Як не померти на самоті

Розділ 10. Побачення, а не співбесіда

Джонатан значно просунувся вперед протягом перших двох місяців нашої спільної роботи. Він почав погоджуватися на побачення з різними людьми, навіть із тими, кому він раніше відмовив би.

Одного дня Джонатан зателефонував мені, щоб розповісти про останнє своє побачення:

— Він чудовий. Пристрасний, блискучий, у нас однакові цінності. В нього гарний смак до книг. Він любить свою роботу. — Джонатан примовк. — Але це не те.

— Що? — спантеличено перепитала я.

— Я просто не відчув іскри.

— О, як недобре, — відповіла я, вирішивши не штовхати промову про те, який небезпечний міф про «іскру» (зроблю це в наступному розділі). — Що ви робили разом?

— Я страшенно зайнятий: робочі поїздки, мільйони зустрічей, тож ми з ним зустрілися в кав’ярні біля мого офісу перед роботою.

— О котрій годині?

— О сьомій ранку.

— І на скільки?

— Хвилин на двадцять.

— Розумію. І як ви тоді почувалися?

— Насправді напружено. Я мав зустрітися з важливим інвестором о восьмій ранку і дуже хвилювався через це.

— А зазвичай у вас уранці гарний настрій?

— Ні, я ненавиджу ранки. Я сова. Я просто на шматки розсипаюся, доки не вип’ю кави перед роботою.

— Гмммм. — Я глибоко зітхнула. Я хотіла, щоб Джонатан поглянув на цю ситуацію з моєї точки зору. — Отже, ви не жайворонок, ви ще не прокинулися без кофеїну, ви переймалися через важливу робочу зустріч і все ж вирішили зустрітися з ним на двадцять хвилин о сьомій ранку на каву?

— Так, і не відчув іскри.

Джонатан дуже старався. Справді старався! Він був зайнятий і все ж доклав зусиль, щоб піти на побачення там і тоді, коли міг. Але побачення — це дещо більше, ніж просто згаяний час.

Оточення має значення

Пам’ятаєте розповідь про тих співробітників «Ґуґла», що почали їсти менше «Ем-енд-Емс»? Вони скоротили споживання цукерок, коли смаколики переклали зі скляних банок у непрозорі контейнери.

Цей приклад ілюструє один із найважливіших принципів біхевіористики: має значення обстановка, в якій ми робимо вибір.

Джонатан пішов із побачення о сьомій ранку, думаючи, що між ними просто немає іскри. Немає романтичного потенціалу. Що він зустрівся не з тим хлопцем. Але, можливо, вони просто зустрілися не за тих обставин?

На побаченні на нас впливає не лише фізичне місце зустрічі. Оточення на побаченні — це також те, коли саме ми зустрічаємося, що робимо та настрій, з яким там з’являємося. Коли ми щойно почали нашу роботу, Джонатан ставився до побачень як до ще одного пункту списку справ, до заняття, яке можна втиснути між тренажерним залом і хімчисткою. Він приходив у квапливому, асексуальному настрої, а потім дивувався, коли не відчував потягу до іншої людини. Він такий не один. Багато моїх клієнтів, які відчайдушно шукають кохання, але також мають купу інших зобов’язань, примудряються ходити на побачення без жодного флірту чи задоволення. Натомість вони зазвичай влаштовують те, що я називаю оцінними побаченнями.

А оцінні побачення — це не просто невесело, це ще й зовсім неефективний спосіб пошуку партнера для тривалих взаємин. У цьому розділі я навчу вас, як змінити настрій на побаченні з оцінювання на здобуття досвіду. З обміркування якостей, які зазвичай перераховують у резюме, та запитань: «Чи досить гарна для мене ця людина? Чи достатньо у нас спільного?» — перейти до того, щоб забути про самого себе та повністю перебувати в теперішньому моменті; до запитання: «Як я почуваюся з цією людиною?», до уваги до того, що відбувається, коли ви разом. До того, щоб іти на побачення зацікавлено. Щоб давати собі змогу дивуватися.

Я поясню також, як створити гарне фізичне та психологічне середовище для побачення, відкриваючи для себе найбільше можливостей для пошуку любові.

Побачення чи співбесіда?

Уявіть себе в такій ситуації: ви заходите до приміщення, побоюючись і хвилюючись, що ваша оцінювачка подумає про вас. Ви вдягнені гарно, але трохи незручно. Ви сподіваєтеся, що не пітнієте. (А най його. Ви точно пітнієте. Під колінами та пахвами.)

Ви підходите до столу, ставите сумку на підлогу, потискаєте руку й опускаєтеся на сидіння навпроти партнера.

«Хочете щось випити?»

Ви щось бурмочете про холодний чай без цукру. (Це перевірка? Що про мене говорить холодний чай?)

Чай приносять.

Співбесіда почалася.

«Де ви ходили до школи?»

«Що вивчали? Чому?»

«Який був найбільший ризик у вашому житті?»

«Що плануєте на найближчі п’ять років?»

