Там, за межею...

Аби навести контакти в зоні АТО, Афіна для початку озброїлась відеокамерою і поїхала попутками на передову — знімати документальні ролики. Цим вона свого часу займалась на Майдані, задокументувавши історії десяти активістів, троє з яких в лютому поповнили ряди Небесної Сотні. Вона могла довго переконувати себе, що документальні хроніки війни — річ не просто потрібна, а конче необхідна, але тепер це було єдиною можливістю потрапити в компанію бійців, серед яких рано чи пізно знайдуться потрібні люди. Степан тим часом зайнявся налагодженням зв'язків зі знайомими волонтерами і мав на меті зібрати хоч який-небудь склад амуніції.

Потрібні люди таки знайшлись. Безрезультатно об'їхавши половину Авдіївки, дівчина врешті повернулась в цивілізацію, купила тарілку супу за майже останні гроші, присіла та й замислилась, втомлено визираючи в брудне віконце забутого людством кафетерію.

— Пробачте, у Вас не зайнято? — запитав хтось, різко перервавши її роздуми.

— Та ні, присідайте...

За столик сів чоловік років тридцяти. Він був одягнений в потерті військові штани та цивільну куртку. Його обличчя чомусь видалось Афіні знайомим.

— А ти військова? — раптом поцікавився він.

— Доброволець. А...

— Я тебе пам'ятаю. Ми приїжджали на вашу базу в 2014-ому. Я тоді працював в одній з диверсійних груп, у Донецьку. Мій позивний — Адольф. Тепер наша група розпалась, — перервав дівчину він.

— Як і наша, — втомлено пробурмотіла Афіна, ковтаючи холодний суп.

Вона вже збиралась встати і піти на блокпост, але в голові блискавицею промайнула думка: «А якщо...». Вдавши, що нічого не відбувається, купила собі чаю, сіла назад за столик і почала розмовляти з новим знайомим про наболіле — війну, родичів, які чекають вдома, цивільних людей, яким вони всі були непотрібні, а сама тим часом непомітно зробила фото і скинула Степану, в двох словах описавши його історію.

— Візьмемо до нас? — з надією спитала.

* * * * *

Заселившись у штаб-квартиру, Адольф насамперед узявся за налагодження побуту. Поки Степан щодня носив з «Нової пошти» величезні клунки, а Афіна монтувала кліпи, аби ніхто не запідозрив, чим вона займається насправді, Адольф розставив скрипучі армійські ліжка, що чекали свого часу на заваленому мотлохом балконі, та взявся ремонтувати розвалені шафи на маленькій кухні. Квартира, яку розвідники вибрали під штаб, здавалось, пережила не одну війну. Меблі — розтрощені, іржаві труби от-от погрожували лопнути, скло у дверях — розбите і чомусь обклеєне шпалерами. Приведення житла до ладу вимагало чималих зусиль, і Степан був радий, що новоприбулий Адольф узяв на себе весь тягар хатньої роботи.