Глава 1







Того літа Афінами ходили чутки. Говорили, що були політичні заворушення; що Горгас, ватажок терористів, утік зі свого місця заслання в Індійському океані, і знову пролунало запальне слово енозис, що його чули в країні. Природно, туристи, які заполонили площу Конституції, хотіли тільки знати, чи не загрожує це їхній особистій безпеці. Їх заспокоювали люди, які заробляють життя туризмом, це були просто чутки, розпущені невдахами, незадоволеними і безробітними.



Таким чином, туристи стікалися літаками, поїздами та кораблями, і, оскільки вони були американцями, їхнє перебування прикрашалося зовсім новим агентством зв'язків із громадськістю, яке, хоч і фінансувалося з приватних джерел, було гордістю уряду. Люди з цього агентства, здавалося, точно знали, що подобається американцям. Частка Афін у туристичному бізнесі зросла непропорційно. А політичні написи на стіні лише оживляли візити туристів. Крім того, ніхто нічого не знав про балканську політику.



Далеко від Афін молодий американець якийсь час спостерігав за подіями. Тепер він відчайдушно намагався повідомити про свої відкриття. Він сидів серед інших чоловіків навпочіпки одягнених у кожухи, бо навіть улітку вечора на великих висотах холодні. Але він нічого не міг передати. Його руки були пов'язані. Він знав, що невдовзі помре.



Він сидів там і дивився, як у низині вагається вода. Це було Егейське чи Іонічне море? Йому було байдуже. Він не боявся, а тільки відчував напругу, яка завжди передувала дії. Страх прийде згодом, подумав він. Потім він зрозумів, що пізніше не буде, і знову відчув розчарування справи, про яку не міг повідомити.



Один із чоловіків підійшов до нього і сунув сигарету між губ молодого чоловіка. Чорний тютюн був жахливий на смак, але випадковий жест людяності мало не змусив молодика втратити самовладання і благати про пощаду. Вони не можуть бути такими поганими, подумав він. На той час життя здавалося солодким і бажаним. Покінчити з нею з усіх боків здавалося дурним. Американець був молодий за роками, але старий за досвідом. Він не благатиме про своє життя, тому що вони все одно не дадуть його йому. Він урятував себе від цієї негідності.



Потім один із чоловіків, які розмовляли телефоном, повісив слухавку.



«Жінка каже, що це потрібно зробити зараз. Сьогодні вночі, - сказав чоловік.



То був сигнал до дії. Вся компанія встала, вийшла з хатини і старою козячою стежкою піднялася в гору, а люди в кожухах тицяли в молоду людину пістолетами.



Людина позаду американця, та сама, яка дзвонила, теж була в кожусі, але вона не була пастухом. Він був лідером.



— Надзвичайно важкі ці козячі стежки, що, старовина? сказав чоловік позаду американця. Американець нічого не сказав. Він вважав дурним зі свого боку співпрацювати з убивцями, але іншого вибору він не мав. Він був під наркотиками протягом досить довгого часу і почував себе не дуже сильно. Якщо він зістрибне зі стежки — ах, тутешні схили недостатньо круті, щоб завдати йому більшого, ніж невеликого додаткового болю перед смертю. Він ніколи не думав, що зможе дивитися на це так аналітично.



Якоїсь миті молодик спіткнувся.



- Думаєш, у тебе вийде, старий? Голос позаду нього звучав щиро стурбованим.



— Я гаразд, — сказав американець.



"Звичайно, ви зробите це," сказав чоловік позаду нього. Потім він вистрілив американцеві в потилицю, і американець навіть не почув пострілу.



Чоловік зі зброєю зробив великий ковток із срібної фляги і з задоволенням подивився на свою роботу. Потім він спустився кам'янистою стежкою, щоб розповісти жінці. Американський хлопець справді приніс йому удачу. Така робота не входила до його компетенції та обходилася його роботодавцям додатково. Гроші, які він справді міг би використати.




У Вашингтоні було майже так само тепло, як в Афінах, але це була більш гнітюча, спекотна спека вологого літа. Для людей, яким доводилося там працювати, це було спекотне, вологе, перенаселене місто. Конгрес був на канікулах, і того дня «Вашингтонські сенатори» посіли останнє місце в бейсбольній лізі, розгромивши найближчого суперника «Бостон Ред Сокс».



У потоці машин, що йшов зі стадіону, опинився новий, низький, чорний лімузин, який через якийсь час зупинився перед непримітним офісом Об'єднаного Прес-служба та телеграфних служб округу DuPont. У машині з кондиціонером віце-президент США повернувся до свого супутника.



— Ти впевнений, що я не можу тебе підкинути в Джорджтауні? - Запитав віце-президент. «Пам'ятайте, з новими скороченнями кондиціонери в урядових будівлях вимикатимуться у п'ять».



Сивий чоловік поряд із віце-президентом похитав головою. — Ні, дякую. І нехай ти будеш покараний за свої гріхи. Я мав знати, що не можу піти на бейсбольний матч. Я страждатиму.



Після ще кількох жартів машина віце-президента рушила з місця, і сивий старий увійшов до будівлі і на приватному ліфті піднявся на верхній поверх. Він був дуже струнким і строгим, і в його ході все ще зберігалася пружність людини на двадцять років молодша. Він увійшов у свій мізерно, але дорого обставлений кабінет і попрямував прямо до свого дубового столу, вітально кивнувши людині, яка вже була в кімнаті і, здавалося, зосередилася на тому, щоб випустити ідеальне кільце диму.



Старого звали Хоук, бос надсекретного розвідувального управління США, а міцний чоловік на сидінні навпроти був N3, його головним агентом. Хоук деякий час дивився на N3, потім задоволено кивнув і запитав: Добре провів відпочинок, Картер?



"Відмінно", - сказав Нік Картер. Він виглядав відпочившим і засмаглим після трьох тижнів на борту рибальського човна у водах Флориди та повних кохання ночей з дочкою тренера з тенісу розкішного готелю. — Макдональдс мертвий, — категорично сказав Хоук.



'Я знаю. Я почув це, коли увійшов, - сказав Нік. "Це трапилося в Греції, чи не так?"



- Так, - сказав Хоук. 'В Греції.' Він вийняв чорну сигару сумнівного вигляду з банки на столі і закурив. — Знаєш, я думав, що цей хлопчик далеко в нас піде. Прийшов із армійської служби безпеки. Відмінний послужний список.



Нік нічого не сказав. Він знав багато мерців із чудовим послужним списком. Розмови про мертвих агентів ні до чого не приводили.



- Божевільний, - сказав Хоук. «Я справді не думав, що це стане небезпечно, коли відправив його туди. Але це виявилося так. Його тіло знайшли в горах, з діркою в потилиці та без обличчя. Його руки були пов'язані. Літо там досить спекотне і трупи там ховають швидко. Офіційного розтину не було. Убитий одним чи кількома невідомими. Хоук вийняв із рота сигару і задумливо глянув на неї. Потім він продовжив: «Макдональд перевіряв агентство зі зв'язків із громадськістю в Афінах. Останні кілька років вони просувають туризм до Греції та островів. Це агентство називається Golden Island Promotions. Химерне агентство, а за ним купа грошей.



Він вказав сигарою на стос дорогих американських журналів на столі. «Вони витрачають цілий стан на доставку американських журналістів та фахівців зі зв'язків із громадськістю до Греції. Спеціальні подорожі для преси на реактивному літаку на грецьких островах.



Їх зустрічають як членів королівської родини. В результаті зараз дуже модно відпочивати у Греції. І, — він нахилився вперед, — повернутися з дружиною-гречанкою, чи покоївкою, чи спонсорованим студентом, чи кимось ще. Будь-хто може в'їхати в країну за кращою квотою».



Він відкинувся назад і поплескав папкою, що лежала перед ним. «З імміграційної інформації я зрозумів, що щось не так. Цілий потік греків в'їжджає до Америки, а всі так чи інакше спонсоруються американськими клієнтами Golden Island Promotions. Що ви думаєте про це?'



"Я думаю, що це варто перевірити".



'Я теж так думав. Ось чому я послав Макдональда озирнутися. Нині я працюю над листом для його батьків.



"Можливо, звичайно, що він був замішаний десь ще", - припустив Нік. "Я чув, що Афіна - це котел, який ось-ось закипить".



— Звичайно, я думав про це, — коротко сказав Хоук. — І саме тому ти їдеш до Афін. Іди слідом Макдональдса. Дізнайся, чого він добивався і що пішло не так. Що ще важливіше, дізнайтеся, що замишляють у Золотому острові.



Хоук відкинувся назад і знову спробував запалити сигару. - І повернися живим, - великодушно додав він.



— Макдональд розповів нам щось перед смертю? - Запитав Нік.



Хоук похитав головою. «Мабуть, він тільки-но вийшов на слід, коли вони схопили його. Ми відправили його туди як провідний журналіст. Я подумав, що це дасть йому певну свободу дій, якщо його зловлять за шпигунством. Це також спрощує з'єднання. Так чи інакше, певне, щось пішло не так. Я не знаю, в який момент. Хоук зробив паузу.



«Ви їдете до Греції як археолог. Це той, хто копається у старих каменях, щоб дізнатися, як вони виглядали раніше.



Нік сказав: «Дякую». Крижаний холод. Хоук придушив усмішку.



«Під цим камуфляжем мешканці Золотого острова мають піти назустріч вам, щоб через ваші зв'язки з американськими університетами та школами відвезти частину своєї молоді до Штатів. Я вже зробив кроки, щоб зробити тебе відомим археологом. Хоук відкинувся назад і вказав на статую на підвіконні. — Ви знаєте, що таке?



- Венера Кіренська, - швидко сказав Нік. «Репродукція у бронзі. Дорога. Гарна копія.



- Картер, ти мене дивуєш. Хоук виглядав трохи збентеженим, як завжди, коли N3 демонстрував знайомство, яке не має відношення до світу контррозвідки або сексуального задоволення.



«Це через те, що я весь час тинявся музеями, чекаючи, коли до мене пристануть хитрі люди зі згорнутою газетою».



Хоук придушив ще одну посмішку, а потім сказав: — Добре, отже, ти їдеш до Греції. Але спочатку ти підеш у школу. Нік внутрішньо застогнав, але нічого не сказав. Скрупульозні методи Хоука завжди окупалися. Коли Нік закінчить прискорений курс археології, він зможе зарекомендувати себе експерт серед експертів. Його не дасть дурна технічна помилка. — Єдина проблема, — серйозно сказав Хоук, — з цим камуфляжем ти не зможеш легко тинятися по закутках міста або показувати себе в компанії певних персонажів, з якими ти, можливо, захочеш поговорити. Отже, спочатку ми відправимо вас туди як професор Хардінг як приманку для компанії Золотого острова. Ви показуєте себе на якийсь час біля розкопок у старому місті. Тоді ви будете терміново відкликані до Америки на невизначений термін.



Стрункий старий нахилився вперед, і очі його заблищали, як у збудженого школяра. Нік посміхнувся. Хоуку подобалися такі трюки.



— Я влагоджу це з капітаном вантажного корабля, який регулярно заходить у Пірей. Ви отримуєте документи та каюту. Капітан стоятиме за вами доти, доки це залишається розумним. Пам'ятайте, що він відповідає перед судновласником, а не переді мною, тому він не може зайти занадто далеко з вами.



Нік чудово зрозумів. Залишок розмови був присвячений технічним питанням; методи грошових переказів та довга система контактів, які перетворили Ніка Картера на професора Ендрю Хардінга та матроса Томаса Еванса.




Коли реактивний літак розпочав свій довгий спуск до Афін, пасажири побачили невеликі портові містечка, розташовані серед гір на узбережжі Егейського моря. У долинах русла рік були сухими, білими слідами на літньому сонці.



Пролунав сигнал пристебнути ремені безпеки, і за кілька хвилин машина здригнулася, коли були розгорнуті елерони. Пасажири рухалися після нудьги довгого польоту. Потім вони нервово озирнулися, як завжди роблять, коли вітальня ясно показує, що це літак. Стюардеси йшли проходом, оглядаючи ремені безпеки швидкими професійними поглядами.



— З вами все гаразд, професоре Хардінг? Стюардеса зупинилася біля місця огрядного американця у літньому костюмі.



— Чи можу я ще щось зробити для вас, перш ніж ми приземлимось? Її темний погляд пройшов по ньому схвально. Вона була дуже уважна протягом усього польоту.



Посмішка огрядного американця обеззброювала, будучи одночасно сліпучою і дещо потойбічною. Недбало зав'язана краватка, розпатлане волосся і стопка книг на колінах посилювали враження наукової стурбованості.



"Я не вірю в це," сказав він. — Ви були дуже добрі. Відмінний політ, слово честі. Схоже, ми щойно покинули Нью-Йорк.



Стюардеса люб'язно посміхнулася, подякувала професору і продовжила свій шлях по проходу. Якби цей чоловік у літньому костюмі був професором, подумала вона, багато чого змінилося б на краще з того часу, як вона закінчила школу.



Професор посміхнувся до себе. Він був задоволений. За дещо заступницьким тоном, яким вони розмовляли з ним, він міг сказати, що грає добре; добросердечний книжковий черв'як, якого більше цікавила давня поезія, ніж гарна нога.



Симпатична стюардеса була б шокована, якби дізналася, що скуйовджений професор знає кілька способів убити когось абсолютно безшумно; що він практикував деякі з цих способів останніми роками; що професор був відомий як Кіллмайстер у певних колах Вашингтона, Москви, Пекіна і, можливо, ще півдюжини міст; що його звуть Нік Картер і що в деяких із цих міст за його голову призначено чималу ціну.



У Ніка не було ілюзій щодо цього. Якби ви попрацювали у цій компанії якийсь час, ваша діяльність потрапила б у поле зору справжніх професіоналів, перших осіб світу. Їхнім завданням було з'ясувати, де знаходиться Кіллмайстер і чим він займається. Проблема Ніка полягала в тому, щоб переконати себе, що вони не можуть дізнатися про це. Це була нервова гра у хованки. Нік грав у неї довше, ніж більшість інших агентів. Що не означало, що він був старий. Це просто означало, що більшість офіцерів було вбито або зламано під тиском у відносно молодому віці.



Тепер літній молодик на ім'я Кіллмайстер був на шляху до першого етапу операції, так ретельно розробленої Хоуком. Як тільки він встановив свою особистість як професора Хардінга, настала друга фаза. Потім він стане матросом Томасом Евансом. І під яким би не було обличчям, Нік був упевнений, що зустріне «одного чи кількох невідомих», які вистрілили пов'язану жертву в потилицю.






Розділ 2






В Афінах був дощовий вечір. Туман клаптями плив по сирих вуличках і гаванях Пірея. Кораблі біля причалу незручно погойдувалися на тросах, немов прислухаючись до п'яного сміху, що долинав із довколишніх шинків.



Американець спустився схожими з сумкою на плечі. Він був високим і добре складеним і все ще був одягнений у робочий одяг. Його обличчя було постійно похмурим і не сприяло дружбі. Його звали Педро. Оскільки він був таким великим і не латиноамериканцем, якийсь жартівник у машинному відділенні дав йому прізвисько, і воно прижилося. Він завжди був один. Він ніколи не брав участі у нескінченних карткових іграх у каютах екіпажу.



Екіпаж знав про нього тільки те, що він піднявся на борт у Португалії, щоб замінити людину, яка серйозно захворіла. Дивно було те, що людина, яку з повного схвалення капітана доставили місцева влада на берег для спостереження, вважала себе здоровою. І, звичайно, цю людину визнали б божевільною, якби вона впізнала правду; що рідкісне захворювання, від якого він страждав, було діагностовано старим у Вашингтоні, який ніколи його не бачив, але знайшов для нього місце на американському кораблі, що прямує до Афін. Педро увійшов до дешевого портового готелю і залишив там свою дорожню сумку. Потім він знову пішов у туман.



Він вирушив на пошуки таверни під назвою «Семеро проти Фів». Там він зустріне людину, яка володіла інформацією, якої він відчайдушно потребував. Він давно чекав на зустріч із цією людиною.



Для професора Хардінга було б непробачною помилкою побачитися з цією людиною. Будучи моряком Томасом Евансом, він же Педро, не було жодних причин, через які його не можна було побачити з цією людиною. Досі план Хоука йшов гладко. Нік підтвердив своє маскування під професора Хардінга. Він зробив це, тиняючись на розкопках і написавши кілька сторінок нотаток, складених для нього у Вашингтоні експертом, і уникаючи уваги деяких затятих американських студентів, які проводили літо в Афінах.



Як і передбачав Хоук, до нього підійшли люди з Golden Island Promotions, які подумали, що професор може бути зацікавлений у їхній діяльності з просування освіти гідних молодих греків, а також розширення власного кругозору за рахунок відвідування сучасної Греції. Спочатку він відмовився, заявивши, що перевтомився. Вони знову зателефонували і поговорили про свою чудову роботу, і професор поступився. Він розмовляв із деякими з молодших клерків бюро. Пройдуть подальші переговори. Потім професора Хардінга терміново відкликали у США за сімейними обставинами. Він відновить переговори із Золотим островом, коли повернеться. Поки що він не дізнався взагалі нічого, що могло бути пов'язане зі смертю агента Макдональда.




Тим часом відсутність професора дозволила Томасу Евансу прослизнути до Афін. Це дало Ніку значно більше свободи пересування барами у гавані, де завжди був хтось, хто знав когось ще, хто міг зробити або дізнатися щось для вас, якщо ви заплатите за це. І ось Нік йшов на зустріч із такою людиною.



Хоча поки що все йшло так добре, Нік дивувався, чому його професійні інстинкти підказували йому, що тут щось не так. Він швидко почув настрій мешканців гавані. Небезпека. Сторонні зникають... Сусіди говорили йому про це цілу ніч. Шосте почуття, що сформувало його вбудовану систему сигналізації, підказувало йому, що він йде слідом з тією ж впевненістю, з якою тварина знає, що за ним женуть мисливці. Але це йому не сказало, в чому небезпека. Або звідки вона взялася.



Тепер туман перетворився на дощ. Нік знизав плечима. Він піде до старого, вислухає його, а потім зробить свою пропозицію. Потім він вип'є з чоловіком і повернеться до свого готелю.



Тепер він побачив таверну. Це було убоге місце, що мало чим відрізнялося від півдюжини інших ресторанів у цьому районі. Він зайшов та шукав свій контакт. Він побачив його, що сидів за столом за тарілкою інжиру та оливок.



Худне обличчя старого висвітлилося широкою усмішкою, коли він побачив Ніка. Нік спостерігав його, коли він вітав його. Якщо не рахувати короткого телефонного дзвінка два тижні тому, він не розмовляв зі старим десять років. Його звали Леонід. Насправді він був не такий уже й старий. Нечесане густе чорне волосся, з жорстким обличчям. Тигр, коли він був молодший, все ще досить міцний, тож теж



Чудовий солдат проти німців, а потім і проти комуністів. Раніше був трохи контрабандистом. Нік був заінтригований недоглядом у даних Golden Island Promotions. Вони згадали свої великі тренувальні бази для своїх людей, але не згадали, де вони знаходяться, тільки те, що це було десь на острові в ланцюгу Кіклад. Нік зателефонував Леонідасу, у якого всюди були родичі та друзі, і запитав, чи може він знайти острів.



— Як іде риболовля? — спитав Нік у старого. — Заспокойся, брате, — сказав старий, оголивши міцні зуби на кудлатому, кістлявому обличчі. 'Хочеш вина?'



Нік кивнув, і старий щедро налив йому.



— А як твоя гарненька донечка?



«Прекрасна, як юність та ранок. Одружитися з учителем цього тижня. Хлопчик в окулярах. Розумний у голові, млявий у плечах. Може, добре, що вона не вийшла заміж за рибалки. Тоді твої сини теж не втопляться. Ти прийдеш на весілля?



- Якщо дозволить робота, - сказав Нік, - я сподіваюся бути там.



"Звичайно, робота на першому місці". Старі очі блищали. — Але ж це не так, як раніше, чи не так? Багато динаміту та багато грошей від президента Трумена».



Вони сміялись. У сміху старого був фальшивий тон, підсумував Нік. Старий понизив голос. «Слухай, брате, сталося несподіване. Вибач, що назвав цю таверну як місце зустрічі. Сьогодні вночі може бути небезпечно.



Нік знизав плечима.



— Уночі часто буває небезпечно, коли працюєш на стару фірму. Хто платить цього року, той готовий платити і наступного року. Старий девіз, - сказав Нік.



«Так, — сказав старий, — але в горах була причина та вигода для нас обох, так чи інакше. Їх зараз немає для вас. Якщо тільки ваш дядько не цікавиться нерухомістю на Кіпрі.



- Я так не думаю, - повільно сказав Нік. — Це не його спеціальність. Але, по суті, його цікавить усе.



Старий кивнув головою. «Я більше не стежу за політикою. Але я знаю, що дуже великий інтерес може викликати у вас роздратування. Я думав, твого дядька цікавить щось ближче. Я перевірив. Баос ідеальний, але ще зовсім не розвинений.



Нік запам'ятав назву та помістив його на уявну карту островів. Таким чином, тренувальні бази Золотого острова розташовувалися на острові Баос. - Я все одно хотів би це побачити, - сказав Нік. "Можливо, власник зацікавлений у здачі його в оренду".



— Це було б важко, — сказав старий. "Власник досить багатий і не любить, коли люди наводять довідки".



- Але, - сказав Нік, - рибалка, який знає воду ... .. '



Він дозволив цій фразі повиснути у повітрі. Він не міг штовхнути старого надто сильно. Він був упертий, як осел. І щось його непокоїло.



«Це відрізняється від того, що було раніше, брате. У мене вже не так багато друзів, і я нічого не чую. Це збільшує небезпеку.



- Мій дядько щедрий, - сказав Нік, - як ви знаєте. Старий роздратовано похитав головою.



'Я це розумію. Не в цьому справа. Тільки божевільний ловить рибу в незнайомих водах, коли на горизонті маячать грозові хмари.



— Це пов'язано із політикою? — спитав Нік, уражений скритністю старого бандита.



— У наш час все пов'язано з політикою, — похмуро відповів Леонід. «А хто знає, чому хтось ще щось робить у ці дні? Політика — не гра для старого рибалки, який сподівається у майбутньому стати дідусем».



Нік почав розуміти. Він був у курсі політичної ситуації в Афінах. Він бачив написане крейдою на стінах гасло «Енозіс» з вимогою возз'єднання Греції та Кіпру. Тут і на Кіпрі було заарештовано кілька терористів, але більшість джерел у розвідці вважали, що бунтівники обмежувалися жменькою упертості, що залишилися після минулих кіпрських заворушень. Але Леоніду, мабуть, вважав, що справа у цьому, доведеться продовжувати жити у Греції ще довго після від'їзду Ніка. Тим не менш Нік вважав, що старий, у якого був власний рибальський човен і досвід таємних операцій, був саме тією людиною, яка могла б взяти його з собою на Баос, щоб коротко ознайомитися з роботою Golden Island Promotions. Його пошуки у ролі професора Уордінга нічого не дали.



Вони пили мовчки. Леонід був сором'язливий і пригнічений тим, що мав відкинути старого друга. Нік відклав питання на деякий час. Пізніше він спробує знову і підніме пропозицію. Він мав побачити цей тренувальний табір.



Гримів музичний автомат, портові робітники обіймали своїх дружин або тихенько напивалися.



Але чи це так було насправді? Досвідчений аналітичний погляд Ніка обережно ковзав пабу, вловлюючи деталі то тут, то там. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб зрозуміти, що відбувається. Люди із суворими очима у ділових костюмах, надто багато городян, надто добре для цього портового бару, почали заповнювати намет. Вони сідали за стіл, випивали склянку узо, потім зникали. Спочатку Нік подумав, що вони йдуть у туалет, але потім помітив, що ніхто із чоловіків не повертається. Поки вони чекали своєї черги піти, вони сиділи осторонь і відверталися від портових повій. Ці люди нагадали Ніку деяких босів мафії, яких він одного разу бачив у сумнозвісному барі в Байонні, штат Нью-Джерсі. Йому було цікаво, у що вплутався старий рибалка. Або від чого він намагався триматися подалі.




Ксенія Мітрополеос не завжди була портовою дівчиною. Виросла у високу пишну красуню, вона знайшла щастя у молодому шлюбі. А потім її молодий чоловік загинув під час смути на Кіпрі. Без грошей та сім'ї вона намагалася працювати друкаркою після смерті чоловіка, але безуспішно. Якийсь час вона працювала в магазині, а потім перебралася в доки. Життя там було легким. Чоловікам вона висунула кілька вимог. Якщо вони просили більше, ніж вона була готова дати, їх ніколи не запрошували назад до її квартири, а оскільки вона була найкрасивішою дівчиною в портовому районі, ніхто в здоровому глузді не сперечався з Ксенією. Чоловіки з цікавістю ставилися до неї. У неї була одна дивина. Щопонеділка вона ніколи не спала з чоловіком. У понеділок вона отримала звістку про смерть чоловіка. Це дещо дивне свідчення пам'яті її чоловіка справило враження на постійних відвідувачів порту. Хто з них міг бути впевнений, що його дружина вчинила б так само за тих самих обставин?



Нік уперше побачив, як вона гаряче сперечається з товстуном біля каси. Вона була високим, з чорним, як смоль, волоссям, що падали на оливкову шкіру її голих плечей. У неї була гарна постать, дуже струнка в талії, довгі ноги та повний бюст.



— Не відповідай, Костянтине, — почув Нік її голос, звернений до маленького чоловічка. — Ви все одно збрехали б. Я бачу по всіх ваших обличчях, що старий пес повертається до череди. Мені наплювати.'



Вона мала чистий, щирий голос. Темноволосий товстун явно був дуже злий. У нього були маленькі чорні вуса, червоні брекети та повний рот поганих, забарвлених нікотином зубів. Нік побачив ці зуби, коли Костянтин плюнув на підлогу. Його руки були схрещені на грудях, щоб створити враження стриманої гідності, але він був лютий.



"Ба!" — вигукнув товстун. «Костянтин не слухає балаканину повія».



— Скажи мені чесно, Костянтине, мій Ахіллес, як правильно назвати людину, яка живе послугами блудниці?



Його відповідь була такою швидкою та ідіоматичною, що Нік нічого не зрозумів. Він думав, що Костянтин ударить дівчину. Нік не став би втручатися. Його звали Кіллмайстер, а не Лицар без страху та докору. Уряд США відправив його до Греції не для врегулювання суперечок між повіями та сутенерами. Дівчина засміялася над піднятою рукою Костянтина. «Бий, яке мені діло. Але якщо ти це зробиш, я більше не ступлю до твоєї хати, і ти втратиш половину свого бізнесу і весь бізнес із ВМС США. Тоді вам доведеться повернутися в нетрі Дургуті.



Нік засміявся. Здавалося, ніхто цього більше не помітив.



Темні очі дівчини задумливо зупинилися на Ніку, потім вона продовжила свою суперечку.



- Тобі подобається Ксенія? - Запитав Леонід.



"На неї приємніше дивитися, ніж на її друга Костянтина", - зі сміхом сказав Нік.



— Я згоден із тобою, — сказав Леонід. «Вона – сіль землі. О, якби мені знову було п'ятдесят! Нік хотів подразнити Леонідаса, але потім подумав. Сварка дівчини начебто закінчилася внічию. Вона підійшла до їхнього столика лінивою, зухвалою ходою зі склянкою узо в руці. Нік дивився, як вона лоскоче під підборіддям особливо злобного старого матроса.



- Вибач, Андросе. Ти ж знаєш, я ніколи не йду з моряками по понеділках. Вона вирвала своє гнучке тіло з його пазурів з усмішкою, яка оголила її довгу витончену шию. Ще один голос пролунав із тіні.



- А я, Ксенія? Я тесляр. Вона нахилила голову, і легкий саркастичний сміх заграв у широких чуттєвих куточках її рота.



«Я не ходжу з теслярами по понеділках, вівторках та середах. Можливо, щочетверга, коли я завжди на мілині. Можливо, тоді я знайду тесляра.



Нік знову засміявся. Її великі темні очі зустрілися з його очима і висловили почуття загальної радості. Леонід покликав її, і вона підійшла до їхнього столу. Вона розмовляла зі старим рибалкою, але її очі були сповнені стриманого інтересу до Ніку. Леонід представив його як моряка Томаса "Педро" Еванса.



«Жахливо бути старим, — сказав Леонід, — дивитися, як молодик дружить із найкрасивішими дівчатами».



"Ти не зовсім чужий для дівчат у Піреї, Леоніде", - сказала вона з повільною посмішкою. «Вам має бути соромно за себе у вашому віці. І це цифра. Твій друг Леонід. Моряку? Ні, він, принаймні, матрос. Вона кинула на Ніка свій похмурий погляд із посмішкою, призначеною лише їм двом. Нік усвідомлював близькість її досконалого та життєрадісного молодого тіла. Два пагорби м'якості, що формували її груди, сміливо притискалися до блузки з глибоким вирізом, яку вона носила.



- Ти помиляєшся, Ксенія, - сказав Леонід. — Він бойовий моряк. Яке видовище було бачити, як він бився на той час.



— Мій старий друг базікає міфи про свій маразм, — піддражнив Нік. Її повні червоні губи склалися на усмішку. Раптом її очі розширились. Вона дивилася прямо через плече Ніка на двері.



«О Боже мій», — прошепотіла вона, перш ніж її рука підлетіла до рота.



Нік обернувся. У дверях стояв старий із густою чорною бородою. Чи не здоровий старий, як Леонід. У нього було бліде болюче обличчя з червоними плямами на щоках. Його очі були ясними та чорними, як вугілля. Його постать була сутулою, і він виглядав хворим. Людина, ведена полум'яною силою волі, щоб виконати останнє завдання, побачити останнього похованого ворога, перш ніж він переможно звалиться у власну могилу.



І Нік десь уже бачив це обличчя. Чи не безпосередньо, інакше він би дізнався це. Нік міг би взагалі не впізнати цього обличчя, якби в пабі не запанувала глибока тиша, коли увійшов старий. Це була благоговійна тиша, що запанувала в деяких частинах Сицилії, коли повз проходив бос мафії, повага до падрони, змішаний зі страхом. Гарячі очі старого повільно ковзнули по кімнаті, але він нічого не сказав. Потім, коли товстун Костянтин підплив ближче, старий повільно підійшов до задньої паби, де зникали інші чоловіки.



