Глава 1







РИМ, лютий. (Рейтер) - Сьогодні вночі в північній частині Адріатичного моря зник американський реактивний бомбардувальник, який, ймовірно, несе атомну бомбу. Літак здійснював звичайний рейс із бази на півдні Австрії на іншу базу в Іспанії. Останній зв'язок машини був із громадянською радіостанцією у Трієсті. Це було звичайне питання про погоду. Наскільки відомо, очевидців авіакатастрофи немає. Представники ВПС США на місцях відмовилися від коментарів, за винятком того, що якби машина мала атомну бомбу на борту, то вона не була б заряджена...




У Парижі було холодно. Сніг ліниво падав пластівцями біля розкішного готелю «Крильйон», але Нік Картер не помітив снігу; шовкові штори в його номері були задерті, і він цілував Жоржетту. Це був, подумав Кіллмайстер, коли її теплі, вологі губи припали до його губ, а її гострий маленький язичок дражнив його, чудовий спосіб розпочати новий день. Жоржетта Дюкло була чудовою секс-машиною. Ви натиснули кнопку - в даному випадку все, що вам потрібно було зробити, це поцілувати маленькі загострені груди - і її мотор почав гудіти. Був лише один спосіб зупинити двигун Жоржетти – обійняти її.



Раптом Жоржетта відштовхнула Ніка і глянула на нього вузькими зеленими очима. "Ніколас Картер, ти ще не сказав, що любиш мене!" Її англійська була з густим французьким акцентом.



На ній була тільки піжамна куртка Ніка, що застібається на один гудзик, і вона виглядала як гарна лялька. Жоржетті було лише двадцять років, і вона була сексуально розвинена не за роками навіть для француженки. Нік знав її багато років, відколи вона була довготелесою дівчинкою з довгими ногами і прищами, і він не бачив її давним-давно, до вчорашнього вечора. Він пив на ніч у кафе на Монмартрі, коли вона з'явилася з нізвідки поряд з ним, вся доросла й гарна. Жоржетта покинула свою власну компанію і збиралася пізніше забратися до його ліжка.



Нік знову притягнув її до себе. — Je te trouve tres jolie, — пробурмотів він у її ароматне світле волосся.



Вона знову почала усунутись, але він утримав її на згині сильної руки. — Це не те саме, — видихнула Жоржетта. «Звичайно, я вродлива. Так кажуть навіть дурні хлопці. Але я хочу, щоб ти любив мене, Ніку. Справді любив мене.



Нік Картер зітхнув і відпустив її. Ким би вони не були, старими чи молодими завжди так і виявлялося такими. Вони хотіли почути, що їх люблять. Кіллмайстер був не без недоліків, але він не брехав. За винятком здійснення своєї професії.



Він схвильовано глянув на стелю, глянув на одного з путті, що пустує, — у Крійоні все було дуже рококо — і постарався не засміятися. Він підняв праву руку і глянув у вічі Жоржетті.



— Я не можу брехати тобі, люба. Я вас не люблю. Я ніколи не любив жінку. Я не можу це зробити. Це старе сімейне прокляття Картерів. Нам не дозволено нікого кохати. Лягати спати: так. Дуже подобаються: ні. Дуже сумно.'



Жоржет підозріло подивилася на нього. Піжамна куртка розкрилася, оголивши дівочі груди з крихітними сосками полуничного кольору. Вона прикусила повну нижню губу. "Ти великий дурень!"



Нік усміхнувся. — Безперечно, кохання моє.



Вона сіла поруч із ним і підскочила на матраці.



«Me trouves tu sympiqueque?»



Нік посміхнувся. 'Розраховуй на це. Je t'aime beaucoup. Ти мені дуже подобаєшся, Жоржетто. Ти милий. Ти ще й гаряча незаймана, і мені здається, треба просто покінчити з цим, поки що…



Дівчина зробила негарне обличчя. «Як так незаймана? Що це означає?'



Не має значення, дитинко. Одягнися і зникни. І сподіватимемося, що твій батько чи наречений ніколи не впізнають. Це може спричинити міжнародний інцидент, а моєму босу це не сподобається». Батько Жоржетти був видатним членом дипломатичного корпусу, а її нинішній наречений — у неї було кілька — був аташе президента Франції.



"Ні" - твердо сказала дівчина. — Я не одягатимуся — ще ні. Вона відкинулася на Ніка своїм гнучким тілом. Вона обвила стрункою стрункою ногою його мускулисті стегна і почала цілувати його.



'Я тебе люблю, Нік!'



У двері обережно постукали.



"Мерде" - сказала Жоржетта. 'Ідіть. Алелезус і!"



"Ентрез", - сказав Нік Картер. Він натяг на них простирадла. Увійшла літня покоївка з тацею з накритим посудом. — Ваше замовлення, мсьє.



- Добре, - сказав Нік. Покладіть його туди, добре? Він підморгнув надутій дівчині. — Бачиш, я навіть ділюся з тобою своїм сніданком.



Покоївка поставила тацю на ліжко з обличчям, що нічого не виражало. Що це? Усі американці були сексуальними маніяками, а ці молоді дівчата – ах!



Вона швидко пройшла через кімнату, нахилившись, щоб підібрати спідницю, жовті штани, панчохи, пояс. Вона поклала їх на стілець і підійшла до дверей. — Не треба ще щось із послуг, мсьє?



Нік сказав із набитим круассаном ротом: «Ні. Дякую.' Жоржетта виглядала розлюченою.



Покоївка зачинила двері, але не пішла одразу. Вона стояла, притулившись вухом до дверей, і на її непримітному старечому обличчі був тужливий вираз. Молодість. Любов. Mon Dieu – це триває так недовго!



У кімнаті задзвонив телефон, і вона почула, як чоловік відповів. Симпатичний звір, цей хлопець. Які м'язи! Вона слухала його голос, бадьорий і приємний, але з якимось прохолодним відтінком, що долинав з-за тонких дверей.



— Картер — о, доброго ранку, бос. Ну ні, сер. Не те, щоб один. Яка? Але, сер, я щойно прийшов. Так, так, я знаю. Я завжди ризикую.



Тиша. Потім вона почула, як він сказав тихим голосом: «Перестань, дитино. Не зараз. Це робота.



Потім: «Добре, сер. Я лечу наступним літаком. До побачення, містере.



Клацніть ріжка, що опускається. Дівчина запитала: Ти повертаєшся до Штатів, Нік?



'Так. Я повертаюся до Штатів, чорт забирай... Негайно. Негайно! Одягайся, дитинко, і виходь. Може, я побачу тебе знову і...



«Ні! Ще немає. У нас ще є час, щоб...



— Ми не маємо часу, Жоржетто. Коли бос свисне, я йду. Це важлива річ, чи бачите. Beaucoup d'urgent. Багато грошей.'



'Мені все одно. У нас ще є час для кохання.



'Не треба.'



'Ух ти!'



Пролунав стукіт і брязкіт падаючого посуду і столових приладів. Покоївка здригнулася. Таця впала або була кинута.



Вона почула крик дівчини.



«Je vous aime, Нік! Je t'aime... '




У Вашингтоні йшов сильний снігопад, і прогнозувався сильний холод, але у тьмяно освітленому конференц-залі було тепло та душно. Кіллмайстер трохи спітнів, сидячи поруч зі своїм босом Хоуком, слухаючи подробиці операції «Морський монстр». Ця кімната використовувалася тільки для «цілком таємних» зустрічей і брифінгів, і Нік не зовсім розумів, де він знаходиться. Він та Хоук у супроводі озброєного вартового пройшли через серію ліфтів, які вели до підвалу з лабіринтом коридорів. Нік підозрював, що він десь у бомбосховищі під будівлею Державного департаменту.



Перед великою освітленою картою наприкінці довгої темної кімнати стояв підполковник із вказівкою в руці. Вістря упиралося в північну частину Адріатичного моря між Венецією та Трієстом. "Приблизно за сто десять миль від узбережжя," сказав начальник. Він постукав по карті ціпком. «Наш літак та бомба десь там, на дні. мілини, жолоби, піщані мілини, бар'єри, що завгодно, все це є. Літак упав минулого тижня, і ми поки що не змогли його знайти. Звісно, ми маємо бути дуже обережними, і це заважає нам — ми не хочемо викликати паніку».



Невійськовий, який займав три місця від Ніка, сказав: Ні. Погано залишати там наші старі атомні бомби. І говорячи про паніку, італійці…



Начальник різко перервав його. — Це не наша територія, сер. Будь-ласка, без політики. Це огляд прогресу, і все.



Адмірал пирхнув. "Відсутність прогресу більше схожа на це".



Позаду Хоука втрутився високопосадовець ЦРУ. — Що саме робиться, коммандере? Я маю на увазі: нові процедури чи щось таке?



Начальник виглядав стомленим. Він дістав з кишені чисту носову хустку і витер лисіючу голову. — Робиться все, що в людських силах, сер. Над ним працюють три різні команди — ВПС, ВМФ та італійці. У нас є гелікоптери з інфрачервоною плівкою, які намагаються виміряти радіоактивність. Військово-морський флот має близько дюжини кораблів. До нас прибули двомісні підводні апарати та батисфери, а також фахівці для їх обслуговування. Ми проводимо секретні тести на радіоактивність у прибережних районах. Слава богу, ніде немає й сліду!



Інша людина в цивільному запитала: «Чи дійсно існує небезпека радіації?»



Начальник знову витер лоба. «Завжди є якась небезпека. На даний момент вона мінімальна, але це може змінитися. Залежить багато від чого - від реальних обставин катастрофи, можливого пошкодження корпусу бомби, впливу води, купи факторів. Ми просто не знаємо.



Генерал сказав: Це буде прекрасна пропаганда для росіян, якщо вони дізнаються. Вони, звичайно, ще не знають, що бомба впала, але коли вони дізнаються, у нас не буде жодного уявлення, що вони робитимуть.



— Це не повинно проникнути, — відрізав начальник. "Ми намагаємося зробити так, щоб це виглядало як абсолютно нормальна рятувальна операція".



Начальник оглянув збори і підтис губи. «Немає причин, з яких вони мають це дізнатися. Ви всі служби безпеки, і в цьому випадку я вважаю, що ми можемо довіряти італійцям. Їм є що втрачати більше, ніж нам. Гаразд, джентльмени, я скажу, що ми зробимо з цими підводними човнами.



У таксі назад до Штаб-квартири AX Нік Картер сказав: «Я думаю, що бачу загальну картину, сер, але я поки що не розумію, з чим ми маємо справу — чому це є рутинною роботою для АХ».



Хоук був ще мовчазніший, ніж зазвичай. Його костюм був зім'ятий, він виглядав так, ніби не виспався, і на його обвітреному старому обличчі була сива щетина. Він жував незапалену сигару і похмуро дивився на свого агента Номер Один.



— Звісно, ти цього не розумієш. Але це минеться. Всі ці балачки були для того, щоб дати вам деяку інформацію. Це точно буде нудно для АХ. Вони не можуть знайти цю бомбу — ми маємо знайти її для них.



Кіллмайстер знав, що зараз йому не слід більше запитувати. Хоук був в одному зі своїх поганих настроїв та міг бути дуже різким. Нік розслабився і оглянув засніжений Вашингтон. Капітолій здалеку виглядав як прикраса весільного торта. Робочий день закінчився, і тисячі засніжених машин мчали у бік Джорджтауна, Чеві-Чейз і Фолс-Черч, де панували тепло, чекали кілька напоїв, гарна вечеря і, можливо, потріскуючий камін.



Нік нечутно зітхнув і пересунув «люгер» більш зручне місце. Повернувся на справжню службу — і знов зі зброєю в кишені. Вільгельміна, де Люгер; Х'юго, гострий маленький стилет; Маленька газова бомба, яку він назвав П'єром. Нік не бачив нічого дивного в тому, щоб роз'їжджати озброєним до зубів однією з найцивілізованіших столиць світу. Ви могли так само легко померти у Вашингтоні, як і Малабарі. Особливо, якби ви були Ніком Картером, головним вбивцею АХ, на вас полює половина секретних агентів світу. Таксі повзло крізь потік машин, як жовтий равлик. Хоук опустив вікно і викинув сигару. Він засунув між зубами нову і спитав, незважаючи на Ніка: — Вона була мила дівчина?



'Прошу вибачення?'



Хоук насупився, як дурній дитині. «Дівчина, Нік, та дівчина, від якої я поцупив тебе в Парижі. Вона була мила?



Нік подивився на свого боса. Не в дусі Хоука виявляти інтерес до своїх особистих справ. На це мала бути причина.



Він усміхнувся. 'Дуже гарненька. Її звуть Жоржетта та...



— Мені начхати, як її звуть, — коротко сказав Хоук. Його обвітрене сільське обличчя розпливлось у майже посмішці, посмішці, яку Нік дізнався за ці роки. Старий відпустив один зі своїх убогих жартів на рахунок Ніка.



"Я намагатимусь відшкодувати вам," сказав Хоук. «У цій місії ви працюватимете з жінкою. Гарна жінка. До речі, особлива жінка. Я не дуже розуміюся на цих речах, але думаю, що вона якась міжнародна куртизанка.



Нік швидко відвів погляд убік, щоб приховати посмішку. Він і Хоук багато в чому були схожі на батька та сина, але він не насмілювався сміятися над іноді архаїчним виразом обличчя Хоука.



Він сказав з кам'яним обличчям: «Ви маєте на увазі повію, сер? Якась інтернаціональна повія?



Хоук вийняв із рота сигару і деякий час дивився на нього. Потім він кивнув головою. 'Можливо. Це зводиться до того ж, чи не так?



Таксі повернуло на Дюпон-серкл. Хоук намацав гроші. «Тепер справжні інструкції, мій хлопчику. Є третя сторона – якийсь молодий хлопець, який виступає сполучною ланкою між президентом та ЦРУ. і нами.



Нік тихо свиснув. 'Президент?'



- Ага, - сказав Хоук, вилазячи з кабіни. 'Президент. Його дуже цікавить «Морська чудовисько».



Він розплатився з шофером, і вони на мить постояли під мокрою сніговою завісою. Пластівці чіплялися за чорний капелюх Хоука, наче білі метелики. Хоук підняв комір, і вони повернулися, щоб увійти в будівлю, яка за фасадом великої служби новин, була розміщена АХ. Вони піднялися в ліфт, у якому пахло парою та мокрою шерстю. Хоук підморгнув Ніку. «Як Ел Джолсон – ти його не знаєш, хлопчик – як Ел Джолсон казав: «Ти ще нічого не знаєш».



Хоук привітно посміхнувся до Ніка Картера.



У Кіллмайстра було передчуття. Хоук насолоджувався, він насолоджувався собою. Він навіть пожартував.



Усі ознаки вказували на це. То була хороша робота!






Розділ 2






Це був юнак на ім'я Тутевілер: Генрі Камерон Тутевілер II, Гарвард, 1956 рік. Від комірця, що провис, до начищених черевиків — багатий студент. У порожньому кабінеті Хоука Нік відчув у ньому дивну двозначність. Тутевілер ставився до чоловіка похилого віку з невизначено захисною, майже лицарською манерою. Було ясно, що він вважає Хоука прискіпливим начальником, який, мабуть, не справляється зі своєю роботою. Нік міг би сказати йому, як він помилявся.



З іншого боку, ставлення Тутевілер до Ніка викликало захоплення. Очевидно, він чув про Кіллмайстра. Він подивився на Ніка з деяким трепетом, і на одну жахливу мить Нік подумав, що збирається попросити автограф. Це неспокійно нагадало йому, що він ставав легендою ще за життя. Яким би приємним це не було для його его - а его в нього було цілком пристойне, - для нього як для професіонала це було гидотою. Для хорошого агента, який хотів залишитися живим, невідомість була необхідна. Ніку ставало дедалі важче залишатися невідомим. Із цим треба було щось робити.



Коли вони влаштувалися в кабінеті, Хоук із сигарою, а Тутевілер із люлькою, останній схопив пухкий портфель. Він витяг стопку паперів, які він переглянув.



— Якщо ви не заперечуєте, я почну зараз. Залишилося не так багато часу, тому я думаю, буде краще, якщо я спочатку висловлюся, а потім ви зможете ставити запитання. Добре?'



- Добре, - коротко сказав Хоук. 'Вперед, продовжуйте.'



Нік придушив усмішку і витріщився на шкарпетки своїх лондонських черевиків, на сигарету з позолоченим ротом, що звисала з куточка рота. Він справді не міг звинувачувати Хоука. Деякі з цих хлопців були здатні роздратувати навіть добродушну людину, а Хоук був далеко не добродушний.



Тутевілер деякий час гриз свою трубку, потім висмикнув зі стопки аркуш паперу. 'Добре. По-перше, мені було доручено поінформувати вас про політичні аспекти цієї справи. Він відкашлявся і подивився на Ніка. — Що саме ви знаєте про Трієст, містере Картер? Про історію міста та околиць?



"Постійна суперечка між Італією та Югославією", - сказав Нік. «Вони боролися за нього роками. На даний момент, на мою думку, ним управляє Організація Об'єднаних Націй».



— Ми намагаємося не відставати, — лагідно сказав Хоук. Нік підморгнув.



'Так. Звісно. Звісно.' Не збентежений, Тутевілер продовжив. «Трієст справді перебуває під юрисдикцією ООН, і це нікого не влаштовує. Ні італійців, ні югославів. Обидві країни претендують на Трієст та його околиці.



Що ж, панове, ця справа з бомбою дала югославам можливість, на яку вони так довго чекали - ЦРУ сказало нам, що югослави знайшли цю бомбу і що вони мають намір використовувати її, щоб шантажувати Італію, щоб вона відмовилася від усіх прав на Трієст. Не привселюдно, розумієте. Все це робитиметься дуже таємно. І цілком легально – через ООН. Це займе якийсь час, скажімо, кілька місяців, але врешті-решт італійцям доведеться змиритися і здати Трієст. Назавжди!



Нік, дивлячись на Хоука, зрозумів, що для старого це не новина. Це не дивно. Хоук був генієм передбачення. Через сорок років, якщо Тутевілер залишиться на ногах у Вашингтоні, він може наблизитись до доблесті Хоука.



Нік сказав: «У міжнародному шантажі немає нічого нового. Це відбувається регулярно. Як югослави продавлюють свій шантаж? До чого тут зникла бомба? Тутевілер направив на Ніка свою трубку, немов це була рушниця. «Вони роблять це дуже спритно та тонко, і водночас невідступно. Югославська розвідка повідомила, що вони знайшли літак і бомбу. Можливо, це правда, можливо, ні. Ефект залишається тим самим. Італійці у паніці. Югослави кажуть, що бомба глибоко під Венецією!



Нік холодно подивився на Тутевілера. Чоловік був надто драматичним. - Що з цим робити? він запитав. «Інше рівняння? Жарт? Бомба нешкідлива. Чи не активована. Що югослави знають, чого ми не знаємо?



Тутевілер постукав люлькою по столу. «Вони знають, як підірвати цю бомбу під водою! У цьому є суть інформації, наданої нам ЦРУ. дається прямо від своїх людей у Белграді. Ходять чутки, що югослави кажуть італійцям, що якщо вони не отримають Трієст одразу, вони підірвуть цю бомбу і підірвуть Венецію та добрий шматок Італії. А потім звинувачують США. Це наша бомба.



Нік Картер повільно кивнув головою. "Хммм... у цьому щось є." Холодний комп'ютерний куточок його мозку почав тріщати з розкриттям аспектів проблеми.



«У цих югославів є щось на руках», — визнав він. “Це наша бомба. Ми є відповідальними за те, що він там. Насправді ми можемо збрехати, якщо скажемо, що бомба не заряджена. Так чи інакше, Белград і Москва можуть змусити півсвіту повірити, що ми брешемо, і в цьому суть. Бомба могла випадково вибухнути — усі вчені світу не змогли б довести, що це не так. Не після того, як це буде зроблено.



Нік подивився на Хоука. "У Кремлі будуть щасливі". Хоук жував сигару і не відповідав. Тутевілер сказав: — Маєте рацію, містере Картер. Великий Брат повністю відстає від югославів, але при цьому поводиться стримано. Росіяни ні на що не дивляться - людей, обладнання, грошей, щоб допомогти югославам досягти успіху. І це було б для них форою – великою. Бо якщо вони шантажують Італію, вони, по суті, шантажують нас». Він знову порився у своїх паперах. «Тут маю останній звіт ЦРУ. та список пропонованих контрзаходів».



Хоук розчавив сигару в попільничці. «Я думаю, що ми можемо взяти на себе управління з цього моменту, синку. При всій повазі до вашого боса нам не потрібно, щоб хтось говорив нам, як робити нашу роботу. То лиши це нам, га? Ми спеціалісти з виправлення таких брудних справ, і я вірю, що ця справа стане дуже брудною. І, як ти сказав, лишилося не так багато часу.



Через п'ять хвилин їх покинув дещо протверезілий Тутевілер. Він забув свою люльку. Хоук поклав його в шухляду столу і подивився на Ніка. «Я безперечно старію. Мене дратують молоді хлопці. Але вирішуйте питання — ви їдете до Венеції, N-3.



— Я ніколи не був там узимку. Я чув, що там взимку убого. Лідо закрито та багато туману. У вас, звісно, є зачіпка?



Хоук кивнув головою. - 'Більш менш. Я старанно працював над цим три дні, поки ти грався зі своєю дівчиною в Парижі. Після перших інструкцій я зрозумів, що нам потрібно буде знайти для них бомбу, і за збігом це також вписується в інші мої плани».



Нік Картер отримав швидкоплинне враження — вже не вперше — старого й хитрого павука, що сидить за обшарпаним столом.



Його бос нахилився до нього. – «По суті, це буде контррозвідувальна операція. Ти протистоїш чудовому хлопцю, одному з найкращих агентів у світі, можливо, не гірше за тебе».



Нік проігнорував дражливий удар. Саме таким був Хоук. Він уявив, що такі маленькі уколи запалюють Ніка.



Нік посміхнувся. 'Добре. Мені подобається конкуренція. Хто це?'



Хоук витяг з таця на столі тонкий аркуш паперу. «Він використовує багато імен. Наскільки я знаю, його справжнє ім'я, яке ми будемо використовувати, Ванні Манфрінто. Він італієць-ренегат і венеціанець — для нього це домашня гра, яку розшукує італійська поліція за вбивство. Є також наркотики, торгівля білими рабами та купа інших неприємних речей. Це місія, в якій ви можете бути впевнені у повній співпраці поліції, навіть якщо це означає, що вони не заважають вам. Вони вмирають від бажання отримати Манфрінто, але якщо його вб'є хтось інший, вони не плакатимуть.



Голос Ніка був м'яким, коли він запитав: «Отже, це місія щодо вбивства?»



'Звісно. Але пізніше – пізніше. Я поясню. Спочатку ми хочемо повернути Манфрінто живим – я думаю, він знає, де бомба. Він, ймовірно, один із дуже небагатьох людей, які знають, де вона знаходиться. Наскільки мені відомо, Манфрінто відповідає за фокусування бомби. Якщо, звичайно, це не блеф, але ми не можемо так ризикувати.



Нік закурив ще одну сигарету і схрестив довгі ноги, розсіяно розгладжуючи складку на штанинах. Він почав розуміти. Він майже чув, як працює мозок Хоука. Хоук хотів більше, ніж вирішення проблеми з бомбою, він шукав Ванні Манфрінто. Ця людина повинна була бути важливою, і вона повинна була бути гарною — або поганою, залежно від того, як на це подивитися — інакше Хоук не турбувався б. Його начальник був чудовим шахістом. Він думав на шість ходів уперед. «Хвати цього Манфрінто зараз, — думав Хоук, — і він назавжди зникне, і більше ніколи не зможе турбувати Хоука». Мертві вороги не могли б завдати вам жодної шкоди.



Нік був одним із небагатьох людей у світі, хто знав, що Хоук веде книгу «майбутнього». Усередині був список імен — чоловіків, яких Хоук хотів упорядкувати.



Добре, - сказав Нік. — Розкажіть мені про Манфрінто. Я припускаю, що він заважав вам у минулому.



Його бос кинув на нього гострий погляд. - Ти це швидко зрозумів, хлопче. Одна з причин, через яку ти мені подобаєшся — у тебе немає інстинкту вбивці, так — я мав багато проблем з Манфрінто. Спочатку він убив деяких наших людей. Але я не просто хочу помститися. Цей Манфрінто — справжній глава югославської розвідки, тож коли його ліквідують, вони ще довго будуть розгублені.



«Я не знав, що югослави завдають нам стільки клопоту».



Хоук почухав щетину на підборідді. — Вони й цього зазвичай не роблять. Їхня розвідувальна служба — лише продовження російської служби, за винятком внутрішніх справ. Ні, це справа однієї людини.



Хоук почав ходити кімнатою. «Гарний розвідувальний пристрій коштує грошей, Н-3. Мільярди. Ви здивувалися б, якби знали, скільки АХ витрачає щороку.



- Я зроблю все, що в моїх силах, - пробурмотів Нік. Для Хоука було незвичайно так уточнювати, але мала бути причина.



Хоук проігнорував коментар. Він засунув у рот нову сигару і продовжив ходити. «Витративши багато грошей, ви не отримаєте кращої служби у світі. Є, як я вже сказав, певні особи, з якими треба зважати, великі агенти, які працюють на малі країни. Цей Ванні Манфрінто слизький, непристойний тип, але він чудовий агент. Я хочу бачити, як його буде ліквідовано. Це могло б позбавити нас багатьох втрат пізніше.



Нік Картер мовчав. Він подивився на свого боса, що ходить. Нік був безжальний, коли мав бути, він охоче визнав це, але він ніколи не міг бути таким безжальним, як Хоук. Не в такій спокійній рутинній манері планування за столом. Цей Манфрінто запропонував Хоуку задачу, і старий джентльмен вирішив що робити. Мертва простота. Контррозвідка. Вбийте якомога більше своїх супротивників, тоді ви зможете спати спокійно ночами. Нік змушений був посміхнутися. Бомба була десь на другому плані. Хоук повернувся до свого столу. 'Добре. Досить балакати. Думаю, тепер ви знаєте мої погляди. Приступаємо до основної місії. Манфрінто – справжній лідер югославської розвідки: Ми знали це багато років. Наші люди та ЦРУ вважають, що він відповідає за фокусування бомби. У звіті нашої людини в Белграді, який зараз мертвий, говориться, що Манфрінто несе відповідальність за весь план шантажу, за те, що він першим побачив можливості зниклої бомби і що продав ідею югославським босам. Ймовірно, вони втрутилися, коли були впевнені у підтримці Росії. Це не те, що вони зробили б самі собою. У будь-якому випадку, ми припускаємо, що Манфрінто дійсно знає, де є бомба.



Поки Хоук будував свої теорії, Нік витяг «Люгер» із пластикової кобури на поясі та оглянув зброю недбалим професійним поглядом. — Отже, ми дістанемо Манфрінто і витягнемо з нього маленький секрет, гаразд?



Старе обличчя Хоука посміхалося, а його зубні протези яскраво блищали. - 'Точно. Ви знаєте, як це зробити, N-3, але будьте обережні. Не вбивайте його, доки він не заговорив. Зрештою, нібито ціль цієї місії — знайти цю бомбу. Його посмішка стала ширшою. «Правила не кажуть, що ми не можемо вбити двох зайців одним пострілом».



- Ні слова, - погодився Нік. «Що стосується цієї зачіпки, сер? Манфрінто у Венеції?



'До недавнього часу. Б'юся об заклад, він усе ще там. Якщо чутки — за загальним визнанням, навмисні чутки — вірні і бомба десь неподалік Венеції, а Манфрінто керує операцією, він має бути у Венеції досить скоро. Або поряд. У нього має бути база. І ще дещо. З того, що ми знаємо про метод роботи Манфрінто, він вибагливий хлопчик, якому подобається дбати про кожну деталь. Це має полегшити його пошуки.



Нік залишався терплячим. "Це не ваша підказка, чи не так, сер?"



Хитрий вираз з'явився на обличчі Хоука. 'Звичайно, ні.'



Нік чекав. Хоук скаже йому, коли захоче.



Хоук знову глянув на аркуш паперу. Його губи скривилися. — Ви чули про хлопчиків, котрі випивають одну пляшку на день? Алкоголіки?



'Звісно.'



Його бос кинув аркуш паперу у кошик. «Ну, цей Манфрінто — такий хлопчик із однією жінкою на день. Наскільки ми знаємо, його єдина слабкість. Він невиліковний розпусник. Не торкається алкоголю, не грає в азартні ігри, навіть не курить. Але в нього має бути жінка щодня. І я вірю, що це буде його смертю. Хоук справді посміхнувся. Нік закурив ще одну сигарету із позолоченим мундштуком. — Пані, яку ви згадали у таксі? Та... куртизанка?



'Так. Її звуть Морган де Верізоне. Вона працює в нас уже близько п'яти років. Чи бачите, вона повністю міжнародна повія, і це дуже допомагає. Ідеальний камуфляж. І цілком безпечно, тому що їй не потрібно вдавати.



Ніку довелося це визнати. Міжнародна проституція була добрим прикриттям. Але його гострий професійний розум відразу побачив інші можливості.



— Вона теж могла б стати чудовим подвійним агентом, — лагідно сказав він. ' Цей ніж ріже в обидва боки, сер. Хоук кивнув головою. 'Я знаю це. Ми їй, звісно, не довіряємо, але з такою роботою це не має значення. У неї не буде шансу зрадити нас — я готовий пожертвувати нею, якщо доведеться.



Нік Картер відчув холод у собі. Він сам був досвідченим агентом, і на його боці справи були інакші. Він був людиною дії, іноді вбивчої люті, але він не мав холоднокровного підходу Хоука до запланованої смерті, його здатності безпринципно пожертвувати агентом, щоб отримати результат. То була слабкість, сказав він собі. Одна з його небагатьох слабкостей.



— Я не вірю, — сказав Хоук, — що ти зможеш наблизитись до Манфрінто без сторонньої допомоги. Він дуже обережний і дуже добре захищений. Не те щоб він не був таким зухвалим, як кат, але тільки коли йому щастить. Але в нього такий стан із жінками. Morgan de Verizone може наблизитись до нього, я впевнений. Крім того, я вже майже все залагодив. У неї, е-е, зв'язки по всій Європі. Не знаючи точно, чому Нік вирішив глузувати з старого джентльмена. — Ви не маєте на увазі громадський будинок? Така жінка, як ця Верайзон, не працює у звичайному туалеті, чи не так? Хоук виглядав засмученим, і Нік знову здивувався цій цікавій амбівалентності. Старий джентльмен міг підготувати вбивство так само пристрасно, як шаховий хід, але грубість засмутила його.



'Звичайно, ні.' - Хоук насупився. — Я не думаю, що вона колись думала про, е-е, бордел. Крім того, це не допомогло б нашій роботі. Але я припускаю, що вона має зв'язки з дівчатами, які працюють у публічних будинках. У будь-якому разі я вірю, що вона впорається з цією роботою. Ось дивись. Він дав Ніку фотографію 8x12. «Ось так виглядає жінка. Хоча, строго кажучи, вона не жінка.



Нік довго дивився на фото. Він відчував, що у світі щось серйозно спотворено. Це чудова істота повія?



