Глава 1











У сорока поверхах вище шуму какофонії Бродвея здоровенний чоловік повертався у ліжку. Погляд на маленький золотий годинник на тумбочці ліжка підказав йому, що вже десять годин. За оксамитовими фіранками на балконі стояв яскравий, блакитний, сонячний день, день наприкінці вересня, який передвіщав осінню холоднечу. 1966 повернув йшов до фінішу, в той час як світ все ще балансував на межі війни.




Чоловік у ліжку був Нік Картер, елітний вбивця AX, і він був тим, хто, більше, ніж будь-хто інший, залишив Землю все ще існувати. Не те щоб Нік колись почував себе так, але це було так. Йому було дано певні накази. Він випонив їх. Якщо при цьому він врятував світ це було цілком випадковим збігом.




У двері його спальні голосно постукали. Чоловік у ліжку прокинувся швидко та повністю.




'Хто там?'




«Я, містере Нік. Пок. Приніс вам каву.




Посмішка Ніка була меланхолійною. Він все ще не зовсім звик до домашньої слуги - розкоші, якої він ніколи раніше не дозволяв. Поки було шістнадцять, він осиротів на корейській війні і ніколи не знав удома. Остання місія Ніка була у Кореї, QED або щось таке. Нік все ще не розумів, як він став прийомним батьком. Але це сталося - він смикнув за ниточки і переміг бюрократію - і тепер Пок був тут з кавою.




Нік страшенно позіхнув. Він почав потягуватись, потім подумав. Він щойно повернувся з Нячангу у Південному В'єтнамі, де пройшов курс виживання з елітою Зелених Беретів. Він сильно втомився, біль у кожному м'язі мучив його, а на спині у нього були болячки з джунглів.




'Заходь.' - Просунувши руки під подушку, він відчув холодний приклад пістолета люгера, переконавшись, що зброя прихована з очей. Поки нічого не знав про справжню професію Ніка. На думку хлопчика, він був просто багатим, сердечним американцем.




Пок поставив тацю зі сніданком на плоский живіт Ніка. Апельсиновий сік, що димить чорний як смола кави, тверді булочки з маком, які любив Нік, і твердий шматок олії.




Пок відступив на крок і коротко вклонився. - Доброго ранку, сер. Приємне сонце сьогодні. Відмінно для мого першого дня в американській школі».




Нік усміхнувся хлопчику. Випив кави, намазав булочку олією. 'Ось так ось. Сьогодні великий день – не забувай, що я тобі сказав: будь ввічливим і не сперечайся з бійцями».




Ідеальні зуби Поки що блищали в незрозумілій посмішці. «Воїнами, сер. Я не розумію.'




"Це буде", - пробурмотів Нік. «О, це буде. Просто забудьте на мить про це. Чи були телефонні дзвінки?




Поки стала ширша. 'Так. Зателефонували три пані. Ти втомився, спав, я тебе не розбудив.




Нік кивнув. - "У цих жінок є імена?"




'Так. Написано у блокноті на кухні. Не хотів би ти подивитися?




Нік пив каву. Він знову позіхнув. - 'Ще немає. Я подивлюся. Витягни тюбик з жовтою ганчіркою з ванної, Пок, і розмаж мені цю мазь по спині. Я буду готовий за хвилину.




Поки Пок мазав смердючою жовтою маззю півдюжини болячок, агент AX згадував тиждень, який він щойно провів у Південному В'єтнамі. Це було важко. Нік скривився, коли кислий сморід мазі досяг його ніздрів. Пахло аптекою.




Що, подумав він тепер, було в голові у Девіда Хока, коли він засудив Ніка до пекла того тижня? І відразу після того, як Нік повернувся зі щорічного курсу перепідготовки за власним варіантом тренувального пекла AX. Він, як завжди, працював як божевільний, тренування – з кожним роком ставало все складніше, – але він закінчив першим у своєму класі. Потім, коли він був готовий до тижня шампанського та жінок, зателефонувала Делла Стоукс і повідомила, що його відправляють до Південного В'єтнаму.




Він трохи буркотів - але дарма. Він поговорив з Хоуком кілька хвилин, намагаючись заспокоїти себе. Це дуже допомогло б! У його боса були крем'яні очі та вовча паща, а також здатність до ніжної злості.




"Ти більше не хлопчик", - сказав Хоук. І чим старшим ти стаєш, тим важче зупинитися. Ви знаєте це не гірше за мене. Тож тим більше вам потрібно проявити себе




Нік сказав, що він довів, що він у формі. Він закінчив першим у своєму класі у Вагу – скорочено від Чистилища. А Вагу була найскладнішою школою тренувань у світі.




"Не зовсім так", – сказав Хоук. 'Вже немає.' Він сміявся над Ніком так тонко, що це могло так роздратувати агента AX, що він іноді забував, що Хоук був для нього майже батьком.




"Зелені берети придумали щось нове", - продовжив Хоук. «Вони називають це школою Vercom – школою досліджень та командування. Мені сказали, що вона найважча.




Хоук вийняв з рота обгризену незапалену сигару, глянув на неї з огидою, а потім кинув у кошик для паперів. Він зірвав целофан із нової сигари і направив її на Ніка, як рапіру. - «Програма цієї школи Vercom наголошує на скритності, пильності і виживання серед ворога. Звичайно...» – і тут Нік виявив нотку самовдоволення чи веселощів? - "Очевидно, вам доведеться визнати, що це функції, які необхідні для будь-якого агента AX?"




Нік відкрив рота, потім знову його закрив. Він збирався відповісти, що, оскільки він ще живий після десятків місій - оскільки він ходив, говорив і дихав зараз - він, мабуть, мав трохи більше, ніж крихту знань про цю смертоносну і брудну справу. Але Нік нічого з цього не сказав. Він уже тоді знав, що їде до Південного В'єтнаму – з якоїсь причини й у Хоука завжди була причина. Але Хоук не сказав Ніку про цю причину, поки не настане час.




"Я думаю, ви знайдете це захоплюючим", - сказав Хоук з кислою усмішкою. - «Вони вигадали новий жарт: мішені, які стріляють у вас».




Нік холодно подивився на свого боса. - 'Як вони це роблять?'




«Просто, – сказав Хоук. «Вони складають команди з шести осіб. Потім вони посадять вас у літак і висадять прямо над притулком в'єтконгівців. Пройти курс також дуже легко. Якщо виживете – якщо повернетеся – ви пройшли. Удачі, хлопчику. Делла віддасть вам накази.




Тепер, коли Пок прикріпив останній шмат пов'язки до спини Ніка, він повинен був визнати, що Хоук нічого йому не сказав. Після трьох днів інтенсивних тренувань Нік та ще п'ять людей були скинуті недалеко від Воєнгтау, у болоті дельт та рисових полів, де В'єтконг намагався замінувати канал від Південно-Китайського моря до Сайгона.




Двоє з них повернулися; Нік та сержант Бенсон.




Нік скотився з ліжка і поплескав Поки темною головою. "Добре, малюку, спасибі. Як тільки ви закінчите тут, вдома, ви можете йти. У тебе все є? Ключі? Гроші? Книги? Ваш одяг в порядку?"




"Маю все", - сказав Пок. 'Все добре. Я ходжу до школи на півдня перший тиждень, орієнтуюсь. Як вам подобається новий одяг, містере Нік?




Нік придушив тремтіння і кивнув. - "Це не важливо. Вона має сподобатися тобі? Ви маєте їх носити». Він відпускав Поки що у відділ для хлопчиків у кращому магазині міста, і якщо штани були надто вузькими, піджак – надто довгим, туфлі – надто вузькими та надто високими – ну, хлопчик мав їх носити!




«Мені це подобається, – сказав Пок. «Мені це подобається, все гаразд. Перший новий одяг, який у мене є».




«Тоді все гаразд», - сказав Нік. "А тепер принеси мені список дам".




Розслабляючись у ванній і закурюючи цигарку, він вивчав аркуш паперу, написаний кострубатим почерком Поки.




Габріель Морроу - це була Габріель, і Нік мав сьогодні вдень відвезти її на виставку картин. Вона була яскравою дівчиною з рудим волоссям, струнким красивим тілом, спокусливим, дражливим і дражливим тілом, яке вона ще не віддала Ніку. Нік зітхнув, потім усміхнувся. Обіцянки – обіцянки. Але їх буде виконано. Може, сьогодні ввечері.




Flaw Vorhis – це потрібно було зрозуміти як Florence Vorhees. Нік спохмурнів. Він не любив, щоб за ним ганялися. Він сам хотів бути мисливцем.




Але дівчина Ворхіс була наполегливою дівчиною. Він мав передати їй це. Нік забув про неї.




Делла Сток – це його на мить збентежило. Але лише на мить. Делла Стоукс! Особистий секретар Хоку. Прокляття! Через десять секунд Нік взяв червоний телефон у своєму кабінеті. Це була пряма лінія штаб-квартири AX у Вашингтоні, і в телефоні був інвертор.




Через кілька секунд Делла Стоукс сказала: Він хоче тебе бачити, Нік. Залишайся на лінії.




Хоук узяв слухавку, і його голос скреготів довкола сигари. Як справи, N3? Гадаю, оговтався від важкої роботи у джунглях.




Нік посміхнувся у слухавку. "Хитрий старий", - подумав він з ніжністю. Відправляє мене на смертельне завдання, а потім вдає, що я щойно повернувся зі свята.




«Я гаразд, - сказав він своєму босу, - що була просто старанна робота - ось правильне слово, сер. Якби в цьому болоті були якісь жінки, вони були б надто зайняті, стріляючи в мене. Усі стріляли у мене. У мене на спині була подряпина. Тепер вона загоїлася. Так що, крім болів у всіх кістках і м'язах і купи тропічних виразок, я в хорошій формі. Ви щось мали на увазі, сер?




Хоук усміхнувся. «Справді, справді. Чи не могли б ви прийти сюди сьогодні, N3? Чи ти зможеш відірватися від цього грішного міста на досить довгий час, щоб приїхати сюди і щось обговорити? »




В основному, щоб подразнити Хоука, він сказав: «У мене призначена зустріч, сер. Я пішов би до галереї.




Виходить, культурний тур. Я не люблю тебе розчаровувати».




Сміх Хоука був різким та байдужим. «Трохи культури не зашкодить тобі, але тобі доведеться сказати своїй дівчині, що це буде іншим разом. Літак AX чекає на тебе в Ньюарку. Вирушай туди.




'Так сер. Але, боюся, я не дуже добре пахну, сер.




Настала коротка мовчанка. Потім що?"




«Що я не дуже добре пахну, сер. Це через ту мазь, яку вони дали мені від виразок у джунглях. Пахне досить сильно. Щиро кажучи, жахливо.




«Забудь про це, – сказав Хоук. «Куди ви прямуєте, там все одно, як ви пахнете. Поспішай, хлопчик.




Через три години Нік Картер сидів навпроти Хоука в його неохайному маленькому офісі у Вашингтоні. Нік подзвонив Габріель, щоб скасувати зустріч, залишив Поку записку і взяв таксі до Ньюарка. Усі за годину. Тепер він безуспішно намагався розслабитися в одному з незручних крісел Хоука і закурив одну зі своїх довгих цигарок із золотим фільтром.




Хоук зробив вежу зі своїх пальців і досить дивно подивився на Ніка поверх кінчиків пальців. Він сказав: «Боже, це погано пахне». Нік випустив дим від цигарки. «Тоді запаліть цю смердючу сигару замість того, щоб жувати її. Це допоможе. Але чи перейдемо ми до справи, сер? Я був у відпустці, пам'ятаєте?




Хоук запалив сигару і видихнув клуби смердючого диму. 'Я знаю це. З цього моменту вашу відпустку анульовано. Трохи потерпіть - ми повинні декого почекати - містера Гленна Бойнтона. Він наш нинішній зв'язковий із ЦРУ. Може бути тут будь-якої миті».




Нік виявив роздратування. - «Знову ЦРУ! Куди вони залізли, що їм потрібно, щоб ми їх витягли? '




Хоук глянув на старовинний годинник на коричневій стіні. Була перша хвилина. Нік нетерпляче схрестив довгі ноги з дорогими туфлями. Він кинув попіл на потьмянілий зношений лінолеум.




Після довгої хвилини мовчання, відзначеної цокання годинника, Нік запитав: «Це досить неприємна річ, чи не так, сер?»




Хоук кивнув головою. «Так, хлопче. Доволі брудна. Коли Бойнтон прийде сюди, він дещо вам покаже. Я думаю, що навіть твоя кров згорнеться. Так було зі мною. Побачивши це, я пішов у туалет, щоби мене вирвало».



Нік Картер перестав ставити запитання. Все, що могло викликати таку реакцію у Хоука, мало бути огидним. Брудним. Брудніше, ніж звичайний бруд із каналізації, до якого він звик у цій професії.




У двері постукали. Яструб сказав: Увійдіть.




Чоловік був високий і починав товстіти. У нього було два підборіддя, і його рідке волосся було сивим. Мішки під очима були темно-коричневими. Його костюм, добре скроєний, щоб приховати животик, був пом'ятий і висів на ньому. На ньому була накрохмалена чиста біла сорочка, яка не покращувала його зовнішній вигляд. Він виглядав як людина, яка пропрацювала сімдесят дві години або більше, і мала час тільки переодягнутися в чисту сорочку і, можливо, прийняти душ. Нік знав це почуття.




Їх представив Хоук. Нік підвівся, щоб потиснути йому руку. Рука Бойнтона була млявою та липкою.




Співробітник ЦРУ подивився на Хоука. - "Що ви йому сказали?"




Хоук похитав головою. - 'Поки нічого. Я подумав, що він спочатку повинен побачити це сам. Воно в тебе із собою?




"Я зрозумів", - сказав Бойнтон. Він заліз у піджак і витяг картонну коробку кількох дюймів у колі та півдюйма глибиною.




Бойнтон передав коробку Ніку. - «Дивися, Картер. Це все, що залишилося від страшенно гарного агента. Одного із наших людей».




Кіллмайстер узяв коробку. Він відкрив кришку і подивився на щось темне на фоні білої вати. Його живіт звело судомою. На мить він подумав, що його вирве, як Хоука, але йому вдалося придушити це. Його інстинкти були правильними. Хоук мав рацію. Було огидно.




У маленькій коробці були зморщені геніталії людини. Маленькі зморщені яйця. Все, що лишилося від чоловіка.




Девід Хок, пильно дивлячись на Ніка, побачив, як напружуються і тремтять м'язи на худої щелепі. Це все. Хоук знав, що достатньо, знав, що вибрав відповідну людину для цієї роботи. Людина, яка полюватиме, мститиме і знищуватиме.




Нік Картер стримав палку лють, що захлеснула його горло. Його обличчя було незворушне, коли він повернув коробку Бойнтону.




"Я думаю, буде краще, якщо ти розповіси мені все про це", - тихо сказав Кіллмайстер. «Я хотів би почати це якнайшвидше».









Розділ 2








Співробітник ЦРУ поклав коробку назад у кишеню. Нік подумав, що, чорт забирай, вони будуть робити з чимось подібним. Що ти міг зробити?




Бойнтон прочитав його думки. «Ми збираємось кремувати його. Потім ми віддаємо його вдові, додаючи трохи деревної золи, щоб збільшити вагу, і трохи заспокійливої брехні. Вона ніколи не дізнається, що насправді сталося із її чоловіком».




Нік клацнув запальничкою і підніс полум'я до сигарети. "А що ж сталося насправді?"




"Не зараз", - сказав Хоук. «Ще ні, Бойнтон. Я хочу, щоб він першим переглянув цей фільм. Фільм та інше. На той час хлопці з головами вже всі проженуть через свої комп'ютери. Вони підготують для нас синтез, а потім зможемо повернутися і обговорити його. Добре?' Бойнтон кивнув головою. - 'Добре. Ви звичайно маєте рацію. Набагато краще давати йому це поступово, щоб він отримав повну картину у правильному порядку. Поспішайте – якщо я не посплю, то помру стоячи».




Спустилися до підвалу на ліфті. Їхні посвідчення особи перевірив озброєний вартовий, і їм видали значки за лацкани. Другий озброєний вартовий супроводив їх на іншому ліфті в один із багатьох глибших підвалів.




Вартовий провів їх через лабіринт коридорів до високих сталевих дверей з написом: «Проекційна кімната». Над дверима була червоно-зелена лампа. Зелена лампа горіла.




Довга вузька зала добре освітлювалася люстрами на стелі. П'ятдесят місць для сидіння були без подушок для кінотеатру. Нік Картер був у цій кімнаті незліченну кількість разів. Він завжди нагадував йому кінотеатр, де він провів стільки щасливого годинника в дитинстві. "Біджу". На той час у кожному маленькому містечку було своє Біджу. На півдорозі в кріслі біля проходу сидів чоловік. Він підвівся і пішов до них. Він був високим, з темними вусами і кучерявим чорним волоссям, а його одяг був вишукано скроєний на стрункому тілі. Нік подумав, що в особі цієї людини було щось знайоме. Коли Хоук представив його, Нік зрозумів, чому це обличчя було йому знайоме. Він багато разів бачив це в журналах та газетах. Чоловік був відомим кінорежисером.




"Це Престон Мор", - сказав Хоук. «Він приїхав із Голлівуду, щоб допомогти нам у цьому». Нік і Мор потиснули руки. Хок запитав: "Ви дивилися фільм, містере Море?"




Директор кивнув головою. 'Так, щойно закінчив. Технічно це непогана робота – якщо не рахувати змісту, звичайно». На морі з'явилася слабка посмішка. "Але цей зміст справді є головним, чи не так?"




Гленн Бойнтон упав у крісло, його широкі плечі стомлено опустилися. Його очі були заплющені. Не відкриваючи їх, він сказав: Ми можемо продовжити?




Хоук зробив знак оператору наприкінці кімнати. Він сказав Ніку: «Просто подивіться фільм. Нічого не кажіть. Не питайте. Містер Мор каже тільки тут. Іноді він намагається дещо прояснити для нас. Уважно слухайте, що він каже. Добре, поїхали.




Згасли стельові світильники. Широке полотно на мить залишалося темним, а потім перетворилося на сліпуче білий порожній прямокутник. Потім з'явилися чорні букви та цифри, кодові знаки з лабораторій AX. Потім назви.




На перших зображеннях був зображений великий дракон, що плескає своїм хвостом і погрожує публіці своїми бивнями. Мерехтливими літерами, вогненними, ніби згорнутими зі свитка, над драконом з'явилися слова: "Dragon Films" представляє "Ганьба гангстерам". Поруч із ним Престон Мор сказав: «Заголовки та вступ досить примітивні. Я маю сумнів, що Блекстоун має до цього якесь відношення. Напевно, зроблено окремо».




Блекстоун? Нік знизав плечима. Ніколи не чув про цю людину.




То справді був кольоровий фільм. Після кадру американської в'язниці - у підзаголовку говорилося, що тут замкнені найнебезпечніші злочинці, вбивці та сексуальні маніяки - камера показала бунт, що зароджується. Ув'язнених жорстоко били та розстрілювали. Трупи охоронців всюди лежали у калюжах крові. Камера показала іншу частину в'язниці. Жіночий відділ Підзаголовок говорив: американські злочинниці так само жорстокі і розпусні, як і чоловіки.




Невелика група ув'язнених напала на пишногруду охоронця. Вони накинулися на безпорадну жінку, штурхали, били та кололи ножем. Раптом раптом показали двох молодих жінок у камері. Вони були наполовину роздягнені, пестили та обіймали один одного. Старша жінка сказала малайською, на думку Ніка, мовою: «Нехай інші дурні б'ються. Ми залишаємося тут, щоби любити один одного».




Камера повернулася до бунтівних жінок. Більшість ув'язнених відвернулися від майже мертвої охоронниці, але один ув'язнений усе ще сидів на нерухомому тілі. У руці у неї був довгий ніж. Камера збільшила зображення ув'язненого. Її обличчя заповнило екран. Вона була красива жінка це би в стані спокою. Тепер на срібному екрані вона виглядала як збожеволіла Медуза, її волосся дико закручувалося навколо спотвореного обличчя, обличчя було залите кров'ю, а зуби блищали, як зуби акули, у червоному роті.




Вона різала ножем. Горло охоронниці було розрізане від вуха до вуха, і з рани ринули хвилі крові. Жінка стояла над своєю жертвою і розмахувала закривавленою зброєю. Її тюремний одяг був розірваний, оголивши красиве біле тіло. Камера знову збільшила масштаб і показала її обличчя крупним планом. На цей раз це побачив Нік Картер. Забув попередження Хоука. Він не міг стримати себе.




'Бог Всемогутній!' – сказав Нік. "Це Мона Меннінг!" Краєм ока Нік побачив, що Хоук махнув рукою. Проектор перестав муркотіти. Обличчя актриси, величезне у крупному плані, залишилося на екрані.




Престон Мор сказав: «Так, містере Картер. Це Мона Меннінг. Для вашого ж блага, я сподіваюся, ви не є її шанувальником».




Кіллмайстер у жодному разі не був фанатом кіно. Ось що він сказав зараз. «Але нещодавно я бачив її у старому телефільмі. Вона була гарна. Він глянув на застигле зображення на екрані. «До речі, це був не такий уже старий фільм. І вона не виглядала дуже старою».




«Моне за сорок, – сказав Престон Мор. «Свій останній голлівудський фільм вона зняла близько 5 років тому. Я вважаю, що вона зробила кілька фільмів у Англії та ще один в Іспанії. І ці зйомки.




Хоук нахилився до Ніка. «Подивися на неї, хлопче. Можливо, ви скоро її побачите. А тепер ідемо далі. Ще є на що подивитись». Він знову махнув оператору.




Протягом фільму Престон Мор сказав: «Є одна річ, яку вам потрібно знати, містере Картер, щоб зрозуміти це трохи краще. Мона Меннінг вже багато років божевільна!




Фільм тривав трохи більше години. Інтрига була досить простою. Після того, як тюремний бунт був пригнічений, підбурювачів судили та засудили до електричного стільця. Їх було троє – жінка, яку грала Мона Меннінг, та двоє чоловіків, схожих на горил.




У міру наближення часу страти зображення перемістилося до Вашингтона. Внутрішні кадри стривоженої зустрічі високопосадовців ЦРУ. Нік усміхнувся і глянув через плече на Бойнтона. Співробітник ЦРУ відкинувся на стільці, притиснувши підборіддя до грудей. Нік почув його тихе хропіння. Бойнтон, мабуть, бачив фільм щонайменше десять разів.




З'явилися докладніші відомості. ЦРУ не вистачало хороших агентів для роботи за залізною та бамбуковою завісою. Організація втратила багатьох агентів. З тими, кого не вбили під час виконання службових обов'язків, зверталися добре, навіть ласкаво. Вони були розміщені у бездоганних сучасних в'язницях. Багато агентів ЦРУ благали дезертувати, залишитися зі своїми тюремниками та брати участь у новому світі, який виникав, незважаючи на злочинних гангстерів Сполучених Штатів.




У вищих керівників ЦРУ, яких здебільшого зображали женоподібними чоловіками, які віддають перевагу хлопчикам, виникла чудова ідея: використовувати ув'язнених, засуджених до страти, замість зниклих агентів!




Це зробили. Двоє чоловіків та жінку витягли з електричного стільця, дали короткі інструкції та зброю, і кинули за залізну завісу для виконання шпигунської місії. Тут інтрига похитнулася, стала дещо розпливчастою, і Нік зовсім не зрозумів, що відбувається. Це мало значення. Троє американських головорізів, які тепер працювали на ЦРУ, опинилися за залізною завісою. Царство терору розпочалося.




Тріо американців скоїло всі мислимі жахливі злочини. Вони холоднокровно вбивали милих стареньких. Маленьким дітям вони ламали ноги залізними лозинами. Вони труїли цілі сім'ї. Вони схопили хороброго солдата, облили його бензином та підпалили. Але Нік знайшов порнографічні сцени найцікавішими і - не міг цього заперечувати - найбільш захоплюючими. Під час перегляду він відчув хрипке поколювання, і йому довелося зосередитися, щоб не вдаватися до кричачих сексуальних оргій, що з'являлися на екрані.




Сцени сексу були майстерно опрацьовані, а техніка проста. Вони почали з того, що закінчилося у звичайному фільмі. У звичайному фільмі закохані – завжди чоловік та жінка – цілувалися і, можливо, йшли до спальні. Кінець фільму.




Але не так у Dragon Films. Камера пішла за ними до спальні. Кожне слово, кожен збуджений рух було знято на плівку. Спочатку у дуеті, потім у тріо були випробувані всі сексуальні підходи, досліджено всі еротичні варіації. Троє американських агентів, у відпустці від своїх завдань зі шпигунства та вбивств, влаштували сексуальний бенкет. І вечірку підтримували щедрі дози марихуани та героїну. Американці виявилися не лише сексуальними маніяками, а й наркоманами.




Коли Кіллмайстер спостерігав, як Мона Меннінг поцілувала одного зі шпигунів-чоловіків по-особливому і наодинці, і спостерігаючи, як той готує укол героїну, він відчув, як збудження поступається місцем нудоті, що наростає. У цьому було щось огидне, щось непристойніше у відомій кінозірці, що впала так низько, від кіношної поверхневої непристойності. «Це було так, - подумав Нік з гримасою, - як увійти до борделя і зустріти там свою дівчину».




Зрештою, трьох американців упіймали і засудили до страти. Але втрутився милостивий Народний суд. Двоє чоловіків було засуджено до довічного ув'язнення - у чистій сучасній в'язниці з усіма можливостями реабілітуватися. До дівчини, Мони Меннінг, ставилися ще краще. Діалог припускав, що насправді це не її вина. Причина була в її залежності, і вона була нав'язана їй чоловіками та ще більш жахливим ЦРУ.




Фінальною сценою був парад перемоги з тисячами міцних, порядних, охайних селян, які несли прапори і співають пісню, що надихає, яку Кіллмайстер визнав плагіатом Бойового гімну Республіки.




Світло спалахнуло сліпучим світлом. Нік подивився на Хоука. Старий виглядав стурбованим та втомленим. І злим. Він глянув на свого кращого агента суворим, блискучим поглядом і сказав: Ну?




Це був один із небагатьох випадків у його житті, коли Нік не відразу знав відповідь. Він подивився на свого боса і сказав: "Жах!"




Як не дивно, ця відповідь, здавалося, задовольнила Хоука, тому що він кивнув і сказав: «Справді жах, хлопчику». Він додав із холодною люттю: «Це підлі, гнилі, мерзенні ублюдки!»




За ними Гленн Бойнтон сказав: «Я бачив цю чортову штуку вже п'ять разів. Не думаю, що витримаю вшосте. І мені треба щось випити. Чи є у когось ідеї?




Хоук підвівся. 'Йдемо в мій офіс. Ви все. Я пригощаю. У нас попереду кілька справ». Повернувшись в офіс, старий відкрив пляшки з бурбоном та віскі та замовив лід, воду та ще дві склянки. «Це була, - подумав Нік, наливаючи скотч у свою склянку, - безперечно прем'єра». Хоук ніколи не пропонував йому випити. Він побачив, що склянка його боса була майже наполовину сповнена бурбоном. Це саме собою було незвичайно. Зазвичай Хоук мало пив.




Коли всі сіли, Хоук поставив келих на стіл, засунув сигару до свого старого рота й кивнув Гленну Бойнтону. «Добре, Гленне, продовжуй. Розкажіть Картеру якнайбільше. Тоді ти можеш піти додому та лягти у ліжко, перш ніж помреш тут».




Товстий співробітник ЦРУ потер налиті кров'ю очі. Він подивився на Ніка і поплескав сумкою з картонною коробкою. 'Ти це бачив. Ви це не скоро забудете.




Нік люто запевнив його: Ні, я ніколи не забуду.




'Добре. Його ім'я не має значення. Вже немає. Але він був гарною людиною і дещо розумів. Ми майже рік намагалися з'ясувати, де знімаються ці мерзенні фільми».




Кіллмайстер був вражений і показав це. «Не в Китаї? Я думав...'




Бойнтон посміхнувся. «Ми теж – спочатку. Ми витратили багато часу і втратили кілька гарних хлопців, які намагаються знайти джерело у Китаї. Або десь на Сході - Гонконг, Корея, Індонезія. Нічого такого. Вони хотіли, щоб ми так думали, що поїдемо туди на полювання. І ми займалися цим довгий час. Нарешті ми отримали достатню кількість цих фільмів, щоб наші експерти могли спробувати. Вони зрозуміли це з кадрів збоку. Ці виродки досить хитрі, але все ж таки припустилися кількох помилок. На деяких знімках екстер'єру видно будівлі, парки, статуї, якими можна впізнати наших людей. Ці фільми знято у Європі. В Угорщині. У Будапешті та його околицях».




Нік упустив сигаретний попіл на лінолеум Хока. "Російські? Це мене розчаровує щодо Іванов. Я подумав би, що в наші дні вони не будуть такими грубими. Багато років тому, так, але тепер росіяни стали досить досвідченими і ... »




"Не росіяни", - сказав Бойнтон. 'Китайці. Китайські комуністи Це їхня операція. Все свідчить про це. Вони за це платять. Ви знаєте старий штамп розумних китайців – ну, в даному випадку вони такі. Цей бруд створюється за залізною завісою, а не за бамбуковою завісою». Бойнтон зробив ковток і потер лоба короткими пальцями. «Це лайновий бізнес, Картер. У багатьох відношеннях. Ми навіть почали сумніватися, чи знають угорці чи росіяни, що операція відбувається у їхніх межах. Звісно, вони мають знати про фільми. Півсвіту про них знає. Але, можливо, вони так само спантеличені, як і ми, щодо того, де знімаються фільми».




"Це можлива відправна точка", - сказав Нік. «Якщо китайці за європейською «залізною завісою» мають фабрику з виробництва порно, а люди на місці не знають про це, було б непогано поінформувати цих людей на місці. Можливо, вони зроблять цю роботу за нас. У наші дні СРСР та КИТАЙ не найкращі друзі.




Яструб уперше перервав його. “Ми подумали про це. Скоріше він. Він показав підборіддям на Бойнтона. «Але це не так багатообіцяюче, як здається. По-перше, це займе надто багато часу. Занадто багато лідів, надто багато того, що може піти не так. Головне - можливо, росіянам чи угорцям не сподобається ідея, що китайці розіграють це за їхньою спиною. Але, може, вони й не покладуть цьому кінець. У певному сенсі ці фільми грають на руку росіянам. Може, - люто посміхнувся Хоук, - може, вони просто стягують із китайців високу орендну плату. Ми не можемо розраховувати на те, що хтось інший витягне за нас каштани з вогню. Ми вирішили, що це буде робота з переслідування, місія з пошуку та знищення, і ЦРУ викликало нас. Відтепер це наша робота. Правильно, Глен?




'Точно.' Бойнтон знову поплескав себе по кишені, і Кіллмайстер внутрішньо зіщулився: все, що залишилося від доброї людини!




«Він, – сказав Гленн Бойнтон, – був єдиним із п'яти відправлених нами офіцерів, який повернувся – і повернувся з даними. Він зателефонував мені з Лондона в ніч, коли його вбили. Я вважаю – я цілком упевнений – що його вбили ще до того, як він зі мною заговорив. Чи вбили, чи оглушили та викрали – щось у цьому роді – а потім убили».




Бойнтон знову поплескав по кишені з коробкою. «Це прийшло за кілька днів після того, як я поговорив з ним. З Лондону. Зареєстровано та експрес поштою. Немає листа. Нічого такого. Тільки – тільки те, що ти бачив. Звісно, досить ясно. Наша людина підійшла надто близько. Кіллмайстер кивнув. «У ньому справді є китайський присмак».




Яструб вилаявся. «Вся операція має китайський поворот. Уява та нескінченне терпіння. Ідея, що вони мають час. Вони стирають цей бруд так само, як продають героїн та кокаїн, вважаючи, що допомагає кожна крапля. Щоразу, коли вони змушують дитину чи дорослого десь у світі поглянути на їхній бруд і купити її, ця людина стає трохи розпуснішою, ніж вона була, трохи слабшою морально і легше піддається пропаганді».




«Пропаганда, - сказав Нік, - страшенно зрозуміла, можливо, навіть занадто зрозуміла: всі американці - злочинці, наркомани, сексуальні маніяки та дегенерати. Цей фільм – ну, це справжнє божевілля!




