар у складних ситуаціях, друге — уникати їх.

Сила людини — у вмінні контролювати свої поривання. Слабкість — оглядатися назад. Найбільша помилка — не робити висновків. Минуле має служити підручною книгою, майбутнє повинно вабити таємничістю. Частіше ж минуле приховують або воно не дає спокою, від майбутнього ж чекаємо гарантій.

У майбутнє треба дивитися з надією, а не зустрічати острахом невідомого.

Успіх відіграє важливу роль у нашому житті, а ми, здається, надто залежні від цього стану ейфорії та дуже часто не помічаємо локальності таких перемог, які стають лише звичайним кроком до великої, ще остаточно не сформованої мети. Варто розуміти, що в більшості випадків успіх — результат монотонної праці, а не збігу обставин. Він має підступну звичку змінювати людей, і до цих змін потрібно готуватися заздалегідь, як і до розуміння того, що нікому не потрібен твій успіх — усі чекають на твій провал.

Я відверто заплутався в тонкощах гендерних стосунків. Найімовірніше, почав надто багато «бачити». Найсумніше, що речі, які раніше здавалися просто неможливими, наразі сприймаються надто просто. Утім, не буду обтяжувати вас метафізикою цього рівня.

Висновок доволі простий: стосунки — це та партія, де не важливо, за ким залишається правда, головне — хто зберігає почуття.

Помітив, що уникаю людей, які обговорюють стосунки. Людина має жити ідеєю. Інакше ідеєю стають відносини, що призводить до надмірної концентрації уваги, яка все псує. Дивуюся, але найближчі люди дуже рідко торкаються моїх стосунків із жінками.

Кожному притаманна свобода власного світу. Тому вважаю, що справді здорові стосунки можуть збудувати тільки сформовані люди.

Більшість чоловіків не розуміють наявності в жінки власного світогляду, не завжди спрямованого на підкорення та служіння. З ним треба рахуватися. З такими жінками найважче. Але інші мене абсолютно не цікавлять.

Я підтримую традиційний етикет поведінки та природний розподіл ролей: чоловік має добиватися жінки. Проте тут у мене теж власна теорія.

Це має відбуватися тільки за взаємної симпатії. У жодному разі не варто завойовувати жінку, яка не відчуває до тебе інтересу. Ці спроби, ймовірно, і не матимуть успіху.

За таких обставин жінка просто піддається, а не кохає тебе. Хочу вірити, що я заслуговую саме на кохання.

Ми маємо ставити запитання до себе, а не вимоги до інших. Головна мета будь-яких стосунків — взаємний комфорт. Власне, саме його і варто створювати, а не обговорювати дурниці.

Деякі люди не розуміють, у чому суть порядності. Порядність — не чинити дурниць, а не просто добре їх приховувати.

Мені нечасто траплялися погані люди, а якщо такі були, вони демонстрували ті якості, які мені самому варто було б змінити.

Більше не вірю в людей, але намагаюся розуміти їхні слабкості.

Пробачити можна лише тоді, коли людина усвідомлює свою помилку, решту — розуміти, але не пробачати. У будь-якій ситуації існує, звісно, декілька точок зору. Але опиратися варто лише на співзвучність власного світу. Тому пробачати не обов’язково. Але розуміти треба завжди.

Ми всі неідеальні, і це нормально. Але поважати можна лише тих, які бодай залишаються чесними.

Я не конфліктна людина. Будь-яка війна закінчується перемир’ям.

Країни: Чорногорія, Хорватія, Греція, Грузія, Ізра­їль, Азербайджан, Бразилія, Філіппіни (сподіваюся, половину з них відвідаю до моменту виходу книжки).

Заняття: стрибок із парашутом, подорож на лайнері; почати колекціонувати корки з під пляшок вина, відвідати всі відомі мені резиденції письменників.

Попрацювати барменом, відкрити винарню, опанувати флористику, навчитися готувати справжні мексиканські тако, зайнятися йогою та сальсою, побувати на карнавалі і «Формулі-1», відвідати базу NASA.

Професії: в іншому житті хотів би бути рибалкою (це сексуально) або поштарем (він знає чимало історій). Колись цілком присвячу себе благодійності.

Протягом життя в мене сформувалося декілька основних тез. Вони допомагають у моменти, коли особливо важко.

1. Ти маєш грати за правилами світу. Ніхто не збирається підлаштовуватись під тебе. Тому не зазіхай на весь світ! Достатньо знайти середовище, в якому тобі комфортно.

2. Візьми за правило розглядати все тільки з позитивного боку. Не забувай про мрії. Бо якщо втратиш мрію, що тоді залишається?

3. Життя надто коротке, щоб бойкотувати його депресією.

Найбільше не люблю виправдань. За будь-яких обставин ключовим залишається рішення людини.

Для прикладу: якщо в тебе на столі буде шприц із ціаністим калієм, чи на горищі готовий вузол лінча, або ж ти стоятимеш на краю прірви. Тобто якщо складуться ідеальні умови для самогубства — ти стрибнеш?

Немає ідеальних умов для злочину — є тільки бажання людини порушити закон.

Я схильний до матеріалізації думки. Тому намагаюся зберігати оптимізм.

Я більше не шукаю кохання. Кохання все псує. Проте вірю в хороші стосунки.

Я шукаю не відповіді, а рішення.

Віднедавна мало на що реагую. Якщо мене щось зачіпає — просто позбавляюся цього. Мені набридли емоційні сплески.

Вчуся:

— фільтрувати людей;

— раціонально використовувати час;

— реально оцінювати свої сили.

Не хотілося б померти, не дописавши книжки.

Я вірю в долю, але не звик надавати значення випадкам.

Я багато чим задоволений, але не щасливий.

Варшава, травень, 2016