Як не померти на самоті

Розділ 6. Визначте свій тип прив’язаності

Я познайомилася з Вівіан на тренуваннях із барре-­фітнесу. Вона завжди приходила першою і, запально стискаючи сідниці, присідала вже до початку занять. Мені також здавалося кращим заздалегідь з’являтися на тренування, переважно щоб не мати мороки з пошуком гарного місця. Тиждень за тижнем ми так зустрічалися, удвох намагаючись не надто дратуватися, коли наш тренер запізнювався.

Одного ранку ми розговорились, і я з’ясувала, як багато між нами схожого. Виявилося, що маємо кількох спільних близьких друзів зі Східного узбережжя. Ми переїхали до Сан-Франциско одного й того самого року. А ще нам подобалося одне й те саме кафе по-сусідству, у яке ми взялися разом забігати після занять.

Саме в тому кафе Вівіан зізналася:

— Нікому з тих хлопців, що мені подобаються, не подобаюсь я, а ті, що їм я подобаюся, мені здаються нудними. — Коли ми чекали в черзі до замовлення, вона озирнулася та прошепотіла: — Що мені робити? Доведеться на комусь зупинитися?

Вівіан воліла не вважати себе тією, хто задовольняється наявним у неї. Вона займалася корпоративним піаром у великій компанії, працювала з тим, що називають «кризовими комунікаціями». Кризи вирували того року, як і кілька попередніх, тож Вівіан мусила завжди залишатися напоготові, налаштована на будь-яку судову тяганину чи замовлений матеріал у пресі. Вона тренувалася п’ять разів на тиждень, була радикальною веганкою та нещодавно отримала права на керування яхтою. Ця жінка контролювала все. Все, крім особистого життя.

Вівіан знала, що я тренерка з поведінки на побаченнях і консультантка із сумісності партнерів. Вона вже розповідала дещо про свої взаємини, але оце вперше насправді переді мною відкрилася.

— Так, ну ж бо відступімо на крок назад. Яка історія твого особистого життя? — запитала я її.

— Якщо коротко, то невтішна, — відповіла жінка. — Два роки у мене було щось із одним хлопцем. Я навіть не знаю, чи варто мені це взагалі називати «чимось». Він точно не назвав би. Той хлопець жив зі мною в одному будинку в Нью-Йорку, і ми спали разом, коли йому хотілося. Потім був інший, із роботи, коли я сюди щойно перебралася, але він надсилав багато суперечливих повідомлень, і те все якось розпалося. Останнім часом зависаю в додатках для знайомств і побувала начебто на мільйоні побачень, але щойно хтось зізнається, що я йому подобаюсь, як утрачаю до нього інтерес. Скажи мені правду. Я проклята? Я помру самотньою?

Я засміялася:

— Ні, ти крута. Ти гарна та цікава і вмієш кермувати довбаними яхтами. Здається мені, що ти просто шукаєш щось не те. — Я намагалася не надто захоплюватися, але відчувала, що повільно вмикаю тренерський режим. Я хотіла допомогти.

— Шукаю не те? Я не говорила нiчого на зразок: мені потрібні високі чи багаті хлопці.

— Я не про це, — перебила я її. — Ти чула коли-­небудь про теорію прив’язаності?

Прив’язаність 101

Теорія прив’язаності є однією з найпотужніших ідей науки про стосунки, якими я ділюся зі своїми клієнтами. Це популярна схема, за допомогою якої легко пояснити, чому ми прив’язуємося до певних типів людей, чому минулі взаємини не склалися та чому нам не вдається позбутись шкідливих звичок.

Ви можете прочитати цілі книжки на цю тему, як-от «Прив’язаність» Аміра Левайна та Рейчел Геллер і «Тримай мене міцно» Сью Джонсон, але теорія прив’язаності так змінила життя моїх друзів, моїх клієнтів і моє, що я вирішила тут також згадати про неї. Я працювала з людьми, яким роками не щастило в особистому житті, а потім вони дізнавалися про цю схему та на її основі повністю змінювали свій підхід до нього. Це непросто, але можливо для того, щоб отримати результати, які вражають. Я знаю чимало людей, які завдячують вдалим шлюбом тому, про що довідалися з теорії прив’язаності. (Очевидно, що я дуже прив’язана до цієї теорії.)

Замовивши напої, ми з Вівіан посідали серед подушок у віддаленому закутку кафе. Я взялася пояснювати, що таке теорія прив’язаності та в чому полягає її важливість.

Теорію прив’язаності запропонував у своїй студії віковий психолог Джон Боулбі. Він вважав, що діти мають вроджену прив’язаність до своїх матерів. Пізніше психологиня Мері Ейнсворт вивчала відмінності у прив’язаності різних дітей шляхом постановки відомого тепер експерименту з назвою «Незнайома ситуація». Для цього вона запрошувала матерів із немовлятами (віком від дванадцяти до вісімнадцяти місяців) до власної лабораторії та спостерігала за ними під час реалізації низки сценаріїв.

Відтак спершу мати з дитиною заходила до кімнати, наповненої іграшками. Дитина почувалася у безпеці, граючись і обстежуючи все навколо, адже мати правила їй за надійну базу — людину, що за потреби надала б допомогу. Потім лаборант прохав матір залишити кімнату та дивився, як дитина реагує на її відсутність та повернення за кілька хвилин. Мета експерименту передбачала дослідження здатності дитини вірити, що її потреби буде задоволено навіть за тимчасової відсутності надійної бази.

Окремі немовлята демонстрували ознаки тривоги, щойно їхня мати виходила. З приходом матері такі діти тимчасово заспокоювалися та припиняли плакати, але потім гнівно відштовхували її та знову заливалися сльозами. Ейнсворт назвала цих немовлят «тривожно прив’язаними».

Інша група немовлят плакала, коли мати зникала, але заспокоювалася, щойно та з’являлася. Такі немовлята швидко починали знову гратися. Це були «безпечно прив’язані».

Третя група не реагувала на те, що мати виходила з кімнати, і не зважала на неї після її повернення. Ці діти вдавали, що ситуація їх не турбує, але за підвищеним пульсом і рівнем стресу вчені розуміли, що вони засмучувалися так само, як і ті, що плакали. Це були немовлята з «уникаючою прив’язаністю».

Ейнсворт із командою зробили висновок, що всі ми маємо однакову потребу в прив’язаності й увазі, але розвиваємо різні стратегії подолання, що дають змогу порозумітися саме з нашими вихователями.

Через роки дослідники з’ясували, що ця ж сама теорія стосується й типу прив’язаності в дорослому житті: до кого ми прив’язуємося, як складаються з ним взаємини та чому багато останніх виявляються успішними або ні. Але не кваптеся звинувачувати свою маму в особистих проблемах. Стосунки з батьками — лише один із низки факторів, що визначають тип прив’язаності в дорослому житті.

— А який у мене тип? — запитала Вівіан.

— Ну, — мовила я, — як у тривожно прив’язаних немовлят, які плакали, коли їхні матері виходили з кімнати, і продовжували плакати, коли ті поверталися. Малюками вони хвилювалися, що їхні потреби не буде задоволено, й вибухали від гніву та відчаю. Ставши дорослими, бояться бути покинутими та хочуть постійного контакту зі своїми партнерами.

— Це ж про мене.

Я усміхнулася Вівіан, бо вона справді надіслала мені сім повідомлень поспіль, коли тиждень тому я не відвідала тренування.

Свідомість тривожно прив’язаних людей сповнена «стратегій активації», думок, що спрямовані на відновлення близькості. Наприклад, вони здатні невпинно міркувати про свого партнера чи прокручувати в голові його чесноти, недооцінюючи власні. Таке спотворення призводить до паніки. І коли тривожно прив’язані особи не відразу одержують відповідь від партнера, то лякаються, що їх кидають. Вони позбуваються тривоги лише під час активного спілкування з партнером. Це також змушує їх кидатися в стосунки та підтримувати останні навіть за очевидної потреби перервати: тривожно прив’язані бояться залишатися наодинці та хвилюються, що йдеться про єдиний даний їм шанс на кохання.

