Таємниця козацького скарбу

Розділ 28

На ранок, як і було домовлено, під вікнами бабусиної хати з’явився страус. Правильно підгадали друзі: вони з дядьком Семеном саме сіли снідати.

— Дивіться! — вигукнув Данько, тицьнувши у вікно пальцем. — Справжній страус!

— Дивина, звичайно, — погодився дядько, пережовуючи котлету. — Тільки це, здається, місцевий птах. Тут недалеко ферма страусяча є, мода тепер такая.

— Він — нічий! — наголосив Данило. — Хто знає, якої зарази цей страус тут устиг набратися. Краще нагнати його звідси, правда, дядьку Семене?

— Не знаю, чи розносять вони якусь заразу, — знизав плечима дядько. — Але те, що тут бродять чужі животні, справді нехарашо.

— Треба його прогнати, — закинув гачок Богдан. — Тільки я страусів боюся.

— А я ними гидую! — вставив Данько.

— Ох це вже мені городське плем’я! — зітхнув дядько Семєн — Зараз подивлюся, що це за птичка така.

Він рішуче вийшов за хвіртку. Футбол зацікавлено подивився на нього і аж прикліпнув. Дядько Семен запхав руки в кишені і теж пильно подивився на страуса.

— Ви його як курку підманіть! — порадив Данько, висунувшись із вікна по пояс.

Сказав — і завмер. Затамував подих і Богдан: невже нічого не вийде?

Вийшло.

Простягти руку вперед і склавши долоню човником, дядько Семен промовив:

— Іди-но сюди, птичко! Ціп-ціп, ці-і-па!

— Вибач, Футбику, — прошепотів Данило. — Ми не хотіли тебе образити.

Почувши ненависне йому «ціп-ціп», гордий страус на прізвисько Футбол, зробивши кілька кроків назад для розгону, войовничо клацнув дзьобом і помчав на кривдника. Дядько Семен ледве встиг відскочити. Страус промчав мимо, збивши куряву. Тоді розвернувся і знову погнав на ворога.

Порятунок був один — заховатися в двір і зачинити хвіртку. Та розумів це не лише дядько Семен. Прорахувати цей варіант стало розуму навіть у невеличкій страусовій голові. Він виявився спритнішим за свою жертву і одним стрибком опинився між утікачем і хвірткою. Наступний стрибок мав уже досягти мети, але дядько Семен рвонув від переслідувача на диво швидко.

Не минуло й півхвилини, як набридливий дядько та його розлючений переслідувач зникли в хмарі сірої куряви. Данько добре знав капосну натуру свого родича: навіть якщо дядькові вдасться втекти від Футбола неушкодженим, він, забувши про все на світі, почне розбиратися, шуміти на все місто, вимагаючи покарати винних. Навіть те, що його підопічні зникли невідомо куди і займаються невідомо чим все одно не переважить образи, нанесеної звичайним птахом такому поважному та розумному чолов’язі, як дядько Семен.

Словом, хлопці могли бути спокійні: найближчим часом, а як пощастить, то й цілий день, занудному дядькові Семенові буде не до них.

Пора і їм вирушати в дорогу. Тим більше, що Галка вже тут, махає знадвору рукою. На операцію з нацькування птаха на вредного дядька Семена вона погодилася з болем у серці: не хотіла пернатого друга зайвий раз дратувати. Проте іншого виходу в них не було.

У бабусиному сараї друзі знайшли металевий ломик. Лопати не було, але вони сподівалися, що ще з тої ночі лопата так і валяється в траві під вікнами маєтку. Завернути туди було їм по дорозі.

Тому, захопивши ломик і старий бабусин мішок, Данило Лановий, Богдан Майстренко і Галка рушили викопувати козацький скарб.