Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

До восьми років Тісту не знав, що таке школа. Мати сама навчила сина читати, писати й рахувати. Завдяки гарним картинам, на яких були намальовані звірі, птахи, квіти, овочі та фрукти, Тісту швидко засвоїв абетку і навчився складати літери в слова. А лічити навчився, рахуючи ластівок на телефонних та телеграфних дротах. Тісту вмів не тільки додавати й віднімати, але й ділити. Наприклад, сім ластівок на двох дротах поділити надвоє — виходило по три з половиною ластівки на кожній дротині. Як половина ластівки могла всидіти на дроті — вже інша річ, але Тісту не сушив собі тим голову.

Коли Тісту сповнилося вісім років, мати розважила, що своє діло вона вже зробила, і Тісту слід віддати до справжньої школи. Хлопчикові купили гарний картатий фартух, нові черевики, які йому муляли, учнівський ранець, чорний пенал з японськими малюнками, зошит у широку, зошит у вузьку лінійку і звеліли служникові Каролюсу відвести його до школи.

Ясна річ, усі сподівалися, що хлопчик, так гарно вбраний, в якого такі багаті батьки, який, до того, вміє ділити ластівок на половинки, — покаже в навчанні чудеса.

Але сталося непередбачене.

Тільки-но на дошці починали з’являтися літери, тільки-но розкручувався довгий ланцюг цифр — три рази по три, п’ять разів по п’ять, сім разів по сім, — у Тісту починало колоти в лівому оці, й він незабаром засинав глибоким сном.

Він не був ні йолоп, ані ледар! І не стомлювався від науки!

Він пильно дивився на дошку, твердячи подумки: «Я не хочу спати, не хочу спати!» Він дослухався до слів учителя… Він намагався будь-що побороти сон… Наспівував про себе кумедну пісеньку, яку сам склав:

Але все було надаремно. Голос учителя заколисував, на чорній дошці розпливалися літери, стеля нашіптувала: «Спи, сни, солодких тобі снів…»

— Тісту! — несподівано гукав учитель.

— Я не навмисне, мосьє! — відповідав Тісту, вмить прокидаючися.

— То байдуже. Повтори, що я оце сказав!

— Шість бутербродів з шинкою… розділити на дві ластівки…

— Сідай, нуль!

Вже в перший день Тісту приніс додому повний щоденник нулів. Взавтра його було покарано — на дві години залишено після уроків. Отже, він проспав у класі ще дві години.

Увечері на третій день вчитель передав Тісту листа для батька.

Батько прочитав:

«Шановний мосьє, ваш син не такий, як усі діти. Ми не можемо залишити його в школі».