Там, за межею...

Той прохолодний осінній вечір нічим не відрізнявся від попередніх. Афіна навпомацки ішла по окопу до хати і на ходу згадувала, що їй треба зробити в найближчі декілька днів. Солодко позіхаючи, вона взялась доробляти генеральне прибирання в своїй кімнаті, яке неквапом розпочала ще вдень, а потім пішла змінювати Степана у засідці, лишивши в своєму тісному помешканні рідкісний безлад. Обережно розклавши на поличках набої, гранати, різноманітні приладдя та одяг, зручно вмостилася на саморобному ліжку і ввімкнула ноутбук. Кімната стала ще більш затишною. Обшарпані стіни, що давно не бачили свіжої побілки, розвідниця завісила ковдрами та пледом, які знайшла у дворі.

— Коли в мене буде своя квартира, я зроблю спальню в темних кольорах, — мрійливо розповідала матусі по телефону, радіючи, що нарешті вдалося ухилитись від пояснень, що там так голосно гупає надворі.

І дійсно, темно-синя ковдра перед очима так і вабила загорнутися в спальник і мирно задрімати під недалеку канонаду. Поруч солодко сьорбав ледве теплий чай боєць на псевдо Фантом. У свої 50 років він пройшов вже дві війни, тому тепер ділився цінним досвідом з молодими АТОвцями.

Давній друг скинув Афіні фотографії якогось заморського курорту в горах, і дівчина втомлено і трохи мрійливо вдивлялась у синю далечінь, мріючи, як коли-небудь після війни отак прогуляється понад гірським озером.

— Гарно, правда? — ніби прочитав її думки Фантом. — Я сам у Карпатах живу, неподалік від водоспаду.

І Фантом, або дід Тарас, як його називали місцеві вояки, дістав з кишені трохи пожовклу фотографію свого будинку, який вдало замаскувався біля бурхливої гірської річки, оточеної лісом.

— Може, колись в гості заїдете? — додав він.

* * * * *

Так розвідники познайомилися з Фантомом. Він був справжнім гуцулом — таким, про яких, зазвичай, пишуть в книжках та знімають фільми. Коли в нього з'являвся час, аби похазяйнувати на кухні, напіврозвалений донбаський дім непомітно перетворювався на затишну хатинку з незмінним колоритом Західної України. В кухні пахло прянощами, що були охайно розставлені на вишитих рушниках, завбачливо привезених його дружиною. Звичайна сільська жінка, вона щотижня доставляла чоловікові та його побратимам на фронт благодійну допомогу.

Звісно, Фантом досконало знав такі тонкощі військової справи, про які молоді бійці Степанового загону навіть не здогадувались. Він міг годинами непорушно сидіти в засідці, вчасно почути тріск тонесенької гілки, який сповістив би про небезпеку, вистежити розташування ворожих позицій, стежачи за поведінкою тварин, розгледіти міни в такій густій траві, де й ніг своїх не побачиш. Користуючись його підказками, розвідники майже щодня гуляли обабіч позицій сепаратистів, дивом оминаючи мінні поля та спостережні пункти.

— Головне правило розвідника — добре подумати, перш ніж зробити навіть маленький крок, — повчав дід Тарас бійців перед кожним виходом. — І пам'ятайте: ви маєте бути непомітними, як привиди, як кажани.

— Як фантоми, — жартома поправляв його Степан, і хлопці, посміхаючись, вирушали на бойову "прогулянку".

З часом вони непогано спрацювались, і Фантом так і залишився в групі Степана, яка вже починала отримувати від офіційного командування доволі цікаві завдання.