Як не померти на самоті

Розділ 5. Не вагайтеся — зустрічайтесЯ

Я зустрілася з новим клієнтом Ши у непоказному внутрішньому дворикові в центрі Сан-Франциско, за кілька кварталів від його офісу. Чоловік мав більше тридцяти п’яти років і зріст понад метр вісімдесят три (згодом він зізнався мені, що це дає йому значну перевагу на єврейському ринку наречених у Сан-Франциско).

До зустрічі із Ши я дуже мало що знала про нього, попри його впевнений і чарівний вигляд. Сидячи за нашим столиком (він стояв у черзі, щоб замовити нам каву), я намагалася здогадатися, чому Ши звернувся до мене по допомогу. Йому складно вирішити, з ким зустрічатися? Потребує допомоги в завершенні невдалих стосунків? Чи пробує повернутися до пошуку взаємин після тяжкого розриву?

Він підійшов і подав мені моє лате.

— Ну, я, либонь, почну спочатку, — мовив. — У мене ніколи не було дівчини. Гаразд, можливо, була ще в школі, але відтоді — жодної.

Я здивувалася, дізнавшись, який малий у нього досвід взаємин.

— Як гадаєте, чому так стається?

— Я ніколи не почувався готовим, — відповів Ши. — Спершу я хотів упевнитися, що в мене все гаразд із роботою. Потім знайшов чудову роботу, але бажав переконатися, що у мене заощаджено достатньо грошей, щоб дозволити собі дружину. Їх назбиралося вже майже вдосталь, але потім я зацікавився психотерапією (волів передусім попрацювати над собою). Нещодавно я змінив роботу й тепер відчуваю, що не почуватимуся готовим до взаємин, доки не набуду більшої певності в кар’єрі.

Ши пояснив, що прагне у майбутньому одружитися та мати сім’ю, але вважає, що поки що до цього не готовий. Він звернувся до мене лише тому, що батьки тиснули на нього, стверджуючи, що йому потрібна допомога.

Можливо, ви зараз киваєте, думаючи: «Це має сенс. Він усе робить правильно. Він почне вибудовувати взаємини, коли буде готовий».

Ось тільки після більш детальних розпитувань я з’ясувала, що Ши вже готовий. Він десять років пропрацював юристом у великій фірмі та досяг фінансової стабільності. Був зрілий, добре знав власні чесноти та недоліки. Мав хобі (грав на гітарі — погано, як він сам сказав). Друзів. Чудові стосунки з родиною.

Мені траплялося багато клієнтів, схожих на Ши. Здається, вони могли б стати для когось справжнім скарбом, але не ходять активно на побачення. Я називаю таку групу невпевненими. Представники останньої звертаються до мене, бо відчувають, що повинні би були з кимось зустрічатися, але розуміють, що стикаються з проблемами щодо того, як почати діяти. Коли я запитую про причини відсутності взаємин, на мене виливається потік відмазок типу «я буду готовий, коли…»:

«Я буду готовий, коли схудну на п’ять кілограмів».

«Я буду готова, коли отримаю підвищення».

«Я буду готова, щойно закінчу аспірантуру».

«Я буду готовий, коли оновлю світлини у профілі».

«Я буду готовий, коли з роботою все владнається».

Ми всі воліємо вдосконалюватися за якимись показниками. Утім, такі бажання можуть обернутися виправ­даннями. І я це розумію: ходити на побачення страшно. Невпевнених паралізує страх: страх відмови, страх невдачі, страх виявитися недостатньо хорошим. Недарма вони уникають побачень. Неможливо зазнати невдачі в тому, чого навіть не намагаєшся зробити, чи не так?

Але люди, які чекають готовності на 100 відсотків, не усвідомлюють, що втрачають.

Чому чекати — це помилка

Ви ніколи не будете на 100 відсотків готові ні до чого, і серед іншого — можливо, насамперед — до того, щоб ходити на побачення.

