Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Сталінградський контрнаступ задумувався як операція другорядна. Про це будь-який бажаючий може знайти достатньо свідчень у мемуарах учасників цієї операції. Маршали Радянського Союзу А. М. Василевський, К. К. Рокосовський, А. І. Єременко, головний маршал артилерії Н. Н. Воронов та інші повідомляють, що, завершивши оточення німецьких військ під Сталінградом, радянські командири з подивом виявили: німецьких дивізій в котлі виявилось у три рази більше, ніж передбачалося. Радянське командування мало намір оточити в районі Сталінграда 7-8 німецьких дивізій, а їх виявилося 22. Інакше кажучи, операція під Сталінградом задумувалася не настільки грандіозна, якою вона вийшла насправді. Результат під Сталінградом очікувався втричі скромніший. А головна операція готувалася на Західному напрямку. Знову планувався прорив біля Ржева, Сичовки і Вязьми в напрямку Ризької затоки. Жуков знову робить ту ж роботу: координує дії Калінінського і Західного фронтів. Крім того, наступу двох фронтів сприяють війська Північно-Західного і Брянського фронтів.

Для проведення цієї грандіозної операції були зібрані сили більші, ніж для проведення контрнаступу під Сталінградом. Під командуванням Жукова на цей раз - майже два мільйони солдатів і офіцерів, 3300 танків, більше тисячі бойових літаків, 24 тисячі гармат і мінометів. Сумарна бойова вага радянських танків, що залучаються до цієї операції в 2,8 раза перевищувала бойову вагу всіх німецьких танків, які Гітлер 22 червня 1941 року кинув на Радянський Союз.

І ось цю операцію в листопаді-грудні 1942 року Жуков знову провалив.

Там, де був Жуков, - ганебна поразка, ріки крові, піраміди солдатських кісток і майже дві тисячі згорілих радянських танків. Це - на додаток до того, що в цьому районі було вже укладено в землю з січня по серпень. А під Сталінградом, де Жукова не було, - перемога.

2.

Черговий провал Жукова під Сичовкою, Ржевом і Вязьмою з нашої історії випав. Про нього забули. А вже якщо хто з допитливих дослідників поцікавиться, де ж був великий стратег Жуков у момент початку Сталінградської стратегічної наступальної операції, то для таких була підготовлена відповідь: Жуков перебував на другорядному напрямку, там він проводив відволікальну операцію.

За часів Брежнєва вся ідеологічна машина Радянського Союзу працювала на роздування культу особи Жукова. У ті славні часи маршала Василевського, якому було вже 82 роки, якому залишався рік до смерті, змусили написати: «13 листопада... було наказано Жукову приступити до підготовки відволікальної операції на Калінінському і Західному фронтах, а на мене було покладено координацію дій трьох фронтів сталінградського напрямку при проведенні контрнаступу». («ВИЖ» 1977 № 11, стор.63)

Правда, цікаво? 19 листопада 1942 року починається грандіозна наступальна операція під Сталінградом, яка повинна переламати хід війни на нашу користь, а за тиждень до цього, 13 листопада, превеликому полководцю ХХ століття, заступнику Верховного головнокомандувача генералу армії Жукову ставлять завдання проводити відволікальну операцію зовсім в іншому місці! Невже, відволікальну операцію не можна доручити Конєву, Говорову, Рокосовському, Голікову, Толбухіну, Баграмяну, Бірюзову, Воронову, Малиновському або ще кому? Чому у всіх операціях Сталін посилав Жукова на головний напрямок, а в ході Сталінградської стратегічної наступальної операції послав на другорядний напрям проводити відволікальну операцію?

Відповідь проста: операція під Сичовкою, Ржевом і Вязьмою в листопаді-грудні 1942 року не була відволікальною, вона була головною. Жуков її провалив, тому заднім числом її опустили в розряд другорядних і відволікальних.

3.

Операція на Західному стратегічному напрямку в листопаді-грудні 1942 року не була відволікальною, бо відволікальна операція завжди за часом передує головній операції. Спочатку фокусник чимось присипляє нашу пильність, а потім дістає з чорного капелюха білого кролика. Спочатку підручні кишенькового злодія показують нам чужий гаманець: не ви впустили? І тут же сам кишеньковий злодій ласкавим рухом веде наш тугий гаманець. Спочатку одеський злодій Беня Крик підпалює будинок навпроти поліцейської дільниці, потім, коли поліцейські кидаються на допомогу сусідів, він влаштовує пожежу в поліцейській дільниці. Спочатку боєць робить обманний рух, потім б'є. Так і на війні: спочатку наноситься відволікальний удар на другорядному напрямку, потім - основний на головному.

