Третя Залізна дивізія

Післяслово Голови Ради (Капітули) Відзнаки Хреста Залізного Стрільця

Ця книга повинна була вийти в світ кілька років тому, але незалежні від ген. Удовиченка й мене обставини стали цьому на перешкоді.

У 1965 році ген. О. Удовиченко, повідомивши мене листовно, що в його архіві є матеріал, що його приготовлено ним до історії 3-ої Залізної Дивізії, замигав, чи я згодився б упорядити його, підготовити до друку, зібрати Видавничий фонд і видати книгу "Третя Залізна Дивізія".

Я охоче дав на це згоду, бо вважав своїм морально-національним обов'язком стати в пригоді, в міру своїх сил і можливостей, моїй дивізії й тим самим майбутнім українським історикам, якщо йде про історію Армії УНР. Давши згоду, я сподівався, що співпрацювати зі мною будуть обидва командири полків 3-ої дивізії, що підписали Звернення. Одначе, як виявилося, я помилився. Унерухомлений хворобою ген. Крат допомагав як тільки міг, але ген. Шандрук, давши свою згоду на підпис його прізвища під Зверненням, від такої співпраці відмовився, постатешись песимістично до можливости видати ту книгу. Хоч ген. Шандрук був командиром 9-го Стрілецького полку в 1919 році коротко, лише від 8-го гервня до 13-го липня, та з огляду на те, що його полк був на протязі того гасу в постійних боях, він міг, якби хотів, стати в пригоді своїми реляціями. На жаль, жодної такої я від нього не дочекався.

У першій пачці, що я її дістав від ген. Удовиченка, було лише більше половини матеріялу до історії 3-ої дивізії за 1919 рік. Решту Генерал обіцяє досилати ратами. Для мене це було несподіванкою, бо я сподівався одержати весь матеріял і відразу розпочати організацію збірки Видавничого фонду. Цей мій замір треба було відкласти, бож, зрозуміло, не мавши цілости, не можна було ту збірку розпочинати.

Після одержання мною дальших розділів праці Генерала, кількома ратами, останні раптом припинилися. Виявилося, що Генерал захорував і то досить тяжко. Не зважаючи на це, він усе обіцяв докінчити свою працю, як тільки почує себе краще. Я розумів його становище й його інтенції і, співчуваюги йому, терпеливо чекав на закінчення. Час минав, а закінчення все не було. У 1969 році я довідався, що стан здоров’я ген. Удовиченка погіршився й це відбилося на його очах. Він уже з трудом міг читати й писати і лікарі заборонили йому одно й друге. Тоді, власне, я прийшов був до остатогного висновку, що треба погодитися з тим, що чекати далі на закінгення годі.

Передо мною постала проблема, що робити? Я мав три виходи із ситуації, що в ній я опинився:

1. Повернути генералові Удовиченкові надісланий ним матеріал і в той спосіб перейти до порядку денного над історією 3-ої Залізної Дивізії.

2. Впорядкувати й підготовити до друку незакінчену працю Генерала і в такому незакінченому вигляді надрукувати її.

3. Докінчити скрипт самому й таки випустити в світ книгу "Третя Залізна Дивізіяі".

У першому випадку, цінний для історії нашої визвольної війни матеріял було б запропащено. У другому — надрукована праця залишила б бойові дії 3-ої дивізії в 1919-му році незакінченими. У третьому — хоч видана книга й була б позбавлена тієї повноти, що її вона мала б, якби всі її Розділи були написані Командиром дивізії, то, все ж, та книга висвітлювала б повищі дії дивізії, від початку до самого трагічного її кінця, в грудні 1919 року. Отже, міркував я, краще мати неповну історію ніж жадної. Це останнє власне й змусило мене розв'язати проблему третім виходом із ситуації.

