Глава 1







НОВИНИ:




Гаага, 1 листопада.



Повірений у справах комуністичного Китаю Лі Цзю покинув нашу країну. Він був висланий із країни за відмову співпрацювати з поліцією в розслідуванні загадкової смерті Сюй Цзи-цая.



Кажуть, що останнього було вбито, коли збирався бігти на Захід...




У Гаазі, місті, де розташовані різні дипломатичні представництва, лежить десь тиха, тупикова вулиця. Приблизно наприкінці цього, далеко від дороги та за високими залізними воротами, знаходиться великий особняк, де розміщується посольство комуністичного Китаю. Одного раннього вечора в останній тиждень жовтня в будівлі горіло лише кілька тьмяних вогнів. Отже, це були вихідні, і майже весь персонал поїхав у справах чи відпочинок. Темніло рано, йшов дрібний дощ.



Бічні двері у великий особняк відчинилися безшумно. Чоловік зупинився в дверях, прислухаючись, і вдивився в темряву, що швидко згущується. Він стояв нерухомо та нерухомо протягом п'яти хвилин. Коли він нарешті почав рухатися, він рушив у швидкому темпі. Він промчав гальковою під'їзною доріжкою і побіг по трав'янистому узліссі до залізних воріт наприкінці під'їзної доріжки.



Ворота були замкнені та забезпечені електричною сигналізацією, але йому вдалося її знайти та відключити. Він піднявся на ворота зі спритністю мавпи. Наляканої мавпи. Останні кілька метрів він опустився, відразу повернув ліворуч і швидко пішов.



На другому боці вулиці, проти воріт, був підвал, де було зовсім темно. Звідси пролунав різкий голос китайською: «Сюй-цзи! Стій! Чоловіка охопила паніка. Значить, це була пастка! Ретельно розставлена пастка. Вони чекали на нього весь цей час. Але він не збирався повертатись. Не після всього терпіння та зусиль, які він доклав. Він відмовився повернутися до Китаю! Він утік і вичавлював із себе всі сили, гнаний розпачом, чоловік із Драконом Смерті по п'ятах. Смерть, яка чекала на зрадників.



За ним знову пролунав голос: «Стій! Стій смирно, порід змій! Він чув, як один із них звів револьвер.



Інший голос сказав: «Не стріляй, ідіот! Ми тут, у Голландії. Ми знаємо цей район, а він – ні. Ми спіймаємо його. І подумай про поліцію.



Загнана людина, яка вже неабияк втомилася, припустилася фатальної помилки. Він повернув у вузький провулок, надто пізно зрозумів, що це глухий кут, і йому довелося повернутися назад. Він майже втратив усю свою перевагу. На той час, коли він повернув за інший кут, обидва чоловіки були в межах сорока ярдів.



Біженець зрозумів, що не виживе. Він витяг щось із кишені і дико озирнувся. Він не міг змусити себе викинути це після всієї роботи, якою він пожертвував заради нього. Це було надто важливо, щоб викинути. Жахливо важливо. Цей предмет може означати війну.



Він спіткнувся і мало не впав на землю. Тепер він задихався, і його легені, здавалося, горіли. Аби було куди його сховати, та так, щоб він неодмінно знайшовся. Він повернув за інший кут і побачив маленького хлопчика. Маленький хлопець стояв поза коло світла від вуличного ліхтаря. Він робив те, що іноді роблять усі хлопці його віку, — поливав воду в канаві. Здригнувшись, він подивився на чоловіка, без сумніву думаючи, що це поліція і що вдома його лаятимуть.



Щойно загорнувши за кут, чоловік, що тікає, на три секунди втік від очей переслідувачів. Він кинув пакет хлопчику і сказав, важко дихаючи, чудовою голландською: «Віднеси це американцям!» Він побіг далі.



Двоє його переслідувачів не бачили хлопчика. Маля дивилося їм услід, тримаючи пакет в одній руці і закриваючи ширинку інший. Йому вже майже дев'ять років і в своєму маленькому районі Хагенаар він знав багато національностей: зараз він зрозумів, що це китайці.



Саме тоді хлопчик почув приглушений крик та звуки бійки у глибині вулиці. Він вибіг за кут і потрапив прямо в обійми великого поліцейського. Той схопив його. — Куди ти так поспішаєш, негіднику? Він побачив блискучий предмет у руці хлопчика і забрав його. 'А це що? Вкрав напевно.



"Я не крав його," голосив хлопчик. 'Ні! Ця людина дала мені його. Він сказав мені віддати його американцям. Присягаюсь тобі. Чесно. Я не крав його.



'Який чоловік?' - сказав офіцер, міцно тримаючи хлопчика.



Сльози виступили на очах. 'Та людина. Я не знаю нічого більше. То був китаєць. Його переслідували двоє інших. Вони також були китайцями». Потім хлопчик згадав. «Я вважаю, що вони билися. Так я впевнений. Я чув їхні голоси на всю вулицю.



Не думай, що я тобі вірю,— сказав офіцер,— але ходімо зі мною. Я піду подивлюсь.



З хлопчиком він пішов на інший кінець вулиці. Це була тупикова вулиця, але невеликий провулок повертав праворуч. Поліцейський, міцно тримаючи хлопчика, посвітив ліхтариком у провулок. Він знав цей провулок, належав його району і знав, що веде на іншу вулицю. Якби ці люди були там, вони були б вже далеко і…



Він загарчав, коли промінь потрапив у м'яке тіло людини. Так! Значить, хлопець таки не збрехав. На мить офіцер задумався, що йому робити. Було мало сенсу показувати хлопчику труп у його віці, та все ж він напевно не хотів його втрачати. Він суворо подивився на хлопчика. - 'Я йду туди. Залишайся тут. Залишайся тут, зрозумів? Якщо ти втечеш, ми тебе знайдемо, і ти поїдеш до в'язниці. Це зрозуміло?



Хлопчик зблід. Він пробурмотів: «Дж… так, сер. Я не втечу. Крім того, він не міг. Його трясло від страху.



Поліцейський увійшов у провулок і навів ліхтар на тіло. Він бачив достатньо смертей у своєму житті, щоб зрозуміти, що ця людина мертва, навіть після першого погляду. Проте він переконався в цьому за мить. Він мертвий! Худий китаєць років тридцяти, у гарному костюмі. Він виглядав добре, якщо вам подобаються китайці. Щодо нього, то йому це не дуже сподобалося.



Вони жорстоко били чоловіка по голові. Калюжа темно-червоної крові вже почала прилипати до круглих валунів. Схоже було, що вони забили чоловіка до смерті, хоча могли бути й інші рани. Впізнають під час медогляду. Поліцейський повернувся, намагаючись не наступити в калюжу крові — на ньому була його найкраща пара взуття, — і повернувся до хлопчика. Цього разу він поплескав хлопчика по плечу. Малюк був з жахом, а поліцейський не був такий злий, як виглядав. — Принаймні ти не брехав. А тепер ми збираємось поглянути на це.



Вперше він подивився на те, що взяв. Це був старомодні кишенькові годинники з тих, що раніше називали «цибулиною». Там був ланцюг з якоюсь кулею, прикріпленим до неї.



Куля? Він глянув ще раз. То була куля. Тяжка куля, якимось чином приварена до кінця ланцюга. Припаяна? Яке це мало значення? Агент помацав її. Куля на дотик нагадувала сталеву гільзу 45-го калібру і була напрочуд грубою; на сталевому корпусі були якісь подряпини.



Поліцейський глянув на хлопчика. — Що ще сказав цей чоловік, коли віддавав тобі це?



«Віднеси це до американців». Хлопчик заплакав: "Я хочу додому".



Великий поліцейський обійняв хлопця за плечі. — Незабаром, хлопче. Поки немає. Спочатку підемо зі мною до офісу. Вам доведеться поговорити з інспектором.



На мить він постояв у провулку. Мертве тіло все ще там. Чого він чекав? Що воно встане та піде?



Поки вони йшли вулицею, офіцер подумав, що фраза «Віднеси це американцям» у такому місті, як Гаага, може означати лише одне. Посольство США.



З поліцейської дільниці годинник з кулею вирушив у головну дільницю, а звідти до відділу карного розшуку, де був переданий висококваліфікованому старшому інспектору Ван Дейку. Він негайно перевірив його у лабораторії. Коли він прочитав звіт, він тихенько свиснув і подумав, що це має бути в американців. Якомога швидше.



За кілька годин вся ця справа вже прямувала до Вашингтона в дипломатичній пошті.




НОВИНИ:




Бейрут, Ліван, 3 листопада.



Комуністичний Китай розпочав масштабну кампанію, щоб дати арабському світу їхню «культурну революцію» та Червону гвардію. Для цього використовуються великі суми грошей.




У Пекіні, прямо всередині Імперського міста і неподалік Храму Неба, є непомітна будівля. Він виглядає старомодно і має традиційні вигнуті карнизи, що нависають, для відлякування злих духів. Сантехніка погана, центрального опалення немає, взимку у будівлі холодно та сиро. Навіть зараз, першого тижня листопада, у будівлі було не дуже приємно. Ще менш приємно було у маленькій кімнаті на другому поверсі.



Худий китаєць за стійкою, схоже, не переймався відсутністю опалення. Його звали Піу Чуй і він був начальником служби пропаганди ЦК. Звісно, є різні види пропаганди. Наприклад, кулі та гранати також можуть використовуватись у пропагандистських цілях.



Для високого, кремезного жителя Заходу з блискучою лисою головою було бажано трохи зігрітися. Він звик до пустелі. Він виглядав досить добре, незважаючи на жорстокий вираз обличчя, і навіть був би гарний; його вік був десь між п'ятдесятьма та шістдесятьма роками. Тепер він сидів у низькому кріслі біля столу і розмовляв з Піу Чуї через перекладача. Останній був страшенно товстий і носив товсті окуляри.



Ію Чуї був не з тих, хто витрачає багато слів даремно. Говорячи, він навіть не спромігся поглянути на товстого перекладача. Натомість його погляд не відривався від потужно складеної лисої голови.



Піу Чуй говорив офіційно. «Ми дуже зацікавлені, містере Люсі, у розв'язанні війни на Близькому Сході, якщо це можна зробити без нашої участі. Я хотів би наголосити на цьому останньому моменті. Я схвалюю ваш план розв'язати таку війну, і ми готові її фінансувати. Ми, звичайно, звернемося із цього приводу до пропагандистських фондів. Ваш план хороший. Ви, здається, добре володієте цим ремеслом. Ви, здається, служили під керівництвом Роммеля?



Люсі ствердно кивнув перекладачеві. — Скажи йому, що я якийсь час служив під керівництвом Роммеля. Я фахівець із пустель. Я відомий як німецький Лоуренс». Чудовим у всьому цьому було те, що Люсі швидко розмовляв англійською з характерним оксфордським акцентом. Цей акцент був важливою частиною збереження його справжньої особистості в секреті, це була одна з багатьох речей, які досі захищали його від шибениці чи розстрільної команди. Протягом багатьох років Люсі жив у ховаючись від цього, і те, що з них приготовано йому, багато в чому залежало від того, хто дістанеться до нього першим — росіяни чи євреї.



Піу Чуї дивився на велику людину. – «Ізраїль, звісно, нас дуже мало цікавить. Країна надто маленька і надто далека від нас, щоб ми взагалі про це турбувалися. Так що нам все одно, Ізраїль буде існувати чи ні. Але відволікаючий маневр нам зараз співслужить гарну службу. А тепер дозвольте мені ще раз дізнатися про подробиці вашого плану. Дуже точно, будь ласка.



Почувши це, обличчя чоловіка спотворилося у потворній гримасі. Він мав побоювання з приводу Ізраїлю. Якби вони його зловили, він міг би розраховувати на повішення, як і Ейхман. Якби Ізраїль можна було стерти з землі, це було б дуже вигідно для його особистої безпеки.



Дискусія між Люсі та Піу Чуї тривала ще півгодини. Коли лисий чоловік зібрався йти, Піу Чуй сказав: «Я організував твоє транспортування наскільки це було можливо. Після цього ви, звичайно, розраховуватимете самі на себе. І гроші, про які ми говорили, будуть надані якнайшвидше».



Люсі кивнув перекладачеві. — Скажи йому, що в мене також усе гаразд. Я буду в Сирії за три дні. І дуже важливо, щоби не було затримки з відправкою грошей. У мене багато справ, мені потрібно багато про що подбати і багато витрат».



Люсі підійшов до дверей. Те, як він стояв і ходив, нагадувало ведмедя. Складалося враження, що він мав величезну фізичну силу. Це враження було надто правильним. Люсі вбив багатьох людей голими руками і навіть насолоджувався цим.



Коли він підійшов до дверей, Піу Чуй почав говорити. Він говорив англійською майже побіжно, хоча іноді з задоволенням вдавався, що зовсім не знає мови.



— До побачення, гере Герхардт. Сподіваюся, що твій план вдасться.



Лисий повернувся і втупився в стіл. Хоча з його боку цього не було видно, він відчув внутрішній шок, коли почув, як голосно вимовляється його справжнє ім'я. Це було так давно.



- У вас чудовий архів, - сказав він.



Піу Чуї слабо засміявся. «Все гаразд, – сказав він.



Того вечора в літаку на південь Люсі — особисто він думав, що це ім'я було гарною абревіатурою від Люцифера — все ще була трохи вражена. Він пішов на багато чого, щоб приховати свою справжню особистість. В Аргентині він сильно схуд і з того часу не набрав ані фунта. Він вивів своє густе світле волосся хімічним шляхом і тепер був лисим, як більярдна куля. Він потер голову один раз. Це було боляче. Його обличчя також зазнало зміни - йому не було на що скаржитися; він став ще гарнішим. Він удосконалив свій англійський акцент. І він уже чудово володів різними арабськими діалектами.



Люсі засунув палець йому в рот і намацав зуб. Йому навіть висвердлили зуб, причому дуже здоровий, і вклали в нього капсулу з отрутою. Просто щоб переконатись. Потім він запломбував моляр легкознімною коронкою.



Проте насторожувало, що хтось, у разі китайська розвідка, знала Гюнтера Герхардта, сумно відомого ГГ, у його нинішньому образі. Йому зовсім не подобалася ця думка. Він був зовсім неподалік того місця, де євреї схопили його хорошого друга Ейхмана. Коли він думав про це, у нього досі пробігали мурашки по спині, а він був не з тих, кого легко налякати.



Тоді Люсі, Вільям Люсі — він навіть привчив себе не думати німецькою мовою — знизав своїми могутніми плечима. І що. Китайці його не зрадять. Якщо тільки він не впорається зі своїм завданням, або якщо воно з якоїсь причини не стане в нагоді в їхніх планах. Але він не міг цього уявити.



Він би не підвів. Він був фахівцем і знав свою справу — фахівець із розпалювання заворушень на міжнародному рівні. Голова Люсі впала йому на груди, і він задрімав. Він буде в Сирії через три дні, а роботи було багато.




НОВИНИ:




Дамаск, Сирія, 8 листопада:



SBO, бійці Організації визволення, сьогодні здійснили ще одну атаку на короля Йорданії Хусейна в заяві, в якій повідомляється про напад супротивника на ізраїльське місто Бейт-Джибрін. Коммандос, переважно сирійці, стверджували, що здійснили наліт на кордон з Ізраїлем, зруйнували половину міста та підірвали ізраїльський склад боєприпасів. Стверджується, що кілька ізраїльтян було взято в полон. Потім вони відійшли за кордон, щоб уникнути конфлікту із сусідніми йорданськими військами. SBO нещодавно піддала Хусейна різкій критиці на тій підставі, що він прагне заблокувати дії командос проти Ізраїлю; його також звинувачують у тісній співпраці з американським ЦРУ, нібито для захисту безпеки Ізраїлю.




Високий лисий чоловік тепер був одягнений у сирійську форму. Він носив знаків відмінності, визначальних його звання. Чоловік, який сидів поруч із ним у джипі, був сирійським полковником, але сумнівів у тому, хто командував, не було. Неподалік кілька сирійських солдатів, озброєних до зубів, несли службу як вартових, а також у формі. Група, яка проводила рейд, була у формі і мала розпізнавальних знаків.



Джип стояв на краю вади, звідки обидва чоловіки могли бачити близько півкілометра за кордоном з Ізраїлем. Напад почався ближче до ночі, і на той час уже зовсім стемніло. Вони дивилися, як безтурботність ночі порушують примарний вогонь вдалині, звук гранат, що розриваються зі злим гуркотом, і гуркіт вогнепальної зброї.



Сирійський полковник сказав: «Ці ізраїльські нероби страшенно добре захищаються, генерал Люсі». Полковник не зовсім зрозумів, що це за генерал Люсі — він ніколи не носив відзнаки, — але вища влада Дамаска наказала йому підкорятися його наказам. Полковник не дуже любив генерала Люсі — у цій людині було щось грубе, бичаче, і в ньому був холодок, який дратував стрункого, ледь женоподібного полковника. Але порядок є лад. У Дамаску знали, що роблять.



Великий чоловік поруч із ним жував товсту сигару. Він витяг його з рота і сплюнув. - Так, - погодився він. «Зараз вони битимуться».



Він знав, що вони не завжди билися. Він відправив достатньо євреїв у газову камеру, або на шибеницю, або розстріляв із кулемета. Завжди за письмовим розпорядженням і завжди підпис внизу РР. Завжди червоним чорнилом. Це надавало всьому пікантного відтінку. Великий хлопець зітхнув. То були дні. Засуджені – наказ РР. Гюнтера Герхардта. Євреї та росіяни. Особисто він завжди вважав за краще вбивати росіян, а не євреїв. Росіяни завжди були бійцями, тому задоволення від їхнього вбивства було більше. Але тепер євреї теж стали бійцями - він повинен був визнати це - і тому задоволення від їхнього вбивства пропорційно зросло. Не те щоб його це особливо турбувало цими днями. Він, Гюнтер — ні, чорт забирай, генерал Вільям Люсі — був обличчям без громадянства. Авантюрист та порушник спокою першого класу. І він був набагато старшим. Тепер його найбільше цікавило бажання заробити якнайбільше грошей і врятувати власну шкуру. Якось він оселиться в безпечному місці, знайде дружину і…



У цей момент хід його думок перервав солдат, який говорив із полковником.



— Вони повертаються, полковнику.



— Добре, — сказав Полковник, — сподіваюсь, з ними є полонені. Такий був наказ.



Здоров'як зняв офіцерський кашкет і почухав блискучу голову. — Моя команда, полковнику. Не з Дамаску. Я маю свій план щодо полонених.



'Так сер. Звичайно.



За кілька хвилин грабіжники повернулися невеликими групами. Тепер ваді поступово висвітлював місяць настільки, що можна було добре бачити. Те, що мало статися, запам'ятається сирійським полковником назавжди.



Здоров'як зсунув кепку на потилицю і звісив одну зі своїх товстих ніг із джипа. Він показав на конвой полонених. — Поставте їх туди, — наказав він. - Там, біля скель.



В'язнів було шестеро. Троє гордих чоловіків, молода жінка, маленький хлопчик і дівчинка ще підліток. Маленький хлопчик заплакав. Інші подивилися великій людині в обличчя, коли він наблизився до них. Він зупинився приблизно за п'ятдесят футів від нещасної групи.



Великий чоловік довго задумливо дивився на гурт. Він поговорив із керівником нападу. «Чому полонених замало. Хіба більше не могло бути?



Сирійський полковник подумав: «Навіщо, в ім'я Аллаха, вони привели дітей? Мав своїх дітей.



Ватажок нападників був дуже улесливим. — Вибачте, генерале. Але всі вони билися як леви, незважаючи на те, що ми їх застали зненацька. Он вона, — він показав на молоду жінку, — вивела з ладу двох наших найкращих людей. Ось чому я взяв її. Вона молода, але той, хто може так добре боротися, повинен мати якесь звання. Може, вона може нам щось розповісти?



Великий лисий чоловік, відомий як генерал Люсі, глянув на нього. На мить місячне світло блиснуло йому в очі, і на кілька миттєвостей ватажок був приголомшений. Мов у генерала не було очей — одні порожні очниці.



Але коли здоровань заговорив, його тон був добрим: «Я не дам ні цента за те, що вони нам скажуть».



Він вказав на пістолет-кулемет ватажка. "Дайте мені це."



Чоловік простяг йому пістолет. Генерал клацнув запобіжником і повернувся обличчям до бранців. «Він відкрив вогонь із шести кроків, стріляючи з боку в бік. Спочатку троє чоловіків, потім маленький хлопчик, котрий щойно перестав плакати, коли його вбили, потім молода жінка і, нарешті, дівчинка-підліток. Пістолету-кулемету знадобилося лише шість коротких черг.



Велика людина миттю дивилася вниз на тіло, що корчилося. Якби був хтось, хто насправді не був мертвий, він би припинив його миттєво. Він посміхнувся. Він підійшов до молодої жінки і ще раз вистрілив їй у голову. Потім він кинув зброю назад ватажку і швидким кроком попрямував до позашляховика. Він дозволив собі це, просто щоб подивитися, чи буде це викликати в нього той самий трепет, що й раніше. Він зітхнув. Ніщо ніколи не буває тим самим. Навіть розстріл.



Сирійський полковник на всі очі дивився на трупи.



Він подумав про слова генерала Люсі: "Його власний план".



Генерал Вільям Люсі, ГГ, підійшов до позашляховика. — Поспішаємо, полковнику. І поведіть нас звідси. Ми не хочемо більше проблем сьогодні ввечері. Повернемося до Сирії. Знаєте, це було лише інсценування нападу. Але незабаром ми отримаємо інше завдання. Дуже скоро. Тоді давайте подбаємо про те, щоб насолодитися цим».





Розділ 2






У Вашингтоні була погана погода. Напередодні ввечері над містом промайнула перша листопадова буря, і до ранку принесений з собою зливи змінилися градом і мокрим снігом. Коротше кажучи, це був холодний, сирий та зовсім нещасний день.



Атмосфера в обшарпаному кабінеті Девіда Хока на Дюпон-сквер, за фасадом величезної інформаційної агенції, була такою ж нецікавою. На конференції, яка зараз була в самому розпалі, були чотири людини: Хоук, один з його вищих керівників, Джо Ллойд із ЦРУ і невисока, спокійна людина, яка сиділа в кутку і говорила дуже мало. Йому було трохи за шістдесят, він був одягнений дуже консервативно: дешевий костюм, біла сорочка і така ж проста краватка. На правому оці він носив шматок тканини, який мав замаскувати порожню очницю. Він був близьким другом Хоука як в особистому, так і професійному плані протягом багатьох років.



Співробітник ЦРУ сказав: «І все ж таки я наполягаю на тому, щоб ми виконали цю роботу, Хоуку!» Зазвичай Джо Ллойд сказав би "містер Хоук" або "сер", але зараз він був занадто злий для цього.



— У нас є власна організація на Близькому Сході, як ви дуже добре знаєте. Добре навчена та велика організація. Ми набагато краще оснащені, щоб впоратися із цією справою, ніж ваші люди. Вони можуть лише вбивати! Але в цьому випадку потрібно грати трохи тонко.



Нік Картер якось сказав, що коли Хоук дратувався, він виглядав як клююча горлиця. Приблизно так само він виглядав і зараз, стискаючи в роті неминучу загашену сигару.



- Що такого тонкого у вбивстві, Ллойде? Масове вбивство? Можливо, навіть війна. Тому що так все й закінчиться, якщо ми не покінчимо із цим вчасно. Ні, Ллойде, ти не правий. Нам не потрібна велика, складна і, можливо, заплутана організація для цієї справи. Потрібна невелика, добре зіграна, спритна команда, як у нас, і, як ви кажете, тут і там можуть бути вбивства. Це те, в чому ми в AX хороші».



— Я все ще вірю, що ти намагаєшся перехитрити нас, — прогарчав Ллойд. «На мій погляд, ви в AX надто швидкі у цьому питанні. Це, чорт забирай, щось так означає, якщо ЦРУ доводиться приходити і запитувати у вас розвіддані.



Посмішка старого була трохи злобною. «Ось чому, — сказав він прямо, — ми хочемо уникнути другої затоки Свиней. Це була лише незначна подія — вона могла підірвати весь Близький Схід».



Ллойд трохи заспокоївся і, все ще бурчачи, закурив. Він повернувся до ввічливого тону, яким завдячував такій людині, як Хоук. - Добре, сер. Але хіба ми не можемо досягти певного прогресу? Мені потрібно повернутися до Ленглі, щоб скласти звіт.



На столі Хоука лежав тонкий напівпрозорий аркуш паперу, повністю списаний. На папері лежала куля 45 калібру в сталевій оболонці. Хоук підняв його та показав. «Ви всі бачили це, ви всі знаєте, як це потрапило до нас, ви також знаєте, що на кінчику кулі було вигравіровано мікронапис. Там, можна з упевненістю припустити, співробітник китайського комуністичного представництва в Гаазі, його звали Сюй Цзи-Цай. Він був убитий, коли намагався дезертирувати. Гадаю, вони запідозрили й упіймали його. Але людина мала хобі, гравіювання мікротекстів, і він записав усе, що знав з цього пункту. Або як мнемоніка, або, швидше за все, як засіб передати нам ці дані, якби він цього не зробив. Мабуть, він їх дуже ненавидів. У будь-якому разі, дані про цю кулю були його паспортом на Захід».



Джо Ллойд пошкодував, що старий не був таким біса багатослівним. В іншому він ніколи не був таким. А Ллойду довелося б повернутися до своєї контори, де з нетерпінням чекали на цю новину.



Хоук трохи сповільнився, частково для того, щоб вони не відставали від нього у своїх нотатках; але тим більше, що він сам намагався впорядкувати свої думки. Він не хотів, щоб ЦРУ дізналося про цю справу більше, ніж це було абсолютно необхідно. Він оглянув кімнату і побачив маленьку, спокійну людину. Чоловік усміхнувся Хоуку. Хоук зрозуміло підморгнув. Він і Леві Ебан, голова Шин Бет, ізраїльської розвідувальної служби, врегулюють це питання. Дуже особистим чином і таким чином, щоби абсолютно нічого не просочилося.



Хоук засунув у зуби свіжу сигару, опустив кулю і підібрав клаптик паперу. «Ось воно – це вигравіруване на кулі мікрошрифтом. Сюй Цзи-цай використав певний стиль телеграми, свого роду стенографію. Таким чином, він отримав багато даних про цю кулю.



Джо Ллойд загасив цигарку. — Хіба хтось навіть не вигравіював молитву «Отче наш» на шпильковій головці? Це пролунало трохи різко.



— Цілком можливо, — незворушно відповів Хоук. — Принаймні ось повний опис того, що на пулі.



I HT-tsai - CCL - H - GG is W Lucy - план рейду Jord Isr уніформа - жах - сила Мотики війна або Сирія та дії - командир GG - скоро - багато - так що допоможіть Boed.



Хоук відклав аркуш паперу й оглянув кімнату. Його секретар був зайнятий звітом, Леві Ебан дивився на підлогу, Джо Ллойд дивився на Хоука широко розплющеними очима з легкою недовірою. Ти ж не хочеш сказати, що він доклав усе це до цього пункту списку, чи не так? Хоук добродушно посміхнувся. — Хіба ви щойно не помітили, що хтось вигравіював «Отче наш» на шпильковій головці? Так, цей Сюй Цзи-цай був майстерним мікрогравером. Він також був експертом з електроніки – це з'ясували наші контакти у Голландії. Непомітно звісно. Китайці, ймовірно, використовували його для всіх своїх прослуховування, а він видавав себе за звичайного клерка. Ця людина, мабуть, представляла для них велику цінність, тому вони так уважно стежили за нею. Наразі я прочитаю повідомлення, як воно було опрацьоване нашими експертами. Для них це було дрібницею». Він дістав ще один аркуш паперу зі скриньки столу.




Я Сюй Цзи-цай - Комуністична китайська місія - Гаага - РР - Гюнтер - це В (імовірно, Вільям Люсі) - має намір вторгнутися до Йорданії в ізраїльській формі і вчинити звірства - змусити Хусейна до війни або Сирія діятиме - РР командир - це відбувається скоро і з багатьма - нехай допоможе мені Будда -




Хоук відклав папір. — Остання мені особливо подобається. Він, мабуть, був буддистом і присягається, що все це правда. Дуже добре.'



Леві Ебан знову заговорив після деякого мовчання. - Ми всі повинні жити зі своїми власними богами. Зрештою, лише їм ми можемо довіряти.



Вищевикладене явно справило враження на Джо Ллойда. «Гюнтер Герхардт! Сам старий ГГ, «М'ясник», який завжди підписував свої смертні вироки червоним чорнилом. Боже мій, у нас величезна купа ордерів на його арешт!



— У нас теж, — сказав чоловік із Шабак. «GG означає для нас навіть більше, ніж тоді був Ейхман. Тепер, коли ми зачистили Ейхмана, GG стоїть на другому місці у нашому списку після Мартіна Бормана. Одного разу ми майже спіймали GG у Каїрі, але він був надто швидкий для нас. Зник без сліду. До цього часу ми в Шин Бет не мали ні найменшого уявлення, де він був і що робив».



Співробітник ЦРУ ходив офісом Хоука. "Якщо у цього хлопця було все це на кулі, - хрипко сказав він, - шкода, що він не пішов далі і не розповів нам, як зараз виглядає GG". Хоук глянув на нього з легким подивом. «Ти більше не можеш потрапити в крапку, Ллойде, а я ніколи не вірив у цю історію про молитву Господню і цю шпилькову голівку».



«Він дав нам багато інформації, – сказав Леві Ебан. «Ми вже багато знаємо — ми знаємо, що РР живий, що його тепер звуть Люсі і що він живе на Близькому Сході. Ми знаємо, що він намагається розпочати війну, яка знищить Ізраїль. Я припускаю, що це фінансується Сирією». Він глянув на Хоука. — Що ти там кажеш, Девіде? Звідки має гроші?



Хоук похитав головою: — Гадаю, ти помиляєшся, Леві. Я вважаю, що йому платять китайці. Хоук постукав кулею по столу.



'Не забудь це. GG або Люсі, мабуть, відвідував їх у Гаазі. Ймовірно, він уперше зв'язався там, коли намагався щось продати». Хоук провів скрюченими фермерськими руками по волоссю: — Я вважаю, що ГГ ніким не найнятий, але він готовий створювати проблеми будь-кому, хто готовий заплатити йому за це. Він старіє, як і ми, до речі. Сумніваюсь, що останнім часом його цікавить щось, крім власної шкіри.



Чоловік із Шин Бет кивнув. - Так, Девіде. Я вважаю, що ви маєте рацію. Мабуть, він сам все це вигадав, хоча сирійці були тільки раді вкусити. Особливо тепер, коли їм не потрібно платити за це.



Джо Ллойд знову сів. Він нахилився вперед і глянув просто на Хоука. - Мені ще не зрозуміло одне, містере Хоук. Якщо цей Сюй Цзи-цай був під підозрою, що очевидно, як він отримав цю інформацію? Вони стежили за ним весь цей час і тоді залишається питання, як йому це вдалося?



«Пам'ятайте, він був експертом з електроніки. Я гадаю, він їх підслуховував! Ймовірно, він установив мікрофон у конференц-залі.



Джо Ллойд якийсь час дивився на Хоука. - Ось чорт, я про це не подумав. Він їх підслуховував...!



Хоук кивнув головою. - «Це також може пояснити, чому він нічого не сказав про зовнішність цієї людини; можливо, він навіть не бачив людини, яка тепер називає себе Люсі.



Леві Ебан сказав: «Ми повинні принаймні віддати належне цій людині за сталеві нерви, а також за певну винахідливість. Здається, він може безперешкодно подорожувати куди завгодно, але куди він прямує, щоб чинити свої злочини? До Сирії, а може й до інших арабських країн. Можна було б очікувати, що він намагатиметься сховатися в Австралії чи на Північному полюсі, але ні, він тримається якомога ближче до Ізраїлю».



— Старий трюк По, — промимрив Хоук. "Вкрадений лист", чи знаєте. Найкращий спосіб добре сховати щось — це залишити це на увазі. GG використовує варіацію на цю тему». Чоловік Шин Бет кивнув. - 'Так. І досі це працювало добре, хоч я визнаю це неохоче. Ми й не мріяли, що він може виявитися так близько до будинку. Але тепер, коли ми знаємо, ми дістанемося до нього рано чи пізно.



Джо Ллойд сказав: «Російські полюють на нього навіть більше, ніж ви. Він убив більше росіян, ніж євреїв».



Чоловік Шин Бет подивився на співробітника ЦРУ своїми спокійними карими очима. «Можливо, кількісно. Але це не змінює справи. Ми знайдемо його! Коли він сказав це, в його очах з'явився лютий вираз.



Співробітник ЦРУ сів, схрестив ноги і задумливо втупився в стелю. «Старий РР - Гюнтер Герхардт. Я так довго вивчав його справу, що можу прочитати його напам'ять. Хоук хотів позбутися агента ЦРУ просто зараз. У нього та Леві Ебана було багато планів, щоб усе закрутилося; і він не міг сказати, скільки часу вони мали. Його було б небагато.



Ось чому він почав трохи засмучувати Ллойда. - Ти в цьому впевнений? — спитав він. "Це його справа має товщину в три фути".



— Я маю на увазі найнеобхідніше, містере Хоук.



Джо Ллойд заплющив очі, відкинувся на спинку стільця і втупився в стелю. -



"Гюнтер Герхардт зараз близько п'ятдесяти п'яти, він народився в Гамбурзі. Блакитні очі, приваблива зовнішність, велика сила тіла, кучеряве світле волосся. Любить хорошу музику і літературу. Повідомляється, що бісексуал. Тільки почав робити хорошу кар'єру, якщо це можна так назвати, коли його перевели з Німеччини до Будапешту в другій половині війни, він був офіцером зв'язку між СС і пронацистською групою Ференца Салаші «Схрещені стріли». Він убив більше росіян, ніж євреїв, і нам відомо, що росіяни витратили багато часу і грошей, намагаючись відстежити його місцезнаходження і…



Чоловік із Шабак заговорив дуже тихо. «Ми повинні переконатися, що це не стане відомо російською — я не хотів би, щоб вони зловили GG раніше за нас».



"Нічого не просочиться", - сказав Хоук.



Вони поговорили ще п'ятнадцять хвилин, після чого Хоуку вдалося позбутися агента ЦРУ. Коли Ллойд збирався піти, Хоук завдав йому ще одного невеликого удару. "Давай, - сказав він, - піди і подивися, чи не зможеш ти де-небудь завалити якийсь девелоперський проект".



Ллойд почервонів. - "Я не встановлюю політику, сер, і ви страшенно добре це знаєте." Потім він зачинив за собою двері.



Хоук підморгнув Леві Ебану. «Іноді я просто не можу встояти перед спокусою».



Глава Шин Бет усміхнувся. - «Вони багато псують».



«Вони надто велика організація. Ліва рука рідко знає, що робить права, але я не змушував вас проходити весь цей шлях сюди літаком з Єрусалиму, щоб говорити про них.



Леві Ебан присунув свій стілець трохи ближче, поки не сів навпроти Хоука. — Я маю подякувати тобі, старий друже, за те, що ти так швидко запросив мене сюди.



Хоук закурив нову сигару, відкинувся на спинку крісла та поклав ноги на стіл. — Не думаю, що ми можемо гаяти багато часу, Леві. І я думаю, що найкраще, що ми можемо зробити, це працювати разом, тільки ти і я, з двома нашими найкращими агентами, які працюють разом і підтримують зв'язок із нами. Ваш головний агент та мій головний агент.



