Альбатрос — блукач морів

ЛЮДИ З ПЛАНЕТИ ОКЕАН

Судно капітана Кусто «Каліпсо» ми бачили тільки на кіноекранах. У нашій країні демонструвався його чудовий фільм «Голубий континент» про підводні експедиції в Атлантику і Середземне море. Книга Кусто «У світі безгоміння» для тих, хто захоплюється підводним спортом, стала настільною…

Ті з нас, витязян, хто в масках і ластах занурювався в незаймані води тропічних островів і коралових атолів, вважають себе палкими прихильниками першої в світі «людино-риби» — Жака-Іва Кусто, винахідника металевих легенів — акваланга.

І дороги наші схрестилися.

Коли «Витязь» стояв над Аравійсько-Індійським підводним хребтом, з Океанографічного центру в Монако сповістили, що експедиція капітана Кусто проводить підводні кінозйомки в районі Сейшельських островів. Але ні на Сейшелах, ні поблизу східних берегів Африки, куди ми поспішали, зустрічі не відбулося. «Каліпсо» пошкодила гребний гвинт, її лагодять у кенійському порту Момбаса.

На щастя, і наш «Витязь» має бункеруватися в Кенії.

… Коли над водою розтанула світанкова темрява, я, глянувши із свого «циганського» намету вниз, був вражений: усе навколо від води до самого неба було якесь зелено-смарагдове. Можливо, іншим це забарвлення і не впало б у вічі, але ми, люди, які місяцями бачили тільки неймовірну голубінь океану, коли навіть сонце здавалося голубим, — найменше відхилення в барвах, до яких звикло око, було особливо відчутне. «Витязь» ішов вузькою протокою, і густо порослі джунглями береги кинули на воду свою буйнозелену тінь, смарагдова повінь розлилася всюди, захлюпнувши і небо. Це була Африка.

Чорний континент. Берег мужніх і багатостраждальних. Край первісної величі матінки-природи. Протяжно тужлива пісня і танок біля багаття. Серед густотрав’я стежки, стоптані слонами, жирафами, іншою звіриною. Мовчазний Кіліманджаро, його сніги, оспівані Хемінгуеєм. Все це буде пізніше, коли вирушимо в глиб країни, а зараз…

Біля горбатих берегів, пірси яких затінені зеленими верховіттями, бачу тісно згуртовані кораблі й кораблики: таким колом, кажуть, стають і слони, сходячись на відпочинок. З рейду, де пришвартувався «Витязь», усе видно, як на долоні.

Але я ще більше здивувався, коли штурман показав на невеличке білобоке суденце і назвав його: «Каліпсо».

Між двома середньої величини теплоходами кораблик здавався ляльковим. Річкові пароплави, що курсують по Дніпру, — велетні порівняно з ним.

І от ми на його борту.

Там, в океані, ми давно на «ти» з самими дійовими особами, що виступають у фільмах Кусто: кальмарами, кораловими рибами, черепахами, акулами. На тілі декого з нас «артисти» ці залишили свої вічні автографи. Тепер же познайомимося і з тим, хто так талановито знімає цих океанських «кінознаменитостей».

Палуби завалені підводними скутерами, човнами-малятками, клітками, що оберігають кінооператорів під водою від хижих акул… Тут щось ремонтують пошкоджене, фарбують. Наш прихід відриває людей від роботи. Нас обступають тісним колом засмаглі, стрункі французи.

Судно сидить так низько у воді, що здається, ніби ти сам зливаєшся з нею і тебе не відмежовує від океану багатометрова товща палуб та перегородок, як на великих кораблях. Що ж, це цілком виправдано: з такої низької корми, озброївшись аквалангом, дуже зручно по трапу зійти прямо у воду! А коли штормить і хвилі, б’ючись об корму, не дають змоги спуститися, дослідники виходять в океан через водолазний погріб, люк у днищі судна. В — носовій частині глибоко у воді — кабіна з кількома ілюмінаторами. Коли судно у відкритому морі або біля островів, де немає каламуті, з кабіни можна розгледіти щонайменшого мешканця глибин. Тільки от зараз нікого не видно: і скільки б я не вдивлявся в одутлий ілюмінатор, нічого не розгледіти, лише скаламучена вода портового узбережжя витріщає свої зеленаві русалчині очі.

