Тягар пристрастей людських

96

За кілька тижнів не забарилася криза. Філіпова поведінка довела Мілдред до кульмінації незрозумілого роздратування. У дівчини всередині вирувало безліч різних емоцій, і настрій легко змінювався. Мілдред здебільшого залишалася наодинці й обмірковувала своє становище. Висловити свої почуття словами дівчині не вдавалося, адже вона сама не розуміла їх до кінця, але дещо застрягало в голові й перетворювалося на нав’язливу думку. Філіпа вона ніколи не розуміла, і він не надто їй подобався, але приємно, коли такий чоловік був поруч, адже він здавався Мілдред справжнім джентльменом. Те, що його батько був лікарем, а дядько священнослужителем, справило на дівчину враження. Вона трохи зневажала Кері через те, що він дозволяв їй крутити собі голову, і водночас за його присутності ніколи не почувалася спокійно — розслабитися не вдавалося, бо Мілдред здогадувалася, що юнак засуджує її манери.

У перші дні свого життя в маленькій квартирці дівчина була виснажена та присоромлена. Вона раділа, що їй дали спокій. Як приємно було не думати про комірне, їй не доводилося виходити на вулицю за будь-якої погоди, а нездужаючи, можна було спокійно полежати в ліжку. Мілдред ненавиділа своє колишнє життя. Як жахливо вдавати улесливість та люб’язність; навіть тепер Мілдред плакала, жаліючи себе, коли згадувала про грубість чоловіків та їхню брутальну мову. Утім, ці спогади навідувалися до неї нечасто. Дівчина була вдячна Філіпові за порятунок, а від згадки про те, яким чесним він був і як кохав її, коли вона жахливо з ним поводилася, Мілдред навіть відчувала щось схоже на каяття. Віддячити йому було нескладно. Для неї це взагалі була дрібниця. Дівчина здивувалася, коли Філіп проігнорував її натяки, але просто здвигнула плечима: хай собі гне кирпу скільки йому хочеться, їй байдуже; мине трохи часу, і він сам помиратиме від бажання, а тоді буде її черга відмовлятися; якщо він думає, що для неї це велика втрата, то дуже помиляється. Мілдред не сумнівалася, що має над Філіпом владу. Він був справжнім диваком, але вона знала його як облупленого. Як часто він сварився і присягався, що більше ніколи з нею не бачитиметься, а потім приповзав на колінах і благав пробачити. Приємно було згадувати, як він плазував перед нею. Кері готовий був цілувати землю, якої торкалася її нога. Мілдред бачила, як він ридав. Вона чудово знала, як із ним поводитися: не звертати на нього уваги, вдавати, наче не помічаєш перепадів настрою, без жалю залишати самого, — і тоді, жодних сумнівів, зовсім скоро він знову підлабузнюватиметься. Дівчина частенько радісно посміювалася, згадуючи, як змішувала його з болотом. Її розгульне життя скінчилося. Тепер вона знала чоловіків і не хотіла мати з ними нічого спільного. Мілдред готова була зупинитися на Філіпі. Що там не кажи, а він був джентльменом в усьому, а на це не так просто начхати, еге ж? Хай там що, можна не поспішати, а робити перший крок вона не збиралася. Мілдред подобалося, як Філіп прив’язався до дитини, і водночас це смішило її: як кумедно надавати такого значення чужій дитині. Жодних сумнівів, він справжній дивак.

Утім, дещо дивувало Мілдред. Вона звикла до Філіпової запопадливості: раніше він залюбки зробив би для неї що завгодно; варто їй було сказати щось грубе, і він упадав у відчай, а від доброго слова приходив у захват. Тепер він був геть іншим, і Мілдред казала собі, що останній рік змінив його не на краще. Їй ніколи не спадало на думку, що почуття юнака до неї могли змінитися, тож дівчині здавалося, наче він лише вдає, що не звертає увагу на її поганий настрій. Коли Філіпові хотілося почитати, він просив її помовчати, а Мілдред не знала — гніватися чи ображатися. Зачудувавшись, вона не робила нічого. Потім під час якоїсь розмови Кері нагадав, що їхні стосунки неодмінно повинні залишитися платонічними; а дівчина, згадавши про випадок зі свого нещодавнього минулого, вирішила, що він боїться її вагітності. Вона щосили намагалася його заспокоїти, але це нічого не змінило. Мілдред була з тих жінок, які не можуть зрозуміти: не всі чоловіки так переймаються стосунками між статями, як вони самі; її спілкування з чоловіками обмежувалося сексом, тому дівчина не знала, що у протилежної статі бувають інші інтереси. Їй спало на думку, що Філіп закохався в когось іншого, і вона взялася випитувати його, підозрюючи медичних сестер у шпиталі чи жінок, із котрими він зустрічався в місті. Однак вигадливі запитання дозволили Мілдред дізнатися, що в родині Ательні немає нікого небезпечного, і переконали, що Філіп, як більшість студентів-медиків, не зважає на стать медичних сестер, із якими працює пліч-о-пліч. У його свідомості вони асоціювалися з легким запахом йодоформу[304]. Філіп не отримував жодних листів, а серед його речей не було фотографій дівчат. Якщо він у когось закохався, то вправно приховував це; на всі запитання Мілдред Кері відповідав чесно і, вочевидь, не здогадуючись про її справжню мету.

