Як не померти на самоті

Розділ 7. Шукайте супутника життя, а не партнера для випускного

Браян скидався на більш привабливого брата Кіану Рівза.

Ми зустрілись у невадській пустелі на щорічному фестивалі психоделічного мистецтва «Палаюча людина». Першого вечора, загорнений з голови до ніг у білу тканину, з окулярами для захисту від пилу, що висіли на його шиї, він прошепотів: «Можна тебе поцілувати?» Я кивнула, поправляючи хутряну шап­ку кремового кольору, яку вдягла разом із плямистим кігурумі, щоб довершити свій костюм снігового барса. Ми поцілувалися під виступ діджея Пола Окенфолда. Навколо нас танцювали тисячі фестивальників. Під ритмічний біт натовп закричав, і ми почали цілуватися ще пристраснiше.

Згодом незнайомець у мантії чарівника простягнув нам поляроїдне фото наших обіймів: «Ви просто здавалися дуже закоханими». І я була певна, що такими ми і є. Мене сповнив романтичний настрій, і, захоплена ним, я розглядала краєвиди пустелі, що у місячному світлі нагадували потойбіччя.

Після повернення до Сан-Франциско я й далі цікавилася Браяном. Одного дня ми сиділи на лаві в офісі «Ґуґла», де обоє працювали, й обмінюва­лися розповідями про нашу «декомпресію» — повернення до реального життя після «Палаючої лю­дини». Накидка Браяна змінилася джинсами та футболкою.

Ми хильнули пива з мікрокухні та вскочили в ґуґл-­шатл до Сан-Франциско. Я з усмішкою примостилася на сидінні біля нього. Ми взяли по одному навушникові: лівий — він, правий — я. Він увімкнув «The Trapeze Swinger» від «Iron and Wine», а я, заплющивши очі, згадувала шалено щасливу мить нашого танцю у пустелі. «Ось яке воно, кохання», — думала я.

Браян був спокусливий, спонтанний і веселий. А ще ненадійний. Я ніколи не знала, чи відповість він на моє повідомлення та чи прийде тоді, коли пообіцяв. Він розумів, як мені подобається, одначе сьогодні поводився зацікавлено, а завтра — байдуже. Я ніколи не запитувала себе: «Чи добрий він і турботливий?», «Чи довіряю я його судженням?», «Чи не забуватиме він водити наших дітей до стоматолога?» (Його звички доглядати за зубами давали підстави підозрювати те, що таки забуватиме.)

Озираючись назад, дивуюся: чому я, та, що прагнула знайти серйозного партнера та тривалі стосунки, відчайдушно намагалася переконати його зустрічатись зі мною? Чому я постійно велася на таких хлопців, як Браян? Мій вибір унеможливлював побудову тих взаємин, яких я прагнула. Замість роботи над творенням постійних стосунків я спокушалася короткочасними розвагами.

Партнер для випускного чи супутник життя?

Багатьом із нас складно буває зробити правильний вибір для майбутнього себе — і не лише у взаєминах. Ми винні в цьому, коли відкладаємо хатні обов’язки (хоча знаємо, що зрештою нам таки доведеться їх виконувати), коли не виконуємо фізичні вправи (хоча знаємо, що це важливо для збереження здоров’я) та коли легковажно тринькаємо гроші (хоча знаємо, що їх треба заощаджувати). У всі ці моменти ми стаємо жертвою зміщення до теперішнього, помилки в судженнях, яка змушує нас визнавати непропорційно цінним момент тут і зараз та невиправдано знижувати цінність майбутнього.

Багато хто з нас зустрічається без сподівання на майбутнє. Я точно про нього не думала, коли бігала за Браяном. Я називаю це пошуком партнера для випускного. Найкраще йти на випускний із кимось, хто має чудовий вигляд на фото, веселить тебе всю ніч і завдяки кому всі друзі вважатимуть тебе крутим. Багато хто з нас закінчив школу понад десять років тому, і все ж ми й далі оцінюємо потенційних партнерів за цими критеріями. Ви справді хочете одружитися з тим, кого б узяли із собою на випускний? Перейматися через те, чи допомагатиме вам ваш партнер піклуватися про стареньких батьків? Чи ходитиме на батьківські збори вашої дитини? Або дбатиме про вас, якщо у подорожі, під час відпустки, у вас станеться розлад шлунка?

Це, либонь, не ті запитання, які ви собі ставите, знайомлячись із кимось. Відповіді на них мало стосуються того, чи бажаєте ви поцілувати цю людину або зустрітися з нею знову (а хто згадує про діарею на першому побаченні?!). Але якщо ви шукаєте партнера для тривалих стосунків, вам потрібен хтось, хто залишатиметься поруч у час ваших і злетів, і падінь. Хтось, на кого можна покластися. Хтось, із ким разом ви ухвалюватимете рішення. Супутник життя.

Мені пощастило мати блискучу психотерапевтку Естер Перел, яка спеціалізується на взаєминах у парі, своєю наставницею. Колись вона пояснила мені різницю між історією кохання й історією життя: є багато людей, із якими можна влаштувати романтичну зустріч, але значно менше тих, із ким можна прожити життя. Естер Перел радить: «Коли обмірковуєте, з ким одружитися, не запитуйте себе: “Якою була б історія кохання з цією людиною?”, а замисліться натомість: “Чи зможу я прожити із цією людиною життя?” У цьому полягає фундаментальна відмінність».

Більшість із нас починає без тями закохуватися в ідеальних партнерів для випускного десь у ході статевого дозрівання. І це має сенс! У підлітковому віці думаєш про те, з ким хочеш поцілуватися, а не про те, хто стане хорошим батьком.

Але тепер вам уже не п’ятнадцять. Якщо ви справді волієте тривалих стосунків із людиною, готовою брати на себе зобов’язання, досить обирати партнера для випускного, починайте пошук супутника життя.

Коли варто робити цю зміну? Єдиної для всіх відповіді немає, але в розмові з поведінковим економістом Деном Аріелі ми сформулювали чітке правило, що стане в пригоді тим, хто хоче мати дітей: вам потрібно цілеспрямовано змінити ваше оцінювання потенційних партнерів приблизно за шість-вісім років до того, як хочете стати батьками. Власне, це не наукові дані, а радше загальна схема, яку варто брати до уваги, обмірковуючи, коли вдатися до вищезгаданої зміни.

Я припускаю, що багато хто з вас — так само як багато моїх клієнтів — уже перебуває в цьому критичному періоді. Я не хочу, щоб ви вважали, що відстаєте. Я лише закликаю вас посерйознішати та почати зустрічатися з кимось, хто зможе стати надійним партнером.

