Тягар пристрастей людських

97

Наступного ранку Філіп, здригнувшись, прокинувся й відчув, що проспав. Годинник показував дев’яту. Він вистрибнув із ліжка й побіг на кухню по гарячу воду, щоб поголитися. Мілдред не було видно, а вчорашній посуд в умивальнику так і залишався непомитим. Кері постукав у двері.

— Мілдред, прокидайтесь. Я страшенно запізнююся.

Дівчина не відповіла навіть після гучнішого гупання, і Філіп вирішив, що вона ображається на нього. Утім, він занадто поспішав, аби непокоїтися про це. Він закип’ятив трохи води і застрибнув у ванну, яку завжди наливали з вечора, щоб устигнути нагріти. Філіп розраховував, що Мілдред приготує сніданок, поки він одягатиметься, і залишить його на столі у вітальні. Вона вже кілька разів робила так раніше, коли була в поганому гуморі. Однак зараз не чути було, щоб дівчина рухалася квартирою, і Кері зрозумів: якщо він хоче поснідати, доведеться зайнятися цим самостійно. Його дратувало, що Мілдред викидає коники саме того ранку, коли він проспав. Філіп одягнувся, а дівчина так і не з’явилася, хоча чути було, як вона ходить у себе в кімнаті. Вочевидь, Мілдред уже вставала. Кері приготував собі чай і відрізав кілька скибок хліба з маслом, які проковтнув, узуваючи черевики; потім збіг сходами вниз і кинувся вуличкою до дороги, де можна було сісти в трамвай. Поглядом він шукав ятки з газетами, щоб дізнатися з оголошень воєнні новини, але думки поверталися до сварки напередодні: тепер, коли він заспокоївся і поспав, вона видавалася сміховинною; Філіп здогадувався, що виставився на посміховисько, але не міг упоратися з власними почуттями, і вони перемогли його. Він гнівався на Мілдред за те, що опинився в такому становищі, і знову з подивом пригадав її брудну лайку, коли дівчина вибухнула від люті. Пригадавши останню репліку, він залився рум’янцем, але одразу ж презирливо здвигнув плечима. Філіп давно знав, що, сердячись на нього, люди ніколи не забувають вказати зайвий раз на його ваду. Помічав, як дехто в лікарні копіює його ходу, щоправда не відкрито, як у шкільні роки, а за спиною, впевнений, що він не бачить. Тепер він знав, що в цьому немає злих намірів, просто від природи всі ми — тварини, схильні до наслідування, до того ж цим так легко насмішити інших. Філіп чудово все розумів, але не міг із цим примиритися.

Він залюбки занурився в роботу. Палата, до якої Філіп увійшов, здалася йому симпатичною і дружньою. Медична сестра привіталася, кинувши на нього швидкий діловий погляд.

— Сьогодні ви запізнилися, містере Кері.

— Я вчора загуляв.

— Це видно.

— Дякую.

Посміюючись, він підійшов до свого першого пацієнта — хлопчика з туберкульозними виразкам — і зняв із дитини пов’язку. Хлопчик зрадів, побачивши Кері, а той піддражнював його, накладаючи на рану чистий бинт. Пацієнти любили Філіпа, адже він завжди добре до всіх ставився і мав ніжні руки, що не завдавали болю: деякі інші практиканти часом бували грубими і діяли бездумно. Пообідав Філіп із друзями в студентському клубі; їжа була скромною — булочка з маслом і горнятко какао, а розмовляли всі про війну. Кілька студентів поїхали на фронт, але адміністрація була вибагливою і відмовляла всім, хто не пройшов практику в шпиталі. Дехто вважав, що війна затягнеться, і згодом вони залюбки братимуть усіх, хто отримав лікарський диплом. Однак здебільшого люди були переконані, що за місяць війна закінчиться. Тепер, коли Робертс[305] там, усе владнається. Макалістер дотримувався такої ж думки і казав Кері, що їм слід бути напоготові й купити акції перед самим підписанням миру. На біржі здійметься справжня буча, і їм усім вдасться заробити трохи грошенят. Філіп доручив брокеру купити йому акції, щойно випаде вдала нагода. Тридцять фунтів, які він заробив улітку, лише роздражнили його апетити, і тепер йому хотілося заробити кілька сотень.