Нік повернувся до Леоніда і Ксенії з дюжиною питань, що проносилися в його голові. Вони не мали змоги відповісти на нього. Ксенія мовчки знепритомніла у своєму кріслі.






Розділ 3






Дощ стих, і стало холодніше. Високий місяць сяяв між переслідуючими, рваними хмарами.



Нік стояв у тіні церковних дверей і трохи здригнувся. Далі темною і пустельною вулицею він побачив тьмяні вогні таверни «Семеро проти Фів». Він дасть дівчині ще п'ять хвилин. Можливо, це була неправильна церква. Святий Хуппельдепуп Бур. То була найближча церква до таверни.



Потім він побачив, як вона йде вулицею з піднятим коміром дешевого білого плаща. Його очі були плоскі й невиразні, коли він дивився на неї з тіні. Щиро кажучи, він був підозрілим. Він не пережив би всі ці повні пригод роки, приймаючи щось належне. Якби це було посмикування, це була б хитра, добре продумана робота.



Він подумав про дивну сцену в таверні.



Коли вона прийшла до тями, Нік запропонував відвезти її додому. Вона відмовилася.



«Я попереджав тебе, що сьогодні ввечері тут буде недобре, брате», — хрипко сказав Леонід. «Будь ласка, йдіть негайно. Ви наражаєте на небезпеку не тільки своє життя, а й наше. Ваш уряд не має до цього жодного стосунку. Ідіть.



«Нісенітниця, — сказав Нік. «Ця дівчина явно налякана. У мене є машина. Крім того, все це стає справді захоплюючим.



— Я сказав, що ти ні до чого, — прогарчав Леонід. Потім дівчина заперечила йому, прийнявши пропозицію Ніка. Леонід знизав плечима і пішов. Дівчина відмовилася, щоб її бачили на прогулянці із Ніком. Вона запропонувала це місце.



Нік вийшов із церковного ґанку, коли він підійшов. Вона видала тихий вигук, коли побачила його.



- Вибачте, - сказала вона. — Я щойно поводилася як божевільна. Але я не хотів, щоб вони бачили, як я йду з незнайомцем. За нами пішли б і . .. — Вона знизала плечима.



Я маю новини для тебе, подумав Нік. Нас уже переслідують. Він помітив це, як тільки вийшов надвір. Він давно навчився помічати, є стеження за ним чи ні. Це було щось автоматичне, несвідоме. Вони були в припаркованому «Вольво» за кілька кварталів від будинку з працюючим двигуном, судячи з вихлопних газів. Він нічого не сказав дівчині. Він просто спитав, чому вона думає, що за ними стежать.



— Ви коли-небудь чули про Сина Прометея?



"Це ім'я здається мені знайомим", - сказав Нік. «Я думав, що це терористична група на Кіпрі, яка перестала діяти, коли набула чинності угода ООН про припинення вогню».



— Ну, — сказала вона, — тепер вони знову діють. Вони дуже потайливі і розкидані Афінами. Нещодавно вони вбили кількох людей за те, що видали їхні секрети. Не знаю, до чого я тобі все це розповідаю, крім того, що в тобі є щось, до чого я довіряю, — крім того, ти друг Леоніда. Леонід і я висловлювалися проти синів. Сьогодні вночі нас бачили із незнайомцем. Сини Прометея переконані, що ви поліцейський агент.



— Якщо так, то навіщо мені зустрічатися з тобою такою привабливою?



«Пам'ятаєш Костянтина, людину біля каси? »



Нік кивнув.



«Він високопоставлений начальник Синів, і він не дуже тупий. Він вирішить, що ми з Леонідасом передаємо інформацію. Сьогодні ввечері було зібрання їхніх вождів у таверні. Багато важливих людей. Чомусь вони терміново зібралися.



- А цей старий? - Запитав Нік.



'Один із найважливіших. Старий ворог. Я поводилася як ідіотка. Вона не хотіла говорити більше. Цим пояснювалася атмосфера занепокоєння, яскраво вираженого страху в районі гавані цього вечора. Але це не пояснювало невиразно знайомого обличчя бородатого старого з дикими очима. Але добитися від дівчини нічого не вдалося. Нік запропонував піти випити. У дещо спокійнішому місці, ніж ця таверна.



Ксенія посміхнулася.



"Думаю, сьогодні ввечері мені захочеться американського віскі".



На орендованому Ніком «форді» вони поїхали назад до Афін, кожен занурений у свої думки. За звичкою Нік посилав Хоуку описи головних героїв сьогоднішньої драми - описи так само точні, як і описи портрета, написаного майстром-художником. Дівчина була доброю, але похмурою і зануреною у свої думки, під час поїздки притулившись до дверей. У дзеркало заднього виду Нік бачив, що «Вольво» слідує за ними на тій самій відстані.



Вони зупинилися перед невеликим клубом. Нік тримав руки близько до зброї, доки вони йшли від машини до входу. Він не придушив своєї підозри. Вона була відверта, але це не було великим ризиком, якщо ви думали, що людину, з якою ви розмовляєте, буде знайдено плаваючим у гавані наступного ранку. Але дівчина, здавалося, не звертала уваги на недовіру Ніка. Вони увійшли до клубу без подій, і під дією двох чарок віскі та ревущої рок-н-рольної групи дівчина повеселішала. Вони танцювали на маленькому танцполі, а потім вийшли на заднє подвір'я. Дощ припинився, але листя виноградників уздовж альтанки все ще було мокрим, і вода капала на білий гравій, столи та стільці. Сліпий гітарист сидів на кам'яній лаві в кутку, пив узо і грав американські спірічуелси. Його сліпі очі дивилися на туман, що тремтить, а його старі пальці висмикували зі струн акорди «Просто ближче з тобою». За столиком поряд із ними Нік побачив групу американських телевізійників, які зараз святкували закінчення тижня зйомок.



Тепер дівчина сказала: «Сподіваюся, ти зрозумів, що я сказала у таверні. Я ніколи не зустрічаюся з чоловіками у понеділок. Це моє звичайне правило. Я пішла з тобою лише для того, щоб попередити тебе.



У цей момент Ніка вже не можна було нічим і ніким здивувати. Він бачив, що дівчина налаштована серйозно, не намагаючись заманити його вищою пропозицією.



— Буде краще, якщо ти ніколи більше не повернешся в таверну. За вами все одно спостерігатимуть і, можливо, загрожуватимуть. Сини Прометея дуже підозрілі і швидко завдають удару.



— Якщо я не повернуся, то як я тебе побачу? - Запитав Нік.



- Сумнівне задоволення. Вона посміхнулася. - Якщо після сьогоднішньої ночі, коли я не ляжу з тобою в ліжко, як би мені не хотілося, ти все ще захочеш мене бачити, - що ж, можливо, тоді я зможу зустрітися з тобою десь в іншому місці. Тобі, незнайомцю, якого вони підозрюють, було б небезпечно туди повертатися. Це не так небезпечно для мене та Леонідаса. Я знаменита і маю друзів. А Леонідас розмовляє з Синами, тільки коли п'яний, тож, можливо, все налагодиться.



Гул телевізійників заглушував сумну музику сліпого гітариста. Вечір був надто вологий і холодний, щоб сидіти на вулиці. Вони допили свою склянку та пішли. Коли вони вийшли на вулицю, Нік витяг із кобури свій «Люгер» Вільгельміну, але вони благополучно дісталися орендованої машини Ніка. Коли вони з'їхали з тротуару, він не побачив за ними машини, і вони спокійно поїхали до квартири Ксенії в Піреї.



Вона жила в досить схудлому районі на межі гавані. За будинками здіймалися силуети кранів та надбудов кораблів. У дверях вона обернулася і скромно поцілувала його. вона мала на увазі це ніколи в понеділок серйозно не цілується. Коли Нік запропонував випити востаннє, вона похитала головою, і в її очах було трохи весело та трохи сумно.



«Це буде остання чарка з тобою... Я не можу ризикувати.



- Можливо, вдруге, - сказав Нік.



- Так, - сказала вона. 'Сподіваюся, що це так. Але тепер ти злишся. Коли ти подолаєш свій гнів, будь ласка. Вона простягла йому аркуш паперу зі своїм ім'ям та номером телефону. "Сподіваюся, ти подзвониш, американець", - сказала вона. Потім вона зникла. Нік закурив сигарету і глибоко вдихнув дим. Можливо, добре, що з дівчиною нічого не сталося. Йому ще потрібно було зробити домашнє завдання. Він запитував, чи не надто пізно зв'язатися з Хоуком, щоб дізнатися, чи є якісь новини про греків, які в'їжджають до Сполучених Штатів. Щоб подивитися, чи зможе вписатися до цього місцева організація, така як Сини Прометея.



Коли він потягнувся до дверної ручки своєї машини, він почув скрегіт черевиків тротуаром. Він швидко обернувся. Переслідувачі так і не пішли додому. Вони чекали на нього тут.



По вулиці до нього підбіг чоловік. Двоє інших вирвалися з тіней і підійшли з іншого боку. Портові бешкетники з широкими рибальськими ножами у своїх руках.



Він сприйняв ситуацію дуже холоднокровно. У них не було вогнепальної зброї, так що Нік не став би і використовувати свою. Було б легко скосити їх люгером, але тоді їхньому босу сказали б, що моряк "Педро" Еванс носить вогнепальну зброю. Це підірвало б його прикриття на шматки. І якщо трохи не пощастить, він викличе поліцію... Хоук рано чи пізно його звільнить, але це йому не сподобається.



Перший був тепер за три фути від нього, а його товариші були прямо позаду нього. Після того, як вони стискали свої ножі, Нік зрозумів, що вони не збиралися брати полонених.



Відповіддю "Педро" Еванса було войовниче обурення, за яким пішла паніка. Так Нік заревів від подиву. Потім він почав тікати. Перший чоловік з ножем був молодий, з гарним гордовитим обличчям. Він видав тріумфуючий крик, змінивши напрямок, щоб відрізати Ніку шлях до відступу. Його тріумф був недовгим. Після того, як його спровокували, щоб вивести з рівноваги, Нік різко розвернувся і кинув двісті фунтів у жорсткий підкат. Чоловік сильно вдарився об землю, і Нік упав йому. Його ніж із дзвоном упав надвір. Потім рука Ніка одним плавним рухом підняла ножа, і він піднявся, як кішка, щоб відбити напад двох інших.



Людина, яку Нік щойно збив з ніг, підвілася і знову спробувала повалити її. Коліно Ніка підвелося, вдарило його по обличчю та відправило назад на землю.



Двоє інших були старшими і досвідченішими. Швидка перемога Ніка над першим протверезила двох інших. Вони знали, що попереду на них чекає битва. Вони пригальмували і кружляли навколо Ніка, танцюючи туди-сюди, шукаючи лазівку. Нік повільно відійшов, по-дилетантськи тримаючи ніж. Він кілька разів кричав, закликаючи поліцію. Англійською, звичайно. Крики луною лунали пустельними вулицями. Двоє з ножами посміхнулися. Вони думали, що тепер зможуть прикінчити його нишком.



"Я думаю, він думає, що він у Нью-Йорку, брат", - сказав один одному. Він посміхався, як голодний кіт пораненої миші. Він робив різкі фінти біля живота Ніка.



Нік як можна незграбно ухилявся від їхніх ударів, не даючи себе вдарити. Якщо вони обдуряться, він може їх знешкодити, не вбиваючи нікого. Коли Нік когось вбивав, він хотів знати, кого він вбиває, чому і якою метою це послужить. Якось він відступив надто пізно. Він відчув болісну нагороду за свою самовпевненість у неглибокому, але кривавому порізі напружених м'язів грудей. Не будь незграбний, Картер, сказав він собі. Його прикриття не коштувало його життю.



Тепер вони притиснули його до мокрого металу машини. Вони знову посміхнулися, передчуваючи перемогу. Нік міцно стиснув ніж. Тепер він мав захищатися. Цими кривими лезами можна випатрати когось одним помахом. Схоже, найближчими кількома хвилинами принаймні когось випатрають.



"А тепер ми вдвох, брате," сказала балакуча постать. Вони підійшли одночасно. Нік завдав удару в живіт першої людини, яка посадила його на тротуар. Йому щойно вдалося ухилитись від спрямованого вгору удару ножа іншого, який коштував би йому розпоротого живота. Вільною рукою Нік схопив чоловіка за зап'ястя і притис його до борту машини. Так само швидко чоловік схопив Ніка за зап'ястя і це було погано.



Тепер балакучий чоловік стояв, спотикаючись, його обличчя було спотворене болем і ненавистю, коли він намагався перепочити. Його губи скривилися, коли він кинувся на Ніка із оголеним ножем для останнього удару.



Десь грюкнули двері.



Жіночий голос, охриплий від гніву, вигукував прокляття по-грецьки так швидко та ідіоматично, що Нік розумів лише одне з десяти слів.



Ксенія, гарна і боса, одягнена тільки в дуже тонкий халат, кинулася вперед із важкою залізною каструлею розміром із кришку сміттєвого бака в руці. "Сволоти", кричала вона. «Сини ґвалтівників мертвих турків».



Вона замахнулася каструлею в голову людини, яка загрожує Ніку. Він був цілком захоплений зненацька. В останній момент він обхопив голову рукою і запобіг струс мозку або що гірше. Сковорода врізалася в його підняту руку, а ніж із гуркотом упав на підлогу. Піднявся рев болю.



«Дитино прокаженого верблюда і гомосексуаліста, я навчу тебе нишпорити біля дому Ксенії». Не турбуючись про атаку з тилу, Ніку знадобилося лише кілька секунд, щоб роззброїти іншу людину. Він натиснув на зап'ястя чоловіка, потім сильно вдарив його рукою по дверцятах машини. Чоловікові нічого не залишалося, як кинути ножа. Нік кілька разів ударився головою об машину, потім повернувся, щоб допомогти Ксенії.



Жінка не потребувала допомоги. Вона виявила мало милосердя до людини, на яку напала. Її високе гнучке тіло закружляло навколо нього, як ангел помсти, ударяючи його з усіх боків. Він хитаючись, підвівся на ноги. Ксенія вдарила його ковзним ударом, через що він знову впав. Нік вирішив втрутитися, поки Ксенія когось не вбила. Він мав бути обережним, щоб розлючена гетера не збила його з ніг у своєму ентузіазмі. Він нахилився, стрибнув крізь її захист, що розгойдувався, і взяв її за руки. Повільно бойовий туман розвіявся перед її очима, коли вона впізнала його. Сковорода загриміла, коли послабила хватку.



«В одну хвилину вона непритомніє, побачивши старого, в наступну — б'ється на вулиці», — зі сміхом сказав Нік.



Раптом нападники на Ніка кинулися вулицею, один із них з рукою під неприродним кутом. Ксенія зі сміхом впала в обійми Ніка. Десь на темних, мокрих вулицях загарчав автомобільний двигун і помчав у темряву. Ксенія притулилася до теплого тіла Ніка і виявила кров на його грудях.



Її хвилювання та гнів знову спалахнули. Жестикулюючи і лаючись на опонентів Ніка, вона повела високого американця через дорогу від своєї квартири. Вони піднялися на хисткому ліфті і увійшли до її квартири, двері якої вона залишила широко відчиненими. З Ніком на буксирі вона підійшла прямо до ліжка і штовхнула Ніка на спину. Її очі були теплими та ніжними, а пальці обережними, коли вона оглядала рану.



"Ці свині розраховували на легкий видобуток". Її очі знову спалахнули гнівом. «Я визирнула у вікно. Ти був чудовий. Я думав, чи побачу я тебе колись знову. Я думала, Ксенія, ти дурниця.



З гуркотом і швидкою спритністю вона зняла з нього одяг, і, поки він лежав між чистими простирадлами, вона ретельно перев'язала його рану. Нік відчув, як хвилювання пробігло його тілом, коли спокуслива дівчина, не звертаючи уваги на свою майже наготу, накладала пов'язку. Її довге чорне волосся торкнулося його обличчя, коли вона схилилася над ним, і він відчув м'яке, чуттєве тіло всього за кілька дюймів від нього. Вона побачила блиск в очах Ніка, і її рота зігнувся в крадькома посмішці.



- Заспокойся, Педро Еванс, - сказала вона, відступаючи назад. "Я думаю, що у вас було достатньо хвилювання для одного вечора." Вона сіла на край ліжка та задумливо прикурила сигарету для Ніка.



- Ти знаєш, хто були ці люди, Ксенія? - Запитав Нік.



Вона похитала головою.



«Здається, я вже бачила їх раніше. Вони з тих щурів, які зроблять все за жменю драхм. Але я не певна, хто їх послав. Це міг бути будь-хто з синів.



Вона подивилася на його обличчя і спробувала відвести погляд від витонченого засмаглого тіла. Обличчя було багато — гарних, потворних, щасливих і сумних. Але не той, з ким вона пішла. Американець був іншим. Жорстке і красиве обличчя, як у статуї Праксителя. Вона знала, що це було обличчя не простого моряка. Його тіло теж відрізнялося від твердих тіл тих, хто працював на щоглі. Вона досить їх тримала на руках у темряві, у їхньому сп'яненні та сирій ніжності, а іноді й відвертій жорстокості. Його тіло було краще, м'язисте, як у професійного спортсмена. Різниця була як між упряжним конем і чистокровним. І його жорсткість посилювалася дисципліною. То була твердість того, хто переміг і не програв.



Але чи завоює він її, Ксенію, було ще питанням її обмірковування. Труднощі були в наявності. Це було ясно. Цей незнайомець був у чомусь замішаний. І вона не могла бути впевнена в ньому більше, ніж він міг бути впевнений у ній.



Вона встала, підійшла до туалетного столика і почала розчісувати волосся довгими швидкими рухами. Краєм ока вона помітила, що чоловік, Педро, дивиться на неї м'якими, веселими очима. Вона надто довго залишалась у порту, вирішила вона. Рано чи пізно треба було комусь довіритись. Щось було в цій людині. Як справжня жінка, вирішивши довіритись йому, вона не потрудилася пояснити невідповідності, які в її сприйнятті видавали, що він відрізняється від моряка, за якого він себе видає. Коли настане час, він сам скаже їй.



«Чорт забирай, Педро Еванс, — сказала вона. Вона обережно нафарбувала губи помадою і почала співати.



'Чому? Що я зробив?' — зі сміхом спитав Нік.



Вона обернулася і дозволила халату зісковзнути з її округлих плечей. Вона стояла, розкинувши руки з обох боків, як жінка, що пропонує себе чоловікові. Світло лампи м'яко падало на її міцні стегна і повні стегна, відтіняючи її темні вигини, освітлюючи її повні молоді груди і танцюючи, як блискавка, у її темному волоссі. Її очі були яскравими та веселими, коли вона ліниво підійшла до нього. Нік підвівся, і коли простирадла зісковзнули, стали видно сильні м'язи його підтягнутого живота, масивні груди і м'язисті руки.



— Ти поранений, Евансе, або як тебе там. Вона посміхнулася. 'Тихо. Я прийду до вас.'



Потім ліжко застогнало під їхньою вагою. Його руки відчували прохолодну шкіру її гладкої спини, її груди були м'якими, а соски твердими, коли вона притулилася до нього. Її рот був вологим і теплим, а язик робив дослідження. Її руки відчували м'язи його тіла, граючи там, де цього найменше очікували і найбільше цінували.



Очікування перетворилося на електричне збудження, коли вона застосувала свою перевірену часом роботу з м'яким ротом, спритними руками та чуттєвим жіночим бажанням зробити задоволення чоловікові. Поступово вона втратила свою скутість. Вона глибоко застогнала, коли він увійшов до неї, і повернула обличчя в гримасі задоволення, надто сильного, щоб винести, її тіло тепер було таким чутливим, що вона більше не могла відрізнити задоволення від болю.



Потім її довгі ноги востаннє затремтіли, і Нік, також звільнившись від усіх бажань, відчув, як вона розслабилася у своїх обіймах. Вона ніжно погладила його тверде тіло, і її темні очі радісно глянули на нього.



Її широкий рот усміхався у темряві. - Педро Еванс, - сказала вона. — Ти прекрасний як бог. Я вірю, що вам ніколи не буде іншого понеділка. Ти залишаєшся зі мною? Жодні інші чоловіки не прийдуть, тільки ти і я.



- Так, я залишуся з тобою, - сказав Нік. Він подивився вниз і побачив її тверде, чесне обличчя, яке пом'якшилося від ніжності. 'Але не зараз. Я мушу повернутися на свій корабель. Я повернусь пізніше, а потім залишусь.



Тепер вона лежала в ліжку трохи осторонь нього, юні груди були м'якими і розслабленими, її тіло розпласталося розслабившись.



«Я не хочу бути егоїстом, але з жінками завжди так, коли це трапляється. Ви застрягли.



- Не хвилюйся, я скоро повернуся, - тихо сказав він їй на вухо. Так було завжди у розвідувальному бізнесі. Ви завжди платили за довіру обманом, завжди в ім'я найвищої мети. Що ж, ця дівчина знала. Вона була дурною. Їй просто треба було ризикнути. Нік сподівався, що зможе захистити її та не зіпсувати місію. Вона стиснула його руку, але її старо-молоді очі дивилися в темряву. Вона подумала про таємничого чоловіка поруч із нею та про всі минулі роки. Те, чого вона навчилася у бувалих моряків, коли повертала старим моменти юності.



Вона знайшла спокій на грудях струнких американців. А американець, який звик до чужих ліжок, знайшов одну жінку з мільйона в таверні Пірея.






Розділ 4






Він залишив її, поки вона ще спала, а над дахами гавані повзла зоря, і повернувся до свого дешевого готелю. Колеги професора Хардінга на розкопках не впізнали б матроса з суворим обличчям, що увійшов до маленької кімнати. Але добре одягненого чоловіка у світло-коричневому літньому костюмі, який вийшов і бадьоро попрямував до площі Конституції, зустріло кілька людей, які побачили в ньому людину, що далеко пішла в археології.



Якийсь час він провів за столиком перед «Амерікен Експрес» і читав газету. Він подивився на метушливий натовп туристів та бізнесменів і ясно показав себе. Потім він вирішив, що настав час зв'язатися з Хоуком, і повернувся до свого готелю.



Коли він прибув до свого готелю, його атакували таксисти, що кричали, які запропонували провезти його по Афінах і околицях. Він розсіяно, професорсько посміхнувся і сказав, що якщо вони негайно не зникнуть, він донесе на них за те, що вони запропонували себе як гіди без ліцензії.



Відразу водії розійшлися штурмувати менш поінформованого гостя. За одним винятком.



Він був розміром з Акрополь. Він мав коротку квадратну бороду і широку посмішку на повному місячному обличчі. Його живіт сам собою був фортецею. Він штовхнув Ніка у двері і шкутильгав поряд з ним через розкішний хол. 'Хто ти?' — ввічливо спитав Нік. "Людина з Місяця?"



'Мене звуть Алексос Петріди. Ви кликаєте мене Коротюком, професоре. Моє сучасне таксі у вашому розпорядженні вдень та вночі. Вдень виконуєте свою шляхетну працю, а вночі, ага! Нічне життя, про яке мало хто знає.



— Заспокойся, Коротюшко, — сказав Нік. «У мене вже є машина, і я краще за тебе знаю пам'ятники.'



— А може, дівчина, — незворушно сказав товстий.



«Не треба дівчат. Я дуже зайнятий, - сказав Нік.



«Ах. Покажу фото дівчини. Найкрасивіша незаймана Афін. І напрочуд дешево. Товстун підморгнув і штовхнув Ніка ліктем. Це було схоже на те, якби вас ударив мул. Нік сильно штовхнув його в кісточку і посміхнувся. Чоловік подивився на Ніка очима, сповненими болю та здивування. Потім почухав потилицю і пішов. — Може, я неправильно оцінив вас, професоре.



- Можливо, - незворушно відповів Нік.



«Не забудь Коротишку, якщо передумаєш», — крикнув йому чоловік, перш ніж зникнути за дверима.



— Як я тебе можу забути? - Сказав Нік. Він пішов у свою кімнату. Коротун, так. Він перевірив, щоби за цей час у нього нічого не помістили і не забрали. Потім він роздягнувся, прийняв душ і зайнявся своєю щоденною практикою йоги.



Він дістав із портфеля професора Хардінга маленький транзисторний приймач, накинув рушник на оголену талію і розтягнувся на ліжку. Радіо Афін наповнило кімнату звуками. Нік зробив це досить голосно, щоб замаскувати звук власного голосу, потім вставив маленький пристрій у гніздо радіо.



Об'єднаний Прес-служба, — пролунав жіночий голос, такий виразний, що він міг належати стійці реєстрації готелю.



«О, дива субмікромініатюризації», – посміхнувся Нік. Потім він назвав свій розпізнавальний сигнал і почав чекати.



- Давай, - сказав Хоук.



Нік дав йому короткий, заснований на фактах, звіт про свою роботу в Афінах, у тому числі про спробу знайти тренувальний табір для агентів Золотого острова. Він був надто професійний, щоб не згадати Ксенію, хоч і зробив це поверхово. Якщо з ним щось трапиться, наступній людині знадобиться вся інформація, яку вона зможе отримати. Він точно описав появу в шинку старого, від виду якого Ксенія знепритомніла, і людину Коротуна, що прикинувся таксистом.



Хоук видав спантеличений звук, коли Нік описав старого.



— Ви знаєте щось про нього? - Запитав Нік.



'Хм. Ні, - сказав Хоук. 'Не зовсім. Ну, якщо чесно, я маю ідею, але я не хочу, щоб ви робили поспішні висновки. Зберігайте спокій, доки я не перевірю. Іди сьогодні ввечері на прийом до Золотого острова і спробуй дізнатися про все, що зможеш. Наступного разу, коли ти доповиш, я подбаю, щоб ми знали про всіх цих людей.



- Добре, сер, - сказав Нік. 'Що небудь ще?'



«Лише те, що ми відстежували греків, які в'їжджають до Штатів через спонсорів Golden Island. Ви знаєте, скільки часу потрібно, щоб зробити це ґрунтовно. Але поки що все гаразд. Студенти навчаються, домогосподарки миють посуд, а альфонси альфонсують-, або як хочете, назвіть.



N3 провів решту дня за археологічними роботами. Він обдзвонив співробітників коледжів та музеїв і домовився про зустрічі, які, як він сподівався, йому не доведеться відвідувати. Потім він зателефонував керівнику проекту розкопок на агорі.



Коли він узяв трубку, Нік досить довго змушував його говорити непотрібними питаннями і інструкціями, що повторюються. Телефон знаходився в теплому задушливому наметі. Дозволивши своїм колегам витрачати там час, Нік викликав у них на професора Хардінга таку сильну огиду, що вони не дивувалися, чому він так рідко буває на розкопках. Вони були просто раді, що він залишився осторонь.



До вечора Нік зробив велику частину роботи, необхідної для збереження маскування професора Хардінга, і вдягнув своє вечірнє вбрання. Він спустився сходами і хотів узяти таксі до стійки реєстрації фірми «Золотий острів». Коли він вийшов із дверей, його зустріла вже знайома постать товстуна.



«Ах, професоре Хардінг, куди б ви не вирушили в Афінах, Коротенько — найкращий…



- Я знаю, - сказав Нік. «І ти також можеш дістати мені незайману дівчину, якщо вона мені знадобиться». Він провалився у подушки сидінь його машини. - Думаєш, ти зможеш відвезти мене до будівлі фірми "Золотий острів", нічого не сказавши?



— Звісно, професоре. Сидіння заскрипіло, коли чоловік втиснув своє величезне тіло за кермо. "Ви будете там, перш ніж ви це дізнаєтесь".



Він мав рацію. Він повів таксі через передсвітанковий рух із витримкою, яка б принесла йому медаль, якби вона була за боротьбу з пішоходами та іншими транспортними засобами. Коли Нік вийшов, він дав чоловікові великі чайові і сказав: «Дякую, Коротенько. Не чекайте. Думаю, я повернуся, спокійніше, - коротун не образився на приховану критику. Він поїхав, весело махаючи рукою. Нік засміявся. Хоч би яку роль грав товстун, він не здавався особливо небезпечним. Звісно, про це ніхто ніколи не знав.



Будівля Golden Island Promotions була сучасним хмарочосом, що височіло над горизонтом Афін. Він був яскраво освітлений, всі двері, конференц-зали та демонстраційні зали були відчинені, і був присутній весь персонал. Навіть якби Нік був готовий знехтувати своїм шпигунським обов'язком, приставлена до нього працьовита молода «господиня» не дозволила б йому нічого проґавити. Він відвідав театральний відділ, туристичні агенції, бюро допомоги біженцям, відділ реклами та відділ освіти маленьких дітей. Багато чого зазначив він, у відділі підготовки «господарок» та «господарок». Коли тур закінчився, Нік був готовий повірити, що найбільша загроза, яку Golden Island Promotions представляє для вільного світу, полягає в можливості того, що гігантська машина IBM, яка зіставила ці пари на основі особистої інформації, сорокасемирічної незаміжньої шкільної вчительки з Велслі в Массачусетсі з двадцятитрирічним комуністом-пірначем за губками.



Його підозри були пом'якшені, але не пригнічені. N3 було важко переконати. Особливо коли офіцера вбили в польових умовах.



Він був змушений стояти в черзі біля машини IBM і заповнити картку, яка б допомогла йому знайти ідеальну дружину для професора Хардінга. Нік здався. Перед ним була жінка на ім'я Лідія Герберт, американська вдова, яка зупинилася в готелі професора Хардінга і була близькою до одного з господарів Золотого острова. Місіс Герберт було далеко за п'ятдесят, і вона не дуже добре збереглася. Вона була в захваті від хлопця. Він був молодий, із гарним грубим обличчям. Мабуть, він не дуже любив місіс Герберт. Нік впізнав її по веселому крику.



«Професор Хардінг, як приємно вас бачити тут. Ця безглузда машина має знайти мені ідеального партнера, і я боюся, що вона не вибере тут Стівоса. Я ніколи не зустрічала хлопця, який би так мене розумів».



Вона представила Стівоса Ніку, і Нік сказав щось приємне про способи кохання. Стівос виглядав розгніваним.



