Врятувати Вбивцю

Психіатрія і тиранія

Тепер мова буде про жінку, з якою мені пощастило познайомитися в цій клініці. Про жінку великою мірою незвичайну. Хоча за своїм способом життя і манерою триматися вона здавалася найзвичайнішою.

Коли я з нею познайомився, Асі M. було не мало, не багато… вісімдесят три рочки. Усі – і персонал, і пацієнти так її й називали – лікар Ася.

На зріст вона була невеличка, середньої комплекції. Її кругле обличчя з припухлими щоками обрамляло коротке, пофарбоване в каштановий колір волосся. Очі – світло-сірі; праве око після якоїсь операції було трохи булькатим, повіко лежало на ньому товстою складкою. Її голос ще був досить сильним, але коли у рідкісних випадках лікареві Асі доводилося розмовляти з кимось підвищеним тоном, у її голосі все ж таки вчувалася стареча хрипота. Для свого поважного віку вона ходила швидко і крок її був твердим.

Ось вона – у пальті, теплих чобітках і вовняній шапочці. З великою сумкою на плечі. Поспішає у лікарню. Сумка cповзає з плеча, поправляючи її, лікар Ася кумедно підстрибує.

Автобус, яким вона користувалася, зупинявся біля самої лікарні. Але через бажання більше рухатися лікар Ася виходила на дві зупинки раніше й ішла пішки. Вона сідала в автобус чи брала таксі лише тоді, коли періщила злива або снігом замітало всі дороги.

Зазвичай я йшов до клініки тією ж дорогою і в той самий час, що й вона. Бувало, пропонував нести її сумку, але лікар Ася завжди відмовлялася. Отже, за час цих п’ятнадцятихвилинних “прогулянок” між нами виникли стосунки, що трохи виходили за межі вузькопрофесійних.

Бачу її, коли вона йде в американську лікарню. І бачу, коли вона йде Москвою, більше пів століття тому, коли, закінчивши медінститут, вона переступила поріг психіатричного відділення однієї московської лікарні.

Взагалі, в цій історії треба перегорнути назад ще одну сторінку і спочатку опинитися у… Німеччині напередодні приходу до влади Гітлера.