Шинбетівець засміявся. "Мій головний агент - жінка". Хоук промимрив на це. "Моєму головному агенту це не дуже сподобається", - сказав він. "Він любить жінок, але ненавидить їх, коли йому доводиться з ними працювати".



Леві Ебан виглядав трохи стурбованим. — Тоді, можливо, буде краще, якщо ти не використовуватимеш його для цього завдання, Девіде. Вкрай важливо, щоб наші агенти працювали злагоджено».



Хоук похмуро посміхнувся. «Вони гармонійно працюватимуть разом. Він підкоряється наказам, хоча іноді мене ненавидить. Принаймні я не можу призначити нікого іншого. Ця людина — найкраще, що в мене є, можливо, найкращий у світі майстер у цій галузі». Інший чоловік усміхнувся Хоуку, показуючи, що зрозумів. — Значить, він експерт із вбивств?



'За командою. А іноді й не за командою, а лише за потребою. Добре, Леві, давай обговоримо деталі.



Лише за три години глава Шин Бет попрощався і полетів назад до Ізраїлю. Поки його не було, Хоук викликав свого найдовіренішого особистого секретаря Деллу Стоукс.



- Де зараз Нік Картер, Делла?



Делла Стоукс, яка була досить розумною і досвідченою, щоб знати, якщо відбувається щось важливе, вже мала відповідь на клаптику паперу.



«Гштаад, Швейцарія. На святі. Ми не знаємо з ким.



- Не турбуйтеся, - сухо сказав Хоук. - Це не наша справа. Який у нього псевдонім у Гштааді чи як називається ця дірка?



Делла прочитала з клаптика паперу. «Роберт Томсон із Чикаго. Покупець з Маршалл Філд. У Швейцарії повинен купити друкарські машинки. Зупинився у готелі «Юнікорн».



Хоук дав їй докладні інструкції. Закінчивши з цим, він сказав: «Терміново, але не дуже терміново. Принаймні ще немає. Використовуйте код B, метод Z. Звичайна телеграма.



Коли Делла Стоукс збиралася йти, Хоук сказав: Скільки разів я дзвонив йому викликаючи з відпустки за останні два роки?



«Це буде вчетверте».



Хоук трохи злісно посміхнувся. — Це змусить мене дуже полюбити цього хлопчика, ти не думаєш? Потрібна тонна снігу, щоб охолодити його гнів.





Розділ 3






Жінка сказала: «Нік, любий?»



- Так, Пег?



"Моя дупа починає мерзнути".



Нік Картер трохи сильніше вперся в лікті, щоб не розчавити її. Пег не був особливо маленький на зріст для жінки, але в порівнянні з Ніком вона була лялькою.



Він поцілував її і пробурчав: «Чому я мушу турбуватися про твої сідниці, як би апетитно вони не виглядали? Чому я маю шкодувати тебе? Уся ця божевільна історія була твоєю ідеєю.



'Я знаю. Здається, я випила надто багато бренді.



- Як це називається? Він поцілував її. — Ти була п'яна, як човняр.



— Так, так, але точно не від коньяку. Принаймні не лише від нього. Почасти також через прекрасну обстановку, через щойно виглянув місяць і особливо через те, що я знову ненадовго з тобою, Нік. О Боже, Нік! Я так сильно тебе люблю!



Довгий час вони сплелися один з одним в один довгий поцілунок. Нарешті вона відштовхнула його. — Ми маємо бути дуже практичними, люба. Мої сідниці змерзнуть. Давай повернемося в притулок і подивимося, чи ти зможеш розморозити мене!



Нік глибоко зітхнув, майже роздратовано. 'Жінки! Ніколи не задоволені. Ви шукаєте для них красиву, теплу хатину з огнем, що потріскує, а вони хочуть потрапити в сніг. Ви також виконуєте це бажання з ризиком пневмонії, потім вони хочуть повернутися до тепла. Салют. Ніку самому не було холодно, і йому не хотілося вставати. Тепер, коли його внутрішнє полум'я згасло, принаймні на даний момент, він наповнювався спокоєм, що досягається йогою; йому хотілося залишитися там надовго, щоб подивитися на місяць, що пливе над льодовиком Дьяблері. Такі моменти спокою, звільнення від небезпеки та напруги були рідкістю у житті Ніка Картера, N3, Killmaster AX. Вони були дорогоцінні.



'Давай, любий! Мені стає дуже холодно.



"Я нічого не відчуваю".



«Ти жорстокий, жорстокий, підлий старий».



«Остерігайтеся цього «старого», — сказав Нік. Але він дозволив собі скотитися з неї і підвівся. Він глянув на неї з усмішкою. - Знаєш, ти зараз не дуже схожа на знатну даму. Vogue мусив побачити вас зараз. У цьому журналі нещодавно було опубліковано восьмисторінковий звіт про Пег та будинок її мрії в Гросс-Пойнті, штат Мічиган. Пег була дружиною відомого детройтського промисловця, який був набагато старший за неї. У неї було двоє дітей - причина, через яку вона досі не розлучилася, - і все ж якимось чином їй вдавалося виглядати на двадцять з невеликим. Нік зустрічався з нею дуже нерегулярно, незмінно в якомусь затишному місці. Вона була його дівчиною в минулі дні, коли світ був спокійнішим.



— Дай мені руку, люба.



Нік простяг велику руку і підняв її, як пір'їнка. - Так, - засміявся він, - зовсім не вражає. Якби ці репортери Vogue побачили вас зараз, ваше ім'я було б викреслено зі списку».



Пег хихикнула. "Коли ти закохана, тобі не обов'язково виглядати гідно". Вона впорядкувала свої лижні штани.



Нік закочував брезент, на якому вони лежали в улоговині між кучугурами. З тим самим успіхом він міг би віднести це назад у притулок, приблизно в сорока ярдах звідси. Нік засміявся. Якщо інші теж хотіли попустувати на снігу, вони теж завжди могли скористатися цим.



Повернувшись у хатину, вони виявили, що камін все ще тліє. Хата складалася з однієї великої кімнати, мізерно обставленої довгим столом і двома лавами. У високій дерев'яній шафі стояла аптечка та продовольчий пайок; На стіні висіло повне спорядження для лижників та альпіністів, яке виглядало так, ніби ним ніколи не користувалися.



Залишалося ще півпляшки бренді. Нік подивився на Пег. - Якщо я дам тобі ще один ковток, щоб підбадьорити тебе, як ти думаєш, ти повернешся в готель?



Пег показала йому мову. — Звісно, божевільний. Я тепер твереза. І я гадаю, що тут дуже холодно. Дров більше нема?



Тепер вона стояла перед вогнем, намагаючись зігріти свої сідниці, які, мав визнати Нік, виглядали так апетитно, як міг побажати чоловік.



У кутку хатини лежала купа поліна. Він кинув дещо у вогонь. "Краще залишити трохи для наступних", - сказав він. — Тут важко дістати дрова. Вони повинні тягнутися сюди канатною дорогою з Гштаада.



Готель «Єдиноріг», де вони зупинилися, знаходився високо, самотньо і безлюдно, на вершині льодовика; невеликий готель у стилі шале, схожий на орлине гніздо. "Ідеально для таємних коханців", - подумав він. Вона була трохи осторонь, але принаймні там не було тісно. На даний момент, крім Ніка, в шинку перебували ще тільки четверо гостей: молода німецька пара, яка щосили намагалася прикинутися одруженими (Нік над цим сміявся), і дуже літня пара, яка п'ятдесят років тому в «Юнімі» відсвяткували медовий місяць. .. Нік одразу після приїзду однаково професійно оцінив готель та інших постояльців. Він міг бути впевнений у спокої. Принаймні на даний момент Юніком був притулком.



Пег сіла поруч із ним на жорстку лаву навпроти вогню. Єдиним освітленням хатини було мерехтливе блакитне і жовте полум'я. Вони закурили і замріяно вдивилися в маленькі спіралеподібні кола, що утворюються полум'ям. Пег поклала голову на його широке плече. Довгий час не було вимовлено жодного слова. Зовні місяць плив високо над Монбланом, відкидаючи сріблястий блиск на вікна каюти.



Пег кинула сигарету у вогонь і обернулася до Ніка. Потім вона сказала те, про що вони обидва думали весь цей час: «Це буде наша остання ніч, любий. Завтра я повертаюся додому.



Нік поцілував її в шию. "Де він зараз?" Ім'я її чоловіка ніколи не злітало з його губ. Він також ніколи не звертався до Пег щодо її офіційного імені. Її дівоче прізвище було Тейлор, Маргарет Тейлор, і так більше нічого не залишилося в його пам'яті. Тепер, коли він задумливо дивився на златовласу голову і дихав солодкими духами, якими вона користувалася, він запитував, що було б, якби йому було дано іншу долю. Якби він вибрав іншу професію та зміг би вести нормальне життя. При цій думці він розреготався, як чоловік від зубного болю. В якомусь розумінні його професія обрала його! Його завербував Девіс Хоук, а решта прийшла сама собою. При думці про Хоука рука Ніка автоматично перемістилася до його правого передпліччя, де, захований під товстим вовняним светри, стилет надійно зберігався в замшевих піхвах. Пег ніколи його не бачила, і якби це від нього залежало, вона ніколи б його не побачила. Коли він не носив його, що траплялося рідко, ховав стилет під старомодною ванною в їхньому номері в готелі. Пістолет Люгер, неспокійна дама, яку він називав Вільгельмін, лежав на подвійному дні його валізи. Разом із кодовою книгою. Агент AX, і, звичайно, той, хто мав звання Майстра вбивць, ніколи не був повністю вільний, ніколи по-справжньому не при виконанні службових обов'язків.



- Париж, - сказала Пег. «Він відвідує там якусь конференцію найвищого рівня. Я Нік! Ти мене не слухаєш, люба.



Вона мала рацію. Він сидів, дивлячись у вогонь і мріючи. Він прокинувся. Сентиментальної метушні та мрій не було місця в його житті. Не зараз і ніколи. Він поцілував її і міцно обійняв, відчуваючи, як її стрункі груди притискаються до нього під вовняним светром. Його бажання знову прокинулося. Але не тут, подумав він сам собі, не тут. Пізніше, у готелі, у чудовій обстановці. Кінець кінцем, це була їхня остання ніч разом. Можуть пройти роки, перш ніж знову побачить її. Якщо він колись побачить її знову. У його професії нерозумно було будувати плани.



- Вибач, - сказав він зараз. - Що ти сказала?



Пег повторила те, що сказала. Нік розгублено кивнув. Чоловік його не цікавив. Він мало знав про нього, крім того, що ця людина була шановною і дуже багатою і що до її допомоги в США часто зверталися — зазвичай за вказівкою президента — з делікатних та неофіційних питань.



Нік підвівся і почав збиратися. — Ходімо, — сказав він трохи хрипко. 'Давай повернемося. Оскільки це буде наша остання ніч, ми все одно маємо відсвяткувати».



Пег дико подивилась на нього. — Святкуй, звірюга?



Нік засунув пляшку коньяку в рюкзак. — Що знову сказав поет? Якийсь поет. «Надії немає, тож поцілуй мене і йдемо». '



Колір очей Пег являв собою особливу суміш фіолетового та синього. Дивлячись їй у вічі, Нік побачив те, що вже бачив багато разів. Він знав, що все, що йому потрібно зробити, це покликати, і вона слідуватиме за ним по всьому світу.



"Цікаво, - похмуро подумав Нік, - що б сказав Хоук, якби я попросив путівку на двох!"



Вони були готові. Нік поставив дрова на місце та максимально загасив вогонь. Він кинув на останній погляд. Все було добре. Він вийшов надвір, де Пег якраз одягала лижі.



"Давай," сказав він. — Я наздожену тебе. І пам'ятай... коли ми повернемося до готелю, ми знову будемо містером і місіс Томсон із Чикаго.



Пег серйозно кивнула. 'Я знаю.' Вона ніколи не питала Ніка — після того, як зробила це одного разу — про його часті таємничі подорожі та часту зміну імені. Вона знала, і Нік знав, що вона знала, що він займається якоюсь надсекретною роботою. Про це ніколи не говорили.



Він простягнув Пег її лижні палиці. "Ну ось. Я наздожену тебе і буду в готелі раніше.



Пег розсміялася, намагаючись хоч трохи повернути собі щасливий настрій. "О, маленький ангел, ти сам у це не віриш, чи не так?" Вона дуже добре каталася на лижах.



Він дивився, як вона летіла вниз схилом до далеких мерехтливих вогнів Юніма. Це був лише пологий спуск, тому що готель був не набагато нижче притулку. Нік зробив паузу, перш ніж надіти власні лижі, і озирнувся. Весь ландшафт навколо льодовика наскільки вистачало очей, був оповитий сріблясто-білим покривалом. Ліворуч від нього мерехтіли жовті вогні Ройша, села за десять кілометрів від Гштаада. Гштаад був найважливішим містом зимових видів спорту у всій цій галузі Бернського Оберланда. У Гштааді ви також можете скористатися гірською залізницею Монтре, Оберланд і Бернуа (місцеві жителі та лижники зазвичай називають її МОБ), яка з'єднувала Монтре та Інтерлакен. Нік Картер на мить подивився на блідий місяць і на мить подумав про хибний слід, який він залишив позаду. Він був упевнений, що це добре, тому вводило в оману. Він почав у Чикаго, де прийняв іншу особу. Після цього щоразу, коли там була можливість, він перевіряв і перевіряв, чи працює вона, аж до Швейцарії. Його не переслідували. Він наважився поставити на кін свою репутацію. Тоді чому, подумав він, у нього з'явилося це легке відчуття занепокоєння? Він стояв там і зараз, його тінь у місячному світлі була набагато більша і більша через лижний одяг, і принюхувався до повітря, як якась тварина, яка тільки-но почула небезпеку від подиху вітру. Велика тварина, навчена вбивати та виживати. Шість футів росту і сто вісімдесят фунтів хитрості, підступності та жахливої люті, якщо знадобиться. Бродячий тигр, як його називав Хоук, якого можна вбити, але не можна посадити в клітку.



Нік знову глянув на вогні Ройша. Звідси йому було видно тінь фунікулера, провідного з селища Юником. Його кабіна завжди залишалася в доці Юніком на ніч, і до цього часу обслуговування було б припинено.




Нік знизав плечима. Він почав перетворюватися на старого. Можливо, його нерви нарешті почали заважати йому. Можливо, тепер настав день, як колись для кожного секретного агента, коли йому довелося шукати іншу роботу.



Він узяв свої лижні палиці та відштовхнувся. Чи піде він на пенсію? Він посміхнувся від цієї думки. Було лише одне, що могло покласти край його кар'єрі, і він чудово це знав. Навіщо йому дурити себе. Була б потрібна куля. Або щось із схожим ефектом.



Він помчав прямо вниз, як стріла. Далеко попереду себе і вже близько до готелю він побачив чорну пляму на білій рівнині, яка була Пег. Вона збиралася випередити його. Коли Кіллмайстер підійшов до готелю, він побачив, що канатна дорога просто відхилилася від місця посадки і почала спуск у Ройш. Нік спохмурнів. Незвичайно у цей час доби. Але знову ж таки, можливо, ні. Ймовірно, якісь нові гості, які були нетерплячі та не хотіли чекати до завтра. Ви просто заплатили трохи більше, і ви отримали більше послуг. У Швейцарії все продавалося за гроші.



Трактирщик, який у цей час року також працював барменом, саме змішував мартіні.



- Ще один, - сказав Нік, сідаючи на табуретку поряд з Пег.



Вона тріумфально подивилася на нього. - Я помилялася щодо тебе. Я ніколи не думала, що ти зробиш так швидко зі своїми старими ногами. Чесно кажучи, я думала, щоб повернутися і допомогти тобі. Але я вчасно згадала, що хтось із зарозуміло хотів побити мене і подумала, що тобі не завадить урок.



Вона поставила настрій їхньому останньому вечору. Бадьорість, що викликає. Жодного сентиментального смутку. Можливо, подумав він, це й на краще.



Тепер він посміхнувся їй. "Джентльмен, - сказав він, - завжди дозволяє жінці перемагати".



Коли шинкар, товстий німець, налив склянки, Нік прямо сказав: «Я щойно бачив, як відходить фунікулер. Нові гості?



- Так, гере Томсон. Нові гості. Я не знаю, хто вони. Дзвонили із села, чи бачите. Я їм говорю, що фунікулер закритий. Але вони наполягали. Мабуть, у них багато грошей, бо вони наполягають на оренді фунікулера для особливої поїздки». Чоловік знизав плечима. «Хто я такий, щоб відмовлятися від гостей та грошей, особливо в цю пору року?»



Нік кивнув і залишив усе як є. Ймовірно, купка парубків, які хотіли покататися на лижах. Вони з Пег допили свої склянки, взяли ще по одному і піднялися сходами до своєї квартири. Перш ніж залишити бар, Нік влаштував особливу вечерю в їдальні при свічках і з пляшкою найкращого мозельського вина, а потім шампанського. Трактирщик був тільки радий, що його кухнею знову користуються. Так, мій гер! Я особисто все влаштую. Так, мій гер, всього найкращого. Може фондю? Або раклет?



Коли вони піднімалися сходами у свої апартаменти, Пег прикинулася, що не може стояти, і притулилася до нього. «Давай, люба. Вино та шампанське. І це після коньяку та двох мартіні. Я думаю, ти намагаєшся зробити з мене п'яницю.



Нік стиснув її. - 'Це правда. А потім, коли я напою тебе, я спокушу тебе. Тоді я зґвалтую твоє біле тіло.



Пег поцілувала його в щоку. — Зрештою, ти зробив це деякий час тому, любий. І дуже ретельно, я сказала б.



"Я намагався догодити вам". Очевидно, вони мали намір продовжувати веселитися, навіть якщо це коштуватиме їм голови.



У коридорі вони пройшли повз єдину в корчмі покоївки, жінки середнього віку, майже таку ж товсту, як шинкар. Вона несла рушники на своїх пухких руках. Для нових гостей, безперечно. Нік уважно стежитиме за цими новими гостями.



Жінка кивнула і сказала смішною невиразною німецькою: «Guten Abend».



Вони попрощалися і пішли до свого номера. Це був єдиний «люкс», який був у «Юніком», і він був обставлений, як зауважила Пег, «в старому стилі». Господар готелю повідомив їм, що цей номер зазвичай резервується для пар, які проводять медовий місяць. Але якщо гер наполягає, це можна зробити. Це був чудовий люкс. Але дуже дорого. Їхній господар мав рацію в одному. Це було недешево.



Нік пішов прямо у ванну, позбувся замшевого шкіряного чохла на руці і сховав шпильку під високу старомодну ванну. Потім він увійшов до спальні. Пег саме знімала свій лижний одяг. Нік закурив цигарку. - Добре, якщо я спочатку прийму ванну?



«Давай, дорогий. Спершу мені потрібно зібрати одяг. Якщо це буде один із тих святкових вечорів, я буду у вечірній сукні. І найкрасивіший, бо зі мною лише ти один».



Нік мився у ванні під хитким імпровізованим душем. Коли він намилив своє мускулисте тіло, яке здавалося таким оманливо струнким, до нього повернулося почуття занепокоєння. Млинець! Він хотів, щоб це почуття пішло. Це була його остання ніч з Пеґом, і він не хотів, щоб вона порушилася. Він намилився надто сильно і поранився, коли натер милом досить свіжий шрам; шрам на лівому боці трохи нижче за пахву. Сувенір з останнього завдання, яке мало коштувало йому життя. Це, подумав він, має бути великою загадкою для жінки. Майже сотня шрамів прикрашала його потужне тіло. Усі види шрамів, від дуже свіжих до дуже старих. Але вона ніколи не сумнівалася у цьому. Тільки минулої ночі вона з тривогою дивилася на цей новий шрам, ласкаво провела по ньому кінчиками пальців і, мабуть, після цього не думала про нього.



Нік вийшов із душу і ретельно витерся. Він глянув у дзеркало і подумав, що він у чудовій формі. Можливо, надто гарною. У нього не було живота — ніколи його не було, якщо вже на те пішло, — але він був трохи здутий. Так завжди було під час свят. Хоук завжди казав, що це також добре. Тому що, коли Нік повертався із завдання, він завжди виглядав так, ніби його вичавили. Тоді людина, яка себе поважає, не захоче мати з нею нічого спільного, сказав Хоук.



Кіллмайстер намазав незграбну щелепу лосьйоном після гоління. Ця щелепа виглядала чудово і, як і обличчя над нею, справляла гарне враження. Гарний та мужній, але не гарний. Він мав високий лоб, і тільки в останній рік почали виявлятися кілька зморшок. У нього була густа темна шевелюра, що доходила до середини чола, що надавало його обличчю щось сатанинське. Його ніс був прямим, і, хоча багато ударів залишили сліди, він дивом не зламався.



Його рот був рухливий і чуттєвий — іноді цей рот міг стискатися в тонку борозенку ненависті та гніву. Ненависть викликали в Кіллмайстері не так легко і не часто, але як це траплялося, він ненавидів безжально.



Його очі були химерного зеленого кольору. Вони завжди нишпорили навколо, були спокійні лише тоді, коли він спав, змінюючи колір залежно від його настрою. Коли він був у гарному настрої, вони були кольору морської хвилі. Схвально і досить самовдоволено, Нік подивився на себе в дзеркало. Він був трохи пихатий. Якось він сказав колезі, що Нік Картер незламний. Нік підніс бритву до щелепи і задумався про диво - з ним робили все: у нього стрілили, його різали, його мало не втопили, мало не повісили, мало не отруїли і просто побили. І все-таки він стояв тут. Нік поголив верхню губу і почав тихо насвистувати бешкетну французьку мелодію, яку він завжди насвистував, коли був задоволений собою.



Пег курила цигарку, коли він вийшов із ванної в білих шортах. Як завжди, вона захоплювалася його тілом — фантастично брутальним тілом, як вона його називала, — наче ніколи раніше його не бачила.



Вона сказала: Ти не поспішав. Милувався собою у дзеркало?



Коментар був настільки точним, що обличчя Ніка на мить спотворилося. Він узяв цигарку і розтягнувся на ліжку. - Дуже особливий вечір, - весело сказав він. «Дуже спеціальні приготування. Крім того, тільки заміжні жінки мають право чіплятися.



Пег обернулася до дверей ванної і подивилася на нього розумом. Потім вона зачинила за собою двері. За кілька хвилин він почув, як вона ввімкнула душ.



Ідіот! Чому він це сказав? Нік похитав головою. Він повинен був бути страшенно обережний зі своїми словами сьогодні ввечері. Оболонка ваших веселощів була тонка, як яєчна шкаралупа, і зовсім трохи знадобилося, щоб її зруйнувати.



Пег вийшла з ванної гола, все ще витираючи. Не сказавши жодного слова і навіть не глянувши на нього, вона підійшла прямо до низького туалетного столика і почала гримуватися. Нік лежав на ліжку, курив і з захопленням дивився на всю ту красу, якою він так часто мав.



Він знав, що їй має бути не менше тридцяти, але тіло в неї все ще було як у молодої дівчини. Як не за роками розвиненого підлітка. Вона була досить високою, близько шести футів, з дуже тонкою талією, яку він міг легко обхопити своїми великими руками. Її шкіра, де не було засмаги, була молочно-білого кольору. Вона сиділа і йшла з граційною гнучкістю. Її поведінка була гордою, абсолютно врівноваженою і без свідомої провокації. Нік задумався, чи це так насправді. Чи були жінки, всі без винятку, завжди трохи вимогливі за своєю природою? Її чудові груди стирчали, як носова постать розкішної яхти. Нік, якось сказав їй, що тисячу разів любив кожну груди. Пег почала одягатися. Ніку подобалося дивитись на її сукню, хоча зазвичай воно не заводило його так сильно, як зараз. Можливо, подумав він, відчувши збудження в нижній частині свого тіла, можливо тому, що сьогодні була остання ніч. Що б це не було, це не мало жодного ефекту.



Йому не треба було ходити навколо та навколо, настала епоха рутини.



Пег підвелася, щоб розправити свій чорний пояс із підв'язками; потім вона почала одягати свої довгі темні тоновані нейлонові панчохи. Нік спостерігав за нею з величезним задоволенням і дав волю своєму бажанню. Зрештою, це була їхня остання ніч.



Незадовго до того, як він почав рухатися, він задумався, чи знають жінки про стимулюючий сексуальний потяг ефект темного нейлону на довгих білих ногах. Чи робили вони це невинно і ненавмисно, чи то був їхній козир?



Зі зростаючим бажанням він спостерігав, як вона високо натягує кожну панчоху і туго застібає її, витягаючи перед собою свої довгі стрункі ноги. Зрештою, це стало для нього занадто.



"Підв'язка".



'Так любов моя?'



'Йди сюди.'



Йому здалося, що він виявив удавану невинність у її блакитних очах, коли вона виконала його прохання. 'Чому?'



Нік заплющив очі, майже роздратований. -'Чому? Жінка питає, чому!



Пег стояла біля ліжка і дивилася зверху вниз. «Невинна чеснота! Ненаситний звір! Так незабаром знову!



- Так, - сказав Нік Картер. "Знову так скоро." Він схопив її мускулистою рукою і притяг до себе.



Пег якийсь час боролася. - Ні, божевільний! незабаром. Ти мене зовсім збиваєш з пантелику. А обід... готовий і...



'Зараз!'.



Вона нахилилася, щоб поцілувати його, і кінчики її грудей торкнулися його губ. Вона глибоко зітхнула та опустила руку. Але через кілька хвилин вона схлипнула і застогнала: О, милий! милий... милий... милий...



Нік був так далеко, оповитий хтивим туманом, що спочатку не міг визначити звук, який заважав їхній близькості. Якраз у той момент, коли він був позаду неї — звук фунікулера, що під'їжджав до місця посадки, — вибух потряс їх обох, і він не міг думати ні про що інше.



Вони довго лежали поруч, мовчазні та ніжні. Пег першим прийшла до тями. Хтива худоба, тепер мені знову треба нафарбуватися! Все з початку. Отже, я могла б також прийняти ванну знову. Я завжди потію від занять коханням.



Нік тримав очі закритими: Але не я. Мені холодно, як білому ведмедеві... принаймні зараз!



Він почув, як двері зачинилися ванною. Якийсь час він намагався отямитися від заціпеніння і смутку згаслого вогню кохання. Було схоже, що він виготовлений з гуми.



Нарешті він підвівся і почав одягатися. Про всяк випадок він узяв із собою смокінг і, намагаючись застебнути запонки, впустив одну. Річ закотилася під ліжко і, як завжди, опинилася в центрі під нею. Йому довелося на якийсь час заповзти під ліжко. Це одразу впало йому в очі. Прямокутна чорна скринька, дуже схожа на сумку для фотоапарата, затиснута між пружинами ліжка. Він розширив очі. Наче у нього був серцевий напад. Магнітофон! Магнітофон на батарейках, можливо, з автоматичним таймером, що включався в найбільш вдалий час. Як зараз. Від сутінків до півночі, часу, коли людина зазвичай знаходилася у своїй кімнаті. Говорячи. Але для кого? Чому? Як?



Нік Картер був неприємний самому собі. Він був так страшенно самовпевнений, так страшенно впевнений у собі. Отже, Unicom був безпечним місцем! Він обшукав кімнату на предмет пристроїв, що підслуховують, але дуже поверхово і за звичкою. Нік лежав на килимі, проклинаючи себе за те, що поводився як тупий дилетант. І все ж таки він був ким завгодно, тільки не любителем. Він був одним із найкращих агентів у світі. Він перевірив свій слід двадцять разів і перевірив його. Його не могли переслідувати!



Тим не менш, тут був магнітофон, що все записує вухо. Де щось пішло не так?



Нік потягнувся до чорного портфеля, але прибрав руку. Ні! Більше жодних помилок. Хтось підклав ту штуку туди, і хтось збирався її підібрати. Коли це станеться, Нік буде поряд.



Він пішов у ванну і увійшов без стуку. Зараз не було часу чіплятися.



Пег саме виходила з душу. Вона подивилася йому в обличчя і запитала: Що таке, любий?



- Іди пакуйся, - сказав Нік. 'Ти маєш вибратися звідси. В даний час негайно. Не запитуй мене, бо я не можу на них відповісти. Просто роби те, що я тобі говорю. І зроби це швидко!



Пег кивнула і корилася, не кажучи ні слова. То був інший Нік, якого вона не знала. Це налякало її. Його обличчя, особливо навколо очей, нагадало їй череп.





Розділ 4






Тепер у номері було темно та тихо. Нік двічі почув, як годинник у коридорі пробив. Він чекав під ліжком уже кілька годин. Він заткнув Люгер за ремінь, а стилет терпляче лежав у замшевих піхвах на правому передпліччі.



Вони прийдуть. Нік був упевнений. Тепер він був справжнім Ніком Картером, Кіллмайстром із самого початку. Більше не той безтурботний, п'яний від сексу дурень, який зробив таку дурну помилку. Він теж був приголомшений; рідко у житті він стикався з такою загадкою.



Хто, чорт забирай, стояв за цим? Чи стояли за цим? Літня пара? Це здавалося неможливим та безглуздим. Молода німецька пара, яка вдавала одруження? Можливо, але малоймовірно.



Кіллмайстер мав шосте почуття на такі речі і чітке бачення. Хто лишився? Цей товстий живіт? Міг. Чи його дружина, куховарка, покоївка, майстриня на всі руки?



Двоє чоловіків, які піднялися на фунікулері - він слабо чув їх, поки вони з Пег цілувалися, - які пішли кататися на лижах, щойно прибули? Кіллмайстер насупився. Це, звичайно, було дуже дивно, але двоє чоловіків, ким би вони не були, щойно прибули. Хазяїн ніколи раніше їх не бачив. Вони не могли встановити магнітофон. Він думав, що це якийсь незнайомець — чи, можливо, ця пара, котрі люблять кататися на лижах при місячному світлі. Крім того, багатьом це подобалось. Наприклад, молода німецька пара щойно повернулася з лижної прогулянки під місяцем, коли він повернувся до готелю після того, як забрав Пег. Вони особливо дратували їхніми розповідями про чудове місячне світло, коли він намагався отримати якусь інформацію від шинкаря в барі. Вони наполягли, щоб Нік випив з ними, і своєю ламаною англійською, якою вони дуже пишалися, розповіли йому про те, через що їм довелося пройти. Неприємності, звісно, але вони подали Ніку ідею.



Коли він витяг у трактирника якомога більше інформації, загалом небагато, тільки те, що двоє незнайомців, одразу після реєстрації, потім пішли кататися на лижах – вони вже були у лижному одязі, і чи не знаходите це дивним, містере Томсон? Нік повернувся в номер і перевдягся у лижний костюм. Зазирнувши під ліжко, він переконався, що магнітофон ще там. Це був його страх, привид, який переслідував його, що хтось прокрадеться за його відсутності, щоб забрати магнітофон. На щастя, цього не сталося. Він усе ще був над головою, захований і, як і Нік, який чекає, що хтось прийде і забере його.



Перш ніж спуститися вниз, Нік вимкнув весь світ у номері. Він підійшов до вікна і обережно і безшумно відчинив його. Він заглянув у темну кімнату. Місяць давно зник, і з цього боку готелю було темно. Під вікном висіла товста мотузка, прикріплена до скоби у дерев'яній конструкції. Це були «пожежні сходи», примітивні навіть для Юніма, але вони добре служили своїй меті. Нік перекинув мотузку через підвіконня і знову зачинив вікно.



Якщо власник магнітофона швидко огляне кімнату, відкритого вікна буде достатньо, щоб викликати підозру. Щоб їх відлякати.



Нік хотів таким чином змусити дозорців подумати, що він справді катався на лижах. Потім він мав переконатися, що повернувся до кімнати непоміченим. Це буде нелегко, подумав Кіллмайстер, спускаючись униз, щоб оголосити, що він також збирається на лижну прогулянку при місячному світлі. І це була якраз найбільша складність — місячне світло. Так страшенно багато місячного світла. Нік від щирого серця прокляв місяць і її срібні промені.



Робити було нічого. Йому залишалося лише терпіти та сподіватися. Сподіваючись, що його противник такий самий аматор, як і він, Нік Картер, виявився цього разу. Жалюгідне курча!



На той час шинкар був так засмучений, що його вже ніщо не хвилювало і не дивувало. Спочатку така смачна вечеря скасована. Йому доведеться з'їсти це самому, а він уже надто товстий. Потім раптова поява цих дивних лижників... Потім раптове зникнення місіс Томсон! А гер Томсон не поїхав зі своєю прекрасною дружиною - ні, він залишився і тепер хотів покататися на лижах при місячному світлі. Один. Сондербар! Все дуже неймовірно! А ще дуже вигідно. Так. Все було сплачено і жодних претензій до зайвих десяти відсотків, які він взяв.



Тому, коли Нік оголосив про свій намір романтично покататися на лижах по блискучих схилах, шинкар лише сонно подивився на нього і пробурмотів: «Так! Веселіться, мій гер!



Нік підійшов до шафки для лиж за готелем. Це була найризикованіша частина задуму,



тому що, якби хтось зараз був напоготові, все пішло б не так. Кіллмайстер трохи поспішав, бо боявся, що магнітофон приберуть прямо зараз. Він зняв лижі зі стійки і сховав їх у затінку за купою снігу біля рогу готелю. Потім він підбіг до мотузки і поліз угору з спритністю мавпи, користуючись тільки руками.



Він тримався однією рукою, відчиняючи вікно. І раптом він опинився всередині, рухаючись, як велика кішка у темряві. Він уже мав при собі Люгер та стилет. Він затамував подих, коли закотився під ліжко і обмацав пружини. Магнітофон був ще там.



Все це сталося дві години тому. Тепер Кіллмайстер турбувався, що його супротивник не з'явиться. Що, чорт забирай, було не так з ним, з нею чи з ними? Якщо хитрощі спрацювали, вони, мабуть, вирішили, що він все ще катається на лижах. Для цього було трохи пізно, але він був американцем і тому трохи божевільним.



Можливо, вони розібралися. Можливо, його противник був надто хитрий. Можливо, зараз він з чогось сміявся. Вони могли бачити, як Нік ховає лижі і дереться по мотузці. Кіллмайстер вилаявся собі під ніс.



Хтось нишпорив у двері.



Кіллмайстер на секунду напружився, а потім повністю розслабився. Остаточно. У ньому закипала дика радість. Він упіймає на ублюдка, який його обдурив. Він почув, як двері повільно відчинилися. Потім було довге мовчання. Хтось дивився у темряву. нерви,



подумав Нік. Він дуже нервовий та обережний. Він був радий, що зачинив вікно. Відчинене вікно, вітерець по шторах злякав би відвідувача. Незграбні важкі кроки пролунали у напрямку ліжка. Нік поклав руку на піхви, щоб заглушити клацання механізму, і взяв стилет у праву руку.



Це станеться в темряві, це навіть краще У темряві він робив свою роботу так само добре, як і на світлі, а іноді навіть краще. Він більше відчував, ніж бачив, що хтось стоїть навколішки біля ліжка. Рука потяглася до його напрямку. Кіллмайстер терпляче чекав, доки рука дотягнеться до нього. Він хотів узяти полоненого. Хтось збирався поговорити. Зрозуміло і добре.



Рука торкнулася його. Незграбна рука з мозолями від важкої роботи. Покоївка!



Нік схопив руку і встромив кінчик стилету в розпухле зап'ястя. «Аааа, Готт! Потрап у рай! Хто?



«Берухіген!» Голос Ніка був різким гарчанням.