— Але професор, Стівос їде зі мною до Штатів. Моя сім'я, звісно, скаже, що це дуже сміливо з мого боку.



Ніку вдалося вирватися та спостерігати за господарями та господинями, які стояли та ходили навколо. Це були молоді чоловіки та жінки у синіх блейзерах та білих спідницях чи штанах. Одна із симпатичних дівчат підійшла до Ніка.



— Ви давно в Афінах, професоре? - Запитала вона, прочитавши його ім'я на картці на лацкані. Вона була важка і доброзичлива, як і всі інші. Близько двадцяти двох, за оцінкою Ніка.



- Ще трохи, - сказав Нік.



— Все, що ви шукаєте в Афінах... вона почала. Це звучало як початок завченої мови. Нік перервав її.



«Я шукаю подвійний Королівський Чівас на камінні, – люб'язно сказав він, – але я не можу знайти бар. Вона лагідно посміхнулася і попросила його почекати. За мить вона повернулася з напоєм. Вона сказала своє ім'я, коли вони піднялися на дах, де зібралися екскурсанти ті, хто відвідував їхню будівлю. Вона вказала на кілька визначних пам'яток з даху, і Нік дозволив їй говорити, поки його погляд сканував оточуючих. Йому стало трохи шкода всіх цих симпатичних молодих чоловіків та жінок, які стояли та любилися з американськими туристами. Вони нагадували йому цуценят у зоомагазині, які чекають на покупця.



— Єдина проблема, — сказала тепер вона йому вільно, — у тому, що важко потрапити до пріоритетної квоти, якщо ти лише перукарка.



— А чому ти так сильно хочеш в Америку, бідолаха? - Запитав Нік. Обличчя дівчини похмуріло.



«Моя мати та двоє моїх братів ще в Албанії. Виїхати змогли тільки мій батько та сестри. В Америці я могла б заробити грошей, щоб відправити їх до Греції, щоб на них можна було вивезти мою сім'ю з Албанії».



Нік подивився на дівчину, потім нерішуче вибачився. Дівчина ніби думала, що тепер вона втрачає свій останній шанс приїхати до Америки. Але Ніку потрібно було дізнатися про персонал Golden Island набагато більше, ніж могла йому розповісти одна дівчина.



З інших господарів Золотого острова, з якими розмовляв Нік, більшість мали великі амбіції. Лікар, юрист, бортпровідниця. В основному їм було близько двадцяти п'яти, хтось старший, хтось молодший. Ніка вже не дивувало, що американська служба безпеки пропускала їх без зайвих слів. Загалом це була група охайних молодих людей.



Нік зараз розмовляв із молодим чоловіком, який сподівався поїхати до Америки, щоб вивчити техніку американського олімпійського штовхача ядра. Нік спитав, звідки він.



"Острів Скірос", - була відповідь.



— Хіба там немає табору біженців? - Запитав Нік.



"О, так," відповів величезний молодий господар. «Я родом із Румунії. Мій батько був великим спортсменом. Спочатку думали, що я наслідую його приклад. Але мій батько був багатий. Коли нашу країну націоналізували, його заарештували, а потім ми з дядьком тікали. Я чув, що батька зараз немає вдома, але ми давно не отримували листів.



Так було з усіма молодими людьми, з якими розмовляв Нік. Він не сумнівався у невинності намірів "господарів та господарок" у США. Але його швидкий, намацуючий розум розсортував факти. Це був той повільний інтелект, який Нік ненавидів, але в якому він був дуже добрим.



- Так, - сказав молодик. "Я зробив ті фотографії, які ви згадали". Нік говорив про деякі види з висоти пташиного польоту на острівні храми. — Але мені не подобається ця частина, — продовжив юнак. «Я хочу поїхати до Нью-Йорка, щоб зробити фешн-фотографії. Але немає. Інструктори кажуть мені пройти цей курс, який вимагає від мене сісти до літака, якого я боюся, а потім зробити фотографії, які я робив так багато разів».



"Ну, - сказав Нік, - ці інструктори, напевно, знають, що краще".



- Можливо, - невдоволено сказав фотограф. — А якщо ні, то мені доведеться фотографувати марки. Ти можеш уявити? Викладачі кажуть, що субмініатюрна фотографія буде дуже важливою в індустрії у майбутньому».



"Звідки, ти сказав, ти прийшов сюди?" - Запитав Нік.



«Я з табору Лавірон, але моя сім'я у Скадарі». Нік кивнув. Скадар, Албанія. Він залишив фотографа і продовжив розмовляти з господарями та господинями, трохи змінивши характер своїх питань. Тепер він мав уявлення про те, на що звертати увагу. Він орієнтувався на тих, хто мав технічну підготовку, але художники та музиканти також давали цікаві з його погляду відповіді. Він поговорив з учителем фотографа і подав скаргу юнака. Вчитель безпорадно знизав плечима.



«Я лише інструктор. Я згоден зі студентом. Але те, чого ми вчимо, вирішують виключно ті, хто вищий за нас. Якщо ти сумніваєшся у їхній мудрості, ти довго не протримаєшся.



- Правильно, - сказав Нік. Він думав про танцюристів, які мали пройти курси електронних з'єднань. Він думав про інші речі. Він пройшов у куток горища, щоб побути наодинці, і потягував свій напій, дивлячись на Афіни. Він думав про інформацію, отриману цього вечора.



Факт: Незважаючи на широке коло інтересів Golden Island, одним із основних видів їх діяльності було відправлення грецьких громадян та біженців до Сполучених Штатів. Про це свідчить велика кількість іммігрантів. Факт: майже всі, з ким він говорив, хто сподівався поїхати до Сполучених Штатів, мали близьких родичів у сусідніх країнах за залізною завісою, таких як Румунія, Югославія та, що важливіше, Албанія. До речі, Пекін тепер цікавився Албанією.



Факт: Цих молодих чоловіків та жінок навчали методам, які були корисні у законній індустрії. Методи також потрібні більшості шпигунських агентств. Як фотограф, що навчився фотографувати документи.



Інший факт Нік знав краще, ніж більшість людей: Червоний Китай мав серйозні проблеми з рутинними та спеціальними шпигунськими місіями на Заході. Вони не мали більш законних джерел інформації, таких як посольства, культурні обміни або торговельні представництва, особливо в Америці. Крім того, китайські агенти, які могли використовуватися Китаєм для шпигунства, відразу впізнавали по расі.



Нік почав розуміти, що міг виявити офіцер Макдональд. Ці біженці, які пройшли підготовку в рамках організації Golden Island Promotion і відправлені до Америки, були людьми з добрими рекомендаціями, які в'їхали в країну з невеликими труднощами, і вони не були відомі як прихильники комуністів. Опинившись у Штатах, китайські комуністи могли чинити на них величезний тиск і примушувати до шпигунства на користь Червоного Китаю під загрозою розправи (смерті або тюремного ув'язнення) щодо їхніх родичів, які ще за залізною завісою, у країнах, які мали тісні зв'язки з Пекіном. І щоб переконатися, що все пройшло гладко, хтось навчив їх усім необхідним методам шпигунства, перш ніж біженців попросили стати шпигунами.



Можливо, над цією теорією працював агент Макдональд. І приблизно в цей момент це стало його смертю.






Розділ 5






Усі визнавали, що принцеса Електра була однією з найкрасивіших жінок Греції, якщо не Європи. У вісімнадцять років вона вийшла заміж за принца невеликою, але багатою нафтою країни і розлучилася через чотири роки. У роки після її розлучення були кінозірки, автогонщики та інші вражаючі коханці, допоки їй не набридло. Тепер вона була коханкою одного з найбагатших чоловіків у світі, хоча багатій вважав розсудливим поки що тримати роман у секреті. Другий факт, який багатій тримав у секреті, полягав у тому, що він більше не був багатим. Він приховував цю подробицю свого особистого життя від Електри, доки вона цього не виявила.



Коли Електра виявила, що її мільярдер насправді не мільярдер, а в кращому разі негідник, у якого залишилося не більше мільйона доларів, вона зберігала холоднокровність. Вона не залишила його осторонь. Разом вони підтримували це гармонійне поєднання краси та грошей. І, звичайно ж, ніхто більше не знав, що мільярдер збанкрутував, навіть його бухгалтери, бо він вів подвійну бухгалтерію. Електра виявила, що його нестача грошей була пов'язана з майном, яке, як він думав, у нього було, але насправді його не було. Його стан добре підтримувався щедрими кредитами, які він отримував усюди.



Але Електра бачила, що розплата наближається у недалекому майбутньому. Вона вжила заходів, щоб запобігти цьому. Ретельні та таємні домовленості були укладені з людьми, які фактично розпоряджалися статками мільярдера. Ці люди погодилися, що багато можна було б заощадити, якби частина активів мільярдера використовувалася для сміливого, але взаємовигідного підприємства. Результатом стала акція "Golden Island Promotions".



Принцеса Електра думала, що прийом пройшов добре. Вона познайомилася та зачарувала більшість впливових американців. Вони пообіцяли повернути багатьох її господарів і використати свій вплив, щоб змусити інших спонсорувати молодих чоловіків та жінок в Америці. Залишився лише один. Професор Хардінг. Вона знала, що він там. Вона бачила, як він ходив туди-сюди, постійно розмовляючи. Він був добре складний, добре одягнений і напрочуд гарний. Мабуть, було б весело пофліртувати з ним. Їй ще не вдавалося з ним поговорити, але вона не зводила з нього очей. Вона бачила, як він розмовляв із деякими інструкторами. Не те щоб у цьому було щось погане, але такому великому гарному чоловікові, як він, варто було б більше дивитись на дівчат. Крім того, недавній нещасний випадок змусив Електру понервуватись. Вона зателефонувала до одного з інструкторів, з яким розмовляв американець. Інструктор був радий бути предметом її інтересу. Її приголомшлива краса, підкреслена шовковою сукнею з відкритою спиною і майже без переда, і її діловий підхід майже приголомшили інструктора.



Вона запитала - "Ви б сказали, що американський професор виявив ненормальний інтерес до наших навчальних закладів?" .



— О, звісно, принцеса. Інструктор, пильний албанець, який утік до Греції, дуже хотів догодити. Він багато розпитував мене про технічні аспекти наших програм навчання. Наприклад, у моїй якості викладача фотографії він запитав, чому я приділяю стільки уваги аерофотозйомці та фотографії документів. Можливо, я можу попросити вас, принцеса, порушити це питання перед моїм начальством, якому я часто казав, що такий акцент робить нас смішними в очах сторонніх.



— Я думаю, вам краще обговорити це питання звичайними каналами, — холодно сказала Електра. Раптом вона відвернулася і забула про інструктора. На мить вона глибоко замислилася, потім вийшла з кімнати і піднялася приватним ліфтом на перший поверх. Через кілька хвилин вона повернулася на дах і підійшла до Ніка, який розмовляв з місіс Герберт та її грубим, але постійним супутником Стівосом. Електру дратувала присутність місіс Герберт, бо вона хотіла використати свої навички спокуси. У той момент її мільярдер розважався з танцівницею з балету Великого театру, і вона була змушена вдавати, що його маленькі бічні стрибки її не бентежать. Тим часом вона спала одна на своєму великому ліжку з балдахіном, у компанії тільки своєї подушки. Так, американець виглядав добре, і крім того, це була робота, чи не так? Її котячі очі посміхнулися, коли вона простягла руку.



"Професор Хардінг, я принцеса Електра". Довга біла рука явно просила поцілунку.



Нік це зробив.



"За якимось дивним збігом обставин, - промуркотіла вона, - я отримала вашу картку від цієї безглуздої машини IBM". Там говорилося, що я буду твоїм ідеальним компаньйоном, тож, можливо, це не така вже дурна машина.



"Я повністю за науку, - сказав Нік, - особливо коли з безплідної статистики з'являється така чудова істота, як ти".



Її посмішка засліплювала. Вона була чудовою брехнею, подумав Нік. Було б неввічливо сказати, що він повідомив IBM відомості про якусь чорняву станну портову повію. І те, що вибором для професії була просто «повія», теж було чимось, чого вона не могла знати.



- Вже пізно, - сказала Електра. — І я хотіла б поговорити з професором.



"Не звертайте на мене уваги, діти," сказала місіс Герберт. «Для мене давно час спати. Давай, Стівос, принеси мій палантин, тоді ти будеш милим хлопчиком.



Нік посміхнувся, коли вдова пішла, тягнучи за собою похмурого альфонса. Електра подивилася на Ніка широко розплющеними очима, які були її найкрасивішою частиною тіла. "Сподіваюся, ви вип'єте, можливо, на віллі, де ми зможемо спокійно поговорити", - сказала вона.



- Звучить як чудова ідея, - сказав Нік. 'Про що будемо говорити? Електронне поєднання?



Вона посміхнулася і опустила очі. Нік гостро відчував повні білі груди, що притискалися до шовкової сукні.



— Можливо, просто поскупаємося, — раптом сказала вона, пильно дивлячись на Ніка. — Це здається кумедним.



Це було весело. Вони їхали в роллс-ройсі з шофером з гербом принцеси на дверях вздовж залитого місячним світлом узбережжя. Вони багато не говорили. Нік розслаблено сидів у машині, але не міг не поставити питання, чи не заманили Макдональда на смерть у пустельні гори під час такої ж поїздки. Електра подумала, що вона так давно не була поряд із таким чоловіком.



Машина завернула з головної дороги і невдовзі зупинилася перед віллою. Вони вийшли, і Нік пішов за нею, стрункою, оголеною, вниз широкими сходами на вершину пагорба і подивився вниз. За ними він почув, як «Роллс» їде. У яскравому місячному світлі він ясно бачив руїни. Зламані колони та стародавні арки виділялися на тлі неба, як і сотні років тому. Між руїнами був побудований модемний басейн, і Електра сказала: "Ми можемо піти поплавати, якщо хочеш".



— Я з нетерпінням чекаю на це, — сказав Нік, злегка цілуючи її і стягуючи краватку-метелика. — Стривай, — сказала вона. 'Я повернуся.'



Нік спустився до басейну. На краю він роздягнувся і ковзнув у прохолодну воду. Він зробив кілька лінивих помахів, потім перекинувся на спину і подивився на зірки. Почувши, як вона йде по доріжці, він обернувся і глянув у її бік. Він бачив, як гарне тіло вислизнуло з-під прозорої туніки, і вона дивилася на нього з місячним світлом на своїх елегантних руках і пишних повних грудях. Потім вона майже безшумно пірнула у воду. Через секунду він побачив її білу постать, що наближається до нього під водою.



Вона постала прямо перед ним, її очі посміхалися, її красиві зуби блищали в місячному світлі, а вода струменіла краплями з твердих сфер її грудей. Вона поклала руки на тверді як камінь м'язи плечей Ніка і почала ходити по воді, змушуючи своє тіло підстрибувати вгору і вниз перед ним.



— Сподіваюся, я не змусила вас дуже довго чекати, професоре Хардінг.



— Це було того варте, — зі сміхом сказав Нік. — І вам не обов'язково називати мене професором.



"Але це так чарівно, так дивно формально між нами", - сказала вона, розсміявшись і розсміявшись. Потім вона опустила ногу на дно і піднялася, коли вода стікала з її витонченого тіла. Вона взяла одну з його рук і поклала на прохолодну податливу шкіру своїх грудей. Потім вона провела його іншою рукою по м'якому вигину свого живота і гарному стегну.



— Не примушуй мене чекати, — прошепотіла вона. То справді був королівський наказ, і Нік підкорився. Він жадібно взяв тіло на руки і дослідив вологе тепло її рота своїм язиком. Він провів руками її спиною і зупинився на твердій плоті. Жінка в його руках, здавалося, божеволіла. Вона перетворилася на пульсуючого, пазуристого звіра, коли вона боролася, як дика кішка, щоб втекти і в той же час притиснутися ближче до нього. Звуки виривалися з її горла, коли вона задихалася.



'Чого ти чекаєш?' - схлипнула вона. М'які прокляття французькою, англійською та грецькою пошепки злітали з її соковитих червоних губ, коли її тіло розгойдувалося вгору і вниз. Ніку здавалося, що він пірнув за межі всесвіту.



Пізніше, змучені та розслаблені, вони відпочивали у шезлонгах із прохолодним келихом шампанського в руці, потягуючи Taitinger. Тепер була набагато витонченішою істотою, ніж буйна тварина хвилину тому. Вона дивилася на нього сонними очима. Нік поставився б до неї зовсім по-іншому, якби знав, наскільки гострим був її погляд, коли вона, здавалося, захоплено гладила його. На келихах для шампанського було вигравіровано герб принцеси. Він також був на подушках та на рушник, який Нік обернув навколо талії. Він запалив сигарету і видихнув дим на зірки, як він думав. Зброя та все, що з нею пов'язано, зруйнувало її ретельно розроблену теорію рано ввечері. Справді, організація "Золотого острова" була ідеальною системою проникнення для комуністів Китаю. Своєрідний шпигунський пристрій. Але якщо ця гарна жінка справді була тією багатою і знатною дамою, якою здавалася вона була, він не міг зрозуміти, навіщо їй зв'язуватися з китайцями. Думка викликала питання, але змогла розвіяти його підозри щодо можливого використання Золотого острова.



Він намагався спровокувати її, говорячи про політику. Він розповів про чутки, що дійшли до нього, про напад на уряд організації під назвою «Сини Прометея».



Вона знизала плечима. — Чутки, дорогий професоре. Завжди є балаканина. Як завжди, із цього нічого не вийде.



- Але, - наполягав Нік, - тобі є що втрачати. Вілла, Роллс. Навіть "Золотий острів", якщо Америка не визнає нового уряду».



Вона ліниво потяглася. «Чесно кажучи, я починаю втомлюватися від "Золотого острова". Можливо, я таки скоро зупинюся. Її руки грали з лямками туніки, потім вона скинула одяг, і довге пишне тіло лежало оголеним у місячному світлі. «Ніч створена для кохання, газета для політики. Сьогодні мені все набридає, крім тебе, любий. Чому ти змушуєш мене чекати, любий?



Вона пересунула довгі гнучкі ноги і подивилася на нього з-під важких повік.



Нік не обдурився. Раптом він зрозумів, що він далеко не кумедний птах, якому вдавався, не більше, ніж він плейбою. «Золотий острів» був надто добре керованою організацією. Обидва вони були досвідченими професіоналами, які досліджували один одного. Подумки, принаймні . Фізично у Ніка була невелика перевага. Йому вдалося задовольнити її так, як не вдавалося ще жодному чоловікові. Її дихання стало нерівним, коли вона спостерігала за грою його м'язів у місячному світлі, коли він схилився над нею. Принцеса простягла руки і потягла його вниз. Вона знову стала голодною твариною, яка шукає любові.



Цього разу Нік взяв її повільно, тож вогонь продовжував поширюватися віялом. Вона була ненаситна, коли колони дивилися вниз на сцену, яку вони бачили багато разів. Незадовго до світанку Нік підвівся і одягнувся, а принцеса Електра дивилася на нього сонними очима.



— До швидкої зустрічі, любий?



"Можливо, пізніше на тижні", сказав Нік. "У мене попереду кілька напружених днів".



— Не примушуй мене чекати надто довго, — сказала вона. — І не лізь у політику, — крикнула вона йому слідом. — Ти занадто милий, щоб вплутуватися в цей бруд.




Машина чекала його на іншому боці пагорба, і він не міг знати, що Електра вже взяла слухавку поряд із басейном і набрала номер в Афінах. Вона позбавилася своєї жіночності, і коли вона говорила з чоловіком на іншому кінці дроту, її голос звучав діловито і владно.



«Він ставить надто багато питань неспокійного технічного характеру. Звісно, є ризик, завжди є ризик. Крім того, моя інтуїція нагадує мені. Я жінка, це відчуваю.



Коли вона закінчила, принцеса Електра повісила слухавку, і на її гарному обличчі відобразився сумний вираз. Жаль, подумала вона, жертвувати такою прекрасною твариною, яка може принести стільки задоволення. Вона кисло подумала: все на благо.






Розділ 6






Нік Картер сидів на балконі свого готельного номера, дивлячись на площу Конституції. Пухка покоївка подала йому сніданок, від якого міг би спалахнути лінкор. Нік замкнув двері за дівчиною, потім поснідав під приємно теплим ранковим сонцем. З чашкою кави він знову вставив маленький пристрій у гніздо радіоприймача. Як тільки Нік представився, на лінію вийшов Хоук.



«Я маю новини для вас, N3. По-перше, мій здогад про людину, яку ви бачили в таверні, виявився вірним. Ця людина підходить під опис Горгаса, або «Прометея», як він себе називає, лідера Синів Прометея. Кілька тижнів тому він втік із заслання в Індійському океані. Ми не знаємо, де він і чим займається в Афінах, але це не наша справа, якщо він не має відношення до Золотого острова або смерті Макдональда. До речі, — спитав він, — ви дізналися що-небудь про Золотий острів минулої ночі?



— Я думаю, вони шпигуть на користь китайців, — сказав Нік. «Доказів поки немає, тільки докази та кілька зачіпок».



Він пояснив те, що він зібрав, з погляду фактів та припущень. Хоук час від часу бурчав.



"Після цього я поїду до Баосу, де навчають біженців", - сказав Нік. «Якщо я правий, біженці проникнуть до Америки, а потім змушені займатися шпигунством, і якщо це так, мені доведеться бути дуже обережним».



— Ще б пак, — погодився Хоук. — Але ви матимете рацію, коли отримаєте у свої руки вагомі докази. Інакше уряд США ризикує образити сотні тисяч біженців з усього світу, якщо ми відмовимо їм у візах, бо вони можуть потім стати шпигунами».



"Потрапити туди буде важко", - сказав Нік. «Сини, здається, добре захищають острів. Принаймні це враження, яке я отримую від моїх контактів тут. У будь-якому випадку Сини, здається, мають великий вплив на селян. І не забувайте, що всі предмети, які вивчають ці біженці також мають законне застосування».



Настала хвилинна тиша, потім Хоук запитав: Ти плануєш зайнятися «брудом», поки будеш там?



- Відверто кажучи, сер, - сказав Нік. — З причин, які я щойно згадав. Я маю лише один шанс, і оскільки вони ще не почали шпигунати, неможливо пред'явити їм звинувачення або подати до суду. Якщо я впевнений, що вони мають намір це зробити, я підірву все це і влаштую таке безладдя, що вони не зможуть розпочати все спочатку».



"Це багато для мене, Картер," сказав Хоук. — Але я залишу це на вашу думку. Але, на бога, не вбивайте безневинних біженців і не забувайте, що трапилося з Макдональдом.



— Я пам'ятаю, — похмуро сказав Нік.



— Щодо Петридеса, — продовжив Хоук. «Людина, яку ви назвали Коротуном… Це з Інтерполу на Кіпрі. Давно там працює. Він чекав на тебе. Він в Афінах, щоб наглядати за Синами Прометея, але він може допомогти вам із Золотим островом і поінформувати вас.



— У нього все гаразд, — сказав Нік. «Я думаю, у нього вже була ідея, що я не був добрим професором Хардінгом».



- І ще одне, - продовжив Хоук. — Тримаю парі, ти не знав, що твоя подружка з Пірей — Ксенія — була одружена з зведеним братом Горгаса. Або що в п'ятдесяті роки на Кіпрі ходили чутки, що Горгас убив свого зведеного брата.



- Ні, - повільно сказав Нік, - я цього не знав.



— Будь обережний, хлопче, — сказав Хоук.



- Я завжди такий, - сказав Нік. "Дякую, сер ".



Зв'язок обірвався, і тепер Нік чув тільки веселу музику, що долинала з радіо. Він вимкнув радіо — надто пізно, щоб почути, як ключ повернувся у дверному замку. У тиші, що раптово настала, він підвів голову і побачив, що Смерть дивиться йому в обличчя. Смерть в образі двох чоловіків, одягнених у сіро-зелений одяг готелю. Обидва націлили йому в серце нові



"Беретти" з глушниками.



«Дуже необережно з твого боку, Картер, — подумав він. Його зброя була у кімнаті, а він був на балконі. Проте він посміхнувся і недбало закурив сигарету. Час, здавалося, зупинився.



- Сідайте, хлопчики, - сказав він гостинно. Нік розраховував, що у його розпорядженні буде хоча б частка секунди. У цій ситуації Нік кинув залізний стіл у двері. Один із пістолетів вистрілив, і куля відскочила від столу, коли Нік присів і метнувся до кімнати. Друга куля просвистіла прямо над його головою, розбивши скло, коли Нік потрапив у коліна найближчого бойовика. Коліна підігнулися, і чоловік звалився на землю. Нік швидко підкотився під нього, щоб сховатися від того, хто все ще стояв на ногах.



Чоловік, що лежав на підлозі з Ніком, намагався вдарити його ногою в пах. Інший стояв, мовчки спостерігаючи за ними. Пістолет знаходився за шість футів від імені Ніка, а стовбур здавався таким же широким, як залізничний тунель. Нік впізнав обличчя чоловіка, що стоїть. Це був Костянтин, власник таверни "Семеро проти Фів".



- Дмитре, ти ідіот, - прогарчав Костянтин. «Відібратися, щоб я міг стріляти».



Чоловік, що лежав на Ніку, відповів нерозбірливо і здавлено. Нерозбірливо, бо Нік тримав руку з пістолетом притиснутою до землі і повільно душив чоловіка вільною рукою. Повільно Нік збільшив тиск. Спроби Дмитра підняти зброю ставали дедалі слабшими.



Костянтин холоднокровно від них дистанціювався. Нік знав, що він задумав. Він дочекався б закінчення боротьби землі, та був вистрілив у Ніка, коли той підвівся. Нік послабив хватку на горлі Дмитра і тепер люто боровся за пістолет.



— На бога, Костянтине, — хрипко сказав чоловік, — не стій і не пялься. Допоможи мені з цим дияволом.



«Не намагайся битися і говорити одночасно, брате, — зі сміхом сказав Костянтин. Потім він підійшов і вибив пістолет з руки Дмитра так, що той ковзнув по килиму і впав під ліжко поза досяжністю Ніка.



Пальці Дмитра дряпали очі Ніка. Біль і світло вибухнули у мозку Ніка. Він відкинув голову назад і сильно прикусив пальці, перш ніж вони засліпили його назавжди. Дмитро завив від болю. Нік розсміявся і вдарив коліном його в живіт. Куля врізалася в килим поруч із рукою Ніка.



Настав час щось робити, Картер, сказав він собі. Він ковзнув убік і спробував використати людину зверху як щит. Дмитро крикнув Костянтину, щоб він перестав стріляти. Нік знову міг бачити і побачив Костянтина, що стоїть в іншому кінці кімнати і чекає на можливість відкрити вогонь. Нік використав свою величезну силу, щоб затягнути Дмитра у шафу, де була його зброя, але він був усе ще надто далеко, щоб стрибнути туди. Нарешті він підтис під ноги і підтягнувся, все ще тримаючи Дмитра перед собою, як щит.



Коли він встав, Нік завдав Дмитру удару карате в шию, і, коли чоловік у заціпенінні впав уперед, Нік підняв коліно і вдарив його по обличчю. Пролунав звук кістки, що розколюється, і Дмитро став мертвим вантажем.



Костянтин дивився із задоволенням. Він думав, що зможе підстрелити Ніка у будь-якому разі. Нік кинув обм'якшене тіло Дмитра через усю кімнату на Костянтина. Пістолет Костянтина вистрілив, і тіло Дмитра затремтіло. Тоді Костянтин відійшов убік, щоб вистрілити знову. Нік не дав йому шансу, а підстрибнув за падаючим тілом Дмитра і вдарив Костянтина по руці з пістолетом. Вільною рукою Нік вдарив просто під серце Костянтина.



Костянтин упустив пістолет. Його обличчя посиніло, і він задихнувся. Нік знову потрапив йому в голову коротким лівим хуком, і Костянтин, захекавшись, звалився на килим поряд зі своїм другом.



Нік глибоко зітхнув, узяв обидві «Беретти» і шпурнув їх у ящик разом зі своїм люгером та стилетом. Потім подивився на Дмитра. Нік не був лікарем, але кульове поранення не було серйозним. Потім він підняв Костянтина на ноги і жбурнув його на стілець. Він почав приходити до тями. Нік закурив, сів на край ліжка і люто подивився на Костянтина. Потім Нік сказав одне слово. 'Розповідати!'



— Ніколи, — сказав Костянтин, піднявши підборіддя і виглядаючи гордим.



- Ніколи не говори ніколи, - м'яко сказав Нік. «Слухай, я не маю часу на жарти. Хто тебе послав? Хто надіслав на мене цих мафіозі позавчора? Де ти взяв цей одяг?



Костянтин оглянув свої нігті. Нік ударив його по обличчю. Костянтин скочив на ноги. Нік вдарив його ще кілька разів і штовхнув назад у крісло. Він підійшов до шухляди столу і вихопив Хьюго. Йому це не подобалося, але довелося.



— Я нічого не говорю, — сказав Костянтин. Він не міг відірвати очей від блискучого леза.



- О так, - сказав Нік. «Бо цим я можу красиво відкрити тобі рота». Потім він перерахував жахливі речі, які він зробить із Костянтином. "Але якщо ти розумний, нічого цього не повинно статися", - підсумував Нік. — Те, що ти скажеш, залишиться між нами. Я навіть дам тобі ляпас і зроблю кілька невеликих порізів, щоб це виглядало красиво. Скажи це, краще кулі між очей. Це розумно, чи не так?



Маленький Костянтин, здавалося, знову підбадьорився. — Ти мене не вб'єш?



- Ні за що, - сказав Нік. — Якщо ти скажеш мені правду. Та гаразд, у мене немає часу.



Костянтин знову занервував. Нік знав, що це була не власна ідея Костянтина, бо він не міг знати, що матрос Педро Еванс і професор Хардінг — одна й та сама людина. — Хто це був, Костянтине?



- Принцеса Електра, - вигукнув чоловічок.



Нік глянув прямо на нього. Він знав, що ця людина не брехала. Він був надто наляканий, а вона була однією з небагатьох, у кого могла бути хоч якась причина бажати прибрати професора Хардінга з дороги.



