Третя Залізна дивізія

Розділ X Перейменування на 3-тю п. Стрілецьку дивізію. Тимчасове прикомандирування до дивізії кінного Лубенського полку. Наступ на Міньківці й Нову Ушицю

У середині червня 1919 року мою 2-гу дивізію перейменовано на 3-тю п. Стрілецьку дивізію; 2-гою дивізією стала Запорізька Січ отамана Божка. У зв’язку з цим, 1-ий полк Синьої дивізії перейменовано на 7-ий Синій полк; 1-ий Чорноморський полк — на 8-ий Чорноморський полк і Окремий курінь на 9-ий Стрілецький полк. До 9-го полку ввійшли окремі курені: Запорізький Загін і Буковинський курінь. Склад 3-ої дивізії був наступний:

7-ий Синій полк — 600 багнетів. К-ир полку — полк. О. Вишнівський;

8-ий Чорноморський полк — 700 багнетів. К-ир полку — полк. Е. Царенко;

9-ий Стрілецький полк — 900 багнетів. К-ир полку — полк. П. Шандрук.

3-тя гарм. бригада — 12 легких і 4 гавбичних гармат. Полк. Г. Чижевський;

Інженерний курінь — в стадії формування. Полк. Харченко;

Запасовий курінь — полк. Г. Стефанів; він же — начальник тилу дивізії;

К-ир дивізії — ген. штабу полк. О. Удовиченко;

Помічник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський;

Нач. Штабу дивізії — ген. штабу сотн. Татаринців; пізніше — сот. Залозний;

Тимчасово прикомандирований до дивізії кінний Лубенський полк (фактично — рештки колишнього Лубенського полку). К-ир — сотн. Поплавський.

Варто коротенько згадати історію Кінного Лубенського полку:

У 1918 році, за гетьмана Скоропадського, полк належав до Сердюцької дивізії, під назвою Сердюцький Кіннокозачий полк. Після протигетьманського повстання, за часів Директорії, полк увійшов до складу 1-ої Січової дивізії, під назвою "Кінний Лубенський полк", у якій перебував до весни 1919 року. У березні того року, полк перейшов до складу "Команди відтинку ч. ІІІ Східнього фронту", що його місце постою було за р. Збруч. У м. червні Лубенців прикомандировано до 3-ої Стрілецької дивізії.

Від часу протигетьманського повстання, Лубенський полк був постійно в походах і боях. Під час походів, частину його перекинуто під Полтаву, звідтам повернено до Києва й приєднано до полку. Полк у повному своєму складі ввійшов до 1-ої Січової дивізії, разом із нею вирушив із Києва й разом прикривав у боях відступ армії УНР. У районі Коростеня полк мав тяжкі оборонні бої з китайською совєтською дивізією і в цих боях записав славну сторінку своєї історії. У той час бойовий оклад полку доходив до 250 щабель.

Під час відступу на Жмеринку, полк розділено на дві частини: одна рушила в напрямку на Одесу, а друга — на захід, через Проскурів, Дунаївці, до м. Гусятин. На Одесу вирушила більшість полку і до своєї частини вже ніколи не повернула, бо після переходу через Румунію, разом із Запорізьким корпусом, вояки Лубенського полку розійшлися по різних частинах. Решта, менша частина полку, помаршувала зі Жмеринки на захід. Серед дуже тяжких умов відступу, ця частина, що зберегла назву Лубенського полку, перейшла р. Збруч і в Галичині включилася до складу групи отамана Мартиновича (в команді Східнього фронту) і була в цій групі аж до часу прикомандирування її до 2-ої (моєї) дивізії. У той час бойовий склад полку доходив до 110 шабель. Втрати під час боїв і особливо нерозумний поділ полку на дві частини, зменшили бойовий склад Лубенського полку до мінімума, фактично, як уже згадувалося, до ескадрону. Штаб армії УНР часто ділив добре зорганізовані формації і це відбивалося негативно на боєздатності війська. Звичайно, штаб вдавав собі з цього справу, але тогочасна ситуація на фронті змушувала його, затикаючи одну діру на фронті, витворювати другу…