Мені подобається твоє ймення — «Каліпсо»! Гомер в «Одіссеї» розповів легенду про німфу Каліпсо. На широкому димарі корабля Жака-Іва Кусто емблема — гомерівська німфа, яка обганяє дельфіна.

По всіх закутках «Каліпсо» мене водить кінооператор Жорж Барськи, Юра, як він відрекомендувався.

Пригадую кінокадр з «Голубого континенту». Кусто і його товариші мчать під водою на мініатюрних скутерах, полюючи на рибу. Скутери ці он з правого борту на палубі.

За останні роки підводний «транспорт» «Каліпсо» поповнився пірнаючими «блюдцями». Одне з них закріплено на кормі і формою схоже на черепаху завбільшки з малолітражний автомобіль. Це — новітній підводний човен, який занурюється у воду до одного кілометра.

Крізь ілюмінатори, вмонтовані в передній частині «блюдця», можна вести кінозйомку, фотографувати. Гідравлічна клешня-руль, яким гідронавти управляють під час занурення.

Від примітивної маски і трубки, з допомогою яких кілька десятиліть тому Кусто вперше глянув на підводний світ, до пірнаючих «блюдець» — відстань, як від планера до космічних кораблів. Та й самих дослідників океану по праву називають гідронавтами, адже Океан так само незвіданий, як і Космос. І Кусто із своїми товаришами — його першовідкривачі.

На палубу виходить худорлявий, трохи сутулий чоловік. Привітно усміхається, подає руку, дивиться ласкавими юними очима! А йому ж незабаром шістдесят.

… Ще в юності Кусто став військовим моряком, ходив у кругосвітню подорож. Під час другої світової війни, в роки фашистської навали, боровся в. загонах французького Руху Опору. В 1943 році разом з інженером Емілем Ганьяном винайшов акваланг. Потім океанографічні експедиції в Червоному морі, підняття з дна Середземномор’я затонулого що до нашої ери грецького корабля; пошуки нафти в Персидській затоці; підводні кінофільми, удостоєні на міжнародних кінофестивалях найвищих премій; розвідка морських глибин; наукові дослідження і кінопопуляризація того, що око дослідника побачило під водою; нарешті, кілька років тому Кусто організував підводні станції і лабораторії, де на більш ніж стометровій глибині сміливці проводили свої наукові дослідження.

Ознайомившись із захоплюючими книгами легендарного капітана, в яких чимало романтичного, в декого може скластися думка, що Кусто звичайнісінький собі шукач пригод. Та це не так! Він вирішує важливі наукові проблеми, виявив себе активним політичним борцем.

Кусто один з перших у Франції виступив проти захаращення атомними покидьками морів і океанів.

— Так ви з «Витязя»? — спитав мене Кусто.

— З нього.

Через перекладача Жоржа Барськи Кусто запитує, як ми плавали, обіцяє відвідати «Витязь» і між іншим цікавиться, чи захоплююсь я підводним спортом… Коли я розповів, що давно колись, начитавшись його книг, придбав маску, ласти і, вперше полізши у воду, мало не втопився, він осудливо хитнув головою:

— Це біда багатьох тих, хто не розуміє, що з водою жарти кепські. Ну, думаю, з вами цього більше не станеться.

На «Каліпсо» двадцять дев’ять чоловік; Кусто плаває з дружиною.

— Сімона, — вітається засмагла струнка жінка.

Це дружила Кусто. Вона з ним в усіх усюдах: два їхніх сини народилися в морі.