«Я можу впасти мертво!» - М'яко сказав Нік. — Отже, Золотий острів якось пов'язаний із Горгасом та його революціонерами. Не зупиняйся зараз, Костянтине, ти мене зачаровуєш. Ви часто працюєте на принцесу Електру?



'Іноді. Коли вона має роботу.



— У неї часто трапляються такі справи? - Запитав Нік.



Костянтин знизав плечима. 'І так і ні. У мене є...



На жаль, Дмитро вибрав саме цей момент, щоби померти. Його рани не виглядали такими серйозними, подумав Нік, але ніколи не вгадаєш. Останнім зусиллям вмираючий піднявся навколішки, і Нік почув передсмертний хрип у його горлі.



І водночас Костянтин рвонув до дверей. Це було гарне зусилля, але Нік одразу пішов за ним. Костянтин дістався дверей, але перш ніж він встиг її відчинити, Нік важко опустив руку йому на плече. А потім Костянтин розкрив останній трюк, який мало не вбив Ніка.



Нік був готовий до короткої боротьби. Він не був готовий до смертоносного маленького ножа, що з'явився з нізвідки в руці Костянтина. Лезо метнулося вгору, і Нік ледве зміг відстрибнути убік, ніж пронизав його сорочку, порізавши шкіру на грудях. Маленький Костянтин усміхнувся, і його очі заблищали від хвилювання та торжества, коли він знову рвонувся. Нік був вибитий із рівноваги.



Він знав, що ось-ось упаде. Він нічого не міг з собою вдіяти. Падаючи, він устромив свій ніж трохи вище за ключицю чоловічка.



Це був незграбний укол, і він чекав болю від уколу, з яким ніж Костянтина вп'явся в його тіло. Але цього поштовху так і не сталося. Потім Нік тяжко впав на землю і залишився приголомшеним.



Костянтин стояв перед ним, витріщивши очі від жаху та недовіри. Кров рясно бульбашилася з рота. Його губи ворухнулися, але з його рота не вирвалося жодного звуку. Потім він упав.



Нік відповз від падаючої фігури і встав. Він швидко обшукав труп Костянтина і виявив, що до внутрішньої сторони стегна маленької людини був прив'язаний ніж, який Нік не зміг знайти під час першого обшуку.



Він підняв плечі. Він мав проблему. Хоча його прикриття під професора Хардінга було порушено, він не міг почати свою нову особистість, якою б вона не була, з того, щоб попросити обслугу позбавити його двох закривавлених трупів.



Нік вирішив дочекатися темряви, перш ніж транспортувати їх. Він гадки не мав, що з ними робити. А поки що він може прибрати їх у шафу.



Зробивши це, Нік вмився, одягнув чисту сорочку, зібрав свій матроський одяг у вузол і вийшов на вулицю, повісивши на двері табличку НЕ турбувати. Потім він вийшов із готелю. Він вийшов пообідати, а коли повернувся до готелю, то побачив товстого бородатого таксиста Коротішку, який сидів у своїй машині, вивчав футбольні результати та курив жахливу сигару. Його обличчя осяяло ентузіазмом, коли Нік сів на заднє сидіння. Він відклав газету та завів двигун.



"І куди ми йдемо цього чудового дня, професоре?"



«У затишне місце, де я можу поміркувати про глибше значення напису «Швидкий політ стріли правди, — сказав Нік. Це був узгоджений ідентифікаційний код між Інтерполом та АХ.



— Я цього не знав би, професоре. Еліот – мій поет. "Я не стояв перед розжареними воротами і не бився під теплим дощем", - це фраза, яку я завжди любив, - сказав Коротушка. Це була погоджена відповідь. — Ці чортові штуки з кожним роком ускладнюються, вам не здається, професоре? Ну, сказав він зітхнувши. — Я думав, що це ви, професоре. Я, звичайно, знав, що ти прийдеш, але ти мало не ввів мене в оману своїм зарозумілим ставленням, особливо коли штовхнув мене ногою. Це було настільки нечувано для професора, що я був певен, що ви справжній професор, якщо ви знаєте, про що я.



- Ага, - посміхнувшись, сказав Нік. — Не можу сказати, що одразу прийняв вас за копа. Ви дуже разючі.



Велике тіло тремтіло від сміху. — Ага, професоре, саме на це. Це маленькі чоловічки, яких усі підозрюють у шпигунстві, а не якогось моржу на кшталт мене.



«У цьому щось є, Коротюшка», - сказав Нік, поки вони мчали через післяполуденний рух. «До речі, про маленьких чоловічків, у мене є проблема. Швидше за дві.



— Просто скажіть це, професоре.



"У мене в кімнаті двоє мерців і тільки одне ліжко", - сказав Нік.



Коротун розсміявся. "У туристичний сезон люди йдуть на найшаленіші вчинки, щоб отримати кімнату на площі Конституції", - зазначив він.



"Вони намагалися мене вбити", - сказав Нік.



— Не кажи більше нічого, — пророкував Коротун. — Я приберу їх тобі сьогодні ввечері.



Товстий водій зупинив машину перед Національним археологічним музеєм. — Ви впевнені, що Горгас на волі?



- Так, - сказав Нік. — Я бачив його кілька ночей тому.



Коротун зітхнув. «Я упустив його кілька разів. Сини настільки добре організовані, що він попереджається, якщо наближається незнайомець чи поліцейський. Я також вважаю, що він отримує підтримку ззовні і я думаю, що знаю, звідки ця підтримка, але не чому». Коротун знову зітхнув. "Але на жаль, це не проблема дядька Сема, чи не так?"



Нік виглядав співчутливо.



Коротун продовжив: «Єдине, що я знаю про Golden Island Promotions, це те, що цим бізнесом керує якась принцеса Електра. Я майже впевнений, що вона прикриття для мільярдера на ім'я Пападорус. Він має таку велику яхту, що її можна було б використовувати як авіаносець, але тут вона рідко буває. Я покажу тобі щось.



Коротун витяг свій товстий гаманець. За стопкою членських квитків, ліцензій та порнографічних фотографій лежала серія фотографій, які Нік одразу зрозумів, як зроблені за допомогою телеоб'єктива. Коротун вказав на конкретну фотографію. «Це красуня, моя кохана. Я зробив її трохи за межами гавані з рибальського човна. Коли підійде човен, ви нікого не бачите на палубі. Тут ви можете побачити усю сім'ю разом».



Нік уважно вивчив фотографію.



— Та, що стоїть спиною до камери, — сказав Коротун, — це принцеса Електра. Лисий чоловік - Пападорус, її друг. Цей негарний старий - Горгас, Чорний Монах Кіпру. Східний джентльмен не знайомий вашому скромному шпигуну.



«Ти не впізнав найголовнішого змовника у зграї, Коротюшка», - сказав Нік. 'Східний джентльмен - Лін Де-пен, генерал армії Китайської Народної Республіки, в даний час відряджений до китайського посольства в Берні, Швейцарія, де керує однією з найкращих шпигунських служб у світі».



Нік на мить подивився у вікно і замислився. Лін Те-пен був важливим хлопчиком. Він завжди був там, де були шпигуни. Тепер Нік був майже впевнений у тому, що відбувається на острові Баос. Все акуратно збігалося. Біженці, які відвідували цікаві курси, та присутність генерала Ліня. Підозр Електри, коли Нік опитав студентів, і підтвердження, коли вона зателефонувала своєму найманцю Костянтину і виявила, що незнайомець з його описом перехитрив трьох місцевих хлопців.



Ніку довелося визнати, що Електра все одно. Він знову побачив її оголеною в місячному світлі. Він відштовхнув уяву. Вона була прекрасна та фальшива, як пантера. Він вирішив якнайшвидше вирушити в тренувальний центр на Баосі. Опозиція була жорсткою та добре організованою, вони не стали б чекати, доки він до них прийде.



"Чому б Інтерполу їх не заарештувати, якщо вони ось так разом?" - Запитав Нік. "Це був би фантастичний удар".



— Жодних доказів, — сказав Коротушка. 'Недостатньо. Можливо, контрабанда грошей або перевезення зброї, але, враховуючи законні інтереси Пападоруса в цих сферах, він міг легко ухилитися від звинувачень. І ще той факт, що вони не дуже часто збираються разом. Те, що я зміг зробити це фото, було чистим збігом.



Нік кивнув.



— Що я хотів би знати, — продовжив Коротушка, — то це те, чому такий багатий мерзотник, як Пападорус, працює з голодними революціонерами, такими як Лін і Горгас. Щось тут не так.



Нік постукав по фотографії нігтем. «Ні, але деякі інші речі починають складатися. У тебе випадково немає друга з човном?



'Куди ти хочеш піти?' — спитав Коротун.



«У Баос. Я хочу заглянути до тренувального табору «Золотого острова».



Бородатий водій сумно похитав головою. — Жодного шансу. Хлопці тут навіть близько не сміють підійти. Весь острів охороняється, і історія свідчить, що Сини не хочуть нікого бачити довкола. У рибалок стріляли кілька разів, а деякі були поранені, коли підійшли надто близько».



- Що ж, - сказав Нік, - я подумаю про інший варіант. Вдень він спробує знову з Леонідасом. Сьогодні його дочка виходила заміж, і Нік та Ксенія обіцяли приїхати. Візит Костянтина і розмова з Коротюшком змусили б їх запізнитися, але Нік все одно збирався йти. Йому треба було якось умовити колишнього партизана виконати ще одну місію. Він мав десять тисяч доларів, щоб зробити цю ідею прийнятною.



— Якщо ти поїдеш туди, — нерішуче сказав Коротишка, — я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти тобі, але насправді моя робота тут, в Афінах. Я не впевнений, що зможу піти.



- Не хвилюйся, - сказав Нік. — Я не хочу тебе підганяти, Коротюшко. Але якщо я зможу знайти човен, то мені знадобиться твоя допомога.



— На це можна розраховувати, — сказав товстун, заводячи двигун. — Чи можу я вас десь висадити?



"Після того, як я одягну невелике маскування, мій друг".



Знову замаскувавшись під Педро, Нік попросив Короту віднести одяг свого професора в його готельний номер, але спочатку висадити його у Ксенії.



Вона щойно пройшла вулицею з сумкою продуктів, і її смілива, провокаційна хода викликала погляди та свист. Побачивши Ніка, вона радісно помахала рукою та побігла до машини. Глухий сміх Коротун гуркотів у його грудях.



«Тепер я розумію, чому ви чинили опір чарам моїх дівчат, професоре».



"Дама не незаймана, але вона леді", - сказав Нік. — Побачимося пізніше на стоянці таксі. Я приїду на орендованій машині. Я поморгаю фарами. І не забудь двох моїх мертвих посланців.






Розділ 7






Післяполудне сонце відкидало тіні від кипарисів довгими рядами на посипану білим пилом дорогу, поки вона виляла до міста на вершині пагорба, де мала вийти заміж дочка Леоніда. Поруч із ним Ксенія хоробро чіплялася за Ніка, який об'їжджав вибоїни. Весільну церемонію було б завершено, і почалося пияцтво. Поки він вів машину, Нік думав про інші варіанти поїздки до Баосу, крім Леонідаса. Інших варіантів не було. Американські сили, мабуть, були виключені. Орендований човен, якщо Нік зможе знайти шкіпера, готового протистояти гніву Синів, викличе чутки про подорож і дивні інструменти, які Нік мав везти. Ні, Леонідас був єдиним кандидатом Ніка.



У гіршому випадку Нік був готовий вкрасти човен і вирушити на ньому поодинці, але це зробило б і без того складну операцію ще ризикованішою. Нік не хотів, щоб його лінчували на півдорозі розлючені рибалки, які напевно впізнають човен.



Він відкинув ці думки, коли вони нарешті дісталися села. Вони одразу зрозуміли, що опинились у потрібному місці. Звуки скрипок, гітар та півдюжини інших струнних інструментів пестили слух мандрівників. Весілля проходило поряд з місцевою таверною, а так як на перехресті стояло всього чотири кам'яні будинки, знайти таверну не склало труднощів. Вечірка була в самому розпалі. У старого Леоніда рукава сорочки були закатані до наймускулистіших біцепсів, і він вів танцюристів, лаючи старого скрипаля за те, що той не встигав за темпом. Ті, хто не танцював, сиділи та їли та пили на столах під деревами. Побачивши Ніка та Ксенію, Леонід перестав танцювати і тепло привітав їх, злегка п'яна усмішка розпливлася по його обвітреному старому обличчю. Він не хотів чути їхні вибачення за запізнення. «Ніхто не подорожує швидше, ніж Боги мають на увазі, — заревів він. Він припустив можливу причину їхнього пізнього прибуття, яку не можна було повторити. Потім, обійнявши їх за плечі, він пройшов крізь учасників вечірки та представив їх іншим гостям, чиї імена звучали для Ніка як рішення кросворда, надрукованого задом наперед. Він вказав на нареченого, молоду людину, схожу на шкільного вчителя, і темноволосу дівчину, яка все ще була в розквіті молодості. "Погляньте на це ззаду", - прошепотів старий негідник так голосно, що його було чути навіть в Афінах. «Створена як творіння Фідія. Вона народить Леоніду онуків, як вівця навесні».



Пара танцювала, вдаючи, що не чує його.



— Краще такий бик, як ти, — прошепотів Леонід Ніку, — але цей хлопчик упорається. Ах, якби ти був моїм зятем, — сказав він, шльопнувши Ніка по спині так, що той мало не перекинув його на стіл. Леонід зовсім відрізнявся від того обережного, майже зляканого старого, якого Нік зустрів у таверні в Афінах, він більше був схожий на самого себе. Звичайно, тепер він був значно п'яніший.



Леонід підняв пляшку з вином і щедро налив гостям, залишивши велику калюжу на столі та оточуючих. Нік дійшов висновку, що якщо він хоче вирушити в подорож на човні до Баосу, йому слід поквапитися. Через деякий час Леонід нічого не зможе зрозуміти.



Тому, тільки-но представилася можливість, Нік покликав старого з собою для особистої бесіди. Вони шепотілися біля стіни, увитої виноградом, і Нік умовляв Леоніда вирушити в дорогу. Коли він вислухав пропозицію Ніка, його добрий настрій змінилося депресією.



"Ти єдиний, кого я можу попросити", - підсумував Нік. «Інакше мені доведеться вкрасти човен і зробити це самому».



— Ба, — хмикнув старий. Що ви знаєте про плавання на каяку під час шторму в цих водах? Ти станеш їжею для акул».



- Можливо, - сказав Нік, дивлячись на нього. — Але, якщо треба, я зроблю це.



— Ні, ні, — прогарчав старий. Він опустився до столу, звертаючись більше до дошок, ніж Ніку. «У цих проклятих синів у ці дні все в рукаві. Як ви можете боротися із ними? Я пробував. Немає сенсу.' Він провів нетвердою рукою по своїй чорній шевелюрі. «Вони всюди, вони всі знають і пов'язані клятвою крові. Я не так турбуюсь про себе. Йдеться про мою дочку та її чоловіка. І вони не будуть у безпеці, якщо з'ясується, що ми здійснюємо цю подорож. І це, звісно, стало б відомо. Він зробив паузу. — Ні, я брешу. Я трохи брешу. Справа не лише в них. Я, Леоніде, також боюся.



Вогняні старі очі, засклені від спирту, дивилися на Ніка. "Ах, мій юний друже, ви коли-небудь думали, що доживете до того дня, коли почуєте, як старий Леонід скаже щось подібне?"



— У страху немає нічого нового для нас обох, — лагідно сказав Нік. — Але те, що я бачу сьогодні, це щось нове. Між Леонідасом та десятьма тисячами доларів є невеликий страх. Оплата у фунтах, драхмах чи доларах, як вам більше подобається.



Очі суворого старого засяяли, коли він зосередився на сумі. Зазвичай, йому доводилося працювати протягом року за невелику частину цих грошей. Він трохи посміхнувся.



— Я думаю, на тебе чекає важка робота.



"Це буде нелегко", - сказав Нік.



Старий повільно кивнув головою. — Дай мені спокій, Ніколас, — сказав він нарешті. «Я подумаю про це і дам вам відповідь через деякий час. Від старих грошей залишилося не так багато, як ви вважаєте. Ці гроші будуть тут для дітей, — сказав він, вказуючи на молодят. — Але ви повинні дати мені слово, що все буде сплачено на випадок, якщо ви і я помремо.



«Гроші буде виплачено».



- Добре, тепер іди. Я поговорю з тобою про це пізніше.



Нік давав йому спокій і приєднався до гуляків. Сонце було вже майже за горами. Цвіркуни продовжували своє всюдисуще стрекотіння. Місцевість під деревами лежала в глибоких тінях, і тепер вечірка тривала із задоволенням. Поки Нік дивився на музикантів і пари, що танцювали, з білим вином у руках, з тіні поруч з ним вимальовувалась м'яка постать. Голодні губи досліджували його шию.



- Я втомилася від того, що мене щипають, - сказав йому у вухо знайомий хрипкий голос. "Я хочу піти погуляти". Нік засміявся. Кожен п'яниця на вечірці, а це були всі, крім нареченого та Ніка, здавалося, переслідував лише одну мету.



Цим було заманити Ксенію до саду. І кожна жінка, здавалося, вирішила, що її чоловік не наважиться наблизитися до довгоногої гетери. Нік вирішив, що йому слід піти з нею на прогулянку, щоби зберегти мир на вечірці. Не те, щоб його треба було довго вмовляти. Її губи на його вусі були достатнім переконанням будь-якого чоловіка. Яскраві, пильні очі дюжини жінок стежили за гарною парою, коли вони неквапливо прямували до оливкового гаю.



— Інжир сушений, — пирхнула Ксенія, дивлячись на групу сільських жінок. "Потай вони хотіли б піти з тобою в сад, але у них не вистачає соку". Вона зверхньо відкинула голову назад. Нік розсміявся і прискорив крок, щоб Ксенія не почала сварку.



Вони були не єдиною парою, яка шукала усамітнення. У тінях, що згущуються, почувся шерех і бурмотіння нетерплячих хлопців, у яких не вистачило терпіння відшукати по-справжньому затишний гай. Якоїсь миті далеко від лінії дерев із куща з криком вибігла оголена до пояса дівчина. "Ти виродок, я думала, що ти твій брат Майкл", - закричала вона. За мить за ним пішов хлопець, який з задоволеною усмішкою застебнув сорочку.



Ця подія змусила Ніка та Ксенію йти далі, доки вони не переконалися, що їх ніхто не потурбує.



Коли вони були так далеко, що Нік ледве міг бачити м'яке світло електричних ліхтарів, що їх Леонід повісив у дворі, вони зупинилися в тіні старої стіни.



«Підійдіть до мене, Педро, Ніколасе, ким би ви не були», — сказала вона, розтягнувшись на м'якій траві. Великі серйозні очі дивилися на нього з сумною усмішкою.



«Я знаю, що має бути терплячою, але коли ж ти прийдеш до мене? Я боюся неприємностей в Афінах і боюся, що ти в них замішаний. Ми ніколи не будемо разом. Жахливо почуватися так по відношенню до чоловіка. Я заприсяглася, що це більше ніколи не повториться зі мною. Я ідіотка.'



- Я скоро буду, - сказав Нік, витягаючись поряд з нею. Його повільна, безрозсудна усмішка швидко розправилася з її страхом, ніби ніжно глузувала з нього і надавала йому мужності. — Я маю невелику справу, яку треба залагодити. Якщо я зможу, я міг би прийти післязавтра чи післязавтра. Якщо не...



Вона приклала довгий палець до його губ, і її очі були м'якими, коли вона розстібала блузку.



— Якщо не вийде, хоч би що це було, я знаю, що більше тебе не побачу. І я не можу цього винести, не втішай мене словами. Візьми мене, я чекаю на тебе. Вони позбавлялися свого одягу з недбалою розв'язністю закоханих. Нік був поглинений чимось іншим та чудовим, коли він відчув перше солодке тепло її тіла навколо себе у прохолодному вечірньому повітрі. Він відчув ніжність, яка вислизнула від нього багато років тому і яку він ніколи не думав знайти.



Був період наростання пристрасті, коли вони чіплялися один за одного. Минуло кілька солодких хвилин, перш ніж вони послабили кайдани своєї пристрасті і віддалися їй. Потім, напівголі, під навислою смоковницею, вони лягли поряд і мовчки попили з пляшки солодкого білого вина, яке Ксенія принесла з бенкету.



Здалеку долинали вибухи сміху та музики. Місяць зійшов швидко та яскраво. Прекрасний вечір для прогулянки на човні, подумав Нік, незважаючи на чари моменту. Потім йому спало на думку, що він більше не може чути музику. Він подумав, що це дивно. Він напружив свій



слух. О Боже. То була стрілянина. Він почув звук тяжких вибухів. Граната чи міномет. Нік не міг помилятися. Тепер він почув крики жінок. кричати. І ще стрілянину. Нік став одним плавним рухом. Дівчина, яка так недавно дрімала поряд з ним у розстебнутій блузці, сиділа нерухомо, широко розплющивши очі.



— Це Сини, — видихнула вона. "Вони викладають старому Леоніду урок".



'Прокляття!' - відрізав Нік. — Залишайся тут, доки я не прийду за тобою.



"Нісенітниця," вигукнула вона. - Я йду з тобою. Вона схопилася на ноги. Нік сильно вдарив її по обличчю. Тепер на його обличчі не було ніжності.



— Залишайся тут, поки я не прийду за тобою, — похмуро сказав він. Вона кивнула зі сльозами на щоках. Потім він кинувся геть між деревами з Люгером у руці. Жаль, подумав він, бігаючи на вечірку широкими кроками. І, здається, там було чимало зброї. У Ніка не було б із собою навіть «Люгера», якби він не розумів, що на нього може бути скоєно черговий напад у будь-який час та в будь-якому місці. Звичайно, у нього був Хьюго, стилет, і П'єр, газова бомба, але перша була марна, а друга вб'є гостей весілля не менше, ніж грабіжників.



Він люто вилаявся, наближаючись. Він був певен, що почув автомати. Він різко зупинився на краю саду. Вечірка перетворилася на бійню. Жінки кричали навколо нього серед дерев, і крики тих, хто вмирав, і тих, хто думав, що вони вмирають, розривали ніч. У світлі ліхтарів, що залишилися, Нік побачив людей, що біжать до дороги. Вони залізли в кузов легкої вантажівки з працюючим двигуном і вимкненим світлом, що стояло на перехресті.



Вантажівка чекала, поки один із Синів накреслить вугіллям на стіні таверни гасло:



"Смерть зрадникам". .. та друзям зрадників - Сини Прометея.



Нік, не в змозі допомогти, спостерігав, як один із гостей весілля біг дорогою з ножем у руці і видавав безладні крики. Раптом він спіткнувся і впав, коли в темряві блиснули три гвинтівки, а потім знову блиснули, коли бойовики відкрили вогонь нерухомим тілом.



Не було сенсу кидатися вперед під постріли. Натренований розум Ніка вловив кожну деталь обстановки та дії, перетворивши їх на єдиний можливий контрзахід. Потім він швидко побіг у іншому напрямку через сад. Він підійшов до краю саду, коли вантажівка тільки-но почала рушати з місця. Людина, яка написала гасло крейдою, побігла за машиною, а її супутники намагалися затягнути її на борт. Всі зосередилися на чоловікові, що біжить.



Нік скривився в тіні з похмурою торжествуючою гримасою. Його пальці намацали П'єра в кишені і спритно натиснули на спусковий гачок. Вантажівка з ревом проносилася повз. Місяць давав достатньо світла, щоб його бачити.



Нік спокійно вийшов на дорогу, коли повз промчала вантажівка і кинув бомбу по жорсткій прямій лінії в кузов вантажівки. Він зачекав, щоб переконатись, що бомба не відскочила назад. Потім він прострілив люгером заднє колесо.



Водій проїхав ще 100 метрів та зупинився. Він думав, що йому не треба боятися розгублених селян за ним. Він вийшов і підійшов до задньої частини, лаючи чоловіків, що сидять ззаду за те, що вони не відразу вишикувалися в лінію захисту, щоб вони могли допомогти йому відразу ж поміняти шину. Нік зміг підібратися до нього дуже близько.



Раптово люті прокляття водія змінилися наляканою тишею, коли він побачив своїх супутників, що дивилися на нього очима, що не бачили. Газова бомба, яку Нік кинув у машину, була безбарвною та без запаху і зробила свою справу протягом хвилини. Водій здивовано обернувся, а коли побачив Ніка, що стоїть поруч, здригнувся.



Нік вистрілив йому в серце. Водій упав, і Нік підійшов до передньої частини машини. Вбивати не було кого. Він прибрав «люгер» у кобуру і пішов по залитій місячним світлом дорозі туди, де оглушливо скиглили жінки.



Там на нього чекав сюрприз.



Старий Леонід ще живий. Він стояв тверезий серед бійні, направляючи транспортування вбитих і поранених у таверну. Він послав людей у найближчі села за лікарями та жандармами. Тільки коли Нік побачив, як блиснули його очі, він зрозумів, яке величезне хвилювання наростало всередині чоловіка.



— Це плата за страх, мій друже, — сказав Леонід на подив діловим тоном. «Якби я тільки трохи сильніше висловився проти Синів, я зрозумів би, що вони бачать у мені ворога, і я вжив би заходів. Діти, — сказав він, маючи на увазі нареченого і наречену, — мертві.



- Вибач, - сказав Нік. Більше не було чого сказати. Вони обидва це знали.



— Якщо ви допоможете мені вистежити людей, які це зробили, Ніколас.



"Ви знайдете їх у вантажівці трохи далі по дорозі", - сказав Нік.



- Так, так, - сказав старий, киваючи самому собі. Поступово до нього дійшло, що сказав Нік. - Так, ти завжди був дуже швидкий, Ніколас. Так-так, саме так, хоча я швидше зробив це своїми руками. Щодо човна, мій друже. Якщо ти почекаєш, доки я закінчу тут. Нік торкнувся його руки. Тоді він залишив старого в його смутку на залитій місячним світлом дорозі і подався на пошуки Ксенії.



Історія порятунку Леонідаса була б комічною, якби результати нападу були настільки трагічні. Знаючи, на кого напасти, грабіжники кинули гранату у головний стіл, за яким сиділи наречений та наречена, а потім обстріляли територію з автоматів. Усіх людей за цим столом було вбито. Все, окрім Леонідаса, якого нещодавно впав під стіл. Товстий стіл на козлах врятував йому життя, впавши йому на голову і приголомшивши. Тому він не знав, що сталося, доки напад не закінчився.



Тепер, через три години, він сидів на задньому сидінні орендованої Ніком машини, мовчав і з сухими блискучими очима, поки вони їхали назад до Афін. На передньому сидінні Ксенія сиділа, поклавши голову Ніку на плече, дивлячись на звивисту дорогу темними, стривоженими очима. Нік думав про майбутні проблеми. Він мав свій човен і гарний шкіпер, який вів його. Спочатку він побоювався пропозиції Леоніда керувати човном тієї ночі. Але, як зазначив Леонід, тепер вони обоє були затаврованими людьми. Тому він вважав за краще діяти негайно. Це чудово вписувалося у плани Ніка.



Був ще відносно ранній вечір. За розрахунками старого рибалки, вони могли бути в Баосі на світанку наступного дня. Нік на це сподівався.




В Афінах Нік проїхав повз стоянку таксі перед готелем «Гранд-Бретань» і заблимів фарами. Він побачив, як Коротун важко йде до свого таксі. Через хвилину він упіймав світло фар у дзеркало заднього виду. У супроводі товстуна з Інтерполу Нік поїхав у брудний портовий район Пірей. Він зупинився біля темного складу, вийшов і підійшов до пришвартованого там есмінця ВМС США.



Вартовий біля трапа випростався. — Куди ти хотів піти, друже?



"Я хотів поговорити з капітаном, якщо хочеш знати", - сказав Нік.



Вартовий сказав: Що це за чортівня? Він наблизив своє обличчя до обличчя Ніка, і той потягнувся за гаманцем. Він почув неприємний звук курка. - Заспокойся, матросе, - сказав Нік. — У мене є перепустка. Поклич вахтового, у мене мало часу.



За деякий час з'явився офіцер. Побачивши документи Ніка, він не гаяв часу і розбудив капітана. Ніка відвели до каюти капітана. Капітан був старим матросом із пронизливими блакитними очима. Він переглянув папери Ніка, вислухав його розповідь, та був віддав необхідні розпорядження, дозволили Ніку зайти в корабельні комори. Нік не випадково вибрав цей корабель. Він і Хоук знали, що воно нещодавно брало участь у маневрах і перевозило всіляку вибухівку, яку Нік хотів доставити до Баосу. Капітан нещодавно отримав запечатаний наказ, у якому говорилося, що він має швидко співпрацювати, якби агент АХ попросив про допомогу. Тепер він бачив міцного американця, який неспокійно ходив по коморі, збираючи матеріал.



«Звичайно, відбувається багато чого, про що ми не знаємо», — ризикнув спитати капітан.



- Це особиста справа, - сказав Нік. 'Нічого особливого.'



Капітан задумливо глянув на Ніка. «Чи знаєте ви, що всім американським військовим кораблям наказано залишити порт завтра о восьмій годині? Замовлення надійшло кілька годин тому.



— Ні, цього я не знав. Це означало, що жителі Вашингтона боялися, що в Афінах можуть виникнути проблеми. Проблеми, з якими Сполучені Штати не хотіли мати нічого спільного.



- Виглядає не дуже гарно, - сказав Нік. «Я сподівався, що згодом зможу попросити допомогу. Це було б до речі.



Раптом капітан розслабився.



— У мене є для тебе дещо краще. Його очі блищали, як у школяра. «Ми, як і раніше, підтримуємо береговий патруль для захисту наших прибережних об'єктів. Одна з речей, яку ми забудемо, коли підуть великі кораблі, — це одне з цих нових суден на підводних крилах. Я подбаю про те, щоб ви могли використовувати його в надзвичайній ситуації. Але не зв'язуйтесь із політиками. А командує їм беззмінний старшина, і ніхто інший. Він повинен покладатися на власну думку.



Нік погодився з умовами та подякував капітану. Він міг би використовувати судно на підводних крилах, щоб доплисти до Баосу, але розумів, що флот не можна втручатися. Каяк Леонідаса був повільним, але «чистим» щодо цього.