У вузькому овалі обличчя з ідеально гармонійними рисами був відтінок Модільяні. Темна стрижка була строга, туго стягнута з високого блідого чола, маленькі, як у фавна, вуха прилягали до черепа. Ніс був прямим і коротким, ніби виліпленим, ніздрі були трохи розширені, а твердий рот був великим. Очі її дивилися на Ніка дотепно зухвало; великі мигдалеподібні очі з владним поглядом.



- Боже, - сказав Нік Картер. «Вона більше схожа на королеву, ніж на повію».



- Вона принцеса, - сказав Хоук. — Принаймні вона була їй. Справжньою. Кілька років тому вона вийшла заміж за італійського принца. Ви знаєте цей вид - хоч греблю гати і ні копійки. Вона розлучилася з ним перед тим, як почала працювати на нас.



Нік продовжував дивитись на фотографію. Йому було цікаво – чи це було очікування? Морган де Верізоне обіцяла, що сильно відрізнятиметься від усіх інших жінок, з якими він працював. Він терпіти не міг працювати з жінками, але якщо доведеться — що ж, це було чудове видовище. Теж розумне обличчя. Це завжди допомагало.



Тепер її обличчя назавжди закарбувалося в його пам'яті. Він повернув фотографію Хоуку, який поклав її до шухляди.



- Це ім'я, - сказав Нік. — Трохи старовинно, чи не так? Морган. Хіба це не сестра короля Артура? Морган ле Фей? Симпатична відьма чи щось таке?



- Не знаю, - сухо сказав Хоук. — Можливо, вона чарівниця — її результати мають такий вигляд. Тільки вона використовує своє тіло замість чарівної палички. Його погляд став гострим. — Мені не доведеться казати тобі, N-3, але я все одно це зроблю. Не надто захоплюйтеся нею. Я сказав тобі, що ладен пожертвувати нею в цій операції. Нам, мабуть, теж стоїть, але тільки після того, як вона доставить тебе до Манфрінто, я сподіваюся. Грубо кажучи - як завжди, я залишу деталі на ваш розсуд - я хочу, щоб ви чіплялися за неї, як п'явка, поки вона не підведе вас на відстань пострілу до Манфрінто. Тоді ви берете його на себе. У тебе є тільки один шанс, тож будь ласка, не будь лицарем! Вона найманець, і їй за це добре платять, і вона точно знає, на який ризик іде. Нам не довелося змушувати її працювати на нас. У будь-якому разі, я думаю, вона зазвичай робить це для збудження».



Нік закурив і випустив дим у стелю. Так, подумав він, багато хто з них робив це просто заради гострих відчуттів. Можливо, він це робив раніше. Вже немає. Не було нічого захоплюючого в кулі в животі чи ножа у спині.



— Вона чекає на мене?



Хоук померк. — Вона на когось чекає — вона не знає, хто це буде. Її наказ полягає в тому, щоб зв'язатися з Манфрінто, переспати з ним, приспати його, а потім передати його чоловікові, який зв'яжеться з нею. Тоді її роботу зроблено.



— А якщо Манфрінто не вб'є її першим?



Тепер у голосі Хоука був захисний тон. «Мені доводиться робити багато речей, які мені не подобаються. Тобі теж. Я переконаний, що це єдиний спосіб заманити Манфрінто в пастку.



Нік подивився на свого боса. Старому нічого не варто було пояснювати чи захищати свій спосіб дій. Чи можливо, що у Хоука таки є совість?



- Значить, вона приманка, - сказав Нік. — Це буде не вперше. Крім того, вона ще не померла — я намагатимусь зберегти їй життя, якщо зможу.



'Добре. Зроби це.' - Хоук підвівся і потягнувся. «Але не на шкоду місії, будьте обережні. Ми повинні знайти цю бомбу, і я хочу, щоб Манфрінто був мертвим.



У проекційному Ніку показали кілька дорогоцінних метрів плівки. Це було все, що АХ знав про Ванні Манфрінто. Зображення було розмитим та зернистим. Це було записано перед тим, як Манфрінто покинув терасу кафе в Белграді. — З цим нам пощастило, — сказав Хоук у темряві. «Людина подібна до примари».



Чоловік на екрані вставав і розплачувався з офіціантом. Нік побачив високого струнка чоловіка з занадто великою для його тіла головою, вкритою масою кучерів. У профіль у нього був гачкуватий ніс і вузький похмурий рот. Плечі випирали з довгої шиї в куртці, що погано сиділа, груди були занадто вузькі, стегна широкими. Тип хворого на туберкульоз. Це те, що Нік сказав своєму босові.



— Я знаю, — сухо відповів Хоук, — але я нетерпляча людина. Я не хочу чекати, поки туберкульоз загубить його». Нік покинув Хоука, щоб присвятити себе звичайній початковій рутинній роботі. Більше не можна було вбивати людину, не пробираючись крізь бюрократичне болото. Час романтичного шпигуна-фрілансера добіг кінця. Навіть у шпигунстві, контррозвідці переважала автоматизація, АХ, зі своїми вузькоспеціалізованими обов'язками очисників світу - катів, якщо хочете - АХ, як і раніше, залишався оплотом індивідуального агента. І його дні були пораховані.



У Ніка було коротке інтерв'ю з аналітиками. Звідти він вирушив до Архіву, щоб заповнити чорну форму ліквідації Ванні Манфрінто, одну копію собі, дві в архів. Потім у комп'ютери, де йому дали стопку карток, які він навіть не спромігся прочитати. Зрештою, успіх чи провал місії залежатиме від його власної сміливості та нервів. Вони ще не були автоматизовані.



Він подумки проїхав через Париж до Венеції і на мить подумав про Жоржетта. Момент. Потім він відвідав Special Effects і Redactie, де на нього чекав старий Пойндекстер зі своєю компактною дорожньою валізою. Він був невеликим, але містив у собі все, що йому могло знадобитися. Нарешті він перейшов до «Макіяжу» і з'явився як Роберт Н. Корнінг, ще молодий бізнесмен, який вирушив до Венеції, щоб купити скляний посуд для фірми в Сент-Луїсі. Це був легкий грим, який трохи змінив його зовнішність без використання фарби або підроблених органів. Його вуха притулилися до голови під новим кутом, ніс здавався трохи довшим, а рот безвольнішим. Його темно-каштанове волосся було коротко підстрижене і причесане по-іншому. Костюм був пристойним, але не надто новим і не надто дорогим, і він трохи недбало облягав його велике тіло, ефектно маскуючи його дивовижну статуру. Художник за гримом хотів, щоб Нік носив контактні лінзи, але він відмовився. Вони завдавали біль його очам, і він знав, як за потреби замаскувати очі.



Коли він пішов з відділу Макіяжу, навіть хода та постава в нього були інші. Тепер усе свідчило про оптимістичного, наполегливого бізнесмена. Він був амбітною фігурою! У його новому гаманці були картки, на яких було зазначено, що він член "Лайонс", "Джейсі" та "Ротарі". Якби ви зустріли його в поїзді чи літаку, ви б автоматично припустили, що він покаже вам фотографії своєї дружини та дітей. Вони були у його гаманці.



Хоук зателефонував, коли повернувся Нік. Він холодно подивився на свого агента Номер Один, кивнув на знак згоди і продовжив говорити телефоном. Нік сів і швидко почав читати папку про скляну посудину, яку йому дали в Архівах. До того часу, коли він дістанеться Венеції, він знатиме про скло достатньо, щоб обдурити будь-кого, крім експерта. Таке дослідження зазвичай означало марну трату часу, тому що він рідко використовував інформацію. Але це мало статися. Нехтування домашнім завданням може означати смерть.



Хоук повісив слухавку і подивився на Ніка. «Це було ЦРУ. Схоже, блеф югославських агентів спрацював — вони розпочали мирну евакуацію із півострова Істрія».



Він підійшов до стіни, витяг карту і вказав на неї забрудненим нікотином пальцем. 'Тут. Від Трієста до Пули. Просто навпроти Венеції на іншому березі Адріатики. Вони не ризикують своїми людьми.



Кілмайстер глянув на карту. «Якщо бомба знаходиться неподалік Венеції, югославському узбережжю не загрожуватиме велика небезпека, якщо вона вибухне. Радіація, мабуть. Ця евакуація може бути частиною блефу, якщо вони блефують. Але вони очікують, що спробуємо з'ясувати це. Хоук повернувся до свого столу. «І ви дізнаєтесь, чи вони блефують».






Розділ 3






Нік Картер вирушив із Орлі на Північний вокзал. Тепер у нього влилася особистість Роберта М. Корнінга. Вийшовши з таксі й увійшовши на велику гучну станцію, він зустрів групу галасливих людей, які прямували на Рів'єру. Він знав деяких із них. Ніхто з них не удостоїв його випадковим поглядом.



Носій відвів його в купе першого класу і пішов із щедрими чайовими. Нік закурив і розслабився на плюшевих подушках, спостерігаючи за жвавою сценою на платформі. Його поїзд був прямим Східним експресом, і N-3 забронював квитки до Стамбула. Він зійде у Венеції, щоб розім'яти ноги, а потім зникне непоміченим. Він повинен був прийняти принцесу де Верізоне, коли вона також зійшла з поїзда до Венеції. Якби вона наслідувала наказ Хоука, то теж була б десь у цьому поїзді.



Пролунав свисток на платформі, і Нік притиснувся до вікна, щоб спустошити холодну склянку, щоб подивитися на останні жваві рухи. Двері зачинилися, пролунав ще один свисток, і тут він побачив її.



Вона бігла, як газель, її стрункі ноги виблискували з-під короткої спідниці. Білі сніжинки чіплялися за її довгу норкову шубку, а до темного волосся вона притискала маленьку хутряну шапку. З іншого боку, вона мала косметичку. За нею слідував носій, пихкаючи, з валізою під пахвою і по одному в кожній руці.



Вона пройшла під вікном Ніка і подивилася нагору, і на десяту частку секунди він подивився їй у вічі. Вони були ідеально чорними на овалі обличчя. У Ніка склалося таке ж враження владності — чи це було просто нахабство? - Яку він помітив на її фото.



Вона пішла. Зачинилися останні двері. Східний експрес відійшов від станції, і Нік відкинувся на спинку подушки і закурив цигарку з позолоченим мундштуком. Значить, вона це зробила. Щойно. Це було в останню мить. Чи була якась робота? Побачення з мільйонером, важливим дипломатом чи політиком? Хоук сказав, що принцеса де Верізоні спала лише з багатими та важливими чоловіками. За непомірні гонорари. Нік посміхнувся і похитав головою. Він повинен був визнати, що з нетерпінням чекав на зустріч з місіс Уайт.



Але лише тоді, коли це його влаштовувало. Хоук, як завжди, дав йому карт-бланш. Він контролював місію і робив усе по-своєму, а також як завжди працював один. У цьому були свої плюси та мінуси. Але для індивідуаліста, такого як Нік Картер, переваги були більшими.



Довгий потяг тепер рухався швидше передмістями Парижа. Нік кинув останній погляд на засніжену Ейфелеву вежу. У будинках спалахнули жовті вогні. Нік зачинив двері купе і оглянув вміст портфеля, який дав йому старий Пойндекстер. У ньому, серед іншого, був невеликий, майстерно прихований відсік для його зброї. З небажанням він позбувся люгера, стилету та газової бомби і поклав їх на подвійне дно. Він почував себе трохи голим, але сумнівався, що вони знадобляться йому до Венеції. І якщо він випадково зустріне принцесу, зброю її не видасть. Нік посміхнувся своєму відображенню в тепер уже темному вікні - його думки ковзнули в певному напрямку, і він не міг вибратися з нього. Він ніколи не мав справжньої висококласної повії — платити за кохання було проти його принципів — тож для нього це буде прем'єра.



М'який гонг пролунав у коридорі біля його купе. "Першокласний сервіс - s'il vous plait".



Нік був голодний, але вирішив зачекати до другого раунду. Вона підійшла до поїзда так близько, що навряд чи відгукнеться на перший гонг. Більшість жінок дуже дбали про свою зовнішність і йому здавалося, що вона не залишиться осторонь. Навіть її фото був явний елемент бездоганності. Він мав передчуття, що вона обере другий тур. Як і він. Він хотів добре бачити її при яскравому світлі.



Коли оголосили про початок служби deuxième, він пішов вперед крізь довгий потяг, що коливається. В останній гармошці між вагонами перед вагоном-рестораном він відчув першу хвилю занепокоєння. Там спиною до Ніка стояв огрядний чоловік, курив цигарку і дивився назовні. Чоловік був одягнений у світло-коричневий плащ і картатий капелюх, і щось у його широкоплечій позі більш-менш насторожувало Ніка. Це було не щось відчутне - у кожному поїзді неспокійні люди ходять коридорами і десь зупиняються, але N-3 був досвідченою людиною, і нерви у нього були на взводі. Тепер вони сигналізували йому розпливчасте попередження. Він прислухався до нього на мить і зареєстрував попередження. Напевно, це нічого не означало. Саме плечі, здоровене тіло, «мундир» його плаща та капелюхи нагадували йому про інших чоловіків, інші часи.



Блондин у сірому костюмі привітав його і провів до столика наприкінці вагона-ресторану. Принцеси ще не було. Шеф-кухар передав Ніка офіціантові. Він замовив півпляшки саблі і з'їв трохи закуски. Потім він побачив, як увійшла з іншого боку вагона. Вугільно-чорні очі недбало ковзнули по Ніку, коли він вивчав її з інтересом, який не намагався приховати. Це було саме те, що зробив би Роберт Н. Корнінг, який на мить звільнився від дружини та дітей у Сент-Луїсі.



Вона була насолодою. На ній був костюм Шанель із дуже короткою спідницею. Панчохи були з чорного мережива та ідеально облягали її стрункі ноги. Задниця, на його думку, теж була дуже приваблива - пружні, маленькі сідниці, що злегка погойдувалися під спідницею. Вона в жодному разі не була вульгарною чи показною. Вона йшла як леді. Ніка знову вразилася - як і чому така красуня опинилася у міжнародній проституції?



Східний експрес у Лозанні почав сповільнюватись. Нік курив і дивився, як за вікном миготять вогні. Його охолоджене саблі було доставлено в срібному відерці, і він трохи випив, поки чекав на свою їжу. Іноді він дивився вздовж вагона. Вона сиділа за столиком з іншим пасажиром, невисоким чоловіком з блискучим чорним волоссям та вусами. Нік не звернув на нього уваги.



Він їв суп, коли почув сердиті голоси далі вагоном. Він підняв погляд і побачив, як принцеса де Верізоне схопилася на ноги, її гарне обличчя спотворилося від гніву, а червоний рота виплюнув гнівні слова чоловікові навпроти неї. Більшість інших пасажирів тепер дивилися, і шеф ресторану поспішив до їхнього столика. Були моменти жестикулюючих рук та різких слів. Людина з блискучим волоссям хотіла встати, хитаючи головою і щось бурмочучи, але менеджер поклав руку йому на плече і сильно притиснув до стільця. Потім він щось сказав жінці, і вона пішла за ним після проходу до столу Ніка. Сидіння навпроти нього було єдиним у вагоні, яке було вільне.



Шеф-кухар зупинився поруч із Ніком. — Ви не заперечуєте, якщо жінка сяде тут,



м-сьє? Сталося невелике, е-е, непорозуміння.



Нік підвівся. 'Звичайно, ні. Для мене це справжнє задоволення». Він показав свою прекрасну сен-луїсівську усмішку, вирішивши, як він це зробить — трохи балаканини, очевидно, але не надто нав'язливої.



Вона граційно опустилася на стілець навпроти нього. - 'Дякую. Дуже мило з вашої сторони. Її англійська була гарною, з легким італійським акцентом. Нік прочитав її справу. Батько американець, мати італійки. Більшість життя провела в Європі. Тільки один візит до Штатів як молода дівчина.



Він знову посміхнувся і сказав: «Це справді мило. Я не люблю їсти на самоті. Я бачив, як ти зайшла. Тоді я подумав, що ти вродлива, а тепер я просто знаю. Американська мрія! Її темні очі холодно дивилися на нього. На червоних губах промайнули легкі веселощі. "Дуже галантно з вашого боку, сер ..."



«Корнінг. Роберт Корнінг. Я із Сент-Луїса. Я їду до Стамбула у справах». Брехня. Але було б краще, якби вона не знала, що його метою була Венеція. Він не збирався розкривати їй свою справжню особу.



Вона посміхнулася. Її зуби були рівними та білими. — Ви дуже люб'язні, містере Корнінг. Я думаю, ти мені подобаєшся.



Це звучало щиро, невимушено. Нік раптом відчув, що це її справжня природа. Вона завжди буде щирою та чесною. Який поворот, подумав він. Щира повія! Він одразу відчув огиду до цього слова. Схоже, це їй не пасувало. Куртизанка була кращою. Можливо, Хоук таки мав рацію.



Її посмішка зникла. — Принаймні, ти не такий, як от той придурок.



Нік подарував їй свою посмішку. 'Що це мало означати? Хоча, — квапливо додав він, — це, звичайно, не моя справа.



Її стрункі плечі на мить ворухнулися. - Ах, він дратував мене під столом. Настав мені на ногу. Я тільки пошкодувала, що в мене не було капелюшного шпильки.



Нік глянув у прохід. Чоловік із блискучим волоссям саме йшов. Він розгойдувався набагато більше, ніж потрібно для руху поїзда. — Він здається мені п'яним.



Принесли їжу, і вони говорили, поки поїзд залишав Лозанну і Штуф рейками у напрямку Мілана. Під час їхньої розмови вона представилася як принцеса де Верізон, і Нік був вражений, хоч і не приголомшений.



- Ти моя перша принцеса, - посміхнувся він. «Я ніколи не зустрічав царственої особи». Він запропонував їй сигарету та почастував. Вагон-ресторан був уже майже порожнім, поки вони пили бренді, який замовив Нік.



Її усмішка була доброзичливою, коли вона пояснювала це Ніку. — Я не царський чоловік, містере Корнінг. Анітрохи. У мого чоловіка, вірніше, колишнього чоловіка, є справжній титул, але в Італії їх тисячі. Це більше нічого не означає. Я… я використовую цю назву, тому що вона корисна для моєї роботи.



«Звичайно, – подумав Нік. Це, мабуть, означає ще сто доларів за ніч. Є чоловіки, які заплатять за те, щоби переспати з принцесою.



Він сказав: А твоя робота, принцеса? Чим ви займаєтесь на роботі?



«Я дизайнер, модельєр. У мене салон у Римі. Ось куди я зараз іду. Я зараз працюю у Венеції.



Брехня звучала гладко. Нік придушив посмішку. Ймовірно, це була її звичайна брехня на порятунок у таких ситуаціях. Можливо, раніше у неї був салон у Римі як маскування для її роботи на АХ та її власна постільна білизна. Хоук не згадав про це.



Їхні коліна стикалися під столом. Його нога відчувала її тепло. Вона не відсмикнула ногу. Нік подивився на неї, побачив, як її чорні очі злегка звузилися. Вони дивилися на нього холоднокровно, оцінюючи. Нік пересунув ногу. — Вибачте мені, принцеса. Я – я не такий ідіот. Це було випадково.'



Вона нахилилася до нього, підперши рукою підборіддя і затиснувши сигарету в тонких пальцях. - Я не заперечую, містере Корнінг. Я думав, що то був приємний контакт. Зрештою, це залежить від того, хто встановлює контакт».



Він мав рацію. Прямо, відверто. Вона була відвертою.



- Я нічого не куштував, принцеса, - сказав він досить слабо. 'Ніщо. Я... я щасливо одружений, і маю двох дітей.



Вона випустила у його бік клуб синього диму. Її посмішка була веселою. — Ви мені подобаєтеся все більше й більше, містере Корнінг. Безперечно, у вас є їхні фотографії з вами, вашої дружини та дітей?



'Звісно.' – Нік витяг гаманець і показав їй знімки, які він отримав з Архівів. Жінка на фото була пухкою та гарненькою, а діти виглядали як ангели Боттічеллі у сучасному одязі. Нік на мить задумався, хто вони насправді.



Принцеса повернула йому фотографії. "Вони дуже красиві. Вам, мабуть, пощастило, містере Корнінг. У словах був натяк на гіркоту, і її червоний рот на мить перетворився на тонку лінію. Потім вона посміхнулася і запитала: «Ви коли-небудь зраджували, містере Корнінг?»



Нік відповів на щирість щирістю. За останні кілька хвилин його роль ускладнилася вдвічі — він вирішив, що сьогодні ввечері хоче опанувати цю жінку. Бажання гризло його, як маленька тварина.



- Іноді, - спокійно зізнався він. «Рідко, але іноді. Коли я далеко від дому та самотній. І моя дружина розуміє – вона ніколи про це не питає».



Холодний темний погляд. — Можливо, містер Комінг? Жінка, яка не ставить запитань? Я гадала, що це неможливо.



- У моєму випадку так, - різко сказав він. І хоча він знав, що робить непрофесійно, будучи настільки збудженим цією жінкою, він вирішив продовжувати.



Принцеса на мить поклала руку на нього. Її пальці були прохолодними і сухими, але його тіло ніби пронизало електричний струм.



— Я думаю, — сказала княгиня, — що ваша дружина також дуже щаслива жінка. Я думаю, що заздрю їй, а я не часто заздрю. Хочете випити зі мною пляшку вина, містере Корнінг? У моєму купе чи твоєму?



Отже, рішення було ухвалено, і Нік відчув дивне полегшення. Для нього це була зовсім нова ситуація. У нього безперечно ніколи не було недоліків у сексуальному плані. Але тепер, з цією істотою перед ним, він майже захекався.



Нік оплатив рахунок, отримав усмішку від шеф-кухаря, і вони вийшли з вагона-ресторану. Її купе, як сказав Нік, буде найкращим. Він не хотів, щоб вона знала, де він жив.



Вона торкнулася його руки кінчиками пальців, щоб зберегти рівновагу, поки вони йшли крізь потяг. Експрес мчав крізь вечір. Вони прибудуть до Мілана рано вранці.



Коли вони йшли гучним коридором, Нік знову побачив огрядного чоловіка в світло-коричневому плащі. Він знову курив і дивився, як потяг проноситься крізь ніч. Гонг знову залунав у мозку Ніка, і тепер звук став гучнішим. То була не та людина! Інший був у картатому капелюсі. На цій людині був сірий відвернений капелюх. Яструбині очі N-3 були натреновані помічати ці дрібниці. Цей чоловік також був трохи вищим. Трохи стрункішою. Саме плащ на мить збив його з пантелику. Крім того, це був неправильний шлях. Вони вийшли з вагона-ресторану через двері, протилежні тим, до яких увійшов Нік, і перший чоловік не пройшов через вагон-ресторан. Він наважився заприсягнутися в цьому.



Тоді їх було двоє. Коли Нік притримав двері відчиненими для принцеси, він відчув себе некомфортно. І це почуття було сильнішим зараз.



Коли вони проходили через вагон, принцеса сказала: «Ви вірите, що це можливо, Роберте, — думаю, тепер я називатиму вас так, — що чоловік і жінка випадково зустрічаються, як ми це робимо зараз, насолоджуються один одним протягом довгого часу ? якийсь час, а чим, коли добрі друзі розлучаються? Щоб потім забути. Без поганих докорів, без дурних розмов про кохання, навіть без бажання повторити досвід? Як ви вважаєте, це можливо?



Нік на мить замислився. - Якщо не забувати, - сказав він. “Я не думаю, що це можна забути. Інший, так.



Вони пройшли через гармоніку. Вона на мить притиснулася до нього і коротко поцілувала його в губи. Вона погладила його по щоці. «Не забувай, що ти сказав вранці, любий».



Її купе було підготовлено до ночівлі. Принцеса сіла на край ліжка і, схрестивши ноги, викурила цигарку, а Нік покликав слугу та замовив вино. Поки вони чекали, вони грали в гру очікування, говорячи про головне і знову стаючи майже офіційними. Нік сів трохи осторонь її на ліжку. Час від часу вона хмурилася і водила рожевим язиком по своїх блискучих червоних губах. Нік задумався, чи шкодує вона про своє рішення.



Надійшло вино. Нік замкнув двері купе. Налив, підняв склянку. 'Тіст. я...'



Вона поклала м'яку руку на його рота. «Дозвольте мені вимовити тост. В цю ніч. Ніч, щоб пам'ятати, як ти сказав, але не жалкувати. Ніч, яку неможливо повторити. Вона підняла свою склянку і зробила ковток. — Не думаю, що ми колись побачимось, Роберте. Ось як я цього хочу. Вибачте, якщо це звучить драматично, але зараз я так почуваюся. І якщо ви розкажете про це іншим, а я думаю, що ви це зробите, говорите про це з любов'ю».



Нік Картер кивнув, потім випив, не кажучи жодного слова. Він узяв її склянку і обережно поставив її поруч із своїм на мініатюрний письмовий стіл навпроти ліжка. Потім він узяв її струнке тіло на руки.



Принцеса дозволила своєму тілу ковзнути його мускулистим торсом. Вона повисла в його обіймах, розгойдуючись з боку на бік, її руки безвольно звисали з обох боків. Її очі були заплющені, і він побачив крихітні вени на віках. Її темне волосся наповнювало його ніздрі ароматом. Його поцілунок спочатку був ніжним, і її рота розкрився під його, як ніжно розпустилася троянда.



Вони цілувалися кілька хвилин, розгойдуючись у такт поїзду, що мчить. Великі руки Ніка ковзнули до пружних сідниць і притягли її ближче. Вона зітхнула, і її язик майже неохоче зустрівся з його язиком. У довгій тиші вони досліджували один одному роти, одночасно задоволені і спантеличені, обидва заціпенілі від дива тіл один одного. Принцеса тремтіла в його руках. Тепер вона тяжко дихала.



Нарешті вона перервала поцілунок і притиснула свої теплі вологі губи до вуха Ніка. — Роздягни мене, — прошепотіла вона. — Повільно, любий. Дуже повільно.



Він почав розстібати жакет Шанель. Вона посміхнулася йому в щоку — він відчув рух її м'якого рота, — але сказала: — Нічого не кажи, любий. Не зараз. Будь ласка, нічого не кажи.



Він допоміг їй зняти куртку, відкинув її убік і почав розстібати блузку. Кнопки були ззаду, і він запитував, чому його пальці тремтять від кожної кнопки. Тепер його дихання шепотіло в пересохлому горлі.



Тонка блузка майоріла на підлозі. Він поцілував тонку довгу шию, провів губами по тонких ключицях під атласною шкірою. Вона притулилася до нього, її губи пестили його щоку.



'Милий.'



Вона опустила руки, що обвивали його шию, щоб він міг розстебнути маленьку чорну половинку ліфчика. Її маленькі круглі груди вистрибнули, наче вони були щасливі бути вільними. Соски являли собою крихітні рожеві крапки, які тепер вискакують, нахабно підстрибуючи під його поцілунками та ласками.



— Ось так, — прошепотіла вона. 'Там. Боже мій!'



Вона нетерпляче притулилася до нього і розстебнула блискавку на спідниці. Це впало, як чорна піна, і вона притулилася до нього і дико поцілувала його, коли вийшла зі спідниці. На ній були тільки крихітні чорні штанці, ремінь, довгі мереживні панчохи та туфлі на високих підборах. Вона скинула туфлі, і вони полетіли через купе.



Принцеса відірвала свої губи від нього і прошепотіла: «Віднеси мене в ліжко, моя любов. Тепер давай. Швидко.



Коли він зробив це і вона лежала в очікуванні з напівзаплющеними очима, він повернувся, щоб вимкнути світло.



— Ні, — лагідно сказала вона. ' Залиш його увімкненим. Я хочу тебе побачити.'



Нік швидко роздягнувся, скинув із себе одяг. Його захлеснула буря бажання, але йому вдалося зберегти холоднокровність. Він не розумів цього прагнення володіти повією.



За мить до того, як він підійшов до неї, Нік подумав, чи не збрехав Хоук. Відомо, що Хоук іноді брехав своїм агентам — зрозуміло, для їхнього блага. Але чому? Але згоряння забув. Він ще раз перевірив двері, потім повернувся до них, радіючи, що він не має з собою зброї. Це зіпсувало б настрій. І його Татуювання АХ, пурпуровий сокира на вигині його лівого ліктя, було видалено — і ще не замінено — для його останньої місії на Бермудських островах. Маленький шрам трохи світився червоним. Але ні – не було нічого, що могло б його видати.



Принцеса терпляче чекала, дивлячись на нього темними, примруженими очима, розставивши білі ноги в хтивій лінощі. — Вам слід знайти кравця краще. Той, що не приховає чудове тіло. Твій одяг тебе не вартий. Ви дуже merveilleux! Меравільозо!



Нік звалився на ліжко поряд з нею. Вони поцілували один одного. Її мова була дикою твариною, яку не можна було задовольнити. Її груди були гарячими і набряклими під його пальцями. Нік продовжив ніжну прелюдії, поки, нарешті, вона не запротестувала і не притягнула його до себе. Коли він оволодів нею, вона довго стогнала і тремтіла. Це був єдиний звук, який вона звучала до останніх хвиль. Вона займалася любов'ю з спритною і дикою рішучістю, ніби тягар її бажання був чимось жахливим, чого вона хотіла позбутися. Коли Нік піднявся довгими сходами до виконання, він миттю побачив її закочені очі, що показують тільки білки; її червоний рот скривився у болісну гримасу, білі зуби вп'ялися в нижню губу. Він побачив тонку криваву доріжку. Її нігті були кинджали у його спині.



Наприкінці оргазму, якого вони досягли разом, вона голосно скрикнула і відразу відвернулася від нього. Її тіло стало м'яким і млявим, зовсім виснаженим. Вона уткнулася обличчям у подушку, тремтячи і зітхаючи, не помічаючи його в наслідках гри.



Нік, на мить обеззброєний, насолоджувався своїм коротким перебуванням в la petite mort. Маленька смерть. Сум, як завжди, швидко розсіється, і тоді йому знову доведеться зіткнутися зі світом. Але поки він лежав там, важко дихаючи, він знав одне: він намагатиметься зберегти їй життя! У цій принцесі, у цій Моргані де Верізоні, було щось більше, ніж сказав йому Хоук. Вона може бути повією - він сказав собі, що не може просто так віддати її на пошматування вовкам.



Через деякий час її м'яке подих підказало йому, що вона спить. Бліде овальне обличчя в спокої мало чистоту і невинність дитини. І знову Ніка різко вразило протиріччя: як вона могла бути такою, якою Хоук назвав її?



Він обережно підвівся, щоб не розбудити її. У тьмяному світлі він помітив невелику зміну кольору на її лівій нозі, трохи вище і нижче коліна. Він підійшов ближче і побачив, що це було татуювання AX.



Він швидко і мовчки одягнувся. Дисципліна та професіоналізм вже взяли гору. Він подивився на годинник і побачив, що вони прибудуть до Мілана за кілька годин. Якби вони прийшли вчасно, то опівдні були б у Венеції. Йому доведеться вийти перед принцесою, щоб вона його не побачила, і слідувати за нею, коли вона йшла зі станції. Якщо Хоук має рацію, вона відведе його прямо до Манфрінто.



Він тихо вийшов із купе і зачинив за собою двері. Піднявши очі, він побачив двох людей у коричневих плащах, що наближалися з обох боків вагона. Два широкі слов'янські обличчя з суворими очима. У кожного одна рука у відстовбурченій кишені.



Кіллмайстер негайно оглянув ситуацію і дійшов висновку, що має проблеми. Як і у принцеси. Коридор був порожній, якщо не рахувати Ніка і пари, що наближається. Він швидко вліз у шкуру Роберта Н. Корнінга із Сент-Луїса, який щойно зрадив свою дружину. Він трохи опустив рота, і на його обличчі з'явився вираз легкого занепокоєння. Він сподівався, що схожий на вівцю з вовчої шкіри.



Нік спробував протиснутися повз людину праворуч від нього. 'Прошу вибачення.'



Чоловік у картатому капелюсі щосили штовхнув її у віконну решітку. - 'Один момент! Вас звуть Корнінг? Його англійська була гарною, хоч і з сильним східноєвропейським акцентом.



Нік подивився на нього з удаваним подивом і відтінком гніву. Він мав поводитися з цим дуже обережно. Йому треба було знати, що задумали ці люди.



'Так. Я Роберт Корнінг. Як же так? Хто ти до речі? Звідки ти знаєш моє ім'я? І чому ти мене штовхаєш…



Чоловік, який штовхнув його, сказав: «Заспокойтесь, містере Корнінг. Ми хочемо поговорити з тобою, от і все. Будь ласка, ходімо з нами.



Знову вдаваний гнів. — Іти з тобою? Скажи навіщо, послухай! Якого біса це має…



Чоловік у сірому капелюсі тицьнув Ніку в спину пістолетом. - 'Ходімо зі мною. Жодної балаканини. Ми скоро поговоримо. Іди попереду мене. Без жартів, чи я тебе уб'ю.



Голос Ніка тремтів. "Мене... н..-вбити мене?" Він глянув на купе, яке щойно покинув. "Але ви, хлопці, божевільні - у мене є тільки..."



Людина з пістолетом засміялася. Гостро. Жорстоко. — Ми знаємо, що ви зробили, містере Корнінг. Вона була гарна, так? Ви повинні розповісти нам про все це. приходь!



Нік дозволив собі схлипнути. 'Що це ? Хтось із вас її чоловік чи що? Можливо, це старий прийом шантажу? Ви не можете. То була її ідея. Вона запросила мене у своє купе і...



Чоловік позаду нього сильно встромив пістолет Ніку в спину. 'Давай! Ви матимете всі шанси поговорити прямо зараз.



Він розмовляв з іншим чоловіком мовою, яка, мабуть, була для Ніка хорватською. Він не говорив цією мовою і не розумів його.



Обидва чоловіки різко засміялися. Зневага на їхніх обличчях була очевидною.



Кілмайстер внутрішньо посміхнувся. Вони вже думали, що він нешкідливий боягуз. Саме те, що йому було потрібно.






Розділ 4






Кіллмайстер сидів в іншому купе першого класу в одних білих трусах, поки один із чоловіків копався в його одязі та речах. Інший чоловік сидів на дивані навпроти нього, направивши на Ніка блискучий синій револьвер. Нік, який дозволив своєму обуренню поступово перетворитись на те, що, як він сподівався, було щирим страхом. Ніку хотілося, щоб він розумів хорватську. Під час уривка розмови він якось почув ім'я Манфрінто. Вони обоє засміялися. Тепер людина в картатому капелюсі, який обшукував одяг Ніка, кинув її і став перед агентом АХ з холодним поглядом. «Ваші документи, схоже, гаразд, Корнінг».



Звісно, вони були у повному порядку. Документи завжди добре виготовлялися в АХ.



Чоловік підняв фотографію, яку Нік показував принцесі. 'Хто вони?'



— М-моя дружина та діти, — пробурмотів Нік. Він показав слабку посмішку. «Якщо Аліса, моя дружина, колись дізнається про це, то це сталося зі мною! Давай, ми не можемо…



Чоловік сильно вдарив його кулаком по обличчю. - 'Замовкни. Ви лише відповідаєте на запитання. Він глянув на свого супутника з револьвером і підморгнув. — Але все гаразд, чи не так? Американець каже, що це сталося з ним. Він засміявся і постукав за паспортом Ніка.



«Можливо, те, що ви кажете, правда, Корнінг. Ми сподіваємося, що для вашого блага. Нам не подобається завдавати біль безневинним людям. А тепер розкажіть нам ще раз, як ви познайомилися з принцесою де Верізоне. Подивимося, чи вийде вдруге.



Нік, чудовий професійний брехун, розповів їм усю правду про свою зустріч із принцесою. У цей момент вони не зловлять його на брехні.



Обидва чоловіки уважно слухали. Коли він закінчив, людина з револьвером поставила начебто недбале запитання. — Принцеса просила в тебе грошей, щоби переспати з нею?



У холодному мозку Кіллмайстра спалахнуло червоне світло. Питання було надто випадковим. Відповідь була важлива, хоча вона й не могла зрозуміти, чому. Можливо, вони шукали ваду в камуфляжі жінки?



Сподіваючись, що він має рацію, він сказав: «Так. Звісно. Мене це здивувало, бо вона не здавалася мені такою жінкою. Але я дав їй п'ятдесят доларів.



Людина з револьвером засміялася. - І воно того варте, Корнінг?



Нік спробував зобразити хлопчачу усмішку. 'Так. Вона була дуже гарна. я...'



Інший чоловік знову сильно вдарив його в обличчя. У Ніка паморочилося в голові на широких плечах. Злість пронизала його, але він зіщулився, захникав і стримався. Його час був ще попереду.



— Устань, — гаркнув чоловік. Нік підвівся. Двоє чоловіків довго дивилися на нього, потім перезирнулися.



"Він добре складений ледар," сказав чоловік з револьвером.



"Грозний," погодився інший.



"Як у продавця скляного посуду, у вас не повинно бути таких м'язів".



— Ні, — сказав чоловік у картатому капелюсі. "Це дуже дивно".



Його очі сканували жилисте засмагле тіло Ніка. «Є ще одна дивна річ, – сказав він. «Погляньте на ці шрами. Їх так багато. Старі шрами та нові шрами. Звідки у такого боягуза стільки шрамів?



Людина з револьвером встала. - 'Це гарне питання.' Він глянув на Ніка. "Чи можете ви відповісти на це питання, Corning?"



Нік проклинав численні сліди своєї роботи на шкірі. Безперечно, його порятунком досі була відсутність таруювання у вигляді маленької сокири AX. Він на це й розраховував. Такі люди, напевно, знали символ АХ. Але ці прокляті шрами – думай швидше, Картере!



Чоловік у картатому капелюсі поліз у кишеню і витяг ножа. Він натиснув кнопку, і шестидюймове лезо вистрілило. 'Правда!' — лагідно сказав він. - Звідки у тебе всі ці шрами?



— Я… я потрапив у автомобільну аварію, — квапливо сказав Нік. Він дозволив своєму голосу тремтіти, дивлячись на ніж. 'Справжню! Це правда, присягаюся. Я… я пробив лобове скло і все моє тіло було в порізах. Він був майже у сльозах.



— Ви брешете, — сказав чоловік з револьвером. "Ви не всі отримали ці шрами відразу". Він швидко ступив за Ніка. Агент АХ відчув холодний револьвер на своїй шиї. Він сидів, дивлячись прямо перед собою, його велике тіло тремтіло. Якщо я виберусь звідси, подумав він, то я зароблю Оскар.



Він ризикував і це знав. То було питання часу, інтуїції. Якщо він занадто довго чекав...



Чоловік із ножем схопив Ніка за руку. Він мав сильну хватку. Не кажучи жодного слова, він сунув кінчик ножа під великий палець лівої руки Ніка і повернув зброю. Нік скрикнув і відсмикнув руку. - О, не треба! Не треба, будь ласка! Це – це правда. Присягаюся. Деякі інші шрами я отримав у коледжі, граючи у футбол та бейсбол. Вони не всі були одразу.



Ніж знову висунувся вперед. Нік зісковзнув з дивана і впав на підлогу. «Ні, ні, не треба! Я не можу не сказати правду, чи не так?



Чоловік з ножем подивився на Ніка, що валявся, а потім на свого напарника з револьвером. Коли він говорив, то робив це грубою, грубою англійською. Вони забули перейти хорватською мовою. Під маскою страху Нік не пропустив жодного слова.



«Можливо, — сказав чоловік із ножем, — зрештою, він каже правду. Очевидно, він брудний боягуз. І мені гидко дивитися на нього. Ти бос, Айворе. Що ви думаєте?'



Нік підтягнувся на дивані, закривши обличчя руками, тремтячи. Він переконливо захникав і потай роздивився їх між пальцями.



Айвор почухав тупе підборіддя дулом револьвера. Він зневажливо глянув на Ніка. — Ще одне гарне запитання, Пінче. Я справді не знаю відповіді на це запитання. Цей чортів Манфрінто зі своїми повіями! Навіщо це перевіряти? Це робота для таких плакс, як цей хлопець - ця боягузлива купа лайна!



"Я згоден з вами," сказав інший. — Я повністю з вами згоден, але ми маємо підкорятися наказам. Давай, Айворе! Скоро будемо у Мілані. Що нам робити з цим ублюдком?



У цей момент у двері постукали. - Мсьє? Мсьє там?



Айвор приклав палець до губ. Пінча провів ножем по горловій артерії Ніка.



'Так?' — вигукнув Айвор. 'Хто там? Чого ти хочеш?'



- Кондуктор, сер. Один із джентльменів виходить у Мілані, чи не так?



"Уї."



— За півгодини, сер. Ми будемо у Мілані за півгодини.



'Дякую'



То був поворотний момент. Нік зітхнув з полегшенням. Голос кондуктора був попереджувальним знаком, а це були дуже обережні люди.



Айвор знову сів навпроти Ніка і тримав його під дулом пістолета. - Ти щасливий боягуз, - сказав він. — Я б збожеволів, якби вбив тебе. Одягайся. Віддай йому його речі, Пінче.



Нік підготував завершення цієї гротескної картини. Отже, один із них вийде у Мілані? Вони так думали!



Він спробував підвестися, але його коліна підігнулися, і він знову сів. Він спробував голосно хихікнути і прикрив рота рукою. — Я… я думаю, зараз мене вирве.



Пінча кинув йому одяг. — Тебе незабаром вирве, ублюдок. Одягайся і зникай, доки ми не передумали.



Нік кілька разів поперхнувся, але потім, здавалося, справився з нудотою. Він швидко одягнувся.



Айвор запитав: «Ви збираєтесь до Стамбула?»



"Так Так".



Зрадницьке послідувало таке запитання: «Чому в Стамбул? Я думав, що покупець скла їде до Венеції. Найкрасивіший скляний посуд прибуває з Венеції».



Айвор ще не був повністю переконаний.



— Я… я поїду до Венеції пізніше, — пояснив Нік. «Але спочатку у мене є деякі приватні справи в Стамбулі».



Пінча засміявся. — Думаю, ще одна повія.



Айвор сказав: «Я думаю, нам слід написати твоїй дружині листа, в якому вона дізнається, який ти невірний пес, Корнінг. Як ти думаєш, Пінче? Хіба це не добрий вчинок?



— Звісно, — погодився Пінча. «Я напишу їй особисто. Потім. Ми повинні прибрати звідси цю купу лайна, доки його не вирвало на килим.



'Момент.' – Айвор направив револьвер Ніку в живіт. «Звичайно, ви забуваєте про все, що сталося у цьому купе. Нічого не трапилося . Ви ніколи нас не бачили. Зрозумів, Корнінг?



- Так, - пробурмотів Нік. - 'Зрозумів. Я не скажу жодного слова. Присягаюся. І дякую, хлопці. Я засвоїв урок.



"Ми сподіваємося на це," сказав Айвор. На його широкому обличчі з'явився вираз майже жалості. «Коли в тебе таке тіло і ти такий боягуз, це має бути важко винести».



Нік мовчав. Він натягнув куртку і розіпхав речі по кишенях. Незабаром і зараз! Він мав їх разом, на відстані витягнутої руки. Його руки та його жахлива сила були його єдиною зброєю.



- Я зійду в Мілані, - сказав Айвор. «Пінча продовжить шлях до Венеції. Він спостерігає за тобою, Корнінг. Тримайтеся подалі від принцеси де Верізоне. Залишайтесь у своєму купе. І пам'ятай, що Пінча майстерно поводиться зі своїм мечем.



Нік кивнув і підвівся. Його ноги тремтіли. Він упав назад на диван. «Мої ноги – вони не йдуть. І… і я думаю, що мене зараз вирве. Він опустив голову і замовк.



Він почув прокляття Айвора. Цього разу хорватською. Крізь пальці він побачив, як чоловік сунув револьвер у наплічну кобуру. — Дай мені руку, — гаркнув Айвор своєму супутникові. "Допоможемо нещасному вийти в коридор". Грубі руки схопили Ніка з обох боків. Він дозволив коліна зігнутися, коли його підняли. "Швидше що-небудь", сказав Айвор. «Я думаю, що ублюдка справді знудить».



Вони підтримували його, доки не досягли дверей. Нік дозволив своїм рукам бовтатися з боків, потім підняв велику долоню до плеча обох чоловіків. Він почав напружувати плечові м'язи та чудові біцепси. Ще два кроки та...



Тепер!......



Одним плавним рухом він обхопив своїми сталевими пальцями їхні товсті шиї, зробив крок назад і зіштовхнув їхні голови. Він ужив усю свою величезну силу, знаючи, що їхні голови не витримають удару. Почувся похмурий звук кісток, що ламаються, коли чоловіки на мить забилися, як спіймані на гачок риби, а потім безвольно повисли в жахливих обіймах.



Нік кинув їх. Він схилився над Пінчею, у якого звалився картатий капелюх. Він був уже мертвий або майже мертвий. Айвор усе ще дихав, і кров повільно приливала до його рота. Нік подумував використати ніж Пінчі, але здався. Не треба крові. Жодних доказів. Він одним рухом руки розчавив кадика Айвора.



У двері тихенько постукали. — Портьє, мсьє. Мілан. Мені потрібний багаж.



Нік глянув у вікно, побачив семафор, що промайнув. Боже, вони вже були у Мілані.



"П'ять хвилин", - сказав Нік через двері. Носій не повинен його бачити.



- Але, мсьє, багаж! Мені потрібний багаж.



- П'ять хвилин, - повторив Нік. 'Ідіть. Ви отримаєте гарні чайові. Це жіноча річ. Comprenezvous?



"Ах, сер. Дамо! Я розумію. Вибачте.



Портьє зі свистом пішов у хол, і Нік взявся до справи. Тепер експрес гуркотів перемикачами шляхів, і семафори пролітали одна за одною. Прокляття. Він сподівався позбавитися тіл на відкритій місцевості, зробивши ставку на те, що якийсь час їх не знайдуть. Але нічого іншого для цього не було. Він не міг їх тут кинути. Потяг буде затриманий і приїде поліція.



Він відчинив вікно. Холодний туманний порив повітря увірвався в купе. Нік визирнув у вологу сиру ніч.



Тепер вони їхали лабіринтом вантажних вагонів. Потяг йшов повільніше. У чверті милі Нік побачив відображення станції на свинцевих черевах хмар, що низько висять. Це мало статися швидко.



Першим він викинув Пінчу, а за ним його картатий капелюх та ніж. Айвора потім. Він витратив дорогоцінні секунди, піднявши повіку і зазирнувши в налите кров'ю око, яке виглядало мертвим. Він приклав одне вухо до грудей чоловіка. Немає серцебиття. Він просто мав ризикнути.



Айвор вилетів у вікно. Нік кинув весь багаж слідом за тілами. Він смілив маленьке купе — носій і начальник поїзда може бути нічого не помітять. Зрештою, це стане справою італійської поліції. Нік знову озирнувся, прислухався до дверей. Нічого. Він відімкнув двері і вийшов у коридор. Пора йти. У коридорі він почув голоси і стукіт багажу. Його купе було в іншому напрямку. Нік підійшов до нього, співаючи. Він дійшов наступного вагона. Він був у безпеці.



Коли Східний експрес під'їхав до міланського вокзалу, Нік Картер розслабився, закурив і глянув у стелю. Йому здавалося, що він бачить світло у темряві. Він знав з довгого, а іноді й досвіду, що розчаровує, що в такій складній організації, як шпигунський пристрій, іноді щось йде не так. Через бюрократію, наміри, що перетинаються, і, не кажучи вже про, внутрішньоорганізаційні чвари та інтриги.



Можливо, Пінча та Айвор були тому прикладом. Заява, яку вони зробили про перевірку повія Манфрінто. Можливо, це була єдина причина, через яку вони опинилися у Східному експресі та йшли слідом принцеси. Можливо, когось у Белграді турбували ненаситні сексуальні апетити Манфрінто. Номінальний глава югославської розвідки, можливо, робив більше, ніж просто сидів за столом як фасад для Ванні Манфрінто. І завжди були спостерігачі, шпигуни, чия робота полягала в тому, щоб шпигувати за іншими шпигунами.



Нік Картер посміхнувся при думці — можливо, югослави мають спеціальний відділ, щоб стежити за жінками Манфрінто! Йому довіряли, але не його хтивістю. Така річ не була новою у сфері шпигунства. Манфрінто, мабуть, навіть не знав, що всі його повії, так би мовити, куштували на смак.



N-3 розслабився ще більше. Якщо це було правдою, то зв'язок принцеси з АХ не підозрюється. Тепер, коли Айвор та Пінча мертві, найближче майбутнє виглядало світлим.



Але він має працювати швидко. Тіла будуть знайдені на рейках, і розслідування розпочнеться негайно. Історія буде у газетах. А боси Пінчі та Айвора, хоч би ким вони були, замисляться.



Швидкість була зараз вкрай важливою. Нік замкнув двері купе і відчинив портфель. Відтепер він буде озброєний.






Розділ 5






Східний експрес залишив материк і повільно проїхав через двомильну греблю до Центрального вокзалу. Кондуктор ходив коридорами, що гойдалися, кричачи: «Венеція! Венеція! Виходьте перед Венецією.



Нік Картер, одягнений у зелений плащ і дуже американський світло-сірий капелюх з вузькою тасьмою на голові, вже стояв біля дверей зі своїм єдиним портфелем. Він пробрався на інший бік поїзда, якнайдалі від принцеси.



Він хотів, щоб було темно — це була б досить ризикована гонитва, — але принаймні йшов невеликий дощ і стояв густий туман. Це допомогло б йому.



Він вистрибнув із поїзда, як тільки він зупинився. Він пробіг до яскраво освітленої кімнати очікування і зайняв позицію біля стійки з журналами. Він повернувся спиною до зростаючого потоку пасажирів, що висадилися. Він дуже покладався на провінційний капелюх і плащ, а також на той факт, що Морган де Верізоне бачила його тільки при штучному освітленні.



Він гортав трилер, коли вона пройшла повз огрядного носія, що несе її багаж. Нік дав їй час дістатися до сходів на пристані, а потім повільно пішов за нею. Це може означати невелику кризу. Якщо вона сідала на вапоретто чи річковий трамвай, він потрапляв у халепу. Він не міг ризикувати і сідати туди. Але якби вона взяла гондолу...



Принцеса взяла гондолу. Нік, повільно спускаючись широкими сходами до мармурового причалу, побачив, як вона пішла за носієм до кінця пристані, де з бруду Гранд-каналу височіли яскраві тумби. Оскільки була зима та погана погода, чекали лише три гондоли.



Через колону Нік спостерігав, як носій завантажував її сумки в гондолу і інструктував баркаруоло в крислатому капелюсі. Принцеса простягла носію пачку лір, а потім залізла в гондолу, її спідниця трохи піднялася, оголюючи білі стегна над чорними панчохами. Гондольєр натягнув свій швартовний канат і з гуркотом помчав у туман. Нік побіг до пристані.



Він стрибнув у гондолу і крикнув чоловікові: «Бачиш ту гондолу, яка щойно поїхала? Іди за ним. Рапідко! Не втрачайте його з уваги.



— Сі, синьйоре. - Чоловік викинув сигарету та розв'язав швартівний трос.



Вони ковзали каламутними водами Гранд-каналу, довгою перевернутою літерою S, що протікає через серце Венеції. Гондола попереду була ледве видно, немов привид, що тікає в тумані. Старі палаццо вздовж каналу здавалися абстракціями у тьмяному тумані. Руху було мало, і звуки приглушувалися сірим туманом.



Коли вони ковзнули під Понте дельї Скальці, Нік трохи розслабився. Він підозрював, що принцеса прямує в район Ріальто, найстарішу частину Венеції з ринками, дешевими барами та кафе. Він посперечався, що вона візьме пансіон замість готелю. У цей час року багато номерів були порожні і це було дешевшим. І у вас було набагато більше усамітнення там. Він мав ідею, що вона повинна піти до Манфрінто. Югославський агент не прийшов би до неї. Він поводитиметься з цим обережно. Якби принцеса спала з Манфрінто, то це була б «безпечна» ліжко. Ліжко, яке вибрав сам чоловік.



Кілмайстер холодно посміхнувся і закурив. З'ясувавши, що він мав рацію, він викинув цигарку, коли передня гондола попрямувала до набережної Гранд-каналу. Просто перед ними був міст Ріальто. Жовте світло падало з кафе, дружня нота в похмурий зимовий день. Нік підняв руку.



Альт! Ферма! тихіше!



Принцеса була всього за п'ятдесят ярдів від нього, але якщо він втратить її зараз, знайти її буде надзвичайно важко.



Вона вибралася з гондоли до пристані навпроти магазинів. Нік мовчки жестом наказав гондольєру висадити його на іншому причалі, поряд із закритою тратторією.



Потім він спостерігав за сваркою між принцесою та гондольєром через стіну тратторії. Той голосно протестував, що він не в'ючний мул і не потягне її багаж у пансіон. Його обурені слова ясно долинули до агента АХ, який задоволено посміхнувся. Вона справді збиралася в пансіон, і це не могло бути далеко. В іншому випадку вона б не просила чоловіка нести її сумки.



Суперечка закінчилася появою двох обірваних хлопчаків, які швидко підібрали сумки та пішли, перш ніж Нік зрозумів, що відбувається. Він пішов за ними вузьким провулком і побачив, як вони перетнули Кампо-Сан-Бартоломео. Невелика площа була оточена високими вузькими будинками, верхні поверхи яких зникали в тумані. Пішоходів було мало, а велосипедистів проїхало лише кілька людей.



Нік пішов за нею на шанобливій відстані і побачив, як принцеса піднімається вузькими сходами будинку. Він прочитав «Pensione Verdi» на табличці поруч із кованими дверима. Двоє хлопчиків щосили намагалися підняти валізи сходами до похмурого холу. Нік зайняв позицію навпроти площі біля невеликого кафе. Що тепер? Він підозрював, що вона спробує встановити контакт якнайшвидше.



Дощ йшов сильніше. Погана погода у Венеції зазвичай триває довго, і у Ніка виникло відчуття, що наближається бор, зимова буря. Це означало, що Манфрінто не возитиметься з зниклою бомбою, якщо буде шторм; це означало, що він мав більше вільного часу, більше можливостей повеселитися, так що Кіллмайстер міг підібратися до нього. Якби вона робила свою роботу добре, принцеса де Верізон подбала б про це.



Високі скляні двері пансіона Верді відчинилися, і хлопці спустилися сходами. Тепер вони сперечалися через купу лір. За мить вони зникли в тумані. Нік Картер підняв комір свого огидного зеленого плаща, насунув намоклий капелюх на очі і приготувався до періоду очікування. Думка про принцесу, що миє це чудове біле тіло під теплим душем, не покращила його настрою, і він також виявив, що готовий викурити останню сигарету. Він важко підняв його під зливою і пройшов невелику відстань, щоб стати під навіс невеликого кафе. Крізь запітнілі вікна лилося рожеве світло, і Нік з тугою подумав про гарячу, гірку чорну каву, яку там наливали.



Він мріяв і не бачив двох карабінерів, поки вони не перетнули площу і не підійшли до нього. На них були плащі з каптурами, а стволи їхніх карабінів були спрямовані вниз, щоб захистити від дощу. Вони підійшли до кафе і побачили його.



Було надто пізно вислизати в туман. Це одразу привернуло б їхню увагу. Документи в нього, звичайно, були в порядку, але вся його зброя була при ній. Якби італійська поліція знайшла його, пройшло багато часу, перш ніж Хоук зміг би його витягнути.



Нік повернувся і недбало попрямував до кафе. Огляд був утруднений через те, що попереду не було столів, а маленьке віконце майже повністю закрите парою. Опустившись до найближчого до вікна столу, Нік окинув поглядом майдан. Двері Pensione Verdi були ледь помітні.



Він якраз замовляв каву та цигарки, коли увійшли два карабінери. Вони тремтіли, як качки, стягували каптури, і один з них кинув на Ніка гострий погляд. "Buon pomeriggio, синьйор".



Нік посміхнувся тому, хто говорив. — Не такий уже добрий день, — сказав він італійською. — За винятком качок, а я ще не бачив качок у Венеції. Навіть для голубів сиро!



Обидва копи розсміялися з жарту. Людина, яка розмовляла з ним, запитала: «Ви американець, синьйоре?»



'Так. Я тут у справі, купити скло. У мене був вільний час, і я хотів побачити деякі визначні пам'ятки вашого прекрасного міста. Все, що я поки що побачив, це вода — зверху та знизу.



Знову пролунав сміх, і чоловіки підійшли до стійки. Нік чув, що вони замовили каву. Він взяв цигарку із замовленої пачки – йому довелося задовольнятися Gauloises – і закурив. Розмахуючи сірником, він побачив, що двері Pensione Verdi відчинені. Крізь туман було важко щось розгледіти, але він подумав, що постать, що спускалася сходами, була жінкою.



Він залишив на столі купюру тисячу лір і недбало попрямував до дверей. То була принцеса. Нік почекав, поки її накрила сіра хмара дощу та туману, і побіг через площу. Він побачив стрункий силует, що веде у вузький провулок. Він зупинився на розі, прислухався і почув швидкий стукіт її високих підборів тротуаром. Вона покидала площу, прямуючи на північ, і дуже поспішала.



Він пішов за нею навшпиньки, намагаючись не підходити надто близько. Судячи зі звуку її кроків, вона йшла швидко і не оглядалася. Він уже оцінив її як хорошого аматора, але був готовий до трюків. Хоча жінка, мабуть, ні на мить не подумала б, що за нею стежитимуть у такій місії. Мабуть, мала багато подібних домовленостей — наскільки вона знала, це була просто ще одна секс-робота. Їй треба було піти до певного чоловіка, лягти з ним у ліжко, укласти його спати, а потім хтось інший зайняв би її місце. Дуже просто. Мабуть, вона робила це десятки разів для Хоука і, схоже, не знала чоловіків у Східному експресі.



Глухий звук її кроків у вузькому провулку став різкішим, коли вона досягла іншої площі. Венеція сповнена таких площ з будинками, магазинами, барами та ресторанами.



Нік обережно пішов за нею через невелику площу приблизно за п'ятдесят ярдів від неї. Дощ лив рівно, сіра фіранка з бісеру поділяла його й невиразну постать перед ним. Вона покинула площу і пірнула в інший вузький провулок, піднявшись сходами аркового мосту через бічний канал і спустившись на широку, добре освітлену вулицю. Навколо кожного ліхтаря висів напівпрозорий ореол.



Принцеса перейшла вулицю та увійшла до поштового відділення. Нік почекав, доки не побачив, що вона пише за столом, потім підійшов до кута скляного фасаду і зазирнув усередину. Вона була єдиним клієнтом. Працювали двоє службовців, чоловік та жінка.



На ній був світло-коричневий плащ, червоний берет та високі блискучі чорні шкіряні чоботи. Краплі дощу блищали на береті і в її темному волоссі. Вона зосереджено насупилась, її червоний рот задумливо скривився.



Посмішка скривила сильні губи Ніка. Тепер він побачив, якою вона аматоркою. Справжній професіонал, написавши телеграму, відірвав би наступні два-три бланки та знищив би їх. Було б надто просто розкрити зміст по відбитку, що залишився в блоці телеграм.



Княгиня зірвала бланк, віддала жінці та розплатилася. Вона не озиралася на паперовий блок. Кіллмайстер був дещо розчарований, побачивши, що його підозри підтвердились. Вона була не більше ніж добрим любителем. Вони завжди упускали з уваги дрібниці.



Нік стояв у темному телефоні-автоматі — він просто викрутив лампу, коли вона вийшла. Він хотів верхню форму цього блоку, але не було часу. У цьому тумані він втратив би її миттєво, якби…



Тоді йому пощастило. Принцеса пройшла трохи у протилежному напрямку і пірнула у невеликий бар. Нік кинувся їй навздогін з блискавичною швидкістю. Хоча він не вмів читати по губах, він побачив, що її червоний рот утворив слово «аквавіт». Звісно, проти холодного дощу. Нік побіг назад на пошту.



Він тільки-но увійшов і вже збирався потягтися за блокнотом для телеграми, коли озирнувся через плече на вікно. Його друзі, двоє карабінерів, зазирнули всередину. Вони були сумлінними служниками і не затримувалися у затишному кафе. А тепер вони зупинилися і подивилися на Ніка, впізнаючи його. Він усміхнувся і недбало провів пальцем по полях свого капелюха. Тепер він мав надіслати телеграму.



Оскільки принцеса не збиралася залишатися в барі вічно, Нік швидко почав псувати першу форму. Він зірвав її і недбало поклав до кишені. Краєм ока він побачив, що офіцери все ще були під дахом пошти.



Нік адресував телеграму на домашню адресу Хоука:



ВСІ ВУЛИЦІ ТУТ ВІКАЮТЬ, І Я НЕ МОЖУ ЗНАЙТИ САНТЕХНІКА, БУДЬ ЛАСКА, ВАША РАДА. НОРБЕРТ П. КЛАПСАДДЛ.



Чоловік-службовець глянув на форму і відчайдушно посміхнувся. — Це п'ятнадцять тисяч лір, синьйоре.



"Платить одержувач", - сказав Нік Картер. Це дасть літньому джентльмену їжу для роздумів.



Службовець насупився. - Але синьйоре, я не можу...



Але Нік уже був за дверима. Карабінери зникли. Він підійшов до маленького бару і зазирнув усередину. Принцеси також не було. Її незаймана склянка стояла на барній стійці.






Розділ 6






Нік Картер на мить вилаявся про себе, а потім взявся до справи. Він не був оптимістом. У Венеції було сто вісімнадцять острівців, і на кожному з них вона могла сховатися. А без неї він не знайшов би Манфрінто. Нік зробив потворне обличчя, коли увійшов до бару. Він був недбалий з жінкою, а таку помилку він робив рідко.



Він замовив віскі і спитав про чоловічий туалет. Навпроти дверей з написом "Сіньйорі" були двері зі словом "Донне", на яких також було написано "Ліберо" - "вільний".



Нік глянув у короткий коридор. Нікого. Він відчинив двері в дамську кімнату і зазирнув усередину. Її там не було. Можливо, було б ніяково, якби вона була там, але, принаймні, він знайшов би її знову і завжди міг би пояснити. Дайте їй кодове слово місії та візьміть на себе відповідальність за її дії.



