Вибрані твори в двох томах. Том 1

ти

І

Крізь огні, у блакитнім тумані, крізь вечірню міську каламуть ти ідеш, і мов квіти весняні на снігу за тобою цвітуть.

Ти для мене, як вічності небо, що сіяння нам шле з висоти. Склав пісень я багато про тебе, та найкращая пісня — це ти. 1939 р.

II

Квітку метелик цілує, обрії — сонце ясне, вітер — березку німую, — ти не цілуєш мене.

Хвилі друг другу належать, зорям — троянди ясні. Всюди любов, як пожежа. Ти не належиш мені.

Щастя лунають акорди, в синь задивився комиш. Ти ж, неприступна і горда, дивишся все і мовчиш.

Никнуть до стебла тумани, линуть зітхання в блакить. Чим, розкажи, о кохана, серце твоє розтопить?

6.XIІ. З 8

І ТИ ПРИЙШЛА

І ти прийшла. Я ждав тебе так довго. Мою любов, як зірку, я беріг, хоч на душі була, як ніч, тривога і на годинник глянуть я не міг.

Минала ніч, вікно уже синіло.

Не міг я знять пониклого чола.

Яка гроза в душі моїй гриміла!

Я ждав тебе, а ти усе не йшла.

І день настав. Життя шуміло море. Хотів тебе зустріти я так зло, і на вустах були слова докору...

А ти прийшла — і серце розцвіло.

І вже нема в душі моїй тривоги.

Зі мною ти. Чого ж мені іще?

О, аромат волосся золотого,

о, тишина задуманих очей!

10.XII. З 8

ТВОЇ ОЧІ

Ні з морем, що вічно синіє й горить у просторах ясних, ні з небом далеким, Маріє, очей не зрівняти твоїх.

З квітками, що зрощує поле, і з тими, що в сині алей, ніколи, ніколи, ніколи твоїх не зрівняти очей.

Каміння горять самоцвітні, та що мені в блискові їх!

Ні сонце, ні зорі привітні очей не замінять твоїх.

Прозорі задумані ріки, на вітах цвітіння іней...

Ніщо мені в світі навіки твоїх не замінить очей.

19.XII. З 8