"Цей фільм не повинен був показуватися в Radio City Music Hall, Картер!" - гнівно сказав Гленн Бойнтон. Він тупо показав Ніку пальцем. «Ми знаємо, що це багато крові, але те, що ми знаємо, не має значення. Цей матеріал націлений на мільйони бідних, неосвічених нероб, яким ніколи не вистачає їжі - і вони автоматично ненавидять нас за те, що ми робимо. Більшість із цих людей неписьменні. Отже, китайські комуністи дають їм це у фільмах, які всім зрозумілі. Ще одне старе китайське прислів'я: картинка коштує тисячі слів! І кожен фільм - це повільна отрута, яка працює проти нас. Вони цьому вірять? Ви тримаєте парі, що вони вірять у це – у це вірять мільйони бідних фермерів у всьому світі. І дюжина цих фільмів, подібних до тих, які ви тільки що бачили, зараз показують по всьому Сходу. Не кажучи вже про мерзоти, які вони ввозять до цієї країни!




Голос Бойнтона зірвався. Він допив склянку і витер рот задньою стороною долоні. У кімнаті запанувала коротка незграбна тиша. Нік подивився на режисера Престона Мора, котрий тихенько пив свій напій у кутку. Мор зловив погляд Ніка і майже непомітно похитав головою. Ніку було цікаво, як справи з Престоном Мором. Бойнтон сказав: «Мені дуже шкода, Картере. Я не хотів напружуватись. Мої нерви на шматках». Він скоса глянув на Хоука. «Добре, якщо я зникну зараз? Решту розкажи йому сам.




"Звичайно", - погодився Хоук. "Йди додому і залишайся в ліжку на тиждень".




Гленн Бойнтон дістав коробку з кишені і дивився на неї. "Я поки не можу заснути", - сказав він. 'Ще немає. Спочатку я маю про це подбати. Я також маю піти до його вдови».




Бойнтон поклав коробку назад у кишеню. Він потис руки Ніку і Престону Мору, кивнув Хоуку і вийшов з кімнати.




Коли двері за людиною із ЦРУ зачинилися, Хоук м'яко сказав: «Агент, убитий у Лондоні, був його найкращим другом. Вони виросли разом. Бойнтон зараз не в найкращій формі. Думаю, з ним усе буде гаразд, але я хотів би, щоб він не носив з собою цю коробку, як якийсь талісман. Це не дуже професійно».




Нік подумав, що треба дуже добре знати Девіда Хока, щоби оцінити останній коментар. Його бос не був безсердечною людиною. Але він був професіоналом із голови до п'ят. Це все, що їм сказано.




Престон Мор налив собі склянку і сів у крісло Бойнтона. "Я хотів би рухатися далі, сер", - сказав він Хоуку. «Мені потрібно сісти на літак до Голлівуду, а час уже підтискає».




Вкотре Кіллмайстер задумався, що ж таке Престон Мор, крім відомого режисера. Для Хоука було дуже незвичайно бачити стороннього на важливій зустрічі на найвищому рівні.




Тоді Нік дорікнув себе у своїх туманних думках. Відповідь була проста: Мор не був чужинцем. Режисер набив слухавку. Він запалив її, потім спрямував стрижень на Ніка. «Спочатку я розповім вам, що знаю про Мона Меннінг. Це справді небагато, бо секрет її божевілля – один із найретельніше охоронюваних секретів Голлівуду останніх років». Нік повернувся до Хоука. - Нічого страшного, якщо я поставлю питання по дорозі, сер? Так він полетить швидше, і якщо містеру Мору доведеться встигнути на літак.




Мор подивився на годинник вартістю кілька тисяч доларів. «Вірно, – сказав він. «Дама не чекає – навіть на мене».




Тонкий рот Хоука з складками, що перехрещуються, по кутах розплився в усмішці. Йому вдалося це замаскувати. Він кивнув Ніку. «Задавайте стільки запитань, скільки хочете, але поспішаємо».




Нік нахилився до Мора: "Як довго Мона Меннінг була божевільною?"




Мор погладив вуса мізинцем. «Майже двадцять років. Я зняв її у фільмі десять, дванадцять років тому, і вона вже була відкинута як кандидат на психлікарню. Не завжди, знаєте? Іноді це траплялося. Принаймні на той час. Гадаю, тепер вона зовсім не при своєму розумі».




Кіллмайстер показав свій скептицизм. "І весь цей час тримався в секреті?"




Мор кивнув головою. «Це, як і раніше, секрет від широкої публіки. Голлівудські ділки витратили багато грошей і думали, що так і буде. Як ви пам'ятаєте, Мона була дуже популярною і принесла студії мільйони. Вони справді намагалися зберегти це в секреті. Коли їй доводилося лягати у санаторій, що вона іноді робила, справа завжди зводилася до алкоголізму чи легкого нервового виснаження».




Білі зуби Мора блищали під вусами. «Насправді вони були дуже розумні. Вони обрали найменше зло. Для Мони було краще уславитися п'яницею або навіть нервовою пацієнткою, ніж відвертою божевільною. Але ж деякі люди знали правду. Навіть я не впізнав би, якби не працював з нею. У моїй професії ви помічаєте те, чого б не помітив звичайний спостерігач. І тоді деякі речі стають зрозумілими навіть нефахівцеві». Мор поліз у кишеню і витяг золоту запальничку. Він тримав її над трубкою вгору дном. Нік помітив відтінок самокритики і зрозумів це: інстинктивний камуфляж. Він не мав упередженої думки про Престона Мора, тому йому не довелося переглядати їх зараз, але він починав розуміти. Цілком можливо, що Мор був членом AX.




Він запитав: "Як Мона Меннінг опинилася за залізною завісою?"




Мор постукав по зубах стрижнем трубки. «Моя чесна думка, яку ніхто не питав, – її викрали. Хіба я не казав вам, що останній голлівудський фільм вона зняла п'ять років тому?




Нік кивнув.




Потім вона поїхала до Англії, де зняла кілька фільмів. Я підозрюю, що зберігати її секрет у Голлівуді ставало надто складно. Як би там не було, Мона ставала старшою і більше не мала такої популярності. Потім вона зняла фільм у Іспанії. Після цього нічого - поки що ці порнофільми не почали з'являтися по всьому світу. Наскільки я розумію, Мона не знімалася у всіх цих фільмах».




"В останніх шести", - сказав Хоук. «Ці виродки, мабуть, зрозуміли, що в них в руках щось добре».




"Справді", - погодився Мор. «Мона була дуже гарною. Вона все ще непогано виглядає? Якийсь час я сам був наполовину закоханий у неї - поки не впізнав правду. Потім моє кохання перетворилося на жалість. Але в усьому світі враження від цих порнофільмів має бути чудовим. Протягом багатьох років їй вшановували як ідеальну американську дівчину, символ чистоти. Тепер вони бачать, як вона робить ці брудні речі ... '




Нік закурив і допив свою склянку. Він не долив його. - Ви сказали, що її викрали, містере Море? Чи не могла вона бути завербована – і пішла добровільно?




У Престона Мора були світло-сірі очі і він подивився на Ніка Картера.




«Я думаю, що це, швидше за все, і те, і інше», - сказав він нарешті. «Може, вони надали Моне якийсь вибір. Так чи інакше, кілька років тому вона зникла за залізною завісою. Вона була у турне Віднем – щось на кшталт пісні з кабаре, яку вона написала, – і раптово її не стало».




Коли Хоук зазирнув крізь стопку тонких аркушів паперу на своєму столі, почувся шерех паперу. Він спостерігав за кілька хвилин, потім кивнув Мору.




"Мона Меннінг зникла 8 жовтня 1964 року, - за даними Державного департаменту".




"Я припускаю, що це зібрав Майк Блекстоун", - сказав Мор. «Можливо, він навіть поїхав до Відня, щоб поговорити з Моною, щоб схилити її до втечі. Або, можливо, він організував викрадення. Розумієте, Майк знав усе про Моне, знав, що вона збожеволіла. На той час вони разом жили у Голлівуді».




«Ви згадали Блекстоун у проекційній кімнаті», - сказав Нік. - 'Хто це?'




Хоук видав звук наполовину огиду, наполовину торжество. «Хлопчик! Майкл Блекстоун був, можливо, досі залишається одним із найвидатніших режисерів усіх часів».




Нік посміхнувся своєму босу. Йому не було соромно. Ніхто не може знати всього - у всіх свої прогалини, брак інформації.




Престон Мор сказав: «Боюсь, це було». Тепер він розорений. Але він був чудовий. Я починав як молодий помічник із Майком. Ось чому я знаю, що у них із Моною був роман.




Кіллмайстер знову схрестив свої довгі ноги і закурив ще одну цигарку із золотим фільтром. «Розкажи мені про це Майкла Блекстоун. Чи він знімає ці порнографічні фільми?




«Я ставлю на це свою професійну репутацію, – сказав Мор. «Я вивчив усі доступні фільми. Це техніка Майка, у цьому немає жодних сумнівів. Монтаж, потік, переходи та ракурси, великі плани – все вказує на Майкла Блекстоуна. Трохи недбало, але все ж таки це Майк.




«Коли він зник за залізною завісою? Як і чому? »




Нік почув зітхання Престона Мора. Тоді директор сказав: Це був випадок, коли покарання не відповідало гріху. Гріха не було. Принаймні спочатку. Майк Блекстоун пережив період Маккарті. Він, звичайно, був тоді набагато молодший, і, можливо, він мав якісь радикальні ідеї і він навіть і загравав з червоними, але я абсолютно впевнений, що він ніколи не був комуністом. Чи не тоді. Звичайно, не зараз. В якомусь сенсі можна сказати, що покійний сенатор перетворив Майка на комуніста. Він відібрав у нього кошти для існування». Він зробив паузу. І продовжив: «Майк завжди був божевільним. Дикий. Гордий. Незалежна. Ну, коли його привели перед комітетом Конгресу, він сказав, що йому наплювати. Він був великим Майклом Блекстоуном і ніхто не міг йому нічого зробити. Але вони спромоглися. Його розорили у Голлівуді. Він був занесений до чорного списку і незабаром втратив дохід. Він не міг більше нічого заробляти і не відкладав жодної копійки. Наскільки я знаю, він та його дружина Сібіл майже буквально голодували. Розумієте, Майк був надто гордий, щоб просити когось про допомогу. Тож він зняв кілька швидких, дешевих фільмів для невеликих незалежних продюсерів під чужим ім'ям. Потім він поїхав до Мексики та зняв кілька порнографічних фільмів. Нарешті він і Сібіл зникли з Мексики. Мабуть, вони купили фальшиві паспорти. Держдепартамент відкликав паспорти у нього та Сібіли, а пізніше він з'явився у Москві. На той час Майк явно став справжнім комуністом. Вони запропонували йому гарну угоду».




Хоук узяв із столу ще один аркуш паперу. Блекстоуна бачили у Москві, Ленінграді, Варшаві та Белграді, де він працював на партійній роботі. Ні Держдепартамент, ні ЦРУ достеменно не знають, що саме. За останніми даними, він мешкає на віллі за межами Будапешта. І, мабуть, отримує хороші гроші.




«Все гаразд, – сказав Нік.




Престон Мор підвівся. Він знову глянув на годинник, потім на Хоука. «Якщо я хочу сісти на цей літак, сер? Звісно, якщо я тобі справді потрібний». Хоук обійшов свій стіл, щоб потиснути руку елегантному чоловікові. - Ти зробив свою роботу, хлопчику. Дякую. До побачення. Бажаю гарної подорожі.'




Коли Престон Мор потис руку Ніку, вони на мить подивилися один на одного. Мор сказав дуже м'яко: «Можливо, ти знайдеш Майка, і тобі, мабуть, доведеться його вбити. Якщо можете, зробіть це швидко. Ми з Майком давно розлучилися, але був час, коли він був добрим хлопцем».




Кіллмайстер на мить схилив голову, але нічого не сказав.




Двері зачинилися за Престоном Мором.




Хоук сказав: Я знаю, що тобі цікаво, і я не можу тобі допомогти. Просто забудьте, що ви коли-небудь бачили Престона Мора. Він був під прикриттям багато років, і навіть я не знаю, на кого він працює. Якби я знав, мені не дозволили б тобі сказати. Для вас та для нас він просто відомий режисер, якого ми ніколи не зустрічали. Зрозуміло?




"Зрозумів."




'Добре. А тепер заглянь у ті коробки біля стіни та скажи мені, що ти в них знайдеш».




Було не схоже, щоб Хоук діяв так швидко. Кіллмайстер глянув на свого боса і побачив, що той не в настрої. Хоук відкинувся на спинку стільця з незапаленою сигарою в роті, дивлячись у стелю з виразом темної люті на його похмурому обличчі.




Нік Картер відкрив одну із коробок і став розглядати блискучі зображення усередині коміксів. Побачивши дюжину, він обернувся до свого боса. То був довгий стомлюючий день. Те, що він бачив і чув, одночасно стимулювало та відштовхувало його. Настав час з'явитися дияволові в Ніку – і він з'явився. З обережним нахабством, яке йому завжди вдавалося стримувати, Нік сказав: «Ви мене дивуєте, сер. І ви мене теж трохи шокуєте. Я ніколи не думав, що ти такий підлий старий!











Розділ 3










Проникливі очі Хоука блиснули, але він не хотів відповісти на глузування свого підлеглого. Хоук довгий час працював з Ніком Картером над багатьма небезпечними та важкими справами, і він знав справжнього Картера майже так само добре, як і решта. Тепер літній чоловік відчув, що нерви Ніка на межі, змучені цим клятим днем. Зрештою, N3 був у офіційній відпустці.




Внутрішні почуття Хоука були задоволені. Нік Картер завжди чудово справлявся. Ймовірно, він був найкращим агентом у світі. Він справлявся зі своєю роботою ще краще, коли його збуджував холодний гнів, який, як чудово знав Хоук, ховався за надзвичайною жорстокістю офіцера.




Яструб сказав: «Брудні комікси, чи не так? Це, можна сказати, їхня вторинна торгівля. Не так важливо, як фільми не пропагандистські, але досить смертоносні. Чистий бруд». Хоук дозволив собі похмуро посміхнутися. «Я сказав би, це протиріччя в термінах».




Нік мовчки дивився на вміст ящиків. «Чому вони надіслали вам увесь цей бруд?» - нарешті спитав він.




Хоук налив собі ще склянку. Нік ніколи не бачив, щоб його бос пив так багато. "Бог знає що", - сказав Хоук. Він вказав на коробки своєю склянкою. «Як зазвичай щось пішло не так. Ця купа краси родом із твого міста, хлопчику. Нью Йорк. Наскільки я розумію, більшість рейдів біля Таймс-сквер знайдено в руках місцевих хлопців. Я підозрюю, що тоді втрутилося ФБР, ймовірно, на запит Держдепартаменту. Якийсь геній із C-стріт передав його ЦРУ, і вони передали його нам. Ви вже досить надивилися?




"Занадто", - бадьоро сказав Нік. Він дивився порнографію у вигляді коміксів; він відчув таке ж почуття шоку, як коли вперше побачив Мона Меннінг у збуджених позах. Він знову відчув, що вища непристойність набагато перевершує базову та поверхневу непристойність. Неможливо без крайньої огиди прийняти збочені сексуальні дії Блонді та Дагвуда, Меггі та Джіггса або спостерігати, як юну сироту Енні спокушає лиходій Варбакс. Так, вони зайшли навіть так далеко!




«Цей матеріал потоками потрапляє в країну, - сказав Хоук, - брудними потоками, які влада не може зупинити. Його прилетіли з Мексики та Канади, ніби це наркотик – у якомусь сенсі, до речі, – і вони привезли чимало на кораблях. Держдепартамент та ЦРУ вважають, що китайці роздають ці книжки безкоштовно! Це означає, що посередник та продавець не несуть жодних витрат. Це знову як стара гра з наркотиками – великий прибуток за мінімального ризику».




Нік Картер кинув стос коміксів на підлогу і повернувся на своє місце. Він глянув на Хоука лютими очима. "Добре, сер", - хрипко сказав він. «Це місія. Я знаю це. Поїздка до пекла. Знайди та знищ. І повірте, я зроблю все, що в моїх силах. Як мені допомогти? З чого почати?




Яструб пограв своєю склянкою. Він глянув через край на Ніка, і його очі були крижаними. «Ось де щипає взуття, хлопчик. Я навряд чи можу допомогти вам. У ЦРУ небагато, у мене, в AX, немає нічого, крім інформації з інших рук. Ми можемо розпочати, але це все. Після цього ви повністю стоїте на ногах. Звичайно, ми допоможемо вам, де зможемо, але ні на що не розраховуйте. Крім того, що ви бачили та чули досі, і те, що я вам скажу прямо зараз, у нас просто нічого немає».




«То це місія з карт-бланш? Готуюся по-своєму, збираюся і дбаю про терміни? Якщо я вийду за ці двері, чи стану я на власні ноги? »




Хоук кивнув головою. 'Ось так. Ви не отримаєте жодних конкретних наказів. Ви відповідаєте лише переді мною. А те, чого я не знаю, мене не турбує». Хоук зробив ще один ковток віскі і похмуро посміхнувся.




Нік теж посміхнувся, стиснувши губи і блиснувши білими зубами, що було так само безрадісно, і на мить Хоук подумав про дивну подвійну істоту - наполовину вовка і наполовину тигра. З деякою обережністю він сказав: «Але не перестарайтеся, N3. Ви розумієте про що я? Будьте обережні, хто буде вбитий, намагайтеся не робити занадто багато трупів, і пам'ятайте, що я не можу вам допомогти, якщо ви опинитеся в біді. Принаймні офіційно.




"Ніби це щось нове", - кисло сказав Нік. "Офіційно мене навіть не існує".




'Я це знаю. Але цього разу тебе не тільки нема, ти ще навіть не народився! У зв'язку з цим я вже отримав інструкції із Міністерства закордонних справ. Вони сподіваються, що зможуть розширити нинішню співпрацю з росіянами – а отже, і з Угорщиною – до чогось, що нагадує угоду. Ви знаєте, як ці чиновники тремтять. У будь-якому випадку це означає, що непорозумінь не повинно бути. Гадаю, я ясно висловлююсь?




«Зовсім вірно, сер. Це давня пісня. Входжу як привид, як привид, і сподіваюся, що сам не стану привидом».




Хоук зняв целофан із нової сигари. 'Якось так. Тепер я скажу вам, у чому, ймовірно, буде ваше наведення - воно має бути, тому що у нас більше нічого немає. Є Паулюс Вернер.




Хоук мовчав, чекаючи на відповідь Ніка.




Нік сказав: Це ім'я для мене нічого не означає. Ніколи про це не чув. Що сталося з ним?'




У відповідь Хоук взяв зі столу аркуш паперу. «Це від Гленна Бойнтона: коли його агент, що тепер лежить у ящику, як попіл, зателефонував йому з Лондона, він сказав: «Сьогодні я знайшов якогось Паулюса Вернера. Він щойно приїхав із Будапешта. Гадаю, він у Лондоні набирає людей. У мене гарний камуфляж, і я постараюся піти за ним.» Хоук, подивився через папір на Ніка. 'Це все. Кінець телефонного дзвінка. Після нічого… Хтось повісив гачок у телефонній будці».




Він знову глянув на газету. «Скотланд-Ярд зміг визначити місце десь у Сохо, на розі Грецької та Олд Комптон-стріт. Співробітники ЦРУ дісталися туди за півгодини. Нічого не знайшли. Ні крові, ні ушкоджень, ні слідів бою взагалі нічого.




«Немає жодних слідів, - подумав Нік Картер. Він не міг погодитись. Не зовсім нічого. Там були жалюгідні останки людини - картонна коробка з її моторошним вмістом. Він згадав слова Гленна Бойнтона: «Ми віддамо це його вдові, додавши трохи золи дерева, щоб збільшити вагу». '




Кіллмайстер з безпристрасним виразом обличчя сказав: «Розкажіть мені більше про цього Паулюса Вернера. Це німець?




Хоук кивнув головою. Ми так думаємо. У будь-якому випадку він має західнонімецький паспорт. Нам із цим пощастило. ЦРУ нічого не знало про Вернера, і ми в AX теж нічого не знали, але Інтерпол знав. Цей Паулюс був сутенером у Гамбурзі. Пізніше він перейшов від сутенерства до вербування до громадських будинків. Як бачите, особистість амбітна. Час від часу стежив за ним Інтерпол, але їм ніколи не вистачало даних, щоб заарештувати його. Вони думають, що він, ймовірно, був білим работоргівцем, який привозив жінок з Європи та Англії на Близький і Далекий Схід. А останнім часом також за залізну завісу».




Нік Картер насупився. «Російські дуже круті, коли справа стосується сексу. Вони схоплять його за це. Напевно, розстріляють».




Хоук сказав: «Правильно. Бойнтон уже сказав це: ЦРУ не вірить, що росіяни знають про цю справу, про фабрику порнографії».




"Це може бути правильно", - погодився Нік. «Їм потрібні моделі для цих картинок. І безліч людей для масовок та ролей другого плану до фільмів. Можливо, вони одержують їх від Вернера. Якщо те, що думає Бойнтон, правда - що росіяни та угорці не знають, що відбувається, - то люди, які керують цією фабрикою, не наважаться найняти місцевих талантів. Тому вони мають набирати дівчат із боку».




Хоук уже прожував сигару вщент. Він кинув його в кошик для сміття, потім осушив свою склянку і вдарив по столу. «Вернер був у Лондоні кілька днів тому. факт. Агент Бойнтона йшов його слідом. А також ...'




«І думав, що його камуфляж був добрий, - перервав його Нік. Це було не так. Факт.




Хоук насупився. «Агент Бойнтона знав, що Вернер щойно приїхав із Будапешта. Як він це дізнався, не має значення. Експерти кажуть, що ці порнофільми знімали у Будапешті та його околицях. Творці фільмів та іншого лайна потребують жінок для роботи. Паулюс Вернер підозрюється у торгівлі білими рабами. Правильно, N3. І це все, що у нас є».




"Все що в мене є". – Нік слабо посміхнувся. "Можна я теж отримаю фотографію цього Вернера?"




Хоук похитав головою. «Так, у Інтерполу вона є. Але, схоже, його зараз шукають десь у Парижі. Нам від цього мало користі».




Нік закурив. 'Фізичний опис? Щось про його спосіб дій?




Хоук знову глянув на свої папери. «Не найкращий опис. Йому за п'ятдесят, він невисокий, товстуватий, розмовляє англійською з німецьким акцентом. Одягається із шиком. Жодних особливих манер або екзотичних уподобань. Якщо цей хлопець не вирізняється, люди не помічають таких речей. Ймовірно, він іноді змінює зовнішність. Що стосується способу роботи – можливо, там є можливість. Вернер, як відомо, організовує театральні колективи та гастролює з ними. Але останнім часом цього не відбувається».




Нік сидів на куприку. Тепер він підвівся. "Звичайно, є багато дівчаток у цих групах?"




'Звісно. Співачки, танцівниці, акробатки. Такі справи.




На додаток до елементів вовка та тигра, Нік Картер також мав у собі чималу частку шукачки.




"Це можливо", - сказав він Хоуку. «У будь-якому випадку напрямок привабливий. Можливо, навіть надто. Якщо придивитися, це видасться надто очевидним».




Його бос сказав Ніку те, що він уже знав: хороший агент ніколи не втрачає на увазі очевидне. "І, можливо, це не так очевидно з погляду Вернера", - рішуче додав Хоук. «Його ніколи не заарештовували. Він просто у тіні. Може, він про це не знає. Може, він думає, що він у безпеці та все під контролем. Він давно не їздив у турне з театральними трупами, і, можливо, думає, що зможе розпочати все наново, не ризикуючи. Варто спробувати, N3. Почни з цього».




Кіллмайстер підвівся і потягнувся. Він нагадав Хоуку величезного мускулистого кота.




«Спочатку я маю його знайти, - сказав Нік. «Лондон – велике місто. Вісім мільйонів людей».




«Сохо розміром із Грінвіч-Віллідж, – сказав Хоук. - І про подібний район. Коли Вернер вербує дівчат у Лондоні, він рухається у певних колах. Це значно полегшує завдання. До побачення, хлопчику. Розкажеш мені все про це – коли повернешся.




Перш ніж залишити будинок «Дюпон-Серкл», Нік знову повернувся до нижніх підвалів. Йому були потрібні нові боєприпаси для Люгера, AX виготовив свої боєприпаси вручну. Нік іноді робив це і сам, але зараз у нього не було часу.




Перед від'їздом він поговорив зі старим Пойндекстером, який відповідав за спецефекти та монтаж. Хоча кругле обличчя Пойндекстера мало зовнішність доброго святого Миколая, який сидів на строгій дієті, старий був худим, як палиця, і Нік завжди нагадував йому Кассіуса, а не Клааса. Старий був радий бачити Кіллмайстра, якого він вважав своїм протеже не менше за Хока.




"Ти на місії, хлопче?"




Нік усміхнувся і невиразно кивнув. Це було риторичне питання, і обидва це знали. Співробітники AX не обговорювали питання між собою без необхідності, і організація AX була розділена.




Нік вийняв 9-міліметровий люгер з наплічної кобури - єдина зброя, яка в нього була з собою, і це було більше для зручності, ніж для будь-якого передбачуваного використання, - і поклав її на стійку. Він зняв куртку та розстебнув ремені безпеки.




«Я хочу чогось іншого, тату», - сказав він Пойндекстера. "Я хочу поясну кобуру".




"О." Старий узяв "люгер" і провів пальцем по стовбуру. "Ви знаєте, що скоро його потрібно буде відполірувати".




Нік посміхнувся. 'Я це знаю. Ти кажеш це щоразу, коли я тебе бачу. Це має статися – скоро. А як щодо нової кобури?




«Давай, – сказав старий. Він зник за рядом високих металевих шаф. "Зміни", - пробурмотів він. "Все змінюється. Геть старе, завжди є щось нове. Ці молоді люди ніколи не задоволені. Пластик чи шкіра, Нік?




«Шкіра, будь ласка. Пам'ятайте, для ременя мають бути петлі».




Пойндекстер повернувся з кобурою. Він передав його Ніку разом з олівцем та роздрукованим бланком. "Підпишіть тут."




Спостерігаючи за тим, як Нік пише свої ініціали внизу анкети, старий спитав: "У вас є якісь особливі причини для зміни?" Поміж ними не заборонялися такі питання.




Нік Картер поклав олівець і підморгнув своєму старому другові. «Найкраща причина у світі. Декілька тижнів тому я проходив тест. З поясної кобури пістолет вихоплюється п'ятнадцяту частку секунди швидше. Я сам спершу не повірив, але так воно і є».




Старий Джордж Пойндекстер розумно кивнув головою. У жахливій та невблаганній логіці AX це було важливо.






Кіллмайстер повернувся до Нью-Йорка на авіалайнері. Пристібаючи ремінь безпеки, він дивився на годинник. Він повернеться у свою квартиру на даху лише після дев'ятої години. Він розслабився з легкістю досвідченого мандрівника, не звертаючи уваги на початок, тому що його гострий мозок був зайнятий подіями дня, як кіноплівка, що повертається назад.




Головне – час! Єдиним його слідом був посередник Паулюс Вернер. А Вернер був у Лондоні – чи нещодавно був. Навіть якщо ця людина вже залишила Лондон і була десь на континенті, можливо, поверталася до Будапешта зі свіжим м'ясом - навіть тоді його можна було б знайти або записати його слід. Інтерпол міг би допомогти, але Нік не хотів їх залучати. Хоук був дуже категоричним – це була операція «зроби все сам»!




Нік задрімав. Він відмовився від запропонованої випивки. Він згадав останні слова Хоука. "Ти можеш забути В'єтнам, хлопчику".




"Із задоволенням", - сказав Нік. «Там смердить». Він не поставив очевидного питання, знаючи, що Хоука дратуватиме його мовчання.




«Добре, – сказав нарешті Хоук. "Я послав тебе туди, тому що думав, що тобі це потрібно - мені подобається підтримувати тебе у формі, щоб ти залишався живим якомога довше, і, крім того, це страшенно важка робота - показувати новачкові все навколо - і тому що я отримав натяк, що цей Бруд тренувань був прохідний, це був хід про всяк випадок.




Нік промовчав. Він справді не вірив, що у святилищі Ейкса стався витік. Він не повірив, що Хок вірив у це. Але старий джентльмен нічого не упускав.




Хоук шукав сигару, на жаль, виявивши, що її в нього немає, і з бурчанням взяв цигарку із золотим наконечником. "Я розповім вам дещо, що трапилося зі мною під час війни", - сказав він.




Він знав, що Яструб мав на увазі Першу світову війну.




«Фактично одразу після війни. Я був просто хлопчиком. Нам дали тропічний одяг, і ходили чутки, що ми їдемо до Африки або, можливо, до Зони каналу. Я потрапив до Архангельська воювати з Червоною Армією. Я дечому навчився».




Літак увійшов до зони аеродрому та знизився. Нік отямився від дрімоти. Хоук нічого не залишив на випадок. Але у старого була одна велика помилка - він давав вам практично нездійсненне завдання, а потім вдавав, що відправляє вас у кут за кавою.






Було без чверті десять, коли Нік увійшов до своєї квартири на даху. Пок зустрів його у холі. - Леді чекає на вас, сер. Багато часу. Добре?'




Нік пробурмотів щось непристойне. Але він погладив густе волосся хлопчика і вп'явся в корейську тарабарщину. «Є ім'я, так? Ця жінка?




Пок насупився, дивлячись на свого господаря. «Ми говоримо, не говори так! Просто кажи. Як мені так вивчити хорошу англійську? »




«Я смиренно прошу твого вибачення, Пок. Моя провина. А як тепер звати цю даму?




"Нестача", - сказав Пок. - Нестача Форхіса. Я вважаю.'




"Тоді ти помиляєшся", - сказав Нік. «Але принаймні ви наполеглива людина. Ви щоразу кажете це неправильно. Ви сказали, що залишили її у кабінеті?




'Так. Давно. Вона просить випити, я заварюю. Тоді я отримую пляшку. Думаю, дамі вже набрид келих. Пок повернувся на кухню.




Нік похитав головою. Може, хлопчик занадто багато взяв на себе, спробувавши одразу вивчити французьку та англійську мови.




Він хотів спитати хлопчика, як пройшла школа, але це зачекало. Ніку треба було встигнути на ранній рейс до Лондона.




Він знову вилаявся, йдучи до кабінету. Тепер він згадав золотий зі сріблом "Ягуар XK-E", припаркований унизу. Це мало дати йому підказку, чорт забирай! Флоренс Форхіз знову на нього полювала. Але - він завагався, тримаючись за ручку на дверях свого кабінету, - що ще міг зробити? Іти спати у готелі? Вирушати в клуб? До біса! То був його будинок. А Флоренс Форхіз була однією із багатьох хижих жінок. Проте він стояв біля дверей, хмурячись і вагаючись. Якби це була Габріель, йому було б байдуже – гра в секс до важкої місії була для нього на користь. Але це була не Габріель - вона не пропонувала себе. На відміну від Флоренції. Проблема з Флоренс полягала в тому, що мала занадто багато грошей. Занадто багато удачі з чоловіками. Вона не могла зрозуміти, чому Нік не закохався у неї. Тож вона продовжувала бігати за ним. І тільки сьогодні ввечері дісталася його...




Згодом у нього з'явилася ідея. Диявольська ідея. Нік жорстоко посміхнувся. «Навіть у найкращих із нас є садистські нахили», - розмірковував він. Він співав мелодію, відчиняючи двері кабінету. Дівчина на довгій кушетці перед каміном повернула голову, коли увійшов Нік. "Привіт, Ніколас. Де ти, чорт забирай, був? Я чекала кілька годин.




Нік подивився на червоний телефон, що стояв на стійці у кутку. Він слабо сподівався, що він задзижчає, що Хоук щось забув. Тоді він зможе пристойно вибачитись, йому не доведеться продовжувати свою заплановану грубість. Це була одна з найдивніших суперечностей; він міг убити жінку, якби йому довелося, але не міг бути з нею грубим. Але не зараз? У нього це було страшенно придумано. Він позбавиться міс Хетебрук раз і назавжди.




Його обличчя було безпристрасним. Він круто глянув на дівчину. «Не пам'ятаю, – різко сказав він, – що в нас була призначена зустріч. І тут.




Дівчина встала і на мить похитнулася. Нік зауважив, що пляшка на журнальному столику наполовину порожня. Пок мав бути правий. Вона дуже втомилася. Але вона тримала це під контролем. Він насилу міг уловити втомлений тон у її голосі.




«Давай, – сказав він. «Я відвезу тебе додому. Ти не можеш машина, що випила. Можеш забрати машину вранці».




Дівчина похитнулася до нього. На ній була біла атласна сукня, дуже скромна біля шиї і дуже коротка вище колін. Нік подумав: від Dior. Сукня на тисячу доларів.