Він пройшов у кінець зали і відчинив двері. Вона виходила в похмуре подвір'я, сповнене сміття та ящиків. Дощ барабанив по брудному цементу. Він побачив ворота, що гойдалися на вітрі, і вийшов на подвір'я подивитися. Ворота вели у довгий вузький провулок, досить широкий для однієї людини, і виходили на глуху вулицю. Нік протискав через темний провулок, його плечі торкалися стін по обидва боки. Він дістався тьмяно освітленої вулиці та каналу з мостом. Не було жодного руху, лише одна з тисяч кішок Венеції. Дощ лив. Кіт замуркотів і обхопив Ніка за кісточки. Він нахилився і почухав вуха тварини. "Кіт, тут перед тобою стоїть великий ідіот!"



Він пішов провулком назад до бару. Вона, звісно, пройшла цей шлях. Вона знала про існування провулку або виявила його випадково. Не мало значення. Це був один із найстаріших трюків у грі - замовити напій і залишити його на барній стійці, а потім піти в туалет, а потім зникнути через задні двері. Це було так просто, що інколи спрацьовувало.



Повернувшись до бару, він допив свій віскі і замовив ще одне, обмірковуючи, що робити і в якому порядку. Він перестав звинувачувати себе. Він був ідеальним. Навіть Кіллмайстер помилявся. Бланк телеграми зашурхотів у кишені його плаща, коли він потягнувся за «Голуазами» та сірниками. Це може бути підказкою. Він на це сподівався. Нік випив свій другий віскі та замовив третій. Це мало бути останнім. Він подивився на свій годинник AX. Минуло чотири години. Принцеса, ймовірно, не стала б намагатися зв'язатися з Манфрінто до темряви, хоча в таку погоду він навіть не був у цьому впевнений. Він мав зробити ставку на це.



Він викинув цигарку, закурив нову і знову вийшов під дощ. Він знав, що повертатися до Pensione Verdi, ймовірно, було марною тратою часу, але все було за правилами. У Pensione Verdi він зателефонував до похмурого маленького холу, і з'явилася величезна італійка в чорній бомбічній сукні з такими ж соковитими вусами.



'Сі; вона сказала, що вона справді була власником. Чи не могла б вона бути корисною пану? Нік сказав їй, що вона може зробити, щоб допомогти йому.



У Верді справді жила синьйоріна де Верізоне. Сі. Товста жінка повернулася до невеликої телефонної станції. Через півхвилини вона пошкодувала, що синьйорини начебто немає вдома. Можливо, він матиме повідомлення?



Немає повідомлення не треба. Нік залишив Верді і повернувся на Гранд-канал. Вона дуже збентежила його. Вона знала, що за нею стежать - хоча не могла знати, хто саме, - і звичним чином струсила з себе тінь.



Нік прочекав під дощем п'ять хвилин, перш ніж повз проїхала порожня гондола. Він покликав його і наказав чоловікові відвести його до Альберго Данієлі. Це був один із найкращих готелів, відповідний особистості та положенню Роберта Н. Корнінга. Бланк телеграми знову затріщав під його пальцями, коли він потягся за цигарками. Він мав попрацювати над цим, поки щось їв і довго приймав теплу ванну. Нік обмацав своє підборіддя. Він може навіть поголитися.



Він сидів, похмуро курячи, поки гондольєр мчав їх чорними, пролитими дощами водами. Зважаючи на те, що він міг бачити крізь туман, Венеція була сумним відображенням літнього міста. Danieli Royal Excelsior був поєднанням старовинного палаццо і сучасного готелю. Взимку гостей було небагато, і містер Корнінг отримав просторий номер за сміховинно низькою ціною. Кімната виходила на канал Сан-Марко, якщо щось видно було крізь туман. Це було неподалік великої площі Сан-Марко.



Нік зняв мокрий одяг і пройшов через велику вітальню з рушником на талії. Він вивчив бланк телеграми та підніс його до світла під кутом.



Принцеса сильно тиснула на олівець. Має проявитися без проблем.



Він відкрив свою дорожню сумку і вийняв шкіряний чохол на блискавці. Серед іншого в ньому була пляшка з безбарвною рідиною та тонка щітка з верблюжої вовни. Нік розгладив форму на мармуровому столі та акуратно наніс рідину. Коли вона висохла, він пішов у ванну — ванна, що підтримувалась позолоченими херувімами, здавалася досить великою, щоб у ній можна було проводити олімпійські змагання. Він прийняв ванну. Довга тепла ванна розсіяла озноб з його кісток. Він завжди був у чудовій формі, але останні двадцять чотири години були стомлені.



Він повернувся і побачив, що бланк телеграми висох. Нік клацнув запальничкою і підніс полум'я до паперу. На порожньому папері з'явилися коричневі літери. Це було коротке оголошення:




Крилатий лев. Вісім годин вечора. Містере.




Телеграма була адресована синьйоріне Емануеліте Алівсо, Сан-Сіверо 5319. Хто б це був.



З папером у руці Нік розтягнувся на ліжку з невиразним почуттям полегшення. Значить він не зовсім втратив її. Коли дійшло такої справи, він міг відвідати цю Емануеліту і змусити її говорити. А щодо Крилатого Лева, місця зустрічі, то це був неймовірний успіх. Це знаменитий Крилатий лев Венеції, що стоїть на високому постаменті на площі Сан-Марко навпроти Палацу дожів. Він міг потрапити каменем у статую зі свого вікна.



Нік Картер посміхнувся. У результаті все пройшло досить добре. Втрата її не була такою катастрофою, як здавалося спочатку. Він одягнув халат і зняв слухавку, щоб замовити їжу.



Поївши і прибравши візок, Нік розслабився на чудовому ліжку. Він мав достатньо часу. Невеликий роздум, повне резюме. Його натренований розум і надчутливі нерви підказували йому, що час зараз стрімко тече пісочним годинником — він наближається до критичної точки справи. У принцеси де Верізон були свої накази, у Ніка свої. Якби цей стан доходив до вибуху, це відбувалося б у раптовому нападі люті, і він мав бути максимально підготовлений.



Нік сів у зручній позі, сукхасан, зі схрещеними ногами на ліжку. Поступово він впав у медитацію, його дихання було таким легким, що здавалося, що його груди майже не рухаються. Тепер, коли його велике тіло заспокоїлося, його мозок збільшив свою активність і швидко перейшов до перших двох фаз йогічної медитації, яка зрештою призвела до самадхи, повної концентрації потоку свідомості.



Принцеса не повернеться до Pensione Verdi, доки ця місія не буде завершена, він міг бути в цьому впевнений. Вона була попереджена, налякана, перестраховуватиметься. У Венеції було багато місць, де можна сховатися, і вона, очевидно, знала місто краще за нього. Що тільки означало, що він не повинен втратити її знову!



Коли він мав відкритися їй як агент АХ - анонімний чоловік, якого вона чекала? Його мозок поспішив пропустити це завдання. Нік знав, що в якийсь момент йому доведеться імпровізувати, грати навпомацки, стикатися з кожною ситуацією в міру її виникнення. Тоді будувати плани було б марно. Тільки після того, як вона надасть йому Манфрінто, він відкриється принцесі.



А ким була Емануеліта Алівсо? Інтуїція підказувала йому, що вона повія, а адреса — адреса будинку розпусти. Ймовірно, елітний та дорогий бордель. Можливо, принцеса і не подумала б двічі піти в бордель, як сказав Хоук, але вона не почала б уникати борделів і використовувати їх мешканців для встановлення зв'язків.



Швидше за все, з його одержимістю щодня новою жінкою, Ванні Манфрінто вже мав усі прийнятні повії, які могла запропонувати Венеція. Судячи з його справи, він був перебірливим. Його кохані мали бути красивими і добре складеними. Можливо, він чув про Verizone і жадав її. Або, можливо, принцеса чула про величезний сексуальний апетит Манфрінто і зрозуміла, як вона може використовувати його, щоб виконати для організації АХ цю роботу... У всякому разі, схоже, це спрацювало. Нік посперечався, що ця Емануеліта сьогодні ввечері приведе принцесу до Манфрінто! Мабуть, вона трохи нервувала, бо ніякої допомоги, ніякого агента AX ще не з'явилося.



Звільнившись від тягаря свого тіла, розум Ніка зосередився на реальній проблемі з інтенсивністю лазерного променя. Як він дістався б до Ванни Манфрінто, як позбувся б ото стада його захисників, як змусив би його назвати місце зниклої бомби, а потім акуратно, професійно вбити його? Не залишаючи незавершеної справи і без трупа, ніж глава АХ Хоук міг би почати дего різнити. Старий джентльмен наполіг на смерті Манфрінто!



Гострий розум агента АХ, чия сила тепер була помножена йогою, раптово завагався перед сумнівною, тонкою особистою зрадою. Хоук наполіг! Чи це був просто образ дій — за загальним визнанням, хороший образ дій — але не більше того? Чи була у Хоука особиста причина бажати смерті Ванні Манфрінто?



На той час не було відповіді на це питання, тому Нік Картер дав своєму мозку сигнал викинути це питання з голови, і він заснув. Його мозок був налаштований прокинутись без чверті сім.



Нік прокинувся з точністю до хвилини. Він прийняв душ, швидко одягнувся і, як завжди, перевірив свою зброю. У просторій ванні сушився його плащ, і він натягнув його і надів фетровий капелюх. Кілька речей із валізи він розпихав по кишенях.



Він вийшов з готелю через бічні двері і знову ступив під дощ. Навколо нього клубочилися клапті сірого туману, поки він ішов до Палацу Дожів. У цій старій будівлі було безліч готичних арок, з яких він міг непомітно спостерігати за Крилатим левом.



Полювання знову було в самому розпалі.






Розділ 7






Це була погана ніч для розвідки, але добра для стеження — якщо уважно стежити за здобиччю. Він не міг дозволити собі прорахуватися.



Нік Картер ховався під кутовою аркою Палацу дожів, пильно стежачи за Крилатим левом на його високій кам'яній колоні. Позаду Лева слабо мерехтіли якісь жовті вогники у церкві Сан-Джорджо-Маджоре навпроти Каналу делла Джудекка.



Дощ зменшився до дрібної мряки. Вечірнє повітря було холодним та вологим. Нік ступив назад під арку і мигцем посвітив ліхтариком-олівцем на годинник. За п'ять до восьми. Це може статися будь-якої миті.



Він поліз у кишеню свого зеленого плаща і витяг невеликий бінокль. Це були дуже спеціальний бінокль нічного бачення, такі використовувалися військовими та морськими піхотинцями для стрілянини у темряві. Нік звернув увагу на Крилатого лева. Нічого. Ніхто. Клац-клак, клац-клак, клац-клак — жінка на високих підборах перетнула пустельну площу, прямуючи до «Крилатого лева». Нік утримував свою увагу на зображенні, коли вона з'являлася у полі зору. То була не принцеса де Верізоне. Ця жінка була невисокого зросту, міцної статури, у пластиковому плащі та хустці. Навіть у сильний бінокль не міг розглянути її риси на такій відстані. Вона зупинилася перед кам'яною колоною, нервово озирнулася, потім дістала з сумочки цигарки та сірники. У жовтому світлі сірника Нік побачив бліде обличчя з червоним ротом. Це має бути Емануеліта Алівсо. Рід занять: повія. Тут він наважився поставити свою останню ліру. Вона, без сумніву, отримала неабияку суму за те, що привела принцесу. Кажуть, що Ванні Манфрінто щедрий на югославські гроші. Чи це будуть російські гроші? Нік Картер холодно посміхнувся. Напевно. Іван із радістю заплатив за це.



Знову цокання жіночих туфель! Там із сірого туману вийшла принцеса і приєдналася до жінки перед колоною. Говорили швидко та коротко. Принцеса була одягнена так само, як і того дня — у плащі, береті й високих шкіряних чоботях. Нік мав рацію - вона не наважилася повернутися в Pensione Verdi.



Вони досі розмовляли, мабуть, досягаючи угоди. Нік стояв за п'ятдесят ярдів у тумані і нічого не чув. Принцеса здавалася схвильованою, живою, майже веселою. Нік зрозумів - вона зараз нервує, змушує себе триматися. Вона була налякана. Йому це сподобалося. Кожен добрий агент повинен боятися. Налякані агенти були обережними агентами.



Обидві жінки відійшли від колони і пліч-о-пліч пішли до Канала делла Джудекка, а Нік мовчки крався за ними. Тепер стало складно. У таку ніч не так багато наявних човнів та…



Він сховався за колону і спостерігав, як вони спускалися сходами до набережної. На них чекав невеликий човен, приватне водне таксі. Чоловік у плащі та капелюсі допоміг їм увійти, а потім відв'язав швартовний канат. Нік сердито глянув на воду. Тепер він мав ухвалити швидке рішення. Він не міг знову втратити її!



Якщо іншого виходу не було, він повинен звернутися до неї зараз і зупинити її, а потім представитися.



Людина в човні поралася з кормовою мотузкою, через що Нік затримався на кілька секунд. Поруч із ним півдюжини кинутих гондол розгойдувалися на тумбах під вітром. Це було мало корисно йому. І ні сліду вапоретто, який він міг би орендувати. Він тільки відкрив рота, щоб покликати, коли побачив за гондолами одинокий моторний човен із підвісним мотором, загорнутим у коричневий брезент. Нік підбіг до неї, коли їхній човен відчалив від пристані, а червоно-зелені бортові вогні глузливо манили агента АХ.



Він перерізав швартування стилетом, стрибнув у моторний човен і тим самим рухом відштовхнув його. Він зірвав брезент із двигуна, сподіваючись, що це той тип, який він знав. Водне таксі незабаром зникне в тумані.



Він полегшено зітхнув, коли побачив потужний мотор Джонсона. Через кілька хвилин двигун заревів, і Нік погнався за таксі. Він пішов за човном через вузький канал делла Грація до лагуни. Куди зникла принцеса?



Ліворуч від лагуни знаходився Лідо з його казино, пляжами та нічними клубами. Де-не-де блищали вогники.



Так, звичайно, принцеса вирушила до Лідо! Саме тому, що тут було безлюдно взимку. Все було закрито та захищено від зимових бур, і тут Ванні Манфрінто знайшов тихе містечко. Безперечно, він був десь у занедбаному Лідо, діючи під носом у венеціанської поліції.



Він побачив, як вогні водного таксі повільно йдуть від нього дугою, поки вони не попрямували до північної сторони Лідо. Нік, вимкнувши двигун, коли наблизився до їхнього човна, знову завів його і продовжив рух паралельно човну. У нього не було ввімкненого світла, і він був упевнений, що вони не чули його досі. Як тільки вони висадилися, стало б набагато складніше.



Він прискорився, бо хотів першим висадитися, і дочекатися жінок, коли вони вилізуть із шлюпки.



Пляж зненацька з'явився з туману. Нік уповільнив хід, ледь не зачепивши дерев'яну пристань, і дозволив своєму човну опинитися на ділянці кам'янистого пляжу. Він стрибнув у крижану воду нижче колін і потяг човен далі до берега. Потім він побіг вузькою стежкою до неосвітленої пристані, де тепер стояло водне таксі з гуркотливим двигуном.



Нік звернув із бетонної доріжки на пісок. Навіть навшпиньки він робив занадто багато шуму. Він проминув невеликий ряд пляжних хатин, що закінчувалися біля пристані, зупинився в укритті останньої хатини й уважно визирнув за ріг. Жінки, кожна з ліхтарем у руці, щойно зійшли на берег.



У світлі ліхтарів він побачив, як купа лір перейшла з рук до рук. Таксист не став чекати. Це означало, що жінки будуть ночувати тут. Агент АХ весело посміхнувся. Ніку майже стало шкода принцесу – з ненаситним Манфрінто це стане кривавими грошима, якими АХ заплатив їй!



Дві жінки почекали на пристані, поки човен відправиться, потім звернули на бруковану вулицю із закритими магазинами та закинутими літніми будиночками. Нік виявив, що кожен шостий вуличний ліхтар увімкнено. Він перейшов вулицю, залишаючись за п'ятдесят ярдів позаду двох жінок. Він добре знав Лідо і зрозумів, що вони прямують у пустельний район поряд із полем для гольфу Альбероні. Він побачив жінок, що йшли під ліхтарем, і помітив табличку під назвою вулиці. Нік почекав, поки вони пройдуть трохи далі, а потім підійшов, щоб подивитися на вивіску. Вони були на вулиці Віа Вівальді.



За кілька хвилин жінки звернули ліворуч на Віа Коломбо. Нік почав сумніватися. У трьох кварталах попереду лежали пляж та Адріатичне море. Його відвідала тривожна думка – невже Манфрінто підбере їх на човні? У таку негоду?



Звук кроків раптово змінився, коли жінки зійшли з тротуару на дерев'яну платформу. Тепер Нік стежив за танцюючими ліхтарями обережніше. Уникаючи дощок, він опустився на пісок невеликим схилом, щоб заглушити кроки. Він відчував постійний тиск морського бризу на ліву щоку і чув нескінченне ремствування і плескіт хвиль об берег. Далеко у відкритому морі він побачив слабкий відблиск світла у тумані.



Нік біг уздовж розпірок платформи, уважно стежачи за ліхтарями, що коливаються. Вони скоро досягнуть своєї мети, подумав він, якщо тільки у них не призначено зустріч із Манфрінто на полі для гольфу Альбероні. Це малоймовірно.



Жінки пригальмували та спустилися сходами з боку суші. Нік зупинився під настилом і глянув на світ. Він почув сміх однієї з жінок. То була не принцеса. Ні, вона не сміятиметься. Тепер вона буде тихою.



Зовсім несподівано недалеко від них відчинилися двері, і на піску засяяв прямокутник яскравого білого світла. За секунду, перш ніж Нік впав на пісок, він побачив силуети двох жінок на тлі яскравого світла. Він лежав під настилом і тихо лаявся. Це було надто близько! Якби він був трохи ближче до жінок, світло впало б і на нього.



Світло зникло, коли двері зачинилися, і вони зникли разом зі світлом! Але куди? Нік лежав на животі, намагаючись придивитись до темряви. Це було чудове затемнення: не було видно жодного сліду світла.



Він лежав спокійно - тепер він нікуди не поспішав - і намагався згадати, що знав про Лідо. Він ніколи не був у цьому пустельному куточку, а простояв на водних лижах усю адріатичну сторону острова. Він міг уявити поле для гольфу. Тепер вона була ліворуч від нього, за його спиною була Адріатика, а праворуч Віа Коломбо. Пам'ять Ніка Картера була феноменальною, що неодноразово рятувало йому життя. Тепер він згадав п'ять років тому, коли провів вихідні на Лідо, і ця ділянка узбережжя згадалася йому.



Тепер він згадав довгу платформу, а за нею, можливо, в сотні ярдів, стояла велика квадратна будівля. Досить висока будівля для Лідо. Рожеве чи жовте, він цього вже не знав. Так, тепер він побачив це знову. Будівля була оштукатурена жовтим кольором із фресками, що зображують сцени азартних ігор. Казино!



Ось воно. Невидимий будинок був казино. Тепер це мала бути штаб-квартира Ванні Манфрінто. Зникла бомба, сказав собі Нік, має бути недалеко від Венеції. Десь позаду нього, можливо, навіть не в милі від нього, прихована під сірим покривалом Адріатичного моря, що колихається, зникла бомба, можливо, чекала апокаліптичного моменту.



Нік почув вантажівку раніше, ніж побачив її. Приклавши вухо до піску, він почув тихий гул шин. Він ковзнув за опору платформи і спробував сховатися. Він якомога глибше насунув капелюх на обличчя і примружився.



Прожектор із маленької вантажівки із закритим кузовом — він нагадував фургон квіткового чи бакалійного магазину — освітлював стійки. Нік витяг «Люгер» із пластикової кобури, сподіваючись, що йому не доведеться його використовувати. Перестрілка зруйнує все, зруйнує його плани.



Білий промінь світла пронісся над ним, пройшовши його масивне тіло всього за кілька дюймів. Машина повільно проїхала повз нього, не більше ніж за десять футів. У відображенні прожектора Нік побачив, що на вантажівці щось встановлено. Це була антена радара! Автомобіль був постом прослуховування, який, мабуть, регулярно патрулював старе казино та його околиці. Обережні товариші. Це пояснювало, чому двері так раптово відчинилися, щоб впустити двох жінок. На них чекали саме в цей момент. Автомобіль-радар вловив їхні точки на екрані та передав повідомлення до казино. Нік почав розуміти, що мав на увазі Хоук, коли казав, що Манфрінто був одним із найкращих.



На екрані радара з'явилася третя точка? Його?



Нік Картер перекинувся на спину і подивився на невидиму платформу за десять футів над собою. Він перевірив люгер на наявність піску і переконався, що він чистий.



До цієї справи постійно додавали нові аспекти. Він був упевнений, що прямо зараз, лежачи на піску, він знаходиться поза увагою радара. Його не було б видно. Але він мав припустити, що його бачили йдучи за жінками в казино, і що Манфрінто і його супутники знали, що там хтось є. Хтось, хто слідував за принцесою та її подругою і тепер тинявся зовні. Манфрінто, звісно, припустив би, що третій був супротивником. Що зробив би чоловік? Нік спробував поставити себе на місце Ванні Манфрінто.



Він, звичайно, допитуватиме жінок. Нік вважав за краще не думати про те, як. Але, мабуть, він помилявся — цей Манфрінто не був звичайним агентом. Він повинен був враховувати думку Хоука про цю людину. Що тоді? Манфрінто міг ризикнути, почекати і нічого не робити, щоб подивитися, що зробить Нік. Манфрінто не міг знати, хто чекає в тумані та чому.



З іншого боку, югославський агент, мабуть, припустив би, що бачив автомобіль із радаром і зрозумів, що це означає. Цього було достатньо, подумав Нік, щоб налякати навіть найстрашнішого. N-3 ухвалив рішення. Тепер це перетворилося на смертельну гру на шахи, і він повинен був спробувати перехитрити Манфрінто. Спочатку йому треба було злякатися.



Фургон знову проїхав повз, м'яко шарудячи шинами по піску. Цього разу прожектор не наблизився до Ніка. Він похмуро посміхнувся. Вони знали, що він поряд. Знав, що він був під променем радара і ховався. Вони могли дозволити собі зачекати. Рано чи пізно він мав вийти з укриття. Коли машина знову зникла в тумані, Нік ризикнув поглянути на годинник при світлі ліхтарика-олівця. Десять хвилин після їхнього зникнення. Це означало, що якщо він зачекає п'ять хвилин, вони опиняться у найдальшій точці свого пошуку. Тоді він буде у дорозі.



Через п'ять хвилин він вибрався з-під підлоги з боку моря і побіг від казино. Він побіг на схід уздовж пляжу Віа Коломбо. Іноді він мало не посковзнувся на м'якому піску, але його великі легкі та сталеві ноги не зменшували темпу. Тепер він утворював крапку на екрані. Вони побачать злякану точку, що втікає. Це було те, чого він хотів.



Нік вийшов на віа Коломбо, але замість того, щоб повернути ліворуч, пішов прямо вздовж пляжу у бік віа Марконі. Далеко попереду він побачив сяючий ореол самотнього ліхтаря в тумані. Він озирнувся через плече і побачив, що маленькі жовті очі йдуть за ним. Автомобіль з радаром переслідував його, все ще на пристойній відстані, з увімкненими вогнями. Вони зловили його втікаючу точку, як він і сподівався, і тепер переслідували зловмисника. Нік почав швидко тікати. Він обшукав територію у пошуках притулку. Щоб його план вдався, він мав пройти швидко та гладко.



Він мав несподіваний успіх. Складання непередбачених обставин саме вчасно. Він був на півдорозі до вуличного ліхтаря, коли побачив людину, що йде під ним. Людина була просто човгаючою темною фігурою в товстому пальті і м'ятому капелюсі, але Нік благословив його. Це міг бути наглядач, бомж, ремонтник чи дивак, котрий любив жити на Лідо взимку. Це мало значення. Важливо було те, що ця людина збиралася зайняти місце Ніка на екрані радара.



Думаючи про це, Нік кинувся в чагарники вздовж віа Марконі. Він притиснувся до землі і видихнув, задихаючись від сирої землі, сподіваючись, що радар не надто потужний і не має дальності дії більше милі. Він підозрював, що щойно подолав цю відстань. Він також сподівався відірватися від людей у машині з радаром – вони повинні намагатися стежити за екраном та одночасно сканувати місцевість. Можливо, вони не помітили, що одна точка чарівним чином замінила іншу!



Здається, це спрацювало. Через дві хвилини машина повільно промайнула повз Ніка, що сховався в кущах. Отже, вони пішли за іншим чоловіком. Нік зробив близько десяти глибоких вдихів і почав повзти на животі до казино. Це буде важка подорож, але вона того варта. Він сумнівався, що Ванні Манфрінто розраховував на його повернення.






Розділ 8






Йому знадобилося майже чотири години, щоб доповзти до казино. Він завжди пам'ятатиме це як найдовшу милю у своєму житті. Він розбив коліна штанів і лікті піджака об пісок, каміння, скелі та бетон. Піт заливав йому очі. Він жодного разу не наважився стати на карачки — всю дистанцію він подолав, підтягуючись на ліктях, чому сприяли зміїні рухи його здоровенного тіла.



Нік проповз зовсім трохи вглиб суші, подалі від пляжу, цього разу наближаючись до казино із заднього боку. Через п'ятнадцять хвилин після того, як він почав повзти, він побачив машину з радаром, що під'їжджала до берега. Мабуть, вони знайшли не ту людину і відправили повідомлення до казино. Нік задумався, щоб вони зробили з незнайомцем, якби знайшли його. Така організація не хотіла залишати незавершеними справи. Він знизав широкими плечима, відчув співчуття, але потім відсунув його вбік.



Була година дня, коли він дістався до задньої частини казино, яка темніла на тлі берегової лінії. Світла не було видно. Він більше не бачив і не чув радіолокаційну машину. Коли його рука торкнулася холодної стіни казино, він полегшено зітхнув — тепер він повинен бути у відносній безпеці від радарів. Але Н-3 все одно не влаштовувала ситуація. Він збирався ступити в осине гніздо, і він мав тривожне почуття, що сьогодні він не завершить свою основну місію. Манфрінто охоронявся як Форт-Нокс. Його було б досить легко вбити. Викрасти людину чи змусити її говорити на місці — зовсім інша річ.



З кишені плаща він витяг пару тонких напівпрозорих рукавичок. Вони були зроблені з людської шкіри. Це була ідея старого Пойндекстера, щоб обдурити ворогів. Залишити рясні відбитки пальців - відбитки вбитого вбивці.



Він знайшов задні двері з міцного дерева і прислухався до будь-яких звуків. Тільки свист вітру, краплі дощу, мірний прибій за двісті ярдів від нас. Він вирішив ризикнути. За хвилину він відчинив двері спеціальним ключем і повільно штовхнув їх. Темрява. Запахи сказали йому, що він на кухні. Він проповз усередину рачки, зачинив двері і знову замкнув її. Він обмацав обома руками великі плитки та стики. Кухня. Він почув, як десь капає кран.



Нік пролежав на холодній підлозі десять хвилин, перш ніж знову рушити. Тепер він чув голоси, які говорили швидко, вибухи сміху, що долинали з передньої частини будинку. Він поповз на звук і дістався дверей, що оберталися, які мали вести в коридор і були перед входом до казино. Тепер це не мало сенсу. Він ударився головою в велику піч і тихо вилаявся. Він схопив щось руками і знову вилаявся. Він відчув запах своїх пальців. Рибний запах. Ящик для сміття!



Два зелені очі дивилися на нього з стільця. - Милий кошеня, - сказав Нік. "Милий кіт. Ви займаєтеся своїми справами, а я своїми, гаразд? Кіт почав муркотіти.



Він знайшов другі двері, двері, які шукав. Він штовхнув її і побачив, як піднімаються сходи. Добре. Задні сходи для постачальників та персоналу. Він дозволив ліхтареві посвітити на мить і тепер теж побачив вузькі голі сходи. Через десять хвилин — він з великою обережністю перетнув кожен сходовий майданчик — Нік був на п'ятому, верхньому поверсі казино. Він не бачив жодного охоронця. Нікого. Єдиний звук все ще виходив від голосів і сміху передньої частини будівлі. Поки він слухав, чоловічий голос перейшов у грубу пісню.



Нік навшпиньки пройшов довгим центральним коридором з килимовим покриттям до вікна. У ніші вікна стояла широка лава. Його пальці намацали петлі, і він потяг кришку лави. Вона підвелася з тихим скрипом. Нік посвітив ліхтарем в отвір. Порожньо.



У коридорі були двері. Він повернувся і обережно спробував усі двері. Вони були замкнені. У жодному разі цей поверх не використовувався. Він спустився чорними сходами на четвертий поверх. Ще нічого. Те саме на третьому поверсі. Лавки під еркерами були порожні, якщо не брати до уваги багаторічного мотлоху і пилу.



Він крадькома спустився на другий поверх і тут же почув голоси з кімнати на півдорозі коридором. Один із голосів належав принцесі де Верізоні. Інший, високий тенор, мав бути голосом Ванні Манфрінто. Нік присів навпочіпки в кінці коридору і уважно слухав, злегка схиливши голову, обличчя його було таким же незбагненним, як сходова клітка, на якій лежала його рука.



Принцеса виконала своє завдання. Вона привела Ніка до зони досяжності головного югославського шпигуна. Не має значення, що вона не знала. Важливо було те, що Нік Картер не бачив корисного способу використати ситуацію. Не в цей час. Хоук припускав, що Нік буде лише один шанс схопити Манфрінто, і, враховуючи його досвід, Нік був схильний погодитися зі своїм босом. Тож він не міг упустити цей єдиний шанс. Це означало, що справу треба було вирішувати з величезною швидкістю, обережністю та винахідливістю, що було неможливо зараз. Очевидно, він був у лігві лева Манфрінто, і ця людина мала надто багато помічників.



Нік мовчки підкрався до дверей. Тонка смужка світла впала на поріг. Голоси замовкли, і коли він став навколішки, щоб подивитися в замкову щілину, він почув крик принцеси. Вона мала дати співвідношення ціни та якості.



Ключ був у замку, і Нік нічого не бачив. То був старомодний замок, але дуже міцний. Дуже обережно Нік спробував двері. Зачинено. І не було винайдено способу зламати двері без шуму.



Агент АХ, що стояв навколішки перед дверима, дозволив собі втомлено цинічно посміхнутися. До речі, про звук: пружини ліжка затріщали любовною піснею. Судячи з галасу, Манфрінто схопив її, як хтивий бог!



Принцеса де Верізоне кричала: Давай легше! Ти робиш мені боляче!'



Чоловік пронизливо хихикнув, і пружини ліжка на мить замовкли, коли відбулися певні зміни. Чоловік щось пробурмотів. Потім видовище почалося знову.



У цей момент, подумав Нік Картер, герой зазвичай вибиває двері та рятує незайману дівчину. Яка незаймана? І який герой?



Герої вмирали молодими. Він хотів підвестися зі скрученого становища. Він спробує зберегти їй життя, більше нічого не може зробити. У будь-якому випадку це було б досить складно.



Чоловік позаду нього видав останній звук. Нога в панчосі зашурхотіла по килиму. Нік, не замислюючись, підняв руку, щоб відвести петлю, що звалилася йому на голову. Ця рука врятувала йому життя. Нападник вже зробив жахливу помилку. Він намагався дістатися Ніка самостійно, без допомоги. Тепер він зробив другу помилку – він все ще не кликав на допомогу! Він думав, що в нього зашморг навколо горла Ніка, коли він схрестив мотузку і затягнув два кінці. Він був би героєм — він надав би собі всі заслуги.



