Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Не державний, а торговельний

Щороку 22 серпня в Росії відзначають День Державного прапора Російської Федерації. Саме цього дня 1991 року над Будинком Рад РРФСР у Москві (тепер Будинок Уряду Російської Федерації) вперше був офіційно піднятий триколірний прапор, що замінив червоний прапор із серпом і молотом. Тоді ж на надзвичайній сесії Верховної Ради РРФСР було прийнято постанову про визнання біло-синьо-червоного полотнища — так званого “триколора” — офіційним національним прапором Російської Федерації.

Проте чи справді ці кольори (білий, синій, червоний) є національними російськими?

Часом появи сучасного російського прапора прийнято вважати 1669 рік. Саме тоді в Росії голландці закінчили будівництво військового корабля “Орел” для безпеки плавання німецьких і голландських купців із Європи до Персії.

Голландський інженер Давид Бутлер, який керував будівництвом корабля й був призначений його капітаном, звернувся до Боярської думи із проханням “запитати у Його Царської Величності наказ: який, як тому існує звичай в інших державах, підняти на кораблі прапор”. Державні чиновники на це відповіли, що зроду про таке не чули, а Оружейна палата “використовує стяги, хоругви і прапори для військових частин і воєвод, а як бути з корабельним стягом, Цар наказав запитати його, Бутлера, який на те звичай у його країні”.

Прапор Нідерландів із 1648 року являв собою полотнище, що складалося із трьох рівновеликих горизонтальних смуг, — червоної (верхньої), білої (середньої) і синьої (нижньої), — про що Бутлер і доповів цареві. Той, не мудруючи, повелів виготовити такий самий. З прибутково-видаткових книг випливає, що відразу після цього для виготовлення “прапора великого” та безлічі вимпелів із казни виписали тканини білого, синього і червоного кольорів.

Таким чином, уперше біло-синьо-червоний прапор був піднятий за царювання Алєксєя Міхайловича на першому російському військовому кораблі, що його побудували голландці за своїм зразком. Щоправда, точних відомостей про чергування кольорів на цьому прапорі нема. Тому ймовірно, що їх розташовували і в іншій послідовності, ніж на сучасному.

“Орел” недовго проплавав під новим прапором. Незабаром, коли він спустився по Волзі до Астрахані, його захопили і спалили люди Стєньки Разіна.

Однак уведена голландцями традиція оснащувати кораблі прапорами зберігалася і за часів сина Алєксєя — Петра. Німецький історик XIX століття Веніамін Берґман у “Истории Петра Великого” писав: “У 1694 році в Архангельську Пьотр I звелів знову виготовлений купецький корабель спорядити російським прапором, що складався із трьох нідерландських кольорів, змішаних в іншому порядку”.

20 січня 1705 року Пьотр I видав указ, згідно з яким “на торговельних різних суднах, що ходять по Москві-ріці і по Волзі, і по Двіні, і по інших, і по всіх річках заради торговельних промислів” мав підійматися біло-синьо-червоний прапор, при цьому власноруч накреслив його зразок та послідовність розташування горизонтальних смуг.

У датованій 1709 роком таблиці “Изъявление морских флагов всея государств вселенный”, виданій у Києві і відредагованій особисто Пєтром I, біло-синьо-червоний прапор був зазначений як “обычайно торговых и всяких российских судов флаг”.

Чим керувався Пьотр I, добираючи і чергуючи кольори, залишилося загадкою. Однак очевидно, що, створюючи в країні морський флот, він не став кардинально змінювати рішення свого батька і залишив прапор того самого кольору, але при цьому чітко закріпив чергування кольорових смуг.

Значення кольорів російського прапора також достовірно не встановлено, хоча і вважається, що з самого початку кожен колір прапора мав свій сенс. За однією із версій, білий означає свободу, синій — Богородицю, заступницю Росії, червоний — державність. За іншою версією, білий символізує шляхетність, синій — чесність, а червоний — сміливість і великодушність, що нібито властиві російським людям (щоправда, є й інші трактування кольорів російського “триколора”).

Насправді кольори російського прапора були підказані тим самим голландцем, який побудував “Орел”, а потім розповів, що на його батьківщині, у Голландії, на кораблях підіймають триколірний червоно-біло-синій прапор.

Однак біло-синьо-червоний стяг тоді ще не став державним російським прапором. Минуло ще кілька століть, перш ніж він закріпився у такому вигляді у свідомості росіян.

