Третя Залізна дивізія

Розділ XXXI Оцінка бойових акцій 3-ої дивізії ген. кварт. штабу армії, ген. хорунжим М. Капустянським. 3 дивізія одержала за свої героїчні бої почесну назву: "3 Залізна дивізія". Державна Інспектура

Ген. кварт. штабу армії УНР, ген. штабу ген. хор. М. Капустянський, дає наступну оцінку бойових акцій 3-ої дивізії:

"Бої 3-ої дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога."

"Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом — спочатку на північ — і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.

"Треба відзначити, що частини 3-ої дивізії не чекають наказу згори, а самі оцінюють ситуацію і з власного почину допомагають одна одній. Так, 27-го, коли червоні густими лавами навалилися на с. Вербове, яке стійко тримали в своїх руках сотні 7-го полку, 9-ий полк, помітивши небезпеку для свого сусіда, хоч у самого на фронті бій, важко б'є по тилах червоних, що напирали на Вербове, і ворога відбито, з великими для нього втратами. Гарматчики ділили славу зі стрільцями. Бій виграно.

"Необхідно оцінити те важке становище, в якому опинилася 3-тя дивізія. Серйозний неуспіх, можливо припустити, спричинився б до повного знищення цієї дивізії, бо в близький час ані підкріпити своєчасно Удовиченка, ані рятувати його після неуспіху було ніким і нікому. 3-тя дивізія діяла ізольовано й мусіла покладатися на свої власні сили й умілість.

"СИТУАЦІЯ 3 27 ДО 29 БУЛА НАСТІЛЬКИ ЗАГРОЗЛИВА Й НЕБЕЗПЕЧНА, ЩО В ШТАБІ З ТРЕМТІННЯМ СТЕЖИЛИ ЗА ХОДОМ БОЇВ, — ОТЖЕ, НАШ РОЛЯНД НЕ ЗАГИНУВ, А ПРИДБАВ БОЙОВОЇ СЛАВИ СОБІ Й УКРАЇНСЬКИМ ПРАПОРАМ." (М. Капустянський, Ген. штабу Генерал Хорунжий. "Похід Українських Армій на Київ — Одесу в 1919 Році". Книга друга, стор. 81–82).

У цій оцінці є мала неточність: курінь 9-го Стрілецького полку прийшов на допомогу 7-му Синьому полкові не 27, а 30-ого серпня, на четвертий день оборонного бою Синіх за с. Вербове.

3-я дивізія розпочала свій наступ від р. Збруч (м. Скала) на схід, до станції Вапнярка, в ніч з 31-го травня на 1-го червня 1919 року. Після захоплення Вапнярського залізничного вузла, 3-я дивізія рушила, згідно з директивою штабу армії УНР, на південь, в напрямку на Одесу. Покладене на дивізію завдання, як уже про це згадувалося, було стратегічного характеру. Вона мала забезпечити праве крило Дієвої Армії УНР, що шикувалася до наступу на Київ.

3-я дивізія мала виконати це тяжке й складне завдання лише своїми власними силами, відірвана від решти армії. Виконуючи його, дивізія розбиває на своєму шляху окремі частини совєтської армії, але чим ближче наближалася до Вапнярського залізничного вузла, тим міцнішим ставав опір червоних частин. 3-я дивізія зустрінулася з організованим спротивом 14-ої совстської армії. Розпочався цикл безперестанних упертих і кривавих боїв.

До славетних перемог 3-ої дивізії спричинилися відвага й жертвенний патріотизм усіх частин дивізії — як козаків, так і старшини. Усе ж, головна заслуга за ту славу, що її придбала 3-я дивізія, припадає найближчим помічникам Командира дивізії: завжди спокійному й відважному його заступникові, полк. Ольшсвському, хороброму, з великою ініціативою на полі бою, командирові свого легендарного 7-го Синього полку, полк. Вишнівському, незабутньому героєві, полк. Царенкові, що завжди на чолі свого полку провадив славетних Чорноморців у переможних боях із ворогом; полк. Шандрукові, що вміло керував 9-нм Стрілецьким полком, і полк. Чмілеві — героєві Стрільців, після відходу полк. Шандрука.

Така сама заслуга припадає й усім гармашам бруґади дивізійної артилерії — козакам і старшинам, що були вірними побратимами своєї піхоти, і в першу чергу командирові бригади полк. Г. Чнжевському, командирові Синьої батерії, що придбала собі вічну славу, сот. Шурі-Бурі, який героїчно віддав своє життя за Україну, в числі тих 359 легендарних лицарів-мучеників, що їх розстріляно московсько-комуністичними ватажками під Базаром. До цих заслужених належить і к-ир батерії при 9-му Стрілуцькому полку, сот. В. Зарницький, що вогнем своєї батерії зяручав свою піхоту в критичні часи боїв і ніколи не залишав без огневої підтримки Стрілецького полку. Пізніше, коли з дивізії вибули сл. п. полк. Царенко, назавжди, і ранений полк. Вишнівський, тимчасово, до бойової слави 3-ої дивізії спричинився новий командир 8-го Чорноморського полку, відважний і досвідчений в боях, під час першої світової війни, полк. М. Крат, що в бою дивізії з армією Денікіна розбив вщент бравурною Білостоцький полк повищої армії.

Вагу запеклих боїв дивізії проти всієї 14-ої совєтської армії, наше вище Командування цілком розуміло й її переможні бої належно оцінило. Коли б 3-я дивізія була не витримала й покотилася назад, то всі плани наступу на Київ були б зійшли на нівець, якщо не на завжди то тимчасово. Після переможних боїв за Вапнярський залізничний вузол, Комдив 3 одержав телеграму наступного змісту:

"Полковникові О. Удовиченкові. Повідомляю, що за високу боєздатність і витривалість, за надзвичайне лицарство 3-ої дивізії, їй надана назва "ЗАЛІЗНА". Іменем Командарма вітаю Залізну дивізію і зичу їй дальшої бойової слави. Нач. штабу Армії, Полковник Тютюник".

Цей наказ оголошено по всіх частинах 3-ої Залізної днвізії. Він став стимулом для Залізних Стрільців: ще з більшим завзяттям, ще з більшою самопосвятою продовжували вони боротьбу з віковічним ворогом України, але виснажені фізичні сили її з кожним боєм занепадали… Зміцнення її допоміжними частинами було конче потрібне.

Перед тим, як перейти до дальших фронтових акцій дивізії, не можна не згадати про дуже прикру й несподівану для війська подію, що схвилювала й слушно обурила не тільки 3-тю Залізну дивізію, але й всю Дієву Армію УНР. Сталося це ще в червні 1919 року.

Одного дня, як завжди несподівано, приїхав до 3-ої дивізії Головний Отаман Симон Петлюра. Його приїзд до дивізії завжди підносив козацтво на дусі, бо його промови доходили до сердець козаків і тому вони його завжди радо вітали. У першу чергу, Головний Отаман відвідав козаків, що були в бойовій лінії. Повертаючись до штабу дивізії, він інформував Комдива про діяльність Уряду, політичну ситуацію й неминучість конфлікту в тому році з "білою" армією ген. Денікіна. Коли Головний Отаман залишився сам-на-сам з Комдивом у польовому штабі дивізії, що містився в селянській хаті, то заявив, що Уряд постановив запровадити в армії "Державну Інспектуру", що відповідала політичним комісарам у совітській армії, себто, шо УНР мавпувала СССР…

Ця заява відразу викликала була в мене критичну реакцію. В сов. армії більшістю командного складу були примусово мобілізовані старшини старої царської армії, що палахкотіли ненавистю до совєтської влади й тому догляд за ними політичних комісарів був зрозумілий і конечний. Він виправдав себе тим що змусив висококваліфікованих старшин царського режиму взаггалі й генерального штабу зокрема, віддати свої знання й досвід на користь своїх ворогів. Зовсім інакше виглядала ця справа в армії УНР. Старшинський склад її належав до національно свідомого патріотичного елементу, що вступив до Армії УНР ДОБРОВІЛЬНО і від початку української національної революції, що перетворилася в Україні з російської революції в 1917 році, збройно боронив, у неймовірно тяжких обставинах, проголошені 22 січня 1918 і 1919 років, самостійність, незалежність і соборну державність України. Весь національно свідомий елемент, еліта народу, знаходився в нашій армії. Хто ж мав стежити за їхньою політичною благонадійністю? У своїй переважаючій, жахливо домінуючій більшості були це ті молодики, що, забезпечивши себе партійним ярличком, воліли проливати за Україну не кров, а атрамент, переважно з тих, що їх покликано до російської армії під час війни. Фронтові старшини армії УНР мали всі підстави трактувати встановлення над ними Державної Інспектури, як вияв недовір'я, як удар по гонорові старшинського корпусу армії. Головний Отаман не міг не здавати собі з цього справи, бож не раз скаржився на партійну безглузду і каригідну боротьбу серед Уряду, але, як видно, на цей раз піддався партійній демагогії.

Хоч на фронті було неспокійно, то все ж треба було, щоб про встановлення Державної Інспектури поінформував старшин сам Головний Отаман. За його згодою, я скликав збори старшин з найближчих частин дивізії. На зборах старшини вислухали інформації Головного Отамана похмуро, але мовчки. Винятком був к-ир дивізійної гарматної бригади, полк. Г. Чижевський. Цей старий український громадський діяч на Полтавщині, бувший губерніальний комісар Полтавщини і б. міністер уряду УНР, не вптримяв:

"Пане Отамане! Нам не треба політ-комісарів… Серед нас нема й не буде зрадників, але, коли б такий вийнятково знайшовся, то ми самі зліквідуємо його. Наші партійці все шукають зрадників серед кадрових старшин, т. зв. "мартовських українців", себто шукають там, де їх нема, а не там, де вони дійсно є — серед українських соціялістів лівого напрямку. Коли дивізія, після важкого бою, захопила Кам'янець Подільський і один із старшин дивізії зірвав у робітничому клюбі із стіни червоний прапор з серпом і молотом, що залишився після большевиків, то в українському партійному часописі вміщено статтю про контр-революційний настрій в 3-ій дивізії… Коли ж 3-тя дивізія, розбиваючи червоних на шляху свого наступу, висунулася майже на 100 кілометрів від фронту Армії УНР, то в партійних колах почали ширитися інсинуаційні чутки, що наша дивізія спішить на з'єднання з армією Денікіна… І це не перша така провокація. На початку 1919 року, Волохом спровоковано в той спосіб отамана Билбочана і на безпідставний донос цього партійного авантюрника, усунуто з армії заслуженого командира Запорожців. Ми, Пане Отамане, українські старшини, билися проти російських частин Скоропадського, проти поляків, б'ємося тепер проти червоної армії й будемо битися проти білих москалів. З намічених державних інспекторів користи для армії не буде, радше навпаки — вони лише внесуть до армії шкідливий фермент… Найкраще зформувати з цих недозрілих військово, громадсько й політично безробітних партійців — патріотів тилу і дармоїдів — окремий курінь і призначити його до 3-ої дивізії на вишкіл. Ми напевно зробимо з них людей…"

Під час цієї запальної промови полк. Чижевського, похмурі обличчя старшин прояснилися. Як перед тим, старшина мовчки слухала Головного Отамана, так тепер Головний Отаман мовчки вислухав реакцію полк. Чижевського, що відбивала думку всієї 3-ої дивізії. Ввечорі того дня, Головний Отаман від'їхав до Кам'янця Подільського. З того часу, полк. Чижевський був під спеціальним доглядом Державної Інспектури…

Незабаром до дивізії прибули українські політруки, що їх названо державними інспекторами. Майже всі вони були молоді люди, замасковані уніформою на військовиків… У той час в дивізії бракувало уніформи, взуття й білизни. Тепер ми зрозуміли чому саме… Минуле прибулих було нам невідоме. Як пізніше виявилося, всі вони були ставлениками тих чи інших партій. що швендяли по Кам'янці Подільському, уникаючи участи в фронтовій збройній боротьбі. Під час війни армії УНР з армією Денікіна, були окремі виняткові випадки переходу старшин від нас до денікінців, але наші політруки не були в стані запобігти таким випадкам. Як уже згадувалося, в 3-ій дивізії було кількох чужинців, що льояльно виконували свої обов'язки українських старшин. Коли розпочалася була війна з Добровольчою армією, Комдив 3, зрозумівши їх положення, сам звільнив їх, на іхнє бажання, від дальшого виконання тих обов'язків. У 7-му Синьому полку, дуже здібний артилерист і надзвичайно порядна людина, сотник Зуб, не витримав нервового напруження в боротьбі між почуттям обов'язку старшини української армії й почуттям російського патріота і застрелився.

Прибулих до 3-ої дивізії державних інспекторів, в її частинах прийнято коректно, але стримано-холодно. Перш за все, вони всі хотіли мати коня, або окрему повозку. Майже всіх їх відіслано до полкових обозів, чим вони були дуже задоволені, бо мали що їсти, не наражали себе на фронтову небезпеку й нічого не робили, хіба тільки час від часу, щоб задемонструвати свою "державну" діяльність, писали якісь доноси… У Синьому полку, к-ир відправив одного політрука до немуштрової сотні другому дозволив залишитися при штабі полку. Одного дня, цей другий, по прізвищу Григор Шеремет, зажадав, щоб усі бойові накази к-ра полку стверджувалися його підписом, хоч у справах військових був абсолютним профаном. Обурений полк. Вишнівський дав йому рушницю й запропонував завжди бути в ним на фрояті під час боїв і як виявиться, що він щось тямить у керівництві полком і буде тримати себе так, як це належить старшині під обстрілом, або атакою ворога, то тоді він дозволить йому підписувати його бойові накази. Один раз Шеремет таки зарискував, але після того його амбіція підписувати бойові накази відразу зникла…

В кінці листопада 1919 року, колишня пропозиція полк. Чижевського щодо державних інспекторів, стала актуальною. Щоб підсилити більше ніж здесятковану тифом нашу армію, штаб армії наказав створити з усіх державних інспекторів окремий курінь і тим дійсно прислужитися Україні. Наслідки наказу були "знамениті": наші політруки негайно повтікали, куди тільки хто міг, а державний інспектор Запорізького корпусу, Гавришко втік до червоних і, ставши московським охвістям, виступав на суді, під час процесу Шварцбарта (вбивці С. Петлюри), в Парижі, як свідок комуністичної Москви. Той з них, хто хотів підписувати бойові накази, втік одним із перших, разом із екіпажем і парою коней 7-го Синього полку. У той спосіб непотрібно впроваджена в життя Державна Інспектура, безславно закінчила своє існування.