Несподівано для мене, другою проблемою — і то не з легких до позитивного розв'язання — було роздобути мапу в маштабі 2, 3, або 5 кілом., конечну для зроблення схем. Я борсався на всі боки, але такої мапи дістати не міг. Стара московська мапа, що нею, за браком іншої, користався ген. Удовиченко в 1919 році, була вщерть зужита й до того була вона лише частиною мапи, до станції Жмеринка вклюгно. Лише в 1970 році, рівнож несподівано для мене, став мені в пригоді ген. В. Філонович, що, за посередництвом п.п. Кушніренка і М. Бохно, дістав і переслав мені потрібні мені частини мап, у маштабі 3 і 5 кілометрів. Крім того, пп. В. Зубенко надіслав мені крім вищезазначеної московської мапи, в маштабі 3 верстви, мапу України в більшому маштабі.

Усім повищим особам, що допомогли мені розв'язати проблему мапи, складаю, в імені Капітули, щиру подяку.

Наступною, найбільше тяжкою до її позитивного розв'язання, була проблема збірки Видавничого фонду. Песимізм ген. Шандрука в цій оправі поділяло чимало українців і мали до того підставу. Зі шпальт часописів, на зібраннях і зборах, в листах-закликах і зверненнях, і взагалі при кожній нагоді, до українців у розсіяні сущих, протягуються руки: Пожертвуй! Пожертвуй! Пожертвуй"… Як відомо, що часто вживається, до того знеохочується. Отже, й так часті звернення за пожертвами знеохочують громадян.

Є поміж українцями меценати, які жертвують великі суми, до кількох тисяч включно, але поперше, жертвують вони переважно на релігійні й освітні цілі, а подруге, їхня кількість, у порівнянні з кількістю наших заможних громадян, є мінімальна. Є такі, що завжди жертвують, у міру своїх можливостей, одначе, більшість, якщо й жертвує, то робить це, так би мовити, "на відчіпне" дрібними сумами, "бож не випадає" не дати, коли "підсовують" збірковий лист… Між тими, що жертвують "на відчіпне" один доляр, с й провідні громадські діячі…

Серед решти громадян є кілька катеґорій "жертводавців". Одні все обіцяють "щось" дати, але пізніше, бо "якраз тепер не мають при собі грошей". У переважаючій більшості, про те "щось" забувається… Другі нічого не обіцяють, а просто відмовляються, під тим чи іншим претекстом. До третіх належать "Хоми недовірливі". Такі, відмовляючись, кажуть: "Якщо книжку дійсно надрукують, то куплю", або реаґують глузливо: "Знаємо таких!.. Сховають гроші до кишені й тільки їх і бачили, а замість книжки — дуля під ніс"…

Усе ж, до найгіршої катеґорії належать "патріоти до дна пляшки горілки". Культурність таких "патріотів" іще гірша ніж тих, що глузують. Свій "патріотизм" вони маніфестують, коли поп'ють до дна пляшки: тоді плачуть над гіркою долею "Неньки України"… Люблять почванитися: "Ну й горілочку дістав, не просту, а імпортовану, коняку! Але ж і кусається"… На ту імпортовану "коняку" видають великі гроші, але, коли до таких "пляшкових патріотів" зголоситься Уповноважений до збірки на ту чи іншу патріотичну ціль, то прочитають йому образливий "патер постер" і покажуть на двері…

Сума-сумарум, збірка пожертв часто-густо нагадує "ходіння на митарствах"… Українські патріотки і патріоти, що не зражуючись перспективою "ходіння по митарствах", жертовно присвячують свій час і свою енергію збірці на патріотичні цілі, відмовляючись від комісійного, заслуговують на глибоку пошану і вдячність.

Можна було б ілюструвати конкретними прикладами збіркове "ходіння по митарствах" наших Уповноважених до збірки, але таких прикладів, на жаль, забагато, а головне, нам просто соромно подавати в книзі прізвища всіх тих, що зреагували на збірку Видавничого фонду в некультурний спосіб. Зате, ми незомірно вдячні всім тим, що, втой чи інший спосіб, стали в пригоді виходу в світ книги "Третя Залізна Дивізія".

Наша щира подяка п.п. Редакторам часописів "Америка", "Народна Воля", "Свобода", "Вільний Світ", і "Наша Батьківщина" в ЗСА і "Канадійський фермер", "Вільне Слово", "Український Голос" та "Новий Шлях" у Канаді за вміщення нашого Звернення й Повідомлення.

Ми красно дякуємо о. П. Майсюрі за бешкоштовний друк, у його друкарні, наших Звернень й Підписних листів.

Ми сердечно дякуємо п. Професорові Левові Шанковському за його змістовну Передмову.

Зі зворушливою подякою згадуємо покійну Пані К. Жупінасову за її успішну, з посвятою, гонорову працю, в характері Уповноваженої до нашої збірки на Видавничий фонд. Честь Її Пам'яті!

Вважаємо за наш моральний і приємний обов’язок щиро подякувати на цьому місці всім нашим Гоноровим Уповноваженим до збірки пожертв по Підписний листах, а саме:

Пані М. Клепачічській, Пані Л. Горбач, Пані Л. Гуня Поготовко і п.п.: С. Лященкові (Англія), майорові З. Шкурупієві (Канада), В. Зубенкові (Франція), Крайовій Управі Союзу Українських Комбатантів Австралії, Головній Управі ОбВУА в Англії, майрові В. Радчекові, інж. сот. Л. Романюкові, Д. Мельникові, майорові Я. Фартушному, сот. В. Сердюкові, інж. Д. Сердюкові, пор. В. Пилипенкові, В. Харченкові, М. Кобилянському, Г. Козловському-Стратичукові, М. Прасіцькому, о. прот. С. Іващенкові, О. Ковальчукові, В. Дралі (Англія), майорові М. Старовійтові, П. Лимаренкові, пор. М. Матухові, Ф. Гнойовому, сот. П. Олексієнкові, підп. А. Даниленкові, В. Кошубі, пор, Г. Парнюкові, Лесівові, Я. Панасюкові (Англія), сот. Франчукові (Англія), підп. П. Петренкові (Англія) і В. Партикевичеві.

Майорові М. Отрешко-Арському зіа організацію збірки на терені м. Чикаго. Зокрема сердечна подяка секретареві Ради В.Х.З.С, пор. І. Толочному, за організацію збірки пожертв у кількох стейтах, за успішну особисту збірку й за допомогу мені технічного характеру, без якої вихід книги в світ був би ще більше спізнений.

Рівнож щира подяка всім жертводавцям, без пожертв яких не було б можливим видати книгу. Особливо дякую тим із них, що пожертвували на Видавничий фонд більші суми, а саме: Дружині св. п. полк. Ю. Мацака, Пані О. Мацаковій, (1,000.00 франків — Франція), Добродію С. Ляшенкові (80.00 фунтів — Англія), Професорові І. Розгінові (105.00 дол.) і майорові І. Лютому-Лютенкові (75.00 дол.).

Моя побратимська подяка за співпрацю зо мною наступним ветеранам 3-ої дивізії: ген. М. Кратові, полк. інж. С. Довгалеві, підп. В. Зарицькому, майорові М. Отрешко-Арському, майорові Є. Навроцькому, майорові М. Старовійтові, сот. інж. В. Романовському, сот. інж. Л. Романюкові і пор. І. Толочному.

Моя подяка Видавництву "Червона Калина" в Ню Йорку, яке негайно погодилось видати цю книгу, гладко й гармонійно співпрацювало зо мною у цій справі та докладало труду, щоб книжка вийшла в можливо найкоротшому часі й пристойному технічному вигляді.

Мойому Командирові дивізії, Високодостойному ген. штабу ген. полковникові Олександрові Удовиченкові, сердечна подяка за те, що дав мені можливість стати в пригоді Йому, видавши Його цінну працю. Честь Йому і слава за те, що ввів до історії нашої новітньої Визвольної війни дії своєї славетної Третьої Залізної Дивізії!

О. Вишнівський