Тягар пристрастей людських

80

Протягом наступних трьох місяців Філіп вивчав нові для себе предмети. Велетенський натовп, що з’явився на порозі медичного інституту майже два роки тому, помітно порідшав: дехто пішов зі шпиталю, виявивши, що складати іспити значно важче, ніж здавалося; когось забрали додому батьки, які не передбачили, що життя в Лондоні таке дороге, а дехто подався шукати щастя в новому покликанні. Один знайомий юнак вигадав хитромудрий спосіб трохи заробити: він купував на розпродажах речі й закладав їх у ломбарді, а потім виявив, що закладати куплене в кредит — іще прибутковіша справа. У шпиталі здійнялася буча, коли хтось помітив його ім’я в кримінальній хроніці. Засмучений батько забрав його на поруки, розгляд справи відклали, а юнак вирушив за море нести «Тягар Білої Людини»[274]. Увагою іншого хлопця, котрий раніше ніколи не бував у місті, заволоділи розкоші м’юзик-холів і барів; він крутився серед завсідників кінних перегонів, жучків[275] і тренерів і врешті-решт став помічником букмекера. Філіп якось зустрів його в барі неподалік від Пікаділлі-Сіркус; той був убраний у звужене на талії пальто і коричневий капелюх із широкими пласкими крисами. Третій хлопець мав хист до співів та наслідування, він успішно виступав на задимлених вечірках у медичному інституті, пародіюючи відомих коміків, а потім покинув шпиталь заради хору в опереті. Ще один (Філіп зацікавився ним, адже його грубі манери і звичка розмовляти самими лише вигуками не свідчили про емоційну глибину) відчув, що задихається серед лондонських будинків. Тісне місто виснажило його, а душа, якої він раніше й не помічав, заборсалася, наче горобчик у кулаці, — він хапав ротом повітря і не міг вгамувати серце: хлопець сумував за неохопними небесами й безлюдними просторами, серед яких виріс, тож одного дня між лекціями просто пішов геть, не сказавши нікому жодного слова. Потім друзі дізналися, що він покинув медицину і працює на фермі.

Філіп тепер відвідував лекції з терапії та хірургії. Кілька разів на тиждень він практикувався зранку, роблячи перев’язки амбулаторним хворим, радів, що може заробити трохи грошей, і вчився, як слухати хворих і користуватися стетоскопом. Він навчався готувати ліки. У липні на Кері чекав іспит із Materia Medica[276], і він розважався, граючись різноманітними медикаментами, створюючи суміші, формуючи пігулки і готуючи мазі. Юнак жадібно хапався за все, що хоч якось могло стати в пригоді людству.

Якось він звіддалік побачив Ґріффітса, але обійшов його, аби не завдавати собі болю, ігноруючи колишнього сусіда. Спілкуючись із його друзями (а дехто з них став тепер його другом), Філіп почувався дещо невпевнено: він помітив, що їм відомо про їхню сварку, і підозрював, що всі знають про її причини. Молодик на прізвище Ремсден, дуже високий, із маленькою головою і млявий на вигляд, був одним із найпалкіших Ґріффітсових прихильників і наслідував його, вибираючи краватки або черевики, розмовляючи й розмахуючи руками. Він розповів Філіпові, що Ґріффітс страшенно образився через те, що не отримав відповіді на свого листа. Він хотів помиритися.

— Це він попросив вас переказати це мені? — поцікавився Кері.

— Ох, ні, я сам вирішив розповісти вам, — пояснив Ремсден. — Йому страшенно соромно за свої вчинки, і він каже, що ви поводилися з ним по-справжньому благородно. Я точно знаю, що він мріє все владнати. Ґріффітс не приходить до шпиталю, адже боїться, що зустріне вас, а ви вдасте, наче не знаєте його.

— Так і буде.

— Повірте, це змушує його неабияк страждати.

— Я докладу зусиль і переживу те, що завдав йому трохи неприємностей, — кинув Філіп.

— Він готовий на все, щоби знову бути вашим другом.

— Просто якась істерика в дитячому садку! Що йому від мене треба? Я надзвичайно непримітна особистість, і Ґріффітс чудово впорається без мого товариства. Він мене більше не цікавить.

Ремсден подумав, що Кері бездушний і холодний. Трохи помовчавши, він розгублено розглядав його.

— Гаррі кляне Бога, що зустрів ту жінку.

— Справді? — поцікавився Філіп.

Йому подобалася байдужість у власному голосі. Ніхто б не здогадався, як скажено гупало серце. Він нетерпляче чекав, коли Ремсден піде.

— Сподіваюся, вас це більше не хвилює?

— Мене? — перепитав Кері. — Анітрохи.

