У відкритому морі

Розділ двадцятий

Публіка, що заповнила того вечора великий шкільний зал, була незвичайною для госпітального клубу. Ряди стільців і парт були зайняті збудженими групами офіцерів, які прибули з частин, розташованих за містом, і моряками із сторожових кораблів.

У відрізаному Криму раптом оголошено європейський матч боксу! Надзвичайна вигадка, що віщує гостре і цілком солдатське видовище. Хто не захоче бути присутнім на святі національної сили? Скільки цілком заслужених хвастощів і схвильованих розмов викличе серед солдатів цей матч!

Виготовлена в друкарні програма обіцяла п'ять сутичок на рингу: німець у вазі «пера» — проти чеха, німець-легковаг — проти румуна, німець середньої ваги — проти італійця. І найцікавіший номер — гестапівець Віллі Ворбс зустрінеться на рингу з пійманим росіянином важкої ваги з банди «Чеем».

Що може бути цікавіше? Мюнхенський штурмовик Віллі Ворбс погодився показати на рингу приборкання російського ведмедя і мовчазний допит у рукавицях! Але чи не буде росіянин більше плазувати й висіти на противникові, ніж чинити опір?

Та все одно, що б там не трапилося, видовище має бути потішне. Німецькі солдати і гості матимуть нагоду переконатися, що один з жахливих «чорних дияволів», найбільший і найдужчий, в руках досвідченого й мужнього націста перетвориться в скромне, жалібно мекаюче ягнятко.

На кінець вечора фінальним акордом мало бути демонстрування першокласної техніки і непохитної сили німецького кулака — старий короткометражний фільм «Матч Шмеллінга на першість світу з Джо Луїсом».

Ніну навіть з пов'язкою чергової прибиральниці не пропустили на сцену, що мала правити за ринг. Суворість була нечувана: в коридорі, на сходах та біля роздягальні стояли вартові. Однак через те, що в залі бракувало стільців, то Ніну й ще двох прибиральниць примусили носити табуретки і стільці з інших поверхів. Глядачі мостилися майже біля самої сцени, попід стінами та на проходах.

Ніні вдалося лише перед самим початком матчу пробратися в найдальший куток залу, де за стільцями юрмилися солдати караульної команди, санітари і декілька дівчат з нічної зміни, що з цікавості зайшли сюди.

Голені потилиці та спини солдатів заважали Ніні роздивитися весь ринг. Вона бачила тільки товсті канати і величезний годинник на стіні над гонгом. Стрілки показували 7.22. До вибуху лишалася година з гаком.

«Чоловік шістсот зібралося, — думала Ніна. — Яка вдача, коли б не Степан! Чому саме сьогодні привезли його? І нічим не зарадиш йому. Невже вони заставлять його битися? Але з ким? А може Восьмьоркін занепав духом, підкорився їм? Тоді хай гине разом з фашистами. Ні, дурниця, його не залякаєш і не купиш. Що ж робити? Як же сказати йому? Не гукати ж!»

Було гаряче в гамірному і тісному залі, просякнутому запахом ременів, поганого тютюну й одеколону.

Про власну смерть, що наближалася з кожною хвилиною, Ніна зовсім не думала.

Одна з дівчат підійшла до неї.

— У вісім тридцять наказано зібратися всім нашим у маленькому флігелі. Не затримуйся.

— Знаю… Обов'язково треба. А ти йди звідси, — пошепки відказала Ніна.

Рівно о сьомій годині тридцять хвилин до залу ввійшли якісь старші офіцери і зайняли порожні крісла біля сцени. На ринг вийшов лисий гітлерівець у сірих штанях та оранжовому джемпері з великою свастикою на грудях.

Гучним голосом він оголосив склад пар, що мають виступати.

Зал відгукнувся оплесками і схвальними окриками.

Над рингом спалахнуло яскраве світло. Під канати підлізли боксери ваги «пера» — молодий, ситий німець з настовбурченим, як щітка, чубом та довгоносий, худорлявий чех. Бійці вклонилися публіці і розійшлися по своїх кутках, де вже стояли їх секунданти.

На грудях у секундантів, як і на трусах бійців, були нашиті національні прапорці. Гітлерівці з підкресленою точністю розігрували ритуал міжнародних матчів. Вони оголосили точну вагу боксерів, склад «нейтральних» суддів, кількість раундів і запропонували секундантам перевірити рукавиці та бинти супротивників. Лише після цього пролунав гонг і почулися глухі удари.

Німець був більш натренований, ніж чех. Він швидко збив супротивникові дихання і, тіснячи до канатів, під схвальні вигуки глядачів почав місити його кулаками, як ото місять податливе тісто.

Ніна звелася навшпиньки і побачила вже скривавлене, спотворене гримасою муки обличчя чеха. Раніш вона дуже любила ходити на матчі боксу на своїх стадіонах, але цей бій у неї викликав лише огиду. Які ненависні були їй ці горласті, червоні від збудження пики, важкі щелепи, квадратні підборіддя!

Вона не бачила, як упав чех, чула тільки, як суддя розмірено відлічує секунди.

В залі завили від захоплення, коли догори був піднесений шкіряний кулак наприндженого переможця-німця. Нікого не обходила очевидна невідповідність сил противників. Гітлерівці заздалегідь підтасували пари. Таке було призначення вечора. Мета виправдувала засоби — сьогодні демонструвалася сила німецької волі й кулака.

Потім билися нові пари.

Ніна більше не дивилася на ринг. Знемагаючи від хвилювання, вона стежила тільки за стрілками годинника, що здригалися час від часу. Було вже без трьох хвилин вісім. До вибуху зоставалося сорок три хвилини.

«Чому вони не виводять Стьопу? Невже його покажуть останнім? Коли б скоріше!.. Чого там гаються… швидше!» хотілося їй крикнути.

На початку дев'ятої години зал знову загримів захопленим виттям і вітальними оплесками на адресу чергового переможця. Дівчина, що стояла поруч з Ніною, штовхнула її ліктем і, шепнувши: «Пора», почала пробиратися до виходу. Ніні дуже хотілося швидше вийти з цього залу, але вона вчепилася в дерев'яну спинку парти, переборола страх, зупинила себе: «Ні-ні… Ще хоч трошки. Зараз вийде Стьопа».

Нарешті розмови й гамір якось відразу вщухли. Зал притих. Два автоматники підвели до рингу Восьмьоркіна і пропустили його під канати. Він був босий, в трусах і смугнастій матроській тільняшці. Навіть кисті рук ніхто не перебинтував морякові. Похмуро глянувши в зал, він з видимим незадоволенням примостився на круглій табуретці в кутку рингу.

Одразу ж за ним на сцену вийшов Ворбс. Його стегна обтягували труси з коричньової шерсті, біла майка з голубим вирізом вигідно вирізняла могутній торс і тугу опуклість вилитих м'язів.

Ворбс, як стомлений славою чемпіон, недбало привітав публіку піднятим над головою шкіряним кулаком. І зал відповів йому тривалими оплесками.

На кріслах заворушилися, глядачі задніх рядів повитягали голови, боячись пропустити хоча б найменшу деталь такої незвичайної зустрічі.

Ворбс з легкістю, незвичайною для його ваги, перестрибнув через канати. Він гойднувся на рингу, розминаючись і перебираючи ногами, як той скакун, що застоявся, почав розтирати підошвами м'яких черевиків кусочки каніфолі, послужливо підсунуті на фанерному листі секундантами.

Восьмьоркін тільки тепер зрозумів, що ждало його.

«Ну, стривай же, плюскливий носяро! — ледве тямуючи закипаючу злобу, думав він. — Потіху для своїх влаштували. Хочете, щоб росіяни кляли, а ці тішилися?.. Не буду одягати рукавиць, а голіруч схопл і задавлю цього гада. Ні, не дадуть, — схаменувся він. — Багато їх. У двадцять рук схоплять. І від бою не відмовишся: боягузом прозвуть, весь флот зганьблю».

Ворбс, розминаючи шкіру нових коричньових рукавиць, з таким гулом луснув кулак об кулак, що хтось із підлабузницькою вискливістю хихикнув і один з гітлерівців серйозним тоном пояснив:

— Віллі чистить пазурці!

Зал підтримав дотепника розкотистим сміхом.

Восьмьоркін ще більше насупився і так зціпив зуби, що вилиці його загострилися. Він був самотній серед розгнузданого табуна катів.

— Хизується, — з ненавистю дивлячись на кокетуючого мускулами Ворбса, бурмотів собі тихо Восьмьоркін. — Старий фокус! Мене не злякаєш.

Коли вийшов на ринг суддя, один з весельчаків, що сиділи в перших рядах, кинув:

— А де ж секунданти росіянина? Куди вони поховалися? Не можна ж конвоїрам… Вони лякають Віллі.

І знову гримнув сміх.

Суддя, побачивши, що жарти повеселілого залу начальством прийняті з добродушною посмішкою, скорчив серйозну міну і спершу по-німецьки, а потім каліченою російською мовою запитав, чи не побажає хто-небудь із кримчан, присутніх у залі, бути секундантом у земляка?

В залі зрозуміли тонку гру судді і, хихикаючи, почали обертатися в бік гостей. Там серед запрошених сиділо двоє бородатих татар і росіянин — начальник поліції. Гості розгублено встали, не знаючи, чи треба виконувати волю хазяїв, чи в знак протесту замахати руками.

І ось у цю хвилину десь аж у кінці залу пролунав гучний і ясний дівочий голос:

— Я буду секундантом!

Сотні голів повернулися на цей голос: хто насмілився? Хто вона?

Суддя, не розгубившись, зробив широкий припрохувальний жест:

— Буть ляска, мадам!

Його ніхто не міг звинуватити в недодержанні правил міжнародних матчів. Ситуація ставала щораз комічнішою.

Юрба солдатів, що стояли за стільцями, сколихнулася. Солдати пропускали ще не видну з-за спин і голів дівчину. Та ось вона пробилася до проходу, і всі побачили худеньку прибиральницю-росіянку, «чумичку». Ну як тут не розсміятися?

Сміх, вірніше регіт до сліз, що котився рядами, супроводив дівчину до самої сцени. Але вона не зважала на глум. Сміло зійшла на ринг і з блідим, рішучим обличчям, немов роблячи виклик усьому залу, стала поряд з моряком.

Годинник показував вісім п'ятнадцять.

Восьмьоркін був страшенно вражений: «Ніна! Звідки вона? Чого вийшла?» Майже не ворушачи губами, він сердито прошепотів їй:

— Чого ти?.. Зараз же забирайся.

Ворбс скривився: суддя переграв — серйозна справа набирала відтінку клоунади. Він уже хотів було моргнути конвоїрам, щоб ті вивели несамовиту «чумичку», але, помітивши незадоволення росіянина, передумав: «Хай стовбичить ця дурепа, вона, здається, не дуже-то добре діє на психіку матроса».

Ніна зняла з себе мішкуватий коричньовий халат і скинула хустину. Світловолоса, в легкій блузі і короткій спідничці, вона ніби стала стрункіша і не була схожа більше на «чумичку». Рішучим рухом дівчина відірвала дві широкі стрічки від хустини, вміло перебинтувала ними пальці боксерові і, натягнувши на його руки рукавиці, з такою вправністю й швидкістю зав'язала шнуровку, наче все життя робила це.

«Що за птиця? — занепокоївся Ворбс. — Звідки взялася така прибиральниця? Треба буде перевірити».

Зав'язуючи другу рукавицю, Ніна встигла шепнути Восьмьоркіну:

— Стьопо, любий, не гнівайся… Так треба. Ти був один. Я не могла.

Її шепотіння заглушив гонг.

Ніна прийняла з рингу табуретку і швиденько глянула на годинник. До вибуху лишалося двадцять три хвилини.

Противники, не потискуючи один одному рук, відразу ж кинулися в атаку. Вони з ходу зчепилися посеред рингу і розрядили свою силу в такій бурі ударів, що суддя перелякано відскочив до канатів.

Гупання важких ударів змусило принишкнути і насторожитися весь зал. З перших секунд стало зрозуміло, що обидва противники настроєні агресивно, що росіянин не збирається поступитися. Майже не прикриваючись, він відповідає серіями різких і дошкульних ударів.

Лобова атака Ворбсові не вдалася, він відхилився вбік і, хизуючися своєю гнучкістю, вправними вивертами і раптовими атаками почав кружляти навколо жертви, вишукуючи слабке місце.

Росіянин ледве встигав повертатися. В очах гітлерівців він здавався схожим на розгніваного ведмедя, що люто відмахувався лапою.

Злість засліплювала Восьмьоркіна. Він двічі змазав — попусту розсік повітря. Це викликало глумливий сміх у залі. І головне, при Ніні. Восьмьоркін перебирав ногами і, роблячи вигляд, що відходить в глуху оборону, відступив на кілька маленьких кроків, потім відірвався від канатів і могутньою серією ударів зліва і справа загнав Ворбса в куток. Не даючи гестапівцю вивернутися, вислизнути з тісного кутка, він молотив його по чім попало…

Не знаходячи виходу з кулачного смерчу, метаючись несамовито під ударами, Ворбс згадав, що об його череп сам Шмеллінг побив собі пальці, і почав підставляти під удари голову. Вона в нього була досить міцна, щоб знесилити моряка.

Розлютований Восьмьоркін не зрозумів маневру свого супротивника, його зупинив лише гострий біль у лівій руці.

«Невже перебив?» подумав він, послаблюючи удари лівою. На цей момент тільки й ждав Ворбс, він вивернувся і різким ударом знизу догори відкинув Восьмьоркіна на канати. Тут вони зіткнулися грудьми і почали латати боки один одному.

Потішне видовисько вмить набрало вигляду небачено злісного побоїща, в якому неминуча була трагічна розв'язка.

Захекані боксери сплелися в клінчі — повисли один на одному. Їх міг розвести лише мідний дзвін гонга.

Ворбс, порушивши правила, садонув Восьмьоркіна в груди і знехотя відійшов у свій куток. Він осатанів від жорстокого опору росіянина. Обер-лейтенант сподівався легкої перемоги. Він заздалегідь намітив ефектний план бою: два-три раунди бліц-гри, в якій будуть показані вправність професіонального боксера, гестапівське вміння взяти верх над психікою противника, потім два-три нокдауни і красивий нокаут, з винесенням напівмертвого боксера зі сцени. І раптом таке нахабство: росіянин сам прагне закінчити бій нокаутом.

«Тепер він, очевидно, облишить свою ідіотську думку, схаменеться, його ліва рука вже повисла», міркував Ворбс, розкинувши руки на канатах, в той час як секунданти метушливо махали на нього рушниками і нашіптували йому свої поради, як найкраще порішити росіянина.

Ніна, підставивши табуретку захеканому Восьмьоркіну, приклала холодну долоню до його серця і прошептала на вухо:

— Він навмисне підставляє голову. В тебе бинт слабкий… Звихнеш пальці…

— Здається, вже щось накоїв… — відповів сумно Восьмьоркін.

Перед ним був ворожий зал, від якого не можна було ждати помилування ні на випадок перемоги, ні на випадок поразки. Тільки Ніна співчувала йому. Але тепер і її схоплять.

— Чого ти вийшла на сцену? Де Сеня?

— Тс… — заспокоювала Ніна. — За нами стежать. Потім узнаєш. Бий по корпусу, — почала знову нашіптувати вона. — Гестапівець задихається, видно, поганеньке серце. Придивляйся краще. В нього буває відкрита ліва частина…

Боячись відвернути думки Восьмьоркіна від бою, дівчина нічого не казала йому про те, чого з хвилюванням і страхом чекала сама. «Якщо швидко поб'є німця, то конвоїри поженуть в роздягалку, — міркувала Ніна. — Роздягалка в протилежному кінці. Може, не весь будинок злетить. Коли б швидше! Зостається дев'ятнадцять хвилин».

У другому раунді Восьмьоркін, трохи заспокоївшись, вирішив: «Що буде, те буде… Прикінчу його. А якщо інші кинуться, живим не дамся».

Він зайвий раз не гонився за гестапівцем, намагався притримуватися середини рингу і зірко стежив за противником, очікуючи моменту, коли можна буде підчепити його на удар лівою і прикінчити гаком справа.

Ворбс цю вдавану млявість росіянина зрозумів як каяття, як бажання цією пасивністю згладити свою вину. Він, продовжуючи безперервні напади, проти правил бив у потилицю і нижче пояса. Суддя не спиняв його.

— Пощади не буде ні тут, ні в камері! — з присвистом бурмотів Ворбс. — Ти навколішки полізеш, ти…

Несподіваний влучний удар у рот змусив його змовкнути на півслові. Потім було нанесено сильний удар в щелепу. Гестапівець захлинувся солоною слиною. Серце обер-лейтенанта нерівно забилося. Він похитнувся і повис на Восьмьоркіні, скривавивши йому груди. Моряк гидливо відштовхнув гестапівця від себе і ще раз ударив «дуплетом» у скроню і шию…

Ворбс відлетів до канатів і ледве встояв на ногах. Але тут йому на підмогу підоспів суддя. Він щосили загорлав на росіянина і припинив бій нібито через те, що Восьмьоркін зробив заборонений удар по потилиці.

Зал на репліку судді відгукнувся гулом, подібним до глухого гарчання. Якісь друзі Ворбса схопилися з місць.

Восьмьоркін не розумів вигуків гітлерівців, але відчував, що його залякують, погрожують розправою. Не почуваючи себе винним у порушенні спортивних правил, він проте насторожився і ладен був зустріти кожного з цих тварюк страшним ударом.

Ніна, про всяк випадок, намацала під жакеткою пістолет. І в цей час дівчина побачила, як Ворбс, очунявши, без сигналу, з нахиленою головою кинувся на Восьмьоркіна…

Ніна скрикнула, попереджаючи друга. Степан відскочив назад. Гітлерівець, тільки трохи зачепивши його за плече, пролетів мимо. А коли він повернувся на сто вісімдесят градусів для повторення маневру, то натрапив на такий удар, від якого в очах стемніло…

Закриваючи обличчя рукавицями, Ворбс відкинувся спиною на канати в кутку і, обм'якнувши, сповз додолу…

Від нокаута гестапівця виручив гонг, який передчасно сповістив про кінець раунду. Рятуючи становище, гітлерівці без сорому порушили правила. І ніхто з залу не протестував. Присутні готові були кинутися на сцену і розірвати полоненого, який насмілився збити з ніг обер-лейтенанта. Правда, при думці: «А що коли мені такий матрос у лісі стрінеться?» у багатьох із них по тілу мороз пішов, але тут, у натовпі, вони вдавали з себе хоробрих.

Ворбса підхопили секундант і, посадовивши на місце, взялися масажувати м'язи, охолоджувати мокрими губками скроні, потилицю, серце. А в Восьмьоркіна навіть не було краплі води, щоб промочити повний липкої слини рот.

Ніна махала на нього хустиною і, мало не плачучи у відчаї, шепотіла:

— Поб'єш, Стьопо, поб'єш його… А потім їм не до нас буде. Все гаразд… Хоч би встигнути!

Перерва затяглася довше, ніж звичайно. До вибуху зоставалося чотирнадцять хвилин. А секунданти ще метушилися біля Ворбса. Ось один з них відійшов, і Ніна помітила, як другий з злодійкуватою поквапливістю зав'язував праву рукавицю Ворбса. Дівчина зрозуміла, що вони пішли на якусь нову підлоту. «Мабуть, поклали свинець», догадалась вона. І нікому було скаржитися, протестувати.

— Бережись правої рукавиці… Кінчай у цьому раунді. Через десять-дванадцять хвилин все тут полетить у повітря, — приймаючи табуретку, встигла шепнути вона Степанові.

Восьмьоркін не зрозумів, чого через десять хвилин полетить у повітря, але свідомість того, що судді шахрайською махінацією дали Ворбсові очуняти від нокдауна, змусила його зібрати свою волю і силу.

Ворбс у третьому раунді діяв більш обдумано і обережно. Він ніби заново починав бій, проводив обманну розвідку лівою рукою, а праву тримав для вирішального удару. Він уже не гарцював перед Степаном, а, пильно стежачи за ним, лише похитувався і зрідка перебирав ногами.

У залі стало дуже тихо. Всі відчули, що наступає кульмінаційний момент: зловісний спокій Ворбса, напружені пози суддів і секундантів віщували щось особливе. Ворбс не простить нокдауна! Зараз затріщать у росіянина вилиці і кістки. Він неживий покотиться по рингу. Непокірний дух буде вибито. Але хто ж почне перший?

Восьмьоркін лише на мить відкрив правий бік грудей, щоб перевірити правильність Ніниної здогадки, і зразу відчув такий твердий запаморочливий удар, немов йому в груди з розмаху садонули каменем.

Він відповів Ворбсу двома сильними «гаками». Але від нового удару в сонячне сплетення у Восьмьоркіна перехопило подих. Він упав на коліна, обличчя глядачів розплилися жовтими плямами і шалено завертілися перед ним.

«Невже кінець?» подумав він.

Зал ревів від захвату…

«Невже не встану? Чому не лічить секунд суддя?»

Суддя не припиняв бою. Він дав можливість Ворбсу підскочити до зваленого моряка і вдарити в обличчя.

Ринула кров. «Значить, без правил… Суддя дозволяє бити лежачого. Встати, негайно встати!»

Зібравши рештки сил, стоячи на колінах, моряк відхитнувся назад і, уникаючи кулаків, юркнув під руку противника… Він знову був на ногах.

З повороту, вкладаючи в удар всю вагу свого тіла, Восьмьоркін різким «гаком» в щелепу кинув Ворбса на землю. Потім Степан зробив два кроки, похитнувся і, немов спіткнувшись, упав сам.

Розгублений суддя почав було лічити секунди, але зразу ж передумав. За допомогою секундантів він підвів на ноги нічого не тямлячого обер-лейтенанта і, оголосивши принишклій публіці, що росіянин дискваліфікується за неправильні удари, підняв догори шкіряний кулак Віллі Ворбса.

Пролунали несміливі аплодисменти, але їх ту ж мить заглушили тупіт і голоси несамовитих від люті друзів Ворбса, які злилися в ціле обурене виття:

— На шибеницю руського!

Для втихомирення залу змушений був підвестися полковник, йому ще потрібен був полонений, і він роздратовано закричав на своїх солдатів і офіцерів, закликаючи їх до порядку.

Завіса на сцені вмить закрилася. Лютий суддя, сердито штурхнувши Восьмьоркіна, який ще не отямився, наказав тут же надіти на нього наручники і вивести з рингу разом з дівчиськом.

Шестеро дужих гестапівців зірвали з Восьмьоркіна рукавиці, стиснули зап'ястя рук залізними браслетами і поволокли його разом з Ніною в роздягальню.

Вартовий розчинив перед ними двері. Гестапівці кинули Восьмьоркіна на підлогу і так штовхнули дівчину в спину, що вона перекотилася через Степана і боляче вдарилася плечем об парту.

Дівчина стримала стогін. Вона ні на мить не забувала про вибух і, притиснувшись до підлоги, з зажмуреними очима чекала, коли пролунає вибух. Але будинок стояв собі на місці.

Гестапівці, які приволокли їх в роздягальню, вийшли в коридор. У кімнаті зоставалося лише двоє автоматників, один стояв біля дверей, другий — біля вікна.

«Невже зіпсувався механізм у годиннику? — подумала Ніна. — А втім, ще не менше п'яти хвилин лишилося. Якщо дати Стьопі пістолет… Вікно невисоко, можна вискочити».

Вона кинулася до одягу моряка, але вартовий загородив їй дорогу і грубо пхнув на місце.

— Штіль!

Дівчина бачила, як звівся Восьмьоркін, як важко сів на лаву. Скривавлене обличчя його було змучене. Ніна відійшла в куток і закашлялася. Треба було непомітно дістати з-під кофточки пістолет.

Восьмьоркін ще й досі не тямив, що з ним сталося. Тільки натужний, неприродний кашель дівчини змусив його подумати: «Бідна Ніна, вона ж бо через мене тут. Чим зарадити?»

Степан квапливо почав одягатися. Короткий стальний ланцюжок наручників зв'язував рухи і дратував своїм дзвоном. «Ланцюг не товстий… може, вдарю об ріг парти та й розірву», подумав він. І в цю мить побачив, як автоматник, що стояв біля вікна, із злорадісним обличчям підкрадається до дівчини ззаду. Восьмьоркін з місця кинувся на гестапівця, збив його з ніг і, підминаючи під себе, потягся пальцями до горла.

Здоровенний автоматник, звиваючись долі, заверещав. Другий вартовий умить скинув автомат, але розрядити його не зважувався, боячись поцілити в гітлерівця.

Ніна вистрелила.

Вона не зрозуміла, чи разом з пістолетним пострілом, чи трохи пізніше будинок здригнувся, наче під ним гойднувся грунт, і освітився на мить багровим світлом. Її підхопило гарячим вітром, підняло і кинуло під лаву…

Відразу стало темно. Почувся протяжний тріск, скреготіння. Ніні здалося, що на неї з гуркотом падають стіни, перекриття, залізо й каміння. Вона скрутилася в клубочок.

Потім гуркіт стих, тільки щось іще сипалося зверху, і звідкись із глибини чутно було стогін і невиразні голоси.

Не відчуваючи болю, дівчина розплющила очі і побачила крізь вікно зорі.

В кімнаті було повно їдкої пилюки. Пахло горілим.

Ніна спробувала встати. Під ногами захрустіли побиті шибки.

Натикаючись у темряві на якісь речі, вона почала пробиратися до того місця, де, як вона гадала, мав бути Восьмьоркін.

— Стьопо! — півголосом покликала вона.

В кутку хтось заворушився. «Чи не гестапівець бува?» подумала дівчина, вдивляючись у темряву.

З-під уламків виліз і звівся, весь білий од вапняного пилу, моряк. Ніна впізнала його по росту.

— Ти цілий?

— Що трапилося? — запитав він. — Чому двері зірвані?

Ніна схопила Восьмьоркіна за руку й потягла до вікна. Вона почула дзенькіт наручників.

— Ти скований… як же тікати?

— Нічого, вилізу.

Восьмьоркін підсадив її на підвіконня. Ніна стрибнула на землю і перебігла до загорожі.

Двір був весь огорнутий димом. В напіврозваленому будинку лупали крики й стогін, тріщав вогонь. У глибині подвір'я метушилися якісь люди з ліхтарями.

«До помийної ями не можна, — міркувала Ніна. — А тут мені не пробратися, високо дуже…»

Вона підскочила, щоб учепитися за край кам'яного муру, але руки зірвалися, і дівчина впала додолу.

— Стривай…

Восьмьоркін підставив їй складені совком долоні. Ніна поставила ліву ногу на цей живий східець, потім праву на плече морякові і опинилась на кам'яному мурі. Восьмьоркін підтягнувся на руках і одним махом перевалився на другий бік.

У полі блимали вогні. Десь тривожно гув дзвін і завивала сирена.