«Не думаю, що він закохався у когось іншого», — вирішила вона нарешті.

Це трохи розрадило дівчину, адже тоді Філіп, безумовно, досі кохає її, але його поведінка залишалася чудернацькою. Якщо він збирався так із нею поводитися, навіщо тоді запропонував жити в цій квартирі? Це якось неприродно. Такі жінки, як Мілдред, не замислювалися про співчуття, шляхетність чи доброту. Єдиний висновок, який вона зробила: Філіп — справжній дивак. Потім дівчина вбила собі в голову, що він поводиться так, намагаючись бути лицарем; її уява живилася перебільшеннями з дешевих романчиків, і Мілдред знаходила для поведінки Кері романтичні пояснення. У її фантазіях безладно скупчилися історії про трагічні непорозуміння, очищення вогнем, первісно чисті душі та смерть на морозі в різдвяну ніч. Дівчина остаточно вирішила покласти край цьому безглуздю в Брайтоні: вони залишаться вдвох, усі навкруги вважатимуть їх подружжям, на них чекають прогулянки на причалі й оркестр. Але, виявивши, що ніщо не змусить Філіпа оселитися з нею в одній кімнаті, коли він заговорив до неї тоном, якого вона ніколи раніше не чула, Мілдред раптом зрозуміла, що не потрібна йому. Ця новина приголомшила дівчину. Вона пригадала все, що Кері казав у минулому, і як він безнадійно її кохав. Мілдред почувалася приниженою і гнівалася, однак їй допомагала природна зухвалість. Нехай Філіп не вигадує, наче вона кохає його, бо це не так. Часом вона ненавиділа його і мріяла принизити, але почувалася якоюсь безпомічною: тепер Мілдред не знала, з якого боку до нього підступитися. Потрохи він почав її дратувати. Кілька разів Мілдред поплакала. Кілька разів поводилася з ним особливо люб’язно, але варто їй було взяти його під руку, прогулюючись ввечері набережною, Філіп одразу знаходив якийсь привід вивільнитися, наче її дотик був йому неприємний. Вона його не розуміла. Єдиний вплив на нього Мілдред мала завдяки дитині, котру той, схоже, любив щодня більше: якщо вона давала доньці стусана чи ляпанця, Кері скаженів від гніву; знайома ніжна усмішка розквітала на його обличчі тільки тоді, коли він бачив Мілдред із дитиною на руках. Дівчина помітила це, коли їх фотографували на пляжі, і потім частенько брала дитину на руки ради цього.