Будьте чесними із собою. Ви здебільшого зустрічаєтеся з партнерами для випускного чи із супутниками життя? Якось моя клієнтка розповіла мені, що ходила на кілька побачень із хлопцем, що мешкав сам. Завітавши до його квартири, вона побачила у ванній рукомийник, усипаний волоссям, обстриженим із бороди, переповнений смітник і жодного рулончика туалетного паперу. Ця жінка — успішна, талановита професіоналка. Їй тридцять чотири роки, і вона воліє мати «багато дітей». Я не стверджую, що хлопець із брудною ванною не стане чудовим чоловіком і батьком, але якщо їй тридцять чотири роки і вона хоче народити кількох дітей, їй насправді треба активізуватися. А хто з більшою вірогідністю готовий створити сім’ю — хлопець із чистою ванною кімнатою чи чоловік, який досі поводиться так, ніби живе в гуртожитку? Я порадила їй завершити стосунки із цим партнером для випускного та зосередитися на пошуку супутника життя.

Для того щоб розпочати пошук партнера для тривалих взаємин, вам варто навчитися розпізнавати зміщення до теперішнього та цілеспрямовано з ним боротися.

Як ми помиляємося щодо того, що має значення

Я не лише коуч, а й порадниця із сумісності партнерів, тобто консультую своїх клієнтів щодо того, із ким їм піти на побачення. Я почала це практикувати, коли дізналася, що у багатьох моїх друзів і клієнтів труднощі з додатками. Як фахівчиня, я зустрічаюся з десятками людей, щоби з’ясувати, що вони шукають у партнері. Сотні людей заповнили форму для добору партнера на моєму вебсайті та приєдналися до «Списку Лоґан». Так я зібрала достатньо даних, щоб зрозуміти, що здається людям найважливішим у серйозному партнері. Це дає змогу порівняти такі знання з тим, що відповідно до науки про стосунки насправді має значення для успішних тривалих взаємин.

Варто подякувати Джонові Ґоттману за низку наукових висновків про взаємини. Учений присвятив вивченню романтичних стосунків понад чотири десятиліття.

Протягом багатьох років він разом із колегою Робертом Левенсоном запрошував пари до дослідницької лабораторії (у ЗМІ їй дали назву «Лабораторія кохання»), де вів записи того, як закохані обговорюють свої стосунки. Джон Ґоттман просив пари поділитись історією їхнього знайомства, а потім розповісти про нещодавню сварку. Він навіть запрошував закоханих провести вихідні в квартирі з понавішуваними камерами, щоб спостерігати, як ті взаємодіють у повсякденному житті.

Багато років по тому, після участі пар у квартирному дослідженні, Ґоттман зв’язувався з ними, щоби перевірити, як склалися їхні взаємини. Як наслідок, учений розподілив учасників експерименту на дві групи: «митці», тобто пари, які й досі жили в щасливому шлюбі, та «невдахи», тобто пари, що розлучилися або залишилися разом у нещасливих взаєминах, а потім вивчав записи цих двох типів пар, щоби дізнатись, які закономірності відрізняють «митців» від «невдах».

Аналіз висновків Ґоттмана та робіт інших учених, які осмислювали природу стосунків, дає змогу чітко побачити, які риси характеру сприяють побудові тривалих успішних взаємин, тобто продемонструвати, що робить людину гарним супутником життя. Однак цікаво, що це не ті риси характеру, які зазвичай шукають мої клієнти: вони зосереджуються на тому, що воліють просто зараз, тобто на характеристиках гарного партнера для випускного.

Що має менше значення, ніж нам здається

Ми не лише недооцінюємо чесноти, важливі для побудови тривалих стосунків, а й переоцінюємо ті, що не мають особливого значення. Частково можна звинуватити в цьому когнітивну помилку з назвою «ілюзія зацикленості», а саме тенденцію переоцінювати вагомість певних факторів, наперед смакуючи результати, наприклад власне майбутнє щастя.

Це явище вивчали поведінкові економісти Деніел Канеман і Девід Шкаде шляхом проведення опитування осіб, які навчалися в коледжах у Мічиґані та Огайо, про те, кого ті вважають щасливішими: студентів на Середньому Заході, як-от вони, чи в Каліфорнії. Ті самі запитання ставили й студентам у південній Каліфорнії. Утім, попри те що обидві групи респондентів припускали, начебто каліфорнійські студенти більш щасливі, дослідники з’ясували, що загальна задоволеність життям є майже однаковою й у каліфорнійських, і в середньозахідних студентів.

Виявилося, що обидві групи студентів переоцінили роль теплого клімату в щоденному задоволенні (це варто пояснювати тим, що клімат — «легко помітна та прикметна» різниця між вищезгаданими місцями) і натомість проігнорували всі інші посутнi для задоволення фактори, серед яких: хвилювання через оцінки, соціальний статус, сімейні проблеми, гроші, перспективи кар’єрного зростання тощо. Усі останні речі є однаковими незалежно від погоди, одначе студенти на прохання порівняти життя у двох місцях зациклилися саме на погоді, припускаючи, що вона вирізняється більшим впливом, аніж насправді.

Канеман ідеально підсумував результати цього дослідження: «Ніщо в житті не є таким важливим, як вам здається, доки ви про це думаєте». Сама лише думка про щось підкреслює таку різницю.

Ми винні в тому, що стаємо жертвою ілюзії зацикленості під час вибору потенційних партнерів. Люди, для яких я проводжу коуч-сесії, часто перелічують вимоги на кшталт «Мені потрібен той, кому подобається танцювати». Цієї миті вони зосере­джені на тому, що полюбляють танцювати самі. Потім, через ілюзію зосередження, сама тільки думка змушує їх переоцінювати вагомiсть такого вміння. Правда в тому, що, навіть вихваляючись тим, як із них піт тече, коли вони всю ніч танцюють сальсу, навряд чи проводять на танцполі більше за кілька годин на місяць. Але люди зазвичай зосереджуються на незначних характеристиках та ігнорують набагато важливіші, більш суттєві для щастя в тривалих стосунках (більше про них — за мить).

Те саме стосується зовнішності, грошей тощо. Ці речі мають значення, але значно менше, ніж ми звикли вважати.

1) Гроші

Не зрозумійте мене неправильно: гроші мають значення. Коли парам, які живуть у злиднях, не вдається задовольнити основні потреби, їхній шлюб страждає. Психологи Техаського технологічного університету під час проведення психотерапії сімейних пар спостерегли, що пари з низьким рівнем доходу значно менше задоволені своїми стосунками порівняно з парами із середнім рівнем доходу. Насправді, пари з низьким рівнем доходу почувалися приблизно такими само нещасними, як розлучені пари за місяць до розриву.

Не секрет, що фінансові негаразди спричиняють у подружньому житті стреси — одну з найпоширеніших причин розлучень. За наявності достатніх ресурсів на вас не тиснуть постійно складні фінансові рішення, як-от вибір між брекетами для старшої дитини та додатковими заняттями з математики для молодшої. Ба більше, із досліджень Гарвардської школи бізнесу відомо, що пари, які можуть дозволити собі наймати помічників для роботи, що забирає багато часу (приготування їжі та прибирання), отри­мують більше задоволення від стосунків через змогу частіше разом перебувати на дозвіллі.

