Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!

Розділ 6

Двейн Гувер годину сидів у вживаному «плімуті» моделі «Ф’юрі» на власній незабудованій ділянці, слухаючи радіо Західної Вірджинії. Йому розказали про медичну страховку за кілька центів на день, про те, як ефективніше користуватись своєю маши­ною. Розказали, як боро­тися з закрепами. Йому запропонували Біблію, в якій все, що Бог чи Ісус насправді сказали вголос, було надруковано великими червоними літерами. Запропонували росли­ну, яка буде приваблювати і з’їдати в домі комах, що перено­сять хвороби.

Усе це відкладалося у Двейновій пам’яті на випадок, що стане потрібним пізніше. Там у нього зберігалося багато речей.

Поки Двейн сидів там сам-один, найстарша мешканка Мідленд-Сіті вмирала в окружному шпиталі, у кінці бульвару Фейрчайлд, за дев’ять миль звідти. Звали її Мері Янґ. Їй було сто вісім років. Вона була чорна. Батьки Мері Янґ були рабами в штаті Кентуккі.

Між Мері Янґ і Двейном Гувером існував незначний зв’я­зок. Коли Двейн був маленьким, кілька місяців вона пра­ла білизну в сім’ї Двейнів. Вона оповідала маленькому Двейнові біблійні історії та історії про рабство. Вона оповіла йому про публічне повішення білого чоловіка, яке вона бачила в Цинциннаті, коли була маленькою дівчинкою.

Чорний інтерн в окружному шпиталі тепер дивився, як Мері Янґ вмирає від пневмонії.

Інтерн її не знав. У Мідленд-Сіті він пробув лише тиж­день. Він навіть не був громадянином Америки, хоча вивчав медицину в Гарварді. Родом з племені індаро, ніґерієць. Звали його Кипріян Уквенде. Він не відчував спорідненості з Мері чи іншими американськими чорни­ми. Він відчував спорідненість лише з племенем індаро.

Вмираючи, Мері була самотньою на планеті, так само як Двейн Гувер або Кілґор Траут. Вона нікого не народила. Друзів чи родичів при її смерті не було. Тож свої останні слова на планеті вона сказала Кипріянові Уквенде. В неї не залишилося сили на дихання, щоб завібрували голосові зв’язки. Вона могла лише безгучно ворушити губами.

Ось усе, що вона могла сказати про смерть: «Ой-йой».

Як усі земляни в мить смерті, Мері Янґ надсилала слабкі нагадування про себе тим, хто її знав. Вона випустила невеличку хмаринку телепатичних метеликів, і один з них торкнувся щоки Двейна Гувера, за дев’ять миль від неї.

Двейн почув стомлений голос звідкілясь позаду голови, хоча там нікого не було. Голос Двейнові сказав: «Ой-йой».

Шкідливі Двейнові речови­ни тепер змусили його завести машину. Він виїхав з неза­будованої ділянки, спокійно проїхав Юніон-авеню, яка йшла паралельно до автомагістралі.

Він проминув своє основне підприємство, яким було «Парк понтіаків Двейна Гувера біля одинадцятого виїзду», і повер­нув на паркувальний майданчик нового «Голідей Інн». Двейн володів третиною готелю — у пар­тнерстві з провідним ортодонтом Мідленд-Сіті, д-ром Альфредом Марітімо, і Біллом Міллером, який серед іншо­го був головою ради з умовно-достро­кового звільнення виправної колонії для дорослих в Шепердстауні.

Двейн піднявся сходами через чорний вхід на дах, нікого не зустрівши. Місяць був повний. Були два повні місяці. Новий Меморіальний центр мистецтв імені Мілдред Баррі виглядав як прозора сфера на опорах і тепер освітлювався зсередини — і був схожий на місяць.

Двейн глянув на сонне місто. Тут він народився. Перші три роки свого життя він провів у дитячому притулку лише за три милі від місця, де стояв. Тут його всиновили і вивчили.

Він володів не лише аґенцією «понтіаків» і часткою нового готелю «Голідей Інн». У його власності були також три «Бурґер Шефс», п’ять автомийок самообслуговування і частки літнього кінотеатру на Цукровому Струмку, радіостанція WMCY, ґольфове поле «Три клени» і тисячу сімсот простих акцій «Баррітрон лімітед», місцевої фірми електронної апаратури. Він володів десятками незабудованих ділянок. Він був у раді директорів Наці­онального банку округу Мідленд.

Але тепер Мідленд-Сіті здавалось незнайомим і лякало Двейна.

— Де я? — сказав він.

Він навіть забув, наприклад, що його дружина Селія вчи­нила самогубство, проковтнувши «Драно» — суміш гідро­ксиду натрію і алюмінієвого порошку, яким чистили каналізаційні труби. Селія стала невеличким вулканом, оскільки складалася з тих самих речовин, які зазвичай забивають труби.

Двейн навіть забув, що його єдина дитина, син, виросла і стала відомим гомосексуалом. Його ім’я було Джордж, але всі кликали його «Банні». Він грав на піаніно в коктейль-барі нового «Голідей Інн».

— Де я? — сказав Двейн.