Третя Залізна дивізія

Розділ ХІІІ Несподіване захоплення большевиками м. Нові Ушиці. Тяжке становище нашої армії. Відступ 3-ої дивізії до Нової Ушиці. Наказ штабу армії

Виглядало, що становище 3-ої дивізії стабілізувалося на кілька днів. Я рішив використати день 17-го червня для відпочинку й упорядкування дивізії, щоб належно підготовитися до продовження наступу на схід. Організаційна праця, поповнення дивізії охочими до служби в ній, кіньми, харчами й т. ін., ніколи не припинялася. Частини придбали вже собі похідні кухні, мали свій обоз, тачанки для кулеметів, знаряддя для телефонічного зв'язку, створили маленькі кінні відділи й взагалі намагалися забезпечити себе всім необхідним. Штаб дивізії рівнож уживав усіх засобів, щоб придбати для дивізії харчі, зброю, а головне здобути амуніцію й підтримати зв'язок зі штабом армії на віддаль більшу, ніж сто кілометрів, а все це вимагало надзвичайних зусиль. Половину зв'язкової праці виконували наші поштові й телеграфічні урядовці, що щиро допомагали українській справі й все були до диспозиції нашого війська.

Ворог одірвався від нас і ми не мали з ним безпосереднього стику, але ми весь час одержували відомості про нього від селян. Свіжі інформації свідчили про те, що постійний відступ перед 3-ою дивізією здеморалізував червоноармійців і покищо вони не були ще боєздатними. Звичайно, такі селянські інформації не завжди відповідали дійсності і ми таки більше покладалися на власну розвідку.

День минув спокійно. Я планував висунутися ранком другого дня на лінію залізниці Жмеринка-Могилів, але вже того дня, пізно ввечері (17-го червня) раптом перервано телефонічний зв'язок із м. Нова Ушиця. Ми гадали, що причиною в звичайне ушкодження телефонічної лінії, як це бувало й перед тим, але поштовці з Вербівця повідомили, що в Новій Ушиці щось сталося. Ранком, 18-го червня, до штабу прибуло на хурі кількох старший із Нової Ушиці, що працювали в дивізійному постачанні й повідомили, що Нову Ушицю несподівано захоплено відділом червоноармійців…

Дальші відомості були ще гірші: вашу армію, нібито, розбито під Проскуровнм і вона відходить до Дунаївець, а наша 3-тя дивізія відтята від армії. Ці поважні й прикрі вісті свідчили, що на фронті нашої армії зайшли події, що могли відбитися катастрофально не тільки на долі самої нашої армії, але й на дальшому існуванні УНРеспубліки. У зв'язку з цим, становище 3-ої дивізії аж надто ускладнилось і тому мої планування на ближчі дні зійшли на нівець. Треба було шукати — і то негайно — виходу з нової тяжкої ситуації. Цим виходом могло бути лише одне: 3-тя дивізія мусить відійти назад і, в залежності від обставин, намагатися своєю енергійно-агресивною акцією спричинитися до покращання становища армії.

Зрозуміло, що така сумна несподіванка могла викликати серед вояцтва небажані настрої, що вплинули б негативно на міць його духа. Щоб цьому запобігти, я негайно запросив до свого штабу старших командирів і, з'ясувавши ситуацію, що в ній опинилася наша армія, а в зв'язку з цим і 3-тя дивізія, закликав їх до збереження, так притаманних їм, спокою й витривалости, а також до відповідного поінформування своїх підвладних і належного впливу на вояцький настрій. Я пояснив їм, що наше завдання полягає в тому, щоб непомітно відірватися від ворога, зробити на протязі ночі перехід до м. Нова Ушиця (біля 40 кілометрів) і ранком рішучим ударом знищити ті ворожі сили, що захопили те місто; дальші наші завдання залежатимуть від обставин. Я поклав натиск на те, що це тяжке завдання ми мусимо виконати за всяку ціну, щоб дійсно стати в пригоді нашій армії, додавши, що успіх виконання залежатиме від командирів частин. Командире частин, закінчив я, повинні вжити всіх можливих заходів, щоб вояки зрозуміли, що наш маневр є не поспішним відступом, а лише виконанням почесного завдання аґресивного характеру. Дивізія розпочинає свій марш, як засутеніє. Конче треба звернути пильну увагу на те, щоб місцеве населення передчасно не довідалося про наміри дивізії. Обози й артилерія маршують при своїх частинах; щоб запобігти втомі, козаки їдуть на замовлених хурах, навійних скринях, санітарних повозках, кухнях тощо.

Мої побоювання виявилися безпідставними. Скрутне становище армії й дивізії викликало серед командирів частин не тільки зрозуміння конечности величезних зусиль, але й запал і завзятість вчинити все, що лиш в наших силах, щоб переможно вийти з небезпечної ситуації. "За настрій козаків не турбуйтесь — вони будуть тієї самої думки, що й ми", — запевнили мене командири частин.

Коли темрява добре вкрила землю, 8-ий і 9-ий полки вирушили в напрямі на м. Вербівець. 7-ий Синій полк залишився, як арієрґард дивізії, щоб прикривати відступ частин; пізніше він також непомітно залишив м. Котюжани.

Бажавши перевірити настрої козаків, я об’їхав колону й розмовляв із ними.

— Як себе почуваєте, хлопці? — питав я.

— Дяка Богові, добре — відповідали.

— Чи знаєте, чому ми повернули і куди ми йдемо?

— На допомогу армії, до Нової Ушиці.

Я переконався, що козаки добре розуміють ситуацію й знають собі справу з кончности нашого маневру. Вони відчули, що на дивізію покладено, хоч і тяжке, але почесне завдання: допомогти. Було приємно і радісно на душі переконатися в доброму настрою довіреного мені вояцтва.

Після короткого відпочинку в м. Вербівцю, дочекавшись у ньому прилучення до дивізії 7-го Синього полку, рушили далі. Ворог нас не переслідував, можливо, він навіть не знав, що ми відійшли. Біля 7-ої години ранку, після цілонічного переходу, дивізія ввійшла до с. В. Струги й там зупинилася, виславши розвідку в напряму на м. Нова Ушиця; водночас полки одержали диспозицію для наступу. На велике наше здивування, в Новій Ушиці червоних уже не було: вчора ввечері вони відійшли в напрямі на м. Єлтушків. Залишивши в с. В. Струги 7-ий полк, фронтом на Вербівець, дивізія вирушила до Нової Ушиці.

Перші відомості про те, що скоїлося в цьому місті, штаб дивізії дістав на пошті, від її урядовців.

16-го червня пополудні, до Нової Ушиці несподівано вдерся з боку м. Заміхова, большевицький відділ піхоти, разом із одною батареєю. У місті жадного українського війська не було, окрім обслуги бази постачання 3-ої дивізії, в кількости 8 осіб. Червоноармійці пограбували ту базу й людність, головним чином, жидівську. Найбільшу шкоду нашій дивізії вони спричинили тим, що "реквізували" в одного з жидів велику кількість медикаментів, що їх він був дістав із великими труднощами для 3-ої дивізії за належну заплату. 17-го червня, ввечері, відділ цей раптово відійшов у тому ж напрямку, звідкіля він прийшов. Поперед своїм відходом червоноармійці знищили телеграфічний апарат і забрали з собою телефонічний. І дійсно: в поштовому відділі станції ми побачили сплющений від ударів апарат "Морзе", а на тому місці, де висів телефонічний апарат — тільки кінці дротів…

— Панове! Нам потрібно зараз же сполучитися із м. Дунаївцями. Будь ласка, допоможіть нам, — звернувся я до урядовців.

— Не турбуйтеся, пане полковнику, якщо назовні: дроти цілі, то ми відразу налагодимо сполучення. Як тільки большевики вступили до міста, ми зараз же замінили добрі чинні апарати на зіпсовані старі, — відповів начальник поштового відділу.

За кілька хвилин, замість розбитого "Морзе" й забраного телефонічного апарату, з'явилися нові, що уможливило мені нав'язати зв'язок у всіх потрібних мені напрямках. Поштовики завжди були в небезпеці, бо мусіли виконувати свої обов'язки, незалежно від того, яка саме була влада — своя чи ворожа. Залишаючись на своїх місцях, — а вони це завжди робили, — поштовики ризикували своїм життям, бо за відмову ворожа влада загрожувала розстрілом. Усе ж, вони нікому не допомагали з такою щирою посвятою, як українській армії. Часто-густо вони не одержували належної їм платні й тоді дослівно голодували, але ніколи не покидали своєї роботи. Як тільки 3-тя дивізія вступала до якогось осередку, де була пошта, бездіяльні до того часу апарати починали працювати, бо "зіпсута" лінія ставала справною й була до диспозиції штабу дивізії. Нехай ця наша згадка про поштовиків буде нашою скромною подякою за їхню працю й жертовну допомогу 3-ій дивізії.

З Нової Ушиці відновлено телефонічний зв'язок із м. Дунаївцями. Звідтіля полк. Г. Стефанів подав вам наступні загальні інформації:

"Під м. Проскуровнм відбуваються тяжкі бої зі змінним успіхом. Під м. Бар большевики перемогли 2-гу дивізію й остання відступила аж до м. Ваньківців (біля 40 кілометрів). Штаб армії наказав 2-ій дивізії перейти до контр-наступу й вона приступила до виконання наказу. Червоні захопили м. Ялтушків, кинули частину своїх сил на Нову Ушицю й зайняли її."

Тепер для нас було ясно, що до відтягнення большевицького відділу з Нової Ушиці спричинилися з одного боку контр-наступ 2-ої дивізії, а з другого — загроза його тилові 3-ою дивізією. Як видно, большевицька розвідка працювала непогано.

Того ж дня одержано наказ штабу армії. 3-тя дивізія має допомогти 2-ій дивізії отамана Божка під час наступу останньої на м. Ялтушків. Після виконання цього завдання, за Комдивом 3 залишається повна ініціятива ділань, у залежності від обставин. Усе ж таки, головним завданням 3-ої дивізії залишається здобуття Вапнярського залізничного вузла.

Отже зусилля 3-ої дивізії, що їх вона виявила в нічному переході до м. Нова Ушиця, виправдалися лише частинно. Дивізія не могла заскочити ворога несподіваним ударом, як це планувалося, бо червоні залишили Нову Ушицю ще перед підходом дивізії, але марш її був цілком доцільним, бо вона наблизилася до головних сил нашої армії, що билися під Проскуровим і тому, наколи б зайшла потреба, могла б стати їй у пригоді.

Залишення нами станції Котюжани не зауважено ворогом на протязі цілого дня. Пошта в м. Курилівці Муровані перестала відповідати лише 19-го червня ввечері, що свідчило про присутність там червоних. Прийнявши це під увагу, дивізії дано відпочинок до ранку 20-го червня, коли вона мала вирушити через м. Заміхів до м. Ялтушків на допомогу 2-ій дивізії.

У зв'язку з раптовим захопленням червоними Нової Ушиці, чимало турбот викликала доля наших ранених, що лікувалися там у місцевому шпиталі Хвала Богові, завдяки адміністрації лікарні, нічого злого нашим воякам не сталося: їх записало, як випадково поранених селян під час обстрілу їхніх сіл.