Але це не означає, що для досягнення щастя вам варто вибудовувати взаємини з якомога більш заможним партнером.

Незважаючи на складність визначення точного порога, за яким додаткові гроші більше не посилюють відчуття щастя, поведінкові економісти Деніел Канеман і Анґус Дітон виявили призупинення зростання «емоційного благополуччя» (так економісти називають щастя), щойно зарплата стає більшою як 75 тисяч доларів на рік.

Насправді в ході додаткових досліджень постає очевидним, що те, скільки щастя ви можете отримати від грошей, передусім залежить від статків тих, хто довкола вас. Тобто насправді важливим є не розмір вашого будинку. Має значення його розмір порівняно з розміром будинків ваших сусідів.

Причина такого сприйняття криється у пристосуванні до власних умов. Ми часто забуваємо про адаптацію — процес звикання до ситуації. Хай би яким чудовим щось було, ми з часом утрачаємо відчуття новизни, а відтак перестаємо приділяти цьому багато уваги. Щойно ж відвертаємо увагу, як оте щось перестає приносити нам таку саму радість чи смуток, як у час зосередження на ньому. Це пояснює результати дослідження, проведеного 1978 року психологом Філіпом Брікманом, у ході якого він із командою опитував переможців лотереї за рік після того, як їм раптово пощастило. Виявляється, що останні зрештою залишаються не такими щасливими, як ви могли би подумати, а приблизно такими само задоволеними, як і ті, хто не вигравали в лотерею. Власне, насолоджуватися приємними дрібницями їм навіть важче порівняно з людьми, які нічого не вигравали. Ті, хто виграє в лотерею, адаптуються до обставин, а їхнє багатство впливає на загальне задоволення життям значно менше, ніж вони очікували.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Під час ухвалення рішення ми зазвичай зосереджуємося на тій радості чи тому смутку, які воно принесе негайно. Але пам’ятайте: ми не віщуни! Часто ми не можемо передбачити, яких змін ці почуття зазнаватимуть із часом. Гроші мають значення, але лише до певної міри. Ви не помиляєтеся, беручи до уваги цей складник ваших майбутніх стосунків, але не ставте статки понад усе.

2) Гарна зовнішність

Не секрет, що зовнішність важлива у багатьох сферах життя. Привабливі люди зазвичай одержують вищу зарплату та перемагають менш вродливих конкурентів у політичних перегонах. У багатьох дослідженнях, присвячених проблемам привабливості, науковці відзначали, що гарних людей сприймають як більш переконливих, гідних довіри, товариських, здатних до співпраці та лідерства, чутливих у сексі, здорових, розумних і симпатичних.

У контексті взаємин варто згадати про існування історичної й еволюційної причини поцінування гарної зовнішності. Так, колись давно життя було постійною боротьбою за виживання, тож привабливі фізичні ознаки (наприклад, чиста шкіра чи густе волосся) слугували доказом гарного здоров’я та життєвих сил. Це було посутньо для вибору партнера, бо означало, що той не тільки передасть бажані риси характеру й ознаки зовнішності дітям, а й, найімовірніше, проживе досить довго, щоб допомогти їх виховати. Не дивно, що мозок привчив людину хотіти найспокусливіших.

У сучасному світі, завдяки новітнім медичним досягненням і промисловому виробництву продуктів харчування, нас більш не хвилюють такі проблеми. Нашому потомству надано чудові шанси вижити, тож немає сенсу під час вибору партнера надавати перевагу репродуктивній відповідності — здатності передавати гени майбутнім поколінням. Загалом у вашої дитини все буде гаразд, навіть якщо її тато у підлітковому віці мав прищі.

Ба більше, акцентуючи на привабливості та забуваючи про інші риси характеру, ми ігноруємо те, що з часом фізичний потяг неминуче згасає (не забувайте, що ми зараз говоримо про тривалі успішні стосунки). У своїй книжці «Наука про те, як жити разом довго та щасливо» психолог Тай Ташіро проаналізував результати тривалого дослідження, присвяченого змінюваності задоволеності у шлюбі з часом упродовж чотирнадцяти років. Учений спостеріг зниження протягом семи років «хоті» (статевого потягу) до партнера вдвічі швидше порівняно із «симпатією» (дружбою, для якої властиві відданість і доброта).

Фахівчиня з фізичної антропології Гелен Фішер пояснює, чому так відбувається. Фізичне бажання є неймовірно потужним спочатку: під час закоханості залежність від іншої людини нагадує залежність від наркотику (Фішер виявила, що кокаїн і закоханість впливають на одні й ті самі ділянки мозку). Зменшення фізичного бажання з часом також постає стратегічним еволюційним кроком: «залежність» від партнера втримує поряд із ним досить довго, щоб народити дитину та разом виховувати її до чотирьох років — часу, коли дитина здобуває певну незалежність (принаймні так було у прадавні часи в савані) та здатність вижити. Щойно людина виконала це завдання, як хіть згасає і мозок звільняє її, даруючи змогу народжувати нових дітей із новими партнерами, підвищуючи вірогідність того, що принаймні одна з них доживе до дорослого віку та передасть далі ДНК.

Отже, під час оцінювання стосунків на етапі, коли ви постійно займаєтеся сексом, як точно ви зможете передбачити, якими стануть взаємини, коли статеве життя стишиться?

Якщо ж ви хочете саме хорошого сексу, немає жодної гарантії, що хтось привабливий насправді виявиться вправним у ліжку. Бувають навички, які в гарних людей не розвиваються через непотрібність. В епізоді серіалу «30 потрясінь» із назвою «Бульбашка» цю ідею доведено до крайності. Джон Гемм грає персонажа, якого доводить до ізоляції його власна врода. Він є колишнім професійним тенісистом, якому не вдається зробити подачу, та лікарем, який не знає прийому Геймліха, а ще, як скаржиться персонаж Тіни Фей, «у ліжку він такий само поганий, як і я». Її люб’язний бос знає про такий феномен із власного досвіду: «У цьому небезпека надзвичайної вроди, — пояснює він їй. — Коли ти у бульбашці, ніхто й ніколи не говорить тобі правди». Тому не думайте, що з найгарніших людей виходять найкращі коханці.

І нарешті, пригадайте те, що ми щойно дізналися про адаптацію. Навіть за умови одруження з найпривабливішою людиною ви врешті-решт звикнете до її зовнішності, а це означатиме, що задоволення, яке відчуватимете на початку, згасне. Значною мірою статевий потяг пов’язаний із новизною. Тож яким би спокусливим не був ваш партнер, з великою ймовірністю сексуальний інтерес до нього стане меншим із часом просто тому, що той більше не залишатиметься для вас новим. Перефразовуючи муд­рість з Інтернету, скажу: «В кожної спокусливої людини є хтось, хто втомився від сексу з нею».

Навіть найшаленіша пристрасть згасає! Хіть згасає! Важливо, щоб вас приваблювала сама людина, а не факт, що ви обрали найспокусливішу з усіх.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Фізичний потяг може відвернути увагу від сумісності для тривалих взаємин. Зосереджуйтеся на тому, чи приваблює ця людина саме вас, і менше думайте про те, як її зовнішність оцінює су­спільство. Не вважайте хіть важливішою за більш суттєві довгострокові фактори.

3) Характер, схожий на ваш

Мої клієнти часто стверджують, що воліють знайти партнера з характером, схожим на їхній. Я чую: «Я така екстравертка, а він такий інтроверт. У нас нічого не складеться» або «Я справжній невротик, а він, здається, нічим не переймається. Ми просто не підходимо одне одному».

Я помітила, що така точка зору особливо поширена серед клієнтів старшого віку. Початок взаємин у молодості скидається на стартап: двоє людей об’єднуються для спільного творення чогось. Замолоду ми більш гнучкі та ще з’ясовуємо, чого насправді хочемо. Подорослішавши, думаємо про тривалі стосунки та зрештою про шлюб, який більше нагадує злиття — поєднання двох цілісних істот. Відтак що старшими стаємо, то більш стабільно поводимось і більше потребуємо когось, хто легко впишеться в наше життя. Нам здається: що більше ми схожі, то простішим буде злиття.

Але це припущення хибне. У ході досліджень доведено, що схожі характери не гарантують успішних тривалих взаємин. Під час моєї розмови з професором Північно-Західного університету й експертом зі шлюбів Елі Фінкелем той сказав: «Немає жодного зв’язку між тим, наскільки ви задоволені чи щасливі у стосунках, і тим, наскільки схожі ваші характери». Тобто ми обмежуємо собі вибір партнерів, помилково вилучаючи з нього людей, недостатньо схожих на нас.

Ось запитання: ви справді маєте бажання зустрічатися із самим собою? Я — точно ні!

Один мій клієнт — душа компанії. Промоутер гучних подій, масштабна особистість. Він перебував у стосунках зі спокійною турботливою людиною, якій подобалося лягати спати о десятій вечора. Відтак чоловік замислювався: «Чи не було б моє життя кращим, якби я зустрічався з кимось схожим на мене?»

Я запропонувала йому сісти та пояснила, що двох таких, як він, забагато навіть у одній кімнаті, не говорячи вже про одні взаємини! Схожі партнери просто змагалися б за те, щоб опинитися в центрі уваги.

— Ви бачили шоу «Дивовижні перегони»? — запитала я його. У цьому шоу закохана пара або двоє друзів чи родичів їдуть у якісь екзотичні місця та виконують там певні завдання. — Занадто схожі пари постійно сваряться, — пояснювала я. — Вони застрягають в одних і тих самих речах. В найуспішніших дуетах партнери доповнюють одне одного. Вони не мають однакових рис характеру. Коли їм щось не вдається, один із партнерів знаходить новий шлях і заспокоює іншого. Саме це допомагає їм перемогти. Так само має бути із супутником життя.

Цей мій клієнт рік працював над тим, щоб цінувати відмінності своєї партнерки, а не бажати її більшої схожості на нього. Нещодавно вони вирішили народити дитину.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Знайдіть когось, хто вас доповнює, а не власного близнюка за характером.

Генетика!

Багато хто переконує у бажанні знайти собі когось зі схожим характером. Одначе науковці з Університету штату Мічиґан Вільям Чопік і Річард Лукас, які дослідили понад дві з половиною тисячі подружніх пар, які пробули у шлюбі в середньому двадцять років, з’ясували, що пари зі схожими характерами не більше задоволені своїми стосунками.

Насправді ж ідеться про гени: імовірно, упродовж еволюції люди дедалі частіше надавали перевагу тим, хто є генетично відмінним від них. Існує теорія, згідно з якою нас приваблює запах тих, хто генетично відрізняється від нас, бо, маючи спільних нащадків, ми передаємо їм два дуже різні набори генів, що допомагає їм бути міцнішими та з більшою ймовірністю вижити.

Швейцарський біолог Клаус Ведекінд вивчав це під час постановки свого знаменитого досліду з футболками. Він зібрав зразки ДНК студентів і студенток. Для того щоб отримати їхній запах, учений попрохав експериментованих дві ночі поспіль одягати одну й ту саму бавовняну футболку, уникаючи занять, що посилюють запах, як-от секс. Потім він запропонував студенткам понюхати шість футболок — три від генетично схожих чоловіків і три від генетично відмінних — і оцінити, наскільки запах кожної з них інтенсивний, приємний і сексуальний. Клаус Ведекінд з’ясував, що жінки надають перевагу запаху чоловіків, чиї гени менш схожі на їхні (дивно, проте із жінками, що приймали оральні контрацептиви, все виявилося навпаки — це уможливлює ніякову ситуацію, коли після одруження жінка припиняє пити протизаплідні засоби та раптом починає симпатизувати іншим чоловікам).

4) Спільні захоплення

Одного разу під час поїздки з давньою подругою ми розговорилися про те, як вони з її чоловіком полюб­ляють теніс. Ця розмова тривала аж до заправки. Подруга вийшла з машини і, наповнюючи бак, щось шукала в телефоні, коли ж сіла назад, то тицьнула телефон мені в обличчя та сказала:

— Поглянь. Хіба мої свекри не гарненькі? — На екрані було розмите, неякісне фото пари за шістдесят років.

Заводячи машину, вона додала:

— Насправді дивовижно, що батьки мого чоловіка так довго одружені. У них немає нічого спільного.

— Люди часто вважають спільні захоплення важливішими, ніж це того варте, — відповіла я. — Може, ти недооцінюєш те, що в них є спільного. — На той час подруга вже чула мою розповідь про Ґоттманів (разом із маловідомими фактами про «Дивного Ела» я зазвичай згадую Ґоттманів уже перед першою технічною зупинкою у поїздці).

Джон Ґоттман, про якого я вже згадувала раніше, одружений із Джулі Ґоттман, відомою клінічною психологинею. Вибір Джона — провести багато років свого життя в лабораторії, розшифровуючи мікроекспресії пар. Не дивно, що він сприймає себе як «завзятого домувальника». Чоловік жартує, що належить до тих людей, які здатні вигадати тисячу способів загинути на пікніку. Джулі поділяє його пристрасть допомагати парам, але розваги уявляє собі як час, проведений на лоні дикої природи. В коледжі вона була лижницею та брала участь у змаганнях. Свій п’ятдесятирічний ювілей мріяла зустріти у Базовому таборі Джомолунгми. Уявляєте, як Джон, хлопець, що боїться пікніків, разом із Джулі продирається з льодорубом до Евересту?

Звісно, Джон і Джулі знали про ці свої відмінності ще до одруження. Проте завдяки роботі вони також розуміли, що парам не обов’язково мати спільні захоплення, щоб вибудувати успішні тривалі взаємини. І тому прожили в щасливому шлюбі вже понад тридцять років.

Основне ось що! Мати різні інтереси — це чудово за умови, що відданість улюбленим заняттям не заважає вам вкладатись у стосунки. Якщо ви полюбляєте вино, а вашому партнерові до нього байдужісінько, це нормально, і вам не обов’язково одружуватись із сомельє. Важливо, щоб, коли ви п’єте вино чи їдете у подорож до Напи, щоб скуштувати нове вишукане каберне совіньйон, ваш партнер не намагався змусити вас почуватися винним і не повторював чогось на кшталт «Чому ти завжди п’єш?». Гарні взаємини передбачають різних людей із різними захопленнями.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Не намагайтеся знайти когось із такими само захопленнями, як у вас. Насолоджуватися різними заняттями — це просто чудово, якщо ви даєте одне одному простір і свободу для цього.

Інший значущий інший

Іще одна техніка поведінки для людей із різними захопленнями — «інший значущий інший». Це визначення вигадав дослідник стосунків Елі Фінкель. Сучасні пари часто очікують, що всі їхні потреби задовольнятиме романтичний партнер. Вони вважають, що одна людина гратиме багато ролей — власне, майже всі ролі, які до одруження були притаманні їхньому колу знайомств.

Очікування, що партнери задовольнятимуть усі потреби, дуже тисне на взаємини. Інші значущі інші допомагають цей тиск послабити. Уявіть собі таке: якщо спробувати вдягти десяток капелюхів на голову одній людині, то купа капелюхів просто впаде (хто­зна, чи не разом із людиною). Натомість можна віддати бейсболку своїй двоюрідній сестрі, що полюбляє спорт, і телефонувати їй, коли забагнеться побазікати про бейсбол, а ковбойський капелюх напнути на друга, який цікавиться музикою кантрі, та вписати його у плани наступного разу, коли знадобиться партнер для тустепу.

Дослідження соціальних психологів Елейн Чун, Венді Ґарднер і Джейсона Андерсона є підтвердженням цієї думки. Учені з’ясували, що наявність кількох — а не лише одного чи двох — людей, до яких можна звернутися для задоволення емоційних потреб, покращує загальне самопочуття. Наприклад, говорити із сусідом по кімнаті, коли гніваєтеся, і спілкуватись із сестрою, коли сумуєте.

Ось як варто залучати значущих інших у своє життя, коли перебуваєте у взаєминах. Поміркуйте, які з ролей, що їх ви просите зіграти свого партнера, йому нецікаві: наприклад, коли вимагаєте, щоб він ходив із вами на вечірки, якщо йому значно більше подобаються маленькі компанії; або очікуєте, щоби партнер запрошував вас до музеїв і картинних галерей, коли йому це просто нецікаво. Пам’ятайте: те, що партнер не поділяє всіх ваших інтересів, не робить його поганим! А для тих ролей, що не подобаються йому, знайдіть друзів чи родичів, що здатні їх виконувати. Зрештою, це зробить щасливішим вас, адже ваші потреби буде задоволено. І це зробить щас­ливішим вашого партнера, оскільки він зосередиться на тих ролях, які йому до снаги та смаку.

Що має більше значення, ніж нам здається

Під час роботи з клієнтами мені нечасто доводиться чути, щоб вони говорили про своє бажання знайти когось насамперед емоційно стабільного. Чи здатного ухвалювати складні рішення. Іноді мої співрозмовники кажуть щось про доброту, але зазвичай після оголошення вимог до мінімального та максимального зросту. А якраз вищеназвані особливості є прикладами чеснот, які, на думку вчених, що досліджують стосунки, значно більше сприяють побудові успішних тривалих взаємин, аніж риси зовнішності чи спільні інтереси.

Річ не в тому, начебто люди не знають, що все це важливо, — радше зазвичай недооцінюють такі переваги, коли вирішують, із ким зустрічатися. (Однією з причин є те, що ці чесноти важко виміряти, їх можна виявити лише по тому, як проведеш із кимось час. Це також пояснює, чому додатки для знайомств зосереджуються на особливостях, які простіше оцінити та мають менше значення, ніж здається (це ми детальніше розглянемо в наступному розділі).) Якщо хочете знайти супутника життя, шукайте когось із такими чеснотами:

1) Емоційна стабільність і доброта

У своїй книжці «Наука про те, як жити довго та щас­ливо» психолог Тай Ташіро заглибився в напрацьовані дослідження того, що є вагомим під час вибору партнера. Автор з’ясував, що емоційна стабільність і доброта — це дві найвагоміші та водночас недооцінені чесноти. Учений визначає емоційну стабільність як здатність до саморегуляції та вміння не піддаватися гніву чи імпульсивності. Сукупна емоційна стабільність пари слугує підставою сподіватися на стабільні взаємини, що принесуть задоволення.

У своїй промові на TED 2017 року Ташіро зазначив: «Добрі партнери — це круто. Вони щедрі, співчутливі та готові вас підтримувати». Доброта й емоційна стабільність також дають змогу ставитися до партнера турботливо та співчутливо; у роботах Джона та Джулі Ґоттманів доведено, що саме це становить секрет тривалих успішних взаємин.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Ви можете зрозуміти, чи добра людина, зважаючи на те, як вона ставиться до тих, від кого їй нічого не потрібно. Чи люб’язна ця людина з офіціантами? Чи поступається місцем у метро? Чи терпляча до нових членів команди, які намагаються осягнути засади роботи? Чи виявляє співчуття до своїх друзів і батьків?

Сформувати уявлення про чиюсь емоційну стабільність можна шляхом аналізу його реакції на стресові ситуації. Казиться чи опановує себе? Емоційно стабільних партнерів видно за відповідями: ті певний час зволікають, щоби вдумливо відповісти, замість того щоб імпульсивно реагувати. Пояснюючи цю ідею своїм клієнтам, я цитую Віктора Франкла, відомого психіатра, що пережив Голокост. Він писав: «Між стимулом і реакцією завжди є проміжок. У цьому проміжку лежить наша свобода та наша влада обирати власну реакцію. Саме в нашій реакції — наш розвиток і наша свобода». Емоційно стабільні люди використовують цей проміжок.

2) Відданість

Знаєте цих так званих друзів, які залишаються поряд із вами, коли життя ваше складається чудово, але забувають ваш номер, щойно вам знадобиться допомога? З такими приятелями може бути добре за певних обставин, але як партнери вони точно не потрібні. Шукайте того, хто перебуватиме поруч і коли все добре, і коли все погано. Відданість справді важлива.