Упоравшись із роботою, Кері повернувся трамваєм до Кенсінґтона. Цікаво було, як Мілдред поводитиметься ввечері. Неприємно було думати, що дівчина, напевно, набундючиться і не відповідатиме на запитання. Як на цю пору року, вечір був надзвичайно теплим, і навіть на сірих вулицях Південного Лондона відчувалася передвесняна мрійливість; після довгих зимових місяців природа тривожилася, все прокидалося зі сну, а від землі чувся шурхіт — провісник наближення весни і продовження одвічних подій. Філіп залюбки поїхав би далі, повертатися додому не хотілося, краще подихати свіжим повітрям, але раптом йому так закортіло побачити дитину, що аж у серці закололо; він усміхнувся, уявивши, як крихітка з радісним лопотінням пошкандибає йому назустріч. Підійшовши до будинку й автоматично глипнувши на вікна, Кері не побачив світла і здивувався. Піднявшись нагору, він постукав, але ніхто не відповів. Мілдред залишала ключ під килимком, якщо кудись ішла, і Філіп знайшов його там. Він увійшов до помешкання і запалив у вітальні сірник. Щось змінилося, але Філіп не одразу збагнув, що саме; він запалив гасову лампу, і світло залило кімнату. Озирнувшись, аж задихнувся від несподіванки. Хтось розгромив квартиру. Усе навколо було навмисно понівечено. Мало не лускаючи від люті, Кері кинувся до кімнати Мілдред. Там було темно і порожньо. Запаливши світло, він побачив, що Мілдред забрала всі свої та дитячі речі (біля дверей він зауважив, що на звичному місці на сходовій клітці немає візочка, але подумав, що дівчина пішла погуляти з донькою). Усі речі на умивальнику були розбиті, сидіння обох стільців хрест-навхрест розрізані ножем, подушку розпороли, на простирадлах і покривалі зяяли велетенські дірки, а дзеркало, схоже, розбили молотком. Збентежений Філіп зайшов до своєї кімнати, де теж панував безлад. Умивальник і глечик розбиті, дзеркало перетворилося на друзки, а постіль на клаптики. Мілдред розрізала подушку так, що змогла пропхати всередину руку й розкидати по кімнаті пір’я. Ковдра була простромлена ножем. На туалетному столику стояли фотографії Філіпової матері з поламаними рамками і розбитим склом. Філіп зайшов на крихітну кухню. Мілдред розбила все, що можна було розбити, — склянки, вазочки для пудингу, тарілочки і тарелі.

Філіпові перехопило подих. Мілдред не залишила навіть листа, свою лють вона висловила цією руйнацією, і він міг уявити, як дівчина взялася до справи з незворушним обличчям. Він повернувся до вітальні й роззирнувся. Філіп був настільки приголомшений, що вже не сердився. Допитливо оглянув кухонний ніж і вугільний молоток, які дівчина залишила на столі. Потім помітив у каміні поламаний ніж для м’яса. Мілдред знадобилося чимало часу, щоб таке влаштувати. Філіпів портрет, намальований Лоусоном, а тепер порізаний хрест-навхрест, вирячився страшними ранами. Його власні картини були розірвані на клаптики, а фоторепродукції «Олімпії» Мане, «Одаліски» Енґра і портрета Філіпа IV знищені важкими ударами вугільного молотка. У скатертині, завісах і сидіннях стільців з’явилися дірки. Схоже, шкода була непоправною. На стіні над столиком, за яким Філіп навчався, висів маленький перський килимок, подарований Кроншоу. Мілдред завжди його ненавиділа. «Якщо це килим, його місце на підлозі, — казала вона. — Але це просто стара смердюча ганчірка та й годі».

Дівчина лютилася, коли Філіп пояснював їй, що в килимку ховається відповідь на величезну загадку. Їй здавалося, що він із неї глузує. Вона тричі розпорола килимок ножем (для цього знадобилася неабияка сила), і тепер він перетворився на лахміття. У Філіпа було кілька біло-синіх тарілочок, вони не становили ніякої цінності й були у різний час куплені за копійки, але подобалися йому через пов’язані з ними спогади. Тепер їхні друзки вкривали підлогу. Корінці книжок були розрізані ножем, а з незшитих французьких видань Мілдред не полінувалася видерти сторінки. Шматочки прикрас із камінної полиці лежали в каміні. Усе, що можна було розбити молотком або розрізати ножем, Мілдред понівечила.

Усі Філіпові пожитки не коштували навіть тридцяти фунтів, але це здебільшого були його старі друзі, а Кері залишався домосідом і прив’язувався до кожної дрібнички просто через те, що вона належала йому; він пишався своїм маленьким помешканням і за невеликі гроші зробив його затишним та особливим місцем. У розпачі Філіп сів на стілець. Він запитував себе, як Мілдред могла бути такою жорстокою. Напад страху змусив його підскочити й кинутися в коридор, де стояла шафа з одягом. Відчинивши дверцята, він зітхнув із полегшенням. Вочевидь, дівчина забула про шафу, і його одяг залишився неушкодженим.

Кері повернувся до вітальні й, оглянувши розруху, замислився, що робити далі. Одразу взятися за прибирання йому не вистачало сил, до того ж удома не було їжі, а він зголоднів, тому вийшов, щоб купити собі щось на вечерю. Дорогою він трохи заспокоївся. Від думки про дитину знову закололо серце. Цікаво, чи сумуватиме вона за ним? Мабуть, перший тиждень сумуватиме, а потім забуде. Філіп радів, що звільнився від Мілдред.

«Сподіваюся, що на те буде Божа воля, і я її ніколи більше не побачу», — сказав він уголос.

Тепер йому залишалося лише відмовитися від цієї квартири, і Кері вирішив завтра вранці написати заяву. Він не міг дозволити собі приводити до ладу цю катастрофу, до того ж грошей залишалося так мало, що час було шукати щось дешевше. Він залюбки кудись переїде. Ціна за квартиру вже давно його непокоїла, а тепер усе всередині нагадуватиме про Мілдред. Філіп був нетерплячий і не міг заспокоїтися, поки не втілить у життя складений подумки план, тож наступного дня знайшов продавця уживаних меблів, і той запропонував три фунти за всі пошкоджені та вцілілі пожитки. Минуло два дні, і Кері переїхав до будинку навпроти шпиталю, де жив на початку навчання в інституті. Господиня була дуже порядною жінкою. Кері оселився у спальні на горішньому поверсі, що коштувала шість шилінгів на тиждень. Це була крихітна вбога кімнатка, вікна якої виходили на подвір’я, але тепер Філіп мав лише одяг і коробку з книжками, тож радів, що вдалося влаштуватися так дешево.