— Тривожно прив’язані люди, — пояснювала я, — (і не хочу ні в кого зараз тицяти пальцем) також демонструють «протестну поведінку».

Люди з тривожним типом прив’язаності часто діють так, щоб привернути увагу партнера. Вони забагато телефонують чи надсилають надто багато повідомлень, погрожують піти, щоб спровокувати ревнощі, або скидати чи ігнорувати телефонні дзвінки, підкреслюючи власну позицію.

А як же ті немовлята з уникаючою прив’язаністю, які поводилися байдуже, коли їхні мами поверталися до кімнати, хоча були засмучені? Вони відчували, що не можуть покладатися на того, хто піклується про них, бо він задовольняє лише окремі їхні потреби. Такі немовлята виростають у дорослих з уникаючою прив’язаністю, тож постійно намагаються зменшити біль від того, що їх відштовхують, удаючи, що насправді не хочуть спілкуватися. Вони не вірять, що варто покластися на інших для задоволення власних емоційних потреб, тож воліють ні з ким надміру не зближуватися. Люди з уникаючою прив’язаністю силкуються віддалитися, коли взаємини стають надто близькими. Описані спроби розірвати зв’язок називають «стратегіями деактивації». Якщо ви чули від когось «Я не готовий брати на себе зобов’язання», «Мені потрібен особистий простір» або «Моя робота насправді потребує багато зусиль, тож я не можу бачитися з тобою зараз», ви спостерiгали поведінку особи з уникаючою прив’язаністю.

Люди з таким типом прив’язаності також зазвичай акцентують увагу на недоліках партнера та використовують їх як привід, щоб вийти зі стосунків і відновити незалежність. Вони фантазують про те, наскільки щасливішими були б на самоті чи з кимось іншим.

Під час моєї розповіді про тип уникаючої прив’язаності Вівіан кивнула.

— Ти точно описала всіх, із ким я коли-небудь зустрічалася, — мовила вона.

— Не будь надто суворою до себе, — порадила я їй. — Така схема насправді надзвичайно поширена. Це називається «цикл тривоги й уникнення». — Тривожно прив’язані люди очікують, що людина, яку вони кохають, почне відступати і їм, своєю чергою, доведеться за нею гнатися. Саме так сталося з колишнім Вівіан, який мешкав із нею в одному будинку.

— Це було так захопливо, — сказала Вівіан. — Я розмірковувала: «Чи зателефонує він мені знову? Чи побачимося ми в ці вихідні?»

Можливість того, що її відштовхнуть, породжувала тривогу, відчуття, яке Вівіан помилково вважала метеликами в животі. І коли хлопець узявся віддалятися, воно ще посилилося.

Тим часом парубок з уникаючою прив’язаністю, вочевидь, переживав дещо геть інше. Люди з таким типом прив’язаності бояться втратити свою незалежність.

Тож коли Вівіан почала наближатися, це, найбільш імовірно, посилило його нездоровий погляд на взаємини та породило бажання відійти ще далі.

— Якщо так подумати, — промовила я, — цикл тривоги й уникнення має сенс. Люди з уникаючою прив’язаністю так добре вміють відштовхувати інших, що опиняються у взаєминах лише тоді, коли партнер особливо наполегливий.

— Я насправді страшенно наполеглива, — зізналася Вівіан.

Нарешті з’явився офіціант із нашими напоями. Вівіан дивилась у вікно, на пару на лавці біля кафе.

— А що з тією останньою групою немовлят, які переставали плакати, коли їхня мама поверталася? — запитала вона.

— Це безпечно прив’язані діти, які були впевнені, що мама задовольнить їхні потреби. Люди з безпечним типом прив’язаності — ідеальні партнери. Вони надійні, на них можна покластися. Прагнуть уникати драм, а якщо їм це не вдається, то чудово долають такі, коли бачать, що зараз почнуться. Гнучкі, вміють пробачати та нормально спілкуються. Вони поводяться послідовно. Встановлюють здорові кордони. Їм комфортно у близьких стосунках. Люди, що мають безпечний тип прив’язаності, загалом повідомляють, що більш задоволені взаєминами, ніж люди з уникаючою чи тривожною прив’язаністю.

— Я практично ніколи не зустрічалася з кимось таким, — відповіла Вівіан. — Цих людей, із безпечним типом прив’язаності, десь один відсоток?

Насправді 50 відсоткам людей притаманна безпечна прив’язаність, 20 відсоткам — тривожна, 25 відсот­кам — уникаюча, а решту становить так звана тривожно-уникаюча група. Це може здатися гарною новиною. Проблема полягає в тому, що, хоча люди з безпечною прив’язаністю охоплюють 50 відсотків населення, серед одинаків їх значно менше. Це тому, що безпечно прив’язані люди зазвичай швидко когось собі знаходять. Вони легко вибудовують здорові стосунки, тож зазвичай залишаються в них. Ось чому серед осіб, що шукають взаємини, повно представників тривожної й уникаючої прив’язаності.

Тоді, коли я пояснила все це Вівіан, вона зітхнула.

— Я опускаю руки, — мовила дiвчина, допиваючи смузі.

Вона так сказала, але не зробила.

ВПРАВА: визначте свій тип прив’язаності

Якщо вам цікаво, який тип прив’язаності у вас, дайте відповіді на ці запитання:

1. Наскільки вам комфортно у близьких, інтим­них стосунках? Наскільки ви прагнете уникати близькості?

2. Наскільки ви хвилюєтеся про кохання й інтерес до вас вашого партнера? Ви постійно переймаєтеся стосунками?

У вас може бути тривожний тип прив’язаності, якщо ви прагнете близькості, але не впевнені, що у ваших стосунків є майбутнє та що ви цікаві своєму партнерові. У вас може бути уникаючий тип прив’язаності, якщо вам незатишно, коли ви надто зближуєтеся, та цінуєте свободу більше за стосунки. У вас може бути безпечний тип прив’язаності, якщо вам комфортно й у близькості, й наодинці і ви не часто переймаєтеся стосунками.

Можете пройти онлайн-тест, посилання на який знайдете на моєму вебсайті, loganury.com, щоб точніше з’ясувати свій тип прив’язаності.

Шукайте безпечного партнера

Хоча Вівіан і сказала, що відступається, кілька місяців після нашої розмови вона намагалася вибудовувати стосунки по-новому. Вівіан шукала безпечних партнерів. На це знадобився певний час. Вона починала зустрічатися з кимось і скаржилася, що той «нудний». Після докладних розпитувань я з’ясовувала, що це зазвичай означає прихильність цієї людини до неї. Наприклад, Вівіан повідомила хлопцеві, з яким побувала на двох побаченнях, що у наступні вихідні збирається до Сієтла, а він надіслав їй перелік рекомендованих ресторанів. Описуючи мені цю ситуацію, насамкінець Вівіан підсумувала:

— Ось чому я більше ніколи не хочу з ним бачитися.

— Постривай, що? — перепитала я.

— Я йому, вочевидь, дуже подобаюся. Це жалюгідно.

Я як могла намагалася допомогти Вівіан поглянути на ситуацію з іншого боку: хлопець волів прислужитися їй, бо вона йому подобалася. Це був учинок надійної, а не жалюгідної людини. Ми працювали над тим, щоб Вівіан вирвалася з циклу тривоги й уникнення.

Отже, якщо історія Вівіан вам близька та ви вважаєте себе тривожно прив’язаними, це ваше домашнє завдання також. Зауважте, я не хочу сказати, що всі, кого ви маєте за нудних, насправді таємно є надійними. Вони можуть справді виявитися нудними. Але час припинити прагнути постійних перегонів. Я кинула Вівіан виклик: спробуй зустрічатися з безпечними партнерами. З тими, хто пише, коли пообіцяв написати. Хто розповідає, що у нього на думці. Хто не грає в ігри, уникає драм або навіть попереджує їх.

Те саме стосується й вас, мої читачі з уникаючою прив’язаністю. Знайдіть собі безпечного партнера!

Навчаємося саморегуляції

Водночас ви можете працювати над тим, щоб самому наближатися до безпечного типу. Попри те що типи прив’язаності залишаються відносно постійними протягом усього життя, приблизно чверть людей здатна змінити свій тип упродовж чотирьох років. Для цього доводиться докладати зусиль, але змінити власний тип прив’язаності реально.

Вівіан твердо вирішила все змінити, а для неї це означало навчитися саморегуляції — керування руйнівними імпульсами й емоціями. Вона навчалася не панікувати, якщо хтось їй не відповідав негайно. Працювала над тим, щоб у такі моменти заспокоювати тривогу прогулянкою чи телефонною розмовою з подругою (обидва варіанти більш здорові, ніж надсилати чотирнадцять повідомлень хлопцеві, з яким познайомилася в ліфті на роботі напередодні).

Тим же з вас, у кого уникаючий тип прив’язаності, варто зважати на власні почуття, коли розумієте, що віддаляєтеся. Пробуйте просити простору, а не зникати десь у ньому. Або, коли відчуваєте, що зосереджуєтеся на недоліках партнера та прагнете через них піти, застосуйте іншу техніку — натомість шукайте позитивні риси характеру. Пам’ятайте, що ніхто не є бездоганним, тож коли ви підете, наступна людина, з якою зустрічатиметеся, теж не буде ідеальною.

Самостійно змінити свій тип прив’язаності — складне завдання. У підсвідомості криється безліч причин того, чому ми такі, які є, тож, порпаючись у минулому, ризикуємо наштовхнутися на несподівані та складні питання. Що, як наші стосунки з мамою пов’язані з нашим типом прив’язаності, а ми, знайшовши здоровішу прив’язаність, зраджуємо чи кидаємо її? Може, вам доведеться усвідомити, що ви не отримували того, що вам потрібно, від людини, від якої вам це треба було найбільше. Багатьом людям здалося б корисним обговорити ці питання із психотерапевтом.

Ми з Вівіан і далі розмовляли про її особисте життя після кожного заняття. Незабаром вона перестала називати «нудними» хлопців, які виявляли до неї симпатію. Вівіан гордо написала мені, що відшила залицяльника з відверто уникаючим типом прив’язаності. І вгадайте що? Десь за пів року вона познайомилася з вродливим хлопцем, який щойно переїхав до Сан-Франциско з Г’юстона. Після їхнього першого побачення, у п’ятницю ввечері, він зателефонував їй і сказав: «Ти мені дуже подобаєшся, і я хочу завтра знову зустрітися з тобою». Замість того щоб визнати це «жалюгідним», Вівіан снідала з ним наступного ранку, як він і просив. Сніданок перейшов у прогулянку. Прогулянка — у зустріч з її друзями у пабі. Зустріч — у п’яненьку поїздку на таксі до його будинку та в довгий сон. Минуло два роки, а вони й досі сплять разом.

Ключові висновки

1. Теорія прив’язаності — популярна схема для розуміння стосунків. За допомогою неї легко пояснити, чому ми прив’язуємося до певних типів людей, чому минулі взаємини не склалися та чому не можемо позбутися шкідливих звичок.

2. У вас може бути тривожний тип прив’язаності, якщо ви прагнете якнайбільшої близькості, але не впевнені, що у ваших стосунків є майбутнє та що ви цікаві своєму партнерові. У вас може бути уникаючий тип прив’язаності, якщо вам незатишно, коли ви надто зближуєтесь, і ви цінуєте незалежність більше за стосунки. У вас може бути безпечний тип прив’язаності, якщо вам комфортно й у близькості, й наодинці і ви встановлюєте чіткі межі.

3. Люди з безпечною прив’язаністю становлять 50 відсотків населення, але не серед тих, хто шукає взаємин, оскільки вони зазвичай знаходять стосунки та залишаються в них. Люди з тривожною та уникаючою прив’язаністю часто зустрічаються між собою, посилюючи найгірші тенденції одне одного.

4. Якщо у вас тривожний чи уникаючий тип прив’язаності, ви може розвинути в собі навички краще вибудовувати стосунки, шукаючи партнерів із безпечною прив’язаністю та навчаючись саморегуляції — керування власними руйнівними імпульсами й емоціями.