Потрохи він дізнався всю історію стосунків Мілдред і Ґріффітса. Він слухав її з незворушною посмішкою, яка легко обдурила простакуватого хлопця, що розповів усе. Вихідні в Оксфорді ще більше розпалили її несподівану пристрасть, і коли Ґріффітс поїхав додому, неждане почуття змусило дівчину залишитися на кілька днів там, де вона була такою щасливою. Вона відчувала, що ніяка сила не змусить її повернутися до Філіпа. Він був їй огидний. Ґріффітса спантеличило полум’я, яке він сам розпалив: два дні з Мілдред за містом здалися йому нудними, і він не хотів перетворювати цікаву пригоду на виснажливі стосунки. Дівчина змусила його пообіцяти писати їй, тож Ґріффітс, як чесний і порядний хлопець із ввічливим характером і прагненням задовольнити всіх навколо, повернувшись додому, написав їй довжелезного чарівного листа. Мілдред відповіла виром пристрасті, описаної незграбними, неграмотними і вульгарними словами, адже не мала хисту висловлювати свої почуття. Цей лист роздратував юнака, а коли наступного дня надійшов ще один, а потім третій, він подумав, що її кохання вже не лестить, а радше бентежить. Ґріффітс не відповідав, і Мілдред закидала його телеграмами, цікавлячись, чи не захворів він, бува, і чи отримав її листи. Дівчина стверджувала, що його мовчання її жахливо непокоїть. Ґріффітс вимушений був відповісти, але намагався написати якомога буденнішим і мало не образливим тоном: він просив не надсилати йому більше телеграм, адже йому складно пояснити їх матері, досить старомодній жінці, котра нервово здригалася від кожної телеграми. Зі зворотною поштою прийшов лист, у якому Мілдред повідомляла, що мусить побачити його і готова закласти дещо (вона мала срібний несесер, Філіпів весільний подарунок, за який можна було отримати десь вісім фунтів), щоби приїхати до невеличкого торгового містечка за чотири милі від села, в якому практикував батько Ґріффітса. Це налякало молодика, і він одразу скористався телеграфом, щоб переконати її не робити цього. Він пообіцяв Мілдред негайно повідомити їй, коли повернеться до Лондона, а опинившись там, виявив, що дівчина вже запитувала про нього в шпиталі, куди він мав улаштуватися. Ґріффітсові це не сподобалося, і, зустрівшись із дівчиною, він попросив її не приходити туди за жодних обставин. Тепер, після тритижневої розлуки, він виявив, що йому нудно з Мілдред, сам дивувався, навіщо злигався з нею, і вирішив якомога швидше розірвати ці стосунки. Він ненавидів сварки і не хотів робити людям боляче, але водночас був досить зайнятим і вирішив не дозволяти Мілдред набридати йому. Зустрічаючись із дівчиною, він залишався радісним, цікавим, уважним, вигадував відмовки, пояснюючи, чому так довго не бачився з нею, але робив усе можливе, щоб уникнути цих побачень. Якщо Мілдред наполягала на зустрічі, він в останню мить надсилав їй телеграму з вибаченнями, а його квартирна хазяйка (перші три місяці на новій роботі він винаймав кімнати) отримала вказівку повідомляти, що його немає вдома, коли б дівчина не прийшла. Вона чекала на нього на вулиці, тож, знаючи, що Мілдред кілька годин стирчала під шпиталем, Ґріффітс готував для неї кілька приємних дружніх слів, а потім тікав, пояснюючи це невідкладними справами. Він став справжнім мастаком вислизати з дверей шпиталю непоміченим. Якось, повертаючись додому опівночі, помітив біля загорожі жіночу постать і, здогадавшись, хто це, вирушив просити на ніч притулку в Ремсдена. Наступного дня хазяйка квартири сказала йому, що Мілдред кілька годин сиділа у них на сходах і плакала, тож кінець кінцем їй довелося сказати дівчині, що вона викличе поліцію, якщо та не піде геть.

— Послухайте, хлопче, — сказав Філіпові Ремсден, — ви ще легко відбулися. Гаррі каже, що якби хоч на мить міг уявити, якою вона буде набридливою, краще б його вхопив грець, ніж зв’язуватися з нею.

Філіп уявив, як Мілдред кілька довжелезних нічних годин сиділа на сходах. Він бачив її обличчя й порожні очі, що дивилися на господиню, коли та проганяла її геть.

— Цікаво, що вона зараз робить.

— Ох, дякувати Богу, вона знайшла якусь роботу. Тепер вона принаймні зайнята цілий день.

І насамкінець за кілька днів до завершення літнього семестру Філіп почув про них, що, мовляв, навіть Ґріффітсова ввічливість не витримала постійних переслідувань. Він сказав Мілдред, що його нудить від докучань і що краще їй триматися від нього подалі.

— Це був єдиний вихід, — сказав Ремсден. — Вона зайшла занадто далеко.

— То між ними все скінчено? — поцікавився Філіп.

— Ой, він не бачив її вже днів десять. Знаєте, Гаррі чудово вміє поривати з людьми. Цього разу він витягнув міцний горішок, але однаково зміг його розгризти.

Більше Філіп нічого не чув про Мілдред. Вона розчинилася в безмежному морі безликих мешканців Лондона.