Тепер він говорив крутою німецькою, загрозливо підкреслюючи кожне слово. Її жахливий страх був його великою перевагою. «Не кричи так. Нічого не говори. Він зробив зловісний рух по товстому зап'ястю. — Якщо ти даси ще хоч один звук, я відріжу тобі зап'ястя і ти спливеш кров'ю до смерті. Якщо ти не створиш проблем, можливо, я залишу тебе живою. А тепер відповідай на мої запитання, але пошепки. Дуже спокійно. Ти мене розумієш?'



Відповідь прозвучала слабкою і сповненою страху. 'Так сер! Я зрозуміла. Так... Так... Я не завдаю тобі клопоту. Вони сказали, що проблем не буде. Її рука тремтіла.



'Тоді все гаразд. Тоді, можливо, я відпущу тебе, сідай на ліжко. Якщо спробуєш втекти, помреш. Ясно?



'Так.'



Нік відпустив руку. Він викотився з-під ліжка на інший бік. Він почув скрип пружин, коли жінка опустилася на ліжко.



"Сиди там," попередив він її. "Не рухайся". Він підійшов до старомодної настільної лампи і ввімкнув її.



Товста покоївка заморгала, а на круглому болісному обличчі відбилися подив і страх. - Це Томсон! Але ви... гер Йозеф сказав, що... Що я катаюся на лижах при місячному світлі, чи не так? Нік зробив своє обличчя настільки жахливим, наскільки це було можливо. Він не хотів завдавати болю цій бідній дурній суці. він повинен був з'ясувати, хто використовує її як інструмент, він зробив кілька кроків до ліжка і показав їй стилет, її кругле селянське обличчя, вже кольору тіста, ще трохи зблідло, вона здригнулася. мені нічого! Я нічого не зробила. Клянуся тобі! я...'



'Замовкни!' Нік тримав перед нею магнітофон. «Хто заплатив тобі за те, щоб ти поклала це під моє ліжко?



— Ці чоловіки, — прошепотіла вона. «Ці люди у Гштааді! Чи бачиш, я раз на тиждень відвідую свою сестру, яка теж працює до Гастхауса. Ці люди були дуже добрі до мене і запропонували випити та повечеряти, якщо я допоможу їм упіймати шпигуна. Все, що мені потрібно було зробити, це покласти портфель під ліжко і віддати їм. я...'



Кіллмайстер обірвав словоблуддя. 'Ці чоловіки? Які чоловіки?



Покоївка дивилася на нього великими коров'ячими очима. Вони знизав плечима. 'Які чоловіки? Просто чоловіки... поліцейські, як мені сказали. Вони сказали, що маю проблеми, якщо я їм не допоможу. Вони сказали, що дама була дуже небезпечним шпигуном і… — Пані! Нік почав розуміти. Точніше він відчував, звідки це йшло.



Він вказав на великий стілець. «Сідай на той стілець».



Вона дошкандибала до стільця і впала на нього. Нік був позаду неї. Руде світле волосся, місцями вже сиве, звисало їй на потилицю чимось на кшталт пучка. Він помістив кінчик шпильки трохи нижче за пучок і вдавив його в її плоть. Жінка почала стогнати. «Мій Готт! Мій Готт!



- Він не може тобі допомогти, - грубо сказав Нік. "Можливо, я це зроблю." Завжди давайте їм надію. — Якщо ти скажеш правду, я тебе не вб'ю. Якщо я подумаю, що ти брешеш, я переріжу тобі горло. Вона кивнула головою. Жир прийняв форму переляканої брижі, яка гойдала її одутле тіло. Він сильніше притиснув стилет до її шиї.



'Коли це відбулося? Коли ці люди вперше підійшли до вас?



Минулого тижня. Мені сказали подивитись, у якій кімнаті спить дама, і покласти портфель під ліжко. Вони показали мені, як намотати його. За їхніми словами, це було зроблено для того, щоб упіймати небезпечного шпигуна. Як тільки дама...



Почало прояснюватися. Ніку Картеру довелося стриматись, щоб не розреготатися. Розмова про шпигунів!



Пег приїхала за день до нього. Вони погодилися, щоб їх не бачили разом на дорозі.



Їх цікавила лише жінка, цих чоловіків? Але не мене?



Вона кивнула головою. - 'Так сер. Я так вважаю. Я... ви не образитеся, гер? Ви не скривдите мене, якщо я розповім вам, що сказав один із тих чоловіків?



'Ні. Скажи.



«Один із тих чоловіків розсміявся — я не мала цього чути — і сказав, що ви, можливо, платний коханець». Нік у душі засміявся, але не наважився це показати. Це позбавить її страху. Але тепер йому стало зрозуміло.



— Невже ці люди розмовляли німецькою?



'Так.'



- Місцевий діалект? Як ви говорите німецькою тут? Добре подумай.' Він ще сильніше встромив стилет у її шкіру. На мить запанувала мертва тиша, поки вона ламала свій дурний мозок, і можна було почути лише звук її важкого дихання. Нарешті вона вимовила дещо переможно: «Нейн! Вони були не звідси. Не зі Швейцарії. Я вірю зі Сходу».



Схід. Східна Німеччина! Нік засміявся. Вони діяли незграбно. До речі, у їхньому колі було відомо, що східнонімецька розвідка доводила до відчаю своїх російських наставників із КДБ та ГРУ. Щоб прискорити допит, він почав гадати. Він не міг сидіти з цією жалюгідною бабою всю ніч. - Ці двоє чоловіків - вони піднялися на фунікулері?



'Так.'



«Вони каталися на лижах. І вони тепер сидять там і чекають, коли принесеш коробку?



'Так сер. Вони такі нетерплячі, чи бачиш? Я не можу вибратися звідси до наступного тижня. У мене багато справ, і дер Гастгебер це не сподобається. Він не дозволив би мені...



'Неважливо. Де ти маєш зустріти цих людей?



— У притулку на схилі, гер.



'Коли? '



«Як тільки місяць зайде. Я маю віддати їм портфель, а потім отримаю свої гроші.



— А тепер вони там?



- Так, гер.



'Добре. Тепер я маю намір поставити кілька дуже важливих питань. Якщо ти збрешеш, я зроблю з тебе фарш. Зрозуміла?



Жінку знову почало трясти. "Так Так".



Нік тримав перед нею магнітофон. - Це єдиний портфель? Хіба нема іншого?



- Ні, гер. Це єдиний.



— І ви не зустрічалися з цими чоловіками відколи отримали цей портфель? То ти ще їм нічого не принесла? Цей портфель не було заповнено?



— Налито, гер? Я не розумію що ти маєш на увазі? Неймовірно дурна коров'яча голова!



Я маю на увазі, чи ти ще нічого не дала цим людям? Нічого такого? То ти більше їх не бачила? Він хотів переконатись, що інших касет немає.



— Я ж вам казала, гер. Сьогодні ввечері я мала зустрітися з ними. Тільки сьогодні. Я б отримала свої гроші і ніколи про це нікому не говорила...



- Гарна ідея, - сказав Нік. "Подумай про це. Коли заходить місяць? Скільки часу?' Не те, щоб ця істота знала.



Вона здивувала його.



— Одразу після трьох, гер.



Він подивився на свій годинник. Прокляття! Це було надто довго чекати. Він мав розібратися з цією справою швидко і забратися. Не було сенсу випробовувати долю. Один із цих хамів може просто почати використовувати свій мозок. Малоймовірно, але він не міг ризикувати. Це треба було зробити швидко. Він мав касету, єдину касету, але цього було недостатньо. Він також мав схопити цих двох східнонімецьких агентів.



- Зніми сукню, - наказав Нік.



«Мій Готт, сер! Як ти смієш! Я порядна жінка, вдова. У мене двоє дітей і... — Кіллмайстер з великими труднощами придушив сміх. Щоб частково заспокоїти її, він дозволив своєму голосу звучати трохи менш загрозливо: «Я не нападатиму на тебе. Боже, бережи мене! Мені потрібна тільки ця сукня для мого плану. Тепер знімай, хоп!



Покоївка встала і зняла сукню. Нік схвально кивнув. З невеликим натягом та розривом тут і там він міг вписатися. Він побачив, як вона тремтить, коли взявся за сукню. На ній був старомодний камзол, оздоблений стрічками. Її пухкі руки сяяли і тремтіли, коли вона схрестила руки на своїх масивних грудях і дивилася на нього широко розплющеними очима.



Її чоловік, мабуть, зовсім не помер, недобре подумав Нік. Він просто ховається від неї, звісно. Він кинув сукню на ліжко поряд із магнітофоном. Він показав кінчиком свого стилету на двері шафи. Одна гарна річ у люксі була, великі просторі шафи. — Іди туди і стій там.



Вона охоче послухалася. Нік підійшов до вікна і перерізав мотузку від затиску в панелі, весь час не зводячи з неї очей. Він відніс до неї. 'Лягай на підлогу. Я збираюся зв'язати тебе. Це все. Тобі пощастило, що я не збираюся тебе вбивати, але я просто трохи сентиментальний. Знімай і панчохи. Так, обидва.



Тепер він почав поспішати. Швидко та спритно він зв'язав її мотузкою. Він зв'язав їй щиколотки хрест-навхрест, зв'язав її товсті руки за спиною і прив'язав ще один шматок мотузки між зап'ястями та кісточками, так що чим більше вона рухалася, тим тугіше затягувалися вузли. Він засунув їй у рот панчоху. І весь цей час він розмовляв із нею. Він не хотів її вбивати або навіть пошкодити волосинку, але її треба було затримати в тиші та безпеці, доки він не закінчить свою роботу і не вбереться звідси.



— Ти була дурниця, — сказав він. «Ця жінка не шпигунка. Ті двоє чоловіків шпигуни! Вони збрехали вам, використовували вас як свою зброю, і якщо швейцарська поліція колись про це дізнається, вас надовго посадять у в'язницю.



Отже, це було зроблено. Він почав тягти її до туалету і весь час фантазував. «Дама – дуже важливий персонаж, американка, яка знає багато секретів. Ці люди хочуть викрасти її і, можливо, катувати, щоб дізнатися про ці секрети. Але це станеться пізніше. Спочатку хотіли дізнатися якнайбільше через магнітофон - портфель. Тепер у тебе є кілька годин, щоб подумати, і на твоєму місці я написала б гарну історію. Якщо ви розумні, ви нікому не говорите про портфелі, двох чоловіків і мені. Ви ж знаєте, як поліція ставиться до шпигунства! Тож подумайте гарненько. Грабіжники, можливо? Ти можеш дихати?



Вона кивнула і виглядала непогано над панчохою, зав'язаною біля її рота.



'Добре.' Нік закотив її в шафу і поплескав по плечу.



«Гутен Абенд, Вітві. Приємних снів. Він уже збирався зачинити двері, коли щось спало йому на думку. 'Чи можеш ти кататися на лижах? Ви б пішли до тих людей на лижах?



Вона глянула на нього і кивнула головою.



Кіллмайстер зачинив двері, перевірив, чи вистачає їй повітря, а потім забув про неї.



Він вліз у сукню, схожу на намет, і глянув у дзеркало у ванній. Це було добре. Він роздер сукню спереду, щоб легко схопити Люгер. Зі стилетом проблем не було. Якщо можливо, він хотів уникнути перестрілки. Звук був чутний надто далеко через снігові поля, і він не бачив необхідності привертати увагу.



Йому все одно треба було щось надіти на голову. Вся мета цього маскараду полягала в тому, щоб він міг дозволити йому наблизитись до них при яскравому місячному світлі. Вони будуть напоготові і насторожі. Можливо, вони навіть мали бінокль нічного бачення. Майже, напевно, вони були озброєні. Цей проклятий місяць. Підходити до них доведеться по безплідному льодовику, без укриття. Йому доведеться діяти обережно. Але вони чекали громіздку жінку на лижах — і вони могли б чекати на неї досить довго, щоб підпустити її досить близько, щоб він міг кинутися в бій. Вони не могли бачити, як Пег так швидко пішла; вони думали, що вона все ще тут. Вони обдурили дурну сільську жінку і все обійшлося. Вони не мали причин для підозр. Його план може увінчатися успіхом.



Покривало було з винно-червоного оксамиту. Нік відрізав шматок і зробив хустку, яка пов'язала перед дзеркалом до свого повного задоволення. Він добре виглядав. Він міг наблизитись до них на десять ярдів. Як там обернеться справа, залежало від багатьох обставин, і, як у будь-якій битві, він не міг точно передбачити це заздалегідь.



Просто почекай і побачиш.



Він переконався, що перерізав нижню частину мотузки. Тепер він знову прикріпив його до затискача у стіні за допомогою ножа і опустив його з вікна. Він вимкнув світло. Він зісковзнув по мотузці і впав за кілька футів від землі. Він витяг лижі зі снігу, надів їх і звернув у щось на зразок траншеї, яка приховувала його, поки він не виявився далеко від готелю.



За кілька хвилин він зупинився і висмикнув касету з магнітофона. Він заштовхнув її глибоко у сніг, але портфель залишився при ньому. Він явно тримав це в руці, коли наближався до притулку. Це також було частиною його маскування.



Льодовик біля Юніма був сформований таким чином, що міг спускатися схилом, пологим схилом, поки не опинився за притулком. Але тоді це був ще один крутий підйом, кілька сотень ярдів вгору майже перпендикулярно, і весь цей час він буде видно будь-кому, хто випадково визирне у заднє вікно. Нік уявив інтер'єр хатини, де вони з Пег провели день і ранній вечір. Він посміхнувся, знову подумавши про заняття любов'ю на снігу. дурне дівчисько! Коли він був підлітком, вони називали цей вид занять коханням катанням на снігу.



У хатині було два невеликі вікна спереду і велике вікно ззаду, звідки відкривався чудовий вигляд.



Він вибрав фронт як найвигідніший бік. По-перше, вони очікували, що жінка прийде з того боку. Якщо вони чекали на неї - або на те, яку вони приймуть за неї



- якщо побачать, як вона піде крутою під'їзною дорогою ззаду, у них виникнуть підозри. Або принаймні сумніви. Йому довелося ризикнути йти з фронту.



Він відштовхнувся лижними палицями, уважно зважаючи на місцевість, щоб «ходити» якнайменше. За мить він знову рушив по блискучому білому простору, кумедна постать рухалася під блискучим блідим диском місяця.



Продовжуючи так само, він знову перебрав усі можливості. Ті два клоуни в хатині виконали найсмішнішу пісню всіх часів. Вони натрапили тут на Ніка Картера, розслабленого і не дуже пильного — він таки був у відпустці — і вони нічого не знали. Вони не знали про нього. Вони вирішили, що він якийсь закоханий божевільний, от і все. Вони весь цей час переслідували Пег. Цього бідного янголятка Пег, яка не мала жодного уявлення, про що йдеться.



Завдяки своєму багаторічному досвіду та великій майстерності, Кіллмайстер зміг сам доповнити невідомі йому дані, ніби він сам усе це зібрав. Це було рутинне завдання, можливо навіть рутинна робота, призначена виключно для того, щоб зайняти офіцерів. Чоловік Пег був дуже важливим. Напевно, мало хто знав, наскільки він важливий. У його розпорядженні було багато таємних документів. Було б не більше ніж рутинною роботою стежити за такою людиною, завжди сподіваючись, що одного разу вони зможуть діяти спільно. Росіяни навчили б їх цього - терпіти і нічого не забувати. У шпигунському світі, як і скрізь, золото доступне тим, хто знає, де його шукати.



Якийсь великий розум придумав стеження за Пег та її чоловіком і спробував щастя під час відпочинку Пег. (Тут Нік задумався, чи робить Пег ще якісь ці милі подорожі і чи є в неї інший коханець. Він відкинув цю думку убік. Він любив Пег Тейлор так сильно, як міг любити жінку. Але кого вона любила в його відсутність була її справа)



Справа в тому, що ці східнонімецькі кажани думали, що в них на думці щось перспективне. Не дуже гаряча справа та не видовищна, але щось, що може окупитись у майбутньому. Якби вони знали про Пег достатньо, вони могли б почати її шантажувати. Принаймні вони могли спробувати. Це ніколи не було небезпечним. Пег могла знати секрети свого чоловіка. Якщо ні, вони можуть змусити її шпигувати за ними. Можливо, вони навіть сподівалися безпосередньо зв'язатися із її чоловіком. Її чоловік насправді був справжнім стервом, і можна було сміливо припустити, що він дуже зацікавлений у тому, щоб уникнути скандалу. Це траплялося раніше; і це повторюватиметься ще багато разів. Шантажисти і шпигуни ніколи не втомлюються закидати свої сіті, і кожен улов, яким би малим він не був, був гарний. Нік подумав про Пег, про її характер, наскільки він знав, і голосно розреготався, як вовк у розрідженому повітрі. «Ідіть до біса», — сказала б вона!



Він став наближатися до сховища. Незабаром йому доведеться піднятися пандусом, що веде до вхідних дверей. Нік хотів би знати більше про те, як імітувати позу товстої жінки на лижах.



Одне можна було сказати напевно - вони точно не чекали б її так рано. Місяць все ще був високо на заході небосхилу. Якщо пощастить, він зможе дістатися дверей, перш ніж його помітять. Якби він міг ось так дістатися до дверей, і вони дозволили б йому увірватися, він міг би дістати одного стилетом, а іншого схопити голими руками, перш ніж вони зрозуміють, що відбувається. Під час останнього перебування в Америці Нік провів багато годин, тренуючись у метанні стилету. Він зробив ручку трохи важчою. Тепер вони дізнаються, наскільки добре він тренувався. Якщо він міг відразу прибрати одного, то чоловік, який залишився, був для нього шматком пирога. Він сподівався, що вони так само неохоче, як і він, використовуватиме вогнепальну зброю в тиші ночі.



Втім, на це особливо розраховувати не доводилося. Це були кажани, Dummköpfe! Тому вони можуть запанікувати та почати стріляти. Нік частково зняв Люгер зі свого пояса. Нещодавно він отримав останній пояс і кобуру в стилі ФБР, але вони займали занадто багато місця на подвійному дні його валізи, тому він залишив їх удома.



Йому майже вдалося. Він був менш ніж за п'ятдесят футів від хатини, коли двері відчинилися. У дверях з'явився важкий хлопець. За нього був автоматичний пістолет. - Що?



Нік помахав магнітофоном; потім він нахилився, щоб зняти лижі. Цей рух на мить приховав його обличчя з поля зору, тому він міг продовжувати гру досить довго. Вовтузячись зі своїми лижами, Нік краєчком ока глянув на чоловіка.



Чоловік зробив крок уперед. За ним, з кабіни, інший офіцер сказав щось, чого Нік не зрозумів.



— Ти рано, — сказав чоловік із пістолетом. Його голос говорив, що він злий. Його німецька була груба. «Небезпечно тут вештатися поодинці і не в призначений час, тупа гуска. Портфель у тебе із собою?



Нік, що все ще порався з лижами і відвернув обличчя, кивнув і знову помахав портфелем.



"Що, чорт забирай, з тобою?" — підозріло спитав чоловік. - Ти не можеш говорити?



Нік взяв стилет у руку. Офіцер у хатині знову покликав. Це звучало буркотливо. Незабаром він теж підійде до дверей. Нік не хотів братися за двох одночасно. Озброєний офіцер підійшов на крок ближче. Підняв пістолет... Тепер він почав відчувати небезпеку. - Готт, - сказав чоловік. "Щось не так..." Нік кинув стилет.



Бридке сталеве вістря встромилося чоловікові в лівий бік, прямо під серце. Він похитнувся і закашлявся, його очі розширилися, ніби він не міг повірити у свою смерть.



Нік схопився. Він вибив пістолет із руки чоловіка і пірнув за стилетом. Той уже був слизьким від крові, і його рука вислизнула. Нема часу, щоб схопити його знову. Він відкинув чоловіка вбік і побіг у хатину. Блискавично, як фотоапарат, його фотографічна пам'ять фіксувала кожну деталь поля бою. Вогонь яскраво горів; це було єдине висвітлення хатини. Пляшка кюммелю на довгастому столі стояла поруч із хлібом та ковбасою. Інший агент, не розуміючи, що він робить, просто встав з дивана перед вогнем і широко розплющеними очима подивився на це примарне бачення в сукні, що, здавалося, вийшла з ночі. Час, здавалося, зупинився на секунду, поки вони дивилися один на одного.



Убитий, що вмирав у снігу, встиг видати ще два здавлені крики. Хільфе, Хільфе...



Офіцер, що залишився, схопився за пахву. Нік стрибнув на нього. Чоловік збожеволів, повернувся і побіг до великого вікна в задній частині салону. Якщо він викинеться через це вікно і втече, у Ніка будуть проблеми. Тоді спочатку обов'язково буде перестрілка; і завжди був шанс, що вони зіткнуться з іншими лижниками з довколишнього села.



Нік розтягнувся на столі і ковзнув до чоловіка. Він упіймав його якраз у той момент, коли той збирався висунути голову у вікно. Це був великий, міцний хлопець із широкими плечима. Його лікоть метнувся в нищівному ударі, який відкинув голову Ніка назад. Тим не менш, Нік обвив чоловіка за шию і потягнув на стіл. Чоловік здригнувся, встиг зробити півоберта і спробував вдарити Ніка ногою в живіт. Нік відбився коліном і сильніше натиснув на шию чоловіка. Великою проблемою була статура чоловіка. Він був квадратний, дуже сильний і з дуже маленькою шиєю. А ще він знав кілька прийомів. Він стис підборіддя, не даючи Ніку задушити його, і раптово відкинув голову назад прямо в обличчя агенту AX. Кімната закружляла, на мить почервонівши перед його очима. Чоловік зробив повний оберт, намагаючись виколоти Ніку очі, а іншою рукою гарячково намагаючись дотягнутися до кобури на плечі.



Кіллмайстер вдарив чоловіка по зап'ястю долонею і відчув, як воно зламалося. Чоловік застогнав, але все ще палав войовничістю. Він помістив ліву, що приземлилася на вухо Ніка. Нік відповів лютою атакою правою, яка збила б з ніг більшість противників, але німецький офіцер тільки моргнув і вдарив Ніка в груди.



Він розчавив чоловікові праве зап'ястя, тому йому більше не загрожувала небезпека від револьвера. Нік дав ще один твердий правий. Чоловік пригнувся і тицьнувся чолом в обличчя Ніка. Нік упав спиною на стіл, а поліцейський навалився на нього. Нік упер ноги в товстий живіт, смикнув чоловіка за руки і жбурнув його через себе. Людина впала на спину, стіл здригнувся і затрясся під цією вагою. Кіллмайстер вдарив чоловіка по обличчю своїм великим кулаком, так само, як м'ясник поводиться зі своїм тесаком. Німецький агент вчасно ухилився від нього... Чоловік спробував злізти зі столу. Нік пішов за ним, побоюючись револьвера в наплічній кобурі. Якби хлопець зрозумів...



Коли чоловік ненадовго звільнився від Ніка, він спробував дістати свій револьвер. Він нишпорив неушкодженою лівою рукою, несамовито від люті і звиваючись, у пошуках револьвера під лівою пахвою. Він саме діставав револьвер, коли Нік, відштовхнувшись від столу, кинувся на нього. Він ударив чоловіка двома важкими лижними черевиками в обличчя. Офіцер випустив револьвер, обернувся і закричав. Він послизнувся, упав на зламане зап'ястя і видав звірячий крик болю. Тепер він стояв рачки, роблячи відчайдушні спроби знову встати. Кіллмайстер визнав, що його противник був сильним і справжнім бійцем. Потім він штовхнув голову чоловіка у вогонь каміна.



Чоловік врізався обличчям у дрова, що горять. Він знову почав кричати. Потім піднявся жахливий сморід палаючого волосся та людського м'яса. Чоловік здригнувся і звивався у всіляких вигинах і поворотах, кричачи і ляскаючи обома руками по кам'яному осередку.



Здоровий глузд повернувся у Ніка не було жорстокого характеру. Він підняв люгер, перевернув його і одним ударом прикладу зламав чоловікові шию. Тіло обм'якло. Нік схопився за ноги і витяг тіло з вогню. Нік вирвався з сукні і намотав його на голову мерця. Потім він підійшов до канапи і сів. Він важко дихав. Він був не в такій гарній формі, як він думав - був відпустці надто довго. Занадто багато сексу та занадто багато випивки. З цими думками він зробив ковток із пляшки Kümmel.



Зробивши кілька глибоких вдихів, він повернувся до дверей. Місяць все ще був у небі. Нічого робити. Йому доведеться працювати при яскравому місячному світлі та ризикувати.



Він витяг з мерця стилет, кілька разів провів їм по снігу, щоб почистити, потім знову вклав у піхви.



Він постояв трохи, задумливо дивлячись на мерця. Він мав моторошну думку: він міг би зробити з них двох прекрасних сніговиків! Залишивши їх тут, на льодовику, назавжди. Сніг і лід ніколи не розтанули б на цій висоті.



Припини ці неприємні фантазії, сказав він собі. Ти починаєш ставати чимось на кшталт Дракули. Він взявся до роботи. З пари лиж мерців він збудував примітивні сани. Він не став їх обшукувати. Він знав, що в них нічого не буде з собою — не такі вже й дурні, — і, крім того, в нього не було часу. Він спалив їхній лижний одяг, кепки, сукню та хустку. Під час роботи він пив кюммель та закушував ковбасою.



Він переконався, що револьвери залишилися в обох кобурах. За півгодини він оглянув хату і залишився задоволеним. Не було жодних вказівок на те, що тут було вбито двох чоловіків, і, що важливіше, не було жодних вказівок на те, що тут був Нік Картер.



Нік схопив зі стіни кригоруб. Тяжка робота була ще попереду. Він вийшов і прив'язав лижі. Він прив'язав принесену з хатини коротку мотузку до саморобних саней і почав спускатися льодовиком.



Йому знадобилася майже година, щоб вирубати в льоду вузьку могилу і закотити в неї цю пару трупів. Він засинав могилу снігом і льодом і майстерно замаскував її. Він сумнівався, що їх колись знову знайдуть. Через деякий час чиновник зі східноберлінського Штазі перемістить їхню справу в розділ «зниклі безвісти, які, ймовірно, загинули».



Нік повернув кригоруб у притулок. Потім він відштовхнувся і покотився вниз схилом до Юнікому. Це була лише випадкова поява, подумав він, набираючи швидкість, і крижаний вітер хльостав йому по обличчю. Одна з тих неприємних інтермедій, які іноді траплялися на заваді секретного агента. Але Пег була у безпеці, а сутичка дала Ніку ще один шанс потренуватися. Практика робить досконалим, подумав він. Він також знав, що готовий повернутись до роботи. Нік почав тихенько насвистувати цю французьку пісеньку про неслухняні дівчата.



Він підійшов до готелю з тінистого боку і зупинився, щоб прислухатись і подивитися. Горіло ще кілька вогнів. Він помітив шинкаря, гера Йозефа, що сидів за столом. Нік задумався про стан справ. Корова Елсі все ще була в безпеці в коморі або була вільна, але тримала рота на замку.



Фунікулер був там. Вони могли керувати ним самі, як ліфтом, але енергія походила від готелю. І це, подумав він із кислою усмішкою, коштуватиме мені — у цьому випадку AX — знову багато франків!



Перш ніж увійти до готелю, він для безпеки перерізав телефонний провід. Він поставив свої лижі на стійку і вийшов у зал з обличчям, що сяє від задоволення та життєрадісності.



Він тупнув ногами по землі і потер руки від насолоди.



— Як гарно там, — сказав він шинкарю з сяючим обличчям. 'Просто чудово! Як жаль, що моя дружина пропустила це».



Гастгебер подивився на Ніка, виснажений, з налитими кров'ю очима. Він був дуже схожий на Фреда Флінстоуна. Він більше не міг цього винести! Це було надто йому. Закуска, яка стояла незайманою. Покоївка, яка знала, як перетворитися на дим. Два хлопці, які записалися, потім пішли кататися на лижах і більше не повернулися. Телефон — він тільки-но намагався зателефонувати сестрі, щоб поскаржитися їй на своє горе, — телефон, який більше не працював. А тепер зводить з розуму радість для цього величезного ідіота, який просто стояв там, тупотіючи і бурмочучи.



Його голос тремтів, коли він передав повідомлення, яке отримав з пошти у Гштааді. «Телеграма для вас, гере Томсон. Вона прийшла годину тому. Його рука тремтіла, коли він простягав її Ніку.



"Цей Яструб може читати думки", - подумав Нік, взявши телеграму і переглянувши перший рядок. Вона була перекладена німецькою мовою. Він відчував, що Гастгебер уважно спостерігає за ним.



Перший рядок довгої телеграми говорив: Вовк з'їв бабусю, не могли б ви позичити нам шлунковий зонд.



Нік склав її і поклав до кишені. Код B. Він зміг розшифрувати це у дорозі. Він обернувся до господаря. «Схоже, мені треба негайно виїхати. Важлива справа. Чи можете ви увімкнути живлення канатної дороги? Я зараз повернуся, переодягнуся і зберуся. Де Гастгебер хотів щось сказати, але передумав. В чому сенс? Це була найбожевільніша ніч у його житті. Він подивився на стопку банкнот, які Нік перерахував. "Звичайно, я заплачу трохи за всі неприємності, які вам завдав", - сухо сказав Нік.



— Нічого страшного, — слабко сказав чоловік, — я... Я ввімкну харчування фунікулера, гер.



Він бачив, як Нік підвівся нагору. Коли здоров'я зник з очей, він провів обома руками по своїй убогій шевелюрі і вищипував її, поки не стало боляче.



Покоївка все ще була в шафі. Вона кинула на Ніка зляканий погляд. Нік підморгнув їй і сказав: «Будь милою», а потім почав поспішати. За п'ятнадцять хвилин він знову був унизу. Гастгебер сказав: "Я включив харчування, гер".



'Що ж, дякую тобі.' Нік взяв дві свої важкі валізи і попрямував до дверей. - До побачення, - сказав Гастгебер.



Нік махнув рукою і вийшов. Було дуже сумнівно, що він колись побачить його знову.



Поки канатна дорога ковзала вниз довгим спуском до Ройша, Нік дивився вниз на мертву пустку далеко внизу. Фунікулер перетнув великий яр, що веде до хатини Діаблері — тут вона була три тисячі метрів у висоту, а яр — дві тисячі метрів у глибину, — і, озирнувшись, він побачив вдалині чорну точку притулку. «Дуже самотня пристань», — подумав він. Назавжди ці тіла збережуться на льоду. Жир та кістки. Назавжди. У цій могилі буде дуже холодно.



Він викинув цю думку з голови. Це була частина його роботи. Якщо це сталося, не думай більше про це. Він намацав телеграму в кишені, гадаючи, куди Хоук пошле її цього разу. Сподіваюся, кудись у тепле місце.



У Кабані він сів у ще одну гондолу і був швидко доставлений до Коль-дю-Пійона. На мить здалося, що він не зможе продовжувати шлях цієї ночі, але сонний таксист, якого він витяг з ліжка, нарешті погодився відвезти його прямо в Гштаад. Це знову коштувало необхідних франків. Сімпсон, касир AX, був би в захваті від усіх цих витрат.



Нік не хотів чекати на неприємності. Він хотів виїхати зі Швейцарії якнайшвидше. Він попросив таксиста відвезти його прямо до невеликого аеропорту неподалік Гштаада. Там він найняв легкий літак, який доставив його до Женеви. Тут він оселився в дешевому готелі і склав шифровану телеграму. Йому не хотілося рухатися у неправильному напрямку.



Перед посадкою на реактивний літак у міжнародному аеропорту Женеви він відправив телеграму Гастгеберу в готель «Юнікорн», де повідомив, де знайти його покоївку.



Поки літак мчав по злітно-посадковій смузі, Нік з деякими веселостями подумав, що за історію могла написати жінка.



Нік посміхнувся. Коли він їхав, бідолаха Гастгебер виглядав так, ніби дозрів для психіатра. Якщо поліція з'явиться у великій кількості, він може справді рушити.





Розділ 5






Інструкції Хоука після того, як Нік відпрацює всю неважливу, а іноді й безглузду конспірацію, яка була просто запобіжним заходом проти можливого перехоплення, полягали в тому, щоб просто вирушити в Танжер і повідомити про це в американське консульство. Там був «безпечний» телефон, яким Ніку доводилося дзвонити Хоуку. Хоук ніколи не поміщав нічого важливого у закодовану телеграму. Хороший код не можна зламати, але кодові книги можна втратити або їх вкрасти.



Кіллмайстер приземлився в аеропорту Танжер рано ввечері того ж дня. Беззубий араб у брудній коричневій джеллабі відніс дві його важкі валізи до таксі і він негайно поїхав до американського консульства на Шмен-де-Амурі. Геть від любовних інтриг! Посмішка заграла на губах Ніка, коли таксі під'їхало до консульства. Він лише миттю подумав про Пег під час польоту до Танжера. Це було скінчено. Можливо, він побачить її знову, можливо, ні. Іншаллах, сказали б араби. Якщо Бог цього захоче. Тим часом, мабуть, було над чим попрацювати. Мабуть, це дуже важливо, думав Нік, піднімаючись сходами консульства, інакше старий не посилав би йому телеграму. Він був радий повернутися до роботи, але точно не сказав би про це Хоуку. Це стало звичкою!



Після того, як він переконав Службу безпеки — вони, мабуть, на нього чекали, — показавши на вході невелику золоту відзнаку з сокирою (знак AX), її провели в кімнату, що ретельно охороняється. Там були стіл, стілець та кошик для паперів з автоматичним подрібнювачем. Стіл прикрашав яскраво-червоний телефон. Поруч із телефоном лежало півдюжини акуратно збудованих гострих олівців. Поруч лежав блокнот із щільним папером, щоб на листі нижче не залишалося відбитків.



Нік набрав відомий номер. Зараз у Вашингтоні опівдні. Він подзвонив Деллі Стоукс. Нік сказав: N3 тут. Я у Танжері. Дідок тут?



Делла посміхнулася. — Так, він тут і чекає на твого дзвінка. І нехай він не чує, як ти називаєш його "старенький". Ти знаєш, як він до цього ставиться.



— Ти ж не зрадиш мене, люба? З'єднай мене, добре?



За кілька хвилин на лінії виявився Хоук: «Ніку, тобі знадобилося багато часу, щоб дістатися Танжера. Ви їхали туди лижами?



- Ні, на собачій упряжці, - весело сказав Нік. «А якщо серйозно, то були невеликі ускладнення. Незначні, але потребували витрати часу. Що тут відбувається?'



- Багато чого відбувається, - суворо сказав Хоук. «Спочатку прослухайте – це команда під кодовою назвою «Страшний суд»!»



Нік свиснув крізь зуби. Дуже терміново, найвищий пріоритет.



Його бос продовжував ще десять хвилин, тоді як Нік час від часу ствердно хмикав і діловито робив записи у своїй особистій стенографії.



Нарешті Хоук сказав: "Світанок?"



'Так сер. Це досить очевидно. Але якщо я збираюся працювати в Ізраїлі, чому моя перша контактна людина в Марракеш? Це далеко від Ізраїлю.



- Тому що вони так хочуть, - різко сказав Хоук. «Там багато що сталося, і Шин Бет перебуває на правильному шляху. Це їх провулок, а не наш, і ми маємо грати по-їхньому. Ізраїль має величезну мережу секретних агентів у всьому Близькому Сході. Їм доводилося мати її, якщо вони хотіли вижити. Це коштувало їм багато часу, грошей та життів. Ми були б божевільними, якби не скористалися цим.



- Я згоден, сер. Але...'



— Жодних «але», юначе! Нік почув шарудіння целофанового паперу, що свідчить про те, що Хоук збирається запалити ще одну смердючу сигару.



