Вибрані поезії

На одному з твоїх подвір'їв дивитись

на прадавні зорі,

в сутінках сидіти на лаві й дивитись

на розсіяні ці лелітки —

моє невігластво не відає їхніх назв,

не вміє збирати їх у сузір'я —

і відчувати кругообіг води

в підземному джерелі,

пахощі жимолості й жасмину,

мовчання сплячого птаха,

склепіння портика та вологість —

може, все це і є поезія.

Троянда,

нев'януча троянда, неоспівана мною,

троянда, що має вагу та запах,

троянда з чорного опівнічного саду,

троянда з кожного саду о кожній порі,

троянда, що воскресає з попелу

завдяки мистецтву алхімії,

троянда персів і Аріосто,[4]

завжди самотня,

завжди троянда над трояндами,

юна платонічна квітка,

пломениста й сліпа троянда, неоспівана мною,

недосяжна троянда.

Меблі з червоного дерева

попри нерішучість гаптованої оббивки

продовжують посиденьки.

Дагеротипи підкреслюють

свою удавану близькість

до застиглого в люстрі часу

і губляться під нашими поглядами,

мов непотрібні дати

примарних роковин.

Нас давно вже шукають їхні

невдоволені голоси,

які збереглися хіба що

в наших перших дитячих днях.

Сьогоднішнє світло

проникає крізь шибки

з гомінкої запаморочливої вулиці

і нехтує, і притишує

слабкі голоси предків.

Вільний від пам'яті та надії,

безмірний, ірреальний, майже прийдешній

мрець зовсім не мрець: він — смерть.

Наче Бог містиків,

що Його мусять зректися всі проповідники,

очужілий до всього мрець

уособлює вічні муки та потойбічність.

Ми все вкрали у нього,

не залишили ні кольору, ні звуку:

ось подвір'я, що його очі вже не побачать,

ось вулиця, де він чекав на свою надію.

Навіть те, що ми думаємо,

міг би подумати він;

ми, мов злодії, розділили

здобич ночей і днів.

Зворушливим є завжди захід сонця,

хоч би який непоказний він був,

але найбільш зворушує сіяння —

останнє, відчайдушне —

яке затоплює долину,

коли за обрій вже сховалось сонце.

Нам боляче дивитись на це сяйво —

відчужене, трагічне та примарне, —

що просторові мороком грозить

і раптом гасне,

коли ми помічаєм його фальш,

як гаснуть сни,

коли ми розумієм, що спимо.