Таємниця козацького скарбу

Розділ 9

Хоч і святкували друзі перемогу, спав Богдан усе одно погано. Не спалося.

Данило заснув миттєво, навіть похропував. А Бодя крутився, час від часу поринаючи в нетривале море сну. Відчуття такі, наче в воду не глибоко пірнаєш, а лише присідаєш на мілині, ледь маківку зануривши.

Трохи вдалося прихопити лише під ранок. І за цей недовгий час снилася Богданові дівчинка з кісками, що катається серед поля на страусі. Себе він бачив на другому страусі, в ковбойському костюмі і з букетом квітів у руках. Що за квіти — так і не роздивився. Довго гасали вони полем одне за одним. Нарешті наздогнав Богдан дівчинку, порівнявся з нею і р-раз — обсипав її квітами з ніг до голови.

Обсипав — і прокинувся.

Сонце вже поливало промінням, продираючись навіть крізь важкі завіси на вікні їхньої кімнати. Бодя рвучко підвівся, зробив кілька гімнастичних вправ і розсунув фіранки, пускаючи щедре сонячне світло в помешкання. Промені полоскотали Данька, він щось забурчав, накрився простирадлом з головою, явно не маючи наміру прокидатись.

Це Богдана цілком влаштовувало. Саме зараз компанія Данила йому не дуже була потрібна. Адже йому не терпиться похвалитися Галці їхніми нічними походеньками.

Він вислизнув з кімнати, швиденько вмився. Бабуся Віра ще зранку подалася на базар, залишивши хлопцям сніданок на столі: прикрила чистим рушником теплі ще вареники. Не довго думаючи, Богдан узяв по варенику у кожну руку і зжував їх уже на ходу. Але до призначеного вчора місця зустрічі подався не одразу. Спочатку прийшов до річки, роздягнувся і довгенько плавав, намагаючись остаточно збадьоритися після майже безсонної ночі. Коли відчув себе повністю бадьорим, вибрався на берег, підхопив одяг і, як був, босоніж, рушив до покинутого будинку.

З незвички босі ноги поколов швидко. Тому все ж таки одягнувся і взувся — на пекучому липневому сонці обсох миттєво. Пригладив скуйовджене волосся, зупинився, роззирнувся. І раптом упізнав квіти, якими обсипав дівчину уві сні. Довкола їх було повно — польових ромашок. Не довго думаючи, Богдан заходився рвати ці ромашки, аж поки не назбирався величезний букет. Ото здивується Галка, коли він обсипле її квітами з ніг до голови. Місцеві хлопчаки до такого навіть не додумаються.

Тримаючи букет у руці, Богдан нарешті підійшов до місця зустрічі, присів під стіною і став чекати. Він навіть був готовий до того, що дівчисько запізниться — тато часто казав йому, що дівчата мають на Це право й охоче користаються ним. Що ж, нехай. Уявивши ще раз здивування обсипаної квітковим дощем Галки, Бодя заплющив очі.

І відразу задрімав, розморений на сонці після купання.

Скільки він так спав сидячи — часу не засік. Зате прокинувся так само несподівано, як і заснув. Збудили його кроки. Хтось наближався і ось-ось мусив вигулькнути на нього з-за рогу будинку. Той, хто йшов, не скрадався. Рухався впевнено, бо знав — боятися нема чого. Знає, куди йде.

Це Галка, вирішив Богдан, хутко підводячись. Надто впевнені кроки. Причаївся за рогом, бажаючи зробити сюрприз. Помітив спочатку тінь, цотім — постать, що зараз заверне до нього, вигукнув: «Гоп!» і, замахнувшись, обсипав ромашками… свого друга Данила.

Завмерли обоє. Богдан чомусь заховав руки за Спину і відразу відчув, як щоки наливаються чимось гарячим. Данько однією рукою машинально оббирав з себе ромашки, а в другій стискав такий самий букет.

— Ти… ти як… тут? — першим оговтався Богдан.

— А ти чого кидаєшся? Щ підозріло запитав Данько.

— У мене тут взагалі-то цеє… ну… зустріч…

— У мене — теж, — глянувши на свої ромашки, Данило почав про щось здогадуватися. — Та-ак… І кому ж це ти квіточки приготував?

— Ти теж, я бачу, не з порожніми руками. Гербарій для школи збираєш?

— А ти — сіно для бабиної кози? Чи погадати захотів: любить — не любить?

Букет у руці виглядав тепер досить кумедно. Данько люто жбурнув його собі під ноги. Руки Богдана стислися в кулаки.

— Отже, любить — не любить, кажеш? Ти чого сюди прийшов?

Того ж, чого й ти! Тільки я перший домовлявся!

— З ким це ти, цікаво, домовлявся? Ану!

Хлопці не помітили, як наблизилися один до одного майже впритул. Ще одне слово, ще мить — і найкращі друзі стануть першими ворогами. Богдан уже навіть замахнувся.

І враз обоє почули позад себе дзвінкий регіт.

Повернулися. Ось вона, Галка. Стоїть собі руки в боки, за нею вірний страус маячить. Так захопилися хлопці суперечкою, що не почули, як підійшла дівчинка з птахом.

— Ви чого, наче два півні? — хитро запитала вона.

— Тебе це не стосується, — буркнув Богдан.

— Все ж таки прибігли, кавалери! — пирхнула Галка. — Бачив, Футбику, обоє прибігли.

— А тобі смішно? А- вишкірився Данило. — Краще скажи, для чого ти все це придумала?

— Закортіло подивитися, хто з вас перший сюди прибіжить, — чесно призналася Галка. — Ну, то як, поганяли привидів? Гайдамаки з хлопцями я на річці ще не бачила

— Не твоє діло, — огризнувся Богдан. Сон розвіявся і хотілося його якнайшвидше забути. Боді навіть соромно стало за такі сни. Нікому не розкаже, і в першу чергу — Данькові. Все одно він зрадник: міг би розказати про побачення. Хоча…, сам же такий». Ех, нема в житті щастя!

Тим часом Галка підійшла до них ближче, роздивилася уважно довкола.

— А що це ви тут ромашками обсипаєтеся? — хлопці почули, як ледь змінився її голос. — Чого їх тут так багато?

— Гербарій для школи збираємо, — друзі не збиралися відповідати хором, це випадково вийшло.

— Ви це тут нарвали? І принесли — мені?

Страус Футбол вийшов наперед, нагнув голову, підхопив дзьобом квіточку з землі і простягнув хазяйці. Дівчинка взяла квітку машинально, подивилася на неї так, наче це була не звичайна польова ромашка, а рослина з далеких небачених країв, навіть понюхала.

— Слухайте… Ви справді нарвали для мене квітів? — перепитала вона, і тепер голос її зовсім змінився. Жодної зухвалої та нищівної нотки.

— А що тут такого? — здивувався Богдан. — У вас тут що — дівчатам ніхто ніколи квітки не подарує?

Галка хотіла щось відповісти. І слова хороші підготувала. Збиралася признатися: ніхто ніколи ще не рвав для неї польових ромашок. Але раптом принишкла, застережливо підняла руку. Хлопці теж нашорошили вуха.

До покинутого панського маєтку ще хтось ішов.

Дівчинка обережно визирнула з-за рогу. Потім кивком голови звеліла друзям стрибати всередину через віконну пройму. Страус лишився стояти на місці, Галка махнула рукою — гуляй! — і Футбол слухняно пострибав подалі в поле. Хлопці нічого не розуміли, проте Галку послухали: застрибнули на підвіконня, подали дівчинці руки, втягли її за собою. І принишкли. У порожній залі мертвого будинку почулися чоловічі голоси.