Нік Картер знав, що він міг бути частка секунди, як чоловік усвідомив свою помилку. Якщо він помилиться, то все втрачено. Йому доведеться стріляти, і його найкращий шанс упіймати Манфрінто буде втрачено. І, мабуть, принцесу буде вбито.



Нік підвівся зі свого становища, як потужна гвинтова пружина. Він щосили ударив чоловіка по підборідді головою. Боляче. Він почув, як хруснули кістки, коли людина впала, і Нік зірвав шнур зі своєї шиї і повернувся в тому самому русі. Він мав бути швидким – дуже швидким! Якщо Манфрінто хоча б попередив, човгаючи ногами по товстому килиму.



Він поклав сильну руку на товсту шию і натиснув. Він засновував свою відстань на дотику та досвіді та реалізував його. Він вклав у це всі свої сили. Не раз він убивав людину одним ударом.



Його великий кулак встромився чоловікові в живіт трохи нижче ребер. Нищівний удар. Нік відразу повернув кісточки пальців і почув вибуховий Офффф і відчув слину на обличчі. Чоловік похитнувся і впав уперед. Нік упіймав його.



Нік тут же відтяг чоловіка від дверей, палко сподіваючись, що Манфрінто не чує нічого, крім ридання і стогонів жінки внизу. Тепер він узяв чоловіка під пахви і потягнув його до еркера в кінці зали. Каблуки людини, що знепритомніла, злегка шарудили по килиму. Діставшись еркера, Нік кинув чоловіка і обережно підняв кришку з дивана. Петлі, схоже, ніколи не змащувалися олією. Він дозволив своєму ліхтареві посвітити на мить. У банку виявилися купи дуже добре змащених магазинів для пістолетів-кулеметів. Для російських пістолетів-кулеметів. Але для його жертви залишалося ще багато місця.



Нік Картер мить вагався, дивлячись на чоловіка, який тихо дихав. Він знав, що було б розумніше вбити цю людину — це позбавило б її необхідності зв'язувати і затикати рота. Це також означало б, що пізніше буде на одну неприємність менше.



Нік зігнув лікоть і дозволив Хьюго, стилету, вислизнути із замшевих піхов у його долоню. Нік намацав у темряві горло чоловіка, потім сповільнився, зітхнув і сунув стилет назад у піхви. Не було абсолютної необхідності вбивати цю людину.



Він швидко зім'яв носову хустку чоловіка і ременем зв'язав йому руки за спиною. Він стягнув штани з чоловіка і використав їх, щоб зв'язати йому кісточки. Потім обережно опустив його на диван і пішов назад коридором до кімнати Манфрінто. Пружини ліжка все ще рипіли. Його пристрасть була ненаситною!



Нік повернувся до чорних сходів і подумав, що настав час зникнути. Весь цей час він почував себе ніяково, і це почуття тільки посилювалося. Він мав піти, залишити Лідо та будувати нові плани. Він просто не збирався витягати Манфрінто звідси сьогодні ввечері. Ризик був надто великий для нього, і він не міг зазнати невдачі. На жаль, він залишив візитну картку у вигляді людини в еркері, але з цим нічого не вдієш, та й Ніку пощастило. Людину рано чи пізно знайдуть, і Манфрінто зрозуміє, що його лігво проникли.



Нік дозволив собі холодну усмішку. Нещасного, швидше за все, розстріляють за те, що він облажався і не зчинив тривогу.



Нік вважав за краще не думати про долю принцеси та іншої жінки, якщо чоловіка виявлять.



Він був на півдорозі до кухні, коли побачив світло і почув голоси. Хтось був у кухні. Про втечу цією дорогою не могло бути й мови.



Двері були прочинені на дюйм, і Нік заглянув у щілину. На кухні було двоє чоловіків та з ними жінка. Мабуть, Емануеліта заробляє гроші. Якщо так, то зараз він у безпеці.



Чоловіки говорили італійською. Жінка не видавала жодного звуку.



Один із чоловіків сказав: «Фретта! Поспішай, поки не прийшов Мілош. Я не хочу пропустити свою чергу.



Інша людина напружено видихнула: «Пацієнтця, пазієнцаль, я буду готовий за хвилину. У нас є… е-е… час… е… посидь.



Нік різко посміхнувся. Він запитував, як Хоук відреагував на гротескну сцену, свідком якої він став.



Гола лампочка звисала зі стелі кухні, і яскраве світло освітлювало жінку, що лежала на великому столі і гойдала пухкими білими ногами в повітрі. В одній руці вона стискала пристойний стос лір. Її обличчя мало байдужий вираз. Вона не намагалася співпрацювати з коротуном, що на ній лежав; вона просто дозволила використати своє тіло, байдуже дивлячись у стелю, стискаючи свої гроші.



Нік не міг бачити іншу людину. Тепер він знову заговорив. — А тепер поспішай, чорт забирай! Мілош може бути тут будь-якої хвилини. Ви знаєте наказ - настав час обшукати будинок.



Обшукати будинок? Нік наважився штовхнути двері трохи далі і побачив другого чоловіка, огрядного бородатого хлопця у вельветовому костюмі та синьому светрі. На плечі у нього був автомат Томмі, і він стояв, притулившись до задніх дверей. Нік не міг піти від нього.



Він повернувся і знову пішов угору сходами. Він почав почуватися у пастці. Він так легко увійшов. Занадто легко? Виходити стало важче. Він навшпиньки пройшов у коридор другого поверху, обережно сповільнивши крок, коли досяг головних сходів. Жовте світло заповнило сходову клітку, і він почув голоси. Їх має бути не менше трьох-чотирьох. Нік навшпиньки прокрався на перший поверх.



Він сів на підлогу, поповз на животі до сходів і визирнув за край. Прямо під ним була велика зала з мозаїчною підлогою. У святковій кришталевій люстрі горіли три оранжеві світильники-свічки. З відкритих дверей праворуч від зали яскравіше світло осяяло розбиту підлогу. Четверо чоловіків стояли у нетерплячих позах у залі. За ними були високі, широкі, обшиті міддю двері кремового кольору, головний вхід до казино. У Ніка було передчуття, що сьогодні він теж не скористається цими дверима.



Усі чоловіки були одягнені у вельветові та сині светри.



Має бути якась уніформа. Двоє з них були у вовняних матроських шапках, решта були з непокритою головою. У всіх були автомати, а у трьох пістолет чи револьвер у кобурі. Деякі мали широкий рибальський ніж на широкому шкіряному ремені.



Один із чоловіків у фойє сказав: «Де, чорт забирай, Мілош? Ми вже спізнюємося. А де Петько та Ніно?



"Звичайно, вони чергують на кухні".



Один із чоловіків голосно розсміявся. 'Дежурять? Це нове слово для того, що вони роблять”.



Друга людина засміялася. «У них також є черга. Ярмарок справедливий.



Найближчий до дверей чоловік, невисокий, кремезний, пробурмотів: «Чесно? Ви називаєте це справедливим? Ми отримуємо сміття, цю тупу повію, а бос отримує цукерку тижня! Ви називаєте це ярмарком?



Пролунав гучний сміх. Один із чоловіків сказав: «Перестань скаржитися, жирна дупа. Тобі пощастило, що ти маєш ще одну дружину! Чи ви іноді думали, що ви чарівник, а не бос — можливо, вас також звати Манфрінто?



Почувся зневажливий сміх. Людина, яка заговорила першою, запитала: «А де ж Мілош? Я хочу закінчити роботу та лягти спати. Що гарного у вихідний, якщо ти не можеш виспатися? Він голосно позіхнув. Хтось грайливо тицьнув його в живіт. — Ха, ти втомився, чи не так? Радійте, що ви не ходите по морському дну у важкому гідрокостюмі. Ми б усі були там, якби босу не потрібна була ця жінка сьогодні ввечері. Що то за хлопець, він і ночі не може прожити без жінки!



'Це не те.' Голос звучав так, наче він захищав Манфрінто. — Це погода — бору на підході. Просто почекай день або близько того - тоді побачиш.



Нік почув, як хтось спускається сходами над ним. Він вчасно відповз у тінь і лежав там, затамувавши подих. Це, безперечно, той самий Мілош, про якого вони говорили. Ймовірно, лейтенант або щось таке, друга людина Манфрінто.



Людина пройшла менш ніж за шість футів від агента АХ, що сховався, і Нік на мить добре його роздивився.



Мілош був великим чоловіком, майже такого ж зросту, як Нік, і виглядав сильним. Він був чисто поголений, мав гостре орлине обличчя і щелепу. На ньому були обов'язкові вельветові штани, але поверх них піджак і синя парусна кепка з м'ятим козирком. Він не мав автомата, але на поясі висів пістолет у кобурі.



Діставшись фойє, чоловік почав віддавати накази хорватською мовою. Нік залишився на місці, хоча знав, що це дуже небезпечно. Голос Милоша тепер звучав сердито та нетерпляче. Інші чоловіки бурмотали відповіді, які Нік визнав негативними. Ім'я Йоганн знову і знову спливало. Йоганн??



Звісно! Людина, яку він уклав в еркер. Тепер вони шукали його. Організація Манфрінто здавалася трохи недбалою, подумав Нік, безшумно піднімаючись парадними сходами. Але він не повинен недооцінювати їх. У цьому хаосі десь мав бути метод.



Нік почув кроки і заглянув через поруччя у освітлений жовтим світлом хол. Підійшли троє чоловіків. Тепер у них були напоготові автомати. М'язи Ніка Картера були сталевими тросами, а нерви — льодом, проте його турбувала думка про те, що залп зробить з його нутрощами. Як він вибрався з цієї пастки? Він мовчки піднявся ще на один сходовий проліт.



Він чув, як Мілош віддавав останні накази італійською. "Ви троє йдіть вперед", - сказав він чоловікам, які вже були на сходах. — Ти, жирний виродок, підеш зі мною на кухню. Ми заберемо Петьку і підемо чорними сходами. Він крикнув чоловікам на сходах: «Почекайте нас. Пам'ятайте накази. Ми обшукуємо кожен поверх спереду назад та йдемо назустріч один одному. Кожну кімнату слід обшукати, ніщо не повинно бути змарновано. Якщо ви почуєте якісь дивні звуки, стріляйте одразу, згодом ми дізнаємося, що це було. Якщо ви знайдете когось, ви знаєте, що робити – вбийте його. Це все. Закінчіть його. Ідіть зараз. Зачекайте, поки ви почуєте нас на чорних сходах, а потім починайте.



Нік глянув у коридор позаду нього. У кімнаті, де Манфрінто знаходився з принцесою, все ще горіло світло. Він подумав, чи скриплять ще пружини ліжка. Він відчинив сидіння і поліз у нього, обмацуючи одяг. Він послухався. Чоловік не дихав. Значить, він таки вбив його. Але в цьому випадку мрець міг сказати стільки ж, скільки й живий. І хвилин за десять вони знайдуть цю людину.



Він схопився на диван і розсунув затхлі штори. Він зрозумів, чому вони не дбали про вікна, що завжди турбувало його.



Вікна були назавжди забиті дошками. Вони були товстими і жорсткими, і він відчував капелюшки великих цвяхів. Не дивно, що затемнення було таким повним. Немає виходу! Нік піднявся ще на один сходовий проліт. Він чув, як вони збираються разом на нижніх поверхах. Тепер вони були тихими та дуже професійними. Жодних жартів та сміху.



Нік побіг коридором, намагаючись відчинити двері. Всі двері були зачинені. Він міг легко зламати одну, але не без звуку. І всі ці кімнати являли собою пацюків із забитими вікнами. І він зараз був на третьому поверсі — це було б справжнє падіння навіть у пісок. Якби він взагалі приземлився на пісок. Швидше цемент… Піднімаючись сходами на четвертий поверх, Нік раптом зрозумів, де раніше був Мілош — у тій кімнаті з Манфрінто та принцесою. Ймовірно, сидів у кутку з автоматом на колінах, захищаючи свого боса, поки той кохався. Самотність в інтимних ситуаціях, подумав Нік із похмурою усмішкою, це те, про що ці люди мало дбають. А може, Манфрінто був не лише сатиром, а й якимось сексуальним клоуном. Мабуть, йому подобалося, коли його спостерігали.



На четвертому поверсі також не було виходу. Ні на п'ятому, ні на останньому поверсі. Навіть якщо йому вдасться вчасно відчинити вікно і зникнути до того, як шум приверне чоловіків, до першого поверху було надто далеко. Якщо він пробував і зламав ногу, йому кінець. Він почав думати про стрілянину, а це останнє, чого він хотів. Його справжня місія була далекою від завершення. Він навіть не наважився б убити Манфрінто, що зазвичай зробило б місію, що стоїть. Манфрінто знав, де зникла бомба! Він повинен був залишитися в живих за всяку ціну, навіть якщо це знищить Ніка. Тоді все ще залишався б невеликий шанс, що ЦРУ можуть інші люди AX взяти на себе управління. На п'ятому поверсі шансів нема. Він також цього не очікував. Тепер вони були на другому поверсі, і він почав шукати найкращу оборонну позицію. Він вибрав двері в середині коридору, на півдорозі між передньою і задньою драбиною, і став навколішки перед замком із ключем у руці. З цього дверного отвору він міг тримати обидві сходові клітки під прицілом і якийсь час тримати їх на відстані.



У крайньому випадку, він мав вірний спосіб змусити їх поки пощадити його. Назувати його особистість. Сказати їм, що він - Нік Картер. Здобути Ніка Картера живим було вдалим ходом, проти якого Манфрінто не зміг встояти, і це могло означати йому додатковий час.



Агента AX осяяла думку. Прокляття! Що з ним не так? Він мав подумати про це раніше. Він увімкнув ліхтар і оглянув стелю коридору. Може, казино мав мансардний поверх.



Звісно. У високій стелі була чорна діра, близько п'яти квадратних футів. Незакритий люк. Він був майже за п'ять футів над головою Ніка Картера, і стояти не було на чому.



Нік сховав ключ і засунув «Люгер» у кобуру. Він повернувся до сходової клітки і направив світло ліхтаря на люк. Він прислухався. Вони тільки-но закінчили на третьому поверсі і тепер, спотикаючись, піднімалися на четвертий. Тепер! Якби він зміг потрапити на це горище або що б там не було, він виграв би дорогоцінний час. Зрештою вони його знайдуть, а поки він міг би знайти те, чого так відчайдушно потребував.



Нік напружив сильні м'язи ніг, потім розслабився. Він побіг коридором і стрибнув у дірку в стелі.



Людина, якій не вистачало величезної сили та спритних пальців Ніка, не впоралася б. Не було ні гребенів, ні виступів, за які можна було б триматися. Просто груба, необроблена дошка, що йде паралельно люку. Нік зачепився за нього пальцями однієї руки і повис, а потім іншою рукою схопився за край. Після цього підтягтися не склало труднощів.



Пройшовши через люк, він знову ввімкнув ліхтар. Простір був довгий і низький і йшов від передньої до задньої частини казино. Був затхлий запах усіх давно невикористаних горищ. Він був розділений на дюжину маленьких кімнат, у деяких з яких стояли порожні залізні ліжка. У минулому це, мабуть, були спальні приміщення для слуг чи інших службовців. Між кімнатами проходив вузький піднятий подіум. Нік швидко побіг через сцену до задньої частини будинку. Там було маленьке вікно, і воно не було забите. Мабуть, вони не подумали про це, коли оглядали хату.



Вікно не було замкнене, тільки наглухо вкрите кіптявою. Нік загасив ліхтар і потягнувся до вікна. Воно не зрушило з місця. Він посилив тиск, але він не піддався. Раптом у нетерплячій люті він щосили смикнув його, і рама відпустила вікно. До кімнати увірвався потік холодного повітря.



Нік опустив вікно і повернувся з ліхтарем у руці. Вони мали майже закінчити на четвертому поверсі, а потім перейти на п'ятий. Потім приходили б зі сходами і піднімалися на горище.



Він побіг назад до люка і прислухався. Так, вони були зараз на четвертому поверсі. Час пролетів швидко.



У гіршому випадку, принаймні зараз він був у хорошому становищі — якщо тільки вони не почали працювати зі сльозогінним газом або гранатами. Він підійшов до відчиненого вікна і подивився. Шість поверхів вниз із гладкими стінами! Він не міг сказати, пісок це чи цемент. Він все одно не міг ризикувати, він обов'язково щось зламає.



Він знову повернувся і раптом побачив моток мотузки, що лежав поряд із вікном. Він мало не схибив!



З тріумфуючим вигуком Нік схопився за мотузку. Він знав, що це таке — примітивні пожежні сходи, виготовлені з мотузки з міцними вузлами. Він викинув мотузку з вікна і прив'язав кінець до кільця, винтованого в стіну. Дерев'яні вироби загрозливо заскрипіли. Мабуть, він був гнилим. Але це було зараз чи ніколи.



Він щосили намагався просунути плечі у вікно, і клаптик його плаща зачепився за цвях. Потім він сповз мотузкою з Люгером у руці. Його ноги торкнулися цементу. Якби він упав чи стрибнув, він був би вже мертвий. Нік тут же вмостився на животі і поповз праворуч, де, як він підозрював, була задня частина казино. Він був далеко не в безпеці. Автомобіль з радаром досі там та…



Щось темніше, ніж ніч, маячило перед ним. Радарна машина, яка тепер стояла нерухомо і безлюдно поряд із будинком. Водій та радарники мали бути всередині.



Нік Картер посміхнувся, швидко обминаючи машину та випускаючи повітря з чотирьох товстих шин. Вони не переслідуватимуть його знову сьогодні ввечері на цій машині. Коли повітря зашипіло, він випростався і побіг удруге за ніч. До того місця, де він залишив вкрадений моторний човен, був довгий шлях, але він мав дістатися туди на максимальній швидкості.



На бігу він зірвав з голови пошарпану шапку і дозволив холодному вітру освіжити своє спітніле і розпатлане волосся. І доки він утік, він будував свої плани. Справа була заплутаною, і він не був упевнений, хто виграв цей раунд. Можна назвати це нічиєю. Завтра результати стануть зрозумілішими. В нього залишалося мало часу.






Розділ 9






Повернувшись, Нік уникав причалу біля площі Сан-Марко, побоюючись, що поліція чекає біля причалу вкраденого човна. Тому він пришвартував її до однієї з безкоштовних причалів уздовж Ріва-дель-Ск'явоні і пішов назад у свій готель. Було десять хвилин на третю, коли він увійшов до своєї кімнати.



Він випив гарний ковток із пляшки віскі, яку замовив за вечерею, потім зателефонував на пошту AX у Римі. Серед іншого Нік сказав: «У мене є повідомлення для Вашингтона: я знайшов коханця, який ходив на побачення з красунею. Я не можу йти далі через жорстку конкуренцію. Швидше за все, повітряна куля лопнула, але сумнівайтеся в цьому, хоча коханець може щось підозрювати. Можливо, це сталося із жертвопринесенням. Сподіваюся ні. Плануйте закінчити останній розділ сьогодні або сьогодні ввечері, якщо це можливо. У тебе це, Роме?



"Я прочитаю це назад".



Повідомлення було буквально прочитане. Нік назвав йому назву готелю та номер його кімнати та повісив трубку. Він випив, потім прийняв теплу ванну і ліг у ліжко. Його м'ятий і мокрий одяг валявся на підлозі ліворуч і праворуч. Він поставив свій уявний будильник на шість годин.



Нік прокинувся рівно о шостій годині, з ясною головою і готовим до дії, хоча його м'язи та кістки трохи хворіли.



Зовні було ще темно. Він відчинив вікно і відчув, як увірвався вітер. Дощу зараз не було, але бору, напевно, на підході. Нік зачинив вікно, закурив першу сигарету і сів на ліжко, замислившись. Сьогодні йому довелося діяти з натхнення. План перший. Коли щось пішло не так, настала черга Плану Два. А другий план може перетворитися на вбивство та погром. Якби йому довелося здійснити цей план, Лідо виглядало б як поле битви, а принцеса де Верізоні майже напевно загинула б.



Нік Картер знизав плечима. Він не хотів втрачати принцесу, до якої відчував незрозумілу прихильність, але доводилося розігрувати карти, які траплялися йому в руки.



Телефон задзвонив. Нік взяв слухавку. 'Так?'



То був Рим. "Вибачте, що перериваю ваш сон, - сказав той самий голос, - але Чорний Мисливець сказав, що це дуже терміново". Чорний Мисливець, звичайно, був Хоуком.



- Давай, - сказав Нік. — Повідомлення було передано?



'Так. Ось повідомлення. Індіанці готують бенкет скальпування. Фабрика брехні працює понаднормово. Ганчірки у всіх штатах. Зрозуміло. Запалення протікає, і оперні співаки лякаються. Терміново знайдіть це чудовисько, інакше пекло стане раєм».



- Повтори, - сказав Нік чоловікові в Римі. Коли це було зроблено, він повісив слухавку. Він сів голий на ліжко і, задумавшись, закурив ще одну цигарку. Справа стала гострим. Потрібно було багато, щоб запанікувати Хоуку, але зараз це виглядало саме так. Він переклав жаргон повідомлення.



Червоні індіанці вийшли на стежку війни. Фабрика брехні означала, що росіяни займалися пропагандистської кампанією. Ганчірки означали газети. Ймовірно, в «Правді» розпочалася наклепницька кампанія. Також у інших газетах. Зрозуміло, що це означало, що російські щось виявили — негерметично запалювання, а оперні співаки — італійці — злякалися.



У зниклій бомбі спалахнув плутоній, а плутоній був одним із найтоксичніших із усіх металів. Нік згадав зустріч у Вашингтоні та втомленого шефа. Начальник сказав їм, що оболонка бомби була тонкою, оскільки бомба була розроблена для вибуху в повітрі, а також, якщо оболонка порветься під час аварії, може статися витік.



Ймовірно, це сталося зараз. Команди, які прочісували прибережну зону та Адріатичне море, мали виявити сліди радіації. Плутоній дуже швидко розчиняється у солоній воді. Спочатку постраждає риба, а потім усі продукти харчування. Не дивно, що італійці злякалися. Вони могли в будь-який момент збожеволіти і евакуювати Венецію та околиці. Справа ставатиме все більш і більш серйозною, постійно підбурюваною російськими та югославами, і Дядя Сем постане перед світом як головний винуватець.



А тим часом югославська загроза налагодити бомбу та підірвати її під поверхнею не спала. Тільки він, Нік Картер, міг щось із цим вдіяти.



Він швидко одягнувся і вже збирався вийти з кімнати, коли знову задзвонив телефон. Рим знову.



Доповнення до останнього повідомлення, - сказав чоловік у Римі. «Царська людина може бути принесена в жертву. Повторюю - царственою персоною можна пожертвувати. У вас це?



"Я зрозумів". – Нік повісив трубку. Тримаю парі, Хоук нагадав йому, що по принцесі не треба переживати. Бос знав про вроджене лицарство Ніка - хоч і не зовсім погоджувався. Отже, це зовсім так. тонкий нагадування.



Перший вапоретто «Лідо» мав прибути до пристані на площі Сан-Марко о восьмій годині. Нік поснідав у тратторії неподалік площі, потім зайняв позицію під тією ж аркою, де стояв напередодні ввечері. Видимість була лише метрів п'ятдесят, а вітер посилювався. Блискучі мокрі вулиці були майже безлюдними.



Водний автобус був вчасно. Принцеса була єдиним пасажиром. Перша частина його припущення виявилася вірною. Він дивився, як вона повільно піднімається сходами лісів, ніби хода завдавала їй болю, і навіть на такій відстані він бачив, що вона мертвенно-бліда. Плащ був застебнутий на тонкій шиї. Не озираючись, вона попрямувала у бік Ріва дельї Ск'явоні.



Нік Картер чекав. Його багаторічний досвід підказував йому, що він має мати рацію — але де був цей виродок? Потім він побачив його. Кремкий чоловік у чорній вітрівці пройшов по бічній вулиці і пішов за принцесою. Нік виглядав похмурим. Це було там, звісно. Манфрінто, не розуміючи, що відбувається, дозволив жінці піти, щоб за нею можна було стежити. Так зробив би Нік.



Він уже збирався переслідувати їх, коли третя людина вийшла з невеликої крамниці сигар і почала переслідувати їх. Нік сповільнився, дав чоловікові час зайняти свою позицію в параді і вилаявся собі під ніс. Манфрінто не став ризикувати. Це була подвійна тінь: одна людина йшла за принцесою, друга — за першою тінню.



Нік Картер насунув капелюха на очі і пішов за ними. Манфрінто був би розчарований. Нік не розраховував на двох чоловіків, і це збільшило б небезпеку, але це було здійсненно. Скоро зараз! Він зігнув лікоть, і стилет ковзнув йому в долоню. Він засунув руку в рукав плаща, щоб сховати зброю.



Тепер він не міг бачити принцесу, тільки чоловіка перед собою. Йому доводилося покладатися з їхньої здібності. Людина перед ним, його безпосередній видобуток, мала зробити те саме.



Людина перед ним повернула ліворуч, і Нік наслідував його приклад. Вони йшли вузькою брукованою набережною вздовж бічного каналу за Палацом Дожів. Просто перед ним, ніби підвішений у тумані, Міст Зітхань. У минулому ув'язнених вели по ній на страту.



Під мостом повисла густа завіса туману, і Нік побіг навшпиньки. Нікого довкола. З таким самим успіхом він міг би бути тут, якби він міг знайти людину в тумані. Прямо під Мостом Зітхань.



Але він, не гаючи часу на подальші асоціації, пірнув у щільну сиру фіранку і сповільнив крок. Якщо він знайшов людину, то повинен був упізнати його навпомацки — третій чоловік був одягнений у товстий гумовий плащ.



Фігура постала перед ним у тумані. Нік трохи наспівував, прискорюючи крок, доки не натрапив на чоловіка.



- Скушай, - сказав Нік. Його пальці відчували мокру гуму.



Чоловік, високий, худорлявий, лаяв його. 'Ідіот! Хто так швидко біжить у цьому тумані!



"Скушай" - знову сказав Нік. Він прослизнув повз чоловіка, а потім обернувся. Великою рукою він схопив чоловіка за шию і потяг до чекаючого стилету. Він пропустив лезо через плащ і куртку трохи нижче нижнього ребра зліва, потім підняв лезо і витяг його, щоб переконатися, що повітря потрапило в рану. Чоловік загарчав, вчепився в Ніка пазурами і впав уперед. Нік спіймав його і тут же повів худе легке тіло до каналу. Пролунав приглушений сплеск. Нік опустився на коліна, щоб вимити лезо в брудній воді, потім ковзнув назад у піхви із замші. Він обернувся і побіг.



Далі туман розвіявся, і Нік сповільнив крок. Не було жодних ознак іншого чоловіка чи принцеси. Він відчув розпач. Якщо він знову її втратить, доведеться застосувати другий план, а він цього не хотів.



Вулиця виходила на невеликий кампо перед Палаццо Тревізан, де вогні магазинів та кафе відбивались на вологому тротуарі. Видимість тепер була далеко за сто ярдів. Нік пірнув на ганок порожньої крамниці, закурив і оглянув околиці. Він повинен був визнати, що втратив принцесу де Верізоне, але, можливо, не людину, яка йшла за нею.



З-під полів свого капелюха він вивчав площу якнайретельніше. Якщо принцеса була тут, чоловік не міг бути далеко. Його гострі очі ковзали по кампо з боку на бік. Магазин одягу, бакалійна лавка, тратторія, два невеликі бари, великий Палаццо Тревізан, магазин сигар та магазин журналів. Праворуч від нього багатоквартирний будинок.



По майдані рухалася чорна блискуча постать. Нік подивився і посміхнувся. То був його хлопець. Чоловік у чорній куртці і капелюх. Перша тінь. Чоловік глянув на багатоквартирний будинок праворуч від Ніка. Так там була принцеса. Це збулося, виходячи з того, що знав Нік. Вона ще не хотіла повертатися до Pensione Verdi, але їй треба було куди йти. Напевно, зараз вона була з жахом. Їй потрібен був притулок. І це було тут. Це була, звісно, квартира Емануеліти. Район пропах злиднями та проституцією.



Це було щось. Він знав, де вона, і міг посперечатися, що вона залишиться там на якийсь час. Особливо до вечора. Тим часом через вулицю знаходився спостерігач, з яким потрібно було швидко розібратися, перш ніж чоловік зміг зателефонувати до Манфрінто і повідомити про місцезнаходження принцеси. Це могло статися у будь-якому разі, але Нік так не думав. Вони щойно прибули на площу, і чоловік не наважиться покинути свою посаду, доки не переконається, що принцеса всередині і залишиться.



Нік поліз у внутрішню кишеню і витяг тупий синій сталевий глушник. Пройшов деякий час з тих пір, як він використав його, але тепер він став у нагоді. Він прикрутив його до «люгера» під плащем, а потім прогулявся площею, глибоко засунувши руку в кишеню плаща. Якби він так недбало прогулювався хвилин п'ять або близько того, то пройшов би повз ганок, де стояв чоловік, дивлячись на багатоквартирний будинок.



Нік пішов у магазин сигар, щоб купити пачку сигарет, як людина, яка має весь час у світі. Потім він побрів далі. Краєм ока він помітив чорну ветровку. Найтерпеливіша людина мабуть. Нік усміхнувся. Йому не доведеться довго терпіти.



Він пройшов повз магазин журналів і переглянув заголовки газет. Римська газета L'Unita повідомляла:



БОМБА ЗНАХОДИТЬСЯ У НАШОГО УБЕРЕЖЖЯ.



Він купив газету і, чекаючи на здачу, крадькома дістав з кишені «люгер» і засунув його до складеної газети. Жертва була вже за чотири двері.



Нік витрусив зі старої пачки цигарку і сунув її між губ, але не запалив. Це був старий трюк, але добрий. Немає причин, через які це не спрацює знову.



Він зупинився перед ганком, де чекав чоловік. Він знав, що чоловік спостерігає його. Нік поплескав себе по кишенях і вилаявся. Він повернувся і вдав, що вперше бачить людину. Він зробив крок уперед.



- Фіамміферо! Він вказав на цигарку.



"Сі". Чоловік поліз у кишеню та витягнув плоский автоматичний пістолет. Нік побачив глушник саме перед тим, як відчув біль у боці і почув бавовну.



Нік кинувся і прострілив папір чотири рази. Чотири пробки від шампанського. Плюх-хлоп-хлоп-хлоп...



Чоловік у вітровці знову вистрілив, звалившись на землю на ганку. Нік нічого не відчував. Він обернувся і швидко пішов у туман. Його бік онімів, але відчував повільний потік теплої крові по лівій нозі. Швидко йдучи площею, він чекав відповідей. Нічого не трапилося. Він не міг пригадати, щоб чув рикошет кулі. Можливо, куля пробила стіну або ще щось, не пошкодивши. У хаті було сиро й похмуро, і в ньому було чотири двері. Нік вибрав друге і увійшов у темний коридор, що пропахнув сечею.



Він правильно вгадав. Затерта картка над іржавою поштовою скринькою повідомила йому, що Емануеліта Алівсо живе на другому поверсі. Імовірно, до її дверей була б приколота така сама картка. Нік піднявся по зношених кам'яних сходах і знайшов на дверях поруч із ванною досі не прочитаний квиток. Він тихо постукав у двері. Усередині грало радіо. Жодної реакції. Але потім він почув, як хтось ворухнувся, і радіо вимкнулося. Тиша. Він міг уявити, як вона слухає його з серцем, що шалено б'ється. Він знову постукав і дуже наполегливо.