Командиром Лубенського полку був сотн. Поплавський. Незважаючи на малочнсельний бойовий склад. Лубенський ескадрон, заховуючи назву полку. в надії на пізніше розвернення, мав 4 сотні, приблизно по 25 шабель кожна, пластунську сотню — 55 підстаршин 1 козаків і кулеметну сотню — 30 підстаршин і козаків, 3 тяжких і 6 ручних кулеметів. Лубенський полк (так будемо називати його далі) маж 20 старшин: к-ра полку, помічника к-ра полку, адьютанта полку, нач. госп. частини, 6 сотників і 10 молодших старшин. Отже, це була хоч невелика, але боєздатна частина.

Звичайно, Лубенський полк став у добрій пригоді 3-ій дивізії, але він, зрозуміло, не міг заступити дивізійну кінноту тому, що був малочисельний. Він діставав різні завдання: бути аванґардом дивізії; брати активну участь в боях, виконуючи розвідку; забезпечувати крила наступаючої піхоти й прикривати гармати, коли на те бракувало піхоти. Усе ж, найбільше важливі функції Лубенський полк виконував тоді, коли діяв відокремлено, виконуючи самостійні завдання. Фронт 3-ої дивізії був дуже розтягнутий, часом доходячи до 60 кілометрів. Особливо вразливим було праве крило дивізії, в районі Дністра. Там діяв партизанський большевицький відділ Криворучка, що змушувало штаб дивізії забезпечити свій правий фланг, що упирався в р. Дністер, Лубенським кінним полком, якому допомогав наш повстанський відділ отамана Яворського. Полк не тільки стримував напади Криворучка, але й сам робив несподівані випади на "столицю" Криворучка, село Качківку, завжди успішно. Про бойову акцію Лубенського полку в районі м. Ямполя — в Розділі XXX.

У кінці серпня 1919 року, коли 45 і 47 совітські дивізії намагалися прорватися на станцію Вапнярку, Лубенський полк перекинуто на ліве крало дивізії для його прикриття. Полк прибуває до Вапнярки і звідтіля рушав вздовж залізниці в напрямку на Христиніву, затримується в Капустянах, звідтіля веде розвідку на Жабокрич-ст. Коднма й нав'язує безпосередній зв’язок зі штабом Волинської групи (ген. штабу полк. Мишківський), після чого, згідно з наказом штабу 3-ої дивізії, повертав до Вапнярки, щоб прийняти участь у кінцевій стадії Вапнярської операції. 8-го вересня, того ж року, на підставі наказу Головної Команди армії УНР, 14 однорічників зі складу полку скеровано до Спільної Юнацької Школи, а швидко після цього, зменшений на 14 вояків Лубенський полквийшов зі складу 3-ої Залізної дивізії і перейшов до м. Бар на поповнення кіннотниками й кіньми, щоб потім влитися до Окремої Кінної бригада полк. І. Омеляновича Павленка.

З м. Ярмолинці повідомлено нас, що до міста ввійшли частини 2-ої української дивізії, та що м. Проскурів зайнято військом армії УНР, але зв'язку з ним іще нема. Такі інформації відразу з'ясували нам ситуацію. На фронті 3-ої дивізії ворог тримався пасивно. З огляду на покращану ситуацію на Проскурівському фронті, я вирішив продовжувати наступ. Напрямок: м.м. Міньківці — Нова Ушиця. Початок наступу: 13 червня, зранку.

Біля 10-ої години ранку, один курінь 9-го Стрілецького полку, під командою полк. Чмеля, вирушив до с. Гірчична; а 8-ий Чорноморський полк — по шосе, в напрямку на с. Дем'янківці. Перед позицією червоних був дуже глибокий яр, отже, вони мали натуральну перешкоду проти нас. Не зважаючи на це, ворог, після короткого спротиву, почав відходити, прикриваючись огнем своєї артилерії. Відступ мав такий поспішний характер, що червоноармійці навіть не встигли знищити мосту на річці Студениця, на шляху до с. Дем'янківці. Такий спішний відступ червоних вимагав якнайбільш інтенсивного переслідування ворога. Хоч до м. Міньківці залишалося ще яких 20–21 кілометрів, я постановив захопити це містечко того самого дня.