Офіцер прибув, щоб повідомити капітана, що ящики було зібрано. Нік та капітан вийшли на палубу, щоб подивитися на перевантаження в машини. Коротун і Ксенія під'їхали на двох машинах до подібних, і група матросів знесла вниз ящики з вибухівкою та детонаторами. Після того, як Нік розписався, капітан простягнув руку.



'Хай щастить. Сподіваюся, у тебе вийде.



Нік швидко усміхнувся, стискаючи руку моряка. 'Я сподіваюся на це теж. Просто повір мені!



«Завжди страшенно ризиковано, коли йдеться про вибухові речовини, — сказав капітан. 'Я знаю. Під час війни я був у УСС. Дуже мало хто з диверсантів повернувся».



Після цього веселого зауваження Нік пішов сходами до машин.






Розділ 8






Місяць зійшов, місяць зайшов. Нік багато зробив з тих пір, як лежав поряд з м'яким, люблячим тілом Ксенії і дивився, як місяць піднімається над пагорбами. Тепер він стояв на темній палубі каяка Леоніда, що здіймався, курив цигарку і намагався помітити вади у своїх планах.



Вони спішно завантажили на рибальський човен вибухівку, а також камеру, зброю, боєприпаси та додаткове паливо для зворотного шляху. І ослів теж. То була ідея Леонідаса. Він знав острів Баос за багато років до того, як компанія Golden Island Promotions заволоділа ним. Старий зазначив, що з усім спорядженням, яке вони несли, знадобиться цілий день, щоб дістатися від пляжу до укриття в горах. Нік повернувся і подивився на двох переляканих тварин, що лежали зі зв'язаними ногами посередині корабля. Безперечно, вони були необхідні, але для Ніка вони символізували відстань між Вашингтоном та Грецією.



Він подумав про Ксенію. Після того, як вона мужньо перенесла трагедію дня, в останню хвилину вона зірвалася і закричала йому: «Я знаю, що більше тебе ніколи не побачу. Така доля. Я ніколи не помиляюся у таких речах. Вона плакала і притискалася до Ніка. Зрештою, він повинен був змусити Коротуна відвести її в машину, де вона сиділа і плакала. Навряд чи перспективний початок, подумав Нік.



На горизонті з'явилася заграва світла. Нік подивився на годинник. Сонце скоро зійде.



— Мис Дожів, — прогарчав з корми Леонід. Нік підійшов до нього через палубу. «Стара венеціанська фортеця. Ми вже близько. До сходу сонця ми цей мис обійдемо, - промимрив старий.



Погляд Ніка пронизав темряву, щоб миттю побачити фортецю, але вона була не освітлена. Він бачив лише зелений маяк, що позначав мілини навколо мису. Це була ще одна річ, яка не подобалася Ніку у цій операції. Він не мав можливості вивчити розташування ворогів або аерофотознімки їхнього захисту. Він вивчив напам'ять карти місцевості, але вони не давали нових відомостей, як пташиного польоту. Йому доводилося покладатися на свою здатність аналізувати ситуацію та використати всі дані. А потім був Леонід. Він тримався добре, але хвилювання у старому зростало. Його охопила всепоглинаюча скорбота, він жадав помсти, як міг собі уявити Нік, але йому не хотілося співпрацювати з кимось, хто мав суїцидальні нахили.



Леонід добре це оцінив. Небо ще не розвиднілося, коли Нік почув звук хвиль, що розбиваються прямо об берег. Леонід опустив вітрило і спрямував човен на берег. Вони стрибнули за борт, по коліно у воді, і прив'язали важкий, повільний човен до берега, вкритого скелями, де його важко було б виявити з повітря або береговими патрулями. Потім вони передали один одному переляканих віслюків, вивели їх на берег і розв'язали мотузки.



Темрява тільки почала розсіюватися, коли два віслюки і люди, всі важко навантажені, почали довгий підйом у гори. На щастя, Леонід був таким самим майстром у цій роботі, як і Нік. Вони обидва знали з довгого досвіду, що така праця була необхідною прелюдією до ефективних дій.



У першому місці, де вузька доріжка трохи розширилася, Нік повернувся і подивився у свій бінокль із сильним збільшенням. Сонце зійшло над морем зі своєю звичною несподіванкою. Узбережжя та давня фортеця були залиті світлом егейської зорі. Каяк був повністю прихований нависаючими скелями.



Фортеця прикривала мористий бік висохлого русла річки. У гавані, захищеній стінами форту, біля великої пристані стояло невелике вантажне судно. На воді погойдувався невеликий човен, що літав. Від фортеці через долину йшла дорога до того, що виявилося тренувальним комплексом «Золотий острів».



Він побачив будинки, між якими ходили люди. Казарми та класи, припустив він.



Він бачив, що кілька машин, що проїжджали дорогою між навчальним центром і фортецею, були зупинені озброєними вартовими, перш ніж проникнути всередину старих стін.



Нік поклав бінокль назад у футляр і заліз далі. Після настання темряви він придивиться уважніше. До полудня вони продовжували піднесення.



Нарешті, коли вони були впевнені, що знадобиться армія розвідників, щоб знайти їхній слід, вони розташувалися табором серед сірих, що відбивають сонце скель, що височіють над ними. Поївши і погодуючи тварин, вони вирушили спати.



Нік прокинувся, коли зайшло сонце. Вечір був його стихією. Він любив тіні, що приховували, як звір, що полював. Він використав їх, коли поодинці пройшов довгий шлях по долині і проклав собі шлях по висохлому руслу річки до тренувального табору. Час від часу по дорозі, що простяглася вздовж річки, проїжджала машина, але Нік бачив фари задовго до того, як вони встигали його освітлити, і втискався плазом у твердий річковий бруд, доки вони не проїжджали повз.



То була розвідувальна місія. Хоук сказав йому бути обережним, і Нік мав намір це виконати. Він повинен був бути абсолютно впевнений, що тренувальний центр використовується для перетворення безневинних біженців на потенційних шпигунів проти Сполучених Штатів, перш ніж він знищить його. І коли він знищував тренувальний табір, Нік хотів бути рівною мірою впевненим, що він не знищує майбутніх лікарів, юристів або просто будь-яких гідних майбутніх американських громадян.



Нік лишився лежати на краю табору. Огорожі навколо табору не було. Мабуть, дозорам із фортеці та неприступним горам навколо довірили створити ефективну барикаду для сторонніх очей. Там була охорона, але не було озброєних вартових, яких Нік бачив біля воріт форту і вздовж стін. Тут, у тренувальному таборі, охорона була покладена на сторожів, яких можна зустріти на фабриках: старі та дуже молоді люди, озброєні лише пістолетами. Це було зрозуміло. Зрозуміло, що у тренувальному таборі вартові, що знаходилися у фортеці, у формі з гвинтівками викликали б підозри у студентів-біженців.



У долині місяць був закритий горами, і зірки давали мало світла. Нік плавно ковзав крізь тіні, доки не опинився в межах табору. Зліва від нього була група будівель, що розриваються від сміху та співу. Бараки для біженців, вирішив він. В іншій будівлі він побачив людей, що чистять сміттєві баки. Зважаючи на все, їдальня. Праворуч від нього стояла низка темних покинутих будівель. Це мали бути класи. Він мовчки підійшов до нього і зламав вікно.



Увійшовши всередину, він дістав із сумки, що висіла на поясі, окуляри та ліхтар. У ліхтаря був інфрачервоний промінь, а окуляри були інфрачервоними і дозволяли йому бачити світловий промінь, тому область, куди падав промінь, була такою ж чіткою, як телевізійна картинка. Людина, яка знаходиться в тій же кімнаті, не помітить світло без такого обладнання або колектора інфрачервоного світла.



Поки Нік ковзав класними кімнатами, перше враження, яке він справив на розмову з біженцями на прийомі на Золотому острові, стало безперечним, оскільки класи відкрили свої секрети його наметаному оці. Навіть якби він не знав, що генерал Лін Те-пен брав безпосередню участь в управлінні Золотим островом, уже тоді Нік визнав би це приміщення навчальним центром розвідки. Він бачив камери та лабораторії для аерофотозйомки, інші для документальної фотографії. Курси, замасковані під «Поточні події», включали великі списки «відкритих джерел інформації», які були майже такими ж докладними, як і АХ або ЦРУ. Один із курсів «Суспільствознавства» був заснований на посібнику для шпигунів, написаному Лін Те-пеном особисто багато років тому, як зі смішком зауважив Нік.



Протягом години Нік обшукав усі класи, зокрема й бібліотеку, де полки були заповнені творами марксистських ідеологів. У кожному класі до репертуару потенційного шпигуна додавалася власна техніка. Весь центр має бути знищений. Це було б нескладно, адже будинки були зроблені з легкого матеріалу. Збитки будуть непоправними, а заміна обладнання буде дорогою.



Задоволений візитом у тренувальний центр, Нік поповз назад руслом річки, доки опинився під стінами старої фортеці. Там він лежав на холодному камені, щоб подивитися на спорудження, що височіє. Можливо, можна буде використовувати каміння, що обсипається, як опора для підйому. Теоретично можливо, але в темряві, не бачачи стін, це було б рівносильним самогубству. Думай головою, Картере, сказав він собі. Якщо замок був побудований, щоб витримати облогу, цілком ймовірно, що в ньому були отвори для каналізації та шляхи відходу до річки. Шукайте це. Коротка прогулянка навколо муру показала йому шлях. Земля перетворилася на бруд. А потім інфрачервоний промінь уловив джерело води; водопропускна труба, захована під чагарниками і майже досить висока, щоб у неї можна було пройти прямо.



Відчувши, що цього вечора операція йде за планом, Нік увійшов у тунель і пішов за ним, поки не прийшов до сирих кам'яних сходів у фортеці. Наприкінці сходів були ворота із залізними ґратами, а за ними коридор із темного каменю.



Спочатку ворота чинили опір спробам Ніка підняти їх. Він слухав, коли було щось, що можна було почути. Очевидно, довкола нікого не було. Він притулився до воріт всією своєю вагою і вирвав їх із купи іржі, яка згодом притиснула їх до землі. Він знову прислухався, але кроків, що бігли, не було, тільки вода капала з каменів у тунелі позаду нього. Він обережно повернув ворота на місце і вийшов у коридор.



За дві години Нік повернувся тим самим шляхом. У нього не було можливості так само вільно пересуватися у фортеці, як у тренувальному центрі. Вартові були пильними і добре озброєними, навченими солдатами. Але Нік бачив достатньо, щоб знати, що та як робити. За годину до світанку він повернувся в гори, прямуючи до свого табору.



Піднімаючись темною стежкою, він почув хрускіт падаючої гальки. Нік розвернувся і схопив Леонідаса, коли той з'явився із-за валуна. Він засміявся, спіймавши старого, що наближається, і почувши його прокляття.



«Тисяча проклятих за ці незграбні старі лапи. Ви не почули б мене раніше.



— Колишня спритність ще не зовсім зникла, Леоніде, — сказав Нік. "Тобі просто потрібна практика".



— Завтра навіть моя тінь не знатиме, де я, — прогарчав старий. — Ви пильно дивилися позиції? Я в настрої зробити щось із динамітом.



«Справді, — сказав Нік, — але те, з чим ми тут граємо, сильніше за динаміт, старий».



— Військове мистецтво процвітає, — відповів Леонід. «Якщо у вас є ядерні бомби, то краще».




Вдень відпочивали у горах.



Коли стемніло, вони спустили ослів на русло річки. З автоматами, прив'язаними до спини, вони вибрали маршрут Ніка через русло річки до затемнених класів. Охоронці у навчальному центрі були такими ж лінивими та безтурботними, як і минулої ночі.




Нік та Леонідас працювали швидко та професійно, закладаючи вибухівку у фундаменти будівель.



Коли було закладено останній заряд, старий партизан із сумнівом подивився на маленькі пакети з вибухівкою. - Цього достатньо?



Нік кивнув. Більш ніж достатньо. Половина зарядів являла собою новий вид концентрованого терміту, який перетворював камені на скло, а решта являла собою нову вибухову речовину, порівняно з якою рівну кількість динаміту виглядало б як феєрверк. Вибухи відбудуться на сході сонця. Якщо пощастить, на той час вони вже будуть у дорозі на човні.



Вони повинні прив'язати ослів до кущів і самі віднести вибухівку до фортеці. Вони заклали вибухівку в тунель, потім Нік повів Леонідаса до залізних воріт і коридором до входу до величезної підземної зали. У тіні виднілися численні лави військової техніки — легкі вантажівки, джипи, вахтові автомобілі та броньовики. Нік дізнавався про бренди з десятка різних країн. В іншому кінці зали вони побачили механіків, які працюють із мотоциклами, підвішеними на ланцюгах. У Ніка не було особливих проблем для того, щоб уявити собі, як були зібрані машини. Пападорус з його величезними промисловими інтересами міг легко замаскувати покупку рухомого складу, та був відволікти його від початкової мети.




Леонід тихо посміхнувся, побачивши це. «Так от, де Горгас хоче поповнити запаси для своєї революції. Я із задоволенням підірву його.



Нік похитав головою. «Неможливо. Це зайняло б дні. Тут є сходи, що ведуть до кімнати зі зброєю та боєприпасами з іншого боку фортеці. Ми знищимо їх. Зброю можна доставити на маленькому човні, тому ми подбаємо про це в першу чергу.



Використовуючи автомобілі як прикриття, вони обережно прокралися до сходів і пустельним підземним ходом попрямували до такого ж склепу, де в сутінках були звалені ящики з боєприпасами та зброєю. Нік швидко пояснив Леонідасу ситуацію. Головний вхід у кімнату з боєприпасами охоронявся, але, впевнені у наявності фортечних стін, Сини не розставили вартових у милях лабіринтних коридорів.



"Ви повинні зробити невеликий потужний вибух і сподіватися, що боєприпаси спалахнуть", - сказав Нік.



"Це буде гарний вибух", - сказав Леонідас. «Найкращий у моїй кар'єрі».



— Чи зможеш ти впоратися тут, не підірвавши себе одночасно з ворогом, старий? - Запитав Нік. "Я дістануся до причалу, щоб вони не змогли завантажити це".



Леонід похмуро засміявся. — Звичайно, я зроблю це. Я художник із динамітом. З ним я можу виразити себе краще, ніж художник із фарбами. Тільки дорогою дивись, щоб тебе не вкусила змія.



Нік повернувся до входу в тунель, посміюючись про себе. Настрій старого виразно покращився. Хто сказав, що помста не солодка? Він досяг пересохлого русла річки і в тому місці, де воно впадало в гавань, роздягнувся доти, доки у нього не залишилися тільки його вірний стилет Х'юго і два водонепроникні мішки з термітом і концентрованою вибухівкою. Він опустився у воду і мовчки поплив до причалів пристані.



Вантажний корабель більше не стояв біля причалу. Ймовірно, прямував на материк із новою партією зброї для революціонерів Горгаса. Судячи з того, що Нік помітив у фортеці, корабель мав здійснити ще багато рейсів. Тепер Нік мав намір переконатися, що не буде ні причалу, ні підйомних кранів для навантаження дорогоцінних військових матеріалів, коли вантажне судно повернеться.



Тихо і майже завжди плив під водою, він підійшов до пристані. Незабаром він почув стукіт вартових по дошках. Він швидко почав прикріплювати вибухівку до стовпів. Він плавав від пірсу до пірсу, і робота зайняла більше часу, ніж він очікував. Але він не міг поспішати. Якщо його втомлені пальці зісковзнуть з детонатора, навіть якщо це буде всього на півдюйми, Нік злетить у повітря разом із будівельними лісами.



Тепер він був біля останньої колони. Він закріпив заряд тремтячими м'язами, а потім, без жодного попередження, потужна хвиля врізалася в пірс, вирвавши вибуховий заряд з його рук. Його чудова реакція дозволила йому зловити вибухівку перед тим, як вона впаде у воду, але для цього йому довелося відпустити пірс. Він приземлився на воду і пішов під воду з приглушеним сплеском. Чоботи вартового над ним перервали свій розмірений ритм і швидко побігли до кінця пристані. За мить світло ліхтаря танцювало по воді. З усією швидкістю та спритністю, які були у його розпорядженні, Нік закріпив вантаж у повній тиші.



Промінь світла продовжував ковзати по воді. Коли стало нема на що дивитися, вартовий став на сходи, що ведуть до води, і спустився, щоб краще розглянути. Будь-якої хвилини вартовий міг побачити вибухівку, встановлену трохи нижче за ватерлінію. Нік відштовхнувся від пірса і поплив під воду зі стилетом у руці.



Він побачив світло, що сяє на стовпі. Це означало, що вартовий побачив вибухівку. У Ніка могло бути кілька секунд, перш ніж вартовий зрозумів, що це означає.



Нік ухопився за поперечини сходів під водою і піднявся нагору. Вартовий був тепер прямо над головою. Не було часу на доброту. Нік схопив чоловіка за ноги і стяг зі сходів.



Вартовий був захоплений зненацька. Він навіть не мав часу крикнути, перш ніж він зник під водою і міцні пальці зімкнулися навколо його дихального горла. Потім стилет зробив свою справу, і вартовий різко припинив опір. Нік дочекався, поки тіло не втопиться, і поплив до гирла річки. На той час, як тіло випливе, вибухівка знищить причал.



Нік почув тепер голоси на пристані, де колись було тихо. Він наробив чимало галасу, коли впав у воду з вартовим, але з цим нічого не можна було вдіяти. Він уже був на березі, поспішно одягаючись, коли прожектор на причалі спалахнув і ковзнув по воді.



Пролунали крики команди, і він побачив чоловіків, що бігли по пристані. Нік вирішив, що час самому вирушити на пробіжку. Він узяв свій автомат і бадьорою риссю побіг через русло річки.



Вхід у водопропускну трубу був порожній. Це означало, що Леонід ще був на роботі. Нік озирнувся. Зірки зникли, і небо було слабко освітлене. Будь-якої миті могли вибухнути заряди в класах шпигунської школи. Нік вбіг у водопропускну трубу і побачив, як Леонідас виходить із залізної брами. «Були складнощі. Якісь чоловіки прийшли на роботу, тож я мав бути обережним, — прошепотів старий. - Добре, - коротко сказав Нік. 'Забирайся негайно. Будь-якої миті шпигунська школа могла піднятися в повітря.



Коли він це сказав, вони почули приглушений гуркіт, і земля затремтіла під їхніми ногами, навіть тут, у старій фортеці. За мить вони відчули наближення поштовху з боку гавані.



- Це вибухнула пристань, - сказав Нік. Він пішов за Леонідом, і вони побігли слизьким камінням старого тунелю. Попереду Нік побачив тьмяне світло в отворі. Там вони зупинилися і перевірили, чи вільний берег. Він був вільний.



Патруль піхотинців у зеленій формі пройшов через русло річки та обстежив два береги. Нік не встиг замістити сліди. Поруч із ним старий підняв автомат. Нік штовхнув його вниз.



- Заспокойся, старий тигр. Давайте спочатку подивимося, чи підуть вони далі. До човна далеко.



Пара, затамувавши подих, спостерігала за наближенням патруля. Раптом капітан вказав на отвір тунелю. Подрібнений бруд вказував на вхід у тунель, як неонова вивіска. Двоє солдатів прийшли риссю, щоб подивитися.



У цей момент двоє чоловіків у водопропускній трубі підняли зброю. Відступати і потрапляти в руки ворога у фортеці не було жодного сенсу.



Нік підпустив солдатів. - Зараз, - прошепотів він. "Поклади стільки, скільки зможеш".



Два автомати затріщали одночасно. Перші два солдати були розірвані на шматки. Інші були підстрелені, коли ховалися, але ті, хто вижив, зайняли позицію за камінням на березі річки і відкрили вогонь у відповідь. Кулі відскакували від кам'яного входу до тунелю.



Нік побачив, як посильний перестрибнув через скелі у бік фортеці, і зрозумів, що в них залишилося не так багато часу. Перш ніж він зміг ухвалити рішення, його думки були перервані вибухом, який відбився від тунелю, коли каміння впало зі стін, і луна була настільки сильною, що двоє чоловіків були приголомшені. Вибухнув склад боєприпасів замінований Леонідом. Нік та Леонід посміхнулися. Синам Прометея серйозно не вистачатиме боєприпасів.



Але це не змінило того факту, що вони опинилися у пастці. Під час короткої розвідки Нік дізнався, що задня частина тунелю повністю заблокована уламками, що впали. Він обдумав ситуацію. Якщо вони хотіли вирватися, вони мали зробити це зараз. Але вийти з укриття було б самогубством. Може диверсія. І тут Нік побачив те, що змусило його гірко і непристойно вилаятися. Вороги, що ховалися по скелях, утворювали лише невелику групу. Але зброя, яку вони несли, була чимось іншим. То був вогнемет.






Розділ 9






Очі Леонідаса блиснули. "Це не виглядає так добре, чи не так?" - прогарчав він.



Нік нічого не сказав. Нападники знали свою справу. Коли людина з вогнеметом опинилась у межах досяжності тунелю, люди на березі річки відкрили влучний вогонь прикриття, змусивши Ніка та Леоніда відступити далі до тунелю.



Нападники почали діяти. Спочатку вони кинули в отвір тунелю кілька гранат, які вибухнули з оглушливим гуркотом. Кулі шалено відскакували від Ніка і Леоніда, а потім напіврідкий потік вогню з вогнемету з нелюдським жаром увірвався в тунель. Ще двічі вони витримували обмацуючий палець вогню. Крапля рідини, що горить, впала на черевик Ніка, проїдаючи шкіру і шкіру його підйому.



Нік почув кроки у тунелі. У нього з'явилася запекла ідея. Коли біле світло вогнемета згасло, Нік і Леонід засліпли на кілька хвилин; так що їх переслідувачі також будуть засліплені.



Нік чекав, поки вогнемет вистрелить у зал ще одним променем палаючої смерті. Потім він ступив у тунель, зробив три величезні кроки, щоб пройти якнайдалі, потім упав на брудну кам'яну підлогу тунелю, щоб якнайшвидше проповзти вперед. То була відчайдушна гра.



Тепер вони були поряд із ним. Він чув їх у темряві. Вони обережно пробиралися вперед, і тепер вогнемет знову заревів, вогонь промайнув над ним, знову заливаючи тунель білим світлом.



"Ось він - там!" — хрипко крикнув хтось.



'Де?' - крикнув другий голос.



Нік побачив людину, що вказує на те місце, де він лежав на камені. Пізно. Він не міг підібратися досить близько. Він підняв ствол свого автомата, натиснув на курок і почав чекати, поки полум'я спалить його живцем.



Все сталося водночас. Позаду нього проревів різкий старий голос Леоніда: «Ось я, пси!» І Нік почув стукіт черги автомата Леоніда, що відскакує від стін. Перед ним пролунав крик. Вогнемет знову вистрілив, перш ніж Нік встиг застрелити людину за ним. Тунель був повний полум'я, свинцю та вибухів. Потім стало темно, і Нік пірнув за вогнеметом. Він зустрів опір, але Нік вдарив кулаком і відчув, як тріснула кістка. Тоді у нього в руках була зброя. Але для Леоніда було вже надто пізно. Охоплений полум'ям, старий рибалка з криком побіг тунелем, продовжуючи наосліп стріляти з автомата.



Коли старий упав на землю, вмираючи. Нік не мав часу дивитися далі. З Леонідом було покінчено. Нік був живий, і тепер у нього був вогнемет. Він випустив рідкий вогонь через тунель, і півдюжини людей згоріли. Нік пішов за тими, хто вижив, які тепер у паніці бігли до входу в тунель, де на них чекали інші солдати. Нік кинувся вперед і замахувався вогнеметом у всі щілини, що їх бачив. Чекаючі солдати, спотикаючись об власні ноги, з криками бігли від входу. Нік вийшов із тунелю і моргнув від яскравого сонця. Нікого не було видно. З вогнеметом та автоматом за спиною здоровенний американець помчав через русло річки до пагорбів. Він був далеко, перш ніж за ним почалася стрілянина.



Через виступаючу скелю Нік зміг оцінити шкоду, яку він завдав фортеці. Це було дуже приємно. Половина стін та веж лежали в руїнах. Кран висів під дивним кутом у блакитних водах гавані, а вантажний майданчик повністю зник.



Але в нього не було часу зловтішатися. Леонід перетворився на обвуглений труп, і тепер погоня йшла повним ходом. Нік попрямував у гори.



Через дві години він досяг плато і подивився вниз на захищену бухту. Човен усе ще був там, прихований від очей нависаючими скелями. Було б важко, але неможливо примусити каяк працювати самостійно. Під дном ще була вода, але її ледве вистачало.



Через кілька хвилин старий грот здіймався, і Нік біля керма вивів човен із бухти. Море було спокійне, і стійкий вітер гнав його прямо до Афін. Коли минув мис Дожів, поза досяжністю знарядь форту, коли вони ще залишилися, він побачив стовп диму, що піднімається від стін. У майбутніх шпигунів буде вихідний. Але тепер проблема полягала в тому, щоб у китайців та діячів Золотого острова не було шансів перебудувати та реорганізувати це місце пізніше.



Потім він побачив щось зовсім незадовільне. Над його головою невелика цятка в небі набула форми літака. Це був човен, що літав, що стояв на якорі в гавані. Літак знижувався і кружляв над голову довкола, тоді він потягнувся за його автоматом. Коли він повернувся до штурвала, човен, що літав, трохи зрушив, розвернувся і узяв довгий прямий курс на човен. Звук мотора наростав, і над ним Нік почув гуркіт автомата. Раптом навколо нього полетіли тріски від дощок старого човна. Нік відповів чергою зі свого автомата, коли над ним пролетів новенький блискучий літак. Оскільки у керма нікого не було, човен рушив уперед сам собою і втратив швидкість, що зменшило шанси Ніка на виконання маневрів ухилення.



Літаючий човен знову наблизився, і кулемет у носі виригнув полум'я. Нік почував себе безпорадним, як пацієнт на операційному столі. Кулемет неухильно гуркотів, оскільки човен, що літав, був занадто далеко, щоб вести ефективний вогонь у відповідь. У вітрі вітрила з'явилися дірки, і знову в повітрі полетіли уламки. А пілот підходив і стріляв, доки старий човен не почав розвалюватися на частини. Коли дошки були розірвані на шматки на очах у Ніка, він прийняв швидке рішення. Він стрибнув за борт у теплу синю воду.



Він відплив від човна і почав чекати на місці, а човен, що літав, підходив все ближче і ближче. Нарешті Нік побачив, як човен з'явився над щоглою. Двері відчинилися, і чоловік кинув у каяк гранату. Коли човен, що літав, злетів, каяк вибухнув, і в повітря полетіли осколки дерева.



Нік озирнувся, щоб побачити, чи є можливість спливти. Але перш ніж він встиг вирішити, в якому напрямку рухатися, човен, що літає, приземлився і вирулив за п'ятдесят ярдів від нього. Двері відчинилися, і чоловік з потужною гвинтівкою з оптичним прицілом націлився на нього. Нік одразу глибоко зітхнув і сховався. То справді був інстинктивний вчинок. Коли через якийсь час він сплив у іншому місці, гвинтівка хитнулася за ним. Нік знову сховався. Він почав думати, що це досить дурна гра в хованки.



Коли він виринув, людина з гвинтівкою поманила його. Нік знизав плечима. Він не бачив виходу. Принаймні, в човні він міг спробувати захопити зброю. Він поплив до човна. Вони кинули йому лин. Чоловік опустив пістолет і простяг руку. Нік схопився за руку і, побачив ручку револьвера 45 калібру, який був в іншій руці. Він спробував уникнути удару, але не зміг достатньо маневрувати. Удар припав йому в центр черепа. Егейське море гойдалося взад і вперед.




Кімната була дорогою, але мізерно обставленою. Нік прокинувся у великому шкіряному кріслі зі зв'язаними руками та ногами. Дивлячись у велике вікно, Нік зробив висновок, що він знову у форті, мабуть, у кімнаті командира. Він спробував свої пута, але в них не було руху. На великому дубовому столі в іншому кінці кімнати лежав вміст його кишень: гаманець з паперами професора Хардінга, ключі від готелю, сигарети, сірники і, на жаль, але неминуче, його стилет Хьюго і маленька срібна кулька П'єр...



— Назад до країни живих, старий? відзначив бадьорий голос. — У всякому разі, тимчасово, — додав голос із смішком.



Стрункий, гарний чоловік на зріст Ніка пройшов через кімнату і недбало опустився на стілець позаду столу. Він поставив високий блискучий черевик на стіл, якийсь час дивився на Ніка, а потім сказав: — Вибач за мотузки та всі ці мелодраматичні речі, але боюся, ми не можемо ризикувати з тобою, старовине. Ви добре попрацювали зі своїм другом цього ранку. На щастя для тебе, я знайшов тебе замість наших патрулів на пляжі. Ці хлопці втратили чимало друзів цього ранку. Вони б розірвали тебе на шматки, якби їм дали шанс.



"Завжди приємно знати, що про тебе піклуються", - посміхнувся Нік.



Інший добродушно посміхнувся. — Це те, що я завжди говорю. Я захоплююсь тими, хто має мужність. Я капітан Ян Макаффері, колишній командир роти Королівських дублінських стрільців. У цій обірваній армії я генерал-майор, або фельдмаршал, або щось таке. Але платять добре. А ти?'



«Я професор Хардінг із Університету… .. '



Ну давай же! Ти чортовий американський агент і досвідчений диверсант. Дуже шкода твого друга.



- Так, - коротко відповів Нік. - 'Що відбувається?'



Бадьорий капітан ліниво знизав плечима. - 'Без поняття. Можливо, я повинен страчувати тебе або щось таке. Але не будемо надто довго на цьому зупинятися, гаразд? Все залежить багато від чого.... . Вони дуже злиться, що вони не мають усіх боєприпасів, які, як вони думали, у них є, а якщо й є, то немає можливості їх транспортувати».



"Тоді я вважаю, що вони планують незабаром якийсь переворот?" - спитав Нік, скориставшись очевидною готовністю капітана поговорити.



— Вибачте, — сказав Макаффері. «Офіційні секрети та інше. Ти ще не помер, чи бачиш.



«Можливо, я зроблю це, коли наша подруга Електра закінчить зі мною. Або Горгас, - сказав Нік.