Я часто згадую цитату, яку моя сестра проказала у промові на власному весіллі. (Я також часто думаю про те, як вона відмовлялася від моїх численних пропозицій долучитися до церемонії: хто не хотів би, щоб сучасна сваха стояла з ним під хупою?) Це був фрагмент зі статті Робін Шонталер, лікарки, що працює з онкологічними хворими, із назвою «Чи потримає він вашу сумочку?».

Шонталер пояснює, що бачила, як тисячі пар переживають кризові моменти, і це показало їй, що насправді має значення у взаєминах: «Спостерігати за такими парами — це привілей, але мінус полягає в тому, що я бурмочу собі під ніс, коли мої незаміжні подруги показують мені свої сторінки для знайомств в Інтернеті. Вони пишуть: “Щоб полюбляв тривалі прогулянки пляжем на заході сонця, котів” або “Щоб любив французьку кухню, каякінг, подорожі”. Мій давній фаворит: “Шукаю приятеля для риболовлі, повинен знатися на приманці”. Від таких оголошень мені хочеться видертися на свою лікарську тумбочку та проголосити: “Знайти друга з якісними вудками може бути чудово, якщо це ненадовго. А ось кого вам насправді варто шукати, то це того, хто потримає вашу сумочку в онкологічній клініці”».

Моя сестра знайшла чоловіка, який триматиме її сумочку завжди, коли їй це буде треба, тобто вийшла заміж за того, хто на багато що готовий заради неї, хто піклується про неї, коли їй погано. Шукайте відданості. Шукайте того, хто буде поряд, байдуже, отримуєте ви винагороду чи потрапляєте до онкологічного відділення.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Простий спосіб оцінити чиюсь відданість — поглянути, чи є у нього друзі з різних періодів життя. Скільки старих дружб проніс він крізь усі ці роки? Чи забув про найкращого друга з коледжу, коли той упав у депресію, чи досі ходить із ним раз на місяць у кіно? Чи схоже, що люди з його минулого чекають від нього на спілкування та підтримку? Звісно, із цього правила бувають винятки, адже окремі люди багато переїжджають або довго прожили там, де ні з ким не могли зблизитися. Але загалом стара дружба є виявом відданості.

3) Установка на зростання

Стенфордська психологиня Керол Двек упродовж кількох десятиліть вивчала способи мислення, які назвала установками «на відсутність змін» і «на зростання». Люди з установкою на зростання вірять, що можуть покращити власний інтелект і навички. Їм подобається навчатися. Виклики їх мотивують, а невдачі нагадують сигнал, який потрібний для розширення своїх здібностей. Вони стійкі, комфортно почуваються, ризикуючи. Особи ж із установкою на відсутність змін вірять у протилежне: з талантами й інтелектом народжуються, а ризик є лише можливістю осоромитися.

Створювати пару варто з тим, хто має установку на зростання, адже коли виникнуть проблеми — а це неодмінно станеться, — краще бути поруч із партнером, що з честю впорається з ними, а не заламуватиме руки у відчаї. Людина з установкою на зростання, найімовірніше, закасавши рукави, візьметься виправляти ситуацію, а не відмовиться від стосунків, думаючи, що все пропало.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Виявити людей, налаштованих на зростання, можна з огляду на їхню поведінку в різних ситуаціях.

4) Особистість, що розкриває найкраще у вас

Зрештою, стосунки — це не те, ким кожен із вас є окремо, а те, що відбувається, коли ви двоє об’єднуєтеся. Що ця людина розкриває у вас? Чи допомагає вам її доброта розслабитися від усвідомлення, що про вас попіклуються? Чи її тривога змушує й вас тривожитися? Вам треба розуміти, які риси характеру ця людина виявляє у вас, адже саме такими ви завжди будете поряд із нею.

Моя клієнтка зустріла хлопця, що формально здавався бездоганним. У нього було все, що, на її переконання, вона шукала, особливо розум та успішна кар’єра. На жаль, кожної їхньої зустрічі хлопець принижував її. Він міг запитати, чому вона обрала саме цей рецепт, для якого їй, вочевидь, не вистачає кулінарних здібностей. Або глузував із узятих у рамку постерів Пікассо, що висіли у неї на стіні. Після побачення з ним моя клієнтка сумнівалась у власних рішеннях — і в самій собі. Спершу вона думала, що критика партнера робить її сильнішою, намагалася переконати мене, що той просто збирється «покращити її». Але в ході нашої спільної роботи вона осягнула, що насправді це він був надто невпевнений і саме його невпевненість спричиняла її власну. Байдуже, яким цей хлопець здавався за характеристиками. Під час особистих зустрічей він пробуджував у ній невдоволення самою собою. Зрештою моя клієнтка відмовилася змарнувати все життя на невпевненість і розійшлася з тим хлопцем.

Один із моїх друзів каже, що поруч зі своєю дівчиною почувається компетентним. Вона просить у нього порад — і приймає їх. Дівчина покладається на нього, тож мій друг вважає себе важливим і багато на що здатним. Йому до вподоби риси характеру, що їх вона розкриває в ньому.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Зауважте, як ви почуваєтеся поруч із цією людиною чи відразу після зустрічі з нею. Ви напружені? Спустошені? Вам нудно? Здається, ніби хтось кинув виклик? Почуваєтеся щасливим? Бажаним? Розумним? Дурним? Обирайте того, хто виявляє найкраще у вас.

Також може бути корисно отримати сторонній відгук після зустрічі з компанією друзів. Замість того щоб запитувати «Як він вам?», поцікавтеся: «Як вам я поряд із ним?»

5) Уміння гарно сваритися

Сваритися — це не надто приємно, але не обов’язково суперечка має бути катастрофою. Якщо вам не вистачає зразків для наслідування, у яких ви бачили б, як сваритися і як потім миритися, — не хвилюйтеся. Ви можете навчитись правильно сваритися.

Суперечки (які завгодно, від невеликої розбіжності у поглядах до емоційної сварки та крику) — це нагода впоратися з негараздами, коли вони виникають, замість того щоб давати змогу образам накопичуватися. Один мій друг пишався тим, що не свариться зі своєю дівчиною. Тоді як вона облаштовувала їхній дім, йому здавалося, що для нього там немає місця: його інтереси, його речі залишалися непредставленими. Він хотів поговорити про це, але не заводив такої розмови, бо вважав, що уникнення конфлікту — це ознака здорових стосунків. З плином часу друг ображався на свою дівчину дедалі більше. Відсутність фізичного представлення у їхньому спільному просторі переростала у метафору всіх їхніх стосунків: він не бачив у них себе. Друг перестав укладатися в їхні взаємини та почав пропадати на роботі, де мав окремий кабінет. Коли ж він нарешті порушив це питання, було вже пізно: між закоханими розверзлася прірва та розрослися забагато образ, і вони вирішили розірвати свої п’ятирічні стосунки.

Перший крок до гарних сварок — розуміння того, що є два типи проблем у взаєминах: ті, які можна вирішити, та вічні, тобто нездоланні, постійні особливості вашого партнерства. Джон Ґоттман з’ясував, що незмінними можна визнати 69 відсотків усіх конфліктів у стосунках.

Серед типових прикладів вічних проблем — ситуації, коли одному з партнерів подобається гуляти, тоді як іншому краще сидіти вдома, або коли один із них охайний, а інший живе у безладі. Сюди можуть належати різні погляди на роботу, родину, амбіції, гроші та сексуальне життя.

Уявіть, що ви завжди скрізь запізнюєтеся на п’ять (гаразд, на десять) хвилин, а ваш значущий інший зростав у родині з гаслом «Рано — це вчасно, вчасно — це пізно, а якщо запізнюєшся — можна взагалі не приходити». Ви неминуче сперечатиметеся через пунктуальність. Ви знайдете шляхи, щоб упоратися із цією розбіжністю, наприклад їхатимете до аеропорту нарізно, але навряд чи цим розв’яжете проб­лему. Мета полягає не в тому, щоб змусити іншого змінитись, і навіть не в тому, щоб дійти згоди, а в тому, щоб знайти продуктивний спосіб жити з такою розбіжністю.

Покійний психотерапевт, що працював із парами, Ден Вайл у своїй книжці «Після медового місяця» пояснював: «Обираючи партнера для тривалих стосунків, ви неминуче обираєте певну низку проблем, які неможливо розв’язати». Мета не в тому, щоб знайти когось, із ким ви не сваритиметеся, а в тому, щоб обрати того, з ким ви гарно сваритиметеся, не переймаючись, що через цю суперечку ваші стосунки закінчаться. Другий складник хорошої сварки — здатність отямитися після суперечки. Джон Ґоттман пише про «способи відновлення» — слова чи дії, що попереджають загострення конфлікту. Успішні пари здатні зробити сутичку менш напруженою, пожартувавши, згодившись із якоюсь думкою чи сказавши партнерові, за що його цінують.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Пам’ятайте, що, кого б ви не обрали, у вас із ним неминуче виникатимуть розбіжності. Зважайте на те, як ви сперечаєтеся. Чи можете пояснити свою думку? Чи відчуваєте, що вас чують? Чи працює ваш партнер над тим, щоб конфлікт не загострювався? Ваша мета в тому, щоб сваритися гарно, а не взагалі уникати суперечок.

6) Здатність ухвалювати разом із вами складні рішення

У якісь моменти перед вами та вашим партнером стоятиме складний вибір. Що ви робитимете, якщо хтось із вас отримає приголомшливе запрошення на роботу в іншому місті? Або якщо вам доведеться виховувати дитину-інваліда? Як ви вчините з літніми батьками, які потребують цілодобового догляду? Варто починати взаємини з кимось, хто здатний ухвалювати разом із вами складні рішення.

Один із моїх клієнтів зустрічався з дівчиною, яку звільнили у перший місяць їхніх стосунків, і вона мусила водночас переживати втрату роботи своєї мрії та шукати нове місце. Якби їй не вдалося швидко знайти щось хороше, довелося б вирішувати, що буде для неї краще — залишитися в Сан-Франциско чи повернутися на схід. Мій клієнт зізнався, що, попри труднощі, допомагаючи своїй дівчині з непростим вибором, він з’ясував, як добре вони здатні співпрацювати у складній ситуації. І нехай це точно не було весело, але довело їхню сумісність і зміцнило стосунки.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Найкращий спосіб з’ясувати, чи зможете ви ухва­лювати рішення разом із кимось, — це, власне, насправді ухвалювати рішення разом. Справжні рішення (не про те, замовити вам китайську чи японську їжу). Надзвичайно важливо перевірити взаємини у стресовій ситуації. Я не рекомендую штучно створювати кризові обставини (як-от писати: «ДОПОМОЖИ! Мою бабусю викрали!»), але раджу зважати на це під час спільних і важких для вас обох переживань. Наприклад, що відбувається, коли ви намагаєтеся приготувати щось за складним рецептом чи вирушаєте у подорож за кордон? Або коли їдете кудись разом і ваша машина ламається посеред дороги? Як ви чините, коли вас запрошують на різні весілля в один і той самий день? Як поводитеся, коли вам важко обрати з двох однаково хороших (чи однаково поганих) варіантів?

Ден Аріелі пропонує те, що називає «перевіркою каное». Попливіть разом каное. Так, справжнім каное. Чи вдасться вам знайти спільний ритм? Чи комфортно вам, коли один керує, а інший підкоряється, чи ви обидва хочете постійно бути за головного? І найсуттєвіше — чи звинувачуєте ви партнера, коли щось іде не так? Просто уявіть, як ваша пара буквально плаває у бурхливих водах однією командою.

Залиште партнера для випускного на випускному

Як бачимо, особливості, які мають для тривалих успішних взаємин значення менше, ніж нам здається, зазвичай лежать на поверхні, їх легко розгледіти під час першої зустрічі. Те ж, що є важливішим, зазвичай стає очевидним лише тоді, коли ви вже у стосунках чи принаймні сходили на кілька побачень. Тож вам доведеться цілеспрямовано змінити бачення, щоб зосередитися на тому, що насправді суттєво.

Це складно зробити. Я знаю, бо робила це сама.

Колись давно, в суботу, десь за чотири місяці після «Палаючої людини», я написала Браянові, щоб дізнатися про його плани на сьогоднішній вечір.

— Я збираюся на «Буті», — відповів він. Браян говорив про місцеву танцювальну вечірку, де діджеї вдягаються роботами чи піратами, а на сцені спокусливо витанцьовують трансвестити. Я хотіла піти з ним, але він мене не запрошував.

Тоді я запропонувала вечерю за мій рахунок перед вечіркою. Мені здавалося, що, коли вдасться нагадати Браяну, як весело нам було танцювати в пустелі, він покличе мене із собою.

Після вечері я вмовила, щоб мене взяли випити перед вечіркою в товаристві його друзів. І, хильнувши кілька келихів, наполягла на тому, щоби провести їх до «Буті».

Ми стояли надворі, коли його друзі вже зникли в клубі. Мені було страшенно холодно в короткій шкіряній спідниці із заправленою в неї шовковою майкою (я обрала цей одяг, сподіваючись заслужити запрошення і не думаючи про горезвісні холодні ночі Сан-Франциско влітку). Я похитувалася вперед-назад на нестійких підборах.

Браян поклав руки на мої оголені плечі та зазирнув мені в очі.

— Будь ласка, не йди зі мною. Я волію розважатися з друзями та знайомитися з дівчатами. Тобі треба додому.

Я плакала та благала його, але за пів години він приєднався до своїх друзів у клубі.

Що я зробила не так? У жодних порадах про побудову взаємин, що мені траплялися, не йшлося про такі моменти з життя, коли ти самотою стоїш на вулиці перед якимось зашкварним клубом, із розмазаною по обличчю сумішшю туші зі шмарклями та страждаєш через когось, хто надсилає суперечливі повідомлення та змушує тебе почуватися дурепою.

Це не вперше я бігала за кимось на кшталт Браяна, тож розуміла, що обираю не тих людей. Утім, як це виправити, не знала. За тиждень, у відчайдушній спробі переконати себе, що все ж рухаюся вперед, я звернулася по допомогу до Наді, сучасної тренерки з поведінки на побаченнях. (Я тоді ще не працювала зі справами, що стосувалися кохання.)

Ми з Надею сиділи, схрестивши ноги, на килимі в її кабінеті/вітальні/дзен-саду/місці сили. Вона допомогла мені зрозуміти, що Браян мені подобається, бо він веселий і з ним можна відриватися, але насправді не є тим, кого я шукаю для шлюбу, і мені не подобається тривога, яку він розкриває в мені. Із сильним російським акцентом Надя сказала:

— Ваше домашнє завдання — зосередитися на з’ясуванні того, якою ви бажаєте почуватися у своїх стосунках.

Під час нашої наступної зустрічі я відповіла:

— Хочу поряд із ним почуватися розумною та дотепною, відчувати, що він мене цінує, та щоб мені було спокійно в наших стосунках.

Надя схвально кивнула.

Із того сеансу я довго брела додому пішки — з домашнім завданням у руках і сповнена відчаю. Я дуже цінувала допомогу Наді, але водночас була не менш одержима Браяном. Навіть тієї миті мене цікавило, де він зараз і про що (чи про кого) думає.

Я зазирнула в телефон і вже наважилася написати йому. Саме в цей момент у календарі вигулькнуло запрошення. Воно надійшло від хлопця з роботи на ім’я Скотт.

Ми познайомилися вісім років тому, обідаючи в коледжі зі спільними друзями. Минулого літа знову зустрілися на зупинці ґуґл-шатла. Трохи згодом я запросила його на обід — цього разу на роботі, під час зустрічі випускників Гарварду. Там, за столом, я розповіла, що маю намір вивчити мову програмування R. Він повідомив, що щойно покинув докторантуру з математики, та запропонував навчати мене.

Ми почали зустрічатися на роботі щотижня. Він був природженим учителем — добрим, терплячим, дотепним.

— Що ти можеш сказати про розподіл часу виверження гейзера Старий Служака на основі візуалізації, створеної тобою в R? — запитав він мене на одному із занять.

— Він бімодальний?

— Так! — радісно вигукнув мій педагог і дав мені п’ять.

На жаль, Скотт загасив флірт, що починав розгоратися між нами, зізнавшись, що не полюбляє екзотичні подорожі та натовп на «Палаючій людині». Я його викреслила.

Але це було раніше. Тоді ж, ідучи додому після зустрічі з Надею, я зрозуміла, що в характері Скотта є багато рис, про які сказала Наді, що саме їх шукаю. І що поряд із ним я почуваюся розумною та дотепною, відчуваю, що він мене цінує, і мені спокійно в наших стосунках.

Відтак, іще раз поглянувши на Скотта крізь призму того, що має значення, я усвідомила, що початкові поверхневі вподобання відвертають увагу від основного. Мені подобалось, як я почуваюся біля нього, хоча його й жахала думка про те, щоб не спати всю ніч на вечірці у пустелі. За роки, що минули відтоді, я з’ясувала, що поради Наді були не просто розумні — їх підкріплювали численні дослідження.

Тієї доленосної суботи, гуляючи Парком Долорес і милуючись горизонтом Сан-Франциско, я прийняла запрошення Скотта на обід.

Ті обіди стали щотижневими, а потім і щоденними. Ми почали співчувати одне одному після жахливих побачень із незнайомцями з Інтернету. Скотт із другом знімали біля мого будинку пародійне ютуб-шоу, що мало назву «Silly Valley», і ми зустрічалися на кілька хвилин перед записом або після нього.

Одного разу, прощаючись після чергового обіду, він узяв білу квітку, що впала з дерева, і встромив її у моє волосся.

— Ми ніби в якомусь хайку, — сказав Скотт.

Я промовила, що вільна у п’ятницю, а тоді він запросив мене на прогулянку (тож технічно запрошення було моє).

Скотт анітрохи не нагадував Браяна. Він чітко показував, що цікавиться мною. Мені було весело його бачити та проводити з ним час. У голові не звучав голос, який запитував: «А я йому подобаюся?» Бо я знала, що подобаюся. Він надсилав мені повідомлення на кшталт: «Я радий був тебе бачити сьогодні», «Мені подобається, як ти мислиш» і «Я хочу чогось більшого з тобою».

За два тижні після нашого першого офіційного побачення я, роздратована якимись його словами, надіслала йому гнівне повідомлення. З минулих стосунків я знала, що зараз спалахне сварка. Я сидітиму на дивані, сердито клацаючи телефоном, моє серце шалено калататиме, й очі не кліпатимуть, бо обстрілюватиму його залпами коротких злих повідомлень, виливаючи своє обурення. Я знала також, що станеться далі: це повториться ще кілька разів, доки я не засмучуся так, що повернуся до давніх і перевірених способів протесту — найімовірніше, ігноруватиму його дзвінки та повідомлення (пригадуєте щось таке про тривожний тип прив’язаності?).

Але ми не пішли тим шляхом, бо натомість Скотт відповів: «Обговорімо це особисто». Це було моє перше знайомство з кимось таким безпечним. Це був зовсім новий досвід. Ми обговорювали питання замість того, щоб починати запеклу лайку (непогано, що його мама — психотерапевт).

Минуло вже шість років відтоді, як я запросила Скотта на той обід у «Ґуґлі».

Дотепер ми двічі побували на «Палаючій людині» (він зрештою таки згодився на це), у п’ятиденній подорожі з дайвінгом у Таїланді, жили в одній квартирі та разом звели в могилу один базилік і три сукуленти.

Ми щасливі. Ми говоримо, що R — це мова нашого кохання.

Ключові висновки

1. Наука про стосунки може розповісти нам, що насправді важливо для тривалих взаємин. Шукайте супутників життя — надійних людей, що заслуговують на довіру та залишаться з вами на довгий час. Уникайте партнерів для випускного — тих, із ким можна весело провести якийсь час, але хто зрештою вас зрадить.

2. Поверхневі особливості, як-от зовнішність і гроші, мають менше значення для успішних тривалих взаємин, ніж здається більшості людей, бо фізичний потяг згасає і ми пристосовуємося до обставин. Те саме стосується спільних інтересів і схожих характерів.

3. Гарний партнер для тривалих стосунків — відданий, добрий та емоційно стабільний. Це людина, поряд із якою можна зростати, ухва­лювати складні рішення та конструктивно сваритися.

4. Зрештою, взаємини — це те, що відбувається, коли ви вдвох поєднуєтеся. Зосередьтеся на рисах характеру, які розкриває у вас ця людина, бо саме таким ви будете поряд із нею.