Вона спіткнулася об товстий килим на дзеркально гладкій паркетній підлозі і впала прямо на Ніка. Навіть скромний джентльмен мав спіймати даму. Нік упіймав її. Вона була вагою в його руках, її очі були за два дюйми від нього, а надутий червоний рот ще ближче. Флоренс мав блакитні очі, які трохи витріщалися. Її рот був широким і вологим, зуби були добрими, хоч і не ідеальними. Її шкіра була матова, а ніс сильно світився. Вона видихнула запах випитого тут гарного скотчу.




"Чому я тобі не подобаюсь, Ніколас?" Вона міцніше пригорнулася до нього. 'Я люблю тебе. Бачиш, як я безуспішно ганяюсь за тобою.




Нік зробив нерішучу спробу позбутися її. Він міг би роздавити її однією рукою, як пивну банку, якби захотів. Але він був трохи втомлений, трохи роздратований проведеним днем; йому треба було трохи випити, ясна голова, щоби будувати плани, кілька годин сну. Погано те, що він почав їй відповідати. Не мало значення, що реакція була суто фізичною - він чи, по крайнього заходу, його тіло дедалі більше усвідомлювало близькість її маленького тіла. Це була маленька дівчинка, але витонченого додавання. У неї були маленькі пружні груди, міцний тулуб і сідниця, а також довгі ноги винятково гарної форми.




Флоренс потерлася животом за нього. - «Не проганяй мене, Ніколас. Ну, давай же! Дозвольте мені залишитися – тільки цього разу. Якщо ви це зробите, я обіцяю, що більше вас ніколи не потурбую.




Нік стомлено похитав головою. «Ти єдина у своєму роді, Фло. І ви вибираєте найшаленіші моменти. Я огидно мерзенний. Я тільки-но зійшов з літака, і я мав важкий день. Мені потрібна ванна, і хочу спати. Якби я міг. Вона притулилася до нього і знову почала вигинати тіло. 'Милий! Я не піду, доки я не отримаю те, за чим прийшла. Давай, старий Ніколас. Дай маленькій Флоренсі те, за чим вона прийшла».




Нік тримав її на відстані. Це гнучке, м'яке тіло почало впливати на його самовладання. Похмура думка спала йому на думку, і він посміхнувся. «Хіба вас не цікавить гарна робота у Будапешті?»




Вона звузила блакитні очі. Він побачив, що вони стали трохи скляними. - Що ти маєш на увазі, Ніколас? Звісно, я не хочу працювати. Мені нічого не потрібно – тільки ти».




Якби колись була жінка, яка просила про це… і у будь-якому разі він би не заснув, поки щось би не зробив. Минуло вже більше тижня з того часу, як у нього востаннє була жінка. Він одужував після Південного В'єтнаму та виразок у джунглях. Але тепер він був схвильований, їй-богу, і якщо Нік Картер був схвильований, щось мало статися!




Тому він притягнув дівчину до себе та грубо поцілував. 'Тоді все гаразд! Добре, Фло. Якщо тебе не хвилює, що ти поводиться як повія і з тобою поводяться як з повією, мене теж влаштовує. Ну, давай же. Пішли спальні.




«Неси мене, будь ласка. Я трохи напідпитку».




Нік перекинув її через плече і поніс у спальню, як мішок із картоплею. Її спідниця сповзла, і він побачив, що на ній золоті колготки. Її волосся, що тремтіло в його очах, було відповідним золотим смолоскипом.




Вона хихикнула, коли він кинув її на ліжко. "Я леді", - сказала вона. Ти знаєш це, Ніколас. Але мені подобається, коли ти ставишся до мене як до повії. Це так мило.'




Нік уже роздягався. "Я маю намір так вчинити", - холодно сказав він. «Поки що ти залишаєшся. Я не запрошував тебе, я навіть не хочу тебе, але якщо ти залишишся, ти отримаєш те, що заслуговуєш, і просто отримаєш задоволення».




"Неправильні слова, Ніколас". Її слова звучали приглушено. Вона натягла атласну сукню через голову. Вона кинула сукню на підлогу, обернулася на спину і подивилася на неї. "Неправильні слова", - повторила вона знову. "Але мені це подобається! Коли ми почнемо, Ромео?




Нік придушив посмішку. До біса цю жінку. Вона почала хапатися за нього.




"Припини", - сказав він їй. «Намагайтеся вести себе як леді, навіть якщо це не так. І… - Тепер він засміявся. "А ти не леді, повір мені".




'Я знаю це. Гра у леді привела мене сюди. Забрала мене від тата і мами. Від моїх дорогих вчителів у школі – навіть коли вони намагалися вкласти мене в ліжко. Але я не жінка. Я не хочу бути леді».




Він проігнорував це. 'Я збираюсь прийняти душ. І якщо ти все ще будеш тут, коли я повернусь, тобі не буде пощади. Будь мудрою, дитино. Хапай свій одяг та біжи, рятуючи своє життя».




'Вітання! Милі Ніколас. Я вже сказала тобі, що я не леді. І не ідіотка. Я знаю, що ти робиш це тільки для того, щоб позбутися мене. Я знаю, що в цьому місті може бути мільйон жінок. І що – ти у мене сьогодні ввечері, і це все, що мене хвилює. Тобі справді потрібно прийняти душ?




'Так. Це традиція у моїй родині. Чистота перед сексом».




Не могли б ви побути зі мною перед від'їздом? Мені так самотньо ".




'Знову.'




На мить він постояв біля ліжка і глянув на нього. Вона лежала на спині, широко розставивши ноги. На ній були золоті колготки та маленький чорний бюстгальтер. Нічого більше. Вона звузила очі, простягла руки і поворухнула пальцями. "Я скоро прийду", - сказав він і зник.




Коли він вийшов із ванної, вона зняла колготки та бюстгальтер. Він запалив тьмяну лампу і без підготовки взяв її. Він був досить добрим, але без м'якості. Флоренс, схоже, не хвилювало. Звичайно, Нік не здивувався, виявивши підтвердження того, що він знав давно: секс із незнайомцем – а Флоренс майже так і вчинила – може бути дуже приємним.




Він дотримався своєї обіцянки не шкодувати її. Він багато років практикував йогу, і його древній гуру навчив його багатьом трюкам, які були сексуальними. Отже, Нік, який від природи був дуже чуттєвою людиною, навчився поєднувати неймовірну витривалість та залізну дисципліну із потужною життєвою силою.




Того вечора Флоренс Форхіз дещо дізналася про чоловіків. Перше, що вона дізналася, це те, що вона ніколи раніше не знала справжнього чоловіка, незважаючи на її статеві дані, які б налякали її батьків до смерті.




Через деякий час це стало вже занадто, але вона дотрималася своєї обіцянки і не стала кричати про помилування. Вона знала, що цього не отримає. А їй дуже не хотілося. Вона відчувала, що цей вечір був важливим у її житті, зоряною годиною, вночі, яку вона запам'ятала, коли була старою, старою.




Пізніше Нік дивився на сплячу дівчину, навіть не думаючи про неї. Тепер усе було скінчено. Це було добре. Визволення. Пік міг дати їй трохи вранці аспірину, може, чашку кави, і відправити додому. Він подивився на маленький золотий годинник. За годину йому треба було підвестися, прийняти ще один душ і їхати в аеропорт Кеннеді.




Дівчина подала йому ідею своєю розмовою про повії. У Сохо було повно повія - платних та інших. Ось і все - він спілкується з дівчатами. Можливо, одна з них зможе вивести його на слід Паулюс Вернер. Це не було особливо приголомшливою ідеєю, але це було все, що він мав.











Розділ 4










Сохо був зайнятий розвагою. Густий коричнево-жовтий туман, такий незвичайний для вересня, не зміг заглушити шумних веселощів у барах і дискотеках, піцеріях та приватних клубах, де можна було пити в будь-який час. Звичайно, ви мали бути членом цих приватних клубів. Членство коштує від одного до п'яти фунтів, і вас повинен був уявити хтось, кого ви знали принаймні на півгодини.




Було лише дев'ята година вечора. Високий широкоплечий чоловік, що стояв перед паперовою крамницею на Грік-стріт, неподалік площі Сохо, глянув на годинник і трохи глибше пірнув у коричневий плащ від Burberry. Він натягнув капелюха з вузькими полями ще глибше на очі. Капелюх був сірого кольору з широкими полями, що робило його схожим на лондонського паразита, що спився, і він хотів справити таке враження. Але були недоліки. Він пробув у Лондоні вже кілька днів і постійно ходив Сохо, так що починав привертати увагу поліції.




Його ще не забрали чи затримали, але Кіллмайстер знав, що це лише питання часу. Лондонська поліція уважно стежила за підозрілими людьми.




Нік Картер мав екстрасенсорне бачення - це не раз рятувало йому життя - і тепер, не повертаючи голови, він побачив, як поліцейська машина повільно звернула на площу. Ці прокляті копи! То був другий раз, коли машина обійшла його за півгодини.




Високий чоловік повернувся на підборах і швидко пішов Грецькою вулицею у бік Бейтман-стріт. Сьогодні у Ніка був «люгер», і стилет був у замшевих шкіряних піхвах, надійно прив'язаних до його правої руки. Якщо його схоплять копи, йому доведеться багато чого пояснити. Будуть питання – і багато інших – питання, на які Нік не зможе відповісти, не поставивши під загрозу свою місію.




Між площею Сохо та вулицею Бейтман проходила вузька брукована вуличка, яка вела направо. В цей момент було тихо, дивна тиша запанувала над звичайною какофонією околиць, і Нік почув тихий гул поліцейської машини, що мчить вулицею. Він намагався не дивитись через плече. Не довго думаючи, він звернув у вузький провулок і пішов спокійно, як людина, що прямувала кудись у справі.




Поліцейська машина з шипінням покришок проїхала мокрим тротуаром, минула початок смуги і зникла.




Нік глибоко зітхнув. «Надто близько, — подумав він. Його щастя тривало недовго. Не те щоб йому пощастило - принаймні у тому, що стосується виявлення Паулюса Вернера. Він не знайшов цієї людини і, схоже, її не знайде. Непомітно розпитавши барменів, сутенерів, геїв, повій, водіїв таксі, лоточників, злодіїв та товаришів по злодіях, він нічого не впізнав.




Якби Паулюс Вернер все ще був у Лондоні, йому вдалося зберегти це в секреті досі. Камуфляж та зв'язки чоловіки мали бути відмінними. Нік це ненавидів. Він пообіцяв собі цю останню розвідку, цю останню ніч пошуків, перш ніж запровадити альтернативний план. Але він мав би, похмуро зізнався він собі тепер, навіть менше шансів на успіх, ніж у першого. Але треба було продовжувати спроби. Він...




"Ви купите мені випити, сер?"




Нік обернувся. Дівчина стояла в ніші стіни, в решті глухої, перед тим, що, здавалося, були замуровані двері. Нік подивився на проспект. Через туман і дощ тут було зовсім безлюдно. Але він нічого не приймав як належне. Проте це не виглядало пасткою.




"Що ви думаєте, сер?" - Дівчина зупинилася. Чому ні? Він пообіцяв собі ще один шанс. Це могло бути щасливою випадковістю. Нік Картер, що повністю виконує роль шпигуна, пішов до дівчини в ролі дрібного бандита у великому місті.




«Готовий подумати, люба. Але спочатку поглянемо на вас.




«Звичайно, містере. - Ти маєш право бачити, що отримаєш, - прямо сказала дівчина. Вона вийшла з ніші та схопила його за руку. Нік побачив, що вона дуже молода, надто молода, щоб мати великий досвід у цій роботі. І ще дещо – її акцент був неправильним. Це був не лондонський наголос. Нік не був професором Хіггінсом, але він дізнався про південноанглійський акцент, м'який, протяжний тон, який вона намагалася приховати. Вона приїхала з Вілтса? Швидше за все, з Дорсета чи Девона. До біса сільську дівчину, яка потрапила до пекла у Великому тумані!




Він уповільнив крок, коли вони добігли кінця проспекту. Вона була досить високою, виглядала худою та виснаженою. На ній був дешевий плащ з пошарпаним коміром, голова була непокрита, темне волосся було зібране в довгий хвіст.




'Скільки тобі років?' - Запитав Нік, який, звичайно, знав, що будь-який обережний літній чоловік поставить це питання. «Досить доросла, сер. Не хвилюйся через це. Я знаю що роблю ". Вона стиснула його руку кістлявими пальцями. Він побачив, що на ній не було рукавичок. Він відчув її тремтіння.




'Тобі холодно?'




'Не так вже й погано. Туман це трохи холодно. Треба було надіти нірку». Вона глухо засміялася.




Вона мала акцент, але це був не правильний акцент. Вона говорила, як дівчина з нижчого середнього класу. У будь-якому разі здавалося малоймовірним, що вона зможе йому допомогти. Вона здавалася повією, але малоймовірно, що вона знає Паулюса Вернера.




Але все ж таки могло! Можливо, цей чоловік намагався завербувати таку, здавалося б, безневинну, але не повну повію. По-перше, вона була молода. А молодь дорого коштувала ринки, де торгував Паулюс Вернер. Вони добігли кінця проспекту. Фріт-стріт. Праворуч паб відкидав червоно-зелений неоновий струмінь на мокрий блискучий тротуар. Дівчина сказала: «Ось "Голова турка". Ми можемо піти туди».




"Ти справді хотіла б випити, люба?" Її голос раптово здався Ніку швидше неохочним, ніж спраглим. Вона обернулася. Для неї напоєм, ймовірно, був шенді – пиво з лимонадом – або імбирне пиво. І завжди була можливість, що вона грає у розумну гру. Можливо, у неї був сутенер, який міг з'явитися будь-якої хвилини - або незабаром. Це може бути одна з багатьох варіацій гри з пограбуванням.




"Мене це особливо не хвилює", - відповіла дівчина. "Чи підемо ми тоді до моєї кімнати?"




«Хвилинку», - сказав Нік. Світло тут було краще. Він поклав палець їй під підборіддя і підняв його. "Я сказав, що хочу спочатку тебе побачити".




Вона підняла підборіддя і показала своє обличчя Ніку. «Дивись, чорт забирай! Ви побачите, що я стою своїх грошей».




Горда. Злякалася, і вона намагалася це сховати. І вона нещодавно плакала. Кіллмайстер бачив усе це швидким та досвідченим поглядом. Обличчя її було у формі серця, дуже бліде, з легким рухом губної помади по широкому пухкому роті. Очі в неї були особливо великі, а можливо, їх розмір підкреслювала блідість. У яскравому неоновому світлі вони здавалися фіолетовими. Волосся в неї було темно-каштанове, блищало дощовими блискітками і злегка скуйовджене.




Вона відступила назад і зухвало подивилася на нього. "Досить, сер?" - сердито спитала вона. "Чи я стою п'ять фунтів?"




Тепер Нік вирішив не випустити з уваги літніх людей. Він ухвалив швидке рішення. Ця дівчина не могла допомогти йому знайти Паулюс Вернер, але, можливо, він міг би використовувати її для альтернативного плану.




Він дозволив своєму голосу звучати добрим та сердечним. «Що тобі дійсно потрібно, дитинко, то це гарний удар по дупі, а потім відправити тебе до матусі. Така дівчина, як ти, тут не має справ на вулиці.




Дівчина зробила ще один крок назад. «Забудьте про Армію порятунку, сер», - сказала вона з невідповідною їй усмішкою. - «Тобі цікаво чи ні? Я не можу витрачати свого часу. Я маю заробляти гроші, як і всі інші».




"Необов'язково піднімати голову так високо", - швидко сказав Нік. «Мені цікаво, так. Ходімо зі мною. Ми йдемо до моєї кімнати і ... '




Дівчина збиралася знову схопити його за руку. Але вона відсторонилася і глянула на нього примруженими очима. 'Твоя кімната? Ні сер. Ми йдемо до моєї кімнати чи нікуди не підемо».




"Тільки моя кімната!" – твердо сказав Нік. Він знову глянув надвір. Не рекомендується більше тут стирчати.




"П'ятдесят фунтів", - сказав він. - П'ятдесят фунтів, якщо ми підемо до моєї кімнати. В іншому нічого. Що ви думаєте?'




Дощ пішов дужче, діагональний дощ проникав крізь брудно-жовтий туман.




Пройшла група хлопців, п'ятеро разом. Нік швидко відвів дівчину убік. Тепер йому не потрібні були неприємності.




Але нажаль. Хлопець наприкінці ряду, високий, задиристий, сильно врізався у Ніка.




Хлопець повернувся до Ніка з удаваним гнівом. "Обережно, старий ублюдок!"




Решта четверо зупинилися і зібралися навколо високого хлопчика, вичікувально посміхаючись. Один з них сказав: "Заспокойся, Ронні, ти можеш нашкодити старому джентльмену - це назавжди залишиться на твоїй совісті". Вони бурхливо засміялися.




Нік міцно схопив дівчину за тонку руку. Він не хотів, щоб вона в паніці втекла. Він вилаявся собі під ніс. Ці прокляті виродки! Вони почали привертати увагу, а він не міг собі цього дозволити. Його образ британця довелося викинути за борт!




Він ступив уперед так різко, що хлопця було повністю застигнуто зненацька. Наступного моменту Нік ухопився за лацкан його шкіряної куртки однією рукою і підняв його вгору. Він потримав її на відстані витягнутої руки, потім похитав нею з боку на бік, як тер'єр робить щура.




Нік кинув йому своєю звичайною американською говіркою: «Вали звідси, ублюдок!»




Він одним поштовхом жбурнув його на мокрий тротуар. Його приголомшені друзі витріщилися на Ніка, їхні посмішки застигли в порожньому благоговінні. Потім вони допомогли другові піднятися на ноги і поспішно зникли у зворотному напрямку. "Ти янкі!" сказала дівчина, затамувавши подих. 'Вірно.' Голос Ніка був різким. Але забудь про це на мить. Я збираюся взяти таксі, щоб ми могли поговорити, і ти вирішиш, чи ти хочеш піти зі мною в мою кімнату. Не забудьте ці п'ятдесят фунтів, і запевняю вас, що вам нічого боятися.




Вона не чинила опір, коли він упіймав таксі і допоміг їй сісти. Вона одразу відслизнула від нього і сіла в іншому кутку.




Нік попросив водія поїхати до Гайд-парку-Корнера.




Вони повернули з Шафтсбері-авеню і вийшли на перехрестя біля площі Пікаділлі. Таксі висвітлювало бліде світло реклами «Бовріл». Нік подивився на дівчину і побачив, що під мокрим плащем на ній була міні-спідниця і блискучі панчохи, які були надто короткими для її довгих ніг. Над швом її панчіх він побачив смужку блідої шкіри та тьмяний блиск пряжки на підтяжках. У неї були гарні ноги, гладкі й стрункі, можливо, навіть надто стрункі. Схоже, їй потрібно було кілька тижнів добре харчуватися.




Дівчина подивилася на Ніка та потягла за свою міні-спідницю. Але коли вона побачила його веселу усмішку, вона зупинилася. Натомість вона схрестила ноги з шерехом нейлону і дозволила їм бовтатися перед ним.




Тепер вона запитала: «Якщо я піду з вами – чого ви очікуєте за п'ятдесят фунтів? Що ти хочеш від мене? Я роблю все за ці гроші?




Нік поліз у кишеню плаща за пачкою сигарет і простяг їй одну.




Вона похитала головою. "Ні я не курю".




Нік сам запалив одну. "Ви повірите, що через ці п'ятдесят фунтів я просто хочу поговорити з вами?"




Вона пирхнула. «Давай, містере. Що це за гра? Ви щойно прикинулися англійцем - а ви янкі. А ти одягаєшся як тупиця… Я не розумію – чи тобі доведеться… Ой! Вона протиснулася ще далі в кут і подивилася на нього широко розплющеними очима, в яких читався страх.




Нік озирнувся. Її очі все ще були фіолетовими. Тепер вона говорила нетвердим голосом. - Ти... ти сутенер! От і все. І ви хочете, щоб я працювала на вас.




Нік посміхнувся. " Ні, дорога. Я хочу, щоб ви працювали на мене, але не так. Але спершу нам треба поговорити про це. Що ти скажеш?'




Таксі вирвалося з пробки і продовжило рух Пікаділлі. Дівчина дивилася на Ніка, притиснувши зуби до нижньої губи, легка нахмурена зморшка зморщила гладкий лоб під темним волоссям, змоченим туманом.




"Ти дивак", - сказала вона, глянувши на обличчя Ніка. "Я можу довіряти тобі тільки наполовину".




"Добре", - сказав Нік. «Тепер про іншу половину. І швидко! Я не можу грати у ігри всю ніч».




«Добре, я піду з тобою. Але попереджаю: я можу кричати як сирену».




«Сподіватимемося, - повільно сказав Кіллмайстер, - що до цього не дійде». Він постукав у проміжне вікно і дав водієві нові вказівки.




До того часу, як вони дісталися до квартири, яку Нік винаймав у Кенсінгтоні, він знав її ім'я: Памела Мартін. І так, вона була з Дорсета – приїхала сюди два місяці тому. Але звідки, чорт забирай, цей американець дізнався?




Нік не пояснив. Він назвав своє камуфляжне ім'я, Натан Коннерс, ім'я у своєму черговому паспорті, який був чудовим прикладом підробки, що виходить із відділу документів AX. Він сказав, що вона може називати його Нейт.




Коли вони увійшли до маленької квартирки, яка була такою ж охайною та безхарактерною, як номер у готелі, Памела напружилася, але, проте, попрямувала прямо до дверей спальні. Вона зупинилася і запитливо подивилася на Ніка.




Нік кинув капелюх і плащ на стілець. «Я сказав, що ми поговоримо, Пем, – сказав він суворо, – я маю на увазі поговорити. Але спершу давайте вип'ємо. А потім ми щось поїмо. У мене на кухні багато банок. Частина вашої роботи, яка принесе вам ці п'ятдесят фунтів, полягає в тому, щоб приготувати нам щось смачне після того, як ми поговоримо.




Він узяв її плащ, промоклий до підкладки. Він поклав шилінг у лічильник і запалив газовий камін, а потім повісив камін на вішалці перед вогнем.




Дівчина сиділа на краю горбатого дивана, скромно притиснувши коліна один до одного, все ще борючись із міні-спідницею, і здавалося, що вона може схопитися і втекти будь-якої миті.




Нік налив їм віскі з содовою, передав склянку Пем і сів у крісло. Тепер, коли вона була в нього, він не був певен, що хоче її. Зрештою, вона не з тих, хто вписується в його дикий план на випадок, якщо він не зможе знайти Паулюс Вернер. Проте - вона була тут. Він нічого не міг втратити, продовжуючи займатися цією справою.




"Сподіваюся, ти не образишся, - сказав він, - але ж ти не така повія, чи не так?"




На його подив і здивування, Пем стала яскраво-червоною. Вона уникала його погляду і зробила швидкий ковток, потім подавилася віскі та закашлялася.




"Я ... я не дуже давно цим займаюся", - сказала вона нарешті. І це не так просто, як я думала. Але я навчуся. Я вже навчаюсь Щоночі. Кожен день.' Нік нахилився до неї. Тепер він був зачарований цією дивною дівчиною. - «Ти хочеш бути повією? Така вродлива молода дівчина, як ти?




Пем вп'явся в нього поглядом. Їй-богу, подумав він, у неї справді фіолетові очі!




"Я не хочу їй бути", - сказала вона. «Але я винна. Я хочу заробляти гроші, багато грошей, і це єдиний спосіб, яким це можу. Все, що мені можна продати, це себе! Я родом із похмурої маленької ферми в Дорсеті і залишила те одноманітне життя позаду, щоб розбагатіти у Лондоні».




Вона зробила ще один ковток, скривилася і хихикнула Ніку. «Дивно звучить, правда? Але я справді серйозно. Я хочу досягти успіху у світі! '




Вперше в житті Нік Картер був приголомшений. Він підвівся зі склянкою в руці і кілька разів пройшов по кімнаті. Ця дівчина була дивною! Але, мабуть, вона говорила правду. Відбувалися і дивніші речі. Звичайно, в цьому має бути набагато більше, ніж вона сказала.




Проте, коли він повернувся на своє місце, Кіллмайстер був трохи шокований.




Він довго дивився на Пем, перш ніж знову заговорив. Вона подивилась убік, повільно допила свій напій, потім натягла міні-спідницю на підтяжки. «Ви повинні так на мене вирячитися? Я не така вже й незвичайна. Багато дівчат приїжджають до Лондона з тієї ж причини».




"Я здивований", - пробурмотів Нік. "Це просто тому, що я ніколи раніше не зустрічав нічого подібного".




Її гостре підборіддя виступило назовні. - Знаєш, ти сам страшенно прихований. Я знаю, що ти не той, ким вдаєш, але тоді хто ти? І взагалі, що ми тут робимо, якщо ти зі мною не переспиш?




Нік взяв себе до рук. Мабуть, це сталося з ним, що він уловив щось таке дивне. Але - і це було велике, але - може, він все-таки зможе її використати. Якщо вона дійсно так облажалася, як здається, можливо, вона має рацію.




"Що, якщо, - почав він, - що, якщо я зможу показати вам спосіб заробити купу грошей без... без необхідності робити те, що ви... е-е... робили досі?" Що, чорт забирай, з ним трапилося? Жінка ніколи раніше не виводила його з рівноваги.




Пем узявся за своє кістляве підборіддя довгими худими пальцями. «Звичайно, це мене зацікавить. Я вже сказав, що не хочу бути повією. І я з цим не дуже добре впораюся. Так скажи мені, Нейт. Як я можу заробити стільки грошей, про які ви кажете?




З того моменту, як зрозуміли, що він не знайде Пола Вернера в Сохо, весь день Нік працював над своїм альтернативним планом. Він навіть зайшов так далеко, що зателефонував за номером у будівлі Wine Office Mews і домовився про попередні приготування. Він вирішив зробити рішучий крок.




"Добре, Пем", - м'яко сказав він. 'Я вам скажу. Я шукаю дівчат, але не через те, що ви думаєте. Я організую театральну групу для гастролей по материку – можливо, на Балкани чи на Близький Схід. Якщо ти вмієш співати чи танцювати, то краще. Але насамперед мені потрібні гарні дівчата – начебто тебе».




Кіллмайстер у своєму завантаженому житті завжди був напоготові, готовий до всього. Але він не був готовим до того, що зараз робить Памела Мартін.




Вона подивилася на нього з виразом крайньої огиди. Але у фіолетових очах промайнув страх. Її широкий рот відкрився, і її рожевий язик нервово облизав губи.




'О, Боже мій! Ви один із таких! Просто… прямо як він! Вона схопилася з дивана і побігла до дверей, її стрункі ніжки блищали під короткою спідницею.




Вона закричала. - Випусти мене! Зараз же!'











Розділ 5










Нік упіймав її мить через. Він підняв її, затиснув їй рота однієї зі своїх великих рук і відніс назад до дивана. Вона була така маленька і тендітна, така м'яка проти його м'язистого тіла. Він сів і тримав її у себе на колінах, якби вона була немовлям, і затиснув їй рота долонею. - "Що, чорт забирай, з тобою не так, Пем?" - різко прошепотів він.




Вона підкидала свої довгі ноги у повітря і намагалася вкусити його. Нік мигцем побачив пару тонких рожевих трусиків.




"Я не завдаю тобі шкоди", - сказав Нік. - Спробуй спочатку зрозуміти це своїми тупими мізками. Але мені треба з тобою поговорити. Ви можете знати щось, що мені потрібно знати. Ну що це за людина, яку ти так боїшся? Він обійняв її тонку шию. «Я дозволю тобі говорити зараз, але якщо ти закричиш, я заткну тобі рота. Добре?'




Вона у розпачі кивнула.




Він послабив тиск на її горло і прибрав руку від її рота.




Великі фіолетові очі дивилися на нього. Імпульсивно і знаючи, що м'якість у жінці часто дуже цінується та спрацьовує, якщо щось ще не вдасться, він поцілував її – дуже ніжно. Він подумав, що це може вплинути навіть на маленьку лондонську повію. І він почав думати, що вона йому потрібна, що він на щось натрапив випадково.




Вона сіла і потерла горло. "Який ти звірюга!" - сказала вона хрипким голосом.




Нік неохоче дозволив дівчині зісковзнути зі своїх колін. “Добре, Пем. А тепер скажи мені, хто ця людина і чому я такий самий, як він».




«Він звірюга! Жирна тварина. Він блукає Сохо, намагаючись знайти дівчат, які будуть працювати на нього, так само, як ти зараз сказав. Це просто так не працює. Дівчата йдуть і більше не вертаються. "Звідки ти все це знаєш, Пем?" - Запитав Нік.




Вона стягнула блузку з плеча і показала велику подряпину та синець.




"Він зробив це?" – недовірливо запитав Нік.




Дівчина кивнула. 'Так. Посередині вулиці, навпроти пабу. Я пішла з ним випити. Я… ну, ви знаєте, я погодилася, хоча мені не подобалося його обличчя. Так чи інакше ми випили, і незабаром я дізналася, що він не хоче йти зі мною. Тобто не звичайним способом. Я не вірю, що йому подобаються дівчата, і він був дуже п'яний. Але через деякий час він зробив пропозицію, і я встала та вибігла з паба. Він пішов за мною та схопив мене за руку. А потім він зробив це. Потім він кинув мене в стічні канави і пішов.




Нік встав і попрямував маленькою кімнатою.




Він дав Пем ще випити та закурив. Вона мовчки сиділа на дивані, підперши гостре підборіддя лівою рукою, дивлячись на свою склянку.




Кіллмайстер не вірив у збіги. Він їй глибоко не довіряв. Але іноді таке траплялося. Мудрий чоловік цим би скористався.




- Цю людину звали Вернер? Пол Вернер?




'Я не знаю. Він назвався якимось ім'ям, але я забула. Але це не звучало саме так». Неважливо. Вернер навряд чи назве своє справжнє ім'я – якщо Вернер було його справжнім ім'ям.




Нік подивився на Пем. - 'Як він виглядав?'




Її опис був правильним: невисокий, товстий, років п'ятдесяти. Він розмовляв англійською мовою з німецьким акцентом. Одягнений помітно помітно.




Одне турбувало Ніка. Вернер міг бути сутенером, неробою і ублюдком, але він безумовно не був дурнем. Якби він був дурний, він би, напевно, не дожив до п'ятдесяти.




Нік взяв дівчину за підборіддя своєю великою рукою. Він підняв її обличчя до себе і глянув у ці великі фіолетові очі. Він дозволив своїм власним очам охолонути і завмерти. Він відчув, як вона тремтить. Добре. Він хотів, щоб вона трохи злякалася.




Це важливо», – сказав він. «Як ви дізналися про цю людину? Хто він такий, що він робить із дівчатами, яких вивозить із країни? Хто тобі це сказав?'




«Багато дівчат знають про нього.




Двоє чи троє попередили мене триматися від нього подалі. Він часто приїжджає до Сохо і дівчата знайомилися з ним. Звичайно, дехто все одно пішов з ним - але вони так і не повернулися. '




Цього було замало. Нік сердито похитав головою. Може, він шукав приманку чи пастку, якої не було.




"Як дівчата дізналися це про нього?"




Пем знизала плечима. «Я думаю, що вони іноді йшли з ним. Я справді не знаю. Але я їм вірю. Здається, вони мають його листівки чи листи. Може, щось було в цьому?




Кілмайстер кивнув. 'Можливо. Напевно. Йому довелося внутрішньо сміятися. Це було так просто. Паулюс Вернер помилився. Або хтось інший. Дівчина, яка ввечері вислизнула з готелю, щоб покласти листа в автобус, або дала чайові, щоби лист був вивезений контрабандою. Дуже просто. Гарно зроблено, але тепер це означало кінець Паулюс Вернер. Нік стояв, дивлячись на дівчину, і думав, і вираз його обличчя знову налякав дівчину.




"Добре, Пем", - нарешті сказав Нік. «Ми маємо розпочати роботу. Як ти думаєш, чи зможеш знову знайти цю людину?




Пем вагалася. – Може… Думаю, він часто ходить у паб. Це "Сліпий жебрак" в Іст-Енді. Пристойний паб.




Вернер, мабуть, зрозумів, що в Сохо йому більше не раді. Він змінив свої мисливські угіддя.




"Як ви думаєте, він пішов би з вами, якби ви його знайшли?" - Запитав Нік.




'Я не знаю. Я ж сказала вам – я думаю, йому насправді подобаються хлопчики».




Нік ніжно стиснув її кругле коліно. "Може, він піде з тобою, якщо ти запропонуєш йому щось особливе", - припустив він.




'Я не роблю цього!' - люто сказала вона. «Він огидний, товстий звір, і я не дозволю йому знову доторкнутися до мене нізащо».




«Він не чіпатиме тебе», - сказав Кіллмайстер. "Ні в якому разі. Обіцяю тобі, Пем. Але ви маєте відвести його до себе в кімнату. Він не ходить сюди, бо район невідповідний. Так що це потрібно зробити у вашій кімнаті. Відведи його туди! Тепер. Цим вечором! Тобі не доведеться трахатись, як ти це робиш, але зроби це. Ти маєш це зробити!




Пем здивовано подивилась на нього. 'Чому? До чого тут ти і яке тобі до нього діло?




Він мав їй щось сказати. «Я хочу побачити цю людину за ґратами», - урочисто сказав він. 'Надовго. Я його давно шукаю. Я не можу сказати більше. Крім того, вам було б погано, якби ви знали більше. Ти маєш мені довіряти, Пем. Ви зробите це? Цього було достатньо. Нехай думає, що він якийсь коп – може, з Інтерполу. Це не поставить під загрозу його місію.




Нарешті вона сказала: Добре. Я зроблю це. Я не знаю, чому Нат Коннор – якщо це ваше ім'я – але з якоїсь причини я вам довіряю. Я не вірю, що ти можеш нашкодити дівчині.




"Вірно", - сказав він, знову цілуючи її. Цього разу вона притулилася до нього. На свій подив, він відчув присмак солоних сліз на її щоках. "Мені не пощастило, - сказала вона, - що я не зустріла такого, як ти, доки не пішла неправильним шляхом".




Нік обережно підняв її. - "Ви не помилилися", - сказав він. «У всякому разі, поки що ні. І, можливо, зараз і починає приходити успіх. Добре, приступимо до роботи.






У Пем була убога кімната в Пултені-Мьюз. Нік глянув на неї і вирішив, що вона підходить. Ванна була далі коридором, але там була комора. Це було все, що йому було потрібне.




Він дав дівчині останні інструкції. - Спробуй його напоїти, але не надто сильно. Я хочу, щоб він був напідпитку, але не в відключенні. Я мушу змусити його говорити, розумієте? Переконайтеся, що ніхто не йде за вами. Це дуже важливо! І якщо ви увійдете з ним, переконайтеся, що ви замкнули двері. Зробіть так, щоби це виглядало природно».




Вона кивнула головою. – “Це було б природно. Я завжди замикаю двері, коли приходжу сюди з чоловіком».




'Добре.' Нік дав їй трохи грошей, але не надто багато. Якби Вернер побачив її з купою грошей, у нього з'явилися б підозри. Він буде таким самим хитрим, як змій.




Вони відрепетирували те, що вона розповіла таксі дорогою: їй не пощастило в Лондоні, у неї не було грошей, і вона обдумала його пропозицію. Можливо, це Вернер штовхнув її випадково, особливо якщо він був трохи п'яний.




Нік провів її до дверей. Він поплескав її по її твердій дупі. Він запитав. - «Ви маєте діяти добре. Як ти думаєш, ти впораєшся?




Вона посміхнулася до нього. Це була перша щира усмішка, яку він побачив на її обличчі за весь вечір. "Думаю, так", - відповіла вона. «Я зроблю все, що в моїх силах. Але що якщо я не зможу його знайти?




Нік знизав плечима, тканина його куртки натяглася. «Тоді ми маємо спробувати це іншим разом. Але я відчуваю, що нам пощастить». Це було правдою. Зазвичай він не здогадувався, але тепер він мав сильне почуття, що успіх на його боці. Те, що він зустрів цю особливу дівчину цієї особливої ночі, здавалося гарною ознакою.




Збираючись йти, Пем знову повернулася до Ніка. У великих фіолетових очах знову з'явився сумнів. - Ти правда поліцейський? Ви збираєтесь його заарештувати? Звичайно ні ... чи ...?




Він передбачав, що вона поставить ще питання. Вона була надто розумна, щоб цього не зробити. Отже, йому просто довелося збрехати і дати їй шматочки інформації, щоб задовольнити її.




«Так, я справді з поліції». У певному сенсі, звісно, це було правдою. Він штовхнув її. - «Іди зараз же. Дозвольте мені ламати голову над рештою».




Коли Пем пішла, він швидко перевірив кімнату. Нічого такого. Це було жалюгідне видовище. Звичайна груба неохайність знімної кімнати в Сохо. Дорогою в таксі вона сказала йому, що прожила там тиждень. Це було чудово для того, що він мав на увазі. Не було б простого способу розшукати таку дівчину, як Пем, і лондонська поліція не видавала ліцензії повіям.




Він сів на матове мідне ліжко та перевірив «Люгер». Він повісив капелюх і плащ у шафу, зняв куртку і перевірив пружинний механізм замшевих піхов на внутрішній стороні правої руки. Стилет ковзнув з ручкою в його руку, готовий до дії. Щоб напружити м'язи, Кіллмайстер кинув ніж у протилежну стіну. Він проткнув квадратний шматок коричневого паперу, закріплений там скотчем.




Нік витягнув стилет і подивився на клаптик паперу. То була фотографія королеви, вирвана з журналу. Він посміхнувся. Ці англійці! Вони любили свою монархію та традиції.




Пем повернулася за дві години. Нік терпляче чекав, його напруження стримувалося залізним самовладанням. Час від часу він чув стукіт високих підборів коридором і гучний п'яний сміх. Час від часу туалет у холі булькав, стогнав і нарешті випускав воду.




Він стояв у туалеті, в кімнаті було темно, і він не зводив очей з маленької тріщини у двері, коли почув, як Пем відкрила ключ у замку. Вона з кимось розмовляла. Чоловічий голос пробурмотів щось із сильним акцентом. Нік посміхнувся у темряві. Пастка спрацювала. Вона знайшла Паулюс Вернера. Нік дав їй досить часу, щоб замкнути двері, перш ніж вискочити з туалету. Чоловік у центрі кімнати, що дивився на струнку дупу Пем, мовчки розвернувся. Його права рука метнулася до внутрішньої кишені тонкого пальта. Його револьвер був на півдорозі, коли Нік схопив його - найжорстокішою хваткою в світі!




Кіллмайстер врізався прямо в чоловіка нижче за нього, ніби збирався поцілувати його. Його права рука, як змія, ляснула чоловіка під лівою пахвою, ліва рука схопила його за праву руку трохи нижче ліктя і потягла назад. Його права рука, що тепер обмацує його спину, схопила його за праве зап'ястя і потягла назад, згинаючи його знову і знову. Нік був набагато сильнішим і міцно тримав чоловіка за праву руку. Він безжально поводився з ним. Плечо з тріском вискочило із суглоба. Чоловік страшенно заревів. Нік сильно вдарив його головою, щоб змусити його замовкнути. Потім чоловік впав у жорстокі обійми Ніка.




Нік кинув його на підлогу і спостерігав за дівчиною, поки він узяв револьвер чоловіка, маленький браунінг, і засунув його до своєї кишені. Він продовжував дивитись на неї, швидко обшукуючи Вернера. Вона стояла, притулилася до дверей, її фіолетові очі розширилися від страху, вона притиснула руку до обличчя. Він сподівався, що вона також не закричить! Паулюс Вернер був непритомний. Іншої зброї в нього не було. Нік підійшов до дівчини. Вона позадкувала, тремтячи всім тілом. Він ніжно ляснув її по обличчю відкритою долонею, потім обняв і повернувся, щоб не зводити очей з Вернера.




Він лагідно заговорив їй на вухо. - "Давай, Пем заспокойся.




Не думай від цього. Ви знаєте, що вам байдуже, що відбувається з таким чоловіком. І я знаю, люба, я розумію. Це шок. Ви не звикли до насильства. Але ти повинна прийти до тями. У нас сьогодні ще багато справ».




Він тряс її туди-сюди. - "Тепер ти гаразд?" Памела Мартін кивнула йому в плече. – «Я… я так вважаю. М-но я ніколи не бачила нічого подібного, окрім як у фільмах. Це ...'




Посмішка Ніка була холодною. "Це не дуже схоже на фільм, чи не так?"




Він швидко позбувся її. Він дав їй п'ятдесят фунтів і ключ від своєї квартири в Кенсінгтон.




"Іди туди і почекай мене", - наказав він їй. «Не відчиняй двері, навіть не відповідай, поки не почуєш, як я так свисну». Він тихенько насвистів кілька нот старовинної французької народної пісні. 'Зрозуміла?'




Пем кивнула головою. Вона все ще була засмучена. Він показав рукою на кімнату. «Чи є тут щось особливе? Чи сувеніри? Якщо так, візьміть їх із собою. Ви не повернетеся сюди».




'Мій одяг?'




«Залиш це тут. Купимо вам нові. Добре? А тепер йди.




Він перевірив коридор і випустив її. Коли вона прослизнула повз нього, він поплескав її по дупі і сказав: «І лягай спати, люба. Можливо, вже пізно.




Пем знову подивилася на людину, що лежала на підлозі, непритомна. Нік побачив форму питання на її губах. Але вона промовчала і вийшла з холу, клацнувши підбором. Вона крикнула через плече: "Привіт!" Тепер у її ході було щось нове, щось досить витончене. Це збентежило агента АХ, але це йому сподобалося. Пем почала розуміти суть того, що відбувається.




Коли Кіллмайстер повернувся до кімнати і замкнув двері, його поведінка різко змінилася. Він подивився на свою здобич, яка тепер почала тихенько стогнати очима експерта, людину, яка точно знала, що робити.




Вернер ворухнувся, коли Нік нахилився над ним. Нік м'яко грюкнув його рукою за вухом. Він ще не хотів, щоб він прийшов до тями. Він підняв тяжкого чоловіка і кинув його на ліжко. Потім він повністю розділив його, кинувши весь одяг в одну купу, його особисті речі в іншу. Вернер був одним із тих психов, які носили і підтяжки, і пояс, і це підходило Ніку. Він уклав Вернера на спину, розвівши руки і ноги, і прив'язав руки людини над головою до одного з латунних лозин. Він використав ремінь для ніг. Нік підійшов до туалетного столика Пем з особистими речами Вернера і оглянув їх. Коли він почав це робити, він помітив фотографію у кутку дзеркала. Він побачив Пем у робочому одязі з чоловіком та ще однією дівчиною. На задньому плані стояв старий кам'яний фермерський будинок. Пем не посміхалася. Нік задумався на мить, а потім поклав фотографію в кишеню. Вона могла багато прояснити про Пем.




Вернер мав із собою звичайні речі людини, яка багато подорожує. Плюс деякі менш поширені, наприклад, фотографії молодих людей у позах геїв. Нік тихо свиснув і знизав плечима. Вони були у вас усілякі. Пем мала право щодо цієї людини.




Грошей було багато. Майже сто фунтових банкнот та кілька п'ятифунтових. Ця людина мала два паспорти: один на ім'я Паулюса Вернера, другий на ім'я Ганса Готтліба. Обидва мали численні візи. Він знайшов права водія міжнародного зразка і кілька квитків. З іншого нічого йому не потрібно було, крім грошей. Нік поклав їх у кишеню. Йому потрібно буде купити одяг для Пем, і він був радий, що Вернер заплатить за це.




Нік залишив все інше на туалетному столику і повернувся до ліжка. Настав час розпочинати вечірку. Перш ніж почати, він відгвинтив каблук однієї зі своїх туфель і дістав невеликий паперовий друк. Вона була розміром із велику поштову марку і мала символ AX. - Сокира. Це був єдиний документ, який мав із собою. Він думав, що цього буде достатньо.




Він зняв куртку і кинув її на стілець. Він одягнув нову поясну кобуру на спину – Вернер міг спробувати схопити зброю вільною рукою – і засунув стилет собі в долоню.




За дві-три хвилини Паулюс Вернер прокинувся з новим болем. Його поросячі очі розплющилися, і він з наростаючим жахом подивився на гостре лезо, що пронизало його сонну артерію. – «Привіт, – сказав Нік. "Ви почуваєтеся трохи краще?"




Вернер застогнав. «Пити – дайте води! Будь ласка!'




«Не буде води, доки ми не поговоримо. І говоріть англійською! Нік тицьнув його стилетом.




- Ах, Лібер Готт, стоп! Хто ти? Чого ти хочеш від мене?'




«Я ставлю запитання. Але спочатку я хочу тобі дещо показати, Пол. Подивіться уважно.' Нік тримав маленьку печатку сокири прямо перед очима чоловіка.




Обличчя Вернера, вже червоне, тепер стало зеленим. Він заплющив очі і простогнав: «Mein Gott. Американський Мордклуб! »




Рот Ніка скривився в холодній усмішці. «Цілком вірно, Пол. Американський клуб убивств. І ти у скрутному становищі, мій друже. Але, може, в тебе є ще вихід. І як я вже сказав – говори англійською! ' Він встромив стилет на дюйм у тіло чоловіка.




Вернер тихо закричав. - 'Ні ні! Бітте – будь ласка! Більше не роби мені боляче. Чого ти хочеш?'




"Інформацію", - відповів Нік. "І правдиву". Вернер тихенько простогнав. - Але я нічого не знаю. Я ні про що не знаю – я просто бідний, простий німецький бізнесмен».




Нік підійшов до ліжка. Він просунув кінчик стилету під ніготь на пальці ноги чоловіка. - «Ти просто поганий німецький рекрутер та сутенер! Ви набираєте жінок тут та в інших місцях і відвозите їх у різні місця. Але ти завжди знову опиняєшся в Будапешті. Я хочу знати, що ви робите із цими жінками, коли вони у вас у Будапешті, хто їх забирає, як і де».




Кіллмайстер умів читати по обличчях, як один із найкращих у своїй роботі. В іншому випадку він міг би пропустити швидкоплинний розгублений вираз обличчя Вернера, вираз, відразу за яким слідував вираз, в якому Нік був упевнений, що він відчуває деяке полегшення. «Наче Вернер очікував іншого питання», - подумав Нік.




Пухке обличчя Вернера тепер було порожнім, хоча в його свинячих очах промайнув страх, і Нік знав, що щось упустив. Що ж, з цим нічого не можна було вдіяти. Він мав рухатися далі. Він просунув кінчик стилету під ніготь - зовсім трохи.




Ой! Давай, перестань чи що! Я все розповім. Добре? Тоді ти мене не вб'єш?




'Вбити тебе? Звісно, ні, Пол. Це зовсім не намір. А тепер слухай уважно, Паулюсе, бо я люблю тебе і захоплююся тобою, я розповім, як усе піде. Звісно, тебе не випустять. Після того, як ми побалакаємо, мені на допомогу прийдуть кілька чоловіків. Вони збираються таємно вивезти вас із Англії та посадити в камеру AX в Америці. Про тебе добре піклуватимуться, і ти зможеш жити спокійно в камері, поки ми перевіряємо інформацію, яку ти збираєшся мені дати. Якщо ваші відповіді будуть вірними, вас відпустять незабаром після цього. Якщо виявиться, що ти брешеш - навіть якщо це лише дрібна брехня. Ну, ти знаєш. Тоді тобі кінець? Нік трохи сильніше натиснув на стилет. – Вернер закричав. - 'Я буду говорити! Я тобі все розповім».




«Я знав це, старий приятель, – сказав Нік Картер. Коли Паулюс Вернер заговорив, слова вийшли бурхливим потоком.




"А тепер ще раз", - сказав нарешті Нік. "Куди ви ведете дівчат, коли вони у вас у Будапешті?"




- У готель "Угорський Ір", - швидко повторив Вернер. Готель невеликий, дешевий. Там мешкає багато письменників».




'А потім?'




Потім отримую гроші та йду. Я більше ніколи не бачу цих дівчат».




"Що з ними буде?"




«Я не знаю, auauau… Лібер Готт!»




"Ще одна брехня, і я відріжу тобі ніготь", - крижаним тоном пригрозив Нік. – „Ти добре знаєш, що з ними відбувається, сволота. Їх використовують для створення порнофільмів у студії за межами Будапешта».




Mein Gott – ти все знаєш! Ці люди AX – чарівники».




«Так, ми. А де ця студія?




Я не знаю ... - Він видав здавлений крик, що булькає. 'Стоп! Я справді не знаю. До мене дійшли лише чутки, що він у Буді, за річкою. Це все, що я знаю – клянусь!




Кіллмайстер прибрав стилет. Він зрозумів, що Вернер, мабуть, не знав точного розташування студії.




Хто вам платить за дівчат, коли ви приїдете в Будапешт? - Запитав Нік.




Чоловік на ім'я Кояк, Біла Кояк. Ми зустрічаємось десь в іншому місці – ніколи в готелі – а потім я отримую свої гроші та зникаю».




"Щоб завербувати нову партію дівчат?"




«Яаволь – так. Розумієте, це просто бізнес.




Нік цинічно засміявся. 'Так, я бачу це. Я також бачу, що тобі не подобається дівчина. Тоді навіщо ви прийшли сюди сьогодні ввечері?




М'ясисте обличчя Вернера зникло. Його товсті губи затремтіли. - Я… я збожеволів! Я пішов сюди лише тому, що дівчина пообіцяла зробити для мене щось особливе. І вона також погодилася поїхати до туру, і треба було зробити всі необхідні приготування».




Пем виконала чудову роботу. Нік був задоволений. Але яка то була брудна робота для неї. Можливо, він зможе якось віддячити їй.




«Це підводить нас до іншого питання, – сказав він зараз. – У Лондоні дівчат не було. Але я знаю, що ви розмістили гурт у іншому місці. Отже, ти залежиш не лише від дівчат, яких можеш знайти у Лондоні. А де решта?




Паулюс Вернер був такий далеко, що не міг повернутися. Його повне обличчя блищало від поту, і з його жирного рота текли слини. Він облизав вологі губи. «Вони чекають у Гібралтарі. Вони приїхали з Танжера, де друг найняв їх для мене».




"Де вони зупинилися у Гібралтарі?"




"У "Рок-готелі"".




'Ой! Ну, давай же! Я присягаюся, що це правда. Чи бачите, так і має бути. Rock Hotel дорого і дуже шикарно, але, бачите, ми повинні справити хороше враження. Англійці дуже правильні, дуже підозрілі». Нік міг подумати, що Вернер розмістить свою партію дівчат у Ла-Лінеа, дешевому готелі. Але тепер він дійшов висновку, що Вернер, мабуть, говорив правду. Людині за фахом Вернера не потрібно було ускладнень, яких можна було б уникнути, а іспанська поліція змогла діяти дуже жорстко.




«Ця група чекає на тебе зараз, у Гібралтарі?» - Запитав Нік. 'Так.'




'Скільки їх там? Хто вони?'




«Усього шість. На цей раз все пройшло не так гладко. Жіночий оркестр - чотири співачки - та дві танцівниці. Дуже незвичайно – негритянські дівчата з Гарлема у Нью-Йорку. Двійнята. Навіть у нинішній жахливій ситуації голос Вернера здавався досить гордим за цю роботу з підбору персоналу. Він продовжив добровільно: «Розумієте, дуже незвично змусити чорних жінок поїхати за залізну завісу. Вони там головна визначна пам'ятка. Ці близнюки опинились у Танжері».




Кіллмайстер, який не був жорстокою людиною, відчув лють на цього хвалькуватого сутенера. Він натиснув на стилет. "У Будапешті продасте їх за гарною ціною", - сухо прокоментував він. Свині очі Вернера витріщились.




До речі про Будапешт. Що ви знаєте про якогось Майкла Блекстоуна? Нік продовжив. – “Просто він відомий кінорежисер, якого давно вигнала зі своєї країни капіталістична Америка. Я ніколи з ним не зустрічався». Напевно, це було правдою. Блекстоун не став би поратися з таким покидьком.




"Ви знали, що він зняв ці порнофільми?"




"Ні, я дізнався це тільки з чуток".




"Ти чуєш багато цікавого, товстий ублюдок", - сказав Нік з усмішкою. «І ти надто голосно кричиш. Я сказав тобі, що ти можеш стогнати – тому що я гуманний – але ще один гучний крик, і твій палець на нозі буде відрізаний».




Він напоїв Вернера водою із брудного графина на туалетному столику. Він не хотів, щоб чоловік втратив свідомість. Вернер жадібно ковтнув воду і подивився на Ніка з проблиском надії у своїх поросячих очах.




Вода стікала його підборіддям. Його очі тепер благали. «Це все, будь ласка? Ти більше не мучитимеш мене?




Нік на мить залишив його збентежено. Це була здорова психологія. Йому раптом захотілося поставити наступне запитання.




Він запалив сигарету і засунув її між мокрими пухкими губами Вернера. Голий чоловік із спітнілим жиром, схожим на свиню, скривився. Нік глянув на нього без співчуття.




Це була робота, лайно, але майже закінчилася.




Кіллмайстер відійшов від збоченця на ліжку і на мить замислився. Він думав далеко вперед.




Нарешті він повернувся до ліжка, вийняв з рота Вернера сигарету і викинув її на брудну підлогу. Потім він недбало запитав: «Як звуть китайця, якому підпорядковується Біла Коджак?»




Паулюс Вернер здивовано дивився на Ніка, ніби подивився на диявола. Потім Нік побачив, що його свинячі очі почали хитрувати. Чоловік знову збирався збрехати. Він був досить крутим для труса. Нік підняв стилет і почав розгойдувати його туди-сюди.




"Фанг Чі", - швидко сказав Вернер. "Я вважаю, що він прикріплений до тамтешньої місії".




«Ти страшенно добре все знаєш, жирний виродок», - сказав Нік. Це було очевидно. Член китайської дипломатичної місії - фонтан, з якого ринуло золото.




Вернер похмуро кивнув головою. - "Яаволь - так, я знаю", - визнав він.




'Звідки ти це знаєш? Ви маєте справу тільки з Коджаком, чи не так?




«Мені було цікаво, це ви розумієте. Якось увечері, поговоривши з Коджаком, я спочатку пішов, а потім пішов за ним. Він зустрів цього Фан Чі та разом поїхав».




«Як ви дізналися, що його звати Фан Чі? Він представився?




Вернер зробив жалюгідну спробу посміхнутися. «Ах, ви, американці! Завжди ви жартуєте. Звісно, він не представився. Я вже знав, хто він такий. Він добре відомий у Будапешті. Його фото часто публікувалося у газетах».




Агент АХ люто подивився на свого бранця. Схоже, ти багато знаєш, Вернере, для звичайного хлопчика на побігеньках. Які ще у тебе заробітки? '




На цей раз Вернеру вдалося стримати вираз обличчя, але очі його блиснули. Він сказав: «Я не маю додаткових заробітків. Я просто бідний німецький бізнесмен, який має справу із жінками. Ви, американці, та англійці теж – діти. Ви не знаєте таких речей. Ви вважаєте, що це аморально. Ба! Без мене всі мої бідні дівчатка помруть із голоду».




Нік нічого не сказав. Він ходив по кімнаті, курив цигарку. Він хотів дати Вернеру трохи похвилюватися, перш ніж дійде до останнього акту цього фарсу.




За мить Вернер запитав: «Ваші друзі незабаром приїдуть забрати мене до Америки?»




«Так, – сказав Нік. - 'Дуже скоро. Але спершу я хотів зробити вам пропозицію. Це все залежить від вас. Для мене це нічого не означає. Подумай гарненько, Вернере! Подумайте про все, що ви, можливо, знаєте про цю кіностудію в Будапешті, про ваші трупи, про все, що пов'язано з цим, про що ви мені ще не розповіли. Може, ти щось забув. Якщо ви про щось думаєте – а це виявляється правдою – це може мати велике значення, коли ви будете в Америці. Я замовлю за вас слівце. Ви отримаєте додаткове харчування, пільги. Але поспішай. Мої люди скоро будуть тут.




Вернер подумав. Зрештою він сказав: «Це лише слух, ви повинні це розуміти, але я чув, що людина, яка стоїть за цими фільмами, людина, яка все це організовує, - це доктор Мільяс Ерос». Голос товстуна звучав щиро. «Це, як ви кажете, відповідне ім'я, так? Якщо це правда, звісно. Я не знаю точно.'




Кіллмайстер подумав, що Вернер каже те, що він вважав правдою. Ця людина була захоплена ідеєю поїхати до Америки і не стала б ставити під загрозу свої «привілеї» безглуздою брехнею.




"Хто такий доктор Міляс Ерос?"




Відповідь Вернера здивувала Ніка. "Я не знаю", - сказав товстий сутенер. «Я знаю про нього лише з чуток, пошепки від людей із кримінальним минулим. Я ніколи його не бачив і не знаю нікого, хто бачив. Іноді його ім'я виринає у барах. Потім раптово настає тиша, як люди знову починають говорити. Ви розумієте, мій гер? При думці про звільнення від цього жахливого американця Паулюс Вернер почав розслаблятися.




Нік підійшов до ліжка з графином для води. Це відверне увагу чоловіка в той момент, коли мало відбутися його дія. Це не було б милосердною смертю - це було неможливо за цих обставин - але вона зменшила б жах - а жах - це додатковий біль.




«Ви мало що розповіли мені про Ероса, - сказав він людині, яку збирався вбити, - але я простежу, щоб його перевірили. Що небудь ще?' Вернер жадібно випив і подивився на Ніка. Вода потекла з його рота. «Я знаю одне точно, – сказав Вернер. «Дівчаток, яких знімають у фільмах та фотографують, пізніше відправляють до Китаю та Північного В'єтнаму для солдатів. Мені це не подобається - це неприємно і...




Тепер він зрозумів наміри агента АХ та спробував закричати. Але було надто пізно. Нік уже стиснув його горло своєю великою рукою. N3 хотілося б зробити це краще та швидше. Але це було б неможливо. Пристрелити його не міг через шум, зарізати стилетом не міг через кров. Він не міг ризикувати змаститися плямами крові. І завжди була кров.




Коли Вернер перестав смикатися, Нік, не дивлячись на нього, повернувся і швидко почав витирати хусткою все, до чого він торкався в кімнаті. Потім він стер все, до чого могла торкнутися Пем. Це не сильно допомогло б - очевидно, він щось упустив - але він все одно це зробив. Ванна, звичайно, була там, але на це в нього не було часу. Йому слід запитати її, чи зареєстровані її відбитки пальців і чи вистачило у неї здорового глузду змінити ім'я, коли вона приїхала до Лондона. Памела Мартін. Це напевно виглядало як її власне ім'я. І можливо, вона не відмовилася від нього тут.




Він обшукав шухляди туалетного столика. Шукав листи. Нічого з її ім'ям на ньому. Він саме повертався, коли його осяяла думка. Він тихо вилаявся. Ви завжди щось забуваєте. Нашивки пральні! Бурчачи через затримку, оскільки це збільшило б ризик його арешту поліцією, він зробив грубий мішок для білизни з широких штанів Вернера і кинув туди речі Пем і будь-який одяг, який був у кімнаті. Його було не так уже й багато. Він виглядав би страшенно дивно і підозріло, йдучи вулицею з пакунком із чоловічих штанів, але він нічого не міг з цим поробити.




Біля дверей він ще раз глянув на кімнату. Він залишився задоволеним своєю роботою. Він багато дізнався і скоро дізнається більше. І він мав план. Крім того, того вечора він мав кілька справ.




Нік Картер тихенько спустився по обшарпаних сходах. Дощ лив зараз на Палтні-Мьюз, затоплюючи звивистий бруківку. Баки для сміття були перекинуті наростаючим вітром. Мокрий кіт підбіг до дверей, нявкав, шукаючи притулку від зливи.




Нік зупинився біля входу і подивився на Палтені-стріт. Кілька людей поспішали повз нього, опустивши голови, їхні плащі блищали у тьмяному світлі ліхтарів. Це в жодному разі не було жвавим районом Сохо. Через два кути він знайшов вирішення своєї проблеми. На розі стояв великий металевий контейнер. Знак говорив: Будь-який старий одяг вітається. Дякую. Благодійні організації Лондона. Будьте здорові.




"Хай буде здорові і ви", - пробурмотів Кіллмайстер, проштовхуючи пухкі штани покійного Паулюса Вернера через проріз.




Він побачив телефон-автомат і почав шукати дрібниці. Йому довелося зателефонувати на склад і попросити бригаду швидко та старанно попрацювати сьогодні ввечері. Він багато просив за короткий час – і це буде зроблено. Мені довелося. Він був головою цієї місії. Фактично, у всьому АХ його авторитет було б перевершено лише авторитетом Яструба. І те, що Хоук не знав, не могло завдати йому шкоди. Так сказав би сам Хоук.




Коли Нік почув, як монета впала у пристрій, він задумався, чи справді Пем буде у квартирі. Можливо, вона запанікувала і втекла в останню хвилину з п'ятдесятьма фунтами.




Коли до телефону почувся голос і Нік почав використовувати жаргон для ідентифікації, він сподівався, що вона не зникла. Якщо вона все-таки піде, вона опиниться в небезпеці, і принаймні він для неї щось має ще зробити.








Розділ 6










Настав новий день, коли Кіллмайстер залишив величний особняк у Хемпстед-Хіт. Це була важка ніч навіть для людини її життєвих сил. Ця операція, подумав він, сидячи в чорній машині з водієм, ймовірно, коштуватиме AX і американському платнику податків приблизно мільйон доларів. Нік посміхнувся і потер палаючі очі. Що ж, то були тільки гроші.




Але за цей мільйон він отримав дуже багато: літаки, співробітництво Скотланд-Ярду, МІ-5 та МІ-6, Спеціального управління, Інтерполу, влади в Гібралтарі - які нічого не знали, бо вони були задіяні втемну - плюс величезні ресурси поліції. ЦРУ та AX. Все це були законні операції, але після цього мала бути підзвітність людині АХ та касовою книгою.




До цього додалися "чорні" гроші. Сьогодні Нік уже витратив чимало грошей на хабарі. Більшості ще треба було заплатити, але це було обіцяно. Сьогодні ввечері було куплено агентів та підкуплено маловідомих прикордонників. Або це скоро станеться.




Чорна машина висадила його біля Мерілебон-Роуд, і Нік викликав таксі. Він дав адресу квартири у Кенсінгтоні. Він сподівався, що дівчина там буде. Він потребував її зараз. Професійно – а може й інакше. Він ніколи не був так захоплений повією, але Пем повією не назвеш. Вона лише починала. Він запитував, скільки саме чоловіків у неї було за свою коротку кар'єру дівчини для задоволення. Він засміявся з свого старомодного виразу. Це було те, що навіть Хоук міг сказати.




Цієї ночі старий зробив для нього все, що міг, досить примарним чином. Жодного особистого контакту. Чотири слова в радіотелексі:






Вілла Blackstone в Vac.








Коли таксі зупинилося на тротуарі за кілька кварталів від кондомініуму, Нік заплатив за проїзд, подумавши, що це буде іронічно, якщо внаслідок якоїсь випадковості його зловлять за вбивство Вернера. Це зруйнувало б усе. Усі ці гроші були б витрачені даремно. Одним із випадків, коли англійці відмовилися співпрацювати, було вбивство.




Однак шансів на це мало. Паспорти Паулюса Вернера тепер лежали у лабораторії на Пустоші. Зайві паспорти завжди стануть у нагоді. Нік посміхнувся, коли пішов у квартиру. Дітям із Скотлендярду доведеться нелегко. Деякий час Вернер залишиться у їхньому списку непізнаних трупів.




Нік задумливо увійшов до воріт будинку. Сьогодні ввечері витрачено мільйон доларів. Гудіння проводів, мерехтіння комп'ютерів, шипіння радіохвиль. Чоловіки, яких витягували з ліжка посеред сну чи злягання. Сказана брехня та прихована правда, чи навпаки. І все, що завгодно, аби доставити до Угорщини людину з пістолетом.




Нік знизав плечима, піднімаючись сходами до своєї квартири. Він сподівався, що це спрацює. Якщо це не спрацює, для нього це більше не матиме значення. Тоді нічого не матиме значення.




Пем, мабуть, чекала на його кроки. Він ледве насвистів перші ноти французької пісні, як двері відчинилися. – «Нейт! Як давно тебе не було! Я почала хвилюватись! '




"Хіба ти не злякалася?" - спитав він із сухою усмішкою, опускаючи капелюх на диван і знімаючи пальто. Він побачив, що вона дивиться на нього, а потім на його костюм.




"Ви переодяглися!" - вигукнула вона з подивом. "Минулої ночі ти виглядав як шпигун, а тепер - як джентльмен".




'Дякую. Це те, чим я завжди намагаюсь бути».




"За винятком випадків, коли ви не б'єте людей?" Вона підійшла до дивана і сіла на нього. Вона взяла його капелюх і провела по ньому пальцем. Вона одягла його халат і накрилася ним, як наметом, приховуючи своє гарне, тонке, маленьке тіло. Він побачив, що вона поклала волосся і нанесла помаду.




Нік підійшов до диван і підняв її. Він побачив, що вона гола під його халатом. Він обійняв її за вузьку талію і поплескав по спині. «Налий мені випити, Пем. І йди сюди. Нам треба серйозно поговорити, тобі та мені. Повернувшись, вона простягла йому склянку і сіла поряд із ним на диван. Вона подивилася на Ніка. - "Ви вбили його, чи не так?" - Невпевнено запитала вона.




Кіллмайстер чекав на цей момент. Тепер він подумав, що зараз саме час дізнатися, скільки в неї мужності. Якщо вона поїде з ним, їй знадобиться багато цього.




"Довелося", - визнав він. «Іншого шляху не було. Я нічого не міг вдіяти, повірте мені».




Великі фіолетові очі холодно дивилися на нього. Її шкіра була дуже гладкою та білою. Її волосся, тепер висушене і зачесане, було темним і блискучим. Нік подумав, чи знали люди, які колись платили їй те, що вони отримують.




Нарешті вона сказала: "Це означає, що я причетна до вбивства".




Нік похмуро кивнув. - «Технічно кажучи, так. Але це не обов'язково має означати вам неприємності. Спочатку скажіть мені – Памела Мартін ваше справжнє ім'я?




«Памела так, а Мартін – ні. Я не така дурниця. Моє справжнє прізвище – Хаворт.




"У вас колись знімали відбитки пальців у цій країні?"




'Так. На військову службу. Але мене так і не викликали».




Робити було нічого. Напевно, це мало значення. Лондон і весь світ – чудові місця, і Памела Хаворт ось-ось зникне з них обох – якщо вона захоче взяти участь у його завданні.




Нік ніжно обійняв своєю довгою рукою її тонкі плечі. - Скажіть, чи правда, що ви розповіли мені? Що ви втекли з ферми і приїхали сюди, щоб розбагатіти працюючи повією?




Вона не хотіла на нього дивитись. Нік побачив, як її щоки та шия почервоніли. «Це… це було майже правдою. Я це спланувала. Тільки я не змогла – коли справа дійшла до цього. Я відкладала це, доки не скінчилися всі мої гроші. О, одного разу я привела додому старого, але він нічого не міг зробити. Я була в жаху, і, гадаю, він це побачив. Він все одно заплатив мені. Думаю, він сміявся з мене і водночас шкодував мене».




"А Паулюс Вернер?" – люб'язно спитав Нік.




Ба! Я дійсно не збиралася поїхати з ним. Але я подумала, може він заплатить мені за їжу. Тоді я б ударила його. Тільки він був якимсь фальшивим».




Нік їй повірив. Вона, звичайно, трохи облажалась, може бути неабияк облажалась, і, можливо, не була занадто ласкава. Але іноді це знадобилося б - якщо вона не була надто хороша. Нік почав запитувати: у нього було право наймати персонал AX, яке він рідко використовував. Це могло стати для неї незмінною роботою. Але з цим довелося трохи зачекати.




'І я? Ви справді пішли б зі мною? - Нік піддражнив її.




'Ах да!' Вона підвела обличчя і притулилася до нього. «Але не лише через гроші. Я була налякана, самотня і… і ти мені одразу сподобався».




Потім Нік поцілував її.




У Памели був чудовий язичок, і вона знала, як ним користуватися. Коли поцілунок закінчився, Нік спитав: «Чи всі дівчата з Дорсета цілуються так?»




«Звідки це мені знати? Але ж ми не всі селяни! Її фіолетові очі були заплющені, коли вона знову шукала його рота. – «Нейт! О, Нейт, любий. Я вірю, що кохаю тебе. І це безглуздо з мого боку, чи не так?




Кілмайстру вона сподобалася. У своєму рідкісному філософському настрої він іноді думав, що такі моменти, як ці, між смертю, брудом і небезпекою, роблять всю роботу, що стоїть.




Потім він відштовхнув її. - 'Прекрасно. Ти закохана у мене. Але тоді, звісно, вам доведеться змінити професію».




"Я вже зробила це. '




«Хочете нову роботу? Поки що це тимчасово, але добре оплачується. І це може стати постійною роботою».




Пем погладила його по щоці. "Ви дійсно пропонуєте мені роботу?" - здивовано спитала вона.




«Своєрідна робота. І пам'ятайте: я сказав, що це тимчасово». "Це може виявитися занадто тимчасовим", - похмуро подумав він. Він наразить цю дитину на небезпеку, якщо вона погодиться, тому що вона може дуже сильно їй допомогти. Якщо все піде добре, він стане першим агентом, який візьме свою дружину на завдання!




Нік поцілував її, потім накинув на неї халат і застебнув. «Ви не тільки жахлива тварина», – прошепотіла вона, – «ви ще й нелюдські. Звідки у вас таке самовладання?




Пізніше Нік сказав: Я покажу вам, що таке самоконтроль. Але тепер треба поговорити про роботу».




Добре, якщо треба. Я повинна бути шпигункою чи щось таке? Вона грала з його вухом.




«Ця дитина, - подумав Нік із подивом, - може виявитися розумнішим, ніж вона виглядає або вдає». «Послухай, – сказав він їй. «Відпусти моє вухо на мить, сядь і слухай – і слухай уважно. І добре подумай. Тому що раз ти тут і ми не можемо сюди повернутися - це все: ми не можемо повернутися! »




"Невже те, що ми збираємося робити, небезпечне?"




«Я сказав тобі послухати! Так, це небезпечно, страшенно небезпечно. Ти можеш ризикувати своїм життям. І ви зробите це тільки заради грошей, а не заради доброї справи чи чогось ще – і ви робите це, до ладу не розуміючи, що все це означає. Тому що я тобі не скажу подробиць. Я не можу сказати тобі. Я читатиму сценарій рядково, і так вам доведеться його розіграти. Ви виконуєте накази і не ставите запитань. А коли ми працюємо, між нами немає нічого, окрім ділових стосунків, суто ділових стосунків».




"Мені не подобається ця частина".




«Ти нахабна сука, але ти мені подобаєшся. Добре, тепер я збираюся ще раз випити та прийняти душ. А поки що добре подумай. Якщо ви вирішите приєднатися до мене, у нас попереду важкий день. І я вам усе розповім дорогою».




Ввімкнувши душ і намилившись, він подумав, що це може спрацювати. Він, звичайно, в чомусь збрехав Пем, не розкриваючи подробиць, бо ще не розповів їй усіх фактів. Наприклад, їй, можливо, доведеться провести якийсь час в угорській в'язниці. Він не думав, що вони завдадуть їй шкоди навіть у гіршому випадку, хоча вона, безумовно, зазнає допитів. АВО, або як би вони себе не називали в наші дні, буде важко переконатися в її невинності. Але вона буде невинною. Тому що він не сказав їй нічого, що їй не треба було знати. Кіллмайстер зізнався собі, що часом він буває чимось на кшталт щура. Але треба було використовувати людей, навіть тих, хто вам подобався. Якщо цей випадок спрацює, і вони обоє залишаться цілими, він подбає про те, щоб Хок смикнув за ниточки та доставив Пем до Америки. Може навіть влаштував на постійну роботу в AX.




Нік був так зайнятий переконанням своєї совісті, що не чув, як відчинилися двері ванної. Потім вона ковзнула в душ поруч із ним, взяла мило з його рук. «Дозволь мені це зробити, Нейт».




Вони цілувалися під гарячим душем, і її язик пустував у нього в роті, як маленька червона змія. Нік був так само схвильований, як і вона, при думці про небезпеку, що насувається. То справді був божевільний, жорстокий світ, у ньому відбувалося багато божевільних речей, і це був однією з них. Ось як це було. Він просто мав це прийняти.




Пем вилила воду йому в обличчя. "Я вирішила це зробити", - сказала вона. «Взятися до цієї роботи. Коли ми почнемо?




Я дуже свідома людина, – повільно сказав Нік. «Я завжди намагаюся виконувати свій обов'язок. Але борг може зачекати ще трохи».











Розділ 7










Коли поїзд вирушив із Відня до угорського кордону, Нік та Памела знову репетирували свою історію. Вони сіли у вагон перед групою виконавиць. Група - дівоча група виявилася чотирма американськими дівчатами, які говорять тільки іспанською - прилетіла з Гібралтару і зустріла Ніка у Відні.




Але особливо вразили Ніка близнюки-негритянки. Він бачив усе, але нічого подібного до цих двох дівчат не бачив. У них була дуже темна шкіра, але їхнє волосся було пофарбоване в світлий платиновий колір. Їхні нігті були пофарбовані у срібло. То справді був вражаючий ефект.




Нік не мав великого відношення до групи. Це було частиною роботи Пем. Вона була супроводжуючою та менеджером. Але всі шість дівчаток виглядали старшими за неї.




Часу залишалося мало. Нік розумів, що йому не слід припускати, що Паулюс Вернер працював у Лондоні самостійно – хтось убив цього співробітника ЦРУ та відправив Бойнтону жахливий результат. Але Нік не думав, що це зробив Вернер. Тому коли тіло буде знайдено - до від'їзду з Лондона в газетах нічого не було, але це відбудеться найближчим часом - буде опубліковано опис і розпочато розслідування.




Тепер Пем сказала: Я починаю трохи боятися, Нік. Він сказав їй своє ім'я Нік замість Нейта, але це все.




"Це чудово", - сказав він. «Певною мірою страх іноді рятує вам життя. Але продовжуйте – повторіть ще раз». Він недбало озирнувся. Вони були практично єдиними у брудному вагоні. У наші дні до Угорщини мало хто їздив.




«І це через тебе, Ніку. Ви мене трохи заплутали, – додала вона, критично оглядаючи його. "Я просто не вірю, що ти той чоловік".




Припини, Пем! Повторіть це ще раз. Незабаром будемо на кордоні. Він трохи загарчав, трохи напружено. Він прямував до заключного етапу пекельної місії, пошуку та знищення, і він практично перетворив усе це на прокляття та зітхання. Вся відповідальність за невдачу чи успіх лежала на його плечах. Усі залучені життя перебували під його відповідальністю. Він помітив зміни в Пем. За короткий час вона трохи додала у вазі і тепер зі своїм здоровим дорсетським рум'янцем, зручними туфлями і костюмом Твіда стала уособленням відданої англійської дружини.




- Ви Джейкоб Вернер, - слухняно сказала Пем. "Я твоя дружина. Я зустрів тебе на відпочинку у Борнмуті близько року тому. Ми покохали один одного і одружилися приблизно через шість тижнів. Зараз ми живемо у Лондоні, а ви працюєте клерком у винному магазині Barney and Sons. Чи так це й досі?




"Так, і ти можеш це запам'ятати", - різко сказав Нік. «Ми пройшли це лише тисячу разів. Але це правда. Скільки тобі років?'




- Мій вік двадцять два роки. Моє дівоче прізвище було Хаворт, я з Дорсета. Все справді залежить від мене. Я люблю тебе, і я вирушила з тобою в цю подорож, бо ти цього хотів, і тому що це був шанс провести незвичайну відпустку. Ми взяли відпустку. Ми їдемо до цієї поїздки, бо твій двоюрідний брат потрапив у біду і просив тебе допомогти йому.




'Добре. І не забувай, якщо я потраплю в біду чи зроблю щось на зразок того, чого я не мав робити, ти про це не знаєш». Нік намагався захистити її якнайсильніше. Все, що їй потрібно було зробити, це заткнутися і дотримуватись своєї історії, і все мало пройти добре. Вона була просто спантеличеною молодою англійською дружиною, набагато молодшою за свого чоловіка і не знала його роботи.




"А тепер я", - сказав Нік. "Звичайно, саме те, що я сказав тобі під час нашого недовгого шлюбу".




«Ви натуралізована англійська піддана. Тобі тридцять п'ять. Ви приїхали до Англії з Німеччини близько десяти років тому і дуже намагалися позбутися акценту. Здебільшого це було успішним. У тебе нема родини. Вони були майже повністю вбиті під час бомбардувань під час війни. Єдиний родич, що залишився у вас, - це Паулюс Вернер, двоюрідний брат. Він старший за вас, і саме він прийшов до вас до Лондона і сказав, що у нього проблеми




Субота.




Кіллмайстер - у цей момент він виглядав як завгодно, тільки не Кіллмайстра - поплескав свою "дружину" по пишному коліну. - "Що за біда?" Пем спохмурніла. Нік побачив, що її фіолетові очі яскраво сяють, а обличчя тепер натягнуте і блідіше, ніж зазвичай. Дівчина справді злякалася. "Я мало що знаю про це", - відповіла Пем. «Ви говорили наодинці зі своїм двоюрідним братом, коли я готувала обід, і коли ви мені це пояснювали, я не зовсім зрозуміла. Але це якось пов'язано із поліцією. У вашого двоюрідного брата конфіскували паспорт, і він не міг покинути країну. І через це він втратить багато грошей. Це було пов'язано з театральною трупою, яку йому довелося привезти до Будапешта. Але ваш паспорт був у порядку, і поліція не могла вас зупинити, тому він попросив вас допомогти йому. Він добре вам за це заплатить. І це було б гарне свято для його молодого кузена та його милої дружини. Все дуже незвичайно, бо за залізною завісою дуже мало пристойних людей».




"Не багато цього хочуть", - пробурмотів Нік. Пройшов кондуктор і віддав квитки. Коли ця людина пішла, він запитав: "А де зараз мій дорогий кузен?"




"Сподіваюся, він у пеклі", - різко сказала Пем.




Нік засміявся. 'Напевно. Але правильна відповідь, будь ласка. У нас мало часу ". Коли Нік розсміявся, хтось, що сидів за кількома лавками перед ними, повернувся і подивився на нього. Вони збиралися в'їхати до Угорщини, і сміятися було не з цього.




"Я дійсно не знаю", - покірно відповіла Пем. «Після того, як усе було домовлено, двоюрідний брат Паулюс зник. Але я вважаю, що він може сидіти у в'язниці в Англії».




«Вірно, – сказав Нік. «Це історія, яку ми склали, та англійська поліція співпрацює з нами. Добре, а куди ми їдемо до Будапешта і які у нас справи? Тоді ми закінчимо репетицію».




Пем обійняла його. «О, Боже, Нік, я справді налякана. Ви правда думаєте, що ми впораємося?




Він глянув на неї холодним поглядом навіть крізь товсті окуляри в роговій оправі, які він носив. – «Не забувай, що я сказав. Ми вже не можемо повернутися. Як справи?




«Наш гурт вже місяць працює у Café Molnar. Ми зупиняємось у готелі Угорський Ір. Напевно, там є клопи та таргани».




«Готовий посперечатися, – рішуче сказав Нік. Він озирнувся. На них ніхто не звертав уваги. Він усміхнувся Пем, потім провів рукою під її скромною спідницею.




'Нік! Тут? - Пем була шокована.




«Я збуджений хлопчик. Щиро кажучи, це було прощання, люба. Ми не матимемо багато часу в готелі. Розумієш? Звісно, це є. Я мушу скоро піти».




«Я знаю – і я витримаю удар».




'Кинь це. Ми забронювали квитки на цю поїздку».




Вона притулилася до нього. - «Вони завдадуть мені шкоди, Нік? Я маю на увазі, якщо щось піде не так і нас зловлять.




«Ну припустимо, вас затримали! Принаймні вам доведеться відповідати на запитання. У цьому вся ідея – дати мені час попрацювати. Але якщо ви впораєтеся зі своїми нервами і дотримуватиметеся своєї історії, все буде гаразд. Пам'ятай, я привіз тебе сюди і знову витягну. Давай, пограй у супроводжуючого, або в менеджера, або щось таке. У тебе всі документи з собою?




"У сумочці".




'Добре. Якщо ви все ще хвилюєтеся, коли ми дістанемося до кордону, зберігайте спокій. Я про все подумав». Я сподіваюся! - подумав він, коли Пем пішла. Бог знав, що це коштувало AX достатньо, щоб можна було легко перетнути кордон. Ось чому він зробив це саме так, із камуфляжем у вигляді молодої дружини. Він міг би це зробити сам - за допомогою нової оборонної організації, яка була у угорців. ЦРУ надіслало до Лондона останню розвідувальну інформацію про цю організацію. Нік відкинувся на кушетці і намацав трубку. Цигарок поки що немає. Він міг бачити звіт, оскільки він мав бути отриманий того вечора на складі «Хаус» у Хемпстед-Хіт.






Було видалено старі міни та покращено поле огляду – широка смуга землі з видимими слідами – а за нею знаходиться 300-метрова зона, яка посилено охороняється та міни – сторожові вишки з кулеметами та снайперами, укомплектованими 24 години на добу. На вежах є телефони та радіозв'язки - собаки - за ними система з шести електрифікованих огорож з системами сигналізації - відразу за останньою зоною паралельно їй проходить вулиця, якою вдень і вночі патрулюють озброєні караульні на машинах та мотоциклах.






«Так, – подумав Нік. Він міг це зробити. І його могла вразити одна випадковість, і давно було б втрачено шанс покласти край цій гидоті. Людина з ЦРУ спробувала і зазнала невдачі - з жахливими результатами: тортури людини, останки якої були покладені в коробку. Тепер м'яч був переданий АХ, і Нік, без будь-якої помилкової необачності, знав, що він найкраща людина у цій справі.




Тепер вони були на кордоні. N3, одягнений у м'ятий костюм і дешеве пальто, з рудими вусами і сивими пасмами у волоссі, дивився в прохід і чекав, чи справді все піде за планом. Він легко замаскувався. Нічого такого, що могло б відірватися та потрапити під дощ. То був він сам, але всі деталі дещо змінилися. В основному це було маскування пози - він випнув живіт, а плечі поникли. А окуляри з товстим склом повністю змінили його обличчя. Це був Якоб Вернер, натуралізований англійський підданий, який допомагав своєму двоюрідному братові Паулюсу, який тепер горів у пеклі.




Двері в коридорі відчинилися, почувся ремствування різких голосів і знайомий тупіт броньованих чобіт. У проході з'явилися двоє солдатів у коричневій формі з автоматами на плечах. Позаду них офіцер віддав короткий наказ угорською мовою.




Усі мали вийти на митницю та огляд! Весь багаж треба було показати!




Нік якраз потягся за важкими валізами на стелажі, коли помітив офіцера, що стоїть за ним. Тяжкою англійською мовою чоловік запитав: «Ваше ім'я, будь ласка».




На своїй найкращій англійській мові з легким німецьким акцентом N3 сказав: «Вернер. Якоб Вернер. Їду із групою співачок. Ми їдемо до Будапешта і ... '




"Паспорт, будь ласка!" офіцер суворо перебив його.




Нік передав документ офіцеру. Це, звичайно, були справжні документи, як і Пем. Британський уряд повністю співпрацював. Підроблялися лише візи - і вони були роботою найвправніших фальсифікаторів.




Офіцер переглянув паспорт та повернув його Ніку.




- Вам не треба виносити багаж на вулицю, гере Вернер. Ви із дружиною можете залишатися у вагоні».




“Моя дружина в іншому вагоні. Я ...




Офіцер коротко кивнув і пішов геть. Нік сів на диван і сховав посмішку за фальшивими вусами. Фірма надала шестимісячну гарантію. Це справді було нормально. Когось, високопосадовця на потрібній посаді, «умовили». Було віддано накази - обережні накази.




Нік дивився у вікно на застарілу станцію, здогадуючись про хабарі. Того вечора в Лондоні він віддав початковий наказ, але після цього справа була знята з його рук. Але особливо ефективна людина добре і швидко впоралася зі складною справою. Найбільша проблема полягала в тому, щоб переконати чиновника у відсутності державної зради. Отож і сталося. N3, досконально розбираючись у подібних речах, оцінив ціну близько ста тисяч доларів. Зрештою, частина з них дістанеться прикордонникам.




Пем повернулася після того, як поїзд перетнув кордон, прямуючи до Будапешта. Вона сіла поруч із Ніком і натягла спідницю навколішки. «Це було не так погано», - повідомила вона. – «Він майже не дивився у наші паспорти».




«Щойно питання буде вирішено, - сказав Нік, - все стане легко. Якщо щось піде не так, то вийде доволі погано».




Ближче надвечір поїзд зупинився на станції Пешт. Нік та Пем зібрали свою групу. Американські дівчата розмовляли, як сороки, і привернули до себе багато уваги. Вони пішли до Парламентської площі, а Нік уважно стежив за двома носіями, що несли частину багажу та музичні інструменти. Якби щось траплялося з барабаном, у нього були б проблеми.




Носильникам, нездатним відвести погляд від двох привабливих негритянських танцівниць, Дурі та Рені, нарешті вдалося зупинити два таксі. Вони ввійшли. Нік залишився поряд із барабаном. Це означало, що він був з американськими дівчатами, які нахабно дивилися на нього і говорили один з одним. Всі вони були дещо пухкими і не особливо гарними. Нік подумав, як би вони виглядали в порнофільмах, якби він не досяг успіху у своїй місії.




Готель Hungarian Ir опинився в районі пагорба Геллерт. Нік не звернув особливої уваги на місто, але, судячи з того, що він побачив, все значно покращало з того часу, як він був тут востаннє. Тоді всюди були видні шрами війни, а вулиці кишіли російськими солдатами.




Коли вони зупинилися перед готелем, обшарпаним сірим кам'яним будинком, N3 подумав: а ось це має статися! Це була та частина, про яку він не сказав Пем. Він не наважився зробити застереження, побоюючись, що це попередить Білу Коджака. Спочатку він був готовий піти на такий ризик, готовий піти на будь-який ризик заради п'ятихвилинної приватної бесіди з Коджаком - з Люгером та стилетом. Але потім Хоук послав свої чотири слова по радіотелекс, і все різко змінилося. Останнім чоловіком, якого він хотів зараз бачити, був Бєла Коджак. Чоловік дізнається про прибуття гурту досить скоро. На той час Кіллмайстер вже має бути в дорозі.




Спочатку було загальне замішання, але не таке, як очікував Нік. Менеджер трохи говорив німецькою, і очевидно, що поява груп дівчат у готелі Hungarian Ir не була чимось новим. Але ж цього не очікувалося! Ось у чому проблема. Вони не отримали звичайної телеграми від пана Паулюса Вернера – чи був інший пан Вернер? І вони не були певні, чи є вільні номери.




За неабияку суму у форинтах виявилося, що кімнати нарешті доступні, і спітнілий Нік Картер піднявся на старий хиткий відкритий ліфт з музичними інструментами. Він дивився, як їх вели до кімнати, де спали двоє музикантів.




За хвилину він знайшов Пем у холі. Вона поговорила з негритянкою Рені, яка говорила німецькою достатньо, щоб виступати як перекладач. Нік відвів Пем убік.




"Слухай наступне", - сказав він їй. - Нехай усі прийдуть до вас у кімнату поговорити. Скажіть що-небудь - мені однаково що - але тримайте їх подалі від цих інструментів. Мені потрібна хвилина.




Вона не ставила запитань, і це було на її користь. Пем намагалася щосили. Він сподівався, що вона впорається.




За п'ять хвилин він був у кімнаті. Він замкнув за собою двері, підійшов до барабана і вийняв складаний ніж. Він підняв барабан і вразив його. Він нічого не почув. Люди AX у Гібралтарі добре попрацювали у короткий термін.




N3 розрізав пластину барабана, сунув руку і намацав зброю. Ця зброя була йому незнайома, але їй доводилося поводитися з нею. Було б божевіллям намагатися перейти кордон зі зброєю у багажі, незалежно від того, вирішено питання чи ні. Випадкова перевірка могла б усе зіпсувати.




Нік витягнув автоматичний кольт 45-го калібру. Після його люгера він здавався важким. Були три додаткові магазини, латунні кастети з вістрями та ніж із коротким лезом із шарнірно-поворотною рукояткою. Це все, що він наказав сховати.




Його пальці, що шукали, торкнулися чогось ще, гладкого і скляного. Що це було? Реч була приклеєна до внутрішньої частини барабана. Нік витяг її. Це був невеликий прозорий конверт із білим порошком усередині. Нік розкрив тварюку і спробував на смак, хоча знав, що знайде.




Він був не правий! Він був неправий! То був не героїн. То був цукор, молочний цукор. Що йому тепер про це думати?




Зараз він не мав на це часу. Він знову помацав барабан зсередини рукою, щоб перевірити його, і виявив, що його нутрощі майже повністю вкриті невеликими конвертами.




За кілька хвилин Нік підійшов до дверей і визирнув. Він як міг поділив арсенал по кишенях, і з ним нічого не станеться, якщо його не перевірить. Якщо це станеться, принаймні для нього все було б скінчено.




У коридорі було пусто. Нік недбало спустився сходами і перетнув хол. На нього ніхто не звертав уваги. Він був зайнятий біля стійки. Він не здав свій паспорт і не заповнив реєстраційну картку поліції, і якщо вони попросять його зараз, то все піде не так.




Кіллмайстер вийшов із готелю "Угорський Ір", і ніхто не передзвонив йому. Він швидко повернув праворуч і пішов похилою вулицею. Було сутінки, небо було кольору черевця макрелі і почало відбивати індустріальне сяйво Пешта. Він спустився схилом і дивився, як димові труби випромінюють маслянистий дим. "Тут їм вкрай необхідні засоби для очищення диму", - подумав N3. Тепер він усміхнувся сам собі. Найгірше було позаду – очікування. Тепер це розпочнеться. Він був народжений для цього, хоч і казав собі, що ненавидить це. Дія! Тепер Кіллмайстер приступив до роботи, одна людина з кількома примітивними видами зброї. Але цього було б достатньо.




Він досяг кінця схилу і вирушив у район гавані на Дунаї. Він ішов неквапливо та спокійно, кивав перехожим. Так він і планував: отримати кілька годин перепочинку із дійсними документами у кишені.




Потрібно було багато планування, грошей і думок, щоб виділити йому ці кілька годин. Він не міг дозволити собі гаяти ні хвилини.




Кіллмайстер мало не почав насвистувати французьку народну пісню, яку так любив. Він зупинився якраз вчасно.











Розділ 8










Слова, що з'явилися у телексі, змінили весь план Кіллмайстра. Вак був містом приблизно за 30 км на північ від Будапешта.




Оскільки він не був нелегалом – принаймні поки що, – він цілком міг зіграти роль туриста. Він прогулювався вздовж річки, виглядав крізь окуляри з товстим склом, спотикався про все, що тільки можна було, тримав плечі опущеними, а живіт випнуто, посміхався людям і намагався знайти когось, хто говорив би німецькою чи англійською. Це було серед робітників та шкіперів, які йшли працювати.




Його питання привели Ніка до невеликої гавані та сивого старого на ім'я Йозеф. Він мав стару баржу. Так, він би відвіз сера до Вака за 500 форинтів, якби його старий двигун протримався. Так, це було недешево. Але зараз було темно, і їм доведеться їхати дуже повільно – його єдиний бортовий ліхтар працював не так добре – і все це займе час. Він погодився.




Добре. Чи були у нього документи? Треба було бути обережним.




Кіллмайстер розтягнувся на жорсткому ліжку в маленькій кабіні старої баржі, яка повільно піднімалася вгору. Він запитував, скільки в нього часу. Пем, звичайно, справлялася, але щоб захистити себе, їй доведеться викликати поліцію, якщо він не з'явиться протягом кількох годин. Це був прийом. Їй довелося протриматися якомога довше, потім зателефонувати в поліцію і вдавати занепокоєну дружину. Беручи до уваги бюрократію та мовні труднощі, а також звичайні помилки серед поліції, він міг би отримати кілька додаткових годинників.




Але за цим було щось більше. Нік безрадісно хмикнув у темряві пропахлої мазутом каюти. Був Бєла Коджак. Ця людина явно мала контакти в готелі. Він буде негайно повідомлений про нову партію дівчат. Він може захвилюватися. Нові дівчата і дзвінка від його старого приятеля Вернера. Можливо, його турбувало інше. Нік поліз у кишеню і витягнув прозорий конверт. Він скуштував ще раз і кисло посміхнувся, молочний цукор. Їм довелося використати його, щоб розбавляти героїн! Це було очевидно. У такій країні буде складно одержати молочний цукор. Як і більшості речей, його було дуже мало, і той, хто контрабандою ввіз наркотик, не міг ризикнути привернути увагу, купивши його занадто багато. Таким чином, ділки ввозили в країну та цукор контрабандою.




Нік підійшов до трапу і озирнувся.




Він побачив старого за кермом, його тупа трубка перетворилася на кулю, що світиться, на вітрі. Нік повернувся в свою клітку і почав розбирати кольт, працюючи навпомацки у темряві, як він робив це багато разів раніше. Закінчивши це, він перевірив пружинний механізм магазинів. Кольти цього іноді рикошетили. У цій роботі він міг зробити лише один постріл.




Поки він працював, все подумки перебирав. Героїн, звичайно, був причиною дивного погляду в очах Паулюса Вернера та полегшення, коли Нік не спитав його про це. Вернер, мабуть, подумав, що коли Нік чи АХ знали про героїну, угорці теж мали знати. Контрабанда героїну каралася смертю в Угорщині.




Кіллмайстер, незважаючи на почуття огиди, захоплювався китайськими комуністами: порнографія з країни та контрабанда героїну до країни! Звісно, це мали бути китайці. Все трохи складніше, як сказав Хоук того дня у своєму офісі. Два комуністичні гіганти посварилися один з одним. Що може бути простіше, ніж ввозити до країни героїн та розводити наркоманів? Потім було питання про особисту вигоду. Кому це було потрібно? Біла Коджаку? Фан Чи з китайського представництва? Таємничому лікарю Мілясу Еросу? Можливо, самому Блекстоуну та його дружині. Чи Моне Меннінг? Ні, не Моне. Вона, напевно, потребувала цього, якби вона була божевільною, але вона не стала б діяти відповідно до цього.




Кіллмайстер знизав плечима. Це була загадка другорядної ваги. Йому було байдуже. Він спробував скласти план кампанії, вирішити, як їх вбивати, але здався. Такі плани завжди плуталися. Йому просто треба було діяти за обставинами.




Він повернувся до трапу і крикнув старому. «Розбуди мене прямо перед тим, як ми приїдемо до Вака».




Нік повернувся до своєї каюти і за кілька секунд заснув.




Було вже за північ, коли старий висадив його на кам'яний пірс. Вак не здавався чимось особливим. Але, напевно, там будуть копи. Нік ішов брукованою вулицею, яка, як сказав йому старий бос, приведе його до міської площі. Він додав, що десь там було таксі. Якщо він міг їздити.




Світло впало на дитячі голови перед ним, і він почув сміх і спів. Бренчав якийсь струнний інструмент. Нік посміхнувся. Навіть комунізм не зміг придушити кохання мадяр до музики. Він обережно підійшов до таверни і зазирнув у ромбоподібні вікна. Ось вони. Два поліцейські. Вони пили вино і аплодували, коли кілька чоловіків кружляли в шаленому танці.




Нік перейшов вулицю і продовжив свій шлях, добре сховавшись у тіні. Пройшовши кількасот метрів на пагорб, він вийшов на площу. Перед аптекою був припаркований обірваний ЗІС. Нік підійшов.




На передньому сидінні "ЗіСа" спав молодик у шкіряній шапці, що заплющувала очі. Нік розбудив його. Він не мав часу, тому він говорив по-угорськи.




'Добрий вечір. Чи можете ви відвезти мене на віллу містера Блекстоуна?




'Які? Хто? Водій потер очі від сну і підозріло глянув на Ніка.




«Містер Блекстон, відомий кінорежисер. Але, можливо, ви його не знаєте. Прошу вибачення. Я постараюся ...'




«Звичайно, я знаю його! Я чув про нього. Усі у Ваку чули про нього. Але хто ж ти? Ти звідки, чорт забирай?




Нік закурив трубку, щоб чоловік міг побачити його обличчя, порожнє обличчя Джейкоба Вернера. Він залишив слід шириною в милю, але з цим нічого не можна було вдіяти.




Маєте документи? – обережно та м'яко запитав водій. - Хіба ви не хочете, щоб у вас були неприємності?




Нік голосно зітхнув. «Звичайно, маю документи. Я не гуляв би посеред ночі без паперів? Я старий друг містера Блекстоун, дуже старий друг, і я хочу зробити йому сюрприз. Я в Угорщині ненадовго. Можеш відвести мене до нього? Я приїхав із Будапешта». Він дістав із кишені товсту пачку форинтів. 'Скільки це коштує ? Бо вже так пізно, я готовий доплатити».




Ви зверталися до поліції? - Запитав водій.