І військово-морський також

Треба зазначити, що на іноземний кшталт був вигаданий і військово-морський прапор Росії — Андріївський (синій навскісний хрест на білому полі). Його запровадив Пьотр I 1699 року.

Як з’явився цей прапор?

Відповідь на це запитання криється в найближчому оточенні Пєтра I, а саме в шотландцях. Починаючи з X століття, шотландці вважають Андрія Первозваного своїм небесним покровителем. Річ у тім, що за переказами плем’я скотів прибуло на Британські острови із причорноморських скіфських степів, де в I столітті н. е. святий Андрій проповідував учення Ісуса Христа. Андріївський хрест ще в XIII столітті став символом Шотландії, а незабаром і її національним та морським прапором. Орден святого Андрія Первозваного став і найвищою шотландською нагородою.

Упродовж життя Пєтра I оточували вихідці з Шотландії, які обіймали високі посади в російській державі. Шотландці поряд з голландцями брали активну участь й у створенні російського військово-морського флоту. Усього в пєтровському флоті налічувалося кілька сотень шотландців, троє з них дослужилися до адміральського чину. А улюбленець Пєтра I — шотландець Ґеорґ Оґілві — добився у своїй військовій кар’єрі в Росії небачених висот: він отримав звання генерал-фельдмаршала-лейтенанта і свого часу був навіть головнокомандувачем російської армії.

Ініціатором прийняття Андріївського хреста як російського військово-морського прапора, мабуть, був найвідоміший серед російських шотландців Яків Брюс. 1695 року йому присвоїли звання капітана, і він брав участь у першому поході росіян на Азов. У 1699 році він перебував уже в Москві і за дорученням Пєтра I складав військові артикули згідно з іноземними законами. Сам Я. Брюс у листі до свого родича в Единбурзі вихвалявся, що “тепер і в Азії спізнають міць Шотландії”.

Окрім зазначеного вже біло-синьо-червоного прапора на малюнку, зробленому Пєтром I власноруч, був зображений і триколірний прапор із синім навскісним Андріївським хрестом. Цей малюнок, датований жовтнем 1699 року, вважають першим відомим зображенням Андріївського хреста на прапорі, який з’явився слідом за запровадженням Пєтром I у березні 1699 року ордена святого апостола Андрія Первозваного.

З 1703 року відомі зображення прапорів з Андріївським хрестом у крижі. У 1712 році з’явився новий варіант Андріївського прапора з “висячим хрестом”, хоч аж до 1720 року джерела продовжують фіксувати використання білого адміральського прапора з Андріївським хрестом у крижі.

Лише в Морському статуті 1720 року Андріївський прапор набув такого вигляду, в якому зберігся до сьогодні: “Прапор білий, через нього синій хрест Св. Андрія, того ради, що від сього Апостола прийняла Русь Святе Хрещенння”.

Як бачимо, російський Андріївський прапор є ніщо інше як інвертоване зображення прапора Шотландії. Цей прапор був військово-морським прапором Росії з 1720 по 1918 роки, а також з 1992 року і до сьогодні.

Перший державний

Варто зазначити, що офіційного державного прапора в історії Росії тривалий час взагалі не було, а біло-синьо-червоний стяг був просто торговельним прапором.

Ні в Соборному уложенні 1649 року, ні в пєтровських і єкатєрінінських комісіях, ні навіть у першому виданні Зводу законів Російської імперії 1832 року не було спеціальних статей, що встановлювали б кольори державного або національного прапора. Проте, починаючи з XVIII століття, і всередині країни, і за кордоном нерідко російський триколор сприймався саме як державний, адже його піднімали на торговельних суднах і найчастіше бачили за кордоном. Про це писали, наприклад, французькі газети в 1814 році.

Уперше державний прапор у Росії був затверджений 1858 року Алєксандром II, але він мав зовсім інші кольори.

У другій половині 1850-х років під впливом барона Б. Кьоне, який обіймав посаду керівника гербового відділення Департаменту герольдії Сенату, виникло питання про дослідження і затвердження державних кольорів імперії.

Створення державного прапора відбувалося в тісному взаємозв’язку зі створенням Б. Кьоне великого, середнього і малого гербів Російської імперії, герба дому Романових і геральдичною реформою російських територіальних гербів загалом (гербів губерній, волостей, повітів і міст). При цьому однією з основних ідей було те, що державні кольори, згідно з правилами геральдики, мали відповідати кольорам державного герба, подібно до того, як це було прийнято в Австрійській імперії та в Королівстві Пруссія, з геральдикою яких уродженець Берліна Б. Кьоне був добре знайомий і вважав їх зразком для наслідування.

Виходячи з того, що державний герб Російської імперії мав на золотому щиті чорного двоголового орла зі срібними коронами, скіпетром і державою, герольдмейстер вирішив, що гербовими кольорами Росії за правилами геральдики є чорний, золотий і срібний, а отже, кольори державного прапора мають бути чорно-жовто-білими.

11 липня 1858 року Алєксандр II затвердив порядок, у якому визначалося горизонтальне розташування кольорів: верхня смуга — чорна, середня — жовта (або золота), нижня — біла (або срібна).

В описі було сказано: “Перші шпальти відповідають чорному державному орлові у жовтому чи золотому полі, і кокарду з цих кольорів було засновано імператором Павлом I, тим часом як стяги й інші прикраси із цих кольорів використовували вже під час правління імператриці Анни Іоанівни. Нижня смуга біла чи срібна відповідає кокарді Петра Великого й імператриці Єкатєріни II, імператор Алєксандр I, після здобуття Парижа у 1814 році, з’єднав правильну гербову кокарду з давньою Пєтра Великого, що відповідає білому або срібному вершникові (св. Георгію) в Московському гербі”.

Таким чином, ішлося про гербові кольори, що їх використовували з нагоди урочистостей. Традиційного біло-синьо-червоного прапора на цивільних суднах це не скасовувало, його продовжували використовувати паралельно.

Проте в Іменному Височайшому указі Правлячому Сенату від 1 січня 1865 року про встановлення для всіх станів медалі “За приборкання польского заколоту 1863–1864 рр.” кольори її стрічки — чорний, жовтий і білий — були названі державними. Це дало змогу сучасникам, а також наступним дослідникам вважати, що 1858 року відбулося створення російського державного прапора, а затвердження “рисунка гербових кольорів” стало “утвердженням національних кольорів Росії”.

Надалі чорний, золотий і срібний — державні кольори — були використані під час створення територіальних гербів. До прикладу, з них складалася облямівка щита в гербі Бессарабської губернії, затвердженому в 1878 році.

Чорно-жовто-білі кольори державного прапора нерозривно пов’язані з епохою Алєксандра II, що закінчилася у 1881 році його загибеллю від кинутої йому під ноги бомби під час чергового замаху народовольців.

При цьому варто зазначити, що такий прапор, будучи офіційним, не мав підтримки в російського суспільства, оскільки він асоціювався з кольорами австрійського прапора. Тому національне поєднання чорно-жовто-білого кольорів воно не сприйняло.

Геральдичні дискусії

Чорно-жовто-білі прапори продовжували використовувати з нагоди урочистостей і після смерті Алєксандра II, наприклад, під час коронації його наступника Алєксандра III у 1883 році.

Проте напередодні коронації Алєксандра III 28 квітня 1883 року міністр внутрішніх справ оголосив указ імператора “Про прапори для прикраси будівель в урочистих випадках”, у якому зазначалося: “Щоб у тих урочистих випадках, коли буде визнано можливим дозволити прикрашання будівілень, використовували виключно російський прапор, що складається із трьох смуг: верхньої — білого, середньої — синього і нижньої — червоного кольорів...”

Однак офіційного статусу біло-синьо-червоний прапор набув тільки напередодні коронації Ніколая II, коли міністерство юстиції визначило, що національним має “остаточно вважатися біло-синьо-червоний колір і ніякий інший”.

У 90-х роках XIX століття фахівці з геральдики почали висловлювати різні думки про реформу національного прапора, у зв’язку з чим Ніколай II заснував 1896 року Особливу нараду під головуванням адмірала К. Посьєта для обговорення питання щодо російського національного прапора. “Нарада” одностайно дійшла висновку, що “прапор біло-синьо-червоний має повне право називатися російським або національним і кольори його: білий, синій і червоний називаються державними; а прапор чорно-оранжево-білий не має до того ні геральдичних, ні історичних підстав”.

Із приводу указу від 28 квітня 1883 року на нараді було зазначено: “Щодо закону 1883 року про прикрашання будівель виключно біло-синьо-червоним прапором, то із письмової доповіді, що перебуває у справі, Нарадою розглянуто, що Міністр внутрішніх справ статс-секретар граф Толстой представляв до затвердження два прапори: чорно-оранжево-білий і біло-синьо-червоний, перший — як національний і другий — як торговельний і що Государ Імператор вибрав серед них останній прапор, назвавши його виключно російським і в такий спосіб, здавалося б, остаточно вирішив питання про єдність нашого державного народного прапора”.

Однак цим справа не закінчилася. На початку XX століття у пресі знову розгорнулася дискусія про національний прапор Російської імперії. При цьому дуже прикметно, що особливо затятими захисниками чорно-жовто-білого прапора виступали діячі вкрай правого спрямування, в уявленнях яких патріотизм нероздільно зливався з монархізмом, а національні кольори — з кольорами монархії.

Особливо відзначився в цьому напрямку якийсь Євстафій Воронєц, фахівець із православно-богословських питань, автор статей і брошур, присвячених боротьбі з нехристиянськими віросповіданнями в Російській імперії та насадженню православ’я: “Нарід російський має бути об’єднаний і в розпізнавальних російських кольорах тільки з царем і державою російською”.

Інший автор, журналіст В. Бєлінскій, автор робіт із правових питань, геральдики та генеалогії, відстоюючи чорно-жовто-білі кольори, писав: “Такий прапор здатний електризувати російські народні маси, оскільки в ньому найрельєфніше виражається національна ідея православно-східної імперії і єднання царя з російським народом, у якого воєнний заклик: «За Віру, Царя і Отєчєство»”.

Новий етап суперечок про реформу російського національного прапора припав уже на 1910–1912 роки. 10 травня 1910 року при міністерстві юстиції під головуванням товариша (заступника) міністра юстиції А. Вєрьовкіна знову було скликано Особливу нараду для з’ясування питання про російські державні національні кольори.

Більшістю голосів було вирішено, що до XVII століття не можна говорити про будь-які встановлені російські державні кольори та їхні комбінації (чорно-жовто-біла в імператорському штандарті, біло-синя — в Андріївському прапорі і біло-синьо-червона — у торговельному флоті). Вони були затверджені й узаконені вперше Петром I, тому всі три прапори цих кольорів “з історичного погляду мають однакове право на існування”. Однак у питанні, “які кольори мають бути визнані російськими державними (національними) і на яких підставах”, Особлива нарада так і не змогла дійти одностайного рішення.

“Нарада” працювала до 9 травня 1912 року, і жодних практичних наслідків її висновки не мали. Традиційний біло-синьо-червоний прапор продовжували використовувати як національний.

Проте були спроби примирити прибічників різних національних кольорів. Так, у 1914 році був виданий циркуляр міністерства внутрішніх справ, який наказував під час маніфестацій, на знак єднання царя з народом, використовувати прапори, на яких жовтий штандарт з чорним орлом (кольори імператора) накладався (у верхньому лівому кутку) на біло-синьо-червоні смуги (національні кольори).

Однак у 1914, а надто в 1917 роках урядові й народові було вже не до геральдичних диспутів.

Після Лютневої революції Тимчасовий уряд використовував як державний біло-синьо-червоний прапор. Однак триколірний прапор у Росії існував недовго — до квітня 1918 року, коли з ініціативи Я. Свердлова, голови більшовицького Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету, кольором державного прапора ухвалили “революційний” — червоний.

Заплутались остаточно

Тож яке поєднання кольорів найточніше відповідає російській історичній традиції? Це питання продовжує непокоїти росіян і досі.

В. Даль, автор відомого “Толкового словаря живого великорусского языка” переймався цим питанням: “Усі народи Європи знають кольори, масті, фарби свої — ми їх не знаємо і плутаємо, підіймаючи невлад різноколірні прапори. Народного кольору в нас немає; колір армії зелений і яскраво-червоний; казенний колір, воєнний, георгіївський: білий, жаркий, чорний (срібло, золото, чернь), і це самий колір значків (кокарди); стяги наші і фортечні прапори різноколірні; морський воєнний прапор білий з андріївським хрестом; торговельний: білий, синій, червоний, уздовж; які саме кольори піднімати і носити на собі, якими прикрашати будівлі та ін. при мирних народних урочистостях?”

Як уже зазначалося, Росія тривалий час узагалі не мала державного прапора. В допєтровську епоху були окремі, спочатку великокнязівські, а потім царські стяги, прапори полків — усі найрізноманітніших забарвлень. Так, народне ополчення 1612 року, вирушаючи воювати з поляками, формувалося під прапором князя Д. Пожарского. Приймаючи присягу “царю и отечеству”, виносили полковий стяг, а не національний прапор, якого тоді ще не було.

За Петра I вперше з’явилися імператорський штандарт, військово-морський Андріївський прапор, і, нарешті, біло-синьо-червоний торговельний морський прапор. Однак біло-синьо-червоний стяг був саме прапором торговельного флоту, причому спеціально створеним на європейський лад, для торгівлі з тими самими європейцями. Тому тлумачення біло-синьо-червоного прапора як державного в сучасній Росії, як і двісті років тому, не завжди сприймають однозначно.

Це і зрозуміло. Що може бути величного і як можна пишатися торговельним прапором, кольори якого були штучно прив’язані (і нав’язані) до Росії Пєтром I? І хоча росіяни не заперечують усіх заслуг цього царя-реформатора перед імперією, все ж багато з них вважають, що тут він явно перебрав міру, просто скопіювавши чужі кольори.

Навпаки, чорно-жовто-білий прапор Алєксандра II сприймався як імперський, урядовий, на відміну від біло-синьо-червоного прапора торговельного флоту Росії. З імперським прапором у свідомості росіян пов’язувалися уявлення про велич і могутність держави.

Співіснування двох прапорів до 70-х років XIX століття було не дуже помітним, проте поступово виникало питання про “подвійність” найважливішого державного символу Росії. По-різному цю двоїстість сприймало і російське суспільство. Деякі оборонці російського самодержавства вважали, що ні про які прапори, крім імперського, узаконеного імператором, не могло бути й мови — цар і народ мали бути єдині. Прибічники демократичних перетворень згуртувалися під торговельним біло-синьо-червоним прапором, що його опоненти сприймали як символ антиурядових політичних рухів тих років. Саме ці кольори відстоювали й ліберальні кола, які пояснювали, що в такий спосіб борються з деспотизмом і реакційністю царської влади.

Однак спроби затвердити комерційний прапор як державний вступили в суперечності з кольорами імператорського штандарта і нерідко сприймалися в штики.

Із триколором траплялися і дипломатичні казуси. Відомо, наприклад, коли в 1858 році у Парижі під час укладання важкого для Росії Паризького трактату (після поразки у Кримській війні) у присутності російських урядових і військових чинів були вивішені російські комерційні морські прапори. Це російська громадськість і сам імператор сприйняли як недружній до Росії жест (білий, синій і червоний кольори були національними кольорами Франції, що перемогла!).

Важливим у суперечці про національні російські кольори є й той факт, що всі російські прапори були створені під впливом західних традицій.

Петру I цілком справедливо дорікають у надмірному захопленні та сліпому наслідуванні всього західного. Мало кому відомо, що на початку XVIII століття Пьотр I, крім торговельного й Андріївського, вигадав ще один прапор — кейзер-прапор, або прапор Цісарський, як його іноді називають у Морському статуті 1720 року. При цьому кейзер-прапор за малюнком та ідеєю був дуже схожий на прапор Великої Британії (особливо в його шотландському варіанті).

Очевидно, все викладене вище й надало підставу російському філософові й публіцистові князю Н. Трубєцкому назвати Російську імперію з її готовністю бездумно копіювати все західне “антинаціональною монархією”: “Вже при Пєтрі I вироблені відповідні палацові церемоніали, прийняті голландські кольори стягу, згодом на мелодію голландської великодньої покладено гімн “Боже, храни царя”. Однак до уніфікації цієї держави було ще далеко. Ще понад сто років мала вона характер радше федеративно-унійний”.

Такою є історія російського державного прапора.

Нині відповідно до урядових постанов у Росії як державний затвердили біло-синьо-червоний прапор. Проте чимало людей здогадуються, що цей прапор має мало підстав називатися “російським національним”.

Як і сто років тому, росіяни повертаються до питання про національну і державну символіку. Безумовно, геральдичні дискусії минулого мають бути проаналізовані та враховані. Однак не варто забувати і про те, що якщо форма державного прапора може бути введена урядовим указом, то національні кольори входять у народну свідомість не внаслідок суперечок фахівців або чиїхось розпоряджень, а як наслідок національного самосприйняття, як підсумок певних культурних та історичних традицій, яких у Росії якраз і не вистачає.