— Ось цього я й боюся, старий, — сказав капітан, наливаючи собі води з пляшки, яку він дістав із шухляди. — Але не будемо такими болючими. Ти іноді граєш у віст?



- Не зі зв'язаними руками, - сказав Нік.



— Я люблю розв'язувати мотузки, старий, — сказав капітан, — якщо ви дасте мені слово, що не намагатиметеся здавити мені горло чи зробити ще якусь дурницю. Біля дверей, звісно, стоять вартові, але я не хочу вмирати, якщо ти нападеш. Макаффери взяв стилет і перерізав шнурки на зап'ястях. Ноги Ніка залишилися пов'язаними.



- А мої речі? - Запитав Нік, вказуючи на стіл.



- Немає проблем, старий, - сказав Макаффери, кидаючи Ніку його речі. — Звичайно, це не так, — сказав він, прибираючи Х'юго в ящик столу. На столі залишився тільки П'єр, кулька зі смертельним газом без запаху, який робив свою справу за секунди. 'Що це?' — спитав Макаффери, дозволяючи м'ячу танцювати на руці.



Нік знизав плечима. 'Амулет. Стиснутий м'яч. Щоб було що робити з моїми руками. Це краще, ніж викурювати по три пачки на день».



Макаффери кинув м'ячик Ніку і той спритно його спіймав.



— Я не думав, що ти — нервовий тип. Але якщо вам потрібно щось заспокоїти нерви, зараз саме час. Чи не так, старий?



Нік уважно подивився на капітана. Незважаючи на його поблажливу поведінку, Нік підозрював, що чоловікові справді подобалася гра в кішки-мишки.



— Ну, як щодо гри у віст? Давайте добре проведемо час.



- Чудово, - лаконічно сказав Нік.



Капітан дістав колоду карт і аркуш паперу, щоб вести рахунок. Він навіть налив Ніку віскі і додав содовою. Він випив його й сам. Нік подбав про те, щоб капітан виграв якнайбільше драхм, які були в нього в кишені. Той, хто програє, може думати лише про перемогу, але той, хто виграє, легко стає товариським, і його можна переконати щось розповісти. І капітан сильно пив, хоч і не безрозсудно. Нік сподівався дізнатися трохи більше про технічні особливості Золотого острова та відносини Горгаса з його революціонерами.



— Боже, — сказав Макаффері, відриваючись від своїх карт. Нік простежив за його поглядом через вікно. Він не зрозумів. «Погляньте, як дме вітер. У гавані вже досить люто.



— Ми кудись пливемо? - Запитав Нік.



- Сподіваюся, старий, - відповів капітан. Його голос був трохи тремтячим, але ще не хрипким. "Інакше це відбудеться прямо зараз".



У двері постукали. «Вище командування, сер. На короткій хвилі.



'Я йду.' Макаффери підвівся, дістав з ящика столу стилет і вийшов із кімнати. Нік озирнувся у пошуках виходу. Тільки вікно та двері. Це було б довге падіння із вікна. Занадто довго для того, хто не може використати свої ноги. І двері охоронялися, за словами Макаффери. Залишився П'єр, газова бомба. Але зі зв'язаними ногами Нік помер би разом із капітаном, якби скористався ним. Він нічого не міг зробити, окрім як чекати.



Макаффері довго не затримався. — Тобі пощастило, старий. Найвище командування хоче поговорити з вами. Вони хочуть знати, що американці знають про місцеві операції. Так що я маю подбати про те, щоб ви не постраждали, поки я не відвезу вас до Діви Афін».



- Дуже обнадіює, - сказав Нік. — А якщо я не буду балакучий?



Макаффері посміхнувся. — О, ти кажеш. Боюся, це буде не дуже приємно, розумієте. Я дуже радий, що мені не потрібно робити це самому. Я не мучитель, чи бачите. Але у них є хлопці, які допоможуть вам заговорити, запевняю вас.



«Афінська діва» — чудова яхта, чи не так? - Запитав Нік. "Я думав, що належить якомусь мільйонеру".



“Ви знаєте, хто це. Не сміш мене, старий. Макафері стурбовано глянув на грозове небо. «Ці прокляті тварюки чекають, що я, колишній офіцер англійської армії, управлятиму їх літаком, командуватиму їх банановою армією, гратиму в ката і танцюватиму, коли вони ляскають батогом…



Ніка осяяло відразу кілька думок.



«Я єдиний професійний офіцер у всьому загоні, і я навіть ніколи не бачив найкращих людей. Не дивно, що їхня чортова фортеця була підірвана, якщо я не зможу спланувати оборону.



— Кого ви нещодавно стратили? - спокійно спитав Нік. — Не твоя річ, — прогарчав капітан, майже п'яний і сердитий за свій страх. — Але це був останній американський агент, який приходив сюди винюхувати, — додав він, повернувшись до Ніка. — Тож майте це на увазі, старий, якщо у вас колись з'являться ідеї.



— Я запам'ятаю це, капітане, обіцяю, — лагідно сказав Нік.



Його руки були знову пов'язані, і Ніка вивели з залишків фортеці озброєні вартові. Оскільки мотузки навколо його ніг послабшали лише трохи, він повільно човгав до води. Нік постарався приховати задоволення на своєму обличчі, вдивляючись ближче в те, що він зробив цього ранку. Робочі бригади все ще були зайняті збиранням завалів у дворі.



Оскільки Нік підірвав причал, їм довелося веслувати до човна. Моряки підвезли Макаффери та вартового до човна, потім повернулися, щоб забрати Ніка та другого вартового.



Ноги Ніка були відпущені, щоб він міг піднятися на борт, потім його посадили на заднє сидіння поряд з одним із охоронців у формі і пристебнули. Макаффери, що сидів на передньому сидінні разом з іншим охоронцем, завів двигун, мало не обезголовивши матросів у шлюпці. Не перевіряючи, чи не заважають вони, він прискорився і розгорнув носа літака проти вітру. Нік подивився вниз на дикі хвилі і відчув, як у нього скрутило шлунок.



На танцюючих хвилях Макаффери треба було дуже довго розганятися, і Нік думав, що він цього не зробить. Але коли сірий берег був страшно близький, він раптом відчув, як двигун розслабився, і під ними поповзли скелі та берег. І коли вони піднялися над горами в крутому повороті, Нік помітив, що буря, що так грізно нависла над горизонтом, пройшла повз них. У кращому разі, після бурі їх чекало якесь затишшя.



Нік сів і глибоко замислився. Він ніколи не носив із собою отруйну пігулку, яка була у багатьох агентів. Досі він жодного разу не був зламаний тортурами. Але розмова, яка на нього чекала, буде болісною. І вони, звісно, не залишили б його жити після цього. Йому спало на думку, що цілком імовірно, що він міг би підкупити Макаффери, щоб той доставив його до Афін і дозволив піти. Англійський найманець здавався незадоволеним своїм начальством. Проблема полягала в тому, як вчинити з двома озброєними і лояльними членами Синів Прометея поруч. Це були Сини Прометея - такої псевдорелігійної, псевдопатріотичної організації, де хабарництво було утруднене. Навіть якщо Ніку вдасться переконати Макаффери — а це буде нелегко — двоє охоронців застрелять їх обох, щойно один з них зробить невірний крок.



У Ніка все ще був П'єр. І поки він це вигадав, у нього також з'явилася дуже креативна ідея. Ненав'язливо він рухав руками, доки вони не опинилися над кишенею. Він повільно поліз у кишеню, доки його пальці не вперлися в м'яч. Потім він ліг у його руку. Повільно так повільно, що охоронець не помітив, Нік глибоко вдихнув. Через кілька миттєвостей повітря в човні стане отруєне, хоча цього ніхто і не помітить.



Вони летіли на добрій висоті. Океан був плоским та блакитним у променях післяполуденного сонця. Нік сподівався, що Макаффери не смикне кермо, коли помре, і машина не розіб'ється. Тому що Ніку потрібен був час. Він покрутив оболонку газової бомби за ребро. Потім він почав чекати.



Бомба мала спрацювати протягом хвилини. Нік часто затримував подих на чотири хвилини. Все б нічого, якби Макаффери не впав на кермо і не відправив літак униз.



"П'ять тисяч доларів, якщо ти доставиш мене до Афін, Макаффери", - видихнув Нік. — Ти ж знаєш, що я можу собі це дозволити. Слова могли зайняти в нього хвилину дихання, але йому довелося змусити Макаффери озирнутися, щоб той не впав на румпель.



Капітан обернувся і зацікавлено підняв брову. — П'ять тисяч, старий? Це навіть не половина того, що...



Це були останні слова, які він сказав. Його нервова система дала йому пізню ознаку того, що десь щось не так.



Він почав кашляти. Потім він помер, напівобернувшись до Ніка.



Літаючий човен продовжував летіти прямо вперед. Троє мерців випросталися. Нік все ще стримував подих, коли почав рухатись. Нарешті йому вдалося розв'язати руки, пройти вперед і заглушити двигун.



За мить машина затрималася, нерухомо зависла в просторі, а потім ковзнула далі за вітром. Нік відчинив двері, щоб впустити свіже повітря і виштовхнути охоронця з переднього сидіння. Коли охоронець звалився вниз, літак спробував зісковзнути у штопор. Але тут Нік пірнув за подвійне керування, поклав руки на румпель, жадібно вдихаючи свіже повітря і заводячи двигун. Повітря увірвалося через відчинені двері, виганяючи смертоносний газ з кермової рубки.



Коли літак знову полетів прямо, Нік втягнув тіло Макаффери на заднє сидіння. Потім він перерізав мотузки ножем іншого охоронця і виштовхнув цю людину. Йому, як і раніше, були потрібні останки Макаффери.



Поки літаючий човен був на автопілоті, Нік розділ Макаффери. Потім він зняв свій одяг, ковзнув у одяг Макаффери і одягнув свій одяг на Макаффери.



Коли він закінчив, йому здалося, що він щойно пройшов випробування як акробат, але результати не були божевільними. Він був трохи вищий за Макаффері, але капітан носив форму недбало, і різниця не була помітна.



Нік витяг пістолет 45 калібру з капітанської кобури. Він зробив два постріли в тіло Макаффери. «Пробач, старовина. Я ненавиджу вбивати людину двічі, — пробурмотів Нік своєю кращою оксфордською англійською мовою. «Такі шанси на війні, я знаю, ти зрозумієш мене, де б ти не був». Він ударив себе пістолетом і залишив відбитки пальців на горлі.



Потім він закурив цигарку і полетів до "Афінської Діви". Макаффері найняла Електра. Макаффери скаржився, що йому ніколи не дозволяли бути присутніми на переговорах, і він ніколи не бачив ватажків Синів Прометея або Golden Island Promotions. Це означало, що ніхто не мав нічого проти нього, Ніка Картера, що зображує Макаффері.



Але є тисячі речей, які можуть піти не так, прошепотів внутрішній голос. Тепер ви вільні. Вирушайте до Афін і працюйте над справою звідти. "Немає слави без мужності, Картер", - прошепотів інший голос. Ця можливість надто хороша. Крім того, яка ідея залишити човен, що літає в жвавій гавані без того, щоб хтось не побачив вас.



Попереду він побачив стовп диму, що здіймався над горизонтом над блакитними водами моря. Лінива усмішка ковзнула по його незграбному обличчі. Такий дим залишає після себе яхта із дизельним двигуном. Літаючий човен неухильно ковзав по курсу до місця зустрічі.






Розділ 10






Перший вік. "Діва Афіна" викликала його по радіо.



- Зачекайте, - сказав Нік. Потім він натиснув кнопку розмови і сказав: Це Макаффери . Боюся, я сам. Янки мертвий. Бійка. Або він, або я.



"Відмінно, генерал". Голос був незацікавленим, але чоловік був лише радистом. «З південного заходу дме вітер силою вісім вузлів та легка брижа. Ми можемо бачити вас із містка. Ви можете зайти та підрулити до нашої корми. Ок.



"Добре, я йду, Діво", - відповів Нік. Перше випробування було пройдено. Чоловік зовсім не здавався підозрілим.



Нік чітко бачив попереду яхту, човен, що літав, почав знижуватися, і він методично завершив процедуру посадки. Повільно він відвів кермо назад, опустивши елерони і підняв ніс, коли хвилі перед ним ставали дедалі більше. Він відчув, як поплавці вдарилися об воду, і за кілька хвилин підрулив до корми величезної яхти. Група чоловіків на шлюпі підтягла човен, що літав, до крана, який мав підняти літак на яхту. Другий човен чекав, щоб доставити Ніка до останньої хвилини. Нік вимкнув двигун, відстебнув ремінь безпеки і сів у човен.



— Я візьму цей пістолет, генерале, — сказав холодний голос. Волосся Ніка стало дибки від підозри в цьому голосі. Він обернувся, готовий вистрілити. - Вибачте, генерале, - сказав матрос. — Я забув, що ти ніколи не був на борту. На яхті зброю носить лише охоронець. Я маю взяти твій пістолет». Полегшення охопило тіло Ніка.



— Звісно, старовина. Він засміявся. «Доведеться ще трохи почекати, перш ніж я обдурю старого на кілька мільйонів». Був момент сміху, потім грубі руки обмацали його тіло, перевіряючи, чи він не сховав якусь іншу зброю на своєму тілі.



— Янки там, — сказав Нік, показуючи великим пальцем на човен, що літає. «Обережно, хлопці, він неабияк пошарпаний».



В останню хвилину вони повели Ніка нагору та через палубу до головної каюти. Біля різьблених дверей із червоного дерева вітальні його зупинив чоловік у формі, який заговорив в інтерком.



- Це генерал Макаффери, сер, - сказав чоловік.



Нік озирнувся. У каюті висіли картини на стінах, свіжі квіти у вазах та килим на всю стіну на підлозі. Крім того, поруч із чоловіком, який розмовляв телефоном, стояли двоє бравих на вигляд чоловіків у формі. Вони стояли в тихому місці перед дверима салону та були озброєні автоматами.



— Ви можете увійти, генерале Макаффери. Сер Пападорус чекає на тебе.



Маленька людина притримала двері відчиненими. Нік глибоко зітхнув. Електра, люба, все, про що я тебе прошу, це не бути там. Потім він ступив усередину. Його погляд пробігся салоном. Там не було цієї жінки. Думай як англієць, Картер, сказав він собі. Він пройшов у центрі приміщення та відсалютував у дуже британській манері.



Хтось сказав: «Сідайте, генерале Макаффери». Нік сів.



Це була величезна каюта, влаштована швидше як квартира, ніж каюта корабля. Троє чоловіків сиділи навколо столу у вітальні. Горгаса, худорлявого старого з чорною бородою, було найлегше впізнати. Нік уже був знайомий із міцним китайцем в англійському костюмі з тонкою борідкою на підборідді. То справді був генерал Лін Те-пен, китайський шпигун. Чоловік посередині мав бути Пападорусом. Він був зовсім лисий, із засмаглим черепом, ясними блакитними очима, важкими щоками та значним животом. — Дякую, що прийшли, генерале Макаффери, — сказав Пападорус. - Хочеш випити?



"Віскі з содовою, будь ласка, сер", - сказав Нік. Це буде Макаффери в повній мірі. Знущається з свого роботодавця за його спиною і підкоряється в його присутності. Стюардеса з'явилася майже одразу з напоєм Ніка.



«Ми чули, що ви були змушені вбити американського диверсанта у польоті. Мабуть, Макаффери? спитав Пападорус.



- Справді, сер, - сказав Нік. «Це був досить брутальний клієнт. Майже вбив мене, сер. Здається, я вже згадував, що погода була досить суворою, коли ми виїжджали. Я боровся з пристроєм, коли він наблизився до мене. Це був вибір - він чи я, сер.



— Зрозуміло, Макаффери, — сказав Пападорус напрочуд м'яким голосом. — Ви мали наказ не дати йому втекти. Але шкода, що ми не маємо можливості поставити йому запитання. Є... гм, дуже багато про те, скільки американець зміг передати Вашингтону перед своєю смертю».



Це був чоловік, подумав Нік, який мав величезну силу, але відчував себе з нею некомфортно. Поки він говорив, погляд Пападоруса перемістився з Ніка на стіл перед ним.



"Ми впевнені, - продовжив Пападорус, - що попередній американський агент Макдональд не зміг передати нічого істотного".



Бідолашний Макдональд, подумав Нік. Вони навіть впізнали його ім'я. Що ж, китайський генерал, що сидів навпроти нього, знав усе, що можна було знати про розв'язання мов.



— Я чув, що цей другий агент із Вашингтона бачив мене в таверні «Сім проти Фів», коли ми востаннє переводили туди гроші, — втрутився Горгас. Його голос був високим та пронизливим. - Ти розумієш, що це означає?



'Гм, так, - сказав Папдорус, - ось що ми хотіли дізнатися прямо від нього. Зрозуміло, що цей другий американський агент дізнався про наші операції значно більше, ніж перший. Вкрай важливо з'ясувати, чи був рейд на Баос спланований ним самим, чи за вказівкою Вашингтона».



— У мене, звичайно, є засоби, щоб з'ясувати ці факти, панове, — дещо невиразно сказав китайський генерал. "На жаль, нам не вдалося проникнути в групу AX, і потрібен час, щоб вивчити це".



«Час — ви кажете про час. Я говорю вам, що немає часу. Горгас підвівся, і його голос був полум'яним.



«Все залагоджено. Революція тільки чекає на мій знак. Вашингтон може вже знати про майбутнє повстання, а ви кажете про час. Кажу тобі, час настав.



— Є ускладнюючі чинники, брате Горгасе, — нещасним тоном сказав Пападорус.



«Які ускладнення? Тепер я маю достатньо озброєних людей, щоб кілька днів утримувати Афіни, звернути уряд у втечу і знищити всю опозицію». У голосі Горгаса був монотонний ритм вродженого демагога, що балансує на межі божевілля.



«Ми знищимо опозицію. Ні Вашингтон, ні Лондон, ні Москва, ні Пекін не зможуть довести, що ми не що інше, як голос народу. Ви, генерал Лін, обіцяли мені війська з Албанії та Болгарії. Я все ще чекаю на ці війська і більше чекати не буду. Мій гнів швидкий. Мине зовсім небагато часу, перш ніж я переконаюся, що ваша підтримка Синів є доцільною. Не відчувай мене.



«Але, звичайно, ви отримаєте свої війська з Албанії, брате Горгасу», — спокійно сказав генерал. - "Я можу гарантувати вам це, як я завжди робив."



«Ми голодували, ми чекали того дня, коли я зможу привести своїх вірних синів до їхньої сяючої долі як Золотий Народ, як це було раніше». Нік зрозумів, що коли він заговорить, Горгаса вже не зупинити. Чоловіки в салоні були змушені слухати його плутану промову.



Нік знав, що корабель якийсь час плив із досить високою швидкістю. Він хотів би знищити тих, хто був у каюті, а потім ризикнути схопитися з двома охоронцями біля дверей, але, на жаль, він був беззбройний.



— Я кажу, що ми повинні завдати удару сьогодні ввечері, — бубонів Горгас, — до того, як Вашингтон проінформує адміністрацію. Ми до цього не готові, але уряд ще менший до цього готовий. Жодна країна не втручатиметься».



'Є... е та інші міркування, - сказав Пападорус. Якщо ми виявимо, що агент США не діяв за наказом Вашингтона, ми можемо припустити, що можемо відновити роботу розвідувальної системи Golden Island. Атака на уряд може поставити під загрозу це.



Пападорус намагався зупинити старого, що розійшовся. Нік бачив, що китайський генерал уважно спостерігає за розмовою. У пропозиції Горгаса була певна раціональність, оскільки Нік знав, що справді жодна країна не втрутилася б у переворот, якби Горгас мав можливість зробити так, щоб це виглядало так, ніби це була воля народу. І, можливо, перебивши опозицію, Горгас досягне успіху.



Але Нік також знав, що китайський генерал отримає набагато більше користі від надійної системи проникнення шпигунів, ніж прихильності нового диктатора в Греції. Але генерал Лін безпристрасно гладив свою козлячу борідку, не показуючи, в який бік схиляється чаша терезів.



"Слухайте уважно, джентльмени", - промовив чернець. «Завтра вранці вдосвіта буде дано сигнал до повстання. Сини Прометея, які очікують, дізнаються, що настав час, коли Парфенон, символ приниження Греції від рук турків, буде підірваний».



"Парфенон?" вийшов із себе Пападорус. 'Ти божевільний . .. '



Горгас повільно повернувся до мільярдера і глянув на нього палаючими очима. У салоні була абсолютна тиша.



«Я вдаю, що я глухий, старий, і нічого не чув», — нарешті прошепотів Горгас. «Але бережись, багаче, стережися». Він пройшов до центру салону, потім повернувся обличчям до чоловіків, що сиділи.



«Я зачекаю на палубі свого човна. Дайте мені знати вашу відповідь до півночі, — прошепотів старий чернець. Потім він повернувся і мовчки вийшов із каюти. У вітальні запанувала тиша, поки Пападорус, стурбовано дивлячись на двері, не переконався, що Горгас не повернеться. За кілька хвилин Нік відчув, що корабель сповільнюється, і почув кроки на палубі. Невдовзі після цього корабель знову почав пливти швидше.



"Підірвати Парфенон". — сказав Пападорус, хитаючи головою.



"Навіть якщо він досягне успіху, американці можуть не визнати його режим. Тоді наш шанс відправити біженців в Америку для шпигунства буде вичерпаний. Його потрібно зупинити". - М'яко сказав генерал Лінь.



— Він божевільний, — сказав Пападорус у своїй нерішучій манері, — але він розмовляє з багатьма людьми рідною мовою, а Сини Прометея фанатично віддані йому. Якщо з ним щось трапиться, на карту поставлено наші життя. До речі, він нам дуже допомагає. Без нього...



"Це правда, - сказав китайський генерал, - без його допомоги у підтримці дисципліни та завоюванні довіри біженців ми не змогли б створити цю організацію".



Лін Те-пен провів пальцем своєю тонкою борідкою.



«Він був демагогом, коли нам потрібний був голос на ринку. Але він також користувався нами. Без наших грошей він незабаром виявить, що його армія буде менш фанатичною та лояльною, ніж він думав. Допомагаючи йому втекти, ми створили монстра. Невеликі неприємності на Кіпрі – це одне, ми були готові до цього. Змова проти грецького уряду — зовсім інша річ.



"Як ви думаєте, ми можемо переконати його відкласти це ще раз?" — спитав Пападорус. Лін Те-пен похитав головою.



— Ні, він більше не відкладатиме. Він має намір поставити нас у незручне становище своїм непродуманим переворотом. На щастя, ми можемо зруйнувати те, що створили. Я вірю, що рішення тут, у цій каюті. Генерал Лін повернувся і подивився на Ніка. «Хоробрий генерал Макаффери не цурається кровопролиття. Ні, якщо відповідна нагорода.



"Можливо, це було б на краще", - сказав мільярдер. «Але ризик величезний».



Нік слухав із подивом. Вони хотіли, щоб він убив для них Горгаса.



«Ну, Макаффері, — запитав китайський генерал, — чи готові ви взяти на себе цю місію, якщо ми компенсуємо все, що ви втратите, якщо Горгас прийде до влади? Не забувайте, що йому зараз не вистачає зброї та спорядження через ваш досить непоказний захист наших запасів.



"Можливо, буде трохи складно виконувати цю роботу між сьогоднішнім днем і завтрашнім ранком", - сказав Нік. «Я впевнений, що він буде оточений своїми людьми всю ніч безперервно».



"І, - сказав Пападорус, - якщо Вашингтон дізнається, що роботу Золотого острова закінчено, і було б краще, якби ми підтримали Горгаса". Генерал Лін звузив очі. — Ми маємо ще один шанс. Американський агент у районі доків мав жінку, дуже гарну дівчину, добре відому в цьому районі. Я випадково знаю, що зараз вона під опікою Горгаса. Можливо, ми зможемо дізнатися від неї, чи працював американець із Вашингтона чи з власної ініціативи.



Нік змусив себе не відповідати. Його першим кроком, коли він зійде з цього корабля, була спроба звільнити Ксенію, куди її міг забрати Горгас. Якщо він ще не спізнився.



— Ви справді вірите, що він підірве Парфенон? — спитав Пападорус Ліна тремтячим голосом. Генерал глузливо глянув на нього.



«Я не здивуюсь, якщо це перше, що він зробить. Це символ, а розум фанатика чіпляється за символи. Це також дало б йому певну популярність. Так, він неодмінно підірве ваш Парфенон.



— Яка ганьба, — зітхнув Пападорус. «Мені завжди цей будинок дуже подобався. Я міг дивитися на нього вранці або на заході сонця, і тоді я знав, що Парфенон вічний.



"Але те, що в той день ти заробив ще мільйон доларів або близько того було для тебе важливіше", - закінчив за нього Лін Те-пен. «Ви, капіталісти, такі кумедні. На папері ви керуєте організацією, яка приносить зовнішньому світу трильйони, тоді як насправді бізнес нічого не вартий і повністю залежить від підтримки китайським урядом вашого кредиту через порти Договору — Ханой та ще півдюжини міст. Тепер дуже ймовірно, що ми більше не матимемо причин працювати з вами. А це означає, що через два місяці ти будеш зруйнованою людиною. І вас турбує купа розбитого каміння, яке сотні років тому перетворилося на руїни. Лін похитав головою. Отже, Пападорус розорений. Це була відповідь на важливе питання, яке ставив собі Нік: чому така багата людина, як Пападорус, була у змові з китайськими комуністами? Що ж, він не буде першою великою шишкою, що керує світовою індустрією і не має жодного центу за душею. Тепер Ніку здалося, що він згадав, як чув, що Пападорус сильно постраждав, коли комуністи прийшли до влади в Азії після Другої світової війни. Але він, здавалося, продовжував свої справи, як завжди, його кораблі, як і раніше, борознили моря світу, а інші його галузі продовжували щось виробляти.



Його вантажні судна щодня висаджували китайських шпигунів та диверсантів по всьому світу, тоді як Пападорус продовжував своє прекрасне життя на своїх віллах та на своїх яхтах. Єдина різниця полягала в тому, що тепер Міністерство закордонних справ Китаю задавало тон у його бізнес-імперії.



«Давайте припустимо зараз, що американці знають або скоро дізнаються справжнє значення рекламних акцій Golden Island, - продовжив Лін Те-пен. «Вони нічого не можуть зробити з біженцями, які вже перебувають у країні. Тоді давайте сьогодні ввечері візьмемо архів на цей корабель і вирушимо до Албанії. Так можна врятувати єдину справді важливу частину компанії Золотого острова. Ми знаємо, які біженці в Америці вразливі та як тримати їх під контролем. Коли ситуація знову заспокоїться, ми зможемо розпочати роботу знову, не докладаючи особливих зусиль».



Нік змушений був визнати, що то була гарна ідея з боку генерала. Найскладнішою та найдорожчою частиною організації шпигунської мережі був пошук систем, людей та засобів управління. Після цього гроші витрачалися лише на підтримку системи у робочому стані.



Корабель зупинився. Дивлячись в ілюмінатор, Нік побачив Пірейську гавань. Він придушив бажання привітати себе. Він знав, що ще не в безпеці.



«Сьогодні вночі ви наказуєте капітанам ваших вантажних кораблів негайно пустити в хід зброю та боєприпаси, які у них є на борту», — сказав китайський генерал Пападорусу. . Без елемента несподіванки жменька його послідовників не має шансів проти урядових військ. І в метушні атаки, яка піде погано, я впевнений, що генерал Макаффери зможе підібратися досить близько, щоб убити його, перш ніж він потягне нас за собою. Ми виправдаємо ваш час, дорогий генерал Макаффері.



- Чудово, - різко сказав Нік. «Я твоя людина, якщо ціна підходяща».



"Я впевнений, що так і буде, мій дорогий генерал", - посміхнувшись, сказав Лін.



— Ну-ну, — сказав Пападорус, — це справді велике полегшення для мене. У якомусь сенсі ми станемо рятівниками безсмертної Греції, якщо не дозволимо шаленому ченцю зруйнувати цей чудовий монумент. Пападорус слабо засміявся. Генерал Лінь глянув на нього з прихованою зневагою.



— Подробиці залишаю вам, джентльмени, — весело сказав мільярдер, підводячись. «Сьогодні принцеса влаштовує театральну вечірку для дуже відомих людей, а деякі з наших невинних біженців виступають у ролі акторів. Вона дуже зайнята постановкою, і мені треба поговорити з нею, перш ніж вона піде до театру, і повідомити її про наші плани».



"Передайте мої найкращі побажання благородній принцесі", сухо сказав Лін. Коли Нік підвівся, він побачив, що генерал Лін уважно дивиться на нього. Можливо, він запитував, чи можна довірити Макаффери виконання такого важливого завдання. Нік напівобернувся і уникав погляду генерала.



«О, генерал Макаффери, - сказав Лін. Де-пен медовим тоном: «У сьогоднішній метушні я мало не забув запитати, чи не подивилися ви на лікоть американця, якого ви сьогодні підстрелили».



— Чесно кажучи, я ні на мить не подумав про це, — недбало сказав Нік.



- Дивно, - сказав Лін, знову погладжуючи свою борідку. «Інший американець, якого ми мали стратити, мав татуювання прямо тут, на руці».



З швидкою котячою швидкістю китайський генерал схопив Ніка за зап'ястя і іншою рукою підтягнув рукав мундира Макаффери. Підступне татуювання AX сяяло на шкірі Ніка як смертний вирок. Нік дозволив вільній руці завдати короткого сильного удару, який потрапив генералу Ліню високо в щоку, але перш ніж він упав на килим. Пападорус покликав охорону.



Нік не мав виходу. Не встиг він зробити й півдюжини швидких кроків, як увійшли двоє здоровенних охоронців, направивши автомати йому в живіт.



"Ні, не стріляйте", - крикнув мільярдер своїм охоронцям. - Не стріляйте в нього зараз. Ми у гавані. Ви думаєте, я хочу, щоб сьогодні вночі на моєму кораблі була поліція?



Генерал Лін Те-пен повільно піднявся на ноги і потер блискучий синець, що з'явився на щоці. - Що нам робити, генерал Лін? — спитав Пападорус тремтячим голосом. — Ми не можемо стріляти тут. О, якби Горгас був тут. Він би знав, що з ним робити.