"І ще дещо", - сказав Хоук. Чи не було в його голосі певного тріумфу?



- Твій перший контакт, - продовжив Хоук, - тепер жінка. Їхній головний агент. Вона очолює цю операцію, N3. Це зрозуміло?



Нік спохмурнів: «Я розумію англійською, сер. Але це поганий розвиток подій, як завжди каже цей актор по телевізору. я...'



— Вільям Бендікс, — сказав Хоук, багато дивлячись у вічко. Особливо йому подобалися шпигунські історії, які, як завжди стверджував, пожвавлювали його нудне існування.



Тепер він безпомилково сказав: Ви виконуєте накази цього ізраїльського агента! І це наказ. Зрозумів?



"Так сер."



'Відмінна робота. Я знаю, тобі не подобається працювати з жінкою, а тим більше підкорятися їй, але цього разу немає іншого виходу. Яка у вас особа зараз?



Нік сказав це,



— Ще не скомпрометовано?



Нік Картер швидко розумів. До цього часу вони вже знайшли б покоївку, а також викликали швейцарську поліцію для пошуку двох зниклих чоловіків, але поки Роберт Томсон був у безпеці. Це була б нудна робота щодо зміни особистості. Усі папери, які довелося підробити.



"Не скомпрометований", - сказав він Хоуку. Він ні словом не сказав про інцидент у Швейцарії і не збирався нічого про це розповідати. Невігластво – це блаженство.



"Тоді продовжуй використовувати його", - сказав Хоук. 'Принаймні на даний момент. Якщо я хочу зв'язатися з вами, я зроблю це через Шин Бет. Тепер мені час іти.



- Чудово, сер. До побачення, сер.



'Побачимося.' А потім м'якшим тоном: «Удачі, чувак».



Ця розмова відбулася минулої ночі. Тепер Кіллмайстер визирнув у вікно свого номера у готелі «Альказар». Вона була звернена на захід, і він побачив, як Марракеш розкинувся перед ним, як картина в червоно-золотому світлі сонця. Він провів у готелі весь день, чекаючи на контактну особу, яка так і не з'явилася. Нік відійшов від вікна і знову почав ходити туди-сюди. Йому стало дуже нудно в цьому раю Сходу. Млинець! Чому нічого не сталося? Він уже шість разів чистив Люгер, щоб позбутися нудьги. Він вичистив всі цятки крові зі стилету, а потім годинами тренувався, жбурляючи його в стопку журналів. Він прийняв душ чотири рази і двічі поголився. Він роздобув карту Ізраїлю та навколишніх країн і ретельно її вивчив. А тепер, чорт забирай, він не знав, що ще робити.



Він спустився донизу, щоб випити в барі. Це був великий бар овальної форми, і в цю аперитивну годину він був досить зайнятий. Нік замовив мартіні і з цікавістю подивився на оливку, прикидаючи, чи не знаходиться в ній мікрофон. Він сміявся. Як це було круто! У обивателя часом виникали найфантастичніші уявлення про шпигунську роботу.



Лише дуже повільно він усвідомив присутність разючої блондинки приблизно за десять стільців праворуч від нього. Дивною було відповідним словом. На ній була світло-блакитна сукня, дуже міні. Вона схрестила ноги, і поєднання її прозорого нейлону та пружного тіла під ним створювало вигляд, який можна було б назвати величним. Її біляве волосся було високо заколоте.



Вона недбало глянула на Ніка, коли він сів, а потім відвела погляд, наче думала, що він далеко внизу. Вона сиділа спокійно, іноді кажучи щось бармену, але більшу частину часу просто дивилася прямо перед собою, потягуючи свій напій, викурюючи одну цигарку за іншою.



Оскільки йому не було чого робити і він смертельно втомився, Нік почав розглядати білявку краєм ока. Вона не показувала, чи розуміє, що за нею спостерігають.



Через десять хвилин Нік сказав собі, що ця блондинка, мабуть, найхолодніша тітка в місті. Він спостерігав, як вона відкинула чотирьох чоловіків, які запропонували їй випити. Трьом із них не завадив би крижаний холод, сказаний «ні». Четвертий, худорлявий темноволосий чоловік у вишукано скроєному костюмі намагався переконати її. Блондинка незрозуміло подивилася на нього і покликала бармена. Він трохи поговорив із чоловіком і той теж пішов. Як тільки ця гра у перегляд стала втомлювати Ніка, вона зібралася піти. Нік із задоволенням спостерігав, як вона зістрибнула зі стільця, розсунувши ноги. Вона мала ідеальну фігуру, подумав він. У неї не було зайвої ваги, а її спортивна статура складала враження, що вона чемпіонка з плавання чи тенісистка.



Вона пройшла повз нього. Він відчув запах її дорогоцінних парфумів. Не ворушачи губами і так тихо, що тільки Нік міг чути в гулі, вона сказала: — Іди до своєї кімнати і залишайся там.



Кіллмайстер не дивився на неї. У дзеркалі він побачив, як вона вийшла із бару. Він сьорбнув мартіні, випив ще й повернувся до своєї кімнати.



Спустилися сутінки, і Марракеш був оповитий пурпуром, а Нік курив сигарету і мрійливо дивився на давню мечеть Кутубія. У кімнаті була вентиляція, вікна були наглухо зачинені, але через скло Нік все ще чув дуже слабкий голос муедзіна, який закликав віруючих до вечірньої молитви.



Ля іляха або Аллах.



Телефон задзвонив.



Нік зняв слухавку і сказав: Алло?



Він не міг сказати, чи жінка чи чоловік були на лінії. То був просто голос. Напевно, з носовою хусткою на губах, подумав він. Голос сказав: «Будь у старому сокку сьогодні ввечері о дев'ятій годині. Там до вас підійде повія. Вона скаже: "Це безкоштовно для тебе". Іди з нею. Вона відведе вас до Гранати. Довірся їй.



Він почув клацання, і зв'язок перервався. Нік глянув на телефон, перш ніж покласти трубку на гачок. "граната"! Кодове ім'я ізраїльського агента Він запалив цигарку і знову почав ходити по кімнаті. Тож нарешті вони зв'язалися з ним. Пройшло дуже багато часу! Блондинка із бару? Вона була “граната”? Чи просто посередник? Нік знизав плечима. Яке це мало значення? Найголовніше, що м'яч нарешті покотився.



До дев'ятої години вечора він був на старому сокко, стародавньому ринку Марракеша. Було вже пізно для мусульманина, але було ще багато життя та активності. Жінки у чадрах торгувалися біля прилавків довкола площі неправильної форми. На слизьких, брудних круглих валунах мерехтіли карбідні та масляні лампи. Запах фруктів та овочів, змішаний із запахом сечі, поту та плісняви. Нік, безцільно блукаючи, спостерігав, як новонароджене ягня переходить із рук у руки. Бідна тварина. Вони переріжуть йому шию за годину або близько того. Йому спало на думку, що щось подібне може очікувати і його.



Стілет був у замшевих піхвах на його правому передпліччі, а Люгер надійно зберігався в кобурі, яку він отримав із консульства в Танжері. Вони мали запас на випадок непередбачених обставин.



Нік розсміявся, йдучи по сокко. Він повинен був розписатися за цю кобуру, і він знав, що рахунок опиниться на столі Сімпсона, і АХ має заплатити їм. Романтико, подумав він, де ти була? Бюрократія процвітає.



Він не поспішаючи пройшов повз прив'язані віслюки, кволі тварюки, що тупцювали власний гній, які вранці привезли на ринок величезний вантаж товарів. Він зробив паузу, щоб запалити сигарету, щоб перебити запах від цієї смуги, споглядаючи жваву сцену і чуючи тарабарщину багатьма мовами, він був радий, що повія говоритиме з ним, а не навпаки. Як тут відрізнити повію від пристойної домогосподарки? Всі вони були у вільних шатах, які повністю приховували жіночі форми, і всі вони також носили вуаль. Він незабаром дізнається. Коли він дійшов до темного куточка сокко, до нього підійшла товста жінка в західному одязі. Тож була заковика. Жінка виглядала кумедно, з парою колосальних грудей та погано нафарбованим обличчям. Вона схопила Ніка за руку.



— Ходімо зі мною, любий? Вона говорила англійською повільно і важко. Ймовірно, вона знала кілька фраз, які вивчила для бізнесу з білими людьми.



Вона сильно смикнула його за рукав. - Так? Я влаштую тобі гарячу годину, любий.



Нік усунувся. — Іншим разом, люба. Ти надто прекрасна. Моє серце не може витримати стільки жіночої краси».



Потім його домагався шмаркач, який рекомендував свою сестру. Нік дав йому кілька дирхамів і пішов далі. Він пройшов повз тьмяно освітлені прилавки, де майстри виготовляли взуття та сідла. Коли він ішов у тіні, повз карбідні ліхтарі, з темного ґанку вийшла жінка. Нік відчув, що вона якийсь час спостерігала за ним. На ній була довга сукня і темна вуаль. Вона швидко говорила англійською, з легким акцентом і таким тихим тоном, що він ледве розумів її.



— Ходімо зі мною, га? Це безкоштовно для вас.



"Я готовий до цього, - сказав Нік Картер. - Я люблю вигідні угоди".



Пара холодних темних очей оглянула його з ніг до голови з-за паради. Ці вуалі, подумав Нік, дають їм безліч переваг. Через це ви не знаєте, що написано на їхніх обличчях.



Жінка обернулася, коли вільний довгий одяг майорів за нею. "Ходімо за мною". Вона йшла швидко, її м'які туфлі на плоскій підошві зі свистом стукали по круглих каменях вузьких звивистих вулиць, якими вона вела його. Вона не сказала жодного слова і не обернулася. Вулиці стали вже, бруднішими і крутішими. Запах людських та тварин екскрементів був майже задушливим. Вона провела його в серце касби, де, як припустив Нік, поліція насмілювалася з'являтися тільки втрьох чи вчотирьох.



Вона зупинилася перед воротами у високій побіленій стіні. Вона відійшла убік і пропустила його вперед. - Вау, - сказав Нік. «Я не можу сказати вам, де я зараз, навіть за усі гроші світу. У цьому районі вам не потрібна пов'язка на очі.



— У тому й річ, — сказала вона. Він помітив зміну її голосу. Тепер вона говорила голосніше та авторитетніше. Це, подумав він про себе, має бути Граната!



Вони увійшли до невеликого двору. Місяць був високо в небі, і Нік міг розгледіти кілька пальм, оливкових та апельсинових дерев. Звідкись долинав запах фіолетової бугенвіллії. Будинок був великий, квадратний, кам'яна кладка у місячному світлі набула рожево-червоного кольору.



- Сюди, - сказала вона. Вона провела його через бічні двері до будинку. З того моменту, як Нік увійшов, він зрозумів, що це бордель. Ви могли відчувати їхній запах, ніби з роками аромат їх змащених олією та надушених тіл просочив стіни та підлоги. Звідкись долинув тихий шепіт жіночих голосів, за яким пролунав пронизливий чоловічий сміх.



Тепер вона повела його вузьким коридором. Наче вгадавши його думки, вона сказала: «Так, містере Картер, це бордель. І дуже почесний бордель, я б сказала. Жінки тут належать до Улед Найл, якщо це ім'я вам щось каже.



— Я чув про це, — промимрив Нік. Жінки Улед Найл за традицією є повією. Для них це почесна професія. Вони працюють досить довго, щоб зібрати посаг, потім повертаються у своє плем'я і виходять заміж.



Вона відчинила двері і відступила убік, щоб пропустити його першим. Він відчув солодкий запах палаючого сандалового дерева. Вона зайшла до кімнати, зачинила двері, і він почув, як вона снувала в темряві. Він почув клацання, коли вона ввімкнула світло, і кімната раптом яскраво освітлилася. Лампа була не менше ста ват. Кіллмайстер моргнув, і минула мить, перш ніж він побачив щось. Потім його погляд уперше привернула жінка, яку він упізнав під ім'ям Сабра.





Розділ 6






Тепер кімната була яскраво освітлена. Якийсь час вони мовчки дивилися один на одного. Вона зробила крок уперед. - Я Граната.



Хоук проінструктував Кіллмайстра про це. Він сказав: "Стилет не можна витягувати".



Вона кивнула головою. - Ну ось! Тепер ми можемо перейти до справи. Звісно, ти знаєш, чому ти тут?



Він кивнув, трохи бавлячись. "В AX нас завжди досить добре інструктують".



Вона зняла ясмак і кинула його на кушетку. Плащ пішов за ним. Нік дивився з цікавістю, і в нього виникло дивне відчуття, що він уже бачив цю жінку раніше. Ці ноги...



На голові під каптуром вона носила щось на зразок тюбетейки. Тепер вона зняла його і розпустила волосся красивим блискучим віялом чорного дерева, що сягало майже талії. Тепер вона взяла його обома руками, поклала собі на спину і закріпила золотою стрічкою.



"Це заважає, - сказала вона, - але я не можу змусити себе відрізати їх".



Нік Картер трохи подивився на неї. Не через грубість чи подив, а тому, що він був зачарований. Це була чудова істота.



На ній були чорні колготки та чорний бюстгальтер. У неї були довгі стрункі ноги гарної форми. Її талія була не такою тонкою, як у Пег, але все ж саме. Для жінки у неї були широкі плечі, але руки тонкі, а груди повні, круглі й пружні. Він побачив два великі соски, що дивилися на нього через прозору тканину чорного ліфчика.



На внутрішній стороні обох стегон, між коліном і промежиною, вона носила піхви. Він побачив кістяні ручки ножів. Метальних ножів. Під її лівою пахвою була кобура; він схожий на Лоуренс. Він прийняв револьвер за короткоствольний Banker Special 38-го калібру, страшенно важка зброя для жінки.



Сабра, під цим ім'ям він її знав, терпляче виносила цю пильну увагу. Мабуть, вона на це розраховувала. Тепер вона сказала: "Отже, містере Картер, вам це не набридло?"



Він точно був дуже вражений. Незвичайний поворот подій для Ніка Картера, на якого нелегко було справити враження.



Вона вказала на шкіряний диван. 'Сядь там. Не соромся курити, якщо хочеш. Нам потрібно багато обговорити. Вона обернулася, підійшла до диванчика в кутку кімнати і сіла. Йому знову здалося, що він уже бачив цю жінку раніше — хода, наприклад, плавна і моторна, як у кішки. Але де?



Нік сів, схрестив ноги та закурив. Він оглянув кімнату. Стіни були пофарбовані в рожевий колір, а стеля була прорізана, як майже у всіх будинках у мавританському стилі. Мідного посуду було вдосталь, а кам'яна кадильниця все ще диміла. На підлозі лежали овчини. Біля дивана на табуреті стояли чайник і дві маленькі чашки. - М'ятний чай, - сказала вона. 'Якщо ти хочеш. Боюся, у мене нічого більше немає.



Він зневажливо похитав головою та вказав на ажурні стіни. "Дуже легко підслухати".



'Не хвилюйтеся. Тут безпечно.



Як у Unicom, подумав він трохи кисло. Але це був їхній задній двір, говорив Хоук. Вона б знала, що робить.



"Містер Картер".



Він похитав головою. 'Нік. Нік і...? Я можу припинити називати тебе "Граната".



Тоді він уперше побачив її посмішку. Її маленькі перлинно-білі зуби заблищали. Після деякого вагання вона сказала: «Кличте мене просто Сабра. Звичайно, це не моє справжнє ім'я, але це не має значення.



Зібра. Він знав, що сабра – це ім'я, дане лише тим, хто народився в Ізраїлі. Так само називався колючий кактус, що зростав там. Він сказав їй це.



Вона знову засміялася. - Я можу бути колючою, Нік. Дуже колючою. І я дозволю тобі почути це зараз… просто зараз.



Він глянув на неї запитливо. "Я не розумію тебе."



- Тоді я поясню тобі це в найдрібніших подробицях, Нік. Мені здається, я знаю, що ви за людина.



Він посміхнувся. 'Скажи мені, що саме. Я прийшов сюди не для того, щоб говорити про себе, але все ж таки розкажіть мені.



«Твоя репутація нам відома, Нік. Великий, високий і привабливий. Ефективна, трохи жорстока, найкраща людина в цій справі...



«Погладь мене ще трохи. Я люблю це.'



Її ноги були підвернуті під неї на дивані, її довгі ноги були спритні і гнучкі, як дві прекрасні змії. Вона підтримала підборіддя однією рукою і кинула на нього пронизливий погляд, і тепер уже не посміхалася.



«Нам краще прояснити це від початку, щоб ми могли рухатися вперед із нашим завданням.



Я не збираюся спати з тобою, Ніку. Наші стосунки залишаються суто діловими. Суворо! Крім того, я маю вам сказати: у мене вже є коханець.



Нік Картер, у якого стріляли трохи частіше, ніж він хотів визнати, йому не подобалося, що вітер збивав його вітрила, сказав: «Тоді це дуже мило для вас».



«Моє велике кохання називається Ізраїлем», — м'яко сказала Сабра. Вона дивилася на Ніка, не бачачи його. У нього склалося враження, що вона дивиться через його плече в безкінечність.



«Зараз я борюся за те, щоб моє велике кохання не вбили, — продовжила вона, — я знаю, це звучить красиво і уявно, але я так відчуваю. Я народилася в Ізраїлі, Ніку, і я люблю цю країну. Я повинен зробити це. Він на мить задумався про її своєрідний поетичний дар і подумав: тепер, виявляється, вона все-таки не професіонал! Вона любителька, дуже, дуже гарна любителька.



Він підняв плечі. 'Добре. Згоден. Я не турбуватиму тебе. Тепер приступимо до справи.



Сабра одразу ж перейшла до справи. — Хіба вони не сказали тобі, що я командую? Що я керую цією операцією?



"Мені сказали це."



Її очі звузилися. - І тобі це не подобається?



- Мені це не подобається. Я не люблю працювати з жінкою, тим більше підкорятися наказам жінки. Але я виконаю твої накази, тож не турбуйся про це. Принаймні поки я згоден, подумав він.



'Гарний. Що ви вже знаєте про це завдання?



Він розповів їй те, що сказав йому Гоук.



Коли він закінчив із цим, вона сказала: «З того часу, як голова Шабак і ваш начальник зустрілися у Вашингтоні, відбулися важливі події. Як тільки ми прокинулися, наші люди почали хворіти. У мене чудові контакти в Сирії. Ми знаємо, що велика кількість отруйного газу, мабуть, люїзиту, зникла зі складу неподалік Дамаска. Ніхто не може дізнатися, що сталося; він безвісти зник».



Кіллмайстер насупився. - Так, звичайно, він просто потрапив прямо в базовий табір ГГ, де б він не знаходився. Брудний ублюдок!



«Так, ми також вважаємо, що GG планує використовувати отруйний газ, коли його так звані ізраїльтяни зроблять набіг на Йорданію. Використання газу стає тією соломинкою, через яку цебро переповнюється. Багато жінок і дітей загине, і весь світ проклинатиме нас, кров Ізраїлю».



Нік кивнув. 'Ти права. Цей ГГ знає всі підлі хитрощі.



— Ти добре знаєш його?



'Цілком нормально. Я багато разів вивчав його справу. Насправді була вимога, щоб вивчити його. Кожен секретний агент у світі знає Ґюнтера Герхардта, включаючи росіян.



«Особливо росіяни! Нам треба першими схопити його, Ніку. Живим чи мертвим. Мені наказано вбити його, а не дозволити йому потрапити до рук росіян. Звичайно, ми віддали б перевагу, щоб він залишився живим, але якщо іншого виходу немає, він помре. Ізраїль хоче взяти на себе відповідальність за порятунок світу від цього монстра».



Нік закурив сигарету і глянув на чайник. Йому дуже хотілося пити, але він ніколи не спускався до пиття м'ятного чаю. Він забув про свою спрагу.



"Перш ніж ви зможете вбити його, - сказав він, - або перш ніж ви завадите росіянам отримати його, ви повинні спочатку знайти його".



«Мої бедуїни вже зайняті цим. Вони відстежують його.



'Хто це?'



«Бідуїни. араби. Вони дуже горді і дуже кровожерливі і дуже ненадійні. Їхній господар — це той, хто найбільше платить їм, і вони ходять за… за доларом. Але я багато разів працювала з шейхом аль Халіфою і вважаю, що до певної міри впораюся з ним. Взагалі, він хоче, щоб я була в його гаремі.



Нік уважно її вивчав. «А якщо немає іншого способу отримати те, що ви хочете чи те, чого хоче Ізраїль, ви це зробили б?»



"Звичайно я буду готова."



Як я й думав, уклав він. Ідеалістка. Він уже відкрив у ній багато добрих якостей, а його було нелегко переконати. У його професії ви не були, якщо ви все ще хотіли насолоджуватися своїми онуками. Сабра був одним із тих секретних агентів — таких було небагато, — які працювали на переконання, а не лише за гроші. Справді рідкісний птах.



«Спочатку, — сказала Сабра, — ми хотіли дати спокій ГГ, дозволити йому продовжувати свої плани з приводу цього нападу до останньої хвилини. І тоді зловити його на місці злочину і викрити його та Сирію перед усім світом. Це було б чудовою пропагандою для нас і, ймовірно, призвело б до повалення уряду в Дамаску. Ми отримали довгий перепочинок, зняли б напругу на кордоні і, звичайно ж, врятували б Хусейна».



Вона використала минулий час? Чи це був умовний спосіб?



Він, з сумом подумав Нік, забув більшу частину того, чого навчився у школі. У школі також не вчили роботі в AX.



— Тепер, коли ми дізналися про вкрадений отруйний газ, — сказала Сабра, — ми вирішили не чекати. Занадто ризиковано. GG міг якось обдурити нас, зникнути і все одно провернути напад. Його люди в ізраїльській формі будуть вбивати, використовувати отруйні гази і вчиняти звірства, а наші вороги кричати про ізраїльських злочинців. Нас поставили б перед доконаним фактом - і Ізраїль залишився б скомпрометований. Тому ми вирішили знайти та знищити його. Наша найкраща група десантників – двісті чоловік – стоїть напоготові і чекає від мене наказу. Від нас.' Кіллмайстер не любив довго сидіти на місці. Він підвівся і почав ходити по кімнаті, довго затягуючись цигаркою. Сабра лежала на дивані і дивилася на нього. На її чарівному обличчі не було жодного виразу.



Кіллмайстер сказав: "Це означає вторгнення на сирійську територію".



Вона знизала плечима. 'Так. Це необхідно. Висаджуємо своїх людей у Сирії, знищуємо ГГ та його табір, а потім блискавично вибираємось назовні. Це, звичайно, буде й порушення сирійського аеродрому нашою транспортною авіацією та винищувачами, які прикривають нас із повітря. Але іншого шляху нема.



«Ймовірно, це означатиме війну із Сирією».



Сабра знизала стрункими плечима. — Найменше з двох лих, Нік. Ми впораємося із Сирією. Але якщо ГГ здійснить напад і нас звинуватить у використанні газу та інших звірствах, то арабський світ об'єднається. Тоді за них уперше виступить світова думка. Ми не можемо впоратися з цим. Вони розчавлять нас! Сфера діяльності Ніка Картера останнім часом була на іншому кінці землі. Він мало знав про політичну ситуацію на Близькому Сході. Йому здавалося, що ізраїльтяни обрали єдиний вихід.



Сабра сказала: «У будь-якому випадку, ми вже воюємо з Сирією, хоч і в невеликому масштабі. Це означає лише ескалацію. Якщо ми схопимо РР живим, ми змусимо його говорити. А коли він заговорить і зізнається у змові проти нас, тоді наш напад виправданий».



- Ну, - сказав Нік. - Що ми збираємося робити зараз? Які мої накази, мем-сахіб?



Вона встала з канапи і підійшла до нього. - Це так боляче, Нік? Отримувати накази від жінки?



Він криво засміявся. - Це терпимо. Що ми робимо?'



Вперше він побачив її обличчя зблизька. Вона мала овальне обличчя, кремову шкіру, прямий грецький ніс і широкий червоний рот. Її чоло було високим і без зморшок. Але найдивовижнішою рисою її обличчя були її очі: великі мигдалеподібні очі, ніби зроблені з рідкої лави. Йому на думку спало вірш - очі темні, як смерть. Сабра провела рукою плоским білим животом у свої чорні колготки. Вона дістала лист блідо-жовтого паперу і простягла його Ніку. Це був чек на 30 000 ізраїльських фунтів, який потрібно було перевести в готівку в банку в Тель-Авіві. Просто швидкий розрахунок. Десять тисяч долларів.



Вирушайте прямо в Тверію, на Галілейське море і віддайте цей чек агенту шейха аль-Халіфа. Цей агент – його старший син Ейд. Я використовувала його багато разів як кур'єр. Іноді я використовую схованку, відому тільки йому і мені, але це надто важливо, щоб чимось ризикувати. Справа в тому, Нік, я підозрюю, що шейх вже виявив базовий табір ГГ. Він натякав на це. Він лише затримує це, щоб вибити більше грошей. Він не скаже мені, де знаходиться табір, і не відвезе нас туди, доки не отримає цей чек.



Нік поклав чек у гаманець. "Що можуть араби - як кочівники - зробити з таким чеком?"



Обличчя Сабри спотворилося. Вона могла лаятись не гірше за моряка. - «Мені знадобилося дуже багато часу, щоб змусити його прийняти чек, повірте мені! Довгий час він не був упевнений, що секретний агент не може розпоряджатися мішками із золотом. Тепер він переводив у готівку свої чеки через посередника. Я також згадала його гарем - я сказала, що подумаю про це».



Нік посміхнувся їй. «Обережно, Сабра. Він може викрасти вас і зникнути за обрієм, а ви будете перекинуті через сідло його арабського жеребця.



'Я не вірю цьому.' Вона багатозначно постукала револьвером у наплічній кобурі. — Але ж він може це зробити! Він хитрий, лютий старий диявол. Ти маєш бути обережним, коли маєш справу з цими людьми, Нік. З моїм бедуїном. Вони бідні араби, а не нафтові магнати, і вони нескінченно горді. Вони галасливі і певною мірою схожі на маленьких дітей. Ви можете купити свої послуги, і тоді вони теж щось зроблять для вас… але тимчасово. На це ніколи не можна розраховувати.



Кіллмайстер знову згадався. — Цей ГГ, Гюнтер Герхардт, хіба він не фахівець із пустель? Здається, я пам'ятаю, що він служив у Роммеля.



'Так звичайно. Його називали німецьким Лоуренсом. Він знає своїх арабів. Може, навіть краще за мене.



«Як мені знайти цей контакт у Тверії?»



Вона сказала йому.



"Я піду максимум через день", - додала вона. У мене ще є кілька справ у Марракеш. Для початку я прокладаю хибний слід, а потім ще треба і налагодити контакти. А ще я маю покласти край цій сумнівній справі.



Вона обдарувала його дивною усмішкою. - «Ви виявите, що працювати зі мною – небезпечна справа. Завжди є хтось, хто націлений на моє життя. Навіть тут, у Марракеш, є агенти з Сирії та інші. Вони, звичайно, хочуть моєї смерті, але не раніше, ніж дозволять мені заговорити. Їм потрібна моя мережа агентів. Це гра для нас. Поки що я виграю. Я маю намір залишатися таким».



Вона почала накручувати своє чорне волосся і заправляти його під тюбетейку. Коли вона повернулася і підійшла до дивана, щоб підібрати халат і паранджу, він раптом зрозумів... як вона йшла, ззаду! Вона була тією блондинкою, але він не зрозумів цього раніше.



- Ти та сама білявка, - сказав він. "Блондинка з бару".



Вона ковзнула в плащ і поправила вуаль. Її темні очі дивилися поверх покривала із сумішшю гумору та глузування. - Звичайно. Це дуже просто... перука та контактні лінзи, подекуди набивання. Я збирався піти побачитися з вами, коли ви увійшли до бару. прийти до вас. Я відведу тебе назад у сокко. Ви ніколи не будете на самоті.



На зворотному шляху на ринок вони йшли пліч-о-пліч, поки вона інструктувала Ніка далі і відповідала на його запитання, які він ставив, щоб бути готовим до будь-яких непередбачуваних обставин.



"Ти повинен негайно передати ці гроші шейху", - сказала вона йому, коли вони підійшли до сокко, який тепер виглядав темним і занедбаним. — Він ненадійний старий ледар, але він нам потрібний. Завтра краще вилетіти якомога раніше — перший літак вилітає, здається, о десятій годині — і летіти до Лоду. Так називається аеропорт Тель-Авіва. У Hertz є офіс, і там можна орендувати машину. Їдьте прямо на північ, у Тверію, і не гайте часу в дорозі.



- Так, мем-сахіб.



Вона крадькома зиркнула на нього поверх чадри. "Та гаразд, Нік... якщо ми збираємося працювати разом..."



- Просто, - сказав Кіллмайстер, - мені не подобається, коли зі мною поводяться як з маленькою дитиною. Я виконую цю роботу набагато довше за тебе, Сабра.



Залишок шляху до сокко вони подолали мовчки. Декілька карбідних ламп все ще мерехтіли тут і там, кілька кіосків все ще були відкриті, але все виглядало занедбаним. Вони зупинилися в тіні, досить близько від місця, де вона його зустріла.



Вона сказала:



— Як твоє маскування?



Роберт Томсон. З Маршалл Філд, Чикаго. Покупець машинок, що пишуть.



"Краще продавати шини", - сказала Сабра. «Ми не виробляємо друкарські машинки в Ізраїлі».



Вона потяглася до нього. Її пальці були прохолодними, тонкими і гнучкими, і вона мала дивовижну силу. — Побачимося у Тверії, — сказала вона. «Шалом».



Темрява поглинула її.



Наступного ранку, виходячи з готелю «Алькасар» на шляху до аеропорту, Кіллмайстер став свідком сцени, яку йому було нелегко забути.



Він стояв біля підніжжя сходів, що вели на просторий майданчик і до входу в готель, чекаючи, поки посильний принесе дві його важкі валізи. Перед Алькасаром була звивиста дорога, яка вела до головної дороги. Неподалік Ніка стояв сірий «рено» з відкритим верхом, припаркований на під'їзній доріжці.



Його запальничка не працювала, і йому довелося використати сірник, щоб запалити цигарку. З пустелі віяв свіжий бриз, і він нахилився, щоб прикрити полум'я руками від вітру. Піднявши голову, він знову побачив білявку.



Сьогодні на ній була інша сукня, але це безперечно була блондинка з бару. І все-таки вона була зовсім іншою. Вона стояла на платформі, жваво розмовляючи з тим чоловіком, якого так холодно ігнорувала минулої ночі, — це був стрункий чоловік у фесці та костюмі тонкого крою. Чоловік також жестикулював руками та посміхався. Блондинка дружелюбно посміхнулася йому і дала себе вмовити. Вона дістала з сумочки ключі запалювання і вказала на сірий "рено". Чоловік уклонився, взяв ключі від запалення і спустився сходами.



Блондинка подивилася вниз і побачила Ніка, що стоїть. Він нічим не показав, що її знає.



Вона спустилася на одну сходинку, потім зупинилася і широко розплющеними очима подивилася на Ніка. Вона рішуче махнула рукою в рукавичці. Забирайся з дороги! Не стій там!



Нік озирнувся. Людей було небагато, і ніхто не звертав на них уваги. Що вона мала на увазі? Яка небезпека?



Її великий палець рухався знайомим жестом: Забирайся!



Посильний спустився сходами з валізами Ніка повз білявку. Чоловік у фесці саме відкривав дверцята сірого «рено». Потім Нік зрозумів. Він швидко обернувся і відійшов від «рено».



Він пройшов метрів з десять, коли пролунав оглушливий вибух. Нік повернувся якраз вчасно, щоб побачити, як «рено» спалахує і клубочиться густим димом. Він пішов і став за пальмою. Навколо полетіли шматки металу. Він почув, як щось глухо вдарилося поруч із ним, і з подивом подивився на кривавий шматок розміром з обідню тарілку.



Він глянув на платформу. Блондинка безвісти зникла.





Розділ 7






Тверія розташована на західному березі Галілейського моря. Ірод збудував його і назвав на честь римського імператора. Взимку це дуже жвавий туристичний курорт, але незліченні століття руйнувань та воєн залишили свій слід. Скрізь залишилися останки часів Біблії, римлян, хрестоносців та турків. Тут же похований великий мудрець Маймонід, поряд із великою кількістю інших єврейських мудреців.



Згідно з наказом Сабри, Кіллмайстер прибув до Тверії дощовим днем ближче до кінця листопада.



Під час довгої поїздки на північ від Тель-Авіва через рівнину Шарон він постійно перевіряв, чи його не переслідують. Він міг бути певним, що за ним ніхто не стежить. Думки його розділилися, з одного боку, він захопився дивом, яке створили євреї, перетворивши безплідну мертву пустку на горезвісну землю молока та меду; з іншого — його думки були про Сабр і про те, що він бачив у готелі «Алькасар».



Він, як і раніше, вважав, що вона любителька, яка працює більше з ідеалізму, ніж через гроші, але змушений був визнати, що вона чудово справляється із собою. Вона заклала цю бомбу у свою власну машину, а потім спокусила людину в фесці — агента з бозна-який країни — підірвати себе на шматки. Нік усміхнувся до цієї думки. Ця дівчина була така безпорадна, як бенгальський тигр.



Він зупинився на вершині пагорба і вийшов, щоб розім'яти свої довгі ноги. Незважаючи на невеликий дощ, вигляд у нього був непоганий. Під ним лежало місто, що розтягнулося в обидва боки вздовж берега Галілейського моря, гігантськими білими та пастельними плямами, які залишила лежати неохайна дитина. На іншому березі озера він ледве розрізняв край безплідної темної пустелі: то була Сирія. Територія Ізраїлю по той бік озера була смуга шириною ледве одинадцять метрів. Вона належала до демілітаризованої зони — там щодня чулися постріли гвинтівок та кулеметів. Жоден кібуц уздовж кордону не був безпечним, і євреям доводилося брати з собою зброю у поля, коли вони вирушали на роботу.



Нік Картер закурив цигарку і подивився на дощ. Якби підозри ізраїльської розвідки були вірними, і якби можна було вірити бедуїнам Сабри, то базовий табір РР знаходився б десь по той бік Галілейського моря в Сирії. Як далеко і де саме в Сирії їм ще потрібно було з'ясувати. Він закурив і подумав, що сказала йому Сабра, а також подивився на карту.



Кордон між Сирією та Йорданією був довгим і йшов на південний схід від південного берега озера. Але ця довга межа була мало корисною ГГ, тому що так званий рейд мав би виходити з Ізраїлю. Було ясно, що ГГ не міг провести своїх людей через Ізраїль на рівні бригади чи батальйону до обраного ним місця. Йому доведеться задовольнятися можливостями, які пропонують місцевість.



Нік викинув сигарету, штовхнув її і знову глянув на карту. На південь від озера була вузька смужка землі, де сходилися Ізраїль, Сирія та Йорданія. Це була досить пустельна ділянка землі, де знаходився лише один кібуц, Шаар-ха-Голам. Якби ГГ здійснив швидкий рейд – а він, безсумнівно, зробив би його – він міг би вторгнутися до Ізраїлю під покровом темряви, здолати кібуц та провести свій рейд у Йорданії зі своїми солдатами в ізраїльській формі.



Це має бути свого роду бліцкриг. Ізраїльтяни думали, що найбільш імовірною метою стане йорданське село Умм-Кайс, розташоване приблизно за десять кілометрів від Йордану.



Після рейду РР та його люди змогли б відступити на північ до Сирії. Ізраїльська уніформа буде схована або знищена, нападники поділяться, а Дамаск і весь арабський світ закликатимуть до війни. Потім королю Хусейну було надано вибір: оголосити війну Ізраїлю чи загинути. Якщо він оголосить війну, то Сирія та Єгипет згуртуються на його боці. Росія підтримає їх. Сполучені Штати підтримають Ізраїль. У цій ситуації все можливе. Третя світова війна була немислима!



Обличчя Кіллмастера було похмурим, коли він знову сів за кермо і почав спускатися до Тверії. Йому не подобалося мати особисту ненависть — коли він убивав, він зазвичай робив це холоднокровно, — але зараз він хотів би обхопити товсту тевтонську шию Гюнтера Герхардта.



Було трохи більше п'яти, коли він в'їхав до центру Тверії. Ще достатньо часу, щоби все влаштувати ввечері. Він зняв номер у готелі Губерман, залишив машину в гаражі і вийшов на вулицю. Дощ припинився, і тепер повітря було теплим та вологим. Упорядкована вулиця була дуже переповнена людьми в одязі з багатьох країн, і можна було почути десятки різних мов.



Сабра дала йому загальні вказівки, але він зробив лише кілька поворотів і вже заблукав. Він порадився з симпатичною дівчиною в міні-спідниці, далеко не впевнений, що вона зрозуміє його недосконалий іврит, але вона засміялася, тицьнула пальцем і сказала: "Яшар майкакі кар".



Нік подякував їй і пішов далі вулицею, перетнув маленьку площу, яку вона відзначила, і пройшов ще квартал. Потім він прийшов до невеликого парку, де була ярмаркова площа. Через дощ народу було дуже мало. Нік продовжив свій шлях через лабіринт дитячих атракціонів, поки не дістався місця. Поруч стояв великий намет з вивіскою: Катання на верблюдах – 25 агорот. З великого намету долинало пирхання, тупіт і безперервний рев верблюдів. Він відчував їхній запах.



З намету вийшов квадратний чоловік середнього віку і витер руки брудним рушником. Він підійшов до Ніка.



- Кейн?



'Ти розмовляєш англійською?' Він страшенно погано говорив на івриті, коли в цьому не було потреби.



Чоловік кивнув головою. 'Трохи... що ти хочеш?'



Запам'ятай правильні слова, попередила його Сабра. "Я хочу покататися на чорному верблюді", - сказав Нік Картер.



Квадратний чоловік різко глянув на нього, його очі звузилися. — Ми маємо чорний верблюд, — повільно сказав він. — Але він зараз хворий. Інший верблюд теж підійде?



Нік похитав головою. «Мабуть, тільки чорний верблюд».



«Я подивлюся, чи зможу я щось зробити», — сказав чоловік. — Тоді ти можеш насолодитися фалафелем. Ти маєш бути голодним.



Нік сказав: Так. Я голодний.'



Чоловік вказав надвір, звідки щойно прийшов Нік. «Вони продають фалафель прямо за рогом. Ідіть туди і зачекайте, поки всі підуть, а потім замовте його у дівчини. Скажи їй, що хочеш особливий фалафель. Також скажи їй, що я послав тебе. Зрозумів?



'Зрозумів.' Нік повернувся надвір. Він озирнувся і побачив, що людина на верблюді дивиться йому вслід, чухаючи потилицю. "Сабра", - подумав Нік, не ризикує. Буде два, а то й три посередники, перш ніж він дістанеться потрібної йому людини. Ейд. Старший син шейха аль-Халіфа. Невеликий буфет був порожній; за прилавком працювала лише висока дівчина з короткою стрижкою. Нік дотримався його інструкцій і попросив. Вона не подала вигляду, але почала готувати замовлення. Вона простягла йому коржик арабського хліба разом із пляшкою червоного соусу. "П'ятдесят агорот, будь ласка". Нік обміняв трохи грошей у готелі. Він заплатив і пішов, відчуваючи погляд дівчини. Коли він звернув за ріг, то помацав між скибочками бутерброду. Його сальні пальці намацали наполовину складену обгортку від цигарок. На папері дрібними літерами чорним олівцем було подряпано: Hagalilstraat 265.



За півгодини він вийшов з автобуса на перехресті і пішов ґрунтовою дорогою. Вулиця Хагаліл знаходилася в південному передмісті Тверії, в районі скромних вілл зі своїм власним шармом, оточених соснами, оливами та кипарисами. Через відносно велику висоту, на якій він зараз перебував, він міг ясно бачити Сирію за Галілейським морем, випалену пустелю з крутих пагорбів і глибоких вад. Придивившись, він побачив, як щось рухається на одному з пагорбів. Оглядовий майданчик. Кіллмайстер на мить задумався, чи є в цьому районі якісь міни. Він та Сабра повинні пробратися через нього. Він озирнувся. Купка школярів пустувала і сміялася. Вони їхали з ним автобусом, а тепер, як і всі хлопці, не поспішали, щоб дістатися додому.



Будинок номер 265 являв собою двоповерхову, більш менш квадратну віллу, що стояла осторонь дороги і обнесена стіною з червоного каменю. Іржаві залізні ворота рипіли, як вмираючий щур, коли Нік штовхнув їх і пішов вузькою гравійною доріжкою. За садом не доглядали, і на гравії росли бур'яни. Побілка злізла зі стін, а двері треба було пофарбувати.



Перш ніж підняти мідну калатушку, Нік послабив Люгера в кобур і повернув замшеві піхви в дещо вигідніше становище. Він був дуже напружений. Він тричі постукав молотком у двері. Нічого такого. Жодних ознак життя на віллі. Він стояв, прислухаючись, але нічого не чув, крім кількох крапель дощу, що падали з дерева поруч із дверима. Тиша. Він спробував двері. Відкрилася із сухим клацанням. Він увійшов усередину.



Мрець лежав у холі, метрів за десять від дверей. Тонка цівка крові бігла по витертій паркетній підлозі. Чоловік лежав у позі ще не народженої дитини, підігнувши коліна, опустивши голову, наче гігантський плід, який ось-ось повинен прокласти собі шлях у цей світ замість того, щоб попрощатися з ним. Коричневі руки потяглися до ножа, що стирчав з його лівого боку, трохи нижче за ребер.



Кіллмайстер тим часом дістав Люгер. Він стояв тихо й нерухомо, чекаючи й прислухаючись. Він стояв так принаймні повних дві хвилини, не чуючи нічого, крім вітру та звичайних звуків старого будинку.



Він знайшов вимикач на стіні і ввімкнув світло. Зала була залита жовтим світлом. Нік обережно ухилився від крові і пересунув тіло ногою. Воно важко перекинулося, коліна все ще були зігнуті, руки простягнуті до ножа, яким його вбили. Він нахилився, щоб краще роздивитись обличчя.



Очі були широко розплющені, блідо-карі під густими бровами. Обличчя було темним і жовтувато-коричневим; худорляве, вузьке обличчя з носом і щелепами, що сильно виступають, і з невеликими вусами. Чоловік був худорлявої статури, у дешевому блискучому костюмі, сірій сорочці та надто яскравій краватці. Навіть коли він був мертвий, він все ще виглядав лютим. Нік Картер не сумнівався, що дивиться зверху на Ейда, старшого сина шейха аль-Халіфа. Він зробив крок назад, став спиною до стіни і обдумав ситуацію. Це все псувало. Він не міг видати трупу чек на 30 тисяч ізраїльських фунтів. Він не міг спілкуватися із Саброю; їй ще треба було знайти його. На той час шейх, мабуть, з нетерпінням чекав грошей і свого сина.



Дві великі лаковані двері відчинялися в хол. Нік глянув на них і вибрав двері праворуч. Він обшукає віллу, щоб побачити, чи зможе знайти зачіпку, і якщо він нічого не знайде, у нього не буде іншого вибору, крім як піти в готель і чекати. Або залишити повідомлення для Сабри у людини на верблюдах.



Він дозволив стилету вислизнути з піхов і взяв його в ліву руку. З люгером і стилетом напоготові він спробував праві двері. Вона не була замкнена. Він відступив назад, потім штовхнув її так сильно, що двері врізалися в стіну. Ніхто не з'явився. Ніщо не рухалося. Нік нерішуче переступив через поріг, його нерви застережливо і швидше напружилися. Він знав без жодних вказівок, що хтось ще перебуває в кімнаті. Інтуїція таємного агента нагадувала йому це. Він повинен викурити їх і…



Він почув це надто пізно. Тихе муркотіння і хрипкий звук. Старий трюк з мішок з піском! Він спробував пірнути убік, але було запізно. П'ятдесят фунтів піску зірвалися зі стелі і впали на шию. Перед тим, як опуститися в небуття, він побачив високу постать у темному кутку кімнати. Потім довкола нього все почорніло.





Розділ 8






П'ятдесятифунтовий мішок із піском, що впав на вас зі стелі, означає смерть майже для кожної людини. Це викликало у Кіллмайстра жахливий головний біль, біль і скутість у шиї. Він був люто на себе. Піддатися банальному трюку з мішком піску! Така дурість часто вартує секретного агента життя!



Прийшовши до тями, він кілька хвилин не рухався і не розплющував очей. Кінчики пальців та спина сказали йому, що він лежить на матраці. Не на ліжку, а лише на матраці. Він мав компанію! Хтось у кімнаті стежив за ним. Ще один стілець рипнув з іншого боку. Двоє чоловіків. Щонайменше двоє. Нік лежав нерухомо. Він вдихнув запах сигаретного диму. Турецька сигарета.



Жіночий голос промовив російською, пронизливо і трохи нервово: — Можливо, ми вбили його, Грегофе. Він надто тихий. Він ще зовсім не ворушився.



Глибокий бас відповів, гарчачи: Ти божевільна, Ясмін. Він не мертвий. Тільки не Нік Картер! І будьте обережні з тим, що ви кажете... він, мабуть, не спить і слухає. Увімкни світло, я подивлюся.



На стелі спалахнуло яскраве світло. Нік тримав очі закритими. Він почув, як чоловік підійшов до матраца і зрозумів, що той дивиться на нього зверху вниз. Чоловік жорстоко вдарив Ніка ногою по ребрах. Було дуже боляче.



Кіллмайстер подумав: За це я тебе вб'ю.



Він застогнав, сів, моргнув і почав терти шию, що нила. Очі його були непроникні і безбарвні від гніву, що стримується, але в яскраво освітленій кімнаті від нього нічого не вислизнуло. Меблів у ній не було, якщо не брати до уваги матраца, двох стільців і високої шафи в кутку. Поруч із дверима лежав мішок із піском з прив'язаною до нього мотузкою. Над дверима, вкрученими в стелю, був шків. Так страшенно просто. Вони мовчали і змусили його прийти сюди. Людина в кутку, що тримає мотузку, чекала, поки Нік відчинить двері і вимальовується силуетом на тлі світла позаду нього. Нема чого складного.



Дівчина у кутку була новим орієнтиром. Вона сиділа на одному з стільців, спрямувавши на нього маленький автоматичний пістолет. Вона була схожа на зрілого підлітка! Коротке світло-жовте волосся, дуже облягаючий светр, що оголював великі груди, міні-спідниця, яка ледь діставала до верху обох нейлонових панчох. Чоловік відсунувся, коли Нік сів. Тепер він узяв інший стілець, перевернув його і сів на нього, розставивши ноги, а Нік дивився у дуло свого власного Люгера. - Не намагайся жартувати, Картер. Я б не хотів тебе вбивати. Тепер він говорив англійською мовою з сильним акцентом. Нік Картер потер шию і обдарував чоловіка крижаним поглядом. Виходить, вони знали його. Він продовжував холодно дивитись на чоловіка. - Хто ти? Із КДБ? ГРУ?



Чоловік, якого дівчина називала Грегофом, був високим і дуже худим. Він виглядав болючим та виснаженим. У нього була багатоденна щетина з сивими плямами тут і там. На ньому був червоний светр і брудні, рвані темні штани. Те маленьке волосся, яке в нього було, було тонким і тьмяним. Він почухав свій майже лисий череп брудними нігтями і сказав: «Я ставлю тут запитання, а не ти. Ти просто заткнися, доки я не скажу тобі говорити.



Нік Картер кивнув головою. — Та ти маєш револьвер.



Чоловік показав кілька зіпсованих зубів і по-вовчому посміхнувся. 'Так. Як ви правильно помітили, я маю револьвер. Твій револьвер, Картер. Але чого мені не вистачає, то це терпіння». Він махнув рукою через кімнату: «Я і Ясмін були в цьому будинку цілих три дні. чекали. Їли з банок і обходилися без умивальника і сиділи дуже тихо. Мене нудить і…



— Визволи мене від твоїх проблем. Я сам цим задихаюсь. Ти один із них.



Грегоф насупився і помахав Люгером. «Попереджаю тебе, Картер, не бреши мені! Я… — Дівчина говорила гарною англійською мовою тоном і манерою, що не підходили до її юнацької зовнішності. — Він має рацію, Картер. Наші нерви трохи натягнуті після трьох днів у цьому будинку. Я не стала б дратувати Грегофа на твоєму місці. Ти бачив у холі... - Заткнися, - суворо сказав Грегоф. — Ти дуже багато кажеш, Ясміне. Я скажу, якщо ви не заперечуєте! Він продовжив російською, кинувши в неї кілька лайок, яких Нік не зрозумів. Його російська теж була не така гарна.



Грегоф повернувся до Ніка. «Отже, Картер, скажи мені, де ГГ? Гюнтер Герхардт?



«У мене страшенно болить шия, — сказав Нік. Він заплющив очі і знову потер шию, щоб виграти час. Так вони пронюхали про GG. Або швидше вони пронюхали про те, що ізраїльська розвідка і AX йдуть по п'ятах. Справа дійшла до того ж.



"Картер!"



Нік розплющив очі і щиро і відкрито усміхнувся Грегофу. Тепер він знав, що вони не прикінчать його. Принаймні до того, як вони витягли б із нього все.



- Не знаю, - чесно сказав він, - я справді не знаю. Зізнаюся, я шукаю РР, як і ти, але я не знаю, де він.



Грегоф насупився і люто змахнув Люгером угору й униз. — Я думаю, що ти брешеш.



Нік знизав плечима. «Мене не хвилює, у що ти віриш».



Грегоф вийняв з кишені клаптик паперу. Нік дізнався в ньому чек, який він носив із собою. Грегоф підняв чек.



Цей чек на ім'я Шейха аль-Халіфа. За тридцять тисяч ізраїльських фунтів, чи не так? Он той труп, - він показав на хол, - його син Ейд. Ви б віддали йому цей чек, чи не так? Чому? Нік якийсь час дивився на нього. 'Так. Я дав би йому це. Він знав, де ГР! Ти не мусив його вбивати, Грегофе. Тепер ніхто з нас не знає, де РР.



Він нічого не знав, — сказав Грегоф своїм басом, що здавалося дивним, бо виходив з такого виснаженого тіла. Він ні хрону не знав! Він сказав мені це. Він намагався з'ясувати це для нас, але ще не знав. І він хотів грошей, занадто багато грошей, щоб просто скуштувати. я...'



З-за рогу дівчина сказала: «Тепер ти збентежений, Грегофе. Можливо, Картер правий, і Ейд знав. Ви вже не вперше виходьте з себе.



Грегоф нічого не сказав. Він підвівся зі стільця і повільно підійшов до дівчини, направивши Люгер на Ніка. Дівчина підняла пістолет, коли він наблизився до неї. З презирливою усмішкою він відштовхнув її пістолет і сильно вдарив її по обличчю. Я говорю, тримай свій рот, Ясмін. Я говорю це востаннє. І я донесу на тебе до Москви за непокору.



Дівчина зіщулилася в кріслі, прикриваючи обличчя руками.



— Я теж могла б розповісти про вас і в Москві.



Тертя, радісно подумав Нік. Багато тертя. Відмінна робота. Якби він міг придумати, як би цим скористатися.



Грегоф повернувся до свого стільця і сів на нього, розставивши ноги. Нік зіткнувся з холодним темним поглядом свого власного Люгера. Йому спало на думку, що зброя, зрештою, річ дуже безособова. Важливо, хто вбиває.



— Слухайте, — сказав Грегоф. — Слухай дуже уважно, Картере. Ми знаємо вас, як бачите. Ти найкращий агент банди вбивць AX. Ви багато чого варті для нас, як і для китайців. Багато. Я б отримав велику похвалу, якби привіз тебе до Москви зараз.



Нік подивився на нього. Він сказав: «Але ти отримав би ще більшу славу, Грегофе, якби зміг доставити GG до Москви».



Високий чоловік кивнув головою. — Я цього не заперечую. І саме тому я готовий укласти угоду. Скажи мені, де ховається ГГ, і я відпущу тебе».



Чортова іронія всього цього, подумав Нік, у тому, що цей хлопець мав рацію. Він також знав, що в нього на думці. Якби він міг отримати і Ніка Картера, і РР, він би точно це зробив; якщо не міг отримати ГГ, він придбав Картера; але якби йому довелося відпустити Картера за РР, він би це зробив.



Він усміхнувся Грегофу. - Добре, Грегофе. Ви граєте відкритими картами. Тоді я зроблю те саме. Але тобі це мало допоможе, тому що ми обидва у скрутному становищі. Це правда, що я працював із ізраїльською розвідкою. Правильно й те, що вони йдуть слідом РР. Вони. Я не знаю. Завдяки тому, що ти вбив Ейда, я втратив зв'язок з ними. Чому ти таки вбив Ейда, Грегофе? Він був основною сполучною ланкою для нас обох».



З кута долинув бунтуючий голос дівчини:



— Бо він божевільний, хворий на голову! Коли йому стає жарко, і він не знає, що робить!



Нік напружив м'язи. Якщо Грегоф знову підійде до неї, він може мати можливість накинутися на нього.



Але цього разу російський агент лише втомлено подивився на дівчину і почухав щетину. «Якось, Ясмін, ти сказала дуже багато. Усього одне слово! Він повернувся до Ніка.



Ейд був подвійним агентом. Чи бачите, він працював на нас кілька років, а цього тижня, тільки цього тижня я дізнаюся, що він працює і на ізраїльську розвідку. Це залежить від того, що я знав більше подвійних агентів. Іноді вони роблять корисну роботу. Але цей, Ейд, на додачу брехун і був дуже вимогливий. Він теж занадто жадібний. Він натякав, що знає, де знайти GG, але хоче замість півмільйона доларів».



Кіллмайстер тихенько свиснув. "Півмільйона. Він думав великими сумами.



Грегоф знизав плечима. «Так, саме те, що ви кажете, у неабияких кількостях. Занадто великі гроші. Я не маю повноважень витрачати стільки грошей. Я злюсь, у мене перед очима все червоніє, а коли я приходжу до тями, він мертвий».



Нік почав бачити, що дівчина мала рацію. Він мав справу з кимось, хто був іноді психічно неврівноваженим, психопатом, чиє небезпечне божевілля іноді виявлялося. Кіллмайстер мало чого боявся, але тепер у нього мурашки по шкірі. Ця людина могла вбити його будь-якої миті і без провокації.



«А тепер, — сказав він, — ми маємо обходитися тим, чого ми не маємо. Ейд мертвий, і те, що він знав, пішло з ним. Ви не такий розумний, Грегофе.



Мозок Кіллмайстра працював на максимальній швидкості. Це була страшенно складна ситуація. Грегоф був божевільним. Якби він міг якось виграти час, заспокоїти цих двох, Сабра обов'язково знайшла б його. Але коли?



Ось що було важливим. Скільки часу потрібно їй, щоб прибути в Тверію і вистежити його за допомогою верблюдів та фалафелів? Можливо, день чи більше. Йому спало на думку неприємна думка, що він не зможе протриматися так довго. Можливо, йому краще спробувати стрибнути на Люгер, просто ризикнути. Але при цьому він мав такий маленький шанс, що Ніку це теж не сподобалося. Стрибки на револьвер по телевізору виглядали добре – там це здавалося легким, – а насправді була зовсім інша справа. Стрибок на револьвер - останній акт відчаю для людини, загнаної в кут.



Грегоф раптом підвівся. У його налитих кров'ю очах горів божевільний вогник. Він виглядав досить виснаженим і надмірно втомленим, з темними колами навколо очей.



Грегоф сказав: — Я мало що розумію в греблі без весел, Картере, але суть начебто зрозумів. І тепер я не впевнений, брешеш ти чи ні. Так що я маю з'ясувати це, так? Я більше не можу припуститися помилок».



Він глянув на Ясмін. — Відріж мотузку від мішка, Ясміне. Ми зв'яжемо його. Обернися, Картер.



Він вручив дівчині довгий тонкий ніж - Нік дізнався в ньому копію того, що був у тілі Ейда, - і вона почала перерізати мотузку на мішку з піском.



Грегоф поставив одну ногу на Ніка. - Я сказав, повернися! Він знову вдарив Ніка по ребрах. Кіллмайстер міг би схопити ногу і ризикнути, але передумав. Він лежав на спині і тому перебував у невигідному становищі; крім того, палець Грегофа стискав спусковий гачок "Люгера". Просто почекай і побачиш.



Грегоф майстерно зв'язав його. Лодочки, руки за спиною і між кісточками та руками сполучна мотузка. Так само, як він зв'язав служницю в Юнікому.



Але Грегоф помилився, принаймні так сподівався Нік. Він не забрав ніж у Ясмін. Нік дивився, як вона сунула його в панчоху. Вона засунула свій револьвер за мотузку між поясом своєї міні-сукні, поки працювала.



Коли Грегоф зв'язав Ніка, він сказав: «У підвалі цього будинку є маленька грубка. Я зараз розпалю її. Є також залізні прути та кочерги, я думаю. І пожежні відра. Я повернуся з вогнем і залізними лозинами, Картере, і подивимося, що ти скажеш, коли відчуєш палаюче залізо.



З удаваною байдужістю Нік сказав: — Я не можу сказати вам, чого я не знаю, Грегофе. Навіть якщо ти випалюєш мені очі.



— Останнє, — сказала російська, — хороша ідея. Сподіваюся, доки мене не буде, у тебе з'являться ще добрі думки. Подумай про розжарену залозу.



Грегоф заговорив із дівчиною. 'Продовжуй дивитися. Тримайся від нього подалі, зрозуміла? Залишайтеся в тому кутку та тримайте його під прицілом. Ти вже досить напортачила. Ще одна помилка, Ясміне, і я уб'ю тебе. Ножем, як Ейда.



Грегоф вийшов і зачинив двері. У кімнаті було тихо. Нік глянув у стелю і прислухався до дихання дівчини. Її нейлонові панчохи рипіли щоразу, коли вона схрещувала ноги. Тільки коли він почув стукіт дверцят печі з підвалу, Нік заговорив.



Він м'яко сказав: "Знаєш, він здатний на це".



Настала довга мовчанка. - На що, Картер?



— Щоб тебе убити. Рано чи пізно. Він психічно неврівноважений, чи не так?



«Так, він божевільний».



— Це відомо у Москві?



— Ні, я не вірю в це. До речі, він у найкращій формі. Але це завдання було дуже важким. У нього здали нерви. І з коротким гірким сміхом продовжила: — Мої, нерви до речі, теж не такі добрі.



Звук згрібаного вугілля вдарив по вухах Ніка. — Не марнуй час, — коротко сказав він. — Допоможи мені зараз, Ясміне, і я допоможу тобі! Приєднуйся до нас. Я можу залагодити це для вас. У крайньому випадку, агенту AX дозволили викупити його життя. Обіцянки, які він давав, завжди виконувалися.



Він думав, що вона ніколи не заговорить. Коли вона нарешті відкрила рота, вона сказала майже пошепки: — Я думала про це. Але мені страшно, боюся Грегофа, і СМЕРШ. Вони продовжуватимуть переслідувати мене, Картере. Вони знайдуть і вб'ють мене. Я впевнена.'



Кіллмайстер знав, що балансує на межі між правдою та брехнею. Він повинен був її переконати, і дуже швидко, а надто очевидна брехня все зіпсувала.



— Вам доведеться вдатися до цього ризику, — сказав він. «Ми не можемо дати вам безстрокової гарантії від СМЕРШу, я визнаю. Але ми зробимо все можливе. Крім того, це привід для пізнішого занепокоєння. Справа в тому, що Грегоф може знову спалахнути будь-якої миті. В нього хвороба, Ясмін. У будь-якому разі, використовуй свій розум, Ясміне. І зроби це швидко! Подумайте, що ми можемо зробити для вас в Америці, уявіть, що означає бути повністю вільною жінкою. У тебе ніколи не буде найкращого шансу. І, можливо, це твій останній шанс. На твоєму місці я схопив би його обома руками. Він витяг шию, щоб подивитись на неї. Вона нахилилася вперед у своєму кріслі і дивилася прямо на нього, тримаючи на колінах автоматичний пістолет. Він мигцем побачив ніж, що стирчить над її панчохою. З підвалу долинув звук полум'я, що розжарювало залізні прути. Грегоф розпалив вогонь.



"Ти агент AX", - сказав Ясмін. — Ви — збіговисько дияволів, усі ви. Як я можу довіряти тобі?



— Тобі доведеться піти на цей ризик, дівчинко. Але хай ваш мозок працює. Хіба не варто ризикнути, щоб уникнути нього? Щоб піти із цієї брудної роботи? Ти знаєш, чого чекати, якщо продовжиш так само.



Вона пильно подивилася на нього. - Я знаю, так. Виявлюсь у канаві з ножем у горлі».



"І що?"



Тепер унизу було тихо. Вогонь горів, і Грегофу залишалося лише дочекатися, коли спеки буде достатньо. Кіллмайстер ще ніколи не був у такій паніці. Ненормальний ворожий агент був досить жорстоким! Ніка пробив липкий піт. Божевільний був здатний на все.



Дівчина підвелася зі стільця і підійшла до матраца. Вона сіла навколішки поруч із Ніком. Тепер вона була поруч із ним і з пильним виразом в очах оглянула його з голови до ніг. З такої близької відстані вона не виглядала такою молодою. Її блакитні очі були витріщені, а ніс був надто приплюснутий. Її шкіра була вся у прищах; вона мала схильність до подвійного підборіддя, і навколо її горла вже були зморшкуваті кола. За його оцінкою, їй було тридцять! Але якщо ви не придивлялися надто уважно, вона все ще могла здатися зрілим підлітком.



Нік побачив, що вона більше не дивиться на нього. Тепер її погляд ковзав по всьому тілу. Він відчув озноб. Що це означає? Ще один божевільний агент?



Вона приставила дуло автоматичного пістолета до горла Ніка, трохи нижче за його підборіддя. Цей поцілунок був холодним. Потім вона почала пестити його, не відриваючи погляду від його тіла, але старанно уникаючи його погляду. Вона гладила його ніжними та рівними рухами кінчиків пальців.



Він відреагував на це блискавично та чисто фізично. Ніколи в житті він так не потребував сексу, як зараз. Він глянув на неї. Її очі були заплющені, але вона міцно тримала пістолет біля його горла. — Я завжди хотіла це зробити, — сказала вона тихим голосом. «З того часу, як я була маленькою дівчинкою, Картер, я мріяла знову зробити це з безпорадним, пов'язаним чоловіком». Кінчики її пальців ніжно рухалися вгору-вниз та по колу.



Тоді Кіллмайстер майже здався. Маніяк та німфоманка, які працювали разом. Шанс один на мільйон, і він вгадає щасливе число. Якби його життя не було на коні, він міг би посміятися з цього. Тоді він міг би і листа їм відправити до Москви. Занадто багато хорошого!



Він спробував знову. — У нас зараз немає часу, — сердито прошепотів він. 'Потім. Все, що ви бажаєте. Ми влаштуємо оргію. Але спочатку відпусти мене, Ясміне. І, будь ласка, поспішай, доки не повернувся Грегоф! Внизу вже якийсь час було тихо. Вона, як і раніше, тримала очі закритими і продовжувала пестити його. Вона сказала: «Можливо, я зроблю це, Картере. Може, я прийду до тебе. Але зараз заспокойся.



Кіллмайстер мав вирішити зараз. Він не міг витрачати час на роздуми. Тільки дія могла врятувати його. Він мовчки просив, щоб йому дали кілька хвилин чи навіть кілька секунд.



Він відштовхнув зброю підборіддям і несподівано глибоко вп'явся зубами їй у зап'ястя. Він зробив ставку елемент несподіванки; якби це не вдалося, він був приречений. При цьому він високо підняв ноги і затис їх навколо її шиї півножницями, використовуючи всю свою силу. Оскільки його кісточки були пов'язані, він не міг користуватися справжніми ножицями.



Йому пощастило. Його зуби в її плоті змусили її випустити пістолет. Перш ніж вона встигла закричати, ноги обхопили її горло. Нік скотився з матраца, люто зігнувши м'язисті ноги, продовжуючи сильно тиснути на її шию внутрішньою стороною ніг, які між його колінами почали виглядати квадратними. Нік продовжував чинити смертельний тиск. Тепер вона задихалася, хапаючи його за ноги всіма своїми тонкими руками і відкриваючи рота в беззвучному крику. Якби вона зараз схопила ніж із панчохи, вона могла б врятувати себе, але вона надто довго чекала. Вона марно била кулаками по його ногах і лише в останній момент потяглася за ножем під спідницею.



Нік знову перекинувся і вдарив її головою об землю. Потім він перекинувся знову і знову, натискаючи все сильніше. Їй вдалося витягти ножа з панчохи, але далі безсилого удару в напрямку його ноги вона не досягла нічого. Вона лежала нерухомо.



Нік не давав собі спокою і плавним рухом звільнився і встав. Він сів над ножем, що впав з її тіла. Він узяв його онімілими пальцями і, як міг, почав пиляти зв'язаними руками мотузки, що зв'язували його кісточки. Він дав собі найкращий шанс. Ослаблення його зап'ясть зайняло б надто багато часу.



У цьому незручному становищі, здавалося, минув годинник, перш ніж він відчув, що його кісточки вільні. Він встав. Внизу, як і раніше, було тихо. Нік зробив кілька кроків до дверей. Біжи, подумав він, просто біжи. Туди, де було темно, біжи, щоби виграти час і знайти місце, щоб звільнити руки. Тепер він мав зброю і ніж, але вони були марні, якщо тільки...



Двері відкрилися. Там стояв Грегоф з повним комплектом вугілля, що тліє, і довгим залізним прутом. Побачивши Ніка, він кинув усе і схопився за Люгер на поясі. Тут Нік пішов в атаку. Як тільки Грегоф дістав Люгер, Нік ударив його лобом по обличчю, відчуваючи, як ніс людини розбитий. Люгер вистрілив, і Нік відчув, як куля зачепила руку. Він сів, потім підстрибнув, і його голова виявилася просто під підборіддям Грегофа. Щось зламалося в його обличчі, але він все ще стискав Люгер. Тепер він хитався, весь у крові і настільки приголомшений, що ледве тримався на ногах. Але одного пострілу було б достатньо.



Нарешті він теж ударив, якраз коли Нік почав свій останній наступ. Люгер ударив Кіллмайстра в обличчя, коли той високо підстрибнув і направив обидві ноги в щелепу Грегоффа подвійним ударом. Зробивши це, він втратив рівновагу і знав, що це його останнє зусилля.



Його черевики заскрипіли під щелепою Грегофа. Людина повільно почала валитися, як сливовий пудинг. Нік ударився об підлогу шиєю і плечима з такою силою, що вся вілла здригнулася вщент. Він лежав, задихаючись, не зводячи очей з Грегофа. Кіллмайстер був на межі можливостей, він дуже добре це знав. Якщо Грегоф...



Грегофу знадобилося багато часу, щоб упасти. Він притулився до сходів і витріщився на Ніка очима, які більше нічого не бачили. Люгер випав з його рук і шльонув на паркет. Нік був занадто змучений, щоб дивитися йому. Він лежав і дивився, як Грегоф повільно сповзає вниз. Він упав навколішки, його рот було відкрито, кров струмувала по підборідді до грудей. Повільно, болісно, повільно він падав уперед, потім лежав нерухомо.



Потім Кіллмайстер раптово відчув протяг позаду себе. Він почув, як за його спиною відчинилися двері. Він навіть не став більше дивитись. Він зробив усе, що міг, і що ще могла зробити людина.



Пара маленьких армійських черевиків потрапила до його зору.



Сабра сказала: «Здається, ти завжди шукаєш неприємностей, Нік».



Тепер він бачив її повністю. Він бачив її потрійною. Усі троє були у зелених американських бойових костюмах та веселих кепках. Крім того, всі троє носили ткану пару з кобурою з пістолетом 45-го калібру, що звисає з їхніх струнких стегон.



Нік зумів підморгнути їй. З нею було кілька чоловіків, і один з них виглядав так само, як мертвий у холі, і, мабуть, був його братом Алі. Потім були ще троє чи четверо чоловіків, мабуть, прямо з пустелі, бо вони носили бурнуси та головні убори мешканців пустелі. Бедуїни, про які вона говорила, припустив він. Йому було байдуже.



- Мені боляче, - сказав він. «Розв'яжи та перев'яжи мене. Я не хочу спливти кров'ю.



Вона поклала йому холодну руку на лоб.



"Хммм", - сказав Нік Картер. - Хм, це приємно. Вона весело сказала: - Я нічого не маю на увазі, Нік. Ми маємо поставити вас на ноги. Сьогодні ввечері ми вирушаємо до Сирії.





Розділ 9






" Ассалам алейкум!" сказав шейх аль-Халіфа.



Сабра відповіла: «Алейкум ас-салям». І вам також світ.



Кожен отримав чашку прохолодного верблюжого молока. Потім кілька фініків. Нік Картер, з тугою пов'язкою на боці, з гострим болем у шиї і, що ще гірше, з опіками на спині після тридцятимильної поїздки на верблюдах, сидів за столом, за яким подавали їжу, добре набирав свої вуха та очі. Все це було у власності Сабри. То були її бедуїни, її араби. Вони проповзли милю, він і Сабра, слідуючи за Алі та його товаришами через сирійське мінне поле. У вузькій ваді на них чекали верблюди та кінь для Алі. Вони їхали всю ніч і більшу частину дня. Кіллмайстер ніколи не думав, що зможе спати на верблюді, що гойдається, але він це зробив. Тепер вони були у чорному наметі шейха, аш-шаар. Намет був довжиною п'ятнадцять метрів і був зроблений з козячої вовни. У кількох ярдах праворуч від Ніка, за перегородкою з різнокольорових ковдр, він чув воркування і хихикання гарему шейха. Він не звертав уваги. Він мав ігнорувати це. Йому порадили не звертати на це уваги. Араби були дратівливі, коли справа стосувалася їхніх дружин.



Потім у маленьких порцелянових чашках подавали каву. Для «бідного» араба, подумав Нік, шейх досяг успіху. У цей момент шейх був зовсім не бідний. У цей момент шейх тримав у руці блідо-жовтий чек на тридцять тисяч ізраїльських фунтів. Він продовжував грати з ним своїми скрюченими коричневими руками, ніби ще не був упевнений, що цей клаптик паперу може являти собою стільки золота. Він не мав двох пальців на правій руці.



Сабра і шейх розмовляли арабською, але Нік майже все зрозумів. Не всі. Його арабська мова була не такою гарною, як раніше. "Хороша робота", - сказав шейх, не зводячи очей з чека. — Ти дотримала свого слова, чудова біла перлина. Валла. Це дуже гарна робота. Ти чесна жінка, чого ніколи раніше не зустрічав. Мій гарем чекає на тебе. За твоїм наказом я розлучуся зі своїми дружинами або вб'ю їх, як ти вибереш.



Нік подивився на землю. Він не смів сміятися. Шейх був серйозним.



Сабра прийняв це різко. «Пізніше, якщо буде на те воля Аллаха, ми обговоримо це. Я дотрималася свого слова, як ви кажете. А ти?'



Шейх сунув чек під свій білий бурнус і кивнув у бік кута, де сидів чоловік зі схрещеними ногами, який не слухав їхньої розмови. - Це Маджхад, - сказав шейх. — Ви бачите, він не належить до нашого племені, бо носить тюрбан. Він належить до Муррі. Це найкращі провідники у всій Аравії. Він знайшов твого ворога... того Джі-Джі, якого ти шукаєш.



Сабра зробила маленький ковток кави. Нік наслідував її приклад. З арабами поспішати не варто, їх все одно не поспішаєш.



Через деякий час Сабра запитала: Де?



Шейх аль-Халіфа клацнув пальцем у бік людини, яку назвав Маджхадом. "Скажи їм, де".



Чоловік вийшов уперед і сів на килим. Йому було за тридцять, він був худорлявим і виглядав досить міцним із почорнілою шкірою. З собою він мав гвинтівку — Нік помітив, що це був старий німецький маузер, — і довгий вигнутий кинджал за поясом. Нік знав, що без зброї він нікуди не піде. Він спатиме з ним. На ньому був білий бурнус та акуратний тюрбан замість головного убору та накидка північного бедуїна. Він почав говорити арабською на діалекті, якого не могла зрозуміти навіть Сабра. «Якщо ви трохи знаєте англійську, скажіть про це цією мовою. Я хочу, щоб мої друзі також зрозуміли.



Маджхад якийсь час дивився на них своїми маленькими темними очима, а потім схилив голову: — Я трохи знаю англійську. Я спробую. Дивись... Я намалюю пальцем.



Він почав малювати на килимі уявну карту: «Табір того, кого ви шукаєте, всього за двадцять кілометрів звідси. Неподалік незначного селища Тасіль. Табір знаходиться на солончаку.



Висохле солоне озеро, подумав Нік. Там можуть сідати літаки.



«Табір захований серед скель, – продовжував Маджхад. "Це червона скеля, і в ній багато дірок".



Лавові освіти та скелі з печерами. Пісковик. GG добре вибрав свій базовий табір.



«Два дні, — сказав Маджхад, — я ховався серед скель, шпигуна за ними. Той, кого ти шукаєш, мешкає в будинку на колесах. Його люди залишаються протягом дня у печерах та виходять уночі на роботу. Вони використовують багато світла, але коли ви підходите ближче, світло відразу гасне». Маджхад засміявся і показав свої перлинно-білі зуби. «Одного разу, коли я шпигував за ними, їх налякав дикий цап. Валла! Це чоловіки? Хто боїться цапа?



Кіллмайстер нахилився до чоловіка. — Вони чатують? Чи багато вартових?



Маджхад кивнув і знову посміхнувся. - 'Багато. Скрізь. Я цілий день пролежав на відстані плювка від одного з них і вивчив у нього нову пісню.



Нік сказав: «Як ви думаєте, ми можемо спіймати вартового, не здіймаючи тривогу?»



Маджхад почав плюватися, але тут же згадав, де знаходиться. "Я міг би закатати йому кишені так, щоб він цього не помітив".



Алі, другий син шейха, весь цей час мовчки спостерігав. Тепер він подивився на Сабру і сказав: «Чого ти чекаєш? Ви знайшли цього GG, що врешті-решт і було вашою метою. Ви маєте радіо. Що може бути простіше, ніж викликати на допомогу літаки та знищити їх?



Нік пильно подивився на Алі краєм ока. Чоловік майже швидко говорив англійською. Він здобув деяку освіту в Дамаску. Він стояв обома ногами в цьому сучасному світі, тоді як його батько, шейх, був фігурою, що належала до раннього середньовіччя. Алі міг зійти за брата-близнюка Ейда. І все ж таки було в ньому щось, що турбувало Кіллмайстра. У нього не було причин не довіряти Алі, але все ж таки... Сабра відповіла Алі: «Все не так просто. Ми хочемо схопити його живим. Це дуже важливо для моєї країни. Але ми поговоримо про це згодом.



Вона повернулася до Маджхаду, який усе ще сидів навпочіпки і грав зі своєю гвинтівкою.



— Ти можеш провести нас туди сьогодні вночі, у темряві?



"Я міг би відвезти вас туди і в піщану бурю", - сказав Маджхад.



Нік придушив посмішку. Цей хлопець точно не мав комплексу неповноцінності!



На губах Сабри теж грала посмішка.



— У того місця, того місця, де він розташувався в таборі, є ім'я?



'Так. Він називається Ваді Шайтан. Диявольська ущелина.



Потім головну трапезу подавали дві жінки у чадрах. З цієї нагоди було зарізане ягня, і його внесли всередину на величезній плоскій металевій страві. Ще був якийсь липкий заварний крем та скибочки коржика.



Шейх приготувався говорити. Нік вивчав його із захопленням. Він бачив багато чудових типів у своєму житті, і цей, безперечно, був би одним з експонатів його музею.



Вік шейха аль Халіфи був десь між шістдесятьма і вісімдесятьма роками. Він був абсолютним правителем близько трьохсот бедуїнів, які були вірними послідовниками Аллаха. Ні закон Дамаска, ні будь-який інший людський закон не діяв тут, у пустелі. Воля Шейха була законом.



У нього був ніс, схожий на криву турецьку шаблю, що стирчав із хитрого обличчя, яке саме нагадувало коричневу пустелю. Його ліва очниця була порожня, з неї капала рідина, яку він постійно витирав чистою білою тканиною. Для цієї трапези на ньому був бездоганний білий бурнус та білий головний убір. Він, безперечно, був владним старим тираном, аристократом до брудних нігтів на ногах та бандитом. І, подумав тепер Нік, він, мабуть, був першокласним бійцем свого часу! ... Він почав розуміти, що Сабра розповіла йому про бедуїнів. Той, хто мав із ними справу, грав із вогнем.



Шейх, коли йому повідомили про смерть Ейба, одним оком пильно глянув на Алі і запитав: Ти помстився за нього? Вони зробили це. Поки Сабра перев'язувала Ніка, Алі та його люди відвели Грегофа до підвалу і деякий час катували його там, перш ніж перерізати йому горло. Алі хотів забрати Грегофа до табору бедуїнів, але Сабра відмовила йому. Цього б не сталося, якби з цього приводу виникла суперечка, але Сабра мала рацію. Вона переконала Алі, що не можна протягнути напівмертвого та переляканого шпигуна через сирійське мінне поле. Нік не чув крику Грегофа. Вони заткнули йому рота.



«Бісмі лаахи р-рахмані р-рахім», співав шейх на один тон. В ім'я Аллаха, помилуй нас і помилуй нас.



Шейх відірвав від ягняти кілька шматочків і запропонував їх своїм гостям, перш ніж сам почав їсти. Нік був дуже голодним. Баранина була смачною. Араб-чоловік — жінки не береться до уваги — їсть правою рукою, а ліву тримає вільною для будь-яких маніпуляцій зі своїм пенісом.



У середині трапези Сабра сказав шейху: "Я збираюся піти сьогодні ввечері, улюбленець Аллаха". Мені знадобляться деякі люди від вас. І Маджхад як провідник.



Шейх погодився. Він підняв руки та показав число пальцями. Двадцять чоловіків. «Найкраще, що я маю», — пообіцяв він. «Хай допоможе тобі Аллах». За п'ятнадцять хвилин шейх підвівся. Їжа була закінчена. Слуга налив води в мідний глечик, і вони вмилися. Потім вони окропили свої руки та обличчя рожевою водою. Курильниця циркулювала, і кожен узяв невелику дрібку.



"Бахір ва-руух", - сказав шейх. Це означало «хороше дихання». Виходячи з чорного намету, Нік озирнувся. Шейх сидів, схрестивши ноги, у кутку, склавши вузлуваті, обвітрені руки на колінах і дивлячись на килим.



"Тепер, - сказала йому Сабра, - він оплакує втрату сина".



Ваді, в якому розташовувався табір, був довгим, вузьким і глибоким для тієї частини Сирійської пустелі. По сторонах і краю вади виднілися клаптики трави, де-не-де стирчали колючі кущі. Навколо було розкидано близько п'ятдесяти чорних наметів, і багато галасливих дітей грало серед овець, кіз та верблюдів, які становили кошти для існування арабів.



На північ від вади, приблизно за милю звідси, знаходився невеликий оазис. Нік зауважив, що воду з оази постійно привозять верблюди.



Поки вони з Саброю йшли до свого намету, маленького намету на пустельній стороні вади - шейх вважав само собою зрозумілим, що вони спатимуть разом, Нік сказав:



«Чому б їм не розбити табір ближче до оази?»



Сабра це пояснив. — Через літаки. Сирійські літаки. Іноді вони обстрілюють оазис, просто заради забави. Ну і як своєрідну мету звичайно. Бідуїни не більше ніж мішень для льотчиків. Сумніваюся, що уряд погодиться, але те, чого вони не знають у Дамаску, також не зашкодить їм». Вони підійшли до свого намету і ввійшли всередину. Нік плюхнувся на стопку ковдр і зітхнув. «Пффф; Я не думаю, що хтось колись мав таку червону спину, як у мене. Цей чортів верблюд! Я одного разу бачив у зоопарку бабуїна з малиновою дупою. Тримаю парі, моя спина виглядає так само».



Сабра засміялася. Вона зняла бурнус, зірвала капелюх і кинула те й інше у куток. Нік зробив те саме: під бурнус він одягнув військовий одяг, як і Сабра. Цей одяг був привезений для них верблюдами Алі.



Сабра влаштувалася на одному з ковдр. - Ти непогано виглядаєш для любителя, Нік. Той, хто може спати на верблюді, наполовину араб».



Він запалив цигарку і глибоко затягнувся. У присутності шейха, який суворо дотримувався закону мусульман, йому не можна було курити.



Він подивився на Сабру з іншого боку намету. Вона лежала на спині, заклавши руки за голову, і дивилася на полотно. На ній був зелений бойовий костюм, але він не приховував її жіночності. Він уважно розглядав довгі, стрункі, чудові ноги і тверді груди, що притиснулися до бронежилета. Її блискуче волосся було високо підняте і скріплене двома золотими шпильками.



Не дивлячись на нього, Сабра сказала: Ні, Нік! Я ж тобі сказала. Забудь про це.'



Кіллмайстер усміхнувся: «Мені пощастило, — сказав він. «Вона не лише командує мною, а й читає мої думки!»



Вона підвелася на лікті і подивилася на нього. - Можливо, пізніше, Нік, коли все це закінчиться. Обіцяю, що ні, та хто знає? Ти мені подобаєшся... я люблю тебе і захоплююсь тобою. Тож цілком можливо. Я так легко не віддаю себе. А тепер давай забудемо про цю нісенітницю і будуватимемо плани.



Нік загасив цигарку. Вона мала рацію, звичайно. Робота важливіша. Він подивився на маленький передавач у кутку намету, який дбайливо зберігався у гумовому футлярі.



Понесемо із собою сьогодні радіо? Ви можете подати сигнал з Диявольської ущелини Тверії і повідомити їм точне положення мети.



Очі Сабри були заплющені. Вона їх не відчиняла. 'Ні. Радіо надто цінне та надто ризиковане, щоб брати його з собою. Верблюд може впасти, ми можемо нарватися на патруль ГГ, все могло статися. Крім того, вони також проводять радіопрослуховування.



Ми дали б наведення GG, але він також на нас.



Він був згоден із нею. Наведення на табір не таке вже й важливе, але передавач, що працює так близько, відразу видасть усі їхні плани.



"Ми зробимо це олівцем, на папері і скористаємося нашим компасом", - сказала Сабра. — Ми можемо позначити цей табір як фіксовану точку. Таким чином, ми також пройдемо довгий шлях у цьому напрямку. Адже напад відбудеться вдень, і наші льотчики добре знають цей район».



«Це каже саме за себе. Вони досить часто пролітають з них. Він спостерігав її реакцією.



Її червоний рот зігнувся у слабкій усмішці. - Більше про це в повідомленнях нічого немає. Зараз я піду спати. Ти теж так зробиш, Ніку. Сьогодні буде тяжко. За мить він почув її спокійне, розмірене дихання. Сталеві нерви, подумав він. Може, навіть краще, ніж мої!



Він запалив ще одну сигарету і побачив клуби синього диму. Він подивився на свій годинник. Майже п'ять годин, незабаром стемніє. Вдень було похмуро, і місяць, мабуть, не показувався. Нік потай сподівався, що Маджхад не просто хвалько, але що він дійсно зможе знайти Ваді Шайтан у темряві.



Його думки повернулися минулої ночі... Йому це зійшло з рук після того, як він, як дурень, потрапив у пастку, але йому пощастило. І Сабра показала свою проникливість. Інакше його зараз тут не було б.



То були сопливі носи! Ті хлопці, які пустували на вулиці. Хлопчики в автобусі. Виявилося, що Сабра мала не лише мережу агентів, а й мережу вуличних хуліганів! У Тверії, Хайфі та Єрусалимі вона використовувала їх як молоді штурмовики, кур'єри і для збору розвідданих. Діти могли ховатися та підслуховувати там, де дорослий чоловік не міг.



Сабра відправила їм повідомлення, і діти вистежили Ніка в готелі і не втратили його з уваги. Він був трохи пригнічений, коли подумав про це. Він їх не помітив. Нік криво посміхнувся в темряві, що згущується. Якби Хоук почув про це, йому це сподобалося б. Але Яструб нічого цього не дізнався.



Нік виплутався з біди, але саме ці школярі повідомили Сабре про його скрутне становище та про те, де він перебуває. Сабра прикрила обидві сторони справжнім інтелектом секретного агента чи своєю жіночою інтуїцією. Вона послала цих хлопців його слідом, щоб вони спостерігали і охороняли його, чужинця в чужій країні. Кіллмайстер був трохи вражений. Йому, одному з найкращих агентів у світі, допомагали школярі!



Нік завжди був чесний із самим собою. Тепер він мав визнати, що йому не подобається ця ідея. Це було нелогічно та невдячно, але ця ідея йому зовсім не подобалася. Він був найкращим так довго, що більше не міг грати другу скрипку, навіть під проводом такого натхненного аматора, як Сабра. У нього виникло відчуття, що у нього в кишках шкрябає. Здавалося, що він таки не справляється з труднощами своєї роботи — Нік Картер ніколи раніше не відчував такого почуття.



Потім він посміхнувся у темряві. Тепер він був аматором. Він мав накази, і він мав слідувати їм. І він був таким же дбайливим, як ті діти в Тіверіаді. До біса все! На мить він прислухався до спокійного дихання Сабри, потім розслабився на здоровому боці і заснув. Маджхад розбудив їх, коли настав час йти.





Розділ 10






Гюнтер Герхардт стояв у дверях із недопалком чорної сигари в зубах і дивився на Ваді Шайтан. Ця назва була вибрана дуже вдало, подумав він. Він точно був тут особисто! Але не надовго. Ще два дні, якщо погода залишиться такою самою, і вони поїдуть. Хамсин, вітер пустелі, вже тиждень дме із заходу. Якщо так тривало, а так воно, швидше за все, і було, то із застосуванням газу добре виходило. Масляні губи ГГ трохи міцніше притиснулися до його сигари. Газ! Газ був пікантною особливістю цього підприємства. Якби ізраїльтян звинуватили у застосуванні отруйного газу проти невинних жителів села, з ними було б покінчено! Королеві Хусейну доведеться оголосити війну Ізраїлю, інакше він втратить свій трон і, швидше за все, своє життя. І після цього м'язи щелепи ГГ розслабилися і він усміхнувся вовчою усмішкою, відрізати б цим євреям голови!



Але він нічого не міг робити, поки не прибули протигази з Дамаску. Ці неохайні, невмілі виродки в Дамаску. Протигази мали бути тут тиждень тому. Він нічого не міг вдіяти без цих протигазів. Ви не посилали своїх людей у отруєне газом село без протигазів. По-перше, вони не пішли б. А ГГ чудово знав, як знає кожен генерал у будь-якій армії, що ніколи не можна наказувати, якщо не впевнений, що він буде виконаний. Він знизав масивними плечима і провів рукою по блискучій лисій голові. Не те щоб його турбували покидьки, якими він командував, покидьки та піна Леванта. РР розсміявся собі під ніс. Якщо будь-коли війська - війська? - мали бути принесеними в жертву, то це була ця мерзота. Але навіть покидьки потребують дисципліни. В одній з печер у скелі з пісковика пролунав дзижкий звук. У них запрацював генератор. Він подивився на свій наручний годинник. За годину стемніє. Йому час у дорогу. Але спочатку він перевірить радіо та радар. Там працював німець Готт, на якого можна було покластися. Здоров'як вискочив з трейлера, перетнув смугу піску і попрямував до вантажівки, припаркованої біля скель. Вантажівка була покрита камуфляжною сіткою оманливого кольору скель. Він відчинив двері і заговорив з чоловіком, який сидів за невеликим столом у навушниках і повільно крутив циферблати на проділі перед собою. Інша людина, радист, ледарювала за своїм ключем у передній частині вантажівки.



ГГ сказав: «Що-небудь особливе, Гансе? Щось ще чули?



Худий дезертир із Іноземного легіону похитав головою. — Нічого, гер генерале. Нічого такого. Окрім звичайного трафіку, звичайно – із Сирії, Йорданії та Ізраїлю. Літак, цивільна авіація. Але більше нічого. Якщо хтось поблизу є, гер генерале, вони себе дуже тихо.



РР кивнув. Він глянув на радиста, араба, потім перепитав Ганса і пошепки сказав. — Ти стежиш за ним? Що він надсилає повідомлення лише у певний час?



Худий чоловік кивнув: «Я стежу за ним. Він надсилає повідомлення лише тоді, коли я говорю, і не довше трьох хвилин. Так нас не знайдуть, гер генерале.



'Добре. Наберись терпіння, Гансе. Ми скоро їдемо. Впевнений, ти так само втомився сидіти на дупі, як і я.



Худорлявий чоловік засміявся. - Яволь, гер генерал. Ти правий.'



ГГ повернувся до своєї машини, оглядаючи порожню ваду. Він сміявся. Іноді над цим нічим не підозрілим місцем пролітали ізраїльські літаки. Навіть сирійські літаки не знали, куди скидати запаси, якщо він чітко не вказував це на великому солончаку. ГГ усміхнувся. Який сюрприз чекав на цих євреїв! Ось він, за тридцять миль від Галілейського моря, з шістьма танками, дванадцятьма гусеничними машинами, десятьма джипами, шістьма легкими і двома важкими кулеметами і більш як тисячею людей. Все ретельно заховано у скелях. І ізраїльтяни нічого не підозрювали.



А тепер, сказав собі РР, повертаючись до своєї машини, зроби бажання батьком думки. Він сподівався, що вони нічого не запідозрили. Він мав бути впевнений. Звідси й сьогоднішня подорож.



Він увійшов до машини. Хасан, сирійський полковник, призначений заступником командира, похмуро сидів за своїм столом і жував олівець. Перед ним лежала карта, притиснута револьвером. Він підвів очі, коли ГГ увійшов. У нього був яструбиний ніс і карі ясні очі, як у оленя. РР ненавидів його, і він знав, що це взаємно. Хасан був з ним з тієї ночі, коли РР холоднокровно вбив цих євреїв.



Однак тепер РР намагався бути доброзичливим. Він повинен був працювати з цією людиною і заслужити його довіру, тому що Дамаск не надішле до нього іншого. Особисто ГГ думав, що хлопець був ніжним, а він не дуже любив ніжок. Він сам був бісексуалом і не проти поспілкуватися свого часу з симпатичним хлопцем, але в цілому все одно волів жінок. І, майн Готт, коли це завдання буде виконано, він знову спатиме з жінкою. З купою жінок і, можливо, він узяв би й хлопчика з ними. Але в таких справах він був чоловіком, а не таким женоподібним дурнем.



Він поклав велику руку на тонке плече Хасана і подивився на карту. Маршрут їхнього маршу та план атаки були відзначені червоними точками на пластиковій накладці. ГГ один раз стиснув плече Полковника і сказав із сумішшю глузування та напівдружелюбності: Gottes Namen, Хассан, чому ти зараз продовжуєш вивчати цей бойовий порядок? Все готове, чувак, пророблено до дрібниць! Не хвилюйся. Візьми випити. Іди подивися, чи не знайдеш ти тут жінку! РР залився сміхом. На багато миль навколо не було видно жодної жінки, і вони обоє чудово це знали. А якби й була, то беззуба повія за двісті фунтів.



Полковнику вдалося зобразити в уяві слабку посмішку. Він був готовий визнати, що трохи боявся німця. Щоб повернути розмову в інший бік, він сказав: "Вогнеметів ще немає, генерале".



ГГ встав біля високого сталевого ящика і дістав із нього чорний бурнус. «До біса ці вогнемети. Це забезпечить знищення, але вони не є абсолютно необхідними. Протигази, ось вони нам потрібні...



Я не можу нікому наказати, навіть цьому зброду, йти без захисту в село, отруєне люїзитом. Надішліть ще одне термінове повідомлення тим розтяпам у Дамаску. Скажи їм, щоб не сиділи на своїх лінивих дупах, а нехай привезуть сюди ці протигази!



РР одягнув бурнус поверх уніформи і надів капелюх. Він зняв з гачка ремінь та кобуру, у кобурі був Вальтер П-38, і пристебнув її поверх бурнусу.



«Сьогодні ввечері маю невелику роботу, — сказав він полковнику, — мене не буде близько шостої години. Ви, звісно, головний. Розставте вартових, як тільки стемніє. Все інше як завжди, але не використовуйте більше світла, ніж це потрібно. Нехай мій водій приїде на лендровері. Скажи йому, щоб він поставив Райзинг спереду з трьома додатковими патронташами.



— Добре, генерале. Полковник підняв люльку і коротко заговорив. Потім він повісив люльку і подивився на РР. який запалив одну зі своїх чорних сигар.



— Ви їдете один, генерале? Без супроводу?



Великий чоловік холодно глянув на нього поверх сигари. Потім він сказав із сухим британським акцентом, якому так старанно вчився — він знав, що останнім часом знову почав думати німецькою мовою: — Мій любий друже, я блукав пустелею, коли ти смоктав сиськи своєї матері... Він вийшов назовні.



Сирійський полковник якийсь час дивився на нього, потім похитав головою і знову глянув на карту. Ця людина була образом диявола! Це було точно як будинок. Полковник пошкодував, що Аллах привернув його до цієї справи. Але що він міг зробити? Дамаску варто було тільки кивнути, і ти летів. У нього були дружина та діти на утриманні.



Він обтрусив ці думки і знову глянув на карту. Добре виглядає. Він вважав себе дуже гарним. Він знав, як зібрати щось подібне разом. Наманікюреним пальцем він прокреслив червону лінію атаки на накладному аркуші. ГГ перекине свої танки та напівгусеничні машини через вузький прохід між південним берегом Галілейського моря та йорданським кордоном. Кожен із солдатів, генерал і він сам, носитиме ізраїльську форму, зроблену в Дамаску. І це було автентично до останньої деталі.



Спочатку вони завдадуть удару по кібуцю Шаар Ха голан, вб'ють якнайбільше євреїв і складуть їхні тіла у вантажівку. Але спочатку ці трупи будуть одягнені в ізраїльську форму.



Зруйнувавши кібуц і перерізавши всі комунікації, вони швидко попрямують на схід і нападуть на село Умм-Кайс в Йорданії. Якщо хамсин продовжить дмухати, вони застосують отруйний газ, якщо ні, то зроблять більший наголос на вчинення усіляких звірств. Лиса голова навчила їх саме цьому. Він фактично дав їм повну свободу дій у цей час. Полковник заплющив очі і потер лоба тонкою рукою. Він знав своїх чоловіків і знав, чим це обернеться: згвалтування жінок, понівечення дітей, чоловіків вішають і понівечують їх геніталії, а може, відрізають і вставляють у рот. Тоді будуть розкидані мертві ізраїльтяни із ізраїльською зброєю. Усі їхні власні мерці, люди ГГ, будуть ретельно зібрані та доставлені у вантажівку. Потім все відразу на північ до сирійського кордону, і вони були у безпеці.



Так, то був хитрий план. І дуже злий. Полковник глянув на великий револьвер на карті. Він почув, як зовні зупинився "Лендровер", і почув, як лисий чоловік віддає накази водієві.



Рука полковника нерішуче потяглася до револьвера. Він все ще міг запобігти цьому. Навіть зараз він міг запобігти цьому. Достатньо одного пострілу в спину.



Він відсмикнув руку. Ні. Він не мав ні сміливості, ні мужності! Він підпише смертний вирок. І навіщо йому втрачати своє життя за невіруючих? Він підняв плечі. Іншалла. Коли він почув, як «Лендровер» від'їхав, він все ж таки повернувся на схід і промимрив: «Сподіваюся, з цією купою верблюжого лайна трапиться щось страшне».





Розділ 11






Однією з якостей, які зробили Кіллмайстра найкращим агентом — і завдяки тому, що він живий сьогодні, була його здатність міцно спати і при цьому негайно прокидатися, якщо він чув «неправильний» звук. Щодо цього він був схожий на матір, яка може проспати вибух, коли вона ні до чого, але відразу ж прокидається, коли її дитина плаче.



Його розбудило м'яке шарудіння піску. Він одразу ж насторожився. Полог його чорного намету був відкритий, і він побачив, як біла тінь проповзла повз отвор і зникла. Його схвилювала та прихована манера, в якій це сталося. Хтось вийшов з вади вузьким боком і відійшов від табору бедуїнів. Хтось, хто явно не хотів, щоб його бачили чи чули.



У наметі було непроглядною темрявою. Він почув рівне дихання Сабри. Він нахилився і вийшов з намету якраз вчасно, щоб знову побачити ту білу пляму праворуч від неї, що тільки-но перетнула вузький вхід у вади. Біла постать покинула вади, і, хоч би хто це був, він міг, таким чином, вирушити в оазис. Але жінки не ходили в оазис ночами, і він не міг зрозуміти, чому чоловік пішов би туди. У звичайних обставин він би давав йому спокій, але під час завдання це може бути важливо. Він кинувся в погоню.



Він досяг гирла вади і зупинився. Тут йшла глибока траншея, що тяглася крізь пісок і випалені горби до оази. Він нічого не бачив. Потім він почув, як каміння впало і хтось побіг праворуч від нього. Нік чекав цілу хвилину, востаннє перевіряючи люгер у кобурі та стилет у піхвах. Він обережно зісковзнув у яр і рачки поповз до оази. Він розтиснув долоню на кущі терну, мовчки вилаявся і поповз далі.



Було передбачено, що цієї ночі не буде місячного світла через хмари, і місяця теж не було. Принаймні не має жодного значення. Але час від часу Місяцю вдавалося на мить прорватися крізь хмарний покрив і таким чином висвітлити землю своїм світлом. Цього було достатньо.



Кіллмайстер носив зелений бойовий костюм і тому не виділявся і натомість пейзажу; чоловік перед ним — він був майже впевнений, що це був чоловік — був одягнений у білий бурнус, який час від часу світився у темряві. Нік підійшов до кінця яру і побачив людину в кількох сотнях ярдів попереду, тепер уже на більш відкритій місцевості, яка неухильно йшла до маленької оази.



Нік дозволив маленькій точці перед собою піти вперед приблизно на п'ятсот ярдів, а потім продовжував йти за ним. Тепер він був переконаний, що ця людина щось задумала. Це був араб - іншого варіанта не було - і якщо араб ходить, а не їздить, то має бути вагома причина. Або погана. А та людина перед ним була надто потайливою, так що останнє було найімовірнішим. Нік Картер на власному досвіді навчився не брати до уваги очевидне і брати його до уваги.



Він обережно слідував за ним, тримаючись на пристойній відстані, використовуючи перетнуту місцевість, як зробив би будь-який майстер мистецтва стеження. Нарешті він наблизився і був уже в двохстах ярдах, коли білий бурнус зник у ряді пальм фініків, що оточували оазис. Фігура була прихована від його очей. Нік лежав животом на нерівній землі і чекав із напруженими очима. Нічого не рухалося. Хто б це не був, зараз він чекав у тіні пальм. На кого він чекав?



Через деякий час він почав підкрадатися ближче з Люгером під рукою. Це була важка і болюча робота через гострі скелі, шипи та абразивний пісок, але він дюйм за дюймом наближався до оази. Йому знадобилося півгодини, щоб дістатися перших фінікових пальм на п'ятдесят ярдів. Весь цей час він нічого не бачив і не чув з оази. Хоч би хто це був, він зрозумів мистецтво очікування. Нік продовжував притискатися обличчям до каміння. Ніч була прохолодна, і хамсин постійно дмухав із заходу, але Нік все ще обливався потім. Було б небезпечно і навіть безглуздо намагатися наблизитися. Ця людина була арабом — арабом із пустелі — і, можливо, зрозуміла, що за ним стежать. Він може сидіти і терпляче чекати, коли Нік опиниться під прицілом або в межах досяжності його кинджала. Нік вирішив почекати там, де він був. Терпіння у нього було не менше, ніж у будь-якого араба.



Звук повільно порушив нічну тишу. Він долинав з півночі, спочатку дуже слабко, але ставав дедалі більше чутним. Кіллмайстер, який мав гострий слух, спочатку не міг у це повірити. Можливо, це пов'язано з вітром.



Але немає. То був звук двигуна. Якась машина мчала до оази на зниженій передачі. За мить він дізнався звук — «Лендровер». Він підняв голову і побачив два котячі очі, що наближалися до оази з півночі. Затемнені вогні! Дві білі щілини у темряві.



Суміш тріумфу та недовіри переповнювала людину з AX. Цього не може бути! На даному етапі виродок нізащо не ризикнув би прийти сам. Все ще ...



Він побачив котячі очі, що наближалися до оази. І все ж таки... у кожній справі на ГГ є позначка про його хоробрість! Почуття хвилювання охопило його. Він підкрався трохи ближче до оази. Кіллмайстер підійшов до гаю фінікових пальм на тридцять п'ять ярдів, коли вже не міг йти далі, інакше йому довелося б кинути укриття. Він ліг за невисоким каменем заввишки шести дюймів над землею. Звідти до оази не було нічого, окрім плоского піску. Він не міг йти далі, не ризикуючи перестрілкою, і він ще не був готовий до цього. Проте він мав знати.



«Лендровер» з черепашою швидкістю перебрався на інший бік оази і зупинився. Водій, хоч би хто це був, не вимкнув фари. Нік прислухався, проклинаючи вітер за те, що той віяв з його напрямку, так що він нічого не чує. У «Лендровері» була лише одна людина, вирішив він.



Він направив Люгер і побачив фари. Не те щоб він збирався вистрілити навмання. Він не збирався стріляти за таких обставин. Він поставив свою голову на те, що у водія Лендровера був пістолет, і араб напевно теж був озброєний. Нік був у меншості з вогневої могутності, і його тактична позиція була далеко не райдужною. Йому доведеться дочекатись повернення араба, якщо він повернеться, а потім схопити та допитати.



Хамсин на мить зупинився і почув, як чоловіки кажуть. Арабською. Їхні голоси були слабкими, і ремствування, здавалося, були далеко. Коли знову повіяв вітер, він взагалі нічого не почув.



Хтось торкнувся його руки, і Сабра прошепотіла: Не стріляй, Нік! Хоч би що ви робили, не стріляйте!



Вона підійшла до нього ззаду, не видавши жодного звуку, і доторкнулася до того, як він усвідомив її присутність. Це не часто траплялося з Ніком Картером. Вона була схожа на привид!



Натомість він потягся до її руки і торкнувся твердих грудей. За мить вона трохи відсторонилася. Вона потяглася до його руки і міцно стиснула її.



Вона притулилася своїм теплим ротом до його вуха і зашепотіла.



'Це хто?'



— Хтось із нашого табору. Стукач, я думаю. І... і це звучить шалено, але в мене дуже сильне відчуття, що він там особисто розмовляє із ГГ!



'Боже мій!'



Він відчував її внутрішнє замішання. Він відчув, як її струнке тіло почало тремтіти. — Боже мій, — знову сказала вона. "Якщо ти маєш рацію, ми можемо покінчити з цим прямо зараз!"



Поки вона говорила, вони побачили велику постать перед фарами. Потім білий бурнус. І нічого більше. Сабра більше не тремтіла. Коли вона знову прошепотіла, її голос звучав гнівно та стримано. 'Нік! Можливо ти правий. Він і з Роммелем ризикував до божевілля!



Вона вимовила лайку, яка її зовсім не здивувала. «Яка можливість для нас… і ми не можемо нею скористатися. У мене є кольт 45-го калібру, револьвер та ножі, от і все.



- У мене є Люгер і стилет, - м'яко сказав Нік. «Без сумніву, у нього там більше вогневої сили. Ми ніколи не дістанемося до цієї першої пальми.



Він відчував її рішучість. — Ми можемо спробувати, — наполягала вона. 'Ми можемо спробувати! Прокрадемося якнайдалі, а потім біжимо. Нападаємо на них несподівано. Ми маємо шанс, Нік, правда! О чорт! Якби у нас були автомати та кілька гранат! Це прокляте невдача теж!



Кіллмайстер теж був спокушений. За частки секунди він зважив усе за і проти і дійшов висновку, що у них немає шансів. Якщо пощастить, вони зможуть дістатися оази до того, як їх виявлять. Але той факт, що ГГ був ще живий, був достатнім доказом того, що він безперечно був в ударі. Буде запекла стрілянина, в якій навряд чи хтось виживе. І, звісно, дияволові пощастить. У ГГ був пістолет-кулемет — немислимо, щоб його не було — і якщо хтось і вижив, то це він. Справедливість не завжди тріумфувала в цьому сумному підмісячному світі.



— Ні, — прошепотів він. «Ми не намагаємося. Найкраще дочекатися повернення нашого зрадника. Він зможе багато нам розповісти. Якщо ми використовуємо трохи переконання.



Раптом в оазі почувся постріл. Нік, який був експертом у таких питаннях, подумав, що це має бути Люгер чи Р38. Це також було б найімовірнішою зброєю для РР.



Він притулився ротом до м'якого вуха Сабри. — Я думаю, ми можемо забути про нашого зрадника. Думаю, він щойно отримав свій розрахунок.



Її голос був лютим. 'Так. А тепер підемо за ГР! Він один! Ми можемо ...'



Вона збиралася схопитися. Нік повалив її на землю. — Ні, чорт забирай! Ні! Ми нічого не зробимо проти автомата. І якщо ми пропустимо його, то все піде не так, і він знає, що ми тут. Ні! Тепер пропустимо його. Ми його ще зловимо. Обіцяю.'



«Лендровер» розвернувся і рушив з тихо гудіючим двигуном. Машина не мала заднього ліхтаря. Вони чекали, коли відбиток котячих очей сховається за дюною і звук двигуна розчиниться в нічній тиші. Потім вони повільно пішли назад до оази.



"Я взяла ліхтарик", - сказала Сабра, коли вони увійшли в пальмовий гай і підійшли до брудного басейну. Біля басейну лежало тіло у білому бурнусі.



Сабра дозволила променю світла впасти на білу постать. Обличчя було у воді. Нік схопив за кісточки, витяг їх із води і перевернув тіло. Білий промінь ударив у пару порожніх карих очей і яструбиний ніс.



Сабра вимкнула світло. - Алі, - глухо сказала вона. «Алі, чорт забирай! Цікаво, чи він діяв з власної волі чи його підіслав шейх? Я казав тобі, що щось не так? Їм не можна довіряти ні на гріш.