Контрнаступ під Сталінградом почався 19 листопада 1942 року, а «відволікальний» наступ Калінінського і Західного фронтів - 25 листопада 1942 року. Запитаємо: яка ж з цих операцій повинна відвернути увагу противника?

Операція Калінінського і Західного фронтів не була другорядною і відволікальною, бо в ній брало участь більше військ, ніж у наступі під Сталінградом. У Жукова у складі Калінінського і Західного фронтів було 15 загальновійськових, 2 ударні, 1 танкова і 2 повітряні армії. Крім того, цьому «відволікальному» наступу сприяли війська Північно-Західного і Брянського фронтів. Це ще 7 загальновійськових, 1 ударна і 2 повітряні армії. Крім того позаду цього угруповання знаходились одна загальновійськова (68-а) і дві резервні (2 і 3-я) армії. Всього в Жукова 23 загальновійськові, 3 ударні, 1 танкова, 4 повітряні і 2 резервні армії.

У Василевського під Сталінградом 10 загальновійськових, 1 танкова і 3 повітряні армії.

Яка ж із цих операцій головна, яка відволікальна?

Наступ Калінінського і Західного фронтів за сприяння Північно-західного і Брянського фронтів у листопаді-грудні 1942 року не був відволікальним, і це ми дізнаємося з книжки самого Жукова. Ось директива Калінінському і Західному фронтам віддана 8 грудня 1942 року. Найближче завдання Західному фронту: «Протягом 10-11.XII. прорвати оборону противника на ділянці Бол. Кропотово - Яригіно і не пізніше 15.XII. опанувати Сичовкою, 20.XII. вивести в район Андріївське не менше двох стрілецьких дивізій для організації замикання спільно з 41-ю армією Калінінського фронту оточеного противника». (Спогади та роздуми. Стор. 435-436)

Калінінському фронту крім іншого ставилося завдання прорвати фронт і «замкнути з півдня оточене угруповання противника спільно з частинами Західного фронту». (Там же)

Отже, Калінінському й Західному фронтам, якими керував Жуков, ставилося те ж завдання, що й фронтах під Сталінградом: пробити оборону противника на двох ділянках, прорватися рухомими з’єднаннями глибоко в його тил і замкнути кільце оточення навколо угруповання противника.

Давайте повіримо комуністичній пропаганді. Давайте вважати, що Південно-Західний і Сталінградський фронти під керівництвом Василевського в листопаді 1942 року проривали оборону противника і замикали кільце оточення заради того, щоб переламати хід війни на свою користь. А в тому ж листопаді Калінінський і Західний фронти під керівництвом Жукова повинні були прорвати оборону противника і замкнути кільце оточення просто заради того, щоб відвернути увагу Гітлера.

А ось як керовані Жуковим фронти впоралися зі своїм завданням. Слово самому Жукову (або тим, хто писав його мемуари): «Командування Калінінського фронту в особі генерал-лейтенанта М. А. Пуркаєва зі своїм завданням впоралося. Група військ фронту, що наступала на південь від міста Білого, успішно прорвавши фронт, рушила в напрямку на Сичовку. Група військ Західного фронту повинна була, в свою чергу, прорвати оборону противника і рушити назустріч військам Калінінського фронту, з тим, щоб замкнути кільце оточення навколо ржевського угруповання німців. Але сталося так, що Західний фронт оборону не прорвав... У цей час ускладнилася обстановка на Калінінському фронті в районі нашого прориву. Сильним ударом під фланги противник відтяв наш механізований корпус, яким командував генерал-майор М. Д. Соломатін, і корпус залишився в оточенні. »(Спогади та роздуми. Стор. 436-437)

Давайте вважати, що все це робилося заради відвернення. Який же результат? Результат у наявності. Керовані Жуковом війська німецький фронт не прорвали, противника не оточили, навпаки самі потрапили в оточення. Якщо повірити, що це була просто відволікальна операція на другорядному напрямку, то доводиться визнати, в момент, коли вся увага Гітлера і його фельдмаршалів була прикута до Сталінграда, війська під керівництвом Жукова навіть на другорядному напрямку не зуміли виконати поставлене завдання.