"Візьми його на свою віллу", - відповів Лін, його обличчя не виражало жодних емоцій, коли він подивився на Ніка. — Але принцеса влаштовує вечірку перед відвідинами театру. У будинку гості.



— Звичайно, ми не можемо тримати його тут, — зневажливо сказав генерал Лінь. — Якщо ми вб'ємо його зараз, то може бути незручно, якщо нас перевірить митниця. Крім того, я не можу допитувати його тут. Генерал вийняв сигару і відрізав верхівку маленькими золотими ножицями. Потім він закурив сигару і глянув прямо на Ніка своїми темними очима. «Спочатку я маю переконатися, що відповідні державні органи будуть проінформовані про зрадницькі плани брата Горгаса. Як тільки це буде вирішено, я з нетерпінням чекаю на довгу розмову з моїм колегою з АХ.'






Розділ 11






Анестетик швидко втратив свою дію. Його голова була схожа на перестиглу диню. Його руки та ноги були зв'язані, а рот зав'язаний брудною тканиною. Це було все, в чому він був певен. Світлом, що просочується крізь щілини у старих дерев'яних дверях, він зрозумів, що знаходиться у винному та продовольчому льоху. Він згадав, як його тримали міцні матроси, поки хтось колов його голкою для підшкірних ін'єкцій.



Він думав про можливу спробу втечі, коли двері відчинилися і знову зачинилися. Увійшла Електра, а за нею Пападорус у вечірньому костюмі, який нишпорив у темряві, доки не знайшов вимикач.



- Так ось кого ти мені доставив, - сказала Електра, дивлячись на Ніка. «Якби ідіоти, яких я підіслав до нього три дні тому, не облажалися, він був би мертвим задовго до того, як побачив Баос. Чому я не народилася чоловіком?



Її холодну білу красу посилювало тьмяне світло лампочки на стелі. Вона була одягнена для театру, і, дивлячись на повні білі груди, що виднілися в сукні з глибоким вирізом, Нік дивувався, як можна бути такою красивою і такою холодною. - Ти сьогодні дуже гарна, принцеса, - пробурмотів Нік крізь кляп.



«Отже, це людина, яка сама знищила чотирирічну роботу менш ніж за тиждень». Її повні чуттєві губи скривилися, коли вона говорила з Пападорусом. — Ти ж не збираєшся тримати його тут?



— Що ж, з усіма нашими гостями, — пробурмотів Пападорус, — ми маємо тримати його подалі від очей. І ми не можемо вбити його, тому що Лін хоче його допитати.



- І як довго, - прогарчала Електра, - ви і ваш східний друг Лін думаєте, що зможете тримати таку людину, як вона, в такій дірі? Я знаю, що ти втратив свої гроші, Пападорусе, але іноді я дивуюся, як ти взагалі їх заробив.



— Тобі точно не належить так зневажливо ставитися до генерала Ліня, принцеса, — сказав Пападорус, частково відновлюючи свою гідність. «Відтепер ми дуже залежимо від його доброї волі».



— Можливо, можливо, — знизала плечима Електра. «Можливо, ми з тобою не знаємо. Тим часом, якщо ви залишите тут цього хлопця, який не є одним із озброєних бандитів Горгаса, я гарантую, що він вийде за три години і переріже нам горлянки.



— Куди ми тоді його помістимо?



«Храм Посейдона. Це єдине місце з усіма цими людьми всередині та навколо вілли. Киньте його у ставок, хіба він не для цього використовувався? Там ніхто не почує, як він кричить.



- А якщо він потоне до повернення генерала Ліна, принцеса? - Заперечив Пападорус.



— Це було б сумно, але неминуче. Набагато більше мене турбує, — сказала принцеса Електра, — що великий восьминіг, якого ви там тримали, все ще там, хоч я давно його не бачила. Жінка мала нахабство підморгнути Ніку.



— Я про це не подумав, — сказав Пападорус. «Генерал Лін буде в люті, якщо ця людина помре до того, як вона зможе її допитати».



Якщо все піде добре, нам може не знадобитися генерал Лін так сильно, як ви думали. Особисто я не маю бажання провести наступні кілька років у такій нудній країні, як Албанія. Коли ми поїдемо сьогодні ввечері, ми візьмемо із собою деяких наших друзів. Вони гарантують нам безпечну подорож, а потім ми відправимо їх назад до їхніх родин за викуп, достатній для того, щоб вони жили десь, де у них буде невеликий, але цікавий світський сезон. Я думаю про Південну Америку.



— Моя дорога принцеса, — сказав Пападорус із поклоном, — ви, безперечно, геній. Але, будь ласка, скажи мені, як ти збираєшся заманити вершки афінського товариства на борт



«Афінської Діви» і тримати їх там, доки ми не вийдемо з грецьких вод?



- «Таким чином: у сьогоднішній виставі Oidipoes, яка, як ви знаєте, відбувається в античному театрі, ми всі знаходимося високо в горах, далеко від поліції. Я взяла на себе працю змішати кілька найманців з акторами-біженцями. Вони відкривають вогонь по публіці, щоб показати, що ми маємо на увазі. Потім ми вибираємо найбагатших людей і перевозимо їх на вантажівках із театру на пагорбах до "Афінської Діви". Інші будуть у горах, і їх чекає тригодинна прогулянка до найближчого міста. Оскільки я стану однією з жертв, решта подумає, що це справа рук Горгаса. До речі, їм і на думку не спаде заглянути на борт «Афінської Діви». Я прийду до тебе рано-вранці, і тоді ми назавжди поїдемо з Греції. Можливо, ми могли б навіть знову започаткувати фірму Золотий острів і розбагатіти працюючи на китайців».



«Чудово, принцеса, ти завжди про все думаєш».



Нік погодився. Принцеса Електра була суворим супротивником. Якби вона не помітила непридатність винного льоху майже так само швидко, як це зробив Нік, він би пішов звідси, як тільки Пападорус вийшов. Він запитував, чи не жартувала вона про цей восьминог.



Раптом Електра повернулася і граційно попрямувала до дверей. "Au revoir, професор Хардінг", - кинула вона через плече, сліпуче посміхнулася йому і пішла. На мить Нік почув танцювальну музику і сміливі голоси, а потім двері зачинилися.



Не минуло й п'яти хвилин, як двері знову відчинилися, і ввійшли двоє добре складених чоловіків. Пападорус нервово сказав: — Ця людина надзвичайно небезпечна і…



"Не турбуйтеся, сер", - сказав один із чоловіків. — Він нікому більше не завадить.



Чоловік підійшов до Ніка зі шматком труби в руці і сильно вдарив його по потилиці. Червоний вибух у мозку Ніка швидко змінився непроглядною темрявою.



Він прийшов до тями у воді. Він був у ній по підборідді. Ставок знаходився під занедбаними руїнами стародавнього храму.



— Він приходить до тями, — сказав один із чоловіків. Нік стояв оголений у ставку між скелями з входом у воду, а хвилі обмивали його тіло. Двоє підручних Пападоруса теж були оголені і прив'язали його до кам'яної колони, що височіла посеред ставка.



«Він може кричати так голосно, як хоче, сер, і ніхто його не почує», — сказав один із чоловіків Пападорусу, який спостерігав збоку. "І він не вибереться з цих мотузок і через сто років".



- Чудово, - сказав Пападорус, - чудово.



Головорізи вийшли з ставка, одягнулися і пішли гуляти шлях між зламаними колонами, що оточують ставок.



Нік озирнувся. Сонце вже майже село, і температура почала швидко падати. Мешканці ставка, маленькі кальмари та краби, вже досліджували його тіло своїми щупальцями та клешнями, але він не хвилювався, бо знав, що істоти не можуть завдати йому серйозної шкоди.



Що його справді турбувало, так це те, що скельна освіта та довгий канал, що веде до моря, були неоднаковою висоти в порівнянні з рештою узбережжя. Коли наставав приплив, виникала невідповідність, через яку вода ринула б раптово, нерівномірно, як висока суцільна стіна води. Це означало, що якби Нік все ще був тут під час припливу, він би безповоротно втопився.



Методично Нік почав поратися з мотузками на зап'ястях. То була страшна битва. Стовп, до якого був прив'язаний Нік, був відшліфований століттями припливів і відливів, і Нік не мав гострих країв, про які Нік міг би тертися мотузками. У розпачі він обмацував ногами дно ставка, поки раптом не відчув гострого краю. З нескінченною обережністю він заштовхав камінь за стовп, до якого був прив'язаний. Коли гострий камінь виявився максимально близьким до колони, він глибоко зітхнув і опустився під воду. Його спина болісно терлася об колону, але зрештою він сів навпочіпки і намацав руками між осколками камінь. Йому довелося підвестися один раз, щоб перевести дух, і знову пірнути, перш ніж він зміг взяти камінь у свої пальці, але врешті-решт він міцно схопив його і почав довгу роботу по звільненню від мотузок.



Тиша в ставку була зловісною. Він тільки чув, як хвилі плескаються об скелі. Потім він побачив причину несподіваної тиші: до нього ковзнув величезний старий восьминіг, білий і пружний під чорною водою старої ставка. Нік нерухомо притулився до колони, сподіваючись, що тварюка пропливе повз. Але повільно та обережно довгі щупальця рушили вперед і обмацали тіло Ніка. Потім вони присмокталися і звивалися довкола його тіла. Велика опукла голова була під водою, за кілька дюймів від обличчя Ніка, і на нього дивився нелюдський злісний погляд. Потім довгий дзьоб ніжно помацав шкіру на грудях Ніка. Щупальці, які обвивали його, почали чинити тиск, а присоски були схожі на свердла, які намагалися проткнути його в десятках місць.



А потім Нік згадав історію про старого, якого він зустрів у Французькій Океанії. Старого схопила риба-диявол. Він дозволив щупальцям охопити себе, а потім вкусив звіра в мозок. У Ніка не було часу відчувати нудоту при цій думці. Істота вичавлювала з нього життя, його укуси стали сміливішими. Він зібрав всю свою силу волі, уткнувшись обличчям у воду до огидно витріщених очей. Може, Нік недооцінив свій відбиток у воді, може, звір зрушив з місця. Він чекав.



Восьминіг був лютий. Він випустив хмару чорнила, щоб сховатися від очей, і глянув на нього незбагненними очима. Нік не міг це зробити знову. Він не міг притулитися обличчям до цієї непристойної маси тіла. Але зараз тиск розлютованої тварини справді починав доходити до неї. Він не мав вибору.



Нік знову напружився і притулився обличчям до огидної опуклої голови. Цього разу він потрапив у ціль. Його зуби відірвали шматок пружного тіла, і він виплюнув її. І знову і знову він кусав, поки збожеволілий звір намагався розгорнути свої щупальця і одночасно завдати удару у відповідь. Старий говорив щось про пошук нервового центру восьминога.



Раптом восьминіг відпустив його і хльоснув по воді, намагаючись вдарити відразу на всі боки. Потім він безвольно опустився на дно ставка і помер. Вода знову стала спокійною. Він потрапив у мозок.



Нік притулився до колони і глибоко зітхнув. Під час бою він ухопився за камінь. Він знову почав дряпати мотузки. Повінь тепер піднімалася. Будь-якої миті вода могла хлинути по вузькому каналу величезною хвилею і поглинути його.



Він бачив, як стіна води піднялася в останньому сонячному світлі, і використав останні сили, щоб спробувати звільнити мотузки. Він відчув, як вони трохи здалися, і спробував ще сильніше. Мотузка трохи потерлася, але не порвалася повністю. Він зробив останній відчайдушний ривок, коли вода ринула в канал і з гуркотом прокотилася між камінням.



Потім його підхопила хвиля води і шпурнула на кам'яний стовп. На мить світ почорнів, потім він опинився під водою, притулившись до колони і задихаючись, розуміючи, що вже запізно. І в той же час він відчував, що його руки тепер вільні, що сила хвилі розірвала мотузки. Кинутий вируючим водою, Нік поплив до скель. Через кілька хвилин його втомлене тіло було притиснуте до зубчастого каміння, але потім його виснажені м'язи витягли його з води, і він, мокрий і важко дихаючий, лежав на плоскому камені.



Він хотів заснути, дозволити життю повернутися до його пораненого тіла у своєму власному темпі. Але холодний бриз з океану завадив йому поринути у сон, якого він так хотів. Його мозок був змушений працювати. Треба було ще багато зробити. Якщо він зупиниться зараз, Електро, Пападорус і генерал Лін втечуть з усіма життєво важливими даними, які їм потрібні, щоб почати все спочатку зі шпигунською організацією Golden Island Promotions в іншому місці. Тоді вся його робота була б марною. І Горгас тепер тримав Ксенію у своїх руках. Він майже забув про це. Треба було ще щось вирішити. Нік Картер повільно підняв голову і глибоко вдихнув морське повітря. Його налиті кров'ю очі озирнулися, оцінюючи ситуацію.



Йому довелося б повернутися на віллу, до ворожого табору, голим і беззбройним. У нього має бути одяг, машина, зброя, якщо він хоче завадити принцесі Електрі взяти людей у заручники. І він мав не так багато часу. Як тільки Електра викраде гостей вечірки із стародавнього театру в горах, вона буде у безпеці. Тоді було б надто пізно намагатися зупинити її.






Розділ 12






Машиною було приємно керувати. Це був Rolls Royce Silver Клауд та Нік кинувся в дорогу з розмахом. Він вів машину небезпечними S-подібними поворотами на максимальній швидкості і прямував за вказівниками до Театру Софокла, головної туристичної пам'ятки цих віддалених гір.



Нік не був упевнений, кому належать "Роллс". Він не мав часу спитати. Він знайшов одяг покійного капітана Макаффери там, де й припускав, — у винному льоху. Після цього було легко прокрастись на стоянку біля вілли та вкрасти одну з машин гостей.



І тепер там була табличка, яка вказувала, що театр знаходиться за кілька миль звідси. Нік проїхав ще деякий час, потім від'їхав від дороги якнайдалі і припаркував його в тіні вигнутих оливкових дерев. Електра подбала про те, щоб не було іншого транспорту, крім автобусів, які доставлять її гостей до стародавнього театру, щоб прибуття іншого автомобіля попередило Електру та її мафіозі.



Отже, Нік продовжив шлях пішки. Його великою проблемою було те, що він не мав зброї. Але він був упевнений, що чоловіки Електри будуть озброєні. Йому не важко буде зробити раптовий наліт на одного з охоронців тут, на темному пагорбі. Він зробив великий гачок у бік гірського театру. Після півгодини виснажливого лазіння та обходу раптових темних ущелин Нік вийшов на пандус над театром. Під собою він побачив глядачів на кам'яних лавах, вирубаних у схилі. Вони дивилися на фігури на кам'яній підлозі сцени. Під ними в місячному світлі рябіла Коринфська затока. Навіть високо над трибунами акустика була настільки гарна, що Нік виразно чув кожен склад старовинних віршів, які вимовляли актори.



Але він був театральним критиком АХ. Він не слухав акторів. Натомість його очі сканували схил пагорба над аудиторією. Спочатку він не побачив нічого незвичайного, але, придивившись, помітив за валунами та кривими деревами чоловіків, яких Електра поставила над глядачами та навколо глядачів. Ніхто не міг піти, якщо Електра цього не хотіла. Але Нік дійшов висновку, що головні дії виходитимуть не від тих людей у горах. Вона сказала, що до акторів проникли бойовики. На це було схоже. Якби вона хотіла мати можливість швидко та точно розібратися зі своїми жертвами, це треба було б робити зі сцени. Нік мовчки спустився до низької будівлі за сценою, де актори переодягалися і чекали їхнього виходу. Підійшовши ближче, Нік зрозумів, що будівля не зачинена. Вони помилилися, думаючи, що за сценою будуть лише актори, і охорони не було. Йому потрібно було проникнути всередину, щоб дізнатися, як саме принцеса Електра мала намір захопити своїх заручників. Тому що, коли вона захопить їх, вона буде готова до будь-якої атаки.



У тіні біля дверей тліла цигарка. Один із акторів був одягнений у старовинний одяг. Цілком безшумно Нік підкрався до актора. Він не знав, чи це був один із бандитів Електри, що впровадилися, чи ні. Він тільки знав, що йому треба щось пройти через натовп непоміченим, поки він не дізнається їхніх планів.



Актор гадки не мав, хто його вдарив. Удар Ніка вирвався з темряви і беззвучно занурив його у сон. Нік упіймав його, коли він падав. Нік швидко відтяг його від будівлі і посадив у кущі трохи подалі. Він розірвав сорочку Макаффери на смужки, щоб зв'язати та заткнути рота акторові. Потім Нік одягнув старовинний плащ, надів маску і поспішив крізь темряву назад на сцену. Відтепер він мав грати навмання. Він сподівався, що не зв'язав жодну зірок, відсутність якої буде негайно помічена.



Але він не думав, що важливий актор стоятиме там і куритиме сигарету в темряві, і він мав рацію. Людина, яку він пов'язав, був учасником хору. Ніку залишалося тільки чекати за лаштунками разом з рештою хору, доки вони не піднімуться. Тим часом він зміг розібратися у ситуації. Він побачив принцесу Електру, що сиділа попереду, збоку, звідки вона могла швидко зникнути, коли почнуться неприємності.



Хор мав продовжувати. Нік вагався. Він гадки не мав, що робити. Але в нього не було вибору, окрім як піти з рештою. Він приєднався до інших, наслідуючи їхні слова і жести лише на секунду пізніше. Вистава була настільки дилетантською, що недоліків Ніка як актора ніхто не помітив. Його очі весело блищали крізь проріз маски, коли він дивився прямо на принцесу Електру. Вона сиділа одна, розслаблена і красива, її увага була зосереджена на грі, і вона не мала жодного уявлення про те, що людина, яку вона кинула в ставок, щоб вона потонула, все ще переслідує її. Нік продовжував грати, і через деякий час приспів знову замовк.



Але замість того, щоб відпочити або викурити сигарету, вони пішли за першим чоловіком темним коридором у маленьку замкнену кімнату. Коли всі були всередині, ведучий зачинив двері та ввімкнув світло. Не кажучи ні слова, він відкрив дві великі дерев'яні ящики і дістав пару автоматів, які віддав двом найближчим чоловікам. Як і раніше, ніхто нічого не сказав, поки хор озброювався. Руки витяглися з-під плащів і взялися за зброю. Єдиним звуком було подих чоловіків у кімнаті. Потім сховавши зброю під плащами, вони вийшли з кімнати і повернулися на місце. Нік пішов за рештою, його автомат був захований під плащем, як і в інших.



Люди в масках та плащах мовчки чекали. Раптом вечір розірвав оглушливий крик. Звук долинув зі сцени і ознаменував кінець вистави. Хор виходив на сцену, вимовляв останні слова, а потім починав діяти. Принаймні, так думав Нік. Він швидко розглянув варіанти. З-за лаштунків він побачив, як піднімається принцеса Електра. Розумна дівчина вона пішла з лінії вогню. Нік був у гарному становищі. Він міг на мить відстати, коли хор виступив уперед і скосив би бойовиків ззаду. Єдина проблема полягала в тому, що публіка була на його лінії вогню.



Тоді він одержав свою підказку. Хор виступив уперед. Нік швидко наважився. Він сподівався, що жоден із цих бандитів не поспішатиме зі стріляниною. У деяких з них буде щонайменше три секунди, щоб переслідувати його, якщо він кинеться в бій. Потім вони стали на сцену і промовили останні рядки п'єси: Не називай ти смертного щасливим, поки він не побачить свій останній день, коли, одного разу вийшовши за межі життя, він не відчуватиме біль».



Слова були вимовлені в унісон. Зараз розпочнеться. Нік побачив, як руки учасників хору ковзнули під мантії. Вони відпустять запобіжники і приготуються до жорстокішої бійні, ніж будь-коли могли уявити древні драматурги. Раптом спалахнуло світло, і люди в перших рядах залилися світлом. З-під плащів вискочили пістолети-кулемети, викликавши здивований вереск роззяв. Нік більше не чекав. Він витяг зброю з-під плаща і пірнув у перший ряд. Він розвернувся у повітрі і скинув маску, щоб краще бачити.



Пронизливий крик здивування та розчарування від Електри. Вона завжди була швидкою, подумав Нік.



'Американець! Стан того, хто уб'є американця, її голос луною рознісся між камінням амфітеатру.



Нік націлив свою зброю на чоловіків, що тримають автомати. Він натиснув на курок і вистрілив лінією. Фігури у масках почали падати на сцену. Інші повернулися і спробували розгледіти Ніка у натовпі. Нік працював швидко, його палець затиснув спусковий гачок, коли він спрямував димний стовбур свого кулемета по сцені. Деякі з бойовиків сховалися за дверима сцени. Нік помітив одного з них прямо перед дверима і поклав його. Інша людина була розумнішою. Він упав на землю і намагався націлитись у Ніка. Але тут Нік повернувся, подивився прямо в ствол і врятував себе завдяки трохи швидше реакції. Чоловік на місці помер.



Повітря було сповнене криками і криками, коли публіка запанікувала і спробувала вийти з театру. Вони переповзали лави і обганяли один одного поспіхом, рятуючись від смертоносного стовпотворення і куль, що летять, в амфітеатрі. Нік спостерігав за цією сценою. Жодного руху, тільки розкидані тіла — тепер їх приховують плащі. Він обернувся до глядачів. Люди на пагорбі створили додаткову плутанину, стріляючи в людей, що тікають, зіштовхуючи їх один з одним, але постріли не завдали особливої шкоди.



Потім він побачив Електру в білій сукні, що поспішала вгору пагорбом під захист своїх бойовиків. Нік вистрибнув назад на сцену і покликав її на ім'я. Чудова акустика старих майстрів-будівельників була такою ж ефективною, як і за часів Перікла. На відстані понад чотириста ярдів Електра повернулась і зупинилася.



— Принцеса, — вигукнув він, — маю пропозицію. Не змушуй мене витрачати час на гонитву за тобою.



Він побачив білу постать на схилі, що махає рукою. Що ж, він не міг звинувачувати її за те, що вона не хотіла повернутись до амфітеатру. Публіка розірвала б її на шматки. Пропозиція, яку він хотів зробити їй, була складною, але краще, ніж нічого. Нік був готовий дозволити їй бігти, щоб дістатися до інших, щоб розчавити шпигунський пристрій Золотого острова, щоб він ніколи більше ніде не міг бути встановлений. Ось чому він пішов за нею. Люди принцеси Електри припинили вогонь. Паніка натовпу почала змінюватися лютим обуренням, але Нік не встиг пояснити, що відбувається. Він швидко піднявся по кам'янистому схилу, не зводячи очей з білої сукні Електри. Стежка вела навколо гори на плато з видом на Коринфську затоку. Електра стояла в тіні там, де плато звужувалося до скелі. У руці у неї був пістолет 38 калібру, націлений на Ніка.



«Назвіть мені вашу пропозицію, американець, – сказала вона.



- Дуже просто, - коротко сказав Нік. «Я не зупиню тебе, якщо ти скажеш мені, де Горгас ховає дівчину Ксенію. Я знаю, що він, мабуть, зник після того, як генерал Лін зрадив його. Де його схованка? Куди він може піти, коли він у небезпеці?



«Чи можу я піти з "Діви Афін"?"



— Так, але я не став би цього робити, — сказав Нік. — Я простежу, щоб Діва не пішла. Або принаймні вона не піде далеко.



— Отже, я можу втекти. Не маючи змоги щось взяти.



— Тільки одяг, який ти носиш. Це речення. Я все ще великодушний. Я не маю відпускати тебе. Ви вбили американського агента.



"Я цього не робила", - сказала вона. «Це був Макаффері».



— Це те саме, — сказав Нік. "Приймайте рішення, я поспішаю".



— Ти так швидко забув нашу ніч біля басейну?



- Ні, - сказав Нік, - не забув. Може, тому я відпускаю тебе. Але не розраховуйте на це надто сильно.



Вона дивилася на нього широко розплющеними очима. - Це не пропозиція, - сказала вона. — Я пропоную тобі щось краще.



Вона впустила револьвер. Він застукав по камінню. Нік припустив, що це мало його розслабити. — Так, найкраща пропозиція. Більше ночей біля басейну. І влада, американська. Ще є час. Я вигадала спосіб.



- Я впевнений, що так і буде, - сказав Нік.



“Ми могли б зробити це разом. Ми схожі один на одного.



"Але є відмінності", сказав Нік. Він ніколи не бачив її такою гарною. Вона простягла руки назад, розстебнула сукню та вийшла одним плавним рухом. Вона стояла гола перед ним. Світло було тьмяним, але Ніку і не потрібно багато світла, щоб побачити прекрасне довгоноге тіло. На її губах грала посмішка.



«Добре подумайте, перш ніж відхилити мою пропозицію, американець. Я не віддаюся кожному чоловікові. Прийди і торкнися мене. Відчуй, яка я м'яка. Ти боїшся? Ти можеш одразу виявити, наскільки я жива.



«Все це дуже драматично, – сказав Нік. Він подивився на свій годинник. - Але в мене мало часу. Даю вам десять секунд, щоб сказати мені, де ховається Горгас, коли має проблеми.



— Тебе турбує ця портова повія Ксенія?



- Серед іншого, - сказав Нік.



«Тобі пропонують королеву, а ти турбуєшся про дешеву повію». Вона взяла одну з його рук у свої та поклала на своє тіло. Іншою рукою вона притягла його до себе, поки не притулилася до кам'яної стіни. Її аромат піднявся, сп'янивши його, і тепло її тіла передалося йому. Я можу впасти мертво, подумав Нік. Її м'яка активна шкіра на тлі твердого каменю здавалася екзотикою. Нік відчув, як він нахилився до неї.



Він почув слабкий шерех черевика по каменю. Він уважно слухав. Він відвернувся від її рук, що чіпляються. Чоловік вибіг із тіні. Нік спробував підняти пістолет-кулемет, але руки Електри вдарили по стволу. Нік побачив блиск леза і приготувався. Електро вчепилася в нього руками. Він завдав їй сильного удару тильною стороною долоні і тільки встиг підняти руки, як чоловік стрибнув на нього. Нік схопив чоловіка за зап'ястя і врізався в нього, розбиваючи об камінь. Потім Нік почув, як підійшов другий чоловік.



Це було тісне місце для бою з прямовисною скелею з одного боку та глибокою прірвою з іншого. Нік був змушений кинути автомат. Поки він боровся з бандитом, Електра пірнула за пістолетом. Нога Ніка вилетіла та відкинула її назад. Вона закричала, коли впала на землю. Друга людина майже досягла їх. Нік озирнувся через плече. Ця людина також мала ножа.



Нік встромив кулак у живіт нападника і розвернувся, щоб зупинити другого. Його ніж попрямував до серця Ніка, і Нік послизнувся, послизнувся, але оговтався якраз перед тим, як впасти з краю. Він відновив рівновагу, стрибнув уперед і ударом карате зламав руку другому чоловікові.



Електра притулилася до кам'яної стіни, обличчя її було брудним і скривдженим, вона вже не виглядала такою гарною. Вона продовжувала кричати: "Убийте його, вбийте його".



Нік схопив людину, чию руку він зламав за цю зламану руку, і шпурнув його в першу людину, яка тепер наближалася до нього. Жертва оглушливо закричала, потім зіткнулися. Один із чоловіків відскочив назад і втратив рівновагу. На мить він похитнувся на краю, закричав, а потім упав у прірву, розмахуючи руками. Нік обернувся і побачив, що інший чоловік, на настійну вимогу Електри, хотів зробити випад йому в живіт з низько опущеним ножем. Нік зробив хибний випад на лезо і ковзнув убік, коли лезо люто піднялося вгору. Потім він різко опустив руку на зап'ястя з ножем, а інша рука вдарила чоловіка по шиї, як сокиру. Чоловік напружився, коли шок його струсив. Він був паралізований, і ніж випав із його руки. Рука Ніка витяглася, схопила ніж і швидким, точним рухом встромила його в серце чоловіка.



Розум і рефлекси Ніка тепер функціонували з надлюдською швидкістю людини, яка прийняла бензедрін. Перш ніж чоловік упав на землю, Нік повернувся, щоб подивитися, що робить Електра. Вона взяла пістолет-кулемет Ніка, і її бліде пряме обличчя було звернене до мети. Стовбур підвівся. Він був надто далеко, щоб схопити її, і все, що їй потрібно було зробити, це спрямувати на нього ствол і натиснути на спусковий гачок, і все це сталося б. Але вона просто не встигла.



Нік швидко витяг ножа з серця мерця і кинув його з висоти плеча. Це був той кидок, який ви робите, не замислюючись про це. Тяжкий ніж ударив принцесу в горло і пронизав їй дихальне горло до ручки.



Нік думав, що вона ще знайде в собі сили натиснути на курок. Він чекав, щоб почути гуркіт автомата, який уб'є його так само, як і інших. Він цього не почув. Красиві очі Електри розширилися від подиву, коли вона дивилася на нього. Кров капала з її чуттєвого, повного рота, що напружено рухався, коли вона намагалася заговорити. Пістолет-кулемет випав з її тонких рук, і вона, спотикаючись, зробила кілька кроків убік, перш ніж відновити рівновагу. Вона не мала багато місця.



Нік побачив, як її гарне оголене тіло ковзнуло боком по краю урвища, граціозно, як пірнальник з трампліну.






Розділ 13






Вогні «Роллса» прорізали темряву гір. Нік, все ще одягнений у мантію та сандалії хору Едіпа, мчав униз схилом, не звертаючи уваги ні на втому, ні на власне життя. Йому пощастило дістатися Афін до світанку.



Він сподівався, що Коротун, товстий кіпрський інтерполовець, буде в призначеному місці. У Ніка було багато справ, і він потребував його допомоги. Його обличчя було маскою суворого воїна, коли він подумав і кинувся до Афін.



Ксенія. Її ім'я постійно спливало серед важливіших думок, наприклад, як він міг завадити "Афінській Діві" вирватися на волю. Можливо, йому варто списати дівчину з рахунків. То була неприємна думка. Але йому довелося зіставити цінність портової повії і повне знищення найефективнішої китайської шпигунської системи, коли-небудь створеної.



