Відлуння любові: чоловіки

Я тобі телефоную

— Привіт, зі святом тебе! Анекдот: «Янукович привітав народ США з днем народження великого американського поета Хеллоуіна». Цьом…

— Здається, сьогодні особлива ніч. Я простягаю тобі руку — візьми її…

— Я готова узяти тебе усього, яким ти є.

— Ти людоїдка?

— Я знаю, що ти у мене є. Існуєш в просторі і часі.

— Ми не божеволіємо?

— Може…

— Зробили привал. Гори, плаї — чудово! Місяць ще вчора був повен, а сьогодні наче його хтось надрізав — робиться щербатим.

— У мене місяць десь за рогом будинку, за густими кронами дерев. Я його не бачу. Думаю про тебе.

— Йшли понад потоком. Зустріли гуцулку, звати її Ксеня.

— Цілую.

— Чому немає реагування на Ксеню? Ти не ревнуєш?

— Я зрозуміла тебе. Не ревную, тому що тебе дуже сильно відчуваю. Ти мій. А гуцульці дай відкуп.

— Хочу окрошки і масаж.

— А мене?

— Окрошки.

— Я приготую тобі голубці з грибною підливою, коли ти вернешся до мене від гуцулки.

— Не плутай кохання з їжею.

— Я нічого не плутаю, мій коханий. Спочатку ми будемо насолоджуватись пестощами до останньої краплини, а потім рештою…

— Я уже сплю, втомився. Був важкий перехід через гори. Цілую…

— Цієї ночі повинна зацвісти папороть. Ти шукаєш її квіти?

— Я шукаю тебе. Я поруч з тобою. Ось моя рука… Поцілунок… Уста… Я пещу тебе…

— Я хочу до тебе…

— Місяць уповні, зорі, тепла тиша ночі. Десь поруч Бог.

— Неймовірно! Коли ти приїдеш?

— Ще не усі гори подолано.

— Я напекла булочок з вишнями. Жахлива спека! І приготувала окрошку. Шкода, що ти не зможеш її посмакувати.

— Усе добре! Приємних снів. Цілую…

— Троянди, які ти мені подарував перед відїздом — прекрасні.

— Ти моя троянда…

Мені усю ніч снилося, як ми гуляємо сонячними вулицями незнайомого міста, і нам добре удвох. Цілую…

— Сонячне місто… Так і буде!

— Скучила…

— Я також… Ти стала мені близькою. Давно зі мною чогось подібного не відбувалось. Добраніч, кохана.

— І ти мені. Думаю про тебе кожної миті. З тобою я відчуваю такий стан душі, що я люблю і любима. Розумієш? Я щаслива, що тебе зустріла. Цілую.

— И я тебя целую нежно, нежно…

— Penkno!

— Gute nacht! Ich liebe diech!

— Good night! Kiss you!

— Які ми поліглоти!

— Ми точно два вар’яти з тобою! До речі, як гуцулка?

— Пішла корів доїти. Ти доїла колись корову?

— Ніколи. Але коли б виникла така потреба, то, гадаю, змогла б…

— Купався у валилі — бочці, вмонтованій посеред струмка. Там гуцули свої ліжники вимочують. Не спиться, нікому зробити масаж. Тебе таки бракує.

— У Львові дощу так і не було.

— Хочу уже до Львова. Хочу, щоб ти зустріла мене у халатику на голому тілі.

— Я не ношу халатиків. У мене їх попросту немає. Але я щось придумаю інше. Тобі сподобається.

— То буде білизна сексі?

— Не скажу. Секрет!

— Кохання моє, скоро буду. Місяць на небі усе меншає.

— У мене все добре. Чекаю.

— Промок до нитки. Завтра гора Пікуй — і до Львова.

— Як ще один день без тебе?

— Головне, щоб не розбився глечик. Буде боляче, і склеїти не вдасться.

— Я сама не можу збагнути. Такий стан… Це неможливо усвідомити та пояснити. Просто не можна, як би ми того не хотіли. Ось так, а не інакше.

— Як ти сьогодні без мене?

— Гуляла в парку.

— У парку до тебе не чіплялись?

— Чіплялись

— І…?

— Отримали моє «ні».

— Я знав, що ти тільки моя.

— Сумую за тобою.

— Розбили останній табір. Сиджу у наметі — дощ. Завтра виїжджаємо. Місяць на небі «схуднув» наполовину.

— У Львові нарешті дощ. Бачила веселку на небі і загадала бажання, щоб усе задумане нами здійснилося.

— Підстав руки під краплі дощу. Це мій тобі привіт.

— Дякую за привіт. Він теплий і мокрий.

— Ти готуєшся до зустрічі з коханим? Маю на увазі власну персону. Прошу оголосити весь сценарій…

— Не думаю ні про який сценарій. Усе має бути без дешевого театру, а щиро і правдиво.

— А хліб — сіль на рушнику? Дівчата в одностроях, піонери?

— Буде тобі школярка у білому фартушку.

— Ур, школярка! У халатику?

— Буде щось інше — халатиків не ношу. Побачиш — це сюрприз, але тобі сподобається.

— Дуже вдалий похід. Усі вершини підкорено.

— Тепер спробуй взяти ще одну, яка називається Тетянка.

— Ти моя найкраща вершина!

— А ти мій вершник.

— Я радий, що зустрів тебе.

— Я знаю. Ти мій мужчина! Я це відчуваю дуже сильно. Твій запах, тембр голосу, чорне волосся, погляд карих очей, жарти, група крові і… Усе моє рідне… Приїжджай до мене. Будемо пити червоне вино з сиром… Ти не відповів на мою есемеску. Це щонайменше не ввічливо з твого боку.

— Ой, справді! Вибач. Ти хотіла мені щось сказати?

— Так, мій милий, хотіла сказати, але вже сьогодні те, що я хотіла тобі сказати вчора, стало попросту неактуальним.

— Раніше ти писала «коханий». Тепер — «милий». Це пониження?

— Ні, мій коханий.

— Ну й, жарти — геніально!

— Я так тебе в своєму житті люблю, як нікого більше. Я тепер зомбі. Почуваю себе атрофованою. Я наліпила вареників і насмажила котлет. Приїжджай на вечерю — запрошую…

— Анекдот про котлети, які ти вчора смажила. Інженер Вася виліз на дах будинку, аби полагодити телеантену. Тут налетів вихор і, втративши рівновагу, Вася падає з даху будинку. Пролітаючи повз вікно своєї кухні, Вася встигає крикнути дружині: «Маша, котлеты жарить не надо!..»

— Коли ми побачимось?

— Займався весь день на дачі ремонтом даху. Брудний і голодний. Треба відмитися і приготуватися до завтрашнього дня.

— Я теж у клопотах — прибирала у квартирі, зараз іду у басейн.

— Як манікюр? Ти стала ще гарнішою і зовсім забула про мене!

— Я хочу від чоловіка підтримку, якої у мене в житті ще не було.

— Ти виспалась?

— Усе гаразд. Розбила три шкалика. Тече сильно кров.

— Що там з тобою?

— Ти ж хотів, щоб я тебе не турбувала сьогодні? Ти загуляв чи працюєш?

— Я п’яний и щастливий… Ти мене віддала б іншій?

— Ніколи і нікому тебе не віддам. «Так что же, буренка, тебя продаю? Такая скотина нужна самому!». З мультика… Я вірю, що ти мені даний Богом, і я повинна бути дуже сильною та допомагати тобі в усьому. Завтра буде новий день, і буде до дня. Сьогодні я дуже емоційно втомилась. На добраніч!

— Сьогодні міжнародний день дружби.

— За дружбу між родинами! Ура!

— Мав намір піти на базар купити кавуна. Не пішов — ліньки…

— Я також хотіла кавуна сьогодні купити, але закрутилась у справах.

— Хочу кудись, але куди? Скрізь однаково.

— Що в тебе з настроєм? Ти не в гуморі?

— Працюю на «дядю», а грошей катма. Гроші будуть «завтра». Втомився від тих «завтраків».

— Щось нове, раніше такого від тебе не чула.

— Приємно відчувати себе дурнем.

— Ти найкращий!

— Я — р-р-р… Лев! Я найкращий з-поміж звірят. Я-ква-ква… Кукаріку! Б-е-е-е-е… Мяв-мяву… Гав-гав!.. Ку-ку! У мене ще є в запасі інші звірята.

— Пощастило мені із зоопарком.

— Напівсонний. Цілую тебе, моя хороша. Твоя мудрість здатна розтопити усі льодовики черствої моєї душі.

— Чи тобі знайоме слово «цидулка»?

— До чого це?

— Цидулка… Прочитала в одній книжці.

— За змістом — записка, повідомлення. З негативним забарвленням.

— На небі новий місяць.

— Дощ припинився, а на душі — сльота.

— Мій філософе! Мій котику! Кохаю тебе.

— Мур-мур…

— Не сумуй. Усе буде добре. Я з тобою буду завжди.

— Ти моя розумнице!

— Хочу, щоб ти був завжди біля мене і нікуди не йшов. Прокидатись і лягати у твоїх обіймах, відчувати тебе в собі, твій запах, миле хропіння — усе рідне і близьке, моя половинка…

— Сонечко вже встало і цілує землю. А я цілую тебе.

— Як тобі в чужому місті?

— У чужому місті і дощ за вікном чужий.

— У Львові спека. Мантію одягнула на голе тіло. Стояли на сцені півтори години — сауна в актовій залі, повно людей. Молила про витримку і здоров’я. Усе обійшлося. Потім зустрілась з сестричкою, пили молочні коктейлі на Ринку. Дивились на молодят, яких було сьогодні багато. Молоді носили на руках щасливих молодих. Музика грала. Гарно так. Ще бігали по місту кришнаїти та усе таке інше.

— Твоє тіло як скрипка, на струнах душі якої грає смичок мого кохання.

— Де ти був?

— Глянувши на щось миле, гарне і довершене — згадую тебе. На добраніч, кохана.

— Спала як вбита. Розбудив дзвінок сестрички. Кохаю тебе.

— Ти моє сонечко, яке світить мені і посеред ночі.

— Так красиво! Дякую!

— Була собі ластівка. І сказала вона лелеці: полетімо до он тих двох та звиймо на їхньому обійсті гніздечко. І нехай вони будуть щасливими.

— Погано без тебе.

— Лінія лягла на лінію і утворилось сердечко. Амур взяв лука, пустив стрілу, втрапив у серце — зав’язалось кохання.

— Яка красива казочка! Ось тобі бубликів в’язочка…

— Доля звивистим путівцем вивела туди, де стоїш ти… І сказала Доля: «Не барися, бо завтра будуть інші дороги, на яких можна легко згубити те, що знайшов».

— Розтанути б під тобою як Снігова Королева.

— Твоє дихання стає моїм, твій голос — мій голос, і наші серця слухають пісню кохання.

— Ти благородний, хижий, з бісиками в очах мій Р-р-р-р…

— М’ячик стрибав і проколовся. Йшла дівчинка Тетянка і пожаліла м’ячика — заклеїла дірку, обмила, доглянула. М’ячик, що одужав, підстрибнув так високо, що сягнув хмар і полетів собі у світи, забувши навіть подякувати Тетянці. Отаке трапляється…

— П’ю каву, думаю про нас, хочу тебе цілувати…

— Хочу чаю.

— Хто тобі його подасть?

— Білочка.

— Хто-хто?…

— Вона живе за вікном. Гарна така білочка. Вона мені виказала, де у Тетянки три секрети. Тільки вони замкнені. Я прийду і замки ті розібю і Тетянку вкраду.

— Пиши. Це твоє. Ні про що більше не думай, тільки пиши. Сильно тебе кохаю.

— Сонця у вікні усе менше і менше. Зате думка про тебе гріє і пестить.

— Постійно думаю про тебе. Хочу, щоб ми були сильними разом, вирішували усе самостійно без чужих порад.

— Сонце моє, разом ми зуміємо гори зрушити. Треба тільки кохати і бажати.

— Кохаю тебе. Я впевнена у нас. Цілую і сумую.

— Нехай сльози на твоїх очах будуть тільки слізьми радості. Твій Р-р-р-р-р…

— Доброго ранку, мій княже! Яке мудре запитання задати кандидатові у депутати?

— Навіщо то йому треба?

— Привезла прикарпатський бальзам на п’ятнадцяти травах.

— Зима осінь вже тягне за коси, а сонце тепла і кохання просить.

— Мене усі вітають з днем вчителя. Я хто? Хіба вчитель?!

— Ти більше — гуру!

— Ти виконав заплановане?

— Падають листя, а мої почуття до тебе, кохана, міцно тримаються гілки Любови…

— Не сплю. Думаю про нас, про життя.

— Нічка спить і сон дріма. Тільки Ігор у цю мить пише Танечці листа.

— Перечитую твої смс. Від них віє теплом до мене, мій коханий.

— Кохана, вже ранок, а котик не спить. Парує звабливо сніданок і бабине літо летить.

— Ти так довго дивився мені вслід! Про що ти думав?

— Я довго дивився тобі вслід і думав, яка ти в мене гарна!

— Зустрінемось 17.

— Що? Аж сімнадцятого жовтня?!

— Ха-ха… Витримаєш без мене стільки часу?! Зустрінемось о 17 годину на Ринку. А ти хочеш мене бачити?

— Дивлюсь у вікно. Йде дощ. Згадую нашу поїздку у Коктебель. Як ти?

— Вітаю з міжнародним днем дівчат!

— Це Ганс тобі підказав?

— Справді, є й така «червона» дата у календарі, дівчинко моя.

— Де знаходиться місто Сучава?

— У Румунії.

— Прокинулась. Тебе поруч немає…

— Поїзд несе мене в даль. Рейки як нерви скрегочуть. В серці засіла печаль. Губи сказати щось хочуть…

— Я дуже сильно тебе кохаю, зі мною це вперше в моєму житті. Я хочу тебе постійно як мужчину, мені цікаво з тобою спілкуватися. Хочу народити від тебе нашого сина! Мені потрібно, щоб ти був поруч. Цілую ніжно, чекай, не сумуй, я твоя.

— Ти моє кохання! Ми будемо разом…

— Ігорчику-вовчику, доброго ранку! Я змерзла сильно. Такий туман, що нічого не видно.

— Доброго ранку, моя Лисичко!

— Мій коханий! Я прокинулась і подумала — яка я щаслива! Зараз вперше заспокоєна, у рівновазі зі зовнішнім і внутрішнім своїми світами. Не знаю, як ти це сприймеш, але мені добре з тобою. Я вірю в нас, вірю, що усе буде добре. Кохаю тебе сильно!

— Доброго ранку, Тетянко-коханко!

— Ти знов пішов, залишивши мене одну з моїми різними думками. Ти знов пішов, забувши Донецьку ковбасу, яку я тобі привезла. Ти знов пішов… Чому? Куди? Ти знаєш тільки сам. Ти пішов, тебе не зупинити…

— У тебе виробляється стиль художнього письма.

— Хочу тебе…

— За вікном туман, але треба вставати і йти до праці.

— Давай підемо в Оперний на балет «Лебедине озеро»! Останній раз я дивилась його у Новосибірську давно-давно. Або сходимо на будь-яку оперу.

— Згода.

— Такий туман, що нічого не видно.

— І у тому тумані їжачок. Здогадайся хто?

— Ігорчик…

— Яка ти здогадлива!

— Сонько, вставай!

— Ні, ліньки…

— Вугіллям пахне у повітрі, як моє волосся — тобою. Я в Донбасі за тисячу кілометрів від тебе, а подумки я поруч з тобою. І не знаю, що зі мною: чи це ейфорія, чи божевілля, а, може, щось інше.

— Це наслідок переміни клімату та атмосферного тиску.

— Ти один в своєму офісі, я одна у ліжку в готелі. Кожен думає, що зайнятий чимось важливим. Але то тільки будні і наша уява…

— Ти мій скарб.

— Тобі зле без мене?

— Зле без донецької ковбаси.

— Буде тобі ковбаса, мій ненажера.

— Ковбаса! Ура! Надішли електронкою.

— Так мало для щастя потрібно — кооввббаассииии…

— Доброго ранку, моя шахтарочко!

— Коханий мій! Їду до тебе, з нетерпінням хочу пригорнутися до тебе і заглянути у твої чорні красиві очі. Вагон 7, місце 8, цьомкаю. Я так хочу додому, до тебе, впасти в твої обійми, щоб ти мене не відпускав.

— Запраглось до лісу. Іду в УПА.

— Я купила звіра, але виявилось, що це не песик.

— Таких як ти, немає.

— Я відчуваю, що ти чимось незадоволений? Чи я помиляюсь?

— Втомився.

— Мій мужчина, мій дорогий захисник, люблю тебе усім серцем і душею. Солодких снів. Цілую!

— Доброго ранку, моя Лисичко! Ти вже встала, вмилась?

— Варю гарбузову кашу, відповідаю на телефонні дзвінки, кожну мить думаю про тебе. Сумую.

— Ти змогла б жити без мене?

— Навіть не уявляю собі як раніше жила без тебе… Я знала, що ти знайдеш мене, моє щастя, моя рідна половинка, мій всесвіт.

— Ти стаєш філософом і поетом.

— Хочу запхати свої пальчики в твої чорні кучері, подивитися в твої карі очі і пристрасно поцілувати твої вуста. Чекаю, думаю, сумую…

— Розступаються тумани, тихнуть вітри, коли поряд ти…

— Я чекаю тебе. Завтра зустрінемось обов’язково…

— Дощ змив усі сліди, що вели до тебе.

— Ти кохаєш мене?

— Ти моя радість і справжнє кохання. Хочу, щоб ми були щасливими і ніколи не розлучалися.

— Ти де?

— Я у польоті…

— Що-о-о?…І куди ти полетів, чудо моє дороге!

— Усе гаразд. Це алегорія, абстракція, художній засіб. Я завжди поруч з тобою. Май це на увазі. Очі моєї душі бачать тебе всюди і повсякчас.

— Я вже вдома. Як пройшов день? Сумую за тобою. Чекаю вістки. Як тобі без мене? Так хотіла тебе сьогодні побачити, а ти…

— Пробач мені за сьогоднішнє, моє ластівятко. Хочу, щоб ми були щасливими і ніколи не розлучалися. Хочу, щоб сльози лив тільки дощ за вікном. На добраніч, кохана!

— Вітаю зі святом. Нехай святий Миколай творить увесь рік чудеса для чемного, слухняного хлопчика Ігорчика! А різочки приносить тільки тоді, коли Ігорчик погано себе веде…

— Святий Миколай несе нам торбу щастя. Головне — не прогледіти його.

— Щастя чи Миколая? А чи торбу?

— Торбу.

— Я так і знала.

— Біла доріжка простелилась, єднаючи наші серця. Цією дорогою поспішаю до тебе на коні Щастя.

— Сумую за тобою, мій хороший.

— Падають сніжинки на мої долоні. І слова від серця за тобою йдуть. Ти уже в дорозі, і думки як коні, Доганяють щастя, що тобою звуть.

— Я люблю тільки тебе. Інших мені не потрібно. Цінуй і бережи мене, не ображай словами…

— І сказала нічка: «Тетянка-лисичка тобі до пари. Бережи її…»

— Я йду нашою платановою алеєю.

— Привіт алеї.

— Немає тебе поруч біля мене! Чому? Мені так погано без тебе. Дуже погано! Я сильно сумую за тобою.

— Ми з тобою найуспішніші, а ще треба, щоб найщасливіші.

— Це прекрасні миті в моєму житті, коли я в твоїх обіймах. Твої міцні руки! Я перетворююсь у беззахисне створіння, яке ти любиш і оберігаєш.

— Ти моя єдина і кохана. І я тебе нікому не віддам.

— Я чекала саме на цю смс. Дякую. Усе чудово. Люблю тебе.

— Ти моє щастя.

— А ти моє.

— Від сьогодні сонце повернуло на весну.

— Чекаємо на нашу першу разом весну. Цілую тебе ніжно.

— Що поробляє моя пташка?

— Хочу в Париж.

— Ні, краще у Чорнобиль.

— Я туди не хочу. І знову — Париж.

— Ти там уже була?

— Ні, але знову хочу!

— Треба подумати.

— Мені не можна відмовляти.

— Що?!

— Саме так. А ще хочу гранати, мандарини і апельсини. Дуже хочу!

— Щасливе те кохання, яке благословляє дитячий плач.

— Ні, дитячий сміх.

— Хай буде так…

— Завжди…