Таємниця козацького скарбу

Розділ 32

У машину втиснулася вся компанія. Дядько Сашко запустив мотор, і аж тоді запитав:

— Куди їхати? Хтось же повинен знати.

— Дуже просто, — Льонька витяг з кишені телефон Немировського. — Ваш? Чорний так поспішав, що забув забрати. Зараз я вам номер скажу. Юркові Космонавту батьки на день народження так само телефон подарували. Ми сюди побігли, а Космонавт Галці свій телефон віддав. Вона за чорним стежить, так ми домовились, коли зустрілися після того, як чкурнули в різні боки. Хто б вас тепер рятував, якби ми не розбіглися? А Галка у нас на зв’язку, як справжній розвідник.

Поки дядько Сашко набирав продиктований номер, Богдан запитав Льоньку:

Це все класно, звичайно, що ви тут нагодилися. Тільки ви ж не за нами стежили?

— Сто років ви нам потрібні! пирхнув Гайдамака. — Гуляли, нудилися, а тут бачимо — ви вовтузитесь. От і вирішили дізнатися, що робиться. І, бачиш, дізналися.

Тим часом дядько Сашко встиг коротко переговорити і натиснув на потрібну кнопку, роз’єднавши з’єднання.

— Вони біля маєтку! Там ховаються. їх двоє — Туман і ще хтось! У них сумка велика, чекають на автобус! Ну й спритна ця ваша дівчинка!

— Є трошки, — солідно кивнув Данько. — Тепер би й нам трохи спритніше…

Рвонула машина з місця, виїхала на грунтову дорогу, і дядько Сашко наддав швидкості. їхати недалеко, але на горбках машину так підкидало, що могло й перевернути. Тому Немировський знизив швидкість, мовивши: «Все одно встигнемо!»

Встигли.

Туман саме йшов від маєтку. Навіть не йшов, а біг підтюпцем, поспішав. Діжки в нього не було — її саме вантажив у багажник машини чоловік, дуже Данилові з Богданом знайомий. Спочатку хлопці очам своїм не повірили, а потім усе зрозуміли. Друзі перші з машини вискочили, оточили Туманового спільника з двох боків.

— Здрастуйте, дядьку Семене! А ми вас шукаємо! Як це ви їдете, не прощаючись? — голосно сказав Данько. — І де це ви машину взяли?

— Ми ж вам ще зошити не показали! — нагадав Бодя.

А Льончина ватага уже мчала навперейми Туманові. Трошки попереду їхав Немировський, відсікаючи йому шлях до відступу. Злодій, видно, про свій пістолет забув: стрибав, тікаючи, наче цап. Та де там: Гайдамака з хлопцями заганяли його, наче мисливці здобич.

Нарешті Немировському вдалося перекрити йому шлях. Налетів Туман на машину, не встояв на ногах — упав. Дядько Сашко швидко вискочив, відсторонив галасливих хлопців, обмацав кишені полоненого. Витяг пістолета, відкинув подалі, а Льонька з ватагою тут же почали стрибати довкола Тумана, виконуючи якісь переможні танці папуасів.

Дядько Семен дивився на все це розгублено. Потім почервонів і гаркнув на Данька з Богданом:

— Ану, розійшлися! Що це тут за цирк на дроті серед білого дня?

— Цирк, цирк! — радісно закивав Данило. — особливо з диким страусом на арені! Дуже нам усім цей номер сподобався! Не хочете повторити? Оно він стоїть!..

Глянув дядько Семен туди, куди племінник рукою показав — ба й справді: просто на нього з-за кущів поважно виступив страус Футбол. Не сам: верхи на ньому войовничо сиділа Галка. Сандалети скинула, з розплетеними косами, волосся розсипалося по плечах, у руці замашна лозина — справжня тобі принцеса-воїн.

— Улю-лю-лю-лю! — загорлала вона, і Футбол граціозно пострибав просто на дядька Семена.

Що тут з дядьком зробилося! Затрусився ввесь, поточився, але при цьому про діжку не забув. Вихопив її з багажника — і де тільки сили взялися! А тоді, обхопивши здобич двома руками, наче кавун, кинувся навтьоки. Скакав уперед не гірше за страуса. Хлопці могли битися об заклад — навіть швидше.

Галка, притиснувши боки Футбола босими п’ятами, з усіх сил трималася на спині птаха. Дивно, але страус, славний своєю швидкістю, чомусь не міг наздогнати злодія. Ба навіть гірше — відставав.

— Усе ясно, — тихо промовив Данило. — Він боїться розігнатися і Галку скинути на землю. Вона ж може не втриматись.

— А дядько Семен утече, — невдоволено процідив крізь зуби Богдан і озирнувся. Льонька та вся його ватага обліпили полоненого Тумана, наче мурахи, допомагаючи його недавньому спільникові Немировському зв’язати полоненого паском від штанів.

Згадавши, як бігав стометрівку на шкільному стадіоні, Богдан рвонув з місця, відразу залишивши далеко за собою Данила, котрий теж кинувся в погоню. А страус і справді почав дедалі більше піклуватися про вершницю. Вона підганяла птаха, щось кричала, проте Футбол явно не поспішав. Бодя наздогнав його швидко і на бігу крикнув Галці:

— Падай! Падай! Хіба не бачиш?

І, аби швидше звільнити страуса від тягаря, різко свиснув. Він ніколи не вмів свистіти, а тут якось само вийшло. Від різкого звуку птах смикнувся, Галка втратила рівновагу і брик — звалилася просто на руки хлопцеві. На ногах Богдан не втримався, вони разом упали на траву. Зате страус негайно розвинув свою легендарну швидкість і наздогнав дядька Семена аж на березі річки.

Злодій з розгону влетів у воду. Тільки там відсапався. Глянув люто на капосного птаха, на дітей, які вже підбігали до нього. А тоді підніс над головою діжку і вигукнув:

— Цього вам треба, шмаркачі? Нате!

Замахнувся — і р-раз! — козацький скарб полетів у воду. Так далеко, як зміг його кинути з усієї безсилої люті викритий злодій.