Ці тяжкі роздуми були перервані смолоскипами на дорозі. Барикада в кінці першої прямої, яку знайшов Нік. Він різко вдарив по гальмах, щоб Роллс не врізався у дерев'яну барикаду на швидкості понад 100 км/год. Шини протестуюче завищали, коли він зупинився. Нік пхнув свій автомат під диван, коли солдати у формі підійшли до нього. У чоловіків були гвинтівки, а в одного з них автомат. Військова поліція, зауважив Нік, коли вони підійшли. Ліхтар світив йому в очі. «Вибачте, сер, - сказав один з військових поліцейських, - у нас є наказ затримати весь рух до Афін і з Афін. Сьогодні у Синів Прометея багато неприємностей. Починало бути схожим на те, що генерал Лінь здійснив свою загрозу і попередив уряд.



'Так Так. Що ж ми маємо тут? - сказав солдат, водячи ліхтарем по тілу Ніка. Його благоговійний тон змінився веселощами, коли він зрозумів, що має справу не з промисловцем, що мчить, а з явно ненормальним божевільним. — То поспішаєш, друже?



«Я актор. Удома стався нещасний випадок, — сказав Нік, дивлячись прямо на нього. «Зазвичай я не роз'їжджаю в цій скатертині», — пожартував він, сподіваючись, що виглядатиме щирим і заслуговує на довіру.



Поліцейський уважно подивився на нього, а потім сказав: "Можна подивитися страхові документи на машину?"



Серце Ніка впало. Він відкрив бардачок, але єдині документи, які він там знайшов, були відомості про бензин та пробіг машини.



- Звичайно, - сказав Нік. «У моєму гаманці. Я залишив свій одяг у будинку мого друга Пападоруса. Відверто кажучи, - сказав він, - це машина Пападоруса.



"Ха, чоловіки, ви чуєте це?" Поліцейський посміхнувся через плече. — Він каже, що він друг старого Пападоруса. Напевно, по дорозі до інших твоїх друзів, Ніарха і Онасіса. Чоловік знову засміявся, потім узяв себе до рук і сказав: «Боюсь, вам доведеться від'їхати на узбіччя, сер. Мені доведеться зателефонувати в офіс і попросити їх там дізнатися.



- Звичайно, - сказав Нік. Він переключив машину та дав повний газ. Великий Rolls помчав як ракета. Нік приготувався до зіткнення. Блокпост висвітлився у його фарах. Це були прості цапи. "Роллс" перетворив їх на дрова і їхав все швидше і швидше. Він почув постріли за собою. Автомобіль, що рухається, не постраждав.



Він дістався околиць Афін, не побачивши інших блокпостів, але там був постійний потік військового транспорту. Він зробив гак через передмістя на випадок, коли патруль на шосе попередив Афіни, потім попрямував до площі Конституції і присвятив фарами знайомій товстій фігурі таксі. За мить Нік виліз із припаркованого «Роллса» і сів у таксі.



"Пощастило, що ти тут, Коротюшка", - сказав Нік. «Мені справді не завадила б твоя допомога».



'Безлади. У місті почалося пекло. На вулицях точаться бої. Вони заарештовували синів Прометея дюжинами. Я думаю, що якийсь двоюрідний дядько Синів розлютився.



— Це не так, але схоже. Я скажу тобі пізніше, – сказав Нік. — Ти маєш ідеї, де може ховатися Горгас, якщо його шукатимуть?



Товстун похитав головою. — Де б це не було, якби я був Горгасом, я б не пішов туди сьогодні ввечері.



Поки не переконався б, хто мене зрадив.



«У нього є Ксенія, – сказав Нік.



— Я знаю, — сказав Коротун. "Я намагався стежити за нею, але ви не можете стежити за цією дівчиною весь час, і в мене були інші справи".



— Не має значення, — сказав Нік. «Я думаю, що Горгас уже давно поклав на неї очі. Вона не мала шансів.



— Я не бачив її з учорашнього вечора, — тихо сказав Коротун. "Ймовірно, вона вже мертва, N3".



- Я знаю, - сказав Нік. Він затягнувся сигаретою і глянув у лобове скло таксі. - До біса. Поїдемо до „Діви Афін”».



Спочатку вони проїхали повз кімнату Ніка, де він переодягся. Потім вони вирушили в Пірей і, досягнувши гавані, побачили "Афінську Діву", що стоїть на якорі з погаслими вогнями. Вони зупинилися біля казарм ВМС США. Нік представився, і завдяки капітану есмінця, від якого Нік одержав вибухівку, вони були негайно доставлені вахтовим матросом. Худий рудоволосий черговий вийшов із задньої кімнати, застібаючи штани.



«Звичайно, вони мають прийти, як тільки ви увійдете до каюти. Здрастуйте люди. Я Текс Коллінз, - сказав він, простягаючи руку. "Хочете філіжанку кави?"



Нік кивнув, і Коллінз взявся за розчинну каву. - Радий тебе бачити, - сказав він, потягнувшись за кухлями. «Вчора вранці весь клятий флот вирушив у плавання, і я вже починав почуватися самотнім. Сьогодні ввечері я почув стрілянину в місті і подумав: Текс, це знову Фермопили, але ти один.



— У вас у кораблі на підводних крилах є кулемети? - різко спитав Нік.



«Кулемети, Господи», сказав Текс, вказуючи великим пальцем на двері. «Це сучасний флот. У нас є набагато краще, ніж кулемети».



Нік підійшов до дверей і визирнув. Зброя була вкрита важким брезентом, але периметром він міг бачити, що це було. Він був задоволений.



— Ми не можемо взяти «Діву Афін» у доках, Коротюшка, — сказав Нік.



'Чому б і ні?' — спитав товстий кіпріот. 'Чим швидше тим краще.'



'Прокляття!' - відрізав Нік. «Увімкни свій мозок, чувак. Все, що їм потрібно зробити, це зателефонувати до поліції, і ми будемо у в'язниці, доки вони відпливають. Ми повинні почекати, доки вони не опиняться у відкритому морі.



"Які проблеми?" — спитав Техас.



- У нього є дівчина. Вона мала відношення до стрілянини, яку ви чули, — сказав Коротушка.



"Ах, це дуже погано, приятель", - сказав Текс. "Сподіваюся, все закінчиться добре".



Нік не відповів. - Послухай, Коротюшко, - сказав Нік. 'У мене є думка.' Він повернувся до Текса. "З якою швидкістю рухається це судно на підводних крилах?"



«Боже, я не знаю. Я ще не давав їй повного газу, бо, якщо чесно, я не дуже добрий кермовий. Я маю на увазі, він може рухатися дуже швидко.



- Добре, - посміхнувшись, сказав Нік.



— Хіба я не чув, що ти щось казав про поліцію? — спитав техасець, роздаючи кухлі з кави. «Тому що тоді мені шкода повідомляти вам, що я маю суворий наказ не втручатися ні в що, що… е-е можна було б назвати таємницею».



«Ви завжди можете позичити нам човен на якийсь час, а потім забути, куди ми пливли у всій метушні революції, чи не так?»



- Я міг би це зробити, сер. Хоча це вище моїх вказівок. Мені треба обміркувати це.'



Нік кивнув і сказав Коротікові: «Послухай, мені здається, я знаю, що задумав Горгас. "Діва Афін" не вирушить у плавання, поки принцеса не повернеться з гір зі своїми заручниками. Ну, я їхав швидше, ніж вона допустимо могла, особливо з вантажівкою, повною заручників. Це означає, що вони дадуть їй ще трохи часу. З нашим швидким човном ми можемо дати їм велику фору і, як і раніше, наздогнати їх, поки вони не зникнуть з поля зору. Я не думаю, що корабль на підводних крилах має радар?



- Ні, сер, - сказав техасець.



- Добре, - сказав Нік. — Я дотримуюся своєї здогадки. Коли "Діва" покине гавань, запустіть сигнальну ракету. Я побачу це. Я можу повернутися до того, як яхта покине порт. Потім він вилетів за двері. Він мав єдиний шанс дізнатися, де Ксенія і чи жива вона. Декілька припущень наштовхнули його на цю думку. По-перше, Горгас був явно божевільним, але психопатом, який досить ясно бачив реальність, а потім спотворював її у своїх цілях. Він сказав, що підірве Парфенон, щоб сигналізувати про повстання. Але це повстання було скасовано після зради, а його армію було заарештовано або в бігах. Коротун сказав, що якби він був Горгасом, він би не став йти у свої звичайні укриття, поки не дізнається, чи безпечно там чи хто вчинив зраду. Одним із найбезпечніших місць в Афінах тепер буде Парфенон, розташований високо на Акрополі. Хто шукатиме там втікача? Це було б схоже на людину, яка хотіла підкорити Нью-Йорк і сховалася на Емпайр Стейт Білдінг.



Нік посперечався, що Горгас був досить сміливим, щоб виконати свою загрозу і підірвати стародавній храм. То був символ Афін. І Горгас був зачарований цим символом. Ніку не було чого втрачати, перевіряючи це.



Він поїхав на таксі Коротушки до Акрополя і припаркував машину внизу, перш ніж піднятися на пагорб пішки. Якщо його здогад був вірний, було б безумством їхати дорогою до Парфенону. Люди Горгаса заблокують під'їзну доріжку, вірні вождеві до останнього. Так завжди буває із важливими революційними лідерами. Завжди були люди, які сліпо вірили в них.



Півсвітло хибного світанку висвітлило небо, коли Нік попрямував до Акрополя. Він кружляв довкола пагорба, доки не підійшов до нього з агори, стародавнього ринку старого міста. Він був озброєний лише ножем. Пістолет шукати не було коли, а автомат тільки заважатиме. Частина агори була відкритим майданчиком, де будинки було знесено для проведення археологічних розкопок. Поки було темно, Ніка не переймалася відкритою місцевістю. Важче було непомітно її охороняти і застати його зненацька. Він підкрався по пологому схилу до ряду кипарисів. Там він злився з тінями і, напружуючи всі свої почуття, чекав однієї з тисяч підступних ознак людської присутності. Було б зовсім нелогічно, щоб Горгас, заклавши вибухівку під Парфеноном, не виставив вартових. Нік різко озирнувся. На вапняковому пагорбі було трохи під'їзних доріг. Якби вартових не було, він міг би помилитися, і Горгаса теж там не було б. Він почекав ще трохи, потім дуже повільно поповз уперед, рухаючись зі швидкістю три фути на хвилину. З нескінченною обережністю він підняв ноги і обмацав землю пальцями ніг, перш ніж знову опустити їх. Якщо Горгас справді збирався підірвати стародавній храм, достатньо було випадкового пострілу чи крику вартового, щоб усе спрацювало.



Нік витратив десять хвилин на це обережне наближення, коли побачив вартового — світлішу тінь на скелях. Нік стояв нерухомо. Він відчував тріумф. Він мав бути правий. Потім повільно, дуже повільно, він опустився на землю.



Він мав зблизитися з супротивником. Чоловік стояв метрів за п'ятнадцять від нього. Нік крався вперед обережніше, ніж змія на животі. Зазвичай він був би впевнений у результаті. У тренувальних таборах АХ він досяг успіху в цьому виді спорту. Багато разів він заставав досвідчених інструкторів зненацька. Але тепер час міг зрадити його. Перші промені сонця скоро впадуть на старе місто, і тоді воно буде видно. Він глибоко зітхнув. Були межі швидкості, з якою міг рухатися.



Ще одна хвилина. Пара хвилин. Він був поряд. Тепер найскладніше. Молись, щоб у тебе не звело ноги. Йому довелося підтягти ноги під тіло, не видавши жодного звуку. Він був за два кроки від чоловіка. Вартовий сидів на камені з гвинтівкою на колінах, не звертаючи уваги на смерть, що лежала прямо перед його очима. Нік дуже обережно дихав.



Його ноги заскреготіли під його тілом і двома кроками наблизили його до ворога. Вартовий, звичайно, його почув, але не встиг крикнути, як Нік встромив ножа йому в горло і перерізав його. Не було навіть приглушеного звуку, коли людина неживо впала вперед.



Нік відступив назад і витер кров із ножа. Він подумував взяти рушницю, але вона турбувала її лише останні сімдесят ярдів до вершини. Він нізащо не видасть своєї присутності.



Перша частина сходження була не такою вже складною. Просто крутий. Потім підійшов до стіни. Це була стрімка стіна, яку неможливо було подолати без альпіністського спорядження. Він мав продовжувати рух природними скелями. Він свідомо вибрав цей важкий шлях. Були легші під'їзні шляхи, але вони охоронялися.



Він стомлено поклав руки на каміння і почав підтягуватись. Ставало все важче, але він вистояв. Сонце зійшло. На сході стало ясно. Навіть прохолодним ранком по його обличчю струменів піт. Він зупинився, щоб віддихатися, і був здивований, побачивши вершину не більше ніж за шість футів над собою.



Він глянув через плато Акрополя. Він бачив будинки. Музей, який він міг би використати як прикриття. З укриття музею його наметаний погляд одразу вловив пластичну вибухівку, майстерно закладену в основі історичних мармурових колон заввишки п'ятдесят футів, що мали таке велике значення для людства.



Для Ніка ці стовпи були просто проблемою. Ось і перші промені сонця торкнулися прекрасного храму без даху. І тоді він побачив Горгаса, який, моргаючи від світла, вийшов із храму.



Горгас підійшов до чорної коробки підривника біля дороги. Нік вагався. Його професійні інстинкти нагадували йому, що щось не так. Чому Горгас використовував детонатори, якщо він застосовував пластичну вибухівку? Вони б вибухнули самі собою, якби їм дали час. Були різні способи викликати це. Тоді він зрозумів. Горгас хотів підірвати все це одним потужним синхронним ударом.



Висока постать у чорній мантії стояла неподалік ручки коробки підривника. Раптом Нік побіг. Він подолав половину відстані до Горгаса, коли чернець почув його. Горгас здивовано зупинився і дивився на Ніка. Але він продовжував тікати. Якщо Горгас витягне пістолет зараз, Ніку кінець. Він ніколи ще не почував себе таким голим. «Чому цей старий дурень не стріляє, - дивувався Нік. У цей момент куля підняла пилюку біля його ніг. Потім Горгас підбіг до чорної шухляди, задихаючись і рухаючи чорною бородою вгору і вниз. Він був набагато ближчим, ніж Нік. Все, що Нік відчував, це біль у легенях, коли він змушував свої ноги рухатися вперед. Тоді Нік побачив, що він виграє. Вони прибули з різних боків. Було дуже близько. Двадцять метрів, десять метрів, тепер лише дециметри. Рот бородатого чоловіка ворухнувся у беззвучному крику, коли обидва чоловіки накинулися на ручку підривника.



Нік упав на землю, як дерево, коли кинувся до ніг старого. Потім вони покотилися разом по твердій курній землі. Старий подряпав очі Ніка і штовхав його тіло, намагаючись вирватися і доповзти до ручки. Хтось назвав ім'я Ніка. Так, це було ім'я, яке він чув. Його очі дивилися крізь пекучий піт і пилюку, і його погляд був закритий блідим, сповненим ненависті обличчям старого. На мить він побачив її. Вона була прив'язана оголеною до одного зі стовпів. Біля її ніг лежали купи вибухівки. Нік не мав часу, щоб побачити більше. Старому вдалося вирватися, і тепер він повз пилом, тягнувшись рукою до чорної коробки. Нік якимось чином схопився на ноги і застрибнув старому на спину.



Горгас був напрочуд сильний для своїх років, а лють безумства допомагала йому ще більше. Пальці Ніка зімкнулися на горлі Горгаса. Старий глянув на нього і знову потягнувся руками до очей Ніка. Нік заплющив очі, відчув, як довгі нігті дряпають його щоки, і повільно стиснув пальці на горлі. Час йшов білою плямою, що обертається. Десь далеко він відчув, як щось піддається під його пальцями. Його повільно осяяло. Він переміг. Він задушив старого. Нік розплющив очі і подивився в обличчя мерця.



Не знаючи точно, що він робить, він підвівся і відірвав дроти від коробки підривника. Потім він підняв чорну скриньку, підійшов з ним до урвища Акрополя і жбурнув униз.



Вдалині завили сирени. Нік подивився на сплячі Афіни, які лежали внизу. Сонце тепер було частиною неба і відбивалося у мідних дахах церков. У небі він побачив стовп диму і яскраве полум'я ракети, за якою пішла ще одна. Сигнал Коротун. "Діва" відпливла.



Надзвичайно втомлений, він дістав ножа і підійшов до Ксенії, прив'язаної до колони Парфенона. Він не знав, скільки будуть жити Ксенія чи він, але вважав, що Пафенон проіснує щонайменше ще дві тисячі років. Особисто йому хотілося дві тисячі років сну. І все-таки йому довелося повернутися в порт.






Розділ 14






Тиша повисла над гаванню. Лін Де-пен генерал армії Китайської Народної Республіки стояв на кормі «Афінської діви», дивлячись на майже пустельні причали. Він був, як завжди, дорого і бездоганно одягнений у цивільне. Коли Пападорус піднявся на палубу, він коротко привітав мільярдера, потім знову глянув у бінокль, що висів на ремені на шиї.



"Дуже примітно", - сказав генерал Лінь. «Я був майже впевнений, що наш друг Горгас здійснить свій план знищення Парфенона. Я знаю, що його ще не заарештували. Можливо, я не так добре знаю людей як раніше».



— Я турбуюся, — сказав Пападорус. Є деякі побоювання.



Китайський генерал глянув на нього зверху вниз і посміхнувся. — Ти завжди турбуєшся, мій друже. Що вас зараз найбільше турбує?



«Все», - голосив мільярдер. «Ми мали отримати звістку від принцеси кілька годин тому. Як ми можемо знати, що Горгас не на волі і збирається помститися? Ви не змогли знайти американського агента, тому ми маємо припустити, що він теж на волі. Я хотів би, щоб ми вбили його відразу, а не чекали, щоб ви могли допитати його».



— Ви розумієте, Пападорусе, — м'яко сказав генерал, — що неможливо ефективно придушити державний переворот, покликавши найближчого жандарма. Потрібно достукатися до деяких важкодоступних людей. На той час, як я повернувся на віллу, його вже не було в ставку. Цілком ймовірно, що, не в змозі завадити нам, він якимось чином зірвав чудовий план княжни взяти заручників для нашої втечі до Албанії. І в такому разі нам краще відплисти якнайшвидше.



— Чекаємо ще трохи, — сказав Пападорус. — Ти не знаєш цієї жінки так, як я. Я захоплююся нею, але, якщо чесно, я теж її боюсь. Якщо я відпливу без неї, вона знайде спосіб занапастити мене. Вона знає достатньо, щоб зробити це легко.



Лін Те-пен придушив усмішку. - Ти дурний, Пападорус. Архів шпигунського апарату Золотого острова на золоту вагу для Китайської Народної Республіки. Більше, ніж це. Кожна сторінка є навченого шпигуна і способи контролю над майбутніми шпигунами. А якщо ми його втратимо, ви, звісно, розоритеся.



Пападорус насупився. — Вона приїде, — наполягав він.



"Вона як кішка з дев'ятьма життями".



— Принцеса чудова жінка, але вона не варта вашої свободи. Як би нерозсудливо ви ставилися до свого майбутнього, — сказав Лін, — боюся, я більше не можу дозволити вам наражати на небезпеку величезні інвестиції Китаю в Golden Island. Або вашою присутністю тут мій уряд буде залучений до перевороту проти грецького уряду.



Лін дістав із кишені невеликий автоматичний пістолет і прицілився у товстий живіт мільярдера. «Вибачте мене, Пападорусе, — сказав він, — але тепер я повинен просити вас наказати капітанові відплисти».



Мільярдер дивився у дуло пістолета та пласкі очі китайського генерала. Потім він підійшов до телефону і взяв слухавку. "Попросіть капітана Крістідеса кинути все і взяти курс на Албанію", - сказав мільярдер.



Разом вони глянули на набережну. Відсутність звичайної суєти здалася їм дивною і тривожною цього ранку, коли Афінське радіо порадило всім робітникам залишатися вдома доти, доки революційна ситуація не проясниться.



— Я знаю, що вона приїде, — сказав Пападорус.



- Тоді їй доведеться поквапитися, - сухо сказав Лін. Потужні двигуни яхти вже завихрювали воду в гавані, а одягнені у форму члени екіпажу бігали палубою, намагаючись відпустити мотузки.



"Я сподіваюся, що в Албанії є артистки балету", - сказав Пападорус.



Безглуздий старий сатир, подумав китайський генерал. Він дивувався, чому принцеса, жінка здорового глузду, продовжувала з ним дуріти. Якщо Пападорус був прикладом успішного капіталіста, не дивно, що система занепала.



Він стояв на кормі яхти, доки вони не покинули зовнішню гавань, і мовчки дивився назовні. Коли вони були у відкритому морі, генерал Лін дійшов висновку, що вони в безпеці. Як би не був глибоко замішаний Пападорус у перевороті, жоден літак не став би бомбити їх без конкретніших доказів, ніж те, що вони наважилися бомбити зараз. А військовому катеру було б важко наздогнати «Діву» і взяти її на абордаж.



Оглядаючи гавань востаннє в бінокль, він напружився. Його увагу привернув невеликий човен вдалині. Вона наближалася до них із феноменальною швидкістю. За кілька хвилин він зміг побачити човен неозброєним оком. Він спостерігав ще кілька секунд, потім підійшов до телефону, не порадившись із Пападорусом.



"Будь ласка, віднесіть кулемети з патронами на квартердек", - сказав генерал Лінь у слухавку. Він уже розглядав можливість погоні напередодні ввечері, і заходів було вжито.



Генерал Лінь спостерігав за встановленням та заряджанням кулеметів зі своєю звичайною аналітичною зосередженістю у міру того, як човен наближався до них.




Витончені лінії "Діви Афіни" поступово розширювалися в міру того, як судно на підводних крилах долало відстань до яхти ведене вправними руками Текса Коллінза. Втомлений Нік Картер із щетиною на обличчі сидів поруч із Тексом, обмірковуючи свої плани нападу. Позад нього Коротун стояв за єдиним кулеметом човна. Стомлена Ксенія сиділа внизу в добре захищеній каюті.



Техасець повернувся до Ніка. - «Я не думаю, що нам слід вплутуватися в перестрілку без наказу, сер. Це може коштувати мені моє звання. Можливо, нам слід зробити кілька попереджувальних пострілів, навіть якщо вони мають китайців на борту.



Нік утомлено посміхнувся і похитав головою. «Ти новачок у цій грі, друже. Коли настане час, ми запустимо ці штуки і подивимося, що вони зроблять». Нік вказав на другий надновий глибинний бомбардувальник на кормі підводного крила. Вони все ще знаходилися на стадії пілотного проекту — звідси і їхня присутність на експериментальному човні, але вони вже довели, що можуть скидати глибинні бомби з точністю міномета.



- Не знаю, сер. - невпевнено сказав техасець.



Несподівано ранкову тишу порушив тріск кулеметів. Від палуби підводного крила відлетіли уламки, і Текс розгорнув швидкохідний човен, намагаючись ухилитися.



— Кулемет на квартердек, — проревів Нік Коротишке. Бородатий чоловік із Інтерполу не потребував вказівок. Він гарячково крутив свою зброю, намагаючись знайти правильний діапазон з палуби корабля, що маневрує, на підводних крилах. Знову застріляли кулемети з квартердеку «Діви», а потім загуркотіла важка 50-мм гармата Коротушки.



— Вони стріляли в нас, сер, — весело вигукнув техасець. — Ти стрілятимеш у них сам.



— Так, — проревів Нік крізь гуркіт кулеметів. «І давайте дістанемося до них зараз, поки вони не розірвали нас на шматки».



Судно на підводних крилах різко зупинилося на зигзагоподібному курсі і помчало прямо вперед.



Погляд Ніка зупинився на далекомірі, коли техасець натиснув на газ, щоб кинутися на бік великої яхти. Навколо них літали кулі, відкушуючи великі шматки від палуби. Нік почув за спиною приглушений крик, і раптом їхній кулемет замовк.



Нік не зводив очей з далекоміра. Стрілки на циферблатах поверталися синхронно назустріч один одному. У той момент, коли вони зустрілися, Нік натиснув кнопку вогню на обох глибинних бомбардувальниках. Човен був зупинений силою глибинних бомб, що летять, а потім Текс у відчайдушному крутому повороті відхилився від яхти.



Нік повернувся і простежив очима за глибинними бомбами, які описали дві дуги у ясному грецькому небі, перш ніж впасти і вибухнути при контакті з надбудовою "Діви Афіни". Потужність глибинних бомб виявилася сильнішою, ніж він очікував. Шум прокотився спокійним морем, і вибух на мить засліпив його. Коли він знову зміг бачити, Нік побачив, що велика яхта розламалася навпіл до ватерлінії і швидко йде у воду.



Техасець розгорнув судно на підводних крилах, описавши широке коло поза досяжністю будь-яких куль, які могли вилетіти з кулеметів «Діви». Обережність була зайвою. Яхта затонула за напрочуд короткий час. Одного разу корабель лежав переламавшись і важко нахилився на бік, наступного моменту ніс піднявся високо в повітря, і яхта повільно і граційно ковзнула під воду назад.



Люди на судні дивилися, не в силах відірвати очей від видовища, поки останній слід "Діви" не зник і хвилі спокійно не захлюпалися над тим місцем, де затонув корабель. Нік обернувся і хотів сказати що-небудь Коротю, щось радісне і смішне про те, як він стріляв з кулемета. Добродушний бородатий чоловік з Інтерполу дивився на нього невидимими очима. Його тіло було пробите півдюжиною куль із великокаліберного кулемета.



Нік подивився на велике нерухоме тіло і почав стомлено сваритися. За деякий час він зупинився. Він уже не міг лаяти Коротуна. Коротун помер при виконанні своїх обов'язків. Такою була гра. Нік подумав, чи не втомився він трохи від цієї гри. Переодягатися в матроса і професора було весело та цікаво, і ти пильно стежив за цим. Але бачити, як люди, з якими ти працював, рік у рік падають убитими поряд з тобою, було важче.



Нік підвівся і підійшов до поруччя. Він стояв там, струнка, втомлена постать, що палить смердючу сигарету. Техасець кружляв над місцем, де затонула «Діва», у пошуках тих, хто вижив. Вони не знайшли нікого.



Через кілька хвилин техасець кинув на Ніка запитальний погляд через плече. Нік знизав плечима і вказав на Пірей. Техасець похмуро кивнув і розвернувся на 180 градусів.



Це були заплутані дні для Ніка Картера. Він провів багато годин ведучи переговори по радіо, інформуючи Хоука та аналізуючи ситуацію, ночами спав один. Ксенія не хотіла його бачити. Почувши її розповідь про годинник, який вона провела в руках Горгаса, Нік не міг звинувачувати її за те, що вона ніколи більше не хотіла переспати з чоловіком. Ніка не можна було назвати м'якосердечним, але її мимоволі розказана історія про погрози смертю, псевдомістичний екстаз і сексуальні приниження, що завдають їй старим божевільним ченцем, що міняти один одного, міцно вкоренилася в його мозку і затрималася в пам'яті.



Не те, щоб він дозволяв цим думкам впливати на його звіти. Хоук був задоволений Ніком. Більш ніж задоволений. Але Хоука турбував певний тон, який час від часу лунав луною в голосі його головного агента. Можливо, він не усвідомлював цього, поки Нік весело не спитав його, в яку чортову дірку в світі Хоук хоче відправити його далі. Хоук тривалий час працював із розвідниками — досить довго, щоб розпізнавати особливі симптоми.



Хоук сказав, що це було важко. Газети, звісно, не розповіли б цієї історії. Громадськість не дізнається про це до тих пір, поки роки якийсь державний діяч не напише свої мемуари і, швидше за все, присвоїть собі всі заслуги. Але в певних високих колах, де приймалися справді важливі рішення, по обидва боки бамбукової завіси, результати роботи Ніком роботи відчувалися і розумілися. І високо цінується принаймні з одного боку.



А оскільки Хоук відчував, що Нік щойно зробив дуже великий внесок у подальше щастя націй — принаймні деяких націй, — він вирішив, що з Ніком треба мати справу з бюрократичним еквівалентом ніжної материнської турботи. Він міг піти у відпустку. Насправді Хоук наказав йому піти у відпустку.



Це було три дні тому. Нік виконав наказ. Він став біля стійки свого готелю, щоб виписатися, у набагато веселішому настрої, ніж коли йому призначили відпустку.



Хриплий жіночий голос покликав Ніка, коли він відвернувся від стойки. Це була місіс Герберт, балакуча американська вдова, яку Нік зустрів на прийомі Golden Island Promotions.



— Професор Хардінг, — сказала вона. — Я так рада вас бачити перед від'їздом. Я сама їду з Греції і не думаю, що повернуся сюди знову. Цей непостійний хлопчисько, Стівос, підвів мене, і, крім того, Афіни такі нудні, тобі не здається?



— Я б сам так не сказав, — із ввічливою усмішкою відповів Нік.



— Так, — сказала вдова, махнувши рукою. «Я чула, що кілька днів тому була війна чи щось таке, але ми навіть не чули стрілянини з нашого балкона. Це може становити великий інтерес для вас, археологів, але, наскільки я розумію, тут не сталося нічого цікавого з часу останнього візиту лорда Байрона.



Нік пробурмотів щось співчутливе, потім попрощався і сів у таксі, щоб поїхати до Пірея. Вона чекала на нього в гавані, струнка і чудово складена. Вона була дванадцять метрів завдовжки і споряджена як шлюп. У ній було достатньо стейків, вина та шотландського віскі для місячної подорожі.



А в рульовій рубці, махаючи рукою стрункому американцеві, що мчав уздовж пристані, сиділа темноволоса красуня на ім'я Ксенія, чиї прекрасні чорні очі блищали обіцянкою.







Про книгу:




Греція, США. ... і світові загрожують сім фанатичних, безжальних постатей, які прагнуть світового панування, у тому числі вбивають державних діячів, які стають у них на шляху. Важко сказати, хто найнебезпечніший противник Ніка Картера, але імовірно це принцеса Електра, настільки ж прекрасна, як і безжальна: ненаситна в коханні, ненаситна у злочині, поки вона не зустріне Ніка Картера...















Картер Нік

Корейський тигр




Нік Картер




Корейський тигр









Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки.









ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги