Вибрані твори в двох томах. Том 1

ЯК дивно

Як дивно! Любити й не знати, що ти мене полюбила за мене.

От чому я хочу від тебе піти й чуття погасити шалене.

Як дивно! Любить і не вірить в любов, і жити, Маріє, з тобою...

Ти спиш... І на скроні напружує кров блакитную жилку... Весною

все віє кругом... Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!..

А даль між дерев голуба і тонка, і море синіє, синіє...

28.ІУ.37

Я ЖДУ ТЕБЕ

Я жду тебе, я кличу, літо!

Тобі пісень моїх слова.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

Люблю, коли нічна знемога у жили ллється, мов вино, і з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно.

Я так люблю в той час без краю і землю теплу й молоду, коли над квіткою зітхає липневий вітер у саду.

Але далеко ще до літа, що одцвіло уже давно.

Лиш вітер стукає сердито в моє зачинене вікно.

11.ХІІ.38

Над вечірніми ланами грає сурма золота.

Тільки вітер поміж нами. Простягни свої вуста.

Тільки поле колосисте в звуки сурми знов і знов. На груді твоїй намисто, а в душі моїй любов.

Лиш одно, одно тривожить мою душу молоду: під твоїм намистом, може, я нічого не знайду.

6.XII. З 8

На крилах радості несе любов мене в село.

Як розказать тобі про все, що в серці розцвіло, —

про верби й пісню у гаю, про рідний, рідний дим, про радість сонячну мою знов бути молодим,

що я несу в собі, як день, цю молодість мою, що в серці — щастя і пісень, як в рідному краю, про те, що з нього гострий ніж я витяг і не сплю, що я завжди, як і раніш, тебе люблю, люблю.

8.XII. З 8

КРИНИЦЯ

Пекучий день, щебечуть птиці, де яворів шумлять ряди, я із прозорої криниці нап’юсь солодкої води.

В промінні вся вона іскриться, уяву збуджує мою.

Так і душа твоя — криниця, з якої я кохання п’ю.

9.XII. З 8

СОЛОВЕЙ

Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей.

І закохано співає щось троянді соловей.

Мов на морі грають срібні блиски місячні рясні.

На любов мою подібні ці рулади в тишині.

Світе мій, моє ти небо! Солов’єм якби я став, про любов свою до тебе я б на світ весь проспівав.

10.ХІІ.38

КВІТКА

Під скелею в тьмі, у печалі, задумана квітка зросла, і снились їй сонячні далі в країні краси і тепла.

Та люди ту скелю розбили, де темрява вічна була, і квітку на волі лишили для щастя, краси і тепла.

10.XII.З 8

СКЕЛІ

З моря гнівної пустелі, в сяйві, в бризках огняних, хвилі мчать на грізні скелі й розбиваються об них.

Хай горить, як сонця релі, нам любові гордий стяг, щоб і ми були, як скелі, в морі шумному життя.

10.XIІ. З 8

ЧИ ЗНАЄШ ТИ

Чи знаєш ти світання в полі або в задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на очах.

Щебечуть птиці, вітер лине, немов дитинства дальні дні, і кожна квітка і стеблина до тебе тягнуться в півсні.

А ти ідеш. На небокраї яка краса огнів сія!

274

Й разом з природою співає душа закохана твоя.

І тільки серце б’ється дуже. Здається, так би вічно йшов... Якщо ти знаєш це, мій друже, ти знаєш, що таке любов.

І0.ХІІ.38

ТИШИНА

Тишина, ні звуку. Цигарки і дим.

Лиш годинник стука на столі моїм.

Десь шумує море, і вали, мов дим... Квітко яснозора, що ти, де ти, з ким?

Думи неозорі у огні згадок...

Може, в коридорі прозвучить дзвінок.

Ти простягнеш руки, як тоді, тоді... Тишина. Лиш стука серце у груді.

11.XII.38

ОДНА

Гай і поле, синь без дна. І навколо тишина.

Тільки небо, тільки ти, та круг тебе все цвіти.

Сяють крила в вітру грі.

Може, милий то вгорі?

Ледве видко.

В серці мла.

В небі квітка розцвіла.

Нижче й нижче парашут.

Сяй, обличчя, — милий тут.

Синь навколо. Серце — тьох.

Гай і поле.

Ви удвох.

21.ХІІ.38

Кроки б’ють уперто й дзвінко, все нагору, вгору шлях.

На вустах твоїх сніжинки і троянди на щоках.

На очах од вітру сльози, та огнем у жилах — кров.

Що нам вітер і морози, не боїться їх любов.

16.ХІІ.38

ЗАВЖДИ

Лунає день, горить, клекоче, і юрб прибій.

Завжди, завжди ці сині очі в душі моїй.

Пливуть година по годині в тиші нічній.

Завжди, завжди ці очі сині в душі моїй.

Минають дні, минають ночі, пливуть світи.

В душі моїй ці сині очі завжди, завжди.

20.XII. З 8

СКІЛЬКИ РАЗ

Скільки раз я чую, як співають півні, скільки раз я бачу, як зоря цвіте, як на небі грають фарби переливні і встає за ними коло золоте.

Скільки раз я бачу твої сині очі, скільки раз я чую срібний голос твій,

і, як птиця крильми, солодко тріпоче серце від кохання у груді моїй.

І злітає пісня, молода* крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю.

О, якби-то можна вічно відчувати світ ясний навколо і любов твою! З.ІХ.З8