Розділ 7

Кілґор Траут відлив у чоло­вічій вбиральні нью-йорк­ського кінотеатру. На стіні біля паперових рушників висіло оголошення. Рек­ламували масажний салон під назвою «Гарем султана». Масажні салони були чимось новим і захопливим у Нью-Йорку. Чоловіки могли зайти туди, щоб пофотографувати голих жінок або порозмальовувати оголені жіночі тіла водорозчинними фарбами. Чоловіків могла старанно роз­тирати жінка, аж поки їхні пеніси не випорскували сперму в пляжні рушники.

— Ото повноцінне життя і веселе, — сказав Кілґор Траут.

Олівцем на плитці біля паперових рушників було напи­сано послання. Ось воно:

Траут пошарив у кишені за ручкою або олівцем. У нього була відповідь на це питання. Але не було чим писати — навіть спа­леного сірнич­ка. Тож він залишив пи­та­ння без відповіді, але ось що він би напи­сав, якби знайшов чим писати:

Бути очима, і вуха­ми,

і сумлінням

Творця Всесвіту, дурню.

Коли Траут попрямував назад до свого місця в кіноте­атрі, він зображав із себе очі, вуха і сумління Творця Всесвіту. Він посилав телепатичні повідомлення Творце­ві, хоч де б Він був. Повідомив, що чоловіча вбиральня чиста, як скло. «Покриття під ногами, — сиґналив він з вестибюля, — пружне і нове. Думаю, це якесь чудо-волокно. Воно блакитне. Розумієте, що значить блакитне?» І таке інше.

Коли він зайшов до кінозалу, світло вже ввімкнули. Там був лише адміністратор — він же білетер, і викидайло, і прибиральник. Він вимітав бруд з проходів між місцями. То був білий чоловік середніх років.

— Розваги закінчились, діду, — сказав він Траутові. — Час додому.

Траут не протестував. Але й не пішов відразу. Він роз­дивився зелену металеву скриньку у задній частині кінозалу. В ній був проєктор, звукова система і плівки. Від скриньки до штепселя на стіні йшов дріт. Спереду скриньки був отвір. Крізь нього і виходили фільми. Збоку скриньки був простий вмикач. Він виглядав ось так:

Траут був заінтриґований: досить було йому клацнути вмикачем, і люди знову почнуть трахатись і лизатися.

— На добраніч, діду, — сказав адміністратор багатозначно.

Траут неохоче відійшов від машини. Він сказав про неї адміністраторові:

— Вона задовольняє таку потребу, ця машина, і нею так легко управляти.


Виходячи, Траут послав це телепатичне повідомлення Творцеві Всесвіту — він служив Його очима, вухами і сумлінням: «Прямую до Сорок другої вулиці. Що ви знаєте про Сорок другу вулицю?»

Загрузка...