Нік не бачив причин говорити про інстинктивну недовіру до Алі. Людина померла і все. Чи був шейх також учасником змови, вони невдовзі дізнаються.



Сабра задумливо глянула на мертве тіло. У лобі в нього була гарна кругла дірочка. — Вони завжди беруть по обидва боки, — сказала вона глухим голосом. «І це навіть не аморально у них. Це просто їхній спосіб життя.



Недалеко від ставка стояла маленька хатина, вкрита соломою та пальмовими гілками. Нік привів її туди. 'Добре. Давайте зараз викуримо по сигареті, принаймні я, і подивимося уважніше. Це може багато змінити, а може й ні. У будь-якому випадку ми повинні спробувати отримати уявлення про поточний стан справ.



Хата була порожня, якщо не брати до уваги кількох стелажів з фініками, що висіли для просушки. Нік опустився на підлогу, закурив сигарету та задоволено затягнувся. Сабра сіла поряд із ним. Він інстинктивно відчував, що вона глибоко засмучена, що вона самотня і на межі розпачу. Вперше він бачив її у такому настрої. Зараз саме час, подумав він, зняти напругу. Але мило, без зайвого шуму, так поступово, що вона не зрозуміла, що сталося, доки він міцно не взяв її за руки.



"Він у нас був", - сказала вона. Вона говорила більше сама із собою, ніж із ним. «Він був просто перед нами, і він пішов. Після стільки років!



Попри здоровий глузд, але щоб підбадьорити її, Нік сказав: «Ми не впевнені, що це був ГГ».



— Але я знаю, — уперто сказала вона, — знаю. То був ГГ.



Так, тихо визнав він. То був ГГ.



Кілмайстер глибоко затягнувся цигаркою. Червона точка світилася у темряві хатини. Що знав Алі? Що знає Шейх?



Вона сіла так близько до нього, що він відчув, як вона знизала плечима. «Просто я хотіла знайти ГР та його базовий табір. Більше нічого. Очевидно, я не сказала йому, хто ми такі і чому хочемо знайти ГГ та його табір. До речі, шейх дуже розумний, щоб питати. Він знав, що я цього не скажу.



Нік сказав: «Тоді відомості не такі вже й важливі».



"Не для нього!" — хрипко сказала вона. - Його попередили. Він знає, що за ним полюють американець та ізраїльтянка. Звідси він зробить свої висновки. Звичайно, він назве мене ізраїльською розвідницею, а вас, мабуть, назвуть агентом ЦРУ».



Ніка це влаштовувало, але він вважав за краще тримати це в секреті. Він курив і думав, що робити. «Тепер ти можеш повернутись і покликати своїх людей на допомогу, Сабра. Ми ще багато часу. Ваші ВПС можуть обстріляти його на світанку та висадити поблизу десантників. Сумніваюсь, що він очікує, що ми діятимемо так швидко. Вам вирішувати.'



Останнє було надто вірно. Вона одна могла викликати на допомогу ізраїльські ВПС та десантників. У неї був секретний код та ідентифікаційні сигнали, які знала лише вона. Ізраїльська розвідка не зверне на нього уваги.



Пройшло багато часу, перш ніж вона підготувала відповідь. Він знав, що їй доведеться ухвалити важке рішення. Це має бути бліцкриг, де все має пройти гладко. Ізраїльтяни мали завдати швидкого удару і так само швидко зникнути з сирійської території. Якби вони провернули це швидко і в процесі захопили полонених, які будуть говорити – ГГ, якщо можливо, – то це просто означало б ще один інцидент. Великий інцидент, але все ж таки просто інцидент. Якби вони захопили ГГ живим і він заговорив, сирійці тоді мовчали б. Але якщо щось пішло не так, то війна була неминуча. І це навіть без нападу РР.



Він чекав. Нарешті вона сказала: Ні. Ми не можемо так ризикувати. Можливо, цей Маджхад говорив правду, а може й ні. Його послав шейх, не забувайте про це. Або він може мати добрі наміри і виявитися просто дурним брехуном, підонком. Ні. Спочатку ми маємо підбити підсумки самі. Місце визначте самі. Тоді я зможу викликати на допомогу авіацію та десантників». Вона схопилася на ноги. Після цього Нік не міг згадати, чи це був нещасний випадок, чи вона зробила це навмисно, але Сабра спіткнулася і впала йому в руки. Їхні губи зіткнулися невимушено і наче під впливом надприродної сили. Жоден із них не говорив. За кілька хвилин Сабра спробувала вирватися і відштовхнути його. Нік обійняв її своїми великими руками і міцно притис до себе. Вона обм'якла, зітхнула і глибоко проникла язиком до його рота.



Це був сексуальний вибух, якого Нік ніколи не відчував з жодною жінкою. Це були два розпалені тіла, що змагалися за найсильнішого на полі пустощі, сторони нападали по черзі і парирували напад своїми ласками, ніжностями та несподіванками. Не виймаючи язика з його рота, вона провела обома руками по всьому тілу. Він розстебнув її жакет, зняв з неї ліфчик і відчув у своїх руках оксамитову повноту її білих пружних грудей. Він обмив обличчя у прекрасній долині між ними і поцілував її тверді соски.



Сабра відчепила свій пояс із пістолетом 45-го калібру та скинула його. Вона обвила руками Ніка і пригорнулася до нього, притулившись до нього губами, поки він люто зривав з неї штани та тонкі нейлонові трусики. Коли вона підняла ноги, він побачив її білі сідниці, що блищали в темряві. Він увійшов до неї в хвилі люті, і вона закричала - її перший звук - наче її вдарили ножем.



Вони були не так коханцями, як любовними ворогами, які намагалися нав'язати один одному свою волю. Сабра обхопила його своїми стрункими ногами, високо поставила п'яти йому на спину і спробувала зжерти його. За кілька хвилин вона завела монотонну мелодію: «О-о-о-о-о-о-о-о-о-о...»



Нік був зачарований і у своєму еротичному екстазі ні на що не звертав уваги. Він штовхав глибше і сильніше, глибше і сильніше, ніби намагаючись повністю зануритися у воду. Він потрапив у нічию землю, нічого, нічого не буде. Лише цей момент!



Кульмінація настала одночасно для них обох. Зібра закричала. Нік здригнувся і звалився на неї зверху, видаючи дикі звірячі звуки.



Коли його розум знову прояснився, він почув її тихий плач. Він поцілував її в щоку і скуштував її солоні сльози. Вона відвернулася від нього. Потім вона сказала гордо і сердито: Це було нічого! Зрозумів? Це не мало до цього жодного відношення! І це не повториться. А тепер допоможи мені підвестися.



Він поцілував куточок її рота, і цього разу вона відпустила його. Він тримав її у своїх обіймах на мить і прошепотів: «Я розумію. Нічого не було.' І він відпустив її. Він почував себе стомленим і розслабленим і дивився, як вона поправляє одяг. "Можливо, зараз вона розслабилася", - подумав він. Частина її страху, напруження і, напевно, занепокоєння мало розсіятися в цьому вибуху. Він знайшов її пояс і передав їх їй. Вона начепила його, а потім трохи торкнулася його руки. — Цього не було, — лагідно сказала вона. - Ти розумієш це, Нік? Цього не сталося.



- Згоден, - сказав Кіллмайстер. 'Нічого не сталося.'



Вони вийшли із каюти. Сабра подивилася на тіло Алі. 'Що нам із цим робити? Віднести його до табору чи попросити когось?



Вона запитала, командувача тону вже не було. Нік поступово взяв він ініціативу, яку вона запропонувала йому навмисно чи ненавмисно.



— Дай спокій, — сказав він. — Не кажіть жодного слова про цей шейх. Якщо він спитає, де Алі, ми обдуримо його. Ми його не бачили. Тепер повернемося до табору та подивимося, чи готові Маджхад та його люди. Пора йти.'



Коли вони підійшли до чорного намету шейха аль-Халіфа, загін уже чекав на них. Шейх поговорив із Маджхадом. Поруч стояло двадцять бедуїнів, обіцяних шейхом: чоловіки з гордим виглядом, на чистокровних конях, мовчазні, всі в бурнусах з головними уборами, і всі озброєні старими маузерами чи енфілдами, один із старим лебелем.



Коли вони наблизилися, шейх сказав: «Ми були готові півгодини, квітка пустелі. Мої люди втрачають терпіння. Ти йдеш зараз?'



Сабра зробив жест Салам. — Вибач, улюбленець Аллаха. Ми пройшли через пустелю та розробили наші плани. З вашого дозволу ми зараз же підемо.



Погляд шейха по черзі був звернений на Сабру та Ніка. Його майже беззубий рот на мить стиснувся, а потім знову розслабився. — Ідіть. Я дав вам двадцять моїх найкращих людей. Маджхад командує ними, а ви командуєте Маджхад. Це зрозуміло?



Дівчина сказала: «Звичайно, зіниця ока Аллаха. Мені треба тільки винести дещо з мого намету. І потім радіо, воно мені дуже дороге. Ти подбаєш про те, щоб його добре охороняли?



Шейх кивнув головою. "Це буде так". Він знову глянув по черзі від Сабри до Ніка. Він похитав головою: «Я вірю, горда красуня, що мій гарем ніколи не зустріне тебе. Ти записана для того, хто може тебе прочитати. Це нещастя для мене та щастя для моїх дружин. Мені не доведеться їх викидати чи вбивати.



Його погляд зупинився на Сабрі. — Тоді йди, моє серце. Хай буде з тобою Аллах».



Шейх аль-Халіфа повернувся до них спиною і пішов до свого чорного намету. Тканина намету впала. Нік відчув дивне полегшення. Ця стара блискавка. Він знав, що сталося. Нік сильно спітнів, коли Сабра пішла до намету, щоб взяти свій рюкзак з компасом, картами, олівцем та папером – всі записи для правильного становища пізніше – Маджхад навів коня Ніка. Це була красива тварина, сірий і чистокровний арабський жеребець, потік м'язів. Нік захопився твариною і погладив її по голові, щоб познайомити з нею. Він дещо знав про арабських жеребців, бо одного разу їздив на них в Америці. Вони були швидкими, розумними і, насамперед, вогняними. І він ще й білий! Єдиний білий з усієї групи.



Коли Нік вказав Маджхаду на це і додав, що йому не дуже хочеться, щоб його використовували як мішеню, араб лише знизав плечима і сказав: «Іншого в нас немає, сер. Можливо, ви віддаєте перевагу верблюду? Вам за нами тоді не наздогнатиметься, але... "Ніякого верблюда!" - коротко сказав Нік.



Маджхад погладив носа тварини і посміхнувся Ніку. - Ви дуже мудрі, сер. Його звуть Емір. Він послужить вам гарну службу. І жінка вже йде, ми можемо піти.



Вони їхали пліч-о-пліч і залишили вади на вузькому боці. Нік і Сабра їхали попереду, за Маджхадом, який мав стати їх провідником по Ваді Шайтану. Місяця не було, але було досить слабкого світла, що виходить через хмари. Нік побачив, як перед ним піднімається і опускається тюрбан Маджхада, і пробурмотів Сабре: «Їй-богу, сподіваюся, він знає, що робить! Якщо шейх гратиме в ту ж гру, що й Алі, він заведе нас у пастку, і нам кінець. Потім ГГ буде використовувати нас для стрілянини по мішеням.



Він бачив, як вона хитала головою. — Ні, я не думаю, що тобі варто турбуватися про це, Нік. Я вважаю, що старому можна довіряти хоч раз на різноманітність. Це просто почуття, але я серйозно. Він бачив, що вона повернулася до свого колишнього "я". А якщо вона була вражена, весела чи щаслива, то ретельно приховувала це. Він і сам був задоволений. Робота була попереду і це було все, що мало значення.



Вони пролетіли близько трьох миль на північ, коли пролетів перший літак.





Розділ 12






То був старий літак із пропелерами, що летів низько до землі. Він проминув їх за півкілометра і попрямував на південь, до табору бедуїнів. Холод пробіг по спині Кілмастера. У РР могло бути радіообладнання в цьому Land Rover. Можливо, він відправив повідомлення безпосередньо чи через свій базовий табір до найближчого сирійського аеропорту. Нік проклинав свою дурість! Вони мали очистити табір. Але хто міг подумати, що РР буде чи зможе діяти так швидко? Можливо, він помилився. Можливо ...



За ними, прямо над табором бедуїнів, спалахнули парашутні ракети. Більше квадратного кілометра було яскраво освітлене сліпучим світлом, що оголює все очевидним чином.



Нік підняв руку, і кортеж зупинився. Нік під'їхав до Маджхад, який з благоговінням дивився на величезні вогні в небі.



Нік, не покладаючись ні на своє знання арабської, ні на свою владу над цими гордими людьми, наказав Маджхаду зупинити їх на вершині дюни, на яку вони щойно піднялися. Маджхад повернувся до колони і наказав. Нік і Сабра стояли осторонь і дивилися, як смолоскипи повільно опускаються на землю. Їх постійно замінювали на нові, поки літак кружляв у повітрі. Емір, збентежений цією демонстрацією, мало не скинув Ніка, перш ніж відновити контроль. Сабра, яка мала менше проблем з конем, допомогла Ніку заспокоїти Еміра. Потім вона поклала руку на руку Ніка. — Це літак, який наводить бомбардувальники на ціль, чи не так? Вони шукають наш табір!



Кіллмайстер був лютий, а всередині в нього все кипіло. 'Так. Повинно бути так. Вони шукають нас, Сабра. Цей бридкий виродок направив їх туди!



— І ми тут у безпеці, поки вони… ох, Ніку, ці бідолахи! Жінки та діти. У неї була грудка в горлі. Він глянув на неї і побачив, як вона вдарила кулаком по губах. Вона вже через багато пройшла. Навіть нерви секретного агента не витримали всього за великим рахунком. Він тільки сподівався, що вона не зомліє до того, як завдання буде виконане. Якщо до цього дійде.



Араби збилися в купу, група коней і людей дивилася на смолоскипи з трепетом та страхом. Деякі злізли з коней і тепер стояли навколішки і бурмотали молитви обличчям на схід.



«Валлах! Це кінець світу! Хай змилується над нами Аллах!



Потім з'явилися літаки. Нік їх не бачив, але за пронизливим вереском вирішив, що це літаки МІГ-19. Він думав, що їх шість, але не був у цьому певний. Він заздалегідь приготувався до пекла, яке ось-ось вибухне.



Перша атака МІГів була проведена з кулеметів та гармат. Один за одним вони з ревом пірнули до чорних наметів, так безжально освітлених ракетами. Після першої атаки вони перегрупувалися для другого бомбардування. Цього разу вони скинули фугаси та уламкові бомби.



Сабра і Нік, який зараз майже трясся від люті, чули свист кожної бомби, за яким слідував глухий бум-бум-бум-бум. .



Нік наблизив Еміра до Сабр і взяв її за руку. Її рука була холодна, як смерть. Вона дивилася на червоне свічення на горизонті, по її щоках текли сльози. Нік стиснув її руку, але нічого не сказав. Змусити її плакати. Тим швидше вона впорається з цим. Чим зліша вона ставала, тим краще. Він знав, що він збирається робити далі, що він повинен робити, і що вона йому потрібна. Йому була потрібна справжня Сабра. Крутий, ефективний секретний агент із Марракеша.



Це зайняло трохи більше десяти хвилин. Гвинтовий літак давно пішов. Після цього літаки також повернулися на базу; вони летіли низько до землі. Один пролетів над ними на висоті трохи більше чотирьохсот метрів. Нік напружено чекав. Але МІГ їх не побачив, пролетів і зник у темряві.



Кіллмайстер не очікував такої дисципліни від цих арабів. Він сподівався, що вони в паніці поїдуть назад. Натомість вони чекали, поки Маджхад підійде до Ніка. - Чоловіки хочуть повернутися, сер. Відразу. Чи бачите, у них є дружини та діти. Якщо з тобою все гаразд...



- Звичайно. Нік став на стремена і помахав арабам. Вони розвернулися і поскакали назад до табору на повному скаку.



Маджхад трохи сповільнився. "У мене там немає родичів", - пояснив він. “Я просто один. Це гарна річ.' Сабра сказав: «Вони звинуватить нас у цьому».



Нік подивився на Маджхада, який їхав поряд із ним. - Що ти думаєш, Маджхад? Чи звинувачуватимуть нас у цьому?



Гід знизав плечима. - Це можливо, сер. Це неосвічені люди, які не розуміють цих речей. Леді каже правду, можуть бути неприємності.



— Проблеми справді будуть, — похмуро сказав Нік. — Але не лише для нас. Він вирішив довіритись Маджхаду. Він розповів йому, що задумав.



Сабра впала в сідло. Якийсь час вона нічого не говорила, а потім: Добре, Нік. Я згодна. Відтепер ти головний».



Маджхад посміхнувся Ніку, оголивши усі свої білі зуби. - Ви божевільний, сер. Кажу це з усією повагою, але ти божевільний! Щоб довести це до успішного завершення, нам знадобиться допомога всіх джинів Шайтана. Але я також згоден. Це буде велика пригода... і смерть героя».



- Я розраховую на тебе, - сказав Нік, - ти допоможеш мені схилити інших до мого плану. Але це має працювати швидко. Дуже швидко.'



Вони поїхали назад через вузьке гирло вади. Кіллмайстер побачив у своєму житті багато страждань, але це було найвище. Він глянув на Сабру. Вона дозволила своїм сльозам текти без сорому. На темному обличчі Маджхад був жорсткий вираз. Сам Нік теж щосили намагався не виходити з себе. Він благав богів про одну послугу - схопити ГГ руками за шию!



Вони минули низку воронок від бомб і підійшли до центру табору. Тут розруха була повною. Намет шейха отримала пряме влучення. У цьому розбитому хаосі Нік побачив ногу, руку, голий торс обезголовленої жінки. Верблюди, вівці та кози загинули, залишивши по собі скотобійню з нутрощів та подертий плоті. Трупи людей похилого віку і жінок, деякі з дітьми на руках, валялися в гротескній сцені, яка називалася смертю. Якщо комусь і вдалося втекти, а так і було, вони сховалися в темряві, збожеволівши від страху і страху.



Потім побачив жінку. Вона присіла в димній вирві від бомби і спробувала знову прикріпити голову дитини до тіла. Вона надягла її задом наперед, він це бачив. Коли вони проходили повз неї, вона дивилася на них великими порожніми очима. Вона їх навіть не бачила.



Сабра нахилилася і її вирвало.



Араби розсіялися і почали шукати тих, хто вижив. Це було суворо і майже нелюдсько, але Нік зрозумів, що повинен тримати їх разом і добиватися їхньої уваги та послуху, якщо він збирається здійснити свій план.



Він повернувся до Маджхад. «Збери їх разом. Попросіть їх зібрати тут. Тоді я хочу, щоб ти був перекладачем, Маджхаде. Перекладіть його своїми словами. Якщо ви розумієте про що я. Ми повинні забезпечити помсту за це. Нині й одразу. Для цього вони мають піти зі мною.



Обличчя Маджхада було похмурим. "Я не думаю, що буде важко, сер, переконати їх." Сабра зникла. Тепер вона з'явилася знову, її обличчя було болючим. Вона сказала: Нік! Радіо... розбилося. Ми не можемо покликати на допомогу. Ми відрізані від Ізраїлю.



Він чекав на це.



- Не турбуйся, - сказав він. «Якщо мій план спрацює, у нас буде



радіо. Його радіо. Це найважливіша частина нашого завдання. Найважливіша частина. Захопити рацію ГГ та викликати десантників на допомогу. Ми обговоримо, як. Тепер я маю спочатку зібрати цих людей.



Араби почали збиратися навколо трійці - Ніка, Сабри та Маджхада. Агент АХ почув голосіння та прокляття. Це може бути трохи ризиковано. Найкраще схилити їх до свого плану до того, як ці похмурі думки перетворяться на дії. Він мав для них альтернативу.



Він глянув на Маджхада. «Скажи їм, — сказав він, — якщо ми хочемо помститися тому, хто це зробив, вони повинні піти зі мною. Скажи їм, що якщо поїдемо швидко, то на світанок будемо в Диявольській ущелині. Ворог виставив своїх вартових, але ми зможемо застати їх зненацька.



Скажи їм теж, бо я не хочу їм брехати, і я хотів би, щоб вони знали, що на них чекає, що ворог принаймні в тисячу людей. Нас двадцять три чоловіки. Але якщо ми здолаємо ворога зненацька і оволодіємо рацією, ми скоро отримаємо допомогу. Солдати зістрибнуть із неба і допоможуть нам. Скажи їм усе це, Маджхад, ясно та правдиво. Нарешті, скажіть їм, що ми, мабуть, усе помремо... але ми помстимемося. За цю різанину. І він вказав рукою на тліючі залишки табору.



Маджхад встав у стременах і жестом наказав замовкнути. Він швидко переклав слова Ніка на арабську. Нік цілком міг встежити за ним і приховав задоволену посмішку. Маджхад зробив із цього гарну історію. Багато разів він згадував Аллаха та мужність Бедуїнів, які не побояться померти смертю героїв. Маджхад закінчився кольоровою заявою, яка дико схвилювала чоловіків.



Вони підняли свої рушниці у повітря і почали люто скандувати: «Аллах Акбар! В ім'я Аллаха... помста!



І все-таки вийшов старий і сказав: «Нас всього двадцять три проти тисячі! Ми їдемо на смерть, браття.



Нік вказав на того, хто говорив. - Тобі не обов'язково йти з нами. Я не наказую тобі. Нам не потрібні слабаки.



Чоловік насупився, підняв гвинтівку в повітря та помахав нею. — Я не боягуз, біла людина! Я не боюся раю! Я просто подумав...



Кіллмайстер, який зіграв головну роль у цій драмі - він внутрішньо насолоджувався нею - вихопив ятаган у Нчеде Маджхада. Якби тільки Хоук міг його бачити таким!



Він випростався у сідлі і змахнув мечем на північ. «Зараз більше нема часу думати», — крикнув він. «Є час тільки для дій, для помсти! Помста!... Ви, спрагли помсти... слідуйте за мною.



Він пришпорив Еміра і почав виїжджати з вад. Сабра пішла за ним. На її гарному обличчі відобразилося здивування та захоплення. Нік підморгнув їй.



Виїжджаючи з ваді, він уже будував плани на потім. То була велика авантюра. Вони мали лише невеликий шанс, дуже маленький шанс, що хтось виживе.





Розділ 13






Вони покинули суворі пагорби та вийшли на рівнину з дюнами. Піщана пустеля котилася перед ними, як килим, дюна за дюною, статичними жовтими хвилями. Іноді місяць байдуже виглядав через рясні брами хмар. Нік їхав попереду і не щадив Еміра. Він сподівався, що кінь не впаде під ним, поки вони не досягнуть своєї кінцевої мети. Позаду нього впало кілька коней, мертвих або змучених. Їхні вершники кинули коней і схопилися на інших, що скакали ззаду.



Було близько п'ятої години, коли Маджхад під'їхав до Ніка і дав йому знак зупинитися. Вони були на вершині довгастої дюни.



"Це кінець піщаної пустелі", - сказав Маджхад. Він показав пальцем униз схилом. «Район Шайтана починається приблизно за милю звідси. Звідти до самої вади ще сім кілометрів. З цього моменту ми маємо бути дуже обережними. Дорога нерівна та підступна, на ній можна занапастити багато коней.



Зазвичай араби спочатку думали про коней. Однак Кіллмастер мав інші думки. За кілька миль коні зробили свою справу. Але, з іншого боку, це було гарне місце для проведення військового трибуналу.



"Нехай поспішають і відпочивають", - сказав він Маджхаду. — Тоді повертайся сюди. Потім ми обговоримо наші остаточні плани.



Сабра зі стогоном зісковзнула з сідла. «Ох… яка подорож! Мабуть, у твоїх жилах тече арабська кров, Нік Картер!



Дивно, що ми не всі мертві. Коні та люди.



На обличчі Ніка з'явилася гірка усмішка. — Запам'ятай це, Сабра. У нас є добрі шанси, що ми скоро будемо ними.



Він не квапився. Сабра стала поруч з ним і погладила Еміра по голові. — Це акт розпачу, чи не так? Що ми зараз робимо. У нас мало шансів, чи не так?



'Дуже мало. Хоча б для власного порятунку. Проте багато шансів виконати завдання. Ми повинні їх так турбувати, створювати таку паніку, щоб ви могли взяти в руки радіо та покликати своїх людей на допомогу. Двісті ваших командос легко впораються з цією сволота ГГ, але користі від цього мало, якщо ми не зв'яжемося з ними. Сабра згідно кивнула. "Наші хлопчики заріжуть їх!" Вона була млявою і мовчазною з того часу, як вони покинули розбомблений табір, але тепер знову заговорила з ентузіазмом.



— Двісті людей, найкраще, що маємо! Кожен чоловік дав присягу, Нік! Вони склали присягу в Масаді.



Кіллмайстер знав про цю клятву і дуже поважав її. Після того, як ізраїльський командос склав цю присягу, він більше не міг здатися. Йому доводилося битися на смерть.



Він сказав: «У них також є необхідна зброя та спорядження? Легкі та важкі кулемети? Базуки? Б'юся об заклад, ГГ ховає у цих скелях кілька танків. Бог знає, що ще має!



Сабра обережно поклала йому руку на коліно. 'Так. Вони мають все. Тепер ти головний, Нік, і я можу тобі сказати – у Шин Бет все продумано до найдрібніших деталей. Наші фахівці - старі друзі, вони разом працювали над цим, і все трималося в найсуворішому секреті. Я не думаю, що навіть ЦРУ знає про це завдання. Нік не був так впевнений в останньому, але на цій пізній стадії це не мало значення.



Маджхад повернувся і став далеко, чекаючи, поки Нік і Сабра закінчать. Нік сказав: «А як щодо чоловіків? Вони все ще хочуть помститися? Махад засміявся. «Вони хочуть пити їхню кров. Ти задоволений?'



- Так, - погодився Нік. «Краще не може бути. Тепер, Маджхад, вже пізно. Що у нас між цим місцем і Ваді Шайтан?



Маджхад сказав це. Нік слухав дедалі більше із задоволенням. Принаймні місцевість була на їхню користь. Якщо вартові РР, розставлені на краю скелі, як він припускав, вони зможуть непомітно наблизитися майже на півмілі. ГГ, звичайно, поставив би вартових у самій ваді, щоб охороняти весь табір.



Він відмахнувся від Еміра та потягнувся. Після прогулянки на верблюді та минулої нічної поїздки його зад більше ніколи не буде гаразд.



"Це мій план", - повідомив він Маджхаду і Сабрі. «Елемент несподіванки — наша найбільша перевага. Ми маємо повною мірою використовувати це. Елемент несподіванки буде найбільшим, якщо ми зможемо якось роздобути сирійську форму — сподіваюся, її носитимуть ті ублюдки — або нам доведеться якось маскуватися. Він адресував це слово швидше Маджхаду, ніж Сабре, ретельно підбираючи слова відповідно до добре відомим пихатим стилем арабів. Маджхад довелося передати це іншим арабам. Хороша комунікація була потрібна при їх невеликій кількості.



- Я також думаю, - продовжив Нік, - що сьогодні Г.Г. надішле розвідувальну групу на південь, щоб оцінити завдані збитки. Ймовірно, це буде невелика група. Можливо, він і сам піде, хоч в останньому я сумніваюся. Або, можливо, він надішле легкий літак-розвідник. Але це також малоймовірно, тому що він захоче дізнатися про наші трупи. Він вказав на себе та Сабру. — Він також хотів би побачити наше розбите радіо. Той, кого він пошле, повинен у цьому переконатися. Тепер, якщо він пошле таку групу, ми здолаємо їх, уб'ємо і заберемо їх машини та форму».



Маджхад знизав плечима і схвально клацнув гвинтівкою. — Це не здається таким важким.



- Без жодного пострілу, Маджхад! Тихо.



Маджхад потер підборіддя. — Звісно, це щось інше. Як ви собі це уявляєте?'



Нік Картер сказав йому.



Маджхад засміявся і кивнув головою. - Ви справжній син пустелі, сер. Ти проникливий, як шакал. Це має спрацювати… поки їдуть ці гнойові жуки!



"Це, - сказав Нік, - в руках Аллаха".



Маджхад швидко зробив вітальний жест. "Іншаллах". Нік віддавав чіткі накази. З цього моменту чоловікам доводилося вести свого коня у поводях. Розмовляли лише пошепки. Копити коней обмотували тканиною, за потреби розриваючи бурнуси на шматки. Вони повинні були переконатися, що їхні рушниці та шаблі не видають шуму. Вода має використовуватися лише економно. Можливо, їм довелося довго чекати під палючим сонцем на скелях. Навіть у листопаді на сирійському сонці було виснажливо спекотно.



Перш ніж піти накази, Маджхад подивився на небо на сході. «Скоро розвиднілося. Думаю, якийсь час буде туман, але потім буде багато світла. І потім, сер, ми також маємо помолитися.



Кілмайстер кивнув. 'Я знаю це. Але вмов їх, Маджхад, цього разу вимовити свої молитви тихо — тільки цього разу.



Зуби провідника блиснули: "Я вам скажу". Коли він пішов, вони почули, як він тихо бурмоче: «Ля іляха ілля Аллах!»



Нік подивився на Сабру. — Спочатку потурбуйся про свого коня — нам треба пройти кілька миль до левового лігва, перш ніж ми залишимо їх позаду. І ГГ міг би також сховати передових вартових десь між скелями.



Він позбавився бурнусу і почав різати його своїм стилетом. Обвиваючи копита Еміра, він міркував про те, що на них чекає.



Судячи з того, що сказав йому Маджхад - а опис провідника був дуже наочний - тепер вони збиралися увійти в місцевість, яка була чимось середнім між місячним пейзажем і дном пекла. Звивисті лавові утворення та вимитий вітром пісковик; пісок та голі камені; червоний граніт, який, здавалося, був розпиляний на великі блоки, а потім розкиданий якимсь велетнем; ні води, ні життя, крім кількох ящірок та змій. Але така безплідна, богом забута країна мала свої переваги - в ній можна було сховати армію. У цей момент Нік Картер не переймався. Вони та їх двадцять три людини, залишивши коней у якомусь яру, могли безвісти зникнути. Його турбувало лише те, що замість того, щоб послати розвідувальну групу через єдиний гірський перевал, що веде від Ваді Шайтана до рівнини дюн, РР задовольнився б відправкою розвідувального літака. Це зіпсує весь його план. Він мав інший план, але він вважав за краще їм не користуватися. Це навіть більше було схоже на самогубство, ніж це!



Він утішав себе думкою, що в таборі бедуїнів немає місця для посадки навіть для легкого літака. І це було б надто близько до ізраїльського кордону. На цій просунутій стадії, напередодні рейду — а він був уже зовсім близько — не став би брати на себе непотрібний ризик. Ось чому Нік не вірив, що ГГ сам супроводжуватиме розвідувальну експедицію. Ні. Він розраховував, що ГГ залишиться у своєму укритті, чекаючи моменту, щоб завдати удару.



Махад повернувся. - Все готове, сер.



Сабра прибігла з конем на поводях. - Готовий, Нік.



Нік схопив Еміра за поводи і жестом наказав Маджхад рухатися вперед. "Ну ось. Повна тиша.



Вони йшли довгим північним схилом дюнної рівнини. Внизу схилу піщана гладь, як прибій, ударялася об перший граніт і піщаник — він ламався і розчинявся, прибій без гребенів і припливів.



Білий туман розвіявся, коли Маджхад знайшов гірський перевал і провів їх крізь нього. Відразу вони були обнесені високими кам'яними стінами. Нік із зітханням полегшення зауважив, що на перевалі достатньо місця для джипів та невеликих вантажівок. Навіть для напівгусеничних машин. Танки? Він сумнівався у цьому. Якби у розпорядженні ГГ були танки, був би інший шлях.



Він перестав думати про танки. Якби його план спрацював, РР навіть не зміг би використовувати свої танки.



Нік сповільнив крок, щоб опинитися поряд із Саброю. Араби мовчки йшли за ним довгою низкою, тримаючи коней у поводях. Деякий час тишу порушував лише приглушений стукіт копит по скелі.



Сабра сказала: "Нік".



"Хм?"



— Це неправда… те, що я сказала там, у хатині. Щось у цьому було. Я вірю, що кохаю тебе.



Кіллмайстер глянув на неї. Потім він засміявся. — Ви витратили час, щоб дійти такого висновку, чи не так?



'Так. Тепер, коли ти сказав. Вона знизала плечима. — Це не має великого значення, я знаю. Не за цих обставин. М... але я хочу, щоб ви знали... як справи зараз. Я ніколи раніше нікого не кохала. Я не хочу вмирати, не сказавши тобі цього.



Він не знав, що відповісти. Це прозвучало б так сентиментально, пихато і навіть неправдоподібно. Він мав чуттєве бажання до неї. Він хотів би знову володіти нею, в цьому не було жодного сумніву. Але він не любив її. Його концепція кохання була несумісна з останнім. Крім того, він не розумів справжнього кохання. Як агент AX, він був змушений уникати цього, як чуми, усі ці роки. Він різко змінив тему: Думаю, вам краще дати мені код виклику ізраїльської розвідки. На випадок, якщо вас вб'ють. Звісно, вони в ефірі двадцять чотири години?



Сабра не вагалася. - Звичайно. Вони доступні на частоті сорок мегагерц. Ви називаєте себе "Сабра Ред Шалом". Потім вони повинні відповісти «Похований Цезар стікає кров'ю». Тоді повідомите їм свою позицію. Потім увімкніть його на повну потужність, щоб вони могли зробити радіопеленг. З радіопеленгатором літаки можуть літати за нашими сигналами».



Нік на мить замислився. «У МР має бути найновіше і найсучасніше обладнання, напевно, ціла вантажівка. А як же радіотелеграфія?



— Так само, Нік. Теж сорок мегагерц.



За годину стало ясно. До цього часу Нік вже дозволив своїм людям сховатися на скелястих плато і в нішах з видом на дорогу. Перш ніж вони розлучилися, він покликав їх та дав останні інструкції. Він не міг зробити більше. Він міг тільки сподіватися, що, лежачи на вузькому кам'яному плато з Саброю та Маджхадом, вони підкоряться йому. Щоб вони придушували свої природні та дикі інстинкти та слухалися його команд. Він був яким завгодно, тільки не оптимістом. Шанс, що щось пішло не так, що все пішло не так, був дуже високий.



Минула ще година. Іноді вони шепотіли один з одним, але більшість часу лежали на розпеченій скелі. Сонце тепер косо світило на гірський перевал. Час від часу Нік поглядав на шістьох чоловіків, що лежали на уступі. Він міг бачити їх ясно, але вони були невидимі всім на стежці внизу. Він визнав, що з арабами вони були напрочуд тихими. Нік бачив Маджхада, мабуть, у напівсонному стані, але він знав краще. У провідника був кривий кинджалів в одній руці і меч в іншій. Killmaster багатьом завдячує Маджхаду. Якщо ми виберемося з того живими разом, він отримає солідну нагороду, подумав Нік. Хоуку просто потрібно вивернути ногу старому Сімпсон. Можливо, вони могли навіть дати йому роботу в AX, якби він захотів.



Потім він почув звук мотора позашляховика на дорозі внизу. Він досі був поза їхнім полем зору. Нік махнув рукою чоловікам через вулицю, щоб вони залишалися в укритті. Він увесь час молився: нехай ці дикі виродки віддають накази — хай пропустять першу машину!



Пригорнувшись обличчям до гарячого каменю, він заглянув у щілину між двома валунами. У повороті дороги з'явився позашляховик. П'ять чоловіків. Водій та офіцер попереду. Тільки офіцер був одягнений у сирійську форму. В інших звичайна уніформа. Троє чоловіків позаду. Вони мали з собою автомат. Нік засміявся. Добре! Добре! Саме те, що їм було потрібно.



Джип був обладнаний для пустелі – зі спеціальними піщаними шинами. Машина сповільнила хід, коли водій перейшов на знижену передачу, а потім почала підйом, який мав привести її прямо до уступу, де лежав Нік. Коли джип проповз під ним, він міг нахилитися та плюнути у сирійського офіцера. Стрункий чоловік, він мав звання полковника сирійської армії. Нік радісно посміхнувся. Добре! Якби тільки його люди внизу дорогою виконували накази, і офіцера не вбили б! Нік не сподівався знайти у цій компанії такого високого симпатичного офіцера. Він чекав із тривогою та нетерпінням. Джип зник за поворотом. Чотирнадцять чоловік були далі, щоб здолати джип та його команду, а потім прийти сюди, щоб допомогти Ніку та його людям, якщо це необхідно.



Давайте, чорт забирай! Він посперечався, що машин буде щонайменше дві. Він сподівався рівно на дві. Нік подивився на дорогу і тихо вилаявся. Невже ГГ не думав надіслати на таку розвідку просто джип, з чотирма чоловіками та офіцером?



Напівгусенична машина пройшла поворот з ревучим двигуном. Гусениці гуркотіли та гуркотіли по скелі. Нік швидко перерахував голови. Дванадцять чоловіків. Тринадцять, включаючи водія. Жоден із них не був у сирійській формі. Гармата калібру .50 була встановлена на осі повороту в передній частині машини, а за сталевим екраном був солдат, який керував цією зброєю.



Сабра залишиться на виступі. Це була аж ніяк не жіноча робота. Коли гусенична машина опинилася просто під ними, Нік підвівся, мовчки змахнув стилетом і стрибнув. Маджхад зробив те саме. Шестеро арабів на протилежному уступі теж підстрибнули, їхні бурнуси затремтіли за ними. Довгі криві кинджали жадібно пробивалися до ковток, яким незабаром відірвалися від відповідних корпусів.



Кіллмайстер подбав про водія, Маджхад — про солдата за гарматою. Нік уперся обома ногами в шию водія, потім стрибнув праворуч, щоб виштовхнути людину поряд з водієм з кабіни, потім знову перекинувся, щоб завдати останнього удару водієві. Бійня в задній частині автомобіля відбувалася так само безшумно і смертоносно. Не було жодного пострілу. Маджхад вже заколов стрільця і вдарив іншого чоловіка своїм довгим мечем до того, як інші араби почали діяти, але коли вони також взяли активну участь у страті, це було видно протягом хвилини.



Машина була у крові. Нік віддавав короткі накази пошепки. Мертвих, уже пограбованих арабами, відтягли на узбіччя дороги і закопали під піском. Нік і Маджхад піддали видобуток ретельнішому вивченню.



Тепер у них була напівгусенична машина з гарматою та кількома ящиками з боєприпасами. Вони також мали ящик з гранатами і парашутними сигнальними ракетами, а також кулемети, пістолети, револьвери та гвинтівки.



Несподівано погляд Маджхада щось уловив. - Дивіться, сер, старий браунінг, БАР. Думаю, це може стати в нагоді.



'Вірно.' Нік оглянув автомат, відзначивши запасні стрічки для набоїв, а також розмірковуючи про Маджхад. Ця людина знала про зброю! І час від часу він розмовляв англійською мовою, ніби він ніколи не робив нічого іншого. Маджхад дедалі більше ставав йому знаком питання!



Однак на даний момент він мав важливіші справи. Нік подивився на передавач на кронштейні за сидінням водія. Для оператора можна було опустити доладну лаву. На підлозі лежав блок повідомлень і сигнальний ключ, який можна було пристебнути до стегна оператора чимось на кшталт затиску для штанів.



Сабра спустилася зі скелі та приєдналася до них. — Думаю, мені доведеться змінити свої плани на півдорозі, Сабра. Як ти думаєш, ти зможеш із цим зв'язатися зі своїми людьми у Тіверіаді? Вона піддала передавач ретельному вивченню. Потім підняла сяючі очі. - Думаю, так, Нік. Я в цьому впевнена. Звісно... це воно! Тепер нам не доведеться боротися з цією тисячею чоловіків самотужки. Я покликаю Тіверіаду на допомогу і…



- Це мило, - перервав її Нік. — Але ми все одно маємо туди піти. Нам потрібний ГГ живим, пам'ятаєш?



Вона кивнула головою. Вона склала лаву і закріпила ключ затискачем на тонкому стегні.



- Не тут, - наказав Нік. — Чекай моєї команди. Як тільки повідомлення передається повітрям, його вловлює радіопеленгатор ГГ, вони визначають нашу позицію і знають, що з патрулем щось не так. Потім вони будуть попереджені та можуть відправити ще один патруль. Тож просто почекай і побачиш».



Він сів за кермо автомобіля. Маджхад сів ззаду з арабами, і Нік здригнувся. За кількасот ярдів вони знайшли джип, наполовину перевернутий великою кам'яною плитою. Чотири голі трупи лежали на дорозі. Поруч із джипом, заклавши руки за голову, стояв сирійський полковник. Нік зітхнув з полегшенням. Вони виконали його наказ та не вбили офіцера.



Виходячи з машини, Нік проінструктував Маджхад. «Нехай закопують ці трупи десь поза нашим полем зору. Передайте чоловікам мої компліменти. Вони чудово боролися. Але просто хочу перевірити цього офіцера. Нік подивився на Сабру. 'Ти мені потрібна. Ходімо зі мною.'



Вони підійшли до офіцера, який стояв прямо, зчепивши за головою руки. Двоє арабів, що його охороняли, обсипали його зауваженнями і кидали на нього кровожерливі погляди, які, як подумав Нік, налякали б і хоробрішого чоловіка, ніж полковник. Коли вони наблизилися, Нік побачив, як коліна офіцера підігнулися. Він опустив голову на груди і міцно заплющив очі. З такої близької відстані він побачив струнку струнку тіло. Чоловік був з жахом, хоч і намагався це приховати.



Нік відіслав двох арабів. — Розплющ очі, — гаркнув він. «Опусти руки. Якщо хочеш, можеш сісти у джип. Цигарку?



Руки полковника впали, як дві мляві обрубки. Він плюхнувся в джип і подивився на Ніка широко розплющеними очима. Він мав великі ясні карі очі, в яких тепер відбивалися страх і жах. Він узяв сигарету тремтячими пальцями. — Ви англієць… американець? Він говорив англійською з сильним акцентом, але все одно його можна було зрозуміти.



Кіллмайстер похмуро глянув на нього, запалюючи цигарку. Потім: «Я ставлю запитання, полковнику. Я питаю лише один раз. Один раз. Якщо ви даватимете ухильні відповіді або якщо я запідозрю, що ви брешете, я видам вас їм. Він вказав на арабів, що зібралися навколо Маджхада біля гусеничного машини.



Полковник спробував узяти себе до рук. Він розправив плечі і подивився Ніку у вічі. — Звичайно, я не хотів би. Це дикуни і...



«Якщо це дикуни, що ви думаєте про Гюнтера Герхардта?» Сабра сказала це з павучим виразом, ненавистю та гнівом на обличчі. Нік поклав їй руку на плече і м'яко відштовхнув її. — Я подбаю про це пізніше, Сабра. Будь ласка.'



Полковник сказав: «Я не знаю жодного Гюнтера Герхардта. В даний час я служу під командуванням генерала Люсі, Вільяма Люсі, якого я зневажаю. Я з радістю визнаю останнє. Але я солдат і отримую накази з Дамаску. Але тепер я військовополонений і мені не треба бути вірним генералові Люсі. Я скажу вам усе, що хочете знати, і... — Він глянув на арабів. - Ти захистиш мене від них у відповідь?



"Я не даю жодних обіцянок", - сказав Нік Картер. — Який вигляд має цей генерал Люсі?



Полковник сказав йому про це. Сабра сказала: «Нарешті. Якщо він і втече зараз, принаймні у нас буде його опис.



"Він не піде". Нік сказав полковнику: «Цей ваш генерал справді Гюнтер Герхардт! РР із концтаборів. Ви колись чули про це? Рот сирійського полковника розкрився, і він глянув просто перед собою. - Д ... так. Я чув про нього. Хто не? Але це майже неймовірно. Я… Нік подивився на Сабру. — Можна мені олівець та папір? Ми повинні рухатися вперед із цим.



Вона дістала з великої кишені штанів свого бойового костюма олівець та блокнот і простягла їх Ніку. Він передав їх полковнику.



«Я хочу повну карту Ваді Шайтана. Печери з усім, що всередині. Дайте їм номери. Я також хочу знати місцезнаходження причепа ГГ, радіомашини та всіх інших установок. Я хочу потрібну кількість чоловіків і все, що може мати значення. Ви офіцер, так що вам потрібно знати те, що я хочу знати. Все це правдиво та протягом десяти хвилин. Ми дамо вам спокій для цього. Не намагайся зробити таку дурість, як втеча... тобі нема куди йти.



Він та Сабра спостерігали з відстані. Вона сказала: Ти залишиш його в живих, Нік? Вона виглядала блідою, і в її очах був жорсткий блиск, але не було й сліду ненависті, яка щойно охопила її.



Кіллмайстер знизав плечима. — Я хотів би залишити його живим для тебе, Шин Бет, якщо ти це маєш на увазі. Він кращий свідок, ніж РР, і говоритиме вільно. Він ненавидить цього нелюда так само сильно, як і ми.



За кілька хвилин вона знизала плечима. 'Так. Ви звичайно маєте рацію. Тільки ти так прагнеш помсти...



За цим останнім зауваженням він міг сказати, що вона не професіонал, як він, але це безперечно не було аргументом проти неї. У нього самого були такі моменти слабкості.



Він усміхнувся їй і поплескав по плечу. — Тримай себе в руках, дівчинко. Немає потреби панікувати. Якщо ми отримаємо ГГ за шкірку, я віддам його тобі особисто, тоді ти можеш палити йому пальці на ногах. Він підморгнув їй.



Сабра засміялася і трохи зніяковіла. 'Так. Це безглуздо, я знаю. Але ти не розумієш, Ніку. Ви ніколи не ненавиділи так сильно, як ми.



Сирійський полковник покликав їх, і вони повернулися до позашляховика. Чоловік простяг Ніку кілька аркушів паперу. Нік простягнув йому ще одну сигарету, і схвально переглянув папери. На ньому все було написано, включаючи ескізи. Припаси, ізраїльська уніформа, танки, вантажівки, напівгусениці, отруйний газ, зенітні гармати.



Кіллмайстер тихо вилаявся і подивився на полковника. — У нього взагалі є зенітки?



«Чотири штуки німецького виробництва. Старі гармати з війни.



Нік на мить замислився над останнім. Німецька зенітна установка. Це було підло. Було схоже, що ізраїльтяни втратять кілька літаків, і він нічого не міг з цим вдіяти — хіба заздалегідь вивести з ладу протиповітряну оборону.



Він знову вивчив папери, потім передав їх Сабрі. Коли він збирався відкликати арабських вартових, полковник сказав: «Сер, ви не видасте мене їм, чи не так? Я військовополонений.



Тепер він знову весь тремтів.



Нік обдарував його крижаним поглядом. Він не відчував ніякої жалості до цієї людини, але все ж таки хотів залишити його в живих для подальшого допиту. "Я зроблю все, що зможу", - сказав він. - Я нічого не обіцяю.



Він пішов з Саброю назад до напівгусеничного машини і дивився, як вона прив'язує ключ до своєї ноги і порається з кнопками.



"Запусти двигун", - сказала вона. «Мені потрібна вся сила, яку я можу отримати. Не так для повідомлення, як для сигналу, яким наш літак може орієнтуватися. Він завів двигун і знову сів поряд із нею. — Приготуй все, але не надсилай повідомлення в повітря, поки я не подам сигнал. Радіопеленгатор Г.Г. захопить нас відразу ж, як тільки ви натиснете цей ключ і зафіксуєте його на місці. Так що не чіпайте його за жодних обставин. Зрозуміла?



Її великі темні очі — він згадав, як порівнював їх із темними, як смерть, очима в борделі — на мить зустрілися з його очима. На її червоних губах грала посмішка. Вона кивнула головою. - Зрозуміла, шеф! Зрозуміла.



Нік коротко засміявся.



Маджхад прийшов до нього. — Мені треба поговорити з вами, сер.



Вони підійшли до місця, де їх не було чути. Нік сказав: "А Маджхад ... що відбувається?" Маджхад поліз під свій бурнус і дістав брудну, забруднену, зім'яту картку.



Кіллмайстер прочитав картку з першого погляду. Його очі моргнули побачивши великі друковані літери: Центральне розвідувальне управління.



Він глянув на Маджхада. «ЦРУ. Який я ублюдок!



Невелика зміна у Маджхаді була помітна. Залишилася тільки його сяюча посмішка. — Я не заходив би так далеко, сер. Але я подумав, що тепер ти маєш знати. Я працюю на ЦРУ на Близькому Сході вже понад п'ять років. Я здобув освіту в Піттсбурзі».



Тепер Нік Картер не знав, що сказати. Він тримав рота на замку, кивав і слухав.



«Буду дуже чесний, — сказав Маджхад. «Я араб – мусульманин. Мій батько був шейхом у Саудівській Аравії. Я належу до племені мурру, і ми найкращі волоцюги по пустелі в Аравії. Але я повністю належу до цього сучасного світу та ЦРУ. Таким чином, я політично нейтральний у цьому питанні, принаймні я намагаюся бути таким. Прямо як ви, містере Картер! Його нерішуча усмішка перетворилася на широку усмішку. За мить Нік голосно розреготався.



- Я не чекав цього від тебе, - зізнався Нік. «Я знав, що з тобою десь щось не так, але ніколи не думав, що ти із ЦРУ. Ніколи не буває надто старим, щоб вчитися.



Сміх Маджхад вірш. "Говорячи про старіння, ці араби не хочуть, щоб наш сирійський полковник насолоджувався своєю пенсією".



Очі Кіллмайстра звузилися. — Вони хочуть його закатувати?



Махад кивнув головою. ' Вони вважають, що це їхнє право. Це їхній табір було зруйновано, а їхні дружини та діти загинули. Я раджу вам передати цю людину їм. А якщо ні, то я не можу гарантувати, що вони продовжать слідувати за вами. Багато в чому вони схожі на дітей... та їхній ентузіазм недовговічний».



Нік глянув на джип, у якому сидів полковник, що охоронявся двома арабами. У цей момент полковник повернув голову до Ніка і глянув на нього. Нік міг бачити благаючий погляд у цих карих очах навіть з такої відстані. Він повернувся до Маджхад.



'Ти впевнений? Що будуть проблеми, якщо ми не віддамо їх їм?



Махад кивнув головою. 'Так сер. Досить впевнений.



— А як я його віддам?



— Тоді вони продовжать вас підтримувати. Чи бачите, я дав їм деякі розпливчасті обіцянки. Вони, звичайно, хочуть помсти, але й бабла. Вам доведеться дозволити їм грабувати, сер.



Нік негайно ухвалив гірке рішення.



'Добре. Вони одержують його. Але жодних тортур! Готово, крапка. Жодних тортур! Переконайтеся, що це розуміють».



'Так сер. Їм це не сподобається, але я гадаю, що зможу їх переконати. Маджхад неквапом попрямував до арабів. Нік не смів дивитись у бік полковника. Він повернувся до машини.



- Все готове, Сабра?



Вона не одразу відповіла. Вона подивилася повз нього. Він обернувся. Полковника стягли з дороги араби. Чоловік відчайдушно боровся, брикався на всі боки і намагався кричати, але коричнева рука, що затуляла йому рота, заглушала будь-який звук.



Маджхад стояв і дивився. Нік покликав його: «Скажи, щоб вони вели себе тихо. Чи не використовуй пістолет.



— Мені не треба їм говорити, сер. Вони не думають про стрілянину».



Нік повернувся до Сабрі. «Я мав передати його їм.



Її рот стиснувся. 'Він це заслужив. Ну, чи можу я піти подати сигнал?



'Через декілька хвилин. Коли ті хлопці там закінчать свою роботу. Як тільки ви зв'яжетесь зі своїми людьми, скажіть їм наступне: ми будемо на початку цієї дороги, там, де вона зливається з вадою. Я намагаюся протриматися там, доки не приземляться літаки та десантники. Я вірю, що в нас все вийде. Скажи їм, щоб прийшли якнайшвидше, бо я впевнений, що є інший вихід із вади. Думаю, десь біля північних скель.



— Ми відзначимо місце, гаразд?



'Добре. Скажи їм, щоб теж надіслали літак-розвідник. Як тільки ми їх побачимо або почуємо, ми запалимо смолоскипи посеред солончаків. Якщо вони не побачать його на той час!



Сабра розгладила маленьку картку на підлозі машини.



— Дай їм координати нашої позиції.



Вона кивнула головою. 'Звісно. Я не чекаю від них неприємностей. Вони обов'язково знайдуть нас.



"Це теж їхні здогади", - сказав Нік Картер. «Інакше ми можемо списати себе з рахунків».



Тепер араби повернулися. Один із них приколов якийсь предмет до свого меча.



Нік віддав Маджхаду, що чекає, короткий наказ. «Вони повеселилися. Тепер нехай готуються до від'їзду. Я їду з Саброю та трьома іншими на джипі. Діставшись до гирла вади, ми розходимося і намагаємось утриматися там. Потім ви отримаєте нові накази. Погоджуєшся?



Маджхад засміявся.



'Добре, сер. І нехай з вами будуть благословення Аллаха і ЦРУ».



Нік коротко засміявся, хоч і не побачив у цьому гумору. Він мав визнати, що вони з Хоуком недооцінили ЦРУ. Насправді вони були кращими, набагато кращими, ніж можна було б укласти з газети. Не турбуйтеся – залишилося командування AX.



Араб з піднятим мечем пройшов повз них. Голова сирійського полковника, що все ще стікає кров'ю, була насаджена на сталевий наконечник. Яскраво-карі очі були широко розплющені, і Нік міг присягнутися, що вони дивилися на нього з докором.



Передавач видав звуковий сигнал. Сабра, насупившись і з усією увагою, тримала ключ. Слова попрямували через пустелю до Тіверіади. «CQ-CQ-Сайєра Ред Шалом-CQ-CQ-»



Вона зупинилася на мить і зачекала. Нік теж слухав і відчував, як усередині нього зростає напруга. Тепер вони зрадили своє становище.



Вони почули слабкий свист. Так це так це та так це так. Звук ставав голоснішим, коли Сабра повертала ручки. Нарешті звук, що скиглив, чітко пролунав на п'ятій гучності.



«Похований Цезар стікає кров'ю - О - Прийміть вас ясно і голосно. О.'



Сабра сигналізувала п'ять хвилин. Закінчивши, вона посміхнулася до Ніка. "Тепер вони всі в дії", - сказала вона. — Вони вже в дорозі.



- Ми теж, - сказав Нік Картер.





Розділ 14






Вони залягли серед скель біля входу в гірський перевал там, де він переходив у Ваді Шайтан, як річка в бухті. Перевал тут став ширшим, а кам'янисті надра тут перейшли в піщане дно. Нік був у укритті, Сабра поряд з ним, вставляючи патрон за патроном у Браунінг, випускаючи один залп за іншим. Досі їм вдавалося тримати війська ГГ замкненими у печерах. Але це не могло тривати довго. Він почув рев двигунів танків в одній із скелястих бухт. За кілька хвилин ці танки вийдуть і нападуть на них. Він не мав нічого, щоб зупинити їх, жодних протитанкових гармат.



Сабра з гуркотом врізала нову патронну шину до BAR. Вона перекинулася і подивилася на небо. 'Чому вони не йдуть? Де вони, чорт забирай?



На іншому боці гірського перевалу Маджхад та його араби відкрили вогонь із кулеметів. Нік дав Браунінг трохи охолонути. - Вони прийдуть, - сказав він. Він подивився на свій годинник. «Пройшло лише двадцять хвилин. Небагато терпіння, леді.



Вона прикусила великий палець. «Цей танк також прийде. Будь-якої миті зараз. Він зіб'є нас із цих скель.



Нік кисло посміхнувся. — Танки, — сказав він, щоб підбадьорити її. 'Множина. Полковник сказав шість штук.



Її засмагле обличчя тепер було мертвенно-білим. Її червоний рот скривився від страху. Вона глянула на нього. "Як ти можеш зараз жартувати, якщо ..."



Він поплескав її по плечу. «Спокій врятує тебе, дівчинко». Він дав ще один залп із BAR.



Ваді Шайтан, за винятком стрілянини, був пустельним і пустельним видовищем. Це була соляна поверхня, залита сонячним світлом, більше милі завдовжки і півмилі завширшки. Ідеально підходить для роботи літаків. Нік сподівався, що ізраїльтяни багато бомбити не будуть. Транспортні літаки все одно мали приземлитися після закінчення бою для перевезення десантників та військовополонених.



Далеко внизу, за межами досяжності його BAR, він побачив добре приховану вантажівку, причіп та «Лендровер». Вантажівка з радіосистемою та машина ГГ, безперечно, акуратно заховані біля кам'яної стіни. Нік навів "Браунінг" по скелі, поки не зміг ще трохи направити стовбур вниз. На зло він вистрілив у скелю в напрямку замаскованих машин. За кілька хвилин через причеп вийшов чоловік і почав вимикати зчеплення. Сонячне світло відбивалося від його лисої голови.



- Це він, - сказав Нік. - Це наша людина. Старий ГГ особисто! Схоже, він ось-ось поїде.



Він дав ще один залп у бік «Лендровера» і побачив, як кулі потрапили до піску поряд із чоловіком. Лисий не звернув на це уваги і просто продовжив свою роботу.



З ущелини скелі виринули два танки з ревом двигунів та гуркотом гусениць. Танки повернули праворуч і повільно наблизилися до них. Нік потяг Сабру по ущелині скелі.



— Ось воно що, люба. Тепер ми це зрозуміли. Нам пощастило — ці монстри надто широкі, щоб потрапити до яру. Джип та гусенична машина у безпеці.



Він підвівся і помахав Маджхаду з іншого боку. - Танки, - крикнув він. 'Укриття. Забирайся!



Маджхад помахав у відповідь і зник. Нік бачив, як араби сховалися. Він схопив браунінг і забрав його.



Перший танк уже подолав гірський перевал. Довга гармата повільно обернулася. Кулемети почали свій лютий вогонь по скелях. Це було не дуже приємно, подумав Кіллмайстер. Одні тільки ці кулемети могли перешкодити йому вистрілити.



Вхххззззз – БЛАМ! Whhhiiizzzzzz-БЛАМ-БАЛАМ-БЛАМ-БЛАМ-БЛАМ.



Тепер танки стріляли снарядами не більше ніж із п'ятдесяти ярдів. Снаряди розбивалися об скелі, оточені полум'ям, і розліталися загострені уламки.




БЛАМ-БЛАМ-БЛА М-БЛАМ.



Нік поклав своє велике тіло на стрункий тіло Сабри і міцно втиснув її в неглибоку траншею. Вони нічого не могли зробити, крім як лежати і дозволяти всьому проходити повз них.



«Ля іляха ілля Аллах!»



Цей крик раптом пролунав люто та високо над звуком танків та кулеметів. Ідіот ублюдок! Грандіозний ідіот!



Один з арабів вийшов з укриття і побіг до танків із гранатою в кожній руці, голосно вигукуючи «Лаха ілля Аллах».



На нього був направлений кулемет, і людина, що біжить, була зрешечена. Нік здригнувся. Він бачив, як кулі пробивали брудний бурнус. Чоловік упав, підвівся, похитнувся, розвернувся, а потім знову впав на землю. Він тримав гранати. Араб все ще намагався підвестися. Застріляв ще один кулемет. Вмираючи, можливо, вже мертвий, він кидав гранати. Одна пробила дірку в піщаному дні. Інша потрапила в гусеницю, вибухнула і зупинила танк. Але гармати та кулемети продовжували стріляти.



БЛАМ-БЛАМ-БЛАМ-БЛАМ-БЛАМ.



Тепер кожен танк вибрав свою мету, кожен стріляв по одному боці перевалу, кулі летіли в них, як тхори в пошуках крові. Нік знав, що їм доведеться відступити туди, де було припарковано джип. Він вилаявся. Де вони взагалі були? Що пішло негаразд?



Тепер із печер один за одним виходили люди РР. Крізь стрілянину Нік чув, як вони кричали і лаялися. Нік також побачив зенітні гармати, старі гармати, про які згадував сирійський полковник. Нік вилаявся голосно і довго. Його план все ще може вийти з-під контролю! РР неодмінно попросив би сирійську підтримку з повітря. Де, чорт забирай, вони були?



Перший «Міраж» з'явився в полі зору, як мерехтливий промінь світла, що рухається зі швидкістю 1200 миль на годину. Пілот прилетів радіосигналом Сабри, побачив дим пороху або йому пощастило. Яке це мало значення? Він прилетів з півдня, стріляючи з усіх своїх гармат, ракет та кулеметів, виплескуючи тиху лють перед її власним звуком. Два танки були оповиті хмарою диму і червоним полум'ям, коли ракети потрапили в ціль. Нік вискочив з окопа, повернув «браунінг» на позицію та відкрив вогонь по людях ГГ, які поспішили назад у барлоги. Маджхад та його люди зробили те саме.



- Крикнув Нік Сабре. - Смолоскипи! В середину!



Ізраїльський «Міраж» злетів угору, як тужливий по дому ангел, потім розвернувся навколо своєї поздовжньої осі і знову з ревом помчав над солончаками. Тепер він скинув димову шашку як маяк для інших. Коли він повернувся, з півдня наближалися ще три "Міражі", вони теж спікували і почали бомбардувати входи до печер. Потім вони знову злетіли вгору, пролетівши над прямовисною скелею.



Бомбардування «Міражів» вселяло благоговійне трепет, але зараз було не до захоплення. Смолоскипи Сабри також стали добре видно на солончаках.



Нік підвівся. Через перевал Маджхад теж підвівся на ноги. Нік провів рукою по обличчю. 'Ну давай же. Ми йдемо.'



Маджхад заговорив з арабом, який кинувся вниз схилом. Він отримає джип та гусеничну машину.



Нік вставив нову обойму в браунінг і підняв його. Сабра з палаючим ентузіазмом обличчям і волоссям, що майоріло на вітрі, тримала револьвер в одній руці і кольт сорок п'ятого калібру в іншій.



Ніку довелося закричати, щоби його почули. Ти залишаєшся зі мною!



Вона кивнула головою.



Дюжина "Міражів" літала туди-сюди над солончаками, сплітаючи смертоносний візерунок вогню та смерті.



Нік подивився на скелю за півмилі від нього і побачив, як «Лендровер» вирвався з трейлера і з шаленою швидкістю попрямував до північного краю вади. Виходить, була інша під'їзна дорога. Нічого не можна було вдіяти. З того боку пішли танки.



Сабра теж це побачила та схопила Ніка за руку. 'РР! Він у бігах. Тепер вони падали і ковзали по скелях.



- Розумію його, - видихнув Нік. Я зробив те саме на його місці. Ми схопимо його.



Джип приїхав. Сабра відштовхнула арабського водія та сіла за кермо. Нік, тримаючи в руках важкий браунінг, сів поруч із нею. З криком вона вивела джип із гірського перевалу до солончаків, потім повернула ліворуч. За ними йшов напівгусеничний транспорт, повний арабів, які тільки зараз по-справжньому освоїлися з ним. Біля входу в кожну печеру араби кидали ручні гранати так швидко, як могли: «Ілла Аллах! Аллах акбар!' Потім до них долинув рев першого транспортного літака. Нік дізнався у ньому старий C-47 часів Другої світової війни. Парашути розкрилися і, погойдуючись, пішли вниз. П'ятдесят, сто вони розкривалися в повітрі, як коричнево-зелені мильні бульбашки, а солдати внизу бовталися, як ляльки. Наближалися командис. Битва була вирішена; тепер залишалося тільки велике прибирання. Рахітичні покидьки ГР ніколи не зможуть встояти проти ізраїльських десантників.



"Лендровер" на величезній швидкості мчав до північного краю. Кулеметні черги не потурбували його. Накази з цього приводу були суворими... дайте ГГ спокій. Схопити його живим.



Тепер джип кинувся в погоню. Нік поклав Браунінг на лобове скло, прицілився і дав коротку чергу. Надто низько.



Джип збільшив швидкість. Дуже повільно. Тепер перед ними маячив інший бік вади. Якби ГГ зник між скелями, його було б важко вирахувати. Були б смерті. Одне було ясно; він не вийде з вад так, як припускав. Вихід було заблоковано. Півдюжини десантників уміло попрямували до цього місця і приземлилися на скелі біля краю вади.



Десантники скочили на ноги і побігли до гірського перевалу, який тепер міг побачити Нік. Північний прохід. Він був широкий, піщаний і досить великий, щоб у ньому могли розміститися дванадцять танків. А тепер закрито для РР.



Він прицілився зі свого браунінгу і знову вистрілив. У "Лендровера" лопнули дві задні шини. Машину хитнуло то вліво, то вправо, хилившись і ковзаючи. ГГ зробив крутий поворот праворуч і продовжив їхати з шинами, що лопнули.



Нік Картер дав ще один залп зі свого Браунінга. Потім ще один. Автомобіль перед ним почав горіти, залишаючи за собою слід диму та полум'я. Він різко зупинився. ГГ, одягнений у коричневу уніформу без кепки, вискочив і побіг до скелястого виступу, що йде вгору. За кількасот метрів ізраїльські десантники спостерігали, не втручаючись у погоню. Вони мали свої інструкції. Коли джип доїхав до «Лендровера», він вибухнув із тріском, як протитанкова міна. Уламки полетіли; Нік вистрибнув з джипа, браунінг все ще був з ним, і сховався за полум'ям і димом, що піднімається.



Тепер ГГ дуже швидко і швидко для людини його зростання і віку, піднявся на скелю. Кіллмайстер твердо вперся обома ногами в землю і вистрілив крізь димову завісу. Поруч він побачив людину, що карабкалася, стрибає через скелі. РР повернувся і швидко вистрілив зі свого чорного пістолета. Свинець з вереском пронісся крізь джип. Непоганий постріл для пістолета на такій відстані.



РР піднімався все вище і вище. Нік дозволив Браунінг знову заговорити. Короткий залп, потім зброя замовкла. Він глянув униз. Боєприпаси скінчилися. Він глянув на Сабру, що стояла позаду позашляховика. Вона заперечливо похитала головою. Більше нічого.



Нік кинув автомат на землю. Добре. Тоді це був Люгер та його стилет проти РР та його Р-38. Чесна дуель.



Він пильно і пронизливо глянув на Сабру. 'Залишайся тут! Ви це правильно зрозуміли? Залишайся тут. Це наказ! Я подбаю про нього. її обличчя змінилося. — Але Нік… будь ласка… я…



— Залишайся тут. Він повернувся і побіг, петляючи крізь дим палаючої машини.



Кулі встромилися в землю біля його ніг, коли він біг до основи скелі. Тим часом ГГ подивився вгору і побачив те саме, коли Нік сховався за валуном. Парашутисти стояли на краю вади. РР зневірився. Немає виходу.



Лиса голова притулилася до землі за масивною скелею. Тепер він чекав, коли Нік прийде по нього. Але він не здасться живим. Вони обидва це знали. Це була чиста мрія, яка жила у фантазіях ізраїльської розвідки та AX. Чи не здасться живий. ГГ не був тією людиною, яку можна добровільно привести на шибеницю.



Нік помчав до іншого каменю вище схилом. Куля підняла пісок під ногами. Він пірнув у укриття, кров усе швидше і швидше текла його венами. У цього виродка кишені були повні боєприпасів. Йому довелося використати свою голову. Тепер це був ще невирішений поєдинок і...



Він почув гучну бавовну 45-го калібру в двадцяти ярдах праворуч, вище схилом. А калібр.45! Він озирнувся на «лендровер» та джип. «Лендровер» згорів і все ще тлів. Він також міг ясно бачити позашляховик. Жодних слідів Сабри.



Потім він побачив її. Вона стрибала вгору схилом із спритністю гірського козла; вона стрибала з одного валуна на другий, стріляючи зі свого важкого автоматичного пістолета у валун, за яким ховався ГГ.



Нік Картер затиснув руками рота і закричав. «Зібра! Млинець! Тримайся подалі... дай мені це. Зібра!



Гюнтер Герхардт вийшов із-за свого валуна. Він обережно прицілився в дівчину, що мчить. Нік націлив свій "Люгер" і швидко зробив серію пострілів. Він побачив, як пістолет підстрибнув у руці ГГ. Потім ГГ розвернувся, схопився за живіт і пірнув головою вниз схилом у довгому падінні, яке розбило його лису голову на криваві частини. Його тіло ляснулося в яму біля ніг Ніка.



Нік повільно підійшов до лежачої Сабрі. У передній частині її бойової куртки була калюжа крові та поту. Її очі були заплющені.



Він став навколішки поруч із нею і розстебнув її одяг. Красиві груди залишилися недоторканими, але вони перенесли рану в живіт. ГГ використовував експансивні кулі. Діра в її спині виразно була розміром з чайне блюдце. Безглуздо дивитись далі... абсолютно безглуздо. Сабра розплющила очі. "Нік..."



Він узяв її на руки. "Так любий?"



Слова виривалися з її рота насилу. На її губах була кров. 'Нік? Ти тут?'



"Я тут, Сабра, я з тобою".



"Я рада цьому. Нік...'



Вона ледве могла змусити себе зрозуміти, оскільки кров дедалі швидше текла з її рота. Йому довелося нахилитися, щоби почути її. "Нік... похорони мене... похорони мене... в Ізраїлі".



- Обіцяю, - сказав Кіллмайстер.



Вона мовчала. Коли він подивився їй у вічі, він зрозумів, що вона померла. Темні очі ще дивилися на нього, але не бачили його. Тепер він дивився в їхній блиск, а не в серце чи душу жінки. Вона залишила його назавжди, а разом із ним і все це підмісячне.



Він заплющив їй очі одним пальцем. Її рот розплющився, і він закрив його і витер кров. Він дуже коротко поцілував її і спробував її кров та її смерть. Потім він підвівся і забрав її на руках.



Перший транспортний літак збирався приземлитися. Нік спостерігав, як командос збирають групи військовополонених. Більше стрілянини не було. Битва закінчилася. Над його головою вели перестрілку ізраїльські винищувачі та сирійські МІГи. Нік не підвів очей.



Транспортний літак зупинився, двері відчинилися, і Нік вніс Сабру, а за ним пішли коммандос і військовополонені.




* * *





Про книгу:




Він був відомий як "М'ясник". Він розшукується ізраїльтянами за військові злочини. Йому більше нема чого втрачати. Він прагне можливості масово вбивати своїх супротивників. Різанина на Близькому Сході доставить йому велике особисте задоволення. І він бачить, що ця можливість наближається.



Безжальне завдання Ніка Картера: назавжди покінчити з колишнім гітлерівським катом і глибоко поховати його!



Картер вагається. Поки він не зустрічає Сабру: спокусливу ізраїльтянку, яка допоможе йому у цій самогубній місії. Бо у Сабри тіло богині з ідеальними вигинами, щоб замаскувати її ефективний арсенал: кобуру пістолета і два гострі як бритва леза.








Картер Нік

Червона гвардія





Нік Картер




Killmaster




Червона гвардія







Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки











ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги