Теологічно-політичний трактат

Примітки

1 Єврейський канонічний текст Біблії (Старий Заповіт християнської традиції) складається з 39 книг. Якщо рахувати «дванадцять» (малих пророків) за одну книгу, а дві «Книги Самуїлові», «Царів» і «Хронік» за одну, то всього в каноні 24 книги. В нашому виданні цитати з Біблії подано за перекладом Івана Огієнка (Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. — Вид. Українського Біблійного товариства, 1991).

2 Див. прим. 10 до «Основ філософії» Рене Декарта.

3 Крім тих Десяти Заповідей, які існують у двох варіантах: у «Виході» (20:3—17) і в «Повторенні Закону» (5:6—21), у Біб­лії є ще один список заповідей: «Вихід» (34:12—26), який містить лише культові приписи.

4 Див. «Вихід» (33:20, 23).

5 У книзі «Числа» (22—24) розповідається про те, як моавський цар Балак, злякавшись війська гебреїв, покликав пророка Валаама, щоб той прокляв їх. Але Господь і вві сні, і через ангела (22:22 і далі), і при особистій зустрічі (23:4) велів Валаамові вимовити замість прокляття благословення.

6 Єгипетське письмо було розшифроване лише у 1822 р. французьким ученим Ж.-Ф. Шампольйоном. Доти вважалося, що ієрогліфи (грецькою мовою «священні накреслення») є символами, які містять таємне вчення єгипетських жерців. Спіноза слово «ієрогліфи» вживає у значенні «загадки», «шаради».

7 Див. «Буття» (6:2—4).

8 Спіноза переклав shamir (кремінь) як shamur (обережний). Правильний переклад: «Вони зробили своє серце кременем».

9 У «І книзі Царів» (5:11)— сини Махола, відомі своєю мудрістю.

10 Див. «І книгу Самуїлову» (25).

11 У «II книзі Самуїловій» (24) розповідається, що сатана намовив царя Давида зробити перепис народу. Як кару за цей гріх, на Ізраїль було наслано моровицю. Уявлення про гріховність перепису має глибоке міфологічне коріння.

12 Див. «Книгу Ісаї» (6); «Книгу Єзекіїля» (1).

13 Відкидаючи принципову можливість чудес як порушення законів природи, Спіноза не робив з цього висновку про вигаданість біблійних чудес, тим більше що, як він сам не раз наголошує, Святе Письмо розглядалося ним лише з точки зору його внутрішньої послідовності.

14 Згідно з «Книгою Ісаї» (38:7, 8), Бог явив знамення цареві Єзекії, змусивши сонце відступити на сонячному годиннику.

15 Розповідь про потоп має паралелі в набагато давнішому шумерському епосі. Спіноза трактував цей сюжет раціоналістично і вважав, що насправді йшлося про місцеву повінь.

16 Вимовляння імені Бога у гебреїв заборонене у зв’язку з уявленнями про небезпечну магічну силу ім’я божества. Тому, читаючи гебрейські тексти, де голосні не пишуться, ім’я бога Jhwh вимовляли з вокалізацією в різних варіантах. Нині, на підставі транскрипції імені Jhwh у грецьких текстах, загальноприйняте читання Ягве (Jahweh). Що ж до значення імені Jhwh, то Спіноза виходить із тлумачення, яке подає сама Біблія.

17 Так перекладають ім’я «Ель-Ельйон». Насправді це ім’я фінікійського божества.

18 Спіноза не піддавав сумніву історичність Авраама та інших біблійних персонажів, оскільки вважав, що філософія несумісна з вірою, отже, Біблію треба розглядати тільки на основі того матеріалу, який дає вона сама.

19 Автор «Книги Малахії» писав у той час, коли гебреї після «вавилонського полону» (кінець VI ст. до н.е.) одержали можливість відновити Єрусалим, знову побудувати храм і заснувати напівнезалежне князівство у складі Перської монархії.

20 Монгольська династія в Китаї панувала до 1367 р. У XVII ст. в Китаї правила маньчжурська династія. Спіноза під татарами розумів, очевидно, маньчжурів.

21 Теологічна традиція приписує авторство біблійних «Приповістей» цареві Соломону (X ст. до н.е.). Насправді цей збірник прислів’їв та афоризмів був складений на основі різних літературних джерел уже після «вавилонського полону».

22 У біблійному тексті читаємо не «син людський», а «людина».

23 У традиційній історії гебреїв своєрідна хронологія: епоха першого царства, або Першого храму (до 587 р. до н.е.), епоха полону (586 — 538 pp. до н.е.), друге царство, або епоха Другого храму, будівництво якого було завершено 516 р. до н.е.

24 Перебування гебреїв у Єгипті і їхній вихід звідти досі не підтверджені археологічними дослідженнями та єгипетськими джерелами.

25 «Буття» (4:26): «А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати ймення Господнє».

26 Йдеться про амулети, що їх прибивали до одвірка, і філактерії — вкладені в коробочки священні тексти, що їх віруючі гебреї прикріплювали до голови та лівої руки в час ранкової молитви.

27 Португальці з’явилися в Японії 1542 р. Спроба єзуїтів навернути японців до християнства завершилася їх вигнанням 1587 p.; поступово всі християни були винищені або вигнані. Лише голандці 1609 р. одержали в Японії деякі торговельні права ціною відмови від богослужбової практики.

28 Насправді не в часи Ахаза, а в часи царя Єзекії.

29 Спіноза цитує історика Йосифа Флавія за недосконалим латинським перекладом.

30 «Плач Єремії» написаний у формі акровірша.

31 3 теологічною школою фарисеїв конкурувала школа садукеїв, яка виражала ідеологію гебрейської знаті і найвищих жерців. На відміну від фарисеїв, що розробляли святість переказів, садукеї визнавали святість тільки писаного Закону.

32 Ці подвиги описуються в поемі Л. Аріосто «Несамовитий Роланд», але звершив їх не Роланд, а Руджеро.

33 Цей вислів аналогічний гебрейському, що ним коментатори Біблії і Талмуда завершують тлумачення найтемніших місць.

34 Абен-Езра (Ібн-Езра) і Спіноза неправильно тлумачать це нечітке і явно зіпсоване місце. Слід було б перекласти: «на біду Бог з’явився».

35 Основи законодавства, вміщені як завершене ціле у книзі «Вихід» (21—23), названі, згідно з 24-ю главою «Виходу», «Книгою Заповіту». Поряд, у тій же книзі «Вихід» (34), є інша, так звана «Мала книга Заповіту».

36 Тобто старійшини.

37 Спіноза зачіпає тут проблему спірного авторства «Книги Ісуса Навина».

38 У грецькому тексті Біблії, як і в багатьох перекладах різними мовами, «Книга Рут» іде безпосередньо за «Книгою Суддів», становлячи ніби її продовження. У гебрейському канонічному тексті «Книга Рут» міститься в третьому розділі Письма.

39 Тут Спіноза виходить також тільки з біблійних даних, і тому пише, що книга «Повторення Закону» написана Мойсеєм. Він висловлює також ближче до істини припущення, що «Повторення Закону» упорядковане Ездрою.

40 У гебрейському тексті, мабуть, пропущено число, яке означало вік Саула при сходженні на престол.

41 Відомий нині гебрейський текст Біблії, як друкований, так і рукописні сувої, у всіх дрібницях регламентований Талмудом і так званою «Масорою», тобто системою критичних приміток, які розроблялися протягом півтори тисячі років переписувачами і тлумачами Біблії. Текст Біб­лії, встановлений масоретами, вважається недоторканним.

42 Зберігаючи недоторканим традиційне, хоча б і вочевидь помилково написане, масорети у своїх примітках зазначали: «написане... читати», або: «читати не написане», або: «написаного... не читати».

43 Літери, які додавалися в кінці слова як флексії або через стилістичні міркування.

44 Термін «кількість» у метриці в даному разі означає довготу або короткість складу.

45 Слід було б: «у главі 25, вірш 1».

46 «IV книга Ездри» — апокаліптичний твір невідомого автора, написаний близько 100 року гебрейською мовою. Збереглися лише переклади на латинську, сирійську, арабську та інші мови.

47 Рабі Соломон — див. «Соломон Іцхакі» у «Словнику імен, назв, термінів» нашого видання.

48 Нині відомий біблійний канон складався поступово. Книги, які входять до нього, багато разів перероблялися і доповнювалися. Необхідною умовою для включення книги в канон була її «богонатхненність». Усі інші книги, які не ввійшли до канону, вважаються апокрифічними.

49 У той час питання про історичність особи Ісуса не ставилося.

50 Середньовічне голандське прислів’я.

51 Ідеться про наслідок, який логічно випливає із цього висловлювання.

52 Згаданий вище рабин Юда Альфахар вважав, що, оскільки Біблія приписує Богові пересування і ніде з певністю не стверджує, що він нерухомий, доводиться визнати, що Бог рухається. Тому, якщо із твердження Соломона непрямо випливає, що Бог непорушний, то це місце треба тлумачити метафорично, щоб не вийшло суперечності з твердженням Святого Письма.

53 Ідеться про трьох юнаків — Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо, які за відмову поклонитися ідолові були вкинуті у вогняну піч і вийшли звідти неушкоджені («Книга Даниїла», 3:12—28).

54 Насильницька еллінізація гебреїв Антіохом IV породила легенди про мучеників за віру, зокрема про Елеазара.

55 Після смерті Нерона (68 р.) протягом двох років змінилося чотири імператори — Гальба, Отон, Вітелій і Веспасіан, які здобували імператорську владу силою зброї.

56 Тобто доки існувало незалежне Юдейське царство зі столицею в Єрусалимі.

57 Ідеться про епоху Другого храму (див. прим. 23).

58 Згідно з «II книгою Царів» (21:2—7), Манасія, син «праведного» царя Езекії, відновив поганські культи, скасовані його батьком.

59 Ідеться про англійську революцію XVII ст. 1649 р. було страчено короля Карла І Стюарта і в Англії проголошено республіку, на чолі якої став «протектор» Олівер Кромвель.

60 За легендарною римською традицією, після заснування Рима послідовно правили шість царів. Останній з них — Тарквіній Гордий — був убитий 509 р. до н.е., і на чолі уряду було поставлено двох консулів.

61 Ідеться про іспанського короля Філіпа II (1527—1598), який жорстоко придушував протестантизм у Нідерландах, що входили тоді до складу Іспанської колоніальної імперії.

В. Д. Литвинов