Вибрані твори в двох томах. Том 1

[СНІГ]

М. Хвильовому

І

Сніг...

Перед очима за лицями лиця — вулиця

метушиться...

Мов у сні,

падає сніг...

Мої думи заклопотаними горобцями —

за сніжинками, за летючими... Ех, їдять його мухи з комарами!..

А як же це тепер дома,

коли там голодні й босі?..

Ще ж нічого, як була осінь, а як зима!?.

І знову будуть цокотіти колеса, і потяг буде бігти, бігти...

Вибіжать назустріч батькові діти, — і невже ж я буду співати про золоту березу!? —

Ні!

Я піснями прострелю синьоокі хмари, візьму своє покинуте кайло і піду на Скальковське ¹ чорне золото рубати, там знайду собі пару і буду з нею на кліті кататися аж на “два удари”²...

Стережіться ж, розхристані хмари!..

її

Татарин в постолах... нема продольні

краю...

і сухо кайло б’є блискучий антрацит...

Що буде через мить — ніхто про те не

знає...

Цить, моя пісне, цить!..

Вагончик забуривсь... як важко

піднімати!..

1 навіть матюки тут тільки звук пустий...

А дома на печі — худа, голодна мати, й здихає за селом наш тихий кінь гнідий...

А батька вже давно в забої придавило...

Ще тепла била в ніс його пахуча кров, коли мені прийшлось змінять на кайло шило й за похорон продать останнєє добро.

Вагончик забуривсь... як важко піднімати!..

І навіть матюки тут тільки звук пустий...

А дома на печі — худа, голодна мати, й здихає за селом наш тихий кінь гнідий...

Мамо!..

Уже Радянська влада, — витри сльози.

Вже не буде Гулька³ пасти панські кози і не покличе німців знову

на Вкраїну Центральна Рада, — бо у нас на багнетах світові червоні

грози!..

IV

Сніг...

Перед очима за лицями лиця — вулиця метушиться...

Мов у сні,

падає сніг...

Мої думи заклопотаними горобцями — за сніжинками, за летючими...

Ех, їдять його мухи з комарами!..

1921

* * *

На Захід, на Захід, на Захід!..

Заломила руки зоря.

Виють собаки не зря...

Електричним поривом, подихом гроз до бою, до бою на Захід...

Перестав вовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз...

Котяться хвилі широко — хвилі-мовчанки до ніг...

Місяцю куля влучила в око, — ніч.

Але я не впаду до колін і ніколи не буду спати.

На устах запеклася піна — моя кривава мати...

І сичить під ногами вітер...

Мов до серця чимсь припекло, мов голосять, жаліються діти за селом...

Електричним поривом, подихом гроз до бою, до бою на Захід!..

Перестав вовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз...

1921