'Ще немає. Вони там п'ють у таверні, і я не хотів їх турбувати. Можливо, ми можемо піти до них зараз». - Нік хотів покласти стопку форинтів назад у кишеню.




Водій вагався, вагаючись між страхом та жадібністю. Нік практично міг читати його думки: якщо щось не так із цим божевільним іноземцем і якщо поліція заарештовує його, він втрачає плату за проїзд – і привілей! Краще взяти його зараз і доповісти про нього пізніше – якщо він це зробить.




«Сідай», - уривчасто сказав водій.




П'ятнадцять хвилин вони їхали вузькою асфальтованою дорогою, прямуючи на південь уздовж Дунаю. Нік дізнався від водія, що Блекстоун живе в особливо гарній віллі на пагорбі з видом на річку. До вілли вела під'їзна дорога. "Просто висадіть мене на під'їзній доріжці", - сказав Нік. «Я пройду непомітно, щоб здивувати мого друга. Чи бачите, я не бачив його багато років. Він навіть не підозрює, що я тут.




Водій кивнув головою.




За кілька хвилин він висадив Ніка на початку гравійної доріжки. Нік заплатив і дав щедрі чайові. Потім дивився, як старий ЗІС їде. Може, ця людина повідомить про неї поліцію, а може, й ні. Пізніше це вже не матиме значення. Це могло бути навіть корисним, якби поліція не знала, що станеться на віллі Блекстоуна. Потім вони зможуть з'явитися та прибрати крихти, які Нік залишить після себе.




Вітер свистів крізь високі сосни та стрункі білі берези вздовж дороги. Нік перейшов дорогу, його кроки голосно лунали на асфальтовій дорозі. Майкл Блекстоун мав відокремлене місце. Нік звідси було навіть бачити віллу. Тонкий півмісяць пробився крізь хмари, даючи достатньо світла, щоб Нік міг бачити кам'яні сходи, що вели вниз з дороги до Дунаю. До причалу, що виходив у річку, було пришвартовано велике судно прогулянки. Нік почув м'який скрип човна, що розгойдується на кранцях. То був великий човен, довгий і тонкий, з підвісним мотором. Пізніше, подумав Нік, човен міг би допомогти врятуватися, якби він зміг втекти.




Він знову перейшов дорогу і пішов під'їзною доріжкою, уникаючи гравію. Пагорб був усіяний хвойними деревами, білими берізками та буками, а підлісок був густим. Але вздовж під'їзної доріжки була досить рівна смужка трави.




Тепер найбільше Ніка турбували собаки.




Проте собак начебто не було. Досі дорогою внизу не проїжджала жодна машина, і він не чув ні звуку, ні світла. Якби в цьому районі були інші вілли, нічого не було б видно. N3 почав сумніватися, що, можливо, Блекстоунів немає вдома. Це чудово зіпсувало б справу!




Місяць тепер повністю зник за хмарами. Кіллмайстер зупинився на галявині, почекав, поки знову з'явиться місяць, потім дістав із кишені банку сажі. Він зняв капелюха, пригнувся за кущем і почав розмазувати мазь собі по обличчю. Намір полягав у тому, щоб стати частиною привиду, так Нік планував вбити Блекстоуна. Він планував почекати кілька годин до самого світанку, коли той буде найуразливішим. Потім він пробирався до спальні і будив Блекстоуна, щоб той побачив чорнолиця диявола. Щоб опиратися в таких обставинах, треба бути страшенно хоробрим, і Нік не думав, що Блекстоун виявиться таким хоробрим.




Він обережно підвівся на пагорб. За сотню метрів він почув несподівані звуки. Він стояв здивований, коли до нього долинали звуки музики і гучний веселий сміх. Агент AX вилаявся собі під ніс. У них там була чортова вечірка! Але чому не було світла?




За хвилину він виявив причину. По обидва боки від проїжджої частини на відстані близько ста ярдів було збудовано високий частокіл. Він мало не зіткнувся з ним. Нік відчув це і виявив, що він виготовлений з гілок верби, типу паркану, який люди ставлять навколо басейнів для усамітнення. Блекстоунам знадобилося усамітнення. Частокіл був висотою понад сім метрів і ефективно захищав віллу від дороги.




Нік прослизнув повз паркан, навшпиньки по гравію і пірнув назад у підлісок. Тепер він міг побачити вогні.




Будинок трясся вщент!




Кіллмайстер обігнув під'їзну доріжку праворуч і підійшов збоку. Світло від ламп було дуже яскравим. Наближаючись, він плавно впав на землю і поповз, як тигр, по вологому, щойно опалому листю. Потім пішов далі.




Тепер Нік побачив, що вілла збудована на міцному кам'яному фундаменті. Під'їзна доріжка звивалася, як біла змія, і вела до великої автостоянки з асфальтом. Крім того, у необробленому камені Нік побачив чотири гаражні ворота. Два з них було відкрито.




На стоянці стояли величезні машини. Вони були схожі на вантажівки. Нік помітив, що то були не вантажівки, а спеціальні фургони! Він побачив блиск дротяної сітки у склі задніх дверей.




Світло та звуки виходили з першого поверху будинку, який виявився подвійним.




Нік дивився на паркування п'ять хвилин. Біля фургонів нікого не було. Верхня половина вілли була темною, але нижній поверх гримів музикою та сміхом, буйним жіночим сміхом. Тепер, коли він був ближче, Нік уловив у сміху дивну нотку істерії. Це було надто пронизливо, навіть схоже на крик.




Кілмайстер насторожився. То був крик. Раптом він зламався і одразу ж розчинився у черговому музичному вибуху.




Кіллмайстер уважно вивчив навколишнє середовище. За воротами гаража тягнувся вузький кам'янистий виступ. Якби він зміг дотягнутися до нього, то зміг би подивитися в одне із заґратованих вікон. Це означало на мить здатись, поки він перетинає відкриту парковку, але іншого виходу він не бачив. Проте він вагався. Він мав лише один шанс, а час закінчувався. Якщо він напортачить, все буде скінчено. Але у нього не було вибору...




Нік зібрався з силами, потім безшумно побіг через паркування з кольтом у правій руці та ножем у лівій, готовий до бою.




Діставшись великого каменю поруч із гаражем, він засунув кольт за пояс і затис ножа між зубами. Потім він піднявся на скелю зі спритністю мавпи.




Це був дуже вузький виступ шириною менше трьох дюймів. Але для Ніка Картера цього було достатньо. Він прослизнув повз неї у бік найближчого вікна.




Тепер музика була воістину оглушливою, а сміх дівчат ще більш істеричним. Кілмайстер обережно визирнув у вікно. Він побачив довгу вузьку бальну залу з блискучою підлогою. Пари танцювали, кружляли та вальсували, інші просто гуляли чи обіймали один одного. Усі танцюристи були дівчатами та носили однакові костюми! Невеликий чорний бюстгальтер, вирізаний нижче сосків, коротка пара штанів або пояс із довгими підтяжками, до яких прикріплювалися темні панчохи. Всі дівчата носили особливо високі підбори – тонкі, чотиридюймові туфлі на шпильці.




Музика чулася з величезного музичного автомата на іншому кінці кімнати. На довгому монастирському столі стояли пляшки, склянки та високі стоси бутербродів.




За столом на подіумі стояла велика плівкова камера. Поруч із нею у складному лляному кріслі сидів чоловік. Він був єдиним чоловіком у кімнаті і виглядав втомленим і нудним. На очах у Ніка чоловік підвівся, щоб щось налаштувати для камери. Він позіхнув і знову сів.




Раптом одна із дівчат закричала. Нік обернувся і побачив огрядну жінку в чорному з батогом. Дівчина, що закричала, блондинка з тонкими ногами, захникала і впала на блискучу підлогу. Вродлива жінка змахнула батогом. Дівчина швидко підвелася, дико шукала собі пару, але не знайшла. Потім вона насилу почала танцювати чечітку. Здавалося, це задовольнило огрядну жінку. Вона посміхнулася і засунула батіг назад за широкий пояс.




Кіллмайстер глянув на матрону, схожу на амазонку, обмірковуючи огидні образи, які він бачив перед собою. Очевидно, це був кінець подорожі дівчаток Паулюса Вернера, доки вони не видихалися і не вирушали до Китаю чи Північного В'єтнаму. Тим часом виродки максимально експлуатували дівчат. Він знову глянув на камеру. Імовірно, минулої ночі вони знімали фоновий матеріал, можливо, кадри сцени оргії.




Нік знову глянув на амазонку. Вона мала важити близько двохсот фунтів. Вона мала обличчя, як шматок тіста, груди як баскетбольні м'ячі. Її чорна сукня була туго застебнута на товстій шиї і доходила до чобіт. Чорний пояс застібався навколо її опуклої талії блискучою срібною пряжкою. Батіг на її стегні мав короткий стрижень із плетеним шкіряним кінцем.




Деякі дівчата танцювали поблизу Ніка, прямо під вікном. Потім його погляд упав на щось, що здавалося недоречним навіть у цій непристойній плутанині. Він не повірив. Одна з дівчат була негритянкою. Її волосся було пофарбоване в яскравий платиновий колір, а нігті у неї були срібні. На ній був білий бюстгальтер та білий пояс. Вона, здавалося, танцювала із заплющеними очима, міцно притискаючи до себе партнера.




Це була одна з близнючок! Під наркотою, підозрював Нік. Але як, чорт забирай, вона могла ...




Його погляд упав на партнера негритянської дівчини. Це була Пем.











Розділ 9










Був хтось, хто діяв швидко – надто швидко! Швидше, ніж Нік вважав за можливе. Пем не мав можливості втілити їх план у життя або викликати поліцію. Хтось був там раніше, у когось також був план, а також сила та ресурси для його виконання. Біла Коджак? Нік зрозумів від товстої людини, що Кояк був лише дрібним ділком. Він був більш важливим, ніж Вернер, але все ж таки підлеглим. Хто ж тоді? У кого вистачило сили, сміливості та ресурсів, щоб упіймати групу та Пем, посадити їх у фургони з ґратами на дверях і приїхати сюди з Будапешта, поки Нік повільно плив угору за течією на старій баржі?




У залі лунала флейта. Музичний автомат повільно зупинився. Амазонка зі срібним свистком між пухкими губами побудувала дівчат в один ряд. Тепер, коли музика припинилася, вони виглядали млявими. Кінооператор накрив камеру лляною тканиною. Очевидно, бальна зала Диявола була закрита цієї ночі.




Тепер ця жінка відчинила двері, і дівчата стали йти підганяються її батогом. Нік бачив, як ворушились її пухкі губи, поки вона вважала дівчаток. Памела йшла слухняно, як і решта. Він був упевнений, що всі вони отримали заспокійливі наркотики. Їх, мабуть, тримали під заспокійливим, поки вони були тут.




Погляд Ніка простежив за Пем, коли вона увійшла у двері, повернула ліворуч і спустилася вниз. Там ймовірно був підвал, де мали бути кімнати або камери, де дівчат замикали, коли вони не працювали.




Пем була останньою в черзі. Жорстока жінка в чорному зачинила за дівчиною двері. Оператор зник через інші двері. Через кілька хвилин світло згасло.




Кіллмайстер задумливо поплескав по склу. Ґрати стояли по той бік вікна. У будь-якому разі, спробувати через них проникнути не мало сенсу. Він повернувся по уступу, все ще тримаючи ножа в зубах, і спустився назад на асфальт. Тепер, коли в бальній залі згасло світло, знову стало темно.




Потім раптово в задній частині гаража спалахнуло світло. Нік чув голоси, чоловічі голоси. Він безшумно прослизнув у гараж, ухиляючись від машини, схожої на «лінкольн». Він пішов до світла та голосів.




До задньої стіни гаража по діагоналі піднімалися сходи. Нік підкрався сходами, як кішка. Тепер він розумів слова, вимовлені на угорському діалекті. Звісно. То були слуги. Звичайно, Блекстоун мав слуги. Їхнє житло мало бути нагорі, з входом через будинок чи гараж. У Ніка все ще був ніж у зубах. Він схопив його, тримав напоготові у правій руці і поклав кольт у кобуру на ліве стегно.




Нік підійшов до невеликого майданчика нагорі сходів. Він зупинився перед дверима та обережно повернув ручку. Двері були не зачинені. Він обережно штовхнув її і зазирнув усередину. Короткий коридор вів до інших дверей. По обидва боки коридору були кімнати. Нік почув звук душу.




Чоловік крикнув: "Тибор?"




Відповідь надійшла з однієї з освітлених кімнат. «Що сталося, Дьюло? Я сказав тобі, що мені болить голова. Залиш мене в спокої.'




Чоловік у душі засміявся. - Ви, звичайно, надто багато випили віскі. Хіба ти не підеш сьогодні ввечері?




'Знову. До речі, всі вони маю вже.




'Ідіот! Сьогодні увечері прийшла нова партія.




'Я знаю я знаю. Ви можете отримати їх. Я лягаю спати. Мене нудить від похмілля. Я хотів би померти.'




Кіллмайстер посміхнувся.




"Я візьму одну з тих чорних дівчат", - сказав чоловік у душі. “Можливо обох. Це знову щось новеньке».




'Гарний. Хапай їх. Але, будь ласка, заткнись. Ти можеш мені все розказати завтра».




Нік увійшов і мовчки пройшов коротким коридором до освітлених дверей. На ліжку лежав чоловік, притулившись обличчям до подушки. Він застогнав. Нік подумав: от і ліки від похмілля. Тепер йому треба було приступити до роботи та захистити свій ар'єргард. Він не міг дозволити собі дозволити всьому йти своєю чергою.




Дошка заскрипіла, коли Нік підійшов до ліжка. Чоловік повернув голову і глянув на обличчя чорного диявола. Його рота відкрився.




Нік ударив його рукояттю ножа в шию. Чоловік загарчав. Нік штовхнув його коліном у спину, підняв голову і перерізав горло.




Інший слуга крикнув з-під душу: Ти щось сказав, Тиборе?




Нік легко навшпиньки побіг коридором у ванну і увійшов усередину. Була старовинна ванна з душем та жовтою завісою. На фіранці був візерунок у вигляді червоних гусей. Чоловік у душі заспівав. Кіллмайстер відсмикнув фіранку і однією рукою безжально припинив пісню, а іншою встромив ніж глибоко під ліве ребро. Він опустив жертву в воду, що швидко червоніє у ванні. Потім витер лезо та вимкнув душ.




Нік дістав із туалету у ванній єдине, що шукав – ключі. Їх було багато.




Він поклав ключі в кишеню, швидко підійшов до дверей через хол і підійшов до сходової клітки. Єдина тьмяна лампа світила на похилій підлозі, що веде до сталевих дверей. Праворуч спускалися залізні гвинтові сходи. Він мовчки підійшов до сходів і прислухався. Він бачив тьмяне світло і чув, як жінки говорять німецькою. Нік вичікувально посміхнувся. - "Я скоро буду поряд з вами, пані!" – весело пробурмотів він. Він піднявся пандусом до сталевих дверей. Вона, звісно, була замкнена. Ймовірно, вона давала доступ до верхньої частини будинку, тому була замкнена.




Нік повернувся до гвинтових сходів. Він спускався дуже повільно, стежачи за тим, щоб його ноги не робили жодного шуму на залізних сходах. У міру того, як він спускався сходами, світло ставало яскравішим, а голоси ставали яснішими. Нік стиснув зуби на почорненому обличчі, коли почув німецьку. Безперечно, старі друзі з війни.




Перш ніж увійти до маленької кімнати, він оглянув сцену з холу. Там були дві амазонки, жінка, яку він бачив у бальному залі, та ще одна, яка, схоже, була її близнюком. Загалом, подумав він, близько 500 фунтів вагою. Вони пили чай і їли маленькі тістечка, бовтаючи, мов мавпи. Він побачив їхні батоги, що лежали на столі.




Нік взяв ножа в ліву руку, витяг кольт з-за пояса і ступив до дверей. - «Guten Morgen, жінки. Ні, не кричіть!




Вони не кричали. Чашки з гуркотом упали на підлогу з їхніх паралізованих товстих пальців, і вони беззвучно дивилися на Ніка. І Нік знав чому. Ці дві суки-садистки бачили жахливого закривавленого негра з пістолетом.




Нік тихенько зачинив двері. Амазонки не рушили з місця, коли він поліз у кишеню куртки і витяг звідти кастет.




Як свою першу жертву він вибрав жінку, яку бачив у бальному залі, яка загнала Пем у двері. Він підійшов до неї з крижаною посмішкою і сказав: «Вибачте, gnadiges Fraulein». Потім він ударив її важким кастетом по голові. Вона зісковзнула зі стільця на підлогу, як маса, що тане.




Ніку довелося знешкодити і другу. Вона піднялася зі стільця своїм масивним тілом і напала на нього з ножем для м'яса.




Кіллмайстер відступив убік і дозволив лезу свого ножа встромитися в її товсте зап'ястя. Її ніж упав на підлогу. Він встромив великий кулак у опуклий живіт. Жінка зігнулася навпіл, і його почало рвати. Нік схопив її за волосся і відкинув її голову назад, притискаючи кінчик ножа до її горла. Він кивнув у бік іншої жінки. "Ви бачили, що я з нею зробив, чи не так?"




'Jawohl. Д-так.




“Це ще нічого. Я вже вбив двох із ваших людей і готовий убити ще стільки, скільки потрібно. І я хочу навіть убити тебе. Зрозуміло?




'Так. М-но, будь ласка, не вбивай мене! Я нічого не зробила. Я просто стара жінка. Він міг ризикнути. Нік злісно посміхнувся. «Старенька, яка працювала в концтаборі? Яка не може повернутись додому? Розшукується за воєнні злочини? Її обличчя спотворилося.




На мить він натиснув на ніж. - "Де Блекстоуни?"




Вона негайно відповіла. «У Будапешті. Вони скоро повернуться.




"Як скоро?"




'Я не знаю. Вони запізнюються




"Чому вони поїхали до Будапешту?"




Товсті плечі на мить ворухнулися. 'Для бізнесу.'




"Хто ще живе тут, крім Блекстоуна та його дружини?"




Знову легке знизування плечима. Вона безстрашно сіла і глянула на нього, не блимаючи. Нік потягнув за сиві волосся. - 'Хто ще?' – повторив він суворо.




«Ще знаменита кінозірка Мона Меннінг! Але вона не гість. Ви розумієте, це ménage a trois? Він пильно глянув на неї. 'Звичайно я розумію. Усі троє сплять в одному ліжку. Неважливо. Скільки дівчат унизу?




– Зараз шістнадцять. Сьогодні увечері прибуло кілька нових.




Нік відвів ніж від її горла і відступив. Час був закінчений. Він глянув на амазонку, і вона побачила щось у його очах, які безжально блищали на чорному обличчі, від чого їй стало холодно. Вона зісковзнула зі стільця на коліна і обвила руками його коліна. - «Бітте, мій гер, будь ласка! Не змушуй мене ...




Нік на мить подивився на неї. Десь був шум, що його турбував. - «Скільки ще людей зараз у домі? Я знаю все про цих двох чоловіків нагорі. Тож не бреши, а то я тебе вб'ю!




Тепер вона розгойдувалася на колінах. - "Інших немає! Лише ми сьогодні святкуємо. Присягаюся. Чотирьох завжди було достатньо - у нас тут ніколи не було проблем та ...




"Сьогодні ввечері будуть проблеми", - похмуро сказав Нік. Потім він вистрілив їй у голову.




Не оглядаючись на неї, він підійшов до іншої жінки і закінчив її. Вийшовши з маленької кімнати і збігши гвинтовими сходами, він почав шукати ключі в кишені. Тепер на рахунку – кожна секунда.




Він відчинив сталеві двері третім ключем, який спробував, і прокрався, як привид, широкою залою з товстим килимом. Потім він почув клацання телефонного набору. Звук долинав із ніші біля вхідних дверей. Нік стояв нерухомо. Він почув чоловічий голос: «Поспішай, ідіот. Пропусти мене – пропусти мене! '




Оператор! Нік забув про нього. Він мовчки підійшов до алькова.




Чоловік ахнув, упустив телефонну трубку і побіг до вхідних дверей. У той же час Нік побачив через широке скло поряд із дверима світло фар на під'їзній доріжці. Тепер він не міг стріляти. Нік кинув у нього ножа. Чоловік видав короткий крик, що закінчився бульканням. Він упав навколішки з ножем у спині і відчайдушно дряпнув двері. Нік стрибнув уперед. Ще був час. Але зрадницької крові не було видно!




Він зламав чоловікові шию ударом карате, потім підняв тіло на плечі і вставив ніж у рану, щоб обмежити кровотік. Коли він повернувся і побіг назад коридором, світло фар переливалося через скло, як світло маяка. «Це дуже близько, – подумав Нік.




Справа була пара високих арочних подвійних дверей. Він повернув ручку, і двері відчинилися в довгий хол. Стіни освітлювалися м'яким світлом, яке не було видно зовні через щільні штори. У центрі кімнати стояв великий блискучий стіл, готовий до зустрічі, з блокнотами, олівцями, склянками та графином для води. На чайній шафці поруч із ним була колекція пляшок. Зустріч, можливо, буде сьогодні ввечері! На мить Ніка спокусило, але дорогоцінні секунди йшли. Йому ще не потрібна велика розплата. Напевно, їх було надто багато і було очевидно, що з ними будуть озброєні охоронці.




Праворуч від Ніка по всій кімнаті тягнувся величезний кам'яний камін. Від цього було мало толку. Він глянув ліворуч, сподіваючись, що небіжчик на його плечах не сильно спливав кров'ю - на щастя, килим був червоного кольору. Аж раптом він помітив будиночок музикантів! Ймовірно, збудований просто заради ефекту і ніколи не використовувався. Близько трьох метрів над землею коробка закривала високий хол. По стіні здіймалися вузькі сходи.




Нік Картер побіг до неї.




Він стояв навколішки за парапетом, витираючи закривавлений ніж об сорочку мерця, коли під ним відчинилися двері і загорілася велика люстра. Нік заглянув у отвір. Він побачив, як увійшли п'ятеро людей. Останній щось сказав кільком охоронцям. Це були великі грубі чоловіки з пістолетами. Нік зітхнув. Це було ще щось. Тепер йому довелося змінити тактику. Вовку довелося перетворитися на лисицю.




Безпристрасним поглядом людини, яка дуже скоро вб'є чи знешкодить усіх цих людей, вона спостерігала, як гурт зібрався навколо великого столу. Це була багатомовна група головорізів, які розмовляли угорською, французькою, німецькою та англійською мовами. Лампа була яскравою, і Ніку ніщо не заважало їх бачити. Він уважно оглянув кожну людину, яка сиділа за столом.




Фан Чі був маленьким, акуратним та жилистим. На ньому був добре відпрасований сірий костюм, біла сорочка та чорна краватка. Його вугільно-чорне волосся блищало, коли він відкрив товстий портфель і почав розкладати папери на столі поруч із собою. - «Я мушу повернутися до Будапешта сьогодні ввечері. Тож давайте зробимо це швидко».




- Залишся тут сьогодні ввечері, Фан. Ви знаєте, що буде весело і тут багато місця. Я попрошу Тибора і… Запрошення Сібіл Блекстоун було раптово перервано.




'Це неможливо! Мені треба повернутися до місії. А тепер, будь ласка...




Кіллмайстер відчув полегшення. Тибор, звичайно, не відповів би на телефонний дзвінок, якби він не відповів з пекла, і це призвело б до нових ускладнень.




«Фан правий! Вже пізно. Мені потрібно повернутися до замку, щоб підготувати кадри до завтрашнього дня. Ви знаєте, як це важливо – комітет приїде їх подивитися. Давай поспішаємо!




Голос цей звучав глибоко та яскраво, з ноткою влади. Нік подивився на того, хто розмовляє з деяким здивуванням, тому що він був дивно одягнений. Потім він дійшов висновку, що чоловік, мабуть, прилетів прямо з бала-маскараду. Чоловік підвівся з-за столу, щоб налити собі скляночку. На ньому була картата кепка, білий шарф на шиї, твідовий піджак і рожеві бриджі, заправлені у високі блискучі чоботи. Фігура виглядала як кінорежисер 1920-х років!




«До речі про Комітет, Бело, я розумію все гаразд для прийому?»




Біла Коджак! Нік глянув на дивно одягнену людину з новим інтересом. То це був Коджак! Схоже, він займав вищу позицію в цій нечестивій групі, про що Паулюс натякав Вернеру.




Сибіл Блекстоун була худою білявкою з жилистою шиєю та руками з пальцями схожими на пазурі. У неї було підстрижене волосся у чоловічому стилі і на ній був темний костюм. Нік подумав про слова мертвої амазонки та посміхнувся про себе. "Ménage a trois", - сказала вона. З клінічної точки зору було б цікаво подивитися, як усі троє поводяться.




Трохи нижче за Ніка були Мона Меннінг і Майкл Блекстоун. Жінка схопила Блекстоуна за руку і заговорила гучним пошепки. - «Я говорю тобі востаннє, Майку! Мені просто потрібні кращі ролі. Я зірка, але зі мною не поводяться як із зіркою. Моя гримерка – ганьба! Мені не вистачає поваги, абсолютно будь-якої поваги від оточуючих людей. Я більше не потерплю, Майку. Якось я покину це місце і більше не повернуся. Ви побачите його!




«Ходімо-ходімо, Мона! Ви повинні набратися терпіння, люба. Все буде добре. Завтра я особисто поговорю з CB про це. Я влагоджу справу. Заткнися, люба, і дозволь мені насолодитися твоїм чудовим виступом. Добре?'




То був голос досвідченої людини. Нік міг майже підтягнутися, щоб торкнутися Майкла Блекстоуна. Він був схожий на якогось непристойного Лінкольна. Він був дуже високим і дуже кістлявим, з масою розпатланого сивого волосся. Його зморшкувате обличчя виражало смуток Люцифера, який намагався умилостивити божевільну жінку.




Мона Меннінг чіплялася за високого чоловіка. Її голос різко змінився з голосу злої відьми на дурну, дурну дівчинку-підлітка. «О, Майку, любий! Ви такий янгол. Я знав, що ти допоможеш мені. Ти завжди це робиш. О, Майку, Майку! Ви справді вірите, що моє повернення пройшло успішно? Чи повернеться воно до того, як було раніше? '




Killmaster, дивлячись через отвір на Мону Меннінг, відчув хвилю справжнього жалю. На цій відстані і під цим нещадним світлом колишня улюблениця Америки представляла в сумному вигляді. Маска з товстого гриму на її обличчі не могла приховати шкоду, завдану йому часом, дурманом, випивкою та божевіллям. Все, що залишилося, це її постать, яка була ще соковитою і на повні груди. Нік згадав фільм, у якому бачив її, думав про сцени грубого сексу. Улюбленка Америки стала найвідомішою повією у світі! «Моно, Майку. Підійдіть сюди, будь ласка. Нам потрібні ваші підписи. Це було Сібіла Блекстоун. Вона та Фан Чі були зайняті з купою паперів. Біл Коджак стояв осторонь і випивав у своєму безглуздому костюмі. Він виглядав нудно, але Killmaster, спостерігаючи за ним з вікна, зрозумів, що це буде наступний ворог, людина із озброєними охоронцями. Тут була людина, яка мала піти в замок, і скрізь, де це може бути потрібно, щоб підготувати наступного дня зйомки, бо прийде якийсь Комітет!




Нік послухав і дещо зрозумів. Сьогодні ввечері, очевидно, була ніч виплати, і Фан Чі розплачувався з ними золотом комуністичного Китаю. Це був складний паперовий бізнес, який розпочався у Будапешті та продовжився через швейцарські банки у Гонконгу. Нік запам'ятав дані для свого звіту - якщо він ще живий, щоб його написати.




За п'ять хвилин він зрозумів, що «замок» - це місце, де знімалися фільми. Комітет, що прибув завтра, був офіційним підкомітетом угорського уряду, якому було доручено виробництво навчальних та документальних фільмів. Нік усміхнувся. От і все! Угорці нічого не знали про порнофільми! Ця команда також знімала документальні фільми та таким чином створювала ідеальний камуфляж для порно-робіт. Це пояснювало, чому дівчат так старанно ховали та доставляли на роботу та з роботи у закритих фургонах.




Фан Чі поклав папери у портфель. - Ти впевнений, що в замку все гаразд, Біло? Тепер нічого не може піти не так. Ми – мій уряд – дуже задоволені результатами. Фільми мають величезну пропагандистську цінність. Особливо ті, в яких грає Мона Меннінг. Нам би хотілося, щоб її бачили більше в головних ролях, і треба більше фільмів, таких як «Ганьба гангстерам». Це був шедевр».




Бела Коджак постукав по столу батогом, який, мабуть, носив увесь час із собою. «Я вже сказав тобі, що все гаразд, Фан. Я перевірю це востаннє, якщо я колись виберуся звідси - але запевняю вас, що все гаразд». Він посміхнувся. - «Всі… е-е… екзотичніші декорації зберігаються в підземеллях. Дівчата тут у безпеці. Мої люди знають, що потрібно на час перевірки заткнутися. Він ударив батогом по столу. - «Нам нема про що турбуватися. Комітет не побачить нічого, окрім тракторів та реготливих бовдурів. Я користуюсь послугами місцевих фермерів». Мона Меннінг і Блекстоун знову відійшли і зупинилися біля величезного каміна зі склянками в руках. Жоден із них, схоже, не дуже цікавився діловою частиною. Фан Чі запитав: Скільки у нас зараз дівчаток?




"Дев'ять за останнім підрахунком", - відповіла Сібіл Блекстоун. Вона обернулася до Бели Коджака. - «Нам потрібно більше дівчаток, Бєла, і найближчим часом. У нас були ті троє, які зараз мертві, та інші, які стали непридатними і відправлені в човні. Вам потрібно швидше зв'язатися з Вернером.




Коджак підвівся біля столу і налив собі випити. Він не обернувся, коли сказав: "Я зроблю це дуже скоро".




Нік, що ховався в коробці, швидко підрахував. Дев'ятеро дівчат. Амазонка сказала, що їх лише шістнадцять. Шість чоловік у групі, а з Пем було сім. Сім та дев'ять - шістнадцять!




Хтось - і Нік тримав парі, що це була Бела Коджак - привіз на віллу додаткових сімох дівчаток, не сказавши Сібіле або Фан Чі. Майк Блекстоун і Мона Меннінг явно не береться до уваги.




Кіллмайстер уважно глянув на спину Біли Кояк. "Ти моя наступна мета, Коджак", - тихо сказав він собі. Але як мені дістати тебе?




Він глянув назад, поверх тіла оператора. У задній стіні був ряд вікон у нішах, що йшли від підлоги ящика до стелі. Нік почав позбавлятися ключів, які він приніс із собою. Ключі гриміли. Він обережно вийняв усі ключі та по черзі поклав їх на підлогу. Він встромив ножа з одного боку пояса, кольт - з іншого. Потім став дуже обережно підповзати до вікон. Якщо це не справжні вікна, або вони замкнені зовні, у нього проблеми. Будиночок був сім метрів завглибшки. Якби він був біля вікна, його не було видно з холу внизу. Тільки звук під час відчинення вікна, або сильний протяг, міг видати його. Він усе ще міг чути їхню розмову. Бела Коджак вагався, але був украй нетерплячий. Добре. Ніку знадобилося лише кілька хвилин, щоб зрозуміти, що він задумав.




Вікна виявилися справжніми та замкнені зсередини. Нік повернув замок і відчинив одне з вікон. Це була страшенно важка робота. Він заздалегідь уважно вивчив віллу і подумав, що знає, що за вікнами, але був певен. Звичайно, охоронці Коджака все ще були поряд. Скільки їх було? Де вони були? Якби будинок патрулював охоронець, він би побачив світло, коли Нік відчинить вікно.




Він дуже повільно визирнув. Він відчув полегшення. На вулиці було зовсім темно. Він простяг руку і намацав холодну гладку плитку на крутому схилі. Якщо він вгадав правильно, то зможе зісковзнути з даху на паркування.




Кіллмайстер мовчки протискав своє здоровене тіло дюйм за дюймом через вікно. Спочатку свої ноги, потім він вчепився у віконну раму та зачинив вікно за собою. Він шукав ногами стічної канави під собою, але не знайшов. Він відпустив віконний одвірок і зісковзнув майже на три фути, перш ніж його пальці ніг торкнулися водостоку. Звук спуску по черепиці був надто гучним.




Він лежав обличчям униз, не рухався і майже дихав. Вітер промайнув повз нього, і він почув тихий стукіт вікна. Прокляття!




