Вибрані поезії

Пампо,[6]

я вдивляюсь в твою широчінь, що затоплює

передмістя,

я сходжу кров'ю з твоїми заходами сонця.

Пампо,

я чую тебе в завзятих переборах гітари,

на оглядових вежах і в стомленому пихтінні

машин, які повертаються з літа.

Пампо,

атмосфери кольористого патіо[7] досить,

щоб відчути тебе своєю.

Пампо,

я знаю, крають тебе

борозни та провулки, і вітер, що тебе робить іншою.

Пампо — стражденна й мужня — ти вже на небі.

Не знаю, чи ти є смертю. Знаю: ти в моїм серці.

На землях хитких, які випаровують літо,

у білому мреві невидима сходить днина.

Вона полог ночі простромить несамовито

і берег запалить, і жаром дихне рівнина.

А ніч прадавня глибока — мов глечик, що воду

лиш всотує. По ріці брижі йдуть неозорі.

В індіанськім каное, задивившись на зорі,

людина палить сигару й вдихає свободу.

Одвічні сузір'я димок огортає сивий,

минулого й назви немає в цієї миті.

І світ — лиш кілька непевностей, лиш дух щемливий.

Найперша ріка. І найперша людина в світі.

Мій провулок знічев'я живе й віддається

мінливостям ночі.

Ніч — довге й самотнє свято.

В глибині душі я собою пишаюсь.

Літописець світу цього,

я засвідчив його неповторність.

Я оспівав вічне: примхливий місяць, любов,

від якої палають щоки.

Я увічнив у віршах місто, що мене огортає,

й даленіючі передмістя.

Я висловив подив там,

де інші бачили тільки буденність.

Всупереч млявій пісні байдужих,

я голос свій запалив од заходів сонця.

Я звеличив і оспівав

своїх предків по крові та мрії.

Я жив і житиму.

Я вклав чуття в суворі слова,

щоб вони не розчинились у ніжності.

Спомин про давню ницість підступає до мого серця,

наче мертвий кінь, викинутий на берег припливом.

Та зі мною лишаються ці вулиці й місяць.

Мені досі смакує вода, і поезія не відцуралась мене.

Краса вражає мене; хто зважиться мене засудити,

коли цей величезний місяць —

місяць моєї самотності — мені прощає?

Я знову тут, незабутні губи, єдиний і схожий на вас.

Я витримав наближення щастя та близькість горя.

Я перетнув море.

Я пізнав багато країв; бачив одну жінку

та двох-трьох мужчин.

Я любив горду білу дівчину, по-іспанськи незворушну.

Бачив безкрає передмістя, де заходи сонця

вдовольняють свою жагу до безсмертя.

Смакував численні слова.

Я певен, що це все,

і я не побачу вже й не зроблю нічого нового.

Гадаю, мої дні та ночі такі ж убогі й багаті,

як у Бога і в інших людей.