Про грандіозний наступ Жукова в листопаді-грудні 1942 року вже написано кілька статей і книжок. Щоб мене не звинуватили в злостивості, буду описувати не своїми словами, а цитувати інших авторів. 8 червня 2001 року в «Незалежному військовому огляді» з'явилася стаття «Не в бій, а на забій». Розповідь про дії однієї тільки 20-ї армії Західного фронту в черговій Ржевсько-Сичовській операції в листопаді-грудні 1942 року. Автори статті - М. Ходаренок і О. Владимиров.

У цій операції 20-а армія Західного фронту крім тих сил, які вона мала, отримала посилення - два танкові корпуси, вісім окремих танкових бригад і відповідну кількість артилерії.

Підзаголовки статті: «Невдалий початок», «Битва за городи села Жеребцова», «Упертість, що переходить в божевілля». Це сказано про видатного стратега ХХ століття.

Ось витяги зі статті:

«Війська 25 листопада фактично посилалися не в бій, а на забій, під добре організований вогонь ворога».

«Дві стрілецькі бригади 8-го гвардійського стрілецького корпусу - 148-а і 150-а чотири дні штурмували село Хлепень, розташоване на високому березі Вазузи... під селом практично в повному складі полягли 148-а і 150-а стрілецькі бригади, в яких крім штабів і підрозділів забезпечення не залишилося нікого».

«Невблаганна Ставка та її представник Георгій Жуков вимагали тільки одного - наступу щоб то не стало. 20-а армія була додатково посилена 5-м танковим корпусом і чотирма стрілецькими дивізіями.»

«Поле битви було усіяне нашими згорілими танками. Зокрема, вже 6 грудня шість танкових бригад 20-ї армії з восьми, що втратили майже всю матеріальну частину, були відведені для відновлення боєздатності в тил».

«Вже 13 грудня 6-й танковий корпус мав у строю 26 танків, а два дні тому введений в бій 5-й танковий корпус - тільки 30. Один танковий корпус вів бій за село Мале Кропотово, другий намагався взяти штурмом село Подосіновка».

«За тиждень (11-18 грудня) вкрай кровопролитних, запеклих і за своєю суттю безрезультатних боїв наступальні можливості 20-ї армії були остаточно вичерпані. Закінчилися боєприпаси та пально-мастильні матеріали. Майже повністю була втрачена матеріальна частина всіх восьми танкових бригад і обох танкових корпусів. Уцілілі живими люди по кілька діб знаходилися без сну та їжі, були гранично виснажені і смертельно втомилися».

«За 23 доби безперервних боїв війська 20-ї армії на 8-кілометровій ділянці вгризлись в оборону противника на 10 кілометрів. Середньодобові темпи наступу - трохи більше 400 метрів на добу. За кожен кілометр довелося платити шістьма тисячами вбитих і поранених воїнів».

«Приблизно за тим же сценарієм розгорталися події в смугах наступу інших армій Західного й Калінінського фронтів».

«Загальні людські втрати Калінінського й Західного фронтів склали більше 215 тисяч осіб убитими й пораненими».

4.

Не одна 20-а армія «відволікала». Точно так же всі п'ятнадцять загальновійськових, дві ударні й одна танкова армія Західного і Калінінського фронтів під мудрим проводом геніального полководця «відволікали» увагу Гітлера. Крім того, на інших фронтах за сценарієм Жукова «відволіканням» займалися ще сім загальновійськових і одна ударна армія.

Документів про дії кожної армії в цій грандіозній «відволікальній» операції опубліковано достатньо. 20-у армію я вибрав недаремно. 20-а армія загинула в жовтні 1941 року під Єльнею. Не буду казати, з чиєї вини. Згадайте самі, хто штурмував Єльню два місяці, знекровив війська, розтратив усі боєприпаси й паливно-мастильні матеріали та відбув на інший фронт, підставивши виснажені і пошарпані війська під розгром.