Минула хвилина. Більше він нічого не чув. Тепер треба поспішати, інакше Біла Коджак піде. Він спустився в стісну канаву, схопився за її край сильними пальцями і перелетів через край. Він приземлився на землю. Як він і очікував, він опинився на стоянці, гараж був ліворуч, а частина кам'яного фундаменту вілли, що виступає, - справа. Він навшпиньки пішов у тому напрямку.




Охоронець притулив автомат через плече до скелі, де під'їзна дорога вела від асфальту. Він схрестив руки на грудях і беззвучно свиснув. Позаду нього на гравії був позашляховик. Між Ніком та охоронцем стояла машина. Виявилося, що це Шкода, ймовірно, машина Коджака. Проблема: Він не зміг сховатись у ній до того, як ця людина вийшла? Цей проклятий охоронець безперечно був проблемою.




Але цього разу Ніку не довелося вирішувати проблему самому. Перед будинком почулася суєта, а потім грубий голос покликав: Саша?




Охоронець загарчав і поплентався за ріг. Нік підбіг до "Шкоди", перш ніж чоловік пішов. Він повернув ручку задніх дверей так повільно, щоб її не було чути, і заліз усередину. Він тихенько зачинив двері, потім накинув на себе щільне пальто і згорнувся калачиком на підлозі. «Чортовично мило з боку Коджака дати мені пальто», - подумав він.




Поїздка виявилася напрочуд короткою. Нік Картер, який міг добре орієнтуватись, лежав ззаду, перевіряючи шлях.




Зліва наприкінці з'їзду - отже на південь, у бік Будапешта. Дунай праворуч. Майже одразу вони повернули з головної дороги, цього разу повернувши праворуч, у бік річки. Це була нерівна дорога, що круто спускалася вниз. Біла Коджак відчинив вікно, і Нік відчув запах річки та сигари Коджака. Вони не могли поїхати далі, інакше вони опинилися б на дні річки. Коджак співав стару американську пісню: «Я мрію про Джіні зі світло-каштановим волоссям...» Іноді він співав деякі слова угорською мовою.




На той час Нік вже добре розумів, що означає «замок». Він знав, що Дунай, як і Рейн, оточений старими фортецями, що руйнуються. Багато хто з них був побудований хрестоносцями і…




Дорога стала рівнішою і рівнішою. Потім машина наїхала на дерев'яні дошки, горбисте каміння і зупинилася.




«…, Бела Коджак виліз із машини і зачинив двері. Нік чекав під пальто, поклавши руку на ручку кольта. У цей короткий момент його осяяло, що все, що він чув минулої ночі, не було під дією наркотиків - як і доктор Мільяс Ерос.




Вогні зліпили. Вони впали в машину з холодним білим сяйвом, яскравим та яскравим. Десь зовні голос Біли Кождак весело сказав: Ти там, ззаду! Виходь із піднятими руками і негайно. Без жартів, будь ласка. Виходь, кажу тобі. Вважаю до п'яти – потім мої люди стріляють із автоматів. Один два ...'




Кіллмайстер звик до негараздів. Проте, коли він вибрався з машини і підняв руки, його серце було схоже на свинцеву кулю в його широких грудях. Цього разу він зазнав невдачі, але не знав, як це сталося.




Тепер він побачив, що знаходиться на подвір'ї старого замку, викладеного плиткою. І його оточила дюжина добре озброєних людей. Біла Коджак, все ще в костюмі 1920-х років, стояв за чотири ярди від нього, стукаючи своїм батогом по блискучому чоботі. За мить він підійшов і з цікавістю подивився на Ніка.




Раптом Коджак засміявся. - 'Ха-ха! Тепер я розумію. Виверт з почорнілим обличчям. Напад коммандос, так? Але чому? Хто ти? Чому ти ховаєшся на задньому сидінні моєї машини? Хто ти, чорт забирай, щоб бути схожим на самого диявола? Коджак знову засміявся. - «Ви повинні бути дуже обережні, мій друже, інакше ви налякаєте моїх людей. Зрештою, вони просто дурні селяни».




Нік Картер глянув на нього, але нічого не сказав. У відповіді не було потреби.




Коджак продовжив: «Тобі може бути цікаво почути, як я дізнався, що сидиш ззаду? У мене на панелі приладів є електронний пристрій, який повідомляє мені такі речі. Розумно, чи не так? Але, гадаю, тобі не пощастило. Біла Кояк махнув хлистом.




Один із чоловіків ударив Ніка по потилиці прикладом автомата.








Розділ 10








Його спина була холодна. Він не міг поворухнути руками і ногами, і в його очах горіло сліпуче світло - гаряче світло, що обпалює. Між волосками на грудях стікав піт.




Хтось наказав, і сліпуче біле світло погасло. Він упізнав голос Біли Коджак. «Ми маємо бути обережні з цими прожекторами, так, друже? Це може зробити тебе сліпим».




Тепер Нік міг розплющити очі. Першим він побачив Белу Коджака, який сидів у кріслі і посміхався йому. Чоловік м'яко постукав батогом по долоні. - «Ах, ти нарешті прийшов до тями. Добре. Тепер ми можемо перейти до справи. Але спершу вам потрібно було поглянути на твою ситуацію. Боюся, на даний момент це не дуже перспективне. Але можливо, що все стане краще, якщо ви повністю співпрацюватимете».




Нік обміркував ситуацію, в якій опинився. Звісно, це було недобре. Він лежав, витягнувши руки і ноги на холодній кам'яній підлозі, сковані наручниками зап'ястя і кісточки були прикуті до сталевих каблучок. Він був оголений, крім трусиків.




Він одним швидким поглядом побачив на підлозі набір опор, кабелів, доріжок і проводів. То була звукова студія. Без сумніву, у замку.




— «Твої вуса», — сказав він. «Ми також стерли чорноту з твого обличчя. Ви дуже добре виглядаєте, містере Невідомий, і у вас постать як у Атласа. Якби мені подобалися чоловіки, а це не так, я неодмінно постарався б завести такого коханця. Але вистачить. Чи готові відповісти на мої запитання? '




Нік сказав з порожнім обличчям: «Все, що я маю повідомити, це моє ім'я, звання та армійський номер. Добре. Гектор Глотц, Т/5.15534335 р. Задоволений? Коджак ударив батогом по черевику і від душі засміявся. - "У вас є почуття гумору, містере Невідомий. Добре. Воно може вам ще знадобитися. Сподіваюся ні. Сподіваюся, ти зробиш мудро. Мені б не хотілося завдати шкоди цьому чудовому тілу або хитрому холодному мозку. Ах так, з віллою я був на зв'язку!




Коджак підвівся і підійшов до Ніка. Агент АХ міг бачити своє відображення у блискучих чоботях. Вони справді вимили його обличчя. Він глянув на Коджака і вперше побачив, що у цього чоловіка жаб'яче обличчя з великими витріщеними очима. Тоді він зрозумів, чому очі здавались такими великими. Шкірка носила міцні контактні лінзи. Але то були не просто лінзи. Це були витріщені фальшиві очі. Цей чоловік замаскувався! Дурний костюм, режисерський одяг 1920 року, мав бути його частиною. Проте решта на віллі прийняла його вчора ввечері без коментарів.




Коджак нахилився і торкнувся обличчя Ніка батогом. - «Я сказав, що контактував з віллою, містере Невідомий. Ви вбили п'ятьох людей! Включає двох стареньких. Боже мій, який ви холоднокровний ублюдок, містере Невідомий. Я вітаю тебе.




У виразі обличчя Коджака був сумнівів у захопленні. Він знову торкнувся обличчя Ніка батогом. - «Я маю на увазі це щиро, коли говорю, що не хочу тебе образити. Я хочу, щоб ти був у добрій формі. Я міг би використати таку людину, як ти. Але вам доведеться співпрацювати. Так що дай відповідь! '




Нік подумав. Він знову оглянув кімнату. Тепер вони були самі.




«Мої люди прямо за дверима», - сказав Коджак із впевненою усмішкою. – «Вони дурні селяни, але вони не глухі. Ви хочете поговорити?'




Кіллмайстер швидко подумав. - 'Про що?'... У яку гру грав Коджак? Чи був шанс вибратися живим із цієї пастки?




Коджак повернувся на своє місце. Він сів і схрестив свої довгі ноги в черевиках. Він погладив підборіддя батогом. "У вас є приказка в Америці - так, я дуже добре знаю, що ви американець - у вас є приказка, щось на зразок, для початку? Так? Добре. Ну, для початку, що, якби ви сказали мені своє ім'я ?




«Добре, – сказав Нік. 'Я буду говорити. Але для початку ти помиляєшся – я англієць, а не американець». Він мовчав, чекаючи на відповідь Кояка на його брехню.




Кояк кивнув головою. 'Вірно. Продовжуй.




«Мене звуть Якоб Вернер. Я офісний клерк, що мешкає в Лондоні. У мене є двоюрідний брат, літній чоловік на ім'я Паулюс Вернер. Що ж… - Він розповів усю історію, яку добре вивчив, поки Пем та він її репетирували.




Біла Коджак мовчки слухав, не перебиваючи. Він не посміхався. Він продовжував бити батогом по своїх чоботях.




Нік закінчив. «Я думав, кузен Паулюс міг бути в чомусь замішаний. Усі ці жінки… І в нього були проблеми із поліцією. Так що я взявся допомагати своєму двоюрідному братові і планував трохи озирнутися, щоб подивитися, що я зможу дізнатися. Можливо, теж заробити трохи грошей. Можливо, я зможу шантажувати кузена Паулюса, коли повернуся до Лондона».




«Гм… вірно. Як ви дізналися про Блекстоуни та їхню віллу?




Нік був готовий до цього. «Коли до мене прийшов двоюрідний брат Паулюс і попросив допомогти йому з трупою театру, він дав мені чимало грошей. З гаманця випав аркуш паперу. У коридорі було дуже темно, і він не міг цього бачити. Я тримав ногу на папері, аж поки він не пішов. На ньому щось було написано. Майкл Блекстоун, Вак, Угорщина. На карті я побачив, що Вак був неподалік Будапешта. Тому я сказав своїй дружині Пем, щоби вона не хвилювалася, і приїхав сюди, щоб дізнатися про це».




Біла Кояк кивнув, не посміхаючись. - «А ви вважали за необхідне вбити п'ятьох людей? Навіть двох жінок?




«У цьому, - сказав Нік, - мені краще зізнатися. Я не зовсім те, ким виглядаю – я не продавець у винному магазині. Це просто камуфляж. Я досить крутий хлопець. В Англії мене розшукують за вбивство».




Бела Коджак підвівся і потягнувся, він спитав. - "Це вся ваша історія?"




"Клянуся, це правда, Коджак".




Коджак підійшов до Ніка і вдарив його по обличчю щосили. Потім він повернувся і знову сів. Одне з очей Ніка почав закриватися, і він відчув смак крові.




Коджак засміявся. - "Ви не брешете, містере Невідомий", - сухо сказав він. Він щось дістав із кишені. Нік дізнався у ньому свій паспорт. Кояк перегорнув його великим пальцем. - 'Справжній. Лише віза фальшива. До речі, зроблено дуже гарно. Англійка, яку ви називаєте дружиною, мала схожий паспорт - справжній, але з фальшивою візою.




Коджак нахилився вперед. - "Ви англійський агент?"




Нік мовчав.




Шкірка зітхнула. - "Чомусь я цьому не вірю. Я думаю, ти американець, друже мій. О, твоє маскування було в порядку. Професійне. Це змушує задуматися, чи не так? Якщо ви не англійські агенти, то, можливо, ви американські агенти? Або, оскільки дівчина англійка, можливо, американські та англійські агенти працюють разом. Але чому? Чому тут і зараз? Що ви шукаєте?'




Раптом Бела Коджак засміявся. Він зігнувся навпіл на стільці від веселощів. Нік безпристрасно спостерігав, стискаючи руки в наручниках і бажаючи стиснути руками цю товсту шию.




Нарешті Коджак перестав сміятися. Він витер очі білим шарфом і сказав: «Це справді дуже просто, чи не так? Ви полюєте кіностудію і людей, які там працюють. Пропагандистські фільми починають впливати на вас, чутливих американців. Так ось чим ти займаєшся? Ви відправляєте іншого агента слідом за цим бідолахою, чиї… е… останки були відправлені вам із Лондона.




Кіллмайстер заплющив очі. Він не хотів, щоб Коджак бачив у них гнів. Тоді, можливо, ця людина вб'є його на місці.




Нарешті Нік спитав: «То ти це зробив?»




Я наказав це. Я міг би зробити те саме з вами - якби я тільки знав, куди відправити останки.




Нік не став коментувати.




Після короткого мовчання Бела Коджак м'яко запитав: Ви з AX, чи не так? Тільки AX відправить би такого вбивцю, як ти. Тільки у AX є такі вбивці! '




Нік промовчав.




Коджак знову вдарив його по обличчю. - «Знаєте, ви говоритимете. Ви витимете і все розповісте ще до того, як це закінчиться. Тому що, якщо ви з AX - а я так думаю - у мене є таке уявлення, хто ви. І якщо я правий, ти для мене коштує мільйон доларів. А я жадібна людина, містере Картер!




Нік, як і раніше, нічого не сказав. Він знову заплющив очі.




Коджак знову вдарив його по обличчю. Потім він сказав: Відмінно. Подивимося. У мене є хобі, містере Картер - я так називатиму вас, і це може освіжити вашу пам'ять. Моє хобі дуже цікаве: середньовічні тортури. Є кілька дуже кумедних, і я їх усе вивчив».




Коджак підійшов до дверей і поманив своїх людей. Він віддав накази і повернувся до Ніка. - «У мене таке почуття, містере Картер, що ви вважаєте мене ексцентриком. Цей камуфляж, чи не так? Моя забаганка, от і все. Але оскільки я режисую наші художні фільми, мені подобається грати цю роль. Я знаю, що це дитинство з мого боку. Але я завжди знаходив дітей дуже привабливими та дуже жорстокими. Ви помітили, містере Картер, що я досить багато говорю. Я дам тобі можливість все обміркувати, перш ніж ми почнемо катування. Я маю на увазі, коли говорю, що не хочу руйнувати це чудове тіло».




Тепер Кіллмайстер почав думати, що має шанс. Хоча Коджак підозрював, ким він був, він ще не мав доказів. Він намагатиметься отримати ці докази, щоб підтвердити свої підозри. А доти він мав зберігати Ніку життя. Агент АХ тепер міг зітхнути з полегшенням. Принаймні, він проживе ще трохи, і доки він живий, матиме шанс. Рано чи пізно Коджак або його люди повинні були зробити помилку. Нік просто сподівався, що він ще буде у формі, щоб скористатися можливістю, коли вона представиться. А поки що йому довелося стримуватися, використати всю свою хитрість, випробувати все, щоб ці звірі не покалічили його назавжди.




Чотирьох чоловіків увійшли через двері. Принаймні це було схоже на двері, але на них не було ні петель, ні ручки. Насправді це була дошка завтовшки два дюйми, розміром з двері.




Коджак вказав на нього батогом. - «Покладіть це на нього, ідіоти! На цей час ви мали знати, як це відбувається».




Чоловіки поклали на Ніка дошку, залишивши вільним лише його обличчя. - «А тепер принеси перші два камені», - наказав Коджак. Він повернувся до свого стільця і холодно глянув на Ніка. - «Те, що вам доведеться зазнати, містере Картер, - це старе катування, відоме як peine forte et dure. Грубо кажучи, "скільки болю ти можеш винести?" . А ось і перший камінь. Жорнов, містер Картер. За моїми оцінками, він важить близько ста кілограмів».




Увійшли двоє чоловіків із жорном. Вони потіли і тягли, ковзаючи по нерівній землі, поки йшли до Ніка з величезним каменем. – «Заспокойся», – застеріг Коджак. «Він не може роздавити твої груди. Ще немає. Це станеться скоро, повільно та витончено».




Чоловіки опустили камінь на полицю та відступили. Нік напружився, щоб розширити свої могутні груди, і камінь зрушив дошкою. Він усе ще міг дихати майже нормально. Майже. 'Браво!' – сказав Біла Коджак. - «Ви чудовий зразок, містере Картер! Боюся, нам доведеться використати багато каміння. Але маємо великий запас. Але щоб позбавити тебе непотрібного болю і мене більше брехні, я спочатку скажу тобі те, що знаю. Це може зменшити біль та час».




Коджак присунув свій стілець ближче до Ніка і закурив сигару. Він випустив ароматний синій дим в обличчя агенту АХ. Камінь на грудях Ніка з кожною хвилиною ставав все важчим.




"Наприклад, Картер, я знаю, що Паулюс Вернер мертвий," продовжував Kojak. «Його задушили. Я думаю, що ви зробили, Картер. Його тіло було ідентифіковано моїм агентом, і я був повідомлений негайно, навіть перш ніж ви і ваш жалюгідний загін прибули до Будапешту. Я мушу визнати, що було великим ударом. Я гадки не мав, що ти бути таким сміливим. Але тоді я нічого не знав про вас. Тим не менш, я сподівався на неприємності, Картер. На жаль, я прибув надто пізно, щоб зловити вас. Через півгодини після того, як ви покинули готель, мої люди, одягнені у форму поліції безпеки, взяв твій загін і занурив усіх у фургони з ґратами.




"Ти розумний ублюдок", - тільки й зміг сказати Нік. - «Але якось справжня поліція схопить вас і зрешечить кулями».




Коджак знову засміявся. - «О, Картер! Ну, давай же! Якби ви знали, як це смішно. Я дійсно хотів би сказати вам щось ще. Але я не можу. Давайте рухатись далі.'




Сигарний дим знову клубочився в обличчя Ніка. Камінь невблаганно тиснув на нього. Він все ще міг дихати, але ледве.




«Ці дві негритянські дівчата нічого не варті». Коджак зневажливо пирхнув. - 'Нічого особливого. Не такі гарні, як звичайні постачання Вернера. Але ця англійка… ах, це інша справа. Думаю, я залишу її при собі».




Нік знав, що Коджак дивиться прямо на нього. То була різка зміна його тактики. Нік відповів: «Візьми її та йди до біса! Вона нічого для мене не означає».




Але Коджак йому не повірив. - "Я візьму її", - сказав він. - «Спочатку я з нею повеселюся, потім зніматимемо в кіно, а потім її відправлять на Далекий Схід. Ви можете позбавити її всього цього, Картер.




Це було надто. Камінь тепер тяжко тиснув на його легені. Нік розсердився і важко дихав. Біла Коджак підняв батіг. - "Принесіть ще один камінь", - наказав він.




Картер вдалося втримати і його. Тепер він напружився щосили, щоб дихати, і його масивна грудна клітка горіло від болю. Але чомусь він тримався. Він заплющив очі і бився зі страшним тиском. Він ледве міг розширити свої легені зараз, і швидко задихався. Коджак наказав. - "Ще один камінь."




Нік почав зневірятися. Близько шестисот фунтів такого вантажу було надто багато для смертного. Що він мав зробити? Як він міг виграти час? Думай, млинець, думай.




Спітнілі селяни підняли ще одне жорно і поклали його на груди Ніка разом з рештою. Він відчув, як його ребра почали згинатися. Повітря було витіснене з нього, і його легені перетворилися на дві палаючі судини. Коли остання крапля повітря вирвалася з його легень, він зумів важко видихнути: «Я… я тобі дещо розповім! приберіть їх – я заговорю!




Коджак жестом наказав своїм людям забрати все каміння, крім одного. Він присунув стілець трохи ближче. - "Отже, Картер? Ви визнаєте, що ви Картер? Повітря в студії було гарячим і пахким, але це було найсолодше повітря, яким коли-небудь дихав Нік. Він знову і знову наповнював свої легені, насолоджуючись цим, ковтаючи повітря, коли камінь піднімався і опускався... Голос Кояка був тепер різкий: - "Ну кажи?"




"Я не Картер", - уперто сказав Нік. - «Але, можливо, я можу сказати вам те, чого ви не знаєте. Щось, що ви можете використати для власної вигоди. Хтось використовує вашу доставку для контрабанди наркотиків в країну! Цим кимось, звичайно ж, міг бути Біла Коджак. Але це могло дати йому перепочинок.




Він глянув прямо на Коджака. Вперше той здався шокованим. Його обличчя напружилося, а очі звузилися. Він провів хлистом підборіддя, дивлячись на Ніка. Нарешті: Звідки ви це знаєте?




Нік розповів йому про молочний цукор, захований у барабані. – «Цього разу це був цукор», – сказав він. «Минулого разу, ймовірно, це був героїн. Вернер, мабуть, використовував усілякі хитрощі, щоб доставити його сюди. Справа в тому, з ким він працював? Якщо ти дізнаєшся хто це, Коджак, ти до них дістанешся! Тоді ти зможеш їх шантажувати та заробити стан. Або ти зможеш повідомити про них поліцію, і зможеш отримати винагороду. Це був би найбезпечніший спосіб, Коджак. Ти знаєш, що героїн у цій країні означає розстріл».




Нік заговорив швидко, відчайдушно, намагаючись виграти секунди. Він більше не міг витримати це каміння. Але він більше не знав, що сказати. Коджак глянув на нього очима, що звузилися.




Потім він отримав натхнення. Це могло дати йому ще кілька хвилин перепочинку.




«Пол Вернер говорив у Лондоні про людину - доктора Мільяса Ероса. Він, здавалося, мало про нього знав. Але в мене склалося враження, що Ерос – важлива людина, і всі в Угорщині її бояться. Ти його знаєш, Коджаку? Може, він стоїть за організацією зі збуту наркотиків? Вернер працював із ним, а ви про це не знали». Це була чиста вигадка. Але із цими словами він виграв час. Він виграв життя.




Цікаво відреагував сам Бєла Коджак. Цього разу він не засміявся. Він усміхнувся, начебто знав секрет. А потім він жестом наказав чоловікам прибрати останній камінь із грудей Ніка. Потім він наказав на місцевому діалекті, якого Нік не зрозумів.




Двоє чоловіків зникли.




Коджак знову підійшов до Ніка. Він провів по залитому потім його обличчі верхи бамбука. - «Ви чудова людина, Картер. Ви вбивця, ви надзвичайно винахідливі і безперечно вмієте говорити рятуючи своє життя. Що ж, тепер ви виграли цю битву. Я не збираюся тебе вбивати. Тобі справді вдалося мені довести, що ти Нік Картер. Я чув історії, легенди, і сьогодні ввечері я побачив докази. Цікаво, хто більше заплатить за тебе, Картер – росіяни чи китайці?




Коджак закурив сигару. Двоє чоловіків повернулися і поставили перед ним високу шафу на колесах. Вони поставили шафу на вказівку Коджака і знову пішли. Коджак вказав на шафу. - "Ви знаєте, що це?"




Нік вдихнув якнайбільше повітря. Його сила почала повертатись. - "Ні, а мені треба знати?"




Коджак підійшов до шафи і відчинив двері. Він був порожній. - Це шафа фокусника. Іноді ми використовуємо його для фільмів. Зараз я тобі щось покажу, Картер. О, я знаю, ти думаєш, що я божевільний. Неважливо. Це мене бавить. У мене дуже розвинене почуття драми. Іноді я бачу себе лікарем Калігарі. А тепер зверніть увагу, Картер.




Бела Коджак увійшов до шафи і зачинив двері. Нік продовжував глибоко вдихати. - «Зовсім божевільний, - подумав він, - але поки він грає в ігри, я можу дихати». Він перевірив кайдани, якими він був прикріплений до каблучок. Це не мало сенсу. Все, чого він справді досяг, - це кілька хвилин перепочинку, ще кілька хвилин життя. Він не повірив обіцянку Коджака не вбивати його. Двері шафи відчинилися, і з неї вийшов чоловік. Нік дивився широко розплющеними очима. Це був високий стрункий джентльмен, який ніби був одягнений в одному з найкращих лондонських магазинів - капелюх-федор; жорсткий білий комірець з непомітною краваткою; бездоганно скроєний костюм із запахом одеколону; блискуче взуття ручної роботи; пальові рукавички з палицею. І на завершення – монокль.




Чоловік вклонився. - Можу я представитися, містере Картер? Я доктор Міляс Ерос, заступник командира Угорської поліції державної безпеки». Нік раніше не чув цього голосу.




Кіллмайстер подивився, насилу стримуючи подив. Що відбувалося?




Потім людина голосом Бели Коджака продовжила: «Я ціную ваше здивування, Картер. Це комплімент. Так, я одночасно доктор Міляс Ерос та Біла Коджак. Керівник Поліції безпеки – п'яниця та гомосексуал. Він надто зайнятий своїми вадами, щоб виконувати якусь роботу. Але він має впливові політичні друзі, і його не можна ліквідувати - поки що. Я покладаю велику надію на майбутнє. А поки що я роблю справжню роботу по-своєму. Дуже легко мати дві особи, дві особи. Ще маю дві квартири з двома коханками. Можна сказати, лише по два.




"Крім життів", - сказав Нік. "У вас є два життя?"




Ерос Коджак вийняв монокль із ока й протер. Він підійшов до Ніку і тицьнув його палицею. Потім зітхнув. - Ти зі звичною проникливістю тицьнув пальцем у хворе місце, Картер. У мене немає двох життів. У мене тільки одне життя, і воно мені подобається. Я хочу зберегти її. Але зараз через вас це дуже складно. Чому, Картер? Чому вам потрібно було дізнатися про героїн? Ви поставили переді мною величезну проблему!




"Так, це лайно для тебе", - сказав Нік. «Я розумію твою дилему. Я стою мільйон для вас, але якщо ви мене продасте, боїтеся, що я заговорю. Ви знаходитесь у високому становищі, тому у вас має бути багато ворогів. Одне слово про героїну, і ви потрапите під розстріл. Але все ж таки, якщо ти вб'єш мене, ти викинеш мільйон доларів. Як я вже сказав – це погано для тебе. Ерос Коджак потер підборіддя. - «Як ти сказав – це проблема для мене. Але мені не потрібно ухвалювати рішення сьогодні ввечері. І ще багато треба зробити. Прошу вибачення.' Він пірнув назад у шафу.




Нік проживе ще якийсь час – якщо Коджак Ерос не виконає свого плану. Він мав дуже мало часу, але в нього з'явилася надія. Рано чи пізно хтось мав помилитися.




Вийшов Біла Коджак. Нічого не сказавши Ніку, він підійшов до дверей і дав короткі накази. Кілька миттєвостей увійшли троє чоловіків з плівковим фотоапаратом на штативі. Коджак кивнув на агента АХ. – «Зробіть кілька знімків. З усіх можливих ракурсів. А де ця повія, Джино?




- У Джозефа, сер. Це його ніч». – Троє чоловіків засміялися.




- Бери її, - наказав Коджак. - "Коли ви тут закінчите, відведіть його до декорацій спальні".




Один із чоловіків заперечив. Але цю декорацію знесли. Ти наказав це.




Коджак люто обернувся до чоловіка. – «Тоді її треба відновити! Поспішайте.




Коджак опустився навколішки поруч із Ніком Картером. Він дістав із кишені металеву коробку і дістав шприц. – «Не бійся», – запевнив він Ніка. «Цей засіб не може завдати шкоди. Це просто для забезпечення вашої співпраці».




Кіллмайстер вилаяв його. Тепер йому не було чого втрачати, і від цього йому полегшало.




Коджак підняв голку.




"Хіба ви не п'єте алкоголь?" - Запитав Нік. «Я можу захворіти від зараження крові та померти».




Коджак встромив голку в руку Ніка. - «Ти люба, Картер. Я дійсно сподіваюся, що мені не доведеться тебе вбивати. Добре, тепер перейдемо до зйомок. Вони призначені для того, щоб дізнатися, чи дізнається вас хтось у Москві чи Пекіні. Я в цьому впевнений. Потім ми зробимо кілька знімків для задоволення. Колись вони можуть стати в нагоді».




Нік уже заспокоївся та розслабився. Справи йшли набагато краще. Це виглядало обнадійливим. Йому було тепло, комфортно та трохи хотілося спати. Коджак молодець! Можливо він був божевільним, але він був непоганим хлопцем.




Але коли в ньому зростало задоволення, Нік боровся із цим. Він втратить контроль над своїми м'язами та мозком. Це було неминуче. Але якщо він зможе контролювати невелику частину свого мозку, він матиме шанс. Він повинен був тримати частину свого мозку вільною, а це було можливо лише через біль. Нік повернув язик так, щоб він притулився до його зубів. Він сильно вкусив і відчув смак крові. Він мав проковтнути кров, а не показати, що він робив. Але все одно було недостатньо боляче. Йому довелося вкусити сильніше!




Нік спливав на м'якій рожевій хмарі. Він лежав нерухомо з дурною усмішкою на обличчі, коли вони розстебнули кайдани і допомогли йому піднятися сходами до спальні. Були яскраві вогні та фотоапарат. Коджак, старий добрий Коджак, віддавав накази. Вони принесли Ніка до ліжка. Ах, це чарівне ліжко!




Нік ковзнув оголеною мовою до іншого боку рота і знову прикусив. Він мало не подавився кров'ю. Але йому треба було наполягати. Якби він міг чіплятися за цю частину свого мозку, він був би готовий, коли випаде його шанс. У будь-якому випадку це триватиме деякий час. Бо тепер поруч із ним на ліжку лежала жінка.




Невиразно, крізь пекельне ревіння, Нік почув, як щось сказав Коджак. Слова, які були розпливчастими і хиткими, але, здавалося, читалися так: «Джина – ти знаєш, що робити – з ним – ні, ні, ні, Джина – ти мусиш з ним – змуси його зробити це з тобою…»




Вона була прекрасною дівчиною, вся рожева, біла та ніжна. Вона знала всі хитрощі. Деякі з них він ніколи раніше не робив, але дівчина палко шепотіла йому, і він їх робив.




Нік ще проковтнув кров і знову поворухнув язиком. «Це спрацювало, – подумав він. Принаймні, у нього було невиразне уявлення про те, що відбувається. Але це було тяжко, Боже, це було тяжко! Ніколи ще тонна пір'я не тиснула на його наготу більше, ніж це лоскочуче м'яке пір'я - тільки це було не пір'я, а жіноче волосся.




Його рухові нерви на мить не витримали, і Нік мало не загинув. Він дико кусався, чуючи крик Коджака наприкінці труби завдовжки за милю.




«Він майже пішов - опусти його - Джина, чорт забирай!»




Яскраві вогні нарешті згасли. Нік все ще чіплявся. - "Якби в нього залишилося десять хвилин", - у розпачі подумав він. Десять хвилин! Щоб змусити себе позіхнути, піти, вдарити мене по голові. Викупайтеся у крижаній воді. Десять хвилин, і я впораюся. Він знав, що мав майже мету, коли ясно зрозумів Белу Коджака.




«Відведіть його до в'язниці», - наказав чоловік. «У другому підвалі. Не туди, куди ми садимо дівчат, а до камери суворого режиму. Ви троє та приготуйте пістолет-кулемет. Усі троє відповідальні за нього. І Бог не допоможе вам, якщо він утече. Заберіть його звідси.




Він все ще був дуже слабкий, і йому треба було допомогти встати з ліжка, але його розум почав повертатися. Добре. Але сила його м'язів ще відновилася, а без м'язів він нічого не міг зробити. І зброя! У нього мала бути зброя! Троє чоловіків. Три пістолети-автомати Томпсона. Все, що в нього було, його тіло, що оніміло.




Вони спустилися широкими сходами. Він почув, як один із чоловіків сказав: «Другий підвал! Як Коджак думає, що ми змусимо його спуститися сходами? Вони круті, як тридцятиметрові сходи. Ти зрозумієш це лише тоді, коли будеш тверезим».




Інший чоловік сказав: "Тукніть його вниз, і готове".




Ти ідіот, Малко. Бос не хоче, щоб він здох. Ви двоє йдете першими, щоб упіймати його, якщо він послизнеться. Я спущу його тримаючи за пояс».




Отже, він знову був одягнений! Нік, спотикаючись між двома чоловіками, пробігся пальцями по нозі і відчув, як дотик повернувся. так. На ньому були штани.




Коли вони досягли крутих сходів, що вели в смердючу темряву цього старого замку хрестоносців, Нік зрозумів, що знайшов свою зброю. Не мало значення, що зброя могла вбити і її – це все, що в неї було. Все або нічого.




Проста зміна математичної ймовірності принесла рішення. Двоє з його охоронців першими спустилися сходами. В іншому випадку він ніколи цього не зробив би.




Двоє чоловіків, тепер несучи на плечах автомати Томмі, зробили кілька обережних кроків униз крутими кам'яними сходами. Вони були висічені в скелі та розташовувалися під кутом не менше 45 градусів. Це могло означати смертельну пастку. Нік ковтнув кров і придушив похмуру посмішку. Саме це він мав на увазі смерть.