Коли вони повернулися до столиці, Мілдред узялася за пошуки роботи й запевняла, що це буде нескладно. Вона більше не хотіла залежати від Філіпа і радісно уявляла, як повідомить йому, що переїжджає і забирає з собою дитину. Однак, коли така можливість стала ближчою, дівчині не вистачило сміливості. Вона відвикла від довгого робочого дня і не хотіла опинитися на побігеньках у завідувачки, а почуття власної гідності ремствувало від думки, що знову доведеться вдягати форму. Мілдред переконала сусідів, що вони з Філіпом добре забезпечені; це буде справжнім приниженням, якщо люди довідаються, що вона вимушена піти на роботу. Природжена млявість теж давалася взнаки. Вона не збиралася йти від Філіпа і не розуміла, навіщо це робити, поки він готовий утримувати її. Грошей вистачало лише на необхідне, однак тепер вона мала їжу й дах над головою, а його справи скоро могли покращитись. Філіпів дядько був старим і міг не сьогодні-завтра померти, залишивши племінникові невеличкий спадок; а якщо навіть нічого не зміниться, це однаково краще, ніж надриватися з ранку до вечора за кілька шилінгів на тиждень. Мілдред майже не докладала зусиль; продовжувала читати оголошення в щоденних газетах, але тільки для того, щоб продемонструвати: вона хоче працювати, якщо трапиться щось вартісне. Часом її охоплювала паніка: вона лякалася, що Кері колись набридне її утримувати. Вона більше не мала над ним влади й вигадала, наче він дозволяє їм залишатися в квартирі лише через свою прихильність до дитини. Ця думка не йшла з голови, і дівчина розлючено присягнулася собі, що колись змусить його за все заплатити. Мілдред не вдавалося примиритися з тим, що Філіп її більше не кохає. Вона змусить його закохатися знову. Ображене самолюбство не заспокоювалося, і Мілдред дивним чином іноді тягнуло до Філіпа. Його прохолодне ставлення дратувало. Мілдред без упину думала про нього. Їй здавалося, що Кері жахливо з нею поводиться, і дівчина не розуміла, чим заслужила таке ставлення до себе. Вона повторювала собі, що жити так протиприродно. Потім Мілдред спало на думку, що якби все було інакше й вона завагітніла, вони б неодмінно побралися. Філіп був дивакуватим, але залишався джентльменом в усьому. Цього ніхто не міг заперечити. Кінець кінцем ця думка перетворилася на нав’язливу ідею, і дівчина вирішила будь-що змінити їхні стосунки. Тепер Філіп навіть не цілував її, хоч Мілдред цього хотілося: вона ще пам’ятала, як пристрасно він притискався до неї вустами. Думки про це якось незвично хвилювали дівчину. Вона тепер часто прикипала поглядом до його рота.

Якось на початку лютого Філіп розповів Мілдред, що обідатиме з Лоусоном — художник влаштовував у майстерні вечірку з приводу дня народження, — і повернеться пізно. Лоусон купив у шинку на Бік-стрит кілька пляшок їхнього улюбленого пуншу, і всі сподівалися весело провести час. Дівчина поцікавилася, чи будуть там жінки, і Філіп відповів, що панянок не буде: художник запросив лише чоловіків, і вони збиралися просто посидіти, покурити й потеревенити. Дівчині це здалося не надто веселим; якби вона була художником, запросила б десяток натурниць. Мілдред лягла, але заснути не вдавалося, і раптом їй дещо спало на думку. Вона підвелася і зачинила дверцята на сходовій клітці, щоб Філіп не зміг увійти. Він повернувся о першій, і на сходах почулася його лайка з приводу зачинених дверцят. Мілдред устала й відчинила йому.

— Заради всіх святих, навіщо ви зачинилися? Перепрошую, що довелося витягнути вас із ліжка.

— Я навмисно залишила дверцята відчиненими. Навіть не знаю, як вони зачинилися.

— Біжіть назад до ліжка, інакше застудитеся.

Філіп зайшов до вітальні й запалив гас. Дівчина рушила назирці й підійшла до каміна.

— Хочу трохи погріти ноги. Вони просто крижані.

Він сів і взявся знімати черевики. На щоках у нього грав рум’янець, а очі блищали. Мілдред вирішила, що він добряче випив.

— Весело провели час? — поцікавилася вона, усміхнувшись.

— Так, просто прекрасний вечір.

Філіп був цілком тверезий, але досі збуджений розмовами і сміхом. Такі вечори нагадували йому старі часи в Парижі. Він був у чудовому гуморі. Витягнув із кишені люльку і наповнив її тютюном.

— Ви не збираєтеся лягати? — запитала дівчина.

— Поки ні, спати зовсім не хочеться. Лоусон у чудовій формі. Поки я там був, він торохкотів, як навіжений.

— І про що ви говорили?

— Бог знає! Про все на світі. Якби ви бачили, як ми всі дерли горлянки й ніхто нікого не слухав.

Потішений цими спогадами, Філіп розреготався, і Мілдред теж засміялася. Вона не сумнівалася, що він випив більше, ніж слід було. Саме на це вона й розраховувала. Мілдред добре знала чоловіків.

— Можна мені сісти? — спитала вона.

Перш ніж Філіпові вдалося відповісти, дівчина вмостилася у нього на колінах.