У листопаді 1941 року була створена нова 20-а армія. Від старої 20-ї армії вона успадкувала тільки номер. Це нове, погано зліплене й необстріляне об'єднання вже в січні 1942 року під командуванням генерал-майора А. А. Власова творило дива на річці Ламі. А над Власовом тоді стояв Жуков. І ось минув рік. Та ж 20-та армія, того ж Західного фронту. Знову зима. Тепер 20-а армія має вже рік бойового досвіду. І знову загальне керівництво здійснює Жуков. Але тепер все йде не так як потрібно: розвідка працює погано, артилерія стріляє не по цілях, а по площах, вся підготовка операції - незграбна. Противник давно зрозумів, де і які удари будуть нанесені та зробив усе можливе, щоб їх відбити.

Чого ж не вистачає? Не вистачає генерала Власова. Без нього Жуков перетворився на звичайного унтер-офіцера з Першої світової війни.

Танки не можна кидати на штурм. Стихія танків - нестримний ривок вперед. Населені пункти та вузли опору треба не штурмувати, а обходити. Але цього Жуков так і не зрозумів до кінця війни і до кінця свого життя.

5.

Хто ж винен у черговому кривавому провалі під Сичовкою?

Відповідь Жукова (або тих, хто писав його мемуари) вибиває із сідла: «Якщо ж оборона противника розташована на погано спостереженій місцевості, де є хороші укриття за зворотними схилами висот, в ярах, що йдуть перпендикулярно до фронту, таку оборону розбити вогнем і прорвати важко, особливо коли застосування танків обмежене. В даному конкретному випадку не був врахований вплив місцевості, на якій була розташована німецька оборона.» (Спогади та роздуми. Стор. 437)

Ситуація анекдотична. Гладко було на папері, але забули про яри. Так на кого ж вина? За словами Жукова, винен хтось неживий-безіменний. Кимось не були враховані яри. Стривайте, але ж цю «відволікальну» операцію особисто готував Жуков, той самий Жуков, який з січня до кінця серпня 1942 бездарно штурмував ці самі яри під Сичовкою. Невже тоді, за вісім місяців безглуздих штурмів великий полководець не збагнув, що штурмувати сичовські яри немає сенсу?

Якщо ж він за вісім місяців безпросвітного штурму збагнув, що яри під Сичовкою штурмувати марно, то повинен був сказати Сталіну: фронт у нас величезний, відволікальну операцію треба проводити де завгодно, та тільки не під Сичовкою. Але унтер Жуков, отримавши наказ знову штурмувати Сичовку, бадьоро відповів «єсть» і побіг виконувати. Сам готував операцію, сам її провалив, а потім згадав, що на ці граблі він наступав уже не один десяток разів.

Вийшло, що весь 1942 рік, з січня по грудень, Жуков заливав кров'ю Смоленську область. На Сталінград він тільки відволікався. Сталінградська стратегічна наступальна операція проводилася без Жукова. Ось тільки після війни Жуков «забув», що в листопаді і грудні 1942 року в районі Ржева і Сичовки він спалив намарно мільйони снарядів, поклав у землю маси радянських солдатів, угробив кращі гвардійські артилерійські, стрілецькі, танкові та авіаційні з'єднання.

6.

У грандіозній «відволікальній» операції Жуков відволікав не німецькі війська від Сталінграда, а радянські. «Після вражаючого, але, схоже, несподіваного для радянського керівництва сталінградського успіху, цілком реальна була можливість досягнення вирішальної перемоги на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Доля надала радянській стороні рідкісний за своєю красою шанс - оточити і повністю знищити німецькі війська на південь від Воронежа, тим самим поставивши райх перед військовою катастрофою вже взимку 1943 року. У розпорядженні Ставки, здавалося, було все, щоб здійснити цей план - велика перевага над противником у силах і вкрай вигідна оперативно стратегічна обстановка, що склалася на цій ділянці фронту... Рідкісний за своєю красою шанс на південному крилі фронту було втрачено». (М. Ходаренок, О. Владимиров. «Незалежний військовий огляд». 8 червня 2001 року).

Йдеться ось про що. Влітку 1942 року на південній ділянці радянсько-німецького фронту німецькі війська прорвалися далеко на схід, форсували Дон і кинулися на південь до самих передгір'їв Кавказу. У листопаді радянські війська під Сталінградом оточили потужне німецьке угруповання. Саме по собі це було величезне досягнення. Проте прорив радянських військ обіцяв ще більш грандіозний успіх. Прорив радянських військ нависав над шляхами постачання потужного німецького угруповання на Кавказі. Все кавказьке угруповання німецьких військ опинилося під загрозою небаченого в історії оточення. Перед німецькими військами попереду - Великий Кавказький хребет. Справа - Чорне море. Зліва - Каспійське море, Волга і непробивний радянський фронт. Позаду - річка Дон і радянські війська на правому березі. Радянським військам залишалося тільки закрити цю пляшку корком. Перед Червоною Армією був Ростов. «Через Ростов проходили комунікації не тільки всієї групи армій "А", але також і 4-ї танкової та 4-ї румунської армій». (Генерал-фельдмаршал Е. фон Манштайн. Втрачені перемоги. Москва. АСТ. 1999. Стор. 433)

Під Сталінградом була оточена 6-а німецька армія. В разі удару радянських військ на Ростов в оточення потрапляли ще чотири армії: 1-а і 4-а танкові, 17-а і 4-а румунська, а також управління й тили групи армій “А”. Прорив з кільця був неможливий, бо німецькі війська пішли далеко на схід і на південь. Щоб почати прорив з кільця передовим частинам довелося б зробити заздалегідь відступ на 500-600 кілометрів. У них для цього просто не було пального. В разі удару радянських військ на Ростов, оточення під Сталінградом було б тільки прологом, першим невеликим етапом небувалого розгрому.

Красу ситуації бачили радянські командири. Маршал Радянського Союзу А. І. Єременко в той час був генерал-полковником, командувачем Сталінградського фронту. У своєму робочому щоденнику ще 18 січня 1943 року він записав: «Варто було, як і пропонував штаб Сталінградського фронту, не атакувати оточених, а задушити їх блокадою, вони б протрималися не більше одного місяця, а Донський фронт направити по правому березі Дону на Шахти, Ростов. В результаті вийшов би удар трьох фронтів: Воронезького, Південно-Західного і Донського. Він був би виключно сильним, закрив би як в пастці, все угруповання противника на Північному Кавказі». (ВІЖ. 1994. № 4)

Головний маршал артилерії Н. Н. Воронов: «Ми мали повну можливість створити новий небачений "котел" для гітлерівських військ під Ростовом і здійснити розгром німецького південного крила Східного фронту». («Красная Звезда». 28 жовтня 1992)

Страшну небезпеку оточення під Ростовом бачили й німецькі полководці.

Начальник Генерального штабу сухопутних військ генерал-полковник К. Цайтцлер: «Приблизно з середини грудня стала насуватись інша катастрофа, подібна до сталінградської. Оскільки вона має прямий стосунок до Сталінграда, я скажу про неї декілька слів. Мова йде про долю німецьких військ на Кавказі... В результаті успішного російського зимового наступу на захід і на південь від Сталінграда, виникла загроза всьому кавказькому фронту... Неважко було зрозуміти, що якщо російські продовжать наступ, то незабаром вони досягнуть Ростова, а в разі захоплення ними Ростова всій групі армій "А" загрожує неминуча небезпека оточення.» (Фатальні рішення. Москва. Воениздат. 1958. Стор. 197)

Генерал-фельдмаршал Е. фон Манштайн вважав, що в разі удару радянських військ на Ростов весь Східний фронт впаде в січні 1943 року, якщо навіть не в грудні 1942 року. «Мова йшла про те, чи буде вже цієї зими зроблено вирішальний крок до поразки Німеччини на сході. Катастрофа 6-ї армії, як би важка і сумна вона сама по собі не була, в порівнянні з масштабами Другої світової війни в цілому не могла ще бути таким кроком. Але розгром всього південного крила Східного фронту відкривав би шлях до швидкої перемоги над Німеччиною. Радянське командування з двох причин могло розраховувати на досягнення цієї мети на південному фланзі. Перша - це величезна чисельна перевага російської армії, а друга - переваги оперативної обстановки, які радянське командування отримало завдяки помилкам німецького командування, пов'язаних зі Сталінградом». (Загублені перемоги. Стор. 432)

Розуміючи страшну небезпеку, німецьке командування прийняло всі заходи, щоб уникнути краху Східного фронту на самому початку 1943 року. Група армій “А”, кинувши все, спішно без бою залишила Північний Кавказ.