Несподівано він повністю розслабився. Чоловік позаду нього вилаявся і спробував утримати мертвий тягар тіла Ніка. Він перекинув автомат через плече і обома руками обвив Ніка за пояс, намагаючись спустити його на кілька сходинок.




«Чорт забирай, ублюдок», - сказав чоловік, що стоїть за спиною Ніка. - «Я хотів би, щоб ми кинули його туди, щоб він зламав собі грібану шию».




Сходи були вузькими, досить широкими для добре складеної людини. Нік нахилився, впав на коліна, потягнувся назад і схопив людину позаду себе за коліна. Він пірнув уперед, одночасно перекинувши чоловіка через себе.




Два інші були на три сходинки нижче за нього. Падаючий чоловік ударив їх. Кіллмайстер притиснув голову до грудей, розкинув руки і кинувся вниз підступними сходами, захоплюючи за собою трьох чоловіків.




"Вниз", - похмуро подумав він. Внизу перераховуємо голови!











Розділ 11










Це було велике падіння! Кіллмайстер мав певну перевагу, бо знав, що відбувається, і намагався вберегтися за тілами інших. Проте не вийшло. Після перших п'ятнадцяти ярдів ніхто з чоловіків не видав жодного звуку. Ніку вдалося захистити свою голову, але він втратив чимало шкіри та зламав ліве зап'ястя. Він почув клацання незадовго до того, як вони впали на землю.




Спокуса полежати там кілька секунд була непереборною, але Нік чинив опір. Тепер йому треба було розпочати роботу, інакше все було б втрачено. У цей момент на його боці був елемент несподіванки, і він мав здобути з цього максимум користі. І тепер у його розпорядженні була лише одна здорова рука!




Він віджався цією здоровою рукою. Двоє чоловіків були непритомні або мертві, але третій застогнав і спробував підвестися. Нік схопив один із автоматів за ствол. Він змахнув їм, як палицею, і вибив цій людині мізки. Він підійшов до двох, перекотив їх ногою на живіт і зламав їм шиї прикладом автомата. Він не хотів, щоб хтось переслідував його.




У якомусь сенсі це жахливе падіння було перевагою. Це прискорило його одужання від наркотику. Він знову працював майже нормально. Він почув, як тече вода, і виявив невеликий підземний струмок, що протікав крізь кам'яний жолоб. Він провів дорогоцінну хвилину, розтягуючись у жолобі та дозволяючи крижаній воді текти по собі. Хвилина! Він дорахував до шістдесяти, випив трохи води і змусив себе знову встати. Полежати годину було б непогано.




Його ліве зап'ястя було марне, він розстебнув ремінь і поклав руку між ними. Принаймні, таким чином, рука не заважала. Він узяв додаткові магазини з патронами з тіл та помістив їх у кишенях. При цьому він взяв чиюсь куртку, і це допомогло. Він закинув два автомати за плечах, схрестив їх на спині та під пахвами, і знову піднявся сходами. Розміщуючи третій пістолет-кулемет у ліктьовому згині, і врівноважуючи його належним чином, він міг зробити багато.




Досягши верхньої сходинки другої драбини в підвал, він побачив світло і почув хихикання і стогін. Безумовно, це були своєрідні стогін. Праворуч від нього була низка камер. В одній із камер виходило тьмяне світло. Ось звідки чути стогін.




Нік прокрався по плитах і зазирнув у камеру. Один із охоронців був із дівчиною Джиною. Нік безшумно увійшов до камери і вдарив охоронця по голові. Він великою рукою перервав крик дівчини. Він не хотів вбивати цю бідну повію, яка нічого не знала. Виходить, він її налякав. Він підніс своє скривавлене, розбите, брудне обличчя до її обличчя і прошепотів: «Я залишу тебе живою, дівчинко! Я замикаю тебе. Один тільки крик, і я повернусь і переріжу тобі горло від вуха до вуха. Зрозуміла?




Все, що могло зробити бідна істота, це кивнути. Тільки Бог міг позбавити її від цього демона, який стояв там, стікаючи водою і кров'ю і ніс три пістолети-кулемети.




Нік замкнув її і піднявся широкими сходами в перший підвал. Тепер він був готовий до всього, та нікого не бачив. Крім шуму електричного генератора, звуків не було. Невже Коджак пішов? Повернувся до вілла, щоб повідомити про своє відкриття? Нік у цьому сумнівався. Він відчував, що Koджак грає подвійну гру з Блекстоун настільки, наскільки він був дводушний з усім і всіма.




Він ішов якомога тихіше довгим коридором з цементною підлогою. Вогні тьмяно і невпевнено мерехтіли, поки генератор завагався на мить, а потім рушив далі. Ліворуч і праворуч він бачив прилади та звукове обладнання. Це була досить велика організація. Мабуть, вони залишили лише каркас старого замку та начинили все технікою.




Він підійшов до знімального майданчика, який явно був готовий до зйомок. Він побачив трактори та іншу сільськогосподарську техніку на поворотних столах, невеликий екран та дошку. Коджак сказав правду - він був готовий до роботи з Комітетом, і все сумнівне сексуальне приладдя було прибрано.




Тиша почала діяти Ніку на нерви. Кілмайстер через багато чого пройшов і був страшенно злий. Він страждав від болю і хотів закінчити справу зараз. Він перейшов на інший бік і ввійшов у коридор, що пахнув фарбою та ацетоном.




В той же момент Нік почув тихий шум звідкись із будівлі. Він не міг його ідентифікувати. Хтось ударив щось ногою, надто сильно грюкнув дверима або вдарився металом об метал. Справа в тому, і Нік усміхнувся, це був заглушений шум. За ним стежили.




Нік пішов запахом і знайшов скарб: кімнату з фарбою. По сусідству була кімната з металевими шафами, в яких зберігалися стопки банок з плівкою, може, сотня банок. Нік почав розкладати плівку по кімнаті, розкидаючи целулоїд всюди, поки не стало схоже, що у великої тварини щупальці, що розкинула. Тримаючи кінці плівки в руках, він пірнув за двері і повернувся до кімнати з банками з фарбою. Коли він це зробив, червоне око в кінці коридору підморгнуло, і куля відскочила від стіни поряд з ним.




«Развлекайся, бомж», - сказав Нік. Він випустив град куль коридором. Щоб відволікти його. Він подумав, що це Коджак, спантеличений Коджак, який точно не знав, що пішло не так. Чоловік, мабуть, не був боягузом. Ніку це сподобалося. Залив підлогу фарбою, вставив кінці плівки, як запали в фарбу. Він підбіг до дверей і дав ще один залп коридором. Потім він підбіг до єдиного вікна у кімнаті і вибив його. Він сів на підвіконня і глянув униз. Під ним він бачив лише глибоку темну порожнечу. Нік не любив падати у невідомість, але йому довелося. Вдалині він побачив рухливе сяйво Дунаю. Зірок не було, ніч була чорною, але він знав, що світанок настане за годину чи дві.




У калюжі фарби він залишив велику банку уайт-спіриту. Він вистрілив з автомата, дозволивши кулям потрапити в банки з фарбою та плівки. Фарба почала горіти. Плівки фільмів спалахнули з різким звуком, і вогонь вирвався з кімнати. Нік упав із підвіконня.




Він упав приблизно на десять футів у м'який бруд. Він упав зовні замку на берег річки. Він негайно встав і побіг... Він згадав міст, який вони перетнули туди, і сподівався, що це єдиний шлях усередину чи назовні, бо, якщо Коджак поїде назад, він зможе все забути. Тоді він так і не дістав цього виродка.




Нік пройшов по покритій мохом стіні замку до під'їзної доріжки. Праворуч від нього був міст. Раніше це, мабуть, був підйомний міст, тепер це було лише кілька дощок над глибоким сухим ровом. За ним знаходився двір, до якого його привели. Грубі камені двору вже почали фарбуватися вогнем, що розпалюється. Він почув громовий вибух, коли вибухнула бочка. Було б гарне багаття. Але якщо не рахувати потріскування полум'я та вибухів, панувала та ж похмура тиша. Нік зрозумів, що сталося. Він закінчив їх усіх, крім Коджака. Так воно й було, інакше деякі з чоловіків уже втекли б.




Нік не перетнув міст. Натомість він тихо зісковзнув у рів. Потім він перейшов на інший бік і прокляв зламану руку. У верхній частині рову він заліг, поставив три пістолети-кулемети Томпсона вправо, і почав чекати. Двір тепер був добре освітлений полум'ям, і він міг бачити машини Skoda та Jeep. Він сподівався, що Kоджак візьме Skoda. Він хотів залишити джип собі, і не хотів у нього стріляти.




Він почав чекати. Через три хвилини після цього Коджак вибіг з палаючої внутрішньої будівлі. Він біг зигзагоподібно і згорбившись, з довгим пістолетом у руці. Біг до Шкоди. Нік схвально кивнув.




Заревів двигун «Шкоди». Шини завищали, коли Коджак розгорнув машину та поїхав до воріт. Він не ввімкнув фари. Кіллмайстер підійшов до центру дороги і випустив чергу з автомата по машині, що наближається. Зброя спробувала підвестися через віддачу. Він витяг поранену руку з-за пояса і поклав її на дуло гуркотливої зброї, щоб тримати її на прямій лінії. Він цілив у лобове скло. В останній момент він упустив автомат, пірнув боком і покотився схилом рову.




Skoda не влучила в міст і теж скотилася в рів. Вона вдарилася об інший бік, відскочила назад, перекинулася і почала горіти. Нік знову вибрався з канави, підняв один з автоматів і вистрілив у машину, що горіла. Потім він побіг до джипа з автоматом, що залишився, у здоровій руці.




Він уже збирався сісти у джип, коли подумав про дівчину.




'Прокляття!' - Він повернувся і побіг у замок. Тепер це було пекло, але полум'я, як і раніше, було зосереджено лише на знімальному майданчику та студії. Нік затяг кричу істеричну дівчину у двір і штовхнув її до воріт. - 'Поспішай.'




На сидінні поруч з ним лежав автомат, коли він мчав на джипі до вілли. Досягши брукованої дороги, він озирнувся. Небо над замком світилося. Вогонь мав привернути увагу, і незабаром. Час йому і Пем зникнути. Він зробив свою роботу. І в цей момент він відчув запах гару. Він глянув униз і побачив, що його штани горять у колінах. Йому довелося на мить зупинити джип, щоб здоровою рукою погасити полум'я.




Фари джипа висвітлили їх, коли вони пролітали перед ним на дорозі: Майкл Блекстоун його дружина, і Мона Меннінг. Нік натиснув на гальма, розгортаючи джип і вистрілив над їхніми головами. Вони зупинилися, повернулися і подивилися на нього, засліплені світлом фар. Вони здавались прямували у якусь подорож. Мона Меннінг несла велику сумку. Сібіла Блекстоун несла валізу. Бабло, подумав Нік. Він вийшов, але зробив це так, щоб тримати їх у світлі фар. Він направив на них автомат.




Нік заговорив із Блекстоуном. - "Я кажу. Ви слухаєте та відповідаєте. Жінки заткнулися».




Майкл Блекстоун не виглядав наляканим. Його зморшкувате обличчя було спокійним, коли він запитав: Хто ти, чорт візьми?




«Я сказав тобі заткнутися. Повернися. Він перевірив Блекстоун. Чоловік не був озброєний. Нік подивився на жінок. На Моні Меннінг був довгий норковий плащ. На Сібіл Блекстоун були штани та важке пальто. У них могло бути будь-що, але він мав ризикнути. Час був закінчений.




"Де дівчата, яких ви замкнули?" - гаркнув він Блекстоуну.




«Вони все ще замкнені. Нам це здавалося найкращим. Їх знайде поліція. Ми виразно не можемо взяти їх у човен». Блекстоун вказав на те місце, де знаходився човен.




"Скільки вузлів іде ця штука?" – Нік подивився на небо над замком. Тепер він світився червоним. Було очевидно, що незабаром туди прийдуть люди.




"Тридцять вузлів", - сказав режисер. "Швидкість велика".




Нік направив автомат на трійцю.




'Добре. А тепер уважно слухайте. Ви втрьох піднімаєтеся по під'їзній доріжці. Коли ми підійдемо до будинку, я хочу, щоб ти, - він махнув автоматом Сібіл Блекстоун, - увійшла та звільнила всіх цих дівчаток. Приведи до мене англійку. Її звуть Памела Мартін. І переконайтеся, що вона у добрій формі!




"Вона все ще може бути під заспокійливою", - сказала жінка. - Ми робимо це, щоб вони заспокоїлися. Це невинна штука.




"Не думаю", - сказав Нік. 'Ну давай же. І поспішай!




Мона Меннінг нічого не сказала. Тепер вона подивилася на Ніка з царственною зневагою і повернулася до Блекстоун. - Хто цей хлопець, Майку? Я не хочу, щоби він був головним героєм, ось що я можу вам сказати». Блекстоун схопив її за руку. «Давай, Мона, люба. Ми маємо робити те, що він каже. Це свого роду репетиція».




Нік погнав їх у дорогу, тримаючи автомат на сидінні позашляховика поруч з ним. Він затримав Блекстоуна та Mona Меннінга на стоянці, а Сібіла побігла до будинку. Він ризикував і це знав. Одна річ, про яку він не повинен турбуватися про те, що вона дзвонитиме в поліцію!




Але жінка повернулася з Пем майже одразу. Коли дівчина побачила Ніка, вона завагалася, стурбована його зовнішнім виглядом.




"Все в порядку, дитинко", - сказав Нік. «Під усім цим брудом б'ється золоте серце».




'Нік! Нік! Боже мій – Нік! - вигукнула вона і кинулася в його обійми. Вона не виглядала під дією снодійного і була одягнена тільки в дешеву бавовняну піжаму.




Нік вказав на Мону Меннінг автоматично. - "Дай їй свій плащ".




'Я не зроблю цього! Майк, це чудовисько. - Вона щільно закуталася в норкову шубу.




Нік зірвав шубу з її тіла і шпурнув у Пем. - «Будь ласка, люба. А тепер приходьте до тями і слухайте. Ми ще не в безпеці, але ми маємо шанс. Я поведу цей човен вгору річкою і спробую дістатися Австрії. Ви можете плисти чи залишитися, як хочете. Але ходімо зараз же! - Він поманив Пем. «Сідай у джип».




Під норковою шубою на Моне Меннінг були лише бюстгальтер, пояс та панчохи. Вона прикрила груди і голосила: «Мені холодно».




Нік повернувся до Майкла Блекстоуна. 'Ти готовий? Ти йдеш чи залишишся тут?




"Я йду", - сказав Блекстоун. Він зняв свій вельветовий піджак і обернув його навколо Мони Меннінг. - «Я подбаю про неї. Вона також йде зі мною.




'Ти з глузду з'їхав!' - люто закричала Сібіла Блекстоун. «Вони прибивають тебе до хреста, якщо колись тебе повернуть до Америки, Майкле. Одного разу забракло?




Нік підштовхнув Блекстоуна та Мону Меннінг до джипа. «У нас більше немає часу базікати!»




Сибіла Блекстоун поклала руки на стегна. - 'Я залишусь тут.'




«Вітаю, – сказав Нік. – «Передайте привіт секретній поліції». Він помчав на джипі під'їзною доріжкою. Його груди нестерпно стиснулися, і він знав, що це означає. Він досягнув точки, коли секунди можуть мати вирішальне значення.




Це було якраз вчасно. Коли човен відійшов від причалу на хвилях білої води, Нік побачив, як дві машини набирають швидкість і зупиняються на під'їзній доріжці. Дюжина червоних очей мигнула в сутінках. Ублюдки стріляли по них, не знаючи навіть чому.




"Сволоти", - сказав він. Майкл Блекстоун, що сидів за кермом, різко і безрадісно засміявся. – «Вони передадуть радіоповідомлення. Ми ніколи не дістанемося до Австрії».




'Ми можемо спробувати.'




Блекстоун повернувся і на мить подивився на Ніка, його зморшкувате обличчя виглядало похмурим у тьмяному світлі. - Хто ти такий, чувак? Ви вторгаєтеся в наше життя, як ураган, руйнуєте роботу багатьох років і тепер тягнете нас усіх на смерть. Ви людина? Чи природний елемент? Чи, може, диявол?




«Я агент Сполучених Штатів, – сказав Нік. - «І навіть зараз ви все ще граєте комедію. Заткнися і крокуй!




Нік підійшов до трапу і крикнув: "Пем!"




Вона з'явилася у темному дверному отворі. Вони йшли без вогнів.




"Так, Нік?"




"З тобою все гаразд?"




Вона видала звук десь між схлипом та хихиканням.




“Я ніколи не буду тим, ким була. Ніколи! Ти думаєш, ми впораємося, Нік?




"Ми впораємося", - сказав Кіллмайстер з упевненістю, якої він не відчував. - "Як живе наша знаменита кінозірка?"




- Вона в кутку каюти і дивиться вниз. Я накинула на неї ковдру. Вона думає, що я її перукарка або щось таке.




'Добре. Стеж за нею. Вона божевільна, але може стати небезпечною. Тримай за нас пальці схрещеними, люба, і вміння молитися також може бути корисним. Він узяв штурвал, щоб посунути човен. Великий корабель рвонув угору на повній швидкості. Поки вони не бачили жодного руху, окрім буксирної баржі по лівому борту.




«Ви давно живете тут, – спитав Нік. "Скільки часу до світанку?"




'Близько години.'




«А скільки часу потрібно такій швидкості, щоб дістатися до кордону?»




"Приблизно стільки ж".




"Це буде близько".




"Ми ніколи цього не зробимо", - сказав Блекстоун. «Ви не знаєте, у що вплутуєтеся - ким би ви не були. Я вам щось скажу: у них всюди сторожові катери. Патрульні катери озброєні 50-мм гарматами. Вони розстріляють «мону» менше ніж за хвилину».




«Можливо, а може й ні. Вони завжди можуть схибити».




«Вони не промахуються. Їх попередили, і, до речі, вночі на цій ділянці річки заборонено рух. Як тільки вони почують чи побачать нас, вони підуть за нами. Навіть якщо вони нас не упіймають, у нас все одно будуть перепони».




Нік намацав у кишені цигарку, хоч знав, що її в нього немає. Він знайшов люльку Якоба Вернера і кинув її за борт. Він ненавидів слухавки. Він повернувся до Блекстоуна, який стояв витягнувшись у напівтемряві маленької рульової рубки. - "У тебе є пристойна цигарка?"




Блекстоун простяг йому сигарету і прикурив. Нік задоволено зітхнув. - "А тепер скажи мені, що означають ці перешкоди".




«Три ряди завширшки річки. Кабелі із сталевою сіткою. Вони піднімаються і опускаються в певний час, щоб пропустити трафік, але тільки трафік, який був перевірений. Нині вони, звичайно, занижені. Неможливо пройти».




Вони пливли через широку закрут річки, і двигуни верещали, як демони. Нік залишався настільки близько, наскільки міг, до берега. - Тут мілководдя? Відмілини? Якщо вони застрягли, то все загубилося.




– Наскільки я знаю, ні. Але я не дуже добре знаю цю річку. Я не плавав тут.




Вони пройшли поворот. Нік продовжував пливти до берега, дозволяючи кораблю ковзати по воді. Він глянув на схід. Поки що не світало?




Поруч із ним Блекстоун сказав: «Це небагато. Близько тридцяти кілометрів. Ми дістанемося туди незадовго до світанку. Він засміявся.




'Вам подобається це?' – кисло запитав Нік.




'Не зовсім.' - Але чоловік знову засміявся. - «Я просто подумав, що майже передумав повертатися. Сибіл мала рацію. Не думаю, що можу це винести. Думаю, мене судитимуть за зраду? Нік знизав плечима. - "Це не моя справа. Але ви вибрали підходящий час, щоб передумати!




'Так. Принаймні я послідовний. Отак я зруйнував усе своє життя».




«Перш ніж ви почнете шкодувати себе, розкажіть мені що-небудь про берегові установки, колючий дріт. Сторожові башти є?




'Я вважаю, що так. Я дійсно не знаю – я ніколи не намагався вибратися звідси. Але я чув, що колючий дріт простягається до самої води. І є підводні перешкоди, щоби ви не могли їх обійти».




"Це, - сказав Кіллмайстер, - буде дуже мило і затишно".




Після короткого мовчання Блекстоун запитав: «Ви не заперечуєте, якщо я спущусь до Мони? Я все одно нічого не можу тут вдіяти. Я потрібен Моне, бідолаха.




«Ідіть і відправте Пем нагору. Але не треба зі мною жартувати».




"Що я міг спробувати?" - спитав Майкл Блекстоун, виходячи з кермової рубки.




Після хвилинного вагання Ніку довелося визнати, що ця людина мала рацію. Буквально всі були в одному човні: потонути чи виплисти.




Пем увійшла до рубання. Вона вчепилася йому в руку і поклала йому голову на плече. Її трясло. Намагаючись підбадьорити її, Нік сказав: Якщо ми виберемося звідси живими, ти можеш залишити собі цю шубу. Така норка вартує цілий стан».




Вона поцілувала його в щоку. - «Боже, як ти жахливо пахнеш! І я тебе так люблю! Витягни нас звідси, любий. Будь ласка, витягніть нас звідси. Тоді я спатиму з тобою все життя».




"Я міг би вас витримати", - сказав він. «І…» Вони почули постріли внизу. Пем вчепилася йому в руку. - 'О Боже ...'




Ще один постріл. Нік сказав: «Піди, подивися вниз, але будь обережна».




Він подумав, що у Мони Меннінг мав бути пістолет у цій великій сумочці. Мабуть, Блекстоун поклав його туди, а Мона навіть не знала, що вона носила.




Пем повернулася. - Вони обидва мертві, - сказала вона. Її голос був напружений, але твердий. - «Я-я думаю, що він першим вистрілив у неї, а потім у себе.» Нік кивнув. - Він сказав мені, що він змінив свою думку про повернення. Це краще для них - воно стало б в'язницею для нього та для неї.




Краєм ока він побачив патрульний катер, що вимальовується вгору за течією лівим бортом. Було все ще темно, але він міг бачити білий відблиск хвилі.




"У нас є компанія", - сказав він Пем. Знайдіть лин.




'Лінь?'




«Мотузку, чорт забирай! Поспішай!




Він не думав, що патрульний катер витрачатиме час на попереджувальний постріл. Цього не сталося. Перший вистіл потрапив до «Мони» низько в корму.




Велике судно захиталося. Тут же човен втратив швидкість. Ніку здалося, що він побачив перед собою першу перешкоду.




Пем повернулася з мотком напівдюймової мотузки. - Це все, що я змогла знайти.




'Добре. Зніміть ножа з мого пояса і ...




Куля пролетіла через маленьку рубку. Пем чіплялася за нього. "Ой ой...!"




"Зберігай спокій", - грубо сказав Нік. «Відкрий достатньо мотузки, щоб зв'язати нас окремо. Петля навколо тіла, потім близько шести футів провисання, потім петля для мене. Візьми мене за ліву руку, поклади її в кишеню і міцно зав'яжи».




Тепер він повернув на правий борт, повернувши до берега, де закінчувався перший бар'єр. Де починалося загородження з колючого дроту на суші. Якщо мали шанс, він був там.




Дівчина працювала швидко. Її руки здавалися твердими і твердими, коли вона дотримувалася його інструкцій.




Довгий білий промінь світла прибивав їх, як комах, до дошки. "Потримай кермо на секунду", - наказав Нік. "І йди прямо, як зараз".




Він натягнув на голову ремінь автомата, поставив стовбур на поручень і дав довгу чергу у прожектор, стріляючи високо і розраховуючи траєкторію кулі. Світло погасло. Через секунду на "Мону" засвітили два нових промені, зливаючись з різних боків. 'Прокляття!' - сказав Кіллмайстер. Він вистрілив, а потім упустив автомат за борт. Він узяв кермо у Пем. - «Вийняти все з моїх кишень і викинь за борт. І цю шубу.




Вибач. Якщо я виживу, то куплю тобі іншу.




Вона зробила те, що він сказав. Він вислизнув із куртки, і вона викинула його за борт. До човна потрапив новий снаряд. Тепер Мона кинулася до перешкоди. «Не більше п'ятисот ярдів, – подумав Нік. У них потрапило одразу чотири чи п'ять снарядів. Один заглушив двигуни, а два потрапили набагато нижче за ватерлінію. Інший снаряд вибив половину рубки. "Мона" перекинулася і почала тонути.




Кіллмайстер схопив дівчину. - «Залишайся під водою якнайдовше! Іди за мною – я потягну тебе за собою». Дунай був холодним, похмурим і брудно-темно-коричневим. Нік глибоко пірнув, потім поплив потужними ривками. Пем із самого початку була важким тягарем. Вона не могла наздогнати його. Він не сказав їй - не було часу, і він все одно врятував би її, - що він може залишатися під водою більше чотирьох хвилин і що вона має зробити те саме. Бідолашна дитина захлинеться. Може, він зможе її пожвавити.




Перший бар'єр виявився досить легким. Між сіткою та дном був простір, і Нік ковзав під ним, мов риба. Але Пем уже намагалася вибратися на поверхню. Вона захекалася, і тепер її інстинкти пересилили її. Нік похмуро поплив, тягнучи за собою дівчину, що пінається.




Друга перешкода сягала майже русла річки. Нік люто копав і розкидав навколо них калюжі бруду. Тепер вона була мертвим вантажем на мотузці. Коли він закінчив, йому довелося повернутися короткою мотузкою, обмацуючи в темряві і витягаючи її нерухоме тіло через щілину в бруді. Було краще, що вона у відключенні. Це полегшило йому маневрування.




. Він думав, що за три хвилини вже минуло. Його легені почали хворіти. Якось він виявився в змозі підкотитися під бар'єр і витягнути дівчинку за собою. Він був майже захеканий.




Але вони мали майже мету. Вони досі можуть це зробити. Ще одна хвилина...




Він зупинився. Нік страждав від болю, мук у його змученому тілі. Він повернувся і знову обмацав її м'яке, одягнене в піжаму тіло. Вона зачепилася за колючий дріт, обмотаний навколо зігнутого металевого гачка. Він відчайдушно відчеплював дріт. Це не спрацювало. Вона застрягла. Тепер вони обоє опинились у пастці. Він смикав за колючий дріт здоровою рукою, розриваючи собі шкіру, він смикався, тягнув і смикався.




Вона вилетіла. Його легені розривалися від болю. Він підплив, відчув темряву, наближення смерті. Ще один удар - ще один - ще один - ще не дихай - ще не дихай - продовжуй, продовжуй ...




Кіллмайстер міг бути непритомним лише кілька секунд. Він виявив, що може дихати, якщо поверне голову. Він лежав у багнюці, на глибині не більше двох дюймів. Було темно, дуже темно, і він зрозумів, що знаходиться у невеликому струмку чи оголенні берега річки. Він побачив над головою дерева, що приховували світанок. Нік рушив і торкнувся холодного тіла дівчини.




Її піжамна куртка зачепилася за колючий дріт. Він приклав одне вухо до холодних твердих грудей і прислухався. Нічого такого. Зі стоном він перевернув її в бруді, підняв її обличчя над водою здоровою рукою і сів на неї. Він дозволив своїм колінам поринути у її тіло під ребрами. Вгору-вниз - вгору-вниз...




Пем затремтіла. Вона видала приглушений звук. Нік перевернув її на спину і, утримуючи її голову над водою, почав дихати їй у рот.




Щось рухалося на березі під деревами. На них упав гарячий промінь білого світла. Кіллмайстер подумав: ми таки програли! Вони нас упіймали!




До біса це. Він зробив усе, що міг зробити чоловік. Він був межі своїх можливостей. Він продовжував дихати в рот Пем, чекаючи різкої команди або, можливо, кулі з ім'ям Картера на ній.




«Ласкаво просимо до Австрії», - сказав доброзичливий голос.











Розділ 12










Вони намагалися протримати Ніка у лікарні AX на тиждень. Він влаштував такий скандал, що його відпустили за два дні. З гіпсом на лівому зап'ясті він вирушив відвідати Хоука.




Старий був радий бачити його живим і сказав про це. Він не світився - Хоук ніколи не сяяв від радості - але він був дуже задоволений своїм чемпіоном.




"Ви добре попрацювали", - сказав він. - "Хороша робота. За всіма повідомленнями все ліквідовано. Я думав, ти заслужив на довгу відпустку; один місяць?'




"Ви дуже гарні, сер". Голос Ніка здавався холодним. «У мене залишилося два тижні моєї останньої відпустки, з якої ви взяли мене на цю місію. Ви пам'ятайте?'




Хоук зірвав целофан зі своєї сигари. - «Хм, мабуть. Я забув про це. Тоді відпустка шість тижнів, мій хлопчику. Ти заслуговуєш на це.'




На прохання Хоука Нік зробив докладний усний звіт. Хоук слухав, не перебиваючи його, потім узяв зі столу аркуш паперу. – «Це прояснює проблему закладок у барабані – маленьких пакетів. Коли наші інженери у Гібралтарі вставили пістолети в барабани, вони знайшли цей матеріал. Вони не чіпали його, дали йому спокій, але я маю звіт, в якому говориться, що ви, ймовірно, незаконно ввозите наркотики як побічний заробіток. Окружний офіцер із Середземномор'я представив його у п'яти примірниках». Нік знизав плечима.



Хоук усміхнувся незапаленою сигарою. - Ти в Угорщині в розшуку, хлопчику. Це точно ".




"Цього разу це була не зовсім святкова поїздка", - різко сказав Нік.




- Знаєш, твій Бела Коджак помер не одразу. За моїми даними, він помер у лікарні, бурмочучи щось про AX.





«В Організації Об'єднаних Націй зчинився галас, – продовжив Хоук. =«Звичайна ситуація - обурення з приводу того, як агенти США діють на священній території Угорської Народної Республіки тощо. Вони колись заспокояться? ».




"Сподіваюся, що так", - пробурмотів Кіллмайстер. – «Я б не хотів, щоб мене екстрадували».




Хоук зашурхотів паперами. - «По суті, я вважаю, що угорський уряд вдячний, хоча, звісно, вони ніколи не можуть цього визнати. Очевидно, це дуже «sub rosa».




Через деякий час Нік підвівся, щоб піти. Хоук зачекав, поки дістався до дверей, перш ніж спитав: «А як щодо тієї англійки? Памела Мартін?




Нік закурив свою золоту сигарету з мундштуком. "Що ви маєте на увазі, сер?"




«Ну, чорт забирай, вона все ще в лікарні! Ти навіть до неї не заходиш? Вона любить тебе. Згідно з моїми звітами, наші медсестри проводять її попередній огляд, і вона постійно говорить про тебе».




«Ні, – сказав Нік. «Не думаю, що мені варто йти до неї. Особливо якщо вона мене любить. До речі, місію закінчено. Знайдіть їй роботу, сер. Вона гарна та смілива дівчинка. Вона буде чудовим агентом у певних сферах. Це все, сер?




«Ну ось і все, – сказав Хоук. "Удачі у відпустці".




«Дякую», - різко сказав Нік. Та пішов.




Він зателефонував до Поку з аеропорту і сказав, що його бос скоро буде вдома. Босу потрібна була їжа, пляшка віскі, ліжко та багато сну. Кілька днів. І конфіденційність. Пок сказав: "Так, сер!"




Jaguar XK-E був припаркований перед помешканням. Нік піднявся на ліфті у квартиру на даху з наростаючим гнівом.




Пок зустрів його у холі. Він винно розвів руками. «Мені дуже шкода, сер! Відразу після вашого дзвінка приходить міс Форхіс. Проникає усередину. Не можу її зупинити».




"Мабуть, у неї прослуховували цей проклятий телефон", - прогарчав Нік. 'Де вона?'




Пік знизав плечима. «В офісі, сер. Де ще? Я приніс їй пляшку.




Нік Картер прослизнув повз Поки що до кабінету. Цього разу він викине її за двері на її гарній попці!




Або...?







* * *













Про книгу:





-




Десь у злочинному світі Будапешта гурт, добре навчений, знімає тисячі порнографічних пропагандистських фільмів із жахливою нелюдською метою.




Нік Картер потрапляє у вир жаху, борючись за своє життя з неймовірними планами божевільного маніяка.




Нік Картер, головний агент AX, надсекретна розвідувальна організація Америки, яка отримує накази тільки від Ради національної безпеки, міністра оборони та самого президента. Нік Картер, людина з двома особами, люб'язний... і безжальний; відомий серед колег як «Кіллмайстер».









Картер Нік

Китайський скарбник







Нік Картер





Китайський скарбник




перевів Лев Шкловський на згадку про загиблого сина Антона




The Chinese Paymaster






ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги