Викрадений перстень

Розділ XVI

Влітку сонце сходить рано. Та на цей раз ще й сонце не зійшло, а у вікні кімнати, де спали друзі, вже з’явилася довгаста мордочка пацюка Мушика. Він понюхав ліворуч, потім праворуч і нищечком, так щоб ніхто не бачив, скочив у кімнату. В світлиці негідник оглянувся й сквапно зіп’явся на стілець, де лежали Владеві штанці. Понишпорив у кишенях, знайшов свій хвіст і радісно пискнув. Це якраз те, що йому треба!

В цю хвилину якраз прокинувся Пік, він одразу ж відчув, що в кімнаті хтось є, і гавкнув. Мушик сквапно скочив на вікно, а з вікна надвір. А за ним стрілою метнувся гумовий цуцик. Прокинувся й То-то, але встиг побачити тільки хвостик Піка, що саме мелькнув за вікном. Тото штовхнув Владі, та хлопчик так солодко спав, що навіть не відчув штурхана. А час не жде! Тото, хоч і знав, що виховані хлопчики так не роблять, теж вистрибнув у вікно.

Мушик, а за ним Пік, мчали на узліссі. Скільки було духу Тото подався за ними. Між деревами було сиро й холодно. На листі кущів блищали краплинки роси. Гілки кущів сплелися й заважали бігти, але хлопчик не зупинявся. Треба спіймати цього негідни-ка-пацюка, треба покласти край його підлоті.

Скільки тривала погоня — сказати важко. Сонце вже добре-таки припікало, коли Тото на одній із полянок нарешті догнав Піка. Цуценя висолопило свій рожевий язичок і важко-важко дихало. А Мушиково-го навіть сліду не було видно.

Стомлений гумовий хлопчик важко сів на травицю й в ту ж хвилину скочив, немов би вгніздився на голку. Посеред полянки височіло велике сухе дерево. В дебелому прикорні зяяло темне, велике дупло. А над дуплом стовбур ділився надвоє. Сухі гілки тяг лися до неба. А на самій вершині чорніло гніздо. На цей раз помилки бути не могло — то гніздо ворона!

І як подумав Тото, що це ж тут поруч Мімі, що її можна зараз порятувати, йому якийсь клубок став у горлі — він і крикнути не може! Його охопила нетерплячка. Замість покликати Владі та дядька Мешко, замість зачекати Владевого тата, він вирішив, що може й сам все зробити.

Немов білочка, шмигнув Тото на дерево, а Пік залишився внизу, бо цуценята не вміють лазити по деревах, навіть якщо від цього залежить порятунок гумової дівчинки. Тото вже майже добрався до гнізда, як прилетів ворон. Його чорне пір’я вилискувало на сонці, немов щойно було випране й випрасуване, очі блищали зло й хижо. І все ж розбійник не зважувався наблизитись, а кружляв над гніздом час від часу повертаючи голову, немовби хотів поглянути на вискубаний хвіст. Не було сумніву, що він відразу ж упізнав гумового хлопчика.

Тото скочив у гніздо. Там, зв’язана рожевими шовковими нитками, що їх ворон, видно, вкрав з якогось кошика для рукоділля, спала Мімі.

— Мімі, вставай! Скоріше! Треба тікати, — заходився будити Мімі гумовий хлопчик.

Балеринка розплющила свої гарні довговії очі й, забачивши його, мовила:

— Чи це не сниться мені?

— На цей раз ні! Вставай скоріше.

Очі Мімі налилися сльозами, а носик наморщився, і вона розрюмсалась.

— Тото, любий, це ти! Я знала, що ти прийдеш!

Дивні ці дівчата! Вони ладні рюмсати, коли зовсім не час для сліз.

— Мімі, зрозумій, зараз поспішати треба! Потім, якщо вже так тобі кортить, плач хоч цілий тиждень.

— Я не можу встати. Я зв’язана.

Рожеві шовкові нитки міцно обснували балеринку. Тото спробував був розірвати їх, але вони виявилися дуже міцними.

Ворон, пролетів у них майже над головою, сів неподалік на гілку й хрипло закаркав:

— Краа… краа… краа…

Голос у нього був немов надтріснутий і неприємний.

Гумовий хлопчик роздивився по гнізді. І чого тільки не було в цьому гнізді! І скляні кульки, і блискучі ґудзики, кусочки дзеркала, стотинки, навіть скляна пробка з флакончика та дві сережки. Злодійкуватий ворон тягнув у гніздо все блискуче, якщо тільки його можна було вкрасти. Лежав тут і перстень тітки Елки. Тото швидко сховав його в кишеню, потім узяв кусочок дзеркальця, краї якого були гострі, мов ніж, і розрізав нитки.

А ворон тим часом усе каркав.

— Замовч ти, птахо дурнувата! — пригрозив кулаком гумовий хлопчик. — Ну, Мімі, тікаймо!

В цю хвилину хмарка заступила сонце. Але то не хмарка була, то зграя воронів налетіла. Вони страшенно каркали, махали чорними крилами, намірялися загнутими, лиснючими кігтями. І все намагалися схопити двійко гумових цяцьок. А їхнє каркання покривав голос ворона з вискубаним хвостом, що лунав як злий і мстивий сміх.

— Кра… краа… краа… краа… краа.:.

— Ой леле, пропадемо! — скрикнула Мімі й пригорнулася до гумового хлопчика.

— Не бійся! — твердо мовив Тото, пильнуючи, щоб не стати спиною до воронів і щоб його не схопили за поворозку штаненят. — Зараз дамо їм раду.

Швидко і вправно, осколком дзеркала, він відрізав биндочку від платтячка Мімі. А платтячко гумової балеринки теж гумове.

— Що ти робиш? — здивовано запитала дівчинка.

— Думаю, що з твого платтячка можна зробити добру рогатку.

Потім гумову биндочку Тото прив’язав між двох гілочок, натягнув, заклав скляну кульку і пустив.

Фур-р-р…

Прохурчала кулька і — бух! — вцілила ворону просто в голову. І так міцно, що підбитий птах безпорадно закружляв у повітрі.

Тото знову натягнув рогатку, знову заклав кульку. І — фур-р-р…

Прямо в крило влучив ворона і змусив упасти.

Гумовий хлопчик знову натягнув резинку, заклав ґудзика і — фур-р-р…

Прямо в роззявлений дзьоб третьому ворону влетів ґудзик. Ворон захлинувся, закашлявся і поспішив до води.

Ех, коли б сюди велику рушницю Владевого тата, скільки тоді можна було б…

Тото невтомно обстрілював розбійників. Стріляв кульками, ґудзиками, навіть сережками, а скляну пробку беріг наостанок.

Ворони злякалися. Посідали на сусіднє дерево. Радитись почали.

— Мімі, скоріше злазь на землю. Там Пік. Тікайте з ним у ліс, — наказав гумовий хлопчик.

— А ти? — запитала балеринка.

— А я залишуся, їх затримаю.

— Не піду без тебе, — наморщила носик Мімі.

— Ти ще заплач! — суворо гримнув Тото, але тут же лагідно додав: — Спочатку злізь ти, поки нас не розгадали, а потім я. Ну, не нюняй.

— Добре, — погодилась крізь сльози Мімі й почала злазити.

А гумовий хлопчик натягнув рогатку, вставив скляну пробку й не зводив з вороння очей. Ті нічого не помітили і про щось жваво перекаркувались.

Тото нахилився, щоб подивитися, чи злізла вже дівчинка. Так, Мімі вже була на землі, але де Пік? Пік зник!

Вороння знову знялося в повітря. Видно, вони закінчили нараду.