Тюті

Розлоге інтерв'ю доцента відомій журналістці

ж: — Шановна пані, — не знаю, як краще до вас звертатися: пані доцент чи пані Поліно Михайлівно?

д: — Нехай буде "доцент", щоб коротше.

ж: — Гаразд. Отже, пані доцент, свого часу після вашої лекції, присвяченої кіноповісті Олександра Довженка "Україна в огні", ви побіжно зауважили: "...і взагалі тут надто багато мого особистісного". Чи не погодилися б ви утаємничити нас у сенс цього зауваження, що не одній мені, мабуть, видалося загадковим.

д: — Ну, давайте спробуємо... Річ у тім, що незадовго до тієї лекції, гортаючи журнал "Октябрь" за 1988 рік, я натрапила в ньому на мемуари Народної артистки СРСР Нонни (Ноябріни) Мордюкової, під назвою "Вот так и живём". Увагу мою привернула така її сентенція: "У фільмах про війну демонструють тільки таємничість страху, очікування смерті... Буде вам принижуватися людина в окупації?" Цей риторичний трюк, зрозуміло, розрахований був на однозначну псевдопатріотичну відповідь, на зразок "Ні в якому разі!" Відповідь, гідну хіба що її ходульної героїні Ульяни Громової, роль якої вона зіграла у фільмі Сергія Герасимова "Молода гвардія" (1948 р.) за не менш сумнозвісним романом О. Фадєєва. Чесну ж відповідь, гадаю, вона могла б почути від своїх земляків зі станиці Костянтинівської Донецької області, звідки вона була родом. Та важливіше інше. Принижуватися перед ворогами покинутим напризволяще мешканцям українських сіл і міст таки доводилося, бодай заради збереження власного життя, а головне життя дітей і онуків, проте чинити те саме і з тих самих міркувань доводилося часом і перед жаданими визволителями, що призводило часом до драматичних, ба навіть трагічних колізій.

Спробую проілюструвати це сюжетом під назвою "Гріх баби Варки". Спершу я хотіла подарувати свої сюжети і оцей "Гріх баби Варки" одному талановитому прозаїкові. Але він категорично відмовився, сказавши: "По-перше, баба Варка — це ваша баба, по-друге, за бажання, я можу знайти собі свій сюжет і свою бабу Варку. А по-третє, ваші сюжети цілком продуктивні у творчому плані, і приймати їх як дарунок було б аморально". Що ж мені лишалося? Я заховала свої сюжети до пори до часу в себе, а потім... Що з того вийшло, судіть тепер ви. Отже...