Прагнення зачекати, доки не відчуєш себе повністю самореалізованим, зрозуміле. Що, як ви зустрінете свого ідеального партнера надто рано та почуєте відмову?

Невпевнені звідкись узяли, що одного дня вони прокинуться та відчують, що готові. Це вигадка. У житті так не буває. Усім іноді стає ніяково. Більшість людей нервується у напружених ситуаціях. У багатьох є якась частина, яку не хочеться відкривати іншим. І все ж усі ці люди таки ходять на побачення, цілуються, закохуються, розлучаються та закохуються знову й одружуються. Зрештою, вам просто потрібно почати зустрічатися з кимось, таким само недосконалим, як ви. Усі інші теж недосконалі — навіть та людина, разом із якою ви наcамкінець залишитеся.

І до речі, припустимо, що ви досягли тієї так званої досконалості, яку собі уявляєте (отримали підвищення чи скинули п’ять кілограмів, а потім зав’язали взаємини. Чи не перейматиметеся ви, що кохання до вас умовне? Що вас кинуть, якщо ви залишитеся без роботи, станете на слизьку стежку, набудете залежності від сиру чедер, який без упину жертимете, а від того погладшаєте на дванадцять кілограмів?

Зволікаючи з побаченнями, ви втрачаєте більше, ніж гадаєте. Економісти часто послуговуються терміном «альтернативна вартість». Ідеться про ціну, яку ви втрачаєте, надаючи перевагу одній із можливостей. Якщо перед вами два взаємозаперечні варіанти, варіант А та варіант Б, то альтернативна вартість для вас — це те, від чого ви відмовитесь у варіанті А, якщо оберете варіант Б, і навпаки. Проілюструємо це поняття на простому прикладі.

Уявіть, що ви вагаєтеся між варіантом A (вступити на навчання до магістратури) та варіантом Б (працювати далі там, де працюєте зараз). Вартість на­вчання та витрати на життя впродовж двох років становлять суму до двохсот тисяч доларів. Якщо я запитаю вас, скільки коштує навчання у магістратурі, що ви відповісте? «Двісті тисяч доларів», так?

Ні. Ви забули про альтернативну вартість. Якщо ви вступите до магістратури, ви не зможете далі працювати повний робочий день, тож до загальної вартості навчання у магістратурі муситимете додати ще й вашу теперішню зарплатню, яку втратите. Отже, реальна вартість магістратури сягає двісті тисяч доларів на навчання та життя плюс гроші, які ви заробили б за два роки, якби працювали, замість того щоб навчатися. Виходить двісті тисяч плюс дві ваші річні зарплати.

Або, скажімо, ви вирішуєте, піти вам святкувати день народження вашої подруги Саманти у барі чи новосілля вашого колеги Девіда. Обмірковуючи вартість візиту на вечірку Саманти, варто взяти до уваги не лише те, скільки часу знадобиться, щоб туди дістатися, гроші, які ви витратите у барі, або те, як страждатимете від похмілля наступного дня, а й альтернативну вартість — утрату нагоди краще познайомитися з Девідом та іншими колегами на його вечірці.

Що ж до побачень, то невпевнені чекають, поки у них з’явиться більше визначеності, більше грошей, більше чого завгодно. Натомість вони забувають про альтернативну вартість того, що втрачають, не починаючи.

Перша втрачена вигода — це можливість про щось дізнатися. Ви не зрозумієте, що вам подобається (а що не подобається), якщо не ходитимете на побачення з різними людьми. Дуже часто ці зустрічі однакові (з невеличкими змінами, адже ви чогось навчаєтеся з плином часу) передусім тому, що ви, либонь, неправильно розумієте, що вам подобається та що ви цінуєте у партнері (докладніше про це — в розділі 8). Вам здається, що потребуєте чогось, ви пробуєте це, виявляєте, що не потребуєте, тож робите висновок і рухаєтеся далі. Можливо, ви западаєте на загадкових, як-от на не від світу цього богемного актора «Цирку дю Солей», який подорожував автостопом Мадагаскаром і сам шиє собі штани. Одначе за кілька місяців побачень усвідомлюєте, що, хоча ця загадковість попервах і приваблює, проте ви потребуєте теплого та ласкавого партнера (у гарних штанях). Якщо ж ви не ходите на побачення, то не наближаєтеся до розуміння, з якою людиною хотіли б залишитися надовго.

Візьмімо, наприклад, мою клієнтку Цзин. У три­дцять один рік вона вперше з кимось зустрічається. Її сім’я багато подорожувала, тож вона не завела собі гурту друзів на все життя, не кажучи вже про найкращу подругу. У коледжі дівчина старанно навчалася, та була сором’язливою. В неї з’явилися нові друзі, але тамтешні ритуали знайомств і залицянь здавалися їй чимось дуже далеким.

— Я не вміла фліртувати, — зізналася Цзин. — Я просто ніколи цього не навчалася.

Після закінчення коледжу дівчина влаштувалася на стажування до рекламної агенції. Пройшла шлях до провідної копірайтерки. Стала такою, якою подобалася сама собі, — вишуканою, веселою, пристрасною, але й далі не ходила на побачення. Вона все відкладала спроби, бо відчувала, що вже дуже відстала.

Тепер Цзин розуміє, що відсутність досвіду ускладнює їй пошук гарного партнера:

— Я втратила нагоду поекспериментувати. Тепер не знаю, що мені подобається, а що — ні. І без цієї інформації мені значно складніше знайти партнера.

Тренування з побачень

Невпевнені, що відкладають побачення на потім, утрачають можливість удосконалити належні вміння. Мене завжди дивує те, як багато моїх клієнтів вважає, що вони від народження вміють ходити на побачення. Побачення — це складно! І потрібен час, щоб цього навчитися — як і будь-чого іншого.

Я кажу клієнтам, що їм треба практикувати по­втори. «Повтор» — це одне виконання (повторення) вправи. У тренажерному залі ви стаєте сильнішими, роблячи багато повторів. На побаченнях ви стаєте сильнішими, ходячи на багато побачень.

Доки ви, відклавши побачення, сидите вдома та гадаєте, що ще не готові, хтось схожий на вас збирається на своє перше побачення. Відпрацьовує вміння розповідати, навички слухати та техніку французького поцілунку. Виконує повтори.

Цзин розповіла мені, що досі почувається початківицею. «Я помиляюся, як новачок, а мала б виконувати найкращу партію у своєму житті». Річ у тім, що кожному доводиться попервах припускатися таких помилок. Ви їх припускатиметеся, коли б не наважилися зустрічатись, тож цілком можете братися помилятись просто зараз.

Побачення чимось нагадують стендап-виступи (хоча, сподіваюся, з меншою кількістю коментарів від незнайомців). І одне, й інше — це мистецтво, призначене для слухача. Коміки часто говорять, що, перебуваючи вдома та вигадуючи жарти, вони просто їх записують. І тільки опинившись перед натовпом, насправді виконують стендап. Їм також відомо, що ніхто не зриває шквали оплесків, уперше ставши перед мікрофоном, і навчатися треба на практиці. Це одна з причин, чому комедіанти так стараються якнайчастіше опинятися на сцені. До появи свого блискучого спеціального стендап-випуску від «Нет­флікс», «Baby Cobra», Алі Вонґ відвідувала кілька відкритих мікрофонів щовечора, знову й знову відпрацьовуючи власний виступ у маленьких клубах.

Так само і з побаченнями. Вам варто тренуватися ставити цікаві запитання, привабливо показувати себе й ініціювати перший поцілунок. Виконуйте по­втори цього. Але над жодною з перерахованих навичок ви не зможете працювати, сидячи наодинці та «готуючись». Єдиний спосіб удосконалюватися в цьому — це власне ходити на побачення.

Подолайте сумніви та почніть ходити на побачення

Біхевіористика попереджає про зловісний розрив між наміром і дією, коли ми наміряємося щось зробити, але не вдаємося для цього до жодних учинків. Ви можете наміритися почати ходити на побачення, але застрягнути між цим бажанням і власне побаченнями. Ось декілька прийомів із біхевіористики, що дадуть вам змогу розпочати. Вони спрацювали у Цзин, яка після низки незграбних перших побачень і кількох менш недоладних других, третіх та четвертих зустрічей опинилась у стосунках зі своїм першим хлопцем.

Крок 1: установіть кінцевий термін.

Кінцевий термін — один із найефективніших способів спонукати когось до дії. Особливо добре працюють стислі терміни. Уявіть, що ви отримали електрон­ний лист від банку з проханням змінити пароль, де кінцевий термін не вказано. Яка ймовірність того, що ви це зробите? Ви можете відчути намір змінити пароль, але оскільки гадатимете, що це легко зробити коли завгодно, либонь, забудете про це, так і не вдіявши нічого. Тобто не перейдете від наміру до дії.

А тепер уявіть, що отримали лист від банку, в якому сказано: «Змініть свій пароль до кінця дня». У такому разі ви отримуєте стислий, конкретний термін. Щоб не проґавити його, ви, найімовірніше, негайно зміните пароль або виділите певний час, щоб це зробити згодом. Хай там як, але зі стислим терміном вірогідність того, що ви таки щось вчините, є значно вищою.

Учені дослідили вплив добре встановленого терміну — стислого, але реального. Біхевіористи Сузанне Шу й Аєлет Ґнізі вивчали те, як часто люди користуються подарунковими сертифікатами від пекарні. Так, якщо сертифікати дiяли протягом двох місяців, то обмінювали їх на випічку менш ніж 10 відсотків людей (а решта не доходили). Коли ж термін дії сертифіката становив лише три тижні — от несподіванка! — ним скористалися понад 30 відсотків людей. У першому випадку люди відкладали, бо вважали, що зможуть це зробити згодом. Із коротшим терміном вони усвідомлювали, що є ймовірність не встигнути, тож активiзовувалися швидше.

Невпевнені, настав час установити кінцевий термін, до завершення якого ви почнете ходити на побачення. Я пропоную — за три тижні. Цього часу достатньо, щоби зробити те, що вам потрібно спершу зробити, — підготуватися до побачень так, як я опишу далі, але не так, щоб утратити запал.

Крок 2: підготуйтеся.

Установивши кінцевий термін, розгортайте підготовку до побачень. Завантажте додатки. Доберіть кілька стильних комплектів одягу. Поміркуйте, чи не варто вам відвідати заняття з акторської майстерності, щоб навчитись уважно слухати та взаємодіяти з іншими. Наступного разу, коли вечерятимете з другом чи подругою, зважайте на те, наскільки ви зосереджуєтеся на собі («Що про мене думають?»), замість того щоб насправді слухати та цікавитися («Що ця людина намагається мені сказати?»).

І якщо ви вже якийсь час не в темі взаємин, зробіть кілька вдалих світлин. У мене була одна клієнтка, яку жахали знайомства в Інтернеті. Вона завжди повторювала: «У мене просто немає гарних фото для профілю». Я переконала її витратити гроші на гарні нові портрети. Отримавши ті фотографії, вона нарешті відчула, що готова починати, тож завантажила додатки, отримала кілька компліментів своїм світлинам і наступного тижня вже пішла на побачення. Вам, звісно, не обов’язково тринькати гроші на професійні фото. Досить буде гарного освітлення та друзів із пристойним телефоном (і так, режиму портретної зйомки!).

У рамках цієї підготовки вам, можливо, варто попрацювати із психотерапевтом чи коучем. Що стоїть вам на заваді? Які ваші невисловлені страхи? Що у минулому заважає рухатися вперед? Але психотерапія — це не привід скасовувати побачення. Це не швидка справа.

Не варто очікувати, що вона за кілька тижнів перетворить вас на якусь удосконалену версію себе, а тоді ви станете «повністю готові» до побачень. Зобов’яжіться практикувати терапію водночас із побаченнями.

Крок 3: розкажіть усім.

Після публічного оголошення про свої цілі іншим ви з більшою ймовірністю не відволікатиметеся від них. Група дослідників на чолі із соціальним психологом Кевіном Макколом довела це в ході дивовижного експерименту. Останній полягав у тому, що студентів, на яких чекав надзвичайно складний тест, розподілили за групами. Потім студентам з однієї групи запропонували розповісти всім, скільки балів вони мають на меті отримати за тест. Студентам з іншої групи сказали не розказувати про свою мету. Учені з’ясували, що ті студенти, що зізналися іншим у своїй цілі, більше присвятили себе її досягненню, приділили більше часу підготовці до тесту, а відтак досягли своєї мети, заробивши стільки балів, скільки сподівалися, частіше на 20 відсотків.

Зізнайтеся двом-трьом найближчим друзям чи родичам, що збираєтеся почати ходити на побачення. Також повідомте, який термін собі встановили. Зробивши таку публічну заяву, ви відчуєте більше мотивації діяти, адже на карту буде поставлено вашу репутацію. (Бонус: коли ви повідомите людей навколо, що маєте мету ходити на побачення, перед ними відкриється можливість добирати вам кандидатури для них. У розділі 9 уміщено практичні поради, як попросити про це.)

Крок 4: вживайтесь у нову роль.

Усі ми виконуємо різні ролі — дочки, подруги, фаната Бейонсе, бігуна тощо. І діємо по-різному, залежно від того, до якої з ролей схиляємося на цей момент. Група дослідників зі Стенфорду та Гарварду виявила можливість змінювати поведінку людей, просто підсилюючи одну з таких ролей. Учені опитували зареєстрованих виборців упродовж тижня виборів. У виборців однієї групи вони запитали: «Якою мірою є для вас важливим голосувати?» Запитання до іншої, демографічно ідентичної групи мало дещо інакше формулювання: «Якою мірою є для вас важливим бути виборцем на виборах?» Потім автори дослідження переглянули реєстри виборців, щоб з’ясувати, хто насправді з’явився на виборчі дільниці. Виявилося, що з респондентів, яких запитували про власне статус виборця, проголосували на 11 відсотків осіб більше за тих, кого запитували просто про дію — голосування.

Хоча люди в обох групах, може, й, намірялися голосувати, ті, кого спонукали вважати себе виборцями, частіше реалізовували свій намір. Вони позиціонували себе як виборців, а не просто думали про голосування. Тому саме підсилення їхньої ролі збільшувало ймовірність голосування.

Ви можете за допомогою такого важеля мотивувати себе почати ходити на побачення. Посилюйте в собі роль людини, що ходить на побачення, а не просто думайте про те, щоб туди ходити. Станьте перед дзеркалом і вголос промовте: «Я шукаю кохання. Я — той/та, хто ходить на побачення». Здається дурницею, особливо коли на побачення ви ще не ходили? Звісно! Але це однаково потрібно зробити.

Я колись працювала з клієнтом на ім’я Джейкоб, який під час першої нашої зустрічі назвав себе «дуже товстим». Він сказав мені:

— Мама у мене товста, тато у мене товстий, ми всі товсті.

Джейкоб працював у некомерційній організації, в групі з навчання та розвитку. Він зустрічав нових співробітників компанії та навчав їх протягом першого тижня роботи.

— Я постійно знайомлюся з людьми. Це не проблема. Про побачення ж я просто ненавиджу думати тому, що й уявити собі не можу, щоб перед кимось роздягнутися. То навіщо?

Джейкоб розповів, що вже пробував схуднути, але зрештою зривався й опинявся там, звідки почав, — невдоволений своєю вагою та досі самотній. Щотижня я намагалася допомогти йому бачити в собі того, хто ходить на побачення, а не думати, що з кимось зустрічатиметься, коли схудне. Хлопець виконував вправу перед дзеркалом. Він її ненавидів, але виконував.

Якось, замість звичайного сеансу і, можливо, натхнена одним телешоу про перевтілення, я повела Джейкоба крамницями. Час було дати його тілу трохи любові.

Джейкоб вийшов із примірочної зі словами:

— Ого, я маю майже гарний вигляд.

Я засміялася. За допомогою модного продавця-­тинейджера ми з’ясували, що хлопець купував собі одяг, що був на два розміри більший, ніж потребував. Як наслідок, Джейкоб придбав кілька чудових нових джинсів, піджаків і сорочок.

Упродовж наступних місяців ми шукали способи покращити хлопцеву самооцінку, зосередившись на його перевагах і чеснотах (як-от гарні очі та круте почуття гумору), замість того щоб чекати на нове тіло, якого можна ніколи й не дочекатися.

Із плином часу роль того, хто ходить на побачення, ставала для Джейкоба сильнішою. Він продовжував виконувати вправу із дзеркалом і вже трохи менше її ненавидів. Хлопець завантажив додаток для знайомств і намагався влаштовувати принаймні одне побачення на тиждень. Одного разу він зустрівся у вихідні з давньою подругою з коледжу, що приїхала до Сан-Франциско з Денвера. На прогулянці розповідав їй про власні пригоди на побаченнях, і вона вперше відчула до нього романтичний інтерес.

Під час наступного візиту подруги до Сан-Франциско Джейкоб пішов із нею на побачення. А потім на ще одне. Він гостював у неї в Денвері. Потім вона знову була в Сан-Франциско. Перескочимо вперед на один рік: Джейкоб щойно перебрався до Денвера, щоби бути з нею. Коли ми востаннє розмовляли, він почувався захопленим. Нарешті хлопець отримав те, чого не сподівався знайти, — щасливі, здорові взаємини.

Джейкоб не скинув вагу, проте позбувся своїх обмежень. Побачив у собі того, хто активно ходить на побачення, а не того, хто колись почне на них ходити. Штука була в тому, ким він сам себе вважав.

Почніть думати про себе як про того, хто ходить на побачення, — і світ сприйматиме вас саме так.

Крок 5: почніть із малого.

Ви не «Бітлз» — вам не потрібно ходити на вісім побачень щотижня. (Зрозуміли? Як у пісні «Eight Days a Week». Вибачте, що жартую, як ваш тато.) Психологи Едвін Лок і Ґері Летем визначили, що постановка чітких цілей не лише підвищує ймовірність їхнього досягнення, а й посилює мотивацію та впевненість у собі.

Загалом я рекомендую клієнтам ходити щонайменше на одне побачення на тиждень. Треба заздалегідь знаходити на це час у своєму графіку. Одна з моїх клієнток поставила собі за мету ходити на побачення щосереди після роботи. Це стабільно, тиждень ділиться навпіл, і їй є на що чекати. До того ж, якщо побачення минає вдало, вона може у вихідні призначити ще одне.

Крок 6: ставтеся до себе співчутливо.

Послухайте, я знаю, що це складно. Ви йдете туди, можливо, вперше. Це страшно. Вас можуть скривдити. Або скривдити можете ви.

Після побачення, що минуло не так, як ви сподівалися, поговоріть із собою, ніби говорите зі своїм найкращим другом.

Уявіть, начебто друг телефонує вам і каже: «Навіщо це все? Мені ніколи не вдасться. Я просто недостатньо хороший».

Що ви відповіли би? Ви б не додавали негативу, чи не так? Ви би спробували його розрадити: «Та годі тобі. Це лише одне побачення. Молодець, що пішов туди. Б’юся об заклад, що ти чогось навчився, навіть якщо все склалося відстійно».

Навчіться бути власним уболівальником. Навчіться так само співчутливо розмовляти із самим собою.

Це виявилося основним для Ши, невпевненого з початку розділу. Завдяки нашій спільній роботі та щотижневим сеансам із психотерапевтом він навчився приймати себе таким, який є зараз, замість того щоб думати, яким сподівається стати у майбутньому. Зараз Ши самотній, але ходить на побачення (і якщо знаєте когось особливого, кому сподобається високий задумливий гітарист-аматор, повідомте мені!).

Тепер ваша черга. Починайте сьогодні. Якщо не зараз, то коли?

ВПРАВА: виконайте підготовку за контрольним списком

Я почну, докладаючи зусиль, ходити на побачення такого числа: ___________________________________________.

Я завантажив принаймні один додаток для знайомств.

У мене є хоча би п’ять фотографій, які я можу використати у своєму профілі.

Я маю мінімум два комплекти одягу, які можу вдягнути на побачення.

Я сказав хоча би двом друзям, що починаю ходити на побачення.

Я став перед дзеркалом і промовив: «Я шукаю кохання. Я — той, хто ходить на побачення» (або, про всяк випадок, «Я бачу в собі того, хто ходить на побачення!»).

Я зобов’язуюся ходити принаймні на одне побачення щотижня.

Я навчаюся говорити із собою співчутливо — так, як я говорив би з маленькою дитиною чи з найкращим другом.

Якщо трапиться щось таке, що виб’є мене з колії, я зобов’язуюся спробувати ще раз, замість того щоб повернутися до своєї невпевненості.

Припиніть спілкуватися з колишніми

І останнє — я виявила, що багатьом моїм невпевненим клієнтам важко віддатися новим взаєминам, бо вони зациклюються на своїх колишніх. Але ця порада слушна для всіх, хто ходить на побачення: припиніть спілкуватися з колишніми.

Підтримання зв’язку (романтичного чи потенційно романтичного) з колишнім можна вважати збереженням, так би мовити, неспалених мостів, тобто бажанням мати змогу відновити стосунки на той випадок, якщо зміните про них думку. Цей інстинкт, як і багато інших, проаналізованих у цій книжці, є помилковим.

Із колишніми поруч рухатися вперед складніше, а не простіше.

Підтвердженням цього слугують результати досліджень. У ході експерименту гарвардські психологи Деніел Ґілберт і Джейн Еберт провели кілька дводенних майстер-класів з фотографії для студентів. Останні робили світлини на території університету та проявляли плівку за допомогою викладача. Наприкінці майстер-класу викладач попросив студентів обрати одну зі своїх фотографій для спеціалізованої художньої виставки в Лондоні: одній групі студентів оголосили, що їм треба обрати фотографію сього­дні ж, без змоги потім передумати та подати іншу; другій — обрати світлину зараз, але з умовою, що за кілька днів їм зателефонують і спитають, чи не мають вони наміру змінити власний вибір.

Цікаво, що, коли викладачі запитували студентів другої групи, чи не бажають вони замінити свої фотографії, дуже мало з них погоджувалося, тоді як після опитування групи тих, хто не могли змінити думку щодо фотографій, ці ж самі викладачі з’ясували їхню значно більшу задоволеність порівняно з групою тих, у кого така змога була. Чому б цим студентам почуватися незадоволеними, тим паче, що більшість із них зупинилася на початковому виборі?

Хоча ми інстинктивно надаємо перевагу рішенням, які можна змінити, а не тим, яких змінити не вдасться, у довгостроковій перспективі така гнучкість часто робить нас менш задоволеними. Ми воліли б мати змогу передумати — повернути новий телефон, перенести квитки на літак на інший день, відповісти, що «можливо» відвідаємо подію. Виявляється, що ми менше підтримуємо власний вибір, якщо відчуваємо, що спроможні його змінити (так само як студенти, які мали право замінити фотографії), а саме ця підтримка є найважливішою умовою щастя.

Як я вже говорила, коли ви щось остаточно вирішуєте, ваш мозок починає магічний процес раціоналізації, переконуючи вас у правильності вибору. Ви заднім числом приписуєте більше переваг тому, що обрали, та більше недоліків тому, від чого відмовилися. Студенти, яким потрібно було відразу остаточно обрати фотографію, більше не вагалися, тож у них негайно активувався процес раціоналізації. Ті ж, у кого була змога змінити свій вибір, провели тиждень, вагаючись та обмірковуючи різні варіанти, сумнівалися, тож навіть вирішивши залишити ту фотографію, яку обрали відразу, почувалися менш упевненими. Коли ваш мозок приймає щось і ви йдете далі, вам не доводиться страждати над рішенням.

Загалом ми хочемо ухвалювати рішення, які згодом зможемо змінити, але ті рішення, які змінити неможливо, роблять нас більш щасливими в довгостроковій перспективі. Якщо ви тримаєте поряд себе колишніх, до яких у вас потенційно може знову з’явитися любовний інтерес, ваш розрив стає рішенням, яке можливо змінити. Дайте собі змогу рухатися далі, позбувшись такої можливості.

То що, перечитували вчора ввечері повідомлення від колишнього? Якщо ви досі зітхаєте за ним і потайки замислюєтеся, чи не повернути його, спробуйте виконати шість простих кроків до заблокування того, до кого вам досі не байдуже.

1. Глибоко вдихніть.

2. Візьміть телефон.

3. Видаліть його номер.

4. Заблокуйте його. Заблокуйте його скрізь. Соціальні мережі, електронна пошта, ваше ліжко тощо. Якщо за вами стежить його мама чи сестра, заблокуйте їх також. (Це може здатися грубим, але ви захищаєте майбутнього себе від світлин, викладених матусею свого колишнього, на яких він стоїть під омелою поруч із кимось новим.)

5. Тепер насправді видаліть номер. Я знаю, що десь ви його та зберегли. Я почекаю.

6. Спаліть телефон. (Жартую, але хтозна, чи вам насправді варто якомога менше ним користуватися на початковому етапі сепарації.)

Може здатися, що це занадто. Що поганого в тому, щоб час від часу підглядати за ними в Інстаграмі чи у Фейсбуку? Ось іще більше доказів від психологинь Тари Маршалл та Ешлі Мейсон: в одній зі своїх наукових робіт Маршалл написала, що «контакти з колишнім партнером через Фейсбук можуть зашкодити процесу зцілення», Мейсон же виявила, що розмови з колишніми погіршують психічне здоров’я. І заради Бога, не спіть із колишніми! Мейсон також з’ясувала, що «секс із колишнім» ускладнює рух уперед. Тобто стеження за колишніми (або секс із ними) лише заважатимуть вам отямитися.

Тож зробіть собі послугу — спаліть той міст. Припиніть спілкуватися з колишніми! Позбавте себе змоги змінити рішення.

Ключові висновки

1. Невпевнені відкладають побачення, бо ще не почуваються на сто відсотків готовими та хочуть справити якнайкраще враження. Але позаяк ніхто й ніколи не почувається на сто відсотків до чогось готовим, вам просто потрібно колись почати.

2. Досконалість є брехнею. Усі інші також недосконалі — навіть та людина, з якою ви зрештою залишитеся.

3. Відкладаючи побачення, невпевнені втрачають нагоду вдосконалити власні навички спілкування та з’ясувати, з якою людиною вони воліють бути.

4. Ось як навчатися долати сумніви:

• установити собі кінцевий термін;

• підготуватися до нового життя, у якому будуть побачення;

• розказати іншим про свій план;

• вживатись у нову роль «того, хто ходить на побачення»;

• почати з малих цілей;

• ставитися до себе співчутливо;

• ПРИПИНИТИ СПІЛКУВАТИСЯ З КОЛИШНІМИ!