9-ий Стрілецький полк так швидко наступав на п'яти відступаючих червоних, що це унеможливлювало їм зупинитися на багатьох добрих оборонних позиціях, що були на шляху їхнього відступу. Приблизно о годині 17-ій, полк. Шандрук зайняв своїм полком м. Міньківці й виставив сторожеву охорону на лінії Антонівки, в напрямку на м. Нова Ушиця.

Населення цього містечка складалося виключно з жидів і делегація від них, як звичайно, на чолі з рабином, вітала полк. Шандрука. У своїй промові рабин запевнював, що жиди готові льояльно виконувати обов'язки українських громадян. Полк. П. Шандрук знав, що жидівська молодь Міньківців, так як це сталося й перед тим у всіх містечках із жидівською людністю, відійшла разом із большевицьким військом і тому запитав:

— А де ваша молодь? Чому я не бачу її поміж вами?

На це старий рабин дав, стандартну для всіх жидівських представників того часу, відповідь:

— Ми не в силі стримати нашу молодь, бо вона нас не слухає …

Головні сили дивізії з'осередилнся на ночівлю в селах Сивороги й Катаринівка. Після спокійної ночі, дивізія розпочала зранку, 14 червня, поновний свій наступ, із метою здобути м. Нова Ушиця. Ворог зупинився в с. Іванковці й там чекав на нас. Розвідка донесла, що до цього села прибули свіжі сили ворога — піхота й кіннота, до 200 шабель. Рівнина перед нами, а за нею замаскована позиція ворога, не сприяли нашому наступові. На відстані 2 кілометрів перед Новою Ушицею, дозори 9-го полку зустрінуто рушничним огнем, а незабаром уся колона Стрілуцького полку опинилася під рясним гарматним обстрілом.

9-ий полк розгорнувся й широкою лавою повів наступ праворуч шосе. Чим ближче підходили стрільці до позицій червоних, тим усе більше й більше розгорявся бій, під жвавий і галасливий акомпанемент наших і ворожих гармат. Між бійцями падали гранати, над ними розривалися шрапнелі, а в повітрі грюкіт гармат зливався з невгаваючим тріском кулеметів і співом куль … Лави червоних були в високому житі і тому їх не було видно, але наступаючі лави стрільців виглядали для червоноармійців, як рухома відкрита ціль. Не зважаючи на це, 9-ий Стрілецький полк наступав у взірцевому порядку. Під прикриттям нашого вогню, стрільці вправно робили перебіжки, а деякі навіть не лягали, а стріляли на ходу. Батарея сот. В. Зарицького довший час не могла спромогтися на пристріляння цілі, бо на рівнині бракувало доброго спостерігав чого пункту. Командир батареї й гармаші метушились і знервувались аж доки не досягли свого і почали "частувати" свою ціль гураганним вогнем.

Наступ 9-го полку був блискучим, але не менш блискучою була й оборона; ворог уперто тримався і навіть намагався стримати наш наступ маневруванням. Ворожа піхота перейшла до контр-наступу на праве крило 9-го Стрілецького полку, але 8-ий Чорноморський полк швидко зліквідував цю спробу червоних. З боку с. Янівка з’явилися невеликі групки червоної кінноти, загрожуючи лівому крилу 9-го полку. У тому напрямі, з наказу, рушила сотня Лубенського полку.

Під час руху дивізії, несподівано зголосився до мене молоденький, милий старшина й доклав, що він прибув із панцерним автом до мого розпорядження. Таке цінне придбання для дивізії, як панцирне авто, викликало серед наших вояків чимало піднесення. Панцерник називався "Отаман Петлюра". Як виявилося, цей молодий старшина знайшов десь цей ушкоджений, і тому покинутий большевиками, панцерник, відремонтував його, зформував до нього обслугу й вирушив на фронт. На превеликий жаль, я вже не пам'ятаю прізвища цього гідного й прикладного старшини та його співбійців, але їхня коротка в часі праця в дивізії все залишиться в нашій вдячній пам'яті [Цим старшиною був поручник Ілько Шаповал — О.В.]. Вони чимало спричинили до моральної та бойової підтримки дивізії під час нашого наступу. Цей автопанцервик зробив за свій вік дуже багато кілометрів. Його мотор був зужитий і потребував ґрунтовної направи, але для цього дивізія не мала ані відповідного матеріалу, ані майстерень, ані фахівців. Заслугою команди цього панцерника було ще й те, що, сподіваючись кожної хвилини припинення дії мотора, вона не відмовлялася виконувати своє бойове завдання. Поява цього панцерника на фронті викликала в рядах ворога, як пізніше оповідали про це полонені, великий переполох. Непевний стан мотора автопанцерника був причиною постійних наших турбот за долю його залоги, бо вона могла опинитися в скрутному становищі. Коли, під час бою, панцерник висувався занадто вперед, наші зусилля були скеровані на те, щоб у критичну хвилину рятувати обслугу.

Намацавши позицію червоних гармат, що стояли в яру, за м. Нова Ушиця, ми розпочали її обстріл гавбичними гарматами.

Ступенево ворожі гармати зменшили свій вогонь, а потім і зовсім замовкли. Було видно, що ворог шикувався до відступу. Піхота 9-го полку, наблизившись до ворожої позиції, перейшла до атаки. Залунало голосне "Слава!" На витримавши удару, червоні розпочали безладний відступ. Панцерник "Отаман Петлюра", переслідуючи їх, сунувся в напрямку на Нову Ушицю. Він проскочив через це місто, спустився до яру, але вилізти з нього вже не міг, бо мотор "застрайкував"; застрягнувши, панцерник чекав там аж поки наша піхота не витягнула його звідтіля. По полудні, 14-го червня, 3-тя дивізія зайняла м. Нову Ушицю й с. Іванківці Населення дуже радісно вітало наше військо.

У боях за Міньківці й Нову Ушицю, Запорізький Загін і Буковинський курінь мали свої перші бойові христини в складі 9-го Стрілецького полку. Почавши від к-ира, полк. Шандрука, який дуже вміло керував боєм полку, старшина й стрільці полку — всі разом — задемонстрували найкращі якості бійця, а решта частин 3-ої дивізії переконалася, що 9-ий Стрілецький полк буде вірним і надійним побратимом зброї. Те саме стосується й Буковинського куреня. Взагалі, після цих боїв, зарисувалося бойове обличчя 3-ої дивізії. Вже виразно накреслювавлась її доктрина. На першому місці: дисципліна, вперед, маневр.

Врешті пощастило нав'язати телефонний зв'язок зі штабом армії, після його прибуття до м… Ярмолинці. Він повідомив нас, що 2-га дивізія йде через м. Солодківці до м. Ялтушків і що наша армія провадить тяжкі бої в районі м. Проскурова. Водночас штаб армії підкреслював, що 3-ій дивізії дається повна ініціятива щодо руху і маневру, але черговим її завданям є: "захоплення м. Могилева, перерва залізничного сполучення Жмеринка-Могилів і дальший наступ на станцію Вапнярку".

Ще в м. Дунаївцях, 3-тя дивізія здобула від большевиків особове авто. Тому, що воно було трохи ушкоджене, його відправлено до Кам'янця для направи. Направлене авто мало повернутися до 3-ої дивізії, але військовий міністер, п. Сиротенко, реквізував його для себе… Для певности, з його наказу, біля авта поставлено військову варту. На прохання Комдива повернути авто, бо воно є власністю дивізії, п. Сиротенко відповів телефонограмою. Що авто потрібно йому для роз’їздів (очевидно по місту) більше, ніж дивізії…

Наводимо цей факт, як ілюстрацію до взаємовідносин поміж дієвою частиною та військовим міністром.

З Кам'янці Подільського повідомлено, що на заклик Комдива до української молоді вступати до українського війська, 200 молодих хлопців вирушило до дивізії. Ми всі дуже зраділи цьому патріотичному вчинкові нашої молоді.