М'які кроки підійшли до дверей, і він почув, як відсунулась засувка. Двері прочинилися на кілька дюймів, і вони подивилися на нього великими темними очима на блідому, гарному і невимовно втомленому обличчі.



Нік усміхнувся їй. — Привіт, — лагідно сказав він. 'Привіт принцеса. Ти ще пам'ятаєш мене?



Її страх змінився здивуванням та шоком. Вона притиснула до грудей зношений червоний халат і недовірливо глянула на нього. - Містер - сер - Корнінг! Роберт! Але я не розумію - як ти знайшов мене? Я маю на увазі це неймовірно. Я – я не хочу тебе більше бачити! Я ж казав тобі це!



Я стежив за тобою, – чесно сказав Нік Картер. «Будь ласка, впусти мене».



Вона спробувала зачинити двері перед його носом. Але він настав у отвір. Вона сказала: Ви не можете увійти. Ви повинні піти, містере Корнінг, і забути все, що сталося. Ідіть зараз. Ви повинні піти. Якщо ти не підеш, я... я викличу поліцію. Я не хочу тебе бачити і не хочу мати з тобою нічого спільного!



Нік розкрив свій плащ і куртку, щоб показати їй велику пляму крові на сорочці. - Мені потрібна допомога, - сказав він. 'І ти теж.'



Він нахилився до неї. - «Уламок скла».



Це було кодове слово для розпізнавання місії.



Страх повільно закрадався в її бліде обличчя, і Нік знав, що справа була не тільки в місії чи небезпеці, де вона перебувала в той час.



- Ти, - сказала вона. Її голос зривався на риданнях. - Боже мій, це ти!






Розділ 10






Нік Картер лежав на неприбраному ліжку в квартирі, в одних трусах, і дивився на принцесу. Йому було цікаво, чи впорається вона із майбутнім завданням. Вона виглядала так, ніби ось-ось зламається.



Вона ходила по кімнаті, одягнена лише у брудний червоний халат Емануеліти, з цигаркою у роті. Час від часу, коли вона оберталася, він мигцем бачив її тугі маленькі груди. У цей момент вона не порушувала його. Тепер у нього були важливіші турботи, ніж секс. Принцеса прискорила крок і подивилась на нього. Вона прибрала пасмо темного волосся з високого білого чола. - Як твоя рана зараз?



Нік знизав плечима і взяв пляшку дешевого бренді із незабарвленої тумбочки. Він випив одну склянку, і другу не зашкодить. Воно було настільки поганим, що він зробив потворне обличчя, коли проковтнув.



Вона підійшла до нього, і в її темних очах читалася тривога. - Тобі боляче, Нік? Він назвав їй своє справжнє ім'я.



Він посміхнувся їй. — Так, через цей напій! Він глянув на свою вузьку талію. Вона обробила рану, прикрила її носовою хусткою і обв'язала рушник навколо його талії. Зараз це було так.



- Нічого, - сказав він зараз. 'Чудово. Куля потрапила лише у тканину. Завтра перевірю, а зараз нормально. Крім того, я звик до незначних травм. Я адаптувався, кажуть лікарі. Мій стан компенсує це.



Вона сіла на ліжко поряд з ним, її м'які пальці пробігли м'язами його плоского живота. 'Дивно.'



"Що дивно?"



«Що я не бачила всіх цих шрамів у поїзді минулої ночі».



Нік усміхнувся. - Твої думки були в іншому місці, принцеса.



Вона затиснула йому рота рукою. Рука пахла милом і трохи пахла бренді і тютюном. — Ви повинні звати мене Морган. Чи не принцесою. Я... я хотіла забути, що я принцеса де Верізоне. Якою я колись була.



'Добре. Тоді Морган. Нік зсунув халат убік і схопив її за ліве коліно. Вона обернулася на ліжку і скрикнула. - Ой, ти робиш мені боляче!



- Тобі пощастило, - тихо сказав Нік, - що Манфрінто цього не бачив, інакше він завдав би тобі набагато більше болю. Його пальці на мить затрималися на маленькому татуюванні з сокирою під її коліном.



Вона відсмикнула ногу. «Я її прикриваю панчохою. Я завжди так роблю, коли треба. Крім того, ця людина була надто зайнята… рештою мого тіла, щоб щось побачити.



Виструнчившись біля ліжка, вона уткнулася обличчям у покривало і відвернулася від нього. Її плечі тремтіли, і йому здалося, що він почув схлип.



- Морган? – Голос Ніка був ніжним.



'Так?' Її голос був приглушений покривалом та сльозами. “Нам треба поговорити зараз. У мене не так багато часу, і мені потрібно щось запитати у вас, можливо, те, на що ви не хочете відповідати. Але ти винна. Ти розумієш?



Мені треба схопити Манфрінто сьогодні ввечері, і мені потрібна вся допомога, яку я можу отримати. Ви розумієте?'



Вона кивнула на покривало, але продовжувала плакати. Її тонкі плечі тремтіли. «Чому, — спитала вона здавленим тоном, — о, чому це мав бути ти, Ніку? Ти мені так сподобався. Минулої ночі у поїзді, це було чудово. Я хотіла запам'ятати це як щось чудове. Принаймні гідна пам'ять. А тепер - тепер виявляється, що ти теж агент АХ і ти все про мене знаєш і...! Сльози полилися потоком.



Нік сильно вдарив її по сідницях відкритою долонею. - Стій, - сказав він похмуро. — Тримай себе в руках, Моргане. Чи не час впадати в істерику. Сьогодні ввечері ти маєш повернутися до Лідо і знову побачити Манфрінто. Ти маєш допомогти мені. Твоє та моє життя залежать від твого розуміння. Не кажучи вже про кількасот тисяч інших людей, про все населення Венеції.



Вона піднялася на лікті і подивилася на нього сльозячими очима. Під очима у неї були коричневі півмісяці, і на той час вона не була гарненькою. - Що ти маєш на увазі, Нік? Про що ти говориш?'



Нік вагався всю мить, а потім вирішив порушити таємницю. Деякі агенти працювали краще, якщо знали, що роблять, і сьогодні ввечері Морган де Верізон знову доведеться відвідати лева у його лігві. Вона заслужила знати, чому.



— Що сказав вам координатор у Парижі?



Вона витерла тильною стороною долоні опухлі очі. «Лише те, що мені довелося зв'язатися з Ванні Манфрінто, використовуючи свої власні контакти, щоби переспати з ним. Але координатор сказав, що це потрібно зробити лише один раз! Потім інший агент AX, чоловік, вступав у дію. Мені обіцяли...



- Забудь, що вони тобі обіцяли, - сказав Нік. «У цій роботі іноді доводиться порушувати обіцянки. Я не міг зробити це минулої ночі. Він охороняється надто добре. Ми маємо спробувати ще раз.



- Я не можу, - різко сказала вона. Я не можу цього зробити. Цей хлопець – сексуальний монстр, Нік. Він... йому ніколи не буває достатньо. А він – він жах. Те, що він хоче, щоб жінка робила!



Тепер заговорив холодний, непохитний професійний агент Нік. — Не можна скаржитися на це, — крижаним тоном промовив він. — Це твоя робота, чи не так? Ось як ти заробляєш на хліб? Ви лише зрідка працюєте на АХ. Тоді звідки раптом така відраза до обраної вами професії?



На нього довго дивилися великі темні очі. У нього було погане почуття, що він щойно штовхнув дитину. Це було більш ніж дратівливо, і він майже втратив крижану самовладання.



«Заради бога, давайте рухатися далі», — гаркнув він. «Забудьте про цей театр. Ти повія, а я секретний агент! Я маю сумніви, що між нами є велика моральна різниця, але справа не в цьому. Ми маємо роботу. Ти повертаєшся в Лідо сьогодні ввечері і робиш усе можливе, щоб відвернути Манфрінто, поки я вломлюся до нього. І це наказ!



Тепер Морган де Верізона була спокійна. Її обличчя було блідою застиглою маскою, а червоний рот — вузькою червоною смугою. — А як я не піду?



Нік знову взяв поганий бренді. «Двоє чоловіків там мертві, — сказав він. Він вказав на вікно. Один із них, ймовірно, вже знайдено, скоро знайдуть і другого. Якщо ти створиш ще якісь проблеми, Моргане, я вийду звідси і піду до найближчого телефону. Я повідомляю про тебе як про вбивцю тих двох чоловіків. Я скажу їм, хто ти насправді, і де тебе знайти. Ця адреса і Pensione Verdi. Тоді ти можеш гнити в італійській в'язниці, Моргане, і тобі це не сподобається. Запевняю тебе!



Вона взяла цигарку з пачки на тумбочці і закурила. Він бачив, як тремтять її пальці. Вона стояла перед вікном і дивилася крізь щілину в дешеві зелені жалюзі. Не обертаючись, вона сказала: "А ти б хотів цього, чи не так?"



- Якщо доведеться. Не змушуй мене робити це, Моргане. Слухай, я скажу тобі, в чому річ. Він розповів їй всю історію, наскільки її знав.



Коли він закінчив, вона стала до нього спиною. Потім вона загасила сигарету і подивилася на нього. «Все це так мелодраматично, чи не так? І добре відомо. Повія отримує шанс загладити свою провину, бути самовідданою, зробити щось хороше для світу».



Нік кинув на неї холодний погляд. «Так, це мелодрама. Як і багато в житті. Особливо у нашій професії. Він указав на свою рану. — Ще трохи правіше і трохи вище, і я був би так само мертвий, як ті двоє. Просто ще один мертвий агент АХ. Мелодраматично, так?



Морган повернулася до ліжка і стала навколішки поруч із ним. Вона коротко поцілувала його в щоку, а потім знову відійшла від нього. Вона заспокоїлася.



- Я зроблю це, Нік. Але не знаю, чи я зможу бути корисною. Я в жаху.' Одним пальцем вона торкнулася рушника на його животі. На тканині стала видно м'яку червону пляму. — Я… я ніколи не відчувала нічого подібного, ніколи… не бачив реальності так близько. Ця рана, кров і те, що ви сказали, що вбили двох людей, наче це нічого не означало. Мабуть, у мене був шок або щось таке.



«Мені довелося вбити двох чоловіків, — сказав він. «Я мав зв'язатися з вами, і їх довелося вбити. Крім того, я хочу якнайбільше заплутати Мантрінто, що, я сподіваюся, і станеться, якщо жоден з них не доповість йому про вас.



— І я в безпеці, — пробурмотіла вона. «Вони втратили мене. Я можу тікати. Зникнути.



- Але недалеко, - похмуро сказав Нік. "Я все ще тут." Але він уже не так хвилювався. Він знову розмовляв з нею – тепер треба було працювати. Він подивився на свій годинник AX. Ще не було дванадцятої години. Зовні вив вітер, і дощ знову барабанив по брудному вікні. Він мав повернутися до Лідо того ж дня, поки не зовсім стемніло. Це мало статися сьогодні ввечері, і він мав ознайомитися зі ситуацією в казино. Третього шансу він точно не матиме.



Нік почав свої професійні дослідження, коли Морган лежала і курила біля ліжка в халаті, застебнутому на шиї. У ній була твердість, яку він раніше не помічав. Нік на мить задумався, чи вперше він бачить справжню жінку. Жінку, яка втратила всяку надію.



Тепер він спитав її, як вона вперше зустрілася з Манфрінто.



- Емануеліта, - сказала вона. — Я знаю її багато років. Раніше вона була досить красивою та затребуваною. Зараз вона вже літня, але якщо може, то ще працює».



Він подумав про товсті ноги на кухонному столі минулої ночі. Так. Емануеліта все ще працювала. Безперечно, вона любила свою роботу.



— Чому вона з тобою не повернулася сьогодні вранці? Вони змусили її залишитись?



' Вона хотіла залишитися сама. Там, ну, ціла купа парубків, а Емануеліта любить гроші.



Нік подивився на обшарпану квартиру. — Тоді вона, мабуть, добре заробляє. Чому вона таке живе?



Синій дим вирвався з червоного рота Моргана. «У неї гарний будинок у Доломітових Альпах, куди вона іноді приїжджає відпочивати. Це лише одна з її резиденцій. Вона має кілька таких у Венеції, щоб ховатися від поліції, коли вона її шукає.



Інтерес Ніка прокинувся на мить. «Твоя знайома, мабуть, ненавидить чоловіків».



Вона дивно подивилась на нього. - У тебе є проникливість, Нік. Так, Емануеліта ненавидить чоловіків. Але вона не подруга – просто знайома. Іноді ми можемо допомагати одне одному. Це все.'



'Вірно. Розкажи мені все про це — подробиці того, як вона допомогла тобі зв'язатися з Манфрінто.



— Все було дуже по-діловому, — тихо промовила вона. «Смак Манфрінто добре відомий і він венеціанець, як і я. Знаєте, я також тут народилася.



Нік не знав. Хоук не сказав чи не знав. Напевно, це мало значення.



— Мабуть, — продовжувала вона, — Манфрінто чув про мене. І йому не подобалися дівчата, яких йому надавала Емануеліта.



— Чи можна сказати, у нього були всі доступні дівчата у Венеції? посміхнувся Нік.



Вона кивнула головою. Ти міг би сказати це. Потім пролунало моє ім'я, і Емануеліта надіслала мені телеграму. Вона запропонувала мені величезну суму, щоби я приїхала сюди. Манфрінто, звісно, заплатить.



— Заплатять югославські платники податків, — промимрив Нік. — Скільки він запропонував тобі?



"Тисяча доларів".



— Він тобі заплатив?



'Так. У мене гроші прямо тут, у моєму гаманці.



'Дайте подумати.'



Морган де Верізоне підвелася з ліжка і підійшла до столу. Вона повернулася і кинула йому сумочку. Нік оглянув пачку нових стодоларових купюр. Здавалося, що досі вона говорила правду.



Він повернув їй сумку. «Принаймні він платить. Тепер, що сьогодні. Він чекає на тебе? Він просив чи наполягав, щоб ви повернулися?



Вона похитала головою. 'Ннт. Я маю на увазі, він не наполягав. Коли він, гм, коли він закінчив зі мною, він поводився дуже дивно. Холодно. Він сказав, що я можу залишитись до світанку, а потім піти, коли захочу. І якби я хотіла, я могла б повернутись сьогодні ввечері. Але він не наполягав.



Картер думав, що це розуміє. Судячи з його досьє і з того, що Нік досі бачив, Ванні Манфрінто був жахливим сексуальним маніяком. Чоловік мав гігантський комплекс Дон Жуана і був буквально закоханий у всю жіночу стать. Для нього було б неможливо будь-коли любити одну жінку. Він був надто закоханий у жінок! Такий чоловік рідко хотів одну й ту саму жінку більше одного разу. Тим не менш, він сказав Морган, що вона може повернутися, якщо захоче, і дозволив їй піти. Нік усміхнувся. Ці знання мало що дадуть йому.



Він різко змінив тему. — Ви знали, що за вами стежили у поїзді? Що за вами стежать? Він розповів їй про Айвора та Пінча.



Ні, вона цього не знала.



«Я не знаю, звідки вони взяли час переслідувати мене», — сказала вона. «Все сталося випадково. Я отримав наказ від координатора і вирушив до своєї квартири в Парижі, щоб підготувати справу, і тут прийшла телеграма від Емануеліти. Спочатку я була спантеличена. Тривожилася. Я не довіряю збігам.



Нік зізнався, що теж ненавидить збіги, хоча іноді вони й виникають.



«Хтось у Белграді спостерігає за «Манфрінто», – сказав він. «Вони, очевидно, знають його слабкість і стежать його... жінками».



Її темні очі дивилися на нього. Не намагайся щадити мої почуття, Нік. Назвіть їх повіями, якщо ви це маєте на увазі.



Нік посміхнувся. — У вашому випадку я віддаю перевагу іншому слову — куртизанці. Здається, це вам більше підходить.



Вона не відповіла і подивилася на нього, підперши підборіддя руками. Вона розчухала волосся, і обличчя її без макіяжу було блідим. Він зрозумів, що вона була однією з тих жінок, які мають певний вид невинності, який ніколи повністю не втрачається, ким би вони не були.



Він розповів їй про свої пригоди минулої ночі. "Я стояв біля дверей кімнати, де ви з Манфрінто..."



Вона кивнула головою. «Вони знали, що хтось був поряд. Весь цей час з нами у кімнаті був ще один чоловік. Якийсь Мілош. Він сидів у кутку з автоматом на колінах і дивився. Вони звірі. Вони не знають, що означає слово конфіденційність.



- У кімнаті було радіо? Приймач чи передавач, чи те й інше?



Вона знову кивнула головою. 'Так. Мілош говорив у нього час від часу. Вони говорили хорватською, я трохи розумію. Я, звісно, не показувала. Я... я справді не хотіла нічого чути, розумієте. Я вже зробила свою роботу. Я просто чекала на тебе, щоб хтось прийшов і забрав мене звідти. Але ніхто не прийшов.



— Я вже це пояснив, — коротко сказав Нік. — Якби я спробував це зробити минулої ночі, ми всі були б убиті. І я маю взяти Манфрінто живим. Ви не забули про це — про що вони говорили хорватською, що може бути важливо?



Вона замислилася на мить, перш ніж відповісти. «Вони говорили про радар, про третю точку на екрані радара, якій там не місце. Я не зовсім зрозуміла.



"Це був я", - сказав Нік Картер з усмішкою, що нагадує вовка з добрими зубами. — Я не розраховував на цю машину із радаром. Він пояснив, що втік, а потім знову заліз під ширму.



Морган похитала головою. – «Але вони знайшли когось. Мілош засміявся і сказав Манфрінто, що вони з кимось розібралися.



Ніку на мить стало шкода невідомого безневинного свідка. Він, безперечно, був заритий у пісок чи кинутий в Адріатичне море. Іронічно і шкода, що цей мрець на своєму шляху надав людству послугу, але ніхто й ніколи не дізнається про це.



«Це не має великого значення, – сказав він їй зараз. “Вони знають, що я був там. Я поклав мерця в еркер і залишив безліч слідів на горищі. З вікна звисала мотузка, і я випустив повітря із шин радіолокаційної машини. Вони повинні були знати все це, перш ніж вас відпустили сьогодні вранці.



Її червоний рот зігнувся в кривій посмішці. — Тож ти мені повністю не довіряєш? Ви думали, що я подвійний агент, який також працює на Манфрінто?



Він зробив ковток поганого бренді і подивився на неї поверх пляшки. - Ти не будеш першою, Моргане.



Вона кивнула головою. 'Я знаю це. І не остання. Але ти маєш довіряти мені, Нік. Кажу вам, я не подвійний агент – це все, що я можу зробити. У мене є певний досвід у цьому виді



- робота, як ви знаєте, і я не думаю, що Манфрінто справді підозрював мене. І не Емануеліту. Просто в мене таке відчуття, що він і Мілош прийняли нас за те, чим ми мали бути, за найманих жінок тієї ночі. І в той же час у мене було відчуття, що вони чекають на лихо! Очікування чогось чи когось. Щось, що не мало до мене жодного стосунку. Вони поводилися дуже спокійно, начебто все було під повним контролем».



- У мене було таке ж враження, - погодився Нік. «Мені не подобалося це минулої ночі, і мені це не подобається зараз, але я нічого не можу вдіяти. Крім того, що Манфрінто є сексуальним збоченцем, він також може бути божевільним, і його болісний егоїзм може взяти гору. Можливо, це непокоїть і Белград. Друга причина для чоловіків у поїзді. Але чомусь мене це не влаштовує — Манфрінто надто хороший агент, щоб помилятися в дрібницях, якщо він не робить це навмисно. У мене таке почуття, що він хоче, щоб хтось знайшов його, можливо, когось конкретного, а потім боровся, поки він має найкращі шанси».



Чому в цей момент перед його думкою виник образ Хоука? Хоук, який жує незапалену сигару і говорить, що хоче смерті Манфрінто якнайшвидше?



Він відкинув цю думку і продовжив розпитувати Морган де Веризона. Вони проговорили годину, і Нік подумки почав планувати смертельну роботу наступного вечора. З того, що вона йому розповіла, він знав, що має хороші шанси на успіх. Імовірність трохи більше ніж п'ятдесят відсотків. Він ніколи не просив більшого.



Зрештою вона почала протестувати. У неї пересохло у горлі, і вона не могла говорити, тому він дав їй ковток бренді, від якого вона подавилася. Вона витяглася на ліжку поряд з ним і відповзла в обійми його м'язової руки.



"Нік..."



"Хм?" Він дрімав, відпочивав, заряджався надвечір. Йому треба було скоріше вирушати в дорогу, якщо він все ще хотів дістатися Лідо при денному світлі.



«Я знаю, що маю зробити це сьогодні ввечері. У мене немає вибору, ти ясно дав зрозуміти, але якщо він буде, ти зробиш щось для мене, хоч би спробуєш?



- Я не можу торгуватися з тобою, - сонно сказав Нік. - Я не уповноважений це робити. Але я слухаю, чого ти хочеш?



Я хочу виїхати до Америки, жити там. Змінити моє життя, можливо, мене натуралізують. У будь-якому разі я хочу туди. Як ви думаєте, ви могли б зробити це для мене?



Нік розплющив одне око. - Не знаю, Моргане. Звісно, це траплялося неодноразово. Є варіанти. Але у вашому випадку це може бути складно.



— Ви маєте на увазі, чому… тим, хто я така?



Він мав бути прямолінійним. -'Так. Є закон про моральне розкладання або щось таке. Не знаю точно.'



Вона притулилася губами до його плеча. — Чи мають вони це знати?



- Я так не думаю. Думаю, це можна було б зробити досить легко. Але я не думаю, що мій бос погодиться. Знаєш, нічого особистого, але ти хороший агент, і він захоче, щоби ти була в Європі, де, за його словами, тобі саме місце.



Він не сказав їй, наскільки це іронічно. Хоук був готовий пожертвувати нею заради місії. Але якщо вона залишиться живою, він не захоче, щоб вона жила в Штатах. Принцеса де Верізоне була б марною для Хоука.



Вона поклала голову на його широкі груди. «Я повинна піти з цього життя, Нік, - сказала вона. 'По справжньому. Я боюсь. Я боюсь, що мене вб'ють, але ще більше боюсь, що буду як Емануеліта! Я не зможу цього винести. Я краще покінчу з цим сам.



Її маленькі груди були теплими і твердими на його оголених грудях. Нік відчув приплив жалості, початок ніжності, але ніякого бажання. Він притис її ближче до себе рукою. Що він мав сказати? Він не хотів брехати, але все ж таки хотів втішити її, як міг.



— Я спробую, — нарешті сказав він. "Я не можу нічого обіцяти, але я зроблю все можливе. Коли все це закінчиться сьогодні ввечері, можливо, є спосіб. Тепер давайте поспимо кілька годин. У нас попереду стомлюючий вечір. Моргана підкралася ближче до нього. - Обійми мене, Нік, — прошепотіла вона: «Тримай міцно».



Він прокинувся невдовзі після трьох годин. Моргана пішла. Вона поклала записку на стіл.



Пішла до Pensione Verdi, щоб взяти одяг. Я подбаю про все, про що ви просили, і зустрінуся з вами на пристані в Сан-Марко о 4 годині. Я тебе люблю. Морган.



Нік Картер похитав головою, не вірячи світові та його труднощам. Він закурив і сів на ліжко, щоб почистити та перезарядити «люгер». Він одягнувся та оглянув стилет. Потім звернув особливу увагу на П'єра, газову бомбу. Сьогодні йому доведеться піти на великий ризик, і цілком імовірно, що йому доведеться використати П'єра. Зазвичай газову бомбу він носив у металевій кулі, що висіла, як третє яєчко, між ніг, але тепер він засунув її в кишеню.



Він надів рваний плащ і підійшов до вікна.



Дощ тепер падав на площу по діагоналі, і на мить він зніяковів. Він був у задній частині багатоквартирного будинку, тому що він міг бачити площу? Потім він зрозумів, що тильна сторона має бути звернена до іншої площі. Тим краще. Йому не доведеться виходити через парадні двері. Він перевірив кишені куртки та плаща. Бінокль нічного бачення, рукавички з людської шкіри, відмичка, ліхтар-олівець та півдюжини інших речей. Він був готовий.



Нік спустився чорними сходами і через двір вийшов на невелику площу. Вітер вив, і в деяких лавках світилося світло, але в іншому було безлюдно. Бора була тепер розлючена, і розумні люди залишилися вдома. Нік посміхнувся. Він мав мало здорового глузду, інакше він не був би агентом AX!



Він опустив голову проти вітру та їдкого дощу і продовжив свій шлях.






Розділ 11






О четвертій годині він зустрів принцесу — так усе ще думав про неї — на пристані на площі Сан-Марко. Вона несла велику картонну коробку, яка була для неї надто важка, і вона віддала її Ніку з полегшенням.



— Саме те, що ви замовили.



Він посміхнувся. «Гарна дівчинка. Жінка було б добре, але чоловік ще кращий. Вони використовуватимуть особливо хороші польові біноклі. А де наш транспорт?



«Він чекає на нас». Вона взяла його за руку, і вони спустилися широкими сходами з перилами. Наприкінці пустельної пристані стояв маленький човен. Нік запитав, чи це човен, на якому вони з Емануелітою пливли минулої ночі.



'Так. Човняра звуть Пеппо. Йому можна довіряти – до певного моменту. Це дорого коштуватиме, Нік. Він не хотів цього робити. Він боїться втратити свій човен під час шторму.



Нік поплескав себе по задній кишені. - Дядько Сем платить, - весело сказав він. «Важливо те, що ми дістанемося туди — залишається лише година денного світла. Я хочу, щоб вони бачили мене, але не дуже зрозуміло. Така погода ідеальна, якщо ми дістанемося вчасно. Пеппо був грубою людиною з цікавими очима і вузьким підборіддям. Він ледве кивнув, потім глянув убік. - Фретта, - сказав він. "Ця буря з кожною хвилиною посилюється". Він скинув швартовний канат.



Нік подивився на Моргану Верізоні. Вона була дуже бліда. — Переконайтеся, що ви гаразд, — сказав Нік. То був наказ. — Щойно стемніє. Ти знаєш, як туди дістатися?



Вона кивнула, сховавшись у плащ, наче їй раптом стало дуже холодно. 'Так. Я знаю декого, хто відвезе мене туди. Я...'



Вона підійшла до нього і на мить притиснулася до нього. - Я так налякана, Нік. Я раптом дізналася, що я страшна боягуз і не хочу вмирати!



Нічого з тобою не станеться, сказав він. 'Я подбаю про тебе. Просто роби те, що винна. Лестіть Манфрінто, брехайте йому, відволікайте його. Переконайся, що він звертає на тебе увагу, попроси його переспати з тобою! Робіть все можливе, щоб відволікти його, хоч би яким божевільним це здавалося. Він сексуально божевільний, і є шанс, що він відповість, хоч би як це небезпечно для нього. Добре. Побачимося скоро.'



«Арріведерчі, Нік».



'Привіт, Моргана».



Вона повернулася і пішла по пристані, глибоко засунувши руки в кишені плаща. За мить вона зникла в тумані і дощі.



Пеппо торкнулася руки Ніка. - Фретта, синьоріль. У нас мало часу.



Коли вони були у лагуні, Нік сказав чоловікові, що вони збираються робити. Пеппо перехрестився, протестуючи. — Ви хочете вийти в море, синьйоре? У цьому хорі? Ти паццо!



Нік посміхнувся. «Звичайно, я божевільний. І все ж таки ми це зробимо. За мільйон лір, так?



Пеппо знизав плечима. "Я не купуватиму новий човен для цього".



Тоді переконайтеся, що ви не втратите свій човен. І заспокойся і поспішай — ти точно знаєш, чого я хочу?



Пеппо похмуро кивнув головою. «Ми пливемо навколо Лідо через лагуну, потім йдемо навколо поля для гольфу у відкрите море. А там ви хочете, щоб я проплив навколо маленького цвинтаря, isola della morte, а потім повернувся тим самим шляхом. Це правильно?'



Вони вже були півдорогою через лагуну, прямуючи до Порто-ді-Маламокко, де вони могли пройти через довгий острів до Адріатичного моря. Досі Лідо захищало човен від усієї сили моря, хоча навіть у лагуні хвилі були набагато вищі за метр.



- Саме, - сказав Нік. — Ти один раз обпливаєш острів. потім ви пливете назад. Тоді вашу роботу буде зроблено. Іди додому, пий вино і замовкни!



Пеппо, вперше виявивши певну жвавість, сказав: «Якщо я ще колись повернуся додому, синьйоре, сьогодні ввечері я приготую бамбіно».



Нік відчинив велику коробку, яку дала йому принцеса. — У тебе буде компанія дорогою додому, — сказав він. — Він займе моє місце, так що стався до нього з повагою. Поки ти не повернешся до лагуни і майже додому — тоді викинеш його за борт і забудеш про нього».



І без того відвислий рот Пеппо відкрився. — Я не розумію цього, синьйоре. Чи є інший джентльмен? У тій скриньці?



Нік посміхнувся. 'Так би мовити. Дивись.



З коробки він дістав розібрані частини манекена. Чоловік, як сказала принцеса.



Нік почав збирати деталі – руки та ноги заклацнулись у тулубі, потім прикрутив голову. Він поклав ляльку на дно човна, а Пеппо дивився з-за ляльки на Ніка. Краєм ока Нік побачив, як чоловік водив пальцем по колу біля скроні, потім передумав і знову перехрестився. Нік натягнуто посміхнувся. Це було трохи божевіллям, але це могло спрацювати.



Він пірнув у човен і закурив. Він сів біля манекена, поки човен танцював по хвилях. Принцеса розповіла Ніку про цвинтар на острові за чверть милі від Лідо, прямо навпроти казино. Вона згадала, як у дитинстві була присутня на похороні на цьому Ізола-делла-Морті, і Нік відразу побачив його можливості. Острів Мертвих був порожній і покинутий, і він знайшов лише старі надгробки та кістки. Це був чудовий наглядовий пункт, а пізніше він послужив би відправною точкою для його рейду до казино. Він легко пропливе чотириста ярдів навіть у шторм. Хитрість полягала в тому, щоб дістатися острова непоміченим із казино.



Пеппо перервав його думки за кермом. Чоловік сказав: «Оскільки ви, очевидно, вже пасці, синьйоре, це не має жодного значення, але я думаю, що краще сказати вам, що на острові мешкають привиди. Спеттрі тость!



— Мене це не турбує, Пеппо. Я дуже добре лажу із привидами.



Чоловік похитав головою. 'Я не шуткую. Останнім часом на острові часто можна побачити вогні. Я чув, як про це говорять інші човнярі.



Нік вилаявся собі під ніс. Звісно. Манфрінто, ймовірно, також використав острів. Але чому? Як?



Тепер вони повернули у вузький канал, що йшов уздовж поля для гольфу Альбероні і вів до Адріатики, і тут судно прийняло на себе всю силу шторму і небезпечно хиталося. Пеппо вилаявся, перехрестився і кинувся на кермо, що крутилося. Більше часу на розмови не було.



