Викрадений перстень

Розділ VIII

Як зустрілися Тото й Владі, ми вже знаємо. І ось хлопчик узнав довгу історію незвичайних пригод свого гумового друга. Правда, коли дійшли до місця, де Тото взяв перстень тітки Елки, то гумовому хлопчику дуже кортіло сказати, ніби то тітка сама його забула, але він знав, що тільки боягузи брешуть, тому й не приховав правди від приятеля, хоч добре знав: з перснем зле вчинив.

Владі захвилювався.

— Ми повинні, не гаючи часу, звільнити Мімі і обскубти ворону хвоста, — сказав він рішуче.

— Та це так. Але ж ми не знаємо, де той ліс, — похитав головою гумовий хлопчик,-зранку я знав, та коли галоша перекинулася, я все переплутав. Не пригадую вже, чи спереду, чи позаду, чи ліворуч, чи праворуч!

Владі задумався.

— Я двічі ходив у ліс разом з мамою й татком, — мовив він, — але обидва рази ліс був у різних місцях.

— Що? Він місце міняв? — здивувався Тото. Вони обидва й не здогадувалися, що то були різні ліси. Ліси, які росли в різних кінцях міста.

— Я намалював ліс у себе в блокнотику. Хочеш, покажу? — хлопчик приніс малюнок.

Там були намальовані три дерева коричневим олівцем, а листя зеленим. Круг дерев росли сині квіти й взагалі все було дуже гарно.

— Ось на цьому саме дереві гніздо ворона, — вказав Тото на найвище дерево.

— Треба буде взяти малюнок з собою. Тоді скоріше знайдемо дерево, — вирішив Владі. — І обов’язково треба взяти рушницю.

— Справді! Рушниця часто стає в пригоді, коли йдуть у ліс, — згодився Тото.

І поки приятелі радилися та важили, як врятувати Мімі, внизу, під ліжком, причаївся сірий пацюк Мушик і підслухав усе. Він був великий негідник, той Мушик. Коли почув, що Тото втік без дозволу кота Христофора, вирішив звести на хлопчика наклеп. А щодо персня, то в Мушика зародився таємний намір. Ні, таки справді великий негідник був той сірий пацюк. Коли він уявляв собі, що може добре напакостити, в нього починали радісно тремтіти вуса, а очі загорялися зловісним вогнем. Тільки-но він дослухав до кінця, відразу ж шмигнув у невеличку нірку між підлогою та стіною і зник. Хто знає, куди вела та нірка. Але, будьте певні, коли б татко Владі побачив її, то відразу б забив, бо від нори пацюка не можна ждати чогось доброго.

А приятелі вже спорядилися в дорогу. Владі надів пальтечко, через плече повісив рушницю, не забув і сачка, яким ловлять метеликів, а також блок-нотика, де був намальований ліс. Тепер можна й рушати.

— А в мами ти запитав дозволу? — поцікавився Тото.

Владі завагався.

— Якщо запитаю, вона напевно мене не пустить, а то, може статися, ще й їсти примусить.

— Треба все-таки запитати!

— Зрозумій, Тото, що я не хочу їсти. Та ми й скоро повернемося.

Друзі тихенько вислизнули з кімнати, зійшли вниз, відчинили великі скляні двері, які завжди рипіли, й вийшли надвір.