Оцінювачка пропонує вам поставити їй кілька запитань.

За сорок п’ять хвилин оцінювання завершено.

Ви підводитеся. Потискаєте руку. Розтягаєте губи в доброзичливій усмішці. «Я нетерпляче чекатиму на наступну зустріч!» Ви йдете.

То скажіть: це було побачення чи співбесіда? Якщо уявити, щоб все це відбувалось у барі, а не в конференц-залі? Антураж може змінюватися, але атмосфера майже однакова. Я впевнена, що вам доводилося бувати на таких схематичних зустрічах. Я постійно чую від своїх друзів і клієнтів: «На побаченнях тепер невесело. Вони схожі на роботу». Послухайте, я розумію, і певною мірою побачення — це справді робота. Гарні побачення вимагають часу та зусиль, і вони не завжди приємні. Отримати відмову чи знову зрозуміти, що вас кинули, — це відстійно. Якби побачення не були єдиним способом зна­йти партнера для тривалих стосунків, скільки з нас відмовилися б від них іще багато років тому? Але те, що над побаченнями треба працювати, не означає, що на них ви маєте поводитись як у офісі. Це не нарада й не співбесіда. Не варто на них робити те саме, що й на роботі.

На такому побаченні немає місця для жодної сексуальності, що могла б з’явитися в цьому рівнянні. Ба більше, побачення, що скидаються на співбесіду, переводять нас у режим «відтворення». Так біхевіористка Крістен Берман називає те, що відбувається, коли нам доводиться, як роботам, повторювати заготовані заздалегідь відповіді. Ми заводимо історію, яку вже розповідали з пів десятка разів — може, й на інших побаченнях, — і відтарабанюємо своє резюме. У такі моменти ми просто видаємо інформацію, а не спілкуємося з іншою людиною.

Естер Перел характеризує ці спустошені сучасні знайомства так: «Люди сидять, підраховуючи свій пульс, і намагаються з’ясувати, чи є у них якась фізіологічна реакція — відчуття іскри. І в цьому замороженому стані, проводячи співбесіду одне з одним, вони хочуть, щоб між ними щось спалахнуло. Ви що, геть з глузду з’їхали?» Якщо ви все побачення сидите, намагаючись оцінити іншу людину та власну реакцію, — ви на ньому взагалі не присутні. Ваш партнер не зможе нормально зрозуміти, ким ви є, і ви не проживаєте момент достатньо, щоб відчути його, а тим паче насолодитися ним.

Мета першого побачення полягає не в тому, щоб вирішити, бажаєте ви одружитися з кимось чи ні. Вона в тому, щоб перевірити, чи цікаво вам із цією людиною, чи є в ній щось таке, що змушує вас думати, що ви із задоволенням проводили би більше часу разом.

Десять кроків до планування кращого побачення

Ви можете планувати кращі побачення (не схожі на співбесіду), змінивши настрій і більш помірковано обираючи заняття. Ось як зробити побачення такими, щоб ви знову могли ними насолоджуватися:

1) Налаштовуйтеся на зустріч за допомогою особливого ритуалу

Ваш настрій не лише задає атмосферу побачення — він також впливає і на результат. Річард Вайзмен, дослідник з Університету Гертфордширу у Великій Британії, хотів з’ясувати, якою мірою настрій позначається на досвіді. Він сформував групи людей, які вважали себе особливими щасливчиками чи не такими. Вайзмен зібрав цих людей і запросив їх узяти участь в експерименті. Він роздав їм газети й попросив усіх порахувати кількість світлин у них.

Тим, хто вважали себе фартовими, знадобилося лише кілька секунд, щоб правильно визначити кількість фотографій. «Нефартові» витратили на це близько двох хвилин. Як же щасливчики впоралися так швидко? На другій сторінці газети великим шрифтом, на пів аркуша, було надруковано «секретне» повідомлення: «Досить рахувати. У цій газеті 43 світлини». Фартові люди помічали цю підказку, записували правильну відповідь і так виконували завдання. Безталанні ж були такі зайняті ретельним підрахунком фотографій, що не помічали повідомлення.

Вайзмен на цьому не зупинився. Він додав іще одне повідомлення, всередині газети, в якому йшлося: «Досить рахувати. Скажіть експериментатору, що помітили це, і виграйте 250 фунтів». На жаль, цієї можливості більшість нефартових людей теж не вловила.

Чому щасливчики помічали першу підказку, а учасники, яким не щастить, пропускали обидва повідомлення? Причина в тому, як ці дві групи людей взаємодіють зі світом. Фартові очікують, що відбудеться щось хороше. Вони відкриті для можливостей і розпізнають їх, коли ті з’являються. Переглядаючи газету, вони не просто шукали фотографії, заплющуючи очі на все інше, тож бачили підказку на другій сторінці.

Люди, що вважали себе нефартовими, напружувалися (очікували найгіршого), і їхня тривога заважала їм скористатися несподіваними можливостями. Фортуна всміхалася їм в обличчя великим жирним шрифтом, але вони не могли цього роздивитися, бо були негативно налаштовані. Їхній настрій ставав самоздійснюваним пророцтвом.

Я виявила, що ті, кому «не щастить із побаченнями», поводяться так само. Вони відчувають вигорання після багатьох років спроб і приносять цю негативну енергію на кожне побачення. І через це втрачають чудові нагоди. Є така давня цитата Генрі Форда: «Вірите ви, що зможете щось зробити, чи не вірите, ви маєте рацію». Ось як я її перефразувала: «Вірите ви в те, що побачення мине добре, чи в те, що воно мине погано, ви маєте рацію». Ви займаєтеся самосаботажем, якщо перед побаченням думаєте щось таке: «Звісно ж, нічого не складеться. Нічого не склалося вже сотню разів». Ви дивитеся крізь окуляри негативу! Ви мислите як ті «нефартові» люди, що не помічають життєвих підказок — у цьому контексті ознак, що ця людина ваша.

На щастя, мислення можна змінити. Вайзмен створив програму з назвою «Школа талану», де навчав нефартових і фартових добровольців мислити як щас­ливчики. Він спирався на чотири моменти: дослухатися до інтуїції, очікувати, що їм пощастить, помічати випадкові можливості та швидше оговтуватися після чогось поганого. Завдання варіювалися від ведення щоденника щасливих випадків до «візуалізації того, як їм щастить» і проголошення вголос своїх намірів: «Я готовий докласти час і зусилля, щоб змінити свій талан». Через місяць 80 відсотків «випускників» школи талану почувалися щасливішими, більш задоволеними своїм життям, а найважливіше — фартовішими.

Я хочу, щоб ви пройшли навчання у власній школі талану, змінивши своє мислення та навчившись очікувати чудових побачень. Щоб допомогти собі в цьому, створіть ритуал перед побаченням. Це те, що ви робитимете перед кожною зустріччю, щоб налаштуватися на потрібну хвилю.

Ось кілька ритуалів перед побаченням від моїх клієнтів:

• «Я завжди планую наперед. Я вимикаю сповіщення з роботи. Намагаюся заблокувати їх принаймні за тридцять хвилин до початку побачення. Зазвичай телефоную комусь із найближчих друзів, тому, хто сповнює мене впевненістю та відчуттям, що мене люблять».

• «Мені подобається послухати щось комедійне перед побаченням. Мій улюблений подкаст має назву «Good One». У кожному епізоді коміки розповідають один зі своїх найулюбленіших жартів, а потім обговорюють його з ведучим. Це мене смішить і покращує настрій».

• «Я стрибаю, ставлячи ноги разом і нарізно, доки у мене не почне калатати серце. Це спричиняє викид ендорфінів і покращує настрій».

• «Я почуваюся страшенно несексуальною, коли виходжу з роботи. Ванна перед побаченням творить справжні дива. Я приймаю ванну з бульбашками та чудовим ароматом. Я дізналася, що запахи — потужний афродизіак. Потім я наношу на тіло лосьйон. Це допомагає мені вимкнути режим роботи й увімкнути себе!»

ВПРАВА: змініть свій настрій за допомогою ритуалів перед побаченням

Перелічіть два ритуали, які хочете спробувати перед своїми майбутніми побаченнями:

1. _____________________________________________________________

2. _____________________________________________________________

Пообіцяйте собі пробувати різні заняття перед побаченнями, доки не знайдете те, що працюватиме у вас.

2) Обмірковано обирайте час і місце для побачень

Час і місце мають значення. Коли ви зазвичай почуваєтеся найбільш розслаблено та подобаєтеся собі? Призначайте побачення на такий час. Жодних зустрічей о сьомій ранку, будь ласка.

Припиніть ходити на побачення в добре освітлених кав’ярнях. Якщо ви говорите собі: «Коли зустріч буде відстійна, хоч кави вип’ю» — не треба так. Не варто робити побачення схожим на нараду. Оберіть щось більш сексуальне, наприклад освітлений свічками винний бар.

І спробуйте сісти поруч із людиною, з якою зустрічаєтесь, а не навпроти неї. Ви коли-небудь відкривалися перед кимось під час довгої поїздки? Або помічали, що вам легше розмовляти з другом, ідучи поруч, коли ви не дивитесь одне одному в очі? Це тому, що спілкуватися простіше без зорового контакту. Психологи Шоґо Каджімура та Мічіо Номура з Кіотського університету в Японії досліджували це явище 2016 року. Учасникам експерименту складно було грати в просту гру з розподілом слів на пари, спрямовуючи погляд в очі обличчя, зображеного на екрані, що було спрямоване на них (на відміну від того, коли погляд був відведений убік). Каджімура та Номура пояснюють ці труднощі біологічними особливостями: за зоровий контакт і обробку мови відповідає одна й та сама нейронна мережа. Можете користатися цим знанням на побаченнях. Чому б не запропонувати прогулятися? Це допоможе зробити побачення менш схожим на співбесіду, захистить мозок від перевантаження та сприятиме більш відкритому спілкуванню.

3) Обирайте творчі заняття

Запропонуйте щось цікаве, до чого ви візьметеся вдвох на побаченні. Ден Аріелі з командою дослідників із Гарвардської школи бізнесу поставили експеримент, у ході якого скеровували пари на віртуальні побачення в онлайн-просторі, спроєктованому як художня галерея. Вони сподівалися, що ця обстановка допоможе розпочати розмову — і так воно й траплялося. Учасники обговорювали твори мистецтва та знаходили спільні інтереси. Мистецтво зіграло роль «стороннього об’єкта», який коментували обидвоє: сторонній об’єкт полегшує напруження та робить ніякове мовчання трохи менш ніяковим.

Якщо ренесансні картини із зображенням Діви Марії чи сучасне мистецтво, як-от скульптури павуків, — це не ваше, не хвилюйтеся. Річ тут не у мистецтві. Стороннім об’єктом можуть виступати книги, ігри та навіть інші люди. Я раджу піти на побачення, що дасть змогу побачити, як ваш супутник спілкується з іншими. Це чудовий спосіб оцінити ті важливі якості, що їх дуже складно виміряти, як-от доброту. Йдеться, наприклад, про майстер-­клас із приготування коктейлів у невеликій групі. Ваш партнер грубо спілкується з викладачем? Терпляче збирає інгредієнти? Допомагає жінці, що спізнилася? Добре було б також запропонувати побачення, на якому вам треба співпрацювати — розв’язувати головоломки чи відвідати корейський ресторан, де доведеться готувати собі самостійно. Чи добре ви працюєте в команді? Оберіть для приготування навіть щось неохайне, наприклад кльоцки із соусом. Хіба можна щось із себе вдавати, коли тобі соєвий соус капає на підборіддя? Втілюючи будь-який із вищеперерахованих планів, ви отримаєте значно більше інформації, ніж із розмови віч-на-віч о сьомій ранку в кав’ярні.

На моєму вебсайті (loganury.com) уміщено довгий список ідей для творчих побачень.

Ось кілька варіантів нестандартних побачень, що спали на гадку мені чи моїм клієнтам:

• Сходіть на фермерський ринок, а потім приготуйте обід.

• Покатайтеся на роликах.

• Позмагайтеся в дегустації гострих соусів.

• Дивлячись Ютуб, вивчіть танець з улюбленого в дитинстві кліпу.

• Поспівайте караоке.

• Перегляньте старий фільм, а потім обговоріть його на прогулянці.

• Відвідайте урок кулінарії.

• Поїдьте велосипедами на пікнік.

• Спробуйте потанцювати свінгові танці.

• Порозглядайте зірки у місцевій обсерваторії.

• Візьміть в оренду скутери та покатайтеся містом. (Не забудьте шоломи!)

• Пограйте на ігрових автоматах.

• Підіть із фарбами у парк і намалюйте одне й те саме дерево (або одне одного!).

Можливо, вам сподобається ідея моєї подруги — «увесь день говорити “так”». Тоді скористайтеся нею. Подруга розповіла:

— Ми пішли на побачення, зміст якого полягав у тому, щоб один із нас пропонував, що робити далі, а інший говорив на це «так» (якщо це не протизаконно чи не суперечить його цінностям). Ми зустрілися на зупинці порома Бруклін-Гайтс, де один із нас сказав «так» на пропозицію сісти на пором, а інший мав вирішити, де з нього зійти, на що перший повинен був відповісти «так». У такий спосіб ми далі ділились ідеями про те, чим зайнятися, і це було дивовижне побачення. Зрештою ми разом вивчили новий район, з’їли по одній страві в кількох польських ресторанах та обговорили досить глибокі теми.

Гаразд, а тепер зізнайтеся. Ви прочитали цей перелік і подумали: «Так, звісно, круті ідеї, але це для мене якось занадто. Звідки взяти час?» Я розумію, що такі побачення здаються чимось значно складнішим за зустріч у старому доброму барі чи кав’ярні. Але ваша мета не в тому, щоб усе було просто та зручно, а в тому, що знайти гарну людину, з якою вибудуєш взаємини. І такі побачення вам допоможуть. Скористайтеся нагодою та запропонуйте одне з таких занять. Не обов’язково цілий день гратися в хованки, просто нехай це буде щось незвичайне! Найгірше, що може статися, — це те, що партнер відмовиться від вашої пропозиції та наполягатиме на чомусь більш традиційному. Це теж непогано. Але більш вірогідно, що йому теж остогидли побачення-«співбесіди» і він радий буде спробувати щось нове.

ВПРАВА: спробуйте нестандартні заняття

Зараз знайдіть час на те, щоб вигадати цікаві заняття для побачення. Не бійтеся здатися трохи дивакуватим.

1. ______________________________________________________________

2. ______________________________________________________________

3. ______________________________________________________________

4. ______________________________________________________________

5. ______________________________________________________________

4) Продемонструйте свої зусилля

У ході досліджень професори Гарвардської школи бізнесу Раян Буелл і Майкл Нортон з’ясували, що люди більше цінують щось, коли бачать, яких зусиль до цього доклали.