— Якщо ви не збираєтеся лягати, краще підіть і вдягніть халат.

— Ох, мені добре й так. — Дівчина обійняла його за шию і притиснулась обличчям до щоки. — Чому ви такий прикрий зі мною, Філе?

Він спробував підвестися, але дівчина не дозволила.

— Я справді люблю вас, Філіпе, — сказала вона.

— Не верзіть дурниць.

— Це не дурниці, а правда. Я жити без вас не можу. Я хочу вас.

Філіп випручався з її обіймів.

— Будь ласка, вставайте. Ви виставляєтеся на посміховисько і робите з мене дурня.

— Я люблю вас, Філіпе. Я хочу спокутувати за всі образи, яких вам завдала. Я більше так не можу, це суперечить людській природі.

Він вислизнув із крісла, залишивши її сидіти там.

— Мені страшенно прикро, але вже пізно.

Мілдред зайшлася риданнями, від яких краялося серце.

— Чому? Як ви можете бути таким жорстоким?

— Думаю, через те, що я занадто палко вас кохав. Моя пристрасть вичерпалася. Думка про будь-яку близькість лякає мене. Я не можу дивитися не вас, не згадуючи Еміля і Ґріффітса. Тут нічим не зарадиш. Гадаю, це просто нервове.

Мілдред схопила Філіпа за руку і вкрила її поцілунками.

— Не робіть цього! — крикнув він.

Дівчина відкинулася в кріслі.

— Я так більше не можу. Якщо ви мене не кохаєте, я краще піду геть.

— Не будьте дурепою. Ви не маєте куди йти. Можете залишатися тут скільки вам заманеться, але зрозумійте нарешті: ми просто друзі й нічого більше.

Тоді Мілдред раптом припинила вдавати пристрасть і тихенько вкрадливо засміялася. Непомітно наблизившись до Філіпа, вона обійняла його й улесливо зашепотіла на вухо:

— Не будьте таким дурним. Думаю, ви просто нервуєте. Ви ще не знаєте, якою я можу бути милою.

Мілдред притулилася до Філіпа і потерлася своєю щокою об його. Її посмішка здавалася Філіпові бридким хтивим вищиром, а багатозначний блиск очей сповнював жахом. Він інстинктивно відсахнувся.

— Не треба, — кинув.

Утім, Мілдред його не відпускала. Її губи шукали його вуста. Філіп схопив дівчину за руки, із зусиллям відірвав їх від себе і відштовхнув її.

— Ви огидна, — сказав він.

— Я?

Аби втримати рівновагу, Мілдред ухопилася однією рукою за камінну полицю. Якусь мить вона дивилася на Кері, і раптом на її щоках з’явилися дві червоні плями. Вона верескливо й роздратовано розреготалася.

— Це я огидна?

Мілдред змовкла і рвучко ковтнула повітря. А потім вибухнула шаленим потоком лайки. Вона дерла пельку, обзиваючи Філіпа всіма словами, які могла вигадати. Ці брудні прокльони спантеличили Кері, адже дівчина завжди так прагнула здаватися вишуканою, так дивувалася непристойностям, — він і гадки не мав, що вона знає всі ці слова, які тепер вилітали з її рота. Мілдред підійшла до нього і впритул наблизила своє спотворене гнівом обличчя. Вона верещала і бризкала слиною.

— Я ніколи не кохала вас, жодної миті. Я завжди мала вас за дурня й помирала з вами від нудьги, нудьгувала так, що аж щелепи зводило, я ненавиділа вас, і якби не гроші, ніколи б не дозволила торкнутися до себе пальцем, а від ваших поцілунків мене нудило. Як ми з Ґріффітсом із вас сміялися! Сміялися, що ви такий бовдур. Бовдур! Бовдур!

Потім вона знову вибухнула потоком гидкої лайки. Звинувачувала Філіпа в усіх можливих пороках; називала його скупердяєм, ідіотом, марнославним егоїстом; злостиво ґлузувала з усього важливого для нього. Нарешті повернулася, щоб піти. Продовжуючи горлати непристойності, вигукуючи брудні образливі слова, вона схопилася за клямку дверей і розчахнула їх. А тоді повернулася й кинула Філіпові образу, яка (як вона чудово знала) насправді його зачіпала. Дівчина вклала у це слово всю злість і отруту, на які спромоглася. Її слово вдарило навідліг:

— Каліка!