Третя Залізна дивізія

Розділ XLIV Зимовий Похід

У ніч із 6-го на 7-ого грудня 1919-ого року, 3-тя дивізія вирушила з району Любара, в складі армії УНР, у Зимовий Похід. Склад самої дивізії був наступний:

Командир дивізії — полк. В. Трутенко.

Заступник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський.

Нач. штабу дивізії — полк. Г. Стефанів.

Нач. операт. в-лу пггабу дивізії — полк. М. Крат.

7-й Синій полк. К-ир полку — полк. О. Вишнівський.

Склад полку: до 200 багнетів, 8 кулеметів і 20 шабель.

8-й Чорноморський полк. К-ир полку — сот. Любимець, наступник полк. Крата. Склад полку: до 250 багнетів, 8 кулеметів і 40 шабель.

9-й Стрілецький полк. Від полку залишилася лише кінна сот. — Штаб і їздові гарм. бриґади, на чолі з полк. Г. Чижевським. ня — 50 шабель. К-ир сотні — сот. В. Шульга.

Кінна чота в-лу контр-розвідки. Полк. В. Яворський.

Батерія 5 гармат. К-ир батерії — сот. В. Зарицький.

Разом усього до 500 багнетів, 16 кулеметів, 110 шабель і 5 гармат.

Кількість хворих на тиф і ранених, що їх возилося на возах у дивізійній колоні, перевищувала бойовий склад дивізії. Той склад, що його подав полк. Чижевський в "Короткій історії 3-ої дивізії" — 1500 старшин і козаків, при 10-ти гарматах, 50-ти кулеметах та 120 шабель (ст. 21) — є безсумнівною гіперболою.

Старшина і козаки армії УНР, розпочинаючи вимарш "у невідоме" — Зимовий Похід, — без надії надіялись і без віри вірили… Але та надія й та віра, більше підсвідомі ніж наявні, стали в ту пропам'ятну, незабутню, темну й морозну ніч сенсом їхнього життя, тією "соломинкою", що за неї хапаються утопаючі. Якби тієї ночі було віднято від Армії ту "соломинку", то вона перестала б існувати — розлетілася б, так як те крихке скло, що його зненацька вдарило щось тяжке. Вона перетворилася б із колони війська в безладну юрбу охоплених панікою людей, що, розбігаючись у всіх напрямках, намагаються рятувати своє загрожене життя, кожний на власну руку… Непереможений дух, що його зберегла армія — джерело підсвідомої надії й віри — стимулював армію під час Зимового Походу і зміцнив її до стану боєздатности.

Вслід за колоною вояків, що йшли походним порядком, тягнулася довга, здавалося без кінця-краю довга, колона хурманок, а на кожій з них було повно хворих на тиф, або ранених, що воліли ділити долю своєї дивізії до кінця.

Падав сніг і стелився білою пеленою на непритомних і напівпритомних, напівроздягнутих постатях, організм яких змагався за життя без ліків і санітарної обслуги. Окутана темрявою зимової ночі, безшумно рухалася колона назустріч своїй, невідомій ще, трагічній долі, нагадуючи собою радше довгу-предовгу похоронну процесію, ніж колону війська…

Був це час, коли наступ Добровольчої армії ген. Денікіна на протибольшевицькому фронті заламався й армія та була змушена перейти від наступу до відступу. Відступ цей почав приймати панічний характер. Червоні москалі перемагали білих і вже не було сумніву, що дні існування денікінської армії пораховані.

Залишивши в районі Любара все, що не надавалося до Зимового Походу — особові й тягареві авта, вози з різним майном і виснаженими до остатку кіньмн, тощо — армія простувала до району, що його на той час займала УГА, щоб, пройшовши його, форсувати залізницю поміж станціями Голендри і Калинівка. На 10-го грудня 3-тя дивізія дійшла до с. Лозин, звідкіля рушила через Глннськ до району Овечаче, куди вона и прибула без перешкод, бо в селах, що через них проходила дивізія, денікінців не було. Під час переходу через район постою Галицької Армії, не тільки не було будь-яких ворожих виступів проти частин Армії УНР, але навпаки — постава галицького вояцтва була дуже прихильна; були навіть випадки висловлення жалю, що УГА не з нами.

Головні сили Добрармії були тоді скупчені в районі Бердичів — Козятин, де її тиснула червона армія. Невеликі відділи денікінського війська були лише на вузлових станціях, а район Винниці займала УГА; денікінських частин було зовсім мало — лише стільки, скільки було потрібно для контролю діянь союзного з Денікіним галицького війська. Тому саме 3-тя дивізія дійшла до залізниці Козятин — Вінниця — Жмеринка, не спіткавши денікінців. Під час форсування Київською дивізією залізниці в районі ст. Голендри, її аванґард мав бій з денікінським відділом. Здобувши ст. Голендри, Київці захопили два потяги майна Добровольчої армії. 3 дивізія перейшла залізницю 17 грудня без перешкод, зайнявши перед тим с. Богданівка.

Згідно з наказом Командарма, 3 дивізія зайняла без бою, 18-ого грудня, м. Старий і Новий Животів. Її завданням було провадити розвідку на захід від лінії Біла Церква — П’ятигори — Балабанівка. Цей район був запіллям денікінської армії, де не було бойових частин її, а денікінська адміністрація і міліція повтікали перед наближенням 3-ої дннізп. Тому саме це містечко було призначено для відпочинку 3-ої дивізії на протязі двох тижнів і приведення її за той час до порядку й боєздатности.

21-ого грудня Комдив 3 одержав наступний наказ Командарма:

"На випадок небезпеки Вашого розташування занімаємого району, Вам належить відійти в район Стадниці, Високе. Каюки, зі штабом у Високе, алеж бажано зараз же приступити до самої енергійної аґентури і військової розвідки, з метою виявити ворожі сили і напрямки їх посування. Коли б Ви почали свій відхід, то напрям — Животів — П’ятигори — мусять прикрити сильні застави. Сьогодні 8 загін ночує в Росошках. а 7 в Дубровах. Штаб у Дубровках. Завтра, 22.ХІІ., часті Запор. див. будуть розташовані навколо П’ятигор.

Ком. Армією УНР Отаман Ом. Павленко."

Була це перша пересторога проти небезпеки, що наближалася з півночі. Біла армія ген. Денікіна, під натиском червової армії, залишила вже Харків, Полтаву і Київ. Большевики перемагали на всьому протиденікінському фронті, щораз більше деморалізуючи денікінські бойові формації. Добровольча армія вже не відступала, але відбігала, швидко й панічно, в загальному напрямку з півночі на південь. У другій половині грудня, глибоке її запілля, що в ньому перебувала армія УНР, швидко почало перетворюватися в запілля безпосереднє, загрожуючн схрещенням шляхів відступу Добровольчої армії зі шляхами Армії УНР. Про цю небезпеку власне й перестерігав Командувач Армії УНР, наказуючи водночас звільнити шлях відступу денікінців, перейти на східній бік великого Білоцерківського — Уманського шляху, затриматися в присілках і хуторах і там перечекати небезпеку.

24-ого грудня 1919-ого року, полк. Трутеико одержав другу перосторогу, у формі наказу Командарма:

"Началь. 3 дивізії. Оперативн. — Таємно. м. П’ятигори.

Наказую дорученій Вам дивізії передвинутись з району Ново-Животова і зосереджуватись на 26/ХІІ. в районі Стадниця — Високе, зі штабом дивізії в Високе.

По відомостях, в м. Липовцю находиться 3-й Гайдамацький полк з Волохом.

Наказую вислати в тому напрямку розвідку з метою розвідати, якого вони напрямку і куди вони поредвигагаться. Донесення надсилати в м. П'ятигори, в штаб армії, на пошті.

Командуючий армією УНР. Отаман Ом. Павленко."

Полк. Трутеико одержав цей наказ пізнім вечером, 24-го грудня. Після наради з Нач. Операт. Відділу, полк. Кратом, командир дивізії видав наказ дивізійній колоні бути готовою до вимаршу на шляху, 25-ого грудня, о годині 8-ій ранку. Було вже відомо, що в напрямку на Старий і Новий Животів відступала денікінська кіннота. Полк. Крат вирахував, що вимарш о 6-ій годині уможливить дивізії відійти ще перед тим, як денікінська кіннота наблизиться до Животова.