Уявіть, що ви шукаєте онлайн-квитки на літак. Що швидше з’являються результати, то краще, еге ж? Можливо, й ні. Нортон поставив експеримент, учасники якого діставали квитки за допомогою фейкової пошукової системи. Учасників розподілили на різні групи. Одним програма відразу ж показувала результати, тоді як від інших вимагала часу на пошук, відображала прогрес, який збільшувався з плином часу, та повідомлення про те, що було виконано пошук рейсів цієї авіакомпанії, а потім тієї авіакомпанії, а потім іще й отієї авіакомпанії. Дивно, але люди з другої групи вище оцінили систему. Попри те що довше чекали на результати, вони відчували, що програма більш старанно працює для них. Зусилля програми виявилися для них важливішими за швидкість.

Ось чому мережа піцерій «Domino’s Pizza» дає змогу замовникам відстежувати, як їхня піца «розігрівається», «печеться» і «ретельно перевіряється, щоби бути досконалою». Ми всі знаємо, як працює доставка піци, але спостерігаючи за зусиллями останньої, більше її цінуємо.

Те саме можна застосувати, плануючи побачення. Поводьтеся як та друга система пошуку квитків — розповідайте партнерові, що ви зробили, щоб цей досвід став для вас особливим. Ідеться не про похвальбу чи перебільшення, а про те, щоб людина ді­зналася про ваші зусилля та мала нагоду їх оцінити.

Чудовий спосіб продемонструвати свої старання — запропонувати спланувати зустріч або обрати місце біля будинку чи офісу вашого партнера. Я довідалася, що моїх клієнтів, які живуть у великих містах, як-от Нью-Йорк чи Лос-Анджелес, часто заганяє в глухий кут питання про те, в чиєму районі зустрітися. Можете докласти зусиль, щоб зробити побачення зручним для іншої людини. Напишіть їй щось на кшталт: «А в якому районі ти живеш? Я спланую щось там поблизу». Під час побачення згадайте, про що ви думали, ухвалюючи те чи те рішення. Поясніть: «Я обрав це місце з перуанським колоритом, бо в твоєму профілі сказано, що ти мрієш побувати на Мачу-Пікчу». Ваш візаві оцінить такі зусилля та точно запам’ятає цю поміркованість.

5) Грайте

Згадайте найкраще у вашому житті побачення. Можливо, ви зустрілися у мексиканському барі, їли бездоганні тако з карнітас і пили без упину пряні коктейлі з текілою, шепочучи одне одному на вушко щось дедалі більш безсоромне, доки вам не почало здаватися, що навколо вас нікого немає — і зрештою так воно й сталося? Або ви пізно ввечері подалися гуляти, розповіли про свої страхи через заплутані стосунки з братом, а потім він зціловував ваші сльози і це вилилось у пристрасні французькі поцілунки, під час яких вас притискали до ваших же дверей?

Що зробило найкраще побачення таким неперевершеним? Навряд чи те, що ваш супутник відповідав восьми з десяти надуманих вами критеріїв ідеального партнера. Вам, мабуть, було весело! А тим часом ми так рідко додаємо веселощів до першого побачення.

Досить цих механічних зустрічей у режимі «відтворення». Додаймо до побачень трохи гри.

Що спадає вам на гадку, коли чуєте слово «гра»? Маленькі діти, які бігають на дитячому майданчику? Чи ви вважаєте побачення чимось серйозним (вам потрібно знайти партнера ще вчора) й тому просто не маєте часу на забавки.

Але ігри треба не лише дітям на перерві. І грати зовсім не означає грати якусь роль. Насправді все зовсім навпаки. Грати роль — це дурити та вводити в оману. Це марнування часу, адже колись ваш візаві таки з’ясує, ким ви є насправді, — і що тоді? Грати ж, навпаки, означає бути справжньою, чесною версією себе — просто трохи легковажнішою.

У статті в «Нью-Йорк Таймс» із заголовком «Серйозно про ігри» Кетрін Таміс-Ле Монда, професорка психології Нью-Йоркського університету, пояснила це так: «Гра — це не якась специфічна діяльність, це підхід до навчання, залучений, веселий, цікавий спосіб пізнання свого світу». Гра є мотиваційною за своєю природою, тобто існує заради себе самої, а не для досягнення якоїсь мети.

Скажімо, ви на побаченні в парку. Ви можете пограти, роззираючись навкруги та вигадуючи історії про людей навколо. Потім з огляду на ці історії почати обмірковувати, які пари, на вашу думку, залишаться разом, а які розлучаться — і чому. Або можете побігати й порахувати, скільки собак ви встигнете погладити за п’ятнадцять хвилин.

Я розумію, що такий підхід попервах матиме трохи вимушений вигляд. Замість того щоби вдавати, ніби ви зазвичай так поводитеся, спробуйте висловлюватися так, наче трохи насміхаєтеся із себе: «Гм, це здасться трохи дивним, але що, як ми спробуємо…» Людина оцінить ваш творчий підхід, навіть якщо відмовиться брати в цьому участь.

Веселіться. Дуркуйте. Жартуйте. Гумор — чудовий інструмент для створення ігрової атмосфери. Коли ми сміємося, мозок виділяє коктейль гормонів щастя, змінюючи наш психологічний стан. Сміх вивільняє окситоцин — той самий гормон прив’язаності, що виділяється під час годування груддю, — і змушує більше довіряти іншій людині. (І якщо вже нам потрібен окситоцин, то сміх є більш доречним заняттям для першого побачення, ніж годування груддю.) Сміх знижує рівень гормону стресу кортизолу, допомагаючи розслабитися. Також він спричиняє «вибух» дофаміну, активізуючи центри задоволення в мозку. Це підсилює враження від того, що ми робимо, і породжує бажання отримати ще. Саме те, що треба на першому побаченні, — сильніший зв’язок, менше стресу та підвищені шанси на другу зустріч.

6) Менше порожніх розмов

Формування міцніших зв’язків між нами відбувається тоді, коли ми ставимо запитання. Запитання дають змогу відкривати про себе щось особисте, а це надважливо для вироблення тісних зв’язків. Ба більше, у дослідженнях психолога Карен Хуанг доведено, що допитливість зазвичай підвищує шанси сподобатись іншим.

Те, які саме ви ставите запитання, має значення. Яка різниця, що ця людина вивчала в коледжі? Пам’ятайте: це побачення, а не співбесіда. Попри масу причин зануритися глибше, багато хто проводить побачення у наймілкіших водах.

У вірусній колонці про сучасне кохання у «Нью-Йорк Таймс» із назвою «Щоб закохатися в кого завгодно, зробіть оце» Менді Лен Катрон підкреслює силу запитань, що змушують замислитися. Так, на побаченні Катрон із партнером відповіли на тридцять шість запитань, дедалі більш глибоких та особистих, від «Якби можна було обрати кого завгодно в світі, кого б ви запросили на обід?» до «Якби ви померли сьогодні ввечері, не маючи змоги з кимось поспілкуватися, про які не сказані комусь слова найбільше жалкували б?».

Поставлені Катрон запитання були не просто якимись випадковими запитаннями, що їх вона дорогою нашкрябала на папірці. (Примітка: ніколи не приносьте на побачення папірці із записами.) Ті запитання розробив психолог Артур Арон із колегами для експерименту, в ході якого автори останнього поєднали у пари випадкових людей для того, щоб ті ставили одне одному низку з тридцяти шести запитань. Дослідники перевіряли силу «послідовного, зростаючого, взаємного, особистісного саморозкриття». Арон із командою — а згодом і Катрон, яка й досі зустрічається з хлопцем із того доленосного побачення, — виявили, що саме такі запитання допомагають потенційним партнерам зблизитися, налагоджуючи між ними зв’язок і розкриваючи їхню вразливість.

Якщо ви не хочете ставити такі запитання, спробуйте мій улюблений спосіб уникнення порожніх балачок. Почніть побачення in media res, що у перекладі з латини означає «в середині справи». Це літературний термін, що позначає історію, яка зароджується посеред дії, а не спочатку (можете називати це «почати з найважливішого»). Зустрівшись із потенційним партнером, замість того щоби белькотіти ніяково «То як у тебе справи?» або «Де ти живеш?», кажіть: «Нізащо не здогадаєшся, що зі мною трапилося на шляху сюди!» або «Щойно договорив телефоном із сестрою, вона розповідала про свою війну з орендодавцем через сміттєві баки». Пропускаючи розмову про дрібниці, яку зазвичай ведуть під час знайомства, і беручись до того, про що могли б спiлкуватися друзі (чи коханці!), ви відразу ж скорочуєте між вами дистанцію. Звісно, розмова може розвиватися із середини до початку і ви врешті-решт таки поговорите про те, як у вас справи, де мешкаєте тощо, але ви принаймні скуштуєте трохи справжньої розмови.

Іще один чудовий підхід — прохання про пораду. Можете запитати про щось, що насправді відбувається у вашому житті: «Моя сестра виходить заміж за кілька тижнів, і я не знаю, сказати мені такий тост, щоб усі сміялися чи щоб усі плакали. Тобі доводилося колись виголошувати промову на весіллі?» Або: «Мій бос у вихідні пише мені цілісінький день, і я не знаю, як встановити йому межі. Як би ти вчинила?»

Пам’ятайте, що поставити запитання — це лише половина справи. Вам потрібно насправді слухати відповіді. Це дає змогу зрозуміти, як ця людина мислить. Чи до душі вам її поради? Чи зручно їй чимось ділитися? А коли ви їй відповідаєте, чи відчуваєте, що вас чують?

7) Зацікавтесь, а не зацікавте

Колись я працювала з клієнткою на ім’я Андреа — харизматичною дівчиною з довгим рудим волоссям і широченною усмішкою. У вихідні вона виступала з імпровізаціями, а я часто зі стогоном слухала її розповіді про перші побачення, що не склалися.

— Лоґан, я стараюся, — говорила Андреа, схрестивши руки на грудях. — Я просто не відчуваю зв’язку з цими людьми.

— Ви виконуєте ритуал перед побаченнями?

— Так, — закочувала вона очі.

— Плануєте творчі побачення?

— Ви ж знаєте, що я минулого тижня ходила з тим хлопцем на урок малювання.

— Ви розмовляєте про дрібниці?

— Я ненавиджу порожні балачки.

Я ніяк не могла збагнути, що в неї йде не так, тож, щоб отримати більше інформації, запропонувала Андреа зустрітися з моїм другом. Він зателефонував мені відразу після зустрічі.

— Як воно було? — запитала я.

— Ну, вона майже постійно сперечалася зі мною та більшість побачення змушувала слухати безу­пинні монологи про якісь проблеми з її роботою. А, і ще наполягла на тому, щоб зробити замовлення замість мене.

За кілька днів Андреа прийшла до мене знову. Я переповіла їй другові слова.

— Мені так ніяково, — відповіла дівчина. Вона хвилину мовчала, а потім, на мій подив, усміхнулася — наче той негативний відгук її потішив.

Виявилося, що так воно й було.

— Стривайте, це так на мене схоже! — сказала Андреа. — Річ не в тому, що щось не так з усіма чоловіками в цьому місті. А це я спроможна змінити.

Як і Андреа, багато людей вважає, що на першому побаченні потрібно влаштувати виставу. Вони прагнуть справити гарне враження та здатися цікавими. Але вдалі побачення — це зв’язок із іншою людиною, а не бенефіс.

Як у цитаті Майї Енджелоу: «Я дізналася, що люди забудуть, що ти говорив, забудуть, як ти вчинив, але ніколи не забудуть, що ти змусив їх відчувати». Замість того щоб намагатися бути цікавим, спробуйте зробити так, щоб людина почувалася цікавою.

Це означає навчитися бути хорошим слухачем. А це значно більше, ніж просто чути, що каже інша людина. Більшість із нас слухає, щоби сформулювати власні відповіді, тобто знову зосереджуючись на собі. Мета полягає в тому, щоб розуміти, а не просто чекати на свою чергу висловитися.

Ви станете кращим співрозмовником, якщо навчитеся відповідати зацікавлено, а не перетягуючи на себе розмову. Соціолог Чарльз Дербер визначає відповідь із перетягуванням на себе як момент, коли ви знову зосереджуєте розмову на собі. Зацікавлена відповідь, навпаки, спонукає продовжувати розповідь. Наприклад, якщо партнер зізнається: «Я їду на озеро Мічиґан зі своєю родиною за кілька тижнів», відповідь із перетягуванням на себе виявиться такою: «О, я там був кілька років тому». Хоча ви, на перший погляд, і підтримуєте порушену співрозмовником тему, одначе знову акцентуєте на собі. Натомість зацікавлена відповідь звучатиме так: «Ви вже там бували?» або «А чому обрали саме це місце?» Така реакція показує ваш інтерес до розповіді та вказує на те, що хочете почути більше. Вона допомагає партнерові відчути, що його цінують, і посилює зв’язок між вами.

ВПРАВА: тренуйтеся відповідати зацікавлено

Уявіть, що ви гуляєте і ваш супутник каже одне з нижченаведених тверджень. Запишіть зацікавлену відповідь і відповідь із перетягуванням на себе, щоб потренуватися їх розрізняти.

Співрозмовник: «Мій колега нещодавно взяв цуценя голдендудля».

Перетягування на себе: ____________________________

Зацікавлення: _____________________________________

Співрозмовник: «Обожнюю документальні фільми Кена Бернса, особливо той, що про війну у В’єтнамі».

Перетягування на себе: ____________________________

Зацікавлення: __________________________________________________________

Співрозмовник: «Я думаю про те, щоб повернутися до навчання».

Перетягування на себе: _____________________________

Зацікавлення: _______________________________________

8) Не сидіть у телефоні

Будь ласка, будь ласка, сховайте телефон. У ході дослідження професорки Массачусетського технологічного iнституту Шеррі Теркл було виявлено два негативні наслідки того, що телефон лежить на столі під час вашої з кимось розмови. Перший — зниження якості розмови (люди, природно, прагнуть обговорювати більш поверхневі теми через побоювання, що в будь-який момент телефон перерве розмову). Другий — послаблення чутливості та зв’язку між двома людьми.

Незважаючи на всі докази того, що телефон заважає налагодженню зв’язку, 89 відсотків людей зізналися, що діставали телефон під час свого останнього спілкування з кимось. Не треба так робити!

Спробуйте такий підхід. На початку побачення запитайте у вашого візаві, чи не проти він, щоб ви обоє сховали телефони. Так ви покажете, що вам не байдуже, та збільшите свої шанси на те, що побачення мине вдало. (Можете навіть розповісти про висновки Шеррі Теркл, адже ніщо не кричить «Зі мною добре в ліжку» так голосно, як цитування досліджень.)

9) Завершуйте на високій ноті

Один мій знайомий митець пишається тим, що завжди радісно кінчає свої побачення. (Ні, не в тому сенсі! Припиніть думати про таке й поверніться до книги!) Наприклад, наприкінці ночі ставить загадкове запитання: «Ти колись бувала на таємній гірці в Сан-Франциско?» — і, якщо супутниці цікаво, веде її в це романтичне втаємничене місце. Він розуміє, що те, як усе завершиться, має значення.

У відомому експерименті поведінкові економісти, серед яких значився Деніел Канеман, порівняли враження пацієнтів, що проходили колоноскопію. (Не лякайтеся, ішлося про людей, яким потрібен був такий огляд, а не про схибнутих волонтерів.) Окремі пацієнти переживали тридцять неприємних хвилин, а інші — тридцять неприємних хвилин, а потім іще п’ять не таких неприємних хвилин наприкінці. Можливо, це нелогічно, але люди надавали перевагу другому варіанту, попри його довшу тривалість. Це пов’язано з явищем, що має назву правило останнього враження: оцінюючи певний досвід, люди значною мірою судять про нього на основі того, як вони почувались у найяскравіший момент і наприкінці. Їхні спогади — це не середнє арифметичне всіх пережитих хвилин.

Тож замовляйте десерт наприкінці трапези. Зробіть іншій людині значущий комплімент, перш ніж кожен із вас піде своїм шляхом. Скористайтеся правилом останнього враження.

10) За допомогою восьми запитань після побачення оцініть набутий досвід

Джонатан, як і багато хто з нас, мав довгий перелік вимог до потенційного партнера. Після побачень чоловік помічав лише те, в чому претенденти не «дотягували» до вигаданого ним досконалого чоловіка. Зразок мислення: «Чи відповідає він усім критеріям?» — є ще одним прикладом оцінного побачення. Не всі контрольні списки погані, але у більшості людей там перелічено не те, що треба, а, наприклад, переваги, про які зазвичай пишуть у резюме. Я створила для Джонатана зовсім інший перелік — такий, який би допоміг йому перейти від оцінювання партнера до оцінювання власного досвіду. Замість того щоб визначати, чи задовольняє потенційний партнер певну вимогу, чоловік міг за допомогою цього списку перемкнутися на те, як почувався на побаченні саме він. Це допомагало йому не блукати думками деінде та зосередитися на тому, що насправді має значення.

Я запропонувала Джонатанові відповідати на ці запитання дорогою додому після кожного побачення:

Вісім запитань після побачення

1. Що у мені він/вона розкрив/розкрила?

2. Що відчувало моє тіло під час побачення? Напруження, розслаблення чи щось середнє?

3. Почуваюся я більш чи менш енергійною/енергійним, ніж до побачення?

4. Чи є в ньому/ній щось цікаве мені?

5. Чи смішив/смішила він/вона мене?

6. Чи відчувала/відчував я, що мене чують?

7. Чи почувалася/почувався я привабливою/привабливим у його/її присутності?

8. Мені було цікаво, нудно чи якось середньо?

Знаючи, що йому потім потрібно буде відповісти на ці запитання, Джонатан почав більше зважати на те, як почувається під час побачення. Тепер він призначав друге побачення хлопцям, які здавалися не такими вражаючими відповідно до його списку критеріїв, але з якими почувався радісним, приваб­ливим і розслабленим. Джонатан радше відмовляв тим, хто начебто справляв враження, але залишав його холодним. Він дав собі змогу проживати побачення, а не проводити з хлопцями «співбесіду» для прийому на посаду свого чоловіка.

ВПРАВА: відповідайте на вісім запитань після побачення

Сфотографуйте ці вісім підказок і пообіцяйте переглядати їх після кожного побачення, щоб допомогти собі усвідомити, як ви почувалися із цією людиною.

Ключові висновки

1. Нам заважає поширеність оцінних побачень — взаємних допитів, схожих на співбесіду. Викиньте контрольний список вимог до партнера та налаштуйтеся на здобуття до­свіду. Будьте присутні у моменті та зважайте на те, як почуваєтеся поруч з іншою людиною.

2. Настрій має значення: вірите ви, що побачення буде гарним чи поганим, однаково ваша правда. Ви можете за допомогою власного ритуалу налаштовуватися на побачення.

3. Доклавши трохи зусиль, ви здатні запланувати краще побачення. Добре обміркуйте, де та коли вам зустрітися. Додайте гри. Обирайте більш творчі заняття, уникайте порожніх балачок, не зазирайте в телефон і завершуйте на високій ноті. Будьте хорошим слухачем, відповідайте зацікавлено, заохочуючи партнера говорити далі, замість того щоб своїми відповідями перетягувати увагу на себе.

4. Не оцінюйте партнера за певними критеріями, натомість давайте відповіді на вісім запитань після побачення, щоб усвідомити, як почуваєтеся поряд із ним.