Тепер вони залишили канал і опинилися у відкритій воді. Хора врізалася в човен велетенським кулаком, а маленьке суденце пірнуло носом у високі пінисті хвилі і сміливо попливло далі. Нік почув, як Пеппо молиться вголос.



Хвиля залила Ніка з ніг до голови. Це не мало значення, він мав плисти за хвилину. Він ухопився за борт, коли вітер завивав довкола нього, і поправив окуляри нічного бачення. Його мали побачити спостерігачі казино!



Ніку довелося накричати на Пеппо, щоб його почули. — Пливіть прямо між островом і тим будинком на пляжі. Нам потрібно, щоби нас бачили з цього будинку, розумієте?



Пеппо боровся з кермом, що смикався. Він кивнув головою. Він промок до нитки і більше був схожий на щура, ніж будь-коли.



Нік направив бінокль на казино, що самотньо стояло за пляжем. У будівлі було добре затемнено, але в нього виникло відчуття, що за шлюпкою стежать. Видимість швидко погіршилася, але він ясно бачив будинок у бінокль. Так що вони могли бачити човен і двох його пасажирів. Два пасажири. Це був ключ до цієї гіпотези. Двоє чоловіків були в човен, і двоє чоловіків повинні були його покинути. Той факт, що за ним стежать, міг налякати Манфрінто, а може й ні, але поки він думав, що шпигуни пішли, він не панікував. Він продовжить свою брудну роботу — принаймні Нік на це сподівався. Він мав відчуття, що ця людина майже виконала своє завдання.



Тепер спостерігачі добре бачили човен. Вони пропливали просто перед казино. Нік міг невиразно розібрати слова на фасаді будівлі.



Казино Гарібальді – Рулетка – Chemin de Fer – Feste di Gala.



Нік крикнув Пеппо: «Повертай зараз і пливи зовні повз Ізола-делла-Морте Якомога повільніше. Мені потрібно кілька хвилин, поки цей острів перебуває між мною та казино. Це можливо?



Пеппо кивнув, борючись із шаленим кермом. Човен не повертався. Вітер підхопив носа і відкинув човен назад. Нік затамував подих; якби вони потрапили між хвилями і втратили швидкість, вони б перекинулися на першій великій хвилі.



Нарешті, неохоче і тремтячи по швах, човен хитнувся, штовхнувши носом у хвилі. Човен спробував пірнути під першу велику зелену ковзанку, і вони були поховані під тоннами крижаної води. Нік люто схопив манекен, доки його не змило за борт. Тепер вони були в безпеці та попливли до острова мертвих.



- Мені потрібна мотузка, - крикнув Нік. 'Є?'



Пеппо повернув голову і крикнув: «У шкафчику поруч із тобою!» Вони пливли тепер за острів, не сховавшись від бурі, а від очей у казино. Ізола-делла-Морте являла собою чорну брилу каменю та бруду розміром менше гектара, що височіло над морем. Нік мигцем побачив десятки похмурих надгробних пам'ятників, коли швидко витрусив кишені плаща, щоб запхати все в куртку. Він накинув плащ на манекен, затягнув ремінь і насунув капелюх на голову манекена. Потім він переніс ляльку через палубу, щоб прив'язати її до перекладини, за яку він раніше чіплявся, зігнувши одну із пластикових рук, щоб створити враження, ніби він спирається на борт.



Було вже майже темно. Це мало ввести їх в оману. Двоє чоловіків прийшли – двоє пішли.



Тепер вони мчали геть від укриття острова, і у Ніка залишалося приблизно півхвилини. Він помахав Пеппо і крикнув: «Пам'ятай, що я сказав. І ти ніколи мене не бачив. Аріведерчі.



Він пірнув за борт.






Розділ 12






Нік лежав у напіврозмитій могилі, де череп і кістки наполовину лежали в бруді. Він досконало дослідив острів, повзаючи на животі по бруду, і тепер опинився на підвітряному боці навпроти казино. Він виглядав як чорний диявол прямо з пекла.



Він був на Ізола-делла-Морті вже більше години. Буря тепер посилювалася. Час від часу крізь чорні вітри хмари спалахували блискавки. Дощ перетворився на безперервний шквал руйнівних сірих куль. Нік подумав, що це пейзаж Ель Греко, взятий із кошмару Ієроніма Босха.



Мертві почали повертатися, принаймні деякі.



Лежачи у воді, Нік зняв краватку та зняв туфлі. Йому довелося не знімати куртку, бо в ній були його речі. Дійшовши до кріпосного валу, він не наважився встати — в казино дурнів не було, — і йому довелося вилізти з води в багнюку, як доісторичну тварину. Він відразу покрився з голови до ніг товстим шаром жирного бруду.



А тепер він навів бінокль нічного бачення на казино. Все, що він міг бачити, це квадратний будинок у бурхливий вечір. Ні променя світла не було видно. Манфрінто не пропустив жодної деталі.



Він уже збирався опустити бінокль, коли побачив дві яскраві цятки, що наближаються зі сходу над пляжем. Жовті котячі очі в темряві. Радіолокаційна машина із приглушеними фарами.



Нік пішов за нею з біноклем. Машина зупинилася перед тим, що мало бути головним входом до казино — він не міг бачити двері — і з кабіни вискочили двоє чоловіків. Вони кинулися назад і відчинили двері. У той же час двері в казино відчинилися, і сцену висвітлив яскравий промінь світла.



Двоє чоловіків витягли щось із вантажівки. У бінокль Ніка побачив, що це був чоловік – чи жінка? - людина була обмотана бинтами. Хтось, хто був серйозно поранений, хворий чи, можливо, мертвий. Він більше нічого не бачив, оскільки перебинтовану фігуру несли до казино, і двері зачинилися. І знову казино було оточене пітьмою.



Нік скорчився в могилі і ризикнув поглянути на годинник при світлі ліхтаря. Череп на його лікті дивився на нього, ніби він теж хотів знати, котра година. Нік поплескав по черепу. "Занадто пізно для тебе, дорогий". Було лише шість годин.



Принцеса, мабуть, не з'явиться у казино до восьмої години. Вона сказала йому, що це буде доти, доки вона не закінчить свої приготування. Покритий кіркою бруд на обличчі Ніка неохоче зморщився, коли Нік посміхнувся.



Тепер він нічого не міг зробити, як чекати. Тоді дуже зручно. Він повз, ковзаючи по огидному бруду на острові, і дістався великого склепу на боці моря. Це був найбільший підвал на острові, збудований для сім'ї Ченчізо, хоч би ким вони були. Підвал був у поганому стані і, мабуть, не використовувався роками. У нішах, прорізаних у стінах, стояло понад двадцять трун.



Двері в підвал були міцними, але петлі з іржавого металу, давно проіржавіли. У нього ледве можна було втиснутися, але якщо йому вдасться, то інші зможуть зробити це без особливих зусиль. Цими іншими були Манфрінто та його люди.



Стародавня усипальниця була справжньою печерою Алі-Баби із сучасними скарбами. Нік знову запалив ліхтар і швидко озирнувся. У кутку стояв невеликий генератор, а з мокрої стелі звисало кілька ламп. Звідси і spettri, примарні вогні, про які говорив Пеппо. Нік більше не звертав на це уваги.



Серед підвалу було дуже багато водолазного спорядження. В іншому кутку стояли коробки та ящики з електронним обладнанням та деталями, позначеними тими ж червоними серпом та молотом, що й водолазне спорядження. І тут Хоук мав рацію. Іван надав обладнання та знання. Безперечно, техніки теж були російськими. Оглядаючи обмерзлий склеп, Нік усвідомив, з якою ретельністю виконувалася операція. Більша частина цього матеріалу мала бути запасним обладнанням, щоб їм не доводилося щоразу вирушати до Югославії, коли щось піде не так. Деякі речі вже іржавіли, що вказувало на те, що вони були тут якийсь час.



Він підійшов до однієї з гнилих трун і підняв кришку. Поруч з черепом, що посміхався, і кістками лежав стос російських автоматів і боєприпасів. Ці люди були готові у разі потреби стримати невелику армію.



Він відкрив другу труну і побачив усередині коробку з ручними гранатами. Нік підібрав кілька і сунув їх у кишені пальта. Він знову вийшов, звалився животом у бруд і став повзти схилом до маленького причалу в висушеному вітром морі.



Він лежав наполовину в могилі, роздивляючись вузький кам'яний причал. Ймовірно, його доглядали, коли цвинтар використовувався, і зовсім недавно відреставрували. Він знав ким.



Нік оглянув пристань відразу після того, як зійшов на берег. Вони проробили хорошу роботу, швидко і ефективно, і працювали в темряві за дуже слабкого освітлення. Було забито нові стійки, до яких кріпилися бампери. Нік переглянув написи на них і виявив, що вони досить нові та зроблені в Росії.



Але головне досягнення людей Манфрінто полягало в тому, що вони викопали невелику бухту позаду пристані. Вони використовували мішки з піском та гофроване залізо, щоб захистити передню частину пристані, створивши мініатюрний хвилеріз. За ним вони викопали простір, достатній для розміщення морського буксиру. Навіть у таку погоду, в хорі, їхнє судно буде у безпеці.



Нік чекав. Він був брудний, холодний і брудний, і йому хотілося пити, коли він дивився на море. Одна з ключових частин інформації, яку принцеса отримала минулої ночі — Мілош недбало говорив хорватською, — полягала в тому, що Манфрінто і більшість його людей йшли і поверталися щоночі. Завжди під покровом темряви. Вони покинули югославський берег, перетнули вузьке Адріатичне море, зробили свою роботу і повернулися до Югославії, щоб перечекати день. Буксир, ймовірно, був замаскований як невинний рибальський човен.



Він чекав годину під виючим вітром і зливою. Могила була сповнена води, і він уже збирався заповзти під укриття надгробної плити, коли побачив, як з туману з'явилися бортові вогні буксиру. Манфрінто та його друзі прибули, щоб приєднатися до тих, хто залишився у казино. Ось чому, подумав Нік, чоловіки в казино тримають із собою Емануеліту і, безперечно, захочуть потримати і принцесу. Мабуть, це був довгий і втомливий день під замком у казино. У них буде суворий наказ не виходити надвір удень.



Його губи скривилися. Емануеліта, мабуть, уже втомилася.



Нік опустився у свою водянисту могилу так, що звідти стирчала тільки голова. Він вклав у ствол «Люгера» гуму, а зброя зробила водонепроникною за допомогою спеціальної мазі. Вода не зашкодить Х'юго та П'єру. Він чекав.



Буксир обігнув імпровізований хвилеріз до захищеної бухти за ним. Нік почув, як машина зупинилася. Він побачив кремезні постаті, що юрмилися над причалом, до якого пришвартувався буксир, постаті, які розмовляли російською та хорватською. Нік мовчки поправив свій бінокль. Роботу виконували чоловіки, які розмовляли хорватською, а росіяни юрмилися на кормовій палубі буксира. Нік усміхнувся. Це мали бути техніки, можливо, вчені, які мали налагодити зниклу бомбу, коли настане час. Вони не стали б забруднювати руки важкою працею, як би ця праця не хвалила Політбюро.



Від буксира до брудного берега вів вузький трап, і по ньому перейшло з півдюжини росіян, кожен із невеликою сумкою. Вони пройшли повз Ніка, і він пригнувся до очей і глянув на них. І слухав.



— Божевільний, — сказав один із чоловіків. 'Він божевільний. Що таке трапилось. Чому все має бути готове сьогодні ввечері?



Нік міг уявити, як другий чоловік знизує плечима і каже: Хто знає? Він нервує з учорашнього дня. Але кого це хвилює – ми майже закінчили. Тож не шкодуйте і готуйтеся до прогулянки морським днем — там хоч шторму не буде». Чоловіки зникли у гробниці. Через кілька хвилин Нік почув гул генератора, і через металеві двері просочилося жовте світло. Робота цієї ночі почалася.



Його теж, коли з'явився Манфрінто. Він знову глянув на буксир і швидко подумав про наслідки почутого. Та бомба була неподалік узбережжя Венеції. Водолази попрямували до неї. Вони не використовували буксир, а взяли запас повітря в балонах — він бачив їх у усипальниці — і бомба, мабуть, була відзначена якимсь підводним буєм із ліхтарем. Крім того, вони використовували компаси та пошукові прилади, щоб її знайти.



Манфрінто мав намір закінчити роботу сьогодні ввечері! Це означало, що вони не блефували — сьогодні ввечері бомба буде заряджена і готова вибухнути будь-якої миті. Посмішка Ніка була холодною.



Він почув голос Ванні Манфрінто. Точніше, він почув те саме пронизливе хихикання, що й у спальні минулої ночі. Його щось потішило.



Манфрінто і троє чоловіків з маленького човна минули могилу, де ховався Нік. Таким чином, Манфрінто попливе до казино. Нік повинен теж повинен туди пливти.



Він побачив, як чоловіки на мить зупинилися перед дверима гробниці, і Нік побачив силует Манфрінто. Він впізнав людину, яку бачив на екрані у Вашингтоні: занадто велика голова для стрункого, майже худого тіла, вологі кучері на довгій вузькій голові, плоскі груди і похилий плечі, злобний орлиний ніс.



Манфрінто щось сказав людям у склепі, потім він і люди, що прибули в човні, пішли далі. Нік глянув на буксир. На борту, звичайно, була вахта, але їх, мабуть, поселили на ніч. Тьмяне світло падало з ілюмінатора попереду. Там не було безпосередньої небезпеки.



Бора досягла свого піку, видаючи рівне люте ревіння. Кілька днів не буде гіршим чи гіршим. Хвилі розбивалися далеко вглиб острова, оголюючи древні кістки, змиваючи древню землю. Нік обережно виповз із водянистої могили і підкрався до дверей сховища.



Він зіткнувся із проблемою. Хоча буря заглушала більшу частину звуків, кожне світло та полум'я на пляжі можна було побачити з казино, і Манфрінто було б попереджено. Він планував кинути гранату у паливний бак буксиру, але не міг цього зробити. У нього не було часу чекати, поки Манфрінто опиниться в безпеці в казино і зникне. Ні – жодного вибуху на буксирі. Між буксиром і казино, напевно, був радіозв'язок, і, безперечно, з усипальницею, а можливо, і з водолазами, якщо вони працювали на дні Адріатики.



Тепер він був близько до металевих дверей гробниці і вирішив, що має ризикнути. Тепер Манфрінто мав вирушити до місця призначення на човні. Але ж троє чоловіків, які були з ним? Незабаром йому доведеться подбати про це.



Двері усипальниці були звернені у бік казино. Успіх! Нік витяг одну з гранат із кишені і підповз до дверей. Його рука лежала на іржавому залізі. Він чув, як вони розмовляли всередині, і бачив чорні довгасті тіні, коли вони одягали важкі гідрокостюми. Він підозрював, що серед них має бути щонайменше один топ-менеджер, всезнаючий вчений, якому доручено сфокусувати бомбу. Росіяни відчують його втрату.



Нік підвівся і взявся за двері. Зубами висмикнув чеку з гранати та порахував. Він мав тримати його до останньої хвилини, не хотів, щоб граната була відкинута.



П'ять-шість-сім-вісім - він кинув гранату в усипальницю.



Вибух пролунав плоско і глухо, приглушений товстими стінами підвалу та вітром. Він швидко кинув свою другу гранату за нею. Інші чоловіки можуть повернутися будь-якої миті.



Нік знову порахував до десяти і пірнув у склеп. Вони всі були мертві і розкидані по підлозі. Один із них був повністю одягнений у свій гідрокостюм, за винятком шолома. Уламок гранати зніс йому обличчя.



Нік повернувся і ступив назад у бурю, якраз вчасно, щоб почути, як повертаються троє чоловіків. Він пірнув за залізні двері підвалу і почав чекати з люгером напоготові, розуміючи, що в підвалі більше немає світла. Вони обов'язково мають це помітити.



Троє чоловіків підійшли до дверей, і один із них різко заговорив хорватською. Другий підійшов до дверей підвалу і закричав на вітер російською мовою: «Грегор? Тут щось не так?



Нік Картер вийшов з-за залізних дверей і вистрілив у них. Він затяг їх у відкриту могилу і кинув у неї. Можливо, шторм пізніше змиє їх у морі або, якщо він буде у гарному настрої, засипає їх піском.



Нік мовчки спустився трапом до буксира. Світло, як і раніше, лилося через ілюмінатор. Охоронець міг сидіти там, пити, їсти чи грати у карти; теплий та захищений від бурі, безтурботний нині.



Нік пробрався на борт буксира, як привид. Він зняв туфлі і безшумно ковзнув проходом. Він перезарядив «люгер», але тепер, у тьмяному світлі відчинених дверей наприкінці коридору, він побачив автомат Томмі, що звисав з гака. Він підняв зброю, торкнувся її і заклацнув запобіжник.



Нік ковзнув коридором у мокрих панчохах. У маленькій каюті він чув, як вони розмовляють хорватською, стукіт карт, дзвін посуду та монет. Азартні гравці, ці слов'яни! Мабуть, ця буксирна бригада виконувала важку роботу. Жаль, що їм теж доведеться померти, але за його планом це було неминуче. Це мало бути поступове усунення людей Манфрінто, всіх можливих помічників, поки, нарешті, він сам не зіткнеться з головним шпигуном.



Нік заглянув у маленьку каюту з автоматом на лівому передпліччі. Було п'ятеро чоловіків. Він почав ліворуч і, пригнічуючи огиду, пустив чергу туди-сюди, поки магазин не спорожнів. Потім він зачинив двері каюти смерті та пішов.



Нік не знав, як полагодити дизельний двигун, але він міг зламати його. Він знайшов важку кувалду і взявся за роботу, і машинне відділення гуло, як кузня, коли він трощив усе, що могло підготувати буксир до відплиття. Після цього він задихався від утоми. Він повернувся на палубу і стрибнув на берег. Світло, як і раніше, лилося через ілюмінатор.



Ковзаючи по брудному острові, він викинув куртку. Його сорочка була приклеєна до його м'язистого торса. Він зняв шкарпетки, бо його ноги були б теплішими, якби вони були голі. Тепер на ньому були тільки штани, він нагадував заляпану грязюкою статую сучасного Геракла.



Перш ніж увійти у воду для чотирисотметрового запливу до Лідо, він ще раз перевірив свою зброю. Він викинув автомат. Люгер, знову заряджений, був заткнутий за пояс. Стилет був у піхвах на його передпліччі. Газова бомба була в кишені штанів. Це все, що в нього було і що йому потрібне. Мовчання та крайня обережність були тепер гаслом. Він знову увійде до фортеці Манфрінто і позбавить його людей одного за одним.



Вода була набагато тепліша за повітря, і Нік майже насолоджувався своїм плаванням до берега. Це було недалеко, і з підвітряного боку острова, де на нього чекав видобуток, хвилі не були надто загрозливими. Він плив впевненим старомодним кролем, яким колись підкорював Ла-Манш насилу — із Франції до Англії.



Він прибув на кам'янистий пляж, намагаючись якомога нижче, непомітним на радарі. Він обдурив радар минулої ночі і сподівався зробити це зараз, але чомусь у нього виникло почуття, що сьогодні Манфрінто не надто покладатиметься на свій радар. Дивно, що чоловік знову спромігся піти до казино. Мав незавершену роботу? Чи це була просто його ненаситна хіть? Чи це була просто потреба в жінці, яка привела Манфрінто в казино, коли його роботу з фокусування бомби було майже завершено? Чи це було щось інше?



N-3 похитав головою, щоб позбутися води у вухах. Тепер він не мав часу розмірковувати про абстракції або інші розваги. Але було щось у цій ситуації, що йому не подобалося і що він не розумів. Не треба брати це на думку. Як він потрапить до казино?



Він підповз до будівлі, чуючи всередині лише слабкі звуки і не бачачи світла. Він виявив занедбаний автомобіль із радаром ззаду. Це означало, що в будівлі було ще як мінімум дві людини, які захищають Манфрінто.



Він пропустив кухонні двері, через які увійшов минулої ночі. Тоді вони не були обережні, покладалися на свій радар і були обдурені. Між іншим, вони, мабуть, оглянули двері і знайшли сліди відмички. Якби вони влаштували пастку — а він не міг позбутися цього відчуття, — то кухня була б для цього слушним місцем.



Коли він побачив, що мотузка все ще звисає з горищного вікна, він напружився. Ця мотузка вказувала на пастку! Нік скривив обличчя у темряві. Зрештою, Манфрінто не так низько оцінюватиме свого супротивника. Манфрінто був чудовим агентом, і він ніколи не став би так недооцінювати агента AX. І людина тепер знала чи підозрювала, що АХ стежив за ним. Доказом були троє мерців, яких залишив Нік.



Нік лежав нерухомо і обмацував мотузку. Вітер туго затягував його над головою. Він ніжно потяг його. Кільце у стіні горища, здавалося, трималося. Він потяг сильніше. Мотузка все ще була прив'язана.



Він швидко подумав. Схоже, мотузка означала пастку. Він був залишений там, щоб спокусити його. Крім того, не було іншого способу безшумно поринути у казино, і вони це знали.



Але що, якщо це справді була помилка з їхнього боку? Подібні речі траплялися частіше, ніж ви вважаєте. Припустимо, це була така помилка? Що вони просто забули зняти мотузку. Це була можливість інтригування. Вони знали це, звичайно, і вони знали, що це була приваблива можливість для нього. Нік спохмурнів. У нього знову виникло відчуття, що його до чогось примушують.



Але він сказав собі, що в нього справді не було вибору. Це була мотузка чи якийсь інший трудомісткий спосіб потрапити до казино. Він був гравцем: все його життя, його професія були однією великою грою.



Вітер вирував і зірвав мотузку з його руки. Нік потягнувся до неї з похмурим обличчям. Він був би шалений, якби відмовився від такого шансу лише через зайву обережність. Якщо це була пастка — це була пастка! Він вибереться з цього.



При цьому він мав свої хитрощі. Він поліз по мотузці. Буря вирувала проти нього. Він піднявся через темні вікна на п'ятий поверх. Невеликий світловий люк був над ним. Вітер вив.



Нік тримався однією рукою, поки копався в кишені в пошуках газової бомби. Він натиснув кнопку. Він відтиснув ногу від стіни і кинув газову бомбу у відчинене вікно горища. Якщо це була пастка і на нього там чекали, то на них чекав сюрприз.



Він почекав п'ять хвилин, щоб отруйні пари розвіялися. Вітер, що дме у вікно, допоможе. Потім він піднявся на шість футів, що залишилися, і, затамувавши подих, подивився на підвіконня. Нічого. Горище являло собою довгий темний прямокутник. Нік глибоко вдихнув, понюхав повітря. чистий. Він притулився широкими плечима до вікна і тримав «люгер» напоготові. Хвиля тріумфу захлиснула його. Можливо, вони справді зробили величезну помилку і…



На горищі спалахнуло світло. Нік моргнув від яскравого світла. Значить, це була пастка. І гарна. Він одразу зрозумів, що опір марний.



Ванні Манфрінто та двоє інших чоловіків дивилися на нього з-під протигазів. Манфрінто використовував пов'язану і смертельно налякану принцесу з кляпом у роті як щит.



— Опустися, Картер, і підніми руки. Один неправильний рух, і ми пристрелимо тебе — і його теж». Нік упустив Люгер. Він підняв руки. Значить, Манфрінто знав, хто він такий. Як?



Він одержав свою відповідь негайно. Він знову глянув на принцесу. Її сукня була розірвана, частково оголюючи білі груди. Свіжі червоні опіки різко вирізнялися на тлі білої шкіри. Вони випалили це з неї.



Манфрінто підійшов до Ніку і він побачив очі людини за маскою. Дивні янтарні очі, як у лева.



Манфрінто зняв маску з обличчя і жестом наказав своїм людям зробити те саме. - Це безпечно, - сказав він з усмішкою. "Наш друг не помер". Він різко відштовхнув принцесу убік. Вона б упала, якби один із чоловіків не підхопив її, при цьому стиснувши голі груди.



Манфрінто спостерігав за Ніком, поки інші чоловіки обшукували та роззброювали його, оголюючи стилет. — Ти не міг встояти перед мотузкою, га? сказав Манфрінто з посмішкою. Він мав погані зуби. "Я і сам не зміг би встояти перед цим", - додав він. — Ти повинен був ризикнути, чи не так?



Нік нічого не сказав. Він глянув прямо на Манфрінто. Одну річ він відразу помітив у цій людині — Манфрінто був набагато старший, ніж він думав. Він мав бути того ж віку, що і Хоук, або майже того ж віку. З якоїсь причини Нік очікував побачити набагато молодшого чоловіка.



Очі лева пильно дивилися на нього. У Манфрінто були тонкі бліді вії і майже безбарвні брови. Від цього його янтарні очі здавались більшими. Потім Манфрінто сказав щось дуже цікаве.



- Ти чогось здивований, - сказав він Ніку. - Ну я теж. Я чекав на когось іншого. Мого дуже старого ворога. Я сподівався вбити його.






Розділ 13






Зі стволом автомата в спині Ніка Картера спустили парадними сходами. Принцеси з ними не було, і коли він повернув голову, щоб побачити її, він отримав різкий тичок і прокляття від людини зі зброєю. 'Ні!'



Нік задумався. Ці охоронці були росіянами. Вони були жорсткішими за югослави.



Вони спустилися в хол з мозаїчною підлогою, яку Нік пам'ятав з учорашнього вечора. Охоронець підштовхнув його вперед, у велику довгу залу з ігровими столами. Очевидно, це була головна зала казино. Більшість столів були вкриті білими простирадлами. Більшість, але не всі. Стіл для рулетки був відкритий, готовий до гри, як і два довгі, оббиті зеленою повстю столу chemin de fer. На одному столі лежав забинтований чоловік. Видно було тільки його обличчя, як бліда хризантема у сітчастому коконі. Тим не менш, Нік відразу впізнав його. То був Айвор, людина зі Східного експресу. Прокляття. Отже, він не вбив його зрештою. Він навіть пережив падіння з поїзда. Нік зберіг безпристрасний вираз обличчя і подивився на чоловіка.



Манфрінто та його лейтенант Мілош увійшли до вітальні. Жодних ознак принцеси. Двоє чоловіків з автоматами пішли за Манфрінто і зайняли свої позиції біля дверей. Охоронець, який провів Ніка вниз, пройшов у кут кімнати і зіткнувся з Ніком, тримаючи пістолет напоготові. Їх було п'ятеро! І ніхто з них не пасував до нього. Вони надто добре знали свою справу! Нік стояв мовчки, його здорові руки обм'якнули з боків, намагаючись придумати вихід.



Ванні Манфрінто підійшов до Ніку з пістолетом у руці і тицьнув його в спину, намагаючись триматися на відстані витягнутої руки.



"Ідіть до столу, щоб побачити Айвора", - наказав він. «Уважно подивись на свою роботу, Картер. Він скоро помре, чи бачите. Нам були потрібні всі наші зусилля, щоб зберегти йому життя.



"Мені жахливо шкода", - сказав Нік голосом, повним крокодилових сліз. "Будь ласка, прийміть мої вибачення."



Його знову тицьнули пістолетом. Боляче. — Іди туди, — гаркнув Манфрінто. — Наблизься, щоб він міг тебе бачити. Він не може повернути голову.



Нік підійшов до довгого зеленого столу. Він глянув на воскове обличчя у коконі бинтів. За ним Манфрінто сказав: — Айвор… Айвор? Постарайся, товаришу! Розплющ очі і подивіться на цю людину. То він був у поїзді? Людина, яка була з принцесою де Верізоне?



Повіки вмираючого нагадували тонкі смужки жовтого воску. Повільно, дуже повільно, наче зусилля було вище його сил, чоловік розплющив очі. Він глянув на Ніка Картера. Нік подумав, що у всьому цьому бруді мене не впізнає навіть моя дорога мати. Не те щоб це мало значення. Вони вже знали.



'І?' — вимагав Манфрінто. "Це він?"



Чоловік кивнув головою. Маленьке мерехтіння очей. Потім його голова впала набік, а очі заскленіли.



Манфрінто вилаявся за спиною Ніка. «Ця повія! Ця брехлива повія. Вона сказала, що ви двоє спали разом, що вона знайшла вас у поїзді і спала з вами за плату. Що вона ніколи не бачила тебе раніше, що вона не знала, що ти агент АМ і те, що ви не працювали разом.



Нік повільно обернувся до чоловіка, знаючи, що автомати тримають його на прицілі. Він мав зробити все можливе для принцеси. Але навряд чи це дуже допомогло б.



- Вона сказала тобі правду, - сказав він. «Це була випадкова зустріч, не більше. Я зустрів її. Вона не знала, що я агент АХ. Вона не знала мого справжнього імені. Ми тільки лягли спати. Я нічого не знаю про жінку. Я зійшов з поїзда до Венеції і побачив її лише кілька хвилин тому. Якщо вам доводиться брехати, робіть це добре і по-великому. Аби ці пальці не натискали на курки автоматів...



Ванні Манфрінто навіть не став із ним сперечатися. З виразом презирства на гострому обличчі він штовхнув Ніка стільцем. 'Сядь. Зв'яжи його, Мілош.



Коли руки Ніка були прив'язані до стільця, Манфрінто сильно вдарив його в обличчя. Раз за разом. Нік зносив удари, як міг, і всередині нього здіймалася лють. Він люто штовхнув чоловіка і мало не влучив йому в пах. Манфрінто вийшов з-під його досяжності, важко дихаючи. Він глянув на Ніка своїми жовтими очима та заспокоївся. Він закурив.



Нарешті він сказав: «Послухай, Картере. Давайте прояснимо кілька речей. Я не думаю, що ви цілком розумієте. Я тебе добре зрозумів, але я справді не хочу тебе вбивати. Я хочу дістатися твого боса. Я хочу вбити Хоука! І я знаю, що він десь поруч - він би не прогав таку можливість - так що немає сенсу брехати. Де Хоук? Які його плани?



Ніку не треба було брехати чи шукати прийменники. «Я не знаю, про що ви кажете, — сказав він. «Добре, я Картер! Я не заперечуватиму цього. Але жінка цього не знала, а щодо Хоука, гадаю, він у Вашингтоні і чекає від мене звісток. Він ніколи не робить цю роботу сам.



Манфрінто підніс тліючу сигарету до обличчя Ніка. Він промазав потрапити в око, але обпік щоку. - Ти все ще брешеш, - сказав чоловік. — Ти брешеш про жінку, про все. Вона сказала нам, що ти Нік Картер. Ми зазнали це з неї. Так ти, мабуть, сказав їй. Інакше б вона не впізнала. Ти надто тупий для цього. І якщо ви сказали їй, то ви працюєте разом. Я знаю все це Картер, то навіщо брехати про це?



«Я не казав їй, що я Картер, - збрехав Нік Картер. Як він міг її врятувати? Це здавалося неможливим. Він почав плести шалене павутиння брехні, що б не спадало йому на думку. Розмова означала економію часу, і вона могла б створити плутанину, якби не зміг переконати її.



— Я вам скажу правду, — сказав він. «Я зустрів її, переспав з нею і пішов за нею, щоб дістатися тебе. Але вона про це нічого не знала. Вона звичайна повія, Манфрінто, повія, яка робить свою роботу. Може, я розмовляв уві сні, може, вона рилась у моїх речах, поки я спав. Може, вона просто вигадала ім'я Картер. Той, кого катують, каже все».



Ванні Манфрінто виглядав справді обуреним. Він провів маленькою рукою по скуйовдженому волоссі. "А може, я Тіто," сказав він нарешті. Потім промовив у спалаху гніву: «Ти робиш речі складніше, ніж вони мають бути,



Картер. Я сказав тобі, що ти чи ця жінка мене не торкаються! Мені потрібний твій бос, Хоук. І він хоче мене. Він переслідує мене багато років. Кажу вам, він не втратив би таку можливість. Де він зараз, Картер?



Нік похитав головою. - 'Я не знаю.'



Він почав щось розуміти. Небагато.



Манфрінто махнув рукою. 'Тоді все гаразд. Я витягну це з тебе рано чи пізно. Приведи сюди жінку, Мілош. Наведіть її високість, принцесу. Подивимося, скільки болю зможе витримати Картер».



Тож він не зміг врятувати її врешті-решт. Нік сидів у своєму кріслі і дивився в землю, здавалося б, відчайдушно, але його думки промайнули марно. Їх було п'ятеро, всі озброєні, і вони знали свою справу. Він був прив'язаний до стільця. Він міг би розірвати кайдани величезним зусиллям, але їх автомати зневажили б його.



Мілош повернувся і виштовхнув принцесу перед собою. Вона не могла закрити дірку на сукні, і одна з її грудей все ще була видна. Її волосся було скуйовджене, а під очима були великі плями. Її обличчя було мертвенно-біле. Вона судорожно здригнулася, стоячи перед Манфрінто, не дивлячись на Ніка. Вона відчувала цілковитий жах, який Нік майже міг відчути. Бідолашна гарненька повія, подумав він, вона зовсім завмерла від страху.



— Роздягайся, — наказав Манфрінто. «Все геть!»



Вона слухалася як автомат і не дивилася на свого мучителя. Розірвана сукня майнула навколо її струнких ніг. Вона розстебнула ліфчик і впустила його, вилізла з трусиків, розстебнула пояс і панчохи. Вона скинула туфлі і стала перед ними оголеною, кожна лінія і вигин її прекрасного тіла були освітлені сяйвом величезної кришталевої люстри. Вона постійно тримала очі опущеними до землі. Вона жодного разу не поглянула на Ніка.



Мілош простяг руку і стиснув одну з її пружних білих сідниць. Він хрипко засміявся і подивився на свого боса. - Шкода вбивати її так швидко, Ванні! Хіба ми не можемо спочатку трохи розважитися з нею?



Манфрінто зробив нетерплячий рух. 'Можливо пізніше. В нас є час. Я не вірю, що Картер дозволить закатувати її до смерті. Він відкриє рота.



Можливо, відчайдушно подумав Нік, якби знала, що сказати. Але він цього не знав. Манфрінто хотів отримати інформацію про Хоука - здавалося, він думав, що Хоук був поблизу - а Нік нічого не знав про Хоука! За винятком того, що він, мабуть, сидів за своїм столом, де йому й місце. Нік нічого не міг запропонувати Манфрінто, і принцесі довелося б заплатити за це. Нік сподівався, що вона скоро знепритомніє... Після того, як вони поклали її на довгий стіл chemin-de-fer - труп Айвора прибрали, - вони зв'язали її, розсунувши ноги, і почали припікати цей прекрасний живіт сигарами та сигаретами. Вона кричала і напружувалася щоразу, коли вогонь обпікав її шкіру. Нік виглядав безпристрасним, намагаючись закрити ніздрі від сморід горілої плоті. Манфрінто подивився прямо на Ніка, поки вони катували принцесу, і сказав: Думаю, я недооцінив тебе, Картер. Я вважаю, ви б убили її. І я знаю, що мучити тебе було б марною тратою часу. Безвихідь, чи що? У вас є пропозиція? Його посмішка була зла.



Нік мовчав. Він сподівався, що принцеса знепритомніє. І він усіма фібрами душі жадав вбити Ванні Манфрінто.



Принцеса знову закричала. Тоді Мілош вилаявся. Вона знепритомніла, Ванні. А Картер? Чи можемо ми трохи попрацювати з ним?



Манфрінто повільно кивнув головою. — Не думаю, що це допоможе, Мілош. Але ви можете спробувати. За хвилину… Манфрінто знову наблизився до Ніка. "Це твій останній шанс", - сказав він агенту АХ. — Скористайся цим. Якщо ти скажеш мені, де Хоук, що він думає, як хоче мене отримати, я полегшу завдання тобі і цій жінці. Постріл в голову. Ви цього не відчуваєте. Ми навіть зробимо це ззаду, щоб ви не знали, коли це станеться. Це дуже швидко, Картер, і без болю. У нас є невеликий крематорій у підвалі, а потім ми розвіємо твій порох над Адріатикою. Разом. Твій попіл ніби змішається з нею. Що скажеш, Картер? У глибині душі ви знаєте, що це найкрасивіший і найболючіший кінець, про який тільки може мріяти агент. Не багатьом випадає така можливість».



У чомусь, звичайно, він мав рацію. Ніку довелося це визнати. Він сказав: “Все це звучить дуже мило. Якщо я здамся, ти гратимеш на органі, поки кремуватимеш нас? Можливо, «Чудовий острів десь»? Я завжди знаходив це дуже милим.



Очі лева не моргали. Вони довго дивилися на Ніка. - Добре, - сказав Манфрінто. - У тебе був шанс. Він повернувся до Мілоша, який чекав. — Подивися, що ти можеш зробити з ним. Забудь поки що про жінку.



— Вона все ще непритомна, — сказав Мілош, — і маю ідею. Давай повеселимося, Ванні. Він щось прошепотів на вухо своєму босові. Нік побачив, як на губах Манфрінто з'явилася повільна посмішка. Він підняв плечі. 'Добре. Але я не вірю, що це спрацює. Ви витрачаєте свій час. Але цікаво буде подивитися». Мілош посміхнувся. — Принаймні, він приведе жінку до тями. Якщо вона прикидається, ми скоро побачимо. Жодна жінка не може утриматися від руху у такий час!



Перш ніж Нік встиг збагнути, що це означає, його звільнили від стільця і наказали встати. Троє чоловіків з автоматами підійшли і утворили навколо нього коло за два метри від нього. - Знімай штани, - сказав Мілош. Нік корився.



- Твої труси теж, - сказав чоловік. Нік зняв свої брудні та промоклі труси. Тепер він був голий, як принцеса.



Мілош щосили намагався стримати сміх. Манфрінто стояв осторонь і поблажливо посміхався. Коли Нік виглядав здивованим, він сказав: «Вибач, Картер, але це була довга і важка місія. Моїх людей це дратує також. Вони були в напрузі надто довго. Ви розумієте, що я маю дати їм перепочинок.



Нік напружив м'язи. Частина бруду висохла і тепер стискала його шкіру. Один із бойовиків сказав: «Міцний хлопчик. Ви маєте бачити його. Може, я прийму твою ставку, Мілош. Я вірю, що він досягне успіху навіть за таких обставин».



Мілош засміявся. 'Не він. Він надто наляканий, щоб це зробити. Він сказав Ніку: «Лягай на жінку. Подивимося, що зможеш зробити.



Нік дивився на чоловіка. У цю страшну мить, страшну тим, що він забув всю свою хитрість і вишкіл, він хитався на межі катастрофи. І смерті! Уся дисципліна багато років майже сковзнула від нього. Але він контролював себе. Ще немає!



Він сказав Мілошу: Ти нескінченний ублюдок. Ти брудний шматок лайна! Я буду радий тебе вбити. Мілош підійшов до одного з охоронців і взяв у нього автомат. Він спрямував його на Ніка. «Лягай на жінку, чорт забирай, або я тебе зараз же пристрелю! Мілош подивився на Ванні Манфрінто, чекаючи на дозвіл. Кіллмайстер побачив кивок Манфрінто. Чоловік втратив надію дізнатись правду від Ніка.



Нік підійшов до столу, де лежала оголена принцеса. Один із охоронців перерізав її мотузки. "Коли вона оживає, - хихикнув чоловік, - ми хочемо побачити це". Якщо у нас буде шоу, нехай це буде чудове шоу. Вона нічого не може вдіяти, коли пов'язана.



Приклад автомата потрапив Ніку у спину. — Лягай на нього, Дон Жуане! Подивимося, чи зможеш ти розбудити її. Був грубий сміх та хтиві зауваження, і були зроблені ставки.



Нік Картер опустив своє здоровене тіло на жінку. Її шкіра була холодною. Вона тремтіла під ним, і він знав, що вона свідома. Поступово він опустився на неї всією своєю вагою, відчуваючи, як його груди здавлюють її маленькі груди. Він притулився своєю щокою до неї. Він невиразно відчув пульсацію вени на її горлі.



Нік прошепотів їй на вухо: «Бережись, люба. Я витягну тебе звідси. Єдиною її відповіддю був болісний стогін. Ніка пронизав пекучий біль. Мілош притиснув тліючу сигару до його сідниці. Больовий поріг Ніка був високий, але він не зміг стримати болісного крику, коли Мілош притиснув вогонь до його шкіри.



Мілош крутним рухом розгорнув вогневу точку. Візьми її, чорт забирай! Його посмішка була верхом хтивості. Я завжди хотів побачити великого Ніка Картера у дії!»



Від гніву та болю у Ніка у вухах застукала кров. І знову він тільки стримував себе з граничним зусиллям. Чи не краще померти, стрибнути на них і розчавити, взяти стільки, скільки зможеш, поки він не помер? Хіба це не краще, ніж це приниження? Сигара знову обпекла його. Більш гострий біль. Один із бойовиків підійшов і підніс запалений сірник до коротких волосків навколо його ануса. Плоть Ніка була не така тверда, як його розум - його м'язи звело, коли він придушив крик, і він мимоволі смикнувся. Він чув їхній непристойний сміх. І також не чув. З якимось недовірливим жахом він усвідомлював, що починає фізично реагувати на змучене жіноче тіло під ним. Плоть, його плоть, була така сильна — і водночас така слабка.



Але, незважаючи на біль та приниження, його холодний розум побачив, що один із охоронців став недбалим. Чоловік, бажаючи краще розглянути, підібрався до Ніка надто близько. Тепер він був на відстані витягнутої руки, його порожнє обличчя розпливлося в безглуздій усмішці, коли він насолоджувався цією сценою. Автомат висів у його руках. Нік не зводив очей з пістолета-кулемета, стогнав і корчився. Він застогнав ще голосніше, коли до його заду піднесли ще один сірник. Чоловік був уже досить близько, але було б ще краще, якби він зробив крок уперед. Це була відчайдушна нагода, але вона була його єдиною. Він мав дістати автомат і почати стріляти. Його шанси вижити були менше нуля, але це було краще, ніж у цього боягузливого тварюки.



Він напружив м'язи. У цей момент двері салону відчинилися, і якийсь чоловік схвильовано закричав Манфрінто російською.



— Буксир не відповідає за рацією, товаришу! І відповіді зі склепу також немає. І я не можу зв'язатися із водолазами! Щось не так!'



Їхню увагу було відвернено на десяту частку секунди. Цього було достатньо. Нік приступив до справи.



Він потягнувся праворуч і вчепився за ширинку охоронця. Його сталеві пальці зімкнулися навколо яєчок чоловіка, розчавивши їх.



Чоловік закричав від болю, коли його яйця було розчавлено. Він упав у бік Ніка. Нік скотився зі столу і схопив автомат, що випав з обм'яклої руки.



Нік випустив чергу через стіл. Він вразив першого охоронця смертоносним залпом, який розірвав чоловіка навпіл. Другий охоронець ще встиг підняти зброю та вистрілити, перш ніж Нік вибив пістолет-кулемет із його рук.



Він побачив, як Манфрінто біжить до дверей. Мілош вистрілив у Ніка зі свого важкого пістолета, і людина, яка принесла повідомлення, зупинилася і вистрілила у Ніка з револьвера. Вони запанікували і стріляли дуже швидко і промахнулися, за винятком подряпини на одному стегні. Але йому все одно довелося мати з ними справу — він не міг убити Манфрінто і не міг переслідувати його, поки решта не втече з дороги.



Коли він убив Мілоша чергою у живіт, він побачив, як Манфрінто вискочив за двері. Нік пірнув під стіл у пошуках укриття - тепер, коли час прийшов, не було сенсу ризикувати, - і обрушив висхідний залп на двері. Чоловік, що стояв там, розвернувся, схопився за двері і зісковзнув на землю.



Нік навіть не глянув на принцесу. Він вискочив за двері зовсім голий з автоматом у руках. Вхідні двері були відчинені, і вітер віяв сліпучою завісою з піску та дощу.



Поруч із його головою стіна вибухнула хмарою білої штукатурки. Нік повернувся і випустив залп у коридор, що веде до задньої частини будинку. Чоловік біля кухонних дверей зіщулився і впав. За ним ще одна людина потяглася за пістолетом-кулеметом, який упустив мерця. Нік останньою кулею відірвав йому голову від тулуба. Він відкинув зброю і пірнув у вечір. Він побіг на пляж.



Там він побачив Манфрінто. Чоловік сів у маленький човен і з потужними гребками поплив до Ізола-делла-Морті. Навіть з підвітряного боку острова шлюпку жбурляло бурхливими хвилями, як пробку.



Він не виживе, боявся Нік, пірнувши в бурхливий прибій і поплив. Сподіваюся, він уміє плавати! Зайти так далеко, убити так багато людей і вдатися до такого ризику — зараз буде важким ударом втратити Манфрінто і секрет бомби.



Він урізався у воду, як есмінець. Тепер він закликав свої великі резерви на шляху до фіналу. Жаль, що він не міг розчавити Манфрінто, як комаха. Але якщо Хоук мав рацію, ця людина була єдиною, хто знав, де знаходиться бомба, і міг її знайти. Інші, навіть вищі керівники, мабуть, покладалися на буй, що світився.



Він глянув на Манфрінто. Тепер він обігнав його, опинився між ним та острівцем. Там він мав залишатися попереду, якщо міг — у склепі та на буксирі була зброя, і Манфрінто це знав. Якби йому вдалося дістатися до льоху або човна першим, він зміг би закріпитися і стримати півполку. Зрештою, вони його дістануть, але це буде чийсь кінець — а Кіллмайстерові подобалося правильно вести свої справи. Крім того, завжди був шанс, що людина буде вбита шаленою кулею, перш ніж заговорять.



Він бачив, як шлюпка перетворилася на вируючу масу піни. Манфрінто опинився у воді.



Нік на мить завагався, ступаючи по воді, готовий пірнути за Манфрінто, якщо той не спливе. Він умів плавати?



Так! І Нік втратив свою невелику перевагу. Манфрінто спокійно поплив до острова, і Нік побачив, як ворушились його оголені плечі. Він залишався цілком спокійним та зняв одяг під водою. Нік знову поплив, намагаючись відрізати Манфрінто від проходу до острова.



Незабаром він зрозумів, що це буде тяжко. Чоловік виявився відмінним плавцем, який не поступається Ніку, а може, навіть кращим. Він плив досить швидко.



Нік кинув у бій усі сили, що залишилися. Якби Манфрінто зміг дістатись зброї, наприклад, ручних гранат, шанси різко змінилися б. Він зробив глибокий вдих, наповнив свої величезні легені, опустив голову у воду і поплив далі.



Тим не менш, Манфрінто опинився на острові на секунду-дві раніше, тому що, вибравшись з води, Нік побачив чоловіка, що біжить попереду нього метрів за десять до усипальниці. Нік побіг за ним великими стрибками і майже наздогнав його. Земля була оманливо м'якою і слизькою, але Нік йшов, спотикаючись, не зводячи очей з фігури, що тікає. Він послизнувся і пірнув уперед, але його врятувало надгробок, що нахилився. Манфрінто вже був майже у підвалі. Він пройшов через ті металеві двері, які були прочинені, і дістав пістолет...



Раптом Манфрінто зник. Нік, що стояв ще за дюжину кроків за чоловіком, почув гучні прокляття і важкий сплеск крізь рев бурі. Манфрінто впав в одну з багатьох гробниць, вимитих хорою.



Нік дістався довгої глибокої могили, до країв заповненої брудом. Манфрінто спробував вибратися з іншого боку з білою блискучою штукою в руці. Нік розтягнувся над могилою. Манфрінто обернувся і вдарив його білим предметом. Це була стара стегнова кістка.



Вона зламалася об голову Ніка. - Для цього тобі знадобиться більше, - сказав Нік Манфрінто, хапаючи його. Він завдав правого удару чоловікові в область живота. Манфрінто вже задихався і вчепився в Ніка, як п'явка. Його майже нокаутували.



Але ще зовсім. Він був міцним! І вп'явся зубами в горло Ніка і вкусив так сильно, як собака, шукаючи артерію Ніка. Він був собакою, подумав Нік у паніці. Бульдог. Він знову і знову бив своїми великими кулаками в чоловікове тіло. Але Манфрінто спробував перекусити Ніку горло. Його витривалість була неймовірною, подумав Нік, але зрозумів, що Манфрінто виборював своє життя і знав це.



Зуби перебували у небезпечній близькості до життєво важливого місця. Нік перестав намагатися відбитися від Манфрінто. Він обхопив себе руками, глибоко зітхнув і опустився у наповнену водою могилу. То був єдиний спосіб.



Нік потягнув чоловіка за собою і штовхнув під воду, впавши разом із ним на дно могили. Він відчував цвіль багатьох років. Це потрібно було зробити правильно, максимально обережно. Він не хотів, щоб людина потонула, але мала позбутися цих жахливих зубів хижака на його горлі.



Легкі Ніка майже видихнулися, коли Манфрінто здався. Раптом він відчув, як людина ослабла в його хватці. Зуби відпустили його горло. Нік стояв у могилі і хитався по нерівній землі.



Манфрінто задихався у воді. Проте він ще раз слабо накинувся на Ніка. Той схопив череп і вдарив ним Манфрінто по голові. Людина вимкнулася.



Нік Картер з хвилину простояв по груди у брудній могилі. Зібравши останні сили, він вибрався назовні, тягнучи за собою Манфрінто, як пучок хмизу. То був ще не зовсім кінець.



Він перекинув Манфрінто через плече і пішов назад до підвітряної сторони острова. За смугою води, зірваної вітром, стояли відчинені двері казино. Яскрава смуга! світло падало на камінь зовні сходи. Нічого не було видно.



Нік зупинився, щоб накачати легені свіжим повітрям, потім знову пірнув у прибій і потяг Манфрінто за волосся.



Він обережно підійшов до казино, тримаючи на руках все ще непритомну людину. З будівлі не долинало ні звуку, ні руху. З відчинених дверей все ще валив пороховий дим.



Манфрінто ворухнувся в руках Ніка і щось пробурмотів. Нік опустив кулак на відвисле підборіддя і той знову замовк.



Нік мовчки підкрався до рогу казино і глянув назад. Автомобіль із радаром зник. Це було прекрасно! Інші в страху тікали. Італійська поліція зловила б їх.



Він відніс Манфрінто до казино. Мертві лежали недоторканими. Запах тліну тут був сильніший, змішаний із запахом запеклої крові, що звивалася по підлозі червоними цівками. Нік переступив через труп біля дверей і відніс Манфрінто до столу chemin de fer. Він побачив, що все ще оголена принцеса де Верізон сидить на стільці, до якого він був прив'язаний. Вона не підвела голови, коли він увійшов. Вона продовжувала дивитись у землю.



Нік поклав м'якого Манфрінто на довгий ігровий стіл. Швидко і не дивлячись на принцесу, він зв'язав Манфрінто тими самими мотузками, якими вона була пов'язана раніше. Тільки коли Манфрінто був пов'язаний, він повернувся до неї. Він підняв її сукню з підлоги та кинув їй.



- Вдягай, Моргана. Все добре. Все скінчено. Вони всі пішли. Вона не рухалася.



Нік підійшов до тіла Мілоша і дістав з його кишені свій «люгер». Він перевірив зброю, потім повернувся до принцеси. Вона все ще дивилась у землю.



Нік провів рукою по її темному волоссю. «Давай, люба. Постарайся. Все добре. Тепер ніхто не завдасть тобі шкоди».



Вона підвела голову і подивилася на нього. Він підняв сукню і простяг їй. 'Надявай.'



Вона взяла сукню і притиснула її до своїх оголених грудей. Вона дивилася на Ніка так темними очима, які тепер чимось світилися. Нік відчув, як холодок пробіг його хребтом. Вона була майже під кінець своїх сил.



Принцеса простягла палець Ніку. Вона вказала пальцем і здивовано здивувала невинну дитину: «Але на тобі теж немає одягу! Ти не одягнений Я вам скажу... І вона почала тихенько сміятися.



Нік Картер уже чув такий сміх раніше. Він зітхнув і змусив її розсміятися. Він повернувся до столу chemin de fer. Манфрінто прийшов до тями і подивився на нього своїми жовтими очима.



Нік показав Манфрінто стилет, який він також знайшов у мертвого Мілоша. Він обережно втиснув кінчик зброї під ніготь великого пальця Манфрінто.



«У планах відбулися невеликі зміни, – сказав він чоловікові. — Тепер я запитую. Де бомба, Манфрінто? Я хочу знати точне місце, щоб його можна було визначити з повітря.



Очі лева бризнули зухвалою ненавистю. — Іди до біса, — гаркнув чоловік. "Я ніколи не скажу вам - о, Боже!"



Нік засунув стилет трохи далі під ніготь. Йому це не сподобалося. Йому ніколи не подобалося нікого мучити, але вибору не було. Це повинно було статися. Зрештою Манфрінто заговорить. Ніхто не міг довго витримати тортур. Він знову приготувався використати стилет.



"Я не думаю, що це необхідно".



Нік обернувся, почувши знайомий голос. Хтось міг би подумати, що старий джентльмен може рухатися так безшумно.



Посмішка Хоука за неминучою незапаленою сигарою була похмурою. Він підійшов до Ніку та взяв у нього з рук стилет. Мить він дивився на Манфрінто, потім знову на Ніка.



"Італійська поліція зовні", - сказав він. «Сто людина. Я подумав, що краще зайти першим. Я знаю, як ви часом пускаєте в хід стилет.



Це був один із небагатьох випадків у житті Ніка Картера, коли він був застигнутий зненацька. Він здивовано глянув на свого боса.



'Що відбувається?'



Хоук зробив обережний жест. 'Скоро. Я тобі скоро все поясню. А зараз тобі краще одягнутися. Італійці вже вважають усіх американців божевільними, і коли вони побачать вас двох такими! Він дивився на принцесу, яка все ще притискала сукню до оголених грудей, і співала їй, як ляльці.



«Мені вдалося зберегти їй життя, – сказав Нік. 'Тільки. Вона стурбована. Їй потрібна допомога. А це може забрати багато часу».



- Все вийде, - пообіцяв Хоук. «Найкраща допомога». Він підійшов до столу chemin de fer і подивився на пов'язаного Манфрінто. Нік не звернув уваги на прилиплий до нього бруд і кров і вдягнув єдиний одяг, що залишився. Він звузив очі на Хоука, відчуваючи, що недостатня частина головоломки, яка так сильно його турбувала, ось-ось стане на свої місця.



Першим заговорив Манфрінто. Він глянув на Хоука і сказав: «Привіт, Девіде. Це було давно.



- Дуже довго, - сказав Хоук. «Я думав, що цього ніколи не станеться. У тебе було багато часу, Ванні.



Губи Манфрінто скривилися в гіркій посмішці. - Недостатньо довго, Девіде. Але цього ніколи не буває досить довго, чи не так? Схоже, ти виграв, Девіде.



Нік дивився зачаровано і забув надіти штани. Він вражено усвідомив, як давно він чи хтось інший не називав Хоука на ім'я. Девід Олександр Хоук. Нік майже забув.



Манфрінто знову заговорив. — Це був брудний трюк, Девіде, не прийти самому. Я так і думав. Я хотів, щоби ти прийшов. Але ж ти послав Картера! Голос Хоука був м'яким і рішучим. - Я став старшим, Ванні. Довелося надіслати Картера. Я не думаю, що зміг би впоратися з тобою, якщо ти хочеш це чути.



- Це не так весело, Девіде. Ну – все скінчилося. Що тепер?' Хоук вийняв незапалену сигару з рота. На мить він потримав її в пальцях, дивлячись на людину на столі. Коли він говорив, його голос звучав майже ніжно. - Ти не ідіот, Ванні. Ти зробив безліч огидних речей, але ти не ідіот. Тоді не будь їм зараз. Ти знаєш, що зараз відбувається!



Ванні Манфрінто заплющив очі.



Хоук повернувся до Ніка. — Одягни її. Я збираюся пустити сюди своїх італійських друзів. Мабуть, вони починають втрачати терпіння.



Кіллмайстер подивився на Манфрінто, потім на Хоука. — Ви наказали мені, сер. Щодо його. Та ми ще не отримали від нього відомостей де бомба.



Хоук похмуро посміхнувся. - Він скаже. Італійці мають методи, які, е-е, нам не дозволено використовувати в Штатах. Він розповість нам усе про бомбу. Серцево. Щодо цього наказу – убити його? Я відкликаю ордер зараз, N-3. Тепер ваше завдання виконане — ви звільнені від усіх обов'язків та відповідальності, пов'язаних із цією місією».



Хоук вийшов із кімнати. Нік чув, як він розмовляв з кимось у холі. Почулася швидка італійська мова, і Нік почув венеціанський голос: «У вас є Ванні Манфрінто, синьйоре? Добре. Він дуже важливий для нас. Він давно у розшуку, розумієте? Незакінчена робота, яку ми хочемо завершити раз і назавжди».



Хоук сказав дуже холодним тоном: «Я маю право все знати, капітане. Такою була угода.






Розділ 14






Вони були на півдорозі через Атлантику шляхом додому, перш ніж Хоук все пояснив. І він зробив це, мабуть неохоче. Він отримав телеграму від стюардеси, прочитав її і засунув у кишеню, потім глянув на Ніка Картера і відкашлявся.



Нік був дуже терплячий. І він зловтішався. І він дізнався багато нового та дивовижного в цьому старому.



- Манфрінто заговорив, - сказав Хоук. 'Дуже ясно. Мої італійські друзі знають свою справу та вже знайшли бомбу. Рятувальна операція продовжується. Для блокування випромінювання встановлюється часова кришка. Це вже безпечно.



"Шкода, що публіка цього не почує", - сказав Нік. Хоук насупився. — О, нам доведеться передати щось у газети, щоб вони знову могли про це забути, але здебільшого нам доведеться дозволити цим відомостям померти природною смертю. Все це дуже секретно і ми ніколи не повинні повідомляти людям, що не могли знайти власну бомбу.



- Ми знайшли її, - коротко сказав Нік.



Хоук поклав руку на плече Ніка, що він ніколи раніше не робив. - Ти знайшов його, - сказав Хоук. «Дякую за чудову роботу, але меншого я від вас і не чекав. О, вам може бути цікаво дізнатися де була бомба.



Кіллмайстер коротко кивнув. — Думаю, я маю на це право.



— Трохи більше за півмилі від Лідо, — сказав Хоук. «На мілководді. Манфрінто сказав, що югославський траулер, який таємно ловив рибу в італійських водах, переслідував одвірок риби, що плавала недалеко від берега. Вони побачили аварію літака і відзначили місце буєм. Хтось на борту був досить розумний, щоб повідомити про це югославську розвідку. Решта, як кажуть, історія.



Настала довга мовчанка, поки Хоук крутив сигару між тонкими губами. Нік мав це запитати.



- Як принцеса?



«Я відправив її до санаторію до Швейцарії. Я ще не чув діагноз, але я триматиму вас в курсі. Про неї добре подбають. Коли вона відновиться, вона отримає від нас гроші, і ми спробуємо дати їй можливість почати нове життя десь під іншим ім'ям». Він кинув на Ніка гострий погляд. «Забудь про принцесу. Вона більше ніколи не працюватиме на нас».



- Я не можу просто забути про неї, - сказав Нік. "Я більш-менш пообіцяв їй дещо...



— Я можу здогадатися і забути про це теж. Я подбаю про це, коли прийде час. Але така жінка, як принцеса, ніколи не змінюється.



Нік не зміг придушити холодну усмішку. — Здається, ви багато знаєте про… е-е, куртизанки, сер.



Хоук не став відповідати. Він закурив сигару - вірна ознака того, що його щось турбує або що йому потрібно зробити щось, чого він насправді не хотів.



Нарешті він сказав: «Звичайно, вона тримала мене в курсі ваших справ. Ви, мабуть, знали це? Я хотів опинитися там у потрібний час».



- Я так і думав, - холодно сказав Нік. «Для цього не треба бути генієм, але я не можу сказати, що це мені подобається. Я думав, що вона була приманкою, але приманкою був я весь цей час.



— Не зовсім так, хлопче. Це були ви обидва. Я повинен був це зробити так. Так само, як я мав використати мого кращого агента. Ніхто інший не міг би виконати цю роботу».



Нік чекав. Тепер він знав, що Хоук розповість йому.



— Ви заслужили, — нарешті сказав старий джентльмен. — Я не хочу жодних непорозумінь між нами, синку. Правда, що Ванні Манфрінто і я були друзями. Гарними друзями. Найкращими! Ми разом воювали партизанами в Італії у 1943 та 1944 роках. На той час я був у відділенні зв'язку, і мене висадили, щоб я все організував. Я був свого роду скарбником і зв'язковим із Лондоном. Так я познайомився з Манфрінто. Він керував групою партизанів, які всіляко шкодили німцям. Він був добрим капітаном і добрим бійцем. Ми відразу добре порозумілися. Ми були дуже близькі один до одного».



Нік подивився на свого боса краєм ока. Хоук дивився на сидіння перед собою, напівзаплющивши очі, дим від його сигари вився навколо його короткого сивого волосся, наче вінок. Нік Картер раптово відчув удар у серці — скільки всього побачив і зробив цей старий, перш ніж опинився за письмовим столом! Невже Нік, тепер у повній силі та славі, колись закінчить так? Він відкинув цю думку убік.



"Я не люблю нікого," сказав старий. «Я любив лише одну жінку. Вона мертва. І я любив лише одного чоловіка у своєму житті, Ванні Манфрінто. Він був моїм найкращим товаришем, моїм братом у всьому».



"Що сталося потім?" Він знав, що Хоук чекав на це питання.



— Він зрадив нас, — лагідно сказав старий. - Він перейшов до німців за гроші. За багато грошей я сподіваюся, бо він продав за них свою душу. Він зрадив нас гестапо. Внаслідок цього загинули п'ятдесят осіб. Я та ще двоє втекли. Тепер вони також мертві. Я єдиний, хто залишився із групи. Принаймні незабаром залишуся.



Нік зрозумів значення останніх слів.



- Що буде з Манфрінто?



— Я дуже старий для таких речей, — сказав Хоук. - Але я залишив наказ.





Про книгу:




Втрачена американська воднева бомба викликає хвилю шантажу. На карту поставлено тисячі життів і, звичайно ж, престиж Америки. Відповідальність за найкривавішу битву в його кар'єрі лежить на «Майстері вбивць» Картері. І поруч із ним нікого не було. Ну нікого... тільки хтива куртизанка! Принаймні якщо вона проживе досить довго...








Картер Нік

Подвійна ідентичність





Нік Картер




Подвійна ідентичність




Присвячується людям секретних служб



Сполучених Штатів Америки





ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги