Тут баба ворожила (2006)

Змовники розробляють план

Авенір застиг на місці. Хоча вони вже подужали майже півпляшки, він ще мав досить тверезу голову й одразу збагнув, чим це загрожує Русі. Поки він мовчав, перетравлюючи почуте, Руся продовжувала:

— Схема така: ти мав роман із секретаркою шефа. Аж тут з’явилася Іринка, і ти вирішив одружитися з нею. Розповів про це секретарці, а вона наполягає на продовженні стосунків. Тебе такий варіант не влаштовує, адже Іринка може у будь-який час про це довідатися. Секретарка погрожує розповісти про твою «брутальну поведінку» шефові. Ти знаєш: вона доповість таким чином, що на роботі тобі не втриматися. Тобто її треба нейтралізувати. А тут ти саме почув про Володарку. Я певна, ще тоді, коли ти до них приходив, вона вирішила, що ти з’явився до них саме тому, що маєш проблеми. Вона сприйняла це як розвідку, тому і кинулася рекламувати свої можливості.

— Схоже на те, — погодився Авенір.

Він подумки повернувся до подій того дня і дійшов до висновку, що Руся має рацію.

— А невдовзі ти наніс візит Артеменку, що також підтверджує твій намір. Ти на гачку. Ти потенційний клієнт.

— Мені здається, вони ретельно все перевірять.

— Звичайно, — погодилася Руся.

— Вигадати роман з секретаркою нескладно. Але вони вимагатимуть деталей. Наприклад, де вона живе, з ким, які має звички. Що я казатиму?

— Це ми обміркуємо.

Авенір запротестував:

— Русю, ти сама не розумієш, що кажеш.

— Прекрасно розумію. Ми зможемо вивести цих шахраїв на чисту воду, нікого не втягуючи у цю справу, — рішуче відповіла Руся.

— Але ми втягуємо тебе у небезпечну історію.

Дівчина засміялася.

— Я вже доросла, можу за себе постояти. Крім того, я нізащо не пропущу можливості взяти участь у небезпечній грі.

Дейкало був у захваті від хоробрості дівчини, але на душі у нього коти шкреблися. З одного боку, він волів довести справу до кінця, а з іншого — ця історія могла мати неприємні наслідки.

— Послухай, все у нас вийде. Я вже обміркувала, — жваво розповідала Руся. — Звичайно, не можна вказувати їм мою справжню адресу. Треба винайняти квартирку. Малесеньку, щоб було не дуже дорого. Я в’їду туди під прізвищем секретарки твого шефа. Квартирку треба знайти у такому районі, де мене не побачать знайомі. Наприклад, у Святошині. До речі, там буде і недорого. Підфарбуюся, вдягнуся у стилі тієї дівчини. Але ти мусиш мені про неї розповісти, про її смаки, звички. Гаразд?

— Гаразд. Я, між іншим, чув, що вона збирається у відпустку.

— Це нам лише на руку. Значить, на службі вони її не знайдуть. Будуть шукати за адресою, яку ми їм дамо. Чому вони повинні сумніватися? Вони можуть розвідати про твою дружбу з Іринкою, про існування секретарки, але деталей їм вивідати не вдасться, та й не потрібні вони їм.

— Але для тебе це завеликий ризик.

— Я певна, що ризик якщо і є, то мінімальний. Я хочу подивитися, як ти виграєш парі у цього прохіндея Артеменка Юрія Миколайовича.

Авенір мовчки дивився на Русю. Він не міг не визнати її правоти. В її словах була залізна логіка. До того ж йому страшенно кортіло продовжити захоплюючу гру. Але… Але він піддасть дівчину такому ризику! Тому Дейкало твердо сказав:

— Я не можу цього дозволити, Русю. Я не переживу, якщо щось трапиться. Я втягнув тебе в цю історію.

— Можливо, на початку це було й так. Але тепер це неважливо. Ми обоє замішані. Ми обоє хочемо довести справу до кінця. Нам обом подобається грати в цю гру. Я не така дурна, щоб вважати, що це — просто весела забава. Якщо ми не помиляємося, то це справді небезпечна гра. І ця небезпечна гра закінчиться смертельно для багатьох жертв, яких замовлять потенційні клієнти. Тому треба покласти край цим парі. Подумай сам: якщо йдеться про вбивство з ревнощів, чи на побутовому ґрунті, чи через гроші, в такому разі і сам убивця у небезпеці. У більшості випадків убивць ловлять і довічно ув’язнюють. Навіть замовні політичні вбивства час від часу розкривають. А тут убивства скоюються абсолютно безкарно. І вони зробилися прибуткової справою. Звичайно, якщо ми не помиляємося.

— Ми не помиляємося. Тому я і не хочу, щоб ти ризикувала.

Руся підвелася і заходилася збирати посуд. Авенір мовчки спостерігав за нею. Пізніше, на кухні, вони знову засперечалися, обговорюючи свій план з усіх боків. Але Руся не давала збити себе з пантелику.

— Дивись, я знаю, що мені загрожує небезпека. А це означає, що я попереджена і озброєна. Я знаю, що мене збираються усунути. Але я не вірю, що вони зможуть це зробити. Якщо кожна людина має підсвідомий потяг до смерті, то я, вочевидь, його не маю. Здоров’я у мене прекрасне. Я не вірю, що я можу захворіти на менінгіт або на пневмонію тільки через те, що Володарка намалює на підлозі кілька п’ятикутників, а Оксана впаде у транс.

— По-моєму, вони ще ріжуть білого півня, — тупувато додав Авенір.

Руся з докором глянула на нього.

— Ти і сам вважаєш, що це нісенітниці.

— Півня шкода, це так. Але ми не знаємо, що відбувається насправді.

— Не знаємо. Але дізнаємося. Та невже ти віриш, що якісь обряди можуть призвести до моєї смерті?

— Не вірю, — сказав Дейкало, але швидко додав, — хоча ні, вірю. Адже наш народ вірить у це багато століть. Тільки і читаєш, кому під поріг землі з могили накидали, кому під плінтус волосся з мертвої голови сховали. Почитай відгуки вдячних клієнтів ворожок і знахарок, або, як їх ще називають, народних цілителів. Там такі історії розповідають!..

Руся засміялася.

— Я теж завжди читаю ці історії. І думаю про того, хто сидить і вигадує їх на замовлення народних цілителей. Фантазію цей хтось має колосальну. А традиція боятися відьом освячена століттями.

Руся домила посуд і склала його у сушилку.

— Послухай, — сказав Авенір, — давай зробимо інакше. Ти будеш клієнтом. А я буду жертвою. Давай вигадаємо щось на цей варіант.

Руся заперечливо похитала головою.

— Ні, Веню, нічого не вийде. На це є багато причин. Головне — вони бачили мене у пані Мурченко. Можуть її розпитати. А ти — саме те, що треба. Потенційний клієнт — нервується, щось винюхує, боїться. Думаю, краще залишити все, як є.

— І все-таки мені це не подобається, — повторив Авенір. — Ти будеш сама, не буде кому за тобою приглянути. По-моєму, необхідно повідомити майорові Дементію про наші плани.

— А це розумна пропозиція, — тихо мовила Руся, і Авенір зрозумів, що вона зовсім не така безстрашна, як йому здавалося.