— ІІу, от що, — мовив капітан, — хай Жорж вам усе покаже, а потім продовжимо розмову.

Юра детально розповідає про кожну залізячку, про кожен гвинтик. На «Каліпсо» кожна дрібничка — ціла історія. Ось під тентом на довгій мотузці щелепа риби з велетенськими зубами. Це зуби якоїсь давно вимерлої риби, їх знайдено на дні моря поблизу Сейшельських островів, звідки «Каліпсо» недавно повернулась.

— А це компресорна камера, підводний телевізор, будиночок, куди ми ховаємося в разі небезпеки. А це…

— Юро, — зупиняю я його, — звідки на будиночку оці подряпини і чого погнуто металеве пруття?

І Юра розповів:

— Біля острова Має я працював з кінокамерою. Знімали останні кадри. Раптом не знати звідки тічка акул. Я ледве встиг зачинити дверцята будиночка. Але хижаки і не думали відступати. Одна з них, найбільша, кількаметрова акула, широко роззявивши пащу, схопила за «стінку» будиночка, в якому я принишк, торсонула раз, другий і майнула геть.

На цій далекій землі та ще серед членів іноземної експедиції хіба не радісно зустріти земляка? Жорж Барськи — мій земляк. Батьки його з Одеси, давно колись емігрували до Франції і під час війни загинули у фашистському концтаборі. На все життя зосталася в серці сипа ненависть до фашизму… Юрій став кінооператором. Він був одним із операторів, що знімали за романом Стеидаля фільм «Червоне і чорне», з участю славетного Жерара Філіпа. Потім разом з режисером Фредеріком Росеф зняв антивоєнний фільм «Померти в Мадріді» — про боротьбу іспанських патріотів і жорстокість фашистського режиму Франко.

— Позаминулого року, коли я мав їхати до Іспанії знімати новий фільм, франкістські власті мене не впустили: на їхню думку, я став «ворогом Іспанії», — іронічно усміхнувся мій земляк.

Недавно Юрій повернувся з Москви, де знімав фільм про Велику Жовтневу революцію, побудований на унікальних документальних матеріалах, взятих в архівах Парижа, Нью-Йорка та Москви.

— Маю намір, — каже, — зняти серію підводних фільмів з експедицій Кусто. І заповітна мрія — зняти художній фільм про землю батьків, яку вони так необачно залишили.

Такі-от люди з «Каліпсо»!..

Боцман Альберт Фалько — відважний моряк, це він сотні разів занурювався в океанські глибини, жив у підводній лабораторії, коли з дна Суецького каналу піднімали затонуле судно «Тистлгорм».

Інженер Андре Лобанов, постійний супутник Кусто. Андре трохи говорить російською мовою і гарно українською, бо батько його — львів’янин — колись емігрував за кордон, шукаючи кращого життя. Андре не тільки підводний дослідник. Він — поет. І свою поему про море написав… під водою.

— Ми тоді працювали в Середземному морі, за кілька сот миль од Ніцци, — розповів мені. — На глибині я обдумував сюжетний хід і навіть деякі строфи вивів наконечником гарпуна на металевій пластинці.

— Якщо так, тоді й мені напишіть щось у блокнот, — прохаю Андре.

Він бере олівець, аркушик паперу, пише. Спочатку російською, потім французькою мовами. «Дуже тяжко писати мені по-російськи. Так само мені нелегко написати що-небудь цікаве і французькою. Але я хотів би вам розповісти, як гарно під водою, як я зачарований тією красою, — немає навіть слів, щоб передати всю її принадність».

Що ж, я з ним згоден. І хоч це не віршовані рядки, але в них вчувається шум моря і ще: якщо, може, ненароком стану забувати море, я згадаю тоді чудові слова старого, але завжди юного капітана Кусто, який на прощання сказав:

— Море — це вічна молодість, повсякденна школа мужності. І вам писати далі сторінки мужності Людини у великій поемі про море.