Заступник Верховного головнокомандувача генерал армії Г. К. Жуков, якби він побачив красу ситуації, що склалася під Сталінградом, повинен був кричати Сталіну: давай зупинимо безглуздий наступ на Сичовку! Давай танкові бригади і корпуси не будемо палити заради якихось городів на задвірках давно стертих з землі сіл! Все - на Ростов! І сотні тисяч тон снарядів туди ж! І гвардійські корпуси! І авіацію! І ударні армії! Ось вона - перемога над Німеччиною! Прямо в наших руках! На блюдечку з блакитною облямівкою!

Але Жуков краси не побачив. Жуков виконував безглуздий наказ, причому найбезглуздішим способом. Жуков відволікав кращі з'єднання Червоної Армії від воістину важливої ділянки фронту і марно їх винищував, штурмуючи нікому непотрібні села, висотки і повітки.

7.

На війні й відразу після війни Жуков інтенсивно роздував культ власної особи. Стержень культу - я, великий Жуков, головний творець перемоги, в тому числі, - перемоги під Сталінградом. Чутки розліталися по країні. Чутки дійшли до Сталіна. Ми можемо собі уявити лють Сталіна, коли він почув, що Жуков оголошує себе сталінградським героєм. І тоді маршали Булганін і Василевський написали проект наказу, про те, що Жуков, втративши всяку скромність, приписував собі розробку і проведення операцій, до яких не мав ніякого стосунку. Сталін це підписав. У наказі серед іншого сказано: «До плану ліквідації сталінградської групи німецьких військ і до проведення цього плану, які приписує собі маршал Жуков, він не мав стосунку: як відомо, план ліквідації німецьких військ був вироблений і сама ліквідація була розпочата взимку 1942 року, коли маршал Жуков перебував на іншому фронті, далеко від Сталінграда».

Ми розуміємо причини, які змусили Сталіна підписати наказ про негідну поведінку Жукова: маршал-хвалько забув про свої провали під Сичовкою, але пам'ятає про чужі перемоги під Сталінградом і приписує їх собі.

Але наказ Сталіна про жуковську хвалькуватість на великого полководця впливу не мав. Минуло два десятки років, і в мемуарах Жукова знову задзвеніла хвацька пісня про те, як він перемагав під Сталінградом. «Заслуга Ставки Верховного Головнокомандування і Генштабу полягає в тому, що вони виявилися здатними з науковою точністю проаналізувати всі фактори цієї грандіозної операції, зуміли передбачити хід її розвитку і завершення. Отже, не про персональних претендентів на "авторство" ідеї контрнаступу повинна йти мова. («Спогади та роздуми Стор. 421)

Бачите, який скромний Жуков. Він навіть і не намагається випинати свою видатну роль у проведенні контрнаступу під Сталінградом. Він каже, що всі працювали: і Ставка Верховного Головнокомандувача, і Генеральний штаб. Навіщо шукати когось одного, хто запропонував ідею контрнаступу?

Спочатку Жуков розповів, що він і Василевський весь план придумали, а Сталін почув і зацікавився. Розповівши таке, Жуков великодушно погоджується авторів геніального плану не шукати.

Трохи пізніше ту ж фразу про заслуги Жуков посилив: «Найбільша заслуга Ставки Верховного Головнокомандування полягає в тому, що вона виявилася здатною з науковою точністю проаналізувати всі фактори цієї грандіозної операції, науково передбачати хід її розвитку і завершення». (Маршал Жуков. Яким ми його пам'ятаємо. Москва. 1988. Стор. 239)

«Заслуга Ставки ВГК і Генерального штабу» перетворилася на «найбільшу заслугу» однієї тільки Ставки ВГК. А Генеральний штаб з кола переможців випав. Воно й зрозуміло. Жукова Сталін вигнав з Генерального штабу ще в липні 1941 року і призначив з пониженням. Раз Жукова немає в Генштабі, отже, про роль Генерального штабу в Сталінградському контрнаступі можна не згадувати. Жуков пам'ятає тільки про заслуги Ставки ВГК, бо був її членом. Протягом усієї книжки Жуков наполегливо про це нагадує читачеві. Тому фрази про заслуги і найбільші заслуги Ставки ВГК у Сталінградській битві поширюються на самого мовця. Це Жуков сам себе хвалить. Це він розповідає про наукову точність свого аналізу.

Але про який науковий підхід мова, якщо оточили втричі більше, ніж мали намір? Якщо допущена помилка в один бік, то така ж помилка могла бути допущена і в інший бік. Вирішили оточити 7-8 дивізій, що було б, якби їх там виявилося втричі менше?

Про який науковий підхід мова, якщо Ставка ВГК наказала наступати на оточене під Сталінградом угруповання німецьких військ? Оточені німецькі війська була по суті табором збройних військовополонених. У них не було продовольства, пального, зимового одягу. Небезпека прориву була ліквідована. Після цього треба було залишити їх у спокої до весни. Скільки можуть триматися війська на страшному морозі без зимового одягу, без пального, боєприпасів і продовольства? Але був наказ штурмувати. І наші дивізії, корпуси й армії кинулися на штурм. Влітку 1942 року наші саперні армії зводили неприступну оборону навколо Сталінграда, потім німецькі війська її подолали, тепер Червона Армія штурмувала непереборну смугу укріплень, яку сама ж і звела. Штурм Сталінградських укріплень був великою помилкою Гітлера. Тепер Червона Армія повторювала помилку Гітлера, штурмуючи ті ж укріплення ще раз. «Чому росіяни вирішили перейти в наступ, не чекаючи, поки котел розвалиться сам по собі, без усяких втрат з боку росіян, відомо тільки російським генералам». (Генерал-полковник К. Цайтцлер. Фатальні рішення. Москва. Воениздат. 1958. Стор. 199)

Про який науковий підхід мова, якщо біля Ростова був згаяний шанс розгромити Німеччину на початку 1943 року? Якщо була можливість перемогти без Курської битви, без Прохорівки, без форсування Дніпра, Дністра, Німану, Вісли й Одера, без «десяти сталінських нищівних ударів», без балатонської оборонної битви, без штурму Сапун-гори, Зееловських висот, Кенігсберга і Берліна?

Але замість удару на Ростов наші стратеги штурмували власні укріплення під Сталінградом і городи на околиці села Жеребцово.

У всій Сталінградській епопеї мене найбільше вражає нахабство Жукова. Будь-яка людина, яка цікавиться військовою історією, проявивши достатньо завзятості, здатна вирахувати маршрути Жукова на війні. Вирахувавши маршрути, будь-який дослідник міг викрити Жукова в тому, в чому його вже викрили після війни Сталін, Булганін і Василевський: в непомірному і необґрунтованому звеличенні себе, в крадіжці чужої слави.

Але реальна загроза викриття на авторів жуковських мемуарів не діяла.

8.

Короткий підсумок. Під Сталінградом були вирішені два завдання.

Перше: зупинити втечу радянських військ і створити новий фронт. Це завдання було вирішене в липні й серпні 1942 року без участі Жукова.

Друге завдання: прорвати фронт супротивника й оточити його війська в районі Сталінграда. Це завдання вирішувалося 19-23 листопада 1942 року. І теж без участі Жукова. Під час виконання і першого, і другого завдань Жуков штурмував Сичовку.

Мені заперечують: припустимо, Сталінградська стратегічна наступальна операція проводилася без Жукова. Але ж це й не важливо, хто здійснював. Головне - хто ідею подав!

Добре, згадаємо, хто подав ідею. Його посада влітку 1942 року - старший офіцер Головного оперативного управління Генерального штабу. Звання - полковник, згодом - генерал-лейтенант. Прізвище Потапов. Те, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції народився в Головному оперативному управлінні Генерального штабу, і що автором плану був полковник Потапов, відомо всім і давно. З цього ніхто не робив секрету. Після офіційного краху комуністичної влади в Головному оперативному управлінні Генерального штабу нарешті знайшли карту з планом операції. На карті підписи Потапова і Василевського. Дата - 30 липня 1942 року. План був розроблений задовго до появи Жукова в Москві. 30 липня Потапов не просто подав ідею, він уже завершив розробку плану. В цей час Жуков вкотре рвався до Сичовки і про Сталінград ще не думав.

План полковника Потапова був повідомлений начальнику Генерального штабу Василевському. Василевський доповів план Сталіну. Після цього Сталін викликав Жукова до Москви, призначив своїм заступником і відправив у район Сталінграда. Жуков повернувся 12 вересня і нібито запропонував «інше» рішення. Але саме це рішення було розроблене в Генеральному штабі за півтора місяця до жуковського осяяння, давно повідомлене Сталіну, і Сталін з Василевським уже давно вели інтенсивну підготовчу роботу з його здійснення. Просто в цей день, 12 вересня 1942 року, Василевський за наказом Сталіна посвятив Жукова в таємницю.

9.

Давайте повіримо на хвилину: це він, великий Жуков, у вересні 1942 року запропонував план Сталінградської стратегічної наступальної операції. Давайте повіримо, що Сталін сумнівався в успіху, а Жуков ні в чому не сумнівався.

Нехай буде так. І ви, і я в такій ситуації бували: приходиш до начальника, пропонуєш щось незвичайне і ризиковане. Начальник в успіху сумнівається. Що він нам відповість?

Існують тільки два варіанти.

Перший. Начальник заборонить нам цією справою займатися тому, що в кінцевому результаті - йому за все відповідати.

Другий варіант. Начальник скаже: ти це придумав, ти й роби. Відповідальність - на тобі. Провалиш - милосердя не чекай.

А Жуков нам третій варіант пропонує. Сталін в успіху сумнівається, але всю відповідальність чомусь взяв на себе і переклав її на Василевського, а Жукова відправив в інше місце, звільняючи від відповідальності за здійснення ризикованого плану. А так не буває! Якби Сталін сумнівався в успіху, то послав би Жукова керувати операцією під Сталінградом: ти запропонував, ти в успіху не сумніваєшся, ось тобі карти в руки, дій. Провалиш - відповіси. Якщо Сталін боявся за наслідки, то повинен був тримати Жукова в районі Сталінграда і в разі невдачі звалити на нього вину.

Але Сталін сам від відповідальності не ухилявся і перед ризикованою операцією на хороброго, мудрого Жукова відповідальність не звалював. А це свідчить тільки про те, що Сталін Жукова автором плану не вважав, не думав, що на Жукова в разі провалу можна буде звалити вину. Тому перед початком настільки ризикованої операції Сталін відправляє Жукова за тисячу кілометрів від Сталінграда на Західний напрямок проводити іншу операцію, яку Жуков дійсно пропонував, яку довго готував і, як завжди, провалив.

Сталін знав, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції народжений у надрах Генерального штабу, план розроблений таким собі полковником і затверджений начальником Генерального штабу генерал-полковником Василевським. Ось чому Сталін 15 жовтня 1942 року призначає Василевського (всього лише генерал-полковника!) своїм заступником, а в листопаді посилає під Сталінград координувати дії всіх військ, які брали участь у контрнаступі. Логіка Сталіна проста й незаперечна: в Генеральному штабі план операції придуманий, начальником Генерального штабу затверджений, так іди ж, начальник Генерального штабу генерал-полковник Василевський, під Сталінград і проводь операцію. Провалиш — знищу!

Результат роботи Василевського відомий. 18 січня 1943 року Сталін надає своєму заступнику Василевському звання генерала армії. Не минуло й місяця і 16 лютого Сталін надає Василевському звання маршала Радянського Союзу.

З того простого факту, що координував дії фронтів під Сталінградом Василевський, а не Жуков, випливає простий висновок: оповіді з книги Жукова про його вирішальну роль у Сталінградській битві відносяться до категорії легендарних подвигів панфіловців і стахановців, Синдбада-мореплавця і барона Мюнхгаузена.

Згадка про полковника Потапова в нашій відкритій пресі промайнула тільки раз. «Красная Звезда» 1 вересня 1992 року визнала, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції розробив і запропонував саме він.

Відразу після краху комунізму був короткий період, коли архіви стали відкриватися, коли руйнувалися міфи і падали з постаментів дуті величі. Але період цей був коротким. Правителі схаменулися. Через брак кращого, кинулися звеличувати Жукова. Кампанія обожнювання майже миттєво досягла рівня загальнонародної істерики. Мудрого полковника Потапова знову засунули в небуття, а його план - в розряд відомостей, «які не вдалося виявити».

Справжній подвиг полковника заважав нагромаджувати вигадані подвиги на кандидата в святі Георгія.