Врятувати Вбивцю

Глава 1

Як відомо, у першій половині минулого сторіччя у Німеччині і Австрії було ціле сузір’я видатних учених – Зигмунд Фрейд, Ерих Фромм, Альфред Адлер, Віктор Франкл – список батьків-засновників шкіл психоаналізу можна продовжувати. Нова галузь медицини в ті роки бурхливо розвивалася, отримавши визнання і широке застосування в Європі та США.

Нечуваний підйом у Німеччині переживала і психіатрія. У першу чергу слід назвати імена Артура Кронфельда і Ериха Штернберга. Не тільки тому, що це були фахівці світового рівня, але також і тому, що в їх долях повною мірою відобразився звірячий норов тієї епохи.

Однак усе за порядком.

У 1932-му році проти Гітлера подали судовий позов: політичні опоненти звинуватили його в тому, що для ведення передвиборної кампанії він незаконно скористався грошима Беніто Муссоліні. Гітлер це звинувачення заперечував, до того ж так люто, що адвокати зажадали провести судово-медичну експертизу, щоб встановити його психічну адекватність.

Експертом був призначений Артур Кронфельд, відомий німецький психіатр, єврей, який довгі роки займався питаннями шизофренії та інших психопатологій.

Упродовж кількох днів Кронфельд зблизька спостерігав за Гітлером, проводив з ним бесіди, щоб зробити свій висновок.

Чим закінчився цей судовий позов – невідомо. Документів не знайдено. Зате достеменно відомо, що через рік Гітлер прийшов до влади.

І з цього моменту багатьом ученим і лікарям жити в Німеччині стало практично неможливо. По-перше, серед психіатрів було чимало чистокровних євреїв, хтось був із “половинкою” чи “четвертинкою” єврейської крові. По-друге, перепоною для наукової діяльності стала нацистська ідеологія, якою було отруєно все у країні.

Рятуючись від тюрем та концтаборів, багато психіатрів були змушені поїхати з Німеччини. Хтось утік до інших європейських країн, хтось – до Штатів. Але двом – Артуру Кронфельду й Ериху Штернбергу – у середині 30-х вдалося потрапити до країни, де… всі люди щасливі, де народ і комуністична партія на чолі з товаришем Сталіном впевненим поступом майже прийшли до перемоги над усіма ворогами і до комунізму.

Там, у Радянському Союзі, соціалізм, звичайно, переміг. Але, якою б потужною не була комуністична ідеологія, психічні порушення не підвладні навіть їй. На жаль, люди хворіють і при соціалізмі.

Неважко здогадатися, що обох утікачів з Німеччини відразу ж відвезли в Бутирську тюрму і, звинувативши їх у шпигунстві… Ні, нічого такого! У Радянському Союзі втікачів прийняли цілком привітно, віддавши належне їх заслугам як лікарів. У Союзі в ті роки психіатрія також була на підйомі, тому влада вважала, що ці два німецькі емігранти – світочі психіатрії – велика знахідка для пролетарської держави.

Кронфельд і Штернберг отримали провідні посади в науково-дослідних інститутах і лабораторіях. Їм відразу ж дали радянське громадянство, квартири, ощасливили всіма пільгами, які тоді мали видатні радянські вчені. Кронфельд продовжив займатися питаннями шизофренії, а Штерберг досліджував психози похилого віку.

До речі, це дуже складна і до цього часу мало досліджена галузь. Вважається, що психічні порушення проявляються тільки у ранньому або зрілому віці. Тобто до двадцяти-тридцяти років. Однак це не зовсім так. Порушення психіки може виникнути в будь-якому віці, включно з похилим, коли тихий лагідний дідусь чи бабуся раптом перетворюється на агресивного монстра.

Так от, Ерих Штернберг був одним із перших вчених, хто вивчав психічні порушення в старих і розробляв способи їх лікування.

А в світі вже було дуже неспокійно…

У 1939-му році НКВС доручило Артуру Кронфельду дати психологічну характеристику керівникам третього Рейху. Сталін не міг розгадати намірів Гітлера, політичні стосунки між ними неодноразово діаметрально змінювалися – від дружніх до ворожих. Тому Сталін і його найближче оточення хотіли глибше зрозуміти фюрера “з медичної точки зору”.

А хто міг охарактеризувати Гітлера краще ніж Артур Кронфельд, який крім усього іншого був знайомий з фюрером особисто, будучи колись у Німеччині судовим медекспертом у його справі?

“Гітлер середнього зросту, вузькі плечі, широкий зад, товсті ноги; важка хода підкреслює погану будову його тіла. Невиразний рот, невеликі каламутні очі, малий череп, надто велике підборіддя підкреслюють відомий дегенеративний примітивізм. Він робить неймовірні гримаси, постійно перебуває в якомусь неспокійному русі. У нього бувають епілептичні напади. Гітлер – яскраво виражений психопат. Психопати такого зразка час від часу схильні впадати у депресію, з якої зазвичай виходять у стані неконтрольованої агресивності. Неконтрольована агресивність дозволяє їм забути про ризик і атакувати сильнішого супротивника, який через несподіваність і потужний імпульс того, хто нападає, не здатний чинити йому адекватний супротив…”

Так Кронфельд охарактеризував Адольфа Гітлера.

Вражає, як політичні рішення Гітлера відображали його природу психопата!

Створені Кронфельдом психологічні портрети Гітлера, а також Геббельса і Геринга, НКВС опублікувало брошурою у кількості 50-ти примірників для вузького службового користування. Кілька років потому, коли Гітлер напав на Радянський Союз, цю брошуру розширили до обсягу книги і під назвою “Дегенерати при владі” з пропагандистською метою опублікували великим накладом для широкого читача.

Фактично це був перший в історії прецедент, коли на політиків найвищого рангу намагалися подивитися з психіатричної точки зору.

ххх

Але дегенерати були при владі не лише в Німеччині. Кремль на той час також перетворився на будинок божевільних. “Вождь народів” також був добре “ку-ку” –був рідкісним параноїком; садистських нахилів, нав’язливих ідей і месіанізму в Сталіна було не менше, ніж у Гітлера. До того ж патологічні схильності “вождя” неухильно розвивалися.

… І ось покотилося колесо “великого червоного терору”.

Так, безперечно, від сталінізму в Радянському Союзі постраждали всі. Але на психіатрію припав нищівний удар ще й тому, що сталінська влада (загалом, як і будь-яка авторитарна) особливо підозріло ставилася до тих громадянських інститутів, галузей науки і мистецтва, які безпосередньо займалися питаннями душі людини. Це й зрозуміло: ЛЮДИНА має належати владі, державі, партії, вождю. Але аж ніяк не самій собі.

Саме тому комуністи в Радянському Союзі поклали під сокиру церкву, літературу і психіатрію, повністю розгромили науковий і практикуючий склад психіатричних інститутів, лабораторій і лікарень.

У 1938-му Ериха Штернберга звинуватили в тому, що він німецький шпигун і засудили до 15-ти років таборів.

З Артуром Кронфельдом обійшлися м’якіше – на заслання не відправили. Зате він потрапив під найжорстокіше цькування з боку державних лакиз від психіатрії.

У 1941-му дивізії Гітлера стояли під Москвою, зі столиці у поспіху евакуювали наукові інститути. Ім’я Кронфельда чомусь не потрапило до евакуаційних списків. У метушні й паніці, в атмосфері тотального страху допомогти опальному професорові похилого віку ніхто не захотів. Його покинули напризволяще. Розуміючи, що, взявши Москву, Гітлер відразу знищить його, Артур Кронфельд вирішив не чекати на такий кінець і пішов із життя сам – прийняв смертельну дозу веронала (сильнодіючого наркотика). Вічна йому пам’ять…

Його колезі “пощастило” більше: Ерих Штернберг відбував термін у таборі у Воркуті, потім його відправили на заслання в Красноярськ, і лише через шістнадцять років (!) він повернувся до Москви, повною мірою спізнавши принадикомунізму.

І ще одна цікава деталь: ознайомившись із методом Кронфельда, ЦРУ звернулося до американських психіатрів з проханням написати “психологічну характеристику” Сталіна. Я цей документ не читав, але висловлю здогадку – ця характеристика починається так: “Сталін – середнього зросту, вузькі плечі, широкий зад, товсті ноги; важка хода підкреслює погану будову його тіла. Непримітний рот, невеликі тьмяні очі; малий череп підкреслює відому дегенеративну примітивність…”